Кожний учитель прагне навчити своїх вихованців чогось нового. Але не кожному вдається це зробити. Однією з причин є те, що не завжди навчання стає процесом взаємодії вчителя й учнів. Учитель прагне, щоб його учні більше знали, і подає на уроці величезний обсяг матеріалу (або за нього це роблять підручники), вимагаючи наступного уроку відтворення того, що учні начебто повинні були запам'ятати. Часто від учня не вимагається, щоб якихось висновків він доходив сам. Діє принцип: "Я сказав (або ти прочитав) - повтори". Зрозуміло, що ефективність такого навчання невелика.

А якщо урок буде проходити у формі самостійного пошуку істини? Учень досліджує, систематизує, робить висновки. Звісно, все це відбувається не без допомоги вчителя. До чого це приводить? Учень, що цікавиться історією, сам робить історичні узагальнення, а це стає стимулом до пізнання.

Пропонована розробка є спробою узагальнити такий досвід роботи, коли в основі лежить метод документального дослідження. А про переваги роботи з документами багато говорити, мабуть, не треба. Документи:

1) вчать критично і творчо мислити;

2) самостійно здобувати знання;

3) розвивають пізнавальний інтерес.

А все це сприяє підвищенню ефективності уроку історії.

Конспекти уроків є спробою подати зразок проблемно-діалогічного навчання, коли засвоєння нових знань відбувається не шляхом пояснення чи демонстрації, а через експериментальний пошук. Кожен учень має фактичний матеріал до уроку. Методичні рекомендації - тільки вчитель. Робота з фактами скеровується методичними порадами вчителя.

Діалог, який відбувається у формі постановки вчителем логічно взаємопов'язаних запитань та знаходження учнями відповідей шляхом аналізу документів, створює атмосферу самостійного пошуку істини, а отже, стає стимулом у навчанні.

Урок є основною формою організації навчального заняття. Вимоги до уроку досить багатогранні. Існує ряд підходів до сутності уроку. У педагогіці існує багато різних визначень уроку. На думку А.А. Вагіна, урок - це така форма організації педагогічного процесу, при якій педагог протягом точно встановленого часу керує колективною, пізнавальною й іншою діяльністю постійної групи учнів (класів) з урахуванням особливостей кожного з них, використовуючи види, засоби, методи роботи, що створюють сприятливі умови для того, щоб всі учні опановували основами досліджуваного предмета безпосередньо в процесі навчання, а також для виховання й розвитку пізнавальних здатностей й духовних сил школярів.

І.П. Підласий уважає, що урок - це закінчений у значеннєвому, тимчасовому, організаційному відношенні відрізок (етап, ланка, елемент) навчального процесу, основна форма навчання із триєдиною метою: навчити, виховати, розвити.

Проблема уроку цікавила багатьох методистів, психологів, педагогів. Такі автори як - Я.А. Коменський, И.Ф. Гербард, И.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинский, Я.В. Давид пропонували різні форми уроку. Найбільше поширення одержала класно-визначена система навчання Я.А. Коменського. Надалі вона вдосконалилася.

Актуальність теми даного дослідження полягає в тім, що сучасний урок історії є складовою ланкою в загальношкільній освіті.

Об'єктом даної роботи є методи та засоби викладання уроку.

В умовах існуючих організаційних форм навчання застосовується різноманітний арсенал різних методичних засобів. Від форми організації навчання багато в чому залежить вибір тих або інших джерел, з яких учні одержують знання. Тому одним з найважливіших завдань методики є розробка форм організації навчання в єдності з розкриттям їхніх методичних можливостей.

Найбільше поширення, як у нашій країні, так і за рубежем одержала класно-визначена система навчання, творцем якої вважається Я.А. Коменський. Протягом 300 років ця система піддавалася подальшому вдосконалюванню за участю тисяч учителів, методистів і таких видатних педагогів-мислителів, як І.Ф. Гербард, І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський, Я.В. Давид, Б. Наврочиньский й інших. Суть системи Я.А. Коменского заснована на поділі учнів на класи, що реалізують відповідні програми навчання. При цьому програма вивчення кожного предмета складалася з розділів, а вони у свою чергу ділилися на теми, що проробляють на 40 - 45 - хвилинних уроках під керівництвом вчителя.

Класно-урочна система витримала випробування протягом декількох сторіч й, незважаючи на гостру критику, зберігається дотепер майже в усьому світі. Але в той же час ця система перетерплює зараз значну еволюцію в західноєвропейських країнах і США.

Ключовим компонентом класно-урочної системи організації навчання є урок.

Що таке урок? Однозначно відповісти на це питання важко. Дотепер у педагогічній науці переважною є думка, відповідно до якої урок - це систематично застосовувана для вирішення завдань навчання, виховання й розвитку організація діяльності постійного складу учителів й учнів у певний відрізок часу. У цій формі уроку представлені все компоненти учбово-пізнавального процесу: мета, зміст, засоби, методи діяльності по організації й керуванню й всі його дидактичні елементи. Його сутність і призначення в процесі навчання як цілісної динамічної системи зводяться, таким чином, до колективно-індивідуальної взаємодії вчителів й учнів, у результаті якої відбувається засвоєння учнями знань, умінь і навичок, розвиток їхніх здатностей, досвіду діяльності, спілкування й відносин, а також педагогічної майстерності вчителі.

Дидактика дає й інші аспекти поняття "урок":

Урок - це організаційна одиниця навчального процесу у досягненні завершеної, але часткової мети навчання [6, с.42].

У ряді методичних допомога з історії відзначається:

1. Урок історії - це заняття, які вчитель веде із класом у школі. Вони мають однакову тривалість, проводяться за розкладом й у сумі повинні вичерпувати вивчення програми [10, с.71].

2. Урок - частина навчального процесу, але не механічно обумовлена й замкнута, а логічно й педагогічно завершена. Як елемент процесу навчання урок характеризується всіма його рисами, одночасно перебуваючи й основною його формою [19, с.83].

У наведених вище визначеннях можна також виділити специфічні ознаки, що відрізняють урок від інших організаційних форм. Це постійна група учнів, керівництво діяльністю учнів з урахуванням особливостей кожного з них й оволодіння основами навчального матеріалу безпосередньо на уроці.

Вирішуючи конкретні завдання в кожному окремо взятому тимчасовому відрізку навчального процесу, урок є частиною теми, курсу навчальний предмет і відповідно займає своє місце в системі навчального предмета, вирішує властиві йому на даний момент дидактичні цілі, співвіднесені з навчально-виховними завданнями курсу.

Слід зазначити, що перевага уроку як форми організації педагогічного процесу полягає в тому, що він має:

1) сприятливі можливості для поєднання фронтальної, групової й індивідуальної роботи;

2) дозволяє вчителеві систематично й послідовно викладати матеріал, управляти розвитком пізнавальних здібностей і формувати науковий світогляд учнів;

3) стимулює інші види діяльності школярів, у тому числі позакласну й домашню;

4) на уроці учні опановують не тільки систему знань, умінь і навичок, але й самі методи пізнавальної діяльності.

Урок був, є й у доступному для огляду майбутньому залишиться основною формою організації навчання й виховання учнів [25, с.163].

Незважаючи на малу тривалість, урок складний і відповідальний етап навчального процесу. Від якості окремих занять в остаточному підсумку залежить загальна якість шкільної підготовки. Тому основні зусилля теоретиків і практиків в усьому світі направлені на створення й впровадження таких технологій уроку, які дозволяють ефективно й у короткий термін вирішувати завдання навчання даного складу учнів.

Урок історії є частиною змісту історичної й суспільствознавчої освіти, що займає певне місце в системі шкільного курсу й побудованого по проблемно-хронологічному принципу; події і явища представлені в комплексі на кожному відрізку часу. Взаємозв'язки процесів і закономірностей встановлюються з уроку в урок учнями під керівництвом вчителя із проблем економічного, соціально-політичного, історико-культурного й іншого аспектів змісту [13, с.52].

Засвоєння логічно завершеної частини змісту курсу здійснюється в процесі взаємозалежної діяльності вчителі й учнів, спрямованої на їхнє виховання й розвиток.

Урок вимагає постійного вдосконалювання й модернізації. Тільки творчий підхід до уроку з урахуванням нових досягнень в області педагогіки, психології й передового досвіду забезпечить високий рівень викладання. Тому викласти якісний урок - справа непроста навіть для досвідченого вчителя.

Урок як основна форма органічно доповнюється іншими формами організації навчання. Це додаткові форми (екскурсії, консультації, додаткові заняття) і допоміжні форми, спрямовані на задоволення багатобічних інтересів і потреб учнів відповідно до їх здібностей. До них додаюсться факультативи й різноманітні форми гурткової й клубної роботи.

Поряд з постійно діючими формами організації позакласної діяльності велике значення в структурі історичної освіти мають й епізодичні заходи, такі, як олімпіади, вікторини, конкурси, виставки [8, с.95].

При вмілому використанні основної, додаткової й допоміжної форм навчання досягається висока ефективність у вивченні історії.

У методичній літературі з історії можна зустріти різне тлумачення суті уроку. В одних навчальних посібниках значна частина тексту присвячена типам уроків, в інші - викладу історичного матеріалу вчителем або організація самостійної роботи учнів на уроці історії, рекомендаціям з використання засобів наочності.

1.2 Типологія й структура уроку

1. Складіть розповідь про хід Ґрюнвальдської битви. (Використайте схему битви в атласі.)

2. Який момент битви відображено на ілюстрації*? Чому ви так уважаєте?

Свою розповідь вчитель доповнює малюнками, учбовою картиною, ілюстраціями підручника. Щоб образність і емоційність не заважали учням засвоїти найголовніше, вчитель доповнює сюжетну розповідь елементами пояснення.

Рис. Хід Грюнвальдської битви

Інша форма сюжетної розповіді - драматизація. Тут розповідь ведеться у вигляді діалогу двох осіб, які намагаються вирішити конфліктну ситуацію. В процесі діалогу розкривається сутність типового соціального явища. Часто учні бувають учасниками цих діалогів. Адже завжди краще усвідомлюється те, що виявлено при активній особистій участі.

Образна розповідь. На відміну від сюжетної, що має конкретну фабулу, образна розповідь містить більше теоретичних елементів і передає головні історичні факти у спокійній безконфліктній формі. Такий прийом найчастіше застосовується при викладі явищ і процесів економічного життя суспільства. Причому поєднується він, як правило, з графічною наочністю. Включення в розповідь такої наочності створює образні уявлення про явища, які вивчаються, що допомагає учням виявити його сутнісні риси.

Конспективну розповідь та інформаційне повідомлення вчитель використовує на уроках при викладанні неголовних фактів. Для конспективної розповіді характерним є позбавлене образності перерахування фактів, їх просторових, часових і кількісних характеристик. Таке коротке висвітлення фактів без їхнього аналізу необхідно для встановлення зв`язків між основними фактами, для створення цілісного уявлення про події. При допомозі карт, схем, графіків конспективно викладаються події політичного життя, воєнної історії, народних повстань.

Інформаційне повідомлення застосовують для перерахування фактів, дат, імен, географічних місць, взаємозв`язаних один з одним і з головними фактами уроку.

Наприклад, вчитель про ліквідацію удільних князівств дає учням таке інформаційне повідомлення:

"Після Ґрюнвальдської битви влада Вітовта ще - більше зміцнилася. У 1422 р. він повернув Литві Жемайтію, потім відвоював у татар Південну Подолію і розширив свої володіння до Чорного моря. У 1413 р. Вітовт уклав угоду з Польщею - Городельську унію, а 27 жовтня 1430 р. він помер, і великим князем литовським став Свидриґайло.

Городельська унія 1413 р. - це угода між польським королем Владиславом II Яґайлом та великим князем литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 р. в місті Городлі. Ця унія підтверджувала існування Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави. Разом із тим визнавалася політи на зверхність польського короля, який мав стати великим князем литовським після смерті Вітовта. Передбачалося проведення заходів, спрямованих на уніфікацію органів управління в обох країнах, а також зрівняння в правах шляхти католицького вір сповідання Польщі та Литви".

Після повідомлення вчитель задає такі питання:

1. Схарактеризуйте основні положення Городельської унії.

2. Як ви гадаєте, із якою метою вона укладалася?

2. Прийоми описування

Картинне описування або описання дозволяє розкрити сутність, риси, деталі, ознаки чи стани. У ньому є об`єкт але немає розвитку сюжету. Описання буває картинним і аналітичним. Картинним описуванням називається прийом устного викладу матеріалу, коли з допомогою слова в емоційно-художній формі створюються образи того чи іншого факту, тобто відбувається образне відтворення фактів у вигляді цілісних картин. Цей вид опису застосовується для відтворення картин природи, побуту людей, географічного середовища, а також типових явищ господарського, культурного, суспільного життя.

Наприклад, деякі моменти Грюнвальдської битви вчитель може показати на картині.

Аналітичне описування значно відрізняється від картинного. Це прийом розповіді, в якому дається описання складових частин, деталей, їх функціонального призначення, передаються зовнішні ознаки створюваних цілісних образів, показується взаємодія їх сутнісних частин. Застосовується він при описанні знарядь праці, зброї, пам`ятників архітектури, воєнних і господарських об`єктів, а також при роз`ясненні влаштування держави. Розповідь поєднується з крейдовими малюнками, схемами, з демонстрацією макетів і моделей.

Образна характеристика - різновидність опису. Образною називають характеристику типових представників суспільства конкретного періоду. Часто образна характеристика поєднується із завданнями для учнів. Так, наприклад, при вивченні середньовічної історії західноєвропейських країн, образна характеристика доповнюється, наприклад, завданням: “Які з приведених характеристик визначають лице середньовічного селянина, міщанина, монаха, представника знаті: смиренність, відмовлення від мирських турбот; влада, прагнення до слави, заняття війною; важка праця, залежність; активність і підприємливість; свобода свого стану? ”

Характеристика історичної особистості подається на уроках історії поряд з образною характеристикою. Для цього розроблені спеціальні пам`ятки. Ось одна з них:

Охарактеризуйте зовнішній образ історичного діяча.

Постарайтеся охарактеризувати ознаки особистості.

Приведіть найбільш яскраві і важливі факти з життя.

Зробіть висновок про внесок цієї особистості в історію.

Для характеристики типових рис видатних історичних особистостей залучається документальний матеріал, портрети, фотографії, художня література.

Наприклад, образ Казимира III Великого, вчитель може подати за допомогою історичного документу того часу.

Із листа Папи Бенедикта XII

краківському римо-католицькому єпископові (1341 р.)

Із поданого до нас прохання цього короля (Казимира) ми недавно довідалися, що, коли схизматський народ русинів за допомогою отрути вбив Болеслава, князя Русі, сина віруючих батьків і двоюрідного родича згаданого короля, а також деяких інших християн, які були слухняними цьому князеві за його життя, тоді король, вражений цим злочином і прагнучи помститися за кривду християнської віри, напав своїм військом на Руську землю, щоб завоювати цей народ, який і йому самому завдав багато шкоди.

Виконуючи його доручення, король уклав договір із цим старостою, який засвідчив присягою, що збереже за старостою і народом усі їх обряди, права і звичаї. Проте король висловлює сумнів, чи діятиме він цим самим згідно з волею Бога. Тому він просив, щоб ми ласкаво звільнили його від цієї присяги. Дбаючи про спасіння душі згаданого короля і маючи до тебе особливе довір'я в Возі, ми доручаємо апостольською грамотою, щоб ти нашою владою звільнив короля від присяги дотримуватися хибного договору, призначивши йому відповідну спасенну покуту.

Після знайомства з документом вчитель ставить такі питання:

1. Зверніть увагу на рік написання документа. За яких історичних умов він був написаний?

2. Чим католицька церква оправдовує втручання польського короля в справи Галичини? У чому полягала справжня мета цього втручання?

3. Що ставив собі за мету Казимир III, укладаючи угоду з Дмитром Дедьком? Чому він відмовився від неї?

4. Якою була позиція Папи Римського щодо викладених подій?

3. Пояснення, розмірковування, характеристика, доказ

Пояснення - один з найбільш поширених прийомів при викладенні головних фактів і теоретичного матеріалу. Це та частина інформації, яка повинна бути засвоєна у вигляді понять, суджень, умовиводів, оцінок, висновків. Поняття вчитель розкриває при допомозі пояснення. Цей методичний прийом допомагає розкрити внутрішні зв`язки і залежності, смисл, сутність і значення історичних фактів і явищ. При поясненні один ряд умовиводів чітко відділяється від іншого, кожний з них випливає із аналізу фактів.

Прийом пояснення для учнів найбільш доступний, тому використовується в усіх класах. Учням повідомляється сутність подій і явищ, які вивчаються, їх зв`язків в готовому, роз`ясненому вигляді. Таким чином, пояснення не вимагає від учнів пошуку сутнісного, що обмежує їхню самостійну пізнавальну діяльність і є мінусом зазначеного прийому.

Розмірковування - це варіант пояснення, який застосовується при виявленні причинно-наслідкових зв`язків, сутнісних рис понять. Одночасно використовуються документи, статичний і картографічний матеріал.

Цей прийом дозволяє показати учням хід розмірковувань вчителя, його роздумів, дати зразки аналізу фактів. Вчитель веде учнів за собою в активну пізнавальну діяльність. Він показує як вирішували цю проблему вчені, як її слід вирішувати. Розмірковуванням ми називаємо послідовний розвиток положень, доказів, що підводять учнів до висновків і узагальнень. Розмірковування супроводжується постановкою питань, що дозволяє привернути увагу учнів до зазначеної проблеми. На кожне питання вчитель дає відповідь у формі розмірковування, зіставляючи факти і думки. В результаті учні без помітних труднощів осмислюють теоретичний зміст учбового матеріалу.

Разом з прийомом розмірковування застосовуються такі засоби навчання як логічні схеми, учбові пам`ятки, текстові таблиці тощо. Прийом розмірковуючого викладу організовує діяльність учнів на перетворюючому рівні, коли по ходу пояснення вчителя вони складають смислові плани, логічні схеми, порівнювально-смислові таблиці.

Порівнювальна і узагальнююча характеристики. При викладення теоретичного змісту учбового матеріалу використовуються порівняльні характеристики. Порівнюються форми державної влади, форми господарств та багато іншого. При цьому слід виділити суттєві співставні ознаки історичних об`єктів, потім порівняти їх, знайти спільне і відмінне та зробити висновок. Разом з цим прийомом використовуються текстові порівняльні таблиці і учбові пам`ятки, що дозволяє реалізувати прийом порівняння.

Зовсім інше завдання в узагальнюючої характеристики. Вона підводить висновок вивченому теоретичному матеріалу, формує поняття. Узагальнюючи щось в логічній послідовності перераховують основні риси явища, найбільш суттєве в ньому. Узагальнююча характеристика застосовується, коли завершено пояснення складної історичної події і в узагальнюючому висновку слід підкреслити її сутність або виявити найважливіші ознаки і зв`язки. Узагальнююча характеристика при індуктивному і дедуктивному викладанні учбового матеріалу, стисло, у вигляді перерахування сутнісних ознак. Наприклад, завершивши пояснювати складний матеріал, вчитель в ході узагальнення виділяє сутність події (прийом індукції). Оскільки індуктивний виклад мало вносить в розвиток пізнавальних можливостей учнів, при поясненні воно доповнюється дедукцією і проблемним викладенням фактів. Дедукція дозволяє використати зміст узагальнюючих характеристик в якості теоретичного знання.

Наприклад, для узагальнення та систематизації вчитель пропонує заповнити таблицю.

Вступ українських земель до складу іноземних держав у XVI ст.

4. Інтелектуальні прийоми і вміння учнів

Прийоми розумової діяльності ніби приховані за прийомами учбової роботи. Опрацювання кожної групи умінь вимагає застосування найрізноманітніших розпоряджень. Узагальнюючими розпорядженнями розумової діяльності учні можуть користуватися починаючи з 5 класу. Вчитель привчає їх до викладення історичних подій у вигляді відповідей на питання: Хто? Що? Де? Коли? Навіщо?

1. Хто такий Казимир III?

2. Що ставив собі за мету Казимир III, укладаючи угоду з Дмитром Дедьком?

3. Де розпочав процес полонізації українських земель?

4. Коли заснував Краківський університет?

5. Навіщо Казимир III, уклав угоду з Дмитром Дедьком?

У систему прийомів розумової діяльності при вивченні теоретичного матеріалу входять прийоми словесно-понятійного мислення. До них відносяться: аналіз і синтез, порівняння і узагальнення, доведення, виявлення сутності, формулювання висновків, понять, прийоми уяви.

Наприклад, вчитель для ознайомлення з історичною особою дає учням прочитати два документа: "Із листа Папи Бенедикта XII краківському римо-католицькому єпископові (1341 р.)" та Із листа польського короля Казимира III константинопольському патріархові (1370 р.). Після ознайомлення з цими документами ставить перед учнями таке завдання:

Спробуйте визначити, що спільного між цими двома документами.

Від класу до класу ускладнюються інтелектуальні вміння учнів. Ось основний їхній перерахунок: 5 клас - вміти порівнювати окремі події, давати описання фактів, пояснювати історичні терміни; 6 клас - аналізувати і узагальнювати історичні факти, робити нескладні висновки, давати порівняльний опис природних умов країн, знарядь праці; 7 клас - виявляти сутність ознак соціальних груп суспільства, порівнювати однотипні явища, процеси, узагальнювати причини, виявляти значення подій, підкріплювати свої узагальнення фактами з різних джерел; 8 клас - оцінювати значення явищ і подій, порівнювати однотипні процеси у вітчизняній і всесвітній історії, виявляти їх причини і наслідки; 9 клас - аналізувати історичні факти, спираючись на теоретичні положення; 10-11 класи - формулювати визначення окремих історичних понять, аналізувати і узагальнювати на підставі знань з історії, характеризувати суспільні явища в розвитку, давати порівняльну характеристику процесів.

Аналіз і синтез. Спосіб умовного розчленування цілого на частини називається аналізом. Протилежний аналізу прийом - синтез. Проте реалізується ця розумова операція спільно з аналізом, а також з узагальненням, систематизацією, класифікацією. Синтез найкраще продемонструвати в процесі складання логічного ланцюжка ознак первіснообщинного ладу: примітивні знаряддя праці - спільна праця - спільне майно - соціальна рівність членів общини.

При вивченні історії України у 7 класі вводяться найпростіші прийоми аналізу. Наприклад розглянути малюнок воїна і визначити з яких предметів складається його озброєння.

Порівняння - це встановлення спільного і відмінного. Учням можна запропонувати таку пам`ятку для операції порівняння:

1. Подумай, за якими ознаками і в якій послідовності необхідно порівнювати явища, що вивчаються.

2. Встанови їхні спільні істотні ознаки.

3. Визначити істотні відмінності між ними.

4. Зроби висновок, який випливає з їхнього порівняння.

Прийом доказу застосовують при виясненні сутності понять.

Розділ ІІ. Навчально-методичний комплекс до уроку історії на тему: "Поширення влади Польщі на Галиччині, а Литви на інші українські землі"

2.1 Методичні рекомендації до викладення уроку

Дидактичні вимоги до уроку історії на тему: "Поширення влади Польщі на Галичині, а Литви на інші українські землі"

Сучасний стан навчально-методичного комплексу загалом дає змогу вирішувати різноманітні освітні завдання: навчальні, розвиваючі, виховні. Водночас гострою залишається проблема щодо методичного забезпечення уроку, оволодіння ефективними педагогічними технологіями.

Учням 7 класів важливо пояснити, щоб вони зрозуміли, що таке історія і чим займаються історики. Під час викладання історичних дисциплін на цих паралелях передусім потрібно сприяти тому, щоб учні мали можливість дізнатися більше про різні історичні факти, які визначають епоху і є основними, найсуттєвішими; постійно розвивати вміння і навички учнів щодо праці з історичними фактами, що дають узагальнену картину минулого; формувати розуміння історичної хронології, причинно-наслідкових зв'язків, відчуття епохи, неминучість руху суспільства до історичного прогресу. Важливим інструментарієм історичного пізнання на цьому етапі вивчення історії стануть шкільні підручники, посібники, хрестоматії з історії, історичні атласи, контурні карти, збірники дидактичних вправ, зошити з історії тощо. Велика увага приділяється наскрізним історичним поняттям, таким як: історичні джерела, держава, монархія, республіка, демократія, релігія, матеріальна та духовна культура.

Практикою доведено, що високу ефективність мають уроки, на яких використовуються прийоми коментованого читання підручника, робота з текстами підручників та посібників, історичними документами, малюнками, дидактичними вправами. Зустрічі з історією не можуть обійтись без звернення до історії рідного краю. Діти повинні розуміти не лише загальні історичні процеси, а й уміти локалізувати їх.

Дати гарний (якісний) урок історії - справа непроста навіть для досвідченого вчителя. Це залежить від ряду факторів:

1. Розуміння й виконання вчителем сучасних вимог до уроку, які визначаються соціальним замовленням.

2. Цілей, а також освітніх, виховних і розвиваючих завдань.

3. Закономірностей і принципів навчального процесу.

4. Орієнтації навчання на національні пріоритети, цінності історичної освіти й суспільного виховання.

5. Націленість уроків історії на оволодіння учнями мовою вітчизняної й світової культури, духовним досвідом людства, на виховання цілісної картини миру й формування системи мислення.

6. Оптимального балансу в змісті уроку компонентів світової, національної, регіональної й локальної історії.

7. Всебічної оцінки історичних факторів, що припускає знайомство учнів з різними точками зору на ту саму подію або явище, і створення умов для формування в учнів власної, мотивованої точки зору.

8. Навчання учнів прийомам, що формулюють критичне відношення до джерел інформації, і здатність працювати з ними самостійно, роблячи власні висновки.

9. Творчої, емоційної атмосфери, заснованої на інтересі учнів до змісту уроку й видам навчальної роботи [7, с.119].