Виховання в учнів початкових класів бережливого ставлення до природи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виховання в учнів початкових класів бережливого ставлення до природи

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Виховання в учнів початкових класів бережливого ставлення до природи, як педагогічна проблема

1.1 Історичний розвиток проблеми виховання у дітей дбайливого ставлення до природи, педагогічна спадщина В. Сухомлинського

1.2 Педагогічні умови виховання в учнів початкових класів бережливого ставлення до природи

1.3 Вікові особливості молодших школярів, як передумова бережливого ставлення до природи

1.4 Методи та форми виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи учнів початкових класів

1.5 Використання елементів народознавства у вихованні молодших школярів бережливого ставленні до природи

Розділ II. Дослідно-експериментальна робота

2.1 Аналіз масового педагогічного досвіду щодо формування бережливого ставлення до природи

2.2 Авторські пропозиції

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Якщо дитина плаче,

цілуючи нещасного кота,

то я скажу усім одначе,

що в світі є любов і доброта.

Антуан де Сент-Екзюпері

Найбільшу насолоду й радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає природа, яка завжди чарувала й чарує, хвилювала й хвилюватиме. Тривалий період людство брало від природи все, що могло, але нічого не повертало, забуваючи, що ніщо не дається даром. Сьогодні людині необхідно змінити погляд на саму себе, на природу, на все, що вона робить. Цей шлях повинен бути гармонійним, і всі дії на ньому мають відбуватися в дусі добра і краси.

Хотілося б, щоб молоді люди, яким відкриває свої двері XXI ст., пам'ятали слова римського мислителя Л. Сенеки, сказані ще в І ст. н. е.: "Жити щасливо і жити в злагоді з природою - одне й те саме ". Наша молодь повинна в XXI ст. увірватися не на ревучому й смердючому "мотоциклі прогресу", а увійти в нього шанобливо й спокійно, увійти з новим способом мислення і дій, з новим поглядом на свою роль в житті суспільства й біосфери, з бажанням зберегти, відродити й примножити життєдайні природі ресурси. Інакше може виявитися, як застерігає німецький письменник 3. Ленц, що на надгробному камені над нашою цивілізацією буде написано: "Кожен хотів кращого - для себе". Наше покоління повинне залишити по собі, для своїх онуків і правнуків не мертві пустелі й отруйні хімічними та радіаційними отрутами суходоли, моря, ріки й підземні води, а квітучу Землю, наповненні багатим життям континенти й океани.

Для виконання цієї місії молоді потрібно оволодіти законами природи, як по суті є законами нашого виживання. І перш за все зрозуміти істину, яку зрозумів ще 400 років тому великий англійський філософ Френсіс Бекон: "Ми не можемо керувати природою інакше, ніж підкоряючись їй",

Термін "екологія" грецького походження, що буквально означає "вчення про місце проживання". Це наука, що вивчає відносини рослин, тварин і людей до їх середовища та загалом наука про обставини їх життя в природі.

Екологічне виховання - це психолого-педагогічний процес, спрямований на засвоєння людиною наукових основ природокористування, формування відповідних переконань і практичних навичок, вироблення певних ціннісних орієнтацій, активної життєвої позиції в галузі охорони природи.

Людина є частиною природи. Без неї людське життя неможливе. То й берегти ЇЇ треба, як зіницю ока, всіляко охороняти, леліяти, любити й шанувати. Формувати таку переконаність і готовність втілювати її в житті треба змалку. Тим більше, що проблема екології нині набрала планетарного характеру.

Майбутній стан природного середовища значною мірою залежить від успішного ставлення до природи, розвитку екологічної етики, заснованої на ідеї співпереживання, самооцінки всього живого. Екологічне виховання тісно пов'язане з екологічною освітою. На основі знань, діяльності формується екологічна культура. Під екологічною культурою ми розуміємо певні якості особистості, системні утворення таких складових елементів: екологічні наукові знання, способи мислення, риси світогляду, практичні дії, що забезпечують гармонійну взаємодію людини з природою, необхідні для підтримання збалансованого розвитку суспільства. Виховання екологічної культури тривалий шлях формування правильних способів взаємодії з природою. Учень має усвідомлювати загальні закономірності природи і суспільства, вважати природу своїм рідним домом, який потрібно берегти І про який треба піклуватися.

Сучасна епоха гостро виявляє протиріччя у взаємодії суспільства і навколишнього середовища. Обов'язок берегти природу, її багатства є вимога Конституції нашої держави. Щоб це стало нормою поведінки кожної людини, треба з дитинства виховувати почуття відповідальності за станом природи довкола. У системі виховання екологічної компетентності молодого покоління важливе місце займає початкова школа. До природи треба ставитися раціонально і кожна особистість потребує знань з екологічної культури, як показника її готовності до збереження оточуючого світу і впевненості у необхідності його збереження.

На нашу думку, екологічне виховання слід починати не десь далеко, а прямо тут, біля кожного будинку, на кожній вулиці, у кожному місці не забуваючи себе. Лише усвідомлюючи та контролюючи особисті можливості, навчившись самостійно вирішувати екологічні проблеми дитина (людина) зможе замислитися про долю Всесвіту в цілому.

Поняття "природа" - містке і багатогранне. Без природи життя неможливе. Природа без людини обійтися може, а людини - ні. Це - аксіома. Виховання без природи теж немислиме. Це положення знайшло своє обґрунтування в науковій педагогіці, зокрема щодо її використання у вихованні дітей. З давніх-давен таку позицію займає українська етнопедагогіка. Прекрасна територія, родюча земля, багатство вод, м'який, теплий клімат - ось основа матеріальна, духовна, культурна і педагогічна перевага України.

Свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки при наявності екологічної культури, широких екологічних знань, які повинні формуватись, починаючи з дитинства. Знання про закономірності розвитку природи, знайомства з загадковим світом тварин, рослин, з особливостями їх поведінки, проблемами, які виникають в їх житті і дуже часто з вини людини, дадуть можливість кожному відчути особисту відповідальність за майбутнє природи.

Метою виховання любові до довкілля є формування системи наукових знань, поглядів переконань, які закладають, основи відповідальності до навколишнього природного середовища. Зміст навчально - виховної роботи в цьому напрямі полягає в тому, щоб розкрити перед дітьми багатогранні цінності природи.

У досягненні позитивних результатів у вихованні любові до природи важливо брати до уваги, як і вікові так і індивідуальні особливості, риси характеру ставлення до навчання, потреби і здібності кожного школяра. Лише за цієї умови вчитель зможе забезпечити свідоме і повноцінне сприйняття дитиною навчального матеріалу, вибрати у неї правильне відношення до навколишнього середовища, сформувати екологічну культуру.

Початкова школа відкриває неабиякі можливості для цього, бо саме тут закладаються підвалини інтелекту, структура мислення, а природна допитливість дітей та щирий інтерес до оточення створюють надзвичайно сприятливі умови для виховання у школярів молодших класів дбайливого ставлення до природи. Формулювання бережливого ставлення до природи - одне з найважливіших завдань сьогодення. Виховувати у дітей відповідальне ставлення до природи - це складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодівання відповідальними знаннями і уміннями, а й розвиток уміння і бажання активно захищати, поліпшувати природне середовище. Від успішного здійснення екологічного виховання, формування нового екологічного мислення залежить наше майбутнє, майбутнє наших дітей та, зрештою, майбутнє нашої держави.

Виходячи з актуальності означеної проблеми, виникла потреба в екологічному вихованні молодших школярів. Предмет - процес виховання бережливого ставлення до природи. Об'єкт - особливості виховання в учнів початкових класів бережливого ставлення до природи.

Завдання дипломного дослідження:

* вивчати стан проблеми дослідження в педагогічній теорії і практиці;

* виявити метод і форми виховання в учнів початкових класів бережливого ставлення до природи;

* проаналізувати масовий педагогічний досвід з даної проблеми.

РОЗДІЛ 1. ВИХОВАННЯ В УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ БЕРЕЖЛИВОГО СТАВЛ ЕННЯ ДО ПРИРОДИ, ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Історичний розвиток проблеми виховання у дітей дбайливого ставлення до природи, педагогічна спадщина В. Сухомлинського

Людині важко усвідомити те, що про природу вона знає дуже мало, що вона - не цар природи, а лише її складова частинка, яка не творить прав і законів, а змушена їм підкорятися, пізнавати, творчо перетворювати у межах розумного. Перші зразки такого зв'язку показав німецький вчений Е. Геккель, який у своїх працях заклав основи нової науки, ввівши спеціальний термін для її позначення - "екологія". Сьогодні визначено, що "екологія" - це наука про взаємовідносини живих організмів з родовищем їх існування.

Педагогічне осмислення виховання, як гармонії з природою, уміння правильно поводитися у довкіллі, читати природу й бережливо ставитися до неї має глибокі історичні корені.

"Повчайте дітям" - це перший методичний лист нащадкам про цінність природи, вміння користуватися її багатством, піклуватися про неї. Який написаний Володимиром Мономахом ще в 1117 році. Це початок вітчизняної натуралістичної педагогіки, її наступний етап - Києво-Могилянська академія. Засновник закладу Петро Могила в своїй методичній праці "Анфологія" започаткував методичні рекомендації, програмно-методичне обґрунтування теорії виховання і освіти, зокрема положення про індивідуальний підхід до школяра з тим, щоб він зміг успішно засвоїти набуті знання, уміння і навички в діяльності пов'язаній з використанням природи.

Ректор Києво-Могилянської академії, а потім архімандат Києво-Печерської лаври, філософ, психолог, природознавець і письменник Інокентій Гизель (Кисіль) (1600 - 1683 рр.) у своїх працях виловлював побожне ставлення до природи і звертав увагу на необхідність освіти і виховання в лоні природи, зберігаючи її.

Великий внесок в розвиток "матеріалістичного" виховання, тобто виховання на лоні природи, зробив видатний педагог Ян Ямос Коменський (1592 - 1670 рр.). Через всі його педагогічні твори, в особливості через його головну працю "Велика дидактура" (1623 р.), проходить думка про те, що "правильне виховання у всьому повинне узгоджуватись з природою". Принцип прородовідповідності у вихованні, починаючи від Коменського, неодноразово зустрічається в педагогічних системах XVI - XIX ст., причому кожен з великих теоретиків (Руссо, Песталоцці, Дістерверг, Г. Ващенко та ін.) розуміють цей принцип по різному. Коменський рахував, що людина, як частина природи підкоряється її найголовнішим законам, які діють як у світі рослин і тварин, так і у відносинах з людиною.

В цей час на Україні стає відомою і важливою діяльність Феофана Прокоповича (1681 - 1736 рр.) ректор Київської академії, який вів курси фізики, арифметики, природознавства. Його буквар "Перове учение строкам" витримав 12 перевидань і був пронизаний філософією природознавства. У викладанні курсів Феофан Прокопович застосовував перші елементи позашкільної позакласної роботи (екскурсії в природу, дослідництва, масові релігійні свята, збереження довкілля, благоустрій стародавнього Подолу).

Григорій Сковорода (1722 - 1974 рр.) геніальна особливість: філософ, поет, просвітитель, педагог, представник етико-гуманістичного просвітництва простого народу. В центрі його уваги питання: природа людини, її щастя. Філософ і гуманіст обстоював ідею, що виховання повинно бути сповнене, тобто природо відповідальне. Виховання, що випливає з природи, зазначав він, вливає у серця насіння благої волі.

Ідея пришкільного саду в кінці XVIII століття захопила англійського педагога Клода Корбана. Він писав, що при кожній школі треба створити бібліотеку, дослідний сад та навчальну ділянку для вивчення рослин, "живий куточок" для вивчення дрібних тварин. Та вчитися оберігати рослини і тварини.

На Україні в цей час Яків Ковельський (1728 - 1794 рр.) - просвітитель, філософ-матеріаліст, енциклопедист розробив класифікацію напрямків наукового пізнання, поклавши в її основу два об'єкти пізнання: природу і суспільство. Правомірно припустити, що це перші ознаки створення екологічної системи в науці.

Не стояв осторонь питання необхідності природної освітченості Констянтин Дмитрович Ушинський (1824 - 1870 рр.). він закликав розширити спілку спілкування дитини з природою і дивувався тому, що "... виховний вплив природи... так мало оцінений в педагогіці". Видатний педагог рахував, що природний ландшафт має таке велике виховне значення і вплив на розвиток молодої душі, з яким важко сперечатися навіть такому хорошому вчителю.

Особливе місце в історії української педагогічної науки належить В.О. Сухомлинському (1918 - 1970 рр.) ім'я якого відоме не тільки в нашій державі, а й далеко за її межами. Теоретична, педагогічна творчість і практична діяльність видатного педагога увійшла до історії вітчизняної думки політичною сторінкою, його педагогічні, публіцистичній та літературні праці й учительський досвід значно вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педагогіку України новими положеннями і думками. Виховання в учнів дбайливого ставлення до природних багатств Василь Олександрович зарахував до однієї з надзвичайно важливих сфер педагогічного процесу. Природу він розглядав як невід'ємний компонент навчально-матеріальної бази школи. "Гадаємо, що школа майбутнього повинна якнайповніше використання для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо", - писав Василь Олександрович.

Школа, яка була чудовою лабораторією, де велась велика практична робота організував у Павлині в 1948 році В.О. Сухомлинський. Велику увагу приділив педагог в своїй школі системі виховання дітей на лоні природи (школа під голубим небом). Він вважав, що "... дуже важливо не допускати, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий світ". Два рази на тиждень "... ми йшли в природу - вчилися думати" - пише у своїй роботі. "Серце віддаю дітям" В.О. Сухомлинський. Василь Олександрович разом зі своїми колегами з перших дні в навчального виховання вчить дітей бачити, сприймати, відчувати, розуміти красу навколишнього світу - природи та суспільних відносин, бережливого ставлення до природи.

Разом з В.О. Сухомлинським дійшов висновку, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія дитини з природою. Тому екологічне виховання та екологічна культура тісно пов'язані з природоохоронною діяльністю. Самих знань з охорони навколишнього середовища, якщо вони не втілюють на практиці, недостатньо. Важливо, щоб вихованці брали участь у збереженні і збагаченні природи рідного краю, тільки у тому разі у них формуватимуться необхідні уміння і навички, розвинеться відповідальне ставлення до навколишнього середовища. Цей висновок став основним принципом в організації праці учнів Павлиської середньої школи: "Ми прагнемо того, щоб усе життя вихованців було сповнене творіння в світі природи. Ми не уявляємо собі повноцінного виховання без того, щоб кожний наш вихованець за роки навчання в школі не перетворив кілька десятків квадратних метрів мертвої глини, мертвого пустиря в родючу землю!"

У Павлиській школі збереження і примноження природних багатств стало провідною, головною стороною життя учнівського колективу і кожної особистості. У цій школі ставлення колективу. Власне, з того і починається, що дітей об'єднує піклування про живу природу. За традицією, яка слалася у школі колектив першокласників закладає свою маленьку шкілку, доглядає за плодовими деревцями, посадженими першого року навчання. З першого року шкільного життя починається й догляд за полезахисними лісонасадженнями. Уже в 10-11 років діти переживають перше громадянське почуття гордості, коли вони бачать цінності, створені їхніми руками: посаджені маленькі саджанці стають гіллястими деревами, пловові дерева й виноград починають плодоносити.

Серце віддаючи дітям, В.О. Сухомлинський недаремно ставив до себе серед інших вимог і таку: "... культування і розвиток співчуття, жалості (не біймося цього слова й тих благородних почуттів, які воно несе) до всього живого й прекрасного, розвиток сердечної чуйності до прекрасного в природі".

У Павлиській школі проводилися, уроки мислення "серед природи". На них діти не просто спостерігали за явищами навколишнього світу, а "вчилися думати". Так було створено 300 сторінок "Книги природи". Це 300 спостережень, 300 яскравих картинок, їх метою було закарбувати в свідомості дітей яскраві картини дійсності, добиватися того, щоб процес мислення відбувався на основі живих, образних уявлень, щоб діти спостерігаючи навколишній світ, ознайомлювалися з природою і вчилися бережливо ставитися до неї. Багаторічний досвід навчально-виховної роботи переконав В.О. Сухомлинського в тому, що природа не тільки "об'єкт пізнання", "сфера активної діяльності" вихованців, а й "всевиховний фактор". Він підкреслював, що "постійне спілкування з природою і взаємодія з нею стає історичною стороною виховного процесу", "наочним мірилом цінностей".

Вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили А.С. Волкова, Н.В. Лисенко, В.С. Мезина, В.М. Бродвій, М.П. ОТкаленко, Т.М. Байбара та інші. Проте ці дослідження здійснювалися переважно на матеріалах загальноосвітньої школи і орієнтовані на предмети природного циклу.

Розкриттю можливостей окремих предметів у справі екологічної освіти і виховання присвячено ряд дисертаційних досліджень, проведено в Україні Г.П. Пустовіт досліджував педагогічні можливості установ у формуванні екологічної культури школярів.

Підсумовуючи вище поданий матеріал потрібно сказати, що проблема екологічного виховання турбує людство протягом багатьох віків, її коріння можна простежити на будь-якому відтінку людської цивілізації, починаючи з часів зародження продуктивних сил суспільства і виникнення наук, і аж до наших днів. Саме екологічна культура та виховання є явищем історичним, плинним і змінним у вирі життя. Але наявність її є обов'язковою, оскільки втрата її може зруйнувати цивілізаційний рух людства.

1.2 Педагогічні умови виховання в учнів початкових класів бережливого ставлення до природи

педагогічний школяр природа виховання

Проблема екологічного виховання в теорії та практиці шкільного навчання не нова. Особливий інтерес до цієї проблеми виник ще у 70-80 роки. За цей час була зроблена "Концепція неперервного екологічного виховання на Україні в якій наголошується: перед сучасною педагогічною наукою і практикою створилися нові невідкладні завдання". Необхідно забезпечити підготовку молодого покоління, яке зможе вивести Землю із стану глибокої екологічної кризи, в яку вона потрапила через незнання або ігнорування законів взаємовідношення суспільства й природи.

Процес пізнання природи і її законів нелегкий. Він здійснюється поступово, шляхом спостережень, відкриттів. Головна роль у цьому процесі належить вчителеві. На уроках і в позаурочний час він формує в учнів уміння приймати екологічно правильні рішення, виховувати почуття любові й бережливого ставлення до природи, вчить застосовувати набуті знання в повсякденному житті.

Вже в початкових класах дітям можна і необхідно прищеплювати любов до навколишнього середовища, вміти оберігати "зелених друзів" та примножувати багатства. Ось чому не перший план виходить така галузь педагогіки, як екологічне виховання. Елементи екологічного виховання червоною ниткою проходять через весь виховний і навчальний процес. Щоб прищеплювати любов до природи і оберігати її, вчителі на уроках дають багато цікавої і пізнавальної інформації на природну тематику. Екологічним вихованням учнів початкових класів називаються цілеспрямована діяльність учителя над формуванням у молодших школярів бережливого ставлення до природи.

Коли дитина приходить до школи у неї ще не сформовані стійкі погляди, переконання, інтереси. Тому перед педагогами стоїть завдання - у процесі навчальних занять і через участь дітей у різних видах праці викликати в них інтересах до природних об'єктів, сформувати мислення та екологічну культуру кожного учня, навчити молоде покоління жити за законами природи, домогтися, щоб почуття особистої відповідальності за все на Землі, пошанне, побожне, бережливе ставлення до природи стали рисами характеру кожної дитини.

Дуже часто екологічну освіту та екологічне виховання плутають. Дехто думає, що чим більше людина знає про природу тим усвідомленіше вона буде захищати її. Але й зовсім не так. Екологічна освіта - це лише надбанні людиною екологічні знання. Набагато важливішим є екологічне виховання. Під екологічним вихованням розуміють такий розвиток волі, почуття, рис характеру, які б правильно в правильній поведінці по відношенню до природного середовища. Воно повинно бути добровільним і безперервним протягом усього життя людини.

Успішне здійснення екологічного виховання учнів великою мірою залежить від отримання ряду педагогічних умов. Так, одні науковці вважають що головною умовою ефективного вироблення екологічної культури є вміле поєднання навчального матеріалу відповідного змістом із практичною діяльністю школярів у природному середовищі. Інші наголошують на необхідності систематичного підходу до екологічного навчання та виховання, які передбачають поєднання знань - переконань - готовності до діяльності -безпосередньої діяльності у природі.

Початкова школа відкриває неабиякі можливості для цього, бо саме тут закладаються підвалини інтелекту, структура мислення, а природна допитливості дітей та щирий інтерес до оточення створюють надзвичайно сприятливі умови для екологічного виховання.

Вивчення педагогічних умов екологічного виховання здійснюється на основі ознайомлення з теоретичними даними з наукових джерел, узагальнення передового досвіду.

Це зокрема такі умови:

- комплексний підхід до вивчення природи, з використанням між предметних зв'язків;

- врахування вікових, індивідуально-психологічним особливостей школярів;

- організація безпосередньої діяльності учнів по охороні та поліпшенню природного середовища своєї місцевості під час навчальної та суспільно корисної праці;

- вибір оптимальна норма, методів і прийомів екологічного виховання;

- вплив вчителів на вихованців власним прикладом бережливого ставлення до навколишнього середовища;

- єдність дій усього педагогічного колективу школи в екологічному вихованні учнів.

Гуманістичним кроком від знань про природу до дбайливого ставлення є почуття любові до неї. Адже відомо, що дитина чи доросла людина не зашкодить тому, кого (чи що) любить. Саме ця психологічна особливість є "потаємним кодом", знаючи який можна відчинити дверцята до дитячих сердець, виховувати бережливе ставлення до природи, живих істот.

Яка ж особливість природи здатна викликати почуття любові до неї. Безперечно, її краса. На жаль, більшість учителів не дають необхідного значення цій найпедагогічнішої властивості природи, оскільки на перший план їхньої уваги - навчальний процес.

Проте естетичність природи об'єктів та явищ зумовлена, з одного боку, єдність та гармонію, з іншого - унікальність, неповторність форм, сполучення кольорів. Усе це, все це впливаючи на органи чуття, викликає різноманітні приємні емоції, почуття, переживання

Систематизувати роботу з учнями, спрямувати на виховання гуманного ставлення до природи, розвиток чутливості до ЇЇ краси, можна за допомогою таких психолого-педагогічних напрямків, які є основою формуючої методики:

- створення в учнів позитивно-емоційної спрямованості на об'єкт природи за допомогою виразного демонстрування педагогом відповідного особистого ставлення до нього;

* активізація сенсорної сфери учнів, тобто включення якомога більшої кількості аналізаторів у процес сприймання природного явища (уважно роздивитися, доторкнутися, поглядати, понюхати тощо);

* вправляння учнів у добрі словесних позначень якостей та властивостей об'єкта природи, які перекреслюють його сутність та естетичну значущість (епітети, метафори, порівняння тощо);

* створення умов для активізації в пам'яті учня образу об'єкта природи, який сприймається раніше (унаочнення, оповідання, бесіди тощо);

* моделювання ситуацій ототожнення себе з об'єктом живої природи (ігрові вправи, ігри-драматизації);

* вправляння в гуманних діях та вчинках щодо об'єктів природи.

До педагогічних умов формування у молодих школярів дбайливого ставлення до природи відносин: набування дітьми системи природних знань на практично-діяльнісній основі створення емоційно-ціннісної основи спілкування вихованців з природою; розвиток здатності учнів до добродіяння в ім'я природі на основі краєзнавчого, гуманістичного та естетичного підходів; використання педагогічного доцільних прикладів дбайливого до природи. Визначені педагогічні умови покладені в основу організаційно-педагогічної моделі формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи у виховній роботі.

Водночас практика свідчить, що вчитель не завжди використовує можливості навчальних занять для екологічного виховання, формування екологічної культури учнів, їхньої самостійності, ініціативи у природоохоронній діяльності.

Економічне виховання у процесі начальної діяльності в початковій школі проводиться епізодично, без детально розробленої методики. Проте слід врахувати, що успішність процесу екологічного виховання засобами навчальної діяльності визначається сукупність взаємопов'язаних педагогічних умов, що забезпечують ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу у початкових класах, а саме: цілеспрямованість, зв'язок з життям, наступність, єдність педагогічних вимог школи, сім"ї і громадськості, використання краєзнавчого матеріалу, уроки природознавства, читання, образотворчого мистецтва у початковій школі.

Формування екологічної культури при вивченні начальних дисциплін має забезпечуватись тісним зв'язком шкільного навчання з життям, що дає можливість краще зрозуміти явища природи, їх взаємозв'язки, залучає дітей до активної участі в охороні природи.

Ще раз загостривши увагу на умовах раціонального формування екологічної культури молодших школярів, тезисно виділяється наступне:

* у процесі добору екологічного спрямованого матеріалу необхідно дотримуватись критеріїв: науковості, доступності, поліфункціональності, емоційної насиченості та особистісної значущості для учнів початкових класів;

* використання природоохоронних відомостей має здійснюватися систематично та цілеспрямовано;

* під час розробки методики використання екологічно спрямованого матеріалу у навчальній діяльності необхідно врахувати пізнавальні особливості молодих школярів, специфіку навчальних предметів й опиратися на пізнавальну активність учнів.

1.3 Вікові особливості молодших школярів, як передумова бережливого ставлення до природи

В юному, найбільш сприятливому для добра, віці через спілкування з природою ми посіємо гуманізм, повагу до життя і готовність його захистити, або цю юну душу заглушить чортополох.

Протягом останнього часу в періодичних виданнях та методичних посібниках з" являються досить багато публікацій пов'язаних з проблемами екологічного виховання дітей різних вікових груп. Це свідчення того, що названа проблема продовжує хвилювати багатьох науковців, педагогів, представників широкої громадськості, незважаючи на скрутне економічне становище, в якому сьогодні опинилось переважна більшість навчальних наукових закладів України.

У психологічній та педагогічній літературі обґрунтовані загальні положення щодо процесів сприймання і засвоєння учнями знань, виховання дітей певного віку. Психологи відзначають, на різних етапах свого життя школярі по різному усвідомлюють і сприймають навколишнє. До того ж кожен учень володіє даними йому одному притаманними особливостями пізнавальної діяльності, емоційного життя, волі характеру, поведінки. Кожен школяр потребує індивідуального підходу на основі вивчення і врахування вікових і психологічних особливостей формування його особистості.

Тому для досягнення позитивних результатів в екологічній освіті і вихованні учнів важливо брати до уваги вікові та індивідуальні особливості, риси характеру, становлення до навчання, потреби і здібності кожного школяра. Лише тоді вчитель зможе забезпечити свідоме і повноцінне сприймання дитиною навчального та виховного матеріалу, вибрати у неї правильне відношення до навколишнього середовища, сформувати екологічну культуру.

На думку В.О. Сухомлинського, природа лежить в основі дитячого мислення, почуттів та творчості. Видатний педагог вважав, що формування в дитини бережливе, дбайливе ставлення до рідного краю, як частинки природи слід починати з раннього віку.

Дитина приходить до першого класу. У неї ще не сформовані стійкі погляди, переконання, інтереси. Тому завдання вчителя - сформувати мислення та екологічну культуру кожного учня , навчити молоде покоління жити за законами природи, домогтися, щоб почуття особистої відповідальності за все живе на Землі, турботу про збереження природи стали рисами характеру кожної людини. Виховання екології має бути активним, цікавим, раціональним, максимально наближеним до життя, а у навчальному матеріалі не повинно бути перенасиченості психологічним чином сприйняти.

У молодших школярів засвоєння знань відбувається через процеси аналізу, систематизацій узагальнення, формування понять та суджень про природні явища, їх взаємозв'язки та естетичні властивості. З'являються інтелектуальні почуття здивування та задоволення від самого процесу пізнання таємниць природи. Отже, природні явища поступово набувають значення джерела позитивних вражень, що згодом усвідомлюються самим учнем.

З огляду на ці вікові особливості, можна стверджувати, що молодший шкільний вік, є оптимальним у психофізичному аспекті для виховання любові до природи, дбайливого ставлення до неї.

Екологічна культура особливо формується в першому класі, коли діти ознайомлюються з особливостями навколишнього середовища. Враховуючи надзвичайну емоційну чутливість дітей, перевага надається емоційно-естетичному сприйманню природи, розвитку естетичних інтелектуальних, гуманістично-спрямованих почуттів у ставленні до природи.

Для вікових особливостей дітей 1-4 класів та їх особистісних взаємин можна віднести незначний соціальний та моральний досвід, підвищену емоційність, вразливість і одночасно пластичність до морально-естетичних впливів, імпульсивність та безпосередність поведінки дитини, бажання постійно розширювати коло спілкування. Бажання більше пізнати красу природи, частіше з нею спілкуватися, бажання дбати про неї.

Так важливо на цьому віковому етапі виховувати в дітей:

* бачення і розуміння краси навколишнього світу;

* формування потреб не лише споглядати, а й бережливо ставитися до природи, охороняти й збагачувати її;

* усвідомлення, що природа не є чимось відстороненим від людини, що людина це і є частинка природи;

* становлення екологічної відповідальності, яка базується на екологічних знаннях;

* формувати бажання бережливого.

Василь Олександрович Сухомлинський вважав, що природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на "обробку" інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання вони сприймають тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель. Ось причина того явища, з яким багато вчителів часто зустрічаються в початкових класах: дитина немовби уважно слухає, але не сприймає жодного слова, бо педагог розповідає. У цьому разі учневі треба думати над правилами, розв'язувати задачі - все це абстракції, узагальнення, нема жодних образів, мозок стомлюється. Тут і виникає незацікавленість до матеріалу, який подає вчитель. Ось чому треба розвивати дітей, виховувати бережливе ставлення до природи, зміцнювати розумові сили дитини серед природи - це вимога природних закономірностей розвитку дитячого організму.

Саме в молодшому шкільному віці з'являється бажання і можливість самому доглядати за природними об'єктами. Дитина активно хоче І реально може самостійно мати вдома живих істот, у взаємодії з якими вона придбає незамінний технологічний і психологічний досвід партнерських взаємовідносин, спілкування. У результаті ці живі істоти стають для неї "значущими іншими", грають важливі ролі в її індивідуальній картині світу. Важливо, щоб ці тварини і рослини підбиралися дорослими з урахуванням їх "невибагливості".

У першому класі зміст навчального матеріалу спонукає учнів задуматися над тим, що людині необхідно знати про своє середовище життя, як вона може набути знання про нього. Дитина починає осмислювати зв'язки в довкіллі (між людиною і живою та неживою природою, між людиною і її оточенням).

У другому класі діти поповнюють свої знання про природу:

- розкриваються зв'язки людини і її суспільного оточення. Вона сприяє формуванню уявлення про збереження свого суспільного і природного середовища - про вихованість, актуальність, розум людини, про дотримання правил поведінки в природі;

- дитина розширює отримані в першому класі знання про рослини та тварини, про ознаки живих організмів, зовнішню будову рослин і тварин; учні ознайомлюються з народженими уявленнями про екологічне ставлення до рослин і тварин;

- спрямовує діяльність дітей на пізнання змін у довкіллі, особливо тих, що повторюються, на їх передбачення із застосуванням уявлень про повторюваність явищ у навколишньому світі; учні ознайомлюються з роллю Сонця, як джерела світла і тепла на Землі, з роллю повітря, води, землі в існуванні життя і довкіллі.

У третьому класі учні оволовають знаннями і вміннями щодо планування і проведення спостережень. Учні отримують уявлення про тіла, речовини, зміни, що відбуваються в довкіллі з об'єктами неживої природи, "застосовують" зміст закономірності збереження стосовно перетворень речовин, ознайомлюються з гірськими породами, корисними копалинами, їх добуванням та використанням, збереженням; вивчають поняття про грунт, доходять висновку про необхідність збереження грунтів.

У цьому класі акцентується увага на формуванні рис людини - дослідника, яка, на відмінну від спостерігача, здатна змінювати ситуацію для одержання запланованого результату і брати на себе відповідальність за нього.

У четвертому класі у дітей формується уявлення про зміст загальних закономірностей природи.

Досить активною фігурою організації природної діяльності учнів 1 -4 класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установки, навички спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах у природному середовищі. Тільки у природі діти можуть конкретно спостерігати зв'язок між предметами та явищами. Екскурсії, навіть у 4 класі, створюють словесні образи та ілюструють повніше уявлення про предмети і явища довкілля.

Підготовка школярів до охорони природи здійснюється з урахуванням їх вікових особливостей. Скажімо, учні початкових класів охоче доглядають за рослинами, молодими деревцями й маленькими тваринками. Захищаючи їх та вирощуючи, діти разом з цим мимовільно стають і покровителями самої природи. Багато приємних переживань і свіжих вражень приносять їм прогулянки й екскурсії в природу, спостереження за комахами, метеликами, жучками, мурашками, ведеться щоденник природи, фенологічних спостережень. Власна праця над доглядом рослин і тварин, вирощення і збір врожаю, охорона природних об'єктів, мурашників, джмелів і бджіл, пташиних гнізд, водойм, парків, квітників, скверів, проведення Днів птахів, Днів лісу, Днів урожаю, відзначення професійних свят підвищують дієвість екологічного виховання молодших школярів, сприяють перетворенню знань в екологічні переконання.

1.4 Методи та форми виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи учнів початкових класів

Організовуючи процес вивчення навколишнього середовища - світу природи і людини, педагог має дібрати методи і форми, які стимулюватимуть навчальну діяльність, робитимуть її творчою, бажаною і цікавою для кожної дитини.

Ефективність різних видів виховання залежить від спрямованості виховного процесу, форм, методів його організації. Приоритетними для учнів початкових класів є активні методи, що спрямовані на самостійний пошук істини та сприяють формуванню критичного мисленню, ініціативи й творчості.

Під методами виховання розуміють способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування в останніх поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Бесіда захоплююча тим, що ведеться в манері народних оповідей, легенд, переказів та інших жанрів фольклору. Роз'яснення також набирає великої сили виховного впливу через використання народних прислів'їв, приказок, загадок, скоромовок, дражнилок та інших творів дитячого фольклору. Вони, як і рідна мова в цілому, відповідають генетичному кодові й рисам національної вдачі української дитини, а тому сприймаються нею легко й щиро.

На почуття дитини впливає краса опису процесів, явищ природи і предметів навколишнього світу. Корисно включати в розповідь учителя або під час бесіди уривки з художніх творів, віршів, пісень і навіть казок.

Для ефективного проведення бесіди бажано мати план, основні і додаткові запитання; створити сприятливу обстановку для відвертої бесіди; врахування індивідуальних особливостей співбесідника; проявити педагогічний такт; вміти запротоколювати бесіду.

Вправи як метод виховання полягають у поступовій організації таких умов, в яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.

Коли вчитель вперше пропонує учням вправу - перевтілення, він пояснює її правила. Школярам пропонують зображенням (картка, фотографії) знайомих рослин та тварин. Кожний із гравців вибирає один образ за уподобаннями і має "перевтілитися" в нього. Для цього гравцю необхідно зосередитись і пригадати, що йому відомо про цю рослину або тваринку (де вона живе (росте), що їй необхідно для життя, яким чином вона продовжує своє життя тощо). Суть вправи полягає в тому, щоб дитина, взявши на себе уявну роль певного об'єкта живої природи, усвідомила його основні потреби, відчуття, почуття.

А.С. Макаренко ввів у педагогічну літературу і використовував на практиці педагогічний прийом вибуху. Суть його прийому полягає у створенні такої педагогічної обстановки, при якій швидко і корінним чином перебудовується особистість. Як зауважив К.Д. Ушинський, - "сильне душевне потрясіння, надзвичайний порив духу, високе піднесення - одним ударом знищують найшкідливіші схильності та вкоренілі звички, немовби стираючи своїм полум^ям всю попередню історію людини, щоб починати нову, під новим правилом ".

Оцінюючи "метод вибуху", яким користувався А. Макаренко, В. Сухомлинський вважав, що він придатний до застосування у виняткових ситуаціях. "У звичайній школі, -пише він, - на мій погляд, він неприпустимий або може бути великою радістю. На жаль, до цього методу вчителі звертаються дуже часто. Це призводить до того, що учні звикають до всяких "вибухів" та "вивержень", і їх уже нічим не проймеш".

Перспективними методами формування любові до природи є змагання "знайок". Тому варто організувати конкурси, вікторини на тему: хто краще знає рослину лісу, садові, кімнатні квіти, хто може розпізнати дерево (кущ, рослину) за її листям, плодами, хто більше знає про життя тварин, виховання ними дитинчат.

Щиру зацікавленість виявляють учні до змагань на кращий твір, розповідь, живописне зображення на тему "Люба моя природа". Проведенню таких заходів мають передувати позашкільні індивідуальні завдання.

Завдання такого типу викликають у більшості учнів емоційне піднесення, пов'язане з очікуванням зустрічі з природою, творчим натхненням, інтересом до результатів виховання завдань однолітками.

Учням початкових класів важливо уявити незнайомі предмети або явища природи. Одним із методів забезпечення наочно - чуттєвої основи засвоєння знання є спостереження. Це цілеспрямоване, планомірне сприйняття об'єктів навколишньої діяльності. Воно підпорядковане конкретно визначеним цілям і вимагає вольовим зусиль. Систематично спостерігаючи за об'єктами природи, діти вчаться спостерігати, у них формується така важлива риса, як спостережливість.

Організовувати діяльність дітей треба так, щоб через самостійні відкриття, розв'язання проблемних завдань, різноманітні дії з природними об'єктами вони оволівати новими знаннями, вміннями та навичками. Тому одне із головних завдань - навчити учнів бачити навколишній світ.

У рамках методу проблемного вкладу вчитель може поставити перед учнем проблему, сам її вирішувати, але при цьому показувати шлях вирішення в його суперечностях, розкривати хід думки. Цей метод дає можливість учителю показати учням зразки наукових знань природи, наукового вирішення проблем взаємозв'язку між неживою і живою природою, а учням - стежити за ходом думки, логікою досвіду і засвоювати знання про цілісність природи. Безпосереднім результатом проблемного викладу буде засвоєння способу і логіки вирішення даної проблеми або даного типу проблем, але ще без уміння застосовувати їх самостійно.

Метод гри. Екологічні ігри та завдання дають дитині змогу відчути себе частинкою природи, реагувати на проблеми, викликають бажання допомогти природі, захистити ЇЇ від небезпеки. Сюжетні ігри з екологічним змістом допомагають дітям ознайомитися з діяльністю людей, які досліджують стан природи та охороняють її.

В іграх діти виконують різноманітні пізнавальні завдання. Пізнавальні завдання в іграх на матеріалі природи можуть бути найрізноманітнішими і передбачати закріплення уявлень про предмет і явища природи розвиток умінь, порівнювати предмет, виділяти основні і другорядні ознаки їх, здійснювати класифікацію предметів встановлення логічну послідовність подій.

Буденну прогулянку можна перетворити на захоплюючу гру-змагання "Хто більше помітить красивого в природі".

Психологічна основа гуманних вчинків щодо живої природи є співчуття, що спонукає допомогти, захистити. Ефективним методом формування співчуття є ігрові вправи - перевтілення. Суть їх полягає в тому, що дитина, взявши на себе уявну роль певного об'єкта живої природи, усвідомила його основні потреби, відчуття, почуття.

Ще одним методом розвитку здатності ототожнювати себе з об'єктами живої природи є ігри - драматизації. Виконуючи ролі різних істот, учнів психологічно наближаються до їх способу життя, відчувають симпатію до створення ними образів, і це переноситься на справжніх представників світу тварин.

Надзвичайну важливу роль в екологічному вихованні дітей належить словесній дидактичній грі. Ці ігри є не тільки засобом пізнавальної активності у природоохоронній діяльності, а й пробуджують у дітей бажання чинити добро і не порушувати відомі їм правила поведінки в природі. Саме у грі діти опиняються у ситуації коли треба робити певні висновки, створюються умова для вдосконалення кожної дитини.

Педагогічна правильно організована ігрова діяльність формує досвід, дає змогу досягти повного їх самовираження, активності і свободу дій, що розумно поєднується з вимогами взаємної поваги, пізнання навколишнього середовища, відчуття краси та її гармонії, розвиток почуття любові й турботи становлення до її об'єктів.

Для усвідомлення учнями того, що етичні норми, правила поширюються, як у стосунках між людьми так і зі світом природи, основна роль належить художньому слову, а, отже, урокам читання. Так, слова із поезії "Щоглик" П.А. Грабовського: "Не то пташки, мили дітки, - шкода навіть черв'яка" - можуть стати ключовими у формуванні гуманного ставлення молодших школярів до всього живого.

Працюючи над поезією А. Костецького "Не хочу" вчитель наголошує, що все живе має право на життя так само, як і людина ("І стеблинку, гілочку чи травинку я не ображу - це страшний гріх!"), а охороняти природу треба заради неї самої ("Метелика ловити я не хочу; він - квітка неба, хай живе собі!")...

Використовуючи фрагменти художніх творів учитель може запропонувати школярам розв'язати ту чи іншу екологічну задачу, ознайомлює їх із правилами екологічно грамотної поведінки у природі не у формі моралізування, а надаючи їм право вибору варіантів поведінки, змогу умотивувати його. З цією метою можна використати твори Є. Гуцала "Зайці", В. Носака "Несподівана зустріч", О. Копиленка "Весна в лісі", В. Кави "Він живий", А. Бортняка "Зламана гілка" та інші. За допомогою цих творів можна створити такі педагогічні ситуації, які матимуть значний виховний вплив, сприятимуть формуванню підструктури відповідального ставлення дітей до природи. Щоб допомогти природі школярі довідаються з творів О. Вишні "Вдячні шпаки", О. Шевченка "Якщо допоможемо", О. Довженка "Матусин город", В. Скуратівського "Лелечина криниця" та інші.

Корисно привчити учнів складати відгуки на прочитані книги і висвітлювати, що особливо сподобалось, схвилювало читача, чому він пропонує причитати даний вірш чи твір.

Важливим засобом виховання, любові до природи, глибокої зацікавленості, поліпшенні природного середовища є масові заходи, зустрічі, вікторини, свята.

Дитячі свята - це не тільки яскраві веселощі, а й важливий виховний засіб, внесок у моральне, екологічне виховання дітей. Підготовка і проведення свята має велике виховне значення.

З метою детального вивчення птахів рідного краю та виховання любові до братів наших менших можна проводити такі свята "Прилетіли лелеки - весну принесли здалека", "Зустрічаємо пернатих друзів", акції "Пташина ялинка", "Допоможемо зимуючим птахам".

Проведення масових заходів поєднується з народною екологією - це свята за народним календарем. Народний календар - це енциклопедія знань про життя людей, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.

Змістовими і різноманітними є позаурочні виховні заходи - вікторини на тему: "Зелена аптека", "У світі птахів"; усні журнали "Будь природі другом"; подорожі "Допоможемо тваринам взимку"; конкурси малюнків "Зелений світ навколо мене"; диспути "Запитай у ялинки", "Танок осіннього листя"; в гостях у книги "Люби все живе", екскурсії-розмови "Чим пахне осінь?", "Дерева -символи України", "Квіти - легенди". Пропоную вашій увазі виховний захід для учнів початкових класів "Неси добро у світ природи".

Однією із найпоширеніших форм вивчення природи та виховання бережливого ставлення до природи є екскурсія. Екологічне виховання як відомо, грунтується на засвоєнні дітьми системи знань про природу, про існуючі в ній зв'язки; залежності, на усвідомленні впливу діяльності людини на природу. Але щоб виховувати у дітей гуманне ставлення до природи, важливі не лише знання, а й виховання гуманних почуттів, позитивного досвіду у спілкуванні з природою. В. Сухомлинський наголошував на необхідності вводити дитину в навколишній світ природи так, щоб кожний день він відкривав в ньому для себе щось нове, щоб ріс дослідником, щоб кожен крок його був мандрівником до живих джерел природи, облагоджував серце і загартовував волю.

Добираючи методику та форми роботи, слід орієнтуватися на вікові особливості сприймання школярами природи.

Дуже важливо правильно вибрати час, режим роботи проведення того чи іншого методу чи форми роботи, оскільки від цього залежить обсяг та характер інформації, що підлягає засвоєнню й закріпленню. Усе це сприяє гармонізації, а іноді - відновленню порушеної рівноваги у стосунках юної особистості з природою. А це і є одним із основних завдань екологічного виховання.

1.5 Використання елементів народознавства у вихованні молодших школярів бережливого ставленні до природи

Народознавство у вузькому значенні (етнографія) наука про культуру, побут народу, його походження і розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У широкому розумінні народознавство означає сукупність сучасних наук про народ, його національну духовність, культуру, історію, а також здобутки народного і професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації. Наші предки до природи - до сонця, місяця, землі, води, рослин, тварин - ставилися як до живих. Вони розмовляли з природою, просили їх про допомогу, освячували, влаштовували на її честь свята.

Охоплюючи дітей ще з молодшого віку цікавими заняттями, практичними корисними справами, ми даруємо їм радість пізнавального спілкування з природою, розвиваємо допитливість, інтерес до знань, до минулого нашого народу, звичаїв та традицій. Здобутки, накопичені українським народом протягом тисячоліть, з успіхом використовуються в пропаганді охорони природи і екологічної культури школярів через масові заходи, а саме: народні свята та забави (зимового, весняного, літнього, осіннього циклів), тематичні вечори та ранки, творчі години, екскурсії. Звичай формує звички прості, тобто стереотипні, напівавтоматичні. А традиції - складні, що виражають певну спрямованість поведінки. Завдяки звичаєм дитина звикає притримуватися правил поведінки значно раніше, ніж розуміти їх моральну суть. Педагогічна сила звичаю полягає в тому, шо він підсилюється фізіологічним виробленням певних умовних рефлексів, які формують стереотипну поведінку. Традиціями не тільки вчить жити, але й зобов'язує жити згідно з її вимогами й настановами, тобто жити не тільки для того, щоб існувати, але й присвятити своє життя певній благородній меті, вірі, мрії і добру. Традиції, за словами В. Сухомлинського, можна порівняти із скарбничкою, куди кожне покоління кладе свій маленький коштовний внесок. З маленьких крихіток складаються великі скарби. Велике мистецтво й майстерність, гаряче серце й холодна мудрість потрібні для того, щоб ці скарби не розтринькувати, а вміло використовувати в духовному житті наступних поколінь. Дбаючи про збагачення скарбнички новими коштовностями.

З найдавніших часів усна народна творчість була своєрідним способом пізнання навколишнього світу, засобами виховання та навчання. Адже вона виникла і розвивалася у процесі трудової діяльності людей, була спрямована на полегшення праці, часто супроводжувала її, В усних народних творах відбулося розуміння явищ природи, пропонувалися фактичні поради щодо поведінки людей у природі. У народних прислів'ях і приказках, загадках, піснях і казках, легендах і переказах акумулюється, зосереджується все, варте уваги нащадків. Ці твори були ніби неписаними підручником для навчання та виховання.

Фольклорні твори і в наші дні відіграють винятково важливу роль у вихованні та навчанні дітей. Діти не байдужі до фольклору, їх приваблює виявлена в казках фантастика, афористичність прислів'я, метафоричность загадки, таємничість легенди, образна поетичність календарно-обрядової пісні.