Унаочнення процесу формування знань з технології виготовлення виробів платтяного асортименту плечової групи у майбутніх вчителів трудового навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ УНАОЧНЕННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ

1.1 Сутність унаочнення процесу формування знань

1.2 Види унаочнення

1.3 Досвід використання унаочнення процесу формування нових знань із дисциплін швейного профілю

РОЗДІЛ II. СИСТЕМА УНАОЧНЕННЯ ДЛЯ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ З ТЕХНОЛОГІЇ ВИГОТОВЛЕННЯ ВИРОБІВ ПЛАТТЯНОГО АСОРТИМЕНТУ ПЛЕЧЕВОЇ ГРУПИ

2.1 Технологічні карти

2.2 Плакат

2.3 Технічний малюнок

2.4 Використаня схеми викрійки коміра

2.5 Застосування комп'ютерної техніки як наочного знаряддя

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Відповідно до Закону України “Про загальну середню освіту “та Концепції загальноосвітньої галузі “Основи виробництва” (“Технології”) трудове навчання відіграє важливу роль у здійсненні завдань загальноосвітньої школи з опорою на культурно-історичний досвід людства, що знайшов відбиток в одному з найпотужніших класів виробництва.

Трудове навчання є важливим, дидактичним процесом, на результативність якого впливає велика кількість чинників. Одним з яких є професійна готовність і обізнаність вчителя трудового навчання. Розкриття сутності даної проблеми, наукових понять вказують в своїх дослідженнях відомі педагоги, психологи такі як Ж..- Ж.Руссо, Я. Коменський, В.О.Петровський, М.Б.Ханін, С.М. Шабалова, Г.І. Щукіна та інші.

Основним джерелом виявлення нових форм і методів навчання є сукупність педагогічного досвіду. Він включає в себе всесторонній аналіз дій вчителя з ціллю виявлення причин і підмічених недоліків.

Головною метою трудового навчання є формування особистості учня, розвитку його здібностей, обдарувань, наукового світогляду.

Залучення учнів до активної участі у різноманітних видах конструкторсько - технічної діяльності є ефективним засобом розумового розвитку зростаючого покоління.

Трудове навчання за змістом є багатоваріантним. Це викликано тим, що тут, крім загальнопринятих вимог до навчального предмета, доводиться враховувати стать учнів, виробниче оточення школи та регіональні трудові традиції. вчитель трудовий навчання платтяний

У зв'язку з цим розрізняють загальношкільні та предметні завдання трудового навчання. До загальношкільних належать завдання, які розв'язуються трудовим навчанням як елемент системи загальної освіти, тобто спільно з іншими навчальними предметами (політехнічна освіта, трудове навчання, поєднання навчання продуктивною працею та формування творчого становлення до неї ).

Розв'язання завдань предмета пов'язане з формуванням знань, умінь та навичок.

Трудове навчання - це дисципліна, яка впливає на формування світогляду дитини. Така навчальна технологія, де об'єкти праці одночасно виступають у формі дійової наочності й сформуванні на одному етапі знання стають основою для формування складніших, у поєднанні з принципом практичної орієнтації, привчає учнів під час вирішення технологічних завдань.

Об`єкт дослідження - є унаочнення процесу формування знань.

Предметом дослідження є унаочнення процесу формування знань з технології виготовлення виробів платяного асортименту плечевої групи у майбутніх вчителів трудового навчання.

Мета - виявити та перевірити педагогічні умови, що забезпечують унаочнення процесу формування знань з технології виготовлення виробів платяного асортименту плечевої групи у майбутніх вчителів трудового навчання.

Гіпотеза - розвиток творчого потенціалу учнів, при створенні таких педагогічних умов:

врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів;

використання різних видів унаочнення;

застосування активних форм навчання, та різноманітних ситуацій, які впливають на розвиток творчого потенціалу учнів.

Висунуте припущення зумовило необхідність вирішення таких завдань:

показати педагогічні засади унаочнення процесу формування знань майбутніх вчителів;

дати класифікацю видів унаочнення;

охарактеризувати систему унаочнення мабутніх вчителів трудового навчання з технології виготовлення виробів платтяного асортименту плечової групи.

Методи дослідження:

Емпіричні методи: спостереження, метод експертних оцінок;

Методи якісного й кількісного аналізу експертних даних.

Структура і обсяг дипломної роботи: Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Повний обсяг роботи - 51 сторінкa.

РОЗДІЛ I

ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ УНАОЧНЕННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ

1.1 Сутність унаочнення процесу формування знань

Застосування засобів наочності вимагає великої науково-педагогічної підготовленості учителя, знання психології дитини, підлітка, юнака, знання процесу оволодіння знанням.

Насамперед треба пам'ятати, що наочність -- це загальний принцип розумової праці маленьких школярів. К.Д.Ушинський писав, що діти думають «формами, звуками, фарбами і відчуттями». Ця вікова закономірність вимагає, щоб мислення маленької дитини розвивалось серед природи, щоб вона одночасно бачила, слухала, переживала і думала. Наочність -- сила, а розвиває уважність, мислення, вона надає емоційного забарвлення пізнанню. Завдяки одночасності бачення, слухового сприйняття, переживання і мислення в свідомості дитини формується те, що в психології називається емоційною пам'яттю; з кожним уявленням і поняттям, що відклалися в пам'яті, пов'язується не тільки думка, але і почуття, переживання. Без формування розвинутої, багатої емоціональної пам'яті не може бути й мови про повноцінний розумовий розвиток в дитинстві. Я раджу вчителям початкових класів: учіть дітей думати біля першоджерела мислення, серед природи і праці. Нехай слово, яке входить у свідомість дитини, набуває яскравого емоціонального забарвлення. Принцип наочності мусить пронизувати не тільки урок, а й інші сторони навчально-виховного процесу, все пізнання.

По-друге, застосовуючи наочність, треба замислюватися над тим, як від конкретного перейти до абстрактного, на якому етапі уроку засіб наочності перестане бути необхідним, коли учні вже не повинні звертати на нього увагу. Це дуже важливий момент інтелектуального виховання: засіб наочності потрібен лише на певному етапі активізації думки.

По-третє, поступово треба переходити від натуральних до образотворчих засобів наочності, а потім до таких, які дають символічне зображення предметів, явищ. Уже в старших класах треба поступово відучувати дітей від натуральних засобів наочності, але це ніякою мірою не значить, що можна взагалі відмовитись від них. Принцип наочності у досвідчених педагогів зберігається всі роки навчання -- від І до Х класу, але із року в рік він розкривається у все складніших методах і прийомах роботи. І в Х класі досвідчений словесник веде своїх вихованців у ліс, на берег річки, у весняний квітучий сад -- тут відбувається, можна сказати, шліфовка відтінків емоціонального забарвлення слова, поглиблення і розвиток емоціональної пам'яті юнацтва [40, с. 26].

Перехід до образотворчих засобів наочності -- тривалий процес. Він не зводиться до того, що вчитель замість живого кошеняти приносить на урок кошеня намальоване. Образотворчий засіб наочності, навіть якщо він точно передає форму, колір та інші особливості засобу натурального, завжди є узагальненням. І завдання педагога полягає в тому, щоб поступово переходити до все складніших узагальнень при застосуванні образотворчих засобів наочності. Особливо важливо навчити дітей розуміти символічні зображення -- зарисовки, схеми. Вони відіграють дуже велику роль у розвитку абстрактного мислення. В зв'язку з цим я хотів би висловити побажання відносно використання класної дошки.

Класна дошка існує не тільки для того, щоб писати на ній, але й для того, щоб учитель робив зарисовки, схеми, креслення -- в процесі розповіді, пояснення, лекції. Викладаючи історію, ботаніку, зоологію, фізику, географію, математику, я майже на всіх уроках (приблизно на 80 уроках історії, на 90 уроках ботаніки, зоології і географії, на 100 уроках фізики і математики) використовував дошку і кольорову крейду. Без цього, на мій погляд, неможливо уявити процес розвитку абстрактного мислення. Образотворчу наочність я розглядаю не тільки як засіб конкретизації уявлень і понять, але і як засіб виходу із світу уявлень у світ абстрактної думки.

Коріння принципу наочності знаходимо в народній педагогіці, підтвердженням чого є такі вислови: "Краще раз побачити, ніж сто разів почути", "Бурчання наскучить, приклад научить", "Приклад кращий за правило" та ін.

Суть і психологічна основа цього принципу буде зрозуміліша при з'ясуванні деяких історичних моментів його становлення й розвитку. У промові, присвяченій 100-річчю від дня народження великого педагога Й. Песталоцці, видатний німецький педагог А.Дістервег говорив: "Я спробую бути, за можливості, більш ясним і зрозумілим, як це і подобає промові, присвяченій людині, котра ввела у школу принцип наочності і свідомості", а в одній із своїх праць педагог говорить про принцип наочності і про Й.Г.Песталоцці таке: "Він не винаходив його. Цілі століття говорили про нього, висловлювались про нього зрозумілими словами, але заслугою Песталоцці було і є те, що він його здійснив, що він зробив його пануючим практичним принципом навчання".

Сам же Й. Песталоцці у свій час зазначав: "...я утвердив вищу основу навчання у визнанні наочності як абсолютного фундаменту всякого пізнання, на що видатний російський педагог П.Каптєрєв зробив таке зауваження: "Напевне, дивно, як це Песталоцці приписує собі заслуги утвердження такого принципу, про який вже давно йшла мова в педагогіці, який розроблявся вже не одне століття і мав свою літературу. Проте слова Песталоцці справедливі".

З усього видно, що найбільша заслуга в утвердженні в педагогіці принципу наочності належить саме Й. Песталоцці [2, с. 23].

Однак, наукове обґрунтування принципу наочності, а точніше, спроба його формулювання належить основоположнику наукової педагогіки, великому чеському педагогу Я. Коменському. Цей принцип він сформулював у вигляді правила, яке ним же було назване золотим, а пізніше стало відоме як "золоте правило дидактики":

"Тому нехай буде для учнів золотим правилом: усе, що тільки можна, пропонувати для сприймання відчуттями, а саме: видиме ? для сприймання зором, чутне ? слухом, запахи ? нюхом, що підлягає смаку ? смаком, доступне дотику ? дотиком. Якщо які-небудь предмети відразу можна сприйняти декількома відчуттями, нехай вони відразу охоплюються декількома відчуттями" [32, с.97].

Не будемо вдаватися в полеміку великих і видатних педагогів, а продовжимо наші міркування щодо суті і психологічної основи принципу наочності, почавши з Ф. Бекона. Його ідеї про необхідність вивчення природи, критика поширених тоді методів схоластики, спроби створити новий метод (індукцію) зумовили новий рух у середовищі педагогів [36].

Як і Я. Коменський, багато тодішніх педагогів міркували так: у навчанні необхідно, наскільки це можливо, предмети, що вивчаються, представляти безпосередньому спостереженню учнів, учити учнів за самими предметами, а не з книжок про ці предмети. Саме ця думка закладена у "золотому правилі" Я. Коменського. Зокрема у відомій усім педагогам книзі "Накреслення всезагальної школи мудрості" він вимагає, щоб вправи для відчуттів були визнані необхідними для вправ розумових. Крім того: "Потрібно у навчанні справу поставити так, щоб не ми говорили учням, а самі предмети, щоб учні могли торкатися їх або їх замінників, розглядати, слухати".

Як далі пише Я. Коменський, "усі стіни навчальних кімнат і всередині, і ззовні повинні бути заповнені картинами, надписами, рельєфами так, щоб куди не глянув учень, він скрізь бачив предмет. У цьому відношенні цілком справедливе положення "Краще надлишок, ніж нестача".

Я. Коменський навіть видав книгу, в якій розмістив 300 малюнків, де зобразив усе видиме й невидиме. Книга була задумана як наочний посібник при вивченні латинської мови. У ній він навіть зобразив на малюнку Бога, душу, божественні діяння: мудрості, терпіння тощо [2, с. 25].

Аналіз "золотого правила дидактики" Я. Коменського переконує, що педагог мав на увазі наслідування зовнішньої природи. Паралелізм природного і штучного в нього передбачає передусім паралелізм із зовнішньою природою. Ті аналогії, які він приводить, без сумніву є доведенням цього.

Я. Коменський часто повторює, що потрібно виховувати у відповідності до природи, але при цьому розуміє не природу дитини, а зовнішню природу. Принцип природовідповідності він розумів не антропологічно, а фізично.

За такого чисто зовнішнього розуміння принципу природовідповідності Я. Коменському по-справжньому неможливо було глибоко зрозуміти принцип наочності. За твердженням П. Каптєрєва, напрошується думка, що Я. Коменський не з аналізу явищ зовнішньої природи виводив вказівки для порядку в школі, а зовсім навпаки, розробляючи ідею про школу, про необхідність у ній порядку, він шукає для пояснення своїх думок аналогії у зовнішній природі. Він ішов не від природи до школи, а від школи до природи. Отже, і наочність у навчанні педагог розумів як зовнішню.

Серйозною проблемою наочності займався І. Базедов, особливо щодо практичних наочних робіт. Географію, наприклад, у нього учні вивчали на двох розкинутих у полі півсферах, на поверхні яких були виділені суша, вода тощо.

Півсфери були не кулеподібні, а лише трохи опуклі, так що по них можна було ходити, стрибати. Усі предмети, які необхідно було запам'ятати ? чи то з мови, чи з географії, історії, чи з арифметики, він перетворював у рухливі ігри, які приносили дітям велике задоволення [15, с. 245].

Певний внесок у проблему наочності зробив Ж. Руссо. На його думку, перший розум дитини ? це чуттєвий розум, відсутність власного спостереження й досвіду спричинюють дуже велику шкоду розвиткові дитини.

Однак корінні зміни у трактуванні принципу наочності, в утвердженні його як власне принципу, належить саме Й.Г. Песталоцці. Вагомий внесок у розвиток його положень, їх пропаганду зробив видатний німецький педагог А.Дістервег.

З чого виходить Й. Песталоцці і що захоплює у його роботах А. Дістверга?

Й. Песталоцці поглибив принцип природовідповідності у вихованні дитини. Усе виховання має бути природовідповідним, тобто здійснюватися відповідно до природного розвитку самої дитячої природи. Він здійснив у дидактиці поворот від зовнішньої природи, як це у Я. Коменського, до природи людини.

Й. Песталоцці вважав, що характерна риса людської природи полягає у самодіяльності, у вільному розкритті всіх сил за власними внутрішніми законами, а не під тиском зовнішніх причин, а тому "...всі освітні засоби, як більш чи менш штучні, не повинні відхилятися від природного ходу розвитку людських здібностей чи протидіяти йому, а бути в повній згоді з образом дій, якого дотримується сама природа". Усе навчання, на його думку, є не що інше, як мистецтво допомагати природному прагненню людини до розвитку, що засновується на гармонії вражень, засвоюваних дитиною, зі ступенем розвитку її сил. Саме тому будь-яке знання повинне виходити зі спостережень і до них повертатися [15, с. 231].

Й. Песталоцці рішуче заявляв, що визнає "наочність абсолютною; основою пізнання", що "наочність є безумовна основа всякого знання".

"Немає живого, істинного пізнання, яке б не виходило із безпосередньо чуттєвого сприйняття або не зводилося б до нього. Тому будь-яке елементарне навчання повинне не тільки накінець бути пов'язаним з чуттєвими сприйманнями, а починатися з них і виходити з них" [32, с.48].

Він не хоче і не може допускати ніякого навчання, крім безпосередньо наочного або заснованого на наочному принципі.

Таким чином, наочність у розумінні Й. Песталоцці ? це не тільки і не стільки забезпечення чуттєвого сприйняття предмета вивчення, це коли людина володіє певними чуттєвими елементами знань і використовує ці елементи для обстеження, для орієнтування, тобто зводить складне до сукупності простих елементів, чуттєвих алфавітних одиниць сприйняття. Він пише: "Утвердження в дитини простого спостереження як необхідної основи будь-якого досвідного знання і піднесення згодом спостереження до ступеня мистецтва, тобто до ступеня засобу, являє собою предмет спостереження як об'єкта критичної здібності і штучно виробленої вправності та становить завдання й суть наочності" [32, с. 48 ].

Й. Песталоцці підкреслював, що необхідно розрізняти спостереження як вихідний пункт навчання (власне відчуття) і мистецтво спостереження як вчення про відношення всіх форм. Очевидно, справу він розумів так, що навчання має йти в тому напрямі, в якому розвиток дитячої спостережливості йде від простого спостереження до ступеня мистецтва спостереження, тобто до оцінки відношення всіх форм спостережуваного об'єкта.

А. Дістервег не тільки пропагував, упроваджував у шкільну практику принципи навчання Й. Песталоцці, а й сам розвинув і поглибив ідеї Й. Песталоцці в теорії педагогіки взагалі і в розумінні принципу наочності зокрема. Наочність він вважав основою природовідповідного навчання, надаючи великого значення ознайомленню дітей з предметами, безпосередньо доступними їх органами чуття. А. Дістервег, однак, не обмежувався тільки предметною наочністю, а допускав різноманітні її форми. У тих випадках, де неможливе безпосереднє ознайомлення з самим предметом, він пропонував звертатися до зображень на картинах, до спогадів про пережите дітьми за межами школи, до порівняння, аналогій та інших засобів.

Наочність він розглядав як найважливішу умову елементарної освіти, за якою у предметі, що вивчається, виділяються найбільш зрозумілі і конкретні для дитини елементи, доступні її спостереженню або пов'язані з її попередніми знаннями. Цю думку вже у наш час відомий методист в галузі викладання математики В.Г. Болтянський висловив у своїй формулі: "Наочність ? це ізоморфізм плюс простота".

Принцип наочності знаходить, як вважає А.Дістервег, своє конкретне вираження у правилах:

1) від близького до далекого;

2) від простого до складного;

3) від відомого до невідомого.

У джерелах зустрічається твердження, що наочний ? це такий, якому можна дати геометричний чи механічний образ. Це правильно, але частково. Річ у тому, що слово "наочний" у звичайному, побутовому значенні означає такий, якого можна побачити, тобто одержати зорове сприймання. Однак, слово "наочний" вживається у педагогіці не тільки у цьому значенні. Ми, згідно з Й. Песталоцці, під наочним розуміємо таке, коли у складному об'єкті ми можемо виокремити, виділити прості елементи, кожен з яких для нас є певним первинним чуттєвим образом. Тоді предмет ми розглядаємо як певну сукупність цих чуттєвих елементів.

Психолого-педагогічна наука довела, що оволодіння суспільно-історичним досвідом передбачає відновлення і формування тих функцій і здібностей, з якими пов'язано його накопичення. З відновленням цих функцій і здібностей у процесі засвоєння досвіду, очевидно, і пов'язано становлення оперативних одиниць сприймання і їх еталонно-алфавітний характер. До еталонів можуть належати, наприклад, система музичних звуків, фонеми мови, кольори спектра, геометричні форми та інші властивості, якості, ознаки предмета і самі предмети. Ці системи чуттєвих якостей засвоюються дітьми і використовуються ними як еталони під час обстеження властивостей предметів, що сприймаються [34, с. 194].

Еталони необхідно розглядати і як деякі моделі зовнішньопредметного світу, і як свого роду букви алфавіту, за допомогою яких сприймається об'єктивний зміст речей і предметів. Саме такий зміст із погляду сучасних психологічних досліджень, ми вкладаємо в поняття "елементарності", яким користувалися і Й. Песталоцці, і А. Дістервег, розкриваючи суть наочності.

Інформація про минулі події становить необхідні передумови для розпізнавання інформації, що надходить у даний момент. Отож, розпізнавання ? це порівняння актуальних стимулів із наявним змістом пам'яті. Результат цього процесу переживається суб'єктом як сприйняття на основі чуттєвих алфавітних елементарних одиниць сприймання.

Зробити процес навчання наочним (отже і зрозумілим) означає підвести невідоме під відоме.

Дивлячись на яблуко, ми ідентифікуємо його форму (близьку до сфери), об'єм (у діаметрі приблизно 6?8 см), колір (червоно-зелений), твердість (відчувається на дотик), тобто складний об'єкт розклали на ряд чуттєвих елементів, дали їм кількісну характеристику і синтезувавши отриману інформацію, дізнались все про яблуко, яке ми бачимо перед собою.

Зрозуміло, що з накопиченням досвіду та підвищенням рівня розумового розвитку людини, оперативно-алфавітні одиниці обстеження навколишньої дійсності (еталони) стають складнішими і тому наочний у цьому випадку такий, який можна буде звести до сукупності вже інших, складніших елементів. Таким чином, поняття "наочний" має відносний характер, оскільки у вивченні того чи іншого об'єкта учень може користуватися елементами різного ступеня складності.

Наочність у навчанні, як стверджували класики педагогіки, полягає в тому, що предмети, які вивчаються, потрібно представляти спостереженню учнів, вчити за самими предметами, а не за книгами про ці предмети.

Зрозуміло, що при істинному, наочному навчанні, тобто коли воно відбувається на основі вивчення реального предмета, учень сам або спільно з учителем формулює запитання ніби до предмета, бо тільки предмет може дати відповідь на це запитання, до того ж, таких запитань, як правило, не одне. Але відомо, що кожен предмет виявляє свої властивості тільки у взаємодії з іншими предметами. Тому учень реально включає у взаємодію з іншими об'єкт вивчення і, одержуючи відповіді на поставлені запитання, синтезує їх і створює уявлення про даний об'єкт.

У ході такої взаємодії, руху, механічної і розумової дії, учень бачить предмет у прямому і переносному значеннях з різних точок зору, у динаміці, перемішує, змінює його положення у просторі, рухається сам і т.д. Тому навчання за участю реальних предметів вивчення не тільки багате з погляду отриманої інформації, а й багатше на почуття, емоції, на відчуття часу і простору [50, с. 4].

Під час використання малюнків, схем, зображень не можна забезпечити динаміку сприйняття, взаємодію суб'єкта з об'єктом вивчення, і тому за багатством отриманої інформації, емоцій, почуттів таке навчання значно бідніше.

П'ять органів чуття прийнято вважати в людини основними: зір, слух, нюх, дотик, смак. З їхньою допомогою учень сприймає й пізнає реальний фізичний світ, світ природи. Учитель, що поставив своєю метою особистісний розвиток, бачить своє завдання не стільки в тому, щоб дати учням знання про те, як працюють їхні органи чуття, скільки в тому, щоб розвити в них усвідомлене володіння цими природними засобами пізнання, навчити почуттєвого сприйняття фізичних об'єктів й явищ.

Наприклад, нюх. Маса всіляких запахів супроводжує дітей на уроках, вулиці, будинку. Запахи не менш важливий засіб освіти, ніж параграфи підручника. Учитель учить дітей замислюватися над тим, чому тіла пахнуть, навіщо нам почуття запаху, чому, скажемо, так приємний запах спілого яблука й нестерпний запах гнилого. Запахи одеколону або ефіру, що відчуваються під час демонстрацій дослідів, допомагають зрозуміти не тільки явище дифузії, але й зміст самого нюху. Поступово учні починають усвідомлювати, що природа мудро зробила, давши нам такий канал зв'язку із собою, як нюх: він не просто допомагає нам жити, він забезпечує саме існування людини.

Дотик. Знамените „Руками не торкати!“ ? не що інше, як заборона на природне пізнання й розвиток людини. Дайте учням на уроці що-небудь для вивчення руками: канцелярську скріпку, шматочок паперу, сірник або інший простий предмет. Фіксуючи одержувані в цьому випадку відчуття, учні не тільки замислюються про сутності навколишніх предметів, але й розвивають у собі навички дотику. Наприклад, на уроці природознавства, поклавши на долоню магніт, учень відчуває його вагу. Піднесений зверху інший магніт „полегшує“ перший. Виникають питання: яка сила більша ? гравітаційна або магнітна? Від чого залежать ці сили? Яка їхня природа? Учні мислять, сперечаються, висувають свої припущення.

Зір і слух. Теми, найбільш придатні для розвитку природного бачення й слуху, ? це „Світло“ й „Звук“. З позицій особистісного навчання важливо не стільки вивчення світлових і звукових явищ, скільки розвиток умінь учнів дивитися й бачити їх, слухати й чути. Наприклад, задайте учням запитання: „Ви бачите світло?“. „Звичайно“, ? відповідають як молодші, так і старшокласники. „Ну тоді покажіть його“. Звичайно вони відразу пропонують подивитися на білу стелю. „Ну й де тут світло? Я бачу лише стелю, а світла ніякого не бачу“.

Спроба формулювання принципу наочності належить Я.Коменському. Він сформулював його у формі „золотого правила“ дидактики. При цьому мав на увазі наочним таке, якому можна дати механічний чи геометричний образ. За Й. Песталоцці, наочність є абсолютною основою пізнання, наочне ? це таке, яке можна звести до елементарного. За класиками наукової педагогіки, наочне навчання ? це навчання на самих предметах, об'єктах, а не за описом цих об'єктів.

Навчання за участю реальних предметів вивчення не тільки багате з погляду отриманої інформації, а й багате на почуття, емоції, на відчуття часу і простору.

Тоді хлопці згадують про сонячні промені в затемненому приміщенні або в хмарах. „Але хіба там видно світло?! Ми бачимо освітлені порошини або крапельки води. А якщо їх не буде, то навіть лазерний промінь стане невидимим“. Виходить, що світло ми не бачимо. Задуматися над цим ? значить трохи прозріти у своєму сприйнятті природи.

Аналогічну бесіду можна провести про кольори, задаючи запитання: Як ми бачимо кольори? Сині кольори ? це випромінювання предметом синього? Що означає чорні кольори ? випроміюється щось чорне? і т.п. Саме головне ? не поспішати із правильними поясненнями, нехай учні задумаються про своє зорове сприйняття, про те, як і що вони бачать. Адже дійсно гідний обговорення парадокс, сформульований одним з учнів: „Світла ми не бачимо, але він є, а колір ми бачимо, але його немає“.

Звукове пізнання. Тренування й розвиток слухового пізнання ефективні як на уроках у класі, так і під час занять на природі: у лісі, парку, полі. Наприклад, під час екскурсії в ліс дітям пропонується завмерти на 1 хв. і почути якнайбільше звуків, а потім докладно перелічити все, що вони почули, і спробувати визначити джерела звуків. Кожний розповідає про результати своїх „слухових спостережень“. Після подібних занять хлопці набагато уважніше прислухаються до всього, що відбувається навколо, стають більш відкритими для сприйняття природи.

Піклуючись про розвиток в учнів природного сприйняття світу за допомогою органів почуттів, педагог навчає їх спостерігати явища, відбирати факти, пізнавати природу й навколишній соціум [54, с. 342].

Отже, не дивно, що принцип наочності пройшов через певну призму часу, адже його доведення вимагало змістовних обґрунтувань, хоча без сумніву і вагань можна покласти в основу „золоте правило дидактики“ ? „тому нехай буде для учнів золотим правилом: усе, що тільки можна, пропонувати для сприймання відчуттями, а саме: видиме ? для сприймання зором, чутне ? слухом, запахи ? нюхом, що підлягає смаку ? смаком, доступне дотику ? дотиком. Якщо які-небудь предмети відразу можна сприйняти декількома відчуттями, нехай вони відразу охоплюються декількома відчуттями“

1.2 Види унаочнення

Процес пізнання розвивається за формулою "від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики". Це положення лежить в основі принципу наочності. Навчання вправи починається зі створення певного уявлення про особливості її виконання. При цьому створення уявлення повинно базуватися на зоровому, слуховому, тактильному і м'язовому сприйнятті. Отже, наочність здійснюється не тільки за допомогою бачення, але й шляхом мобілізації інших аналізаторів. Емпірично застосовували наочність у навчанні ще Т. Мор і Т. Компанелла. Теоретично її обгрунтував Я.А. Коменський. Він розумів наочність широко, не лише як зорову, а як залучення до кращого і ясного сприймання речей і явищ, всіх органів чуття. Досягають цього завдяки поєднанню різних методів і, насамперед, методів слова і демонстрації. Співвідношення методів і прийомів змінюється залежно від етапу засвоєння матеріалу, його складності, підготовленості і віку учнів. У цьому контексті виділяють три форми поєднання слова і наочності при навчанні фізичних вправ:

1) коли основа -- демонстрація, слово вчителя спрямовує учнів на пошук шляхів вирішення рухового завдання;

2) коли основа -- слово, вчитель описує спосіб вирішення рухового завдання, а демонстрація ілюструє сказане;

3) основа -- демонстрація, слово вчителя описує показане і інструктує учнів про способи вирішення завдання.

Перша і друга форми дозволяють керувати діями учнів, одночасно стимулюючи розвиток їх творчого мислення. В першій формі мобілізується самостійне продуктивне мислення, а в другій -- репродуктивне. Третя форма не стимулює учнів до самостійного пошуку рішень, а тому в меншій мірі розвиває їх творче мислення. На жаль, у практиці роботи вона є найбільш поширеною, менше зустрічається друга форма, і рідко -- перша. Вчителі забувають, що дивитись -- це одне, бачити те, на що дивишся -- друге, зрозуміти побачене -- третє, навчитись, завдяки тому, що зрозумів -- це вже зовсім інше. Але найважливіше полягає в тому, щоб чинити відповідно до того чого навчився [44, с. 68].

Захоплення демонстрацією і нехтування словом при навчанні рухових дій не стимулює розвитку творчих здібностей учнів.

У практиці роботи розрізняють пряму й опосередковану наочність.

Пряма наочність реалізується шляхом демонстрації вправ учителем, підготовленим і непідготовленим учнем, образним описом вправи, яка вивчається.

Показ вправи вчителем використовується часто і вимагає особливого розгляду. До нього ставлять багато вимог, які будуть розглянуті в наступному розділі при характеристиці методу демонстрації.

Суть опосередкованої наочності полягає в тому, що образ вправи, яка вивчається, передається учням за допомогою інших форм зображення (кінограм, малюнків, таблиць, діаграм та ін.), або підбираються певні засоби, які підказують темп і ритм виконання рухових дій. амплітуду рухів тощо. З цією метою, наприклад, практикують пробігання по визначеному "коридору" для привчання учнів до вузької постави ніг, досягають ногою підвішений м'ячик при вивченні стрибків у висоту, пробігають по визначених на доріжці лініях для засвоєння довжини кроку. Такі зорові орієнтири у вигляді різноманітних предметів, розміток спонукають дітей до діяльності, допомагають їм уточняти уявлення про дію, оволодівати складними рухами, а також сприяють енергійнішому виконанню вправ (вище стрибнути, збільшити амплітуду нахилу). За допомогою світлової і звукової сигналізації можна засвоїти певний темп, ритм і швидкість рухів.

Найбільш наближена до прямої наочності демонстрація кінофільмів і моделей.

Всі перераховані методи прямої й опосередкованої наочності використовуються як на початковому етапі навчання, так і на наступних, оскільки наочність є не тільки передумовою успішного оволодіння вправами, але й обов'язковою умовою їх удосконалення.

При вдосконаленні вправ використовується більше кінограм, слайдів, зображення окремих рухів, що дозволяє активізувати розумову діяльність учнів, акцентувати їх увагу на статичних положеннях [46, с. 194].

Наочні посібники, які застосовуються на уроках, приносять більше користі тоді, коли вони є не тільки простою ілюстрацією до змісту, але і джерелом інформації, чому служать широко практиковані сьогодні у школах навчальні картки.

Навчальні картки можуть виконувати різні функції. Це і комплекси вправ для формування постави, і завдання для самостійної роботи з виховання фізичних якостей, виконання підготовчих і підвідних вправ.

У картках розкривається зміст вправ, вказується послідовність (програма) навчання і оптимальна кількість повторень.

У шкільній практиці використовується три види карток.

1 Картки-посібники. що розробляються для основних вправ шкільної програми і є програмами навчання із завданнями для виховання фізичних якостей і вивчення техніки. Вони розробляються на тривалий період.

2. Картки-завдання -- це частина картки-посібника на конкретний урок або іншу форму занять.

3. Картки контролю. В них представлені ілюстрації окремих вправ для поточної і підсумкової перевірки знань учнів. Картки не мають супроводжуючого тексту, щоб учні могли самі назвати вправу, дати відповіді з техніки виконання вправ.

Отже, учитель повинен прагнути до комплексного використання засобів наочності, здатних мобілізувати всю сферу сприймань людини [46, с. 194].

1.3 Досвід використання унаочнення процесу формування нових знань із дисциплін швейного профілю

У процесі викладання учням учбового матеріалу викладач широко використовує один з найважливіших принципів дидактики - принцип наочності. Принцип наочності вперше теоретично обґрунтував Я.А. Коменський, який висунув вимогу вчити людей пізнавати самі речі, а не тільки свідоцтва про них. Каменський приділяє велике значення також діяльності розуму. Розвиваючи його ідеї про наочність в навчанні І.Г. Песталоцці переоцінював наочність, помилково вважаючи її абсолютною основою всілякого пізнання. Ушинський підкреслював, що наочність відповідає психологічним особливостям дітей. Наочне навчання будується не на уявленнях і словах, а на конкретних образах безпосередньо сприйнятих дитиною: чи будуть ці образи сприйняті при самому навчанні, під керівництвом наставника або, спершу, самостійним спостереженням дитини так, що вчитель знаходить в душі дитини або учня вже готовий образ і на ньому будує вчення. Такий хід навчання від конкретного до абстрактного, від уявлення до мислення, а не навпаки, Ушинський вважав єдино вірним, природнім, таким що базується на ясних психологічних законах.

Ушинський казав про необхідність використовування наочності в діяльності учнів. Образну мову вчителя він відносив до засобів наочності, а наочність вважав одним із шляхів зближення вчителя з класом.

Свідоме оволодіння знаннями базується на практичному досвіді, який у свою чергу, засновано на безпосередніх спостереженнях.

Наочність сприяє кращому засвоєнню знань, надає активність розумової діяльності, мобілізує увагу.

Психологічним механізмом формування чуттєвого досвіду є сприяння на відчуття дійсності: сприйняття, увага та відтворення. Формування чуттєвого досвіду здійснюється за допомогою спирання на наочність. Слово "наочність" означає доступність візуальному спостереженню, та очевидно те, що можна показати, побачити, безпосередньо сприйняти. Слід підкреслити, що термін "наочність" і "сприйняття" не тотожні і можуть бути представлені як властивості (ознаки), безпосередньо сприйняті. Наочно можуть бути відтворені також загальні, істотні закономірності зв'язку та відтворення, які чуттєво в самих об'єктах не виступають.

Наочними є і теоретичні моделі. Наприклад, більшу частину таємно протікаючих процесів і явищ неможливо спостерігати, та вони безпосередньо вимальовуються за формою різних графічних моделей, які при їх пред'явленні безпосередньо діють на наші органи почуттів.

Наочність широко використовується при засвоєнні знань. Психолого-педагогічна література розробила основні принципи засвоєння.

Для формування наукових узагальнень (систем понять) недостатньо тільки показувати наочний матеріал. Необхідно так організовувати учбову діяльність, щоб були створені умови для самостійного розподілу та узагальнення учнем суттєвих і несуттєвих ознак. Без спеціальної організації імперичного досвіду учня наочність може зіграти не стільки позитивну, скільки негативну роль - гальм.

Використання в процесі навчання різних теоретичних моделей у вигляді графічних схем, відтворюючих своїм змістом найбільш загальні залежності, широко практикується в сучасній школі при засвоєнні знань.

Використання наочності це конкретний шлях до моделювання, організація сприйняття визначається утримуванням засвоєння де у школярів формуються знання про властивості конкретних об'єктів, більш ефективними являються наочні зображення.

При використанні наочності необхідно враховувати 2 загальних моменти:

1) яку конкретну роль наочний матеріал виконує в засвоєнні та 2) в якому співвідношенні знаходиться предметна змістовність та засіб того наочного виразу стосовно до об'єкту вивчення.

Прийнято вважати що наочність виконує ілюстративну функцію, та ця функція далеко не поодинока. Наочний матеріал може виконувати функцію пояснювальну, операторну, тобто не тільки ілюструвати, показувати спосіб дії з матеріалами. Наочність є засіб матеріальної функції різного змісту засвоєння знань.

Наочні прилади, поділяються на натуральні й образотворчі. У якості натуральних використовують деталі, механізми, вузли, прилади, агрегати автомобіля, інструмент і пристосування, застосовувані при проведенні лабораторно-практичних робіт. До натуральної наочності наближаються спеціально виготовлені моделі, макети, щити, стенди. Достоїнство натуральної наочності велике. Однак за допомогою цієї наочності не завжди можливо усі показати. Компенсувати це можна використанням образотворчої наочності [26, с. 9].

Образотворчі наочні приладдя поділяються на площинні й об'ємні.

До площинного відносяться плакати з зображенням схем, таблиць, зображення на класній чи електронній дошці.

До об'ємних образотворчих наочних приладь відносяться моделі і макети, виконувані звичайно в зменшеному чи збільшеному в порівнянні з оригіналом розмірі.

Зображення на класній дошці займають значне місце серед засобів наочності. Правильне використання класної дошки допомагає учнем запам'ятати і вірно зрозуміти факти, явища, діаграми, схеми, малюнки. При вивченні нового матеріалу необхідно записати тему, спеціальні терміни. Щоб виділити окремі частини малюнка, варто використовувати кольорові крейди. Для зображення на дошці треба вибирати нескладні малюнки, якщо ж необхідно представити складне зображення, його потрібно виконати заздалегідь. На дошці не повинне бути неохайно зроблених написів і малюнків.

Всю різноманітність видів наочності що використовується можна звести до деяких типів, різних за своїм змістом і функціями: 1) натуральні, речові моделі (муляжі, геометричні тіла, макети різних предметів, технологічні зразки); сюди можна віднести їх перспективні зображення; 2) умовні графічні зображення, що відрізняються різноманітністю форм і змісту (наочні відображення в системі аксонометричних, ізометричних проекцій, розрізи, перерізи, ескізи, різні технічні та технологічні схеми); 3) знакові моделі (графіки, діаграми, формули, рівняння, окремі математичні вирази та символи).

Всі ці види наочності по-різному зв'язані з об'єктом зображення і мають неоднакове значення в розкритті його окремих властивостей.

Натуральні (речові) моделі та їх наочні зображення є простими замінювачами реальних об'єктів, з якими вони зберігають повну схожість. Вони виступають наочною опорою для формування в учнів конкретних образів навчальних об'єктів, на основі яких формуються наукові поняття, і утворюють той емоційний фонд, без якого знання не можуть бути зрозумілі і достатньо міцно засвоєні. Ці види наочності передають, як правило, конкретні чуттєво сприйняті властивості окремих об'єктів в усій їх повноті, різноманітності й виконують роль ілюстрацій при засвоєнні знань.

Найбільш ілюстрованим є малюнок, виконаний у вигляді кольорового відображення. Він сприяє утворенню яскравих уявлень про навчальні об'єкти. Зберігаючи образи наочної картини, він відтворює риси найбільш стійкі, суттєві в предметі, як типовому представникові цілого класу однорідних предметів. Цим учбовий малюнок відрізняється від простих фотографій, що фіксують предмет в одномоментному (випадковому) проявленні. Через це всякий учбовий малюнок уже утримує в собі узагальнення. Використовуючи в якості учбового матеріалу малюнки, учитель повинен старанно їх відбирати у відповідності з конкретними цілями засвоєння [31, с. 108].

Умовні графічні зображення, на відміну від натуральних (речовин) моделей і наочних малюнків, сприяють передачі схованих від безпосередньо сприйняття властивостей навчального об'єкта. Порівняємо, наприклад, модель та креслення одного і того же технічного об'єкту. Модель передає тільки зовнішні, типові особливості даного об'єкту, в той час як його креслення дозволяє виявити всю геометричну форму та особливості конструкції. Кінематична схема цього ж об'єкту дає уявлення про характер взаємодії його окремих частин, незалежно від їх конкретного конструктивного оформлення у вигляді окремих складових елементів (деталей, вузлів); тут же розкриваються засоби з'єднання цих елементів. Робоче креслення цього технічного об'єкту вказує на спосіб його виготовлення, перетворення.

Перераховані вище умовні графічні зображення є більш абстрактними (віддаленими об'єктами зображення), ніж натуральна модель (або малюнок). Однак вони дають можливість виявити більш суттєві зв'язки та відношення. Через те умовні графічні зображення не просто доповнюють собою інші види наочності, а виконують у процесі навчання іншу функцію, пояснюючу, поглиблюючи наші уявлення про об'єкт, що вивчається дозволяють проникнути в його більш істотні зв'язки та відношення, сховані від безпосереднього погляду.

При сприйнятті натуральних моделей ми відокремлюємо те загальне, що властиве даному об'єкту.

Умовні графічні зображення дозволяють представити не один, а зразу декілька різних предметів, об'єднаних спільними конструктивними особливостями.

Малюнки є об'ємним зображеннями. Для того, щоб по них розпізнати об'єкт, не треба мати спеціальних знань, зміст зображеного сприймається безпосередньо. Для сприйняття умовних зображень необхідні спеціальні знання.

Посилення теоретичного змісту шкільних знань з неминучістю приводить до необхідності широкого використання графічних моделей у якості наочного матеріалу. Представлений в них зміст стає спеціальним предметом засвоєння та моделюється самим учнем під керівництвом учителя.

Для ефектного використання наочності в процесі засвоєння знань велику роль грає не тільки старанний відбір наочних засобів у відповідності до утримання знань, а й організація їх сприйняття. Важливе значення має у зв'язку з цим постановка перед учнями сенсорних задач у момент пред'явлення наочного матеріалу [31, с. 109].

Саме вказівка на засіб праці з наочним матеріалом формує активність, динамічність і усвідомленість сприйняття, без чого не може бути повноцінного засвоєння знань.

В залежності від її вимог може істотно мінятись і зміст сприйнятого. Припустимо, що учень аналізує креслення для того, щоб виготовити по ньому цікавлячу його модель. Для цього йому важливо звернути увагу на всі подробиці і особливості форми, розмірів, характер умовних позначень и т. п.

Під впливом учбової задачі, може змінюватись не тільки зміст, а й характер сприйняття. Володіння раціональними засобами роботи з наочним матеріалом забезпечує можливість здобувати нову, додаткову інформацію про об'єкт зображення. Однією з найважливіших задач розвиваючого навчання є формування у школярів активного відношення до сприйняття і перетворення наочного матеріалу.

Важливо не тільки уміти сприймати пред'явлену наочність, переосмислювати її з урахуванням учбової задачі, а й передати її зміст. Останні вимоги пов'язані з тим, що учні постійно мають справу з різновидною наочною інформацією, переходять від використання одних видів умовних зображень до інших. Володіючи конкретними поняттями, учні відтворюють їх усно, умовно-символічно, наочно-графічно. Нерідко вимоги висловлювати одне й те ж знання в різних системах, тобто перекодувати, викликають серйозні труднощі у школярів. Бо утворені при цьому образи мають неоднаковий зміст. Різні умови їх утворення та оперування ними. Широко застосований у наш час у науці метод моделювання. Він проникає в усі учбові предмети, наклавши свій відбиток на характер та зміст використаної наочності.

Не слід іти до того, щоб як можна раніше переводити учнів на абстрактно-понятійний спосіб мислення, усунувши елементи наочності, і, навпаки, сприяти найбільш повному розвитку образного мислення: учити їх думати образно, орієнтуватися в різних знаках, системах, уміти перекодовувати інформацію, без чого не може бути засвоєння наукових знань.

Формування образного мислення в усій повноті і своєрідності його функцій - необхідна умова ефективного засвоєння знань. Разом із тим це один із важливих засобів розвитку особистості учня (його почуттів, хвилювань, емоційного відношення до навколишніх).

У практиці навчання психологічні відмінності видів наочності враховуються далеко не повністю.

Дидактичний принцип наочності враховує лише доступність, виразність, ілюстративність зображення. Все це, звичайно, необхідно, та недостатньо.

Вирішення питань про те, який вид зображення найбільш оптимальний, повинне базуватися на всесторонньому аналізу змісту та структури знань з урахуванням тієї функції, яку дані зображення повинні виконувати.

В одному разі наочність супроводжує пояснення нового матеріалу, в іншому - є засобом рішення задачі, в третьому - передує виконанню практичних робіт, в четвертих - виступає як самостійний об'єкт аналізу і перетворення. Види наочності відрізняються також засобами виготовлення. Зображення можна зробити на дошці, від руки або крейдою, виконати з додержанням правил побудови за допомогою креслярських - вимірювальних інструментів, виготовити на печатній основі, в вигляді моделей. Широко розповсюджена в школі самостійна робота учнів по виготовленню наочних приладь. У ході такої праці школярі не тільки оволодіють практичними (трудовими) навиками, а й більш поглиблено засвоюють змістові знання.

Використання засобів наочності при засвоєнні знань припускає не тільки їх старанний відбір у відповідності з цілями засвоєння, а й поняття того, які змістовні уявлення повинні бути сформовані в учнів, яка міра їх узагальнення, динамічності, наочності.

На сучасному етапі значно підвищився теоретичний рівень засвоєння, широко використовуються моделювання як науковий метод пізнання. Учбова діяльність школярів у основних рисах набуває характеру справжньої винахідницької, дослідної діяльності.

Засвоєння знань - це складна та важка праця систематична та напружена. Як і всяка праця, засвоєння потребує постійної позитивної мотивації та володіння раціональними засобами організації діяльності. Уміле використання наочності не тільки підвищує якість викладання, але і дозволяє більш раціонально використовувати навчальний час.

Однак використання на уроках учбово-наочних посібників і технічних засобів навчання ефективно лише тоді, коли викладач має у своєму розпорядженні систему оснащеності ними навчального процесу і володіє методикою їхнього застосування.

Основні наочні приладдя і технічні засоби навчання - це плакати, графічна наочність, натуральні наочні приладдя, моделі і макети. Усе це знайшло широке застосування в процесі навчання.

"Комп'ютерна" наочність (прикладні приграми, електронні дошки) займає одне з найбільш важливих місць в арсеналі сучасних технічних засобів навчання, використовуваних у процесі трудового навчання. Вона найбільшою мірою сприяє передачі в короткий термін необхідної інформації, поєднує в собі ряд властивостей, властивих багатьом іншим видам наочного приладдя. Ця наочність активізує всі розумові процеси, а отже, і ефективність занять [4].

За допомогою анімації будь-який руховий чи цикл окремий рух, переміщення об'єкта в просторі можна демонструвати як безупинний динамічний процес. Це дозволяє показати учнем роботу будь-якого механізму в різних режимах.

Широке застосування знайшли слайди виконані за допомогою прикладної програми PowerPoint, що демонструють технічні можливості яких відрізняються своєю розмаїтістю. З їхньою допомогою можна проектувати на зручно розташований для учнів екран будь-які зображення, виконані заздалегідь як у статичному положенні, так і в динаміку [].

Графічна наочність -- один з видів наочності, застосовуваний при вивченні різних агрегатів та машин. До неї відносяться креслення, схеми, графіки, таблиці і малюнки, підготовлювані заздалегідь на великих аркушах паперу чи великому чи масштабі виконувані на класній дошці в ході уроку, а також інші записи викладача.

Викладач прибігає до графічної наочності при демонстрації досліджуваних об'єктів, математичному обґрунтуванні фізичних процесів, де словесних пояснень недостатньо для розкриття сутності конкретного явища. Креслення - конструктивно зображує механізми, деталі, прилади в різних проекціях і дає можливість "зазирнути" у середину, ознайомитися з конструкцією і з'ясувати взаємодію деталей механізму, установити, з якого матеріалу зроблені деталі і як вони оброблені.

Схеми дають учнем представлення про кінематику механізмів, про теплові, електричні, магнітні й інші процеси, що відбуваються в механізмах під час його роботи.

У цілому ж вивчення об'єкта складається з комплексного застосування наочності і технічних засобів навчання. Макет -- це об'ємний чи площинний посібник, він має деталі, рухається. Це імітаційний пристрій, що наочно демонструє найбільш важливі для сприйняття процеси роботи.

Деякі викладачі цілком віддають перевагу всім розрізним приладам, бачачи в цьому їхньою перевагу в навчальному процесі. Методично виправдана цінність розрізів полягає в тому, що вони дозволяють ознайомити учнів із внутрішніми вузлами і деталями об'єкта вивчення, не затрачаючи часу на його розбирання і складання.

Практика показує, що формування основ теоретичних знань і розвиток абстрактного мислення в учнів не можна спрощувати. Інформаційний матеріал повинний викладатися достатньо широко, обґрунтовано і з застосуванням різноманітних засобів наочності.

Слід зазначити, що основна перевага використання діючих стендів і установок у процесі навчання полягає в тім, що вони концентрують увагу учнів тільки на елементах розглянутої системи. Однак детальне вивчення об'єктів у їхній експлуатації вимагає інших технічних засобів навчання: таких, як моделі і макети [44, с. 96].

У наш час використання наочності у процесі інформатизації освіти та впровадженні нових інформаційних технологій дещо спрощується. Зараз за допомогою звичайного комп'ютера та деяких прикладних програм можна створити повністю ілюстровану підтримку для пояснення будь-якої теми. Не треба навіть замовляти та купувати плакати, діа- та кінофільми.

Так, наприклад, на кафедрі професійної підготовки та графіки нашого університету розробляється наочна підтримка для деяких розділів програми з трудового навчання для учнів 10 - 11 класів. Для кращого сприйняття навчального матеріалу варто застосовувати електронні дошки, які з'єднуються з комп'ютером та все зображення з дисплея відображається на великій дошці (екрані). Ії можна розмістити у будь-якому зручному для викладача та учнів місці. Це значно полегшує роботу викладача та заощаджує час. Адже вчителю не треба відволікатися на знаходження та встановлення плакатів. Тепер за допомогою простого натиснення клавіш можна змінити зображення на дошці. Також можна встановлювати автоматичну зміну зображень (слайдів) через заданий проміжок часу.