Педагогічні особливості розуміння себе та інших людей дошкільниками

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України Рівненський державний гуманітарний університет

Курсова робота

Педагогічні особливості розуміння себе та інших людей дошкільниками

Виконала: студентка І курсу

Післядипломної освіти педагогічного факультету

Спеціальність «Дошкільне виховання»

Якобчук Наталія Олексіївна

Рівне - 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичне вивчення проблеми педагогічних особливостей розуміння себе та інших людей дошкільниками

1.1 Співпраця дошкільного закладу та сім'ї у формування соціальної компетентності дитини

1.2 Спільна продуктивна діяльність на заняттях, у трудовій діяльності як засіб особливості розуміння себе і інших людей дошкільниками

1.3 Становлення взаємин дітей у грі

Розділ 2. Експериментальне вивчення педагогічних особливостей розуміння себе та інших людей дошкільниками

2.1 Організація, методика і аналіз результатів констатуючого експерименту

2.2 Реалізація розвивальної методики вивчення педагогічних особливостей розуміння себе та інших людей дошкільниками засобами вправ, завдань, ігор у різних видах діяльності дітей

2.3 Аналіз результатів проведеного експериментального дослідження

Висновки

Список використаних джерел

педагогічний особливість розуміння дошкільник

Вступ

Об'єкт дослідження - формування педагогічних особливостей розуміння себе та інших людей дошкільниками.

Предмет дослідження - розвивальна методика педагогічних особливостей розуміння себе та інших людей дошкільниками засобами вправ, завдань та ігор у різних видах діяльності дітей.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити розвивальну методику педагогічних особливостей розуміння себе та інших людей дошкільниками засобами вправ, завдань, ігор і різних видах діяльності дошкільників у межах розробленої логіко-структурної моделі.

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що застосування у роботі з дітьми четвертого року життя вправ, завдань, ігор у різних видах діяльності сприятиме позитивній динаміці формування взаємин між дітьми за умови дотримання відповідного методичного забезпечення у межах розробленої структурно-логічної моделі, яка передбачає:

· організацію різних видів взаємодії (дитини з дорослим, дитини з однолітками у малих, а потім більших групах) у межах спеціально створеного педагогічного середовища;

· поступове включення вправ, завдань, ігор до різних видів діяльності дітей;

· створення умов для якісно вищого рівня педагогічних особливостей розуміння себе та інших людей дошкільниками.

Відповідно до мети і гіпотези визначено основні завдання дослідження:

1. Проаналізувати філософські, психологічні і педагогічні аспекти розуміння себе та інших людей дошкільниками; виявити особливості, уточнити критерії, показники, рівні та чинники соціальної компетентності дітей дошкільного віку.

2. З'ясувати сутність, види, особливості вправ, завдань, ігор та їх місце у процесі розуміння себе і інших між дітьми четвертого року життя.

3. Розробити логіко-структурну модель розвивальної методики особливості розуміння себе та інших людей дошкільниками засобами вправ, завдань, ігор та експериментально її перевірити.

4. Розробити методичні рекомендації з застосування вправ, завдань, ігор у процесі розуміння себе та інших людей дошкільниками в умовах дошкільного закладу.

Відповідно до визначених завдань було застосовано такі методи дослідження:

· аналіз філософських, психологічних та педагогічних джерел;

· педагогічний експеримент;

· бесіда та спостереження;

· методи математичної обробки експериментальних даний.

Проблема розуміння в дитини з перших років його життя таких взаємовідносин з оточуючими людьми, які походили б з моральних принципів гуманізму - актуальна сьогодні як в теорії, так і на практиці виховання підростаючого покоління. У нашому суспільстві ці відносини, характеризуються дружнім співробітництвом, взаємоповагою, піклуванням людей один про одного, взаємодопомогою.

Дослідження показують, що між дітьми дошкільного віку існують доволі складні відносини. Задовго до того, як в процесі організованої вихователем сумісної діяльності складуться ділові контакти, між дітьми виникають особисті відносини, що базуються на почуттях симпатії, антипатії тощо, що впливає на становлення дитячого колективу, взаємовідносин в ньому, розуміння позитивних якостей між його членами, впливає на клімат та настрій дітей.

Особисті взаємовідносини істотно впливають на розуміння дошкільника. При правильному педагогічному керівництві цими взаємовідносинами шляхом організації сумісного життя та діяльності дітей в дошкільному закладі вони стають важливим засобом розуміння колективу та вихованню взаємодопомоги між дітьми. Особисті взаємовідносини найбільш яскраво виявляються в невеликих дитячих об'єднаннях, що будуються в основному на почутті взаємної симпатії, емоційної прив'язаності. В таких об'єднаннях дошкільники вчаться проявленням чутливості, чуйності, піклуванні про іншого, допомозі один одному, тобто тут беруть свій початок перші паростки доброзичливого відношення до оточуючих людей та своїх ровесників.

Розділ 1. Теоретичне вивчення проблеми педагогічних особливостей розуміння себе та інших людей дошкільниками

1.1 Співпраця дошкільного закладу та сім'ї у формування соціальної компетентності дитини

Виховання громадянина завжди було в епіцентрі уваги педагогічної науки і практики. Останнім часом воно набуває нового звучання у зв'язку із пріоритетністю проблеми виховання незалежної особистості, здатної до самореалізації в змінному соціумі. Відображенням полярності уявлень про особисте та державне є дискусії про пріоритети сучасного виховання, головним чином щодо його спрямування. Але ж виховання суспільно значущих якостей - не данина часу і не виконання «держзамовлення», а неодмінна складова формування особистості! І Базовий компонент дошкільної освіти трактує виховання як залучення дитини до системи вироблених людством цінностей, формування ціннісного ставлення до дійсності.

Сьогодні на перший план науки висунуто теорії, які проголошують пріоритет особистісних цінностей перед цінностями окремих груп. Водночас в умовах глобальної екологічної і духовної кризи проблема співжиття людей на гуманістичних засадах набуває значення категоричного імперативу збереження життя на Землі і людини як духовної особистості. Дуже важливо подолати так званий «кризовий менталітет» сучасності, зумовлений руйнуванням усталених раніше соціально-моральних утворень, які визначали особливості поведінки людини, структуру свідомості та психіки в цілому. Відтак перед вихователем постає завдання - закріпити найбільш стабільні духовні якості соціуму, що передбачає формування ціннісних орієнтацій людини, починаючи з довкілля, адже процес соціалізації особистісні саме в цьому віці найінтенсивніший і найрезультативніший.

Соціальна компетентність передбачає наявність в особистості здатності:

· аналізувати механізми функціонування соціальних інститутів суспільства, визначаючи своє місце в ньому, та проектувати стратегії свого життя з урахуванням інтересів і потреб різних соціальних груп, індивідів, відповідно до соціальних норм і правил, наявних в українському суспільстві;

· продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команди, виконувати різні ролі й функції в колективі, проявляти ініціативу, підтримувати взаємини та керувати власною соціальною поведінкою;

· застосувати технології трансформації та конструктивного розв'язання конфліктів, досягати консенсусу;

· спільно вивчати цілі діяльності, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти і стратегії індивідуальних та колективних дій, брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання;

· визначати мету комунікації, застосовувати ефективні стратегії спілкування. Залежно від ситуації, вміти емоційно налаштовуватися на спілкування з іншим.

Соціалізація дитини, тобто її входження у світ людей, починається від самого народження. Першою людиною у цьому процесі стає мати. Саме вона віддає дитині більшу части свого життя, дає перші приклади любові, ніжності, турботи, вчить малюка спілкуватися з іншими людьми.

Вихователі здебільшого скеровують виховні впливи на дитину. Вони посередники між дитиною та світом. Безумовно наука життя, яку викладають близькі та люблячі люди, легше сприймається дитиною, міцніше запам'ятовується.

Вікові прояви соціальної компетентності молодший дошкільний вік. Дитина знає себе в сім'ї близьких, дорослих та дітей, їхні родинні стосунки; в дошкільному закладі - ім'я та по батькові педагогів. Розуміє вимоги дорослих до її поведінки, виявляє інтерес до спільної з ними та з іншими дітьми діяльності. Розуміє відмінність між дорослими та дітьми. Розуміє захищеність дітей батьками. Розрізнює рідних, знайомих і близьких людей. Вміє вітатися, дякувати, просити допомоги і пропонувати її. Виражає своє ставлення до людей словами та іншими способами.

Середній дошкільний вік: дитина знає, що людина народжується і живе в сім'ї, розуміє значення родинних взаємин, злагоди й порядку в домі, вміє виявляти турботу про рідних і любов до них. Знає правила спілкування зі знайомими, «сусідами, друзями батьків» та незнайомими людьми. Виявляє турботу про людей відповідно до їхнього віку. Розуміє стан і настрій дорослих та дітей. Розуміє значення добрих стосунків з дітьми і педагогами в дитячому садку. Вміє спільно діяти у грі, під час занять. Знає і виконує правила ввічливого спілкування. Розуміє, що в товаристві слід дотримуватись певних норм. Виявляє інтерес до дій і слів вихователя, прагне співпрацювати з ним, отримати схвалення за добрі вчинки. Вміє розповідати про своїх друзів, про їхні риси характеру. Розуміє вимоги до своєї поведінки у спільній діяльності. Турбується про молодших дітей і вчиться у старших.

Старший дошкільний вік: дитина розуміє сімейні взаємини, ставлення членів родити одне до одного. Знає свій родовід, усвідомлює, що честь роду залежить від кожної людини. Бере участь у вшануванні пам'яті предків, у стосунках з сім'єю, родичами, які живуть поруч і далеко. Виявляє інтерес до родинних реліквій, бере участь у підтриманні родинних традицій. Має сформовані уявлення про доброту, гуманність, щирість як важливі якості людини та людських взаємин; про справедливість як здатність правильно оцінювати вчинки людей; про чесність як вимогу відповідати власною поведінкою тим критеріям, які застосовує, оцінюючи вчинки інших людей. Виявляє самоповагу, що ґрунтується на усвідомленні своєї індивідуальності, права на самовираження, на власні почуття та самостійну поведінку, яка не створює проблем для інших людей. Розуміє стан і почуття іншої людини з її вигляду, інтонації, дій, виявляє повагу до її почуттів, усвідомлює її право бути такою, якою вона є. чуйно ставить до інших людей залежно від їхнього віку та статі.

Вміє запобігати конфліктів і розв'язувати їх. Розуміє ставлення людей до себе. Почувається природно в товаристві знайомих і незнайомих людей. Знає, як реагувати на прояви справедливого ставлення до себе, розуміє причини цього і намагається усунути їх. Прагне, щоб взаємини були коректними, толерантними. Розуміє поняття «дружба» і «товаришування» й відповідно поводиться з однолітками.

Сучасний розвиток педагогічної думки в Україні характеризується пошуком нових підходів до побудови освітнього виховного процесу. Законом України «Про освіту», державними національними програмами «Освіта» та «Діти України» визначено, що особливої ваги набуває єдність виховних вимог до дитини протягом тривалого періоду становлення особистості, починаючи з раннього дитинства. Це потребує формування в дитини сталих тенденцій у поведінці, здатності до самостійного критичного мислення, до засвоєння нового знання, соціальної та моральної зрілості.

Сьогодні дедалі очевидніше, як важливо формувати в дітей відкритість до світу людей як потребу особистості, навички соціальної поведінки; розвивати усвідомлене ставлення до себе як вільної самостійної особистості та до своїх обов'язків, що визначаються зв'язками з іншими людьми, формувати готовність до сприймання соціальної інформації.

Загальні підходи до формування соціальної компетентності дитини визначаються принципами гуманізації виховання - олюдненні вихованих стосунків, визнанні цінності дитини як особистості, її значущості суспільстві, заснованої на усвідомленні своїх зв'язків з оточуючими людьми і в цілому - місця в людстві. Такий підхід відповідає загальній меті виховання - формуванню цілісної, гуманної особистості, орієнтованої на відтворення цінностей національної та загальнолюдської культури у творчій життєдіяльності, саморозвиток і моральну саморегуляцію поведінки.

Питання про співпрацю дошкільного закладу з родинами вихованців завжди було і залишається надзвичайно важливим для дошкільної педагогіки. Адже першою фазою соціалізації дитини є виховання і сім'ї, тут дитина встановлює свої перші зв'язки з іншими людьми, з рідними. На всіх етапах життя людини сім'я є найважливішим компонентом мікросередовища.

Сім'я і дитячий садок мають свою специфіку, особливості впливу на дитину, свої виховні засоби. Ці осередки не взаємно виключають один одного й не конкурують між собою, а взаємодоповнюють і коригують впливи один одного.

У взаєминах з батьками педагоги прагнуть керуватись такими принципами побудови стосунків, як принцип єдності й наступності, відмовляються від принципів паралельних взаємин, спроб підмінити один одного. Партнерство педагогів і батьків - партнерство рівних учасників спілкування, які прагнуть оволодіти мистецтвом спільної дії, налагодити співробітництво.

Особливого значення С. Русова надає сімейному оточенню, оскільки «родинне виховання найкраще, бо в його основі лежить ласка матері». Мати, яка є «найкращим керманичем розвитку психології дитини», - природна вихователька своїх дітей, яка інший раз і без наукової підготовки, інстинктом уміє читати в дитячій душі й розуміти її. У сім'ї виховується повага до старших, взаємодопомога, співчуття. А педагоги повинні стати добрими порадниками для батьків і продовжувача сформування гуманних рис, які заклали батьки.

Професійний педагог - це єдина людина, яка більше частину свого часу відводить на навчання та виховання дітей. Інші дорослі люди, батьки дитини теж, зазвичай, зайняті своїми професійними обов'язками і домашніми клопотами і не в змозі багато часу приділити дітям. Якби освітою і вихованням молодшого покоління не займались педагоги, то через кілька поколінь суспільство зупинилося б у своєму розвитку. Нове покоління людей виявилося б недостатньо підготованим для того щоб підтримувати соціальний, економічний і культурний прогрес суспільства.

У сучасному суспільстві педагог є фігурою, яка потребує особливої уваги. Там, де його місце займають недостатньо професійно підготовлені фахівці, насамперед потерпають діти. Втрати, які тут виникають, як правило, невідтворні. Це вимагає від суспільства створення таких умов, щоб серед педагогів опинялись люди, найбільш підготовані інтелектуально і морально до роботи з дітьми.

Головними і постійними вимогами, що висуваються до педагога, є: любов до дітей, прагнення до педагогічної діяльності, наявність спеціальних знань, широка ерудованість, педагогічна симпатія, високорозвинений інтелект, високий рівень загальної культури та моральності, професійне володіння різноманітними методами навчання і виховання дітей.

К. Ушинський справедливо вважав, що справа вихователя - скромна ззовні - є однією з найвеличніших справ в історії людства. Саме виховання, за його висловом «…має просвітити свідомість людини, щоб перед її очима лежав ясним шлях добра».

Сім'я - це геніальне творіння природи й суспільства. Зв'язок двох осіб різної статі, що називається шлюбом, - це не просто природний союз і не просто цивільний догорів, а передусім моральний союз, який виникає на основі взаємної любові, на довірі й перетворює подружжя в єдине ціле. Двоє людей, які поєднали свої долі, мають над мету - продовжити рід людський, народити й виховати дитину.

Дитина - це сила, що зцементовує родину, основа безсмертя людства. Це маленька людина, яка народилася, щоб залишити на землі вічний слід. Тому кожен юнак і дівчина мають прагнути до того, щоб обіймати найвищі, найпочесніші посади в житті - бути Матір'ю й Батьком.

Батьки мають усвідомити, що вони є першими вихователями своїх дітей. Кожен крок у своїх діях має бути виваженим, відповідальним, бути зразком для дітей. Як батьки ставляться один до одного, як працюють, як поважають інших людей, що і як говорять про сусідів, співробітників, керівник, як дбають про впорядкування свого помешкання, наскільки виявляють доброту, щирість, любов, увагу до своїх дітей, до старших - усе це предмет для соціального успадкування.

Вирішальним чинником розвитку людини є соціальний. Він охоплює декілька складників, зокрема: соціально-побутове оточення родини; діяльність дошкільних виховних закладів (дитячі ясла, садки); діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів; функціонування дитячих позашкільних виховних установ (дитячі бібліотеки, театри, будинки дитячої та юнацької творчості; спортивні школи, музичні й художні школи тощо); засоби масової інформації (радіо, телебачення, книги, газети, журнали); природа та ін.

Соціальний вплив тих, хто нас оточує, може активно відбиватися на соціальному розвитку дитини, сприяти формуванню тих особливостей, якостей, поведінки. Народна мудрість, спираючись на багатовіковий досвід виховання дітей, стверджує:

· Якщо дитина живе серед добра й чуйності - вона вчиться бути доброю й чуйною, турбуватися про інших.

· Якщо дитина знаходить розуміння - вона стає терплячою.

· Якщо дитина живе серед ворожнечі - вона вчиться «воювати».

· Якщо дитина зустрічається з насміхом - вона стає несміливою.

· Якщо дитина живе в атмосфері радості, мажору (бадьорості) - вона виявляє життєрадісність у своїх діях.

У дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім'єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім'ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.

У сім'ї дитина отримує перші уявлення про себе та інших людей, розвиває необхідні для життя соціальні почуття, навички спілкування і спільної діяльності. Сім'я створює передумови для взаємопроникнення світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості.

У народній педагогіці різних етносів, у висловлюваннях філософів, учених, письменників стосовно окремих сфер життя найбільший пласт думок стосується морального виховання. Наведемо лише маленьку частку роздумів про мораль і моральне виховання.

Мудрість українського народу в прислів'ях:

· Мораль чиста - краще всякого намиста.

· Правдою весь світ зійдеш, а неправдою ані до порога.

· Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає.

· Мудра людина вимагає всього лише від себе; нікчемна людина вимагає від інших.

Мудрість інших народів:

· Скромність - прикраса мудрості (японське прислів'я).

· Для себе жити - тліти, для сім'ї - горіти, а для народу - світити (російське прислів'я).

Мудрість філософів, учених, письменників, державних діячів:

· Щоб досягти моральної досконалості, треба передусім турбуватися про душевну чистоту. А душевна чистота досягається тільки в тому разі, коли серце шукає правди й воля прагне до святості (Конфуцій).

· Моральне невігластво і дикість у сфері любові приносить нашому суспільству величезну шкоду. Той, хто вважає любов лише задоволенням, породжує горе, нещастя, сльози (В.О.Сухомлинський).

Основою морального виховання є етика. Етика (від гр.. ethika - звичка, норов, звичай) - наука, об'єктом якої є мораль.

Мораль (від лат. moras - звичай) - це система поглядів і уявлень, норм, оцінок, що регулюють моральну поведінку людей у всіх сферах суспільного життя - у праці, побуті, політиці, науці, у сімейних, особистісних, колективних, міжнаціональних та міжнародних відносинах.

Провідні якості моральності формуються передусім у ранньому дитячому віці на основі «соціального успадкування». Вирішальну роль у цьому процесі мають відігравати батьки, інші люди, які оточують дитину. І права полягає не в проповіді цих моральних істин, а власних діях, поведінці старших. Насамперед конкретні дії батьків мають стати ідеалом для дітей, закласти основи моральних чеснот особистості. Кожна морально доцільна дія батьків і близьких рідних надійна основа формування в дитини благодійних моральних якостей. Одночасно навіть незначні аморальні порухи вихователів залишають у тендітній, чутливій душі дитини гіркоту, негативно впливають на становлення її морального багатства.

Головне завдання виховання -- це вироблення характеру. Людину ми найбільш цінуємо не за її знання, а за її характер, - він найбільше важить в зносинах людей міх собою, він дає змогу людині осягнути найвищі моральні блага.

Формування - це складний процес становлення людини як особистості, що відбувається в результаті розвитку і виховання, цілеспрямований процес соціалізації особистості, який характеризується завершеністю. Хоча про завершеність можна говорити лише умовно. Вихователі дошкільного закладу спільно з батьками можуть успішно розвивати в дітей позитивні навички поведінки і якості, які визначають характер їхніх взаємин і з дорослими, і однолітками.

З тієї миті, як дитина потрапляє в групу ровесників, її індивідуальний розвиток уже не можна розглядати і вивчати поза взаєминами з іншими членами групи. Саме на основі досвіду спілкування з ровесниками розвивати моральні якості підростаючої особистості, насамперед ті, які визначають її ставлення до людей.

Висвітлення питань, які розкривають шляхи розвивати позитивні взаємовідносин дітей, має важливе значення для педагогічної практики, зокрема поліпшення виховного процесу в дошкільному закладі.

1.2 Спільна продуктивна діяльність на заняттях, у трудовій діяльності як засіб особливості розуміння себе і інших людей дошкільниками

У педагогічній науці та практиці суспільного дошкільного виховання великого значення надається організації спільної діяльності дітей як важливому засобу формування в них початків колективістських взаємин, які є метою і водночас умовою виховання підростаючого покоління.

Спостереження показують, що залучення дитини до роботи разом з ровесниками допомагає їй відчути й зрозуміти необхідність виконувати загальноприйняті норми та правила взаємодії, формує вміння підпорядковувати свої особисті цілі й наміри груповим заради успіху загальної справи. Правильно організована спільна діяльність дітей сприяє тому, що вони поступово навчаються поважати товаришів, розуміти їхні бажання, інтереси, вболівати не лише за свою частку праці, а й за роботу своїх товаришів та її кінцевий результат. Під час виконання колективних або групових завдань у дитини часто виникає потреба поділитися з товаришем власним задумом, досвідом, умінням. Спільні переживання радощів успіху або смутку з приводу тимчасових невдач зближують дітей, згуртовують їх навколо єдиної мети. Емоційне піднесення сприяє розвиткові дружніх взаємин не лише в колективній діяльності, а й у повсякденному спілкуванні, вихованню дружніх відносин. Проте було б неправильно вважати, що залучення дітей до спільної діяльності само, по собі забезпечує виникнення позитивних взаємин між ними, формування у них колективістських почуттів.

Слід наголосити, що хоча спільна діяльність дошкільників, особливо старших, і спрямована на досягнення певного результату роботи, однак головна її мета -- засвоєння дітьми правил взаємодії з ровесником, вправляння у позитивних формах спілкування з іншими і турботливому ставленні до них. Спільність повинна бути у всіх видах діяльності дітей: грі, у праці, на заняттях. Проте аналіз навчально-виховного процесу в дошкільних закладах показує, що педагог організовує спільну діяльність частіше в іграх дітей, під час праці на ділянці, в ігрових куточках та в куточках живої природи. На заняттях навіть у старших та підготовчих до школи групах спільна діяльність дітей практикується, як правило, дуже рідко. Результат партнера часто зовсім не цікавить дитину, а іноді навіть породжує і ревниве ставлення до успіху іншого.

Безумовно, коли вихователі не приділяють належної уваги виховному аспекту спільної діяльності, у взаєминах з ровесниками діти користуються тими способами спілкування, які вже склалися раніше. Для одних спільна діяльність справді стає джерелом переживань за успіх спільної справи і створює об'єктивні умови для згуртування всіх її учасників, а для інших -- вона лише засіб виявлення особистих інтересів і пов'язаного з цим задоволення від успішного виконання своєї частини роботи. Спільна діяльність породжує між учасниками різні типи взаємин залежно від того, наскільки правильно її організовує педагог:

· взаємини дружньої взаємодопомоги, для яких характерне справжнє співробітництво, бажання допомогти товаришеві, якщо в цьому є потреба;

· взаємини партнерства, які характеризуються формальним співробітництвом, що ґрунтується на розподілі праці та додержанні законів рівності для досягнення спільної мети;

· взаємини співіснування, сусідства, для яких характерне вболівання кожного учасника за успіх власної частини роботи при відсутності будь-якої турботи про спільний успіх.

Існують різні типи взаємин старших дошкільників у процесі спільної продуктивної діяльності.

При першому типі взаємин позитивне ставлення до спільної діяльності емоційно забарвлює весь її процес: «подивіться, будь-ласка, якими гарними вийшли в нас ці дві блакитні лінії та червона квіточка посередині! Правда ж, весь торт буде красивим, якщо ми всі добре постараємось?» Вболівання за спільну справу відразу ж позначається і на характері взаємин дітей. Оленка з теплими нотками в голосі звертається до Сашка, усміхається йому: «Сашко, ти просто молодець, а я і не знала, що ти так гарно і швидко вмієш працювати!». Діти щиро радіють успіху свого товариша: «Ви тільки погляньте, яку гарну квітку виліпила Маринка!», «Ой, як добре все зробила Наталка!», «А Дмитрик теж постарався!».

Коли дітей об'єднує турбота про спільну справу, обов'язково з'являється взаємна вимогливість: «Ти, Ігоре, працюй старанно, а то ми більше ніколи не візьмемо тебе в свою групу. Ти зараз усіх нас дуже підводиш». «Славо, що робиш? Треба зовсім не так. Он яка в тебе велика квітка, вона займе багато місця, тоді не помістяться прикраси, які роблять інші діти».

У ставленні до товариша з'являється уважність: «Тетянко, давай не будемо більше розмовляти, а то ми заважаємо працювати Оленці. У неї ще візерунок вийде поганим». Таня не постаралась і все вийшло погано.

Вияви такого емоційного ставлення до невдач партнерів по спільній діяльності -- вірна ознака справжнього вболівання за спільну справу.

Взаємини формального співробітництва або партнерства характеризуються емоційно позитивним ставленням учасників діяльності до її процесу та результатів при відсутності уваги до переживань товариша з приводу його особистих успіхів або невдач. Діти виявляють радість від схвалення дорослим власного результату, але ревниво ставляться до успіхів іншого. У їхніх взаєминах немає тієї теплоти і вболівання про спільний результат, яку вони демонструють при справжньому співробітництві. Невдачі товариша зовсім не обходять дітей. Яскравим прикладом подібних стосунків може бути така ситуація. Іра, Сашко та, Галя виконують аплікацію. Іра пильно стежить за кожним рухом своїх партнерів, час від часу робить їм зауваження про якість виконання: «Сашко, ти зовсім криво клеїш ланцюжок, робота у нас вийде зовсім поганою». Галя, дивись, як багато клею ти набираєш на пензлик, папері будуть плями, я вже раз казала тобі про це. Деякі діти при цьому типі взаємин, навпаки, не роблять ніяких зауважень товаришам, які не можуть справитись зі своєю частиною роботи, не повчають їх, а мовчки забирають у них з рук виріб і виготовляють його самі. Ці діти не пробують навчити свого партнера, допомогти або пояснити йому, як слід виконувати завдання, їх цікавить лише кінцевий результат. Коли ж вихователь відзначає досягнення партнера, вони не пропускають нагоди похвалити себе - «А це я допоміг Толі виконати роботу».

Цікаво, що при взаєминах формального співробітництва діти намагаються порівну розділити між собою матеріал, чітко окреслити свою ділянку роботи ще до того, як приступлять до її виконання. При першому типі взаємин цим моментам діти не надають особливого значення.

Взаємини типу співіснування характерні тим, що спільність виявляється в тому, що діти виконують завдання на одному аркуші паперу, якщо вони, наприклад, роблять аплікацію. Проте кожний з учасників цілком самостійно виконує власну частину роботи без будь-яких уболівань за успіх спільної справи. Вони за всяку ціну намагаються заслужити похвалу на свою адресу і свідомо «не помічають» навіть очевидних успіхів товариша.

Наведені приклади показують, що не можна спрощено уявляти, ніби залучення дитини до нових форм цільної діяльності з ровесниками відразу зумовлює виникнення в неї позитивного емоційного ставлення до них. Цей процес складний і тривалий, а тому потребує певних усиль, спрямованих на формування способів взаємодії, вміння вболівати за успіхи іншого, разом з ним розділяти прикрощі невдач, радіти з приводу вдало виконаної спільної роботи.

Щоб діти вчилися помічати невдачі ровесника, співпереживати йому і приходити на допомогу, вихователь повинен відповідно спрямовувати їхні взаємини в процесі спільної діяльності і при її підготовці. Взаємини кожного типу потребують уваги вихователя. Слід дбати, щоб діти, які будують свої взаємини за типом дружнього співробітництва, контактували з якомога ширшим колом ровесників, особливо з тими дітьми, які не володіють позитивними нормами спілкування.

Для формування такого ставлення до ровесників слід використовувати різні життєві ситуації, пробуджувати в дітей емоційний відгук на стан, настрій ровесника. Вміння рахуватися з іншими людьми потребує не тільки здатність бачити і розуміти їхній емоційний стан, а й уміння гальмувати свої бажання, поступатися власними інтересами.

Важливу роль у розвитку дітей дошкільного віку відіграє посильна для їхніх фізичних можливостей праця, участь у трудовій діяльності сім'ї, колективній праці в дитячому садочку. Діти, схильні до активної діяльності, завжди виявляють бажання щось робити. Педагоги (батьки) передусім мають усвідомлювати, що праця - універсальний засіб формування всебічно розвиненої особистості.

У дитячому віці відбувається інтенсивне засвоєння дитиною моральних норм та ідеалів. Зокрема на цьому етапі в дитини має закладатися надійний фундамент моральності: оволодіння правилами й нормами моральної поведінки, формування почуттів і моральних переконань, вироблення прийнятих умінь і навичок у сфері моральної поведінки в суспільстві. Якщо родина не сформує у дитини цих морально-духовних якостей, надалі важко буде самій дитині в її спілкуванні з батьками, вихователями дошкільних установ, учителями-вихователями загальноосвітніх навчально-виховних закладів та іншими людьми.

Трудове виховання підростаючого покоління розглядається сьогодні як одне з найважливіших завдань усієї системи народної освіти.

Отже, в процесі праці в дітей формуються саме ті якості особистості, які конче потрібні їм для успішного навчання в школі, спілкування з ровесниками і дорослими.

Трудове виховання сприяє духовному збагаченню підростаючої особистості. Спеціально проведені дослідження показали, що в процесі трудових дій соціальна мотивація у дошкільників формується успішніше, ніж у ігрових діях (Л.І. Божович, Г.О. Люблінська,). (Під соціальною мотивацією праці розуміється прагнення зробити щось корисне іншій людині).

В останні роки в українській психолого-педагогічній науці та педагогічній практиці трудова діяльність дошкільників дедалі частіше розглядається не лише як важливий засіб формування в них позитивного ставлення до праці, відповідальності, працелюбності, а й неодмінна умова формування в хлопчиків і дівчаток колективістських рис особистості, доброзичливих взаємин ( Я.З. Неверович, В.Г. Шур та ін.).

З переходом дітей у середню групу помітно підвищуються вимоги до них у плані якості самообслуговування і водночас висуваються нові, які безпосередньо стосуються формування в них уміння виявляти взаємодопомогу, ввічливо звертатися з проханням до товаришів, дякувати за виявлену послугу тощо.

Відомо, що діти п'ятого року життя відчувають гостру потребу в спілкуванні з однолітками, всіляко намагаються налагодити його. І тут важливо постійно спрямовувати взаємини, які починають набувати усталеного характеру, у русло гуманного ставлення одне до одного. Тут без цілеспрямованого впливу вихователя у його підопічних замість позитивних можуть формуватися негативні навички, а їх перевиховувати, як відомо, досить важко.

Практика показала, що у формуванні навичок культури спілкування з ровесниками в процесі самообслуговування ефективним є такий прийом, коли вихователь, не вдаючись до розгорнутих пояснень, більше використовує різноманітні конкретні ситуації, що виникають у повсякденному житті дітей.

- Тетянко,-- звертається до дівчинки педагог,-- допоможи Оксані зашнурувати черевики, вона ще не навчилася це робити, а ти вмієш гарно.

- Васильку, розкажи Вові, як правильно користуватися гребінцем. Петрику, застебни верхній ґудзик у Дмитрика, йому це робити дуже незручно.

- Толя, прикрий двері своєї шафи, а то Іра не зможе дістати куртку.

Такі звертання-доручення до дітей орієнтують їх, як слід повестися у тому чи інших випадках, допомагають помічати, що ровесник потребує допомоги тощо. Крім того в подібних ситуаціях діти оволодівають практичним досвідом взаємодії та взаємодопомоги в колективі ровесників, що сприяє їхньому моральному розвитку.

Спостереження за дітьми п'ятого року життя показують, що дехто з них взагалі не вміє допомагати своїм товаришам, інші -- роблять це лише після нагадування чи підказки дорослого, а є і такі діти, які свідомо не хочуть це робити.

Отже, педагог повинен шукати індивідуальний підхід до кожного свого вихованця. Добре знання причин і байдужого ставлення деяких дітей до ровесників допомагає і вихователеві знайти адекватні прийоми впливу на них з метою стимулювання позитивних форм взаємин.

Байдуже ставлення дітей до своїх помічників найчастіше можна спостерігати там, де вихователь не приділяє достатньої уваги культурі спілкування своїх підопічних -- не вчить їх обов'язково дякувати одне одному за виявлену послугу, помічати будь-яке виявлення уваги і турботи товариша, не стимулює їх віддячувати йому тим самим. У результаті діти не вміють належно оцінювати допомогу своїх товаришів і відповідати приязним ставленням до них.

Отже, з набуттям досвіду взаємодії у різних видах трудової діяльності взаємини дошкільників стають дедалі усвідомленішими, а зв'язки між ними тривалішими і міцнішими. Під впливом правильного педагогічного керівництва вони поступово переростають у дружні взаємини, для яких характерні вибірковість, симпатія та взаємодопомога.

1.3 Становлення взаємин дітей у грі

Одним із виявів соціального інстинкту дітей є їхні гри. Інстинкт гри пояснюють педагоги і психологи по-різному. Найстарші кажуть, що гра - це спочинок; але з цим не можна згодитися, бо в грі дуже багато працює уява дітей, іноді дитина грається аж до втоми. Інше пояснення каже (Спенсер), що в грі виявляється зайва енергія, яка у всіх нижчих тварин залишається невикористаною в боротьбі за існування. Але це теж не відповідає істині, бо неонова енергія ніколи не може залишатися, як каже Гросе, на майбутній час. Сам Гросе дає більш наукову і правдиву теорію ігор: це інстинкт самоохорони, який в перші роки підготовляє до майбутньої боротьби з ворогами, до ловів здобичі. Справді, цуценята, граючись, симулюють боротьбу - то гризуться, то відбігають один од одного. Так само коні, коли граються, то бігають, б'ють копитами. Діти, граючись, бігають, стрибають, перелазять через перешкоди. Гра для дитини найкраща насолода, в іграх виявляються всі її здібності, її нахили, переживання. Спостерігайте дитину, коли вона грається, і ви знайдете ключ до розуміння її душі. Гра -- це настільки природній стан дитини, що багато педагогів змагалися все навчання малих дітей перетворити в гру, бо вона найбільш інтенсивно захоплює дітей. Діти з усього можуть зробити собі цяцьку, -- коробки з сірників, невеличкі палички, папірці, -- все в руках дитини перетворюється в щось для неї приємне й цікаве.

Ігрові дії дітей соціальні за своєю спрямованістю. У них відображаються досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або людину, з якою дитина вступає в контакти. Відомий психолог Д.Б. Ельконін зазначав, що гра є арифметикою соціальних взаємин. У реальній дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними предметами, з якими діють люди, у грі вони вперше відкриваються, отже, гра -- найважливіше джерело формування соціальної свідомості дошкільника. В цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини. Найбільші можливості формування дитячого товариства забезпечуються ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізується їхнє суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх сходинках розвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми спілкування. Відомо, що й в інших формах життя дітей (на заняттях, у праці) йде суспільне життя, але провідна роль тут належить дорослому, тоді як в ігровій діяльності багато що зумовлене активністю самих дітей.

Одним з ефективних засобів морального виховання є гра. Оскільки вона відповідає потребам та інтересам дітей, сприяє вияву їхньої самостійності, ініціативи, творчості, імпровізації, перевірці себе. У грі дитина активно пізнає навколишній світ, стосунки між людьми, правила і норми поведінки, себе, свої можливості, усвідомлює свої зв'язки з іншими. Цілеспрямований характер гри дає їй змогу добирати потрібні засоби, іграшки, товаришів по грі, здійснювати ігровий задум, вступати в стосунки з однолітками, а її творчий характер допомагає реалізувати свої уявлення про оточення, ставлення до нього тощо.

Гра привчає дитину рахуватися з іншими , розвиває моральні почуття.

Ігрові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини, сприяють розвитку добрих почуттів. У грі розкриється духовний світ дитини, рівень її морального розвитку. Ігрова діяльність зароджується на досить ранніх етапах розвитку людської особистості. Учені довели, що вміння гратися -- не інстинктивне явище, яке з'являється само собою. Гратися іграшками дитину треба вчити, тому процес спілкування дорослого з малим має обов'язково включати спільні ігрові дії. Спочатку дорослий сам маніпулює якимось предметом у присутності маляти.

Отже, застосування таких простих прийомів допомагає педагогові об'єднувати дітей у маленький колектив, в якому панує емоційно забарвлений настрій, гарні відносини, піклування та допомога один одному, що сприяє виникненню бажання всіх його учасників продовжувати спілкування і в інших видах діяльності.

У рухливих іграх можна об'єднати не лише невеликі підгрупи, а й усю групу дітей: ходити, бігати один за одним по одному, парами тощо.

Педагог весь час тримає в полі зору всіх дітей, домагається злагодженості в їхніх діях, самостійності в організації ігор, учить поступатися, допомагати одне одному, ділитися атрибутами, іграшками. Особливої уваги під час проведення рухливих ігор потребують фізично ослаблені діти. Лагідним і тактовним звертанням до них вихователь може викликати у своїх вихованців доброзичливе, товариське ставлення до слабших, бажання навчити правильно виконувати рухи. Звичайно, способи допомоги іншому, в молодших дошкільників ще примітивні, проте у виховному плані важлива сама наявність бажання допомогти однолітку.

Для виховання у малят уміння виконувати спільні доручення доцільно використовувати такий, наприклад прийом: після закінчення гри доручити кільком дітям зібрати обладнання й поставити його на місце. Можна об'єднати цим завданням дітей, які часто конфліктують між собою в повсякденному спілкуванні. В таких ситуаціях, виконуючи під наглядом дорослого його доручення, малята, як правило, діють злагоджено й дружно.

Характерна особливість 5-го р. ж. -- великий інтерес дітей до всього, що відбувається навколо них. Вони уважно прислухаються до розмов дорослих, фіксують їхні взаємини, іноді з власної ініціативи вступають у спілкування з незнайомими дорослими та ровесниками.

Усі ці зміни в житті дітей помітно розширюють їх кругозір, дають поштовх до нових ігрових задумів та інтересів. Особливо це виявляється в творчих іграх, які стають значно багатшими за змістом й різноманітнішими за сюжетом. У цих іграх частіше відтворюються багатогранні явища навколишнього життя, взаємин людей у побуті, в трудовій та громадській діяльності.

Особливо подобаються дітям ігри на побутові теми, в яких вони відображають значно багатший порівняно з іншими темами власний досвід. Тут вони найглибше можуть відтворити емоційний клімат, яким живуть їхні сім'ї, виявити своє ставлення до інших людей.

В середній групі велике значення у розв'язанні виховних завдань мають дидактичні ігри. Вони формують дитячий колектив, де обов'язковими умовами є уміння грати разом, узгоджувати власні бажання з інтересами ровесників, допомагати один одному, радіти успіхові товариша.

Беручи участь у грі вихованців, педагог користується прийомами прихованого контролю за взаєминами дітей і нагадує їм правильні лінії поведінки у відповідних обставинах. До такої гри можна залучити багатьох дітей і дуже важливо, що тут дорослий має нагоду поправляти в ігрових уміннях тих, які ними не володіють і через це часто уникають спілкування з ровесниками. На правах рівноправного партнера вихователь не тільки учить своїх маленьких підопічних, але й формує в несміливих упевненість, уміння додержуватись правил спілкування в різних життєвих ситуаціях.

При залученні дитину до колективної гри, слід подбати, щоб поруч з нею грали ровесники, які вже певною мірою володіють не тільки ігровими уміннями, а й навичками доброзичливого ставлення до людей. Це допоможе новачкові добре засвоїти ігрові дії, водночас буде уроком дружньої спів дії з ровесниками.

У ході такої гри вихователь повинен ураховувати не лише швидкість складання іграшки, а й ставлення малят одне до одного в процесі виконання завдання. Підбиваючи підсумки гри, знову-таки варто відзначити, що успіху досягла та група, в якій діти працювали дружно, вболівали один за одного.

Рухливі ігри також важливий елемент формування колективізму в дітей п'ятого року життя. Порівняно з попередньою віковою групою ці ігри значно ускладнюються. Результат у них часто залежить не від одного учасника, а цілої групи («Знайди собі пару», «Чия ланка швидше збереться» тощо). В таких іграх в дітей виникає почуття відповідальності не тільки за кінцевий результат спільної справи, але й за кожного з членів своєї команди.

Правильне керівництво грою -- важлива умова реалізації її виховних завдань. У цій віковій групі головні ролі виконують діти. Педагог повинен простежити, щоб таких ролях виступали не лише активні, а й тихі, сором'язливі діти. Зрозуміло, що ці діти спочатку не можуть виконувати свої ролі добре, і товариші іноді, сміються з їхньої вайлуватості, недостатньої спритності. Такі вияви не можна лишати поза увагою, бо звичка нетактовного ставлення до своїх товаришів може закріпитися в дітей. А дитина, яка не зовсім вдало справлялася з роллю, може втратити віру в свої сили, і її буде важко залучити до спілкування та взаємодії з ровесниками у майбутньому.

Ігрова діяльність старших дошкільників піднімається на якісно нову сходинку свого розвитку. В сюжетно-рольових іграх дії виконуються вже не заради самих дій, а для виявлення певного ставлення до партнера відповідно до взятої на себе ролі. Перш ніж розпочати гру, діти заздалегідь планують її хід, розподіляють ролі та добирають необхідний ігровий матеріал. У них уже з'являється взаємний контроль дій, вони вказують товаришеві на допущені ним неточності при виконанні певної ролі. певні підстави.

Виховне значення гри-драматизації полягає і в тому, що для її проведення потрібна велика підготовча робота всіх учасників, що позитивно впливає на формування дитячого колективу та вихованню відносин між дітьми. Вибравши для драматизації певний художній твір, учасники гри та майбутні глядачі починають заздалегідь готувати необхідні атрибути для її проведення: костюми, декорації, маски. Вже на цьому етапі всіх дітей охоплюють радісні переживання, пов'язані з майбутньою грою.

Колективні рухливі ігри виховують у старших дошкільників уміння узгоджувати власні дії та рухи з діями своїх товаришів, знаходити своє місце в колоні, не заважати іншим. Організовуючи рухливі ігри, вихователь повинен подбати про те, щоб кожна ланка була укомплектована з відносно однаковими фізичними можливостями та вміннями. Інструктуючи дошкільників перед початком гри, слід завжди наголошувати на тому, що ніхто не повинен порушувати правила, всі зобов'язані грати чесно, допомагати одне одному порадами, вказівками.

Таким чином, становлення взаємин старших дошкільників великою мірою визначається рівнем розвитку їхньої ігрової діяльності. Саме на ґрунті гри, як основної діяльності дітей, зароджуються їхні перші моральні уявлення про норми та правила спілкування і взаємини з людьми, які їх оточують, з'являються перші симпатії.

Розділ 2. Експериментальне вивчення педагогічних особливостей розуміння себе та інших людей дошкільниками

Дослідження було проведено в Новолюбомирському дошкільному навчальному закладі, для дітей загального розвитку, с. Нова Любомирка рівненського району. В групі дітей молодшого дошкільного віку. В дослідженні брали участь 17 дітей.

Мета проведення експериментального дослідження: виявити ефективність впливу використання вправ, завдань та ігор у різних видах діяльності через педагогічні особливості розуміння себе та інших людей дошкільниками.

Експериментальне дослідження відбувалось в три етапи: констатуючий, формуючий, контрольний.

2.1 Організація, методика і аналіз результатів констатуючого експерименту

Мета констатуючого експерименту: визначити рівні дитячих взаємин у групі.

Завдання констатуючого експерименту:

1. Виявити здатність до позитивного спілкування з однолітками.

2. Визначити рівні дитячих взаємин.

3. Скласти таблицю 1, з результатами констатуючого експерименту.

У дошкільному віці інтенсивно розвиваються моральні почуття дітей, норми та правила поведінки, формуються риси характеру й етичні навички, починає складатися стиль взаємин з однолітками. Саме тому в останні роки значно зріс інтерес педагогів і психологів до проблеми дитячих взаємин.

Формування позитивних взаємин у дітей 4-го року життя передбачає, насамперед, ознайомлення дітей із правилами та нормами спілкування з однолітками, а саме: виховання стійкого позитивного ставлення до оточення товаришів, формування вміння встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з дітьми та регулювання свою поведінку.

Вивчаючи дитячі взаємини, ми насамперед вважали за необхідне визначити характерні спільні ігри дітей та рівні ігрової діяльності і відповідальності їм дитячих взаємин. Під характерними іграми ми розуміємо типові, часто повторювані ігри, що відбивають знання про навколишній світ, які доступні дітям молодшого віку.

Перед нами стояло завдання встановити рівні цих ігор і залежність від них дитячих взаємин.

Про характер взаємин ми робили висновок, виходячи з таких показників: прагнення спільної діяльності, причини виникнення і врегулювання дитячих конфліктів, готовність запросити інших до гри і надати їм допомогу, ввічливість у поводженні з дорослими і своїми товаришами. За критерії сталості дитячих взаємин було взято тривалість спільних ігор, кількість учасників в одній грі, кількість ролей та змістовність гри.

Основний метод, що його застосували під час досліджень, полягав у систематичному і цілеспрямованому спостереженні за поведінкою дітей у спільних й індивідуальних іграх. Результати спостережень заносили в таблицю 1.

Порівняльний аналіз спостережень і бесід з вихователями та батьками показав, що у вихованців молодшої групи взаємини ігри мали, як правило, механічний характер. Діти виконували лише певні дії з предметами. Не спостерігалось комунікативної спрямованості у змісті ігор (бажання грати з другом, увага до нього і вияв вдячності тощо).

На підставі одержаних даних ми склали характеристики на кожну дитину. Особлива увага в них зверталась на ставлення дітей один до одного, на вміння грати разом. Ось, наприклад, окремі відомості з характеристики, складеної на Артема Т. (3. 5міс.): спокійний, товариський, любить гратися з машинами, будівельним матеріалом. Ввічливий у поводженні з дітьми, ділиться іграшками. У нього є друг Ваня З., та він доброзичливо ставиться й до решти товаришів.

А це витяг з характеристики Серрійко Г. (3р. 4міс.). Хлопчик неврівноважений, забіякуватий, плаксивий, неохайний. Навички самообслуговування відсутні. Постійних друзів немає, контакти з дітьми короткочасні.

Зовсім інші риси властиві Максиму К. (3р. 2міс.): хороший партнер у грі, вміє будувати, добре розвинута уява, але егоїстичний, вимагає до себе підвищеної уваги. Захоплюється переважно іграшками військового змісту. З однолітками різкий, не може ділитися іграшками.

На підставі аналізу спостережень та цих характеристик можна визначити три рівні дитячих взаємин:

1. Діти легко і вільно долучаються до спільної діяльності. Вони самі виявляють у цьому ініціативу, у них широке коло спілкування, є постійні друзі. Такі діти рідко вступають у конфлікти, вміють самостійно регулювати взаємини, діляться іграшками, готові допомогти.

2. Діти з позитивного боку виявляють себе у взаєминах з дорослими і ровесниками. Вони готові грати з товаришем, але виконання правил поведінки у спільній діяльності нестійке. Нерідко з їхньої вини виникають конфлікти у спільній грі.

3. Діти рідко беруть участь в іграх. Вони не вміють підпорядковувати свою поведінку узвичаєним правилам і нормам, часто заважають гратися іншим, не діляться іграшками. Нерідко у поводженні з ровесниками грубі.

Провівши аналіз даних взаємин дітей 4-го року життя: до І-рівня (найвищого) жодної дитини не було віднесено, до ІІ рівня віднесено 54% дітей; до ІІІ - 46%.

Значна кількість дітей не вміє встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з товаришами групи; для їхніх контактів властива короткочасність і несталість. Прагнення спільних ігор, ця природна соціальна потреба, не набула ще належного розвитку.

Порівняння одержаних рівнів ігрової діяльності і дитячих взаємин з відповідними показниками, зафіксованими у дослідженнях В.Нечаєвої, Ф.Жуковської, Р.Нанкової, Л.Артемової та ін., виявило істотну їх невідповідність. Причинами такої розбіжності, на нашу думку, є: