Ігри у житті дитини

Особливості гри як засобу всебічного розвитку дитини. Психолого-педагогічна характеристика основних видів ігрової діяльності. Аналіз результатів реалізації розвивальної методики формування взаємин між дітьми дошкільного віку засобами рольових ігор.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 19.07.2011
Размер файла 85,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗНАЧЕННЯ, СУТЬ, СТРУКТУРА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ІГОР

1.1 Наукові теорії та сучасні дослідження походження гри

1.2 Психолого-педагогічна характеристика основних видів ігрової діяльності

1.3 Гра -- основний вид діяльності дітей дошкільного віку

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ ІГОР НА ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМИН МІЖ ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Організація, методика і аналіз результатів констатуючого експерименту

2.2 Реалізація розвивальної методики формування взаємин між дітьми дошкільного віку засобами ігор

2.3 Аналіз результатів проведеного експериментального дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Гра - це спонтанна, природжена, повна радості своєрідна діяльність дитини, яка відбувається не заради якої-небудь зовнішньої мети, а для власного задоволення, для елементарної дії.

Інші доповнення гри - вільна, добровільна, необмежена умовами, неповторна, з непередбаченим закінченням, з можливими змінами в процесі гри, вигадана, творча діяльність дитини.

Гра не є пустою забавою, це зміст життя дитини, її творча діяльність, потрібна для її розвитку. У грі дитина живе і сліди цього життя глибше залишаються в ній, ніж слід дійсного життя. В ігровій ситуації дитина здійснює свої бажання,свої ростові потреби, нейтралізує свої емоційні конфлікти.

У неї розвивається фізична сила, моторні вміння, швидкість і точність рухів, координація. У грі її учасники вчаться думати, працювати, творити, набуває досвід в різних ігрових ситуаціях і навіть такий, що допоможе в різних життєвих ситуаціях.

У грі дитина вчиться не лише швидко спостерігати, але й успішно діяти, критично думати й оцінювати те, що кругом неї діється. Особливо сприятливим для цього середовищем є організовані ігри з правилами, в яких гравці вчаться змагатися, перемагати в ситуаціях якими регулюють правила. Гравці вчаться також контролювати свої бажання, критично оцінювати дійсні обставини гри, додержуватися її правил, що є дуже важливим для морального виховання. В ігрових ситуаціях відбуваються зміни, у гравців формується їхня особистість, їхній характер, розвиваються суспільні риси, як чесна гра, дружнє ставлення один до одного, намагання бути щораз кращим.

Гра творить місток до дійсності, сприяє усуспільненню дитини, її підпорядкуванню ігровій спільності з тенденцією дати особистий вклад для успіху групи.

Давно помічено, що людина, яка в дитинстві достатньою мірою не залучалась до гри, в дорослому житті виявляє нестачу певних необхідних їй якостей і умінь.

Чим детальніше й глибше вчені-психологи й педагоги вивчають можливості такого феномену, як гра, тим далі знаходяться межі її застосування, тим вище піднімається її віковий ценз. Вона сприяє вихованню, навчанню, відпочинку, відновленню сил, емоційному зарядженню, корегуванню набутого досвіду, не лише у дітей, ай у дорослих. Гра заполонила телеекран роважальними шоу-програмами, стала необхідним атрибутом свят і обрядів, проникає у солідні установи у вигляді ділових, рольових і комунікативних ігор. Безперечно, гра стала одним із найпопулярніших видів людської діяльності.

Розробленість теми:

У вітчизняній літературі проблеми гри торкаються в своїх працях К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, Л. Виготський; сучасні дослідники Д. Генкін, А. Обертинська та інші.

У багатьох дослідженнях порушено різноманітні аспекти впливу ігор та розваг на особистість дошкільника: формування ігрового колективу протягом дошкільного віку під впливом повноцінної ігрової діяльності (В. Воронова), виховання організованості дітей у творчій грі (А. Матусик), виховання у дошкільників інтересу до праці дорослих (І. Власова) та ін.

Як провідну діяльність дітей дошкільного віку, гру аналізують Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу (О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими. Цю точку зору розвинуто в працях французького психолога А. Валлона, її підтримували також представники педагогічної науки: Р. Пфютце, І. Хоппе, Л. Шройтер (Німеччина), Д. Ковач, О. Ваг, П. Баконі (Угорщина), Л. Бєлінова (Чехія), Е. Петрова, С. Аврамова (Болгарія) та ін.

Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей розваг у житті дошкільників.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

- виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи;

- вивчити наукові теорії та сучасні дослідження походження гри;

- ознайомитись з психолого-педагогічною характеристикою основних видів ігрової діяльності;

- визначити особливості гри як засобу всебічного розвитку дитини;

- охарактеризувати розвиток рольової гри в дошкільному віці.

Об'єктом дослідження для даної курсової роботи є діти дошкільного віку.

Предметом є дослідження особливостей розваг та ігор у житті дошкільників.

Методи дослідження: обумовлені об'єктом і предметом курсової роботи. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, спостереження.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів.

РОЗДІЛ 1. ЗНАЧЕННЯ, СУТЬ, СТРУКТУРА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ІГОР

1.1 Наукові теорії та сучасні дослідження походження гри

Спроби тлумачення природи гри відомі здавна. Здавна точаться суперечки з приводу визначення її суті та значення.

Найдавніші з цих спроб - теорії “відпочинку” і “надлишку сил”. Протрималася вона недовго, внаслідок очевидної ненауковості. Справді важко погодитись з тим, що дитина у грі відпочиває, адже саме у грі проходить для неї більша частина дня, у гру вона вкладає багато енергії, фізичних і розумових сил.

Що ж до теорії “надлишку сил”, авторами якої були Г. Спенсер і Ф. Шіллер, то вона мала більше прихильників, ніж попередня, але так само не втрималася в науці через явну суперечливість реальним факторам. Відомо, що стомлена і хвора дитина грається. Вона не може бігати, тягти возика, чи зводити тривалий час якусь будівлю, але сидячи чи лежачи у ліжку, дитина тихенько бавиться лялькою або іншою улюбленою іграшкою. Тому й викликає заперечення думка, нібито у грі дитина витрачає свою надлишкову енергію, яка нагромаджується у нервових центрах.

Великою популярністю користувалась у свій час теорія німецького дослідника Грооса, викладена ним наприкінці 19 ст. у книгах “Ігри тварин” та “Ігри дітей”. Він вважав гру підготовкою до майбутнього життя, вірніше, підготовкою інстинктів з метою надання їм найбільшої пристосованості до наступного функціонування. Посилаючись на те, що чим вище стоїть тварина на еволюційному щаблі, тим тривалішим є її дитинство і значимішою роль гри; Гроос наділяв останню здатністю удосконалювати життєві механізми тварини і дитини. Думка Грооса про вплив гри на майбутній розвиток дитини має сенс.

Але відсутність принципової різниці у поясненні гри тварин і людини ставить Грооса на антиісторичні позиції.

Послідовники Грооса вносили різні уточнення і доповнення в його теорію, але не змінювали головного - підходу до гри як до біологічно обумовленого процесу. Досить відома винайдена Гроосом формула: людина або тварина граються не тому, що вони молоді - сама молодість дана їм для того, щоб гратись, тобто вправлятись для майбутнього самостійного життя.

Дальші спроби дошукатись до суті гри мали наступні значення: наприклад погляд на гру як на діяльність породжувану прагненням одержати насолоду (теорія функціонального задоволення К. Бюлера), або як таку, що дає змогу реалізувати витіснені з життя бажання (З. Фрейд), чи навіть втекти від життя (Адлер).

Голландський вчений Бойтендайк вказував: дитина грається тому, що наділена особливою динамікою і особливим ставленням до дійсності. Але він теж не зміг позбутися впливу натуралістичних концепцій у підході до гри як форми вияву потягів.

У вітчизняній літературі проблеми гри торкаються в своїх працях К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, Л. Виготський; сучасні дослідники Д. Генкін, А. Обертинська та інші.

За К.Д. Ушинським, гра для дитини - це дійсність, в якій вона живе і сліди цього життя глибоко западають в її пам'ять.

Але все ж таки з'ясувати, як виникла гра, можна лише простеживши становище дитини в процесі історичного розвитку суспільства.

Є чимало матеріалів мандрівників, географів та етнографів, вітчизняних і зарубіжних досліджень, в яких відтворюється життя людини в період первісного суспільства і його дальшого історичного розвитку. В них містяться і певні відомості про становище дитини. До цих матеріалів і звернувся Д.Б. Ельконін.

На найбільш ранніх ступенях розвитку суспільства, коли люди харчувалися плодами та корінням, діти дуже рано втягувалися в життя дорослих. Ускладнення знарядь праці, перехід до землеробства привели до статевовікового розподілу праці, забезпечили дітям рівноправне становище з дорослими.

Діти вправлялися в оперуванні знаряддями праці і це вже можна назвати іграми-вправами. Але й тут ще не було рольових ігор.

З розвитком людського суспільства відбувається і дальший розвиток виробничих сил, ускладнюються знаряддя, а з ними й розподіл праці. Коло доступних дітям сфер виробництва звужується, окремі види праці вони можуть лише спостерігати. Змінюються й предмети, якими діти оперують: якщо із зменшеного луку можна пускати маленькі стріли, а маленьким ножем можна різати, то зменшена гвинтівка не стріляє, а є тільки зображенням справжньої. Так з'являються іграшки і рольова гра, завдяки яким діти вгамовують своє прагнення до спільного з дорослими життя. А ті надто зайняті своїми справами, і дітям не лишається нічого іншого, як створити собі ігрове життя, в якому відтворюються в загальних рисах трудова діяльність і соціальні відносини між дорослими.

Таким чином, гра є історичним утворенням. Її виникнення обумовлене розвитком суспільства і пов'язаною з ним зміною становища дитини в системі суспільних відносин. Отже, гра соціальна за своєю природою, походженням та змістом.

У літературі 60-70-х років гра розглядається як особлива форма життя дитини в суспільстві, до того ж справжнього життя, дуже важливого для неї. Гра являє таку діяльність, у якій діти виконують ролі дорослих і в ігрових умовах відтворюють їх життя, працю та стосунки між ними. Завдяки грі дошкільник задовольняє свою потребу у спілкуванні з дорослими, у спільному з ними житті.

За висновками російського педагога Д. Менджерицької, відображення дитиною у грі взаємин дорослих, явищ суспільного життя є передумовою глибокого пізнання навколишньої дійсності, прагнення брати участь у житті дорослих. У багатьох дослідженнях порушено різноманітні аспекти цієї проблеми: формування ігрового колективу протягом дошкільного віку під впливом повноцінної ігрової діяльності (В. Воронова), виховання організованості дітей у творчій грі (А. Матусик), виховання у дошкільників інтересу до праці дорослих (І. Власова). Загалом, усі вони по-своєму аргументують, деталізують положення, що гра своїм змістом передбачає організацію дитячого товариства, а тому важливо, щоб вона втілювала позитивні явища навколишнього життя.

Сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації. На цих проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу (О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими. Цю точку зору розвинуто в працях французького психолога А. Валлона, її підтримували також представники педагогічної науки: Р. Пфютце, І. Хоппе, Л. Шройтер (Німеччина), Д. Ковач, О. Ваг, П. Баконі (Угорщина), Л. Бєлінова (Чехія), Е. Петрова, С. Аврамова (Болгарія) та ін.

Останнім часом дослідники (Н. Михайленко, Н. Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості.

Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, К. Щербакова та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри.

1.2 Психолого-педагогічна характеристика основних видів ігрової діяльності

Дитяче життя може бути цікавим і змістовним, якщо діти матимуть нагоду грати в різні ігри, постійно поповнювати свій ігровий багаж. Щоб ігри стали справжнім організатором життя людей, їх активної діяльності, їх інтересів і потреб, необхідно, щоб у практиці виховання було багатство й різноманітність ігор. Розумна різноманітність ігор цінна ще й тому, що в цих умовах стає можливим вирішення великих виховних завдань - ставлення дітей один до одного, засвоєння норм життя в дитячому віці, формування характеру.

Кожний окремий вид гри має численні варіанти. Діти дуже винахідливі. Вони ускладнюють і спрощують відомі ігри, придумують нові правила й деталі. Ігри передаються від покоління до покоління. Окремі види ігор не міняються, інші змінюються сильно. З одного боку, вони можуть забуватися через різні соціальні причини, з іншого - кількість ігор росте в міру цивілізації дозвілля, створення індустрії розваг.

Складність класифікації ігор полягає в тому, що вони, як і будь-яке явище культури, випробовують серйозний вплив динаміки історичного процесу будь-якої нової формації, ідеології різних соціальних груп.

Збагачення культури дозвілля завжди служить передумовою розвитку суспільства. Ігровий елемент присутній буквально у всіх видах діяльності людини. Але акцентовані ігри присутні переважно в дозвіллі. Вони відображають загальнолюдські, національні етнографічні, географічні, історичні й місцево-територіальні прикмети. Складність класифікації ігор також у тому, що вони відрізняються одна від одної не тільки формальною моделлю, набором правил, кількісних показників, але, перш за все, цілями. Ігри з однаковими правилами, інформаційною базою можуть бути вельми різними, оскільки використовуються з різною метою.

Більшості ігор властиві чотири головні риси:

1. вільна розвивальна діяльність;

2. творчий, значно імпровізаційний характер діяльності;

3. емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція;

4. наявність прямих і непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну й тимчасову послідовність її розвитку.

Спроб класифікації ігор чимало. Найкращий системний підхід до класифікації ігор зроблений Е.І. Добринською і Е.В. Соколовим, які класифікують ігри «за змістовною ознакою» (військові, спортивні, художні, економічні, політичні); «за складом і кількістю учасників» (дитячі, дорослі, одиночні, парні, групові); «за тим, які здібності вони знаходять і тренують» (фізичні, інтелектуальні, змагальні, творчі тощо).

Серед різноманіття ігор, які використовуються в роботі з дітьми, розрізняють такі їх види:

1. Творчі: сюжетно-рольові, ігри-драматизації, гра-праця, ігри-імпровізації, ігри-марення, ділові ігри.

2. Ігри з правилами: жваві, спортивні, ігри на місцевості, настільні; інтелектуальні (дидактичні, пізнавальні, електронні).

3. Розважальні: ігри-жарти, ігри-спілкування, танцювальні ігри.

4. Комп'ютерні ігри.

5. Народні ігри.

6. Азартні ігри.

Ігри розрізняють:

1. за часом проведення. Такі ігри називають сезонними або природними (зимові, весняні і т.п.) і розрізняють за обсягом часу (тривалі, тимчасові, коротко-тимчасові, ігри-хвилинки);

2. за місцем проведення - настільні, кімнатні, вуличні, дворові ігри. Ігри на повітрі, ігри на місцевості (у лісі, у полі, на воді), ігри на святі;

ігровий дошкільник розвивальний

3. за складом і кількістю учасників. Розрізняються ігри за віком, статтю, складом, кількістю учасників. За кількістю учасників розрізняються одиночні, індивідуальні, парні, групові, командні, масові ігри;

4. за ступенем регулювання, управління існують ігри запропоновані, організовані дорослими, витівником, ігровиком, стихійні, імпровізовані, експромтні;

5. за наявністю або відсутністю необхідних для гри аксесуарів (інвентаря, предметів, іграшок, костюмів). Розрізняються ігри без предметів і з предметами, комп'ютерні ігри, ігри-автомати, ігри-атракціони.

Різноманіття видів, типів, форм ігор неминуче, як неминуче різноманіття життя, яке вони відображають, не дивлячись на зовнішню схожість, ігор одного типу, моделі.

Ігри, у яких на основі життєвих або художніх вражень, самостійно або за допомогою дорослих творчо відтворюються дітьми соціальні відносини або матеріальні об'єкти, називаються сюжетно-рольовими.

У рольовій грі діти відображають оточуюче їх різноманіття дійсності. Граюча дитина приймає на себе ту або іншу соціальну функцію, яку вона здійснює у своїх діях. Рольова гра вважається вищою формою розвитку дитячої гри.

Дійсність, що відображається в дитячих іграх, стає сюжетом рольової гри. Чим ширше сфера дійсності, з якою стикаються діти, тим ширше й різноманітніше сюжети ігор.

Усі рольові ігри, так чи інакше, вирішують своїм впливом на учасників три основні завдання: виховні, освітні, розважальні. Між рольовими іграми неможливо провести чітку межу. І кожна рольова гра є способом проведення дозвілля, тобто є розважальною.

Для успішного проведення рольової гри необхідно визначити її конкретні класифікаційні ознаки:

1. За територіальною ознакою - це настільні рольові ігри. Це найпростіші до технічних вимог ігри. Гравцю необхідний папір і ручка, а також розроблена система правил і інформаційних карток. Більшість ігор передбачає наявність підготовленого ведучого, але й існують ігри, у яких можна грати без нього. Попередня підготовка гравців не обов'язкова.

2. Павільйонні рольові ігри. Це ігри, які проводяться в приміщенні і в яких можливе моделювання значних за протяжністю територій і процесів. Бажана наявність антуражу й відповідного спорядження. Для цих ігор необхідна присутність ведучих, які регулюють хід гри. Підготовка учасників залежить від рівня складності цієї гри. Можливе включення елементів настільних ігор.

3. Рольові ігри на місцевості. Для проведення рольової гри на місцевості необхідні елементи антуражу, костюми для учасників, ігрове й туристичне спорядження. Для проведення масштабних рольових ігор необхідна присутність підготовлених фахівців у галузі проведення ігор, які наперед готують гру й займаються підготовкою учасників.

Рольові ігри можна розділити за рівнями складності, які часто збігаються з тематичним розподілом ігор:

1. Військові ігри. Це ігри типу «Зарниця». Опрацьовування біографічних і командних легенд і моделювання економіки, політики й культурної сфери. Обов'язковістю організаторів гри є створення образу ігрового світу, умов і законів його існування, а також контроль за дотриманням правил у ході гри.

2. Казкові ігри. Це ігри, у яких присутні казкові персонажі. При підготовці необхідне підвищення рівня гравців і відповідальності організаторів.

3. Історико-етнографічні ігри. Можуть проводитися за мотивами як історичних подій, так і літературних творів, або за власними розробками організаторів. Проведення історичних і, особливо, історико-етнографічних ігор вимагає детальної розробки легенд, моделювання духовної сфери, елементів матеріальної культури вибраного для гри періоду. Це сприяє детальному знайомству учасників з умовами життя модельованого періоду.

4. Інформаційні ігри. Це найспокійніший клас ігор, тому що їх учасники вельми обмежені у виборі активних ігрових дій. Дії в таких іграх зведені до мінімуму, елементи інформаційної гри можуть бути присутні в іграх будь-якого класу, але для певного кола гравців інтелектуальна гра становить великий інтерес і в чистому вигляді.

Необхідно відзначити, що рольова гра служить важливим джерелом формування соціальної свідомості дитини. Рольові ігри дітей усіх віків не просто копіюють навколишнє життя, вони є виявом вільної діяльності дітей, у якій, фантазуючи й наслідуючи, вони розкривають свій характер, своє розуміння життя. Рольова гра сильна тим, що є заснованою на трудовому зусиллі, русі, інтелектуальній напрузі.

Режисерські ігри - це ігри, у яких діти не приміряють на себе ролі, а оперують з предметами й іграшками, додаючи їм вигадане значення за сюжетом гри. Це - різновид рольової гри. Учасники наділяють ролями предмети, іграшки, розвиваючи сюжет одночасно з ролями інших. Таким чином, у режисерській грі діти не приймають на себе конкретні ролі, а діють за багатьох персонажів ігрового сюжету. Режисерські ігри можуть бути груповими. Лідери таких ігор по суті справи виступають як режисери, визначаючи точність виконання ролей товаришами, управляючи взаємодією. У таких іграх особливо інтенсивно нагромаджується досвід узгодження задумів і спільних дій.

До класу рольових ігор належать ігри-марення, ігри «про себе», ігри, побудовані на уяві. Ігри-марення можуть бути реалізовані в малюнку. Діти «малюють» війну, навколишній світ, придумуючи ролі зображеним героям, одушевляючи малюнок внутрішніми монологами, діалогами. Існують ігри-марення, дії яких протікають в уяві, а сюжет навіяний або життєвими, або запозиченими літературними ситуаціями.

Д.Б. Ельконін ігри-марення відносив до художніх ігор, у яких дитина грає з більшим задоволенням, ніж актор у п'єсі.

Гра-праця. У кожній грі є перш за все робоче зусилля й зусилля думки. Гра-праця - це робота, супроводжувана грою уяви, виконувана із задоволенням. Різновидом гри-праці є будівельні сюжетні ігри, у яких закріплюються знання про навколишній світ, освоюються загальні дії й процеси праці. Наприклад, робота на «фабриці іграшок», виготовлення костюмів, будівництво «гаража», «міста», збірка предметів з конструктора.

Ігри-театралізування розігруються в класичній театральній формі (сцена, завіса, декорації, костюми, грим) або у формі масового сюжетного видовища. Театралізованні ігри на відміну від сюжетно-рольових припускають наявність глядачів (однолітки, друзі, батьки).

У їх процесі в дітей формується вміння за допомогою образотворчих засобів (інтонації, міміки, жесту) точно відтворювати ідею художнього твору й авторський текст.

Щоб театралізовані ігри стали по-справжньому видовищними, соціальний педагог повинен навчати хлопців не тільки способів виразного виконання, але й сформувати в них уміння готувати місце для уявлення.

Ігри-драматизації є виконанням дітьми якого-небудь сюжету. Сценарій служить лише для імпровізації. Ігри-драматизації можуть виконуватися без глядачів (усі учасники), а можуть носити характер концертного виконання.

Драматичний конфлікт, становлення характерів, гострота ситуацій, емоційна насиченість, властиві казкам, короткі, виразні діалоги, простота й образність мови - усе це створює сприятливі умови для проведення ігор-драматизацій. Методика проведення ігри-драматизації полягає в наступному:

1. Ознайомлення з твором, який пропонується до інсценування.

2. Розподіл ролей і читання з інтонацією.

3. Розігрування невеликих епізодів з двома персонажами для розвитку відчуття партнерства.

4. Готуючись до драматизації, можна розділити дітей на кілька груп для того, щоб у тієї групи, у якої п'єса вийде краще, та й гратиме.

5. Підсумок роботи - драматизація п'єси, казки.

Буквальне відтворення дітьми казки, п'єси буде грою в тій мірі, у якій діти зможуть вільно, самостійно, у вільній інтерпретації передати взаємодію й стосунки героїв.

Ділові (імітаційні) ігри - це ігрова імітаційна модель, яка відтворює умови, зміст, стосунки, динаміку тієї або іншої діяльності. У системі ділових ігор розрізняються:

1. організаційно-діяльнісні ігри;

2. організаційно-комунікативні ігри;

3. організаційно-розумові ігри;

4. імітаційні.

Отже, ділова гра застосовується як засіб імітації ухвалених рішень, проведення в штучно організованих ситуаціях різного плану. Імітація (від лат. Imitatio) - наслідування кому-небудь, чому-небудь, відтворення чого-небудь, повторення, відтворювання. У ділових іграх імітація сприяє наближенню до реальної практики, діяльності з метою навчання чого-небудь. Вони відрізняються від інших методів навчання, по-перше, імітацією діяльності реальних соціально-економічних систем; по-друге, учасники гри виступають у тих або інших ролях лише для придбання досвіду подолання конфліктів і ухвалення ділових рішень; по-третє, ділова гра - завжди метод колективного навчання; по-четверте, у ділових іграх спеціальними засобами створюється емоційний настрій для активізації інтенсифікації процесу навчання.

За Д.Ф. Ніколенко, характерними ознаками ділової гри є:

1. Підготовчий етап - де ставиться мета підготувати тих, кого навчають, до участі в грі.

2. Розподіл ролей між учасниками гри.

3. Відмінність рольових цілей при виробленні рішень.

4. Взаємодія учасників, які виконують ті або інші ролі.

5. Наявність загальної мети у всього ігрового колективу.

6. Колективне вироблення рішень учасниками гри.

7. Реалізація в процесі «ланцюжка рішень».

8. Наявність керованої емоційної напруги.

9. Багатоальтернативність рішень.

10. Наявність розгалуженої системи індивідуального або групового оцінювання діяльності учасників гри.

Наступним видом гри є жваві ігри - найважливіший засіб фізичного виховання. Вони завжди вимагають від гравців рухових дій, направлених на досягнення умовної мети. У цих іграх дитина показує межі своїх фізичних можливостей, що вона набагато рідше проявляє в навчальній і трудовій діяльності. Особливість жвавих ігор - характер змагання, творчого, колективного. Головна ознака - наявність активних дій: біг, стрибки, лазіння по канату, гра в м'яч і т.п. Виховне значення жвавих ігор не зводиться до розвитку тільки таких цінних фізичних якостей, як швидкість, спритність, сила, витривалість, гнучкість, а й розвиваються й інтелектуальні якості: спостережливість, пам'ять, логічне мислення, кмітливість.

Серед жвавих ігор є такі, які спеціально направлені на виховання окремих сторін особистості гравців, наприклад, витримки й самовладання, взаємовиручки й товариства.

Жваві ігри бувають літні й зимові.

Улітку. Добре вписуються жваві ігри в тривалу прогулянку, турпохід, турзліт. Для організації уваги добре підходять атракціони або веселі поєдинки, ігри на свіжому повітрі. Тут необхідно враховувати погоду, місце, оскільки місце для жвавих ігор повинне бути рівним і просторим.

Узимку. Широкі можливості розкриваються для колективних поїздок на каток, за місто на лижах. Цікавий досвід об'єднання зимових ігор і забав у цілісний ігровий комплекс - свято зимових ігор, яке включає такі ігри, як «Безстрашні мисливці» - битва з чудовиськом, якого повинні закинути сніжками; «Поєдинок вершників» - стягнути супротивника з «коня», а також найпринаднішою грою на зимових ігрищах - зміст і штурм фортеці.

Там, де жваві ігри, там немає місця нудьзі. Кожна гра має своє ігрове завдання: «наздожени», «піймай», «знайди».

Жваві ігри можуть бути малої, середньої, великої й максимальної рухливості. Жваві ігри бувають командними, груповими, парними, одиночними.

Комп'ютерні ігри. Цей вид ігор існує об'єктивно, він завойовує дозвіллєвий простір дітей, входить у побут школи, літніх оздоровчих таборів, клубів, вимагає тверезої експертної оцінки фахівців, здатних створити перспективні ігрові програми. Комерціалізовані комп'ютерні ігри поступово починають змагатися з телебаченням за обсягом витраченого на них вільного часу дітей. Електронно-ігрова «наркоманія» формує, викликає, на думку медиків, нервово-психологічне виснаження. Уже сьогодні серед населення ці ігри викликають протест. Електронні ігри практично не педагогізовані, їх програми й сюжети нав'язані людьми бізнесу. Комп'ютеризація сфери освіти і сфери дитячого дозвілля йде за рубежем величезними темпами. Ігрова комп'юторика - новий шар ігрової культури сучасних дітей і з ним необхідно вважатися.

Народні ігри мають багатовікову історію, вони передавалися з покоління в покоління, вбираючи в себе кращі національні традицій. Збиралися хлопчики й дівчатка ввечері на сільській вулиці або за околицею, водили хороводи, співали пісні, без утоми бігали, граючи в пальники, салочки, змагалися в спритності, граючи в гилку. Зимою розваги носили інший характер: влаштовувалися катання з гopи, ігри в сніжки, на конях, каталися по селах з піснями і танцями. Для всіх народних ігор характерна любов людини до веселощів, молодецтва.

Відомими є такі ігри: «Подоляночка», «Ластівка», «Мак», «Перепілочка» і дитячі ігри: «Довга лоза», «Дзвін», «Свинка», «Чародії». Багато ігор об'єднувало всіх: «Горидуб», «Кіт і мишка», «Вишня», «Журавель», «Піжмурки».

З усієї різноманітності ігрового фольклору можна класифікувати народні ігри на чотири групи:

1. «Ігри-пастки» - характеризуються тим, що той, хто водить, повинен переловити всіх гравців один або за допомогою спійманих у ході гри. Усі ці ігри починаються з лічилки, що супроводжуються діалогами, піснями. Наприклад, такі ігри, як «У ведмедя в бору», «Дідусь-ріжок», «Горщики», «Шуліка».

2. «Ігри драматизовані» - у них розігрується яка-небудь дія, також супроводжувана діалогом, піснею. Це такі ігри, як «Фарби», «У працівники», «Пека», «Гуси-лебеді» і ін.

3. «Ігри хороводні» - змістом їх є рух по колу зі співом і танцювальними рухами: «Коровай», «Яблунька», «Зайченя», «Просо», «Мак».

4. «Словесні ігри-фанти» - для них характерний напружений діалог, іноді з віршованим зачином. Це «Чорного з білим не носити», «Як тебе звуть?», «Садівник», «Козубенька», «Тільки на цю букву».

Разом з тим важливо пам'ятати, що справа не у виді гри або в її ігровому результаті, а в тому, у які взаємини і з ким вступає у ній дитина, які якості набуває, чого вчиться, що пізнає, що відкриває в собі, як реабілітується, самовиражається, впливає на навколишній світ.

Психологічна природа, сутність, виховні та інші можливості гри як складного, багатофункціонального феномену втілені в її ознаках, одні з яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші -- тільки грі. Дитяча гра зумовлена віковими особливостями особистості.

Грі властиві певні загальні, універсальні ознаки:

1. Гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності.

Різноманітність її форм уводить дитину у сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості та властивості предметів, їх призначення, способи використання; засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає саму себе, свої можливості і здібності. Гра іншим чином відкриває шляхи пізнання світу, ніж праця і навчання. У ній практичне, дієве освоєння дійсності відбувається раніше, ніж здобуття знань. Інтерес дитини до гри поступово вичерпується внаслідок засвоєння знань і умінь. Це спричиняє розвиток сюжету гри, появу нових ролей у ній.

2. Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають певну мету (нагодувати, покласти ляльку спати тощо). Чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії. Поступово зростає рівень усвідомленості дітей у грі. Щоб досягти мети, вони відбирають необхідні засоби, іграшки, здійснюють відповідні дії та вчинки, вступають у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, певною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчить про цілеспрямований, свідомий характер гри.

Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками:

1. Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов'язків перед дорослими сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами. Воля і самостійність дитини виявляються у виборі гри, її змісту, у добровільності об'єднання з іншими Дітьми, у вільному входженні в гру і виході з неї тощо.

2. Наявність творчої основи. Гра завжди пов'язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини. Ініціативу і творчість у різних ситуаціях діти виявляють по-різному. В одних іграх їхня творчість пов'язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших -- виявляється у виборі способів дії, їх варіативності (жмурки, ігри у доміно, м'яч тощо). Багато ігор вимагають уміння узгоджувати свої дії, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Значну творчу роботу передбачають дидактичні ігри, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийнятті рішень.

Творчий елемент є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібностей дітей.

3. Емоційна насиченість. У процесі гри діти переживають певні почуття, пов'язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність “матері”, відповідальність “лікаря”, справедливість “вихователя” тощо. У колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями.

Отже, гра як провідний вид діяльності дитини поєднує в собі як загальні для будь-якої соціальної діяльності ознаки (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь), так і специфічні (свобода і самостійність, самоорганізація, наявність творчої основи, почуття радості й задоволення).

1.3 Гра -- основний вид діяльності дітей дошкільного віку

Дошкільний період вважається класичним віком гри. У дошкільному віці виникає сюжетно-рольова гра і в цей період вона набуває найбільш розвиненої форми. Для розуміння самого виникнення рольової гри її розвитку, перш за все, необхідно, розглянути найбільш розгорнену її форму - форму сюжетної рольової гри, характерну для другої половини дошкільного віку.

Гра - головний вид діяльності дошкільника. Більшу частину свого часу діти цього віку проводять в іграх, дитячі ігри проходять досить значний шлях розвитку: від предметно-маніпулятивних і символічних до сюжетно-рольових ігор з правилами.

Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб'єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з'являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. В грі діти перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінним помічником педагога.

Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще - спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров'я, радість дитячого життя.

У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші діти. Коли вихователь використовує на занятті елементи гри, то в групі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Н.Я. Михайленко писав: "Гра має важливе значення в житті дитини ... Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі ...". Отже, гра, її організація - ключ в організації виховання.

В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра - це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра - це школа спілкування дитини.

Гра дарує радість і захоплення, сам процес гри сповнений несподіванок, а результат - таємниця. Але крім суб'єктивного сприйняття, є, безумовно, глибший вплив гри на людину, на основні сфери її життєдіяльності: фізичну, емоційно-вольову, інтелектуальну та духовну (цілісно-смислову). Слід зазначити, що гра -- це, як правило, переживання, тому найбільш активною під час гри стає емоційна сфера. Гра може бути рухливою, коли поряд з емоційною активізується фізична сфера дитини, і може бути статичною з точки зору рухливості тіла - це ігри логічні, ігри на кмітливість.

Помилковим вважатиметься така думка, що найголовніше полягає в кількості іграшок, а вже дитина сама зміркує, як краще організувати гру. Дитячий куточок у таких батьків нагадує іграшковий магазин, в якому дитина просто втрачається від достатку і не знає, за що узятися.

В кращому разі такі діти просто стануть колекціонерами іграшок, в гіршому - переходитимуть від однієї іграшки до іншої, нічим по-справжньому не захоплюючись, ламаючи їх і вимагаючи нових.

Іграшки бувають наступних типів:

1) іграшка готова (автомобіль, лялька, м'яка іграшка і ін.);

2) іграшка напівготова, тобто що вимагає доробки (кубики, конструктори, картинки);

3) іграшка-матеріал (пісок, пластилін, дріт і ін.).

Готова іграшка знайомить дитину з складними предметами, розвиває уяву. Паровоз або трактор обов'язково повинні перевозити які-небудь вантажі, ляльки повинні спати, ходити в гості, одягатися і роздягатися. Для дитячої фантазії в цих іграшках полягає великий простір.

У грі з напівготовими іграшками перед дитиною ставиться яке-небудь завдання, дозвіл якого вимагає не просто фантазії, а дисципліни мислення, логіки, поняття про співвідношення частин. Недолік таких іграшок в тому, що ці завдання одноманітніші і швидше набридають.

Іграшки-матеріал - найскладніші в грі. Якщо дитина може зайняти себе такими іграшками, значить, у неї вже є висока культура гри і зароджується висока культура діяльності. Такі природні матеріали як вода, пісок, глина припускають наявність творчої фантазії, дозволяють дітям об'єднуватися в невеликі групи для колективної гри. З піском можна проводити найрізноманітніші операції: копати, розсипати, надавати всілякі форми.

Той же пісок може замінити будь-який вантаж або пригощання. Всі ці заняття відкривають широкі можливості для загального розвитку дитини. Часто батьки по цілком зрозумілих гігієнічних міркуваннях не дозволяють дітям грати з піском, але цього робити, звичайно ж, не потрібно.

Ігри з водою не менш корисні. Активізуючий вплив подібних ігор пов'язаний із загальною тонізуючою дією води і різким збільшенням позитивних емоцій. Діти, що грають з водою, рідше запізнюються в мовному розвитку. Звичайно, це не означає, що потрібно негайно організувати удома басейн або купальню. Досить буде використовувати для цих цілей ємність з низькими краями. Діти повинні дістати можливість плескатися у воді, переливати її з одного предмету в іншій, купати ляльок, мити іграшковий посуд і пускати кораблики. Купання дітей може перетворитися з неприємної, але необхідної процедури, що супроводжується часто капризами і сльозами дітей, в цікаву, цікаву гру, якщо дозволити дитині вільно гратися з іграшками на початку і в кінці купання.

Якнайкращий варіант - комбінація всіх трьох типів іграшок, але не в надмірній кількості, інакше дитині складно буде зосередитися.

Головне в дитячій грі - добитися того, щоб дитина дійсно грала, складала, будувала і т. д., тобто була захоплена по-справжньому. Тільки в цьому випадку гра піде їй на користь. Важливо, щоб вона не кидалася від однієї іграшки до іншої, не перемикалася на декілька завдань, а доводила свою гру до кінця. Дитина повинна бути господарем в своєму іграшковому світі, стежити за порядком, зберігати і берегти свої іграшки, а у разі поломки прагнути полагодити їх. На жаль, діти часто ламають іграшки, із-за чого у батьків з'являється негативне відношення до придбання нових: “П'ять хвилин пограє, зламає і кине”. Спостереження психологів показують, що дитина ламає іграшки тому, що втомлюється від одноманітності і пересичення.

Найчастіше це відбувається із заводними механічними іграшками, оскільки з ними важко створити сюжетну гру, вони можуть виконувати лише одну функцію або одноманітну дію. Перший час дитина, звичайно, дивиться на таку іграшку із захопленням, але довго бути пасивним спостерігачем набридає, вона починає нудьгувати і незабаром або закидає її, або намагається пристосувати під гру з іншим придуманим сюжетом, а для цього частенько доводиться щось “реконструювати”. Тобто дитина ламає іграшки з кращих спонук або з чистої цікавості, щоб подивитися, а що там всередині. За це лаяти її не потрібно - можна погубити в дитині бажання до досліджень.

Можливі причини тієї або іншої поведінки дитини необхідно уважно аналізувати. Перш ніж карати за зламану іграшку, потрібно з'ясувати, за яких обставин це трапилося. Буває, що діти, ламаючи тільки що даровану іграшку, виражають протест проти людини, що подарувала її, тому не варто недооцінювати дитячу проникливість і гостроту відчуттів.

Для того, щоб правильно керувати грою дитини, батькам корисно буде знати, що до 5-6-річного віку вона вважає за краще грати одною, рідко допускаючи участь одного-двох дітей. Вона більш охоче грає своїми іграшками, а не чужими, і в деякому розумінні є власником. Цей час можна назвати часом кімнатної гри, коли більшою мірою розвиваються особисті здібності дитини. Вона поки що не уміє грати в групі, свариться з іншими дітьми, насилу знаходить з ними колективний інтерес. Не потрібно турбуватися, що, граючи одна, дитина виросте егоїстом, потрібно надати можливість грати наодинці, індивідуально і не нав'язувати небажаних компаньйонів. Таке нав'язування приводить тільки до порушення ігрового настрою і звички нервувати і гарячитися.

Поступово, в одних дітей раніше, у інших пізніше, починає виявлятися інтерес до групової гри, до спілкування з однолітками. Перехід до цієї, нової стадії гри, легше здійснити за допомогою рухомих ігор на свіжому повітрі, поза стінами квартири. Спочатку особливо необхідною буде правильна організація подібних ігор старшою, досвідченішою дитиною або одним з дорослих.

Керувати груповою грою дітей важче, оскільки вони вже самостійніші і, до того ж, вже не завжди знаходяться у полі зору батьків. Але, проте, це необхідно. Батьки повинні уважно вивчити, в яку групу дітей потрапила дитина, оскільки їх вплив не завжди може бути позитивним.

Якщо дитина повернулася додому засмученою, із сльозами на очах, потрібно спокійно розпитати її про те, що відбулося, постаратися уявити собі реальну картину. У дітей рідко винною є якась одна сторона. Потрібно пояснити дитині, що в колективній грі потрібно бути поступливим і шукати мирні виходи з конфліктів. Бажано закінчити сварку примиренням дитини з супротивником, а не агресією і злістю.

Гру різнобічно характеризують такі особливості:

1. Уявлювана ситуація. У грі все є умовним, але в цьому створеному уявою оточенні багато справжнього: ігрові дії учасників завжди реальні, їхні почуття, переживання щирі. Завдяки ігровій уявлюваній ситуації дитина вчиться мислити про реальні речі та дії. Із цією особливістю пов'язані виникнення задуму в грі, пошук засобів для його реалізації, що потребує творчої уяви, а також означає перехід до творчої діяльності.

2. Творчий характер. Дитина у грі не копіює дійсність, а, наслідуючи те, що бачить, комбінує свої уявлення. При цьому емоційний та інтелектуальний аспекти її розвитку взаємообумовлені. Дошкільник по-справжньому переживає те, що відображає в грі, і мислить про те, що раніше емоційно сприйняв.

3. Наявність ролей. Відображення дійсності відбувається у процесі прийняття дитиною певної ролі. Однак вона наслідує образи не повністю, оскільки не має змоги реально здійснювати операції, як виконував її персонаж насправді. Тому у грі дошкільнята виконують символічні дії, замінюючи реальні предмети іграшками або якимись іншими предметами, приписуючи їм необхідні функції (кубик -- «чашка», палиця -- «коник» та ін.).

4. Довільність дій. Виконуючи прийняті ролі, діти неодноразово повертаються до дійсності, освоюються в ній, пізнають її поступово, добровільно, без примусу. Довільність дій є характерною особливістю творчої гри. Результати її не продуктивні, вони умовні, оскільки дитина майже нічого не змінює в навколишній дійсності. Однак її ігрова діяльність збагачується різноманітними уявленнями про навколишній світ: фізичні якості, суспільне значущі функції предметів, людські взаємини тощо.

У дошкільному віці формуються і розвиваються індивідуальні та спільні ігрові інтереси, які виявляються в емоційно-пізнавальному ставленні до гри чи іграшки, прагненні дошкільника виразити те, що він пізнав, потребі займатися конкретним видом діяльності тощо. Ігрові інтереси сприяють розширенню досвіду дитини, її розумовому розвитку, збагаченню і поглибленню знань, формуванню моральних уявлень, спонукають до використання набутих знань у практичній діяльності.

Показниками розвинутого ігрового інтересу можна вважати тривалу зацікавленість малюка грою (розвитком сюжету і виконанням ролі); бажання дитини приймати певну роль; наявність улюбленої ролі; небажання закінчувати гру; активне виконання всіх видів робіт (ліплення, малювання, зведення споруд тощо) з виготовлення іграшок і атрибутів, пов'язаних з темою гри; налаштованість ділитися з однолітками і дорослими враженнями після закінчення гри.

6. Соціальні відносини. Гра є «арифметикою соціальних відносин» (Д.Ельконін), засобом формування дитячого колективу. Вона вимагає прийняття спільного задуму, узгодженості дій, породжує спільні переживання.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ ІГОР НА ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМИН МІЖ ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Організація, методика і аналіз результатів констатуючого експерименту

У дошкільному віці інтенсивно розвиваються моральні почуття дітей, норми та правила поведінки, формуються риси характеру й етичні навички, починає складатися стиль взаємин з однолітками. Саме тому в останні роки значно зріс інтерес педагогів і психологів до проблеми дитячих взаємин.

Формування позитивних взаємин у дітей 4-го року життя передбачає, насамперед, ознайомлення дітей із правилами та нормами спілкування з однолітками, а саме: виховання стійкого позитивного ставлення до оточення товаришів, формування вміння встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з дітьми та регулювати свою поведінку.

Вивчаючи дитячі взаємини, насамперед необхідно визначити характерні спільні ігри дітей та рівні ігрової діяльності і відповідності їм дитячих взаємин. Під характерними іграми розуміються типові, часто повторювані ігри, що відбивають знання про навколишній світ, які доступні дітям молодшого віку.

Дослідження було проведено в дошкільному навчальному закладі № 4 «Дюймовочка» м. Дубна в групі дітей молодшого дошкільного віку. В дослідженні брали участь 17 дітей.

Мета проведення експериментального дослідження: виявити ефективність впливу ігрової діяльності на особливості співробітництва між дітьми дошкільного віку. Експериментальне дослідження відбувалось в три етапи: констатуючий, формуючий, контрольний.

Мета констатуючого експерименту: визначити рівні дитячих взаємин у групі.

Завдання констатуючого експерименту:

1. Виявити здатність до позитивного спілкування з однолітками.

2. Визначити рівні дитячих взаємин.

Про характер взаємин можна зробити висновок, виходячи з таких показників: прагнення спільної діяльності, причини виникнення і врегулювання дитячих конфліктів, готовність запросити інших до гри і надати їм допомогу, ввічливість у поводженні з дорослими і своїми товаришами. За критерії сталості дитячих взаємин було взято тривалість спільних ігор, кількість учасників в одній грі, кількість ролей та змістовність гри.

В ході спостереження за поведінкою дітей у спільних й індивідуальних іграх, отримано наступні дані [Додаток 1].

Порівняльний аналіз спостережень і бесід з вихователями та батьками показав, що у вихованців молодшої групи взаємини ігри мали, як правило, механічний характер. Діти виконували лише певні дії з предметами. Не спостерігалось комунікативної спрямованості у змісті ігор (бажання грати з другом, увага до нього і вияв вдячності тощо).

На підставі одержаних даних ми склали характеристики на кожну дитину. Особлива увага в них зверталась на ставлення дітей один до одного, на вміння грати разом. Ось, наприклад, окремі відомості з характеристики, складеної на Мирослава П. (3р. 5 міс.): спокійний, товариський, любить гратися з машинами, будівельним матеріалом. Ввічливий у поводженні з дітьми, ділиться іграшками. У нього є друг Богдан В., та він доброзичливо ставиться й до решти товаришів.

А це витяг з характеристики Миколи К. (3р. 4 міс.). Хлопчик неврівноважений, забіякуватий, плаксивий, неохайний. Навички самообслуговування відсутні. Постійних друзів немає, контакти з дітьми короткочасні.

Зовсім інші риси властиві Максиму К. (3р. 2міс.): хороший партнер у грі, вміє будувати, добре розвинута уява, але егоїстичний, вимагає до себе підвищеної уваги. Захоплюється переважно іграшками військового змісту. З однолітками різкий, не може ділитися іграшками.

Отже, рівні співробітництва дітей різні. Вони залежать не стільки від віку, як від соціального досвіду, набутого в сім'ї та дитячому садку.

На підставі аналізу спостережень та цих характеристик можна визначити три рівні дитячого співробітництва:

1. Діти легко і вільно долучаються до спільної діяльності. Вони самі виявляють у цьому ініціативу, у них широке коло спілкування, є постійні друзі. Такі діти рідко вступають у конфлікти, вміють самостійно регулювати взаємини, діляться іграшками, готові допомогти.


Подобные документы

  • Співпраця дошкільного закладу та сім'ї у формування соціальної компетентності дитини. Спільна продуктивна діяльність на заняттях, у трудовій діяльності як засіб формування взаємин у дошкільників. Становлення взаємин дітей у грі. Дослідження цієї теми.

    дипломная работа [128,0 K], добавлен 28.10.2007

  • Увага як спрямування і зосередженість психічної діяльності на певному об’єкті, фактори та особливості її формування та розвитку в дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Стадії даного процесу, принципи створення ігор для розвитку уваги дитини.

    контрольная работа [1,5 M], добавлен 07.11.2014

  • Особливості пізнавальної діяльності дошкільника. Логопедичне обстеження дитячої звуковимови. Наслідки порушень просторового сприймання. Психолого-педагогічне вивчення розвитку дитини з вадами мовлення дошкільного віку. Анкетне опитування, інтерв'ювання.

    курсовая работа [42,8 K], добавлен 22.04.2015

  • Значення художньої літератури як засобу впливу на формування духовно-моральних цінностей у дітей дошкільного віку. Характеристика експериментальних літературних проектів як форм організації освітньої діяльності у дошкільному навчальному закладі.

    статья [180,9 K], добавлен 31.08.2017

  • Оздоровча спрямованість навчально-виховного процесу у дошкільних закладах. Значення рухливих ігор гармонійного всебічного розвитку дитини. Основні функції рухливих ігор у сучасних умовах. Розвиток у дитини м'язової сили. Виховне значення народних ігор.

    дипломная работа [91,6 K], добавлен 23.01.2010

  • Значення розвитку музичних здібностей у дітей дошкільного віку. Основні види музично-дидактичних ігор у музичному розвитку дошкільників. Кваліфікації ігор в дитячих садках. Визначення рівню музичного розвитку дитини. Аналіз і результати практичної роботи.

    курсовая работа [41,9 K], добавлен 04.02.2011

  • Розвиток особистості дошкільника. Адекватність поведінки встановленим соціальним еталонам. Орієнтація дитини на соціально схвалювані норми поведінки. Формування особистісних якостей у дитини-дошкільника. Емоційно-мотиваційна регуляція поведінки.

    курсовая работа [46,8 K], добавлен 26.04.2011

  • Загальна характеристика рухливих ігор та їх значення у розвитку дитини. Психологічні та педагогічні особливості дітей молодшого шкільного віку. Дослідження та аналіз ефективності впливу рухливих ігор на координаційні здібності школярів молодших класів.

    дипломная работа [887,3 K], добавлен 27.05.2014

  • Особливості організму дитини дошкільного віку. Значення забезпечення рухової активності в системі проблем, пов'язаних зі здоров'ям дитини. Особливості роботи з дітьми дошкільного віку з метою забезпечення здоров’я. Організація активного відпочинку дітей.

    курсовая работа [45,2 K], добавлен 26.09.2010

  • Соціально-психологічні особливості дітей дошкільного віку. Основні види казок та їх вплив на розвиток пізнавальної активності дітей. Оцінка мисленнєвої діяльності дитини. Виявлення рівня розвитку концентрації уваги, активності уяви та її відтворюваності.

    дипломная работа [330,7 K], добавлен 06.05.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.