Формування патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Навчально-науковий інститут педагогіки

Кафедра педагогіки

Магістерська робота

Формування патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності

Серпутько Жанни Миколаївни

Науковий керівник:

Кандидат педагогічних наук, доцент

Тернопільська Валентина Іванівна

Житомир 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності

1.1 Аналіз поняття патріотичне почуття, у філософії, соціології, психології

1.2 Історія розвитку проблеми патріотичних почуттів у педагогічній науці

1.3 Змістова структура формування патріотичних почуттів

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Експериментальна перевірка і апробація ефективності формування патріотичних почуттів у молодших школярів

2.1 Діагностика рівня сформованості патріотичних почуттів молодших школярів

2.2 Форми, методи, засоби формування патріотичних почуттів молодших школярів

Висновки до розділу 2

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Сьогодні важливо відтворити в українському суспільстві почуття істинного патріотизму як духовно-моральної та соціальної цінності, сформувати у молоді громадянсько-активні, соціально значущі якості, які вона зможе проявити в усіх видах діяльності, і, перш за все, пов'язаних із захистом інтересів своєї родини, рідного краю, народу та Батьківщини, реалізації особистого потенціалу на благо української держави. У різні часи та епохи, в усіх цивілізованих державах сім'я, школа, суспільство ставили перед собою завдання - виховати громадянина, патріота своєї країни.

В умовах економічної кризи, спотвореного переходу до ринкових відносин, відбувається інтенсивний процес соціальної та моральної деградації значної частини учнівської молоді, тому притупляються природні потреби в пізнанні й творчості, втрачається інтерес до чесної праці, знецінюються духовні ідеали. Певна частина сучасної молоді байдуже ставиться до ідеї незалежності України.

Глибокий та системний аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури доводить, що сучасне виховання, зокрема патріотичне, має здійснюватися в умовах національного виховання. Формування патріотичних почуттів вчені розуміють як «формування гармонійної, розвиненої, високоосвіченої, соціально активної й національно свідомої людини, наділеної глибокою громадянською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими й духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативністю» (94, с.6 ).

Головним завданням виховання патріотичних відчуттів є формування патріотизму, а на сучасному етапі становлення української державності ця проблема набуває особливого значення. Тому обрана тема дослідження «Формування патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності» є досить актуальною.

Мета дослідження полягає в теоретичному обгрунтуванні технологій, що забезпечують ефективність процесу формування патріотичних почуттів молодших школярів.

Об'єкт дослідження - процес формування патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності.

Предмет дослідження - форми, методи, засоби формування патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності.

Гіпотеза дослідження - ефективність процесу формування патріотичних почуттів молодших школярів у процесі позаурочній діяльності буде ефективним, якщо:

- Включати учнів у виховуючі ситуації, що актуалізують потреби і мотиви виявлення патріотичних почуттів особистості;

- Розширити сферу соціально-значущих видів діяльності молодих школярів на засадах добровільності, самодіяльності та творчості;

- залучити до участі у виховній роботі школи батьків, громадськість;

- систематично використовувати елементи народної педагогіки, традиції національного виховання як чинники формування патріотичних почуттів;

- створити банк творчих робіт учнів молодших класів, музей або куточок історії школи (села, селища, міста) як результат проведеної роботи з формування патріотичних почуттів.

У відповідності з метою і гіпотезою дослідження визначені його завдання:

1. Проаналізувати підходи до визначення поняття «патріотичні почуття» у філософській, психологічній та педагогічній літературі.

2. Розробити змістову структуру патріотичних почуттів молодших школярів.

3. Визначити критерії, рівні сформованості патріотичних почуттів молодших школярів.

4. Розробити технології виховання патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності.

Методи дослідження :

Теоретичні :

- метод аналізу та синтезу наукової філософської, педагогічної, психологічної літератури;

- метод індукції та дедукції в теоретичному аналізі;

- порівняльний метод;

- класифікаційний метод;

- метод узагальнення;

- метод конкретизації;

- структурно-функціональний.

Емпіричні:

- констатувальний педагогічний експеримент - для визначення знань і виявлення шляхів формування патріотичних почуттів у молодших школярів ;

- формувальний педагогічний експеримент - для перевірки ефективності педагогічної технології патріотичного виховання у позаурочній діяльності ;

- математичні методи -інтерпретація результатів дослідження.

Розділ 1. Теоретичні засади патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності

1.1 Аналіз поняття патріотичне почуття у філософії, соціології, психології

Під патріотичними почуттями ми розуміємо духовно-моральний принцип життєдіяльності особистості, який характеризується відповідальним ставленням людей до рідного краю, до Батьківщини, до народу, це активна праця на благо Вітчизни, примноження її багатства, розбудова науки та культури, захист свободи та честі своєї держави.

Структура патріотичних почуттів, на наш погляд, виявляється в ставленні особистості: до себе (національна самосвідомість, честь, гідність, щирість, доброта, терплячість, чесність, порядність, суспільна активність та ініціативність); до людей (толерантність, національний такт, милосердя, благородство, справедливість, гостинність, відкритість, щедрість, допомога, усвідомлення своєї належності до українського народу як його представника, відповідальність перед своєю нацією); до Батьківщини (віра, надія, любов, громадянська відповідальність, готовність стати на захист країни, бажання працювати для її розвитку, підносити її міжнародний авторитет, повага до Конституції та законів держави, гордість за її успіхи, біль за невдачі); до національних цінностей (бажання та потреба в накопиченні, збереженні й передачі родинних та національних звичаїв, традицій, обрядів; дбайливе ставлення до національних багатств, до рідної природи; сприяння розвиткові духовного життя українського народу; шанобливе ставлення до національних та державних символів; почуття дбайливого господаря своєї землі).

Проблема формування патріотичних почуттів завжди займала одне з провідних місць у вітчизняній педагогічній та філософській думці. У сучасній літературі формування патріотичних почуттів трактується як виховання, що формує усвідомлення своєї причетності до історії, традицій, культури свого народу, любов до своєї Батьківщини, вболівання за долю свого народу, його майбутнє.

Як результат ефективного формування патріотичних почуттів у дітей чітко формується патріотизм. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів. Патріотизм - соціально-історичне явище. Елементи його виникли як усвідомлення родових зв'язків, обрядів, звичаїв (124, с.134-156). Слово «патріотизм» (від «patris») - грецького походження, в перекладі означає «батьківщина, вітчизна». Уперше воно з'явилося в період Великої Французької революції (1789-1793р.). Патріотами називали себе борці за народ, захисники республіки.

У філософському словнику формування патріотичних почуттів розглядається як виховання, змістом якого є любов до Вітчизни, відданість, гордість за її минуле й сучасне прагнення захищати інтереси Батьківщини. Це визначення актуалізує роль формування патріотичних почуттів, оскільки саме через активну діяльність людини на користь суспільства виявляються її справжні почуття (224, с.358).

У «Великій радянській енциклопедії» подається таке тлумачення: Формування патріотичних почуттів - це виховання любові до вітчизни, відданості, прагнення своїми справами служити її інтересам(17,с.282). Основою цього тлумачення є емоційно-чуттєва сторона поняття, що виявляється через ставлення людини до навколишнього світу. Життя людини в суспільстві завжди пов'язане з діяльністю, нормами поведінки, взаємовідносинами між людьми. Ось чому інтелектуальна та поведінкова сторони даного виду виховання.

Тлумачний словник української мови визначає патріотичні почуття як «любов до своєї батьківщини, відданість своєму народу, готовність для них на жертви і подвиги»(134, с. 223).

У Філософському словнику «патріотизм» визначається як моральний і політичний принцип, соціальне почуття, змістом якого є любов до Батьківщини і відданість йому, гордість за його минуле і сьогодення, прагнення захищати інтереси Батьківщини.

А.Я. Коменський підкреслював, що патріотизм в людині виховується на самих ранніх ступенях його становлення: спочатку це любов до батьків, потім до свого будинку, місцем, де він народився, і як наслідок - до вітчизні у цілому [13, с. 26].

Яскраво ідея патріотизму відображена у творах Н.М. Карамзіна: «любов до власного блага виробляє у нас любов до Батьківщини, а особисте самолюбство - гордість народну, яка служить опорою патріотизму». Історик і письменник акцентував увагу на патріотичної складової громадянськості, виділивши різні прояви любові до Батьківщини:

1) фізичну любов, то є прихильність до місця свого народження, «малій батьківщині»;

2) моральну, тобто любов до співгромадян, з якими людина росте, виховується і живе;

3) політичну, то є любов до блага і славі Вітчизни і бажання сприяти «їм у всіх відносинах».

Ці відносини до Батьківщини не виникають самі по собі, а спеціально виховуються, формуються.

Патріотичне почуття розкривається і міцніє ще в дошкільному віці; воно не вимагає особливого дбайливого культивування, бо воно настільки ж природно і неминуче, як почуття сімейної прив'язаності, кожен день, кожну годину, кожну подію і явище, рівно, як і всі картини навколишнього життя і навколишньої природи, допомагає йому рости і розвиватися краще будь-яких було виховних заходів.

Розвитку теорії і практики формування патріотичних почуттів характеризується видатними педагогічними експериментами А.С. Макаренко, В.А. Сухомлинського, спрямованими на виховання в колективі громадянина-патріота, які актуальні і в даний час.

У 60-80-і рр.. ХХ ст. теорія і практика формування патріотичних почуттів знайшла відображення в наукових роботах Ю.К. Бабанського, А.В. Барабанщікова, О.М. Вирщікова, В.А.Караковского, В.І. Ковальова, М.М. Терентія і ін.

У сучасній науці має місце різне думку з питання про сутність патріотичних почуттів. Деякі філософи Н.І. Матюшкин, М.В. Мітін, П.М. Рогачов і ін. визначають патріотичні почуття як вищі моральні почуття. У педагогічних дослідженнях ряд вчених М.І. Болдирєв, М.К. Гончаров, І.П. Тугаїв вважають патріотизм політичним принципом. До моральних якостей відносять патріотичні почуття В.В. Бєлоусов, Д.М. Щербаков, Однак більшість педагогів Л.Р. Болотіна, Н.П. Єгоров, Т.А. Ільїна, Т.М. Мальковская, І.С. Мар'єнко, Р.А. Полуянова, Ю.П. Сокольників визначають патріотичні почуття як складну моральну якість.

У «Концепції патріотичного виховання» (О.К. Бикова) патріотичні почуття розглядається з позиції індивідуального самосвідомості, що формується в умовах ринкової економіки і передбачає раціональне співвідношення суспільного та особистого в реалізації конституційного обов'язку громадянина щодо захисту державних інтересів. Дослідник вважає, що на рівні особистісних якостей патріотизм - це любов до великої і малої Батьківщини, готовність виконати конституційний обов'язок, сучасне патріотичне світогляд, відповідні установки і цінності, соціальна (в тому числі релігійна та національна) толерантність, суспільно значущі поведінку і діяльність. Наведений перелік особистісних якостей корелює з основними компонентами патріотизму - свідомістю, відносинами і діяльністю - і може розглядатися як кінцева мета патріотичного виховання в єдності духовності, громадянськості та соціальної активності особистості [6, C.41].

Таке безліч думок обумовлено складністю розглянутого явища. Виходячи з цього, необхідно уточнити сутність і зміст патріотичних почуттів, так як ефективність формування патріотичних почуттів залежить від точного визначення вихідних понять і положень.

Визначення патріотичних почуттів як морального почуття не відображає його суті в повному обсязі, так як моральні почуття - це переживання людиною свого ставлення до навколишньої дійсності, вчинків і дій, нормам відповідальності. Патріотизм припускає переживання особистістю свого ставлення до Батьківщини, Батьківщині, усвідомлення свого патріотичного обов'язку, а також прагнення до його реалізації.

Ми розглядаємо патріотичні почуття як любов до Батьківщини - це активна громадянська позиція. Патріотизм - це почуття гордості за свою Вітчизну, його історію, звершення. Це прагнення зробити свою країну кращою, багатшою, щасливішим. Це джерело мужності, стійкості, сили народу. Це відношення до неосяжних просторах країни, її природних багатств, героїчному історичного минулого і сьогоднішнім реаліям суперечливим, народам її населяють, їх національної гідності, культур, традицій, співвітчизникам.

Таким чином, патріотичні почуття включають в себе:

- Відчуття прихильності до своєї сім'ї і тих місцях, де людина народилася і виріс;

- Шанобливе ставлення до жителів свого села, міста, свого народу, його мови та культури;

- Бажання піклуватися про інших людей і про інтереси Батьківщини;

- Усвідомлення боргу перед людьми найближчого оточення, місцем свого проживання, Батьківщиною, відстоювання її честі і гідності, свободи і незалежності, готовність до захисту Батьківщини;

- Прояв громадянських почуттів і вірності Батьківщині;

- Гордість за соціальні та культурні досягнення своєї країни;

- Гордість за свою Вітчизну, символи держави, за свій народ;

- Шанобливе ставлення до історичного минулого своєї великої і малої Батьківщини, свого народу, його звичаїв і традицій;

- Відповідальність за долю Батьківщини і свого народу, їхнє майбутнє, виражене в прагненні присвячувати свою працю, здібності зміцненню могутності і розквіту Батьківщини;

- Гуманізм, милосердя, загальнолюдські цінності.

Патріотичні почуття виражають відношення людини до Батьківщини й Батьківщині, яке є об'єктами ціннісного ставлення і мають соціальний характер, є соціально обумовленими.

Сучасне розуміння патріотичних почуттів характеризується багатоваріантністю, різноманітністю і неоднозначністю. Багато в чому вони пояснюється складною природою даного явища, багатоаспектність його змісту і різноманіття форм прояву. Крім того, проблема формування патріотичних почуттів розглядається різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, в залежності від особистої громадянської позиції, ставлення до свого Батьківщині, від використання різних сфер знань і т.п.

Термін «патріотичні почуття» вживається не тільки в науково-дослідницькій літературі, але і виступах, дискусіях, статтях, передвиборних програмах політиків і політичних партій, рухів, діячів культури, мистецтва і т.д. Діапазон тлумачення терміну дуже великий: від ідеально-піднесеного до лайливих-принизливого.

Спекулятивні погляди на ґрунті патріотичних почуттів представляють собою форми так званого лжепатріотизм. Всі вони розглядаються як навмисні перекручення істинного сенсу і значення патріотичної ідеї.

Досить повно розкрито зміст даного поняття в монографії І. Є. Кравцова: «Патріотизм - це Любов до своїй батьківщині: до рідних місць (« землі батьків »), до рідної мови, до передової культури і традицій, до продуктів праці свого народу, до прогресивному відповідальному громадському і державному ладу. Патріотизм - це безмежна відданість своїй Батьківщині, готовність захищати її незалежність »[12, С.19].

Я.Л. Коменський відзначав, що одним з головних напрямків виховання мають бути виховання у дитини прагнення надавати користь своїми послугами можливо більшому числу людей. Він писав у «Великій дидактиці»: «Тоді лише настав би щасливий стан у справах в приватних і громадських, якщо б всі перейнялися бажанням діяти в інтересах загального добробуту" [13, с. 536].

А.С. Макаренко відзначав, що патріотичні почуття проявляються не тільки в героїчних вчинках. Від справжнього патріота потрібно не тільки «героїчна спалах», але й тривала, болісна, натискна робота, часто навіть дуже важка, нецікава, брудна [16, с. 82].

Т.М. Манькорская, відносячи патріотичні почуття до моральних якостей, включає в його любов до Батьківщини, готовність до його захисту, нерозривний зв'язок з інтернаціоналізмом, нетерпимість до інших проявів націоналізму і шовінізму, прихильність до народної культури, знання національних традицій, національна гідність, гордість і честь, що знаходить своє втілення в громадянськості [17, с. 64].

Виховання є механізмом взаємодії між поколіннями, що забезпечує входження підростаючих поколінь в життя суспільства, становлення їх активними суб'єктами конкретного історичного процесу.

І.Ф. Харламов розглядає патріотичні почуття як взаємозв'язану сукупність моральних почуттів і рис поведінки, що включає любов до Батьківщини, активну працю на благо Батьківщини, слідування і множення трудових традицій народу, дбайливе ставлення до історичних пам'ятників і звичаям рідної країни, прив'язаність до рідних місць, прагнення до зміцнення честі і гідності Батьківщини, готовність і вміння захищати її, військову хоробрість, мужність і самовідданість, братерство і дружбу народів, нетерпимість до расової та національної неприязні, повагу звичаїв та культури інших країн і народів, прагнення до співпраці з ними [29, с. 86].

У вітчизняній школі завжди надавалася велика увага вихованню у підростаючих поколінь етичних якостей особи, колективізму, громадянськості, любові до своєї Батьківщини, шанобливого ставлення до історії своєї батьківщини, до геральдиці, до свого народу. При цьому велику роль у вихованні патріотичних почуттів грали засоби масової інформації: радіо, високохудожні вітчизняні кінофільми, театр, художня література. Педагогічні дослідження з проблеми формування патріотичних почуттів радянського періоду численні і різноманітні. В них розкриваються як теоретико-методологічні аспекти (сутність поняття «патріотизм» і «радянський патріотизм», його характеристики, шляхи та засоби формування і ін.), так і прикладні (різні напрямки патріотичного виховання: військово-патріотичне, виховання на трудових і бойових традиціях радянського народу, взаємозв'язок патріотичного, естетичного, групового виховання учнів різного віку та ін.).

Особливе значення в дослідженні питань формування патріотичних почуттів цього періоду мають роботи В.А. Сухомлинського, який вважав, що школа повинна виховувати у молоді прагнення до самовідданому служінню Батьківщині, до активної трудової та громадської діяльності. Визначаючи радянський патріотизм як «шляхетну любов радянського народу до свого соціалістичного суспільства». Він підкреслював, що одна з головних виховних завдань школи є підготовка учнів до простого, буденному, повсякденної праці, праці для суспільства як до патріотичної діяльності, причому сама діяльність дітей, організована педагогом з даною метою, представляє рушійну силу формування особистості зростаючого громадянина [24, с.104]. У своїх роботах В.А. Сухомлинський також вказував і на труднощі у формування патріотичних почуттів, пояснюючи їх тим, що в повсякденному житті ми не зустрічаємося з мірою, за допомогою якої можна було б виміряти цю «важко збагненного цінність» - патріотизм. Любов до Батьківщини стає силою духу тільки тоді, коли у людини відображені у свідомості образи, пов'язані з рідним краєм, мовою, коли з'являється почуття гордості від того, що все це твоя Батьківщина [25, с 117].

Ідеологічною основою формування патріотичних почуттів в сучасній школі є духовно-моральні цінності нації. Сутність формування патріотичних почуттів в системі АПК може трактуватися як розвиток почуття особистості, патріотичної свідомості, заснованого на гуманістичних духовних цінностях свого народу.

Так, ще недавно замість виховання колективізму стала впроваджуватися ідея виховання індивідуалізму, егоцентризму, замість виховання патріотизму стало пропагуватися виховання космополітизму, зневажливого ставлення до вітчизняної історії, до свого народу. Це призводить до того, що поняття «патріотизм», «патріот» набуває негативний відтінок. Однак для більшості жителів України воно зберегло своє первинне, повністю позитивне значення. Це почуття гордості своїм вітчизною, історією, звершеннями. Це прагнення зробити свою країну кращою, багатшою, міцніше, щасливіше. .. втративши патріотизм, пов'язані з ним національну гордість і гідність, ми втратимо себе як народ, здатний на великі звершення.

Як пише А.В. Усова, «якщо ми хочемо зберегти свою країну, якщо ми хочемо відродити колишню велич своєї Батьківщини, нам необхідно корінним чином переглянути своє ставлення до виховання школярів» [27, с.36]. Тим більше, що у вітчизняній педагогіці є багато напрацювань у галузі виховання підростаючого покоління, у тому числі й формування патріотичних почуттів - самого високого почуття в людині, що є як би суспільним цементом, що зв'язує людей у чесне, дружне товариство, почуття, яке, за твердженням До. Д.Ушинського, останнім гине навіть у лиходії ».

Виділяючи формування патріотичних почуттів в умовно самостійний напрям виховної роботи, необхідно відзначити його органічну взаємозв'язок з іншими напрямками (цивільним, моральним, трудовим, естетичним та іншими видами виховання), що представляє собою набагато більше складне поєднання, ніж співвідношення частини й цілого. Це пов'язано ще і з тим, що:

- По-перше, патріотизм, особливо якщо мати на увазі його генезис, виникає і розвивається як почуття, все більш соціалізуючись і підносячись допомогою духовно-морального збагачення;

- По-друге, розуміння вищої розвитку почуття патріотизму нерозривно пов'язане з його дійсністю, що в більш конкретному плані проявляється в активній соціальній діяльності, діях і вчинках, що здійснюються суб'єктом на благо Вітчизни;

- По-третє, патріотизм, будучи глибоко соціальним за своєю природою явищем, являє собою не тільки грань життя суспільства, але джерело його існування і розвитку, виступає як атрибут життєздатності, а іноді і виживання соціуму;

- По-четверте, в якості першоосновного суб'єкта патріотизму виступає особа, пріоритетною соціально-моральної завданням, якої є усвідомлення своєї історичної, культурної, національної, духовної та іншої приналежності до Батьківщини як вищого принципу, що визначає зміст і стратегію її життя, сповненого служіння Батьківщині;

- По-п'яте, істинний патріотизм - у його духовності. Патріотизм як піднесене почуття, незамінна цінність і джерело, найважливіший мотив соціальної значущої діяльності, найбільш повно проявляється в особистості, соціальної групи, що досягла вищого рівня духовно-морального і культурного розвитку. Істинний, духовний у своїй основі патріотизм передбачає безкорисливе, самовіддане аж до самопожертви служіння Батьківщині. У зв'язку з цією думкою вчителю при організації виховно-освітнього процесу правомірно враховувати зауваження Є.А. Ануфрієва про те, що систематичне глибоке збагачення всіх сторін виховної роботи патріотичним змістом є необхідна умова виховання патріота [2, с.52].

Здійснення формування патріотичних почуттів базується на сукупності принципів, які відображають загальні закономірності і принципи виховного процесу, і специфіку формування патріотичних почуттів молодших школярів у загальноосвітній школі. До їх числа відносяться:

- Обумовленість патріотичного виховання розвитком суспільства і відбуваються в ньому подіями;

- Обумовленість змісту, форм і методів, засобів і прийомів патріотичного виховання віковими та індивідуальними особливостями учнів;

- Діалектична єдність і органічний зв'язок між навчальним матеріалом і змістом позакласних і позашкільних заходів;

- Інтеграція патріотичного виховання з іншими напрямками виховної роботи;

Опора на нові концепції організації та здійснення навчально-виховного процесу і на нове розуміння основних педагогічних понять;

- Опора на позитивне в особистості вихованця та створення сприятливого психологічної атмосфери в процесі педагогічної взаємодії:

- Координація взаємодії школи, сім'ї і громадськості в системі патріотичного виховання.

З урахуванням особливостей патріотичного виховання в сучасному суспільстві мета даного процесу визначається як виховання переконаного патріота, любить свою Батьківщину, відданого Батьківщині, готового служити йому своєю працею і захищати його інтереси.

Завдання і зміст формування патріотичних почуттів випливають із структури поняття «патріотизм», а воно має далеко не однакову трактування в педагогічній літературі. Деякі вчені вважають правомірним розглядати патріотизм як сукупність почуттів, принципів і якостей особистості. Так, Л.І. Міщенко, відзначаючи, що моральні якості особистості, що визначають її спрямованість, підрозділяються на три групи, що характеризують ставлення людини до самого себе, іншим людям і суспільству, до різних видів діяльності і до різних матеріальних цінностей, пропонує розглядати патріотичні почуття як складне, багатогранне інтегральне якість Першооснови формування патріотичних почуттів були закладені в народній педагогіці, значення якої висвітлюється в роботах О. Любара, В.Мацюка, В. Пугача, М. Стельмаховича, Д. Федоренка. Вони висвітлювали ідеал давньоруської епохи, складовою частиною якого виступає формування патріотичних почуттів.

Сучасні вчені педагоги також займаються визначенням понять «патріотизм», «формування патріотичних почуттів». Дослідження проблеми формування патріотичних почуттів школярів ґрунтується на фундаментальних працях у галузі національної системи виховання, концептуальних положеннях національної освіти та виховання (А. Алексюк (161), І. Бех (11,13,14), О. Вишневський (161), Т. Усатенко (161).

У сучасній педагогічній літературі виділяють щонайменше три різновиди патріотизму.

1.Етнічний патріотизм, що ґрунтується на почутті власної причетності до свого народу, на любові до рідної мови, культури, до власної історії тощо. Цей термін уперше використав відомий сучасний вчений-психолог І. Кон, який писав, що «…етнопатріотизм пов'язаний з утвердженням конкретизованих, спрощених образів свого народу, як правило, наділених позитивними рисами»(88,с.189).

Більш детально розглядає етнопатріотизм соціолог Т. Ісламшина. Вона визначає його як почуття внутрішнього духовного зв'язку зі своїм народом, поваги до «своїх» етнічних цінностей (68).

Цей патріотизм зумовлений природою як відчуття видової ознаки народу, є природженим і розвивається повноцінно, якщо дитина зростає у національно зорієнтованій сім'ї, навчається в українському дитячому садку, а потім в українській школі. При цьому великого значення надається вивченню історії українського народу, рідної мови та літератури, українського мистецтва, народних звичаїв, традицій.

2. Територіальний патріотизм базується на любові до того місця на землі (до місцевості, ландшафту, клімату тощо), де людина народилася.

3. Державний патріотизм ґрунтується на остаточній меті нації - побудові власної держави, державному самовизначенні, державницькому світогляді та державницькому почутті; це вищий патріотизм, який базується на державній ідеології та пов'язаний з почуттям громадянськості (214,с.115-116).

Таким чином патріотичні почуття українського народу є емоційним аспектом національного державницького світогляду, що включає почуття належності до України, її історії, віру в майбутнє своєї держави. Найвищою формою патріотизму виступає почуття любові до Батьківщини, готовність терпіти муки й навіть іти на смерть заради неї.

Вивчивши велику кількість філософської, психолого-педагогічної та соціологічної літератури сформулюємо власне узагальнене визначення поняття патріотизм. Патріотизм - це духовно-моральний принцип життєдіяльності особистості, який характеризується відповідальним ставленням людини до рідного краю, до Батьківщини, до народу, це активна праця на благо Вітчизни, примноження її багатств, розбудова науки та культури, захист свободи та честі своєї держави. Формування патріотичних почуттів - це виховання, яке передбачає виховання патріотичних почуттів, означає вироблення високого ідеалу служіння народові, готовності у будь-який час стати на захист Батьківщини, вивчати бойові традиції та героїчні сторінки українського народу. його Збройних Сил.

На думку вченого М. Савина патріотизм - це почуття(178), І. Харламов вважав його моральною якістю особистості (227), І. Іваненко - складником комуністичного світогляду та ідейності (65), О. Здравомислов - моральною цінністю (60). Радянська педагогічна наука, скована догмами марксистко-ленінської ідеології, так і не змогла виробити єдиного підходу до розуміння суті патріотичного виховання.

Аналіз літератури радянського періоду з проблем патріотичного виховання показав, що об'єктом патріотичних почуттів була багатонаціональна та єдина соціалістична батьківщина. Інколи вона підмінювалася рідними місцями. Природою, а інколи в поняття батьківщини включалися соціалістична держава, радянський суспільний і державний устрій, комуністична партія.

Серед класиків педагогічної науки до проблем формування патріотичних почуттів зверталися Г. Ващенко, О. Духнович, А. Макаренко, О. Огієнко, С. Русова, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, К. Ушинський, Я. Чепіга та інші видатні вчені. У своїх працях і наукових розробках вони висвітлювали актуальні для свого часу проблеми розвитку патріотичних почуттів як складової частини національної системи виховання, висували ідею виховання «свідомого» громадянина, патріота своєї Батьківщини.

Для того, щоб детальніше розглянути поняття формування патріотичних почуттів пропоную повернутися до історії його виникнення.

1.2 Історія розвитку проблеми патріотичних почуттів у педагогічній науці

Проведений аналіз історичних, історико-педагогічних джерел дозволив виділити основні етапи розвитку ідей формування патріотичних почуттів в українській педагогічній теорії та виховній практиці.

Першооснови патріотичного виховання були закладені в народній педагогіці. Українська народна педагогіка сягає корінням у сиву давнину - ще до часів заснування Київської держави. Відомий сучасний вчений М. Стельмахович зазначав, що «народна педагогіка - це написаний багатотомний усний підручник про навчання і виховання підростаючих поколінь, який твориться народом, зберігається у його пам'яті й постійно ним використовується, систематично збагачується і вдосконалюється» (197, с.240).

Народна педагогічна мудрість віддзеркалилася в усній народній - піснях, билинах, притчах, казках, міфах, легендах, прислів'ях, приказках тощо. Патріотичний пафос творів українського фольклору - це любов до Батьківщини, бажання стати на її захист («Де рідний край, там і рай, а де чужина - там домовина», «Людина без Вітчизни що соловей без пісні», «Рідна земля і в жмені мила», «За рідний край - життя віддай» та інші). У казках, легендах, міфах билинах завжди оспівувалися подвиги народних героїв во славу рідної землі, народу (билини про Іллю Муромця, Олексія Поповича). Ці твори виховують у дітей любов до Батьківщини, відданість їй, гордість за її силу, могутність і славу; любов до свого народу, повагу до його звичаїв, силу волі й духу, милосердя, працьовитість, чесність.

Головними рисами народної педагогіки є:

- всезагальний характер ідей народної педагогіки, її універсальність для всіх представників певної нації;

- висока духовність і моральність;

- гуманізм, ставлення до життя людини як до найвищої цінності;

- демократизм;

- ідеал духовної свободи, незалежності та самостійності.

Другим етапом патріотичних ідей необхідно визначити період виникнення та становлення держави - Київської Русі(ІХ-ХІІІ ст. )

Особливості та зміст формування патріотичних почуттів в цей період ґрунтовно розкриваються в історичних пам'ятках: літописах, повістях, та билинах, повчаннях та молитвах, житіях святих тощо. Епоха Київської України-Русі мала багату й високодуховну спадщину, якою могла б пишатися будь-яка цивілізована держава світу. Аналіз історичних пам'яток Київської Русі доводить, що всі роздуми давніх авторів (літописця Нестора, Іларіона Київського, Володимира Мономаха, Климента Смолятича, Данила Заточника та інших) мають на меті звеличення рідної землі, виховання любові до неї, пробудження гордості за її велич, піклування про єдність народів тощо.

Автор «Повісті минулих літ» (1110-1118рр.), літописець Нестор, пропагуючи християнську мораль, у той же час заклав основи формування патріотичних почуттів. У повісті відображені народні уявлення про сім'ю та родинне виховання, особливості навчання та освіти підростаючого покоління того часу.

Дослідник і перекладач «Повісті минулих літ» В. Яременко підкреслює, що «наскрізним в літописі є релігійна концепція людини і світу, вогонь любові до рідної землі і патріотична тривога за її долю» (247,с.486-487).

В основі педагогічної концепції «Повісті минулих літ» лежить боротьба добра та зла. Зло обов'язково буде покаране, добро переможе. Носіями добра в «Повісті» виступають Володимир Святославович, Ярослав Мудрий, Мстислав Великий, Володимир Мономах, Михайло і Всеволод Суздальські, інші князі, які з честю відстоювали єдність своєї землі, вболівали за свій народ, його теперішнє й майбутнє.

Ідеальні образи князів були невід'ємною частиною загальної ідеї патріотизму. Князі виступали насамперед як захисники рідної землі, готові пожертвувати своїм життям заради власної честі та честі Батьківщини. «Патріотизм, - пише відомий учений Д. Лихачов, - був не тільки обов'язком, а й переконанням руських князів» (124,с.49). Князі були взірцем для свого народу, вони обіцяли «стеречь Русскую землю», «Русской земли блюсти», «за крестьяны и за Русскую землю головы свое сложити» (191).

Гордість усіх наступних поколінь за видатні здобутки вітчизняної педагогіки викликає прославлений твір «Повчання» Володимира Мономаха(1096р.) Важливо, що в його основу покладено духовно-моральні традиції слов'янського народу, гуманістичні ідеї православ'я. У «Повчанні» князь піклується про єдність рідної землі, закликає до безкорисливого служіння Вітчизні. Автор проголошує: «Да отныне объединимся единым сердцем и будем блюсти Русскую землю…»(148,с.249).

Особливе місце в «Повчанні» відведено вихованню у підростаючого покоління почуття патріотичного обов'язку перед Вітчизною. Володимир Мономах підкреслював, що людині, яка має свідоме почуття обов'язку, притаманна незламна сила в боротьбі з ворогами Батьківщини: «Смерти ведь, дети, не боясь, …ни войны, ни зверя, дело исполняйте мужское» (148,с.409). Князь дає поради щодо виховання дітей: постійно працювати, поважати старших, учитися добру та доброчинності. Ці та інші поради спонукають до виховання в дітей глибокої релігійності, милосердя, доброти, честі, любові до своєї землі та віри в її народ. Таким є моральний ідеал Володимира Мономаха, складовими частинами якого є патріотизм, боротьба за щастя рідної землі - України-Русі, формування високої моралі, лицарських чеснот. державотворчих якостей. Дітей, підлітків, юнацтво виховували на героїчних традиціях, релігійних ідеях, цінностях та мудрості фольклору, героїки билинного епосу.» Діти захоплювалися, - відзначає науковець Ю.Руденко, - високими якостями, стійким характером, силою волі і духу богатирів.

Гуманістичні ідеї Мономаха мали великий вплив на розвиток педагогічних ідей Київської України-Русі. Мислителі ХІІ століття (Кирило Туровський, Данило Заточник, Клементій Смолятич) висловили оригінальні педагогічні думки, що стали основою української педагогіки. Дослідник О. Красов вказує, що вони протиставляли творчий пошук істини сліпому наслідуванню (К. Смолятич), доброчестя - хабарництву (К. Туровський), розум - безглуздю (Д. Заточник) (104, с.16).

Пробудженню державної свідомості сприяло «Слово про закон і благодать» Іларіона Київського (1037-1043рр.). Автор проголосив рівність між усіма народами, виклав патріотичну концепцію всесвітньої історії, в якій почесне місце відводилося Київській Русі. Іларіон пророкував велике майбутнє державі, її працьовитому та мужньому народові, оспівував героїчне минуле Русі, відтворив пошуки й прагнення передової частини сучасного йому суспільства.

На особливу увагу в цьому творі заслуговує молитва до Володимира, сповнена патріотичним пафосом: «И до нелиже стоит мир, - звертався Іларіон до Бога - не наводи на ни напасти искушения, ни предай нас в руки чуждных, да не прозовётся град твой, град пленен, и стадо твое пришельцы в земли не своей (147, с.36). Ця молитва повторювалась у критичні моменти життя.

Терпимість, рівність між усіма народами, справедливість, чесність, доброта, людинолюбство, любов до Бога завжди розглядались як найвищі моральні якості людини. Їх починали виховувати в дитини з народження. Ігумен Феодосій Печерський писав: «Свою веру непрестанно хвали …и подвигайся в своей вере добрими делами, одаряй милостью не только единоверцев, но и чужих, всякого помилуй от беды избавь, и не будешь лишён воздаяния от Бога»(62, с.162).

Високі почуття синівської любові до рідної землі, України-Русі, в самобутній формі відображені в перлині тогочасної літератури «Слові о полку Ігоревім»(1187-1188). Ідея єдності всіх руських бойовий дух, лицарська звитяга розкриті в цьому творі з надзвичайною художньою силою та образною яскравістю. Відомий історик Д.Лихачов підкреслює: «Вражаючою силою позначилися земель, палкий патріотизм наших предків, їхній моральний, народні засади патріотизму, який спирається на живе почуття любові до Батьківщини, як до живої істоти»(113,с.61).

Ця патріотична ідея мала вирішальне значення для боротьби проти татаро-монгольської навали. Розуміння необхідності об'єднання князів, централізованої влади, для того щоб уникнути спустошення й поневолення, знайшло своє відображення в деяких творах тієї епохи («Слово про погибель руської землі», «Повість про Олександра Невського, «Про Євпатія Коловрата», «Задонщина» та інші.)

У творі «Задонщина» автор (боярин Софроній) розглядає Куликовську битву як реванш за погибель слов'янських воїнів на ріці Каялі. У творі показано єдність народу, піднесення народної само свідомості, віру в силу землі, історичний оптимізм. Велич, слава, сила воїнів у «Задонщині» виховувала в молодого покоління глибокі патріотичні почуття: любов до рідної землі, бажання йти на смерть за свободу та незалежність Батьківщини, віддавати всі сили для процвітання свого народу

Патріотичні почуття виступають не лише як головна риса українського народу, як обов'язок переконання всього життя.

Підводячи підсумки, можна стверджувати, що виховний ідеал давньоруської епохи, складовою частиною якого виступає формування патріотичних почуттів має такі риси:

- любов до Бога та Батьківщини;

- безкорисливе служіння Вітчизні;

- захист рідної землі, гордість та її велич;

- боротьба за єдність слов'янських народів;

- Піклування про власний народ, про свою батьківщину.

Таким чином, педагогічна думка Київської України-Русі має глибокий загальнолюдський зміст, виступає фундаментальною основою вітчизняної педагогічної науки та української культури в цілому. Втілюючись в життя, педагогічні ідеї цього періоду виховували людину на християнських нормах моралі, як особистість мислячу, милосердну, совісну, мужню, працьовиту, з вірою у краще майбутнє.

Третій етап становлення ідей формування патріотичних почуттів в історії обіймає час звільнення від татаро-монгольської навали та період українського національного Відродження (XIV_XVIII). На цьому історичному етапі велика увага приділяється вихованню в підростаючого покоління суто національних рис :любові до рідної землі, поваги до героїчних подвигів українців, готовності до захисту свого народу та Вітчизни. У боротьбі за свій народ і віру її виявили силу та принесли велику користь братства (XV-XVI ст.). Пам'ятаючи слова Ісуса Христа: «Люби ближнього, як самого себе», члени братства відкривали «шпиталі», де жили бідні старі люди, школи з яких виходили справжні українці, готові до розумової боротьби за віру, народ та Батьківщину.

У братських школах навчали рідною мовою, виховували дітей у національному дусі на кращих традиціях українського народу та нормах християнської моралі. Зокрема, історіограф М. Аркас писав, що «Великий вплив має народна школа на весь устрій життя людського, …а разом з тим з цього добре знати, яку велику шкоду роблять ті школи, де малим дітям у вічі сміються над рідною мовою, немов показуючи тим, що материнська і батьківська мова - нікчемна. Бо од того виходить до всього рідного та знущання над ним; од того великий розрух у сім'ї буває, а разом з тим немає доброго ладу в громадському житті»(6,с.170). Народні школи мали на меті відродити слов'янську мову, підняти її значення як мови предків, мови, що об'єднує всіх слов'ян та є мовою слов'янської вченості.

Діяльність церковних братств забезпечила подальший розвиток угорського шкільництва. Школи виховали нову плеяду представників українського народу, освічених, творчих, музичних, палких патріотів, «Носіїв і пропагандистів ідеї української державності, будителів українського національного відродження, утвердження людської гідності українця»(119,с.100).

Значну роль у діяльності тогочасної школи відігравали ідеї визначних діячів науки, культури, педагогічної думки Памви Беринди, Івана Борецького, Максима Грека, Арсенія Еласовського, Лаврентія та Стефана Зизаніїв, Захарія Копистецького, Олександра Митури та інших. Їхня діяльність відіграла помітну роль у культурному відродженні України, поширенні ідей гуманізму та ідеологічній боротьбі з католицизмом.

На території України, зазначає М. Аркас діяло «Панське братство» (1580р.), до складу якого входили впливові заможні люди. Це родини князів Вишневецьких, Острозьких, Ружинських, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, митрополит Іван Борецький, Петро Могила та інші. Вони сприяли розвиткові народної освіти, бажаючи, щоб народ став твердіший у вірі та міцніше тримався своєї національності. Також велике значення надавалося друкуванню книг українською мовою, відкриттю шкіл, колегій.

Братства відігравали важливу роль у боротьбі з насильницькою полонізацією, сприяли формуванню національної свідомості, поширенню знань та освіти.

Справжнім феноменом в історії України було запорозьке козацтво, поштовхом до формування якого стало також почуття патріотизму. Козацтво було великою військовою силою, що боронила рідні землі від варварських нападів.

Історик та етнограф, Д. Яворницький відзначає, що запорозьким козакам були притаманні щедрість, безкорисливість, постійність у приязні, гріхом вважалось навіть ошукати чорта, коли він іноді попадав січовикам у товариші, висока любов їх до особистої свободи, після якої вони віддавали перевагу лютій смерті перед ганебним рабством» (244, с.234).

Видатними синами української держави, істинними захисниками честі та слави рідної землі й народу були козацькі гетьмани, кошові полководці - Д. Байда - Вишневецький, І. Богун, І. Виговський, О. Шашкевич, П. Дорошенко, С. Кішка, І. Мазепа, С. Наливайко, П. Сагайдачний, Б. Хмельницький та інші.

Вища якісна характеристика козака, як визначає вчений Ю. Руденко, - це духовність, що має самобутню систему цінностей. Їй притаманні віра, надія, любов до рідної землі, народу до свого родоводу, єдність добра, краси та істини. Складовими компонентами козацької духовності є ненависть, презирство до ворогів рідної землі, українського народу.

Як підкреслює українській історик Д. Дорошенко: «Козаччина - ідеал українського народу… Козак…- це ідеал вільної людини, борця за громадське добро, за волю рідного краю… Козак - це ідеал мужчини, юнака, сміливого, завзятого, який втілив у собі всі най кращі сторони чоловічої вдачі» (53,с.152 ).

На особливу увагу заслуговує досвід козацьких шкіл. У них засвоювався козацький кодекс поведінки, норми християнської та народної моралі, культивувалися національні цінності українців (104).

Козацька виховна система ставила за мету формування в сім'ї, школі, повсякденному житті характеру козака, з притаманною йому лицарською звитягою, українською національною свідомістю та самосвідомостю, дійовим патріотизмом.

Сучасні вчені О. Губко, В. Кузь, Ю. Руденко зазначають: кодекс честі включав любов до батьків, шанобливе ставлення до жінки, відданість батьківщині, народу, непримиренність до ворогів, героїзм, відстоювання свободи та незалежності України, готовність боротися за її честь, волю і славу (108).

Виховання патріотичних почуттів сприяли козацький устрій та соціальне середовище України. Як відзначає Яворницький, у сім'ї з раннього дитинства виховували самодисципліну, загартовували тіло й дух, навчали основам бойового мистецтва. (245,с.310-312).

Великий внесок у розвиток освіти та виховання належить Острозькій та Києво-Могилянській академіям(XVII-XVIII ст..), які довгий час були центрами освіти, науки, громадсько-політичної думки України та всієї східної Європи. Виховані на загальнолюдських, національних та історико-культурних цінностях українського народу, випускники академій були свідомими патріотами, борцями за національне й соціальне відродження України.

У цей період з'являються наукові праці з питань громадського виховання. Видатні діячі епохи українського Ренесансу - І. Вишенський («Книжка»), с. Зизаній («Катехізис», З. Копистецький «Палінодія»), Г. Смотрицький («Ключ царства небесного»), М. Смотрицький («Тренос») висловлювали гуманістичні та патріотичні думки, підкреслювали необхідність розвитку національної науки, освіти та культури, закликали до боротьби за соціальне та духовне визволення українського народу. Академік О. Білецький зазначав, що вони зробили значний внесок у боротьбу українського народу, «яка проводилася силами всього прогресивного людства протягом століть…» (15,с.271).

Зусилля вчених були спрямовані на вирішення найважливішої життєвої задачі українського народу - визволення Вітчизни від загарбників. Палкими патріотами були Іван Борецький, Петро Могила, Мелетій Смотрицький, чия діяльність пронизана почуттям любові до рідної землі, до свого народу. Їхня невтомна праця сприяла формуванню національної свідомості українського народу, виховувала патріотизм і волю до визволення, укріплювала позиції православної церкви.

У педагогічній науці XVIIст. Проблему формування патріотичних почуттів особистості порушував видатний мислитель Г. Сковорода («Байки Харківські», «Вдячний Еродій» та ін.).

Ідеї та погляди Сковороди виростали на ґрунті реального життя й відбивали погляди, думки, сподівання українського народу. його прагнення до кращого життя. Мислитель розглядав патріотизм в єдності з такими моральними якостями, як благородство, працьовитість, чесність, скромність, доброзичливість, щирість, вірність, доброта, справедливість, великодушність, людяність, гідність. Складовими патріотизму Г. Сковорода вважав насамперед любов до Батьківщини, народу, гуманістичні ідеали гідні людини.

Ідея формування патріотичних почуттів досягла свого найвищого розвитку в концепції «сродної праці» Г. Сковороди. Педагог основну увагу зосередив на проблемі людини, її щастя, покликання, боротьби за краще майбутнє. На його думку, важливу роль у добробуті українського народу і всього людства повинна відігравати творча праця («Бджола і Шершень», «Чиж та Щиглик», «Щука та Рак»). Однією з найважливіших вимог до виховання, на думку філософа, була його народність: «Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе. Якщо ти українець, будь ним…» (126,с.12).

Таким чином, ми бачимо, що формування патріотичних почуттів спрямоване на формування особистості, при цьому великого значення набувають такі патріотичні якості, як честь, слава, гідність, свобода.

Провідними рисами патріотичного виховання періоду українського Відродження виступають:

- віра в Бога як втілення Вищої справедливості та укріплення православної віри;

- любов до Батьківщини, збереження незалежності й соборності України, безкорисливе служіння державі;

- боротьба за волю, честь і славу України;

- інших народів Педагог О. Духнович писав: «Люби свій народ не тому, що він славний, а тому, що він твій. Будь вірним своїй Батьківщині - це твоя колиска. Хто не любить свою Батьківщину, той сирота, без обстоювання та відродження української мови, науки, освіти, культури, мистецтва»;

- виховання дітей в національному дусі на кращих традиціях українського народу.

Наступний, IV етап охоплює ХІХ ст.-поч. ХХ ст. - період національно-політичного відродження України та становлення української нації.

У ХІХ ст. Україна вступила із скасуванням гетьманства (1764р.), запровадженням дворянства (1785р.), з рекрутчиною, кріпацтвом, зруйнуванням Січі. Українські землі закабалила Росія, Польща та Австро-Угорщина. Це призвело до знекровлення національної системи виховання, закриття навчальних закладів, заборони вживати рідну мову. Завдяки цьому починається національне відродження України - зміцнення національної самосвідомості, гідності, високих патріотичних почуттів, бурхливий розвиток української науки і культури.

Першочерговим завданням школи, вчителів у цей час вважалося формування патріотичних почуттів, національної гордості, поваги до батька, матері, до усього»(56,с.86).

Однодумцем О. Духновича був засновник вітчизняної педагогічної науки педагог К.Д. Ушинський відстоюючи принцип народності він вважав, що основним завданням народної школи є виховання патріотизму засобами рідної мови, природи рідного краю, народних традицій, праці, релігії. Він писав:»Чим повніше і розумніше школа буде будувати свою роботу на основах народності, тим ближче стане вона до життя свого народу і буде краще виконувати своє завдання - готувати патріотів»(72,с.193). Педагог підкреслював, що найважливішими рисами майбутнього громадянина повинні бути любов до своєї Батьківщини, почуття відповідальності й обов'язку перед народом, почуття національної та власної гідності, жага корисної діяльності.

На принципі народності базується мета виховання, яка, на думку видатного вченого, «побудована на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу» (220,с.990). Так само мета патріотичного виховання базується на національному ґрунті. Педагог зауважував: «незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя мета і засоби досягнення цієї мети» (220,с.470).