Главная
Коллекция "Otherreferats"
Педагогика
Розвиток української мови, освіти та науки у першій половині ХVІІ ст.
Розвиток української мови, освіти та науки у першій половині ХVІІ ст.
Особливості уроку історії, загальні вимоги до нього. Технології викладання історії. Підготовка вчителя до уроку історії. Навчально-методичний комплекс до уроку історії "Розвиток української мови, освіти та науки у першій половині ХVІІ сторіччя".
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 17.01.2011 |
| Размер файла | 76,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Особливості уроку історії
- 1.1 Урок історії як навчальне заняття
- 1.2 Загальні вимоги до сучасного уроку історії. Особливості уроку історії
- 1.3 Технології викладання історії
- 1.4 Підготовка вчителя до уроку історії
- Розділ 2. Навчально-методичний комплекс до уроку історії "Розвиток української мови, освіти та науки у першій половині ХVІІ ст. "
- 2.1 Методичні рекомендації до викладення уроку
- 2.2 Навчально-методичний матеріал до уроку історії "Розвиток української мови, освіти та науки у першій половині ХVІІ ст."
- Висновок
- Висновки
- Список літератури
Вступ
В умовах реформування сучасної шкільної історичної освіти відбувається оновлення та вдосконалення її основних компонентів: мети, цілей, змісту, навчальних програм, підручників, посібників. Ці зміни учасники навчально-виховного процесу - учителі, учні, батьки, методисти, вчені оцінюють в різний спосіб. Хтось вже втомився від постійних змін та вдосконалень, а хтось, навпаки, вбачає в цьому прогрес і поступ до більш досконалої і ефективної моделі навчання історії. Зміни в навчальних програмах автоматично вимагають змін змісту шкільних курсів історії. Останнє відповідно впливає на навчально-методичну літературу - підручники, посібники, робочі зошити, атласи, контурні карти тощо.
Методична робота є важливою складовою навчально-виховного процесу.
Актуальність теми. Науково-методична робота орієнтована на створення нових показників і методів ефективного управління процесом навчання. Навчально-методична робота спрямована на методичне забезпечення й удосконалення існуючих форм і видів занять з учнями.
Завдяки методичній роботі розробляється навчально-методичний комплекс (НМК), до складу якого входять:
- програмно-методичні видання - робота навчальна програма на базі освітньо-професійної програми Державного освітнього стандарту;
- навчальні видання - тексти лекцій та опорні конспекти лекцій на паперових та електронних носіях інформації;
- підручники та навчальні посібники;
- навчально-методичні видання - плани семінарських, практичних занять та лабораторних робіт з методичними вказівками до їх виконання;
- тематика та методичні вказівки виконання контрольних та рефератів;
урок історія методичний комплекс
- методичні посібники та методичні рекомендації з вивчення навчальної дисципліни;
- методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи учнів та виконання індивідуальних завдань;
- допоміжні видання - фонд законодавчого та довідкового матеріалів;
- інформаційний фонд дисципліни (дидактичні та роздаткові матеріали, пакети візуального супроводження курсу);
- контрольний блок дисципліни (навчальні та контрольні завдання (тести), питання для підсумкового контролю (тести, екзаменаційні білети), пакети контрольних завдань для замірів залишкових знань студентів тощо).
Зміст НМК відображає послідовність вивчення навчального матеріалу дисципліни, загострює увагу на особливостях вивчення окремих тем та розділів, роз'яснює питання програми, які викликають найбільші труднощі та призводять до типових помилок.
Метою нашої курсової роботи є розробка навчально-методичного комплексу до уроку історії "Розвиток української мови, освіти та науки у І пол. ХУІІ ст. "
Об'єктом дослідження є розвиток української мови, освіти та науки у І пол. ХУІІ ст.
Предметом дослідження є використання комплексу методів, засобів, форм до поставленої теми.
Виходячи з мети нашої роботи ми ставимо перед собою такі завдання:
розглянемо основні особливості викладання уроку історії,
визначимо загальні вимоги до сучасного уроку історії,
розглянемо існуючі технології навчання,
проаналізуємо методичні рекомендації, щодо вивчення уроку історії за темою "Монгольська навала",
розробимо навчально-методичний комплекс до уроку історії.
Курсова робота складається з двох розділів. В першому розділі ми розглянемо основні вимоги до викладання уроку історії. В другому розділі ми розглянемо навчально-методичний комплекс до уроку історії за темою "Розвиток української мови, освіти та науки у І пол. ХУІІ ст.", а саме методи навчання, засоби та форми навчання до поставленої теми.
Розділ 1. Особливості уроку історії
1.1 Урок історії як навчальне заняття
Навчальні заняття представляють основну організаційну форму вивчення історії в складі класу (групи) у системі загальноосвітніх установ і вищих навчальних закладів, проводяться з постійним складом учнів (студентів) по певній програмі під керівництвом вчителя (викладача) [11, С.82].
Мета уроку історії - забезпечити освоєння учнями історичних знань, допомогти ним опанувати ефективними методами навчання, сприяти розвитку моральних якостей, виробити навички аналізу історичного досвіду стосовно в сучасності.
Навчальні заняття (уроки) мають класифікацію, диференціюються за типами, формами і видами. Всі вони мають певне призначення, відіграють конкретну роль, виражену у функціях - освітній, виховній, методичній й практичній. Основна риса заняття - забезпечення єдності реалізації названих функцій у досягненні намічених цілей.
Радянський енциклопедичний словник трактує термін "урок" так: "основна форма організації навчальних занять при класно-урочній системі навчання в загальноосвітніх школах, профтехучилищах і середніх спеціальних навчальних закладах. Характеризується строго встановленим обсягом навчальної роботи й порядком її виконання в рамках певного часу (зазвичай 45 хвилин)" [23, С.35].
Визначається урок й як "динамічна й варіативна основна форма організації навчального процесу, при якій у рамках точно встановленого часу вчитель з певним складом учнів - із класом - за твердим розкладом, використовуючи різноманітні методи й засоби навчання для рішення поставлених завдань утворення, розвитку й виховання. Залежно від домінування тих або інших методів і засобів той самий тип уроку може мати кілька різновидів. Наприклад: тип уроку - пояснення нового матеріалу; види: урок - конференція, урок - лекція.
Структура уроку являє собою сукупність елементів, що забезпечують цілісність уроку при будь-якому варіанті його структурування. До них у класичному варіанті ставляться:
1. Організаційний початок уроку;
2. Визначення цілей і завдань уроку;
3. Закріплення матеріалу домашнього завдання;
4. Пояснення нового матеріалу;
5. Закріплення нового матеріалу (фрагментарно);
6. Домашнє завдання;
7. Підведення підсумків заняття.
Таким чином, "урок", про яке мова йде, це "навчальне заняття", "основна форма організації при класно-урочній системі навчання".
Однак термін "урок" не менш міцно ввійшов у лінгвістичний побут у зовсім несумісних або видозмінених змістах.
1.2 Загальні вимоги до сучасного уроку історії. Особливості уроку історії
Дати гарний (якісний) урок історії - справа непроста навіть для досвідченого вчителя. Це залежить від ряду факторів:
1. Розуміння й виконання вчителем сучасних вимог до уроку, які визначаються соціальним замовленням.
2. Цілей, а також освітніх, виховних і розвиваючих завдань.
3. Закономірностей і принципів навчального процесу.
4. Орієнтації навчання на національні пріоритети, цінності історичної освіти й суспільного виховання.
5. Націленість уроків історії на оволодіння учнями мовою вітчизняної й світової культури, духовним досвідом людства, на виховання цілісної картини миру й формування системи мислення.
6. Оптимального балансу в змісті уроку компонентів світової, національної, регіональної й локальної історії.
7. Всебічної оцінки історичних факторів, що припускає знайомство учнів з різними точками зору на ту саму подію або явище, і створення умов для формування в учнів власної, мотивованої точки зору.
8. Навчання учнів прийомам, що формулюють критичне відношення до джерел інформації, і здатність працювати з ними самостійно, роблячи власні висновки.
9. Творчої, емоційної атмосфери, заснованої на інтересі учнів до змісту уроку й видам навчальної роботи [7, с.119].
Визначення якісного сучасного уроку, загальних і конкретних дидактичних, виховних і розвиваючих вимог знаходить висвітлення в І.П. Підласого.
Головна риса якісного уроку історії й головна вимога до викладання історії в цілому - високий науково-теоретичний рівень, відповідність викладання сучасному стану історичної й педагогічної науки, передовій практиці, закономірностям навчально-виховного процесу. При цьому в шкільний курс історії як навчального предмета в загальноосвітній школі повинен бути орієнтований, насамперед, на оволодіння основами, знань про історичний шлях людства, його соціальному, духовному, моральному досвіді, формування конкретно-історичних подань про історичну епоху, рішення практичних завдань, уміння працювати з історичними джерелами. У жодному разі не слід допускати ускладнення шкільного курсу історії й перевантаження учнів зайвим позапрограмним матеріалом [24, С.93].
Найважливішою вимогою до уроку, характерною ознакою кожного уроку є ясність навчальної мети, нерозривний зв'язок у рішенні основних освітніх, виховних і розвиваючих завдань і чітке, послідовне їхнє здійснення в ході проведеного уроку.
Зміст навчальної програми (на конкретний урок), освітні, виховні й розвиваючі завдання уроку, вік учнів, рівень їхніх знань, умінь і навичок - все це визначає відбір матеріалу, виділення головного в ньому, а також методи й прийоми, використовувані вчителем на уроці, зміст, освітні, виховні й розвиваючі завдання уроку, вік учнів, рівень їхніх знань, умінь мають визначальне значення при підборі матеріалу до уроку, плануванні його типу і структури, при виборі найбільш доцільних й ефективних для даного уроку методів і прийомів.
Доцільний, з урахуванням сучасних підходів, вибір засобів і методичних прийомів для кожної частини уроку; найбільш відповідному його змісту й завданням, ефективність використаних методів і прийомів - характерна риса якісного уроку історії [2, С.175].
Образність, яскравість фактів - обов'язкова умова емоційного сприйняття, мимовільного запам'ятовування, активної розумової діяльності учнів. Більше того, без образності немає конкретного зображення що відбуває.
Раціональне використання всього арсеналу образно-емоційних засобів - характерна риса якісного уроку.
Установлення усвідомлюваних учнями міжпредметних зв'язків у навчанні - теж риса якісного уроку історії. Вчитель має у своєму розпорядженні досить більший вибір форм, методів і прийомів реалізації міжпредметних зв'язків. Важливо тільки враховувати при цьому вікові особливості учнів, рівень підготовленості й постійно підтримувати їхній інтерес до виявлення цих зв'язків. Варто також ретельно відбирати інформацію з інших навчальних предметів, маючи на увазі, щоб інші додаткові відомості не перевантажували уроки й "не заслоняли" зміст навчального матеріалу по історії [14, С.64].
Істотна риса якісного уроку по історії - це його цілісність й організаційна чіткість, тісний зв'язок всіх його елементів, певна тематична й структурна закінченість. Це залежить від підготовки вчителя й учнів. Неодмінною умовою організаційної чіткості в проведенні уроку є вміння вчителя створювати необхідну творчу навчальну атмосферу, живу зацікавленість усього класу й кожного учня в тій роботі, що проводиться на уроці.
1.3 Технології викладання історії
У методичній літературі на сьогоднішній день досить мало інформації про новітні технології викладання. Технологія - це сукупність форм, методів, прийомів і засобів, застосовуваних у якій-небудь діяльності.
Педагогічна технологія означає системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, використовуваних для досягнення педагогічних цілей (М.В. Кларин).
Педагогічна технологія - це продумана у всіх деталях модель спільної педагогічної діяльності по проектуванню, організації й проведенню навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя (В.М. Монархів).
Педагогічна технологія - це змістовна техніка реалізації навчального процесу (В.П. Беспалько).
У системі освіти поняття "педагогічна технологія" вживається в трьох категоріях: загально-педагогічна, методична (предметна), локальна (модульна, що представляє собою технологію окремих з учбово-пізнавальних процесів), окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей. Технологія уроку, технологія повторення, технологія корекції й контролю навчального матеріалу, технологія самостійної роботи й ін. Прикладом локальної технології можна розглядати модульну технологію.
Модульні технології навчання історії.
Старшій школі пред'являються нові вимоги до організації навчальної діяльності школярів, вживають спроби її технологізації, тобто розробляється комплекс оптимальних дидактичних умов взаємодії обов'язкових, взаємозалежних засобів, прийомів і методів, об'єднаних у систему, що гарантує прогнозований результат.
Методика модульної системи заснована на представленнях про те, що всякий урок повинен сприяти як засвоєнню нової інформації, так і формуванню вмінь і навичок обробки цієї інформації. Таким чином, логічно використовувати блокову (модульну) організацію подачі матеріалу, а саме: лекція (урок вивчення нового матеріалу), семінар, дослідження, лабораторна робота (уроки удосконалення знань, умінь, навичок), колоквіум, залік (контрольні уроки, уроки обліку й оцінки знань і умінь).
При проведенні уроку з історії на тему: "Розвиток української мови, освіти та науки у І пол. ХУІІ ст.". Можна побудувати комбінований урок, до складу якого буде входити лекційна частина. Наприклад, лекція на тему: Розвиток друкарства в XVI - першій половині XVII століття (в додатках), або Києво-Могилянська академія.
Особистісно-орієнтовані технології.
Найважливішою умовою ефективності освітніх технологій (пед. процесу) є з Особистісно-орієнтовані технологій, що представляють собою об'єднані в певних сполученнях форми, методи й засоби навчання.
Особистісно-орієнтовані технології припускають відмову вчителя від авторитарної модальності в спілкуванні з учнями. Це необхідно для створення партнерських, довірчих відносин між учителем й учнями, які в значній мірі впливають на якість засвоєння оперативних знань школярами.
Проектна технологія.
У цьому випадку це, так називана, локальна або технологія окремого виду діяльності.
Перспективною для старшої школи представляється проектна діяльність учнів по оволодінню оперативними знаннями в процесі соціалізації. Це досить новий вид діяльності для школярів, але він поки не одержав належного застосування ні в початковій, ні в основній школах.
Проте, у старшій школі обсяги навчального матеріалу, високі вимоги до випускників і вчителя, підштовхують педагога до пошуку інноваційних форм діяльності, інтерактивних методів, у тому числі й до застосування проектів.
Ігрові технології навчання.
Гра - вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням.
Ігрова діяльність виконує наступні функції: розважальної, комунікативну, самореалізації, ігротерапевтичну, діагностичну, корекції, міжнаціональній комунікації, соціалізації.
Гри як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовували зі стародавності. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах. У сучасній школі, що робить ставку на активізацію й інтенсифікацію навчального процесу, ігрова діяльність використовується в наступних випадках:
1) як самостійні технології для освоєння поняття, теми, роздягнула навчального предмета;
2) як елемента більш великої технології;
3) як урок або його частини (уведення, закріплення, пояснення, контролю, вправи і т.д.);
4) як технології позакласної роботи (гри типу "Блискавиця", КТД і т.д.).
Розглянемо більш докладно технологію ділової гри (ДГ). ДГ використовується для рішення комплексних задач засвоєння нового, закріплення матеріалу, розвитку творчих здібностей, формування загально навчальних умінь, дає можливість учнем зрозуміти і вивчити навчальний матеріалів різних позицій.
У навчальному процесі застосовуються різні модифікації ДИ: імітаційний, операційний, рольові, діловий театр, психо- і соціодрама.
Далі йде введення в гру, орієнтація учасників і експертів. Визначається режим роботи, формується головна мета заняття, улаштовується постановка проблеми і вибору ситуації. Видаються пакети матеріалів, інструкцій, правил, установок. Збирається додаткова інформація. При необхідності учні звертаються до ведучого й експертів за консультацією. Допускаються попередні контакти між учасниками ДИ. Негласні правила забороняють відмовлятися від отриманої по жеребі ролі, виходити з гри, пасивно відноситься до гри, придушувати активність, порушувати регламент і етику поводження.
Етап проведення - процес гри. З початком гри ніхто не має права втручатися і змінювати її хід. Тільки ведучий може коректувати дії учасників, якщо вони ідуть від головної мети гри. Розрізняють три способи розвитку ігрового процесу: детермінований, спонтанний, змішаний (сполучить алгоритмізацію з урахуванням ймовірного характеру подій, найбільш властивий ДИ). У залежності від модифікації ДИ можуть бути введені різні типи рольових позицій учасників: а) стосовно змісту роботи в групі - генератор ідей, розроблювач, імітатор, ерудит, діагност, аналізатор; б) по організаційних позиціях - організатор, координатор, інтегратор, контролер, тренер, маніпулятор; в) стосовно новизни - ініціатор, обережний критик, консерватор; г) по методологічних позиціях - методолог, критик, методист, проблематизатор, рефлексуючий, програміст; д) по соціально-психологічних позиціях - лідер, прийнятий, незалежний, неприйнятий, що відкидається.
Етап аналізу, обговорення й оцінки результатів гри має на увазі виступу експертів, обмін думками, захист учнями своїх рішень і висновків. На закінчення вчитель констатує досягнуті результати, відзначає помилки, формує остаточний підсумок заняття. Звертається увага на зіставлення використаної імітації з відповідною областю реального світу, установлення зв'язку гри зі змістом навчального предмета.
Для закріплення нових знань, ми пропонуємо провести дидактичну гру "Снігова куля".
Правила гри: Перший учасник гри називає ім'я, поняття, термін, які мають відношення до теми. Наприклад, мемуари, епіграма, Пересторога тощо.
Це слово повторює наступний учасник гри і називає інше слово чи термін. Зрештою, утворюється довгий тематичний ланцюжок. Якщо учасник робить помилку або довгу паузу, він вибуває з гри. Переможцем стає учень, який побудував найдовший ланцюжок. Для більш організованого проведення гри краще не залучати весь клас, а обрати кілька учнів, які викликаються до дошки. Один учень контролює правильність ланцюжків, що називаються.
Гра дозволяє в захоплюючій формі запам'ятати складні для засвоєння терміни, назви, імена тощо.
Інтерактивні методи навчання.
Інтерактивні методи навчання є частиною особистісно-зорієнтованого навчання, оскільки сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу, своєї ролі і потенціалу.
Сутність і види інтерактивних методів навчання.
Методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі групи: групові та фронтальні. Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (на практиці від 2 до 6-ти осіб), другі - спільну роботу та взаємонавчання всього класу.
Час обговорення в малих групах - 3-5 хвилин, виступ - 3 хвилини, виступ при фронтальній роботі - 1 хвилина.
Групові методи:
Робота в парах.
Учні працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну думками і дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є часомісткими або неможливими (обговорити подію, твір, взагалі інформацію, вивести підсумок уроку, події тощо, взяти інтерв'ю один в одного, проанкетувати партнера). Після цього один з партнерів доповідає перед класом про результати.
Робота в трійках. По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок).
Змінювані трійки. Цей метод трохи складніший: всі трійки класу отримують одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде в наступну, один в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з набутком своєї.
2+2=4. Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2-3 хвилини), обов'язково доходять до спільного рішення, потім об'єднуються і діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або об'єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.
Карусель. Учні розсаджуються в два кола - внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти використання методу - для дискусії (відбуваються “попарні суперечки" кожного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього кола, рухаючись, збирають дані).
Робота в малих групах. Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: “спікер" - керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення, зачитує завдання, визначає доповідача, заохочує групу до роботи), “секретар" (веде записи результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх виголошенні), “посередник" (стежить за часом, заохочує групу до роботи), “доповідач” (чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи).
Можливим є виділення експертної групи з сильніших учнів. Вони працюють самостійно, а при оголошенні результатів рецензують та доповнюють інформацію.
Акваріум. У цьому методі одна мікрогрупа працює окремо, в центрі класу, після обговорення викладає результат, а решта груп слухає, не втручаючись. Після цього групи зовнішнього кола обговорюють виступ групи і власні здобутки.
Фронтальні методи:
Велике коло. Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Вчитель може взяти слово після обговорення.
Мікрофон. Це різновид великого кола. Учні швидко по черзі висловлюються з приводу проблеми, передаючи один одному уявний “мікрофон”.
Незакінчені речення. Дещо ускладнений варіант великого кола: відповідь учня - це продовження незакінченого речення типу “можна зробити такий висновок…”, “я зрозумів, що…”
Мозковий штурм. Загальновідома технологія, суть якої полягає в тому, що всі учні по черзі висловлюють абсолютно всі, навіть алогічні думки з приводу проблеми. Висловлене не критикується і не обговорюється до закінчення висловлювань.
Аналіз дилеми (проблеми). Учні в колі обговорюють певну дилему (простіше) чи проблему (складніше, бо поліваріантно). Кожен каже варіанти, що складаються внаслідок вибору. Найкраще давати завдання вибору з особистісним сенсом (наприклад, “чи платити податки, якщо країна не здатна їх правильно розподілити? ”).
Мозаїка. Це метод, що поєднує і групову, і фронтальну роботу. Малі групи працюють над різними завданнями, після чого переформовуються так, щоб у кожній новоствореній групі були експерти з кожного аспекту проблеми (наприклад, кожна первинна група аналізувала один вірш Т. Шевченка, після переформування перша нова група повинна узагальнити тематику всіх опрацьованих віршів, друга - ідейне навантаження, третя - образи, четверта - форму).
У процесі застосування інтерактивного навчання постійно виникають різні проблеми та труднощі. Отже, типові проблеми:
§ Головна проблема: учень часто не має (!) власної думки, а якщо і має, боїться її висловлювати її відкрито, на весь клас. Самі учні пояснюють це так: “В нас рідко запитують власну думку”, “Чи цінна моя думка? ”, “А раптом вона не співпаде з думкою вчителя чи колективу?", “Вона суперечить думці учня, що має в класі авторитет з цього предмету” тощо.
§ Часто школярі не вміють слухати інших, об'єктивно оцінювати їх думку, рішення.
§ Учень не готовий в процесі обговорення змінювати свою думку, йти на компроміс.
§ Учням важко бути мобільними, змінювати обстановку, методи роботи.
§ Труднощі в малих групах: лідери намагаються “тягнути” групу, а слабші учні відразу стають пасивними.
§ Часто трапляється висловлення відверто антисуспільних думок з метою завоювання “авторитету”, привертання уваги. При обговоренні замість аргументувати свою думку, учень починає демагогію: “Ви ж самі сказали, цінною є кожна думка, а я так думаю і Ви мене не переконаєте! ”
1.4 Підготовка вчителя до уроку історії
Підготовка до уроків починається ще до початку навчального року з вивчення державного стандарту й програм для всіх класів. Тільки в цьому випадку вчитель буде давати не окремі уроки, а систему уроків по темі й курсу історії в цілому. З цих документів вчитель виявляє систему фактів і понять, вивчення яких буде заглиблюватися й уточнюватися в міру оволодіння учнями знаннями, уміннями й навичками, розвитку їх як особистості, Потім простежується, як ця система відбита в шкільних підручниках, яка їхня структура й зміст, характер викладу історичного матеріалу, методичний апарат. Аналіз підручників дасть можливість виявити взаємозалежні між собою уроки, їхню роль і місце в досліджуваному курсі. Більш детальний перегляд державного стандарту, підручника й програми дозволить намітити освітньо-виховні цілі вивчення розділів і тим курсу [16, С.37].
Після цього можна скласти тематичне планування уроків - систему їхнього об'єднання з обліком історичних і логічних зв'язків, форм і типів занять. Учитель визначає теми, зміст яких буде розкрито самим учителем і теми, доступні для самостійного вивчення учнями. Лише з'ясувавши пізнавальні можливості учнів конкретного класу, вчитель на базі тематичного планування складає поурочне планування.
Не можна ототожнювати викладання з викладом матеріалу. Викладання це єдність всіх етапів діяльності вчителі, починаючи з підготовки до уроку й закінчуючи аналізом його результатів [6, С.49].
Кожен етап підготовки до уроку історії реалізує ряд функцій. На першому етапі дві функції: гностична й що конструююча.
1. Гностична функція передбачає реалізацію наступних етапів підготовки уроку:
1) осмислення змісту навчального матеріалу;
2) Формулювання дидактичної мети відповідно до мети вивчення розділу й теми, курсу в цілому;
3) Визначення типу уроку;
4) Виявлення структури уроку;
5) Відбір навчального матеріалу.
Таким чином, вчитель, відібравши зміст, продумує тип уроку, структуру, що відповідає логіці учбово-пізнавальної діяльності учнів.
На цьому ж етапі визначається, які вміння школярів й як формувати; які почуття будити. Вибравши джерела знань, учитель продумує способи їхнього сполучення. До джерел знань можна віднести текст підручника, розповідь або лекцію вчителі, документ, навчальну картину, навчальний фільм.
Підготовка до нового уроку історії включає аналіз домашнього завдання попереднього уроку. Саме по ньому буде будуватися опитування учнів. Питання й завдання розраховані на осмислення, поглиблення й систематизацію знань. Вони можуть містити в собі елементи проблемності. Формулювання питання повинна орієнтувати учнів на виклад головного, основного, на зіставлення й аналіз фактів, оцінку історичних явищ. Питання по попередньому матеріалу повинні бути пов'язані з матеріалом опитування або зі змістом нової теми.
2. Конструююча припускає:
1) аналіз особливостей складу учнів конкретного класу;
2) відбір прийомів і засобів викладання й навчання;
3) визначення домінуючого характеру діяльності учнів, що включає в себе три рівні пізнання - відтворюючий, перетворюючий, творчо-пошуковий. Найпростіший, примітивний - це відтворюючий рівень. Учень лише відтворює все те, що дає на уроці вчитель (повторює міркування; креслить за вчителем таблицю; показує об'єкт, що тільки що показав учитель). Більш складний перетворюючий рівень пізнання (учень слухає лекцію й з її план; по декількох параграфах підручника заповнює таблицю; за словесним описом показує об'єкт на карті). Самий складний - це творчо-пошуковий рівень (учень з самостійні висновки й прогнози; продумує альтернативні ситуації в розвитку історичних подій).
Від обраного рівня діяльності учнів будуть залежати методи роботи вчителі на уроці історії. У слабко підготовленому класі прийдеться скоротити опитування й більше часу виділити на роз'яснення нового, у сильному класі збільшити кількість логічних завдань. Від активності й підготовленості учнів класу залежить темп викладу матеріалу. Варто мати на увазі, що на уроці виклад матеріалу повільніше темпу розмовної мови.
Уроки історії, однакові за змістом, можуть значно відрізнятися за методикою їхнього проведення з урахуванням пізнавальних можливостей учнів класу. Вільний вибір видів діяльності розкриває здібності й захоплення учнів, їхні інтереси, показує рівень оволодіння навчальними вміннями.
Третя, четверта й п'ята функції реалізуються як при підготовці уроку, так й у ході його проведення.
3. Організаційна функція тісно пов'язана з попередніми. Реалізуючи її, учитель продумує: як почати урок; чим учні будуть займатися на уроці; як їх націлити на сприйняття нового; у які види робіт утягнути всіх учнів; яка діяльність викличе інтерес учнів; які дати пізнавальні завдання; які будуть завдання на висловлення особистої думки; як поставити проблемне питання; як організувати домашнє завдання і як воно буде враховувати засвоєння знань уроку; яким умінням навчаються учні, а які продовжують удосконалюватися.
4. Інформативна, або що викладає, функція стосується навчального змісту уроку: які прийоми викладу змісту будуть на уроці; які використати при викладі засобу навчання. Розробляючи зміст, вчитель визначає, який матеріал - основний, додатковий, - у якій формі, обсязі дати; розробляє прийоми розкриття нового змісту; підбирає навчальні посібники до уроку.
На уроці історії вчитель буде не просто переказувати матеріал підручника, а викладати головні, основні питання теми, докладно пояснювати те, що представляє труднощі для учнів. Учитель намічає, що із програмного матеріалу треба виділити, що викласти докладніше або коротше. На конкретних фактах підручника він буде розкривати й конкретизувати нові поняття, барвисто й образно викладати сухий матеріал підручника (якщо цей матеріал важливий у освітньо-виховному значенні). Учителеві часто доводиться давати матеріал яскравіше, цікавіше й конкретніше, ніж у підручнику.
5. Контрольно-облікова функція передбачає продумування: як будуть перевірятися, закріплюватися знання; як учні зможуть висловити власну думку, відношення до досліджуваного; як оцінити знання [25, С.238].
Які ж існують критерії оцінки знань учнів?
Н.В. Кухарев виділяє наступні з них:
1) об'єктивність, коли оцінка відповідає знанням, умінням і відношенню школярів до навчання;
2) всесторонність оцінки, коли враховуються знання, уміння й навички учнів, глибина, науковість і свідомість розкриття історичного змісту, образність й емоційність, культура мови;
3) гласність й ясність у виставлянні оцінки, коли до учня доводять її обґрунтованість, підтримується моральний тонус на досягнення успіху, указуються шляхи подолання недоліків у роботі [16, С.90].
Третій етап - аналіз якості й ефективності роботи на уроці в результаті самоаналізу й перевірки знань учнів.
6. Коригувальна функція підбиває підсумок уроку: чи правильно відібраний матеріал, цікаві й чи змістовні факти, чи істотні проблеми; чи правильна дидактична мета уроку й наскільки вона досягнута; чи врахував учитель особливості класу; чи правильно обраний тип уроку, чи ті навчальні методи, прийоми, форми навчання; цікаві й чи доступні пізнавальні завдання; що й чому засвоєно слабко; яка може бути оцінка рівня засвоєння знань.
Коригувальну функцію вчитель здійснює після кожного уроку, виявляючи свої удачі й промахи, намічаючи зміни своєї наступної роботи. У конспекті або плані уроку вчитель робить короткі записи: "підсилити теоретичну частину уроку", "зняти зайві факти", "увести для опитування таблицю". Ці зауваження враховуються при підготовці до уроку в наступному році [25, С.239].
Методист О.Ю. Стрілова немаловажним питанням вважає формулювання теми уроку історії, продумувати яку треба при підготовці до нього. Традиційним способом є вказівка місця й часу досліджуваної події в заголовку. У назві уроку може бути схований план, по якому піде вивчення теми. Або зазначений напрямок руху - від якого пункту все буде почато і яким закінчиться. Найбільш популярними формулюваннями тем уроків історії є цитати з художніх творів. Вони відразу пожвавлюють тему. Яскраве емоційне вираження може представити всю тему в новому ракурсі або створити проблемну ситуацію [6, С.51].
Продумавши зміст і методику проведення уроку, вчитель виконує розробку конспекту. У ньому вчитель фіксує все те, до чого він прийшов у результаті вивчення спеціальної й методичної літератури, структурно - функціонального аналізу й своїх міркувань над майбутнім уроком. Конспект відбиває педагогічний задум уроку і є його моделлю, сценарієм, розкриваючи хід уроку, діяльність учителя й учнів на всіх його етапах. Конспект потрібний для підготовки до уроку історії, тому що робота над ним допомагає організувати навчальний матеріал, логічну послідовність його викладу, визначити співвідношення ланок уроку, уточнити формулювання й поняття. На уроці ж варто керуватися розгорнутим планом [23, С.118].
Розробляючи конспект, учитель з'ясовує, чи потрібна на цьому уроці перевірка знань, умінь і навичок, вивчення нового, закріплення й повторення, завдання додому; яка послідовність розташування цих ланок навчання; скільки часу варто відвести на кожен етап роботи. Він відбирає оптимальне з методів, прийомів, засобів й організаційних форм навчання. Це можуть бути словесні, друковані, наочні або практичні методи, проблемно-пошукові або репродуктивні, самостійні види діяльності або під керівництвом учителя. Треба чітко собі представляти слабкі й сильні сторони методів й їхніх сполучень. Рішення про методи й прийоми роботи вчитель приймає після відбору змісту й планування завдань із урахуванням специфіки класу й свого стилю роботи. Враховуються також стан учнів, їхній можливий настрій (наприклад, у святкові дні) і працездатність (який по рахунку урок), наявний час (для всіх етапів уроку з обліком виконуваних учнями завдань).
У конспекті вчитель дає формулювання питань для опитування, прописує перехід до початку викладу нового матеріалу, записує висновки, формулювання й узагальнення. Викладається також той або інший вид розповіді вчителі на уроці, методика викладання. Учитель намічає питання й завдання учнем по ходу накладення нового, способи роботи з картиною, картою, ілюстрацій, передбачає запис термінів, схем на класній дошці. Все це дозволяє досягти чіткості й виразності на уроці, зробити розповідь яскравим, емоційним і переконливим. Дослівний запис дає можливість підготуватися до вільного (без конспекту) викладу матеріалу на уроці.
Конспект включає найменування теми уроку, мету, перелік устаткування, зміст навчального матеріалу й методику його вивчення.
Освоївши викладання, учитель замість конспекту користується на уроці розгорнутим планом. У ньому прописані структурні елементи уроку, по пунктах зазначено, що входить у кожну ланку уроку і яка діяльність учителі й учнів. У робочому плані викладається порядок пояснення нового матеріалу, вказується обсяг головного й неголовного матеріалу, виділяються ключові положення, поняття, персоналії. Тут же позначки, як співвіднести усний виклад нового з підручником.
У вигляді складного плану вчитель записує основні й додаткові питання для повторення. Поруч із питаннями й завданнями позначає прийоми перевірки: "фронтальна бесіда", "запис на дошці", "розгорнута відповідь", "питання сильному учневі" і так далі. Робляться також вказівки по використанню устаткування уроку, навчальних посібників, документів, перераховуються завдання [16, С.39].
План уроку повинен бути посильним для учнів, реальним. Треба продумати, як пристосувати теоретичний і методичний зміст уроку до конкретного класу, яка ситуація зложилася до уроку, як буде стимульована діяльність учнів, які можливі їхні досягнення на уроці. У доброму плані словесної інформації небагато, але багато графічних і схематичних позначень, тут також різні стрілки, підкреслення, вказівки по веденню уроку. Це програма керування процесом навчання. Важливо визначити, який обсяг роботи виконують учні на всіх етапах уроку, що буде робити при цьому кожен учень.
Таким чином, уроку історії властиві всі вимоги, що ставляться до сучасного уроку, але, проте, урок історії - особливий урок і це відбиває запропонована глава.
Якісний урок характеризується спільною активною роботою й тісною творчою взаємодією вчителя й учнів, на основі чого може бути досягнута триєдина мета: навчити, виховати, розвити. З обліком цього загальні вимоги до якісного, сучасного уроку конкретизуються в дидактичних, виховних і розвиваючих вимогах.
Типова риса якісного уроку - його результативність, тобто засвоєння учнями основного досліджуваного матеріалу в класі, на уроці, уміле сполучення вивчення нового матеріалу з повторенням вивченого раніше, підготовка учнів у процесі уроку до наступної самостійної роботи. Нарешті, ретельна діагностика, прогнозування, проектування й планування кожного уроку є його якісною ознакою.
При висвітленні історичних подій необхідно використати весь арсенал образно - емоційних засобів, пам'ятаючи про те, що надлишкова емоційність придушує раціональне розуміння, перешкоджаючи пізнанню історичних закономірностей, розумінню змісту історії. Навпаки, недостатній емоційний вплив народжує певне спрощенство, зайву соціологію історичного процесу.
Поєднання індивідуальної й колективної роботи в процесі вивчення нового матеріалу, опитування, повторення й закріплення, уміння враховувати при цьому індивідуальні особливості кожного що вчиться, сильні й слабкі сторони в їхніх знаннях і навичках - також одна з найбільш важливих, характерних рис якісного уроку.
Такі основні характерні риси кожного якісного уроку історії. Головними його ознаками є високий науково-теоретичний і методичний рівні, поєднання провідної ролі вчителі й активною навчальної діяльності учнів.
Розділ 2. Навчально-методичний комплекс до уроку історії "Розвиток української мови, освіти та науки у першій половині ХVІІ ст. "
2.1 Методичні рекомендації до викладення уроку
Матеріал для розробки уроку історії "Розвиток української мови, освіти та науки у І пол. ХУІІ ст." викладається в 8 класу, в першому семестрі, після першої теми: Тема 1. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ХVІ ст., перед третьою темою: Тема 3. ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ СЕРЕДИНИ XVII ст., в другій темі: Тема 2. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ ст.
Зміст теми. Православна церква в другій половині XVI ст. Реформаційні та контрреформаційні рухи в Україні. Братський рух. Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 рр.). Берестейська церковна унія (1596 р.) та її вплив на церковне життя. Утворення греко-католицької церкви. Православна церква в першій половині ХVII ст. Петро Могила (1596-1647 рр.). Розвиток освіти та культури. Острозька академія. Києво-Могилянський колегіум. Друкарство (Швайпольт Фіоль, Франциск Скорина, Іван Федоров).
Тема 3: Українські землі у другій половині 16 - першій половині 17 ст. Національно-культурний рух в другій половині 16 - першій половині 17 ст. - 20.11.2009 р. викладається по підручнику С.В. Кульчицького, Ю.А. Мицика, В.С. Власова - стор.103-135; по підручнику Т.Ю. Земерової, І.М. Скирди - стор.61-87, підручник: Віталій Власов, Історія України 8 клас - стор.54-88. При підготовці можна використовувати і інші підручники.
Учень (учениця):
- показує на карті воєводства Речі Посполитої на українських землях та територіальні зміни, що відбулися за зазначеного періоду, території, охоплені національно-визвольним рухом у 20-30-х роках ХVІІ ст., місця розташування Запорізьких Січей-фортець, найважливіших подій та створення найвизначніших культурних пам'яток;
- встановлює хронологічну послідовність подій періоду.
- На основі різних джерел інформації:
- визначає причини, суть та наслідки основних явищ і подій періоду;
- характеризує та оцінює діяльність П. Конашевича-Сагайдачного, П. Могили;
- порівнює становище православної та греко-католицької церков;
- визначає наслідки участі козацтва у Хотинській війні, значення національно-визвольних повстань, особливості соціально-економічного та політичного становища українців у першій половині ХVІІ ст.;
- характеризує культурні досягнення, розпізнає найвідоміші пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, стисло описує їх;
- висловлює ставлення до історичних діячів доби, судження про доленосні події доби.
При вивченні цієї теми потрібно звернути увагу на дати:
1556 - 1561 р. - створення Пересопницького Євангелія;
1556 р. - заснування князем Д. Вишневецьким на о. Мала Хортиця першої відомої Січі;
1569 р. - Люблінська унія. Утворення Речі Посполитої;
1596 р. - Берестейська церковна унія. Утворення греко-католицької церкви.
1621 р. - Хотинська війна;
1637-1638 рр. - повстання під проводом П. Павлюка, Я. Острянина, Д. Гуні;
1632 р. - утворення Києво-Могилянської академії.
Персоналії:
Герасим Смотрицький, Іван Федоров, Петро Конашевич-Сагайдачний, Петро Могила
Поняття та терміни:
"реєстрове козацтво", "Запорозька Січ", "козацькі клейноди", "козацька старшина", "греко-католицька церква", "покозачення"
Встановлювати хронологічну послідовність основних подій цього періоду співвідносити історичні події з відповідною епохою.
Позначати на картосхемі територіальні зміни, що відбулися внаслідок Люблінської унії, українські воєводства та їхні центри, Запорізьку Січ, напрямки козацьких походів.
Називати імена значних козацьких ватажків, діячів культурно-церковного життя, митців; найзначніші твори літератури, архітектури, мистецтва даного періоду.
Характеризувати соціальну структуру українського суспільства, становище різних верств населення українського суспільства ХVІ ст. та риси економічного життя, суспільно-політичні зміни, які відбулися на українських землях внаслідок Люблінської унії, ознаки козацтва як історичного явища, риси військово-політичної організації козацтва; становище православної церкви, вплив реформаційних та контрреформаційних рухів на культурно-громадське життя цього періоду, діяльність князя В. Острозького, єзуїтів, православних братств, вплив діячів Острозької академії на розвиток культури.
Визначати причини та наслідки виникнення українського козацтва; перших козацьких повстань, Люблінської унії; утворення греко-католицької церкви, значення братського руху.
Пояснювати і застосовувати названі поняття та терміни.
2.2 Навчально-методичний матеріал до уроку історії "Розвиток української мови, освіти та науки у першій половині ХVІІ ст."
При вивченні даної теми учням треба нагадати, що розвиток української культури на початку XIV - першій половині XVII ст. відбувався у складних суспільно-політичних та історичних обставинах. Розпад Київської Русі та монголо-татарська навала в середині XIII ст. призвели до занепаду економічного, політичного і культурного життя України. Від численних міст і поселень залишились руїни. Всі руські князівства опинились у повній залежності від татарського хана.
В середині XIV ст. українські землі (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина, Поділля і значна частина Волині) були приєднані до Великого князівства Литовського, яке стало найбільшим державним утворенням у Європі.
Цей період виявився сприятливішим для розвитку української культури, ніж роки татарської навали. Багато литовських магнатів із династії Гедимінасів прийняли православ'я, споріднюючись з українськими та білоруськими князями. Староукраїнська (руська) мова переважної більшості населення князівства стала офіційною мовою уряду. Вона використовувалась при складанні грамот і законів. Литовські правителі розглядали свої завоювання як місію "збирання земель Русі". На думку М. Грушевського, Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московське князівство.
У другій половині XIV ст. розпочалася експансія Польщі на українські землі. Протягом двох десятиліть поляки в союзі з угорцями воювали з литовцями за Галичину і Волинь. Війна закінчилась у 1366 р. польською окупацією всієї Галичини й невеликої частини Волині.
Фатальним для українців були наслідки Люблінської унії 1569 р., згідно з якою більша частина українських земель (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина) перейшла до Польщі, а друга - значно менша - до Москви. В цей час українська культура і православна церква зазнали тяжких утисків.
Після проголошення Люблінської унії єзуїти рушили в Україну, засновуючи свої колегії у Ярославі, Львові, Кам'янці, Луцьку, Вінниці, Києві та інших містах. Полемісти з табору єзуїтів у своїх проповідях і диспутах викривали "облудність" та "культурну відсталість" православ'я. Зокрема, П. Скарга у своєму знаменитому трактаті "Про єдність церкви Божої" доводив, що православ'я перебуває у настільки безнадійному становищі, що єдиним виходом для його прибічників є поєднання з Римом.
Отже, процес формування культури українського народу в XIV - першій половині XVII ст. був одночасно відображенням складного процесу остаточного оформлення українського етносу, що завершився в основному в XVI ст. Причиною повільного культурного розвитку України цього періоду стали руйнівні наслідки ординської навали, загарбання українських земель литовськими та польськими феодалами, агресія Кримського ханства та Османської Порти. Однак, незважаючи на це, культура української народності жила і розвивалася.
В процесі вивчення даної теми треба зробити акцент на найвидатніших діячів цієї доби, а саме: Івана Федорова (Федорович), Петра Мстиславеця, Василя Суразького, Дем'яна Наливайка, Михайла Сльозка, Тимофія Вербицького, Памво Беринда, Тараса Земка, Єлисея Плетенецького, Лазаря Барановича. Учням можна запропонувати написати реферати, які вони презентують на уроці. Після презентації рефератів вчитель може запропонувати гру: "Вгадай хто це?" (гра додана в додатках).
На основі різних джерел інформації учень:
- визначає причини, суть та наслідки основних явищ і подій періоду;
- характеризує та оцінює діяльність П. Конашевича-Сагайдачного, П. Могили;
- порівнює становище православної та греко-католицької церков;
- визначає наслідки участі козацтва у Хотинській війні, значення національно-визвольних повстань, особливості соціально-економічного та політичного становища українців у першій половині ХVІІ ст.;
- характеризує культурні досягнення, розпізнає найвідоміші пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, стисло описує їх;
- висловлює ставлення до історичних діячів доби, судження про доленосні події доби.
Будь-який урок необхідно розробляти як особливий, прагнучи розкрити яскраві, барвисті, образні живі сторінки історії, щоб у учнів виникло прагнення дізнатися щось нове, а йдучи з уроку, вони захотіли б знайти продовження почутого в додатковій літературі і на наступний урок прийшли також з бажанням та інтересом слухати продовження.
Нестандартні уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. У них незвичайні задум, організація, методика проведення. Тому багато педагогів бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи. З іншого боку - перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи, вводити їх у систему недоцільно через відсутність серйозної пізнавальної праці, невисокої результативності, великої втрати часу.
Урок характеристика: Видатні дiячі української освiти XVI - XVII ст.
Урок-екскурсія: "Спадщина Києво-Могилянської академії".
Урок-дослідження: Розвиток української мови.
Урок - дискусія: Розвиток освіти в І пол. ХУІІ ст.
Для перевірки знань учнів на репродуктивному рівні, вчителя використовують кросворди, чайнворди, головоломки.
Наприклад, кросворд для даної теми буде поданий таким чином:
Питання:
1. Архімандрит Києво-Печерського монастиря - Могила.
2. Поширенню книгодрукування в Україні сприяла діяльність… - Федоров
3. 1574 р. Іван Федорович надрукував …. - Апостол
4. Учений і письменник-полеміст - Смотрицький
5. Найуславленіше видання того часу - Требник
Подобные документы
Застосування методики викладання історії в школах. Виникнення навчально-методичної літератури. Розвиток шкільної історичної освіти в 1917 р. – початку 30-х рр. ХХ ст. Введення самостійних курсів навчання історії. Викладання у воєнний та повоєнний час.
дипломная работа [70,6 K], добавлен 13.02.2012Характеристика сучасного уроку, як цілісної системи: типологія, структура, вимоги. Вивчення особливостей проведення уроку історії, з використанням педагогічних технологій (модульні, особистісно-орієнтовані, проектні, ігрові, інтерактивні технології).
курсовая работа [60,2 K], добавлен 29.01.2010Формування та розвиток творчої особистості. Загальна суть інтерактивного навчання. Шляхи вдосконалення сучасного уроку української мови завдяки інтерактивним технологіям. Структура і методи інтерактивного уроку. Технології колективно-групового навчання.
реферат [27,9 K], добавлен 23.09.2014Мета і план уроку з теми "Суспільно-політичне життя й політична боротьба в Україні 1953–1964 років." Розповідь учителя з елементами конспектування. Проведення уроку у формі прес-конференції з теми "Опозиційний рух в Україні в другій половині ХХ сторіччя".
методичка [31,4 K], добавлен 31.10.2009Дидактичні вимоги до сучасного уроку. Мета уроку, психологічні вимоги до уроку. Організація пізнавальної діяльності учнів. Врахування вікових особливостей учнів. Вимоги до техніки проведення уроку. Регулювання якості вищої освіти державним стандартом.
реферат [31,1 K], добавлен 15.06.2010Вивчення процесу розробки і методики проведення уроків по історії України на тематику національно-визвольної війни українського народу XVII ст. Мета, типи, форми роботи, устаткування і структура уроків. Організація уроку-екскурсії і уроку-вистави.
разработка урока [49,1 K], добавлен 14.12.2010Роль вчителя у здійсненні навчально-виховного процесу в школі, основні вимоги до його підготовки. Типи та структура уроку іноземної мови. Особливості комунікативного, диференційованого, гуманістичного та особистісного методів навчання іноземних мов.
курсовая работа [43,3 K], добавлен 01.06.2012Рекомендації до підготовки уроку по ознайомленню учнів з особливостями періоду історії Київської держави за часи правління синів Ярослава Мудрого та правління вольових талановитих політиків таких як Володимир Мономах і його сина Мстислава Володимировича.
конспект урока [11,9 K], добавлен 26.07.2010Суть та ефективність ігрових методів навчання. Підготовка учнів до взаємодії з соціальним середовищем, особистісної самореалізації. Роль гри в організації навчальної діяльності на уроках історії. Розробки уроку з використанням вікторини, КВК, подорожі.
курсовая работа [945,8 K], добавлен 07.01.2016Методика розробки уроку з англійської мови, особливості використання на уроці ігрових форм навчання. Розвиток навиків усного мовлення, читання та письма, пам'яті та мислення в формі гри. Складання логічних частин уроку, методи зацікавлення дітей.
конспект урока [8,4 K], добавлен 08.05.2010
