Місце народних рухливих ігор в системі фізичного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні основи фізичного виховання дітей дошкільного віку засобом народних рухливих ігор

1.1 Гра -- основний вид діяльності дітей дошкільного віку

1.2 Класифікація ігрового матеріалу.

1.3 Українські народні рухливі ігри, як засіб виховання дошкільників

Розділ 2. Організаційно-методичні засади використання народних рухливих ігор

2.1 Організація та методика проведення народних рухливих ігор

2.2 Ефективність використання народного й рухливого ігрового матеріалу у фізичному вихованні дошкільників

2.3 Методичні рекомендації щодо використання народних і рухливих ігор у системі фізичного виховання дітей

Висновки

Список використаної літератури

Додаток



ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Фізичне виховання - це педагогічний процес, спрямований на морфологічне і функціональне удосконалення організму людини, формулювання важливих рухових навичок, вмінь і пов'язаних з ними знань.

Фізичне виховання спрямоване на досягнення фізичної досконалості, тобто високого рівня здоров'я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості. У процесі фізичного виховання здійснюється одночасно розумове, моральне, естетичне та трудове виховання.

Український народ своїм багатовіковим досвідом інтуїтивно відібрав найефективніші засоби гармонійного виховання підростаючого покоління, чільне місце серед яких посідають народні рухливі ігри. Традиційно у навчально-виховному процесі вони використовуються як засіб фізичного виховання. Проте розвивально-виховний потенціал українських рухливих народних ігор значно ширший. У культурологічних дослідженнях рухливі ігри визнані суттєвим елементом української національної культури.

Будучи важливим засобом надбання і передачі соціального досвіду, народні ігри повинні увійти сьогодні у всі сфери виховної роботи, емоційно збагачуючи особистість, викликаючи потребу до творчої діяльності та підвищення фізичної працездатності.

Творцем національних рухливих ігор є сам народ. Він завжди виступає вихователем молодого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру. Тому національні рухливі ігри кожного народу своєрідні, неповторні й унікальні. Ці ігри відображають світогляд народу, його морально-етичні й естетичні принципи, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління. Національні рухливі ігри створюють найкращі умови для формування та удосконалення рухових умінь і навичок, сприяють розвитку тілесних і духовних сил, виховують позитивні риси характеру.

Саме використанню українських народних ігор в контексті розвитку фізичних якостей дітей дошкільного віку присвячена дана курсова робота.

Розробленість теми:

На необхідність використання ігор у вихованні здавна звертали увагу видатні вчені і педагоги - Дені Дідро, Ян Амос Коменський, Вільгельм Август Лай, Мішель Монтень, К.Д. Ушинський. Про окремі аспекти використання українських народних рухливих ігор у вихованні дітей дошкільного віку говориться у працях Л. Бондаренко, В. Верховинця, Е. Вільчковського, О. Воропая, В. Скуратівського, А.П. Усової, О.Ю. Яницької та ін.

Г.В. Воробей дослідила вплив народних ігор на гарт, як діалектичну єдність фізичної витривалості та духовної стійкості дітей різних етнографічних груп; А.Я. Вольчинський систематизував українські народні ігри за ознакою їх переважаючого впливу на стан здоров'я та рухову підготовленість дітей 5-6 років; В. Левків узагальнив відомості про особливості засобів української національної фізичної культури в різних сферах життєдіяльності дітей.

Мета курсової роботи - теоретико-методологічне обґрунтування важливості народних рухливих ігор для дітей дошкільного віку.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

- виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи;

- провести класифікацію народного ігрового матеріалу;

- відібрати народні рухливі ігри адекватні основним розділам чинної навчальної програми «Малятко»;

- охарактеризувати методику впровадження народних рухливих ігор у навчально-виховний процес дошкільної освіти.

Об'єктом дослідження для даної курсової роботи є народні рухливі ігри у фізичному виховання дошкільників.

Предметом є дослідження впливу народних рухливих ігор на процес фізичного виховання дітей дошкільного віку.

Методи дослідження: обумовлені об'єктом і предметом курсової роботи. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, спостереження, бесіда.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про основи фізичного виховання дітей дошкільного віку засобом народних рухливих ігор, організацію та методику проведення народних рухливих ігор в дитячому садку.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів.

У першому розділі розглядаються теоретико-методичні основи фізичного виховання дітей дошкільного віку засобом народних рухливих ігор, класифікація ігрового матеріалу. У другому розділі характеризуються організаційно-методичні засади використання народних рухливих ігор, методичні рекомендації щодо використання народних і рухливих ігор у системі фізичного виховання дітей.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження і висвітлюють подальші тенденції розробки теми.



Розділ 1. Теоретико-методичні основи фізичного виховання дітей дошкільного віку засобом народних рухливих ігор

1.1 Гра -- основний вид діяльності дітей дошкільного віку

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв'язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.

Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб'єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з'являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти й підліток перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінним помічником педагога.

Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще - спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров'я, радість дитячого життя.

У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші діти. Коли вихователь використовує на занятті елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. А.С. Макаренко писав: "Гра має важливе значення в житті дитини ... Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі ..." Отже, гра, її організація - ключ в організації виховання.

В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра - це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра - це школа спілкування дитини.

Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для дошкільників. Ще К.Д. Ушинський писав: "Зробити серйозне заняття для дитини цікавим - ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності... З перших ж уроків привчайте дитину полюбити свої обов'язки й знаходити приємність в їх виконанні" [11, c. 18].

У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина "добудовує" в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться -- пізнає нове, запам'ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра - творчість, гра - праця. "Праця - шлях дітей до пізнання світу" - писав О.М. Горький [15, c. 37].

Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

Гра подобається дітям, тому що дарує радість і захоплення, сам процес гри сповнений несподіванок, а результат - таємниця. Але крім суб'єктивного сприйняття, є, безумовно, глибший вплив гри на людину, на основні сфери її життєдіяльності: фізичну, емоційно-вольову, інтелектуальну та духовну (цілісно-смислову). Слід зазначити, що гра -- це, як правило, переживання, тому найбільш активною під час гри стає емоційна сфера. Подібно до того, як під час перегляду захоплюючого фільму глядачі стають причетними до його подій, так і в процесі цікавої гри її учасники можуть забути про все інше. Гра може бути рухливою, коли поряд з емоційною активізується фізична сфера дитини, і може бути статичною з точки зору рухливості тіла - це ігри логічні, ігри на кмітливість.

Гра займає більшу частину часу життя дитини. Адже в грі дитина задовольняє свої потреби в активній діяльності, намагаючись діяти, як дорослі. Гра дитини має свої особливості:

а) гра - творча діяльність, - діти в грі творять згідно своєї уяви;

б) гра - самостійна діяльність, якщо навчальну, трудову діяльність дітей організовують в основному дорослі, то гру в більшості випадків дитина починає сама. Вона самостійно визначає тему, сюжет і правила гри;

в) гра - засіб всестороннього розвитку дитини. Спілкуючись в процесі гри, діти збагачуються знаннями; граючись з іграшками, предметами, піском, снігом - діти засвоюють їх властивості і якості; в грі розвивається мова дитини, збагачується їхній словниковий запас; для розумового розвитку створені спеціальні дидактичні ігри; музичні ігри сприяють естетичному розвитку. Велика роль в моральному вихованні - в грі дитина розвивається; діти вступають в ігрові взаємовідносини, виконують певні ролі і таким чином вправляються в тій чи іншій формі поведінки. Гра сприяє розвитку таких якостей, як активності, ініціативності, рішучості, відповідальності перед ровесниками;

г) в грі відображаються ті соціальні явища, які діти спостерігають в дійсності: професій, взаємин між людьми. Велика роль організації і проведення гри належить батькам, вихователям, музичним керівникам, вихователям фізичного виховання. Всі вони допомагають дітям вибрати гру, враховуючи їхні інтереси і можливості, допомагає визначити сценарій гри, демонструє зразки виконання ігрових дій, приймає участь у грі на головній чи другорядних ролях, спонукає дітей виконувати в іграх правила культури поведінки [15, c. 61].

Старших дошкільнят треба навчити гратись в ігри самостійно. Для цього слід розвивати в них інтерес до цих ігор, надавати можливість організовувати їх під час прогулянки, на дозвіллі, на святах.

Для дитини особлива цінність гри полягає не тільки в тому, що вона дає їй можливість як загального, так і фізичного, духовного зростання, а й у плані підготовки до різних сфер життя. Гра для дитини, особливо в дошкільному віці, наділена це й дослідницьким змістом, який дає змогу моделювати все те, що існує поза грою. Саме через гру дитина швидше знайомиться з правилами та нормами спілкування з оточенням -- із світом природи, з людьми; швидше опановує навички і звички культурної поведінки.

Будь-яка інструментовка ігор виправдана ще й психологічно: у грі дитина безтурботна, психологічно розкута і більше, ніж коли-небудь, здатна на повне вираження свого індивідуального "Я". Важливим стає таке завдання для вихователів: дати можливість кожній дитині через гру самовиразитися, самореалізуватися, як у процесі навчання так і в позаурочний час.

1.2. Класифікація ігрового матеріалу

Аналіз науково-методичної літератури, наукових досліджень А.Ф. Вальчинського, Г.В. Воробей, С.Б. Мудирка та ін. переконливо доводять, що на сьогоднішній день існує різноманітна педагогічна класифікація ігор, відібраних для дітей дошкільного віку за різними ознаками. Так, за змістом вони поділяються на народні та рухливі з елементами спортивних ігор. Остання група ігор не має в дошкільній літературі єдиної класифікаційної назви: елементи спортивних ігор; ігри спортивного типу; ігри з елементами спорту; ігри з елементами спортивних ігор; ігри спортивного характеру [22, c. 19].

Однак перераховані назви не змінюють суті цих ігор: кожна дана група включає лише окремі елементи спортивних ігор. В цих іграх враховуються перш за все вікові особливості дошкільнят, тому відбираються лише доступні їм прості, але справжні (дійсні) елементи техніки рухів, правил, організації гри.

Дані ігри, звичайно, не можуть викликати у дітей таку ж ступінь фізичного і психічного навантаження, як у дорослого. Крім того, вони виховують у дітей цілеспрямованість дій, наполегливість, дисципліну, почуття відповідальності і товариськості, любов до спорту, формують правильні елементи техніки рухів.

До рухливих ігор відносяться сюжетні і несюжетні. До ігор з елементами спортивних ігор - бадмінтон, городки, баскетбол, настільний теніс, футбол, хокей та ін.

Сюжетні рухливі ігри відображають в умовній формі життєвий чи казковий епізод. Дітей захоплюють ігрові образи, в які вони творчо перевтілюються (птахи і автомобіль, пілоти, вовк, гуси, тощо) [10, С. 7-10].

Несюжетні рухливі ігри містять в собі цікаві для дітей рухові завдання, вирішення яких сприяє досягненню зрозумілої їм мети. Вони, в свою чергу, поділяються на ігри типу перебіжок, ловів тощо; ігри з елементами змагання («Хто перший», «Чия ланка швидше», «Хто швидше до свого прапорця» тощо); нескладні ігри - естафети («Хто швидше передасть м'яч»); ігри з предметами (м'ячі, обручі, скакалки, кеглі тощо); ігри, які розрізняються за їх руховим змістом (з елементами бігу, рівноваги, повзання і лазання, кидання та ловіння предметів, стрибків, та ігри на орієнтування в просторі) [22, c. 19].

Ігри з елементами спортивних ігор. Дані досліджень і практиків показали, що в старших групах дитячого садка можливе проведення ігор з елементами спортивних ігор. Вони використовуються тоді, коли діти вже самостійно організовують рухливі ігри.

Ігри з елементами спортивних ігор вимагають більшої, ніж в рухливих іграх, зібраності, організованості, спостережливості, визначеної, доступної дітям, техніки рухів, швидкої рухової реакції.

Об'єднуючими ознаками тих чи інших ігор є сукупність оздоровчих, освітніх і виховних завдань; емоційне піднесення, викликане наявністю в іграх елементів несподіванки та змагання і, звичайно, можливість удосконалення рухів. Однак, якщо в рухливих іграх діти використовують різноманітні дії, проявляючи при цьому творчу ініціативу, то в іграх з елементами спортивних ігор існує деяке обмеження дій, визначене специфікою і точністю техніки рухових дій даної гри. В складі команд є певне число учасників, розподілених за обов'язками, тривалість гри обмежена за часом, правила визначають точність рухових дій. Умови проведення ігор вимагають підготовленого місця, розмітки майданчика, відповідного обладнання, інвентарю.

В зазначених іграх діти оволодівають правильними навичками, які відповідають загальним вимогами техніки спортивних ігор, що виключає перенавчання в подальшому, і дуже важливо для підготовки до школи.

В Програмі виховання дітей дошкільного віку "Малятко" і в існуючих посібниках з рухливих ігор в основу класифікації закладено ознаки переважаючого виду рухів (біг чи стрибки, метання, кидання та ін.). При підборі рухливих ігор з кожного виду основних рухів дотримуються послідовності між віковими групами. Це допомагає вихователю планувати ігри у зв'язку з формуванням у дітей визначених рухових навичок.

В посібнику Е.С. Вільчковського «Рухливі ігри в дитячому садку» ігри поділені за характером моторної щільності, що викликає у дітей різну ступінь м'язових напружень: на ігри з великою, середньою рухливістю і малорухливі ігри. В змісті кожної гри розкрито її організацію та основні правила, сформульовано мету. Така класифікація полегшує підбір ігор для вдосконалення різних видів основних рухів, допомагає у вихованні певних моральних і вольових якостей [8, c. 64].

1.3 Українські народні рухливі ігри, як засіб виховання дошкільників

Аналіз народних рухливих ігор, поширених і сьогодні серед дітей дошкільного віку, засвідчує, що свої корені вони мають у стародавніх фольклорних обрядах, церемоніях і ритуалах. Найчастіше вони спираються на фольклорні образи вовка, ведмедика, зайчика, котика, кози тощо, які є знаковими для української культури, традиційно відтворювались у різноманітних обрядах та ритуалах і нарешті перейшли до дитячих рухливих ігор.

Прикладом може бути фольклорний образ вовка, що відтворюється в багатьох дитячих іграх. Так, відомою дитячою грою, побудованою на зазначеній ролі, є гра "У сірого вовка", її грають на лузі, серед зелені. Спочатку рахують, хто вовк, решта - "вівці". Вони розбігаються, рвуть травичку, приказуючи:

Щиплю, щиплю травку

Сірому вовку на лопатку!

Кидають пучечки трави на "вовка" й тікають. А він їх ловить. Кого спіймає, той стає вовком.

Образ вовка є поширеним у народних легендах, традиціях та ритуалах.

Фольклористами доведено, що в архаїчному суспільстві визнання хлопчиків чоловіками у багатьох народів вважалося важливою подією онтогенетичного розвитку особистості та соціалізації молоді чоловічої статі. Хлопці в цей період залучалися до особливих обрядів - молодіжних ініціацій. Реконструюючи ці обряди щодо слов'янських народів, В.Г. Балушок відзначає, що вони починалися ритуальним відокремленням хлопців від громади і відправкою їх в особливий табір, розташований у лісі. Це місце прирівнювалося до потойбічного світу. Пройшовши в "потойбіччі" ініціаційного табору різноманітні випробування, вони в подальшому "відроджувалися" як люди, але вже в новій якості - не як діти, а як дорослі. Випробування символічно пов'язувалося зі смертю. Вмираючи в своїй старій іпостасі, юнак у процесі ініціації "перероджувався" на вовка (рідше пса або ведмедя) і ставав членом "вовчого" або "ведмежого" союзу. За міфологією давніх слов'ян, вовк вшановувався як тотемний предок і родоначальник племені. З прийомом хлопців у члени "вовчого" (чи "ведмежого") союзу ініціація не закінчувалася, а починався її новий етап. Ставши "вовками" ("псами", "ведмедями"), юнаки повинні були деякий час жити вдалині від поселень свого племені "звіриним" життям, тобто воюючи і грабуючи та доводячи в грабіжницьких та військових наскоках свої силу і мужність [26, c. 34].

Нападаючи на противника, воїни - "вовки" чи "ведмеді" справді уподоблювалися цим звірам, наслідуючи їх хижацьку поведінку. Допомагала перевтіленню одягнена в спеціальній обстановці звірина шкура, яка зумовлювала відповідну поведінку воїнів-ініціантів.

Про людей-вовків (вовкулак) розповідається в багатьох міфологічних легендах. У східнослов'янських, а особливо українських легендах, вони нападають на домашню худобу, причому не лише в полі, а й у селі, часто залазячи в кошари, хліви та повітки. До завершальних ритуальних дій давньослов'янських ініціацій входило обрядове перековування "вовка" чи "ведмедя" на людину.

Без сумніву, образи тварин в легендах, казках, ініціаціях та рухливих дитячих народних іграх споріднені, вони мають одні корені і тому рухливі ігри опосередковано прилучають підростаюче покоління до стародавньої української культури. На відміну від предметів культури матеріальної, які дійшли до нас завдяки археологічним розвідкам у їх стародавньому вигляді, рухливі ігри не зберігалися в первісному стані. Вони функціонували безперервно, передавалися з покоління в покоління в живій ігровій практиці, ставали улюбленими іграми все нових і нових поколінь. З часом все, що ставало нецікавим, незрозумілим для дітей, забувалося, а найбільш вдале лишалося. Удосконалення народних рухливих ігор відбувалося безперервним ланцюгом, що зв'язує глибоку давнину і наш час. Таким чином, рухливі народні ігри набувають великого значення для національно-культурного виховання підростаючого покоління.

Крім того, рухливі народні ігри мають значне соціалізуюче значення. Дослідниками народних рухливих ігор доведено, що в давнину дорослі не керували дитячими іграми та розвагами. Малі діти навчалися ігор у старших, граючись разом з ними. Діти змалечку привчалися самі вести гру, набуваючи досвіду поведінки в дитячому товаристві, навичок самоврядування як необхідних умов адаптації до соціального середовища. Тому, коли педагог постійно керує дітьми під час рухливих ігор, своєю волею призначає виконавця на роль ведучого, розподіляє гравців на команди або авторитарно визначає, яка команда першою починає гру, позитивний виховний сенс такої гри значно втрачається.

У народному ігровому досвіді історично відпрацьовані певні способи налагодження взаємостосунків між дітьми, які доречно використовувати й у ігровому колективі дитячого садка. Оскільки рухливі народні ігри та способи їх організації зазнають постійної трансформації, у навчально-виховному процесі на рівноправних засадах використовуються ті, що відомі з давніх часів і ті, що створені на сучасному етапі розвитку ігрових традицій. Лише час визначить, що залишиться на довгі роки, а що зникне без сліду.

Максимальний вплив українських рухових ігор як засобу гармонійного розвитку особистості в початковій ланці загальноосвітньої школи залежить від оптимально створених педагогічних умов їх організації, серед яких можна визначити такі, як:

o систематичність проведення ігор упродовж дня;

o забезпечення взаємодії навчальної та позанавчальної діяльності з фізичного виховання;

o оптимальне поєднання прийомів і методів педагогічного керівництва грою у її підготовчій, основній і заключній частинах;

o використання педагогічних методів, адекватних значенню кожного етапів керівництва грою для гармонійного розвитку особистості школяра [23, c. 24].

Будучи важливим засобом надбання і передачі соціального досвіду, народні ігри повинні увійти сьогодні у всі сфери виховної роботи, емоційно збагачуючи особистість, викликаючи потребу до творчої діяльності та підвищення фізичної працездатності.

Творцем народних рухливих ігор є сам народ. Він завжди виступає вихователем молодого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру (Г.С. Сковорода, К.Д. Ушинський). Тому національні рухливі ігри кожного народу своєрідні, неповторні й унікальні. Ці ігри відображають світогляд народу, його морально-етичні й естетичні принципи, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління.

Національна специфіка рухливих ігор за народним календарем проявляється: у відтворенні психологічних особливостей народу, його світобаченні, моральних нормах; у національній мові; у відображенні історії нації, в її культурі, у громадському житті та побуті, в традиціях, релігійних віруваннях, звичаях; у зв'язках рухливих ігор з національним фольклором; у національній специфіці вираження загальнолюдських ідей добра і справедливості, естетичних поглядах, суспільних інтересах; у любові до природи, до рідного краю, де живе нація. Усе це разом являє собою могутню рушійну силу естетичного, морально-етичного, культурного, фізичного виховання дошкільників.

Отже, українські рухливі народні ігри мають значні виховні можливості, як визначаються їх культурно-історичним походженням та соціальними функціями у дитячому середовищі.

гра дитина фізичний досконалість



РОЗДІЛ 2. Організаційно-методичні засади використання народних рухливих ігор

2.1 Організація та методика проведення народних рухливих ігор

Широке застосування українських рухливих ігор на заняттях з фізичної культури й під час прогулянок сприяє активізації рухового розвитку дітей, підвищує їхній інтерес до виконання різноманітних вправ.

Таким чином, втілення у практику дошкільного виховання українських рухливих ігор сприятиме ознайомленню дітей з обряди і традиціями, побутом, природними явищами та національною культурою нашого народу.В основу сюжетних рухливих ігор покладається життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, їхній побут, поведінка тварин і птахів). Діти під час гри відтворюють рухи, які характерні для того чи іншого образу (зайчик ховається від вовка» котик ловить мишей та ін.). Більшість сюжетних ігор - колективні, кожна дитина привчається погоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, а діяти у відповідності з правилами гри.В інших сюжетних іграх можна виразно розповісти про зміст гри, дати дітям можливість прослухати слова, які промовляють учасники гри, а потім перейти до розподілу ролей.

Несюжетна гра пояснюється коротко та емоційно. Вихователь дає дітям уявлення про її зміст, послідовність ігрових дій, розміщення гравців та ігрового інвентарю, правила гри. З метою з'ясування розуміння дітьми правил гри доцільно задавати їм одне-два уточнюючих запитання.

Якщо рухливу гру проводити з музичним супроводом, необхідно перед її початком дати дітям можливість прослухати музичний твір, щоб вони зрозуміли її зміст. При цьому звертають їхню увагу на характер твору та на яскраві засоби музичної виразності, що відбиваються у рухах.

Народна рухлива гра з музичним супроводом ефективніше сприяє формуванню правильної постави, координації рухів та їх вдосконаленню. Радіючи музиці та відчуваючи красу своїх рухів, дитина емоційно збагачується, переживає піднесення, стає більш життєрадісною.

Під час гри вихователь дає вказівки дітям, які порушують правила або допускають помилки. Зауваження слід робити, не зупиняючи дітей. Гру зупиняють лише тоді, коли більшість її учасників допускає грубі помилки і їм необхідно додатково пояснити які-набудь положення правил. Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. Отже, щоб дошкільнята не перевтомились, потрібно своєчасно припинити гру або зменшити інтенсивність рухів.

Для регулювання фізичного навантаження у грі використовують різні методичні прийоми: збільшення або зменшення тривалості гри, кількості повторень усієї гри або окремих її етапів, скорочення або збільшення дистанції для бігу дітей і ускладнення правил гри, уточнення правил і аналіз помилок.

Тривалість гри залежить від її педагогічних завдань, які ставить вихователь, і умов, в яких вона проведена (прогулянка, заняття), віку дітей та їх кількості. Закінчувати гру потрібно тоді, воли діти отримають належне фізичне навантаження. Кількість повторень гри під час занять з фізичної культури 3-4 рази, на прогулянках 4-6 разів.

Дуже важливо регулювати фізичне навантаження в рухливих іграх узимку та восени, коли теплий одяг сковує рухи. Тому потрібно стежити, щоб діти не перегрівались і занадто не втомлювались. Загальна тривалість рухливої гри у старших дошкільників становить 6-12 хвилин. Для дітей 5-6 років велике значення має підбиття підсумків гри та об'єктивне визначення переможців у командних іграх. Вихователь допомагає дітям усвідомлювати важливість рухових дій відповідно до правил даної гри для досягнення позитивного результату. Значними порушеннями вважаються такі, які можуть істотно позначитися на ході та результатах гри (грубощі, навмисна затримка гравця-суперника тощо) [27, c. 31].

Об'єктивна оцінка поведінки дитини під час гри важлива для виховання позитивних моральних і вольових якостей, тому потрібно чітко аргументувати своє ставлення до тих чи інших вчинків дітей, переконувати у правильності оцінки. Це попереджує негативні вияви у поведінці дітей, знижує занадто емоційну збудженість, виключає бажання деяких з них отримати перемогу нечесно.

2.2 Ефективність використання народного й рухливого ігрового матеріалу у фізичному вихованні дошкільників

З огляду на важливість використання традицій народних рухливих ігор в дошкільному віці було проведено соціологічне дослідження в ДНЗ №8 м. Дубна з метою визначення застосування народних рухливих ігор в системі дошкільного фізичного виховання.

У заняттях з дітьми молодшої вікової групи 50% респондентів обмежуються використанням 2-3 ігор. У решти опитуваних цей показник не перевищує 5-6-ти. Дещо кращі показники у середній та старшій вікових групах, у заняттях з якими майже 50% респондентів використовує в середньому 5-6 ігор, 20% - 7-10 ігор і лише третина обмежується використанням 2-3 ігор.

Найбільш широкий спектр українських народних рухливих ігор, запропонований респондентами для розвитку фізичних якостей та рухових вмінь і навичок у дітей - всього близько 60-ти. На підставі їхніх відповідей цей перелік умовно можна поділити на ігри цілеспрямованого та універсального впливу на рухові функції у дітей.

З них, на думку опитуваних, 22 гри переважно сприяють розвитку фізичних якостей, 5 з них найбільш популярні: «Сонечко і дощик», «Струмочок», «Вийди, вийди, сонечко», «Сірий кіт», «Горобці та автомобіль». 18 ігор доцільно використовувати для розвитку рухових вмінь і навичок. Найбільш широко вживані з них: «Третій зайвий», «Квач», «Вудочка», «Грицю, Грицю в рукавицю», «Бочечка» та ін.

Біля 20 ігор, на думку респондентів однаково сприяють розвиткові фізичних якостей та формуванню рухових вмінь і навичок. Найбільш широко вживані з них: «У ведмедя у бору», «Хто швидше», «Кіт і миші», «Подоляночка», «Диби-диби» та ін.

Формуванню почуття ритму у дітей сприяють ігри із словесним та пісенним супроводом. Всього респондентами запропоновано 27 народних ігор, 13 з них - з умовно «цілеспрямованим» впливом на розвиток почуття ритму. Це такі як: «Чув дзвін», «Совонька», «Кривий танець», «Дрібу-дрібушечки», «Ходить гарбуз по городу».

Для розвитку у дітей мови, уваги, мислення ними запропоновано 36 народних ігор. З них 17 з умовно «цілеспрямованим» впливом: «Оса», «У річку, гоп», «Соловейку, сватку, сватку», «Сторони світу», «Мовчанка».

Позитивно впливають на засвоєння національних звичаїв та традицій такі народні ігри: «Подоляночка», «А ми просо сіяли, сіяли», «Царівна», «Ой ягіл, ягілочка».

Згідно з результатами опитування, репертуар народних рухливих ігор, у які діти грають на дозвіллі самостійно, як правило, практично не відрізняється від того, що використовує вихователь в організованих формах занять.

Арсенал науково-методичного забезпечення респондентів з питань використання українських народних рухливих ігор налічує неповний десяток збірок народних ігор та методичних посібників. Серед них найбільш відомі «Весняночка» за редакцією В.Верховинця, «Горіхова скриня», цілий ряд методичних розробок і, особливо, періодичне видання «Дошкільне виховання» і, звичайно, навчально-методичне видання Є. Приступи, О. Смілаковського та М. Лук'яненченка «Українські народні рухливі ігри, розваги та забави: методологія, теорія і практика» тощо.

Г.В. Воробей, працюючи над питанням використання українських народних ігор у навчально-виховному процесі та вдосконалення відповідних розділів програми «Українське довкілля», пропонує ігри, які доцільно використовувати в роботі з дошкільнятами [12, c. 15].

Насамперед, це сезонно-обрядові ігри типу «Кривий танець», «Горішок», «Подоляночка». В давні часи такі ігри проводилися в певні пори року, у дні календарних свят і супроводжувалися піснями й хороводами. Деякі з них починалися магічними зверненнями-заклинаннями до сил природи, птахів.

У побутових народних іграх відображено працю українського народу (землеробство, рибальство): «Гуси», «Нема пана вдома», «Коваль». Ігри-ловітки («Піжмурки», «Лапта», «Квач») - безсюжетні ігри, в яких удосконалюються навички швидкого бігу [23, c. 24].

Серед народних ігор можна також виділити ігри-забави та ігри-атракціони. Вони мають естафетний характер: стрибки на одній нозі (іншу тримає товариш), закидання м'ячів у рухому ціль, перетягування канату, ходьба на низьких ходулях, підстрибування та ловіння ласощів (бублика, цукерки) зубами - «Бій півнів», «Перетягування буку», «Пес», ігри комічного характеру - «Ледачій Гриць», сюди ж можна віднести гойдання на гойдалках, катання на саморобних каруселях, лазіння по гладенькому стовбуру тощо.

Народні ігри можна поділити також на сюжетні й безсюжетні, великої, середньої та малої рухливості (за ступенем фізичного навантаження), ігри з ходьбою, бігом, лазінням (за ознакою руху, що переважає). Так, С.Б. Мудрик, поділяє народні ігри на рухливі ігри та забави зі співом, приказками й промовками, ігри з предметами, рухливі ігри та забави на розвиток фізичних якостей (сили, спритності, швидкості тощо) [22, c. 20].

Обдумуючи, які б ігри запропонувати дітям, слід враховувати природні умови, скажімо, гуляючи у лузі, доречно пограти в «Гусей», «Віночок», «Подоляночку»; біля водойми - у «Міст», «Качок і рибалок», «У річку, гоп»; у лісі - у «Грибок», «Горішок» тощо.

Сезонно-обрядові ігри приурочуються до календарних свят. Так, напередодні Івана Купала можна розучити з малятами народну гру «Горю-дуб»; перед Благовіщенням - «Перепілочку», «Кривий танець; на свято Стрітення - «Горобейка», «Ой летіла зозуленька»; на Новий Рік чи Різдво - гру «Калита» тощо.

Перш ніж запропонувати дошкільнятам певну народну гру, варто ознайомити їх з її походженням, атрибутами та дійовими особами, розповісти, як у цю гру грали в давнину.

Таку інформацію вихователь може дібрати до кожної гри, а також підшукати уривки оповідань, народних казок, загадки та прислів'я. Наприклад, ось яку загадку доречно запропонувати перед грою «Коза»: «Не дід, а з бородою, не бик, а з рогами, не корова, а доїться» (Коза). Перед проведенням гри можна заспівати народних пісеньок, наприклад, перед грою «Сірий кіт» - коломийку про котика, а перед грою «Зайчик сіренький» - пісеньку про зайчика.

Дітям буде цікаво ознайомитися також з традиційними атрибутами народних ігор, які використовувалися в давнину. Так, варто розповісти малятам, що м'яч колись робили з бичачої вовни, яку скочували між долонями, а щоб м'яч був пружніший, його змочували водою. Такий м'яч називався повстяний, і гралися ним переважно старші діти або дорослі, бо він був надто важким. А спеціально для малят вовну скочували в кульку і обшивали зверху шкірою. Такий м'яч був м'який і називався ремінний. Замість вовни використовували також пір'я, пух, волоски очерету.

В публікаціях АП. Матвєєва розповідається про спеціальні атрибути для українських народних ігор. Окрім того, він дає поради щодо їх виготовлення і рекомендує використовувати в народних іграх ще й ось такі суто народні атрибути:

- гилку - дерев'яну палицю для відбивання м'яча (для дошкільнят можна зробити дощечку 80x10 см);

- скраклі - круглі дерев'яні обрубки завдовжки 4,5 см;

- ходулі;

- цурку - дерев'яну паличку, загострену з обох кінців, завдовжки 20-30 см;

- швигалку - гнучку лозину близько 1 см завширшки і 1 м завдовжки [21, c. 34].

У давнину діти використовували для рухливих ігор майже все, що потрапляло під руку. Так, для гри «Шкандибки» пристосовували короткий ціпок, який міг торкатися землі обома кінцями, а в грі «Перевезти бабусю» використовували камінець або черепок, що, майстерно підкинутий, підстрибував над водою (скільки разів підстрибнув камінець - стільки разів перевіз бабусю).

Для підведення підсумку гри можна використовувати народні прислів'я та приказки: «Дружній череді і вовк не страшний», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно», «Берись дружньо - не буде сутужно» тощо. Такий лаконічний виховний підсумок може справити на дітей набагато сильніше враження, ніж надокучливе моралізування.

Народна педагогіка визначає дві групи дитячих ігор: спонтанні (виникають стихійно чи як наслідування дій дорослих) та розважальні (ігри з готовими правилами, які створювалися і змінювалися народом упродовж століть). Тож і у своїй практичній роботі з дошкільнятами педагог може творчо використовувати народні ігри, видозмінюючи їх відповідно до ситуації за власним бажанням дітей.

Майстерність вихователя та чітко продумана методика проведення народних рухливих ігор і розваг забезпечать не лише виховний, а й пізнавальний і оздоровчий ефект, сприятимуть залученню дошкільнят до витоків національної культури та духовності, зроблять їхнє дозвілля веселим і яскравим.

2.3 Методичні рекомендації щодо використання народних і рухливих ігор у системі фізичного виховання дітей

Аналіз літературних джерел доводить, що виховне значення народних рухливих ігор забезпечується цілеспрямованим керівництвом педагога, яке в свою чергу визначається вільним володінням ігровим матеріалом, використанням різноманітної методики, яка викликає у дітей емоційний підйом.

Підбір і планування народних рухливих ігор здійснюється у відповідності з програмою «Малятко». При цьому обов'язково враховуються умови роботи в даній віковій групі дітей: загальний рівень фізичного і розумового розвитку дітей, рівень розвитку їхніх рухових вмінь, стан здоров'я кожної дитини; період року, особливості режиму дня, місце проведення гри, а також інтерес дітей.

У відповідності з вимогами програми, народні рухливі ігри поступово ускладнюються з урахуванням зростаючої свідомості дітей, накопичення ними рухового досвіду, поступової, цілеспрямованої підготовки до школи.

При підборі і плануванні ігор народного ігрового матеріалу врахувати те, що кожна дитина повинна володіти руховими навичками, що входять в зміст гри. В протилежному випадку невдачі викликають у дитини негативні емоції і невпевненість в собі.

Визначаючи гру, слід урахувати її місце в режимі дня і дотримуватись певної послідовності в діяльності дітей. Навесні, улітку й восени, до сніданку краще проводити народній ігри гайкового характеру малої рухливості. У цей час діти здебільшого граються невеликими групами, а вихователь здійснює тільки загальне керівництво.

На заняттях з фізичної культури плануються народні ігри великої рухливості (ігри з елементами бігу, стрибків, метання тощо). Вони включаються в основну частину, проводяться з усією групою і мають навчальний характер, бо діти вдосконалюють, а іноді - особливо в молодших групах - вивчають нові рухи. У заключній частині використовуються ігри малої рухливості, щоб зменшити фізичне навантаження і привести організм дітей у відносно спокійний стан.

На прогулянках, за годину до денного сну та після нього. проводяться ігри будь-якої рухливості. Враховується пора року і температура повітря. Особливої уваги потребує підбір ігор у холодну пору року і в несприятливу погоду. У цей час краще проводити ігри з нескладними рухами (ходьбою, бігом). Улітку ігри зі швидким бігом і стрибками краще давати на початку денної прогулянки або після полудня, коли знизиться температура повітря. Перед денним і нічним сном (у цілодобових групах) проводити ігри великої рухливості не рекомендується, бо діти збуджуються і не зможуть швидко заснути.

З дітьми всіх вікових груп під час ранкової та післяобідньої прогулянок треба провести не менше трьох-чотирьох рухливих ігор. Улітку кількість рухливих ігор збільшується до п'яти-шести. Більшу частину дня дошкільнята перебувають на свіжому повітрі і можливості для організованої та самостійної ігрової діяльності в цей період значно збільшуються.

Під час прогулянок доцільно планувати народні ігри з такими видами рухів, які вивчалися на заняттях з фізичної культури. Це дає можливість удосконалювати основні рухи в ігровій ситуації, що постійно змінюється.

Добір ігор залежить також від місця їх проведення. У невеликому вузькому залі або в груповій кімнаті можна проводити ігри із шикуванням в колону й шеренгу, а також ігри, у яких діти беруть участь по черзі («Вудочка», «Передай-стань», «Влучи в обруч»).

У великому залі та на майданчику можна проводити ігри будь-якої рухливості: з бігом врозтіч, метанням м'яча, естафети з елементами змагань. Під час прогулянок у теплу пору для ігор широко використовують природні умови. Наприклад, у грі "Зайці та вовк", гравці ховаються за дерева, кущі, підлазять під низькі гілки. У грі "Переліт птахів" стають на колоду або пеньки і зістрибують з них.

Для проведення народних ігор на свіжому повітрі треба підготувати майданчик: утрамбувати землю, посипати піском, розмітити постійні лінії. Взимку ділянку потрібно очистити від снігу, утоптати, огородити сніговим валом, за участю старших дітей зробити снігові фігури, гірки. Майданчик для проведення народних рухливих ігор обмежують добре помітними лініями, оскільки дітям, захопленим грою, важко стежити за умовними або нечіткими лініями. Тимчасову розмітку в середині майданчика роблять для кожної ігри окремо. Використовують палички, прапорці, булави. Узимку лінії розмічають темним порошком (дрібним вугіллям, золою) або синькою. Щоб запобігти травмам, особливо в іграх з бігом і ловінням, лінії проводять на відстані 1,5-2 м від стін, парканів та інших предметів.

Для проведення багатьох ігор потрібний різноманітний інвентар: м'ячі, прапорці, обручі, скакалки, мішечки із піском. Бажано, щоб він був яскравим, помітним. Приладдя та інвентар готують заздалегідь, щоб на його розміщення й роздачу не витрачати багато часу.

Дрібний інвентар доцільно роздавати після пояснення правил ігри, інакше діти будуть неуважними. У старших групах для роздавання та розміщення інвентарю вихователь залучає дітей, спостерігаючи, щоб вони робили це організовано та швидко.

Для проведення гри треба добре підготуватися: вивчити її зміст, правила, вірші та пісні, що її супроводять, відпрацювати рухи, які вихователь буде показувати дітям. Перед тим, як розпочати гру, бажано зацікавити нею, щоб діти краще виконували рухи. Наприклад, готуючись до проведення гри "Горобці та автомобілі", вихователь може під час прогулянки звернути увагу дітей на пташок, які стрибають по землі, шукають собі їжу, швидко літають.

Розміщення гравців і місце керівника при поясненні гри. Під час пояснення змісту гри дошкільнят розміщують так, щоб кожний бачив і чув вихователя. Найкраще розставити їх у те положення, з якого вони починають гру. В іграх з шикуванням у коло («Каруселі», «Хитра лисиця») вихователь стає разом із дітьми у коло. При великій кількості гравців він робить один-два кроки до середини кола. Не можна ставати в центр кола, бо половина дітей буде за спиною керівника. Якщо гра починається з руху врозтіч («Квач», «Сонечко та дощик»), дітей зручно шикувати в шеренгу або зібрати їх біля себе в півколо, щоб усім було добре чути і видно.

Під час пояснення гри не рекомендується ставити дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла, бо це негативно впливає на зір і розпорошує увагу.

Щоб ігрова діяльність на занятті проходила ефективно і давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність дітей до участі у грі (кожна дитина повинна засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення кожного дошкільника необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдань гри. Пояснення гри -- зрозуміле, чітке.

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки діти не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії дітей слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

6. Не можна допустити приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінки за поразку в грі, глузування тощо).

7. Гра на занятті не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Діти мають засвоїти правила гри, крім того зміст гри, її форма повинні бути доступними для дітей [24, c. 64].

Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення її змісту викликає втому і байдужість дітей. Правила гри зобов'язують дітей діяти строго по черзі чи колективно відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки. Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо. Жодне порушення правил не повинно залишатися поза увагою вихователя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати на недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки в повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій дітей, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу.

Пояснення гри. Пояснювати зміст гри треба виразно, доступно, коротко, щоб не втомлювати дітей. Розповідь повинна викликати у дитини яскраву уяву про дійових осіб, яких вони зображатимуть. Емоційно-образне повідомлення сюжету гри допомагає дошкільнятам краще уявити ігрову ситуацію й виразніше виконувати характерні для даного образу рухи. У ході гри правила роз'яснюються і уточнюються.

Для того, щоб діти краще засвоїли рух, треба найскладніші моменти пояснювати жестом і показувати деякі рухи. Іноді основний рух можна виконати кілька разів до початку гри. Наприклад, перед початком гри «Влучи в обруч» (метання м'яча в ціль), діти спочатку виконують кидок м'яча, а потім починають гру. Пояснюючи найскладніші правила, треба показати, як вони виконуються. Так, в грі «Зроби фігуру», можна для прикладу показати який-небудь рух «Маятник годинника», «Зайчик з довгими вушками» та ін.

Правила гри пояснюються докладно лише тоді, коли вона проводиться вперше. Повторюючи гру, тільки нагадують основний її зміст. Коли вводяться ускладнення, тоді потрібно роз'яснити додаткові правила і способи виконання ігрових дій. Пояснивши гру в старших групах, вихователь перевіряє чи всі діти зрозуміли її, ставить їм кілька запитань, щодо змісту і правил. Гра проходить чітко і злагоджено, якщо діти добре зрозуміли правила та ігрові дії.

Вибір ведучих. Важливий момент у проведенні гри - вибір одного або кількох ведучих, їхні ролі можуть бути різними: відгадати за голосом; хто підходив; наздогнати того, хто втікає; влучити м'ячем та ін. Виконання обов'язків ведучого має виховне значення: сприяє активності, формує організаторські навички. Бажано, щоб у ролі ведучого протягом року були всі діти.

Своєчасне навчання дітей різним способам вибору ведучого дає можливість справедливо розв'язувати актуальні для початку гри питання взаємодії в ігровому колективі, запобігати багатьох конфліктних ситуацій між дітьми.

Ведучого гри найкраще обирати за допомогою лічилок. Перш ніж проводити розучування лічилки, педагогу необхідно відібрати найбільш придатну для цієї гри як за змістом, так і за технікою рахунку. Коли рухлива гра заснована на діях певних персонажів - зайця, вовка, лисиці, бажано для такої гри використовувати лічилку, у змісті якої є назва головного персонажа гри. За виконанням техніки рахунку лічилки можна розподілити на декілька видів. Найчастіше рахунок за допомогою лічилки виконується таким чином. Гравці стають у коло, одна дитина всіх обходить, чітко промовляючи кожне слово тексту обраної лічилки і почергово вказує на кожного з учасників гри. Ведучим стає той, на кого випало останнє слово. Є лічилки, текст яких закінчується займенником "ти". Така лічилка точно вказує, кому бути ведучим у грі.

Під час використання деяких лічилок діти домовляються про додаткові дії, виконання яких і виявляє ведучого. Так, діти можуть домовитись, що всі учасники гри, в яку вони будуть гратися, стоять по колу, а один із них знаходиться у центрі з м'ячем. Він проголошує слова:

Раз, два, три!

Водити зараз будеш ти!

Коли буде проголошено останнє слово, діти розбігаються далі від кола, а дитина, що стоїть в його центрі, кидає м'яч, намагаючись влучити в когось з гравців. У кого попав м'яч - той і ведучий.

Ведучий може бути обраний не тільки за допомогою лічилки, але й іншими способами.

До них належать:

* вибір за згодою тих, хто грає;

* обрання ведучого більшістю голосів з тих дітей, що зібрались для гри;

* обрання, за результатами проведеної раніше гри: ведучим стає той, хто виграв попередню гру - був прудкішим, кмітливішим, уважнішим.

Кожен з описаних способів вибору ведучого має свої переваги і недоліки, тому у навчально-виховному процесі їх варто чергувати.

Послідовне і систематичне навчання дітей різних способів самоорганізації під час проведення народних рухових ігор дозволяє ефективно використовувати час ігор для активного, повноцінного відпочинку дітей і сприяє формуванню рис самоврядування колективу, набуття кожним досвіду соціальної взаємодії.

Є спосіб визначення ведучого за допомогою короткої лічилки: