Загальні питання музичного виховання дошкільників

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Загальні основи курсу теорії музичного виховання

1.1 Роль суміжних галузей наук у побудові теорії музичного виховання

1.2 Методи дослідження проблем музичного виховання та розвитку дитини

2. Загальні питання музичного виховання дошкільників

2.1 Музичне виховання, навчання та розвиток, їх взаємозв'язок

2.2 Художньо-педагогічні вимоги до музики для дошкільників. Програми музичного виховання дошкільників

2.3 Види музичної діяльності дітей дошкільного віку, їх характеристика

2.4 Форми організації музичної діяльності в дитячому садку, їх характеристика

2.5 Методи та прийоми музичного виховання

2.6 Розробка плану-конспекту музичного заняття та аналіз використаних на ньому методів і прийомів роботи складання сценарію свята чи музичної розваги

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Однією з основоположних цілей сучасного суспільства є формування особистості, що має розвинену духовність, основи якої закладаються ще в дошкільному віці. Важливу роль у духовному становленні особистості відіграє музика.

"Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику і діставати насолоду від неї", - писав В. Сухомлинський.

Він же наголошував: "Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури".

Серед предметів естетичного циклу музика найбільше стимулює до творчої діяльності, сприяє формуванню пізнавальних та емоційно - мотиваційних функцій, розвитку творчого мислення, здібностей, комунікативності, а також позитивних якостей характеру: систематичності, працьовитості, наполегливості у досягненні мети.

Музика є мовою серця, найніжніших почуттів, світу емоцій людини. Вона дає людині поштовх для внутрішнього переживання і уяви. Це внутрішнє відчуття та переживання викликає бажання передавати музику в дії, міміці, жестах, рухах, співі, грі, створювати нові художні образи. Музика, особливо співи, поліпшують мову дітей. Співаючи , діти змушені протяжно вимовляти слова, що формує чітку вимову, сприяє правильному засвоєнню слів. Крім того, слова в пісні підпорядковані певному ритму, що також допомагає вимові важких звуків і складів.

Музика - могутнє джерело думки. Без музичного виховання неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини. Першоджерелом музики є не тільки навколишній світ, а й сама людина, її духовність, мислення і мова.

Музичний образ по-новому розкриває перед людьми особливості предметів і явищ дійсності. Увага дитини немовби зосереджується на предметах і явищах, які в новому світлі відкрила перед нею музика, і її думка малює яскраву картину, а ця картина проситься в слово. Дитина творить словом, черпаючи в навколишньому світі матеріал для нових уявлень і роздумів. Тому музичне виховання є могутнім засобом, який сприяє всебічному і гармонійному розвитку особистості.

Мета роботи полягає у розгляді теорії музичного виховання дітей дошкільного віку. Об'єктом даної роботи виступає музичне виховання дітей дошкільного віку. Предмет роботи - основи та специфіка музичного виховання дітей дошкільного віку. Завдання, які ставлять при написанні даної роботи, це розгляд основ теорії музичного виховання та загальні питання музичного виховання дошкільників.

1. Загальні основи курсу теорії музичного виховання

1.1 Роль суміжних галузей наук у побудові теорії музичного виховання

Методика музичного виховання входить у систему педагогічних наук і займає в ній своє самостійне місце. Вона вивчає закономірності музичного виховання з метою удосконалення його змісту і методів.

Значення методики музичного виховання зумовлено важливою роллю музичного мистецтва в вихованні підростаючого покоління. Саме знання методики дозволяє педагогу виховувати в дітей розуміння музики та інтерес до музичного мистецтва, формувати погляди на його сутність і роль у житті суспільства.

Методика музичного виховання тісно пов'язана з естетикою, яка представляє її методологічну основу. Цей зв'язок проявляється, перш за все, у визначенні мети, завдань і змісту музичного виховання.

Методика також пов'язана з музикознавством, у якому все більше уваги приділяється удосконаленню методу аналізу музичних творів.

У вирішенні своїх проблем методика спирається на психологію. Наприклад, вивчення розвитку музичного сприйняття, творчих, музичних здібностей неможливе без знання закономірностей психіки дитини, її розвитку, без розуміння того, що являють собою музичні здібності та людська діяльність.

У вирішенні проблем співацької діяльності методика спирається на дослідження в галузі фізіології.

Методика музичного виховання як педагогічна наука підкоряється закономірностям загальної педагогіки і, подібно будь-якої методики, спирається на дидактичні принципи і методи.

Загальна педагогіка визначила загально дидактичні принципи: доступність, наочність, науковість, зв'язок із життям, систематичність і послідовність засвоєння знань. Однак, кожний предмет має свої особливості, специфіку, свої принципи і методи викладання.

Викладання будується на основі загально дидактичних принципів: принцип реалізації системного, цілісного, індивідуально-диференційованого підходів до організації залучення дітей до музичного мистецтва; принцип структурування змісту навчально-виховного матеріалу з урахуванням закономірностей мистецтва та художньо-педагогічної діяльності як творчого процесу; принцип тематизму; принцип зв'язку музичного навчання з життям; принцип відбору організаційних форм, методів і засобів навчання, розвитку та виховання, що відповідають поставленим завданням професійної діяльності музичного керівника; принцип захопленості, позитивного ставлення до музики.

Метод, як відомо, - це шлях, спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів та операцій практичного та теоретичного засвоєння дійсності.

У педагогіці методи розділяють на методи навчання і виховання. Методи навчання орієнтують на вирішення дидактичних завдань, а методи виховання - на формування у дітей ціннісного ставлення до світу і до себе.

Музична педагогіка, спираючись на сумісну діяльність керівника і дітей, домагається їх органічної єдності. Методи музичної педагогіки пов'язані з дидактичними методами, що розкривають специфіку окремих етапів навчання, а також із загально дидактичними методами, що відображають загальні способи досягнення мети освіти.

До найбільш важливих і дійових методів відносяться: метод порівняння. В якості порівняння можуть виступати музичні явища різного рівня: висота звуків, різні лади, регістри, жанри, форми, тембри тощо. Порівняння допомагає дітям краще почути і зрозуміти музичні особливості твору.

Словесні методи (бесіда, пояснення, розповідь). "Слово вчителя, - писав В. Сухомлинський, - інструмент впливу на душу вихованця. Мистецтво виховання включає, перш за все, мистецтво розмовляти, звертаючись до людського серця. Слово ніколи не може до кінця пояснити всю глибину музики, але без слова не можна наблизитись до цієї найтоншої сфери пізнання почуттів… Пояснення музики має нести в собі щось поетичне, щось таке, що наблизило би слово до музики…".

Наочні методи. Завдяки звуковій природі музичного мистецтва, наочно-слуховий метод або метод слухової наочності набуває особливого значення. Пріоритетним видом наочності є звучання самої музики, що демонструє музичні твори як у живому звучанні, так і з використанням аудіотехніки.

Особливу цінність представляє виконання музики дітьми: хоровий спів, приспівування окремих тем-мелодій, вокалізація, елементарне музикування, пластичне інтонування, диригування музично-сценічної вистави тощо. Обсяг і якість звучання музики, а також її функція в драматургії, є важливим показником успішності музично-педагогічного процесу.

У музично-педагогічній практиці широко використовується наочно-зоровий метод або метод зорової наочності. Наприклад, наочні дидактичні посібники, схеми, таблиці, репродукції. Необхідно використовувати таку наочність, яка зумовлена сутністю музики як самостійного слухового інтонаційного мистецтва, змістовою інтонаційно-звуковою формою твору і музичною діяльністю учнів.

У сучасній музичній практиці використовуються методи, що активізують розвиток сприйняття музики дітьми.

Метод роздумів про музику (Д. Кабалевський) спрямований на особистісне, творчо-індивідуальне засвоєння дітьми духовних цінностей. "Важливо, щоб вирішення нових питань, - писав Д. Кабалевський, - набувало форму коротких співбесід. В кожній співбесіді має відчуватися три поєднаних моменти: перший - чітко сформульоване завдання; другий - послідовне вирішення спільно цього завдання; третій - висновок, який повинні зробити самі діти".

Метод забігання вперед і повернення до вивченого (Д. Кабалевський) або метод перспективи і ретроспективи в процесі навчання (Е. Абдулін) дозволяє встановити зв'язок між темами програми, формуючи в дітей цілісне уявлення про музику.

Метод створення композицій (Д. Кабалевський, Л. Горюнова) спрямований на об'єднання різних форм спілкування дітей з музикою під час виконання одного твору.

Метод музичного узагальнення (Е. Абдулін) - провідний метод організації музичних занять, спрямований на засвоєння ключових знань про музику, втілених у темах програми, формування художнього мислення.

Метод створення художнього контексту (Л. Горюнова) спрямований на розвиток музичної культури школярів через інтеграцію з іншими суміжними видами мистецтва, історією, життєвими ситуаціями, створення художньо-педагогічного середовища.

Даний метод дає можливість представити музику в багатстві її різноманітних зв'язків, зрозуміти схожість та відмінність від інших видів мистецтва, інших сфер суспільної свідомості.

Метод моделювання художньо-творчого процесу (Л. Школяр) спрямований на підвищення активного засвоєння творів мистецтва. Саме метод моделювання художньо-творчого процесу, коли дитина виконує роль творця-композитора, творця-поета, творця-художника, який немов би заново створює твір мистецтва для себе та інших людей, забезпечує дитині прожиття знання і розуміння сенсу своєї діяльності.

Особливо це важливо під час засвоєння класичних творів, що завжди були призначені тільки для "слухання"; це важливо, також, і для засвоєння фольклору, коли діти заглиблюються в народження музики, самі створюють загадки, приказки і прислів'я; це важливо і під час засвоєння (розучування) будь-якої пісні та для інструментального музикування.

Метод інтонаційно-стильового досягнення музики (Л. Школяр) орієнтований на особистісну інтерпретацію музичної мови і припускає цілеспрямований відбір творів різних індивідуальних, національних або епохальних стилів. Вслуховування в музичну мову будь-якого композитора формує потребу в знаннях. При цьому діти, спираючись виключно на інтонаційно-образне сприйняття музики, здійснюють таку інтерпретацію твору, характеристикою якої є цілісність, емоційна виразність.

Таким чином, методи музичного виховання являють собою різні способи спільної діяльності, де провідна роль належить педагогу. Розвиваючи уявлення, емоційну чутливість, музичне мислення, педагог прагне до того, щоб спілкування з мистецтвом викликало в дітях почуття радості, задоволення, а формування навичок і вмінь сприяло виявленню їх активності та самостійності.

До завдань методики музичного виховання входить удосконалення різних форм навчально-виховного процесу.

На розвиток теорії й практики музичного виховання дошкільників у нашій країні вплинули погляди провідних педагогів і психологів В.М. Бехтерева, П.П. Блонського, Л.С. Виготського, П.Ф. Каптерева.

Вони створили теоретичну основу для побудови системи музичного виховання в радянський період, але їхні ідеї звучать досить актуально й сьогодні.

Одним з перших заговорив про необхідність систематичного музичного виховання дітей з раннього віку В.М. Бехтерев. У своїх роботах, присвячених цьому періоду дитинства, він писав про те, що саме період "першого дитинства" є самим сприятливим для розвитку уваги, відчуттів, почуттєвої сфери. От чому головною метою музичного виховання повинен бути розвиток музичного слуху дитини в співі й слуханні музики. Повинні також дотримуватися два основних принципи музичного виховання дітей: облік реакції з боку дитини й дотримання строгої домірності в музичних враженнях.

В.М. Бехтерев одним з перших поставив і питання про створення "дитячої виховної музики". Він думав, що правильно організоване музичне виховання дозволяє дітям придбати навички в сфері почуттів, розумі й волі, тому від детальної розробки питань музичного виховання з раннього дитинства значною мірою залежить морально-естетичний розвиток людської особистості.

Л.С. Виготському належить концепція психології мистецтва. Він уважав, що мистецтво "урівноважує" людину з навколишнім світом у самі критичні й відповідальні моменти її життя.

Учений приділяв велику увагу проблемі виховного значення музики, намагався перебороти характерні для того часу погляди на мистецтво як на самоціль.

На думку Л.С. Виготського, перед естетичним вихованням повинні стояти такі завдання, як виховання творчості, професійне навчання технічним навичкам мистецтва й розвиток естетичного судження, що проявляється в умінні сприймати й переживати твору мистецтва. Так само, як і В.М. Бехтерев, він був переконаний у тім, що творчу особистість можна виявити вже в ранньому дитинстві.

Л.С. Виготський пропонував створити систему естетичного виховання дітей, що повинна виходити з того, що кожна дитина наділена певним ступенем обдарованості, має творчі можливості, а виховання повинне зберегти й розвити їх.

Необхідність формування творчо активної особистості, здатної до перетворення світу, відстоював і П.П. Блонський. В основі його естетичної теорії лежить переконання: людина повинна бути не тільки споглядальником, але й творцем естетичних цінностей.

У праці "Пам'ять і мислення" Блонський окреслює шлях виникнення творчих проявів. Основним фактором є здатність нервової системи до відтворення почуттів, які завдяки моторному й сенсорному сприйняттю проявляються в зорово-слухових образах (образи-схеми, що допомагають прояву творчої фантазії, і способи-фрагменти, що представляють в уяві картини цих образів).

П.П. Блонський уважав, що уява сама по собі ще не творчість, а лише репродукція певних образів. Творчість проявляється тоді, коли суб'єкт стає в певне відношення до цих образів. У розвитку уяви істотну роль грають пам'ять і мислення. Пам'ять дає можливість пригадувати емоційні образи, а мислення робить це пригадування усвідомленим. Розвиток уяви йде за такою схемою: проста автоматизована репродукція, спонтанне фантазування й, нарешті, навмисна репродукція у творчій уяві. Лише знаючи психологічні механізми уяви, можна, на думку П.П. Блонського, перейти до організації естетичного виховання, що базується на формуванні естетичної звички й навчанні техніці творчості за допомогою занять дітей у малювальних і музично-вокальних студіях.

У питаннях музичного виховання П.П. Блонський пропонував йти не від музики до дитини, а навпаки, "від учня, з його переживаннями, настроями й природною творчістю, до співу й через спів до музики".

Для розвитку творчих проявів їм пропонувалися: слухання кращих зразків музичної класики, акомпанемент інструментальної музики, сольний спів з елементами імпровізації, читання музичного твору з аркуша, виконання його потім в оркестрі або камерно.

Найважливіше в музичному вихованні дитини - це установка на формування музичного почуття, здатності творити, імпровізувати. Важливо відзначити, що пріоритетну роль в естетичному вихованні П.П. Блонський відводив періоду дошкільного віку. Основу музичного виховання в дитячому саду, на його думку, повинне скласти народна творчість, тому що саме народна культура є базисом соціального розвитку дітей.

Більшу роль у розробці теоретичних положень музично-естетичної теорії зіграв П.Ф. Каптерев. Він дав визначення естетичному вихованню й естетичній освіті. Їхнім основним змістом є розвиток естетичного почуття, що формується на основі тісного взаємозв'язку естетичного, морального, розумового виховання з раннього дитинства. Первісною умовою прояву естетичного почуття є розвиток зовнішніх органів почуттів, тому дорослі повинні піклуватися про гігієну органів зору й слуху дитини, створювати ситуації їхнього розвитку, а також певне навколишнє середовище.

В естетичному вихованні головним, з його погляду, можна вважати музику, природу, гру й розваги. Музичні звуки привертають увагу маляти, викликають її відповідну реакцію. Спостерігаючи за тваринами, доглядаючи за ними, дитина вчиться розуміти навколишній світ. Гра й розваги задовольняють природно-органічні й соціально-культурні потреби дитини.

П.Ф. Каптерев дає наступні методичні рекомендації: по-перше, для розвитку естетичних вражень важлива поступовість, що допомагає виникненню в естетичному почутті різних елементів; по-друге, необхідно розширити естетичний кругозір маляти за рахунок частих прогулянок, ігор, розваг, читання художньої літератури, малювання картин, спілкування з музикою; по-третє, повинне бути відповідним чином продумане керівництво процесом естетичного виховання, що може здійснюватися з "періоду першого дитинства" і повинне перейти в естетичну освіту в більш старшому віці (у противному випадку людина втрачає можливості випробовувати найбільш високі й складні форми відчувань).

Таким чином, теорія естетичного виховання П.Ф. Каптерева побудована на принципі комплексного підходу до розвитку естетичних почуттів дитини, припускає певну систему й виділяє ціну її реалізації на практиці.

Особливе значення мають його погляди на дитячі ігри й розваги, які служать своєрідним фундаментом для класифікації дитячих ігор у дошкільній педагогіці.

Отже, концепції видатних вітчизняних педагогів і психологів послужили основою для становлення теорії й методики музичного виховання й сьогодні їхні ідеї є генераторами нових ідей у дошкільній педагогіці.

1.2 Методи дослідження проблем музичного виховання та розвитку дитини

Провідним завданням музичної педагогіки є художньо-творчий розвиток дітей. Педагог має розвинути чутливість дітей до музики, ввести їх у світ краси й добра, відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань.

Великого значення у цьому процесі набуває вміла і цілеспрямована навчально-виховна робота. На її якості позначаються проблеми, пов'язані з пошуком ефективних шляхів, визначення кінцевої мети, завдань і методів музичного виховання дітей, вибором конкретної навчальної програми тощо.

Методологія будь-якої науки включає різні рівні наукових знань. Загальна методологія характеризується системою знань узагальнюючого, універсального рівня.

Методологія музичної педагогіки є системою знань про основи теорії музичного навчання і виховання, принципи і способи дослідження музично-педагогічних явищ.

Другою проблемою є сприйняття музики. Функції найдосконалішого мистецького твору реалізуються лише за наявності відповідної культури художнього сприймання. Мистецтво справді виховує лише тоді, коли воно дидактичне, не моралізує, не проповідує, а я в живих художніх образах відтворює багаті й несподівані колізії життя і часу.

Музика виступає способом цілісного виховання духовного світу особистості, а не лише художнього чи естетичного виховання. Методологічно важливим для музичної педагогіки є ставлення до художнього образу як багато прошаркового явища, яке у різний час може бути сприйняте по-різному навіть одним і тим самим слухачем. Чи більшу цінність має музика для особистості, тим повніше активізується естетичне сприймання. Тому музичне сприйняття має супроводжуватися переживанням цінності твору, бути ціннісним за своєю природою.

Творча активність художнього сприймання прямо пропорційна складності музичного твору, різноманітності й повторності музичних вражень, мірі доступності й трудності сприймання.

Також суттєвим для музичного навчання є методологічне положення про необхідність між особистісного контакту педагога й дитини. Вміння вислухати дитину, стати на її позицію, вважати її такою ж само цінною, як і свою власну - є необхідною умовою занять музикою, створення творчої атмосфери. Поза особистісним спілкуванням між педагогом й дитиною така атмосфера виникнути не може.

Музикознавці, вказують на важливий методологічний орієнтир музичного виховання - навчити дітей розумінню музики як мистецтва інтонованого смислу, що функціонує у загальній системі естетичних ставлень.

Педагог з перших кроків має орієнтувати дітей на осмислення інтонаційно-пластичних витоків музики, самостійну інтерпретацію її художнього світу.

Важливою методологічною проблемою музичної педагогіки є розкриття співвідношення об'єктивного і суб'єктивного у музичному сприйманні. Педагогу слід довірливіше ставитися до емоційних вражень дітей, спиратися не тільки на музичні знання а й на широкі життєві та художні асоціації. Нав'язування дитині певної інтерпретації музичного твору, нерідко чужого їй, призводить до зниження активності музичного слуху.

Отже індивідуальність музичного сприймання - об'єктивна необхідність, пов'язана з особистісним смислом. Музичне сприймання не може бути наслідком засвоєння певної суми знань.

Не можна нав'язувати дитині конкретний образ, не порушивши законів художнього сприймання.

Неможливо "вкласти" в дитину особисте ставлення до музики, як неможливо відчувати "за неї".

Важливим чинником впливу мистецтва на дітей є створення умов для самостійного відкриття ними естетичних цінностей творів, а не тільки адаптації до усталених цінностей.

Наголошуємо на необхідності нерозривної єдності музичного навчання - виховання як органічного зв'язку знань, умінь і навичок музичної діяльності з одного боку, та осягнення естетичної суді музичного мистецтва - з іншого.

Музика і діти - ось що має спрямовувати педагогічну творчість педагога. Дитина повинна цікавити педагога не як суб'єкт музичної діяльності, а як особистість з її інтересами і запитами.

Найбільшою проблемою методики музичного виховання є розвиток музичного слуху. Запропоновані програми ґрунтуються саме на художньому інтонаційно-образному розумінні музичного слуху, тобто на здатності сприймати музику як змістовне мистецтво.

При цьому пропонується така логіка розвитку музичного слуху дітей: розвиток музичного слуху відбувається від виховання музичного слуху в широкому значенні до музичного слуху в вузькому значенні, через їх взаємовплив і взаємозв'язок до повної єдності, на початкову етапі особливо важливий зв'язок музичного слуху з іншими сенсорними і сенсорно-моторними здібностями, штучне роз'єднання зорових, рухових та інших відчуттів гальмує розвиток музичного слуху, основою для розвитку звуковисотного слуху в школярів є формування методичного слуху як узагальненої музичної здібності, показником рівня розвитку музичного слуху в дітей є здатність змістовно сприйняти суто інструментальну музику (без зовнішньої програмності). Розгляд методологічних і методичних проблем музичного навчання і виховання дітей виявляє тісний взаємозв'язок цих проблем, залежність ефективності педагогічної діяльності від розуміння педагогом теоретичних основ музично-виховного процесу.

2. Загальні питання музичного виховання дошкільників

2.1 Музичне виховання, навчання та розвиток, їх взаємозв'язок

Формування особистості - складний, багатозначний процес, що у формі фізіологічного, психічного та високого соціального становлення чоловіки й який визначається внутрішніми зовнішніми природничими й суспільними умовами.

"Розвиток дослідницько-експериментальної і вдосконалення особистості, особливо у дитинстві, відбувається переважно під впливом виховання. Виховання « проектує» особистість, навмисно і планомірно піднімає її в новий щабель, рухає їх у заданому напрямі",- писав Л.С. Виготський.

У загальній педагогіці виховання розглядається як спеціально організований процес, направлений замінити розвиток особистості вихованця. У ній вивчаються мети, зміст, засоби й методи виховання. Виховуючи необхідно знайти спосіб і засоби педагогічного впливу, найбільш відповідні даному віку дітей. Методика виховання вивчає питання освіти, навчання дітей і розвитку.

У узагальненому вигляді формування особистості дитини можна з'ясувати, як процес соціалізації, тобто засвоєння людини соціального досвіду. Людина на основі соціального спілкування, і діяльності відокремлюється в особливу соціально-психологічну систему. «Особистість у сенсі цього терміну починається тоді, коли з усього соціально-психологічного матеріалу, що є особистим надбанням індивіда, формується певним чином організована система, яка має індивідуальністю, здатність до саморегуляції, виборчим ставленням соціального середовища». [2]

Музичне виховання можна розуміти у широкому або у більш вузькому змісті.

"У широкому значенні музичне виховання - це формування духовних потреб людини, її моральних уявлень, інтелекту, розвитку ідейно-емоційного сприйняття й естетичної оцінки життєвих явищ. У такому розумінні - це людина.

У вужчому сенсі музичне виховання - це такий розвиток здібності до сприйняття музики. Він відбувається у різних формах музичної діяльності, які ставлять за мету розвиток музичних здібностей людини, виховання емоційної чуйності до музики, розуміння й глибоке переживання її змісту. У цьому розумінні музичне виховання - це формування музичної культури людини". [3]

Задачами музичного виховання в дошкільних закладах є::

· Виховувати любов та цікавість до музики. Ця задача вирішується шляхом розвитку музичного сприйняття, а також музичного слуху.

· Збагачувати музичними уявленнями, знайомлячи дітей з різноманітними музичними творами.

· Розвивати навички у всіх сферах музичної діяльності: у співах, слуханні, музично-ритмічних рухах, грі на музичних інструментах.

· Розвивати загальну музикальність, шляхом розвитку головних, та вторинних музичних здібностей.

· Сприяти вихованню та формуванню музичного смаку дитини.

· Працювати над всебічним розвитком дитини, використовуючи всі форми музичної діяльності (співи, слухання, музично-ритмічні рухи, гра на дитячих музичних інструментах), та всі форми організації діяльності (заняття, свята та розваги, самостійна музична діяльність дітей, музика в повсякденні.)

· Розвивати творчу активність дитини.

· Оздоровлення психіки: виховання впевненості в своїх силах, витримки, вольових рис характеру. Допомогти кожній дитині зрозуміти свій успіх, само реалізуватися, розвиватися більш гармонійно.

· Нормалізація психічних процесів і властивостей: пам'ять, увага, мислення, регулювання процесів збудження і загальмування. Контакти з музикою сприяють розвитку уваги, тренують орган слуху. Більше уваги слід приділяти розвитку слухової уваги і пам'яті. Перший помічник в цьому - добре розвинуте музичне сприйняття.

· Тренування рухового апарату: розвиток рівноваги, свободи рухів, зняття надлишкової м'язової напруги, поліпшення орієнтації у просторі, координації рухів, виховання правильної постаті, розвиток дихання, формування рухових навичок, розвиток сили і витривалості.

Фахівці підкреслюють, що виконання ритмічних вправ на фоні позитивних емоцій сприяє вихованню правильної мови.

Для того, щоб вирішити всі ці дуже важкі завдання, необхідно виконати низку умов.

· Знання психофізичних та мовних особливостей дітей, оклад групи та її профілю при плануванні роботи.

· Знання програми.

· Вдосконалення взаємозв'язку музичного керівника з вихователями, логопедами, психологами, дефектологами, вихователями з фізкультури, мед. працівниками. Такий взаємозв'язок необхідний на початку, а також в кінці року при діагностуванні дітей всіма фахівцями з обговоренням властивостей кожної дитини, головних напрямках роботи з ними. Дуже корисно обговорювати з вихователями і логопедами - дефектологами мовний матеріал.

· Покращувати здоров'я дітей, їх психоемоційний і фізичний стан.

· Вибагливість до себе, при підбірці матеріалу. Не говорити дуже багато, а активізувати мову дітей.

· Виконувати головні дидактичні принципи: систематичність, послідовність, доступність, а також поступове підвищення вимог.

· І головний принцип: увага до кожної дитини, врахування його вікових, мовленнєвих індивідуальних властивостей і потреб.

Як відзначалося, мистецтво завжди оперує художніми образами. Специфічними особливостями музичного мистецтва і те, що його відбиває життєві явища в музичних образах.

"Музичний образ твору - це комплекс засобів вираження, які впливають на слухача своїм конкретним звучанням".

Особливо важливу роль грає мелодія, надійно яскраво передає основну думку, почуття. Образ збагачується та інші елементами музичної промови - гармонійним складом твору, його темповими і динамічними нюансами, прийомами викладу музичної думки, структурою самого твору.

Музика поєднанням своїх засобів вираження створює художній образ, що викликає асоціації з ознаками життя, з переживаннями людини. Поєднання засобів вираження музикою під поетичним словом (наприклад, пісня, опера), з сюжетом (в програмній п'єсі), з дією (в спектаклях) робить музичний образ конкретнішим.

Музика має могутній емоційний вплив, вона викликає у людині добрі почуття, робить її вище, чистіше, краще, позаяк у переважну більшість вона не передбачає позитивного героя, піднесені емоції. Музика прагне втілити етико-естетичний ідеал - у тому особливість її змісту, особливості її впливу на людину.

Музика - це сильне засіб формування інтелекту, емоційної культури, почуттів, моральності.

Вирішальну роль в цілеспрямованому формуванні культури особистості грає художня діяльність, необхідна як професіоналам, так й усім людям без винятку, оскільки вона допомагає формувати активне, творче ставлення людини до праці, до життя.

А.В. Луначарський накреслив основні шляху реалізації виховання: розвиток здібності сприймати музику (слухання); розвиток необхідні відтворення музичних творів здібностей і умінь (спів, гра на інструментах); засвоєння потрібних знань.

Рішуче наголошується на емоційному, творчому сприйнятті музики, на збагаченні музичного слуху й музичного досвіду дітей. Проблема живої, безпосередньої реакції на музику висувається як першочергове завдання виховання.

Для педагога-музиканта, що ставить собі таку важливу мету, як прищепити інтерес і любов до мистецтва, найголовніше - любити дітей і музику, вміти спілкуватися із дітьми і творчо ставитися до процесу музичного виховання, зберігши у своїй основні методологічні принципи програми розвитку й систематично оновлюючи методи праці та музичний матеріал. Тільки за умовах вона може емоційно відгукнутися на музику.

2.2 Художньо-педагогічні вимоги до музики для дошкільників. Програми музичного виховання дошкільників

Програма Н.А. Ветлугіної.

У період існування СРСР більшість дошкільних установ країни працювало по програмі музичного виховання в дитячому саду Н.А. Ветлугіної.

У даний період часу існує безліч програм по музичному вихованню дошкільників, керівництво кожної дошкільної установи має можливість зупинити свій вибір на тій програмі, що здається йому найбільш прийнятною для музичного виховання й розвитку дітей. Коротко розглянемо програму музичного виховання дошкільників Н.А Ветлугіної.

Метою програми є розвиток у дитини загальної музикальності. Це досягається через музичну діяльність дітей. Ветлугіна виділяє 4 види діяльності: сприйняття музики, виконавство, творчість, музично-освітня діяльність. У програмі виділені 3 форми занять - фронтальні (з усією групою), індивідуальні, невеликими групами. У кожній формі занять повинні бути присутнім всі види виконавства: спів, музично-ритмічні рухи, гра на дитячих музичних інструментах. Сфера основних видів виконавства розширюється за рахунок включення елементів пісенної, ігрової, танцювальної творчості.

У роботі з дітьми вікових груп вирішуються ті самі завдання, які послідовно ускладнюються, тобто використається концентричний спосіб побудови програми.

Головне завдання програми - оволодіння діями, навичками й уміннями в області сприйняття музики, співу, рухів й ігри на музичних інструментах.

Репертуар по слуханню музики в програмі Н.А. Ветлугіної будується на добутках композиторів - класиків. Для більш повного сприйняття творів дітьми автор рекомендує використати різні наочні приладдя - літературний текст, умовні позначки, картки, що відповідають характеру п'єси, руху мелодії. Рекомендується один твір слухати кілька занять підряд, з кожним прослуховуванням акцентувати увагу на формі твору, засобах виразності, ритмі.

У розділі спів на музичних заняттях акцентується увага на використанні попевок - вправ, багаторазове повторення яких розвиває правильність і чистоту інтонирування.

Н.А. Ветлугіна вважає, що для повноцінного сприйняття музики необхідно навчати дошкільників співу по нотах. Методика навчання співу по нотах викладена в "Музичному букварі".

Музично-ритмічні рухи допомагають дітям найбільше повно сприйняти музичний твір, музичний образ. Важливо на заняттях стежити за виразним виконанням рухів. Для занять ритмікою використається, в основному народна музика й музика, написана для дітей радянськими композиторами.

Для виконання оркестром Н.А. Ветлугіна рекомендує використати твори, виучені раніше із програми по співу, слуханню або ритміці. У процесі гри на музичних інструментах формуються елементарні навички виконавства, через які дитина могла б виразити свій настрій, своє відчування музики.

Програма О.П. Радинової.

Ця програма по музичному вихованню дошкільників складена групою авторів: О.П. Радиновою, А.І. Катинене, М.П. Палавандишвілі, за редакцією О.П. Радинової. Це послідовники й учні Н.А. Ветлугіної, тому основні принципи музичного виховання дітей у цих програмах збігаються.

"Музичне виховання в дитячому саду - це організований педагогічний процес, спрямований на виховання музичної культури, розвиток музичних здібностей дітей з метою становлення творчої особистості дитини". [5]

Усього цього можна досягти, уважає автор, через розвиток сприйняття музики. Одержання знань, умінь, навичок не повинне бути самоціллю, а повинне сприяти формуванню переваг, інтересів, потреб, смаків дітей, тобто елементів музично-естетичної свідомості.

Автори програми вважають і доводять, що в процесі музичної діяльності дітей (спів, ритміка, слухання, гра на інструментах) формуються й розвиваються основні музичні здібності дітей. Програма вибудувана таким чином, що всі види музичної діяльності дітей тісно взаємозалежні й взаємодоповнюють один одного.

Так, твір, що діти слухали, автор пропонує оркеструвати, а що б краще відчути музику, пропонується вивчити танцювальні рухи, що відповідають характеру музики.

Навчаючи дітей грі на музичних інструментах, автори акцентують увагу на тім, що важливо прищепити не тільки навички гри на інструментах, а навчити дитину почувати виразні можливості кожного інструмента.

Автори вводять у програми таке поняття, як "словник емоцій", тобто нагромадження слів, що характеризують характер, почуття, настрої, передані в музиці.

Простежування "почуттєвої програми" музичного твору припускає розумові операції - порівняння, аналіз, синтез. Формування в дитини образного "словника емоцій", що дозволяє розширити подання про почуття людини, виражених у музиці, зв'язати їх з життям, можливо саме в процесі різних видів музичної діяльності.

Обов'язкове використання на заняттях карток, інших музично-дидактичних посібників, тому що в дітей переважає наочно-образне сприйняття.

Заняття діляться на індивідуальні, по підгрупах, фронтальні. По змісту заняття можуть бути типові, домінантні, тематичні, комплексні.

Програма "Синтез".

"Синтез" - програма розвитку музичного сприйняття в дітей на основі синтезу мистецтва. Це програма по слуханню музики. Група авторів програми засновувала свою роботу на тім, що споконвічно, на ранніх етапах розвитку людської історії мистецтво носило синкретичний характер і містило в собі зачатки мистецтва словесного й музичного, ранні форми хореографії й пантоміми. Принцип синкретичності мистецтва автори використають на музичних заняттях з дітьми: "синтез дає можливість з'єднання різних мистецтв в інтересах їхнього взаємозбагачення, посилення образної виразності". [6]

Автори вважають, що повноцінне сприйняття й усвідомлення людиною творів будь-якого мистецтва можливі тільки при наявності елементарних знань в області інших видів мистецтв. "Виховання такого роду "художніх поліглотів" повинне починатися в дитячому віці, оскільки для дитини природна синкретична орієнтація у світі й синкретичний характер художньо-творчої діяльності". [6]

Найбільш плідним, на думку авторів є синтез музики, живопису, літератури, що дає більші можливості для розвитку художньої культури дитини.

Дана програма заснована на взаємодії декількох принципів організації музичних занять із дітьми:

1. Спеціальний підбор музичного репертуару;

2. Використання синтезу мистецтв;

3. Використання на заняттях по слуханню музики інших видів музичної діяльності дітей як допоміжних: співу, гри в оркестрі, диригування.

4. Розробка деяких блоків змісту музичних занять й їхньої сюжетної канви.

У музичний репертуар програми ввійшли твори різних епох і стилів, що відповідають двом провідним принципам - високої художності й доступності. Виходячи з того, що програма будується на синтезі мистецтв, автори її звернулися так само до музичних жанрів, в основі яких лежить органічний синтез декількох мистецтв - до опери й балету. У прагненні до того, щоб вони були доступні дітям, перевага віддається казці - казці в опері й казці в балеті.

Музичні твори програми об'єднані в тематичні блоки й дані в них у порядку зростаючої складності. Теми блоків для дітей 5 року життя "Природа в музиці", "Мій день", "Народні образи", "Казка в музиці", "Я вчу ноти" й ін.

Пропоновані в програмі твори візуальних мистецтв не обмежуються завданням дати тільки знання про ті предмети, події, персонажі, які відбиті у звуках. І мальовничі, і скульптурні твори пропонуються як варіант образного розуміння музики на рівні асоціативних зв'язків. Це будить творчу фантазію, стимулює її образне мислення. Пейзажі А. Саврасова, І. Левітана, І. Грабаря допомагають створити поетичну атмосферу служать своєрідною увертюрою, що набудовує на сприйняття музики, присвяченої картинам природи (П. Чайковський, С. Прокоф'єв, Г. Свиридов).

Робота із програми припускає варіативності занять. Автори рекомендують виділити слухання музики в самостійне заняття й проводить його в другій половині дня. У пакет матеріалів поряд із програмою входять: "Хрестоматія музичного репертуару", "Методичні рекомендації", касета зі студійним записом музичних творів, набір слайдів, відеокасети й діафільми.

Програма "Синтез" для дітей 6-го року життя побудована на тих же наукових основах і методичних принципах і вирішує той же комплекс завдань музичного й загально художнього розвитку дитини, що й програма "Синтез" для дітей 5-го року життя. Разом з тим, її зміст і форми її подачі відрізняються більшою глибиною й складністю, що пов'язане зі зрослими можливостями старших дошкільників.

У програмі два великих розділи: "Камерна й симфонічна музика" й "Опера й балет". У першому з них діти знайомлять із добутками І.С. Баха, Й. Гайдна, В.А. Моцарта, С. Прокоф'єва.

У другому розділі програми дітям пропонуються дві музичні казки - балет П.І. Чайковського "Лускунчик" й опера М.І. Глинки "Руслан і Людмила". Для того, щоб діти одержали більш повне враження про такі складні жанри мистецтва, як балет й опера, їм пропонуються у відеозаписі фрагменти балету "Лускунчик" й опери "Руслан і Людмила". Автори програми К.В. Тарасова, М.Л. Петрова, Т.Г. Рубан.

2.3 Види музичної діяльності дітей дошкільного віку, їх характеристика

Основний вид музичної діяльності, якому належить провідна роль реалізації пізнавальної і комунікативної функції музики - її сприйняття і аналіз.

Слухання музики - одна з найкращих форм роботи з розвитку здібностей активно сприймати музику і уважно вслухатися в різні її особливості. До того ж слухання музики дозволяє ознайомити зі значно більш складною музикою проти тієї, що вони самі виконують.

Діти одержують можливість почути великі вокальні, інструментальні, оркестрові твори в хорошому виконанні. Слухання дає можливість почути музику різних жанрів, форм, стилів, епох в виконанні відомих виконавців, і композиторів.

Нині слухання музики, завдяки широко розвиненої концертної діяльності, розвитку різноманітних видів технічних засобів, здатних відтворювати музику (радіо, телебачення, магнітофони, кіно) стає досяжною формою спілкування з мистецтвом широкої населення.

Потік музичної інформації практично безмежний. Тим важливіше стає проблема організації цілеспрямованого слухання музики, що допомагає формувати вибірковість споживання музичних вражень у відповідність із рівнем вихованого художнього смаку. Спостереження показують, що навчити дітей активно слухати музику - справа складна. Завдання полягає у тому, щоб процес сприйняття був активним, творчим.

Велике значення має питання і завдання, які діти одержують перед слуханням і під час аналізу твору. Можна такі питання оформляти як плакати і вивішувати їх під час слухання на дошці.

Прийнято розрізняти три основних групи питань і завдань: по ідейно емоційному змісту музики (що висловлює); по виразним засобам (як виражено); з визначенням причин (чому таке виражено).

Такі запитання ставляться з єдиною метою зробити більш ясним розуміння взаємозв'язку забезпечення і форми, дійсності музичного мистецтва. Відповіді на такі запитання багато чому вчать дітей.

Сприйняття музики й уміння аналізувати її виражальні засоби активізують інші прийоми й ефективні методи. У тому числі важливе значення мають зіставлення творів: виявлення контрастів, визначення подібностей і відмінностей. Тому можна запропонувати слухати два і три твори. Один із творів є основним, на ньому найбільше зосереджується увага під час аналізу, інші служать порівнянням, і таким чином для поглиблення знань або заради рішення поставленої проблеми.

Можна легко перевірити, як діти розрізняють різні частини твору, як чують звучання інструментів, зазначають появу характерних ритмічних, мелодійних оборотів.

Дається конкретне завдання на процесі слухання підняти руку (чи картку), якщо почув те що від нього потрібно. З допомогою такого простого завдання можна точніше контролювати роботу дітей, але, і це найважливіше, таке завдання змушує дітей активно вслухатися музику, либонь у пошуках відповіді вони повинні уважно прослухати всю "тканину" музичного твору. Зручно таке завдання ще й тому, що справжній рівень засвоєння матеріалу можна перевірити відразу, у процесі викладання. Корисно у зв'язку з прослуханою музикою давати дітям письмові роботи.

Центральним моментом сприйняття музики залишається емоційний відгук, переживання її змісту. Вирішення цієї проблеми пов'язане із необхідністю спеціально підбирати музичний репертуар та методи роботи з ним; використати в заняттях інші напрями музичної діяльності дітей: музичного руху, співу, гри акторів-професіоналів у оркестрі, диригування; використання під час занять творів інших напрямів мистецтва, передусім образотворчої та мистецької літератури.

Такі прийоми піднімають музичне сприйняття на більш високий щабель, є способом активного аналізу музики. При доборі творів в галузі слухання слід спиратися те що, щоб вони відповідали двом провідним принципам - високій художності і доступності. Тоді музика викликає в дітей інтерес і позитивні емоції.

Іншою формою залучення дітей до музики є творча виконавча діяльність, яка може здійснюватися у самих різних видах (гра на музичних інструментах, у оркестрі, сольний, ансамблевий і хоровий спів, ритмічні рухи, танець). З усіх видів активної музичної діяльності здатної охопити широкі маси дітей, має бути виділений хоровий спів.

"Вплив співу на моральну сферу виявляється у двох аспектах. З одного боку, в піснях передано певний зміст щодо нього; з іншого - спів породжує здатність переживати настрої душевного стану іншу людину, який відбито у піснях". [4]

Хоровий спів є ефективним засобом виховання естетичного самку, ініціативи, фантазії, творчих здібностей дітей, він найкраще сприяє розвитку музичних здібностей (співочого голоси, почуття ритму, музичної пам'яті), розвитку співочих навичках, сприяє зростанню інтересу до музики, підвищує емоційну і вокально-хорову культуру.

Хоровий спів допомагає дітям зрозуміти роль колективу у людської діяльності, сприяючи в такий спосіб формуванню світогляду дітей, надає на дітей організуюче і дисциплінуюче вплив, виховує почуття колективізму, дружби.

Правильний добір пісенного матеріалу (з включенням у нього творів і класиків, і радянських, зарубіжних композиторів, сучасних композиторів, народних пісень) сприяє вихованню в дітей почуттів патріотизму, інтернаціоналізму, розширює кругозір. Неодмінною умовою якості репертуару є розмаїтість жанрів пісенного матеріалу. Дотримання його запровадження сприяє підвищення інтересу та бажання дітей до виконання пісень.

Мистецтво співу вимагає оволодіння вокально-хоровими навичками. Але оволодіння вокально-хоровими навичками перестало бути суто технічним і бути пов'язане з роботою над художнім твором.

Вокальна і хорова техніка вдосконалюється внаслідок систематичної, ретельної роботи над різним за формою і змісту пісенним матеріалом.

Що б робота над музичним твором приносила задоволення і радість, слід проводити її жваво захоплююче. Тільки творча атмосфера дозволить дитині справді вільно передавати свої відчуття провини і переживання і мимоволі осягати таємниці вокально-хорового мистецтва, а це означає, що відкривається шлях до якнайшвидшого оволодіння і закріплення іншого досвіду. «Тільки емоційне пробудження розуму дає позитивні результаті працювати з дітьми», - говорив В.А. Сухомлинський.

Хоровий спів надає винятковий вплив на формування особистості дитини. Цьому багато в чому допомагає та обставина, що у хоровому мистецтві з'єднуються воєдино музика і слово. Це посилює вплив на психіку дитини, її художній розвиток, уяву і чуйність. Сам процес освоєння хорового твору завжди пов'язаний з використанням зусиль для подолання технічних труднощів, тому виховує у дітей працьовитість, змушує їх підкоряти свої інтереси інтересам колективу. Ці завдання вирішуються лише у міцно організованому хорі, завдяки цілеспрямованій роботі з засвоєння різноманітного репертуару.

Саме хоровий спів як мистецтво масове виховує у дітей почуття щирої любові до своєї Батьківщини, народу, сприяє всебічному розвитку творчих здібностей. Отже, в цій формі особлива перевага.

Голосовий апарат - «інструмент» вдосконалюється одночасно зі зростанням людини, розвитком. Виховання співочих навичок є і вихованням людських відчуття і емоцій.

Хорова музика міцно пов'язана до слова, що створює базу ще конкретного розуміння змісту музичних творів. Її зміст розкривається через слово, через поетичну і через музичну інтонацію, мелодію. Тож ідейно-емоційна сутність змісту хорової музики хіба що збільшується. Слід зазначити колективний характер процесу хорового співу.

Хоровий спів забезпечує можливість початкових музичних вражень, сприяє оволодінню "музичною промовою", що допомагає точно і глибоко виявити музичні здібності.

Отже, під час занять співом методи виховання мають відображати принцип масовості, демократизму, мистецтва.

Навчання грі на музичних інструментах відбувається на індивідуальному рівні. В роботі з дітьми застосовуються різні музичні інструменти. Вони мають різний пристрій.

Ми не будемо конкретно розглядати навчання грі на якомусь одному інструменті, а поміркуємо взагалі про гру на інструментах. Зрозуміло, що до кожного музичного інструмента розроблена своя методика гри на ньому.

Важливим є те, що це вид музичного виконавства збагачує музичні враження дітей, розвиває їх: ладове почуття, музикально-слухове уявлення та почуття ритму. Цей вид діяльності вимагає терпіння, посидючості, що розвивати необхідні виконавчі, технічні навички. Гра на музичних інструментах розвиває волю, прагнення до досягнення мети.

Існує два способу гри на музичних інструментах: за нотами і зі слуху. Навчання грі на інструменті має відбуватися паралельно з освоєнням музичної грамоти.

Найбільший розвиваючий ефект навчання характеризується грою зі слуху. Такий спосіб потребує серйозної слухової підготовки. На початковому етапі для добору слухом використовуються лише добре знайомі мелодії. Допомагає краще уявити собі напрямок руху мелодії, розвиває музично-слухове уявлення мелодії. Поруч із співом гра сприяє поступового підлаштуванню голосу до звуків інструмента.

Важливо, щоб дитина відчула виразні можливості інструмента і навчилася використовувати розмаїтість його тембрових красок.

Індивідуальне навчання грі на музичних інструментах є основним засобом виспівати музичні твори в ансамблі, з оркестром.

Музично-ритмічні рухи - це форма виконавчої діяльності, до якої входять вправи, ігри, таночки.

"Рухи під музику є одним з найефективніших методів розвитку музичності - методом, в основі якого є природна рухова реакція на музику, яка притаманна кожній дитині". (Л. Кулаковський).

Серед музично-ритмічних рухів велике місце займають музично-ритмічні вправи. Діти дуже часто не виконують основні рухи (крок, стрибки, біг). Виконуючи музично-ритмічні вправи, вчаться володіти своїм тілом та у таночках та іграх.

У музично-естетичному вихованні дітей використовуються слідуючи вправи:

· На засвоєння основних рухів (крок, біг, стрибки та їх різновиди).

· На розвиток окремих груп м'язів та рухливості суглобів (загально розвиваючі вправи).

· Для підвищення якості виконання рухів, які допомагають їм орієнтуватися у просторі.

· Танцювальні та плясові рухи.

· На розвиток м'язового чуття, м'язового тонусу (без музичного супроводу).

В деяких вправах використовуються предмети: м'ячі, прапорці, стрічки, брязкальця, тощо.

Окрім загальноосвітніх музично-ритмічних вправ, використовують окремі вправи, як то

· На активізацію уваги.

· Для розвитку дрібної моторики.

· Які формують музично-ритмічне чуття, та ін.

Окрім вправ, до музично-ритмічних рухів відносять також таночки: парні зі співами, хороводи, сюжетні, національні, характерні.

Парні таночки: будуються на основних рухах (крок, біг. підстрибування, ритмічні оплески, стрибки) елементи бальних танців (боковий галоп, крок, полька), іноді з використанням елементів народних таночків (напівприсядки, колупалочка). Вони можуть багато чого навчити дітей: розвинути увагу, орієнтуватися у просторі, почуття ритму, координації рухів, а також до рухів партнера.

Музика для парного таночка повинна мати яскраво виражені характерні частини, які настроюють на певні рухи. Коли обирається таночок, слід враховувати рухові навички дітей. Бажано обирати парні таночки з ритмічними завданнями (оплески, стрибки, тощо).