Формування патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності

У підручниках «Рідне слово» та «Дитячий світ» педагог наголошував на необхідності розвитку патріотичних почуттів на основі використання народних казок та пісень, прислів'їв та приказок, байок та жартів, загадок та скоромовок - усього того, що є основою народної педагогіки, виразником педагогічного генію народу, сутністю народного виховного впливу на дитину. Саме під впливом цих знань у дитячому віці складається уявлення про «малу» батьківщину, почуття любові до неї

На хід і розвиток відродження вплинули відомі патріоти України М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко та інші. Пройняті ідеалами демократії вони запропонували нову політичну програму, викладену в маніфесті « Книга буття українського народу» або «Закон Божий». Вони висували ідеї волі, рівності народів, свободи віри, можливості для кожного народу творити свою державу та вільно розвивати освіту, науку, культуру.

Одним з найактивніших борців за національне відродження був славетний Кобзар, пророк Т. Шевченко, який у своїх творах закликав народ до боротьби за рідну землю, за свою долю, за державу. Все життя Великий Кобзар боровся за відродження національної системи виховання, за народну педагогіку, зв'язок з народним життям, за традиції сімейного виховання, оскільки саме народна педагогіка виховує патріота зі святим почуттям любові до рідної землі, до знедоленого народу.

Щоб стати істинним сином своєї землі, треба вивчити її історію, любити рідну мову, вірити у свій народ, боротися за його щастя.

Прапор великого вчителя та його однодумців М. Костомарова, П. Куліша підхопили видатні діячі науки й освіти :І. Франко, В. Антонович, Б. Грінченко, М. Драгоманов, Леся Українка, М. Шашкевич та інші. У 1873році було засновано Товариство імені Шевченка, яке стало центром наукової роботи в Україні (М. Драгоманов, О. Кониський, Д. Пальчиков та ін.). На початку 1880р. починається діяльність театральних труп Кропивницького, М. Старицького, братів Тобілевичів. театр стає національною установою, що впливає на маси, вчить їх української мови, наближає до історії народу, викликає пошану до української культури, надихає молодь ентузіазмом і патріотизмом.

Видатний діяч І. Франко невпинно боровся за українську національну школу. Особливо великого значення надавав питанням вивчення дітьми української мови й літератури, фольклору та етнографії. Мету і завдання національного виховання І. Франко вбачав у служінні українському народу, в боротьбі за вільну й незалежну Україну, у здійсненні заповітів народної педагогіки, утвердженні національної свідомості громадян. У вірші «Не пора» І. Франко закликав до відродження української держави та життя для блага України. Письменник закликав :» Нам пора для України жити»(159,с.25).

У політичній програмі «свідомого українства» вітчизняний педагог Б. Грінченко наголошував на здобутті прав для української мови в церкві, школі, в повсякденному житті. Він підкреслював, що рідна мова разом з народною педагогікою та мораллю сприяють формуванню справжньої людини, майбутнього громадянина, патріота рідного краю, непримиренного борця за правду. Для розв'язання цих завдань Б. Грінченко, наслідуючи К. Ушинського, Т. Шевченка, уклав рукописний український буквар, одним з перших запровадив навчання українською мовою з використанням фольклору. Глибоко усвідомлюючи значення принципу народності як провідного чинника формування свідомого громадянина, педагог створив «Українську граматику для науки читання і писання», в основу якої були покладені приказки, загадки, байки, дитячі пісні, народні вірші й оповідання, народні жарти, дотепи.

Соціально-економічні, політичні події перших десятиріч ХХ ст. дали поштовх новим ідеям патріотизму, формування свідомого українця. У 10-20рр. Починається відродження національного шкільництва. З'являється мережа «Просвіт».

Головною метою мережі «Просвіт» було сприяння розвиткові української культури, єднання українців, надання можливості жити національним життям. Ці організації виконували ряд навчально-виховних завдань, серед яких :

- загальноосвітня діяльність серед народу;

- ознайомлення з історією та культурою України;

- навчання рідною мовою;

- створення бібліотек, читалень, лекцій, курсів;

- проведення концертів, вечорів, вистав;

- відкриття національних шкіл та інших просвітніх установ ;

- видавнича діяльність.

Першу таку мережу було засновано в Південній Україні, в Одесі (1905р.), потім у Києві виникло товариство «Просвіта імені Т.Г. Шевченка» (1906р.). У подальшому організації з'являються в Чернігові, Житомирі, Харкові, на Катеринославщині, Полтавщині та інших місцях. Активну участь в їхній діяльності брали видатні громадські діячі Б. Грінченко, М. Старицький, Леся Українка, М. Коцюбинський, І. Шраг, Д. Яворницький, І. Луценко та інші.

З 1912р. в Україні починають діяти молодіжні об'єднання «Січ», «Сокіл», «Пласт», освітньо-виховна діяльність яких ґрунтувалася на національно-культурних та історичних традиціях українського народу.

Молодіжні організації «Сокіл», «Пласт», «Січ» ставили за мету:

- розвиток національної свідомості й патріотизму ;

- виховання характеру й духу ;

- служіння Батьківщині та українському народу;

- здоров'я та фізичний розвиток тощо.

Результати діяльності цих організацій, як писав сучасний педагог Б. Ступарик, «спрямовані на формування людини, готової до здійснення державницької ідеї, з почуттям високої відповідальності перед своїм народом»(203,с.137).

Для педагогічного розуміння сутності формування патріотичних почуттів важливими є погляди українських вчених початку ХХ ст.. Г. Ващенка, М. Грушевського, І. Огієнка, С. Русової, Я. Чепіги та інших.

Велику роль у розробці та реалізації концепції національного виховання відіграв І.Огієнко. У роботах «Українська культура» та «Наука про рідномовні обов'язки» він підкреслював, що система освіти має бути національною за характером і реалізовуватись на національних засадах. Обґрунтовуючи засоби національно-патріотичного виховання, І. Огієнко особливо наголошував на вивченні української мови: «…Поки живе мова - житиме й народ, як національність. Не стане мови - не стане національності: вона м розпорошиться поміж дужчим народом…» (136,с.126).

Ідеї І. Огієнка про створення національної школи як гаранта розвитку нації підтримала вихователька, мати, талановита українка С. Русова, яка твердила, що освіта й навчання мають відповідати національним інтересам, враховуючи звичаї, традиції, своєрідність українського народу.

У теорії виховання, розробленій С. Русовою, чільне місце посідає проблема формування патріотичних почуттів. На її думку, це цілеспрямований педагогічний процес формування у школярів почуттів, поглядів і свідомості засобами рідної мови, через колискові пісні, забавлянки, народні казки, ігри, лічилки, загадки. Не менш важливими є екскурсії, вивчення історії та релігії українського народу, створення в школі історико-географічного музею. Особливу увагу С. Русова звертає на те, що «…конче потрібно виховати в учнів почуття любові до рідного краю, і це дає позитивні результати, коли виховання поставлено на національний ґрунт. Ми можемо любити тільки те, що знаємо, і треба дати дітям на очі бачити найближчі місцевості, знати в них кожну річку, ліс, озеро, острів…знати, чим люди займаються, коло чого вони працюють. Літературний матеріал теж має бути спочатку цілком національним - народні пісні, казки, поеми»(176,с.84).

Головне завдання патріотичного виховання С. Русова вбачала у створенні громадянського ідеалу, який дасть змогу школяреві «навчитися свої персональні бажання підпорядковувати загальним вимогам рідної йому громади, держави»(175,с.152).

Проблеми розбудови національної школи хвилювали українського письменника й педагога Я. Чепігу. У «Проекті української школи» він зазначає, що для відродження українського народу необхідно розвивати народну культуру, запроваджувати навчання українською мовою. До нової української школи він висуває певні вимоги, серед них:

- школа має бути народною, відображати інтереси народу;

- освіта повинна бути глибоко національною, спиратись на народну творчість та культуру(132,с.275).

Наслідуючи І. Огієнка, С. Русову, Я. Чепігу, Г. Ващенко виступає за відродження української національної культури та української школи. Талановитий український педагог зазначає, що в національному виховному ідеалі віддзеркалюється сутність українського патріотизму. До змісту патріотизму Г. Ващенко включає віру в Бога, моральні закони творення добра, загальнолюдські та національні цінності. Важливим є те, що вчений наголошує: мета життя людини полягає у служінні Богові та Україні, у виконанні та шануванні заповідей морального кодексу поведінки. Велике значення має заповідь любові до Бога та любові до ближнього. «Ближніми» є родина, рід, а далі - народ, нація, людство. Це дасть змогу виховати «свідомого патріота», найвищим покликанням якого є «жертовна любов до Батьківщини. Вона виявляється в тому, що людина для блага Батьківщини терпить муки і навіть іде на смерть»(25,с.69).

Таким чином в період ХІХ - початку ХХ ст. особливостями патріотичного виховання виступають:

- любов до Батьківщини, за яку людина «терпить муки» і навіть «іде на смерть»;

- любов до народу, до його духовної спадщини ;

- національні почуття : любов до рідного краю, природи, до української мови, культури, історії, повага до національних та родинних традицій;

- служіння Богові як абсолютній Правді, Красі, Справедливості.

Соціально-політичні зміни в Україні на початку ХХ ст.. кардинально вплинули на подальший розвиток патріотичних ідей. В умовах першої в світі соціалістичної держави патріотичні ідеї набули нового змісту, визначивши сутність радянського соціалістичного патріотизму. Це зумовило виділення V - Радянського етапу (1917-1991рр. ) розвитку патріотичного виховання в історії педагогічної думки.

Радянські педагоги Н. Крупська, А. Луначарський, А. Макаренко, М. Покровський, В. Сухомлинський та інші, висловлювали ідею формування нової людини - господаря і творця соціалістичного життя. Насамперед таку людину необхідно було підготувати до життя та праці.

Велику роботу з формування нової людини, громадянина, «радянського патріота» проводили школи та позашкільні освітні заклади.

По-перше, це була краєзнавча робота: діти брали участь у експедиціях та походах, знайомилися з природою рідного краю, вивчали історію свого народу, збирали документи, матеріали про подвиги земляків у роки Великої Вітчизняної війни. Така діяльність сприяла вихованню відповідальності, дбайливого ставлення до природи, любові до свого народу, гордості за свою Батьківщину.

По-друге, в багатьох школах, позашкільних закладах радянських часів організовувалися загони корчагінців, гайда рівців, дзержинців, «Юних ленінців», «Червоних слідопитів», «Патріотів» та ін. Традиційним було проведення зустрічей з ветеранами війни та праці, «Днів пам'яті» тощо.

По-третє, в поза навчальний час учні збирали металобрухт і макулатуру, впорядковували шкільне подвір'я, вулиці, працювали в майстернях, цехах підприємств, на будівництві, на колгоспних ланах і фермах, надавали шефську допомогу інвалідам війни та праці тощо. Усі трудові заходи проходили під гаслом «Моя праця вливається в працю моєї республіки» або «Піонери - Батьківщині». Така робота виховувала в учнів почуття прекрасного, любов до рідної школи, вулиці, міста, країни, глибокі почуття патріотизму, дружби.

Видатний радянський педагог А. Макаренко наголошував, що комуністичне виховання не може бути нетрудовим. Вихователі повинні навчити дітей працювати творчо, оскільки тільки творча праця на благо Батьківщини приносить радість і щастя, розвиває людину духовно. Ця праця має бути колективною.

По-четверте, формування патріотичних почуттів здійснювалося через військово-спортивні табори, початкову військову підготовку, дружбу школярів із військовими частинами, через уроки мужності, військово-спортивні ігри «Зірниця», «Орлятко». Ця робота допомагала учням краще пізнати бойові традиції свого народу, прищеплювала любов до військової справи, готовність зі зброєю в руках стати на захист Батьківщини.

Особливо цінною на даному етапі стала педагогічна спадщина талановитих радянських педагогів А. Макаренка та В. Сухомлинського. Ставлячи завдання формувати нові покоління свідомої молоді, вони виховували справжніх патріотів, люблячих Батьківщину, гордих за свій народ та його історичне минуле, працюючих на благо Вітчизни. З цією метою педагоги постійно шукали та використовували нові організаційні форми та методи виховної роботи. Більшість з них і сьогодні є актуальними.

А. Макаренко керувався принципом зв'язку школи з життям, надавав великого значення суспільно-корисній праці для патріотичного виховання та залучення учнів до соціалістичного будівництва. Формування патріотичних почуттів педагог розумів як «виховання активного діяча соціалістичного суспільства, виховання цілих поколінь загартованих, відданих революції, радісних і суворих діячів» (122,с.353).

Для виховного процесу, на думку А. Макаренка, важливою є так звана «система перспективних ліній», тобто виховання доцільно організовувати поступово, починаючи з маленької «ближньої» мети, після досягнення якої виникає бажання подальшого розвитку й удосконалення. На основі цих перспективних ліній виникає «завтрашня радість». Ідея «завтрашньої радості» ґрунтується на тісному зв'язку особистої радості вихованців із великим соціальним почуттям, яке переростає у високу радість - служіння Батьківщині й народові.

Поняття «патріотизм» як сукупність політичних і моральних почуттів розглядав наш видатний сучасник В. Сухомлинський. Живучи в соціалістичному суспільстві, педагог в основу виховного ідеалу покладав загальнолюдські та національні цінності, серед них провідними є такі.

1. Любов до матері батька, старших у сім'ї.

2. Любов до рідної землі, народу, Батьківщини та її минулого. «Людина, не вихована належним чином у цій колисці, - писав Сухомлинський, - людина, незмінна в глибокому особистому, не може бути справжнім сином Вітчизни в суспільному … Той, хто забув колиску, з якої піднявся, щоб іти по землі, хто байдужий до матері, що вигодувала та виховала його, нездатен переживати високі патріотичні почуття» (208,с.146).

3. Любов до рідної мови. Рідну мову педагог вважав духовним багатством, носієм мудрості, слави, культури, історії українського народу. Рідна мова є джерелом, з якого дитина здобуває знання про навколишній світ, про свою родину, місто, село, Батьківщину. Мова, зазначав Сухомлинський, здатна «піднести, звеличити людину в її власних очах, утвердити її патріотичну свідомість і громадську гідність, на все життя відкрити в її серці невичерпні й вічні джерела любові до своїх предків…»(207,с.216).

4. Шанобливе ставлення до історії та культури українського народу. Павлиський учитель широко використовував у практиці патріотичного виховання скарби народного виховного впливу - пісні, легенди, казки, оповіді, бувальщини, приказки, народні традиції, звичаї, обряди. У праці «Серце віддаю дітям» В. Сухомлинський підкреслює значення казки:»Казка - благородне і нічим не змінене джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки - в глибині її змісту,…Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона - творіння народу» (207,с.189).

5. Працелюбність. Педагог вважав. Що не може бути виховання поза працею і без праці.

Таким чином, ми визначили основні етапи становлення та розвитку ідеї патріотичного виховання в історії вітчизняної педагогічної думки, починаючи з основ народної педагогіки. Ми бачимо, що на різних етапах розвитку суспільства зміст патріотичного виховання постійно змінювався. Без патріотичних почуттів, переконань, дій людина не може бути справжнім громадянином і сином своєї Вітчизни.

1.3 Змістова структура формування патріотичних почуттів

Зміст формування патріотичних почуттів визначається основними компонентами структури особистості, серед яких в першу чергу необхідно назвати свідомість, поведінку і діяльність, особистісно-творчий компонент. Кожен з цих компонентів зі свого боку наповнюється змістом, орієнтуючись на окремий напрямок цілісного процесу патріотичного виховання.

Встановлено, що кожен з компонентів виконує свою функцію. Так, когнітивний компонент формування патріотичних почуттів орієнтує на розвиток патріотичної свідомості. Остання передбачає засвоєння патріотичних цінностей (загальнолюдських, морально-гуманістичних, суспільно-цивільних, конституційно-державних, професійних, культурних та ін.) Крім цінностей, необхідних у даному випадку є формування різнопланових знань, що закладають основи цілісного сприйняття Батьківщини всього народу. До таких знань відносяться: географічні, історичні, культурні, правові, моральні, екологічні, професійні, психолого-педагогічні, трудові та ін.

Когнітивний компонент передбачає наявність інформації про формування патріотичних почуттів, роботу з учнями та шляхи його реалізації у навчально-виховному процесі.

Діяльнісний компонент формування патріотичних почуттів особистості спрямований на формування відповідної поведінки та діяльності. Найважливішими сферами прояву активності в цьому напрямку, на наш погляд, є: формування патріотичних почуттів у всіх його аспектах, своїх громадянських обов'язків, обов'язку захисту Батьківщини; заняття продуктивною працею в різних його формах на благо країни і народу; охорона і відновлення природних багатств.

Індивідуально-творчий компонент передбачає розвиток творчих здібностей, спрямованих на поліпшення функціонування різних сфер життя та діяльності української держави, що населяють її націй і народностей, рішення нестандартних завдань міжетнічного і інтернаціонального спілкування; розвиток патріотичних потреб, мотивів, формулювання відповідних цілей своєї теперішнього та майбутнього життя і діяльності. Творча потребово-мотиваційна сфера має можливості для саморозвитку в процесах самоосвіти, самовдосконалення, самоврядування. Зміст афективного компонента відображає націленість особистості на діяльність з формування патріотичних почуттів, що передбачає виявлення, аналіз, оцінку та інтереси особистості, якими детерміновано вибір певного життєвого шляху. Враховуючи, що педагогічні уміння є складовою готовності до формування патріотичних почуттів роботи з учнями, зміст технологічного компонента передбачає наявність у учителя умінь формувати патріотичні почуття. Цей компонент відображає ступінь сформованості умінь формування патріотичних почуттів, які мають вирішальне значення для збагачення потенціалу молодших школярів. Розглядаючи патріотичні почуття, спираємося на твердження психолога П. Якобсона, що розвиток почуттів відбувається в процесі спеціального впливу на емоційну сферу людини(245,с.312). У патріотичних почуттях відбивається ставлення особистості до своєї держави, її минулого, майбутнього та сьогодення. Складовими патріотичних почуттів є:

- почуття належності до своєї держави та її народу;

- почуття гордості за успіхи держави, біль за невдачі;

- повага до історії, культури, традицій, вірувань, менталітету;

- захоплення героїчними подвигами минулого та сучасності;

- любов до рідної природи;

- шанування рідної мови, традицій, звичаїв, обрядів рідної країни;

- ностальгія при розлуці з Батьківщиною;

- неприязнь до всього антиукраїнського;

- почуття національної гідності.

Патріотичні почуття не повинні бути споглядальними, обмежуватися пасивними реакціями милування й уподобання. В ідеалі, як зазначають П. Ігнатенко, В. Поплужний, Н. Косарєва, Л. Крицька, «вони спрямовуються на виконання надзавдання - піднести Україну до рівня високо розвинутих світових держав, що вимагає активної творчості всього українського народу. В нинішніх умовах емоційне начало патріотизму виявляється, насамперед, у мужності, рішучості, готовності українських громадян відстоювати незалежність своєї молодої держави всіма можливими засобами навіть міліарними»(70,с.45).

Як свідчить історичний досвід, патріотичні почуття, особливо загострюючись у складних, екстремальних, доленосних для Батьківщини ситуаціях, єднають людей, спонукають ставити суспільне вище за особисте, зменшують життєвий егоїзм.

Патріотичні переконання містять у собі знання, поєднані зі щирою впевненістю в їхній істинності. На необхідності розвитку патріотичних переконань у дітей наголошував великий педагог-мислитель Я.А. Коменський, щоб «вони могли захищати все, що вони вважають істинним і добрим…чесним»(90,с.276). Мета переконань полягає у підведенні людини не тільки до розуміння певних положень патріотичних почуттів, а й до внутрішнього їхнього сприйняття. До патріотичних переконань належать:

- визнання визначальної ролі народу й Батьківщини в житті людини;

- визнання здатності українського народу побудувати власну державу й навести в ній порядок;

- віра в майбутнє України та українського народу;

- віра в невичерпні сили, талант, неповторність, працьовитість українського народу;

- віра в незламність, силу, стійкість, міць та справедливість держави.

У формуванні патріотичних переконань важливу роль відіграє політичне та ідеологічне мислення. Науковці відзначають, що за допомогою політичного мислення розкривається державний зміст різних часткових акцій та подій внутрішнього життя держави (70,с.81).

Справжній патріот не може жити повноцінним життям, бути щасливим без праці на благо своєї країни, без боротьби за краще життя українського народу та України. Польський письменник Ц. Норвіда зазначає: людина, щоб бути щасливою, має знати, навіщо жити, для чого жити, за що вмерти (213,с.153). Тому крім почуттів і переконань, важливим є діяльність - аспект патріотичного виховання.

Патріотична діяльність включає :усвідомлення глибокого зв'язку з народом, участь у його справах, турбота про його благо;

- збереження та примноження культури, традицій, звичаїв, обрядів рідної країни;

- дотримання вироблених народом моральних норм і правил, законів держави;

- знання символів своєї Батьківщини;

- діяльність, спрямовану на утвердження державності свого народу, зміцнення належності своєї держави та готовність її відстоювати;

- знання історії свого роду, народу, прихильність до рідних місць;

- сумлінне виконання своїх обов'язків у навчанні, вміння творчо працювати.

Спираючись на сутність, структуру й етапи патріотичного виховання, враховуючи вимоги соціально-економічного розвитку України, погляди педагогічної науки, досвід закладів освіти, визначається орієнтовний зміст патріотичного виховання.

Зміст патріотичного виховання розкривають такі розділи: державний, соціальний, родинний.

У роботі з дітьми молодшого шкільного віку потрібно звертати увагу на їхні вікові особливості. Ці діти не мають сталих інтересів, власну ініціативу проявляють слабо, їхня увага нестійка. Вони потребують постійної допомоги та порад учителя в організації свого дозвілля.

Мислення в дітей цього віку конкретно-образне, для них ще не властиві узагальнення та абстрагування. Їх захоплює все яскраве, цікаве, тому що вони мислять відчуттями, звуками, барвами. Це все необхідно враховувати у виховній роботі зі школярами.

Належну увагу в позаурочній роботі слід приділяти ігровій та спортивній діяльності, проведенню свят, вечорів, екскурсій, оскільки віковою особливістю дітей є рухливість, моторика, зумовлена розвитком м'язів.

Для морального розвитку дитини цей вік особливо важкий тому, що засвоюється досвід, форми поведінки старших поколінь, оціночні судження; формується певне ставлення до оточення, до себе: розвивається дружба, товаришування, взаємодопомога, любов до батьків, до вулиці, школи, рідного міста, природи тощо. На основі цього досвіду дитина починає виявляти самостійність, свідомість у ставленні до навколишнього світу та людей, до моральних норм суспільства. В силу вікових та психологічних особливостей життєвий та моральний досвід у ставленні до суспільства, до Батьківщини, до своєї країни обмежений. Тому саме в цьому віці необхідно закладати основи патріотичного виховання, які стануть фундаментом громадського становлення особистості.

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що патріотичні почуття в дітей молодшого шкільного віку не виникають самі. Вони є результатом цілеспрямованого виховного впливу на дитину ідеології, політики, мистецтва, суспільного устрою, виховної роботи сім'ї, школи та позашкільних закладів.

Висновки до розділу 1

Аналіз становлення та розвитку ідей патріотичного виховання свідчить, що ця проблема завжди займала одне з провідних місць у вітчизняній педагогічній думці різних часів. Упродовж багатьох століть до неї зверталися видатні вчені, педагоги, психологи, філософи, політичні діячі.

У ІХ-ХІІІ столітті роздуми авторів (літописця Нестора, Іларіона Київського, Володимира Мономаха, Климента Смолятича та ін.) спрямовані на звеличення Батьківщини, виховання любові до неї, захист рідної землі, пробудження гордості за неї. У цей період виховання людини ґрунтувалося на нормах християнської моралі. Виховували особистість мислячу, милосердну, мужню, працьовиту, якій притаманні віра в краще майбутнє світу.

Не менш актуальним формування патріотичних почуттів було в XIV-XVIII століттях. Братські, козацькі школи приділяли значну увагу вихованню в підростаючого покоління любові до рідної землі, поваги до героїчних подвигів українців, готовності захищати свій народ і Вітчизну. Формування патріотичних почуттів було спрямоване на формування особистості, для якої боротьба за благо та процвітання рідної землі співпадала з прагненням до праведного життя.

У ХІХ-на поч.. ХХ століття до ідей патріотизму зверталися К. Ушинський, І. Огієнко, С. Русова, Я. Чепіга, Г. Ващенко. головною у виховній системі стала ідея виховання людини як громадянина і свідомого патріота, на основі загальнолюдських і національних цінностей, ідеї народності, державності, людяності.

Велику роль у розвитку патріотичного виховання у ХХ столітті відіграли видатні педагоги А. Макаренко та В. Сухомлинський. В основу виховного ідеалу вони покладали загальнолюдські та національні цінності.

Ми простежили, як з кожним історичним періодом ідеї патріотичного виховання наповнюються новими відтінками, але його головні риси залишаються незмінними: любов до Батьківщини, відстоювання її інтересів; боротьба за волю, честь, славу України; любов до народу, родини, сім'ї, служіння Богові як абсолютній Правді, Красі, Справедливості; обстоювання та відродження рідної мови, науки, освіти, культури, мистецтва, духовних традицій народу;зміцнення дружби між народами.

Однак зауважимо, що моральний, духовний зміст ідей патріотичного виховання полягає у постійному пошуку відповідей на одні й ті ж запитання : «Жити для себе чи для інших людей?», «Чи необхідно берегти вірність ідеям, що йдуть із глибини століть, від пращурів?», «Як виховати патріота своєї Батьківщини?», «Яку роль у патріотичному вихованні відіграють народні звичаї, обряди, традиції, чи потрібні вони?». Щоб дати науково обґрунтовану відповідь на ці та інші запитання, необхідно змінити ряд уже застарілих підходів до проблеми патріотичного виховання.

З цією метою на основі аналізу та узагальнення наукових досліджень ми спробували дослідити сутність поняття «патріотичні почуття».

Загалом структура патріотичних почуттів виявляється у ставленні до себе. До людей, до Батьківщини, до національних цінностей. Зміст патріотичного виховання розкривається у розділах : державному. Соціальному, родинному.

У патріотичних почуттях відбивається ставлення особистості до людей, до своєї держави, до її минулого, майбутнього та сьогодення. Мета переконань полягає в тому, щоб підвести людину до усвідомлення патріотизму, до внутрішнього його сприйняття. Патріотична діяльність виявляється у пошуковій, краєзнавчій роботі, в процесі пізнання, в праці тощо.

Проведений аналіз теоретичних засад формування патріотизму у молодших школярів дає можливість стверджувати, що саме в цьому віці формується почуття патріотизму. Однак проблема виховання патріотичних почуттів молодших школярів залишається відкритою темою в педагогічній теорії та практиці. У теорії виховання дитини цього віку не існує обґрунтованої програми впливу на особистість із метою виховання її патріотичних почуттів.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що патріотичні почуття в дітей молодшого шкільного віку не виникають самі, вони є результатом ідейно-виховної роботи сім'ї, школи та позашкільних закладів.

Важливою, на наш погляд, для виховання патріотичних почуттів молодших школярів є позаурочна виховна робота, тому що:

- це більш творчий і відкритий процес;

- вона має широкі можливості у виборі змісту, форм, методів, прийомів, засобів проведення;

- вона не регламентована програмами, часом та місцем проведення;

- у ній яскраво виявляються творчість та ініціатива учнів і педагогів;

- вона є важливим механізмом об'єднання зусиль школи та родини в патріотичному вихованні школярів.

Розділ 2. Експериментальна перевірка і апробація ефективності формування патріотичних почуттів молодших школярів

2.1 Діагностика рівнів сформованості патріотичних почуттів молодших школярів

Ми спрямували своє наукове дослідження на вивчення реального стану проблеми вихованості патріотизму у молодших школярів. Враховуючи вимоги соціально-економічного розвитку країни, досвід шкіл, досягнення педагогічної науки, ідеї та погляди вітчизняних вчених (М. Боришевського, О. Вишневського, П. Ігнатенка, Н. Кесаревої, Л. Крицької, В. Поплужного, М. Стельмаховича, Б. Чижевського, К. Чорної), ми вважаємо, що результатом виховної роботи буде розвиток якостей і рис, які відбивають патріотичні почуття та погляди молодшого школяра : пошана до національних і державних символів, любов до рідного краю, до рідних місць, рідної мови, чемне ставлення до батьків, старших у сім'ї, вчителів, ветеранів війни; інтерес до історії рідного краю, героїчного минулого країни, до життя прославлених земляків; пошана до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місць знаходження місць знаходження могил та пам'ятників, догляд за ними; пошана до народних і релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят та дотримання їх; дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи; до праці батьків та українського народу; громадська активність, поняття про захист честі й гідності Батьківщини, гордість за свою Вітчизну; уміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, творчу активність, почуття відповідальності та інші.

Виходячи із суспільних вимог, ми поцікавились, які патріотичні почуття переважають в умовах сучасного суспільства, що впливає їхній розвиток.

Не менш важливим було простежити механізм формування патріотичних почуттів, дослідити. За яких умов вони виникають, як цілеспрямовано керувати цим процесом; наскільки вчителі готові до формування патріотичних почуттів дітей.

З цією метою досліджувалося 45 дітей, які навчались у початкових класах Руднє-Іванівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

Застосовувався комплекс засобів збирання матеріалу: довготривале спостереження за дітьми в різних видах діяльності та спілкування ; бесіди з дітьми, батьками, вчителями, фіксування фактів, анкетування, інтерв'ю, спостереження, зафіксовані методом фотографічного запису, тобто так як вони відбувалися в дійсності.

Виявилося, що об'єктивно оцінити розвиток патріотичних почуттів складно. Спираючись на дослідження О. Леонтьєва та Л. Рувінського про взаємозв'язок між знаннями та переживаннями (111;172), розуміючи обмеженість даних і неповну їх об'єктивність, ми за допомогою методик, що нами застосовувалися, виявили знання дітей.

Для проведення дослідження за основу було взято загальновідомі в практиці виховання та психолого-педагогічній літературі рівні вихованості учнів. Рівні сформованості патріотичних почуттів подано в таблиці (табл..2.1) Критеріями високого рівня сформованості патріотичних почуттів є: стійке виявлення всіх показників якості, високий ступінь самоорганізації та саморегуляції поведінки, вияв активної позиції. Критерії середнього рівня сформованості патріотичних почуттів є такими: показники якості наявні, стійка позитивна поведінка, ситуативна, при наявності саморегуляції та самоорганізації не виявляється активна позиція. Критеріями низького рівня сформованості патріотичних почуттів є: слабкий вияв позитивних ознак якості, саморегуляція та самоорганізація ситуативні й пов'язані в основному з вимогами дорослих (225;226).

Таблиця 2.1 Рівні сформованості патріотичних почуттів у молодших школярів

Показники Патріотичної вихованості	Ознаки вияву рівнів вихованості
	Високий	середній	низький
1. Пошана до національних і державних символів	Знає та шанує національні державні символи. Виявляє інтерес до історії їхнього походження. розуміє їхнє значення для країни й народу. знає й виконує правила поведінки щодо гімну та прапора.	Знає та шанує державні символи. Частково виявляє інтерес до історії їхнього походження. Знає правила поведінки щодо гімну та прапора, виконує їх після нагадування.	Знання про національні й державні символи поверхневі. Інтересу до історії їхнього походження не виявляє. Недостатньо знає правила поведінки щодо гімну та прапора й не виконує їх.
2.Інтерес до історії рідного краю, героїчного минулого країни, до життя прославлених земляків.	Виявляє інтерес до історії рідного краю, до своєї Вітчизни, до їхнього минулого. З бажанням цікавиться життям прославлених земляків - ветеранів війни та праці. Знає їхні подвиги, розуміє значення цих подвигів для села та країни.	Не завжди виявляє інтерес до історії рідного краю, до своєї Вітчизни, до їхнього минулого. Коли необхідно, цікавиться життям прославлених земляків - ветеранів війни та праці. Знає їхні подвиги, замислюється над значенням цих подвигів для села та країни.	Не виявляє інтересу до історії рідного краю, до своєї Вітчизни, до їхнього минулого. Не має бажання цікавитися життям прославлених земляків - ветеранів війни та праці. Знає про подвиги героїв, але не замислюється над значенням цих подвигів для села, країни.
3. Любов до рідного краю, до рідних місць, рідної мови	Знає, що край, місто, село, вулиця, дім, школа - це Батьківщина. Виявляє гордість за свій народ, за Україну. Турбується про Батьківщину, шанує її. Виявляє активність у справах школи та села. Любить рідну мову, виявляє бажання розмовляти українською мовою, доводить необхідність її	Знає, що край, місто, село, вулиця, дім, школа - це Батьківщина. Турбується про Батьківщину. Іноді виявляє активність у справах школи та села. Шанує рідну мову, після нагадування розмовляє українською мовою. Знає про походження мови.	Знає, що край, місто, село. Вулиця, дім, школа - це Батьківщина, але не виявляє бажання поглибити знання. Не виявляє активності у справах школи та села. Розмовляє українською мовою з необхідності. Не цікавиться походженням української мови.
	Вивчення. Знає про походження української мови, про творчість українських письменників.
4. Чемне ставлення до батьків, старших у сім'ї, вчителів.	Дбайливо ставиться, шанує рідних і близьких людей. Виявляє інтерес до історії родини, знає коріння сім'ї. піклується про людей, які його оточують, поважає старших, допомагає тим, хто потребує допомоги.	Дбайливо ставиться до рідних і близьких людей, шанує їх. Інколи виявляє інтерес до історії родини, недостатньо знає коріння сім'ї. піклується про людей, які його оточують, поважає старших, не завжди допомагає тим, хто потребує допомоги.	Не шанує рідних і близьких людей. Не виявляє інтересу до історії родини, до коріння сім'ї. інколи виявляє турботу про оточуючих його людей.
5. Пошана до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місць знаходження могил та пам'ятників, догляд за ними.	Виявляє інтерес до історичних пам'яток, поховань предків, збирає предмети минувшини. Доглядає за могилами пращурів, героїв села. Бере участь у пошуковій роботі, пов'язаній з історією села, героями та їхніми вчинками; у веденні літопису героїчних подій на території району, села.	Виявляє інтерес до історичних пам'яток, поховань предків. Бере участь у догляді за могилами пращурів. Інколи бере участь у пошуковій роботі, пов'язаній з історією села, героями та їх вчинками.	Рідко цікавиться історичними пам'ятками, похованнями предків. При наявності контролю з боку дорослих бере участь у догляді за могилами пращурів, героїв села. Не виявляє бажання брати участь у пошуковій роботі.
6. Пошана до народних релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят та дотримання їх.	Дотримується народних, релігійних та родинних звичаїв, традицій, свят. Бере участь у їхньому святкуванні. Цікавиться народними прикметами, легендами, повір'ями. Знає історію виникнення свят, їхнє значення в житті людей. Знає колядки, щедрівки, колискові пісні, народні ігри та забави, любить їх виконувати.	Шанує народні, релігійні та родинні звичаї, традиції та свята. При наявності спонукання бере участь у їхньому святкуванні. Не завжди цікавиться народними прикметами, легендами, повір'ями. Знає історію виникнення свят, не приділяє їм уваги. Знає колядки, щедрівки, колискові пісні, народні ігри та забави, виявляє до них інтерес.	Знає народні, релігійні та родинні звичаї, традиції та свята, але не дотримується їх, не надає їм великого значення. При наявності спонукання та контролю з боку вчителів і батьків бере участь у їхньому святкуванні. не цікавиться народними прикметами, легендами, повір'ями. Не цікавиться історією свят, зневажає їх значення. Знає деякі колядки, щедрівки, народні ігри, при необхідності може виконати.
7.Дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи, до праці батьків та українського народу.	Дбайливо ставиться до національних багатств, знає про їхнє значення для людей. З повагою ставиться до праці батьків та інших людей. Виявляє працьовитість, дисциплінованість, увагу до своїх обов'язків. Шанує та поважає працю селян, найдорожче, що є в людини - хліб. Дбайливо ставиться до природи, виявляє бажання допомагати дорослим зберігати її.	Дбайливо ставиться до національних багатств, знає про їхнє значення для людей. З повагою ставиться до праці батьків та близьких людей. Не завжди виявляє працьовитість, дисциплінованість. При наявності спонукання. Виконує свої обов'язки. Розуміє значення праці селян. Дбайливо ставиться до природи, але не завжди виявляє бажання допомагати дорослим зберігати її.	Байдуже ставиться до національних багатств. Розуміє значення праці батьків та інших людей. Не виявляє працьовитості, дисциплінованості. Виконує доручення при наявності контролю з боку дорослих та однокласників. зневажає працю селян. Байдужий до природи, не має бажання допомагати дорослим зберігати її.
8. Громадська активність, поняття про захист честі та гідності Батьківщини, гордість за свою Вітчизну.	Виявляє ініціативу та самостійність у боротьбі з порушниками дисципліни. Виконує вимоги колективу, дотримується правил та норм поведінки, вимагає того ж від інших. Розуміє відповідальність за свої вчинки. Поважає свою Батьківщину, свій народ, розуміє значення захисту честі й гідності Вітчизни.	Підтримує боротьбу з порушниками дисципліни. Намагається виконувати вимоги колективу, дотримується правил та норм поведінки, але не вимагає того ж від інших. Не завжди усвідомлює відповідальність за свої вчинки. Поважає свою Батьківщину, свій народ, недостатньо розуміє значення захисту честі й гідності Вітчизни.	Допускає відхилення від правил і норм поведінки, потребує додаткового контролю з боку дорослих, товаришів. Не завжди виконує вимоги колективу, винятково бере участь у громадських справах, що організовуються в колективі. Не надає значення захистові честі й гідності Батьківщини, українського народу.
9. Уміння виявлення волі, доброзичливості, правдивості, старанності, ініціативності, працьовитості, наполегливості, самостійності, творчої активності, почуття відповідальності та обов'язку	Виявляє волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, творчу, активність, почуття відповідальності та інші.	Не завжди виявляє волю, доброзичливість, правдивість, старанність, творчу активність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, почуття відповідальності та інші.	Не виявляє волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість. Самостійність, творчу активність, почуття відповідальності та інші.

Найбільш ефективним методом перевірки сформованості патріотичних почуттів у молодших школярів є опитування, в його формах : анкетування, бесіда, інтерв'ю.

У результаті опитування на початку експерименту виявилося, що діти знають державні символи України - Герб, Прапор, Гімн. Зокрема, коли запропонували дітям : «Розкажіть слова Державного Гімну», «Намалюйте Герб та прапор України», понад 62,7% виконали завдання.

Дещо складнішими для респондентів виявилися завдання : «Розкажіть історію походження Герба, Прапора, Гімну», «Назвіть правила поведінки щодо Гімну та Прапора». Змістовну відповідь дали 26,6%, 43,7% учнів мали труднощі, 29,7% не знають історії походження символів та не виявляють інтересу до цього. Викликає занепокоєння той факт, що зміст і характер відповідей на запитання «Яке значення мають державні символи для країни і народу?», «Які почуття виникають у вас, коли звучить Гімн України?», «Чи турбує вас майбутнє України? Чому?» свідчать про поверховість знань майже всіх школярів. Лише 13,4% учнів дали більш-менш ґрунтовну відповідь. Це видно з таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Рівень знань молодших школярів про національні та державні символи, ставлення до них

Знання рівні	Знання державних Символів %	Знання історії походження державних символів %	Розуміння значення державних символів для народу України %	Наявність особистісного ставлення до державних символів та України %	Турбота про збереження державних символів та майбутнього України %	Власна негативна оцінка державних символів України %	Показник загального рівня %
Високий Середній Низький	67,2 22,5 10,3	26,6 43,7 29,7	13,4 22,2 64,4	13,4 22,2 64,4	13,7 21,9 64,4	0 0 0	26,9 26,5 46,6

Виявляючи рівень патріотичних почуттів, ми вважали дуже важливим дослідити ставлення дітей до рідного краю, його історії, рідних місць, української мови тощо.

У зв'язку з цим учням було запропоновано ряд запитань:

- Що для вас означає словосполучення «рідний край»?

- Чи знаєте ви історію свого села? Розкажіть її.

- Як називається вулиця, на якій ви живете? Звідки походить назва?

- Що вам відомо про минуле нашої Вітчизни?

- Назвіть столицю України. Розкажіть історію виникнення.

- Які перекази про походження назв полів, лугів, балок, ярів своєї місцевості ви знаєте?

- Які улюблені місця є вашому селі? Намалюйте їх.

- Як би ви вчинили, побачивши, що хтось на вашій вулиці розкидав сміття ?

- Назвіть імена відомих вам прославлених земляків (ветеранів війни та праці). Що ви знаєте про їх життя та подвиги?

- Яке значення для села, Батьківщини мав їхній подвиг?

- Чим завжди славилась українська земля?

- Які ремесла найбільш поширені в Україні?

- Які промисли існували на території нашого краю?

У результаті опитування виявилося, що учні знають історію свого села, з бажанням її розповідають, цікавляться минулим України, Києва.

Ставлення дітей до рідного краю можна також виявити, аналізуючи малюнки на тему «Моє улюблене село». Малюнки виконані старанно, акуратно, ретельно.

Різноманітними були відповіді дітей на запитання «Як би ти вчинив, коли б побачив, що хтось біля школи розкидає сміття?» більшість дітей вважають недоцільним звертати на це увагу. Ось деякі типові висловлювання:

- Ну і що, є двірник, який усе це прибере.

- Я теж кидаю, навколо всі так роблять.

- А що, це важливо?

- Я не знаю.

- Підійду і попрошу підняти й викинути на смітник.

- Якщо потрібно, підніму й викину сам.

При цьому близько 18,1% респондентів вважають за необхідне звертати на це увагу, 62,5% не приділяють цьому достатньої уваги, 19,4% не визначились у власній позиції.

знання рівні	Знання історії рідного краю (%)	Знання назв вулиць (%)	Знання історії Вітчизни (%)	Знання героїв-земляків (%)	Показники загального рівня (%)
Високий середній низький	26 53,7 20,3	23,7 37,8 38,5	8,8 22,8 68,4	14,7 28,4 56,9	18,3 35,7 46

Всі дані свідчать про недостатнє знання респондентами історії своєї країни, краю, села, де народилися, героїчного минулого Вітчизни та життя прославлених земляків (таблиця 2.3).

На запитання «Якою мовою ти найчастіше розмовляєш? Чому?», «Чи треба зберігати українську мову?» «Так» - відповіло 85,5% учнів, «Скоріше так, ніж ні» - 14,5%, «Скоріше ні, ніж так» - 0%

Цей факт можна пояснити тим, що для Поліського регіону, особливо для села характерним є те, що переважна більшість розмовляє українською мовою

Таблиця 2.4 Любов до рідного краю, рідної мови

Знання рівні	Любов до рідної мови (%)	Любов до рідного краю (%)	Активність у справах школи, села (%)	Ставлення до навколишнього середовища (%)	Показники загального рівня (%)
високий середній низький	85,5 14,5 0	26 53,7 20,3	12,5 17,5 70	18,1 62,5 19,4	35,5 37 27,4

Відчувається дефіцит знань респондентів у галузі української літератури. Скажімо, на запитання «Яких українських письменників ви знаєте?» більшість учнів згадали Т. Шевченка, Лесю Українку, І. Франка, Л. Костенко. Це свідчить про те, що більшість молодших школярів знає лише твори, які вивчаються за програмою.

Викликають стурбованість знання дітей про історію своєї родини. З метою більш детально й широко вивчити рівень знань про родину, її історію, обов'язки та реліквії, респондентам пропонували намалювати «Родовідне дерево». Спочатку школярі відповідали на ряд запитань:

- Що означає прізвище твоєї родини?( більшість дітей - 95,3% - не змогли відповісти на це питання).

- Чи знаєш ти, скільки родичів в родинах твоєї мами й тата?

- Де народилися твої мама й тато?(Майже 92,1% відповіли на це питання)

- Що цікавого ти знаєш про життя бабусі й дідуся? (Бесіда показала, що батьки майже не розповідають дітям про своїх родичів, а знання дітей, які складаються з розповідей бабусі чи дідуся дуже обмежені).

- Чи є у вашій сім'ї реліквія роду?

- Хто зображений на найдавнішій фотографії твоєї родини? (На превеликий жаль, значна частина респондентів узагалі не змогла відповісти на ці запитання). Цікавими були відповіді на запитання „Що б ти зробив, якби побачив, що мама (тато) втомилась і відпочиває?” або „Що б ти зробив, якби зустрів бабусю (дідуся), яка несе важкі сумки?”. Більшість дітей пропонували допомогти, пожаліти, виконати якусь роботу, тихенько посидіти, щоб не заважати. Ось деякі типові висловлювання дітей:

– Я б прибрав удома.

– Я б тихенько грався, щоб не заважати.

– Спитав би: „Що зробити?”, поки мама відпочиває.

– Допоміг би нести сумки.

Наведені висловлювання дітей свідчать про чемне ставлення до близьких та рідних людей, про турботливість, переживання, шанування, повагу до старших. На основі цього в дітей зростає почуття любові до членів своєї родини, особливий характер взаємин, добропорядність у сімейних стосунках, якісне виконання низки родинних функцій тощо.

Після основної серії питань діти малювали „Родовідне дерево ”. Дітям було роздано аркуші паперу з накресленим деревом і запропоновано заповнити його. Завдання супроводжувалося такими словами: „Діти! Кожен рід - це велике дерево, а ви в ньому - гілочки, які швидко ростуть, міцніють, бо живляться соками великої гілки - сім'ї. Ось ви зараз і спробуйте розташувати членів своєї родини на цьому дереві ”.

Аналіз проведеної роботи дає підстави стверджувати, що знання дітей про історію родини, життя родичів дуже обмежені. Батьки, на жаль, не приділяють достатньої уваги цьому питанню, а в школі на уроках бракує часу. Цілком слушним є питання: „Як можна любити, шанувати, зберігати те, чого не знаєш?” (табл.. 2.5).

Таблиця 2.5 Рівень знань про родину та близьких людей

Знання Рівні	Знання історії родини матері (%)	Знання історії родини батька (%)	Турбота про старших у родині (%)	Ставлення до оточуючих людей (%)	Показники загального рівня (%)
Високий Середній Низький	13,4 22,5 64,1	13,1 23,1 63,8	43,7 40,0 16,3	42,8 40,3 16,9	28,2 31,5 40,3

Приблизно така ж ситуація склалася під час аналізу відповідей респондентів на запитання: „Які ви знаєте поховання відомих людей, героїв війни та праці у своєму місті?”, „Яку участь ви берете в догляді за їхніми могилами?”, „Яку участь ви берете в шануванні Дня пам'яті (проводів) померлих людей?”.

Серед поховань відомих людей, героїв учні називають пам'ятники воїнам Великої Вітчизняної війни, воїнам-афганцям, загиблим міліціонерам. На честь ушанування їхньої пам'яті на могили у свята діти приносять квіти. Ініціаторами цієї акції виступає керівництво школи та вчителі.

Таблиця 2.6 Рівень знань учнів про пращурів, героїв Батьківщини

Знання Рівні	Знання історії та поховань пращурів (%)	Знання видатних людей, героїв Батьківщини, бажання їх наслідувати (%)	Участь у пошуковій роботі (%)	Показники загального рівня (%)
Високий Середній Низький	19,3 44,7 36,0	15,3 38,4 46,3	- - -	17,3 41,5 41,2

Більшість дітей бере участь у вшануванні Дня пам'яті померлих людей. Вони разом з батьками та родичами прибирають могили, приносять квіти, запалюють свічки, поминають своїх предків добрим, тихим словом. Повну відповідь на запитання дали 19,3% учнів (що складає високий рівень); 44,7% дали неповну відповідь (середній рівень); 36,0% не виявляють інтересу взагалі (низький рівень).

Відчувається дефіцит знань респондентів у галузі народних і релігійних традицій, національних і родинних свят. На запитання „Назвіть п'ять релігійних свят”, „Розкажіть про зміст одного свята” повну відповідь дали 10,3% респондентів. Діти називали найбільш відомі свята: День Миколая, Різдво, Коляду, Водохрещу, Великдень, Івана Купала, Спаса.

На запитання „Чи ходите ви у свята до церкви?” більшість дітей відповіла: „Ні”. Наведемо приклади відповідей:

- Ні, бо треба рано вставати.

- Мої батьки не ходять, я теж.

- Ні, батьки кажуть, що я ще маленький.

- Просто не ходжу.

Але слід зазначити, що ці свята дітям подобаються й у них є бажання піти до церкви.

Діти продемонстрували низький рівень знань про народні традиції, лише 4,4% учнів змогли назвати деякі з них. Коли було запропоновано назвати п'ять національних свят, діти називали День Конституції України, День Незалежності України, День Соборності України, День Матері, День Батька. Повну відповідь на це запитання дали 6,6% учнів. Зауважимо, що досить складним для дітей було розповідати про історію виникнення свят, їхнє значення для українського народу. Цей факт можна пояснити недостатнім обсягом отриманих знань та віковими особливостями дітей. Викликає занепокоєння обмеженість знань дітей про родинні свята. На пропозицію перерахувати п'ять найважливіших родинних свят респонденти називають лише дні народження батьків і свій день народження. Діти не згадують про дні народження бабусі та дідуся, річниці весілля, знаменні події родини. Повну відповідь дали лише 1,3% учнів. Отже, результати опитування молодших школярів свідчать про недостатнє знання респондентами історії країни, українського народу, краю, власної родини (див. табл. 2.7).