Викладання предмету "Техніка" у 7 класі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Основні теоретичні завдання в системі узагальнення та систематизації процесу навчання

1.1 Сутність і завдання систематизації навчального процесу

1.2 Узагальнення та систематизація у досвіді вчителів-новаторів

2. Планування занять на узагальнення та систематизацію знань трудового навчання з теми «Техніка» у 7 класі

2.1 Аналіз вибору тестового методу при проведенні уроку узагальнення і систематизації знань

2.2 Заняття-тести з узагальнення знань трудового навчання з теми «Техніка» у 7 класі

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Перебудова всіх сфер нашого суспільства, активне залучення людського фактору як важливого чинника у діяльності усіх структур, призводить до нових підходів вирішення найрізноманітніших проблем, які постають перед нашою державою сьогодні. Національна система не стала винятком. Вона перебуває у постійному розвитку, що обумовлено багатьма чинниками: економічними, політичними, соціальними. Серед найбільш важливих загальних проблем сучасної освіти можна назвати невідповідність якості сучасним вимогам, прагматичну орієнтацію освіти, що не сприяє розвитку особистості, недостатню доступність якісної освіти для широких мас населення.

Сучасна школа перетворилась на «сходинку» до вступу у вищий навчальний заклад. Предмет «Трудове навчання», безперечно, є одним із тих, що готують учнів до дорослого життя. Під час вивчення трудового навчання учні отримують, як загальні, так і спеціальні знання та вміння, що будуть їм необхідні і під час вибору професії, і в домашньому господарстві.

Метою трудової підготовки школярів є формування у них готовності до праці в народному господарстві, тобто сукупності якостей, що дають змогу працювати успішно з користю для суспільства і із задоволенням для себе. Саме тому тема «Техніка» є однією з обов'язкових освітніх предметів, що утворюють інваріативну складову змісту шкільної освіти. Разом із іншими освітніми галузями вона визначає зміст загальнокультурної, загальнонаукової і технологічної підготовки учнів.

Індивідуалізація навчально-виховного процесу як складова особистісно орієнтованої моделі освіти привертала увагу видатних педагогів - Я.А. Коменського, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Г. Песталоцці, К. Ушинського, Б. Грінченка.

Активно досліджували питання індивідуалізації з середини ХХ століття, що знайшло своє відображення в працях Ш.О. Амонашвілі, В.О. Сухомлинського, О.Я. Савченко, Н.М. Бібік.

Більше трьох століть тому Я.А. Коменський із властивою йому проникливістю писав, що той наставник досягне успіху, який викладатиметься відповідно до ступеня сприймання.

Таким чином актуальність проблеми, недостатність її розробки в теорії і практиці трудового навчання у поєднанні з практичною значимістю визначили тему нашого дослідження: «Узагальнення та систематизація знань учнів 7 класів на уроках трудового навчання в процесі викладання теми «Техніка».

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та розробити методику узагальнення та систематизації знань учнів 7 класів на уроках трудового навчання в процесі викладання теми «Техніка».

Об'єкт дослідження: процес трудового навчання учнів 7 класу загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження: методика узагальнення та систематизації знань учнів 7 класів на уроках трудового навчання.

Реалізація поставленої мети передбачає визначення таких завдань:

- з'ясувати стан використання різнорівневих завдань на систематизацію знань для учнів у трудовому навчанні;

- розкрити сутність різнорівневих завдань у трудовому навчанні;

- провести аналіз програми трудового навчання з теми «Техніка»;

- провести планування занять з метою засвоєння трудового навчання з теми «Техніка» у 7 класі;

Методи дослідження: для вирішення поставлених завдань будуть використовуватись такі методи як метод аналізу літератури, метод аналізу передового досвіду, аналізу програми, педагогічний експеримент.

1. Основні теоретичні завдання в системі узагальнення та систематизації процесу навчання

1.1 Сутність і завдання систематизації навчального процесу

трудове навчання техніка

Систематизація та узагальнення знань учнів - невід'ємний структурний компонент навчального процесу. Виходячи з логіки процесу навчання, він є, з одного боку, завершальним компонентом оволодіння певним змістовним блоком, а з другого - своєрідною зв'язуючою ланкою в системі навчальної діяльності особистості.

При правильній організації навчально-виховного процесу контроль сприяє розвитку пам'яті, мислення та мови учнів, систематизує їхні знання, своєчасно викриває прорахунки навчального процесу та служить їх запобіганню. Добре організований контроль знань учнів сприяє демократизації навчального процесу, його інтенсифікації та диференціації навчання. Він допомагає вчителю отримати об'єктивну інформацію (зворотній зв'язок) про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Контроль - це виявлення, встановлення та оцінка знань учнів, тобто визначення об'єму, рівня та якості засвоєння навчального матеріалу, виявлення успіхів у навчанні, прогалин в знаннях, уміннях та навичках окремих учнів та всього класу для внесення необхідних коректив в процес навчання, для вдосконалення його змісту, методів, засобів та форм організації.

Зауважимо, що складовою частиною контролю виступає перевірка, завдання якої є виявлення знань, умінь та навиків учнів та порівняння їх з вимогами, певними навчальними програмами. В цьому випадку контроль виконується виключно з метою оцінювання знань, умінь та навиків учнів. Заключним актом контролю в такому разі є виставлення вчителем певної оцінки (балу).

Основні завдання контролю - виявлення рівня правильності, об'єму, глибини та дійсності засвоєних учнями знань, отримання інформації про характер пізнавальної діяльності, про рівень самостійності та активності учнів в навчальному процесі, встановлення ефективності методів, форм та способів їх навчання.

Контроль - це підсистема в рамках системи навчання в цілому, яка реалізує притаманні їй функції, яка має свій об'єкт, свої методи.

Розглянемо основні функції контролю, які передбачені системою аналізу та оцінки знань, умінь та навиків учнів: навчальна, стимулююча, діагностична, виховна та оціночна.

Навчальна функція виявляється в забезпеченні зворотного зв'язку як передумови підтримання дієвості й ефективності процесу навчання. У ньому беруть участь два суб'єкти - учитель та учень. Тому система навчання може ефективно функціонувати лише за умов дії прямого і зворотного зв'язків. В переважній більшості в процесі навчання добре проглядається прямий зв'язок (учитель знає, який обсяг знань має сприйняти й усвідомити учень), але складно, епізодично налагоджується зворотній зв'язок (який обсяг знань, умінь та навиків засвоїв кожен учень).

Діагностична функція контролю й оцінки знань, умінь та навиків передбачає виявлення прогалин в знаннях учнів. Процес учіння має форму концентричної спіралі. Якщо на нижчих рівнях учіння траплялися прогалини, то буде порушено закономірність його спіралевидної структури. Тому так важливо виявити своєчасно ці прогалини, працювати над їх усуненням і лише потім рухатися вперед.

Стимулююча функція контролю та оцінки навчальної діяльності учнів зумовлюється психологічними особливостями людини, що проявляється в бажанні кожної особистості отримати оцінку результатів певної діяльності, зокрема навчальної. Це викликано тим, що у процесі навчання школярі щоразу пізнають нові явища і процеси. В силу недостатнього рівня соціального розвитку учням не під силу об'єктивно оцінити рівень і якість володіння знаннями, уміннями та навиками. Учитель своїми діями і має допомогти учням усвідомити якість і результативність навчальної праці, що психологічно стимулює школярів до активної пізнавальної діяльності.

Виховна функція полягає у впливу контролю та оцінки навчальної діяльності на формування у учнів ряду соціально-психологічних якостей: організованості, дисциплінованості, відповідальності, сумлінності, працьовитості, наполегливості, дбайливості та ін.

Відомо, що діяльність взаємодіючих сторін, учителя та учнів, потребує оцінки, і, в першу чергу, це має відношення до учнів. Тут має своє виявлення функція оцінки. Оцінка діяльності учнів може здійснюватися в двох напрямках. В одному випадку оцінюється процес діяльності учнів, виноситься судження про якість протікання навчальної діяльності, про степінь активності учня. В другому - оцінка пов'язана з результатом навчальної діяльності учня.

Окрім цих основних функцій контроль може також виконувати функцію управління, корекції та планування.

Функція управління є унікальною функцією, яка реалізується в процесі контролю. Значення даної функції контролю визначається тим, в якій мірі забезпечується грамотне протікання учбового процесу за допомогою контролю. Функція управління виявляється в керівництві навчання на основі запланованої навчальної взаємодії вчителя та учня.

Функція корекції контролю реалізується в двох напрямках: корекція навчаючих вправ та досягнення адекватності прийомів контролю учбових завдань.

У ході контролю реалізується функція планування. Її значення визначається тим, в якій мірі за допомогою контролю можна досягти ефективності в плануванні засвоєння навчального матеріалу та використання прийомів навчання, змісту та протікання навчальної діяльності учнів, своєї власної навчальної діяльності, а також в плануванні об'єктів та прийомів контролю.

Процес контролю й оцінки навчальної діяльності учнів має спиратися на вимоги принципів систематичності, об'єктивності, диференційованості й урахування індивідуальних особливостей учнів, гласності, єдності вимог, доброзичливості. Використовуючи оцінку, учитель має володіти педагогічним тактом, виявляти високий рівень педагогічної культури. Адже «найголовніше заохочення, - зауважував В.О. Сухомлинський, - і найсильніше (та не завжди дійове) покарання в педагогічній праці - оцінка. Це найгостріший інструмент, використання якого потребує величезного вміння і культури» [33].

В залежності від дидактичної мети використовують різні види контролю за навчанням: попередній, біжучий. повторний, тематичний, періодичний, підсумковий, комплексний.

Попередній контроль носить діагностичний характер. Напередодні вивчення певної теми, засвоєння якої має грунтуватися на раніше вивченому матеріалі, учитель має з'ясувати рівень розуміння опорних знань, актуалізувати їх, аби успішно рухатися вперед.

Біжучий контроль передбачає перевірку якості засвоєння знань у процесі зичення конкретних тем.

Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь і навичок. При цьому треба виходити з позиції, яку визначив ще К.Д. Ушинський: хороші дидакти те й роблять, що без кінця повторюють і лише кожен раз додають щось нове. Повторна перевірка якнайкраще сприяє переведенню знань з короткотермінової до довготривалої пам'яті.

Тематичний контроль пов'язаний з перевіркою рівня знань, умінь га навичок учнів в обсязі певного розділу чи об'ємної теми конкретної навчальної дисципліни.

Періодичний контроль передбачає за мету встановити, яким обсягом знань учні володіють з тих або інших проблем стосовно вимог програм.

Підсумковий контроль має своїм завданням з'ясувати рівень засвоєння учнями навчального матеріалу в кінці навчального року або по завершенню вивчення навчальної дисципліни. Це проводиться у формі заліків, екзаменів.

Комплексний контроль передбачає перевірку рівня засвоєння знань, умінь та навичок з кількох суміжних дисциплін, що забезпечують комплексний підхід до формування світогляду учнів. Наприклад, можна з'ясувати рівень знань учнів з фізики, математики, історії, що стосується відносно трудового навчання.

Щодо методів контролю знань, умінь та навичок, то в історії розвитку школи виокремилися такі основні методи контролю знань, умінь і навиків учнів: усна перевірка, письмова перевірка, графічна перевірка, практична перевірка, тестова перевірка. Дещо умовно до методів перевірки можна віднести спостереження.

Усна перевірка поки ще займає переважаюче місце в школах та вищих навчальних закладах. Техніка усної перевірки полягає в тому, що учитель ставить перед учнями певні запитання, учні мають дати на них відповіді, використовуючи слово. Цей метод сприяє розвитку в учнів вмінь мислити, грамотно висловлювати думки в логічній послідовності, розвивати культуру усного мовлення. Використання цього методу вимагає від учителя значних зусиль і майстерності: грамотно формулювати запитання, спонукаючи учнів до активного мислення, будувати систему запитань у певній логічній послідовності, уважно слухати відповіді учнів, враховувати індивідуальні особливості школярів. Проте цей метод не позбавлений недоліків: він призводить до неефективного використання часу на уроці.

Письмова перевірка у порівнянні з усною більш ефективна, оскільки всі учні класу отримують завдання для підготовки письмових відповідей на них. Це сприяє піднесенню самостійної пізнавальної діяльності учнів, формуванню культури писемного мовлення, ефективності використання навчального часу.

Графічна перевірка спрямована на виявлення вмінь і навичок учнів у процесі виконання різних видів графічних робіт з різних дисциплін навчального плану. Це - робота з картами, побудова таблиць, схем, графіків, діаграм та ін. Такий метод ширше використовується в середніх і особливо у старших класах, оскільки спрямований на узагальнення знань, систематизацію певних процесів, технологій. Все це сприяє підвищенню самостійності учнів у процесі учіння, оволодіння методами навчальної діяльності.

Практична перевірка тісно пов'язана з включенням учнів у конкретну практичну діяльність, в ході якої перевіряються вміння учнів застосовувати знання на практиці, а також рівень сформованості вмінь і навичок. Логічно така перевірка випливає із сутності процесу пізнання, в якому практика відіграє спонукальну і контролюючу роль.

Тестова перевірка все більше набуває свою поширення. Сутність цього метолу полягає у визначенні завдань (запитань), на які подані альтернативні відповіді. Учень має обрати правильну відповідь, аргументувати свій вибір. Можуть бути завдання для конструювання відповіді. Тестова перевірка може здійснюватися машинним і безмашинним способом.

Контроль входить органічною частиною в процес навчання як засіб керування корекції і стимулювання. Без нього не може бути ні навчання, ні самої школи. Але для успішного здійснення перевірки і обліку успішності учнів не досить лише виявити, що вони знають і вміють. Їхні знання і вміння потрібно правильно оцінити. Оцінка становить смисл контролю знань. Вона може виступати в різних формах: словесної і бальної, якісної і кількісної.

Під оцінкою успішності учнів розуміють систему певних показників, які відображають об'єктивні знання та уміння учнів. Тобто оцінку можна розглядати як визначення ступеня засвоєння учнями знань, умінь та навичок у відповідності з вимогами, що пред'являються до них шкільними програмами [20].

Передусім оцінка характеризує рівень засвоєння і якості знань набутих учнями в процесі навчання, а також їх розвиток та готовність до застосування цих знань на практиці і показує відношення між тим, що учень знає з певних питань програми, і тим, що він може знати з цих же питань на даний момент навчання. На нашу думку це визначення характеризує важливі моменти оцінки, суть якої, однак, набагато глибша і функціонально значуща.

Оцінювання знань - це активний систематичний процес. У ході спостереження за діяльністю учнів та їх вивчення під час занять, перевірки виконання ними домашніх завдань, різних вправ на уроці, відповідей учитель уявно “оцінює” не тільки якість знань, а й старанність, працелюбність, здібності, психологічні особливості самих учнів. Його оцінні судження, що характеризують якість роботи школярів, сприяють кращому засвоєнню знань, спрямовують дії або відповіді в потрібне русло.

Найважливіша вимога до оцінки знань і вмінь учнів - об'єктивність, що полягає в точному оцінюванні, адекватному встановленні критеріїв, які виведено в навчальних програмах. Ця вимога означає, що оцінка має характеризувати кількість і якість знань та вмінь незалежно від методів і засобів контролю, особових якостей учителя, який здійснює контроль [20, с.124].

Можна виділити такі функції оцінки знань: встановлення їх фактичного рівня; співвідношення виявлених знань з еталонними, визначеними програмою; вираження одержаного результату контрольованої діяльності учнів у вигляді оцінки чи якогось іншого способу характеристики виявлених знань. Виступаючи показником успіхів в оволодінні новими знаннями, оцінка є водночас серцевиною контролю, без якого немислимо просування учнів уперед. Вона, як правило, складається з двох компонентів - оцінювання як процесу, що відбувається на всіх етапах навчання на уроках, і оцінки яка фіксує результат перевірки знань, умінь та навичок школярів. Оцінка може бути виражена як словесно, описово, так і у формі суворо рангових балів. Крім оцінки існують ще й оцінні судження, які характеризують якість роботи учнів, заохочувальні зауваження або, навпаки, короткі заперечення типу “неправильно”, “не так”, що спрямовують на пошуки правильного розв'язку.

Оцінка, як правило, відображає відносини залежності учня від учителя, якому дано право судити не лише про знання першого, а й про його здібності, достоїнства і недоліки. В оцінці виражається такт професійні вміння, освіченість і педагогічна культура вчителя.

Таким чином, значення оцінки виходить далеко за межі однієї лише фіксації результатів контролю, тому що певним чином вона характеризує самого учня, його ставлення до праці, його підготовленість, здібності.

Критерієм оцінки знань, умінь та навичок учнів є точно обрана величина, що є вимірювачем навчальної діяльності.

Існують загальні положення, які враховуються при використанні бальної системи оцінки. Більш чіткий характер мають нормативи оцінок, які подаються в навчальних програмах з окремих дисциплін, оскільки співвідносяться з конкретними знаннями, уміннями та навичками учнів з предметів. Вчитель повинен ознайомитися з ними і керуватися їх положеннями у своїй повсякденній роботі.

Іншою формою оцінки, як було вже згадано вище, є оцінне судження. Воно сприяє розумінню учнями якості та рівня засвоєних знань, умінь та навичок, включає оцінку способів роботи учнів, їх ставлення до навчання, ступінь їх старанності, коротко характеризує відповіді учня. Обгрунтовуючи бал вчитель аналізує виявлені знання за формою, змістом, обсягом, з погляду правильності та виразності мовлення. Значну користь можуть принести окремим учням вказівки вчителя про те, які саме прогалини в знаннях необхідно подолати, яку конкретно роботу потрібно для цього використати. Важлива мета використання оцінного судження - зробити вимоги і критерії оцінки вчителя відомими всьому класу. З використанням оцінного судження пов'язане і вміння учнів розгорнуто проаналізувати свою роботу, виявити залежність своєї оцінки від способу роботи. Якщо об'єктивно встановлений бал підбиває підсумок роботи школяра в минулому, то розумне, добре, продумане слово підчас його виставлення націлює учня на майбутнє.

Потрібно зауважити, що ще не всі вчителі вміють по справжньому користуватися таким потужним інструментом, впливу на психіку учнів, стимулювання їх пізнавальних можливостей, як об'єктивна оцінка знань. В книзі «Серце віддаю дітям» В.О. Сухомлинський справедливо твердив, що «... саме головне заохочення і саме сильне покарання в педагогічній праці - оцінка. Це найбільш гострий інструмент, використання якого потребує величезного вміння та культури... Якщо хочете, то оцінка - це один з самих тонких інструментів виховання»[34, с.57].

Почуття міри і додержання педагогічного такту, об'єктивності потрібні вчителеві завжди. Але найнеобхіднішими вони є при оцінюванні знань, умінь та навичок, бо цей процес найглибше проникає в особисті переживання учнів.

Таким чином, дидактична проблема контролю та оцінки рівня підготовки учнів одна з самих складних. Саме краще, технологічно продуманих урок по оцінці знань та умінь учнів приречений на крах, якщо між учителем та учнями немає взаєморозуміння, довіри один до одного.

1.2 Узагальнення та систематизація у досвіді вчителів-новаторів

Передові вчителі досягають великих успіхів тому, що постійно дбають про високий рівень усіх складових частин процесу навчання: якісний, логічний виклад та пояснення навчального матеріалу; розвиток самостійної творчої роботи учнів по оволодінню знаннями, вміннями та навичками; розвиток інтересу учнів до знань і потребу систематизувати й узагальнювати свої знання, оптимальну повторюваність знань і закріплення в пам'яті учнів найважливіших елементів знань; систематичну й об'єктивну перевірку знань. Ці вчителі розуміють, що учні навчаються так, як їх перевіряють. Не існує такого вчителя, який би мав високі показники у своїй роботі, і в той же час нехтував перевіркою і оцінкою знань учнів.

В.О. Сухомлинський вважав, що оцінка, будучи невід'ємною частиною процесу навчання, є завершальним етапом роботи, винагородою за роботу. Він радив вчителям починати з виставлення відмінних оцінок і не поспішати заносити в журнал незадовільні оцінки учням, які з тих або інших причин не встигли засвоїти навчальний предмет.

В своєму педагогічному досвіді В.О. Сухомлинський в початкових класах зовсім не виставляв незадовільних оцінок ні за письмові, ні за усні відповіді. Він не ставив учневі оцінку до тих пір, поки учень не досягав тих результатів, до яких прагнув в процесі праці: «Двойка и единица - это очень тонкий и острый инструмент, который у мудрого, опытного учителя начальных классов всегда лежит в запасе, и он им никогда не пользуется. Если хотите знать, в начальной школе этот инструмент для того и должен существовать, чтобы им никогда не пользоваться. Педагогическая мудрость воспитателя в том и заключается, чтобы ребёнок никогда не потерял веры в свои силы, никогда не чувствовал, что у него ничего не получится.»[1, с.65]

Таку ж саму позицію позитивних результатів В.О.Сухомлинський реалізовував не лише в початкових класах, а й в середніх та старших. Як же ж бути в тому випадку, якщо в кінці четверті чи навчального року в учня не буде оцінки по якому-небудь предмету? Сухомлинський дає наступну відповідь на це запитання: «В том то и дело, что отсутствие оценки для ребёнка неисправимо бльшая беда, чем двойка. В сознании ученика утверждается мысль: если у меня нет оценки, значит я ещё не потрудился как следует. Потому у нас почти небывало таких случаев, чтобы в конце учебного года ученик не имел оценок... Родители знают если у сына или дочери в дневнике нет оценок, - значит не всё благополучно. Знают они и то, что отсутствие оценок - это не вина ребёнка, а его беда. А в беде надо помогать... Я убедил родителей, чтобы они никогда не требовали от детей самых высоких оценок, не рассматривали неудовлетворительную оценку, как показатель лени нерадивости, недостаточного усердия.»[1, с.152]

У досвіді В.О.Сухомлинського учні самі записували у щоденник оцінки отримані на уроках. І не було жодного випадку, щоб дитина намагалася приховати від батьків оцінку, так як вона відображала радість успіху. Сухомлинський звертав велику увагу на те, щоб під час перевірки знань всі учні були зайняті активною, розумовою індивідуальною працею. Для вирішення цього питання він рекомендує наступний спосіб: учні відкривають зашити, слухають запитання учневі, якого визвали до дошки і дають в зошиті зжату, коротку, схематичну відповідь. Вони не чекають, поки вчитель запропонує їм переписати з дошки чи написати свій приклад. Вчитель привчає працювати їх самостійно, перевіряти свої знання. Кожний з них нібито порівнює свої знання із знаннями того, кого визвали до дошки.

Відомо, що втілення такого підходу до оцінювання знань дітей в практику роботи вчителів потребує, можна сказати, корінних змін в навчально-виховному процесі в цілому. Включаючи оціночну систему навчання, трактовану В.О. Сухомлинським, в систему навчання, що існує зараз, означало б те саме, що пересадка серця з одного організму в інший, коли існує факт несумісності тканин.

Останнім часом багато педагогів та вчителів працювало і працює над вдосконаленням системи контролю та оцінки знань. З'явилась чимала кількість думок щодо цього питання. Деякі з них реалізувалися в дійсність, а деякі так і не отримали життя.

Одним із суттєвих недоліків практики організації контролю та оцінки учнів є майже цілковита відсутність оприлюднення оцінок, які виставляються. Це пов'язано з тим, що контроль і оцінка навчальної діяльності учнів проводиться одноособово вчителем і направлена, головним чином, на стимулювання їх навчальної діяльності.

Ш. А. Амонашвілі досить яскраво і детально описав всі наслідки використання в школі бальної системи оцінок. Він показав, що ця система призводить до розподілу учбового колективу на яруси. Наприклад, відмінники - це здібні й розумні учні, які є гордістю школи, а трієчники тягнуть клас назад, ганьблять його.

Цей розподіл класу несе тяжкі наслідки для емоційного життя школяра, для його соціального і морального становлення. Таким чином, оцінка, покликана умовно виражати рівень знань, умінь та навиків учнів, в дійсності перетворюється в його характеристику в цілому, впливаючи на всі сфери його життя і регулюючи його відносини та спілкування[1, с.40].

Ш.А. Амонашвілі запропонував більш радикальне вирішення проблеми оцінки навчальної діяльності учнів. Він зовсім відмовився від бальної системи оцінок і замінив її розгорнутою характеристикою навчання школярів.

Цінність цього експерименту полягає в тому, що, наприклад, діти початкових класів, особливо шестирічки, не можуть правильно зрозуміти вчительську оцінку. Через це відмова від оціночної системи в цьому віці просто необхідна.

Та все ж безоцінкова система навчання придатна лише для початкового етапу навчання. Доказом цього є той факт, що впродовж багатьох років грузинський експеримент не був розповсюджений на середні та старші класи, хоча ідея безоцінкового навчання глибоко проникла педагогічне середовище.

У досвіді В.Ф. Шаталова була зроблена спроба досягти «переможного навчання кожного школяра», а оцінку зробити такою, яка б не вселяла страху. Так, більшість оцінок складали четвірки та п'ятірки. По-перше, це досягалося тим, що учні знали, коли і про що їх запитають; по-друге, оцінка виставлялася за відповідь на саме легке запитання; по-третє, відповіді учнів грунтовно готувалися. А після вивчення кількох тем проводилося загальне опитування по всіх темах [39, с.206].

Цими засобами В.Ф. Шаталов дійсно досяг того, що учні «переможно навчалися», а на уроках створювалися умови взаєморозуміння, спокою і психічного комфорту. Хоча учні Шаталова досить легко отримували п'ятірки, а те що отримується легко - не ціниться.

Для отримання кращих знань учнями, деякі досвідчені педагоги використовують порівняльний аналізі залучають до цього самих учнів.

Завдяки порівняльному аналізу учні краще засвоюють еталонні вимоги до їхньої праці. Крім того, цей прийом активізує школярів під час перевірки, сприяє розвитку їхньої самостійності [36, с.24].

Л.В. Лисенко, вчителька Малоберезневскої СШ Згурівського району Київської області широко використовує у своїй роботі модульне навчання та рейтинговий контроль знань учнів. Після вивчення певної теми, вчителька розробляє 30-ти варіантні тести залікових робіт. За кожну залікову роботу учень може отримати від 15 до 30 балів в залежності від складності і місця теми в курсі даного предмету. Неабияке значення для формування практичних навичок мають домашні контрольні роботи, які проводяться не частіше ніж раз на чверть. За таку роботу учень може отримати 5-10 балів. Виконання її потребує невимушеного повтору всього вивченого за чверть матеріалу.

За результатами чверті, де вже стоять еквівалентні балам оцінки, також виставляється рейтинг (місце учня на фоні класу до відповідно набраних балів). Так оцінку “5” може отримати кілька дітей, однак рейтинг буде різним (різна вага п'ятірки) [11].

Щоб виявити міцність запам'ятовування, глибину розуміння матеріалу, вміння аналізувати відповідні явища цілий ряд вчителів приділяють велику увагу опрацюванню різних творчих завдань для учнів.

Одна з таємниць успіху ростовських вчителів у подоланні невстигання учнів полягає у тій увазі, яку вони приділяють своєчасному виявленню, “діагностиці” кожного конкретного випадку неуспішності і розробці на цій основі індивідуальних заходів щодо негайної ліквідації прогалин у знаннях учнів. Вчителі цієї школи, зокрема Є.Г. Токарева, Л.А. Шумаєва, Н.М. Заславська, зазначають, що допомагають невстигаючим і слабким учням, керуючись тим, що коли недоліки у знаннях ліквідувати зразу ж, то невстигаючих учнів не буде [36, с.28].

Так досягає високих показників цілий ряд педагогічних колективів і нашої країни.

Щоб кращою була “діагностика” якості знань, досконалим зворотній зв'язок, своєчасне виправлення помилок, вчителі намагаються по різному вдосконалювати процес перевірки і оцінки успішності учнів. Діагностичний контроль потрібен вчителю для того, щоб враховувати індивідуальні особливості учнів при організації їх навчальної діяльності в процесі управління цією діяльністю. Р.Д. Телебаєва якраз і досліджувала проблему індивідуального підходу до учнів в процесі навчання і організації учителем відповідного діагностичного контролю [35, с.220].

Це згадано лише прізвища небагатьох педагогів та вчителів, які намагалися і намагаються змінити традиційну систему контролю знань, умінь та навичок учнів. Чимало вже зроблено і досягнуто, але для того, щоб ця система була досконалою, ще багато потрібно проводити досліджень та експериментів.

Таким чином, контроль і оцінка знань, умінь і навичок учнів - є невід'ємним структурним компонентом навчального процесу. Процес навчання є системою із внутрішніми взаємозв'язками між їх компонентами. Компоненти цієї системи є діючими, залежними один від одного, дія одного обумовлює функцію іншого, оскільки вони знаходяться в складних взаємовідношеннях. Важливим компонентом системи навчання в середньому навчальному закладі є контроль, який виступає підсистемою по відношенню до цієї системи.

В історії розвитку школи відомі такі основні методи контролю знань, умінь та навичок учнів: усна перевірка, письмова, графічна, практична перевірка, тестова перевірка, яка набуває все більшого поширення. На сьогоднішній день досить відомими є також модульний контроль та рейтингова система оцінювання.

Накопичено значний досвід роботи вчителів-новаторів щодо використання різних методів контролю знань, умінь та навичок, аналіз і узагальнення якого може бути корисним для вчителів-практиків.

2. Планування занять на узагальнення та систематизацію знань трудового навчання з теми «Техніка» у 7 класі

2.1 Аналіз вибору тестового методу при проведенні уроку узагальнення і систематизації знань

Одним з видів активних методів навчання, які можливо використовувати на уроках трудового навчання є тести.

Тест - емпірико-аналітичний метод, який відповідає критеріям наукового пізнання, що представляє разом з моделюванням, багатовимірними (нелінійними і динамічними) кількісними і якісними методами сучасну проектну і організаційну наукову методологію.

До тестів не можна відносити всі нові приймання, що з'являються, і методи навчання, як це іноді робиться, як у педагогічній практиці, так і в окремих виступах у пресі. Тому такі форми проведення уроків, як урок-концерт, урок-іспит і урок- змагання, урок- вікторина, імітація пізнавально-розважальних телепередач на уроках, не належать не тільки до ділової гри, але й до технології активного навчання. Ці методи й приймання активізації пізнавальної діяльності учнів, пожвавлення навчального процесу за допомогою всіляких ігрових ситуацій не відповідають тим особливостям і умовам організації, які визначають технологію активного навчання. У вікторині, змаганні учень може брати участь, може й не ухвалювати, але залишиться пасивним учасником- глядачем. Спроби змусити його приведуть до втрати ігрового моменту й позитивної настроєності на діяльність. У технології активного навчання «змушена активність» учасників обумовлена умовами й правилами, при яких учень або бере активну участь, напружено думає, або взагалі вибуває із процесу.

Дослідники встановили, що при подачі матеріалу в такій формі засвоюється близько 90% інформації. Активність учнів проявляється яскраво, носить тривалий характер й «змушує» їх бути активними.

Педагогічна суть тестів - активізувати мислення учнів, підвищити самостійність, внести дух творчості в навчанні, наблизити їх, підготувати до практичної діяльності. Головним питанням у проблемному навчанні виступає «чому», а в даному методі «що було б, якби...».

Тест відрізняється від ігор-розваг тим, що у неї є «післядія». Коли учнями допущені прорахунки, вони починають розмірковувати над тим, «що я не зміг», «чого не розумію». Надзадачею є саме досягнення ефекту саморозвитку, самоосвіти, саморегуляції.

Даний метод розкриває особистісний потенціал учня: кожен учасник може продіагностувати свої можливості поодинці.

Тестування розглядається сьогодні, в основному, як спосіб ефективної перевірки результатів навчання чи ступеня готовності до тієї чи іншої діяльності. Широке впровадження тестування обумовлене двома особливостями тестів:

- високою технологічністю перевірки результатів тестування;

- незалежністю результатів тестування від суб'єктивної думки тих, хто перевіряє.

До переваг тестового контролю відносять здатність:

- формувати цілі та методи навчання, фокусуючи увагу на головному й на вмінні застосовувати здобуті знання;

- забезпечувати оперативний зворотній зв'язок у навчанні, що дозволяє вчасно коригувати навчальний процес.

Особливої уваги потребують ситуаційні тести. Для їх розробки були обрані тести закритого типу, що містять кілька правильних відповідей.

В основу тестів були покладені такі принципи:

- ситуаційність - умова тестової задачі є коротким описом визначеної ситуації, однієї з ключових для даної теми;

- комплексність - варіантами відповідей є твердження, які вимагають від студента розгляду даної ситуації з різних боків;

- поетапний аналіз - відповіді часто підібрані в такій послідовності, що вони дають приклад раціонального аналізу даної ситуації.

Ці принципи дозволяють використовувати згадані тести не тільки як контролюючі, але й як навчальні.

Педагогічний контроль виконує цілий ряд функцій у педагогічному процесі: оцінюючу, стимулюючу, розвиваючу, навчальну, діагностичну, виховну та інші.

Процес контролю це одна з найбільш трудомістких і відповідальних операцій у навчанні, пов'язана з гострими психологічними ситуаціями як для студентів, так і для викладача. З іншого боку його правильна постановка сприяє поліпшенню якості підготовки фахівців.

У сформованому педагогічному процесі розрізняють кілька видів контролю: попередній, поточний, тематичний, рубіжний, підсумковий і випускний.

Систему контролю утворюють іспити, заліки, усне опитування, контрольні роботи, колоквіуми, реферати, семінари, лабораторні роботи, звіти по виробничій практиці. Такі методи контролювання успішності студентів на сучасному етапі використовують більшість навчальних закладів.

Перелічені методи діагностування успішності мають певні недоліки. Розглянемо деякі з них.

1). Можуть виникати труднощі, пов'язані з особливостями викладацької роботи:

- розбіжності вимог різних викладачів, відмінності в їхньому рівні суворості при оцінюванні тієї самої відповіді;

- розбіжності у професійній кваліфікації;

- завантаженість викладача рутинною мало творчою роботою, пов'язаною з великим обсягом інформації, яку потрібно підготувати, обробити та проаналізувати за короткий проміжок часу під час поточних перевірок знань великої кількості студентів, коли оцінювання проводиться, головним чином, лише за формальними критеріями;

- можлива упередженість викладача (з психологічних чи інших причин) при оцінюванні відповідей деяких студентів, тощо.

2). Труднощі, пов'язані зі специфікою традиційної форми перевірки знань (відсутність чітко сформульованих стандартів оцінювання знань і конкретно окреслених обсягів умінь, достатніх для позитивної оцінки).

3). Труднощі, пов'язані зі студентами: використання шпаргалок, списування, «взаємодопомога» на іспиті, заважають викладачеві об'єктивно оцінити знання студентів, а також свою власну педагогічну роботу.

4). Відсутність єдиних об'єктивних критеріїв оцінювання та ефективних механізмів порівняння результатів навчання по даній дисципліні (спеціальності) у різних вищих учбових закладах.

Сьогодні при оцінюванні знань студентів згадані проблеми певною мірою врівноважуються використанням такої форми контролю, як тестування.

Для діагностики успішності навчання розробляються спеціальні методи, що різними авторами називаються тестами навчальних досягнень, тестами успішності, дидактичними тестами і навіть тестами викладача (під останніми можуть матися на увазі тести, призначені для діагностики професійних якостей педагогів).

Тести - це досить короткі стандартизовані чи не стандартизовані проби, іспити, що дозволяють викладачам за порівняно короткі проміжки часу оцінити результативність пізнавальної діяльності студентів, тобто ступінь і якість досягнення кожним студентом цілей навчання.

Отже, тестування - багатофункціональний метод, який дозволяє швидше зрозуміти, як краще далі працювати з студентом, а також допомагає викладачу скоригувати курс навчання.

2.2 Заняття-тести з узагальнення знань трудового навчання з теми «Техніка» у 7 класі

УРОК № __

Тема. Техніка. Поняття про механізми.

Мета: сформувати поняття про механізми, їх види, призначення та застосування в техніці, уміння розрізняти та пояснювати сутність понять «деталь», «виріб», «механізм»; дати поняття про передаточне число; навчити його визначати; ознайомити з технічними характеристиками різних видів з'єднань; розвивати вміння визначати та пояснювати призначення ведучої та веденої деталі, сутності процесу передачі руху від однієї деталі до визначеного руху іншої (інших).

Основні поняття: механізм/важіль, шестерня, фрикційна передача, кулачковий і рейковий механізми, ведучий та ведений шків, передаточне число.

Обладнання: моделі зубчастого, пасового, рейкового, кривошипного та кулачкового механізмів, ручний дриль.

Структура уроку:

І. Організаційний момент.

Актуалізація знань та мотивація навчальної діяльності учнів.

II. Проведення уроку:

Поняття про механізми.

Види, будова, призначення та принцип роботи механізмів.

Передаточне число механізмів.

Зображення механізмів на кінематичних схемах.

III. Підсумки уроку.

IV. Домашнє завдання.

Хід уроку:

I. Організаційний момент.

Актуалізація знань та мотивація навчальної діяльності учнів.

II. Фронтальне опитування.

Які деталі називаються простими? Складними?

Що таке з'єднання деталей?

Які з'єднання називаються рухомими? Нерухомими?

Які з'єднання називаються рознімними?

1. Поняття про механізми.

Бесіда. Учитель демонструє коловорот, ручний дриль, свердлильний верстат і пропонує учням відповісти на запитання.

Для виконання яких технологічних операцій призначений коловорот, ручний дриль, свердлильний верстат?

Під час виготовлення отворів яким інструментом прикладається менше фізичних зусиль?

За рахунок чого зменшуються фізичні зусилля під час виготовлення отворів за допомогою ручного дриля?

Яка основна відмінність між коловоротом і ручним дрилем?

Учні повинні дійти висновку, що основним призначенням зубчастого з'єднання ручного дриля є зменшення фізичних зусиль під час виконання роботи. Учитель підводить учнів до цього висновку, демонструючи зубчасте з'єднання ручного дриля зі знятим кожухом. При цьому слід звернути увагу на розміри, форму, кількість зубців на кожній шестерні.

Розповідь учителя. Механізм -- це пристрій, призначений для передачі руху від однієї деталі до визначеного руху іншої деталі. Наприклад, у Стародавній Греції під час будівництва пірамід застосовували важелі для переміщення великих вантажів.

Важіль -- найпростіший механізм, призначений для переміщення вантажів. Важіль закріплюється в одній точці, навколо якої він може вільно обертатися. Ця нерухома точка називається точкою опори. Докладаючи зусиль до одного кінця важеля, можна іншим його кінцем переміщувати або піднімати вантаж. Чим далі від точки опори докладається зусилля, тим вантаж більшої маси можна підняти або перемістити.

Будь-який механізм не може самостійно працювати. Для цього необхідно докласти зусиль або виконати роботу. Механізм дає змогу тільки полегшити виконання роботи. У техніці під поняттям «механізм» розуміють також пристрій, призначений для перетворення руху з одного виду на інший.

(На прикладі ручного дриля учитель демонструє спосіб зміни та передачі руху від важеля ручки дриля до його шпинделя.)

2. Види, будова, призначення та принцип роботи механізмів.

Розповідь учителя. Механізми поділяються на прості та складні. До простих належать: важіль, блок, клин, гвинт, похила площина, колесо, вісь, а складні механізми -- це з'єднані між собою у певний спосіб прості механізми, наприклад автомобілі, верстати, велосипеди, електропотяги тощо. Усі механізми призначені для передачі руху від одних тіл до інших або перетворення руху одного виду на інший.

У складних механізмах деталі здійснюють різні види рухів: обертальний (вали, вісі, шківи, зубчасті колеса) і поступальний (поршні, повзунки). Ці рухи можуть здійснюватися за наявності різного виду з'єднаних між собою деталей. Обертальний рух у механізмах забезпечують вали, осі.

Демонструючи зубчасте, пасове та рейкове з'єднання, учитель уводить поняття «види з'єднань».

Демонструючи механізми з наявними в них осями, валами, з'ясовується призначення кожного з них, а також відмінності між ними. Учні мають усвідомити, що зазначені механізми приймають на себе та передають до інших частин зусилля за допомогою передач (пасових, зубчастих, рейкових).

На прикладі свердлильного верстата зі знятим захисним пристроєм клино-пасової передачі учитель пояснює призначення передачі.

3. Передаточне число механізмів.

Розповідь учителя. Шків, закріплений на валу електродвигуна свердлильного верстата, є ведучим, а шків, з'єднаний пасом із ведучим шківом, одержує від нього обертальний рух і є веденим. Відповідні назви мають і вали, на яких закріплені шківи. Опори, на яких утримуються вали, називаються підшипниками.

Ведучі й ведені елементи пасової та зубчастої передач завжди перебувають у певній залежності один від одного. Ця залежність характеризується передаточним числом (и), яке можна визначати за формулою:

де п₁ -- частота обертання (кількість обертів за секунду) ведучого вала; л„ -- частота обертання (кількість обертів за секунду) веденого вала.

Передаточне число пасової передачі залежить від співвідношення діаметрів шківів і виражається формулою:

де d₁ і d₂, -- діаметри шківів.

Передаточне число зубчастої передачі також можна визначити за кількістю зубців ведучого та веденого коліс за формулою:

де z₁, і z₂, -- кількість зубців відповідно ведучого та веденого коліс передач. (Ведуче та ведене колеса вчитель показує на моделі.)

Для кращого засвоєння учнями набутих знань учитель демонструє дві моделі пасової передачі: одну -- зі шківами однакового діаметра, другу -- зі шківами різних діаметрів. За позначеними рисками на шківах обох моделей учні спостерігають під час обертання ведучих шківів за швидкістю обертання ведених. Вони мають переконатися, що піків меншого діаметра завжди обертатиметься швидше, ніж такий самий шків більшого діаметра.

Для наочності можна використати моделі зубчастих передач. В одній моделі кількість зубців ведучого та веденого коліс має бути однаковою, у другій -- кількість зубців ведучого колеса удвічі більша, ніж у веденого. За позначеними рисками обох моделей учні спостерігають під час обертання ведучих коліс за швидкістю ведених. Результати зіставлення підтверджують формулу, оскільки ведене колесо моделі з однаковою кількістю зубців обертається зі швидкістю, яка дорівнює швидкості ведучого колеса, а швидкість обертання веденого колеса другої моделі удвічі більша, ніж ведучого.

4. Зображення механізмів на кінематичних схемах.

Заповнити таблицю.

Назва механізму	Умовне зображення на кінематичних схемах

Завдання. Знайдіть і покажіть у майстерні механізми та машини.

III. Підсумки уроку.

Заключне слово вчителя. Механізм -- це пристрій, призначений для передачі руху від однієї деталі до іншої.

Використання механізму дає змогу полегшити виконання роботи.

Деталі механізмів здійснюють різні види рухів: обертальний (вали, вісі, шківи, зубчасті колеса) і поступальний (поршні, повзунки).

Залежність між ведучою та веденою деталями механізмів характеризується передаточним числом.

ІV. Домашнє завдання.

Повторити матеріал, який вдався важко.

Навести в зошитах приклади механізмів у побуті, визначити їх види та принципи роботи.

Виконати оцінювання учнів.

УРОК № __

Тема. Техніка. Поняття про механізми.

Мета: сформувати поняття про механізми перетворення руху, їх види, призначення та застосування в техніці; розвивати вміння визначати та пояснювати призначення ведучої та веденої деталі, сутності процесу передачі руху від однієї деталі до визначеного руху іншої (інших).

Основні поняття: гвинтовий механізм, рейковий механізм, кулачковий механізм.

Обладнання: плакати, деталі механізмів, верстат свердлильний ВСН.

Структура уроку

І. Організаційний момент.

Актуалізація знань та мотивація навчальної діяльності учнів.

1. Поняття про механізми перетворення руху.

2. Свердлильний верстат та його механізми.

3. Правила безпечної роботи на свердлильному верстаті

ІІ. Підсумки уроку.

ІІI. Домашнє завдання.

Хід уроку.

I. Організаційний момент.

Фронтальне опитування:

Що називають механізмом?

Який механізм називають передачею?

Що таке передаточне число?

1. Механізми перетворення руху.

Для перетворення одного виду руху в інший, наприклад, обертального в поступальний, застосовують механізми перетворення руху. Найпоширенішими з них є рейковий, гвинтовий, кулачковий та ін.

Рейковий механізм (наприклад, свердлильного верстата) перетворює обертальний рух зубчастого колеса 2 у поступальний рух рейки 1 і навпаки (Додаток А)

Гвинтовий механізм (Додаток Б) перетворює обертальний рух гайки 2 у поступальний рух гвинта 1 і навпаки. Такі механізми застосовують у пристроях, де потрібне значне зусилля (наприклад, у токарних верстатах для обробки металів, пресах, лещатах тощо).

Кулачковий механізм (Додаток В) застосовують у тих випадках, коли необхідно перетворити обертальний рух кулачка у поступальний рух стрижня (штока). Ці механізми застосовують в автомобільних двигунах, Складовим елементом такого механізму є кулачок - деталь у формі виступу, що поштовхами приводить у рух механізм.

2. Свердлильний верстат та його механізми.

Нині в техніці використовують різноманітні механізми, які полегшують працю людини, швидко і якісно виконують певні технологічні операції. Такий механізм або їх комплекс, призначений для виконання корисної роботи за рахунок перетворення одного виду енергії в інший, називають машиною. Залежно від призначення машини поділяють на групи: транспортні, транспортуючі, технологічні, енергетичні. Кожна з цих машин має двигун, передаточний та виконуючий механізми. Свердлильний верстат належить до групи технологічних машин. Він призначений для виготовлення точних циліндричних отворів у заготовках з металу, деревини, пластмаси та інших матеріалів. У шкільних майстернях застосовують настільні вертикально-свердлильні верстати марки 2М112, НС 12А, СН 15 III1, НС 12М. Букви означають: Н - настільний, С - свердлильний, М - механічний. Цифра після букв показує найбільший діаметр свердла (у міліметрах), яким можна свердлити отвори на цьому верстаті.

Настільним вертикально-свердлильним верстатом моделі ВСН можна свердлити отвори діаметром до 12 мм у заготовках з металу, деревини й пластмаси.

В верстаті застосовані рейкова передача для подачі свердла. А гвинтовий механізм для налаштовування висоти корпуса. Для передачі обертання від двигуна до шпинделя використана пасова передача. В різних моделях верстатів передач може бути від 1 до 4. В машинних лещатах також є гвинтовий механізм, який рухає рухому губку.

3. Правила безпечної роботи на верстаті.

? Працювати в спецодязі.

? Надійно кріпити свердло та заготовку.

? Користуватися захисними пристроями.

? Користуватися лише справним інструментом.

? Перед початком свердління намітити шилом на деревині або кернером на металі центр отвору.

? Бути особливо уважним на початку та наприкінці свердління.

? Після роботи прибрати верстат, здати інструменти.

ІІ. Підсумки уроку.

Заключне слово вчителя. Для перетворення одного виду руху в інший, наприклад, обертального в поступальний, застосовують механізми перетворення руху. Використання механізму дає змогу полегшити виконання роботи.

ІІI. Домашнє завдання.

Опрацювати додатково відповідний матеріал за конспектом.

Висновки

Перед учителем стоїть завдання так організувати навчальний процес, що контроль природно включався в систему навчання як обов'язковий функціональний компонент, який забезпечує його цілеспрямованість та об'єктивність. Використовуючи традиційні форми і методи контролю та оцінки, вчителі повинні знайомитися з досвідом педагогів-новаторів та результатами їх досліджень та експериментів; використовуючи цей досвід, шукати нові ефективні методики контролю. Найбільш ефективною на сьогоднішній день формою контролю є тест. По-перше, він сприяє досягненню оптимальної дії всіх елементів системи навчання завдяки забезпеченню зворотного зв'язку, спрямованого на навчальну діяльність учителя та учнів. По-друге, зворотній зв'язок зумовлює подвійну природу функціонування контролю. Це відображається у здійсненні його в поточній (інтегрованій) та підсумковій (відносно самостійній) формах

Перевірка знань, умінь і навичок учнів та їх оцінювання виконують такі функції:

а) освітню (навчальну), суть якої втому, що вона є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь товариша або спостерігаючи за виконанням вправ, учні звіряють з ними свої знання, ставлять запитання, доповнюють, відмічають недоліки, що сприяє повторенню та систематизації знань всіх учнів. Освітнє значення для учнів має й те, що вони слухають доповнення вчителем неповних відповідей учнів. Освітня функція чітко виявляється також у тому, що учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, виконує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал;