Місце народних рухливих ігор в системі фізичного виховання

Всі ми діти-дошкільнята,

Любим бігати та грати,

Ану, спробуй нас догнати.

Один, два, три - ловити будеш ти!

Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім,

Випливає білий місяць!

Хто до місяця дійде,

Той ховатися піде!

Мій дзвінкий, веселий м'яч,

Ти куди пустивсь навскач?

Жовтий, білий, голубий,

Не тікай від мене, стій!

Усі згадані способи вибору ведучого застосовують залежно від характеру гри, місця її проведення та кількості дітей.

Розподіл на команди. Обов'язкова умова проведення командних ігор у старших групах - правильне комплектування команд (підгруп). Вони мають бути рівними за силами та складом. На практиці є кілька способів поділу гравців на команди: за допомогою рахунку або фігурного марширування, а також - за призначенням капітанів команд.

Різними способами, що спираються на ініціативу і самоорганізацію дітей, може проводитися розподіл гравців на команди.

1 спосіб. За допомогою лічби за порядковими номерами, в залежності від кількості команд: перший - другий - третій і т.д. Цей спосіб розподілу на команди не застосовується в дитячому садку, оскільки діти ще не засвоїли цю форму лічби.

2 спосіб. Згідно з вибором капітанів команд. Спочатку гравці вибирають капітанів команд, а потім капітани створюють свої команди за домовленістю з однолітками. Цей спосіб поділу на команди доцільно застосовувати, коли діти добре знають один одного і завдяки досить високому рівню розвитку мовлення і спілкування можуть швидко досягти домовленості.

3 спосіб. Створення постійних команд для проведення рухливих ігор.

4 спосіб. Розподіл на команди шляхом попарної домовленості (ватажки команд таємно від інших учасників гри обирають кожен собі слово-пароль, наприклад, один обрав слово "горіх", інший - "яблуко". Діти, які хочуть брати участь у грі, попарно підходять до них, і ті питають: "Яблуко чи горіх?" Назвавши слово, дитина переходить на бік того з керівників команд, хто його уособлює [28, c. 42].

У деяких командних спортивних іграх доводиться встановлювати право першого ходу.

Яка команда починає гру, можна встановити:

* виходячи з результатів попередніх ігор;

* право вибору перебирає собі команда, яка організованіше підготувала до гри майданчик та необхідні посібники;

* лічилкою між ватажками;

* за результатами певного виду змагання (фізичного або розумового) між представниками команд. Наприклад, розгадуванням загадок, влученням м'ячем у ціль, бігом наввипередки до зазначеного місця тощо;

* шляхом жеребкування. Для цього можуть бути використані дві різної довжини, проте однакові завтовшки палички. Ставиться умова, що починає гру та команда, чий ватажок витягне коротку паличку. Один з гравців затискає обидві палички в кулаці таким чином, щоб зовнішні кінці були суміщені. Та команда, чий ватажок з двох витягне коротку, здобуває право першого ходу;

* серед маленьких дітей того, хто починає гру, можна визначити, пускаючи паперовий літачок. Для цього між командами проводиться смуга. Дитина, яка не бере участі в грі, або інша незацікавлена особа, ставить ноги паралельно до смуги з двох її боків і запускає літачок. На чий бік він залетить, та команда і починає гру;

* відгадування, в якій руці знаходиться предмет (камінчик, фантик, каштан, дрібна іграшка тощо), парне чи непарне число схованих предметів, відгадування сторони монети і ін.;

* на основі поваги (наприклад, хлопці, граючи з дівчатами, пропонують їм на знак поваги до них почати гру першими) або переваги сильнішої за підготовленістю команди до слабшої;

* вимірювання руками на палиці - хто зможе утримати палицю по закінченні її вимірювання, той виграв для своєї команди право першого ходу.

При розподілі дітей за допомогою рахунку вони шикуються в шеренгу, а потім розраховуються на таку кількість номерів, скільки має бути команд у грі. Внаслідок цього способу не завжди формуються рівні за силами команди.

Розподіл гравців фігурним маршируванням здійснюється так: діти перешиковуються з колони по одному в колону по два, три, де кожна з новоутворених колон - одна з команд. Такий розділ гравців не потребує багато часу.

На початку гри діти самі можуть вибирати капітанів залежно від кількості команд. Призначені капітани по черзі вибирають гравців. Це дає змогу швидко укомплектувати команди рівні за силами. Усі способи розподілу дітей на команди слід запроваджувати відповідно до характеру та умов проведення рухливої гри.

Пояснивши правила гри, обравши ведучого, розподіливши гравців на команди та відповідно розставивши дітей (у залі або на майданчику), вихователь переходить до її проведення. Кожна рухлива гра починається за умовним сигналом (оплеск у долоні, речитатив, свисток, змах прапорцем, рукою) або командою вихователя. Сигнал подається після того, як вихователь переконався, що всі діти добре засвоїли правила гри й зайняли відповідні місця.

В іграх з розподілом дітей на підгрупи, особливо в естафетах, бажано користуватися командами: «Увага!», «Руш!». Останню з них іноді заміняють свистком. Це сприяє виробленню у дітей швидкої реакції на відповідні сигнали.

Ігри сюжетного характеру («Горобчики і кіт», «Ведмідь і бджоли»), де немає змагального моменту, не потребують чітких команд, можна спокійно сказати: "Гру почали" або попередити дітей, що гра починається після слів «Раз, два, три!». Після того, як діти почали гру, вихователь уважно стежить за її ходом і поведінкою гравців.

Під час гри педагог дає вказівки дітям, які допускають помилки або порушують правила. Зауваження слід робити не заважаючи ходу гри, не зупиняючи дітей. Гру зупиняють лише тоді, коли більшість учасників допускає грубі помилки і необхідно додатково пояснити правило.

Особливої уваги потребують малоактивні й ослаблені діти, які недостатньо орієнтуються в завданні, бояться перестрибнути через «рів», підійти близько до «ведмедя» або «вовка»; їм треба своєчасно допомогти (підтримати за руку під час переходу через «місток» та ін.), підбадьорити, щоб вони були впевненішими.

Дозування в процесі гри. При проведенні рухливих ігор визначити фізичне навантаження набагато важче, ніж під час виконання фізичних вправ, не пов'язаних з ігровими діями. Воно залежить від загального навантаження на занятті з фізичної культури, характеру діяльності дітей на прогулянці, від їхньої активності та інших факторів.

Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. Отже, щоб дошкільнята не перевтомлювалися, потрібно своєчасно припинити гру або знизити інтенсивність рухів. Зовнішні ознаки втоми - часте дихання, почервоніння обличчя, пітливість та погіршення координації рухів. Усе це може негативно позначитися на загальному стані дитини, призвести до порушення сну й зниження апетиту. Для регулювання фізичного навантаження в грі застосовуються різні методичні прийоми: зменшення або збільшення тривалості гри, а також кількості повторень усієї гри або окремих її етапів; зменшення або збільшення площі (залу, майданчика), на якій проводиться гра; скорочення або збільшення дистанції, яку пробігають гравці; ускладнення правил гри (уведення двох або трьох ведучих) і кількості перешкод, яке повинні подолати діти; уведення короткочасних пауз для відпочинку або уточнення й аналізу помилок.

Тривалість гри залежить від мети, яку ставить вихователь; умов, в яких вона проводиться (заняття, прогулянка); віку дітей та їхньої кількості. Закінчити її треба своєчасно, коли дошкільнята досягнуть належного фізичного навантаження. Крім того, закінчення гри не повинно бути несподіваним для учасників, бо це може спричинити негативну реакцію дітей. Коли гра не має певного закінчення, вихователь може припинити її після того, як замінить ведучого.

Якщо гра командна (у старших групах), учасників повідомляють скільки разів вона повторюватиметься.

Закінчивши гру, діти виконують ходьбу з поступовим уповільненням темпу, що сприяє зниженню фізичного навантаження і призводить пульс до норми. Потім підбиваються підсумки.

Повідомляючи результати гри, слід вказати окремим дітям (командам) на допущені помилки та негативний бік їхньої поведінки. Обов'язково відзначають дітей, які активно грали, дотримувались правил, виявляли ініціативу. Наприклад: «Молодець, Сашко, ти був спритною «щукою», швидко бігав і добре ловив «карасів». У них з'являється впевненість. Слід пам'ятати, що вміле підбиття підсумків має велике виховне значення.

Сам процес проведення гри дуже складний: він залежить не лише від вікових особливостей дітей, умов роботи, але й від підготовленості дітей до колективних ігор, від їх настрою, від майстерності самого керівника гри. Проведення гри - педагогічний процес, який не завжди прогнозований.

Практичний досвід роботи з дітьми, вміння спостерігати та аналізувати дії гравців в процесі гри, вміння правильно аналізувати і оцінювати свою поведінку як керівника групи, сприяють удосконаленню майстерності керівництва іграми.



Висновок

Гра для дітей має особливо виняткове значення. Гра для них - навчання, гра для них - праця, гра для них - серйозна форма виховання. Гра для дітей дошкільного віку - засіб пізнання навколишнього світу. Граючись, дитина вивчає кольори, форму, властивості матеріалу, вивчає рослин і тварин.

Щодо ігор, то вони мають також і організуюче значення. Дитина розуміє чому потрібно дотримуватись правил гри. Ігри, що вимагають додержання правил, дуже дисциплінують. Треба тільки, щоб вони не були нудними, тому слід ширше вводити в ігри співи, танці, маршировку.

Сучасна система фізичного виховання дошкільників передбачає широке використання рухливих ігор, які є одним з основних засобів підвищення рухової активності дітей, формування позитивної мотивації до занять фізичними вправами та виховання моральних, естетичних і вольових якостей особистості. Великі можливості у фізичному вихованні дошкільників мають українські національні рухливі ігри, які створені послідовною зміною вікових і соціальних ролей, зазнали змін набуваючи різного призначення. Вони найповніше відображають спосіб життя і світогляд нашого народу. Аналіз програм, навчальних посібників та практики фізичного виховання у школах показує, що національні рухливі ігри використовуються епізодично, без достатнього наукового обґрунтування їх впливу на фізичний стан дітей.

Систематичне застосування українських народних рухливих ігор за характером рухової діяльності на уроках фізичної культури позитивно впливає на рухову підготовленість дітей дошкільного віку.

Проведення занять із застосуванням народних рухливих ігор сприяє не лише розвитку і вдосконаленню рухових якостей, а й вихованню позитивних рис особистості, вивчення звичаїв і традицій свого народу, виховує любов і повагу до рідного краю, до праці. Рухливі ігри за народним календарем являють собою могутню рушійну силу естетичного, морально-етичного, культурного виховання дітей дошкільного віку, їх педагогічне значення полягає в тому, що вони є результатом виховних зусиль народу протягом багатьох століть, і як незамінний виховний засіб передаються із покоління в покоління. Використання українських народних рухливих ігор з дітьми дошкільного віку має велике оздоровче, гігієнічне, освітнє та виховне значення.

В іграх діти загартовуються; відображають накопичений досвід; закріплюють, поглиблюють знання; пізнають світ в процесі діяльності; збагачуються новими відчуттями; уявою, поняттями. Дитина розвивається у грі. Розширюється кругозір, розвивається спостережливість, кмітливість. Уміння аналізувати, узагальнювати. Розвиваються здібності правильно оцінювати просторові, часові характеристики рухів і швидко реагувати на них. Використання різноманітних ролей сприяє розвитку організаторських здібностей. Народні ігри знайомлять з національними традиціями, культурою різних народів.

Чітко продумана методика проведення народних рухливих ігор і розваг та майстерність вихователя повинні забезпечити вихований, пізнавальний та оздоровчий ефект, що сприятиме залученню дошкільнят до витоків національної культури та духовності.

Вихователь з фізичної культури повинен знати:

· анатомо-фізіологічні і психологічні особливості дітей;

· завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку на сучасному етапі;

· закономірності формування рухових навичок і розвиток фізичних якостей у дітей дошкільного віку;

· методику навчання і виховання дітей засобами фізичних витрат, де рухливі ігри в якості засобу та ігрового методу сприяють вихованню і удосконаленню фізичних та морально-вольових якостей і рухливих навичок;

· принципи відбору фізичних вправ (рухливих ігор) для різних форм роботи.

Список використаної літератури

1. Андрощук Н.В. Рухливі ігри та естафети у фізичному вихованні дошкільників. - К.: Книга, 2000. - 168 с.

2. Бондаревський І.Я. Фізична культура в ДНЗ // Дошкільна педагогіка. - 1999. - №3. - С. 31.

3. Борисенко А.Ф. Руховий режим дошкільників. - К.: Книга, 2003. - 96 с.

4. Борисова З.Н. Історія дошкільної педагогіки. - К.: Вища школа, 2002. - 143 с.

5. Ващенко Г. Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру. - К.: Авангард, 2003. - 54 с.

6. Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання дітей засобами фізичної культури. - К.: Знання, 2003. - 214 с.

7. Вільчковський Е. Заняття з фізичної культури в садку. - К., 2005. - 99 с.

8. Вільчковський Е. Рухливі ігри в дитячому садку. - К.: Знання, 2001. - 120 с.

9. Вільчковський Е. Теорія і методика фізичного виховання дітейдошкільного віку. - Л., 1999. - 167 с.

10. Вільчковський Е. Форми виховання дітей у дошкільному закладі. - К., 2001. - 211 с.

11. Волков Л.В. Методика виховання фізичних здібностей дітей. - К.: Школа, 2000. - 104 с.

12. Воробей Г.В. Фізкультурно-оздоровчі заходи у режимі навчального дня дошкільників. - К.: Книга, 2006. - 24 с.

13. Галузинський В.М. Педагогіка: теорія та історія. - К.: Знання, 2005. - 114 с.

14. Гугин А.А. Уроки физической культуры. - М.: Просвещение, 2003. -160 с.

15. Демчишин А.П. Рухливі та спортивні ігри в школі. - К.: Освіта, 2002. - 175 с.

16. Дмитренко Т.І. Теорія і методика фізичного виховання дітейраннього і дошкільного віку. - К.: Освіта, 2001. - 165 с.

17. Єфімова Н.Г. Методика проведення рухливих ігор. - К.: Знання, 2003. - 104 с.

18. Козленко Н.А. Физическое воспитание учащихся в подготовительних классах. - К.: Освіта, 2003. - 152 с.

19. Курпан Ю.И. Знать й уметь// Физическая культура в школе. - 2004. - № 1. - С. 49.

20. Литвин Я.С. Сюжетні ігри та імітаційні вправи для дітей. - К.: Здоров'я, 2006. - 189 с.

21. Матвеев А.П. Образовательная учебная программа// Физическая культура. - 2006. - № 1. - С. 34-37.

22. Мудрик С.Б. Вплив народних рухливих ігор на розвиток фізичних якостей дітей дошкільного віку// Педагогіка. - 1999. - №6. - С. 19-24.

23. Петровская Е.К. Здоровий образ жизни// Физическая культура в школе. - 2005. - № 2. - С. 24.

24. Станкин М.И. Спорт й воспитание в детском саду. - М.: ФиС, 2003. - 169 с.

25. Стельмакович М.Г. Українська народна педагогіка. - К.: Освіта, 2003. - 240 с.

26. Титаренко С. Дитяча розвага. - К.: Знання, 2003. - 128 с.

27. Хухлаєва Д.В. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. - К.: Наука, 1999. - 240 с.

28. Цьось А.В. Українські народні ігри. - К.: Освіта, 2004. - 96 с.

29. Ященко Л,Б. Закаливание - путь к здоровью// Физическая культура в школе. - 2005. - № 5. - С. 59.



ДОДАТОК

Українські народні ігри для дітей дошкільного віку

Баранець

Гру можна проводити на спортивному майданчику або в залі. Обирається "баранець". Решта - його "хвостики". Баранець тримає скакалку або лозинку. Учасники гри утворюють ланцюжок, у якому першим стоїть "баранець".

За сигналом "хвостики" починають бігти за "баранцем", а той намагається доторкнутися лозинкою (скакалкою) до останнього в ланцюжку гравця. Для цього "баранець" то прискорює, то сповільнює біг, повертається то праворуч, то ліворуч або й зовсім зупиняється.

"Хвостики" намагаються не "відриватися" від свого ведучого й стараються уникнути його дотику. Той, до кого баранець доторкнувся або хто "відірвався" від ланцюжка, вибуває з гри. Перемагає той, хто найдовше протримався "хвостиком". Потім він стає "баранцем".

Бездомний заєць

Гравці, крім двох, стають парами у коло (обличчям один до одного), взявшись за руки. Один із гравців - "заєць", другий - "вовк". "Заєць", який тікає від "вовка", ховається в середину пари. Той, до кого "заєць" став спиною, стає "безпритульним зайцем". Якщо "вовкові" вдається догнати "зайця", вони міняються ролями.

Бій півнів

На землі (підлозі) креслять коло діаметром 2 м. Гравців ділять на дві команди, і вони стають у дві шеренги біля кола одна проти одної. Капітани посилають по одному гравцю зі своїх команд у коло. Кожен із цих гравців стає на одну ногу (другу піднімає), руки кладе за спину. За сигналом "півні" починають виштовхувати плечем і тулубом один одного з кола, причому намагаються не оступитись. Кому це вдається, стає переможцем і виграє одне очко для своєї команди. Гра триває доти, поки всі не побувають у ролі півнів. Виграє команда, гравці якої більше разів були переможцями.

Якщо учасник, який перебуває в колі, стає на обидві ноги, його вважають переможеним. Якщо ж під час виштовхування обидва гравці вийдуть з кола, перемога нікому не присуджується, а на їхнє місце стає наступна пара. Під час поєдинку не дозволяється забирати руку з-за спини.

Цю гру можна проводити й без розподілу на команди. Гравці за бажанням виходять в середину кола на змагання. Переможець залишається, а проти нього виходить новий гравець, який бажає помірятися силою.

Потрібно стежити за правилами гри. Гравцям забороняється виштовхувати один одного руками.

Гра сприяє розвитку сил, спритності, кмітливості, здатності до самооцінки, вміння оцінювати сили товаришів, а також вчить наполегливості у досягненні мети.

Білки, жолуді, горіхи

Дітей розподіляють на трійки. Вони беруться за руки і утворюють кола на всій території майданчика. Кожен гравець у колі дістає назву: "Білка", "Жолудь", "Горіх". Одного з дітей вибирають ведучим.

На виклик вихователя "Горіхи!", "Білки!", або "Жолуді!" діти швидко міняються місцями в різних колах, а ведучий намагається зайняти місце в одній із трійок, дістаючи назву гравцям, який вибув. Учень, що залишився без місця, стає ведучим. Перемагають діти, які жодного разу не були в ролі ведучого.

Бузьки

Усі учасники гри малюють собі кола діаметром 1 м (можна використати гімнастичні обручі) і стають у них на одній нозі. Учитель говорить: "Бузьки полетіли!". Всі учасники гри бігають по майданчику, махають "крилами".

Учитель забирає одне "гніздо" і говорить: "Бузьки прилетіли!". Всі учасники займають будь-які "гнізда" і стоять на одні нозі. Хто не має "гнізда" і не може стояти на одній нозі - вибуває з гри.

Виклик номерів

Усі гравці діляться на дві команди і стають в одну шеренгу. У кожній команді вихователь рахує по порядку всіх гравців. Потім називає номер. Гравці, у яких цей номер, виконують рухові дії (наприклад, біжать, перестрибують...). Команда, гравець, якої першим виконає рухову дію, отримує очко.

Вище землі

Гравці довільно займають місця на майданчику чи у спортивному залі. Вибирають ведучого.

За сигналом ведучий намагається догнати когось із гравців і доторкнутись до нього рукою. Цей гравець, до якого доторкнулись, зупиняється і голосно говорить: "Я ведучий!"

Щоб не впіймав ведучий, можна стати "вище землі" (тут у пригоді стануть гімнастичні лави, драбини, кінь, козел, перекладина, бруси і т.д.). Стояти "вище землі" можна 5 секунд, потім знову треба перебігати.

Коли гравець стає "вище землі", ведучий відходить від нього на 2 м і говорить: "Раз, два, три з цього місця зійди!", і гравець має перебігти з цього місця на інше.

Вітер і флюгер

Вихователь спершу з'ясовує, чи знають діти, де північ, південь, захід і схід, а потім пропонує їм таку гру.

Вихователь -- "вітер", діти -- "флюгери". Коли вихователь говорить: "Вітер дме з півдня", "флюгери" повертаються на південь і витягують руки вперед (долоні разом). Коли вихователь каже: "Вітер дме зі сходу" -- "флюгери" повертаються на схід. Якщо вихователь говорить: "Буря", "флюгери" обертаються на місці, "штиль" - усі завмирають. Гру проводять у швидкому темпі. Переможцем вважають того, хто зробить найменше помилок.

Влучи м'ячем

Діти шикуються в коло на майданчику, у центрі стоїть дошкільник із маленьким м'ячем у руках. Він підкидає м'яч угору і називає ім'я будь-кого з дітей. Усі швидко розбігаються, а дитина, ім'я якої назвали, намагається спіймати м'яч. Як тільки він спіймав або взяв м'яча, він голосно вигукує: "Стій!". Усі зупиняються, а ведучий кидає м'яча у будь-кого, намагаючись влучити в ноги. Той, у якого влучили, стає ведучим. Якщо йому не вдається влучити у когось з гравців, то він швидко піднімає м'яча, бере його в руки і знову вигукує "Стій!" дітям, які в цей час тікають від нього.

Якщо ведучому не вдасться за три кидки в кого-небудь влучити, гра повторюється спочатку.

Влучи у мішень

Діти утворюють дві команди і стають на протилежних сторонах майданчика. Кожний гравець тримає в руках малий м'яч, всередині майданчика лежить великий м'яч.

Вихователь дає сигнал, після чого всі водночас кидають свої м'ячі у великий м'яч, намагаючись зсунути його на бік суперника. Коли м'яч буде зрушено, гравці збирають свої м'ячі й стають на місця; гра продовжується.

Виграє команда, яка більше разів зрушить м'яч суперника.

Залізний ключ або Вовк

Діти стають у коло, міцно взявшись за руки. Вибраний за допомогою лічилки "Вовк" стає по середині кола і намагається з розгону прорвати його. Якщо він прорве кола, то його запитують:

- Який ключ?

Він відповідає:

- Залізний!

Гра продовжується доти, поки "Вовк" не розірве коло. А як розірве, виривається з нього і тікає. За ним усі женуться і співають:

Хто зловить "Вовка", той стає на його місце і гра продовжується.

Квочка

У цю народну гру діти завжди любили гратися на провесні, тільки-но квочку з курчатами випускають на двір. Забивають у землю кілочок, прив'язують до нього мотузок; по вибору хтось із дітей стає за квочку і, взявшись за кінець мотузки, рухається по колу під приспів:

Ходить квочка коло кілочка,

Водить діток, дрібних квіток,

Діти-квіти "Квок!".

Після цих слів всі учасники гри розбігаються хто куди, а квочка, квочкаючи, ловить їх, та збирає до купи.

Мишка та кіт

Діти стають у коло, побравшись за руки, і співають. Призначають двоє воріт для кота, якими він тільки і може вільно вбігти в коло, пробиратися через інші ворота йому забороняється. Для мишки всі ворота відкриті. Кіт намагається зловити Мишку, то вбігаючи в коло, то вибігаючи з нього. Після того, як Кіт зловить мишку, вибирають нового Кота й Мишку. Коли Кіт довго не може зловити Мишку, то й перед ним всюди відчиняються ворота, але тоді Кіт повинен бігати тільки тією дорогою, якою утікає од нього Мишка. Гра трохи ускладнюється, коли діти кружляють хороводом.

Ой до нори мишко, до нори, та до золотої комори,

Моторненька мишка утіка,

А ледачий котик не спійма.

А ледача мишка не втече,

А моторний котик дожене.

Лис

Побравшись за руки, всі стають в коло, а один за вибором, стає в коло за Лиса, і йде всередину. Коло подається та вправо, то вліво з піснею:

"Ха-ха-ха, гі-гі-гі!

Зловись Лис у капкані,

Качки, кури, голуб'ята,

Злодій Лис в капкані!

Ой, ой! Вирвавсь - утікайте,

Тепер в нього страшна злість,

Кого зловить, того з'їсть.

Коли проспівають всю пісню, то хутчій розбігаються на всі боки, а Лис ловить, кого піймає, той стає Лисом і гра починається знову.

Размещено на Allbest.ru