Главная Коллекция "Otherreferats" Педагогика Основи планування робочого часу

Основи планування робочого часу

Планування щоденної роботи студентів. Стадії планування за допомогою методу "Альпи". Організація робочого місця. Залежність працездатності від біоритмів природних коливань. Правила удосконалення методики читання, підготовки доповідей та рефератів.

Рубрика Педагогика
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 03.01.2011
Размер файла 74,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

40

Размещено на http://www.allbest.ru/

Домашня контрольна робота

з дисципліни

"Основи самостійної роботи"

Зміст

  • 1. Основи планування робочого часу
  • 2. Планування за допомогою методу "Альпи"
  • 3. Організація робочого місця
  • 4. Біоритми
  • 5. Правила удосконалення методики читання
  • 6. Типи бібліотек
  • 7. Види бібліотечних каталогів та їх призначення
  • 8. Бібліотека Дніпропетровської державної академії
  • 9. Види видавничої продукції
  • 10. Методика підготовки доповідей та рефератів
  • 11. Специфіка підготовки курсових робіт
  • 12. Специфіка підготовки дипломних робіт
  • 13. Правила публічного виступу
  • 14. Закони ораторського мистецтва
  • Список літератури

1. Основи планування робочого часу

Планування покликане забезпечити хозяйське використання самого коштовного ресурсу - часу. Чим краще розподілений (тобто спланований) час, тим краще він може бути використаний в особистих і професійних інтересах.

Планування як складова частина завдань і правил самоменеджменту означає підготовку до реалізації цілей і структурування часу. Планування щоденної роботи, середньо - і довгострокових планів і результатів означає також виграш у часі, досягнення успіху і впевненість у собі.

Також, як будь-яка фірма планує або повинна планувати свою збутову і виробничу діяльність, кожна людина повинна думати і працювати, заглядаючи в майбутнє, і не віддаватися у владу перебігу подій. Потрібно планувати використання часу для досягнення поставлених цілей.

Головна перевага, що досягається шляхом планування роботи полягає в тому, що планування часу приносить виграш у часі.

Очевидно, витрати часу на планування не можуть нескінченно збільшуватися, існує оптимум, після якого подальше збільшення часу на планування стає неефективним. Від загального планового періоду (рік, місяць, тиждень, день) треба максимально 1% часу витрачати на планування.

1. Визначення мети.

1.1 Формування довгострокових цілей.

1.2 Розробка конкретних загальноорганізаційних цілей.

1.3 Визначення цілей.

1.4 Визначення цілей та завдань для кожного працівника.

2. Планування заходів.

2.1 Визначення планових завдань (заходів) для досягнення цілей.

2.2 Встановлення взаємозв'язків між цими заходами.

2.3 Делегування повноважень та визначення обов'язків (відповідальності) за виконання планових завдань.

2.4 Визначення ресурсів, необхідних для виконання заходів.

3. Самоконтроль.

3.1 Системне відслідковування та оцінка ходу досягнення цілей (шляхом виконання планових завдань) самими працівниками без зовнішнього втручання.

3.2 Упровадження коригувальних заходів, ініційованих самими виконавцями в межах повноважень.

4. Періодична звітність.

4.1 Оцінювання керівником ступеня досягнення цілей.

4.2 Оцінювання досягнень загальної мети.

4.3 Оцінювання загальної результативності виконавців з метою посилення мотивації за допомогою:

Ї навчання та самовдосконалення менеджерів;

Ї винагороди різних типів;

Ї планування посадового зростання тощо.

2. Планування за допомогою методу "Альпи"

Метод “Альпи” відносно простий і займає не більше 10 хвилин для складання щоденного плану.

Метод включає п'ять стадій:

1) складання завдань;

2) оцінку тривалості планованих дій;

3) резервування часу (у співвідношенні 60: 40);

4) ухвалення рішень по пріоритетах і передорученні окремих операцій;

5) контроль (облік незробленого).

Що дає метод "Альпи"?

Використання методу “Альпи” дає наступні основні переваги:

Кращий настрій на майбутній робочий день.

Планування наступного дня.

Чітке уявлення про завдання дня.

Впорядкування перебігу дня.

Подолання забудькуватості.

Концентрація на найбільш істотному.

Зменшення об'єму “паперової” роботи.

Ухвалення рішень про встановлення пріоритетів і про передоручення.

Скорочення перешкод і небажаних перерв.

Зменшення стресів і нервового напруження.

Покращення самоконтролю.

Підвищення задоволення і мотивації.

Виграш в часі за рахунок методичної організації праці.

При успішному використанні техніки планування часу і методів наукової організації можливо щодня економити від 10 до 20% часу!

З чого почати планування по методу "Альпи"?

Перша стадія - складання завдань.

Для цього треба записати під відповідними рубриками формуляру “План дня" все те, що бажаєте або повинні зробити наступного дня:

завдання із списку справ або з тижневого (місячного) плану;

невиконане напередодні;

справи, що додалися;

терміни, які треба дотримати;

періодично виникаючі завдання.

Що робити після визначення списку завдань на день?

Треба пам'ятати що реалістичний план дня має бути завжди обмежений тим, що фактично в змозі зробити. Після визначення списку завдань на день необхідно оцінити зразкову тривалість запланованих дій.

Очевидно, що тривалість окремих справ неможливо оцінити абсолютно точно. Проте після набуття деякого досвіду можна навчитися точніше планувати свій час. Також треба мати на увазі, що робота часто вимагає стільки часу, скільки його є у розпорядженні. Отже, встановлюючи для окремих справ конкретний проміжок часу, людина змушує себе укладатися саме в цей час. Вона працюєте значно зосередженіше і більш послідовно позбавляєтеся від перешкод, якщо під конкретне завдання виділено певний проміжок часу.

Скільки часу потрібно резервувати "про запас"?

При складанні плану дня треба дотримуватися основного правила планування часу, згідно з яким планом повинно бути охоплено не більше 60% часу і приблизно 40% повинно бути залишено як резервний час для несподіваних справ. Якщо виходити з 10-годинного робочого дня, то це означає, що слід охопити планом не більше 6 годин. Проте метою має бути 8-годинний робочий день, при цьому запланований час повинен складати приблизно 5 годин!

Якщо заплановано більше 60 % часу, то слід невблаганно довести складений список завдань до вказаних параметрів, встановлюючи пріоритети, передоручаючи справи і скорочуючи відпущений на них час. Залишок справ має бути або перенесений на наступний день, або викреслений, або завершений за рахунок наднормових.

Чим завершується планування по методу "Альпи"?

Четверта стадія планування: ухвалення рішень за пріоритетами, скороченнями і передорученнями.

Мета: скоротити час, відведений на виконання завдань дня, до 5-6 годин. Для цього, по-перше, встановити однозначні пріоритети для своїх справ і уточнити відповідно до них завдання дня. По-друге, перевірити ще раз скалькульовану потребу в часі, і скоротити час на всі справи до абсолютно необхідного. Розглянути кожну дію з точки зору можливості її передоручення і раціоналізації.

І, нарешті, на п'ятому етапі здійснюється контроль за виконанням свого плану дня і перенесення незробленого на інший день. Як показує досвід, не всі завдання вдається виконати, і не всі телефонні розмови можуть відбутися, тому їх доводиться переносити на наступний день. Якщо одну і ту ж справу переносити багато разів, то вона стає для тягарем, і тоді існують дві можливості: рішуче за неї взятися і довести до кінця або відмовитися від цієї справи, так як іноді проблема вирішується сама собою.

Чому план дня рекомендується складати напередодні увечері?

Скласти план до початку роботи, а саме увечері дня, який проходить: з більшою упевненістю і розслабленням відправитися додому і з більшою концентрацією сил наступного ранку почати новий день! Вже по дорозі додому і по дорозі на роботу вранці підсвідомість людини переробляє завдання дня і готує можливі рішення. Оскільки формулювання основних завдань перед очима і намічені підходи до їх рішення, новий насичений роботою день виглядає вже не сірим і важким, а осяжним, спланованим і керованим.

3. Організація робочого місця

Основні правила організації робочого місця:

Ш Меблі слід добирати згідно з функціональними, ергономічними, психофізіологічними і естетичними вимогами. Розміщення меблів і засобів оргтехніки має забезпечувати їх зручне використання. Відповідність меблів антропометричним даним забезпечує оптимальне робоче положення, а будь-яка невідповідність їх робить розумову працю важкою, продуктивність праці низькою, працівник швидко втомлюється.

Ш Максимального комфорту і мінімального стомлення можна досягти в тому випадку, коци правильно підібрані за розміром стіл і стілець. Нормальна висота робочої поверхні столу, залежно від зросту людини, складає 70-75 см, відповідно висота стільця знаходиться в діапазоні від 40 до 45 см. З огляду на різний ріст найкраще використовувати крісла із сидіннями, що піднімаються.

щоденна робота студент планування

Ш На робочому столі повинні знаходитись тільки ті предмети і засоби, що часто і постійно використовуються для вирішення задач. Наприкінці робочого дня стіл повинен бути абсолютно чистим.

Ш Усі технічні засоби для ручних і механізованих робіт (ручки, скріпки, олівці, ластики, швидкозшивачі, лінійки, ножиці та ін.) найкраще зберігати в спеціально пристосованому місці на столі - органайзері. Це заощаджує багато часу порівняно з традиційним збереженням засобів праці в шухляді.

Ш Приміщення повинно бути в ідеальній чистоті і прибиратися двічі на день або один раз наприкінці робочого дня.

Ш Правильна освітленість приміщень - фактор створення комфортних умов, сприятливого клімату і здоров'я. Пряме світло без абажурів викликає подразнення очей, слабка освітленість веде до їх швидкого стомлення. Найкраще розташувати стіл таким чином, щоб нормальне денне світло падало ліворуч від робочого столу.

Ш Дуже погано працювати в жаркому приміщенні і влітку, і взимку, тому що підвищується стомлюваність, знижується продуктивність праці, збільшується імовірність простудних захворювань. Крім того, відбувається перегрівання організму, що веде до збільшення захворюваності. Оптимальною є температура приміщення 18-22°С.

Ш Гучна музика протягом усього робочого часу негативно впливає на психіку.

4. Біоритми

У різний час доби організм людини по різному реагує на фізичне й нервово-психічне навантаження. Відповідно до добового циклу працездатності найвищий її рівень відзначається в ранкові і денні години: з 8 до 12 годин першої половини дня, і з 14 до 17 годин другої. У вечірній годині працездатність знижується, досягаючи свого мінімуму вночі.

У денний час найменша працездатність, як правило, відзначається в період між 12 і 14 годинами, а в нічний час - з 3 до 4 годин.

Працездатність людини не є стабільною впродовж тижня, а піддається певним змінам. У перші дні тижня працездатність поступово збільшується у зв'язку з поступовим входженням у роботу. Досягаючи найвищого рівня на третій день, працездатність поступово знижується, різко падаючи до останнього дня робочого тижня. Залежно від характеру й ступеня важкості праці коливання тижневої працездатності бувають більшими або меншими.

Працездатність залежить від біоритмів природних коливань. Розрізняють 3 ритми:

1) Ф - фізичний ритм (впливає на фізичну силу й силу волі), триває 23 дні;

2) П - психологічний ритм (впливає на активність відчуттів, настрій), триває 28 днів;

3) І - інтелектуальний ритм (впливає на розумові здібності), триває 33 дні.

На особливу увагу заслуговують дні перепаду, коли відбувається зміна активних і пасивних фаз біоритму. Їх називають критичними днями, коли відбувається порушення фізичного процесу працездатності, й контролю над волею і мисленням. Такі зміни тривають добу, їх настання залежить від дати і години народження індивідуума. В ці дні необхідно бути особливо уважним і обережним.

Коли в одній точці сходяться 2 біоритми (6 днів на рік - важкі дні), коли 3 ритми (2-3 дні на рік) - небезпечні, "чорні" дні.

У річному циклі, як правило, найбільш висока працездатність спостерігається в середині зими, а в жарку пору року вона знижується.

5. Правила удосконалення методики читання

Незалежно від швидкості читання, можна шляхом цілеспрямованого, селективного читання заощадити масу часу.

Раціональне читання припускає насамперед визначення того, чи треба цей матеріал читати взагалі, якщо так, то в якому об`ємі.

Основні правила удосконалення методики читання:

1) При перегляді і читанні треба думати про те, яку інформацію ми хочемо одержати.

2) Треба переглянути назву глав і поділів, пробігти очима стислий зміст, а також передмову і вступ.

3) З'ясувати, що б ми хотіли прочитати більш інтенсивно.

4) Не затримуватися на примітках, частинах тексту, надрукованих дрібним шрифтом.

5) Слідувати значеннєвому змісту й ідеї тексту, а не словам.

6) Відшукувати усілякі виділення і таблиці.

Читати можна також швидше якщо позбутися від шкідливих звичок і відтяжних чинників і удосконалювати методику читання. Необхідно також звикнути і до того, що важливі тексти потрібно не тільки читати, але й опрацьовувати після читання.

Також бажано розробити свою систему маркірувань і робити позначки, що вказують на важливість або якість того або іншого абзаца.

Можна виписувати важливі ідеї і думки, але лише найважливіше й у стислій формі.

Метод SQ 3R є методом 5-ти щаблів, що передбачають:

1. Огляд. Треба дізнатися яку інформацію несе книга в цілому.

2. Постановка питань. Це критичне читання.

3. Читання. Цільове і концентроване сприйняття.

4. Узагальнення. Необхідно, щоб засвідчиться, що матеріал засвоєний.

5. Повторення. Завершальне повторення служить зведенню в єдине ціле окремих результатів, отриманих у ході проробки тексту.

6. Типи бібліотек

Різновидів бібліотек дуже багато:

Ш національні та регіональні,

Ш шкільні та університетські,

Ш приватні та муніципальні,

Ш спеціальні та публічні.

Всередині кожної великої бібліотеки виділяють свої відділи, наприклад:

Ш відділ літератури з мистецтва,

Ш відділ літератури на іноземних мовах,

Ш відділ ділового читання,

Ш відділ краєзнавства,

Ш відділ нотних видань і кінофотодокументів,

Ш відділ книгосховища та багато інших.

Записатися в бібліотеку можна у відділі контролю та реєстрації читачів. Обов'язково мати при собі паспорт або документ з реєстрацією, що його замінює. Якщо бібліотека невелика, можуть також попросити фотографію, яка буде вклеєна в читацький квиток. Найбільш великі сучасні бібліотеки видають пластикові квитки, які виготовляються за вас. Фото роблять тут же, за допомогою спеціальної апаратури. При запису до бібліотеки видається постійний, тимчасовий чи разовий читацький квиток - залежно від цілей читача. Користувачі без читацького квитка не обслуговуються.

Якщо ви - іногородній та місцевої прописки у вас немає, то брати книги додому ви можете тільки під заставу, який після здачі книги повертається.

Для зручності користувачів у великих бібліотеках встановлені копіювальні апарати. Ви можете взяти книгу зі сховища, відкопіювати потрібні сторінки і відправитися займатися додому.

Працюючи в бібліотеці, треба дбайливо ставитися до книг та інших матеріалів, отриманих з фондів.

При отриманні літератури треба уважно оглянути її. У разі виявлення будь-яких дефектів треба повідомити про це бібліотекаря. В іншому разі відповідальність за псування книг та інших матеріалів будете нести Ви, оскільки взяли їх останнім.

Практично кожна бібліотека обслуговує читача в двох основних формах: за допомогою абонемента і читального залу.

У відділах бібліотечного абонемента читачі отримують книги, журнали, карти, брошури, ілюстрації у своє повне розпорядження на певний строк. Навчальна література при вузах видається на весь навчальний рік.

На кожного читача в абонементі заводиться власний бланк, куди будуть вписуватися всі книги і терміни отримання-здачі літератури. Він зберігається в бібліотеці.

У читальних залах можна займатися з книгами та іншими матеріалами тільки в приміщенні бібліотеки. У великих бібліотеках кілька читальних залів, кожен з них має свою спеціалізацію.

Вам знадобиться назва книги і автор. Якщо відчуваєте утруднення в пошуку інформації - звертайтеся до бібліотекаря, який вкаже стелаж з літературою на цікаву для вас тему.

Робота з періодичними виданнями (журналами, газетами, альманахами) здійснюється в окремому читальному залі.

У залах абонементів можуть рядами стоять стелажі з книгами, відкриті для вільного доступу до фондів. У деяких бібліотеках у відділі абонемента вільного доступу до книг немає. Тоді потрібну вам книгу бібліотекарі приносять самі.

І головне правило в бібліотеці: поважати себе та інших читачів, дотримуватися тиші і чистоти. А ввічливе ставлення до бібліотекаря - гарантія отримання необхідної консультації та потрібної літератури!

7. Види бібліотечних каталогів та їх призначення

Каталог - це серце кожної бібліотеки. Саме в цьому відділі зібрані дані про всі книги кожного з відділів бібліотеки, якою великою б вона не була.

Як знайти потрібну книжку в бібліотеці без бібліотекаря. Надійним компасом у книжковому морі є бібліографія. Вона веде облік і систематизує усі твори з усіх галузей знань, складає різні бібліографічні покажчики, щоб сприяти ефективному використанню їх.

Часто студент-читач приходить до бібліотеки, вже знаючи, прізвища авторів та назви потрібних книг (вони є в програмах і методичних посібниках з курсів, що вивчаються). Працівники кафедри складають списки обов'язкової й рекомендованої літератури до кожного предмета.

У великих бібліотеках є книжкові полиці відкритого доступу, де виставляються найпотрібніші студентам книжки. Якщо такої книги там немає, слід звертатися до алфавітного каталогу. В ньому картки на всі наявні в бібліотеці книги розміщено за алфавітом прізвищ авторів, а коли це колективні чи фольклорні збірники - за алфавітом назв. Причому враховано місце в алфавіті не тільки першої букви, а й наступних. Коли книгу написали кілька авторів, місце картки в каталозі визначається переважно за першим прізвищем.

Картки на твори одного й того самого письменника розміщуються в такому порядку:

1) зібрання творів;

2) вибрані твори;

3) збірники підготовчих робіт, документів і листів;

4) окремі твори та тематичні збірники;

5) бібліографії творів цього автора;

6) література про автора.

Коли було знайдено в каталозі картку на потрібну книжку, треба заповнити на спеціальному бланку замовлення на неї. В ньому вказуються автор, назва книжки і її інвентарний номер, що складається з букв і цифр, зазначених на каталожній картці. Саме він допоможе бібліотечним працівникам легко знайти замовлену вами книжку.

Якщо у студента немає списку літератури, до теми, потрібні книжки він зможе знайти за систематичним каталогом, в якому є рубрики з усіх галузей знань. Картки у ньому розміщуються відповідно до галузей науки.

У великих наукових бібліотеках ще ведуться предметні каталоги, де бібліографічні картки розміщуються за змістом з окремих предметів, але не в логічній послідовності, як у систематичному каталозі, а за алфавітом назв предметних рубрик (автоматизація, атомна енергія і т.д.). Наприклад, літературу про те, як слід організувати самостійну роботу з книжками, можна знайти в рубриці: "Наукова організація навчання".

У великих бібліотеках є ще картотеки журнальних і газетних статей, краєзнавчих матеріалів. Крім того, в них видаються чи готуються рекомендаційні бібліографічні посібники та списки, альбоми газетних вирізок, папки.

Орієнтуватися у потоці наукової і політичної інформації допоможе довідкова література.

Довідкові видання - це твори друку, що містить короткі відомості наукового, науково-популярного або прикладного характеру, викладені, оформлені та розміщені так, щоб їх можна було швидко знайти.

Для успішної роботи з цими виданнями треба мати точну уяву про те, які з них забезпечують одержання необхідних вам даних, оскільки вони надзвичайно різноманітні за формою, повнотою матеріалу, тематикою.

До основних видів довідкових видань належать: Енциклопедії, довідники, словники.

Найбільш популярними і значними є ЕНЦИКЛОПЕДІЇ.

Енциклопедії - однотомне або багатотомне видання, яке містить в узагальненому вигляді основні відомості з однієї або з усіх галузей знання і практичної діяльності викладені у вигляді коротких статей, розміщених в алфавітному або систематичному порядку.

Залежно від обсягу представленої інформації енциклопедії поділяються на великі (кілька десятків томів), малі (10-12 томів), короткі (4-6 томів) і одно - тритомні, як правило, названі енциклопедичними словниками або довідниками.

Серед універсальних багатогалузевих енциклопедичних видань найбільш капітальними і всеохоплюючими за своєю тематикою є:

"Большая советская энциклопедия" (БСЭ) у 30-ти томах;

"Малая советская энциклопедия" (МСЭ) у 10-ти томах.

“Українська радянська енциклопедія” (УРУ) у 12-ти томах.

До найбільших доступних і популярних універсальних енциклопедичних видань відносяться однотомний "Советский энциклопедический словарь" та трьохтомний “Український радянський енциклопедичний словник”.

Крім енциклопедій універсального характеру видаються галузеві енциклопедичні видання (енциклопедії, довідники та енциклопедичні словники, які відображають диференціацію сучасної науки, розвиток її основних напрямків (“Географічна енциклопедія України”, “Фізична енциклопедія”, “Энциклопедический словарь юного техника”, “Популярная медицинская энциклопедия”, “Кратка литературная энциклопедия”).

Цінним додатком до енциклопедичних видань є статистичні дані, ілюстраційні матеріали: карти, плани, схеми, креслення, репродукції картин, фотознімки, портрети, зображення монет, прапорів тощо.

Кожне енциклопедичне видання забезпечується словником, тобто повним переліком термінів, котрим присвячені вміщені в ньому статті.

На широку читацьку аудиторію розраховані словники.

Словник - довідкове видання, що містить впорядкований перелік мовних одиниць (слів, словосполучень тощо) з короткими їх характеристиками або характеристиками позначених ним понять або з перекладом на іншу мову.

Словники, бувають філологічні і термінологічні і виконують дві функції: нормативну тобто фіксують значення і вживання слів, і інформаційну - відображають знання і практичну діяльність людини, культуру суспільства в певну епоху.

Особливе місце посідають мовні (лінгвістичні) словники.

Серед великої кількості різних типів основними є одномовні алфавітні тлумачні словники, котрі пояснюють значення вживання, граматичні і фонетичні особливості слів (“Короткий тлумачний словник української мови”, “Словник скорочень в українській мові”, “Словник іншомовних слів” ін.).

Довідкові видання допоможуть тим, хто бажає поглибити знання, одержані в навчальних закладах, удосконалюватися в своїй спеціальності, краще організувати суспільну роботу, бути “нарівні з часом”, мати уяву про найважливіші напрямки суспільного розвитку, науки, техніки про кращі художні твори.

Використання довідкових видань дозволить виробити стійкий інтерес до читання, глибше вивчити тему, зрозуміти прочитане.

Все більше бібліотек обзаводяться електронними каталогами. У програмі бібліотечного комп'ютера треба ввести повністю або частково дані книги і почекати, коли програма видасть результат.

У каталозі книги об'єднані і впорядковані кількома способами.

Перший - по розділах. Ви можете не знати назв і авторів книг, в яких буде висвітлена ваша тема. У цьому випадку простіше знайти (за допомогою бібліотекаря) скриньку з відповідною назвою і перегорнути всі наявні там картки-книги.

Якщо автор відомий - тоді вам підійде алфавітна система пошуку. Ви знаходите ящик з першою буквою прізвища автора і шукаєте серед карток потрібну книгу. Але якщо авторів кілька, за абеткою можна знайти тільки назву. Для періодики та видань іноземними мовами існують окремі системи в каталозі.

8. Бібліотека Дніпропетровської державної академії

Основними завданнями бібліотеки є - забезпечення інформацією студентів, слухачів, аспірантів, науково-педагогічних працівників та співробітників, систематизація та аналіз матеріалів. За своїм цільовим призначенням, спеціалізацією, обсягом фондів, складом користувачів та іншими ознаками бібліотека Академії є спеціалізованою бібліотекою загального користування. Книжковий фонд бібліотеки нараховує майже 88660 примірників, серед яких є зібрання творів видатних економістів. Фонд періодичних видань нараховує 140 назв газет та журналів. З них 32 назви - це фахові періодичні видання (в тому числі 5 збирників наукових праць). Щороку бібліотека передплачує 100 найменувань періодичних видань України та Росії. Працює читальний зал на 100 місць та абонемент.

Електронний каталог складається з 12 баз даних та нараховує 23 931 запис. Велика увага приділяється формуванню електронних інформаційних ресурсів бібліотеки академії, які нараховують 1039 примірників.

З метою підвищення інформаційної культури і кваліфікації читачів проводяться бібліотечно-бібліографічні заняття для студентів першого курсу. Традиційними стали різноманітні книжкові виставки з актуальних питань економіки, політики, культури України, які постійно діють у читальному залі.

9. Види видавничої продукції

Види документальних джерел інформації які використовуються у наукових дослідженнях.

Друковані джерела інформації, які використовуються у наукових дослідженнях, представлені поліграфічним виробництвом у формі книг, брошур, рекламних буклетів та ін.

Книги - неперіодичні багатосторінкові твори друку обсягом понад 48 с. друкарського друку.

Твори друку обсягом від 5 до 48 с. вважають брошурою.

Комп'ютеризація інформаційної діяльності сприяла створенню електронних книг, які широко застосовуються у наукових дослідженнях та педагогічному процесі вищих і середніх навчальних закладів.

Рекламні буклети - художньо оформлені і видані засобами поліграфії вироби, які пропагують кращі зразки продукції, товарів для ринку.

У форматі альбомів видається нормативно-виробнича документація (технологічна, проектна та ін.), рекламна, каталоги.

Машинописні документи - носії інформації, які не пройшли редакційно-видавничу обробку і не видані засобами поліграфії (науково-технічні звіти, документи обліку господарської діяльності, дисертації та ін.).

Особливим машинописним документом є депоновані твори, які використовуються як носії інформації у процесі наукових досліджень.

Депонованими (переданими на збереження) називаються наукові роботи, виконані індивідуально або в співавторстві і розраховані на обмежене коло користувачів. Депонування здійснюється централізовано органами науково-технічної інформації. Відомості про депоновані твори оперативно наводяться у реферативних та інших журналах. У нашій державі ці функції виконує Інститут науково-технічної інформації та техніко-економічних досліджень.

Депонування здійснюється з метою ознайомлення вчених і спеціалістів з рукописами статей, оглядів, монографій, матеріалів конференцій, з'їздів, нарад і симпозіумів вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати засобами масової поліграфії (книги, журнали, брошури).

Рішення про передавання на депонування оригіналів монографій, статей, оглядів, матеріалів конференцій, з'їздів, нарад і симпозіумів виносяться вченими радами вузів та науково-дослідних організацій, науково-технічними радами проектно-конструкторських, технологічних та інших організацій.

На депонування не приймаються звіти про науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи, а також тези доповідей, крім зроблених на міжнародних, республіканських конференціях, симпозіумах і семінарах.

Реферати депонованих рукописів, їх бібліографічний опис оприлюднюють у реферативних журналах і бібліотечних покажчиках.

Депонування відкриває широкі можливості використання науково-технічної інформації, яка не була опублікована у зв'язку з невеликою кількістю користувачів нею або за інших причин. Автори депонованих робіт зберігають право на їх публікацію у наукових, науково-технічних та інших виданнях. При оприлюдненні необхідно лише зробити посипання на депонований твір і зазначити місце зберігання його.

Прикладом машинописних документів є науково-технічні звіти, дисертації, депоновані роботи, описування раціоналізаторських пропозицій, різні види технологічної і проектно-кошторисної документації та ін.

У деяких випадках поділ документів на друковані і машинописні має умовний характер. Наприклад, автореферат дисертації оприлюднюється за редакційно-видавничими правилами, але на правах "рукопису", а депонований "рукопис", навпаки, має права друкованого документа.

У науково-інформаційній діяльності прийнято поділ документів НТІ на дві категорії: первинні і вторинні.

Первинні документи мають переважно нові науково-технічні відомості, які є результатом науково-дослідної діяльності, проектно-конструкторської і практичної діяльності (документи відображають господарські операції) або нове осмислення відомих ідей і фактів. До них відносять більшість книг (виняток становлять довідники), періодичні видання, науково-технічні звіти, дисертації, депоновані рукописи тощо.

Вторинні документи є результатом переопрацювання одного або кількох первинних документів. До вторинних документів відносять бібліографічні описи, анотації, реферати, огляди, довідкові та інформаційні видання, переклади, бібліотечні каталоги, бібліографічні покажчики і картотеки. Крім того, до вторинних документів відносять регістри бухгалтерського обліку господарської діяльності підприємств і підприємців, складені на підставі первинної документації.

Отже, документальні джерела інформації є найбільш достовірними носіями інформації, тому вони широко застосовуються у наукових дослідженнях з економіки.

10. Методика підготовки доповідей та рефератів

Рефератом називається доповідь, розроблена на основі критичного огляду, вивчення декількох джерел. В основі його лежить стислий переказ у письмовій формі чи у формі публічного виступу за змістом книжки, результатів вивчення якоїсь проблеми, підсумків наукової роботи.

Реферат, як і доповідь, складається з трьох частин:

1. вступу,

2. основної частини,

3. висновку.

Під час оформлення реферату на титульній сторінці потрібно вказати назву установи, де виконано роботу, тему реферату, прізвище та ім'я автора, курс (групу, дисципліну) де він навчається, рік написання, прізвище керівника роботи. Реферат має бути чітко написаним або віддрукованим. Текст пишуть лише з однієї сторони аркуша, залишаючи ліворуч поля.

Як готувати доповідь.

1. Визначити об'єкт і мету спілкування.

2. Вдуматися в тему, визначити основну думку майбутньої доповіді.

3. Опрацювати літературу з цієї теми, осмислити її.

4. Добираючи матеріал, треба звернути увагу на ті факти, які будуть цікавими для аудиторії, перед якою буде виголошено доповідь. Зробити певні виписки.

5. Скласти робочий план і відповідно до нього систематизувати відібраний матеріал.

6. Узагальнити основні положення кількох джерел і тоді думки, викладені в кількох працях, звучатимуть повніше, переконливіше.

7. Записати текст доповіді повністю або частково (початок, кінцівку).

8. Виділити терміни, незнайомі слова, уточнити вимову і наголошення слів.

9. Говорити повільно, робити паузи, дотримуватися правильної інтонації.

10. Виступаючи, завжди стежити за слухачами: якщо перестали слухати, треба змінити тон мовлення, навести цікавий факт, ніколи не намагатися перекричати аудиторію.

11. Якщо потрібно заглянути до рукопису, треба опустити очі, не нахиляючи голови.

12. Стежити за своїм мовленням: уникати слів-паразитів, не заповнювати паузи звуками ("е-е-е", "м-м-м") тощо.

Переконливе, яскраве закінчення доповіді запам'ятовується слухачам, залишає приємне враження про неї. Тому наприкінці доповіді рекомендується повторити основну думку, підсумувати найважливіші положення. Якщо перші слова повинні завоювати увагу слухачів, то останні покликані посилити ефект виступу.

Слід пам'ятати, що слухачам не байдуже, куди дивиться доповідач. Коли студент робить доповідь, виступає на зборах і час від часу поглядає у вікно, кидає погляд на стіни, опускає очі або піднімає до стелі, розглядає свої руки, тобто дивиться куди завгодно, тільки не на слухачів або навіть гірше: промовець дивиться на аудиторію "відсутнім" поглядом. Чи можна говорити про взаєморозуміння між оратором і аудиторією? Якщо ж під час виступу переводити повільно погляд з однієї частини аудиторії на іншу, то можна створити враження гарного зорового контакту зі слухачами. Саме за таких умов можна розраховувати на успіх.

Як писати реферат.

1. Визначити об'єкт і мету.

2. Дібрати відповідну літературу.

3. Опрацювати джерела з робочими стислими помітками, закладками в книжці.

4. Скласти план відповідно до обсягу реферату.

5. Оформити яскравий, оригінальний вступ.

6. Дати перелік основних висновків, узагальнень та рекомендацій.

Реферат - це найпростіший вид роботи. За змістом реферат є результатом реферування однієї чи декількох книг з визначеної теми, тобто короткого огляду основного змісту цих книг. Обсяги рефератів коливаються від п'яти до двадцяти п'яти машинописних сторінок. У рефераті повинні бути титульна сторінка, короткий план та посилання на джерела.

Щоб реферат був змістовним, необхідно приділити увагу добору матеріалу. А для цього рекомендується використати ряд джерел. Передусім потрібно з'ясувати, яка література існує з теми реферату (за алфавітним, систематичним, тематичним каталогами, бібліографічними виданнями можна знайти необхідну літературу).

Працюючи з книгою, потрібно насамперед налаштуватися, дати собі цільову установку: вивчити за книжкою те чи інше питання, яке потрібно висвітлити; критично проаналізувати зміст книжки; перевірити, чи збігається оцінка якоїсь проблеми з думкою автора, інших авторитетних осіб; вибрати для реферату найяскравіші факти, приклади, цікаві положення тощо.

11. Специфіка підготовки курсових робіт

Виконання курсової роботи сприяє закріпленню, поглибленню та узагальненню знань, одержаних студентом у процесі навчання. Робота над курсовою роботою допомагає студенту підготуватися до виконання більш складних завдань у своїй майбутній трудовій діяльності.

Завдання на виконання курсової роботи студент одержує від викладача в порядку проведення консультацій.

Студенту надається право виконувати курсову роботу з теми, яка відсутня у переліку орієнтовної тематики, попередньо погодивши її з викладачем.

Обравши тему курсової роботи, студент повинен скласти детальний план її виконання і погодити з викладачем.

Курсову роботу доцільно починати із збирання і вивчення необхідних матеріалів та літературних джерел відповідно до теми.

Зміст курсової роботи має відповідати завданням даної дисципліни. Якість роботи визначається актуальністю теми, глибоким змістом, виявленням навиків самостійної творчої роботи.

Курсову роботу доцільно планувати таким чином, щоб вона могла виступити як частина майбутнього диплому.

Вимоги до оформлення курсової роботи. Курсова робота повинна відповідати встановленим вимогам як щодо змісту, так і оформлення. Текстова частина, таблиці, схеми та інші матеріали повинні бути розміщені на одній стороні аркуша. Всі сторінки курсової роботи нумерують арабськими цифрами. Першою з них є титульний аркуш (номер сторінки на титульному аркуші не проставляється), який заповнюють за стандартною формою. На ньому вказують назву навчального закладу, його підпорядкованість, тему курсової роботи, прізвище, ім'я, по батькові студента і викладача.

Після титульної сторінки подається зміст із зазначенням сторінок, з яких починається вступ, розділи та підрозділи, висновки, список використаної літератури і додатки.

Текст курсової роботи повинен бути написаний розбірливо, або надрукований на комп'ютері згідно з вимогами стандарту.

Таблиці, рисунки, схеми супроводжують необхідним текстом, аналізуючи фактичні показники. Таблиці нумерують послідовно в правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці. Необхідно написати слово "Таблиця" і зазначити її номер. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці.

Обсяг курсової роботи - 25-30 аркушів рукописного, або 20-25 сторінок машинописного (або роздрукованого на комп'ютері шрифтом Times New Roman, 14) тексту стандартних аркушів, включаючи таблиці та рисунки (схеми, графіки та `н.). Матеріал вступної частини рекомендується викласти на 1,5-2 сторінках. Основна текстова і розрахункова частина, в якій обґрунтовуються показники розвитку певної галузі підприємства на перспективу та організаційно-економічні заходи їх досягнення, повинна мати 15 сторінок. Висновки і пропозиції мають бути конкретними і викладеними на 1,5-2 сторінках. В кінці курсової роботи можуть бути розміщені додатки, до яких входять схема земельної території підприємства, технологічні карти, розрахункові таблиці, графіки тощо. Вони повинні бути пронумеровані, а у відповідних розділах курсового проекту мають бути посилання на них.

Текст курсової роботи повинен бути стилістично і орфографічно грамотним, викладений зрозуміло, чітко, в логічній послідовності на стандартних аркушах 203x288 мм або 210x297 мм.

Діаграми і схеми, необхідні для розкриття змісту теми, можуть бути виконані безпосередньо в тексті курсової роботи, або окремо на листках ватману, міліметрівки і вкладені в текст.

В курсовій роботі мають бути викладені матеріали аналізу виробничо-фінансової діяльності підприємства за останні 3-5 років.

У визначені строки, відповідно до навчального плану, студенти подають курсову роботу на перевірку. Курсова робота перевіряється викладачем, і після його позитивного висновку допускається до захисту.

Структура курсової роботи рекомендується така:

· вступ, в якому стисло обґрунтовується вибір теми, її актуальність;

· стисла характеристика закладу, організації, підприємства, за матеріалами якого виконана робота;

· основна частина роботи, у якій подається характеристика стану теми, котра досліджується. Теоретичні положення повинні бути проілюстровані практичним матеріалом;

· прикладне використання комп'ютерної техніки - результати, які отримані шляхом роботи на комп'ютері із вказанням відповідного програмного засобу;

· висновок, у якому подаються отримані результати, можуть також визначатися основні напрямки подальшого дослідження теми;

· використана література, розподілена за рубриками (першоджерела, дослідницька література тощо).

12. Специфіка підготовки дипломних робіт

Дипломна робота - це практично перша творча праця спеціаліста. Студент-дипломник вперше самостійно розробляє тему, використовує весь комплекс знань та практичних навичок, отриманих у процесі навчання.

Випускна кваліфікаційна робота повинна представляти закінчену розробку актуальної наукової проблеми. Вона повинна:

- бути актуальною, мати новизну, виконуватись на рівні сучасних досягнень науки і техніки;

- мати спрямування на вирішення практичних завдань майбутньої діяльності;

- стимулювати у студентів творчий пошук нових пріоритетних наукових рішень;

- вимагати опрацювання спеціальної наукової і методичної літератури;

- передбачати вибір оптимальних рішень на основі застосування математичних методів моделювання з використанням сучасних засобів обчислювальної техніки;

- пов'язуватись з планами наукових досліджень керівника, кафедри, інших наукових підрозділів закладу;

- узагальнювати та розвивати науково-дослідницькі уміння студента;

- свідчити про коректне ставлення студента щодо використання даних аналізу результатів та опублікованих матеріалів інших авторів.

У кожному випадку при використанні матеріалів статистики і інших авторів необхідно посилатися на джерела їх опублікування з указівкою назви праці, видавництва, місця і року видання, сторінки.

Найважливішими вимогами змістової частини дипломної роботи можна назвати такі:

1. Чітка характеристика предмета, об'єкту, мети, завдань, методів дослідження, логічна побудова викладеного матеріалу, опис і аналіз проведених автором експериментів.

2. Вивчення і аналіз монографічної і періодичної літератури з теми дослідження.

3. Вивчення і характеристика історії досліджуваної проблеми, її практичного стану, а також передового досвіду.

4. Розкриття теми дослідження.

5. Узагальнення результатів, обґрунтування висновків і практичних рекомендацій.

Вибір теми дипломної роботи має винятково велике значення.

Правильно вибрати тему та об'єкт дослідження - означає суттєво забезпечити її успішне виконання.

Як правило, тематика дипломних робіт розробляється випускною кафедрою ВНЗ, розглядається і затверджується на засіданні кафедри. Перелік тем дипломних робіт кожного року оголошується студентам.

Найчастіше студент обирає тему із оголошеного переліку, але також має право запропонувати тему з обґрунтуванням доцільності її розробки.

Перш за все студенту рекомендують вибрати тему дипломної роботи, яка відповідає спеціальності і спеціалізації, за якою він навчається.

Дипломна робота виконується на основі глибокого вивчення літературних джерел. Підбір і вивчення літератури для виконання дипломної роботи є одним з важливих етапів роботи студента.

Пошук літературних джерел можна проводити різними методами. Загальний порядок опрацювання літературних джерел можна визначити такий:

- вивчення фондів бібліотеки вузу та інших бібліотек за тематичними каталогами;

- вивчення літератури, яка зібрана у фондах фахових навчальних кабінетів, наукових лабораторій і кафедр вузу;

- ознайомлення з науковими публікаціями провідних науковців кафедри, факультету, університету;

- робота з періодичними виданнями фондів читального залу бібліотеки вузу;

- користування послугами бібліотек з мережі INTERNET;

- інші джерела за порадою керівника.

Роботу з літературними джерелами необхідно розпочати з вивчення державних документів, підручників, навчальних посібників, довідників, а також монографій. Потім вивчаються статті у журналах.

Разом із вказаними літературними джерелами можуть бути використані збірники наукових праць, збірники наукових статей і матеріали наукових конференцій.

Якісно провести науково-дослідну роботу - це, передусім, вивчити й проаналізувати раніше опубліковані роботи за темою дослідження.

Результати досліджень із різних наук і областей життєдіяльності відображені у різних видах наукових робіт. Найперше - у монографіях, наукових статтях, тезах, рефератах, дисертаціях, наукових доповідях та звітах.

Монографія - один із основних видів науково-літературних джерел, в якому найглибше і найпослідовніше викладаються результати наукових досліджень. Звичайно, монографія публікується на матеріалах дисертаційних досліджень (кандидатських чи докторських), їхніми авторами, як правило, є відомі вчені. В монографіях знаходять відображення як теоретичні, так і прикладні (практичні) частини дослідження. Вони, як путівники, визначають шлях дослідникам в окремих напрямках, розкриваючи суттєві теоретичні положення, а також способи досягнення результатів. Монографії треба читати уважно, виписуючи найважливіші положення, висловлювання, рекомендації автора. Крім того, ці роботи здебільшого супроводжуються докладними списками літератури за проблемами дослідження, які відкривають широке поле для плідного пошуку. Слід звертати увагу насамперед на цей вид науково-літературних джерел.

Статті - це публікації, які висвітлюють питання, що вивчаються, погляди автора з конкретних проблем, результати дослідження. Студент може звертатися до статей, опублікованих у різних наукових збірниках чи в спеціальних наукових журналах. До речі, специфіка наукових журнальних статей - у донесенні найоперативнішої інформації, у розгляді тих проблем, які актуальні сьогодні.

Тези - коротко сформульовані положення висновків, підсумків, рекомендацій за матеріалами дослідження з тих чи інших проблем. Обсяг їх невеликий - 2-3 сторінки. Збірники тез здебільшого публікуються згідно з матеріалами конференцій, присвячених розгляду конкретних проблем дослідження.

Дисертації - це наукові рукописні роботи, фундаментальні дослідження, після захисту яких аспіранту, докторанту надається вчений ступінь кандидата чи доктора наук. За матеріалами дисертацій публікуються короткі викладки, що називаються авторефератами, у разі необхідності ними може користуватися дослідник. Звернення до тих чи інших науково-літературних джерел рекомендується погодити з науковими керівниками.

Планом дипломної роботи є складений у визначеному порядку перелік розділів та розгорнутий перелік питань, які повинні бути висвітлені у кожному розділі. Правильно побудований план роботи є організаційним початком роботи, допомагає систематизувати матеріал, забезпечувати послідовність його викладу.

План дипломної роботи студент складає самостійно, з урахуванням задумок та індивідуального підходу.

Студентам рекомендується складати план дипломної роботи після опрацювання основної літератури з теми дослідження, чіткого визначення основних понять, що входять у назву теми. Однак при всьому різноманітті індивідуальних підходів традиційним є наступний план:

1. Титульний аркуш.

2. Завдання до дипломної роботи.

3. Анотація.

4. Зміст.

5. Вступ.

6. Основні розділи і спеціальна частина.

7. Висновки.

8. Перелік використаної літератури.

9. Додатки.

Титульний аркуш - перша сторінка дипломної роботи. Він має єдину форму для усіх дипломних робіт і оформлюється згідно зі зразком.

Титульний аркуш друкується на комп'ютері або оформлюється вручну чорними чорнилами без помилок і виправлень. Назва теми дипломної роботи на титульному аркуші повинна точно відповідати формулюванню теми в наказі ректора академії.

Завдання до дипломної роботи друкується на комп'ютері згідно зі зразком. Строк подання закінченої роботи повинен відповідати строку, вказаному у наказі ректора академії.

Анотація - стисле викладення суті дипломної роботи, яке розкриває її основну ідею і практичне значення. Обсяг анотації не повинен бути більшим, ніж одна сторінка. В анотації не варто повторювати назву роботи, переказувати зміст, робити виноски і рекомендації. Вона повинна вміщувати інформацію стосовно обсягу роботи, кількості таблиць та ілюстрацій.

Зміст розташовується після анотації. Слово "Зміст" друкується у вигляді заголовку (симетрично тексту) великими літерами. Зміст послідовно включає найменування всіх частин дипломної роботи (вступ, назва розділів і підрозділів, висновки, перелік літератури, додатки) відповідно до тексту. Найменування, які входять до "Змісту", записуються маленькими літерами, починаючи з великої. Навпроти кожного найменування, праворуч, вказується номер сторінки, з якої починається дана частина роботи.

Вступ, основні розділи і спеціальна частина, висновки входять до текстової частини.

Загальні вимоги щодо оформлення дипломної роботи.

Дипломна робота виконується на аркушах білого паперу формату А4 (210х297мм). Текст може бути віддрукований з 1,5-2 міжрядковими інтервалами та висотою літер і цифр не менше ніж 2,5 мм.

Текст повинен мати поля з 4-х сторін аркуша: верхнє, ліве і нижнє не менше 20мм, а праве - не менше 10мм.

Сторінки нумерують арабськими цифрами, починаючи з титульного аркушу, бланка індивідуальної задачі, анотації і змісту, але номери на них не ставлять. Нумерація починається з 5-ї сторінки. Номер сторінки ставлять у правому верхньому кутку сторінки без крапки в кінці на відстані 10мм від верхнього краю аркушу.

Титульна сторінка оформляється відповідно до встановленого зразка, за нею розміщується план змісту роботи; список літератури подається після висновків дипломної роботи, він оформляється згідно з вимогами бібліографічного опису творів друку.

У дипломній роботі студента велике значення має оформлення його наукового апарату, посилання на джерела, примітки, список використаної літератури. Необхідно пам'ятати, що у будь-якому дослідженні для аргументації, крім цитат, велике місце займають цифри, факти, нові матеріали і документи, які вводяться в науковий обіг дослідником, критика інших поглядів і позицій тощо, на які потрібно робити посилання в роботі.

Виноска (здебільшого порядковий номер) може розкриватися посторінково (внизу сторінки) або ж у списку використаної літератури. Бібліографічні описи, що подаються у виносках, скорочені до мінімуму: автор, назва книги чи статті, місце, рік видання, сторінка. При посиланні на архівні документи - назва архіву, фонду, описання, номер одиниці зберігання та листа.

Якщо дослідник вибирає варіант оформлення посилань на загальний список використаної літератури, то в тексті у квадратних дужках ставиться номер, під яким у списку літератури подається назва джерела, номер, том (якщо це багатотомна праця), сторінка. Наприклад: [21, С.48]. Якщо дослідник посилається на декілька першоджерел, то вони виставляються за порядком списку літератури і відповідно розділяються знаком. Наприклад: [2; 14]. Якщо ж іде посилання на висновки, позиції інших учених, цифри, факти то в цьому випадку посилання передує слово: "див." (скорочено "дивіться").

Як правило, у дипломних роботах віддається перевага бібліографічним посиланням, що оформляються в кінці роботи, тому що багато посилань не потрібні під час читання, крім того економиться місце під час багаторазового повторення одного і того ж джерела.

Особливі вимоги ставляться до стилю наукової роботи. Він повинен відрізнятися певними мовними засобами, логічністю викладення, доказовістю, точністю літературної мови, наявністю загальноприйнятих у науці термінів, символів, понять тощо.

Згідно з вимогами, робота повинна бути написана чітко, охайно, без скорочень (за винятком загальновживаних).

Загальна характеристика оформлення основних розділів дипломної роботи.

Вступ доцільно писати після того, як написана основна частина дипломної роботи. У вступі треба чітко визначити та обґрунтувати свій вибір теми дослідження. Повідомивши, на якому рівні перебуває розробка даної проблеми, дослідник робить висновки про актуальність свого дослідження.

Актуальність наукового дослідження - це його соціальна значущість, що складається з нової наукової інформації, узагальнення передового досвіду, вирішення нових теоретичних завдань, розкриття методів використання теорії у конкретних умовах діяльності.

Обов'язковою частиною вступу є огляд літератури з теми дослідження, в який включають найбільш цінні, актуальні роботи (10-15 джерел). Огляд має бути систематизованим аналізом теоретичної, методичної й практичної новизни, значущості, переваг та вад розглянутих робіт, які доцільно згрупувати таким чином: роботи, що висвітлюють історію розвитку проблеми; теоретичні проблеми, які повністю присвячені темі, потім ті, що розкривають тему частково. В огляді не слід наводити повний бібліографічний опис публікацій, що аналізується, достатньо назвати автора й назву, а поруч у дужках проставити порядковий номер бібліографічного запису цієї роботи в списку літератури. Закінчити огляд треба коротким висновком про ступінь висвітленості в літературі основних аспектів теми.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены