Розвиток пізнавального інтересу учнів на уроках фізичної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

ВСТУП

Розділ І Проблема пізнавального інтересу в психології і педагогіці

1. Сутність пізнавального інтересу

2. Виявлення рівнів сформованості пізнавальних інтересів підлітків до знань у процесі занять фізичною культурою

Розділ II Формування пізнавальних інтересів учнів 1-4 класів до знань на уроках фізичної культури

1. Педагогічні умови і основні шляхи стимулювання інтересу учнів до знань на заняттях з фізичної культури

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Вступ

Сучасна педагогічна наука і практика все більше звертається до особистості дитини, до тих внутрішніх процесів, які викликаються в неї діяльністю, спілкуванням і спеціальним педагогічним впливом. Велика увага при цьому приділяється дослідженню пізнавальних інтересів, які в становленні особистості відіграють роль цінних мотивів діяльності, а при певних умовах стають стійкою рисою особистості і проявляються в зацікавленості, допитливості, постійній жадобі знань.

Інтерес розглядатиметься нами як вибіркове емоційнопізнавальне ставлення особи до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а також до певних видів діяльності, які мають важливе значення для людини.

Далеко не все однаковою мірою захоплює людину. Тому ставлення її до предметів і явищ навколишнього світу має вибіркову спрямованість, її інтерес передусім пов'язаний з тим, у чому вона відчуває потребу, що для самої особи відіграє істоту роль. Лише тоді, коли той чи інший предмет, явище подія, вид діяльності уявляються людині як щось важливе, значне, вона з особливим захопленням пізнає, або займається цим.

Характерною особливістю інтересу, як уже зазначалося, є його зв'язок з емоційною сферою людини. Почуття особи являють собою основну, серцевину інтересу. Здивування, захоплення, задоволення, породжені пізнанням нового, радісні переживання в результаті подолання навчальних труднощів - все це різні за своєю значущністю і глибиною вияву почуття учнів, але всі вони викликані зацікавленістю пізнати природу людини.

Ця проблема в навчанні підлітків не нова. Значення його підкреслювали багато дидактиків минулого. У найрізноманітніших розуміннях проблеми в класичній педагогіці головну функцію його бачили в тому, щоб приблизити учня до навчання, заохотити так, щоб навчання для нього стало бажаним, потребою, без задоволення якої не можливе його благополучне формування.

Ян Амос Каменський, який здійснив революцію в дидактиці, розглядаючи нову школу як джерело радості, світла і знань, вважав інтерес одним з головних шляхів усвідомлення цієї світлої і радісної обставини навчання. Жан-Жак Руссо, спираючись на безпосередній інтерес вихованця до оточуючих його предметів і явищ, намагався будувати доступне і приємне дитині навчання. Російський педагог Констянтин Дмитрович Ушинський в інтересі бачив основний внутрішній механізм успішного вчення. Він показав, що зовнішній механізм приневолення не досягає потрібного результату. Навіть І.Ю. Гербарт, визнаючи інтерес імманентної властивості, закликав вчителя не бути нудним, а основувати навчання на інтересах, притаманних дитині.

Теорія інтересу розглядається в працях цілого ряду психологів і педагогіки: Б.Г. Ананьєва, М.Ф. Бєляєва, Л.І. Божовича, А.К. Маркової, С.Л. Рубінштейна, В.Н. Мясищева, М.М. Цвєткова, Г.І. Щукіної і інш.

Цій проблемі присвячені дослідження А.П. Архіпова, Ю.К. Кубанського, М.Ф. Бєляєва, В.Б. Бондаревського, Н.І. Гамбург, А.А. Льовіна, В.М. Максимової, Ф.К. Савиної, Г.І. Щукіної і ін. На Україні питання формування пізнавального інтересу освітлюють в роботах В.К. Демеденка, Г.К. Делікатного, Б.Г. Друзя, Е.І. Киричук, В.А. Онищука, В.Ф. Шморгуна.

Шляхи формування інтересу до знань, до навчальної роботи, досліджують багатьма творчо працюючими вчителями, як наприклад В.Ф. Шаталова, С.Д. Шевченко, С.М. Лисенко і ін. Психологи стверджують, що формування інтересу -- це замкнутий в собі автоматний процес. Воно обмовлено соціальним оточенням, сферою і характером діяльності не тільки самої людини, але і людей її оточуючих, процесами навчання і виховання, що мають особливі прийоми збудження інтересом колективом, активності самої особистості, її позиції і її роллю діяльності колективу.

Сучасна ситуація в розвитку школи висуває на перше місце піклування про розвиток учня, виходячи з його особливостей, нахилів, інтересів. Але, на жаль, на фоні загального падіння престижу освіти знижується і інтерес учнів до знань.

Аналіз стану фізичного виховання у загальноосвітніх школах України свідчіть про серйозні недоліки у роботі по формуванню пізнавальних інтересів школярів до знань на уроках фізичної культури, які у значної частини з них досить низькі. На уроках фізичної культури в основному розв'язують навчально-тренувальні завдання, спрямовані на формування рухових вмінь та навичок і розвиток основних рухових здібностей. Окремі вчителі роблять спроби формування в учнів пізнавальних інтересів до знань в галузі фізичної культури і спорту. Однак у зв'язку з областю теоретичної та практичної розробки проблеми результати цієї роботи, як правило, незначні.

Актуальність поставленої в роботі проблеми, її недостатня розробленість і визначили вибір теми курсової роботи "Педагогічні засади стимулювання пізнавального інтересу до знань на уроках фізичної культури".

Нами були визначені завдання дослідження:

Вивчити стан постановки та реалізації даної проблеми у педагогічній теорії та в практиці загальноосвітніх шкіл;

Вивчити характер пізнавальних інтересів школярів;

Виявити рівні сформованості пізнавальних інтересів учнів;

Розробити методику використання прийомів навчальної роботи, які стимулюють пізнавальний інтерес і перевірити її експериментально.

В роботі використовувались такі методи

дослідження:

- вивчення і аналіз наукової літератури з проблеми дослідження;

- вивчення і узагальнення масової практики загальноосвітніх шкіл;

- вивчення передового і новаторського досвіду;

- педагогічне спостереження;

- усне і письмове опитування к педагогічний експеримент.

Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні рівнів сформованості пізнавальних інтересів учнів 1- 4 класі на основі запропонованих критеріїв. Практичне - у експериментальній перевірці і обґрунтуванні методичних прийомів, які сприяють формуванню у школярів пізнавальних інтересів.

Розділ 1. Проблеми пізнавального інтересу в психології і педагогіці

1. Сутність пізнавального інтересу

урок фізична культура пізнавальний інтерес

Поняття "Інтерес" складне і багатогранне. Воно відображає об'єктивно існуюче відношення особистості, яке проявляється в процесі діяльності людини під впливом реальних умов життя.

"Інтерес, - пише С.Л. Рубінштейн, - завжди приймає характер двостороннього відношення. Якщо мене цікавить який-небудь предмет, це означає, що цей предмет для мене цікавий".

Інтерес як дуже складна і значна для особистості освіта має багато різних трактувань:

- інтерес виступає як вибірна спрямованість людини, її уваги / Т. Рибо,Н.Ф. Добринін/, її думок, помислів /С.Л. Рубінштейн/;

- інтерес розглядається як прояв розумової і емоційної активності / Е.Д. Строні, С.Л. Рубінштейн/;

- інтерес трактується як активатор різноманітних почуттів / Д. Фрейн / і як своєрідна чуттєвість дитини / Ш. Бюлер /;

- інтерес розцінюється як своєрідний сплав емоційно-вольових і інтелектуальних процесів, які підвищують активність, свідомість і діяльність людини / Л.А. Гордон /;

- інтерес являє собою структуру, яка складається з потреб / ПІ. Бюлер /;

- інтерес - це активно-пізнавальне /В.Н. Мясищев, В.І. Іванов/, емоційно-пізнавальне / Н.Г. Морозов / відношення людини до світу;

- інтерес - це специфічне відношення особистості до об'єкта, яке викликане усвідомленням його значення і емоційною привабливістю (А.Г. Ковальов).

В плані нашого дослідження найбільшу цінність являє концепція Г.І. Шукіної, яка вважає, що інтерес в дійсності виступає перед нами:

- як вибірна спрямованість психічних процесів людини на об'єкти і явища навколишнього світу;

- як тенденція, потяг, потреба особистості займатись саме даною галуззю явищ, даною діяльністю, яка приносить задоволення;

- як потужний збудник активності особистості, під впливом якого всі психічні процеси протікають особливо інтенсивно і напружено, а діяльність стає захоплюючою і продуктивною;

- і, нарешті, не індиферентне, а наповнене активними помислами, яскравими емоціями, вольовими прагненнями відношення до навколишнього світу, до його об'єктів, явищ, процесів.

У педагогіці розрізняють чотири етапи розвитку інтересу: зацікавленість, допитливість, пізнавальний інтерес, теоретичний інтерес.

Зацікавленість вважається найелементарнішим інтересом, що за певних ситуацій оволодіває учнями але при зміні ситуації швидко зникає. Цей етап розвитку інтересу пов'язаний з новизною предмету, яка може і не мати особливого знання для людини. В учнів ще не помічається прагнення до пізнання суті виучуваних предметів, явищ, процесів.

Допитливість характеризується прагненням проникнути за межі побаченого, розширити свої знання, одержати відповідь на запитання, що виникають під час навчання. І на цьому етапі для учнів характерні емоції здивування, почуття радості відкриття. Вони самі прагнуть відповісти на запитання: чому?, прагнуть розширити свої знання.

Пізнавальний інтерес -- це вищий етап розвитку учнів. Такий інтерес пов'язаний з намаганням учня самостійно розв'язати проблемне питання. В центрі уваги - проблема, а не готові знання. При цьому учні шукають причину, намагаються проникнути в сутність предмету, самостійно встановити закономірність, розкрити причинно-наслідкові зв'язки. Учень напружує думку, вольові зусилля, виявляє емоції.

Теоретичний інтерес характеризується спрямованістю учнів не лише на глибоке і міцне засвоєння знань, пізнання закономірностей і опанування теоретичних основ, а й на застосування їх на практиці. Теоретичний інтерес виникає у підлітків тоді, коли у них формуються наукові погляди, переконання, стійкий світогляд.

Усі ці етапи розвитку інтересу змінюють, взаємопроникають, пов'язуються між собою, часом співіснують в єдиному акті засвоєння знань, пізнавань нового.

В навчанні особливо фігурують пізнавальний інтерес.

Пізнавальний інтерес можна визначити в загальному як вибірну спрямованість особистості, яка звертається до галузі пізнання, до її предметної сторони і самого процесу оволодіння знаннями. В більш вузькому, стосовно до шкільного процесу навчання - це "спрямованість особистості дитини, підлітка на оволодіння всією сукупністю знань, які викладаються в школі.

Початок пізнавального інтересу є поява вже школярів таких питань, як "Звідки", "Чому?", "Що таке?".

Вони фіксують такі стани як зацікавленість, допитливість, в яких виступає пізнавальне відношення до світу.

Сутність пізнавального інтересу полягає в тому, що об'єктом його є сам процес пізнання, який характеризується прагненням виникати, в сутність явищ (а не просто бути споживачем інформації про них), пізнанням теоретичних, наукових основ деякої галузі знань, відносно стійким прагнення до постійного глибокого її вивчення.

Характерними ознаками пізнавального інтересу є динамічність, поступальний рух, перехід від явища до сутності, встановлення глибоких зв'язків, оволодіння закономірностями. Названі ознаки прояву пізнавального інтересу формуються і виявляються поступово. Збудником інтересу можуть бути природа, певний вид діяльності, соціально-історичне явище, а також людина, з якою пов'язаний суб'єкт.

Власне пізнавальний інтерес являє собою сплав важливих для розвитку особистості психічних процесів. В інтелектуальній діяльності, що протікає під впливом пізнавального інтересу, проявляється активний пошук, догадка, пошуковий підхід, готовність до розв'язку задач емоційні прояви ( здивування, чекання нового, інтелектуального, радість, почуття успіху).

В цьому своєрідному сплаві психічних процесів, що лежать в основі пізнавального інтересу найважливішим елементом є вольове зусилля (К.Д. Ушинський, Б.Г. Ананьєв, Н.Ф. Добринін). Самим характерним для пізнавального інтересу вольовими проявами необхідно вважати ініціативу пошуку, самостійність здобування знань, висування і постановку задач на шляху пізнання.

Інтелектуальна, вольова і емоційна сторони пізнавального інтересу складаються на його частини, а єдине взаємозв'язане ціле.

Ядром пізнавального інтересу є мислительні процеси.

Своєрідність пізнавального інтересу полягає у прагненні людини заглиблюватися в сутність пізнаваного. З цієї точки зору пізнавальний інтерес складає можливий мотив учіння, який лежить в основі позитивного ставлення учнів до школи, до знань, який зв'язаний з радісними переживаннями від розумової праці, з постійним бажанням заглибитись у вивчення одного або декількох навчальних предметів.

Важливою особливістю пізнавального інтересу є також те, що центром його буває така пізнавальна задача, яка потребує від людини активної, пошукової або творчої діяльності.

Пізнавальний інтерес може придбати характер схильності, якщо людина посилено і постійно займається тим чи іншим видом діяльності. Але він не завжди і не обов'язково розвивається в схильність. Цінність для його розвитку особистості в тім, що пізнавальна діяльність в даній предметній галузі під впливом інтересу до неї активізує психічні процеси особистості, приносить їй глибоке інтелектуальне задоволення, що сприяє емоційному підйому.

Пізнавальний інтерес в школі виникає в учнів на основі змісту

навчальних предметів, оволодіння яким складає основне призначення учнів. Звідси витікає, що в сферу пізнавального інтересу включаються не тільки придбані учнем знання, але й процес оволодіння знаннями, процес учіння в цілому, що дозволяє одержувати необхідні способи пізнавання і сприяє постійному поступальному руху школяра.

Пізнавальний інтерес деякими психологами ототожнюються з потребою в знаннях, яка орієнтує людину в дійсності.

Дійсно потреби людини є першоосновою, первинними збуджуючими силами, початковою причиною життєдіяльності людини.

На ранніх етапах розвитку пізнавальний інтерес не має характеру того неподоланного потягу, який буває притаманний потребі. Задоволення пізнавального інтересу не проводить школяра в стан насичення і задоволення, характерних для випадку задоволення потреби. Навпаки задоволення пізнавального інтересу, прагнення до знань набуває нового стимулу у вигляді успішного результату.

Рис вищої духовної потреби пізнавальний інтерес набуває тільки досягаючи дуже високого рівня, коли школяр знаходиться в постійному пошуку, коли він відчуває неспокій, якщо не задовольняється його бажання знати і вміти. Далеко не кожна людина (не тільки школяр) досягає такого високого рівня розвитку інтересу.

В пізнавальному інтересі знаходить своє вираження ряд важливих для навчання і розвитку моментів:

В ньому виражена єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін пізнавальної діяльності. Всі об'єктивно цікаві явища оточуючого світу., заключні і узагальненні в знаннях, знаходять своє вираження в пізнавальному процесі тільки тоді, коли придбають для учня об'єктивну значущість (А.Н. Лєонтьєв, Н.Ф. Добринін).

В ньому найбільш відчутно проявляється закономірність переходу зовнішнього і внутрішнє, що складає сутність розвиваючого навчання. Саме пізнавальний інтерес є своєрідним лакмусовим папірцем, що дозволяє перевірити і відчути вплив всіх затрачених в навчальному процесі засобів, оцінити стан учнів, викликаний їх застосуванням.

В ньому в органічній єдності представлені всі важливі процеси для особистості: інтелектуальні, емоційні, вольові. В пізнавальному інтересі знаходить своє вираження "думка-воля", думка-участь, думка- переживання" (С.Л. Рубінштейн), і це представляє для навчального процесу значну цінність.

Під його впливом активізується вся пізнавальна діяльність в цілому і психічні процеси,що лежать в її основі: сприймання, увага, пам'ять, уява; діяльність стає продуктивнішою.

Важливим фактором виховання учнів позитивного ставлення до навчання, а отже, активізації їх навчальних інтересів виступає емоційна сфера учнів. За справедливими твердженнями багатьох педагогів, зокрема В.О. Сухомлинського, знання стають дійовими при умові, якщо людина, здобуваючи їх, відчуває і переживає радість духовного збагачення.

Досвід кращих вчителів, спеціальні дослідження свідчать, що шляхи виховання почуттів учнів - найрізноманітніші. В першу чергу слід відзначити, що велику роль у цьому відіграє особистість самого вчителя, його життєрадісний тонус, уміння бути в мажорі, як зауважував А.С. Макаренко, тактовність, добре знання навчального матеріалу, уміння викласти його учням, запалити їх на самостійні пошуки, на самостійне здобування знань.

Велике значення має емоційна насиченість змісту навчального матеріалу, використання різноманітних форм демонстрацій та ілюстрацій технічних засобів, яскравих фактів, що підвереджують значущість тих чи інших засобів, явищ, подій, відкриттів у різноманітних галузях людських знань, законів і закономірностей розвитку природи і суспільства.

Важливу роль у вихованні почуттів учнів відіграє характер їх пізнавальної діяльності. При цьому слід наголосити на значенні проблемного навчання, яке, активізуючи розумову діяльність учнів, безумовно, позитивно впливає на розвиток їх емоційної сфери. Тут і почуття нового, і допитливість, і здивування як інтелектуальні почуття, що сприяють активній розумовій діяльності учня. А де є простір для вияву інтелекту, там і бадьорий та діяльний стан учнів, де для інтелекту немає місця, там нудьга, пригніченість, сонливість. Кожному відомі приклади з свого життя, коли слухали лекцію, читали книгу або дивилися кінокартину і начебто все гаразд, а в результаті буває важко відтворити їх зміст; бо книга, лекція як говорять не зачепила серця, не спонукала наш розум до діяльності.

Обмежитись вихованням почуттів учнів лише на уроках не можна. Важливо вчити їх розуміти красу навколишнього світу. "Ми, - писав В.О. Сухомлинський, - добиваємось, щоб у красі навколишнього світу, мистецтва учень черпав духовне благородство - доброту, сердечність, чуйність, готовність до творення і утвердження прекрасного".

Разом з тим слід ще раз наголосити на значенні саме урок - основної форми організації та проведення навчально-виховного процесу в школі.

Г.І. Щукіна, наприклад, виділяє такі особливості емоційного тонусу діяльності учнів на уроці, які стимулюють і закріплюють їх інтерес до навчання.

1 інтелектуальний настрій учнів, у результаті чого в них виникає почуття радості пізнання.

2.Спільна захопленість діяльності, у якій вчитель разом з учнями проводить пошукову роботу.

3.Організація вчителем дискусій з метою збудження їх інтересу до предмету обговорення.

4. Діловий та енергійний стиль проведення уроку.

5. Спокійний, рівний тон у спілкуванні вчителя з учнями, що створює атмосферу доброзичливості на уроці.

6. Емоційний тонус навчальної діяльності, який створюється самим змістом уроку.

Але знову ж таки слід приділити особливу увагу організації та керуванню самою розумовою, пізнавальною діяльністю учнів, яка є основним джерелом їх позитивних емоцій у процесі учіння.

Отже, можна зробити висновок, що емоційний тонус діяльності учнів на уроці визначається такими основними факторами: змістом навчального матеріалу, самим процесом учіння і особистістю вчителя як центральної фігури навально-вихідного процесу в школі.

Пізнавальний та фізкультурний інтерес тісно зв'язані між собою. З однієї сторони фізкультурний інтерес є часткою більш широкого пізнавального інтересу, з другої сторони, фізкультурний інтерес містить елементи пізнавального інтересу.

Інтереси розрізняються в залежності від мети діяльності. Пізнавальний інтерес спрямований на придбання знань. Фізкультурна діяльність ставить перед учнем пізнавальні завдання.

Інтерес за даними А.Ц. Пуні, містить в собі три компоненти:

Знання, якими володіє людина у конкретній області;

успішна практична діяльність у цій області;

емоційне задоволення на базі радості, яке отримує людина у зв'язку з результатом практичної діяльності.

На початковому етапі пізнавальний інтерес до знань на уроках фізичної культури може виникнути на основі любого конкретного компоненту - емоційного задоволення, пізнавальної цікавості, усвідомлення корисності рухової діяльності.

Формування пізнавальних інтересів - це процес тривалий. Він вимагає певних умов і залежить від педагогічного керівництва, від правильного встановлення органічної єдності системи науки, системи пізнання цієї науки та системи її викладання в школі. Учні оволодівають дійовими знаннями тоді, коли під керівництвом вчителя активно, з інтересом працюють над джерелами знань.

Необхідно відмітити і основні етапи процесу формування пізнавального інтересу:

- підготовка ґрунту для появи пізнавального інтересу створення умов які, сприяють виникненню потреби в даних знаннях і відповідному виді діяльності;

- створення позитивного ставлення до навчального предмету і до діяльності;

- організація діяльності, за якої формується справжній пізнавальний інтерес.

Формування позитивного ставлення до навчальної діяльності залежить від багатьох умов, насамперед від знання вчителем готовності дитини до навчання як до серйозної відповідальної і наполегливої праці; від знання вчителем ставлення учнів до школи, до знань, до навчальних предметів та зміни цього ставлення протягом тривалого періоду, від організації навчально-виховного процесу, зокрема використання дитячих можливостей до засвоєння знань.

Головна умова формування інтересу - це розуміння школярем змісту і значення виучуваного; для цього вчитель повинен поставити перед собою педагогічну чітку мету: в чому він повинен сьогодні переконати учнів, як розкрити їм знання даного питання в наш час і найближчу для дітей перспективу.

Друга важлива умова збудження інтересу -- це наявність нового як у змісті виучуваного, так і в самому підході до його розгляду. Не можна повторювати відомі істини на одному і тому самому пізнавальному рівні: треба розширювати горизонти пізнання учнів, виявити відшуковувати в добре відомому питанні нове, раніше не відоме, але істотне для глибшого розуміння матеріалу.

Третя умова виховання інтересу - це емоційна привабливість навчання. Треба прагнути, щоб здобуті на уроках знання викликали в учнів емоційний відгук, активізували їх моральні, інтелектуальні та естетичні почуття.

Четверта умова виховання інтересу - це наявність оптимальної системи тренувальних творчих прав і пізнавальних завдань до відповідної "порції" програмного матеріалу.

Під системою тренувальних вправ і пізнавальних завдань будемо розуміти найдоцільніше їх чергування і виконання в кількості, необхідній і достатній для засвоєння учням певного матеріалу, придбання потрібних знань, умінь і навичок.

Таким чином, аналіз психолого-педагогічної літератури, результати власних спостережень дозволяють показати формування пізнавального інтересу підлітків до знань на уроках фізичної культури, який виражає мотив навчальної діяльності учня.

2. Виявлення рівнів сформованості пізнавальних інтересів підлітків до знань у процесі занять фізичною культурою

Вивчення практики роботи по формуванню у школярів пізнавального інтересу до знань у процесі занять фізичною культурою проводилось шляхом аналіза методичної та спеціальної літератури, публікацій про досвід такої роботи в загальноосвітніх школах, вивчення і узагальнення передового і новаторського педагогічного досвіду, спостережень на уроках фізичної культури, бесід з вчителями і методистами фізичної культури, вивчення документації планування звітів шкіл з питань фізичного виховання школярів, обстеження рухової підготовленості дітей.

Перш за все нами були встановлені ознаки, за якими можна судити про наявність пізнавальних інтересів в учнів до знань на уроках фізичної культури. При цьому ми опиралися на дослідження Г.І. Щукіної.

1. Показники інтелектуальної активності:

а) питання учня, звертання до вчителя фізичної культури, що мають дійсно пізнавальний смисл, що виявляють бажання учня або уточнити, те, що залишилось незрозумілим, або відкрити перед собою перспективу пізнання певних явищ, процесів, їх закономірностей в галузі фізичної культури та спорту;

б) прагнення підлітків за особистим бажанням брати активну участь у діяльності, організованої вчителем фізичної культури, в бажанні висловити свою точку зору в обговоренні і розв'язанні піднятих на уроці питань та проблем пізнавального характеру;

в) активне оперування придбаних багажем знань, умінь і навичок в галузі фізичної культури і спорту, гнучке і вільне їх використання;

г) прагнення поділитися з іншими (товаришами, вчителями, батьками) новою свіжою інформацією, яка взята з різних джерел за межами навчання.

2. Показники емоційного фону пізнавальної діяльності:

міміка, жести, вигуки, обмін враження з сусідом, загостреність уваги в позі, негативна реакція на дзвінок з уроку.

3. Вольові прояви:

а) зосередженість уваги;

б) поведінка учня при затрудненні;

в) прагнення до завершення навчальних дій;

г) реакція учнів на дзвінок з уроку.

4. Вільний вибір діяльності у вільний час, переваги тих чи інших занять у позаурочний час.

Керуючись цими ознаками, ми визначили наявність інтересу учнів до навчально-пізнавальної діяльності. Учні V - IX класів схожі за навчальними можливостями, ставлення до занять фізичної культури, результатами навчальної діяльності (виходячи з бесід з дирекцією шкіл, вчителями фізичної культури, учнями, батьками).

В результаті дослідження одержано не однакові дані відносно наявності пізнавальних інтересів до знань у процесі занять фізичною культурою, їх динаміки і рівня розвитку.

Перш за все ми спробували уявити загальну картину інтересів учнів, місце в ній пізнавальних інтересів до знань. Одержані дані представлені в таблиці 1.

Таблиця 1

Інтереси учнів 1 - 4 класів

Інтереси	Кількість учнів, в яких виявлено інтерес (в % до числа досліджуваних в кожному класі)
	2 кл.	3 кл	4 кл.
	04	01	08
Пізнавальні інтереси до знань на уроках ф/к	48,9	49,5	31,6
спортивні	45,7	50,6	37,7
художні	12,8	18,7	10,2
трудові	27,7	32,2	21,8
суспільні	7,4	12,4	9,8
ділові	24,4	25,3	26,5
інші	19,1	28,6	28,3

З таблиці 1 видно, що інтереси учнів 1 - 4 класів мають різноманітну спрямованість. Пізнавальні інтереси до знань у процесі занять фізичною культурою мають не всі школярі. Динаміка розвитку їх, на жаль, така, що з класу в клас губляться пізнавальні інтереси.

Рівень розвитку пізнавальних інтересів до знань з фізичної культури учнів 1 - 4 класів ми визначили за такими критеріями:

характер пізнавальної діяльності учнів;

стійкість пізнавального інтересу;

локалізація пізнавального інтересу.

Групу школярів з низьким рівнем розвитку пізнавальних інтересів учнів, характер пізнавальної діяльності яких репродуктивно-фактологічний. Вони проявляють інтерес до нових знань, фактів, до цікавих явищ, які мають місце як на уроках фізичної культури, так і за їх межами. їх пізнавальні інтереси нестійкі, ситуативні, на рівні цікавості. Учні слабо володіють спортивною термінологією, мають низький рівень знань про руховий режим, про особливості занять фізичними правами та їх значенні у формі життєво-важливих рухових навиків і т. ін. Такий рівень потребує постійного підкріплення ззовні, нашарування нових яскравих емоційних ситуацій. У цій групі учнів інтереси розпливчасті, аморфні, немає чіткості в їх визначенні.

В групу учнів з середнім розвитком пізнавальних інтересів увійшли учні, які проявили інтерес до пізнання суттєвих властивостей предметів і явищ. Вони вміють оперувати одержаними знаннями, аналізувати свою пізнавальну діяльність. їх пізнавальні інтереси відносно стійкі. Вони активні у пізнанні, але інколи їх активність залежить від зовнішніх стимулів. Локалізація інтересів цієї групи учнів широка. Вони охоче виконують завдання з різних предметів. Широта їх інтересів найчастіше виражається в загальній допитливості, а не в глибокому підході до знань.

І, нарешті, у частині підлітків рівень розвитку пізнавальних інтересів може бути визначений високим. Ці діти характеризуються нахилом до творчої діяльності, до придбання нових знань і способів навчання. Вони проявляють інтерес до встановлення причинно-наслідкових зв'язків явищ, до виявлення закономірностей, до встановлення загальних принципів явищ. Вони здатні глибоко і всебічно заглиблюватись у сутність процесів, явищ і встановлювати зв'язки між ними. Для них характерна наявність потреби в пізнанні, вони не можуть не вчитися. їх пізнавальні інтереси мають чітку локалізацію.

Констатуючий рівень розвитку пізнавальних інтересів учнів 1 - 4 класів до знань з фізичної культури представлений нами у таблиці 2.

Таблиця 2

Рівень розвитку пізнавальних інтересів учнів 1-4 класів

Рівень	Кількість учнів, які досягли даного рівня (в % від числа учнів класу, що мають пізнавальні інтереси.
	2кл. (48 уч.)	3кл. (45 уч.)	4кл. (31 уч.)
низкій	35,4	32,6	36,7
середній	45,8	48,8	43,3
високий	18,2	17,8	20,0

Як видно з таблиці № 2, рівень розвитку пізнавальних інтересів учнів 1 - 4 класів рівний. Біля половини школярів мають середній рівень, при чому, виходячи з одержаних в ході констатуючого експерименту даних, кількість таких учнів майже не змінилась від 1 до 4 класу. Багато учнів мають низький рівень розвитку пізнавальних інтересів. Правда слід відмітити динаміку у розвитку учнів цієї групи. їх до 4 класу стало менше: (на 7,3 %).

Також не багато збільшилась до 4 класу група учнів з високим рівнем розвитку пізнавальних інтересів - на 5,1 %.

З метою визначення з фізичної культури з учнями - підлітками загальноосвітньої школи №35 м. Донецька, було проведено письмове опитування. Ми запропонували дати письмові відповіді на такі питання:

- Значення фізичної культури для всебічного розвитку особистості. (З Як проводити загартовування повітрям?

- Яких правил треба притримуватись при загартовуванні сонцем? (З Як здійснювати загартовування водою (обтирання, обливання, душ,

купання)?

- Які основні закономірності розвитку сили, швидкості, витривалості?

- Які прийоми самоконтролю за станом здоров'я, величиною фізичних навантажень використовуються фізичними вправами?

Загальний рівень знань учнів з фізичної культури представлений в таблиці 3. (див. Стор. 17).

Результат описання, які представлені у таблиці 3, відображають невисокий, а в окремих випадках занадто низький рівень знань підлітків. Однак ми помічаємо досить незначне зростання показників якості знань від V до IX класу.

На жаль, тільки 15,4 % учнів 1 класу і 2 класу, 31,6 % учнів 2 і 3

класу, 32,2 % учнів 3 і 4 класів мають повні теоретичні знання загального характеру (знання про форми фізичного виховання дітей; про організацію фізичного виховання у країні; результати міжнародних змагань і. т. ін.), менш компетентні вони в питаннях природонаукових основ фізичної культури (правила режиму дня, загартування водою, сонцем та повітрям) і досить низьку обізнаність підлітків показали в питанні методики самостійних занять фізичними вправами.

Таблиця 3

Загальний рівень знань учнів 1- 4 класів з фізичної культури ( на початку експерименту)

Фізкультурно освітні знання	класи	Показники якості знань (в %)
Загальний	2	9,1	8,1	44,8	38,0
рівень знань	3 4	8,0 16,1	9,0 17,0	43,8 38,9	38,7 28,0

Дані нашого дослідження у цілому підтверджуються іншими дослідженнями, які також характеризуються низьким рівнем теоретичних знань школярів, а це свідчить про недостатній розвиток пізнавальних інтересів учнів.

В цілому, проведений нами констатуючий експеримент дозволяє зробити висновок про те, що у багатьох учнів 1 - 4 класів відсутні пізнавальні інтереси до знань з фізичної культури. Навіть в тих учнів, в яких він є, інтереси недостатньо сформовані і рівень знань низький.

Виявлення рівнів розвитку інтересів підлітків виявлено досить таки складною задачею, тому що в уявах різних вчителів один і той же учень одержує різну характеристику рівня пізнавального інтересу, оскільки він до різних предметних галузей навчання може мати різний рівень. Тому в цілому по класу створюється досить таки складний комплекс індивідуальних пізнавальних інтересів, керування якими надзвичайно складно.

Дослідженням виявлено, що інтерес школяра, як його вибіркове відношення до окремих предметів розміщується не в одній зоні розвитку (високій, середній, низькій), а займає дві зони (високу, середню) або навіть охоплює всі три зони. Таким чином, загальна картина рівнів розвитку пізнавальних інтересів в одному класі надзвичайно різноманітна. Наприклад, розподіл рівнів предметної спрямованості інтересів навіть двох учнів в одному 3 класі при загальному благополуччі свідчить про неспівпадання високого і середнього рівнів.

Чітка картина розподілу рівнів інтересу виявлено у школярів одного класу, що свідчить про складність впливу педагогічного процесу на індивідуальні інтереси учня.

Звичайно, важливо зафіксувати на фоні загального благополуччя причини різко негативного ставлення по придбанню знань у процесі занять фізичною культурою. Це може обумовлюватись не тільки загальними причинами (недоліки вкладання, слабкою організацією пізнавальної діяльності учнів на уроці), але й різними обставинами для кожного учня (не склались відносини з вчителем фізичної культури, не оволоділа способами, або технікою виконання вправ і т. ін.). Але таке становище можна усунути, якщо виявити і нейтралізувати вплив негативних обставин. Значно більшу тривогу викликає байдуже ставлення школяра до цілого ряду навчальних предметів, оскільки це зв'язано не тільки з порушенням системи знань, в якій утворюються проблеми, але з індиферентним, а часто і з негативним ставленням до процесу пізнання, пізнавальної діяльності, без якої не може здійснюватись продуктивно, якісно кожна діяльність. Активний самостійний творчий пошук в пізнанні у шкільні роки пов'язаний з розв'язанням важливого завдання - формуванням пізнавального інтересу в кожного учня.

Більш значними факторами є вплив характеру інтересу на становлення особистості учня, перспективи його розвитку: чи зможе він перебороти особисті слабкості (наприклад, перебороти страх при лазанні по канату, повірити у власні сили перед важкими змаганням з легкої атлетики і т. ін.), чи стане пізнавальний інтерес ведучим мотивом в загальній структурі мотивації і які перспективи, який характер його пізнавальної діяльності?

От чому саме характер пізнавальних інтересів, виявлений дослідженням поряд з розшаруванням рівнів інтересу до предметної спрямованості не менш складне розшарування учнів за характером їх пізнавальних інтересів, які в кожному класі складають не менше 3-4 груп: учні з аморфними, багатосторонніми - широкими інтересами і локальними - стержневими. Майже у кожному класі з 1 по 4 класи значна частина учнів володіє аморфно-неясними, нестійкими неусвідомленими пізнавальними інтересами. Більшість цих підлітків інертні, слабо проявляють активність і потребують особливої уваги вчителя у керуванні їх руховою і пізнавальною активністю.

Амфорні інтереси школярів без тенденції розвитку особливо збідніють особистість дитини. Пізнавальна діяльність учнів з аморфними інтересами не має тих цінних властивостей, які вона набуває під впливом пізнавального інтересу (пізнавальної активності, радісного емоційного тонусу, вольових прагнень до подолань перешкод). Пізнавальна діяльність, наприклад, зв'язана з відшуканням теоретичних відомостей з методики розвитку основних фізичних якостей, з плануванням самостійних тренувальних знань, з проведенням розминки - неприємний обов'язок.

Вона не приносить радості і часто буває поєднана з боязню невдач, невпевненістю в своїх можливостях, почуттям неповноцінності і, як наслідок цього - інтелектуальної пасивності, інертності, вольової розслабленості.

Багатосторонній, широкий характер пізнавальних інтересів учнів відрізняється тим, що спонукає до пізнавальної активності в діяльності, надихає шукати і знаходити нове в усіх галузях предметного світу. Учні, які володіють багатосторонніми інтересами, - чудові помічники вчителя: вони мобільні, швидко відгукуються на те, що відбувається на уроках фізичної культури, охоче беруть участь у обговоренні фронтально поставлених завдань, задають питання вчителю, звертають увагу на техніку виконання вправ, вказують на недоліки при їх виконанні та шляхи їх подолання.

Багатосторонні інтереси учнів сприяють змістовність їх спілкування з товаришами і дорослими, цілеспрямованості і забезпеченню спільної діяльності. Разом з тим, учні, які володіють різносторонніми інтересами потребують особливої уваги з боку вчителів і батьків. Слабке диференціювання і недостане стійкість характеру цих інтересів можуть виявитись перешкодами на шляху до глибокого освоєння школярем окремих предметів. От чому педагогічний вплив на перспективи розвитку особистості, що володіє багатосторонніми інтересами полягає в необхідності послідовного заглиблення, забезпечення, пізнавальної діяльності учня, що має вихід на забезпечення його загальної пізнавальної спрямованості і в той же час виділення серед широких пізнавальних інтересів якого-небудь основного стержня інтересу, що в свою чергу створює можливість використання набутих знань і способів діяльності в інших предметах, галузях.

В цьому випадку при допомозі обширного запасу і вмінь створюється можливість вибрати те, що необхідно для нової галузі, і разом з тим те, що сприяє широким і глибоким узагальненням по всьому фронту пізнання.

Локальний стержневий характер інтересів зосереджених на 1-2 суміжних або полярних галузей діяльності. Це стійкі, достатньо глибокі інтереси закріпляються в практичній діяльності за межами навчального процесу. Рівень усвідомленості стережневих інтересів у школярів достатньо високий, вони добре аргументують своє вибіркове ставлення до уроків фізичної культури суспільною і особистісною значимістю, практичною необхідністю, зацікавленістю. Локальні інтереси займають значне місце в навчальному процесі, але особливо сильно вони проявляються в життєдіяльності школяра. В навчанні стержневі інтереси мають помітний вплив на рівень і глибину знань учня; їм він присвячує свій вільний час, в цій галузі він значно ерудований, оскільки і круг читання в галузі локального інтересу буває більш широким. Але локальний стержневий характер пізнавальних інтересів в розвитку особистості школяра може мати різний результат. Як сильний усвідомлений інтерес, поєднаний з нахилом учнів до фізкультурно-спортивної діяльності, він може справляти благотворний вплив при допомозі переносу домінуючої мотивації і придбання способів на пізнавальну діяльність в цілому. Але в той же час, будучи ізольованим від всієї системи навчання, локальні стержневі інтереси можуть стати і психологічним бар'єром до освоєння тих предметних галузей пізнання, які не можуть в зоні локальних інтересів, але необхідні для всебічного розвитку особистості. От чому найбільш сприятливим є поєднання багатосторонніх пізнавальних інтересів, які забезпечують широку зацікавленість школярів, з виділенням серед них стержневого інтересу до навчальної діяльності, зв'язаної з фізичною культурою і спортом, що сприяє поглибленню пізнавального інтересу, стійкості його цінної мотивації і удосконаленню способів пізнавальної діяльності.

Виділені характеристики пізнавальних інтересів школярів в значній мірі впливають на навчання, пізнавальну спрямованість діяльності дітей, їх розвитку у цілому.

Тому вчителеві фізичної культури необхідно продумати і чітко скоординувати роботу по формуванню пізнавальних інтересів школярів до знань на уроках фізичної культури.

Розділ 2. Формування пізнавальних інтересів 1 - 4 класів на уроках фізичної культури

1. Педагогічні умови і основні шляхи стимулювання інтересу учнів до знань на заняттях з фізичної культури

Проблема стимулювання пізнавальних інтересів учнів 1- 4 класів до знань у процесі занять фізичною культурою - одна із актуальних. По суті справи розв'язання її пов'язане з двома головними питаннями: по-перше, сприяти найбільш повноцінному відображенню у свідомості учнів явищ науки, проникнути у їх суттєві взаємозв'язки; по-друге на цій основі збуджувати, підтримувати і підкріплювати таке ставлення до знань, до навчання в школі, яке наповнене готовністю оволодівати знаннями, прагненням не ковзати по поверхні, а заглиблюватись все більше і більше у процес пізнання.

Розв'язання цих завдань значною мірою і забезпечує взаємозв'язок навчання і розвитку, одного із важливих форм вираження якого є пізнавальний інтерес школярів.

Процес навчання у цілому спрямований на керівництво і управління пізнавальною діяльністю учнів, є основою виховання і розвитку їх пізнавальних інтересів. Саме в процесі навчання, де саме зміст діяльності служить важливим джерелом розвитку пізнавальних інтересів, виражений взаємозв'язок цілей, які висуваються суспільством, і тих цілей, які ставить перед собою учень. Суть навчання полягає у тім, щоб озброювати і оволодівати системою знань фактів і закономірностей, повідомляти і здобувати нові, більш складні способи пізнавальної діяльності, ставити і розв'язувати поступово все складніші завдання. При цьому важливі для розвитку пізнавальних інтересів завдання навчання розв'язуються під керівництвом вчителя фізичної культури у співдружності з колективом товаришів з широким використанням самостійної і індивідуальної роботи. Все це створює ситуації, які забезпечують можливість і максимального використання рівня соціального розвитку школярів і виявлення їх потенційно-вольових можливостей психічного розвитку, і збудження їх до активного навчання.

Сформованість пізнавальних інтересів учнів визначалась трьома рівнями на основі критерії, які описані у попередньому параграфі. Крім того, ефективність експериментальної роботи визначалась кількістю школярів, у яких виявлено пізнавальні інтереси.

Теоретичний і практичній аналіз впливу процесу навчання на пізнавальні інтереси школярів дозволяє виділити в ньому два основних джерела формування пізнавальних інтересів :

* зміст навчального матеріалу;

* організація пізнавального інтересу.

Серед педагогів і психологів ведеться полеміка з питання значущості цих джерел. Одні з них бачать головний резерв розвитку дітей в змісті навчання, інші - у способах навчання. Ми підтримуємо концепцію

Г.І. Щукіної, яка стверджує, що "і пошук необхідного для розвитку учнів змісту, і дослідження впливів способів навчання на розвиток учнів різною мірою необхідні з метою всебічного вивчення резервів навчання для розвитку".

Виділення у навчальному процесі два важливих джерела формування пізнавальних інтересів школярів, ми бачимо в них багато об'єктивних інтересів. При цьому кожне джерело володіє особливими, специфічними для нього можливостями впливу на інтерес, особливими стимулами і викликає особливі стани особистості учня.

Разом з тим досліджуючи стимулюючі пізнавальний інтерес особливості процесу навчання, слід виділити той великий вплив, який справляє на стимуляцію інтересу фактор спілкування, в процесі якого формується відношення участі, співучості, зацікавленості успіхами інших.

На заняттях фізкультурою важливо, щоб у колективі панувала атмосфера культури взаємин учителя й учнів, а також учнів між собою. І тому ми домагалися, щоб учні постійно виявляли щире, доброзичливе ставлення один до одного. Ми розуміли, що взірцем для наслідування повинен бути вчитель фізичної культури і успіху вихованні учнів буде досягнуто за умови, що вчитель викличе у своїх виконавців бажання бути схожим на нього, спонукатиме їх до наслідування гарних манер, корисних звичок і т. ін.

Ми шукали шляхи до взаєморозуміння з усіма школярами. Відомо, що не всім учням однаково дається засвоєння фізичних вправ, виконання навчальних нормативів. Часті невдачі окремих школярів при недостатньому педагогічному такті вчителя можуть викликати у них негативне ставлення і до нього, і до фізичної культури. Щоб не показувати свої вади і не втратити свій престиж в очах однокласників,такі учні вдаються до пропуску уроків або ж заявляють про свідоме небажання займатися цією "непотрібною" справою.

У таких випадках ми проявляли до школярів особливу чуйність і педагогічний такт, вселяли йому впевненість у своїх силах шляхом практичної допомоги при виконанні складних вправ, застосовували підготовчі і підвідні вправи і т. ін. Корисною була відверта розмова з таким учнем на одинці про те, як подолати йому складні сторони фізичної підготовленості, які вправи слід виконувати з цією метою в дома.

Не будучи безпосереднім джерелом пізнавального інтересу, відношення, які виникають на уроках фізичної культури між учнями і між ними і вчителем, справляють значний стимулюючий вплив на розвиток інтересу до знань у процесі занять фізичною культурою.

Проведене нами дослідження показало, що зміст навчального матеріалу буде служити джерелом стимулювання пізнавальних інтересів, якщо воно буде забезпечувати подане нижче:

а) новизну інформації. Численні висловлювання учнів з приводу інтересу до школи, до уроку фізичної культури, до навчальних предметів підтверджують саме той факт, що дія нового, якого ще не було в їх досвіді, елемента знань усвідомлюється як факт, сприяючий або виникненню, або закріпленню пізнавального інтересу. При цьому елемент новизни - важливий фактор підтримання пізнавального інтересу навчання взагалі. Елемент новизни, внесений в усі сторони навчального процесу, завжди виявляє свою збуджуючу дію (нові факти, нові порівняння, нові аспекти викладання матеріалу, нові форми діяльності, нові способи розв'язку задач).

Найбільш важливими станами людини, супроводжуючими процес її активного орієнтиру є стани несподіваності, збентеження, здивування. Новизна і є той стимул зовнішнього середовища, який збуджує ці стани. Уроки фізичної культури заключають у собі багатющі можливості представити учням різного віку те нове, що може вразити, здивувати, збентежити. Це - багато нових фактів, повідомлень, теорій про існування яких більшість учнів раніше і не підозрювали.

Великий інтерес, наприклад, зафіксований нами на уроці фізичної культури (в 4 класі) з теми "Опорні стрибки через снаряд", коли учням відкрилась нова галузь знань, яка дозволила їм виконати всі рухові дії відповідно до законів гармонії. При виконанні складних рухових завдань моменти зафіксувати важче, як суб'єктивно, так і об'єктивно. Наприклад, два спортсмени, пояснюємо ми, метальники кинули спис на однакову відстань. Однак один з них вільно "йшов канатом", а другий "ледь утримався на ньому". Один володіє ювелірним мистецтвом: гармонійно спрямовує всі свої сили на єдину мету - дати спису необхідну енергію та інші параметри польоту, а інший витрачає енергію не тільки на те, щоб якомога далі полетів спис. На легкоатлетичних змаганнях ви, можливо, спостерігали, як спортсмен, який кинув спис, раптово хапається за лікоть, плече, бо він отримує травму. "Виконання дій, - наголошуємо ми, - у цьому випадку здійснюється всупереч законам гармонії.

Спостерігаючи на стадіоні дії, продовжуємо ми, глядач ніби-то перевтілюється у спортсмена настільки, що повторює його рухи, співпереживає. Гармонія рухів внутрішньо сприймається глядачем, тільки вона здатна виключити співпереживання. Досить однієї помилки, щоб воно включилось.

Стимул новизни знаходить своє вираження також у змісті, що виходить за межі програми. Так, вчитель фізичної культури, (в ролі якого виступали ми під час проходження активної педагогічної практики), який звертає увагу на необхідність виконання рухових дій за законами гармонії, приводить такий приклад. Півтора століття тому назад на острові Мілос була відкопана скульптура Венера Мілоська без рук. Вчені робили спроби визначити, чи була ця скульптура з руками. Якщо так, що ж вона в них тримала, (морську раковину, щит?) Однак м'язи були би у напруженому стані. Але вона тримається вільно, розслаблено, випромінює спокій. Скульптуру Агесандру вдалося створити як гармонійне ціле, тобто показати досконалість людського тіла без рук - не відняти, ні додати.

б) Оновлення вже засвоєних знань.

Неможливо використовувати новизну змісту як постійний стимул розвитку пізнавального інтересу, тому що в школі вивчається не все нове, а багато з того, що стало звичним, втратило свою привабливість через те, що часто повторюється

Пізнавальний інтерес може викликатися до життя і підкріплюватись стимулами іншого порядку, ніж ясна новизна, він може притягуватись предметами і явищами звичайними, знайомими, повсякденними в тому випадку, коли в них виявляються нові сторони або те, що було невидимим і невідчутним раніше.

Оновлення попередніх знань, новий аспект розгляду вже відомого, можливість бачити в попередніх, вже сформованих і ставши звичними знаннях нові грані, нові повороти, нові сторони, які бентежать, викликають дивні враження, - це важливий стимул пізнавального інтересу.

Для формування пізнавальних інтересів важливо спиратись на досвід учня не з метою його примноження, а з метою показу його недосконалості і його перебудови. Тому потрібно швидше, не зближувати особистий досвід з навчанням, не згладжувати протиріччя між даними особистого досвіду і змістом навчання, а загострювати їх, щоб заставити учнів засумніватись в точності власного досвіду,переглянути дані цього досвіду з точки зору засвоєних знань, які по іншому його висвітлюють. У цьому сутність розвиваючого навчання і разом з тим потужний стимул появи і закріплення справжнього пізнавального інтересу. В силу цього вчителя необхідно застосовувати такі прийоми, які показують, як недосконалий досвід людини, як багато суттєвого і важливого залишається за його межами і як можна по іншому, економно і розумніше, спиратись на теоретичний,а не тільки на емпіричний підхід, розв'язувати навчальні пізнавальні задачі. Наприклад, мизвернули увагу на помилкові уявлення школярів V класу неправильно усвідомлений ними особистий досвід, який протистоїть новим вимогам щодо техніки виконання рухів. Так, помилкова думка підлітків полягає у тім, що в опорних стрибках з розбігу вони вважаються за необхідне при наскоках на мостик сильно зігнути ноги, "щоб сильніше відштовхнутися".

Щоб подолати таке помилкове уявлення, ми із шеренги викликаємо найбільш сильного учня, пропонуємо йому стати напроти та ловити двохкілограмовий м'яч, який ми будемо йому кидати. Ставимо вимогу: ловити м'яч витягнутими вперед руками, і в цей момент намагатися їх не згинати з місця. Решта учнів уважно спостерігають. Перший кидок ми робимо м'яко, учень легко виконує поставлену умову. Однак по мірі збільшення сили кидати для того, щоб не зійти з місця, учень вимушений все більше згинати руки. Тим самим ми підводимо підлітків 4 класу до висновку: щоб погасити силу та швидкість м'яча, який летить, треба зігнути руки. Після цього ми ставимо учням запитання: "Для чого ми розгинаємося при опорному стрибку?" Учні самостійно скажуть, що це потрібно для набору швидкості, щоб перестрибнути через спортивний прилад і тому ноги при наскоку на мостик не варто - цим гаситися швидкість розбігу та втрачається його сутність.