Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи діяльності малокомплектних шкіл

1.1 Малокомплектна школа: мета, завдання та головні проблеми

1.2 Організація навчального процесу в малокомплектній школі

1.3 Готовність учителя до забезпечення якісної освіти школярів у нетрадиційних умовах функціонування малокомплектних шкіл

Розділ 2. Організація виховного процесу в малокомплектній школі

2.1 Виховання як процес формування особистості

2.2 Напрями виховної роботи в малокомплектній школі

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Освіта XXI століття - це освіта для людини. Її стрижень - розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни. XXI століття - це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, у якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу країни. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, які відбуваються у світі, перспективи розвитку української держави на найближчі два десятиліття вимагають глибокого оновлення системи освіти, зумовлюють її випереджувальний характер.

Сьогодні малокомплектні школі не рідкість. Вони є в багатьох районах. І, як свідчить статистика, тенденція зростання малих шкіл триває. Основна причина - скорочення кількості учнів.

Все це внаслідок того, що окремі села занепадають і найперше тому, що існує проблема зайнятості працездатного населення, що породжує соціальні негаразди в сім'ях. Зменшується кількість соціальних об'єктів. Останнім часом погіршилися умови їх роботи. Є проблема й культурного дозвілля молоді.

Нині в багатьох селах живуть переважно пенсіонери. Закономірно, що демографічні обставини дуже складні. Ось у такій ситуації роль малокомплектної школи дуже велика. Причому не тільки як освітнього закладу, але й як одного з основних осередків культурного життя.

Проте малокомплектна школа має свої специфічні труднощі, обумовлені невеликою кількістю учнів і соціальним середовищем, яке робить далеко не завжди позитивний вплив на процес розвитку сільської дитини.

Розробленість теми:

Курсова робота підготовлена на основі вивчення виявленої літератури, в якій відображено досліджувану тему.

Питання функціонування малокомплектної школи, специфіки організації та вдосконалення навчально-виховного процесу в ній стали предметом досліджень багатьох науковців (Л. Борисова, О. Коберник, В.Мелешко, М. Мельников, В. Помагайба, Н. Присяжнюк, І. Прокопович, О.Савченко, В. Стрезікозін, Г. Суворова, Г.Тришневська, П. Фролов та ін.).

В останні роки пошук шляхів підвищення ефективності освітньої діяльності в класах-комплектах спрямував увагу дослідників на проблеми інтеграції змісту навчальних предметів у малокомплектній школі. Так у працях О. Біди, М. Зайкіна, В. Кузя, Н. Присяжнюк, О. Савченко та ін. знаходимо цікаві ідеї щодо комплексного навчання і виховання учнів у різновіковому малочисельному колективі.

Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей виховання учнів в малокомплектній школі.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи;

проаналізувати мету, завдання та проблеми малокомплектних шкіл;

розкрити організацію навчально-виховного процесу в класах-комплектах;

дати характеристику готовності вчителів до забезпечення якісної освіти школярів у нетрадиційних умовах функціонування малокомплектних шкіл.

Об'єктом дослідження для даної курсової роботи є малокомплектні школи.

Предметом є дослідження організації виховної роботи в малокомплектній школі.

Методи дослідження: обумовлені об'єктом і предметом курсової роботи. При опрацюванні вихідної інформації були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, абстрагування та узагальнення.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про мету, завдання та проблеми малокомплектних шкіл, організацію навчально-виховного процесу в класах-комплектах, готовність вчителів до забезпечення якісної освіти школярів у нетрадиційних умовах функціонування малокомплектних шкіл.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновків, списку використаної літератури та додатку. Основна частина складається з двох розділів.

Вступ містить визначення актуальності, значення роботи та структури дослідження; обговорюється шлях дослідження, мета, методи, задачі. В першому розділі здійснено аналіз проблем малокомплектних шкіл, їх роль і основні завдання. В другому розділі описується особливості організації процесу виховання в малокомплектній школі. Висновки містять аналіз результатів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛОКОМПЛЕКТНИХ ШКІЛ

1.1 Малокомплектна школа: мета, завдання та головні проблеми

Школа - це простір життя дитини; тут вона не готується до життя, а повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу вибудовується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника власного життя, гармонізації і гуманізації відносин між учнями і педагогами, школою і родиною, ґрунтуючись на ідеї самоцінності дитинства, діалогу, усвідомленого вибору особистого життєвого шляху.

Малокомплектною школою вважається така, в якій навчається невелика кількість учнів, переважно у складі одного або двох класів-комплектів і відсутні паралельні класи [13, c. 124]. Структура таких шкіл буває різною і може змінюватися навіть протягом навчального року, залежно від кількості в ній учнів і вчителів та наповнюваності кожного класу. Перед малокомплектною школою стоять важливі завдання - створити такі педагогічні умови, за яких досягаються повноцінні результати навчання і розвитку учнів, зберігаються позитивні мотиви навчання.

Сьогодні малокомплектні школи не рідкість. Вони є в багатьох районах. І, як свідчить статистика, тенденція зростання малих шкіл триває. Основна причина - скорочення кількості учнів. Все це внаслідок того, що окремі села занепадають і найперше тому, що існує проблема зайнятості працездатного населення, що породжує соціальні негаразди в сім'ях. Зменшується кількість соціальних об'єктів. Останнім часом погіршилися умови їх роботи. Є проблема й культурного дозвілля молоді. Нині в багатьох селах живуть переважно пенсіонери. Закономірно, що демографічні обставини дуже складні. Ось у такій ситуації роль малокомплектної школи дуже велика. Причому не тільки як освітнього закладу, але й як одного з основних осередків культурного життя. На сучасному етапі соціально-економічного розвитку суспільства гостро постає проблема малокомплектної сільської школи, забезпечення в її умовах якісної освіти.

Особливо відчутними стали проблеми, коли на українському просторі з'явились нові типи навчальних закладів, покликаних враховувати різнобічні інтереси та потреби дітей, де кожен учень одержує можливість повніше реалізувати свої потреби в одержанні освіти: профільні школи, ліцеї, коледжі, гімназії, приватні школи тощо.

Малокомплектна школа - це невеликий різновіковий колектив, де створюються поліпшені можливості для виховання учнів [13, c. 125]. Такі школи нагадують велику сім'ю. Відносини між педагогами і учнями тут ближчі і тепліше, ніж у великих колективах. Тому виключаються можливості для значного хуліганства, інших правопорушень, характерних для великих шкіл. Кожного тут знають, кожного люблять, всі один одному вірять і допомагають.

Проте малокомплектна школа має свої специфічні труднощі, обумовлені невеликою кількістю учнів і соціальним середовищем, яке робить далеко не завжди позитивний вплив на процес розвитку сільської дитини. Велике занепокоєння викликають такі чинники, як:

- низька інформаційна насиченість шкіл на селі;

- відсутність спеціальної літератури;

- недостатність науково-методичних рекомендацій по управлінню початковою малокомплектною школою;

- низький освітній і культурний рівень сільської сім'ї;

- віддаленість малокомплектних початкових шкіл від методичних центрів [14, c. 54].

Проте при наявних труднощах можна і потрібно знаходити нові, ефективніші засоби організації педагогічного процесу (форми, методи, прийоми навчання і виховання) оптимально використовуючи для цього всі можливості, пов'язані із специфікою навчально-виховної роботи в малокомплектній школі. Мала наповнюваність класів має і ряд переваг, які потрібно знати і раціонально використовувати в повсякденній практичній діяльності.

Навчальний процес в таких школах має свої особливості і тому для них розробляються спеціальні методики. Важливе значення в малокомплектній школі надається правильному комплектуванню учнів у класі, від нього залежить ефективність навчально-виховного процесу.

Роль і завдання сільської школи дуже великі. Але для їх виконання є чимало перепон. Проблеми малокомплектної сільської школи типові. Це й слабка матеріальна база (будівництво, ремонти, технічне оснащення, інформаційне забезпечення), не вистачає кваліфікованих кадрів, які б добре володіли теорією та методикою викладання дисциплін.

Малокомплектна школа є тим основним соціальним інститутом, що реалізує мету загальної середньої освіти, робить вирішальний внесок у формування інтелекту, самосвідомості нації, забезпечення її фізичного і духовного здоров'я.

Малокомплектна школа має здійснити прорив до якісно нової освіти всіх дітей шкільного віку. Це вимагає пріоритетної уваги до навчального змісту і методик, які формують світогляд, ціннісні орієнтації, уміння самостійно вчитися, критично мислити, користуватись комп'ютером, здатність до самопізнання і самореалізації особистості у різних видах творчої діяльності, вміння і навички, необхідні для життєвого і професійного вибору.

Основними завданнями малокомплектної школи є:

· різнобічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування ціннісних орієнтацій, задоволення інтересів і потреб;

· збереження і зміцнення морального, фізичного і психічного здоров'я вихованців; виховання школяра як громадянина України, національно свідомої, вільної, демократичної, життєво і соціально компетентної особистості, здатної здійснювати самостійний вибір і приймати відповідальні рішення у різноманітних життєвих ситуаціях;

· формування у школярів бажання і уміння вчитися, виховання потреби і здатності до навчання упродовж усього життя, вироблення умінь практичного і творчого застосування здобутих знань;

· становлення в учнів цілісного наукового світогляду, загальнонаукової, загальнокультурної, технологічної, комунікативної і соціальної компетентностей на основі засвоєння системи знань про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво, оволодіння засобами пізнавальної і практичної діяльності;

· виховання в учнів любові до праці, забезпечення умов для їх життєвого і професійного самовизначення, формування готовності до свідомого вибору і оволодіння майбутньою професією;

· виховання школяра як людини моральної, відповідальної, людини культури з розвиненим естетичним і етичним ставленням до навколишнього світу і самої себе [16, c. 6].

Вихід з ситуації, що склалася, науковці бачать в наступному:

1. Уряду України, адміністраціям областей необхідно проводити політику збереження малих сіл і розвитку їх інфраструктури, реалізовуючи її в нормативно-організаційних актах і управлінських рішеннях, що відповідають загальнодержавним потребам, обумовленим єдністю займаної населенням країни території і умовами суспільного розподілу праці.

2. необхідно здійснювати наукові дослідження стану сучасного сільського устрою, ґрунтуючись на конкретно-історичному і нормативно-порівняльному підходах.

3. зміст сільської освіти повинен не тільки відповідати українському стандарту, але і нести специфіку умов мешкання, давати можливість учням активно освоювати, перетворювати зовнішнє середовище (матеріальну, соціальну, духовну), придбавати знання, навики, уміння для життєдіяльності в конкретному соціальному середовищі.

4. технологію навчання в нечисленних, малокомплектних класах необхідно вибудовувати на принципах різного віку, індивідуалізації і самостійності навчання.

5. в учбово-виховному процесі малокомплектної школи повинні бути представлені бажані моделі суспільної поведінки дитини, сформовані у неї за час навчання і виявляються в його відношенні до суспільства, природи, праці, результатів трудової діяльності, до інших людей і до самому себе.

6. викладацькому складу малокомплектних шкіл потрібно виступати активними учасниками або ініціаторами створення позитивних суспільних відносин з соціальними інститутами, представленими на селі за допомогою соціальних організацій: сім'ї, сільськогосподарського виробництва, лікарні, правоохоронних установ, церкви і так далі [2, c. 12].

1.2 Організація навчального процесу в малокомплектній школі

Серед проблем, які розробляються сучасною вищою та середньою школою особливе місце займають питання організації навчального процесу в малокомплектних школах.

Організація навчально-виховного процесу в малокомплектній школі постійно розроблялась вченими-методистами, вона висвітлюється в періодичних виданнях та в окремих посібниках. Автори звертають увагу на важливість правильного комплектування класів, наводять різні варіанти поєднання класів розробляють організацію самостійної роботи на уроках.

Навчальний процес в таких школах має свої особливості і тому для них розробляються спеціальні методики. Методичні засади проведення уроків в малокомплектній школі наведені в книзі Г.М. Аквільової [2], методика організації самостійної роботи учнів подається в підручнику В.М.Пакуловой [19]. Важливе значення в малокомплектній школі надається правильному комплектуванню учнів у класі, від нього залежить ефективність навчально-виховного процесу. У своїй роботі Н.Присяжнюк [21] звертає увагу на те, що поєднання класів у комплекти може бути різним і наводить приклади таких поєднань класів. Крім того, вона надає різні поради щодо складання розкладу відповідно до комплектації класів. Особливості навчання першокласників у комплекті розглядає у своїх роботах В.Шпиця [28]. Для багатьох вчителів це теж проблема, тому що першокласники не мають навичок до самостійної роботи. Методист О.Я. Савченко [22] деталізує організацію самостійної роботи на уроках. Вона дає поради як організувати самостійну роботу на початку року, під час вивчення нового матеріалу, під час закріплення, як організувати контроль та самоконтроль. В малокомплектній школі особлива увага приділяється плануванню уроків, їх структура впливає на якість навчання. Складність планування уроків в класі-комплекті полягає в тому, що майже на кожному уроці учні мають вивчати новий матеріал, а це вимагає від учителя надзвичайної ретельності у визначені структури уроку.

До розробки методики організації навчального процесу на уроках в специфічних умовах малокомплектної школи входили основні питання - комплектування класів, планування навчальної діяльності, застосування форм, методів, прийомів. Значна увага приділялась організації самостійної роботи та використанню наочності на уроці.

У специфічних умовах малокомплектної школи чергується робота під керівництвом вчителя зі самостійною роботою учнів. Аналіз особливостей планування уроку для комплекту з двох класів, свідчить, що оптимальною кількістю переходів „з учителем - самостійно” на уроці можна вважати 4-5.

В умовах малокомплектної школи, коли чергується робота під керівництвом учителя і самостійна робота учнів, велика увага приділяється організації кожного етапу уроку. Учитель моделює заняття з дітьми до зустрічі з ними: окреслює види спільної роботи та самостійного шляху до знань, уточнює, коли краще надати інструктаж, показати зразок. Для кожного структурного компонента уроку в малокомплектній школі важливо визначити спільну мету. Наприклад, готуючи дітей до пізнавальної діяльності, потрібно наголосити, що для всіх дітей має бути спільна мета - усвідомлення завдання, часу його виконання, знайомство з засобами навчання, орієнтація на кінцевий результат. Ці організаційні прийоми використовує вчитель не тільки на початку уроку, але і на початку кожного етапу .

В малокомплектній школі для проведення самостійної роботи особливого значення набувають дидактичні ігри, які допомагають у захоплюючій формі, без втручання вчителя набувати знання. На уроках доцільно використовувати таки ігри, організація яких не вимагає від учителя багато часу на приготування відповідного обладнання, на інструктаж.

Важливого значення набуває в малокомплектній школі формування у дітей ставлення до навчання. Задача вчителя - навчити дітей вчитися, сформувати у них навички організувати своє робоче місце й спланувати роботу; навчити аналізувати, порівнювати, виділяти головне, узагальнювати, перевіряти якість виконаної роботи. Навчити дітей самостійно спостерігати, користуватися додатковою літературою [23, c. 64].

У педагогічній та методичній літературі склалося традиційне бачення організації навчальної діяльності учнів класу-комплекту на уроці, яке полягає в одночасній праці декількох класів із розподілом роботи й часу так, що один клас працював із учителем, інші - самостійно. Це зумовлює певні труднощі в роботі педагога (проведення двох-трьох, часто різнопредметних і різнотемних, уроків як одного) і значно впливає на результати пізнавальної діяльності учнів. Вказаний спосіб організації навчально-виховного процесу, як визнали науковці, є не зовсім продуктивним, і він потребує вдосконалення.

Одним з ефективних шляхів розв'язання даної проблеми є реалізація інтегративного підходу до викладання у класі-комплекті. Такий підхід передбачає об'єднання споріднених моментів змісту навчальних предметів для спільного опрацювання одночасно в декількох класах. Інтегроване навчання, як зазначають дослідники (Н. Бібік, С. Гончаренко, О. Савченко та ін.), дає змогу сформувати у школярів цілісне уявлення про навколишній світ, а в умовах класу-комплекту забезпечує організацію спільної навчальної діяльності учнів, спрямованої на досягнення єдиної мети.

Відповідно до суспільних вимог, чинних документів школи, переосмислення пріоритетів навчання, ролі учня в навчально-виховному процесі система навчання у класах-комплектах вимагає впровадження альтернативних форм організації навчально-виховного процесу в сільських малокомплектних школах. Одним із таких варіантів є організація навчальної діяльності молодших школярів за індивідуальною формою навчання.

Відповідно до Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 964, та інших нормативно-правових актів Наказом Міністерства освіти і науки України від 20.12.2002. № 732 затверджено Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, у якому до категорій учнів, що мають право на індивідуальне навчання, належать школярі, які проживають у селах і селищах, коли їх кількість у класі становить менше 5 осіб [2, с. 6].

 Такий нетрадиційний підхід до розв'язання освітніх проблем зумовлює перегляд трактування поняття “індивідуальне навчання”, підготовку вчителя до роботи у змінених умовах, оскільки організація індивідуального навчання для зазначеної категорії учнів потребує вирішення низки суперечностей між такими чинниками:

· індивідуальним темпом розвитку дитини та регламентованим часом на індивідуальне навчання;

· обов'язковим освітнім рівнем учнів, який має відповідати вимогам Державного стандарту початкової загальної освіти, і розвитком творчих здібностей школярів у межах визначеного навчального часу;

· недостатньо сформованими навичками самостійної роботи учня молодшого шкільного віку і великою кількістю часу, відведеного на самостійне опрацювання навчального матеріалу;

· постійною потребою учня у підтримці та допомозі вчителя та обмеженістю часу для співпраці учня з вчителем;

· самостійним опрацюванням учнем навчального матеріалу та відсутністю навчально-методичного забезпечення, яке вміщувало б алгоритми виконання завдань на допомогу учням з різним рівнем навчальних можливостей;

· соціалізацією особистості школяра і недостатнім перебуванням дитини у шкільному колективі тощо;

· необхідністю реалізації вчителем індивідуального підходу до учнів у процесі індивідуального навчання та відсутністю достатніх умов для вивчення індивідуальних особливостей учнів;

· організацією вчителем індивідуального навчання школярів та відсутністю науково обґрунтованих технологій індивідуального навчання;

· реалізацією програмових вимог з навчальних дисциплін та відсутністю орієнтовного навчального плану індивідуального навчання учнів сільської школи;

· організацією вчителем індивідуального навчання школяра та неготовністю вчителя до такої діяльності [26, c. 15].

Як відомо, індивідуальне навчання є однією з найдавніших форм навчання. Його теоретико-практичні аспекти обґрунтовуються в дослідженнях В.Дяченка, Ч.Куписевича, І.Лернера, Ю.Мальованого, В.Онищука, І.Підласого, М.Скаткіна, І.Чередова та ін. Проблема індивідуального навчання знайшла своє відображення в працях П.Євстафієвої, К.Єльницького, І.Олесницького, М.Скворцова, К.Смирнова.

Дидактична сутність індивідуального навчання, на думку академіка О.Савченко, полягає в тому, що дитина навчається за умови прямої чи опосередкованої педагогічної допомоги вчителя [22, с. 43].

Учена вважає, що індивідуальне навчання має кілька істотних переваг: воно більш цілеспрямоване, бо дає змогу привести зміст і темп діяльності у відповідність з можливостями дітей, що стимулює їхній розвиток, допомагає заощаджувати час, швидко контролювати результати. Водночас індивідуальне навчання має і певні недоліки: діти за цих умов не мають можливості співпрацювати, взаємодіяти в умовах змагальності, затримується соціалізація особистості.

Таким чином, індивідуальне навчання школярів трактується як система організаційних, психолого-педагогічних та методичних аспектів, спрямованих на забезпечення оптимальних суб'єктно-суб'єктних стосунків “вчитель-учень” з метою забезпечення обов'язкового освітнього рівня учня, який має відповідати вимогам Державного стандарту початкової загальної освіти, та реалізацію сутнісного потенціалу школяра [23, c. 21].

1.3 Готовність учителя до забезпечення якісної освіти школярів у нетрадиційних умовах функціонування малокомплектних шкіл

Результати анкетування, діагностування вчителів малокомплектних шкіл показали, що вони зустрічаються зі значними труднощами у процесі організації навчання учнів. На сучасному етапі організація індивідуального навчання носить спонтанний, несистемний характер, оскільки у вищих навчальних закладах не передбачено підготовку майбутніх спеціалістів до такої діяльності.

Вчитель, який працює за індивідуальною формою навчання - це особистість з гнучким педагогічним мисленням, адекватними ціннісними орієнтаціями, розвиненою самосвідомістю, високим рівнем самоактуалізації, мистецтвом рефлексії, готовністю до сприйняття нової інформації, здатний організовувати навчально-виховний процес з учнем, максимально враховуючи його індивідуальні особливості, здібності, обдарування [11, c. 23]. Завдання вчителя - постійно модифікувати власну діяльність, адаптувати її до ситуації, яка постійно змінюється, але залишається під його контролем.

Учені розглядають готовність вчителя як цілісне утворення, довготривале за часом, як модель, що визначається своїми іманентними та інваріантними складовими, як сукупність мотиваційного (усвідомлена потреба в освоєнні та втіленні передового педагогічного досвіду), змістовно-процесуального (сутність психолого-педагогічних та економічних знань з проблеми, процесуальні вміння), конструктивного (уміння творчо реалізувати досягнення виробництва у практиці навчально-виховної роботи) компонентів, що знаходяться між собою в органічному поєднанні, і розвиток хоча б одного з них, безперечно, впливає на вдосконалення інших, а недостатня сформованість веде до того, що дана особистісно значуща якість вчителя не досягає високого ступеня розвитку [22, с. 12].

 Для визначення структури готовності вчителя до забезпечення якісної освіти школярів в умовах індивідуального навчання за основу взято структуру готовності вчителя до інноваційної діяльності, запропоновану В.А.Киричук [16].

Таким чином дана структура включає такі компоненти:

- мотивація діяльності в змінених умовах (мотиваційний компонент);

- знання про предмет та способи діяльності (когнітивний компонент);

- професійні навички та вміння, що визначають готовність як цілісне стійке утворення (процесуальний компонент) [16, c. 6].

Готовність вчителя до індивідуального навчання молодших школярів значною мірою залежить від ціннісних орієнтацій та мотиваційної сфери педагога, оскільки вона є передумовою його поведінки і виконує кілька функцій: спонукає, спрямовує та організовує, надає особистісного смислу й значущості педагогічній діяльності. На думку Н.Присяжнюк, мотивація не лише детермінує поведінку вчителя, а й пронизує всі сфери його психічної діяльності. Тому мотиваційна готовність вчителя до зміненої діяльності спонукає його діяти у відповідному напрямі для досягнення мети, оскільки діяльність для індивіда набуває певного особистісного змісту, що сприяє перетворенню зовнішніх заданих цілей діяльності у внутрішні потреби особистості [21, c. 34].

Ознаками вияву мотиваційної готовності вчителя до індивідуального навчання школярів визначено такі: усвідомлення вчителями значущості організації індивідуального навчання школярів для власного професійного розвитку, відповідальності за прийняття педагогічних рішень, соціальної вагомості для розвитку потенційних можливостей учня; прагнення до самоаналізу, самооцінки, самовдосконалення, а також інтерес до опрацювання психолого-педагогічної літератури; участь у науково-дослідницькій діяльності; активність, наполегливість, цілеспрямованість; здатність до подолання труднощів у досягненні результатів, бажання створювати, аналізувати, накопичувати продукти професійної діяльності [19, c. 16].

Організовуючи індивідуальне навчання школярів, вчитель повинен глибоко розуміти філософські світогляди сьогодення, зорієнтовані на людину як найвищу цінність, як епіцентр всіх соціально-економічних та наукових проектів. Основні напрями експліційної форми педагогічних знань, визначені В. Генецинським, передбачають засвоєння вчителем певних основ, а саме:

- педагогічної аксіології (знань про цілі та цінності виховної діяльності);

- педагогічної антропології (знань про людину як об'єкт педагогічного впливу);

- педагогічної соціології (знань про соціальні умови та механізми здійснення виховання);

- педагогічної технології (знань про педагогічну діяльність, що здійснюється за допомогою визначених засобів);

- педагогічної культурології (знань про ту частину нагромадженої в суспільстві культури, яка відтворюється в умовах навчання і виховання) [11, с. 34].

За переконанням Д.Крюкова, якість навчання і виховання учнів залежить від професійного рівня вчителя, оскільки оптимально може вирішувати завдання навчально-виховного процесу лише той педагог, який не тільки добре професійно підготовлений, а й прагне постійно вдосконалюватись [17, c. 10].

Труднощі в роботі вчителя класу-комплекту пов'язані з обмеженістю використання різноманітних прийомів навчання, неможливістю уявити евристичну бесіду, емоційну розповідь.

Уникнути недоліків у роботі з класом-комплектом, де в наявності мала наповнюваність, але декілька класів, можливо за умови знаходження оптимального варіанту поєднання індивідуальних і фронтальних форм організації навчання. А це успішно досягається в процесі навчальних дій.

Як відзначає О.Я.Савченко, специфіка проведення уроків у класі-комплекті зумовлює різноманітність самостійних робіт, які є обов'язковим компонентом кожного уроку. Самостійні роботи розвивають увагу дітей, виробляють здатність міркувати, формують самостійність як рису характеру дитини [23, с. 35].

У малокомплектній школі перш за все необхідно навчити дитину працювати самостійно із наочними посібниками, приладами, підручником тощо. При організації самостійної роботи перед дітьми потрібно чітко поставити мету завдання та визначити шляхи його виконання. Оскільки уроки проводяться з переважним використанням фронтального методу організації діяльності учнів, доречна особиста участь учителя в певних діях та іграх. Треба чітко розраховувати час, посилювати міжпредметні зв'язки.

малокомплектний школа навчальний освіта виховання

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В МАЛОКОМПЛЕКТНІЙ ШКОЛІ

2.1 Виховання як процес формування особистості

Виховання як процес формування особистості виступає на трьох різних рівнях. Насамперед, його можна розглядати як один з елементів життєдіяльності суспільства, мета якого полягає у відтворенні та подальшому розвитку соціальної структури і культури даного суспільства.

Наступний рівень виховання - організаційно-педагогічний. На цьому рівні відбувається суспільно цілеспрямована взаємодія виховної системи суспільства (або якогось з її елементів) з тими групами людей, у розвитку яких потрібно викликати соціально необхідні зміни. Об'єктом виховання при цьому виступають певні вікові групи населення (школярі, молодь) або ж групи людей зі специфічними характеристиками (наприклад, діти з відхиленням у розвитку) [14, c. 26].

Про результати виховної діяльності на організаційно-педагогічному рівні можна робити висновки, лише оцінюючи рівень вихованості великих груп вихованців.

Виховання як фактор соціально-психологічного розвитку виступає ще й на психолого-педагогічному рівні. У цьому випадку виховання можна визначити як цілеспрямовану взаємодію вихователя і вихованця (колективу вихованців), спрямовану на те, щоб досягти суспільно бажаного стану розвитку вихованця, зафіксованого в загальній меті виховання, сформульованій у державних документах про освіту [14, c. 27]. На відміну від організаційно-педагогічного рівня, об'єктом впливу тут завжди є конкретний вихованець чи первинний колектив, вихідний стан якого та інші умови розвитку вихователю добре відомі. Усі елементи організаційно-педагогічного рівня є для вихователя своєрідною базою й умовою його діяльності. На цьому рівні істотну роль відіграє безпосереднє спілкування вихователя з вихованцем (колективом вихованців). Тому весь процес виховання можна характеризувати як взаємодію його учасників. Тут не тільки вихователь впливає на вихованців, а й вони впливають на нього. В такому випадку суспільна спрямованість виховання зберігається тільки тоді, коли вихователь на основі достатньо глибокого знання своїх вихованців та конкретної ситуації може правильно передбачати їх можливі судження та поведінку й керувати їх діяльністю та спілкуванням. Взаємовпливи на цьому рівні можуть бути безпосередньо спрямовані на особистість чи колектив або ж опосередковано - через якісь елементи середовища, над якими вихователь може попрацювати з метою зробити їх вплив більш сприятливим. Однак серед факторів оточуючого середовища є багато таких, які неможливо перебудувати, і вихователь може лише враховувати їх вплив або зробити спробу зменшити його при необхідності.

Вихованець повинен бути в змозі ідентифікувати себе з духовними спільнотами, для чого необхідно: а) у навчально-виховному процесі дійти висновку, що людей об'єднує певна система поглядів на природу, суспільство та саму людину (світогляд), загальні моральні та естетичні погляди; б) навчитися робити висновки відносно світогляду, моральних та естетичних поглядів інших людей на основі їх поведінки та діяльності; в) навчитися співвідносити свої погляди та соціальні установки з поглядами та установками людей, що належать до різних соціальних груп, спільнот, і зрозуміти роль соціального ідеалу в структурі особистого ідеалу; г) уміти сформулювати своє обґрунтоване негативне ставлення до несприятливих для сучасного громадянина незалежної української держави поглядів та ціннісних орієнтацій [21, c. 36].

Таким чином, виховну діяльність можна характеризувати як управління розвитком особистості в суспільно необхідному напрямі. При цьому розвиток є результатом взаємодії як цілеспрямованого виховання, так і всіх інших внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на людину.

Ефективне управління розвитком, реалізація конкретних цілей виховання стають імовірними лише за умови врахування впливу інших факторів розвитку (внутрішніх та зовнішніх), виховних потенціалів діяльності та спілкування, що організуються вчителем.

До складу внутрішніх факторів входять: а) уже досягнутий у тій або іншій сфері актуальний рівень розвитку; б) імовірність зміни певної ознаки психічної та фізичної цілісності й відповідна орієнтація на розвиток певної характеристики чи на компенсацію; в) потенціальні передумови потрібної для розвитку діяльності, які можна визначити як характеристики найближчої зони розвитку [10, c. 32].

До складу зовнішніх факторів розвитку особистості входять: а) засоби масової інформації та пропаганди (телебачення, радіо, преса); б) культурні інститути (театри, кіно, бібліотеки, клуби тощо); в) об'єкти духовної культури (література, художні й музичні твори та ін.); г) виробниче середовище; д) предметно-просторове середовище (характер населеного пункту - місто, село, особливості забудови, транспорту та ін.) [10, c. 33].

Цілі виховання реалізуються у двох формах виховної діяльності:

1) у формі навчання, тобто сукупності послідовних та взаємозв'язаних дій педагога і вихованців, спрямованих на свідоме та міцне засвоєння системи знань, умінь та навичок і розвиток особистості;

2) у формі включення вихованців у різні види діяльності та спілкування, що є найбільш сприятливими для розвитку тих якостей цілісної особистості, які неможливо достатньо розвинути у навчальній діяльності [10, c. 34].

Безперечно, цілі морального, естетичного, трудового виховання не можуть бути у повній мірі реалізовані тільки у процесі навчання. Ряд інтегральних характеристик особистості, таких, як активна життєва позиція, колективістська спрямованість діяльності, вимагає свого формування у більш багатосторонній діяльності, ніж це дозволяє процес навчання. Створення необхідних умов для виховного процесу (формування учнівського колективу, встановлення оптимального режиму праці та відпочинку) передбачає спеціальні виховні дії поза навчанням. Усі перераховані виховні цілі реалізуються у значній мірі поза процесом навчання, в діяльності самоуправління вихованців, у діяльності учнівського колективу, в різних формах позакласної та позашкільної діяльності учнів.

2.2 Напрями виховної роботи в малокомплектній школі

Особливе місце серед сучасних навчальних закладів України посідає малокомплектна школа, яка має свої специфічні умови організації виховного процесу та життєдіяльності в цілому. Вона є культурним центром у селі, осередком збереження українського фольклору, народних традицій, свят, обрядів, звичаїв, народних ремесел, організатором інтелектуально-культурного життя села, виховної роботи серед дітей та дорослого населення. Виховний процес у школах тісно пов'язаний із життям сільської громади. Вчитель у цій школі є активним громадським діячем, носієм духовності, інтелігентності.

Мистецтво виховання полягає в значній мірі у тому, щоб своєчасно побачити, запобігти й відповідно зменшити ефект негативного у формуванні особистості.

Нові соціальні реалії вимагають і нових підходів до проблем соціального формування особистості.

Зміна освітніх домінант, зокрема трансформація освіти зі сфери накопичення знань у сферу формування духовного обличчя людини спричинили потребу в пошуку продуктивних шляхів удосконалення освітньої діяльності вчителя й учня як суб'єктів освітнього процесу. Прицільної уваги в даному ракурсі потребує сільська малокомплектна школа, яка за своїм соціальним статусом та організацією навчання й виховання значно відрізняється від звичайної школи (міської, містечкової і навіть "повноцінної" сільської), і це досить часто відбивається на якості освіти. У зв'язку із загостренням демографічної ситуації на селі питома вага таких шкіл в останні роки почала зростати.

Проведений статистичний аналіз мережі малокомплектних шкіл показав, що лише за три роки (2004-2007 рр.) їх кількість збільшилася у півтора рази. В умовах відродження сільського господарства, оновлення соціально-економічних відносин постає завдання збереження існуючої мережі таких шкіл та підвищення їх ролі в економічному та соціальному розвитку країни [10, c. 52].

Аналіз організації освітнього процесу в малокомплектних школах свідчить про невідповідність між зростаючими вимогами суспільства й існуючим рівнем підготовки учнів. Навчання учнів у класах-комплектах, що входять до структури малокомплектної школи, потребує зміни традиційних підходів до побудови навчально-виховного процесу, до вибору форм, методів і прийомів педагогічного впливу на дітей.

Питання функціонування малокомплектної школи, специфіки організації та вдосконалення навчально-виховного процесу в ній стали предметом досліджень багатьох науковців (Л. Борисова, О. Коберник, В.Мелешко, М. Мельников, В. Помагайба, Н. Присяжнюк, І. Прокопович, О. Савченко, В. Стрезікозін, Г. Суворова, Г.Тришневська, П. Фролов та ін.).

Виховна робота в малокомплектній школі спрямована на реалізацію Державної національної програми «Освіта», «Україна ХХІ століття» та Закону України «Про загальну середню освіту». Головна увага приділяється національно-патріотичному вихованню, формуванню в учнів громадської та правової свідомості, почуття власної гідності, правових норм, естетичних смаків, духовного багатства.

Виховна робота в сільській школі має сприяти вихованню громадянина, який уміє і бажає успішно працювати, і передусім - на селі; забезпеченню освіченості, загальнокультурного рівня розвитку особистості та індивідуальних особливостей кожного учня.

Цю мету можна конкретизувати в таких завданнях:

· формування в школярів гармонійних і цілісних уявлень про цінності матеріальної та духовної культури, про різні сфери мистецтва, економічної, правової, комунікативної культури, культури сімейних взаємин тощо;

· навчити учнів поєднувати діяльність у сільському господарстві з бережливим ставленням до навколишньої природи як основи життєдіяльності людини;

· формування екологічної свідомості як внутрішнього регулятора поведінки учнів у навколишньому природному середовищі [23, c. 13].

Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти визначила систему завдань, спрямовану на виховання гармонійно розвиненої, високоосвіченої, національно-свідомої і соціально-активної людини, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними і патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатної до саморозвитку і самовдосконалення.

Характер виховання повинен передбачати глибоке розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботі про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.

Успіх виховного процесу залежить від відносин між вчителем і учнем, які повинні будуватися на основі співдружності, співробітництва і ділового партнерства.

Вчитель і учень - рівноправні суб'єкти навчально-виховної діяльності. Тому варто більше уваги приділяти стимулюванню внутрішньої і зовнішньої активності учнів, їх оптимальній участі у спільній діяльності у справі виховання.

Підвищенню результативності виховної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі сприяє вдосконалення нових форм роботи, пошук нових систем виховання, впровадження розвиваючих технологій.

Вирішення завдань виховної роботи у малокомплектній школі здійснюється за напрямами: громадянське виховання; родинно-сімейне виховання; трудове виховання; художньо-естетичне виховання; моральне виховання; екологічне виховання; формування здорового способу життя; превентивне виховання; сприяння творчому розвитку особистості [23, c. 16].

Мета громадянського виховання - сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людину з притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні [23, c. 16].

Головними завданнями родинно-сімейного виховання є гармонійний всебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в існуючих соціальних умовах, реалізація її творчого потенціалу, формування у дітей моральних цінностей з позиції її добра, справедливості, правди, людяності, розуміння пріоритету виховання дітей у сім'ї та гуманних взаємин між членами кожної родини, важливості ролі сім'ї у житті суспільства, створення сприятливої трудової атмосфери в сім'ї, виховання національної свідомості і самосвідомості, культури поведінки в сім'ї, залучення до традицій родинно-побутової культури українців, активної участі у всенародних і сімейних святах [23, c. 17].

Трудове виховання спрямоване на формування творчої працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря, свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства, готовності до життєдіяльності і праці в умовах ринкових відносин, формування в учнів розуміння загальних основ сучасного виробництва, вміння включатись у виробничі відносини, виховання дисциплінованості, організованості, бережливого ставлення до суспільної і приватної власності, природних багатств [23, c. 17].

Художньо-естетичне виховання передбачає формування основ естетичної культури, естетичних норм і принципів, переконань та ідеалів, естетичного сприймання та емоційного ставлення до прекрасного, духовне збагачення учнів, розширення їх світогляду, оволодіння цінностями і знаннями в галузі світового та народного мистецтва, музики, архітектури, побуту, ремесел; озброєння школярів естетичними знаннями, виховання художнього смаку, вироблення естетичної активності, бажання вносити прекрасне у життя, примножувати культурно-мистецькі надбання народу [23, c. 17].

Моральне виховання спрямоване на прищеплення і розвиток моральних почуттів, міцних переконань і потреби поводити себе згідно з моральними нормами, прийнятими в суспільстві, виховання патріотизму, колективізму, свідомої дисципліни та організованості, громадянської і соціальної відповідальності, непримиренності до аморальних вчинків людей, до порушників норм і правил культурної поведінки [23, c. 18].

Екологічне виховання покликане забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв'язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема, сформувати розуміння, що природа - це першооснова існування людини, а людина - частина природи, виховати свідоме добре ставлення до неї, почуття відповідальності за навколишнє середовище як національну і загальнолюдську цінність, розвивати творчу активність щодо охорони та перетворення оточуючого середовища, виховувати любов до рідної природи [23, c. 18].

Метою напрямку "Формування здорового способу життя" є забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їхнього здоров'я, формування фізичних здібностей особистості, гармонії тіла і душі; виховання потреби у регулярних заняттях фізичною культурою і дотриманні режиму дня, у прагненні до оволодіння санітарно-гігієнічними знаннями і навичками, утвердження здорового способу життя, формування вміння правильно поводитись у критичних життєвих ситуаціях і надавати необхідну допомогу собі та оточуючим; формування рис лицарства і мужності, самовдосконалення тіла й духу [23, c. 19].

Превентивне виховання передбачає реалізацію заходів, спрямованих на попередження злочинів і злочинності, вдосконалення способу життя учнів без порушень норм моралі; розвиток умов, що сприяють збереженню здоров'я та життя дітей, виявлення негативних змін у поведінці учнів, вивчення причин і умов, що сприяють скоєнню злочину, попередження їх подальшого розвитку; організацію змістовного дозвілля, поліпшення роботи з підлітками з девіантною поведінкою, надання їм допомоги в самовихованні [23, c. 19].

Одним із пріоритетних напрямків виховної роботи є сприяння творчому розвитку особистості. Він спрямований на розвиток власних спостережень, пізнавальних інтересів у певній галузі знань до технічної творчості, моделювання, винахідництва, сприяння інтелектуальному, емоційному та естетичному розвитку школярів, уміння бачити пізнавальні проблеми у сфері науково-технічної, художньої, декоративно-прикладної творчості, еколого-натуралістичній, туристсько-краєзнавчій, фізкультурно-спортивній діяльності [23, c. 20].

Складний процес виховання у малокомплектній школі здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямків діяльності школярів.

Основними формами виховної роботи в малокомплектній школі є:

1. Інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, "філософський стіл", "відкрита кафедра", інтелектуальні аукціони, ринги, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії, держави і права, "жива газета", створення книг, альманахів).

2. Діяльнісно-практичні групові (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, ярмарки, народні ігри, огляди-конкурси, олімпіади).

3. Інтегративні (шкільні клуби, КВК, фестивалі, асамблеї з проблем традицій, культури, політики і права, гуртки).

4. Діалогічні (бесіда, міжрольове спілкування).

5. Індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо).

6. Наочні (шкільні музеї, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо) [26, c. 34].

Головним організатором виховної роботи у класі, першим вихователем, консультантом, безпосереднім наставником є класний керівник, який спрямовує навчально-виховний процес, співпрацює з учнями, їх батьками, вчителями-предметниками, керівниками гуртків, дитячими та молодіжними громадськими організаціями, організовує і проводить позаурочну та культурно-масову роботу.

Класний керівник планує і координує всю виховну роботу з класом з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів, їх нахилів і інтересів, рівня сформованості учнівського колективу, сприяє розвитку самоврядування в класі, створює умови для організації змістовного дозвілля, проводить відповідні заходи щодо профілактики правопорушень (Додаток).

Основними розділами виховної роботи класного керівника є:

1. Вивчення учнів, учнівського колективу.

2. Створення і розвиток класного учнівського колективу.

3. Організація і проведення позаурочної (позашкільної) виховної роботи.

4. Співпраця з культосвітніми й позашкільними установами.

5. Робота з батьками [3, c. 116].

Проблема управління системою виховної роботи в сільській школі належить до найбільш актуальних, тому що виховна функція сільської школи в сучасних умовах зростає. Чим складніші ці умови, тим більш високий науковий підхід потрібен для організації виховного процесу. Зниження матеріального рівня, посилення процесу депопуляції сільського населення, нечисленність школярів, велика різниця в кількості дітей між класами чи відсутність дітей одного року народження зумовлюють потрібність модернізації управління навчально-виховного процесу в сільській школі.

Якість виховання школярів залежить від зовнішніх і внутрішніх компонентів, діяльність яких будується на тому, що виховання - це процес управління розвитком особистості. Сукупність цих компонентів є моделлю центру виховної системи.

І зовнішні, і внутрішні складові виховного процесу об'єднані спільними вимогами, спрямованими на формування в сільського учня ключових життєвих компетентностей і позитивного ставлення до життя.

Виховний центр у сільській місцевості функціонує як цілісна система взаємопов'язаних навчально-виховних закладів, які компенсують навчальні, виховні, оздоровчі та культурні потреби всього дитячого сільського населення.

Невід'ємною частиною виховання сільського школяра є підготовка господаря землі, культурного працівника села, конкурентоздатного, спроможного організувати прибуткову справу в умовах села, що можливе лише при організації таких напрямів у роботі:

· залучення учнів до виробничої праці, що ґрунтується на особистій і громадській мотивації;

· зміцнення здоров'я учнів через створення спортивно-оздоровчих комплексів;

· розповсюдження й освоєння досвіду ведення фермерського господарства, оволодіння економічними знаннями, сучасними виробничими технологіями на селі;

· участь учнів у комерційній діяльності;

· створення шкільних трудових об'єднань, власних підсобних господарств, агрошкіл;

· організація цілеспрямованої профорієнтаційної роботи [2, c. 23].

Засоби організації виховної роботи з школярами:

· різновікові об'єднання школярів;

· розвиток дитячого самоврядування;

· діяльність дитячо-юнацьких громадських організацій;

· використання комунікативних моделей (прес-конференції, дискусії, ток-шоу, комунікативні вправи);

· створення соціально-педагогічного комплексу (інтеграція всіх культурно-освітніх закладів на селі) [2, c. 29].

Виховання в малокомплектній школі має будуватися на чітких моральних принципах, формуванні шанобливого ставлення до праці, залученні до діяльності, що спрямована на творчу самореалізацію, надання соціальної допомоги односельцям, участі у благоустрої села.

Висновки

Малокомплектною школою вважається така, в якій навчається невелика кількість учнів, переважно у складі одного або двох класів-комплектів і відсутні паралельні класи.

Виховна робота в малокомплектній школі спрямована на реалізацію Державної національної програми «Освіта», «Україна ХХІ століття» та Закону України «Про загальну середню освіту». Головна увага приділяється національно-патріотичному вихованню, формуванню в учнів громадської та правової свідомості, почуття власної гідності, правових норм, естетичних смаків, духовного багатства.