Актуальність і доцільність дослідження. Перехід українського суспільства на новий етап - етап побудови незалежної держави - зумовив необхідність вирішення завдань, пов'язаних із розвитком духовної культури особистості, оскільки їй належить визначна роль у формуванні нової Людини - освіченої, вихованої, культурної, здатної до самоосвіти, саморозвитку, особистості з високим рівнем духовності й культури, спроможної приймати нестандартні рішення, творчо мислити. Свідоме ставлення молоді до здобутків попередніх поколінь може забезпечити гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, а також збагатити на цій основі інтелектуальний потенціал народу, духовності й культури. Основні засади формування такої особистості розкрито в Національній доктрині розвитку освіти України ХХІ століття, у матеріалах підсумкової колегії МОН “Забезпечення якості вищої освіти - важлива умова інноваційного розвитку держави і суспільства" та деяких інших. У цих документах визначено, що однією з найважливіших складових у духовно-культурному розвитку особистості підлітків є естетичне виховання, зокрема навчання співу.

Аналіз стану дослідженості проблеми формування вокально-артикуляційних навичок свідчить про постійну увагу як вітчизняних, так і зарубіжних педагогів-музикантів до загальних питань формування вокальної культури підлітка (І. Зязюн, В. Разумний, І. Карпенко, Г. Шевченко, Н. Миропольська, Л. Коваль, В. Бутенко та ін.); впливу музики на життєдіяльність людини (філософи - Платон, Аристотель, І. Кант, Ф. Ніцше, О. Лосєв та ін.; педагоги - К. Ушинський, В. Сухомлинський, Д. Кабалевський, О. Рудницька та ін.; психологи - Л. Виготський, Б. Теплов, В. Петрушин та ін.); значення музичної культури, музичного виховання дітей і підлітків (О. Апраксіна, Н. Ветлугіна, А. Зиміна, М. Вовк, Л. Дмитрієва, Н. Гродзенська, Г. Падалка, О. Стахевич, О. Маруфенко, Л. Хлєбнікова; К. Далькроз (Швейцарія), К. Орф (Німеччина), А. Танасова-Букова, Ц. Колєв (Болгарія), М. Руссель-Пауль (Франція).

Складовою частиною духовної культури особистості дитини виступає музична культура, у структурі якої значне місце належить співу, який дає змогу розвивати в школярів любов до музичної культури та спадщини. Розуміння поетичного тексту пісні та передача його голосом сприяє формуванню кращих особистісних якостей і має велике значення на сучасному етапі освіти та виховання школярів.

Разом із тим стан духовного розвитку молоді сьогодні не може не викликати занепокоєння. Прослуховування сучасної музики та співу невисокого ґатунку може привести до пригніченості, роздратованості, агресії, що негативно впливає на становлення особистості. В умовах швидкого розвитку суспільства не завжди звертається увага на залучення до співацького мистецтва молоді. Потенційні можливості співу як чинника духовного, емоційного, творчого розвитку особистості не досить ефективно впроваджуються в практичну діяльність освітніх закладів.

Недостатня дослідженість проблеми, а також протиріччя між значущістю формування вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку та недостатність науково-методичного забезпечення цього процесу зумовили вибір теми "Формування вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку".

У зв'язку з реформуванням освіти, музично-педагогічної зокрема, постає питання про необхідність переходу від унітарної освітньої системи до варіативної. Відтак, особистість дитини стає центром інноваційного пошуку. На сучасному етапі розвитку нашого суспільства особистість дитини з її індивідуальною своєрідністю, психофізіологічними, віковими особливостями та властивими тільки їй динамікою та темпом розвитку має величезний потенціал для майбутнього прогресивного творчого розвитку.

Отже, на наступному етапі даного дослідження необхідно звернутися до питання психолого-педагогічних особливостей розвитку підлітків, а точніше до хлопчиків середнього шкільного віку. Безумовно, дуже важливим є знання педагога про всі зміни, які відбуваються з дитиною при переході з одного вікового щабля на інший, адже без урахування певних, навіть суто фізіологічних особливостей, неможливо знайти правильний підхід до кожного з вихованців.

А.В. Петровський зазначає, що проблеми вікової та педагогічної психології успішно досліджувалися та знайшли відображення у фундаментальних працях таких видатних вчених-психологів, як: Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, О.В. Запорожець, Л.В. Занков, Г.С. Костюк, Л.Н. Ланда, А.Н. Леонтьєв, Н.А. Менчинська, Н.Ф. Тализіна, Д.Б. Ельконін та багато інших [29,15].

Кожний вік є якісно особливим етапом психічного розвитку та характеризується безліччю змін, що складають в сукупності своєрідність структури особистості дитини на даному етапі її розвитку.Л.С. Виготський розглядав вік як певний, відносно замкнутий період розвитку, роль якого визначається його місцем в загальному циклі розвитку і в якому загальні закони розвитку знаходять кожний раз якісно своєрідне вираження. При переході від одного вікового етапу до іншого виникають нові утворення, що не існували в попередні періоди, перебудовується та змінюється сам хід розвитку.

Н.І. Нєпомнящая зазначає, що особливості віку визначаються сукупністю багатьох умов. Це і "система вимог, які висуваються до дитини на даному етапі її життя, і сутність відносин з оточуючими, і тип знань і діяльності, якими вона оволодіває, і способи оволодіння цими знаннями". До сукупність умов, що визначають специфіку віку, входять і особливості різних сторін фізичного розвитку дитини (наприклад, особливості перебудови голосового апарату підлітковому віці).

Зовнішні умови, що визначають особливості віку, діють на дитину не безпосередньо. Об'єктивно одні й ті ж самі елементи середовища впливають по-різному на кожну дитину, в залежності від того, через які психологічні явища, що виникли раніше, вони переломлюються. "Сукупність цих внутрішніх та зовнішніх умов і визначають специфіку віку, а зміна співвідношень між ними обумовлює необхідність і особливості переходу до наступного вікового етапу" [13,34].

Таким чином, вік характеризується особливостями умов життя та вимог, що ставлять перед дитиною на даному етапі його розвитку, особливостями її стосунків з оточуючими, рівнем розвитку психологічної структури особистості дитини, рівнем розвитку її знань і мислення, сукупністю певних фізіологічних особливостей.

У навчально-виховному процесі необхідно враховувати, що співвідношення між способами взаємовідносин з оточуючими людьми та рівнем будь-якої психічної діяльності дитини розвивається (а отже, може виявитися порушеним) з двох сторін. Так, розширення можливостей діяльності дитини, зміна її потреб призводять до необхідності змінити всю систему її стосунків з оточуючими. А нова система взаємовідносин стає основою для подальшого розвитку діяльності дитини.

Безумовно, вікові психолого-педагогічні характеристики є узагальненими. У педагогічній роботі необхідно поряд із віковими особливостями дітей враховувати також і індивідуальні особливості, які можуть суттєво відрізнятися у хлопчиків однієї вікової групи.

Т.В. Драгунова визначає межі підліткового віку, як такі, що "приблизно співпадають із навчанням дітей в 5-9 класах середньої школи та охоплюють вік від 10-11 до 14-15 років, проте фактичний перехід до підліткового віку може не співпадати з переходом до 5 класу та відбуватися на рік раніше чи пізніше" [11,98].

Особливості підліткового періоду у розвитку хлопчиків відбиті у його назвах: "перехідний", "переломний", "важкий", "критичний". У цих назвах зафіксована складність і важливість перемін, які відбуваються у процесі розвитку особистості.

Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст цього періоду. У всіх напрямках відбувається становлення якісно нових утворень, з'являються елементи дорослості в результаті перебудови організму, самоусвідомлення, взаємовідносин із дорослими та однолітками, способів соціальної взаємодії з ними, інтересів, пізнавальної та навчальної діяльності, змісту морально-етичних норм, що визначають поведінку, діяльність і взаємовідносини.

Також Т.В. Драгунова стверджує, що найважливіший фактор розвитку особистості підлітка - його власна велика "соціальна активність, що спрямована на засвоєння певних зразків і цінностей, на побудову таких взаємовідносин з дорослими й однолітками, які задовольняли б його уявлення та потреби, і, врешті решт, на самого себе" [11.99].

Проте, процес становлення нового розгорнутий у часі, він залежить від багатьох факторів і тому може проходити нерівномірно. Це визначає, з одного боку, наявність у підлітка "дитячості" й "дорослості", а з іншого - наявність у підлітків одного й того ж віку суттєвих відмінностей у розвитку різних сторін дорослості.

Важливість підліткового періоду визначається тим, що в ньому закладаються основи та визначається загальна спрямованість у формуванні моральних і соціальних установок особистості.

Розвиток соціальної дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя у суспільстві дорослих як його повноцінного та рівноправного члена.

На початку підліткового віку діти не схожі на дорослих ні за зовнішнім виглядом, ні за поведінкою. Проте зовнішня картина збереженої дитячості оманлива, за нею ховаються важливі процеси становлення нового: підлітки можуть дорослішати непомітно, залишаючись багато де в чому дітьми.

За Т.В. Драгуновою, відчуття дорослості як специфічне новоутворення самоусвідомлення є стержневою особливістю особистості, її "структурний центр, оскільки він відображає нову життєву позицію підлітка по відношенню до себе, людей і світу, визначає специфічний напрямок і зміст його соціальної активності, систему нових прагнень, переживань і афективних реакцій". Виникнення у підлітка уявлення про себе як про людину, що вже переступила поріг дитинства, визначає його переорієнтацію з одних норм і цінностей на інші - з дитячих на дорослі" [13,102].

Також велику роль у виникненні нових психологічних утворень у хлопчиків середнього шкільного віку відіграють статеве дозрівання та зрушення у фізичному розвитку. Негативний вплив має безмежний потік інформації та вільний доступ до книг, журналів, газет, кіно - і відеофільмів, інтернет-сайтів, призначених тільки для дорослих. Все це, а також розмови з товаришами про проблеми кохання, статеві стосунки провокують розвиток підвищеного інтересу до інтимної сторони людських відносин, еротичних тенденцій і ранньої сексуальності. Нормою для підлітків є пробудження перших романтичних почуттів. Цей інтерес стає одним з мотивів самовдосконалення.

Провідною діяльністю підлітка є діяльність спілкування, яка полягає у побудові стосунків з товаришами на основі певних моральних норм, що опосередковують вчинки підлітків.

На відміну від молодших школярів підлітки починають критично підходити до людей, помічати їхні сильні й слабкі риси, певним чином оцінювати їх, порівнювати з собою. Важливим моментом у розвитку підлітка є формування самосвідомості, потреби усвідомлювати себе як особистість. У нього виникає інтерес до себе, потреба в самооцінці, у зіставленні себе з іншими людьми і, як результат критичного ставлення до себе, активне самовиховання.

Інтерес до моральних і естетичних якостей людей, що оточують підлітка, норм їхньої поведінки, стосунків один з одним приводить у підлітковому віці до формування морально-естетичних ідеалів. Ідеал підлітка - це емоційно забарвлений, внутрішньо прийнятий образ, який стає регулятором його власної поведінки та критерієм оцінки поведінки інших людей. У ньому тісно зливаються в єдине ціле етичне й естетичне уявлення про ідеальну особистість.

У пошуках морально-естетичного ідеалу підлітки звертаються передусім до мистецтва. Зміст твору для підлітка є предметом активної дії, насиченої порівнянням героїв один з одним і себе з ними. Через порівняння підліток пізнає себе. Підліткам властиві співпереживання героям художніх творів, уявне входження в різні ситуації, постановка себе на місце героя. При цьому мистецтво дає змогу внутрішньої співучасті у таких подіях, які виходять за межі безпосереднього життєвого досвіду й можливостей учнів. Таке діяння у внутрішньому плані за змістом твору є дійовим засобом морально-естетичного виховання підлітка.

вокальник артикуляційний хлопчик шкільний

Соціологічні дослідження показують, що в структурі художніх інтересів підлітка музика дедалі більше виходить на чільне місце. Вона ніби "обганяє" інші види мистецтва за обсягом свого "споживання". Але за цією ситуацією виявляються досить складні суперечності побутування музики. Це, насамперед, "однобічна орієнтація більшості школярів на естрадно-розважальну музику. Стрімкий розвиток звукотехніки забезпечує глибоке проникнення цієї музики у сферу учнівського побуту та дозвілля, що сприяє формуванню поверхового типу музичної культури особистості" [13,105].

На разі розглянемо особливості молодшого та старшого підліткового віку окремо та з точки зору деяких особливостей, що притаманні власне тільки урокам музики. За О.Я. Ростовським [34,121] підлітковий вік поділяється на:

Ш молодший (5-6 класи);

Ш старший (7-8 класи).

Молодший підлітковий вік охоплює період від 10 до 12 років, тобто співпадає з навчанням у 5-6 класах. Інтереси хлопчиків зосереджуються переважно на спорті й пригодах, вони віддають перевагу ритмічно характерній і рухливій музиці.

У підлітків загострюється почуття власної гідності. Вони бурхливо реагують на будь-які обмеження їх самостійності та спроби контролю, ображаються, коли дорослі не рахуються з їхніми інтересами, запитами та думками. У них помітне велике бажання відмежуватися від усього дитячого. Якщо вчитель не врахує цієї особливості й надалі ставитиметься до них, як до дітей, то цим викличе їхній опір, неслухняність, упертість тощо.

Школярі поважають учителів знаючих, вимогливих, але справедливих, доброзичливих і тактовних, які вміють цікаво та зрозуміло розповісти про музику, захопити музичною діяльністю. Вони особливо цінують у вчителеві демократичність у ставленні до їх суджень. При цьому нав'язування вчителем власних оцінок не сприяє їх сприйняттю підлітками. Необхідно пам'ятати, що авторитет учителя серед учнів безпосередньо залежить від того, наскільки він зумів виправдати їхні сподівання. Потрібно враховувати також негативне ставлення учнів до повчань і заборон, особливо необґрунтованих" [62,26].

Старший підлітковий вік припадає на 7-8 класи загальноосвітньої школи. Старші підлітки починають відчувати надмір енергії, тому атмосфера подолання труднощів для них стає бажаною. Їм властива підвищена збудливість, нестійкість, нестриманість, надмірна емоційність, імпульсивність поведінки. Надмір життєвої енергії визначає таку вікову особливість: старші підлітки не витримують ситуації чекання.

Зважаючи на підвищену активність старших підлітків, учитель повинен бути обережним у співочій роботі з ними, адже переважна більшість семикласників і восьмикласників, а особливо дев'ятикласників, перебувають на різних стадіях мутаційних змін: від ще дитячого звучання голосу до набуття ними якостей дорослого звучання. Є випадки перших ознак мутації голосу у деяких хлопчиків 5-6-го класів.

Але, не слід однак усі недоліки співу пов'язувати лише з віковими особливостями учнів. Іноді інтонаційна неточність пов'язана з недостатнім розвитком слуху, а сипота, хриплість є результатом набутих у побуті неправильних співочих навичок. Саме в цьому випадку немалої шкоди завдає прагнення деяких підлітків перенести манеру співу молодіжних гуртів на власне виконання. Переймання їх манери заважає повноцінному розвитку голосу хлопчиків середнього шкільного віку. Тільки індивідуальний підхід до учнів допоможе вчителеві з'ясувати причини неправильного співу й обрати доцільні педагогічні впливи.

Психологи також акцентують увагу на тому, що "з процесом статевого дозрівання пов'язаний і ряд нових явищ у психіці й поведінці хлопчиків. Йдеться насамперед про виникнення інтересу до протилежної статі, складання нових стосунків між хлопцями і дівчатами, появу симпатій закоханості, особливої сором'язливості. Зароджується інтерес до інтимного світу дорослих, робляться спроби прилучитися до нього. Ці особливості обов'язково мають враховуватися вчителем, адже музика, особливо вокальна, найчастіше розповідає про кохання, про стосунки між чоловіком та жінкою, про страждання, пов'язані з нерозділеними почуттями. (Наприклад, М. Глінка "Освідчення", О. Білаш "Пісня нежонатого парубка"). Не можна ставитися до підлітка, як до якоїсь безстатевої істоти, треба делікатно, тактовно та уміло впливати на стосунками учнів.

У 7-8 класах змінюється мотивація навчання учнів. Посилення їх інтересу до змісту предмета сприяє розвиткові позитивного ставлення до музичної діяльності, а розуміння громадського значення цієї діяльності сприяє формуванню художньо-пізнавальних мотивів учіння. Важливо виробляти в учнів розуміння нерозривного зв'язку музики з життям.

Важливим моментом в житті сучасного підлітка є існування молодіжної субкультури. На разі дуже часто діти об'єднуються в певні групи, не останню роль в яких відіграють спільні музичні уподобання (готи, емо, панки, рокери, репери тощо). Викладачеві дуже уважно потрібно ставитися до певних проявів таких угрупувань, адже деякі сучасні жанри популярної музики несуть в собі не стільки музичне, скільки ідеологічне, і подекуди досить агресивно налаштоване навантаження.

В. Воронов та Є. Чернічкіна, досліджуючи проблеми підліткового віку, дійшли висновку, що підлітки в усі часи становили "особливу соціально-демографічну групу, проте в наш час склалася специфічна підліткова культура, яка, поруч з іншими соціальними факторами, відіграє велику роль в розвитку школяра" [4,109]. Молодіжна субкультура, з її системою цінностей і норм поведінки, смаків, форм спілкування, відмінна від культури дорослих. Субкультура молоді отримала значний розвиток в ХХ столітті, на що вплинув ряд причинин: продовження термінів навчання, вимушена незайнятість працею, акселерація. Субкультура молоді, будучи одним з інститутів, факторів соціалізації школярів, відіграє суперечливу роль і має неоднозначний вплив на підлітків. З одного боку, вона відчужує, віддаляє молодь від загальної культури суспільства, з іншого - сприяє засвоєнню цінностей, норм, соціальних ролей.

Проблема в тому, що цінності та інтереси підлітків обмежені в основному сферою дозвілля: модою, музикою, розважальними заходами, спілкуванням. Підліткова субкультура має "розважально-рекреативний і споживацький характер, а не пізнавальний, створюючий і творчий" [4,121].

Одним із проявів підліткової субкультури є неформальні об'єднання, своєрідна форма спілкування та життя підлітків, поєднаних інтересами, цінностями, симпатіями. Неформальні групи виникають зазвичай не в класі, не в ділових відносинах, а поруч із ними та поза школою. Вони відіграють важливу роль в житті підлітка, задовольняють його інформаційні, емоційні та соціальні потреби: дають можливість дізнатися про те, про що не так просто говорити з дорослими, забезпечують психологічний комфорт, навчають виконанню соціальних ролей.

В. Воронов та Є. Чернічкіна стверджують, що "чим менше підліток залучений до офіційних структур, тим більше він прагне в "свою компанію", що свідчить про потреби в контактах, що розвиваються, у визнанні важливості власної особистості" [4,122-123].

З огляду на все вищезазначене, виникає питання: чи не забагато завдань і виявлених проблем бере на себе саме вчитель музики? Проте, саме музика - чи не єдиний предмет у шкільній програмі, що "витягує" назовні почуття й приховані думки підлітка, або у крайньому випадку змушує його принаймні просто зупинитися та замислитися над тим, що він відчуває. Саме цього й повинен прагнути вчитель.

І на допомогу йому приходить ще одне яскраве новоутворення підліткового віку - потреба підлітка у самовихованні. Ця вікова особливість може бути використана для залучення учнів до музики. Якщо вони зрозуміють, що призначення музики не стільки в тому, щоб розважати, а насамперед, щоб облагороджувати, прикрашати життя людини, виникає сприятлива можливість зробити музику джерелом виховання і самовиховання підлітків.

Детально проаналізувавши наукову та методичну літературу, що досліджує проблеми середнього віку, ми маємо зробити наступні висновки:

Ш у зв'язку з реформуванням освіти та переходом від унітарної освітньої системи до варіативної, особистість дитини, з її індивідуальною своєрідністю, психолого-фізіологічними віковими особливостями стає центром інноваційного пошуку;

Ш перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст підліткового періоду як у фізіологічному, так і у психологічному планах. У всіх напрямках розвитку відбувається становлення якісно нових утворень, з'являються елементи дорослості. Саме в цей час закладаються основи світогляду, формуються морально-естетичні переконання, принципи та ідеали, художні смаки, складається система ціннісних ставлень, визначається загальна спрямованість соціальних установок;

Ш підлітковий вік поділяється на:

- молодший (5-6 класи);

- старший (7-9 класи);

Ш провідною діяльністю підлітка є діяльність спілкування, яка полягає у побудові стосунків із товаришами на основі певних моральних норм, що опосередковують вчинки підлітків;

Ш важливим моментом у житті сучасного підлітка є існування молодіжної субкультури.

1.3 Вокально-артикуляційні навички та процес постановки голосу

Малюнок 1.1.1. Дихальний апарат

1) гортань;

2) трахея;

3) бронхи;

4) легені;

5) ребро;

6) плевра;

7) діафрагма

У процесі співу можна виділити декілька фаз дихання: вдихання (вдих), видихання (видих) і спокій (відпочинок). Ми вважаємо, що існують 4 фази дихання:

— вдихання;

— затримка;

— видихання;

— затримка.

Момент переходу від вдиху до видиху відчувається як психічне усвідомлення спокою. Якщо його зробити миттєвим, то вийде щось на зразок "короткого замикання" повітряного струменя з порушенням еластичної роботи діафрагми та м'язів живота, а це у свою чергу негативно відіб'ється на звучанні голосу.

На малюнку 1.1.2 під назвою "Схема руху діафрагми при спокійному та глибокому диханні" (за Л. Работновим) [33; 49] нам показані процеси вдихання та видихання:

Малюнок 1.1.2. Схема руху діафрагми при спокійному та глибокому

Верхня суцільна лінія - стан діафрагми в кінці видоху, середня лінія (рисками) - стан діафрагми в кінці спокійного вдиху, нижня (пунктиром) - кінець глибокого вдиху.

А тепер розглянемо окремо співацьке вдихання. У загальному процесі співацького дихання головними моментами є вдих і видих, але особливо важливим вважають співацький видих, який багато в чому залежить від вдиху, зумовленого технічним або творчим завданням.

Вдихання під час співу здійснюється одночасно через рот і через ніс. Якщо вдихати тільки через рот, повітря надходить переважно у верхню частину легенів, через ніс - у нижню. Вдихання тільки через ніс створює небажаний і неприємний шум, особливо під час співу у швидких темпах, і негативно позначається на самому співі. Вдихання тільки через рот сушить слизову оболонку рота й гортані. Саме тому співацький вдих треба робити одночасно через рот і через ніс. Отже, співацьке вдихання - це технічний прийом вбирання співаком повітря за завданням, при активній участі діафрагми та особливо верхньої її частини. На відміну від звичайного вдиху, такий процес вдихання з урахуванням взаємної роботи всього дихального апарата ми називаємо вокально-технічним вдиханням.

Також розглянемо співацьке видихання. Після вдиху в легенях утворюється дихальна енергія, яка під час впливу на легені м'язів черевного преса (потенціальна енергія) переходить у процесі видиху при співі в звукову (кінетичну). При цьому набране повітря поступово, плавно (без поштовхів) видихається, розширена грудна клітка поволі повертається до початкового природного стану. Діафрагма теж набирає свого нормального куполоподібного стану.

Існують декілька типів дихання. У житті люди дихають змішаним типом дихання, де бере участь і грудна клітка, й діафрагма. Розрізняють такі типи дихання:

Ш ключичне (клавікулярне, верхнє грудне), - дуже поверхневе. При цьому диханні у людини піднімаються плечі, "вішаються" ключиці (це зовнішній прояв), а повітря входить тільки у верхівки легенів, зовсім не розсовуючи грудну клітку. Таке дихання не підходить для співу. Той, хто співає, повинен так брати дихання, щоб "розкривалася" грудна клітка, наповнюючись повітрям, а плечі були спокійними, спина прямою.

Принесіть учню на заняття свічку. Запропонуйте її погасити, задути. Що він зробить? Ніхто навіть задумуватися не буде над цією "проблемою", а спокійно набере повітря і дуне на полум'я. Правильно. Тепер повторіть це ще раз і запропонуйте учню простежити за своїми діями. Повітря наповнює груди (легені), а потім спрямованим потоком посилається назовні. Подібний процес відбувається, повинен відбуватися, коли ви мовите або співаєте, тобто у кожній новій фразі. Спочатку вдих - потім спрямований видих;

Ш нижнє грудне дихання, коли вдих відбувається в основному за рахунок розширення та підняття нижньої частини грудної клітки, не являється самостійним типом, так як при цьому обов'язково включається в роботу й діафрагма. Воно являється варіантом нижньореберно-діафрагматичного дихання;

Ш нижньореберно-діфрагматичне дихання (костоабдомінальне, грудодіафрагматичне) - найбільш поширений тип дихання, яким дихають більшість співаків. При цьому типові грудна клітка та діафрагма активно включені в роботу й тому при вдиху разом з розширенням грудної клітки живіт також трохи вип'ячується вперед. Це дихання може здійснюватися з перевагою включення грудної клітки (нижньогрудне дихання) або з більшою участю живота;

Ш брюшне дихання (абдомінальне) при вдиху грудна клітка нерухома, а живіт трохи вип'ячується вперед, здійснюється рухом двох антоганістичних груп м'язів: м'язів брюшного преса (видих) і м'язів діафрагми (вдих). Грудна клітка не приймає участі при такому типу дихання.

На наш погляд, найбільш правильним і доцільним для хлопчиків середнього шкільного віку є комплексний тип дихання, тобто діафрагмічне нижньо-реберно-черевне дихання, яке ми називаємо співацьким диханням. Співацьке дихання - це природне, найбільш правильне та доцільне дихання, яке сприяє кращому використанню вокально-акустичних можливостей голосового апарата в процесі співу. Воно є складним процесом, в якому у внутрішній взаємодії беруть участь всі фактори дихального процесу. Співацьке дихання забезпечує необхідну силу, рівність, чистоту й витривалість голосу, дає змогу співакові вільно проявити свої творчі можливості.