Форми організації навчання у вищому навчальному закладі

Особливо широко ділові ігри почали використовуватися в останні роки. Зростання злочинності, необхідність неформальної підготовки спеціалістів стали стимулом до широкого застосування ігрового моделювання в навчальному процесі вищих закладів менеджмент-освіти України.

Ділову гру можна розглядати як «моделювання за, реальною діяльністю спеціаліста» у тихнув або інших спеціально створених педагогічних ситуаціях. Ділова гра виступає як засіб і метод підготовки й адаптації до професійної діяльності і соціальних контактів.

Б.Г. Ананьєв, один з фундаторів вітчизняної психологічної науки, пише, що гра займає головешці місце в соціальному формуванні людини, як суб'єкта пізнання І діяльності. У штучно відтворених умовах людина програє різні життєві і професійні ситуації, що необхідно для її розвитку, зміни соціальних позицій, ролей у суспільстві, для формування професійних інтересів, потреб і навичок. Французький навчань Р. Калуа у своїй роботі «Структура і класифікація ігор» визначає загальні характеристики, відповідно до яких гра є вільною (в учасника немає ніяких зобов'язань), ізольована в часі і просторі, регламентована правилами, у ній створюється і підтримується висока емоційно-інтелектуальна напруга учасників через систему керування їхньою взаємодією.

У реальній дійсності коло необхідних для життя і роботи знань постійно розширюється, а можливості їх засвоєння не безмежні. Найважливішим завданням стає не тільки уміння відбирати необхідні знання, систематизувати їх, але й уміння перетворювати ці знання, наблизити їх до сьогоднішніх життєвих і професійних ситуацій, практики, до реальної професійної діяльності. Це означає, що «ділова гра» як метод активного навчання, допомагає в теоретичному і практичному аспекті підготовки спеціалістів. «Ділова гра» як метод навчання дозволяє «прожити» визначену ситуацію, вивчити її в безпосередній дії. «Ділова ігри» дозволяють моделювати різноманітні виробничі ситуації, проектувати засоби дій в умовах запропонованих моделей, демонструвати процес систематизації теоретичних знань за рішенням визначеної практичної проблеми. Професійна діяльність спеціалістів юридичного профілю носити достатньо різноманітний характер, тому застосування «ділові ігри» у підготовці спеціалістів управлінських кадрів, допоможе активізувати процес навчання і зв'язати його з майбутньою фаховою діяльністю.

Дослідники встановили, що при лекційному поданні матеріалу засвоюється 20% інформації, у тієї година як у діловій грі - 90%. Введення і широке застосування «ділової ігри» дозволяє зменшити година, відведений на вивчення деяких дисциплін на 30-50% при більшому ефекті засвоєння матеріалу. Цей чинник є дуже істотним для більш частого застосування «ділова гра» в умовах навчання при постійному вартовому дефіциті.

Отже, оцінюючи роль «ділової ігри» у підготовці і перепідготовці кадрів можна виділити такі параметри:

- застосування в «діловій ігри» моделей реальних «ділових ігор» соціально-управлінських систем дозволяє максимально наблизити процес навчання до практичної діяльності керівників і спеціалістів;

- прийняття управлінських рішень у «діловій ігри» здійснюється її учасниками, що виконують відповідні ролі, а оскільки інтереси різних ролей не збігаються, те рішення необхідно приймати в умовах конфліктних ситуацій;

- проведення «ділової ігри» є колективним навчанням, у результаті гри формується колективне уявлення при захисті думки своєї групи гравців і критики інших груп.

У «діловій ігри» спеціальними засобами створюється визначений емоційний настрой гравців, що допомагає активному вмиканню тихнув, кого навчають, у рішення досліджуваної проблеми.

Характеристика основних імітаційних методів активного навчання

В ігровому імітаційному моделюванні широко подані «ділові ігри» (юридичні, політичні, виробничі, дослідницькі, навчальні), атестаційні ігри для доборові і призначення кадрів, для оцінки рівня їхньої кваліфікації; організаційно-діяльні ігри для рішення регіональних проблем; інноваційні ігри для розв'язання задач, рефлексивні ігри щодо зняття стресів і формування інноваційного мислення; пошуково-апробаційні ігри для вироблення конкретної програми діяльності колективом і т.д.

Існують певні основні характерологічні ознаки імітаційних методів активного навчання. Метод аналізу конкретних ситуацій полягає в тому, що студентам подається ситуація, пов'язана з деякими моментами функціонування конкретної ситуації соціально-управлінської системи. Задача студентів - колективне прийняття управлінського рішення в конкретній ситуації. Для активізації заняття можуть бути організовані групи, кожна з яких пропонує свій варіант рішення (у вигляді рецензії або публічного захисту). Підсумок підводять викладачі, що відповідають за проведення зайняти.

Характерологічною ознакою аналізу конкретної ситуації є:

- наявність моделі соціально - управлінської системи, стан якої розглядається в деякий дискретний момент години;

- колективне вироблення рішень;

- багато альтернативність рішень;

- єдина ціль групи при виробітку рішень;

- наявність системи групової оцінки діяльності тихнув, кого навчають;

- наявність керованої емоційної напруги тихнув, кого навчають.

Застосування методові аналізу конкретних ситуацій доцільно в тихнув випадках, коли розглядається окрема, відносно складна організаційна, юридична або управлінська задача, єдине правильне рішення або правильне рішення котрої заздалегідь відоме викладачу. Йому належить останнє слово при підведенні результатів.

Рольові ігри

У таких іграх звичайно відпрацьовується уміння керувати людьми. До 40% усіх питань, що розглядаються керівником, відноситься до управління колективом, тобто успіх керівництва залежить від уміння керівника взаємодіяти з іншими людьми. Для проведення гри необхідно моделювати керуючі системи, що входять до структури конкретних соціально-управлінських систем.

Серед учасників гри при розборі запропонованих ситуацій розподіляються ролі, що можуть носити груповий характер. Задача гри - вироблення для виконавця кожної ролі на шкірному етапі гри оптимальної стратегії поведінки.

Характерологічні ознаки рольових ігор:

наявність моделі керуючої системи, включеної в конкретну соціально-управлінську систему;

наявність ролей;

розходження рольових цінностей учасників гри, що виконують різні ролі (компетентність);

взаємодія ролей;

наявність загальної мети у всього ігрового колективу;

багато альтернативність рішень;

наявність системи групової або індивідуальної оцінки діяльності учасників гри;

наявність керованої емоційної напруги;

на відміну від аналізу конкретних ситуацій у рольових іграх необхідні наявність моделі керуючої системи.

Рішення, прийняте студентами, впливає тільки на керуючу систему, а не на об'єкт керування, комплекс-модель керуючої системи носити динамічний характер, де є рольові відносини, у яких спілкування може залежати від взаємодій між партнерами.

У процесі рольової взаємодії в студентів розвиває вміння входити в непритаманні їм ролі, визначити характер всієї діяли та, права й обов'язки, пов'язані з певною роллю.

Імітаційні ігри

Імітаційні ігри - це гра з цільовою спрямованістю, для яких не властиві деякі з перерахованих характерологічних рольових ігор. У такій грі може бути тільки роль («Слідчий»), яка кожним учасником, котрий, у свою чергу, готує власне рішення.

Отут моделюється діяльність конкретних керівних робітників або спеціалістів. Відсутня також конфліктна ситуація.

Дискусія - це такий прийом у діловій імітаційній грі, коли за проблемою, що обговорюється, ініціативно висловлюються ясі учасники. Організаційним моментом дискусії, який визначає її змістовність й послідовність, є розробка планові обговорення проблеми. Попереднє ознайомлення з планом дозволяє студентам спланувати свою діяльність у дискусії, визначити співвідношення розумових й предметних дій, прогнозувати можливий результат діяльності.

Викладач за необхідністю підводить підсумки обговорення шкірного питання, узагальнює результати дискусії та дає оцінку спільної діяльності студентів

Організаційно-діяльні ігри

До класу цих ігор можна віднести:

проблемні рольові ігри, проблемно-орієнтовані ділові ігри, апробаційно-пошукові ігри, інноваційні ігри.

«Організаційно-діяльні ігри» застосовують рішенні складних соціально-виробничих задач, коли потрібне об'єднання спеціалістів різних напрямків. Гра базується на основі запропонованої гравцям вихідної інформації про стан реальної соціально-управлінської системи. Далі йде вироблення, обговорення і прийняття рішень щодо керування визначеною системою. Для проведення гри доцільно залучати спеціалістів різних напрямів, що несуть у ній різні функції.

Організаційна задача керівника - координація колективної діяльності учасників гри, їх особисте і між групове спілкування на всіх етапах вирішення проблеми. У «Організаційно-діяльну гри» принципово не закладається безумовне вирішення проблеми. Іноді гра може закінчуватися і негативним результатом.

Підготовка і проведення «Організаційно-діяльна гри» здійснюється в декілька етапів.

Перед ігровий етап Отут проводитися діагностика становища соціально-управлінської системи, виявляються кризові проблеми, визначається загальна стратегія гри, формується її структура. Далі проводитися добір ігрового колективу, обмірковуються склад ігрових груп. У кожній групі є представник керівництва грою. Його роль полягає в створенні доброзичливого морально-психологічного клімату в групі, контролі за її діяльністю, при необхідності коригування, а також інформуванню колег щодо проведення гри, про стан групи і вирішення проблеми для координації проведення гри.

Залучання гравців до гри. Отут проводитися орієнтування ігрового колективу на цілі і завдання гри, психологічна підготовка учасників (мобілізація їх творчого й інтелектуального потенціалу). Серед прийомів мобілізації учасників можна виділити такі, як «виклик вогню на собі» - провокування гравців на дискусію з керівником. Одними з позитивних прийомів можуть бути жартівливі конкурси й інші способи, що викликають позитивні емоції. Завданням цього етапу є створення із розрізнених спеціалістів працездатного колективу, спроможного вирішувати поставлене завдання.

Робота в групах. Цей етап протягом гри може неодноразово повторюватися при вирішенні окремих аспектів проблеми. Для аналізу ходу гри отут можуть залучатися експерти-спеціалісти, які не беруть участі в ході гри. Аналіз ходу гри здійснюється керівництвом гри без участі ігрових команд за виробленими учасниками рішеннями, за інформацією консультантів про діяльність груп. У результаті виробляється подальша стратегія проведення гри в такому циклі. Таким чином, у ході гри її зміст може коригуватися, тоді як загальна структура гри зберігається.

Узагальнення отриманих результатів. По закінченні гри керівництвом розробляються основні підсумкові документи, що містять постановку проблеми, її структурний розгляд і пропозиції щодо її рішення.

Після завершення гри доречно провести обговорення ходу гри разом з учасниками і вислухати їхні думки, пропозиції і побажання щодо методики проведення гри, а також взаємовідносин керівництва гри й учасників.

При проведенні «Організаційно-діяльної гри» доцільно використовувати прийоми «мозкового штурмові» та диспути.

«Мозковий штурм» - це такий прийом у діловій грі, коли спільна діяльність усієї групи спрямована на пошук оригінального, оптимального вирішення теоретичної або практичної проблеми. Особливістю такого прийому є ті, що кожен з учасників винний прагнути висунути декілька, навіть абсурдних, варіантів рішень за обмежений година. Напрацьований у результаті «мозкового штурмові» банк рішень аналізується групою експертів у результаті чого окремі з пропозицій приймаються, інші відкидаються. В обох випадках рішення групи експертів повинно бути обґрунтованим; одночасно з групою експертів аналіз банкові рішень можуть проводити й учасники «мозкового штурмові». Висування варіантів рішень та обробка їх групою експертів можуть або здійснюватися на протязі один навчального заняття, або бути розділені в часі.

Викладач у процесі висування рішень, тобто власне «мозкового штурмові», виконує функцію каталізатора: заохочує, схвалює, підбадьорює будь-якою пропозицію студентів. Він не бере участі в роботі групи експертів, але узагальнює, доповнює аналіз проблеми та підбиває підсумки заняття.

Диспут - прийом у діловій грі, що передбачає таку форму співробітництва учасників, яка використовується для вивчення двох різних точок зору з будь-якої проблеми з метою встановлення істини.

До диспутові готуються всі членуй навчальної групи, вивчаючи літературу з- проблеми, усі наявні крапки зору фахівців. Під година диспутові на занятті група поділяється на дві підгрупи, які тримаються однієї з двох можливих точок зору. Подивися обох підгруп захищають у диспуті їх представники, членуй кожної з них у разі необхідності здійснюють допомогу своїм представникам, доповнюють, або поглиблюють їх аргументи на користь своєї позиції та переконливо відкидають аргументи своїх опонентів.

Журі, до складові якого входять студенти, дає оцінку диспутові, яка передбачає аналіз його результатів, особливостей спільної навчально-пізнавальної діяльності підгруп, індивідуальної діяльності представників підгруп.

Підсумки спільної діяльності учасників диспутові, у тому числі і журі, підводить викладач.

Характерологічні ознаки «Організаційно-діяльної гри» можна сформулювати в таким чином:

1. Моделюється діяльність фахівців із вирішення складних комплексних проблем керування соціально-правовими системами на підставі реальної інформації про їхній стан.

2. Ролі в «Організаційно-діяльної гри» умовні. Рішення приймаються поза рамками штатних структур.

3. Забезпечується розходження рольових цілей і взаємодія ролей, що забезпечено наявністю особистих інтересів учасників гри.

4. Використання колективної діяльності.

5. Наявність загальної цілі ігрового колективу.

6. Колективне вироблення рішень учасниками гри реалізується в процесі ланцюга рішень,

7. Передбачено багато альтернативність.

8. Спеціальними засобами забезпечується керування емоційною напругою гравців.

9. Прийняті в грі рішення не впливають на об'єкт керування. Наслідки прийняття рішень у грі не простежуються.

10. Система оцінки діяльності учасників гри часто відсутня, внаслідок високого для гравців ступеня мотивації при розв'язанні поставленої проблеми.

Перераховані характерологічні ознаки можна вважати ознаками «Ділової гри» у повному обсязі. При цьому ознака 1 відносить «Ділової гри» до імітаційних методів навчання, ознаки 2-4 визначають «Ділової гри» як ігровий метод навчання. За ознаками 5-6 «Ділової гри» є методом колективного навчання. Ознаки 8-9, 11 відносять її до числа найбільш ефективних методів ділового навчання, а ознака 7 виділяє її серед усіх згаданих методів.

Вищенаведені характерологічні ознаки «Ділової гри» допомагають уявити її функціональну схему.

Для організації і проведення «Ділової гри» необхідно:

- підготовка керівництва гри і групи забезпечення;

- підготовка методичного і технічного забезпечення;

- підготовка інструктивних завдань і спробного проведення гри з групою забезпечення;

- адаптація «Ділової гри» до відповідного контингентові учасників і розумів її проведення.

- проведення необхідних розрахунків для оцінки наслідків різноманітних варіантів рішень, формування оптимального або раціонального рішення шкірного фрагмента гри;

- попереднє формування складові ігрових груп;

- підготовка майбутніх учасників гри, оцінка рівня їхньої готовності до неї,

- оцінка удосконалення ділової гри як форми поліпшення підготовки і перепідготовки спеціалістів управлінського профілю.

При оцінці ефективності «Ділової гри» як активної форми навчання можна відзначити наведені нижче параметри.

Одним з основних джерел ефективності «Ділової гри» є економія години, отримана в порівнянні результатів «Ділової гри» з традиційними методами навчання, за невеликий відрізок години в учасників «Ділової гри» виробляються навички і якості, що не можуть відпрацьовуватись іншими методами навчання. Ефективність навчання виявляється в зацікавленому ставленні учасників до навчальної «Ділової гри». Цей психологічний чинник активізує студентів (слухачів), що сприяє більш інтенсивному засвоєнню І запам'ятовуванню навчальної інформації, пов'язаної з фаховою підготовкою спеціалістів управлінського профілю.

«Ділова гра» дозволяє контролювати знання учасників ігрових груп безпосередньо в процесі гри, що дає можливість скоротити година проведення спеціального потокового контролеві знань. Аналіз успішності дозволяє зробити висновок, що впровадження «Ділової гри» до навчального процесу значно підвищує рівень успішності і фахової підготовленості.

За результатами оцінки діяльності учасників під година ділових ігор можна отримати достатньо повну картину фахових і особистих якостей учасників, їхню готовність до керівної діяльності, до вирішення практичних завдань, що постають у теперішній годину в роботі управлінських кадрів.

Особливості реалізації ділових ігор із використанням персональних комп'ютерів. Ігрове моделювання ситуацій є важливим інструментом при формуванні самостійного мислення в студентів у процесі вивчення фахових дисциплін.

На шкода, жодна модель колективна «Ділова гри» не може розглядати значну кількість чинників одночасно і при цьому зберігати реальний масштаб години Більш того, кожна «Ділової гри» не може залучити всіх студентів, виводячи лідерів на перші ролі і залишаючи «у тіні» відстаючих, осіб із слабкою підготовкою.

Поява комп'ютерних засобів спілкування і навчання дозволяє забезпечити інтерактивне спілкування з персональним комп'ютером і зосередити увагу на значну кількість чинників, причому індивідуально, не залежно від ступеня підготовленості слухача та курсанта. У межах комп'ютерних Д1 аналізується багатофункціональна соціально-управлінської система, у якій основні керуючі системою чинники - це ідеалізовані інструменти управлінської діяльності.

5. Курсові, реферати та дипломні роботи

Серед різних форм організації навчального процесу у вищих заставах освіти важливе місце посідають індивідуальні завдання. Індивідуальні завдання з окремих дисциплін надаються в терміни, передбачені навчальним планом вищого заставі освіти. Існує декілька видів індивідуальних завдань: реферати, курсові та дипломні роботи.

Курсові роботи сприяють закріпленню, поглибленню і узагальненню знань, одержаних студентами під година навчання, застосуванню їх до комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Керівництво курсовими роботами здійснюється, як правило, найбільш кваліфікованими викладачами.

Дипломні роботи виконуються на завершальному етапі навчання студентів у крученому закладі освіти і передбачають:

- систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань зі спеціальності та застосування їх до вирішення конкретних наукових, виробничих та ін. завдань;

- розвиток навичок самостійної роботи і оволодіння методикою дослідження та проектування, пов'язаними з темою роботи.

Дипломні роботи зберігаються в архіві вищого навчального заставі протягом п'яти років.

Курсова робота е науковою розробкою конкретної тими в незначному обсязі в процесі навчання за фахом. Будучи навчальним твором, вона винна за своїм змістом і формою наближатися до ідеалу наукового текстові, наприклад, статті. Тім самим вона являє собою своєрідну пропедевтику майбутнього наукового дослідження. Курсові роботи складають основу спеціалізації студентів і є необхідними етапами, що передують написанню і захисту дипломних робіт на 5 курсі.

Обсяг курсової роботи на молодших курсах не перевищує 15-20 сторінок. Студент винний опановувати технікою й етикою наукової праці, зокрема, ретельним і акуратним упорядкуванням бібліографії, що збереже йому багато сил у подальшій фаховій діяльності.

Курсова робота студентів 3 курсові являє собою вже самостійний виклад тими з елементами дослідження або навіть власне експериментальне дослідження. У відношенні стандартних вимог передбачається, що студент 3 курсові оволодів навичками самостійні роботи над джерелами і вміє їх систематизувати, оцінювати й узагальнювати. Зразковий обсяг роботи складає 25-30 сторінок; висновки повинні бути по обсязі не менше 0,5 сторінок.

На 4 курсі до курсової роботи висуваються більш суворі вимоги. Вона винна бути методологічно послідовною, із глибоким аналізом значного числа джерел і аргументованих висновків. Якщо попередня робота студентів не була експериментальною, те на 4 курсі дається остання можливість підготувати експериментальну базу для обґрунтованої, наукової дипломної роботи. Обсяг останньої курсової роботи повинний складати 30-40, а висновки -0,5-1,0 сторінок.

Дипломна робота являє собою завершене експериментальне дослідження в будь-якій галузі управління, що систематизує, закріплює і розширює теоретичні знання і практичні навички при вирішенні конкретної задачі, розвиває вміння самостійної наукової праці, поглиблює оволодіння методикою дослідження при рішенні проблем і питань, що розвиваються в дипломній роботі, виявляє наукові інтереси, спроможності і творчі можливості студентів, що характеризують підсумковий рівень кваліфікації випускника вищих закладів менеджмент-освіти. Її обсяг складає, зазвичай, 60-80 сторінок , а підсумкові висновки - не менше 5 сторінки. Інакше кажучи, дипломна робота винна підтвердити спроможність автора до наукової роботи.

Отже, зміст курсових і дипломних робіт складається з навичок самостійного рішення практичних проблем, і наукового викладу отриманих результатів.

Курсова робота не може бути простий компіляцією і складатися з фрагментів статей і книг. Вона винна мати структуру, що наповнена однорідним науковим змістом: фактами, даними, що розкривають взаємозв'язок між явищами, аргументами і т.д. і, разом з тім, містити щось нове: узагальнення великої літератури, матеріалів емпіричних досліджень, при цьому виявляється авторське бачення проблеми її рішення. Означений принцип є непорушним: структура курсової роботи позбавляється незмінною, але в міру навчання змінюється ії зміст: поглиблюється фундаментальність дослідження проблеми, що зовнішньо. уявою виявляється в рості кількості першоджерел і подовження спискові літератури.

Порядок підготування курсових робіт містить такі етапи:

1. Збір матеріалу, пошук літератури по темі, переклад іноземних джерел, підготування бібліографії, упорядкування особистого робочого планові.

2. Підготування першого варіанта.

3. Здача підготовлено текстові науковому керівнику.

4. Доопрацювання текстові по зауваженнях наукового керівника..

5. Решта остаточно доробленого й оформленого текстові.

6. Одержання відгуку й оцінки роботи від наукового керівника або внаслідок її захисту.

Порядок виконання дипломної роботи включає таки етапи:

1. Формулювання тими й упорядкування особистого робочого планові.

2. Систематизація матеріалу як результат роботи над джерелами, проведення експериментів, аналізу отриманих даних.

3. Підготування текстові, його технічне оформлення ф здача роботи науковому керівнику.

4. Доопрацювання текстові по зауваженням наукового керівника і здача залишкового варіанта тексту на кафедру.

5. Підготування до захисту (упорядкування текстові вступу, вивчення зауважень офіційного рецензента, одержання допускові до захисту на засіданні кафедри).

6. Процедура захисту.

Вибір тими курсової роботи здійснюється довільно, аж до права пропозиції своєї тематики з обґрунтуванням необхідності її розробки. Усі кафедри публікують списки тим для написання курсових і дипломних роби що поновлюються щорічно. Тими затверджуються кафедрою, де спеціалізується чи студенти. Науковий керівник призначається зі бажанням студентів, або вибирається самою кафедрою.

Вже на першому етапі підготовки курсових і дипломних робіт, від студента вимагається знання не тільки визначеного обсягу знань, але і включення до нової форми педагогічних відношень - у першу чергу, це взаємодія з науковим керівником, а надалі - із рецензентом, кафедрою і Державною атестаційною комісією. Основу цих відношень складає успішний контакт із керівником, що забезпечує формування дослідницьких навичок і, насамперед, уміння користуватися методами наукової праці.

Зі студент систематично працює над обраною темою відповідно до індивідуального робочого планові й один раз на два тижні зустрічається з науковим керівником у день, призначений останнім для консультації. На консультаціях науковий керівник зобов'язаний надавати допомогу в упорядкуванні особистого робочого планові студентові, у визначенні напрямку розробки тими, виборі понятійного і методологічного апарату роботи, основних джерел літератури і матеріалів (що не виключає самостійний пошук джерел і їхнє вивчення), у розробці структури роботи.

Починаючи з 3-го курсові, студенти розробляють плани експериментальних досліджень, консультуються з питання вибору методові і методик, використання й узагальнення статистичних даних, узятих з літературних джерел. Науковий керівник перевіряє виконання роботи.

Кафедра періодично заслуховує інформацію наукових керівників та студентів про хід підготування курсових робіт. Курсова робота здасться лаборантові кафедри. Вона мас бути правильно оформлена і підписана автором. Науковий керівник ознайомлюється з роботою, оцінює її зміст, перевіряє дотримання вимог до оформлення.

Згідно з чинним положенням, студенти, які закінчують вищій застава освіти, захищають у присутності державних екзаменаційних комісій (ДЕК) дипломні роботи. До діяльності ДЕКІВ входити перевірка науково-теоретичної та практичної підготовки спеціалістів рішення питання про присвоєння їм відповідної кваліфікації та про видачу дипломів, розробку пропозицій, спрямованих на подалі удосконалення якості підготовки спеціалістів у вищих заставах менеджмент-освіти України. Таким чином, захист дипломних робіт завершує всебічну підготовку спеціаліста.

Позначка виконання дипломної роботи:

- систематизація, закріплення, збільшення теоретичних та практичних знань зі спеціальності, застосування цих знань при вирішенні конкретних наукових та виробничих задач;

- розвиток навиків самостійної роботи та оволодіння методикою дослідження;

- з'ясування підготовленості студентів до самостійної роботи в умовах управління виробництва, соціальної сфери та науки.

Існують вимоги до курсових та дипломних робіт, найважливіші з яких такі:

- актуальність тематики, відповідність її сучасному стану і перспективам розвитку відповідної галузі науки, практичним завданням і загальним цілям виконання дипломних та курсових робіт;

- вивчення та критичний аналіз монографічної і періодичної літератури за темою курсової чи дипломної роботи;

- вивчення та характеристика історії проблеми, яка є об'єктом дослідження, та вивчення її практичного стану;

- чітка характеристика предмета, мети і методів дослідження, опис і аналіз проведених автором експериментів;

- узагальнення результатів, обґрунтування висновків і практичних рекомендацій.

Працюючи над дипломною чи курсовою роботою, студенти не можуть обмежуватися реферуванням літературних джерел; смороду виконують творчу роботові на підставі глибокого вивчення теорії та історії питання, практики, особистого досвіду, виходячи із результатів проведених ними спостережень. Виконання курсових та дипломних робіт входити до навчального процесу, має важливе дидактичне значення і водночас е першим досвідом серйозної самостійної роботи студентів Підготовка дипломних робот зі спеціальних предметів сприяє підвищенню наукової ерудиції студентів, закріпленню та розширенню пізнавальних інтересів, удосконаленню теоретичних пізнань майбутніх управлінців.

Процес підготовки до виконання дипломної роботи організовуєпя випускаючими кафедрами, які практикують постановку цих робіт. Випускаючі кафедри визначають тематику дипломних робіт, яка винна поповнюватися і затверджуватися кафедрою. При виборі тематики рекомендується враховувати відповідність її рівню розвитку сучасної науки, реальним завданням галузі управління.

Тематика дипломних робіт є орієнтовною як за змістом, так і за формулюванням. Деякі тими носять проблемний характер, вирішення їх не вичерпується рамками однієї дипломної роботи. Приблизна тематика може містити і такі, порівняно широкі проблеми з тім, щоб, по-перше, уникнуть зайвого перевантаження переліку рекомендованої тематики дипломних робіт, і, по-друге, надати можливість курсантам та слухачам за допомогою наукових керівників уточнити формулювання обраних тим з урахували конкретних розумів.

Відповідність і сприйняття запропонованих кафедрами тим курсових робіт, напрямів діяльності курсантів та слухачів у наукових гуртках, доля в дослідженні кафедр, конкурсах на кращу наукову роботові і тим дипломних робіт. Слухачі та курсанти, які мають такий рівень підготовки, проявляють серйозне ставлення до дипломних робіт, виконують Їх ґрунтовно за довго до захисту виступають з попередніми повідомленнями про хід І результати досліджень на засіданнях кафедр, заняттях наукових гуртків, наукових конференціях.

До обов'язків випускаючих кафедр належить розробка методичних рекомендацій, у яких надається обов'язковий обсяг вимог щодо дипломних робіт з урахуванням спеціальності. Такі методичні вказівки повинні бути розроблені і надані студентам до початку виконання робіт. У навчальних кабінетах кафедри забезпечують студентів літературою змістовного і методичного характерові, бібліографічними вказівками, у разі необхідності проведення досліджень безпосередньо на виробництві, рекомендують дипломників заставам, які мають оптимальні умови для роботи на темою зі спец. предметів. Необхідну допомогу студентам, щодо вибору тим дипломної роботи, надають викладачі, які керують їх виконанням.

Надаючи студентам право вибору тими дипломної роботі із переліку, рекомендованого випускаючими кафедрами, діючі документи дозволяють дипломникам запропоновувати для дослідження власну тему з необхідним обґрунтуванням доцільності її розробки. У цьому випадку думка наукового керівника, його поради і рекомендації набувають ще більшого значення. Студентам повинні бути відомі вимоги до вибору тими свого дипломного дослідження: актуальність, наукова новизна, практична значущість.

Попередній розподіл тим дипломних робіт, затверджується кафедрами, які здійснюють керівництво цими роботами. Згідно з інструкцією з підготовки дипломних робіт керівники дослідження із числа професорів і доцентів даного вузу затверджують тими робіт наказом ректора. Після того, як тема дипломної роботи буде визначена, затверджена кафедрою і закріплена за студентом, керівник надає дипломникові завдання щодо вивчення об'єкта практики і збору матеріалу для дослідницької діяльності. Водночас студентові видається завдання на дипломну роботові, складене керівником і затверджене кафедрою, з визначенням рядок закінчення роботи.

У завданні з підготовки роботи вказуються її тема, дата і номер наказові про її затвердження, прізвище, ім'я та по батькові студента, факультет, курс та спеціальність, перелік основних питань, які підлягають розробці або короткий зміст роботи, місця або об'єкта, на якому планується виконання досліджень, терміни підготовки окремих етапів і завдання завершеної роботи, прізвище консультантів з відповідних розділів, дата видачі завдання. Форма цього завдання встановлюється наказом ректора вищого навчального заставі.

Отримавши завдання керівника, студент приступає до роботи, складає план, який розкриває зміст дипломної роботи і послідовність її виконання. У подальшому він може частково змінитися, окремі його розділи можуть бути розширені, конкретизовані, уточнені і доповнені. Надалі цей план стані основою написання текстові дипломної роботи, оскільки він відображає її основні розділи.

Літературне оформлення дипломної роботи рекомендується виконувати спочатку на чернетці. Це дозволити вносити в текст необхідні зміни і доповнення як з ініціативи виконавця роботи, так і в зв'язку із зауваженням керівника.

Оскільки дипломна робота, зазвичай, має значний обсяг, її не слід викладати цілісним текстом. Практикується поділ всього матеріалу на смислові частини, які виділяються заголовком (поділ на розділи і параграфи). До формулювання заголовків (назв) розділів і параграфів дипломної роботи існують вимоги: стислість, чіткість і різноманітність; послідовність і точність відображення внутрішньої логіки змісту дипломної роботи.

У кожній дипломній роботі виділяється наступні структурні елементи:

титульний аркуш;

вступ;

головний обсяг роботи, який складається, зазвичай, із двох чи трьох розділів;

закінчення,

список використаної літератури;

додаток (якщо в ньому є необхідність);

зміст.

У відповідності з існуючими правилами на титульному листі курсової та дипломної роботи вказується назва міністерства, навчального заставі, факультетові, кафедри, прізвище та ініціали автора, повна назва роботи, науковий ступінь, звання, прізвище та ініціали наукового керівника, місто і рік закінчення роботи. Титульний лист є першою сторінкою робот (номер сторінки на ньому не ставитися).

Вступ містить чітке і коротке обґрунтування вибору тими дипломної роботи, визначення актуальності тими, формулювання предметові, мети та задач дослідження, висунутої гіпотези, опису використаних при виконанні роботи методів дослідження, У вступі характеризується стан проблеми.

В основній частині дипломної роботи, яка містить два-три розділи, викладаються теоретичні основи і коротка історія поставленої проблеми, ї дається всебічний і об'єктивний аналіз зібраного фактичного матеріалу, розробляються узагальнення. У кінці шкірного розділу автор може формулювати короткі висновки.

Закінчення містить результати роботи, важливі висновки, до яких дійшов автор, вказуються проблема і теоретична його значущість, можливість впровадження результатів роботи і подальшій перспективі роботи над даною темою. Важлива вимога до закінчення - його стислість і обґрунтованість, у ньому не слід повторювати зміст вступу, основної частини роботи і висновки, зроблені в розділам.

Список використаної літератури складається в алфавітному порядкові прізвищ авторів або назв літературних творів (при відсутності прізвищ авторів).

Оформлена дипломна робота підписується виконавцем та консультантами і здається керівникові дослідницької роботи. У десятиденний термін після отримання дипломної роботи від студента, керівник винний проглянути її й у разі схвалення підписати і підготувати відгук про роботові для завідувача кафедри. Переглянувши дипломну роботові завідувач кафедри призначає рецензента, який винний ретельно перевірити роботові, зробити відповідні виправлення в тексті і зауваження на полях, після чого на офіційному бланкові даного навчального заставі від складає рецензію. Рецензія містить: короткий аналіз позитивних сторін дипломної робота; ретельний аналіз недоліків і помилок роботи, висновок і оцінку роботи. Після позитивного рецензування курсові та дипломні робото повертаються авторові для усунення недоліків і підготовки до захисту.

Дипломні роботи захищаються студентами перед ДЕК.

Порядок захисту курсових та дипломних робіт. Повністю готова курсова або дипломна робота подається до захисту. Захист курсових робіт проводитися на засіданні кафедри, а дипломної роботи-на засіданні ДЕК.

Процес захисту курсової роботи включає: доповідь студента за темою дослідження, оголошення відзиву наукового керівника і зовнішньої рецензії на роботові, запитання до доповідача та відповіді на них, оцінювання роботи, при якому враховується якість виконання всіх етапів курсової роботи, її зміст, оформлення, захист.

На захисті в доповіді студентові необхідно підкреслити актуальність, наукову і практичну значущість тими, її розробленість у науковій літературі, а також доповісти основні положення власного дослідження, висновки та рекомендації.

Оцінка за курсову роботові заноситися до екзаменаційної відомості та залікової книжки студента.

Дипломна робота оцінюється членами ДЕК на закритому засіданні після закінчення захисту всіх слухачів. При оцінці дипломної роботи враховується методичний рівень дослідження, вірність постановки та висвітлення проблеми, оформлення роботи, уміння коротко і чітко доповісти її зміст.

Оцінка диплом них робіт оголошується головою ДЕК після завершення закритого засідання комісії.

6. Виробнича практика

Динамічність змін у суспільстві, сучасна структура управління потребують введення науково-обґрунтованих засобів, спрямованих на удосконалювання форм і методів організації навчально-виховного процесу, підвищення фахової майстерності студентів, формування в них навичок, умінь і готовності до вирішення нестандартних задач у різних умовах.

Однієї зі складових навчально-виховного процесу є виробнича практика студентів вищих закладів менеджмент - освіти , за допомогою якої формуються фахові навички майбутніх випускників. Практика студентів як форма навчання є обов'язковою для вищих фахових закладів освіти. Вона проводитися відповідно до положення про організацію і проведення навчальної і виробничої практики студентів вищих закладів освіти України Міністра Освіти і науки від серпня 1992 долі. Виробнича практика передбачає одержання студентами фахових знань, умінь і навичок визначеного кваліфікаційного рівня. Протягом неї практична підготовка студентів здійснюється на підприємствах різної форми власності та соціальних службах. Практика організовується в умовах фахової діяльності під організаційно-методичним керівництвом викладача випускаючої кафедри та спеціаліста підприємства та соціальної служби.

Безпосередня робота студента в системі управління підприємства та соціальної служби є одним іі найважливіших механізмів комплексної соціалізації особистості в трьох аспектах: навчальному, соціально-психологічному і фаховому. Останній спричиняє адаптацію студента до нових розумів життя у виді цілісної структури. Адаптація в такому випадку - не тільки активне звикання особистості до нових розумів, а і кінцевий результат цього процесу.

Адаптація студентів до роботи в системі управління - це повно комплексний процес звикання, пристосування особистості до нового соціального статусові, входження її в специфічний колектив, із жорстко регламентованою системою взаємовідносин, що обумовлює психологічну перебудову особистості з орієнтацією на майбутню управлінську діяльність.

Безпосередньою метою виробничої практики є такі аспекти подальшої роботи в галузях управління:

уміле планування й організація своєї діяльності;

- застосування на практиці знань системі менеджментові та управління;

- закріплення отриманих у вищому закладі освіти теоретичних знань,

- використання методичних і тактичних рекомендацій, науково-технічних засобів у своїй роботі;

- упорядкування відповідних документів;

Результати виробничої практики наочно демонструють, як відбувається фахове становлення особистості - складний процес, при якому особистість поступово переходити від одному станові в інший. Найважливішою рисою цього процесу є морально-психологічна готовність майбутнього випускника до фахової діяльності. Це найскладніший сплав психічних особливостей і моральних якостей особистості, що складають основу становлення майбутнього управлінця, усвідомлення функцій фахової діяльності, обрання фахової позиції, оптимальних засобів і методів діяльності, співвіднесення своїх можливостей із подоланням труднощів, які виникають при виконанні практичних завдань і досягненні планованих результатів.

Головна функція практичних зайняти -- організація і проведення відпрацьовування навчального матеріалу і формування в студента умінь і навичок щодо застосування знань на практиці, самостійного розширення і поглиблення їх.

Заняття такого типові, як правило, складаються з двох частин. Спочатку проводитися підготовка студентів до самостійної роботи. Потім смороду самостійно розв'язують поставлені задачі. У залишковому підсумку виробнича практика сприяє індивідуалізації навчання і надає можливості щодо активізації пізнавальної діяльності студентів. Для досягнення цього необхідна така організація проходження практики, щоб вона забезпечувала максимальний інтелектуальний розвиток і в тієї ж годину створювала умови для успішного одержання знань і умінь.

Організація проходження виробничої практики затверджується наказом ректора вищого заставі освіти, установлюються терміни проходження і за узгодженням із міністерством освіти визначаються організації, у яких студенти проходять практику з призначенням їх на конкретну посадові. Цим же наказом визначаються керівники практики з числа викладачів вузові.

Викладачі - керівники практики:

- проводять інструктаж студентів, що направляються на практику;

- здійснюють контроль за виконанням студентами планів проходження практики;

- вивчають досвід роботи випускників вузові, що проходять практику в даному місці і вносять свої пропозиції по удосконаленню навчального процесу;

- спрямовують керівникам письмовий інструктаж з організації проходження практики.

Приступаючи до проходження виробничої практики, студенти складають календарний план за встановленим зразком. Проходження практики передбачає вивчення і знання наказів освіти України, й інших нормативних матеріалів, що мають відношення до роботи в галузях управління, принципів і порядкові роботи підрозділів, у яких студенти проходять практику. Усі це сприяє також фаховій адаптації студента в нових умовах службових обов'язків - психологічній перебудові особистості з орієнтацією її на майбутню управлінську діяльність в індивідуальних обставинах.

Під година проходження практики студенти повинні опанувати такими навичками як:

- використання технічних засобів, необхідних при здійсненні управлінської діяльності;

- установлення психологічного контактові з всіма особами, що беруть доля в роботі на підприємстві;;

- установлення правильних взаємовідносин із співробітниками різних служб та соціальних органів;

- з'ясування специфіки планування і послідовності управлінських завдань;

Успішність проходження виробничої практики в демонструє фахову готовність студентів до подальшої роботи в системі управління. Найважливішим структурним компонентом готовності до фахової діяльності є усвідомлення своєї ролі в подальшій діяльності. Воно є необхідним для активної регуляції власної діяльності. Розуміння собі, своїх сподівань і можливостей, наявність адекватної самооцінки, причетності до фахової праці є невід'ємною частиною готовності.

Адекватна самооцінка, у свою чергу, передбачає критичне відношення до собі, постійне примірювання своїх можливостей до вимог фахової діяльності, уміння самостійно ставити перед собою цілі, точно оцінювати плинність своєї думки і її результати. Виробнича практика дає можливість завдяки перевірці в реальних умовах практики з'ясувати недоліки, допущені в процесі навчання, відмовитися від невиправданих гіпотез.

Таким чином, одним із найважливіших соціально-психологічних чинників проходження практики є самоаналіз і самооцінка, що є атрибутом самосвідомості особистості.

Під година проходження практики в галузі управління самосвідомість відіграє важливу роль в організації результативного керування своєю поведінкою, є суб'єктивною підставою рівня вимог, тихнув завдань, що ставляться перед студентом і до реалізації яких особистість вважає собі причетною.

У даному випадку самосвідомість призводить до формування системи цінностей, тобто тихнув духовних орієнтирів, які знаходять своє вираження в конкретних цілях майбутньої управлінської діяльності випускника. Цінності виступають як усвідомлення індивідом типів взаємовідносин між людьми, а також відношення до різноманітних явищ соціальної дійсності.

Критеріями фахової самосвідомості в процесі проходження практики в системі управління є:

розуміння соціальної значущості майбутньої професії, відповідальність перед державою;

розуміння значення вимог фахової діяльності;

адекватна самооцінка можливостей, якостей особистості, необхідних для повноцінної фахової діяльності в галузі управління;

стійка рефлексивна позиція, що виражається в постійній потребі в самооцінці, самоаналізі своїх фахових дій.

Таким чином, виробнича практика, являючись складовим структурним елементом освіти, стає в теперішніх умовах вирішальним чинником щодо подальшої успішної і результативної фахової діяльності.

7. Іспити і заліки

Іспити і заліки є формами підсумкового контролеві якості знань студентів. Рекомендується, щоб на кожнім іспиті була створена вимоглива, але доброзичлива атмосфера, де відбувалося б об'єктивне оцінювання знань; важливо, щоб були сформульовані питання в квитках і були конкретно описані завдання, що додаються до теоретичних питань. Перед іспитом проводяться консультації, ознайомлення студентів з питаннями. Екзаменаційні сесії - самий відповідальний період у житті вищої школи, і ця усім відома істина щораз підтверджується-на практиці.

Що стосується заліків, що можуть бути проміжним засобом контролеві при вивченні частини курсові, чи підсумковими при вивченні невеликого курсові, що не вимагає іспиту для більш доповідного обліку знань і умінь. Форма контролеві знань поділяється на диференційовані заліки (з бальною оцінкою) і недиференційовані (коли обмежуються оцінкою "зараховане"). Здача всіх іспитів і заліків у плині п'яти років є обов'язковою умовою для допускові студента до державних іспитів.

У сучасному навчальному процесі консультації не є тільки додатковою, підсобною частиною зайняти, а часто стає однієї з основних форм навчального процесу. Консультація, якщо застосовується у визначеній системі, учити студента працювати з книгою, робити запису до заняття, підбирати літературу, розбиратися у важкому запитанні, тобто це форма надання допомоги студентам у їхній самостійної роботі, у справі навчити учитися.

Ваги консультації підвищується сьогодні життєвої (практичної) необхідністю. Мі є свідками того, що постійно росту обсяг навчальної інформації, а аудиторний година не збільшується. Сучасний студент дуже багато повинний вивчити самостійно.

Специфіка консультацій часто полягає в добровільному, вільному відвідуванні її студентами, і це є форма особистого спілкування студента з викладачем.

Як показали спостереження, функції консультацій зводяться до наступного:

а) пробудження і розвиток інтересу до обраної професії, спеціальності;

б) придбання студентами навичок самостійного навчального і наукового пошуку;

в) доповнення, поглиблення, уточнення отриманих теоретичних знань;

г) закріплення знань;

д) установлення рівня знань;

е) вивчення індивідуальності студента.

Часто в дидактичній і методичній літературі пишуть, що студент на консультації перед викладачем може порушувати будь-яке питання, зв'язаний з цим навчальним предметом. Алі на практиці спостерігається інша картина. Які питання може задати студент під година консультації:

1) які не знайшли належного відображення в доступних студентам джерелах навчальної інформації;

2) спірні питання;

3) питання, що виникають під година самостійної роботи і т.д.

Якщо студент не прочитавши (не знайшов, не шукав, немає години) і задає по даній темі питання, варто тактовно рекомендувати йому спочатку вивчити відповідне джерело. Основа такого відмовлення викладача зовсім гуманний: викладач під година консультації всі рівно не може дати повне (глибоке) поняття і методичні рекомендації з вивчення цієї тими.

Якщо по ходу роботи з'ясувалося, що далі студент може сам вийти з труднощів, те консультацію можна і не продовжувати. Конкретний зміст консультації визначається і тім, перед (чи до) якої форми організації навчального процесу вона проводитися.

Консультація перед семінарським заняттям (це ні в якому разі не розгляд змісту семінару):

а) дає характеристику джерел по темі, у тому числі і нових книгах, рекомендує порядок їхнього вивчення;

б) дає пораду про тім, на яких питаннях і як зупинитися, як освітити ті чи інше питання.

Консультації перед доповідями, рефератами, курсовими в дипломними роботами ставлять мету - допомогти студентові визначити тему, позначка, рамки, структуру, план цих робіт. По ходу такої консультації з'ясовуються також методологія, методи дослідження, аналізується література.

Консультації перед іспитами і заліками допомагають повідомити порядок перевірки, вимоги до відповідей, способи опитування, раціональні шляхи повторення, відразу ще раз підкреслюються найбільш складні місця програми курсові. Такі консультації допомагають з'ясувати також, вивчені тими, що студенти повинні були готувати самостійно.

Перед заліками й іспитами краще проводити двох консультацій. На першій ставитися питання, як більш доцільно використовувати ці дні перед чи заліком іспитом, на другий, котра проводитися напередодні заліку (іспиту) - що залишилося незрозумілим.

Класифікація консультацій:

1. У залежності від контингентові студентів: індивідуальні, групові, потокові.

2. У залежності від етапів навчального процесу: уставні, поточні, підсумкові.

3. По дидактичних ланцюгах і задачах: настановні, методичні, контрольні, проблемні.

4. По засобах; проведення, словесні, письмові, методичні рекомендації, указівки).

З чого почати консультацію? Можна заздалегідь оголосити тему (проблему) і почати з її, чи можна вести розмова по змісту минулої лекції, чи розпитати студентів про їхню роботові протягом минулого місяця, про труднощів.

Деякі приклади але початку консультації:

1. Які у вас маються неясні питання?

2. Викладач ставити питання, що наштовхують на основні проблеми даної консультації.

3. Чи всі знайшли матеріал по досліджуваній темі?

Щоб активізувати відвідування студентами консультацій, необхідно:

а) переконати студентів, що консультації органічна частина навчального процесу;

б) під час лекцій складні проблеми, що залишають студентів у ситуації пошуку допомоги;

в) рекомендувати літературу, що викликає потребу в особистій бесіді з викладачем.

9. Форми організації самостійної роботи студентів

Переслідуючи мету підвищення якості підготовки фахівців, випливає поряд з повідомленням визначених програмних зведень, більш активно здійснювати керування процесом одержання і засвоєння знань студентами, особливо при їхній самостійній роботі.

В основу самостійній роботі на кафедрі покладений принцип, згідно якому весь робочий година студента складається з двох приблизно рівних частин: аудиторна робота і самостійна робота. При цьому СРС умовно розділяється на два складові: створювана викладачів (Орг СРС) і самостійна роботів, що студент організує за своїм розсудом, без безпосереднього контролеві (підготовка до лекцій, практичним заняттям, залікам, іспитам і т.п.). Орг СРС припускає видачу студентам індивідуальних завдань і самостійне виконання їхніми студентами під методичним і організаційним керівництвом.