Формування вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку

Співацький процес як предмет дослідження. Психолого-педагогічні особливості хлопчиків середнього шкільного віку, методичні аспекти формування вокально-артикуляційних навичок, процес постановки голосу. Діагностичний апарат визначення рівнів сформованості.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 19.03.2011
Размер файла 3,4 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Дихання розвивається в процесі навчання поступово, головним чином на повільних творах. Виконання вправ на нисхідному гамоподібному звукоряді, рівним по силі голосом, тренує плавність та поступовість видиху. Важливо навчити учня брати дихання не тільки повільно, але й швидко, коротко. Найчастіше таким диханням доводиться користуватися при виконанні вокальних творів. Треба звернути увагу учня на те, що й коротке дихання повинно бути досить глибоким, інакше його не вистачить до кінця фрази. При користуванні коротким диханням потрібно слідкувати, щоб учень не піднімав плечей.

Для художнього виконання твору потрібна культура звуку. Вона забезпечується не тільки правильним диханням і дикцією, а й доброю манерою звукоутворення, яка, насамперед залежить від вміння володіти своїм голосом, тобто від співацького звукоутворення. Цього можна досягти га підґрунті правильної співочої постави та співочого дихання.

Отже, співацький апарат складається з гортані, голосових зв'язок, легенів нижніх (грудних) та верхніх (головних) резонаторів, язика, губ і зубів. Правильна робота співацького апарату, погоджена робота діафрагми та черевного преса, є основною умовою природного звукоутворення та художнього співу.

Щоб досягти гарних результатів у процес співацької дільяності, треба працювати з хлопчиками над удосконалення артикуляційного апарату, розробляти його технічні можливості.

Артикуляційний апарат є частиною голосового аппарату. Вокально-артикуляційний апарат формує звуки співацької мови, а органи, що входять у його склад, мають назву артикуляційних органів. Робота цих органів, спрямована на створення звуків співацької мови (голосних, приголосних), називається вокальною артикуляцією.

Отже, артикуляційний апарат складають: ротова порожнина (щоки, губи, зуби, язик, щелепи, піднебіння), глотка, гортань. Треба пам'ятати, що ротова порожнина - це дуже важливий резонатор (рухливий резонатор), від "архітектури" якого залежить якість співу та мовлення.

Рот того, хто співає, повинен бути вільним, естетичним. Це залежить від щелеп, язика, губ. Красиве відкриття рота допомагає правильному положенню язика, глотки, гортані та належної "установки" всього голосового апарату. Затиснута нижня щелепа заважає відкривати рот, і через під'язичну кісту це затиснення підтягує догори гортань, що може виявитися причиною горлового співу. Затиснута щелепа може бути причиною перенапруга язика, а він - головний артикулятор голосних. Положення язика змінює форму ротового резонатора й істотно впливає на тембр голосу. Нижня щелепа повинна бути вільною, не затиснутою, пасивною. Будучи пасивною, вона все-таки не повинна дуже "відкидатися" вниз, бити по гортані, а повинна утримуватися м'язами щік і кутами губ, самими губами, що активно вимовляють приголосні.

Губи беруть участь в остаточному утворенні голосних і формують губні приголосні. Положення губ впливає на тембр співочого звуку. Посмішка сприяє освітленню тембру. "Губи повинні лежати на зубах", - так вважав М. Гарсіа.

М'яке піднебіння грає винятково важливу роль у голосоутворенні,. його положення істотно впливає на резонаторні властивості ротоглоточного каналу, форму ротоглоточного рупору. Дослідники Р. Юссон, Ю. Юцевич

[45; 46] та ін. вказують на його зв'язок із гортанню та носоглоткою, що впливає на фарбування звуку. З цих причин м'яке піднебіння повинно бути під час співу постійно в активному стані.

Інтенсивність і погодженість роботи артикуляційних органів визначає якість вимови звуків мови, зрозумілість слів, або дикцію. І навпаки, млявість у роботі артикуляційних органів є причиною поганої дикції. Значною перевагою голосового апарату людини над музичними інструментами є те, що він не лише утворює звук, а й забезпечує "живе" мовлення. Згадаймо вислів К.С. Станіславського, що "слово у співі - що, а музика - як". Зрозумілість і художня виразність співацького мовлення забезпечується дикцією. Дикцію як неодмінну умову культури співу обумовлюють правила орфоепії та органи артикуляції. Треба донести до учня думку, що без дикції не може бути професійно виконаного вокального твору. Більш того, у цьому випадку текст пісні втрачає своє виховне значення як для слухача, так і для юного співака тому, що відсутність чіткої дикції є ознакою нерозуміння змісту.

Вокальна азбука поділяється на:

Ш голосні;

Ш складні голосні;

Ш півголосні;

Ш приголосні.

Вокальні голосні "А", "Е", "І", "О","У", "И" ми називаємо основними, бо з їх допомогою виробляється техніка побудови співацького звука.

Голосні "Я", "Ю", "Є", "Ї" є складними, тобто для формування їх звучання потрібна участь не тільки основних голосних. Складні голосні щодо слухового сприйняття можна розкласти на декілька складових. Так, наприклад, голосна "Я" складається з голосної "І", до якої додається голосна "А". Вимовлені разом, вони дають голосну "Я", тобто "І"+"А" = "Я". Так само й інші складні голосні складаються з двох основних голосних: "І" + "У" = "Ю", "І" + "Е" = "Є", "І" + "І" = "Ї".

До групи півголосних належать "Г", "Ж", "З", "М", "Н", "X".

Кожна голосна вокальної азбуки має своє індивідуальне звучання, яке залежить від акустичної настройки рухомих резонаторів, голосового апарата, або, інакше кажучи, кожна голосна має свою індивідуальну форму рухомих резонаторів та передбачає певну форму рота.

Не менш важливими для вироблення дикції, для розвитку голосового апарата й дихання ми вважаємо також вправи на приголосні. Як відомо, самі приголосні не співаються, а в сполученнях з голосними їм звичайно майже не приділяють уваги. На нашу думку, необхідно тренуватися у вимові кожної жремо взятої приголосної, причому робити це необхідно систематично та вдумливо.

Вимова всіх приголосних має бути чіткою, ясною, виразною, бо від неправильності або нечіткості їх звучання під час співу втрачають свої якості насамперед дикція, слово, зміст виконуваного твору. Недбале ставлення до приголосних веде до того, що їх взагалі не чути у співі або чути слабо, нерозбірливо.

"Вокальне мовлення характеризується насамперед тим, що голосні звуки збільшують його тривалість звучання та висоту. Співацька дикція відчутно залежить від висоти звуку: чим вищій основний тон голосу, тим складніше забезпечити чіткість дикції, оскільки зміни положення вокально-артикульцяйних органів, які необхідні для виразного співу, негативно впливають на стабільність установок ротоглоткового каналу, рівень гортані, положення співацьких формант і пов'язану з ними однорідність тембрової забарвленості голосних. Це має певне значення для якості вимови у співі, що за силою звучання в українському мовленні розташовується у такій спадній послідовності голосних: "а - о - е - и - у - і". Така система послідовності звучання голосних створює сприятливі передумови для вокального навчання" [46,98].

Таким чином у результаті науково-теоретичного аналізу обраної проблеми ми можемо зробити такі висновки:

Ш навички - це закріплені, автоматизовані прийоми і способи роботи, що є складовими моментами в складній, свідомій діяльності;

Ш співацькими навичками є навичка співацької постави, співацького дихання, співацького звукоутворення та співацького звуковедення, співацька дикція, вокально-артикуляційні навички та ін;

Ш вокально-артикуляційні навички - це комплекс автоматизованих дій різних частин голосового та дихального апаратів, які відбуваються під час співу і підкоряються волі співака, його виконавським бажанням;

Ш артикуляційний апарат складають: ротова порожнина (щоки, губи, зуби, язик, щелепи, піднебіння), глотка, гортань;

Ш співацька постава є підґрунтям для формування вокально-артикуляційних навичок;

Ш одним із вирішальних питань у справі розвитку співацького голосу є тип і механізм здійснення співацького дихання.

Висновки до першого розділу

Аналіз наукової та науково-методичної літератури та науково-теоретичний аналіз обраної проблеми дозволив нам зробити такі висновки:

Ш спів - це вид музичного мистецтва, в якому музика органічно пов'язана зі словом;

Ш усі органи, що беруть участь у процесі голосоутворення, у сукупності утворюють голосовий апарат;

Ш звук людського голосу виникає в гортані завдяки взаємодії особливої роботи голосових м'язів і видиху з легень повітря. Потім звук тембрально оформлюється у розміщених над гортанню порожнинах горла, носоглотки та рота;

Ш у голосовому апараті умовно можна виділити органи:

- звукоутворення (гортань і голосові м'язи);

- дихання (трахея бронхи, легені, грудна клітка з дихальними м'язами та діафрагмою);

- артикуляції (рот, язик, губи, нижня щелепа, горло);

- органи, що утворюють порожнину надставної трубки як резонатор (рот, горло, ніс із підлеглими порожнинами;

Ш формування вимови (голосних, приголосних) здійснюється органами артикуляції;

Ш процес співу починається із вдиху, під час якого повітря набирається через ротову порожнину, проходить через глотку, гортань, трахею, бронхи до легенів. Потім під впливом нервових сигналів (імпульсів) головного мозку голосові зв'язки змикаються та відбувається закриття голосової щілини. Це співпадає з початком видиху. Зімкнуті голосові зв'язки перегороджують шлях повітрю, що видихається. Повітря в підзв'язковому просторі, яке було набране при видиху, під дією м'язів стискається і виникає підзв'язковий тиск. Стиснене повітря давить на зімкнуті голосові зв'язки, тобто приходить у взаємодію з ними. Так виникає звук;

Ш проблеми вікової та педагогічної психології успішно досліджувалися та знайшли відображення у фундаментальних працях таких видатних вчених-психологів, як: Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, О.В. Запорожець, Л.В. Занков, Г.С. Костюк, Л.Н. Ланда, А.Н. Леонтьєв, Н.А. Менчинська, Н.Ф. Тализіна, Д.Б. Ельконін та багатьох інших

Ш у зв'язку з реформуванням освіти та переходом від унітарної освітньої системи до варіативної, особистість дитини, з її індивідуальною своєрідністю, психолого-фізіологічними віковими особливостями стає центром інноваційного пошуку;

Ш перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст підліткового періоду як у фізіологічному, так і у психологічному планах. У всіх напрямках розвитку відбувається становлення якісно нових утворень, з'являються елементи дорослості. Саме в цей час закладаються основи світогляду, формуються морально-естетичні переконання, принципи та ідеали, художні смаки, складається система ціннісних ставлень, визначається загальна спрямованість соціальних установок;

Ш підлітковий вік поділяється на:

- молодший (5-6 класи);

- старший (7-9 класи);

Ш провідною діяльністю підлітка є діяльність спілкування, яка полягає у побудові стосунків із товаришами на основі певних моральних норм, що опосередковують вчинки підлітків;

Ш важливим моментом у житті сучасного підлітка є існування молодіжної субкультури;

Ш важливим новоутворенням підліткового віку є потреба підлітка у самовихованні;

Ш художнє виконання пісенного репертуару може бути лише на основі розуміння й відчуття підлітками художнього образу. Це є першою та обов'язковою умовою художнього співу. Але потрібно ще вміти передати зміст і характер пісні під час співу, а разом із тим володіти мінімальною вокальною культурою, тобто вокально-артикуляційними навичками;

Ш навички - це закріплені, автоматизовані прийоми і способи роботи, що є складовими моментами в складній, свідомій діяльності;

Ш співацькими навичками є навичка співацької постави, співацького дихання, співацького звукоутворення та співацького звуковедення, співацька дикція, вокально-артикуляційні навички та ін;

Ш вокально-артикуляційні навички - це комплекс автоматизованих дій різних частин голосового та дихального апаратів, які відбуваються під час співу і підкоряються волі співака, його виконавським бажанням;

Ш артикуляційний апарат складають: ротова порожнина (щоки, губи, зуби, язик, щелепи, піднебіння), глотка, гортань;

Ш співацька постава є підґрунтям для формування вокально-артикуляційних навичок;

Ш одним із вирішальних питань у справі розвитку співацького голосу є тип і механізм здійснення співацького дихання.

Розділ 2. Методичні аспекти формування вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку

2.1 Діагностичний апарат визначення рівнів сформованості вокально-артикуляційних навичок

Розпочинаючи вокальну роботу з учнем, викладач мусить всебічно вивчити його можливості й на цій основі скласти характеристику розвитку вокальних, артикуляційних, загально-музичних здібностей, а також скласти індивідуальний план навчально-виховного процесу вокального розвитку учня, у якому визначаються завдання щодо оволодіння вокально-артикуляційними навичками, вправи та навчально-художній репертуар.

Спираючись на аналіз теоретичних знань та власні практичні спостереження, при проведенні експериментальної роботи ми врахували, що дослідження проблеми неможливе без діагностики досліджуваного процесу (від грец. diagnostikos - "здатний розпізнавати"), оскільки його результативність значною мірою залежить від вихідного рівня сформованості вокально-артикуляційних навичок.

Для виявлення (здійснення діагностики) сформованості вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку було розроблено критерії та показники, за допомогою яких визначено діагностичні характеристики рівнів сформованості досліджуваною феномену, викладено зміст констатувального та формувального експериментів, розкрито методику формування вокально-артикуляційних навичок хлопчиків середнього шкільного віку, проаналізовано результати експериментальної роботи.

Критерій (від грец. kriterion - "засіб для судження'') - це "мірило оцінки", за допомогою якого здійснюються процеси оцінювання, визначення, класифікації. Для діагностування педагогічних явищ слід вивчити, встановити та надати визначення характерних саме для них об'єктивних ознак. Визначаючи критерії діагностики, ми керувалися загальнонауковими принципами аналізу педагогічних явищ, що передбачають послідовність, наступність, системність музично-виховного процесу.

Теоретичну основу розробленої діагностичної методики склали дослідження В. Ємельянова (вокальні критерії) [12], О. Коваль (формування музичних здібностей молодших школярів на уроках музики) [13], А. Кречківського (хорова діагностика) [16], С. Науменко (психологія та структура музичності, тести для вивчення музичних здібностей дошкільників) [25], Б. Теплова (структура музичності) [41].

На основі здійсненого науково-теоретичного аналізу, вивчення сутності досліджуваного явища, було виділено такі критерії сформованості вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку:

- рівень емоційного інтересу хлопчиків до вокальної діяльності;

- ступінь володіння вокально-артикуляційними знаннями;

- ступінь сформованості вокально-артикуляційних навичок.

Відповідно до критеріїв було визначено показники, що дозволяють виявити властивості досліджуваного явища.

При визначенні показників рівню емоційного інтересу підлітка до вокальної діяльності, ми виходили з того, що успішне формування музичних

здібностей залежить від усвідомленого сприйняття та наявності емоційного відгуку дітей на музику, відчуття її ладового забарвлення ("чуття ладу як емоційне переживання певних відношень між звуками та як основа мелодійного слуху" [41, 215]), від сформованості у дітей бажання слухати й вивчати вокальні твори та виникнення у них відповідних образних уявлень та асоціацій.

Отже, рівень емоційного інтересу хлопчиків середнього шкільного віку до вокальної діяльності визначався за такими показниками:

- ступінь емоційної зацікавленості сольним співом;

- прагнення до оволодіння вокальною культурою;

- бажання долати труднощі, пов'язані з вокально-артикуляційними проблемами;

- наявність стійкого спрямування на заняття сольним співом

(див. таблицю 2.2.1).

Таблиця 2.1.1

Показники рівню емоційного інтересу хлопчиків середнього шкільного віку до вокальної діяльності

Критерій

Показники

Рівень емоційного інтересу до вокальної діяльності

Ступінь емоційної зацікавленості сольним співом

Прагнення до оволодіння вокальною культурою

Бажання долати труднощі, пов'язані з вокально-артикуляційними проблемами

Наявність стійкого спрямування на заняття сольним співом

Приділяючи значну увагу визначенню рівню емоційного інтересу хлопчиків середнього шкільного віку до вокальної дільності, створювалися певні умови для зацікавлення хлопчиків сольним співом та оволодіння ними вокальною культурою.

Показнаками ступеня володіння вокально-артикуляційними знаннями є:

- наявність знань із вокального мистецтва;

- наявність знань щодо вокально-артикуляційного апарату;

- наявність знань щодо фонетики української мови;

- наявність знань щодо вокальної орфоепії (див. таблицю 2.1.2).

Таблиця 2.1.2

Ступінь володіння вокально-артикуляційними знаннями

Критерій

Показники

Ступінь володіння вокально-артикуляційними знаннями

Наявність знань із вокального мистецтва

Наявність знань щодо вокально-артикуляційного апарату

Наявність знань щодо фонетики української мови

Наявність знань щодо вокальної орфоепії

Розробляючи діагностичні показники володіння вокально-артикуляційними знаннями, ми орієнтувалися на теоретичні знання щодо

наявності елементарних знань щодо процесу співу, співацьких органів, співацьких навичок. Також ми хотіли виявити рівень володіння знаннями про вокально-артикуляційний апарат і органи, що його складають. Третій показник - наявність знань щодо фонетики української мови. Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови. наявності знань про фонетику української мови. Четвертий показник ступіння володіння хлопчиками вокально-артикуляційними знаннями - наявність знань щодо вокальної орфоепії. Орфоепімя (грец. псипт - правильний, грец. ерпт - мова, мовлення) - це розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення. Вокальна орфоепія - це сукупність правил вимови в процесі співу.

При виявленні сформованості вокальних здібностей у хлопчиків середнього шкільного віку нами було об'єднано показники якості звучання основних голосних, складних голосних, напівголосних, приголосних, а також ступінь взаємодії вокально-артикуляційних органів у процесі співу в один критерій - ступінь сформованості вокально-артикуляційних навичок.

Отже, показниками ступеня сформованості вокально-артикуляційних навичок є:

- якість звучання основних голосних;

- якість звучання складних голосних;

- якість звучання напівголосних;

- якість звучання приголосних;

- ступінь взаємодії вокально-артикуляційних органів у процесі співу (див. таблицю 2.1.3).

Таблиця 2.1.3

Ступінь сформованості вокально-артикуляційних навичок

Критерій

Показники

Ступінь сформованості вокально-артикуляційних навичок

Якість звучання основних голосних

Якість звучання складних голосних

Якість звучання напівголосних

Якість звучання приголосних

Ступінь взаємодії вокально-артикуляційних органів у процесі співу

Як багатогранний і водночас цілісний, процес формування вокально-артикуляційних навичок проходить у взаємозв'язку і взаємозалежності створених показників і критеріїв. За допомогою розроблених на основі науково-теоретичного аналізу показників та критеріїв нами була розроблена система критеріїв та показників сформованості співацьких навичок у хлопчиків середнього шкільного віку (див. таблицю 2.1.4).

Таблиця 2.1.4

Система критеріїв та показників сформованості вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку

Критерій

Показники

Рівень емоційного інтересу дитини до вокальної діяльності

Ступінь емоційної зацікавленості сольним співом

Прагнення до оволодіння вокальною культурою

Бажання долати труднощі, пов'язані з вокально-артикуляційними проблемами

Наявність стійкого спрямування на заняття сольним співом

Ступінь володіння вокально-артикуляційними знаннями

Наявність знань із вокального мистецтва

Наявність знань щодо вокально-артикуляційного апарату

Наявність знань щодо фонетики української мови

Наявність знань щодо вокальної орфоепії

Ступінь сформованості вокально-артикуляційних навичок

Якість звучання основних голосних

Якість звучання складних голосних

Якість звучання напівголосних

Якість звучання приголосних

Ступінь взаємодії вокально-артикуляційних органів у процесі співу

З метою підвищення педагогічної діагностики досліджуваного процесу ми визначили та розробили рівні сформованості вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку. Нами визначені три рівні сформованості вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку - низький, середній, відносно високий (див. таблицю 2.1.4).

Таблиця 2.1.4

Характеристика рівнів сформованості вокально-артикуляційних навичоку хлопчиків середнього шкільного віку

п/п

Рівень

Бали

Характеристика сформованості вокально-артикуляційних навичок

1.

Низький

4-6

Відсутність емоційної зацікавленості сольним співом; відсутність прагнення до оволодіння вокальною культурою; відсутність знань щодо вокально-артикуляційного апарату; у підлітка дуже погана якість голосних та приголосних у процесі співу

2.

Середній

7-9

Нестійкий і короткочасний інтерес до співацької діяльності; хлопчик проявляє певні знання з вокального мистецтва; підліток намагається правильно сформувати голосні, напівголосні або приголосні, але за відсутністю знань і вмінь у нього це виходить погано

3.

Відносно високий

10-12

Стійкий свідомий інтерес до процесу сольного співу; достатня розвиненість вокально-артикуляційного апарату, а також гарний ступінь взаємодії вокально-артикуляційних органів у процесі співу

На основі науково-теоретичного аналізу співацького процесу, психолого-педагогічних особливостей хлопчиків середнього шкільного віку, а також місця вокально-артикуляційних навичок у процесі постановки голосу нами було здійснено діагностичне обстеження рівнів сформованості вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку.

Експериментальне дослідження здійснювалося на базі Сумської спеціалізованої школи №9. В експерименті прийняло участь 33 учні віком відо 11 до 15 років. Результати проведеної діагностии показали, що більшість хлопчиків показала низький рівень сформованості вокально-артикуляційних навичок. Таких учнів виявилося 20, що скаладає 65% від усіх підлітків, що прийняли участь в експерименті. Цим двадцяти учням було властиво низький рівень емоційної зацікавленості сольним співом, відсутність бажання долати труднощі, пов'язані з вокально-артикуляційними проблемами.

Декілька хлопчиків виявило середній рівень володіння вокально-артикуляційними навичками. Таких учнів виявилося 11, що скаладає 34% від усіх діагностованих хлопчиків. Даній групі підлітків були властиві наявність певних знань із вокального мистецтва й знань щодо голосового та вокально-артикуляційного апаратів, хоча ступінь взаємодії їх вокально-артикуляційних органів у процесі співу був на досить низькому рівні.

Відносно високий рівень сформованості вокально-артикуляційних навичок ми бачили тільки у хлопчиків, які навчалися у музичних школах. Таких хлопчиків виявилося 2, що скаладає 6% від загальної кількості учнів, що прийняли участь в експерименті. Ці два хлопчики показали високий ступінь емоційної зацікавленості процесом сольного співу та мали прагнення до оволодіння вокальною культурою, також ми виявили у них наявність досить непоганих знань щодо вокально-артикуляційного апарату та вокальної орфоепії. Хоча якість звучання їх голосних і приголосних була ще на середньому рівні.

Таким чином, спираючись на теоретичний аналіз діагностичної методики нами було розроблено діагностичний апарат визначення рівнів сформованості вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку. Критеріями було визначено рівень емоційного інтересу підлітку до вокальної діяльності, ступінь володіння вокально-артикуляційними знаннями та ступінь сформованості вокально-артикуляційних навичок. Показниками для цих критеріїв ми обрали ступінь емоційної зацікавленості сольним співом, прагнення до оволодіння вокальною культурою, бажання долати труднощі, пов'язані з вокально-артикуляційними проблемами, наявність стійкого спрямування на заняття сольним співом, наявність знань із вокального мистецтва, наявність знань щодо вокально-артикуляційного апарату, наявність знань щодо фонетики української мови, наявність знань щодо вокальної орфоепії, якість звучання основних голосних, якість звучання складних голосних, якість звучання напівголосних, якість звучання приголосних, ступінь взаємодії вокально-артикуляційних органів у процесі співу

2.2 Педагогічні умови та етапи формування вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку

На основі науково-теоретичного аналізу співацького процесу, визначених психолого-педагогічних особливостей хлопчиків середнього шкільного віку, а також місця вокально-артикуляційних навичок у процесі постановки голосу нами було здійснено діагностичне обстеження рівнів сформованості вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку. Результати проведеної діагностии показали, що ….

Висвітлені проблеми спонукали нас до розробки методичних аспектів процесу формування вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку. Для ефективності досліджуваного процесу нами були розроблені педагогічні умови формування вокально-артикуляційних навичок:

- емоційний інтерес;

- інформаційно-розвивальна діяльність;

- діяльнісно-артикуляційний процес.

Ми визначили, що передумовою формування вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку є їх емоційний інтерес, який складають:

- ступінь емоційної зацікавленості сольним співом;

- прагнення до оволодіння вокальною культурою;

- бажання долати труднощі, пов'язані з вокально-артикуляційними проблемами;

- наявність стійкого спрямування на заняття сольним співом.

Рівень емоційної зацікавленості впливає на весь навчально-виховний

процес. Якщо підліток не бажає займатися співом чи має низький рівень зацікавленості, вчитель не має можливості передати йому знання чи навчати його чомусь. Наприклад, Петро В. на першому етапі формування вокально-артикуляційних навичок не виявив особливої зацікавленості, він просто прийшов за компанію з Максимом П. У процесі заняття ми запропонували йому заспівати (пісня "Чи так, чи не так"), але він не схотів. Тоді ми вирішили зацікавити його власним виконанням цієї пісні. Йому сподобалося і він теж забажав спробувати заспівати.

Друга умова формування вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку - інформаційно-розвивальна.

Третя умова формування вокально-артикуляційних навичок - діяльнісно-артикуляційна. Процес вокального виховання підлітків є складним у зв'язку з тим, що діти цього віку знаходяться у мутаційній стадії розвитку співацького голосу. Усе це відображається у проблемах, яких раніше не було й не повинно було бути.

Спираючись на визначені показники та критерії, структуру та педагогічні умови процесу формування вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку нами було визначено етапи досліджуваного процесу. Етапами формування вокально-артикуляційних навичок ми визначили:

1) етап ознайомлення;

2) формуючий етап;

3) підсумковий етап.

Перший етап є періодом ознайомлення з підлітком, складання його індивідуальної характеристики, тобто визначення його діапазону, типу співацького голосу, психологічного типу (флегматик, холерик).

Кінець першого етапу формування вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку визначався індивідуально. Оскільки основною метою даного етапу було зацікавлення підлітка сольним співом, то, спираючись на визначені показники та критерії, коли ми з'ясували, що хлопчик не просто зацікавився сольним співом, а здобув бажання долати труднощі на шляху формування вокально-артикуляційних навичок, ми мали можливість перейти до більш інтенсивного їх вивчення. Так ми констатували початок другого етапу нашого експериментального дослідження, який відрізняється від першого активізацією пізнавальної активності підлітків, набуття вокально-теоретичних знань із області вокально-артикуляційних навичок.

На другому етапі здійснювалося формування вокально-артикуляційних навичок. Завдання даного типу поділялися на два типи:

- теоретичний (надання теоретичних знань);

- практичний (власне формування вокально-артикуляційних навичок).

Перехід від першого етапу до другого визначався індивідуально. Але, на жаль, перехід до третього етапу не має такої можливості, оскільки на третьому етапі відбувається підготовка до публічного виступу.

етапом процесу м визнач підс еа, на цьому етапі здійсн 1й публ виступ учня після початку занять з нами. Метою даного етапу було…

Завданнями було.

Процес підготовки до публ виступу

"бойся опозорить не себя, а композитора"

Розуміючи те що людина не чую частичку не ми не використ слв небійчя не хвилюйся, м спрям уйог увагу на тих хто буде сидіти взалі, а це були його. ми питали його про те чи розбираються вони в муз. і в співбесіді ми прийшли до висн що майже всі вони не знайомі… вони не чули пісні, тому ми поставили завд донести весь смисл

Називаючи цей етап підс, ми розуміємо що спів навчання не закінч тому коли ми давали назву підс ми мали на увазі що підс етап форм в-арт нав у хлопч саме сер. Шк. Віку.

Ті навички, які ми сформуваои будуть удоскон у наступні роки

Використовуючи діагностичний апарат, запроп у розд 2.1 нами було проведено вибіркове діагностування рівнів сформ вок-арт навичками хлопч…в концерті було задіяно декілька хлопчиків, одні з котрих займ з нами а інші ні. Порівнюючи циххлопч ми можемо сказати що хлопч які займались по експ системі виявили більш вис рів сформ вок-арт навичок. Вони показали більш високий рівень… показники

2.3 Методичні прийоми формування вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку

На основі проведеного науково-методичного аналізу, визначених показників і критеріїв, проведеного констатувального експерименту нами були обрані методичні прийоми формування вокально артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку. Визначені нами складові процесу формування вокально-артикуляційних навичок знайшли відображення в експериментально-дослідницькому етапі.

Метою експериментально-дослідницької частини нашої роботи було оволодіння вокально-артикуляційними навичками. Відповідно до визначеної мети було визначено завдання:

- формування стійкого спрямування на заняття сольним співом;

- оволодіння вокально-артикуляційними знаннями;

- оволодіння вокально-артикуляційними навичками.

Тривалість першого етапу невелика, але цей етап є дуже важливим у

вокальному розвитку підлітка. Наприклад, із восьми хлопчиків, які прийшли на перше заняття, двоє учнів відмовились займатися і на друге заняття прийшло уже 6 хлопчиків. Було дуже не приємно, що двоє підлітків не схотіли займатися з нами, оскільки вона мали гарні вокально такі та гарний слух. Але ми вважаємо, що мета першого етапу була досягнута, оскільки всі 6 хлопчиків виявили достатньо високий рівень сформованості вокально-артикуляційних навичок.

Друге завдання нашого експериментального дослідження - надати хлопчикам середнього шкільного віку знаня щодо вокально-артикуляційних навичок, а саме:

- загальних знань із вокального мистецтва;

- знань щодо вокально-артикуляційного апарату;

- знань щодо фонетики української мови;

- знань щодо вокальної орфоепії.

Надання цих знань відбувалося не в елементарній, але досить спрощеній формі. У процесі надання теоретичних знань ми наштовхували хлопчиків на різноманітні протиріччя, тим самим активізуючи їх процес мислення у сторону аналізу та співставлення. Деякі хлопчики виявили високий інтерес до вокальної артикуляції. А оскільки підлітки дуже швидко оволодівають різними мультимедійними засобами та сучасними технологіями, то ми дали хлопчикам завдання: знайти в інтернеті та принести на заняття пісню, яка їх зацікавати та в якій на їх думку можна попрацювати над артикуляцією. Наприклад, Максим П. приніс скачану з інтернету пісню В. Кьяра "Гордая пре лесть осанки", яка виконувалась різними співаками на різних мовах (російській, італійській, іспанській).

Взаємовплив мотивації та знань на процес формування вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків середнього шкільного віку знайшов відображення у більшій готовності учнів до виконання вправ.

Відповідно до третього завдання нами було обрано вокально-артикуляційні вправи, які подавалися системно, з поступовим ускладненням завдання. Спочатку ми давали вправи на формування однорідності виспівування голосних:

Вправа 1.

Цю вправу треба розпочинати з найбільш зручної голосної на центральних звуках діапазону голосу підлітка, оскільки виконання її на більш високих звуках може призвести до м'язового затиснення й больових відчуттів в області гортані. Також слід змінювати чергу голосних, наприклад:

"у", "о", "а", "е", "і" замінити на "а", "о", "у", "і", "е" і т.д. До цих голосних також можна додавати приголосні, наприклад "з", "м", "н".

Вправа 2.

Дана вправа сприяє формуванню однорідності звучання голосних, а також допомагає згладжувати регістри та співати на легато.

Найчастіше артикуляційні проблеми виникають у результаті неправильної роботи артикуляційного апарату. Найпоширенішим недоліком у співі є скована нижня щелепа. При такому положенні рот майже не відкритий, звук повітрям вільно не виштовхується, голос звучить неприродно, а також виникає різниця між голосними звуками. Ліквідувати такий недолік можна під час співу різноманітних нотних прикладів, вправ на різноманітні склади. Наприклад, ай-ай; ля-ля; дай-дай; та-та. Така вправа сприяє звільненню нижньої щелепи і правильному положенню роту.

Другим недоліком є в'яла пасивна опущена щелепа. При цьому обличчя співака не виразне, безтурботне. Щоб усунути такий недолік слід співати вправи на склади: ду-ду; ту-ту; му-му; мо-мо.

Третім дуже поширеним недоліком у співі є розтягнутість губ у сторони. При такому положенні роту утворюється ”відкритий”, “плоский” звук.

Також треба дбати про правильну артикуляцію голосних:

- голосна А. При її вимові рот треба розкрити настільки, щоб можна було поміж передніми зубами покласти великий палець ребром. Під час співу вокалізів або пісенного репертуару треба всіляко дбати про подачу звука бездоганної інтонаційної точності та вимагати закритого звуку. Обов'язково слід практично показати закритий звук і так званий „білий”. Сприяти закритому звуку до деякої міри може держання підборіддя трохи вниз. Можна вказати ще один засіб для здобуття закритого звуку, а саме: спочатку подати звук (першу мить) затуленим ротом, а тоді, швидко його розтуливши, артикулювати потрібний голосний звук;

- голосна О. Губи повинні бути трохи випнуті вперед;

- голосна У. При її артикуляції губи потрібно добре випнути вперед;

- голосна І. Рот повинен бути майже закритий, а губи трохи відтулятися від передніх зубів;

- голосна Е. Рот набуває положення напівусмішки. Цю голосну часто артикулюють неправильно, отже при співі вокалізів чи взагалі при подачі якогось слова з наголошенням „е” вчителю треба бути дуже уважним.

Формування вокально-артикуляційних навичок у хлопчиків

середнього шкільного віку не можливе без роботи над їх артикуляційним апаратом. Ми обрали найбільш доцільні вправи для підлітків, виконуючи які вони тренуватимуть різні органи свого артикуляційного апарату. Нижче подано вправи на тренування м'язів нижньої щелепи:

Вправа 3.

Відкрити рот та закрити (слідкувати, щоб у відкритий рот могли поміститися 3 пальці, поставлені на ребро між верхніми та нижніми зубами).

Вправа 4.

Висунути нижню щелепу вперед, повернути в початкове положення.

Вправа 5.

Виконувати бокові рухи нижньою щелепою, повернутися в початкове положення. Повторити декілька разів.

Вправа 6.

Кругові рухи нижньою щелепою.

Вправа 7.

Відкрити рот та одночасно висунути нижню щелепу вперед, повернутися в початкове положення.

Вправа 8.

Нижніми зубами закусити верхню губу та, навпаки, потримати на рахунок 1-5, потім розслабитися.

Вправа 9.

Рот відкритий. Уявити, що на підборідді підвішений вантаж, який потрібно підняти вгору, піднімаючи підборіддя та напружуючи м'язи під ним, потім розслабити. Прийняти початкове положення.

Вправа 10.

Стиснути із зусиллям щелепи, напружити м'язи шиї та щелепи (запам'ятати це відчуття), розслабити їх та відкрити рот.

Вправа 11.

Імітувати жування з закритим та відкритим ротом.

Вправа 12.

Виконувати рухи нижньої щелепи вперед-назад із одночасними нахилами голови вперед-назад.

Вправа 13.

Виконувати рухи нижньою щелепою поперемінно праворуч та ліворуч з одночасним поворотом голови в ту ж сторону.

Вправа 14.

Доторкнутися підборіддям почергово правого та лівого плеча, потым доторкнутися до грудей.

Вправа 15.

Закинути голову назад, висувати та прибирати підборіддя. Темп рухів повільний.

При виконанні наведених вище вправ потрібно:

- голову тримати прямо, не нахиляти її та не піднімати різко;

- щелепу опускати без ривків та без надмірної напруги;

- кожну вправу проводити ритмічно, фіксувати в положенні на рахунок 1-5.

Початкове положення: рот закритий, м'язи нижньої щелепи не напружені.

Також ми працювали з дітьми на тренуванням губ та м'язів язика. Нижче подано вправи, при виконанні яких потрібно добиватися вільних та цілеспрямованих рухів язика, губи та щелепи повинні бути нерухомими.

Вправа 16.

Почергово піднімати та опускати верхню та нижню губу; максимально демонструвати верхні та нижні зуби.

Вправа 17.

Відтягувати куточки рота в сторони, вниз, потім витягувати губи вперед хоботком.

Вправа 18.

Імітувати вимову звуків "п" - "б".

Вправа 19.

Багаторазово вимовляти сполучення губних приголосних "мб", "бм", "пм", "мп" та губно-зубних "вм", "мВ", "бв", "вб" та інші.

Вправа 20.

Легке масажування верхніми зубами нижньої губи, потім нижніми зубами - верхньої губи.

Вправа 21.

Рух витягнутими губами ліворуч-праворуч.

Вправа 22.

Розслабити та покласти язик у вигляді "лопати", при цьому язик лежить на нижній губі.

Вправа 23.

Виконати попередню вправу з підняттям язика до верхньої губи.

Вправа 24.

Підняти бокові краї язика до верхніх корінних зубів до утворення по центру жолобка.

Вправа 25.

Сильно надавити кінчиком язика на нижні ясна, тверде піднебіння.

Вправа 26.

Покусувати кінчик язика по всій поверхні.

Також ми приділяли увагу тренуванню м'язів глотки, м'якого піднебіння та мімічних м'язів:

Вправа 27.

Позіхати з відкритим та закритим ротом.

Вправа 28.

Довільно покашлювати.

Вправа 29.

Імітувати полоскання горла рідиною із запрокинутою головою.

Вправа 30.

Надувати щоки при затиснутому носі.

Вправа 31.

Вимовляти звуки з позіханням: "і", "є", "я", "ю".

Вправа 32.

Робити активний видих з "викашлюванням" голосних "е", "а", "о", "у".

Вправа 33.

Вимовляти сполучення "кп", "гб", "птк", "бдг".

Вправа 34.

Повільно вимовляти звуки "к", "г", "т", "д".

Вправа 35.

Проковтувати маленькі порції води.

Вправа 36.

Опустити куточки рота вниз при закритому роті.

Вправа 37.

Розтягнути куточки рота в сторони (в "посмішку") та розслабитись. Посміхнутися із закритим та відкритим ротом.

Вправа 38.

Насупити брови, розслабити.

Вправа 39.

Підняти брови, розслабити.

Вправа 40.

Зажмурити очі, розслабити.

Вправа 41.

Прижмурити одне око, потім інше.

Вправа 42.

Надути щоки, втягнути щоки, переміщати повітря з одної щоки в іншу, як при полосканні.

Вправа 43.

Набрати повітря під нижню губу, під верхню губу.

Вправа 44.

Відтворити свист.

Вправа 45.

Максимально оскалити зуби.

Вправа 46.

Опустити верхню губу на нижню.

Вправа 47.

Натягнути нижню губу на верхню.

Вправа 48.

Опустити та вивернути нижню губу з оголенням ясен.

Вправа 49.

Поперемінно максимально оголювати верхні та нижні зуби.

Вправа 50.

Відкрити рот, з'єднати губи в тугий круг та розслабити.

Вправа 51.

Поворушити ніздрями, ніби надуваючи їх.

Вправа 52.

Наморщити лоб, розслабити.

Вправа 53.

Слідкувати очима за пальцем, що рухається по колу.

Ми навели комплекс вправ для розвитку вокально-артикуляційного апарату, які допомагають створити нервово-м'язовий фон для вироблення точних та координованих рухів, які необхідні для звучання повноцінного голосу, виразної та чіткої дикції, попередити патологічний розвиток рухів артикуляції, виробити необхідні м'язові рухи для вільного володіння та управління частинами артикуляційного апарату.

Список літератури

1. Аспелунд Д. Развитие певца и его голоса / Дмитро Львович Аспелунд. - М.: Музгиз, 1952. - 192 с.

2. Возрастная и педагогическая психология: учебник для студентов пед. ин-тов / [В.В. Давыдов, Т.В. Драгунова, Л.Б. Ительсон и др.]; под ред. А.В. Петровского. - [2-е изд., испр. и доп.] - М.: Просвещение, 1979. - 288 с.

3. Вербов А.М. Техника постановки голоса. Изд.2-е Я/ Олександр Михайлович Вербов. - М.: Музгиз, 1961. - 52с.

4. Вопросы вокальной педагогики. Сб. статей. Вып.7/Сост.А. Яковлева. - М.: Музыка, 1984. - 214с.

5. Воронов В.Б. Что нужно знать о молодежной субкультуре? / Воронов В.Б. Черничкина Е. // Воспитание школьников. - 2001. - №4. - С.21-29.

6. Воспитание и охрана детского голоса / Под ред. Багадурова В.А. - М.:

7. АПН РСФСР, 1953. - 72с.

8. Детский голос / Под ред. Шацкой В.И. - М., 1970. - 180с.

9. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Л.С. Выготский [под ред.В. Давыдова]. - М.: Педагогика, 1991. - 480 с.

10. Дмитриев Л.Б. Голосообразование у певцов / Леонід Борисович Дмитрієв. - М.: Гос. Муз. Изд., 1962. - 54с.

11. Дмитриев Л.Б. Основы вокальной методики / Леонід Борисович Дмитрієв. - М.: Музыка, 2007. - 368 с.

12. Добровольская Н., Орлова Н. Что надо знать учителю о детском голосе / Н. Добровольська, Н. Орлова. - М., 1972. - 32с.

13. Емельянов В.В. Развитие голоса: Координация и тренінг / Віктор Вадимович Ємельянов. - СПБ.: Изд-во Лань, 2000. - 190с.

14. Коваль О.В. Формування музичних здібностей молодших школярів на уроках музики: Дис… канд. пед. наук: 13.00.02/О.В. Коваль; Ніжинський держ. пед. ун-т ім. Миколи Гоголя. - Ніжин, 2002. - 251 с.

15. Коджаспирова Г.М. Коджаспиров А.Ю. Педагогический словарь. - М., 2000.

16. Кочнева И.С., Яковлева А.С. Вокальный словар. / Ірина Степанівна Кочнева, Антоніна Сергіївна Яковлева. - Л.: Музыка, 1988. - 70с.

17. Кречковский А.Ф. Формирование у студентов музыкально-педагогических факультетов умений диагностики хорового пения: Дис… канд. пед. наук: 13.00.01/Алім Феофілович Кречківський. - К.: КГПИ, 1982. - 184 с.

18. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): навчальний посібник / В.П. Кутішенко. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 128с.

19. Левидов И.И. Вокальное воспитание детей / І.І. Левідов. - Л.: Тритон, 1936. - 53с.

20. Локшин Д.Л. О пении юношей в году мутации // Развитие детского голоса / Л.Д. Локшин. - АПН РСФСР, 1963. - 75с.

21. Малинина Е.М. Вокальное воспитание детей / О. Малініна. - Л., 1967. - 78с.

22. Маруфенко О.В. Сольний спів. Програма для музичної школи (музичного відділення початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу) / Олена Вікторівна Маруфенко. - Суми: Сум ДПУ ім.А.С. Макаренка, 2007. - 20с.

23. Менабени А.Г. Методика обучения сольному пению / О.Г. Менабені. - М.: Просвещение, 1987. - 95с.

24. Микиша М. Практичны основи вокального мистецтва / Михайло Микиша. - К.: "Муз. Укр.", 1971. - 89с.

25. Михайлець В.В. Розвиток хорового дихання і його значення у хоровому виконавстві. // Культура України. Вип.9. Мистецтвознавство: Зб. наук. праць / ХДАК. - Х.: ХДАК, 2002. - с.153-158.

26. Мордвинов В.И. Практика основной работы по постановке голоса (ред. проф.В.А. Багадурова). - М.: Гос. Муз. Изд., 1948. - 64с.

27. Огороднов Д. Воспитание певца в самодеятельном ансамбле / Дмитро Огороднов. - К.: "Муз. Укр.", 1980. - 65с.

28. Орлова Н.Д. О детском голосе / Надія Орлова. М.: Просвещение, 1966. - 56с.

29. Охорона дитячого голосу. Метод. лист. - К., Рад. школа, 1974. - 47с.

30. Падалка Г. Учитель, музика, діти. - К.: Музична Україна, 1982. - 64с.

31. Плужников К. Механика пеня / Костянтин Ілліч Плужніков. - СПб.: "Композитор-Санкт-Петербург", 2004. - 88с.

32. Прянишников. Советы обучающимся пению. - М.: Гос. Муз. Изд., 1958. - 109с.

33. Развитие детского голоса: материалы научной конференции по вопросам вокально-хорового воспитания детей, подростков и молодежи 26-30 марта 1961 года. - М., 1963.

34. Ростовський О.Я. Методика викладання музики у початковій школі / Олександр Якович Ростовський. - Т.: Навчальна книга - Богдан, 2000.

35. Ростовський О.Я. Методика викладання музики в основній школі: [навч. - метод. посібник] / Олександр Якович Ростовський. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001 - 272 с.

36. Румер М.А. Начальное обучение пению / М.А. Румер. - М.: АПН РСФСР, 1960. - 72с.

37. Сергеев А.А. Воспитание детского голоса / Олександр Олександрович Сергєєв. - М.: АПН РСФСР, 1950. - 124 с.

38. Стахевич О.Г. Основи вокальної педагогіки. Ч.1: Природно-наукові теорії сольного співу. Курс лекцій: Навч. пос / Олександр Григорович Стахевич. - Харків - Суми: ХДАК - СДПУ, 2002. - 92с.

39. Стахевич О.Г. Сольний спів. Програма для дитячих музичних шкіл та шкіл мистецтв за фахом "Сольний спів" // Педагогічні науки: Зб. наук. пр. / Олександр Григорович Стахевич. - Суми: Сум ДПУ, 2003. - С.481-494.

40. Стахевич А.Г. Теоретические основы процесса постановки голоса в вокальной педагогике / Олександр Григорович Стахевич. - Сумы, 1990. - 45с.

41. Стулова Г.П. Дидактические основы обучения пению: Уч. пособие Галина Павлівна Стулова. - М.: МГПИ, 1988. - 69с.

42. Теплов Б.М. Психология музыкальных способностей / Борис Теплов. Изд. АПН РСФСР, 1947. - 325 с.

43. Фролов Ю.П. Пение и речь в свете учения И.П. Павлова / Ю.П. Фролов. - М.: Музыка, 1966. - 99с.

44. Чурікова О.Д. Особливості експериментальної програми виховання вокально-інтонаційної культури молодших школярів // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. /Ред. Т.І. Сущенко. - Київ - Запоріжжя. - Вип. 19. - 2001. - С.211-215.

45. Юрко О.О. Вокальне виховання дітей та юнацтва в закладах загальної додаткової освіти / Ольга Олегівна Юрко. - Суми, СумДПУ ім А.С. Макаренка, 2005.

46. Юссон Р. Певческий голос / Рауль Юссон. - М., 1974. - 262с.

47. Юцевич Ю.Є. Теорія і методика формування та розвитку співацького голосу / Юрій Євгенович Юцевич. - К.: ІЗМН, 1998, - 160с.

48. Юцевич Ю.Є. Музика. Словник-довідник / Юрій Євгенович Юцевич. - Тернопіль: "Навчальна книга - Богдан", 2003. - 145с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.