Шляхи гуманізації змісту освіти в сучасній школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

42

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота на тему:

«Шляхи гуманізації змісту освіти в сучасній школі» (Тема 2.3.2)

Вступ

На сучасному етапі становлення Української держави за умови складного політичного і соціально-економічного її стану особливо відчутний негативний вплив на сучасну школу таких суспільних явищ, як посилення аморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знецінення освіти, падіння авторитету вчителя, росту агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків. Аналіз цих деструктивних процесів у сучасному суспільстві дозволяє зробити висновок, що є небезпека виростити бездуховне покоління, не «обтяжене» інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться до культурних та загальнолюдських цінностей, не прагне до здорового способу життя.

Розв'язання цієї проблеми, як підтверджує вітчизняний і світовий досвід, можливе за умови оптимізації управління процесом виховання за допомогою гуманізації освіти, що має забезпечити утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві. Гуманізація освіти передбачає, насамперед, сприяння розвитку творчих можливостей людини, її інтелектуальної свободи, створення максимально сприятливих умов для розкриття особистості.

Актуальність даної роботи обумовлена загостренням протиріч між об'єктивною необхідністю гуманізації освіти і її сучасним станом, між процесами саморозвитку особистості і системою традиційного нормо відповідного навчання та виховання, а також недостатньою розробленістю теоретичних основ означеної проблеми. Актуальності набуває проблема створення умов для формування особистості, яка має високий рівень самосвідомості, творчої активності, відповідальності, керується у своїй суспільне корисній діяльності та поведінці гуманістичними цінностями.

У зв'язку з цим, соціальні та педагогічні проблеми гуманізації навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи стають пріоритетними в українському суспільстві.

Окрім зазначеного, зміна способу, змісту праці, науково-технічний прогрес сучасного суспільства визначає потребу не тільки у вузькій професійній підготовці людини, вдосконалення її кваліфікаційного рівня, але й у більш широкому культурному розвитку працівників, формуванню у них високих моральних якостей. Сьогодні спостерігається протиріччя між потребами суспільства у таких високогуманних особистостях та реальністю нашого повсякденного життя: дефіциту людяності, милосердя, співчуття, доброти. Все це посилюється прискоренням темпів життя, бурхливим розвитком засобів масових комунікацій, в результаті чого людина впродовж дня вступає в безліч стосунків. Закономірно, що для неї важливо на якому рівні здійснюється її взаємодія та контакти з іншими людьми, як це впливає на її емоційний стан, самопочуття, життєвий тонус.

Людям понад усе потрібний гуманізм, який би регулював і облагороджував їхні стосунки. Прагнення бачити позитивне в кожній людині є основою любові до всіх. Це головна умова високої моральності [4,66].

Гуманізм - це відображення людяності у всіх багатоманітних проявах людської поведінки, ствердження поваги до людини та її цінностей [5,54].

Основним критерієм суспільних відносин є утвердження блага людини. Ці тенденції гуманізації сучасного суспільства не можуть не виявлятися в освіті, не впливати на її спрямованість, зміст і організацію. Тому основна вимога сьогодення до школи - це створення і включення до практичної дії механізмів розвитку гуманізації освіти.

Ідеї гуманізму супроводжували розвиток педагогіки впродовж усієї її історії. Г. Сковорода, І. Песталоцці, Л. Толстой, Я. Корчак, В. Сухомлинський… У цьому ряду багато й інших імен філософів, педагогів, мислителів, чиї погляди, ідеї, підходи, системи навчання і виховання утверджували гуманну педагогіку, готували підґрунтя для того, щоб до неї прийшли врешті країни й народи. Гуманізацію навчання і виховання прагнули втілити в своїй практичній діяльності педагоги-новатори - В.Ф. Шаталов, С.М. Лисенкова, І.Л. Волков, Є.М.Ільїн, Т.І. Гончарова та інші. Цій проблемі присвячено також значну частину робіт Ш.О. Амонашвілі. Різні аспекти даної проблеми розглядали такі дослідники, як В.Г. Бутенко, О.І. Виговська, І.І. Огієнко, О.В. Столяренко; авторами сучасних концепцій особистісно-зорієнтованого навчання і виховання є І.Д. Бех, В.О.Білоусова, С.У. Гончаренко, Ю.І. Мальований, О.Я. Савченко, І.С. Якиманська та інші. Ці, та багато інших авторів доводять необхідність гуманізації освіти як однієї з найважливіших умов відродження національної освіти.

Гуманізація освіти проголошена вихідним принципом реалізації державної національної програми «Освіта (Україна XXI століття)», і полягає в «утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітянських потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи.»

Об'єкт дослідження: процес гуманізації освіти та виховання.

Предмет дослідження: мета освіти та виховання; зміст, форми та принципи гуманістичного педагогічного процесу; шляхи гуманізації навчально-виховного процесу; відносини між об'єктами та суб'єктами виховання.

Мета дослідження: розібратися в специфіці гуманізації освіти та виховання; розробити рекомендації щодо реалізації принципу гуманізації в навчально-виховному процесі.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

Охарактеризувати сутність гуманізації освіти.

Вивчити умови, шляхи та фактори впровадження принципу
гуманізму в навчально-виховний процес.

Охарактеризувати цілі та завдання гуманного навчально-виховного
процесу в сучасній школі.

Показати необхідність переходу від авторитарного навчання до
утвердження гуманного навчання.

Методи: загальнотеоретичні (конкретизація, аналіз, синтез, порівняння, індукція); соціологічні (анкетування, опитування); теоретичні (аналіз літератури, документацій); емпіричні (спостереження, бесіда).

Практичне значення: запропонований матеріал буде цікавий студентам педагогічних навчальних закладів, викладачам, батькам і усім, кого цікавить проблема гуманізації освіти та виховання.

1. Українські та зарубіжні педагоги про гуманізацію освіти та виховання

Система гуманістичних поглядів, створена українськими та зарубіжними педагогами, філософами та діячами культури є надбанням громадської і педагогічної думки впродовж століть.

Так, український філософ Г. Сковорода, утверджуючи ідеї гуманізму, писав, що виховання повинно сприяти злиттю людини з народом, служити справі утвердження людського щастя, формувати «благородне серце» і «високі думки».

Проблемам виховання дітей і молоді в дусі гуманізму особливу увагу надавав В.О. Сухомлинський. Він неодноразово підкреслював, що нема і не може бути виховання гуманіста без людської любові і поваги до вихованців, бо саме розумна любов і повага роблять дитину здатною піддаватись впливові педагога і колективу.

Сучасні вчені-дослідники С.У Гончаренко та Ю.І. Мальований розробили цілісну концепцію гуманізації освіти. О.І. Савченко простежує шлях руху від людини освіченої до людини гуманної та умови її формування. В.О.Білоусова, Є.В. Бондаревська, В.А. Киричок розкривають шляхи, методи та нові технологічні засоби гуманізації навчально-виховного процесу.

Однією з найвідоміших зарубіжних гуманістичних педагогічних систем є виховна система Селестена Френе - французького педагога XX століття, яка характеризується глибокою увагою до психології дитини, оригінальним вирішенням проблем організації шкільного життя, інтенсивними пошуками нових методів виховної діяльності школи. С. Френе має такі ознаки особистісно-зорієнтованого навчання і виховання:

* у центрі навчально-виховного процесу - дитина, а визначальний фактор формування особистості - її життєвий досвід;

* побудова виховного процесу за результатами наукового вивчення особистості учнів;

* широке запровадження нових оригінальних матеріальних засобів навчання та виховання (типографія, «вільні тексти»);

*індивідуалізація та диференціація процесу навчання та виховання особистості дитини, здійснення його у індивідуальному режимі учнів;

* гуманізація форм контролю знань, оцінювання не тільки формального результату, але й зусиль, затрачених на виконання роботи;

* пріоритетність морального виховання особистості.

У контексті досліджуваної нами проблеми, актуальною є також ще одна педагогічна система гуманістичної спрямованості - це вальдорфська педагогіка, міжнародний культурно-освітній рух, представлений нині біля 500 Вільними Вальдорфськими школами, 1000 дитячих організацій. Вальдорфські школи та дитячі садки розповсюджені у Західній Європі, Скандинавії, США, Південній Америці, ЮАР, Японії та ін. З кінця 80-х років вони інтенсивно розвиваються у Східній Європі, Польщі, Чехії, Словаки, Німеччині.

У витоків вальдорфської педагогіки стоїть німецький вчений, філософ, дослідник творчості Гете, засновник нового духовного руху - антропософії - Рудольф Штейнер (1861-1925).

Сутність вальдорфської педагогіки полягає у тому, щоб уникати давати навчальний матеріал учневі у готовому вигляді. Тобто у школі дається мінімальне, решту дитина доповнює сама - фантазією, мисленням і відчуттям, тому у вальдорфській школі немає готових рецептів та визначень. Отже, ми можемо констатувати, що сутність штейнеровської теорії пізнання полягає у тому, що людина доповнює те, що приходить до неї «неготовим» (наприклад, зміст книги - це не ті слова, що в ній написані, зміст її у тому, наскільки ми її можемо доповнити). На принципі доповнення побудований світ сприйняття, світ природи, тоді педагогіка, що побудована на цьому принципі, є за своєю сутністю природною педагогікою. З принципу доповнення виходить ще один важливий принцип - простота. Вальдорфські школи частково заперечують технічні засоби навчання, зокрема телебачення. Адже, на їх думку, готові іграшки, техніка - це те, що дитина отримує у готовому вигляді, а значить це уповільнює її розвиток. Простота ж збуджує фантазію. Тому діти разом з вчителем самі виготовляють іграшки з дерева, шишок, черепашок, соломи, каштанів та інше. Отже, ми можемо зробити висновок, що саме так у цій

системі навчання та виховання розвивається уява, фантазія, відчуття та мислення дитини.

Загальним законом для вальдорфських шкіл є закон гетеаністичного методу пізнання. Це означає: пізнавати світ, пізнаючи себе, та пізнавати себе, пізнаючи світ, тобто зрозуміти себе, щоб зрозуміти іншу людину, «…побачити багатогранність її душі, ЇЇ неповторність, щоб відкривати красу оточуючого світу, особливим, духовним зором осягати таємниці життя». Отже, ми можемо стверджувати, що вальдорфські школи застосовують надзвичайно ефективний метод, який дозволяє зберегти здатність дітей дивуватись, фантазувати. Цей метод - образне викладання педагогом навчального матеріалу на будь-якому уроці є одним з головних у вальдорфській педагогіці.

Ще одним з основних принципів даної педагогіки є принцип свободи. Завдання вчителя - виховувати дитину вільною, через те, що пізнання дає їй чітку уяву про нетривалість світу; за такого підходу вихователю слід переконати дитину, що світ цей можна пізнати і знайти у ньому своє місце. Тому дорослі повинні допомогти дитині увійти у світ так, щоб вона не перестала його любити. На нашу думку, застосування цього важливого принципу вальдорфської системи виховання забезпечує значний позитивний результат: у такій школі діти не знають страху, тому що там не допускається насильство та принизливі порівняння, їх розвиток будується на успіхах та на взаємодії всіх учасників педагогічного процесу, що відповідає принципам гуманістичної педагогіки.

Наступним є те, що багато процесів життєдіяльності людського організму підпорядковуються особливим біологічним ритмам, тому природо відповідна та гуманна педагогіка має враховувати ці життєві ритми. Вальдорфська педагогіка враховує і ритм індивідуального розвитку дитини, і ритм навчального дня, тижня, року, і внутрішній ритм уроку. Значення цього принципу важко переоцінити, адже його реалізація - одна з основних вимог особистісно-орієнтованого виховання, яка сьогодні лише починає запроваджуватись у життя масової загальноосвітньої школи.

Таким чином, за результатами нашого дослідження, вальдорфська педагогічна система ґрунтується на принципах гуманізму і відповідає основним

вимогам особистісно-орієнтованого навчання та виховання. В її основі - вчення про індивідуальність та унікальність кожної дитини, яка має осягнути світ шляхом самопізнання і саморозвитку в партнерстві з учителем та батьками. Завдяки цьому, за даними опитування учнів Міністерством освіти Німеччини, рівень знань випускників вальдорфських шкіл вищий середнього; вони здатні до самостійного мислення і вільніші у своїх судженнях; менше прив'язані до матеріального; більш комунікабельні; серед них немає кар'єристів, їх інтереси спрямовані на соціальну сферу.

Гуманістичну спрямованість має також педагогічна система М Монтессорі. Аналіз її праць дозволяє визначити три провідні положення, які характеризують сутність педагогічної теорії:

Виховання повинно бути вільним.

Виховання повинно бути індивідуальним.

Виховання повинно спиратись на дані спостережень за дитиною.
Отже, гуманізм у педагогіці є виявом ставлення до дитини та її духовного

життя як до самодостатньої особистості. Гуманізація навчально-виховного процесу передбачає ґрунтовну «переоцінку вартостей» з перенесенням акценту на становлення особистості та розвиток її духовності.

Аналізуючи праці, твори, діяльність відомих філософів, педагогів, мислителів, діячів культури, педагогів-новаторів, ми дійшли такого висновку: вони усвідомлювали, що педагогіка, яка нав'язувалась їм діючою на той час суспільно-політичною системою, не відповідає завданням виховання особистості, де пріоритетом є духовні цінності. Тому в центр навчально-виховного процесу вони намагались поставити дитину - не тільки як об'єкт, але й суб'єкт виховання. Саме це, на нашу думку, у поєднанні з особистісними якостями і педагогічною майстерністю зумовило успіх їхньої педагогічної діяльності.

гуманізація освіта виховний педагогічний

2. Сутність гуманізації освіти

Нинішні соціально-політичні реалії в нашій державі, закріплені в її Конституції, створюють об'єктивні передумови для розбудови освітньої системи на засадах гуманізму. Ось ця трансформація існуючої освіти в побудовану на справді гуманістичних засадах найзагальніше характеризується поняттям гуманізація освіти.

Гуманізація освіти передбачає створення таких змісту, форм і методів навчання та виховання, які забезпечують ефективний розвиток індивідуальності дитини - її пізнавальних процесів, особистісних якостей, таких умов, за яких дитина може і хоче навчатися, особисто зацікавлена в тому, щоб сприймати навчальні й виховні впливи. Особливою функцією навчання при цьому стає не стільки формування високого рівня інтелекту, скільки формування розвиненої особистості з високими, громадсько значущими цілями й ідеалами.

У перетворені освіти на таку, що створює найкращі умови для саморозвитку всіх психічних, фізичних, моральних можливостей дитини, для формування в неї рис особистості гуманіста вбачає сутність гуманізації освіти Г. Балл. Він пов'язує її з вирішенням таких трьох головних завдань: демократизацією устрою системи освіти; перетворення взаємодії вчителя й учнів у засіб творчого саморозвитку останніх; створення умов формування в учнів та вчителів особистості гуманіста, демократа, творця.

Гуманізація освіти також пов'язується певною мірою із практичним утіленням положень гуманістичної педагогіки - напряму в теорії і практиці виховання, що виник усередині XX століття в США, який пріоритетним завданням вважає сприяння становленню і вдосконаленню цілісної особистості, котра відкрита для сприймання нового досвіду і прагне до максимальної реалізації своїх можливостей та здатна до усвідомленого і самостійного вибору в різних життєвих ситуаціях.

Наведені розуміння гуманізації освіти дають можливість вичленити сутнісні ознаки цього поняття. Це - зміщення пріоритетів освітнього процесу в бік розвитку психічних, фізичних, інтелектуальних, моральних та інших сфер особистості замість просто оволодіння певною інформацією та формування визначеного кола вмінь й оцінок, що стає вже не стільки метою, скільки засобом досягнення мети оновленого освітнього процесу. Це - зосередження зусиль на формуванні вільної, самостійно мислячої особистості громадянина-гуманіста, здатної здійснювати обґрунтований вибір у різноманітних навчальних і життєвих ситуаціях. Це, нарешті, забезпечення належних організаційно-педагогічних, морально-психологічних та інших умов для успішного досягнення вказаної переорієнтації освітнього процесу.

Гуманізація навчання передбачає перебудову навчального процесу відповідно до ідей гуманізації освіти. Вона означає насамперед перехід від авторитарного навчання з нехтуванням особистості учня, його пригніченням, з безумовним пріоритетом позиції вчителя як єдино можливої, безапеляційно правильної і незаперечної до утвердження гуманного навчання, побудованого на визнанні педагога і вихованця рівноправними партнерами у навчальному процесі, які однаково зацікавлені в його позитивних результатах і підпорядковують цьому свою діяльність. А це означає, що учень стає повноцінним суб'єктом навчання. Саме утвердження учня в ролі суб'єкта навчального процесу - активного, свідомого, небайдужого його учасника - є ключовим у розумінні педагогічної сутності його гуманізації та визначенні основних підходів до її практичного втілення.

Гуманістична освіта відмінна від тієї, до якої ми звикли, призвичаїлись і яка була зорієнтована на всебічний розвиток особи. Було і є зрозумілим:

всебічний розвиток особи неможливий, бо людина в своєму розвиткові характеризується відмінністю індивідуальних особливостей, неповторністю індивідуальних спроможностей і внутрішніх устремлінь. Кожна людина має право на розвиток саме тієї сфери своєї індивідуальності, до розвитку якої вона виявляє схильності, до чого у неї «лежить душа».

Мета навчально-виховного процесу: повна і закінчена підготовка учня до повноцінного життя в суспільстві через розвиток його індивідуальності та становлення і розвиток його особистості.

Мета становить перед школою чіткі завдання, зокрема:

* соціально-психологічне - психологічна і соціальна підготовка до життя в суспільстві, розвиток особистісних якостей, допомога в засвоєнні і нагромадженні різних видів досвіду;

* професійне - підготовка учнів до праці в суспільстві, оволодіння професією, обраною самою дитиною (чи з допомогою батьків);

* дидактичне - процес освіти учнів.

Дидактичне і професійне завдання - традиційні. Новим у процесі освіти може бути лише характерологічна її спрямованість і частково - її зміст, а в професійній підготовці - орієнтація на потреби і схильності самих учнів, що зумовить створення диференційованої мережі шкіл і класів з різною професійною цілеспрямованістю. Початок процесу професійної диференціації ми можемо сьогодні спостерігати на прикладі шкіл і класів, що орієнтуються на найбільш престижні професії: економістів, менеджерів, секретарів-референтів, банківських працівників тощо. А також фізико-математичні класи, класи з хімічних і інших природничих наук, педагогічні, філологічні класи і т.д.

Соціально-психологічне завдання, у прихованій чи відкритій формі, завжди виконувалося школою. Воно є найважчим у виконавстві, бо продовжуване в часі і неоднозначне з врахуванням формування і розвитку індивідуальних особистісних якостей. Орієнтація на гуманізацію системи освіти висуває соціальне завдання, однозначне з дидактичним і професійним. Вирішення ж соціально-психологічного завдання повною мірою, щодо розвитку особистісних якостей учнів, уможливлюється лише зі зміною характеру освіти і відмови від попередньої моделі учіння.

Для виконання соціально-психологічного завдання школа повинна не тільки всебічно сприяти розвитку індивідуальності учнів, а й цілеспрямовано формувати у них здібності до самореалізації і саморозвитку. А це означає, що перед школою стоїть не лише завдання вільного розвитку особистості, а й цілеспрямованого формування і розвитку окремих її якостей, які допоможуть «знайти себе» і реалізувати нагромаджений потенціал. Найважливішою проблемою становлення сучасної педагогіки на нових принципах, яка складає основу професіоналізму учителя, - учіння розуміється як знання, сприймається як переконання, втілюється як дія [1,9].

3. Гуманістичний начально-виховний процес. Як цього досягти?

Перехід від навчання з примусу, під тиском до самонавчання, зумовленого усвідомленою і прийнятою метою та стійкими мотивами є одним із найсуттєвіших аспектів гуманізації навчання в школі.

Гуманізувати навчальний процес означає створити такі умови, за яких дитина не може вчитися погано або взагалі не хотіти вчитися. Розглянемо основні складові, що забезпечують такі умови.

Умови успішного навчання з точки зору гуманної педагогіки

1. Забезпечення атмосфери психологічного комфорту, «психологічної безпеки»

Гуманна педагогіка заснована на вірі в дитину. Саме така віра має визначити сутність підходу до побудови стосунків між учителем і вихованцями, зумовлювати тактику педагогічних впливів. Вона передбачає прийняття вихованця таким, який він є, з усіма його позитивними та негативними рисами, розгортання педагогічної взаємодії з опорою на позитивне разом з усвідомленням необхідності корекції окремих якостей особистості.

Одна з трагедій сучасної школи - формування психологічного типу людей-невдах, невпевнених у своїх силах, людей, у яких постійне акцентування на їхніх невдачах у навчанні призводить до вироблення комплексу неповноцінності. Породжений та закріплений антигуманними педагогічними діями і схований у глибинах дитячої душі страх невдачі негативно позначається на всьому подальшому житті.

Необхідність створення ситуації успіху зумовлюється притаманною кожній людині й потребою самоутвердження, що є рушійною силою будь-якої діяльності. Гуманне навчання має сприяти якнайповнішій реалізації цієї потреби і ґрунтуватися на ній.

2. «Духовні зустрічі з учителем»

Ще в VІІ-VІ ст. до н.е. в Китаї сформувалася система навчання, яка в сутнісних рисах збереглася до нашого часу. В ній реально виділяються три аспекти навчання - моральний, інтелектуальний, фізичний. Інтелектуальний аспект пов'язаний з традиційним здобуванням знань, фізичний - передбачає фізичний розвиток школярів засобами різних видів спорту. Але на першому місці стояв і продовжує стояти моральний або духовний аспект, який китайці називають «внутрішнім» чи «справжнім» навчанням. Суть його виражається поняттям «передача духу» або «духовні зустрічі з учителем». Він передбачає повний душевний контакт між наставником і вихованцем, здатність педагога бачити, відчувати внутрішній стан дитини, спілкування на рівні почуттів, облагороджуючий вплив особи вчителя, його внутрішнього світу на вихованця.

Гуманізація навчального процесу починається з переорієнтації внутрішніх особистісних установок учителя, з його багатого внутрішнього світу, із здатністю до «духовних зустрічей» з вихованцями.

Педагогічна етика - основа гуманізації відносин в сучасній школі

Спостереження переконують, що важливим засобом гуманістичного виховання є реальні стосунки між людьми - в школі та поза нею, зокрема стосунки вчителів і учнів. Важливе значення має загальний стиль життя, який склався в школі чи в окремому класі та вплив на нього адміністрації школи і самих учителів. Сприятливим щодо гуманізації навчально-виховного процесу є стиль взаємин, який, по-перше, характеризується певним рівнем інтелігентності, культури, духовності. По-друге, в основі стосунків на уроці, і в школі в цілому, має бути любов учителя до дітей як вияв його власного гуманізму.

Прикро визнавати, але більшість вчителів спрощено сприймають поняття гуманізму, залишаючи поза увагою головні принципи: визначення прав особистості, думки та позиції іншої людини; ненасильницьке формування потрібних якостей; відмову від фізичних покарань, що принижують честь та гідність особистості, тощо.

Термін процесу гуманізації залежить від багатьох об'єктивних та суб'єктивних факторів, серед яких найважливіше місце займає сам вчитель, його педагогічна позиція, етика і такт. Саме педагогічна етика є основою гуманізації відносин у сучасній школі, провідним фактором розвитку особистості. Педагогічна етика, такт, толерантність дали б можливість демократизувати стосунки між учасниками навчально-виховного процесу.

Педагогічна етика - це сутність морально-психологічної сторони діяльності вчителя, професійна особливість його поведінки у взаєминах з усіма учасниками педагогічного процесу. Як лікар не може порушити принципи медичної етики, так і вчитель мусить чітко дотримуватися вимог до його професійної моралі:

повага до вихованця;

педагогічний оптимізм;

розуміння душевного стану дитини;

прагнення підняти авторитет кожного школяра;

виявлення інтересу до справ кожної дитини.

Ці вимоги є одночасно і своєрідними педагогічними законами, порушення яких деформує особистість, унеможливлює її гармонійний розвиток.

Для того, щоб визначити чітке місце принципів гуманізму та педагогічної етики у професійній діяльності вчителя, треба згадати закономірності розвитку особистості, її поведінки в соціумі. Серед них провідне місце займають:

* зайняти своє значне місце в колективі ровесників;

* бажання дтитини швидше стати дорослою;

* отримати від дорослої людини позитивну оцінку своїх дій;

* самоповага та інше.

Наскільки адекватно відбувається у дитини динаміка розвитку цих потреб, настільки гармонійно проходить і процес її формування. Зазначене підказує логіку педагогічного впливу на особистість, в якому перевага належить саме методам і прийомам творення людини, гуманізації стосунків.

А це - доброта, щирість, довіра, прохання, організація успіху у навчанні, опосередкована дія тощо.

Результати опитувань школярів підтверджують це. На питання «Які якості вчителя ви цінуєте найбільше?» діти відповіли майже однозначно - саме людські якості: доброту, чуйність, врівноваженість, веселість.

Педагог, який дотримується принципів педагогічної етики, керується основними закономірностями розвитку особистості, вимірює силу свого виховного впливу ще одним правилом - збалансованим використанням прийомів індивідуальної педагогічної дії.

На жаль, це «золоте правило індивідуальної взаємодії» сприймають далеко не всі педагоги. Існує упереджено негативне ставлення до змісту і суті ідей гуманізму. Іноді можна чути вчительські заперечення: «дітям тільки дозволь - вони сядуть тобі на голову», «сучасна дитина не розуміє доброго слова», «бути гуманним - це втратити управління дитиною» тощо. Найчастіше така педагогічна позиція спирається на принцип «мета виправдовує засоби», відомий ще за часів контрреформації, що належить одному з фундаторів єзуїтського ордена. Та й у нашому минулому з авторитарними методами управління та виховання було чимало подібних догм.

Залишки моралі та психології середньовіччя, тоталітарних режимів виявились занадто живучими, вони репродукуються і в нинішніх умовах, стримують процес гуманізації, коли підростаюче покоління докорінно змінилося і потребує зовсім іншого ставлення до себе. Доведено, що ефективність навчання за умов авторитарного тиску на дитину є, як правило, невисокою. Адже учні не вчаться, а спрямовують свої зусилля на пошуки захисту від репресій, утисків учителя.

Отже, педагогічна етика є актуальною проблемою та потребою сьогодення, системо творчим компонентом діяльності вчителя, його професійної майстерності. На думку грузинського педагога-гуманіста Ш. Амонашвілі, етичність педагога по відношенню до школярів має подвійний результат: по-перше, створює загальну атмосферу взаємоповаги, невимушеності навчально-пізнавальної діяльності, по-друге, формує у школярів етичні норми моральної поведінки в суспільстві [5,55].

Гуманістична спрямованість - як елемент педагогічної майстерності

Гуманістична спрямованість - найголовніша характеристика майстерності. Що становить спрямованість особистості? Ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації.

Гуманістична спрямованість - спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Слід ураховувати той факт, що діяльність вихователя зіткана з педагогічних драм, якщо драмою вважати зіткнення думок, боротьбу за утвердження позиції. Причому, що вищий рівень майстерності, то чіткіше виявляються конфлікти, бо новизна систем, які пропонуються талановитими вчителями, часто натрапляє на опір сталих поглядів.

Педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя багатоаспектна. її становлять ціннісні орієнтації:

* на себе - самоутвердження (щоб бачили в мені кваліфікованого, вимогливого, справжнього вчителя);

* на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя програма, заходи, способи їх пред'явлення);

* на школяра (дитячий колектив в актуальних умовах - адаптація);

* на мету педагогічної діяльності (на допомогу школяреві в розвитку гуманістична стратегія).

Варіативність форм навчально-пізнавальної діяльності школярів повинна враховувати наступні умови: зміст, ступінь складності, характер навчального матеріалу, характер форм організації навчально-пізнавальної діяльності, їхнього поєднання та взаємодії; типологію груп учнів, яка визначається на основі рівня підготовленості учнів, особливостей навчальної діяльності школярів, а також їхніх здібностей; наявність в учнів досвіду самостійної роботи, роботи в парах та в групах; матеріальну базу класу; емоційно-психологічний стан класу, вчителя й окремих учнів.

Гуманістична спрямованість педагога визначає стратегію його уроку: що на ньому головне - з'ясування біографічних відомостей про письменника чи роздуми про сенс життя, вибір долі, над чим замислюються й учні?

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа, відповідальна за якість організації виховного процесу.

Таким чином, основними положеннями сучасної концепції гуманістичної спрямованості є:

визначення пріоритету особистості, її унікальності;

співробітництво всіх суб'єктів педагогічного процесу в розв'язанні
навчально-виховних завдань;

опора на загальнолюдські і національні духовні цінності;

широкий культурологічний підхід до вибору виховних технологій;

гуманізація виховного середовища, міжособистісних стосунків у
всіх підсистемах педагогічної навчально-виховної системи;

засудження і безумовне усунення з педагогічної практики методів
адміністрування, примусу, авторитаризму;

звернення до скарбниці народної педагогічної думки і досвіду.

Як же змінити підхід до дитини, перейти від авторитарної, каральної до гуманістичної педагогіки? По-перше, треба визначити реально пріоритет дитини в педагогічному процесі і вимірювати результати педагогічної праці динамікою її особистісного розвитку. По-друге, приймаючи рішення в тій чи іншій конфліктній педагогічній ситуації, слід оцінити спрямованість своєї орієнтації на інтереси справи, психологічний клімат та взаємини в колективі, на самого себе, на офіційну субординацію. Саме такий підхід дасть змогу встановити рівновагу ставлення до себе та інших, що і є основою дружби,

любові, людяності. У цьому відношенні можна пригадати вислів Будди, сказаний дві з половиною тисячі років тому: «Справжня перемога - та, коли ніхто не програє, а виграють обидві сторони». Дійсно, перемога через згоду - це те, до чого прагне все наше суспільство, яке бажає бути правовим і жити згідно з законами. А такому суспільству потрібна самоврядна особистість. Тому третій шлях - це розвиток самоврядування серед дітей. [5,56]

Принципи побудови та шляхи гуманізації навчально-виховного процесу

Навчальний процес, що відповідає стратегії гуманізації, ґрунтується на таких принципах:

а) формування особистісного стилю взаємин з однолітками по навчанню і вчителем. Спілкування і взаємодія є основним механізмом передачі соціального досвіду, а особистісний характер взаємин найбільше відповідає завданням гуманізації учіння і виховання;

б) активна взаємодія з однолітками і взаємне збагачення. Для розвитку особистості найбільш прийнятною є ситуація відносної рівноваги у сфері обміну духовними цінностями, коли в мікрогрупі і в класному колективі в цілому кожен учень отримує можливість рівнозначно відбувати роль віддаючого знання і сприймаючого;

в) включення учнів у творчу діяльність і розвиток творчих здібностей. Творча діяльність є засобом інтенсивного розвитку інтелектуальних здібностей і особистісних якостей учня. Розвиток творчих здібностей є своєрідною гарантією того, що учень може орієнтуватися і знаходити рішення в нестандартних життєвих ситуаціях і професійних проблемах.

Ці три принципи визначають гуманістичний характер навчального

процесу і тому їх можна назвати стратегічними.

Послідуючі, тобто тактичні принципи, як невід'ємна складова гуманізації, спрямовані на створення оптимальних умов для розвитку і учіння школярів. Такі умови виникають, коли навчальний процес відповідає природним механізмам розвитку інтелекту учнів і нагромадження ними соціального досвіду. Наступні три тактичні принципи такі:

г) створення позитивного естетичного фону учіння і атмосфери емоційно-почуттєвого піднесення і успіху. У школі дитина повинна відчувати себе затишно і захищеною від негативних почуттів. У її свідомості слід створити образ класу і школи як чогось світлого, завжди цікавого, веселого і доброго (почуття прекрасного і піднесеного). Це уможливлюється за єдиної умови - формування в учнів постійного відчуття успіху. Успіх завжди підсилює властиве дитині прагнення до діяльності, підвищує її активність в навчальному процесі і настійливість при виконанні пропонованих учителем завдань, забезпечує підвищення працездатності і більш високу успішність, підвищує готовність до сприйняття нового;

д) опора на гру, як засіб позитивних почуттів. Гра не є провідним видом діяльності учнів, але стоїть на другому місці після навчальної діяльності. Вона є для дитини найбільш природною формою життєдіяльності, тому використання форм гри під час організації уроку підвищує зацікавленість, а, отже, ефективність засвоєння матеріалу. Крім того, гра - ідеальний місток переходу до творчої діяльності;

е) врахування вікових особливостей. Виховання в школяра власне творчих здібностей лише до закінчення початкової школи має свій відбиток на організації навчального процесу в початковій школі. Тому, звичайно, під час роботи з молодшими школярами переважатиме гра із засвоєнням учнями ситуацій вибору. Повноцінне ж включення учнів у справжній творчий процес відбуватиметься лише з переходом до середньої школи.

Спираючись на ці принципи, вчитель може розробити і реалізувати практично методику організації уроку у формі творчої пізнавальної діяльності.

Можна виокремити такі шляхи гуманізації навчально-виховного процесу:

1. Шлях цілеспрямованого виховання окремих якостей особистості через зміст навчання. Він передбачає вивчення методологічних основ,

методів, теорій науки, а засвоєння програмового матеріалу (понять, законів, формул тощо) розглядається як їх конкретизація.

2. Шлях більш значущий та ефективний, що ґрунтується на перебудові методів організації навчального процесу. Головне в ньому - переосмислення функцій вчителя та учнів.

У процесі дослідження були вироблені основні правила ставлення педагога до школярів, які сприяють вирішенню виховних завдань. Це, зокрема, такі правила:

будьте терплячі та поважайте судження учнів;

умійте визнавати свою неправоту, це лише зміцнить ваш авторитет і дасть моральне право говорити про помилки школярів;

умійте помічати навіть незначні позитивні зрушення учнів і будьте при
цьому «щирими у своєму визнанні та щедрими в похвалах»;

зробіть так, щоб недолік, який ви хочете в учня виправити, можна було легко виправити, а справа, якою ви хочете його захопити, стала для нього легкоздійсненною.

Гуманізація навчання передбачає товариські і навіть дружні, а не тільки ділові, навчальні стосунки з учнем.

Проте основна умова гуманізму - це доступність, відповідність кількості і якості навчального матеріалу можливостям учня.

Створити такі умови може лише вчитель-гуманіст. Окрім того, більшість педагогічних проблем розв'язуються з допомогою доброзичливих стосунків між учителем і учнем. Учитель має створити такі умови, щоб учень став суб'єктом навчального процесу.

Особистість дитини має відчувати себе неповторною, вільною, незалежною. Вона повинна мати право на вибір та прийняття самостійних рішень.

Ми окреслили фактори, які сприяють вихованню учнів у процесі навчання на основі принципів гуманізації знань. До таких факторів відносяться, зокрема:

1. Засвоєння основ наук, що становлять головний зміст навчальних предметів і є підґрунтям для формування в учнів наукового світогляду, поглядів і переконань, необхідних сучасній людині.

2. Формування колективізму, пізнавальної потреби, потреби в неперервній самоосвіті та саморозвитку.

3. Вплив на формування особистості учнів, на виховання у них кращих якостей громадянина.

Пропонуємо критерії ефективності виховної роботи з позиції гуманізації навчально-виховного процесу:

Взаємозв'язок навчальної та позаурочної діяльності, скоординованість всіх виховних заходів.

Емоційна насиченість життя школи, використання елементів гри «педагогіки радості».

Творча взаємодія поколінь, що виявляється в гуманних, довірливих стосунках між дорослими і дітьми. Відсутність педагогічної авторитарності, доброзичливість і щирість у взаєминах, що зближують учителів та учнів.

Комфортне самопочуття учня в школі, колективі, задоволення його очікувань, почуття внутрішньої єдності з товаришами.

Громадянська спрямованість особистості, активність її життєвої позиції.

Близькість ціннісних орієнтацій учнівського колективу і моральних цінностей людства.

Особистісна свобода і гуманізація освіти

Розробляючи шляхи впровадження в освіту гуманістичних засад, ми впевнюємося в необхідності опертися, як на одну з основних, на категорію свободи. Зважаючи ж на те, що провідну ідею гуманізації освіти можна визначити, як орієнтацію її цілей, змісту, форм і методів на сприяння гармонійному розвиткові особистості того, хто навчається, доходимо висновку, що трактована так гуманізація має передбачити надання йому, по-перше, необхідного обсягу зовнішньої свободи і, по-друге, дійової допомоги у здобутті внутрішньої, особистісної свободи.

Проаналізуємо сутність особистішої свободи та напрями врахування цієї сутності в гуманізації освіти, спираючись на погляди видатних психологів і філософів.

Передусім процитуємо Віктора Франкла. «Бути вільним, - вказував він, - це негативний аспект цілісного феномена, позитивний аспект якого - бути відповідальним. Свобода може виродитись у просту сваволю, якщо не проживається з точки зору відповідальності» [14,88]. Особистісна свобода, поєднана з відповідальністю, істотно відрізняється від «волі», що тлумачиться як свобода робити, що заманеться (або взагалі нічого не робити).

Водночас свобода як «воля», як «простір у діях» має не тільки минущу, інструментальну, а й самостійну цінність. Врахування цього проглядається у тлумаченні «позитивної свободи» Еріхом Фроммом як «спонтанної активності всієї цілісної особистості людини». Фромм підкреслює, що індивід існує у стані позитивної свободи «як незалежна особистість, але не ізольована, а з'єднана зі світом, з іншими людьми і з природою» [15,214]. З усвідомлення цієї з'єднаності народжується почуття відповідальності, на нерозривному зв'язку якого із справжньою свободою наголошував, як ми бачили, Франки.

Звернімо тепер увагу на те, що надання переваги свободі як «волі» є характерним, по-перше, для дитячого віку, а по-друге, для «Дитини» як одного з необхідних станів Его у відомій трикомпонентній схемі Еріка Берна; цей стан постає в будь-якому віці джерелом радості, інтуїції та творчості. Він, одначе, не повинен пригнічувати стани «Дорослий» і «Батько», які є не менш потрібними для гармонійного функціонування особистості. Тож ми ще раз упевнюємося у тому, що, хоч «воля» у згаданому розумінні становить важливу сторону особистішої свободи, останню не можна зводити до неї.

Тут доречно згадати Гегеля, який зазначав, що свобода «природної людини, яку визначають лише її потяги», - це «лише формальна свобода» [16,124]. Дещо переосмислюючи Гегеля, можна сказати, що гуманізація освіти, з одного боку, не повинна нехтувати формальною свободою, а з другого, - покликана допомогти тим, хто навчається, оволодіти свободою змістовною.

Виходячи з цього, варто виділити дві сторони гуманізації освіти.

Перша, орієнтована на осягнення учнями і студентами формальної свободи, забезпечує задоволення їх базових потреб через створення умов їхньої діяльності, ретельне врахування у її організації їх вікових та індивідуально-типологічних особливостей. Зазначене соціально-психологічне сприяння передбачає повагу до уподобань, прагнень і досягнень тих, хто навчається, надання їм достатнього простору для прояву самостійності і творчості. Складовою цього сприяння є й організація зустрічей підопічних із труднощами (не надмірними), через долання яких досягається фізичне й духовне загартування, формується впевненість у своїх силах.

Друга сторона гуманізації освіти має на меті розкриття для тих, хто навчається, можливостей наповнення їхньої свободи повноцінним змістом через прилучення до досягнень цивілізації і включення в діалогічні процеси творення культури. Це передбачає заохочення становлення проблемного світосприймання, прагнення не лише до знань, але й до «постійного розширення сфери незнання», яке стає здобутком особистості. Згадане розкриття можливостей передбачає прилучення тих, хто навчається, до гуманістичних цінностей, інакше кажучи, їхнє виховання у гуманістичному дусі.

Між двома сторонами гуманізації освіти не існує, звичайно, якоїсь прірви, і педагог має знаходити шляхи їх найтіснішого пов'язування.

«Хибним є розуміння свободи і необхідності як таких, що взаємно виключають одна одну. Звичайно, необхідність як така ще не є свободою, але свобода має своєю передумовою необхідність і містить її у собі як зняту» [16,337]. Гегель має рацію, вказуючи, що усвідомлення людиною «змісту своєї діяльності чимось необхідним, що має силу в собі й для себе», робить свободу цієї людини «дійсною і змістовною». До цього варто було б додати, що така змістовність збагачується в разі усвідомлення, крім того, наявних можливих варіантів дій, з яких можна зробити вибір, а також творення, з урахуванням усіх необхідностей і можливостей, нових варіантів.

Щодо ситуацій вибору, то вони є важливими, але специфічними ситуаціями людського життя. Йдеться про ситуації, коли людина змушена робити вибір між наявними альтернативами, бо відсутні об'єктивні можливості виходу за їх межі. У ситуаціях цього типу свобода особистості виявляється в обґрунтованості й рішучості здійснюваного нею вибору; в загальному ж випадку внутрішньо вільна людина прагне до творчості, яка постає «конструктивною альтернативою самому виборові». До того ж, і в ситуаціях вибору останній є «результуючим актом напруженої духовної роботи». Сказане стосується, зокрема, морального вибору. Критикуючи традицію зведення вчинку «до акту вибору між добром і злом», В.Т. Кудрявцев підкреслює, що «не існує жодного «готового» добра і зла, те й інше саме твориться, виробляється, конструюється заново всередині конкретних унікальних і неповторних життєвих ситуацій» [18,20].

Разом із тим проблема ціннісного (зокрема морального) вибору постає по-різному залежно від етапу й рівня розвитку особистості, конкретніше - від ступеня сформованості й усталеності системи прийнятих нею ціннісних орієнтирів. Тією мірою, якою така усталеність ще не досягнута, для особистості є актуальним «здійснення численних виборів: збрехати або бути чесним, вкрасти або не вкрасти в кожному конкретному випадку, причому щоразу треба зробити вибір, що веде до зростання». У іншому становищі перебуває високорозвинена особистість, яка здобула певний сенс життя і глибоко віддана прийнятим нею цінностям. «Для людини, яка перейнялася найвищою духовною цінністю, вибір перестає бути нагальною проблемою, бо ця людина вже, так би мовити, раз і назавжди обрала свій життєвий шлях, знайшла себе, свою головну спрямованість, виявила джерело осмисленості буття і якусь життєву істину й тим самим ніби зробила наперед всі можливі наступні вибори. Цінність внутрішньо освітлює все життя людини, сповнюючи його простотою і справжньою свободою - свободою від коливань і страху, свободою творчих можливостей.»

Наближати учнів і студентів до оволодіння такою свободою власне й покликана гуманізація освіти.

4. Гуманізація навчально-виховного процесу у Біловідській ЗОШ I-III ступенів (Сумська обл.)

Вирішальним фактором впровадження принципу гуманізму в реальне життя школи є створення в ній особистісно-орієнтованого (варіативного) виховного середовища, яке ми визначаємо як сукупність ціленаправлено створених соціальних і педагогічних умов, які забезпечують формування інтелектуально, духовно і фізично розвиненої особистості з гармонійним поєднанням загальнолюдських та національних цінностей, здатної до соціального самовизначення та самореалізації.

Сучасність вимагає від людини здатності до творчості та ініціативи, саморозвитку, самоосвіти. З 2001 року педагогічний колектив Біловідської ЗОШ I-III ст. працює над проблемою гуманізації і гармонізації взаємин між учнями, вчителем та учнем, школою і родиною, спираючись на ідею самоцінності дитинства. Вчитель реалізує гуманістичну філософію в практичній діяльності, створюючи умови для невимушеності і творчості учасників навчально-виховного процесу. Гуманістичну спрямованість освіти передбачає формування і розвиток принципово нових психічно-комфортних ситуативно-адекватних, безпечних для учня взаємовідносин у навчальній діяльності та в міжособистісних стосунках. Тож треба змінити систему взаємин між усіма учасниками навчально-виховного процесу. Високий рівень взаємовідносин педагогів і учнів забезпечує успішне інтелектуальне і психічне становлення кожної дитини, сприяє виявленню майстерності вчителя, його культури, педагогічної етики. Тестування вчителів школи показало, що основними характеристиками «ідеального учня» вважаються інтелектуальна розвиненість, вихованість, організованість, слухняність. Але дорослому для досягнення успіху в реальному суспільстві потрібні ініціативність, незалежність, критичне мислення, і тільки поряд з ними - інтелект, організованість, і в жодному разі - слухняність. Тож невже ми свідомо готуємо в школі невдах?

Якщо у школі не вчити дітей самостійному і відповідальному ставленню до прийняття рішень, а «формувати» залежного, орієнтованого на отримання вказівок «згори» інтелектуально розвиненого раба держави, то ми будемо і далі мати немотивованість і агресивність дітей. Формування самостійності і незалежності учнів є ґрунтом для вияву та розвитку ініціативи, формує впевненість у власних силах і бажання бути ініціатором нових ідей і пропозицій. Робота педагогічної майстерні Біловідської школи будується на таких педагогічних принципах:

рівноправність всіх учасників, зокрема й педагога;

залучення до активної діяльності за власним бажанням;

комбінування індивідуальної та колективної форм роботи;

орієнтація не тільки і не стільки на результати творчого пошуку, скільки на сам процес творчості;

вибір матеріалу, виду діяльності, способу показу результатів тощо (урок - засіб виховання дитини задля виконання нею конкретної суспільної ролі);

моральна відповідальність кожного за власний вибір, процес і результат діяльності.

Роль педагога в школі змінюється при такому підході, головним стає педагогічна підтримка та взаємодія. Учителі більше уваги приділяють зростанню професійної компетентності та опануванню сучасних виховних технологій.

Стратегічною метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу соціальних ролей, необхідних для суспільного життя. Гуманізація навчально-виховного впливу в умовах соціалізації особистості дитини - провідна тема роботи методоб'єднанння класних керівників школи.

Для підвищення ефективності виховної роботи в школі поставлені такі цілі:

а) розширення кола особистісно значущих для учнів проблем (вияв і усвідомлення творчого потенціалу, інтересів і можливостей; розвиток почуття особистої причетності до вирішення цих проблем);

б) розширення діяльного простору учнів у школі, в мікрорайоні, в місті. Ще В. Сухомлинський зазначав, що «трудність виховання в підлітковому віці полягає якраз у тому, що дитину мало вчать бачити, розуміти, відчувати себе як часточку колективу, суспільства, народу».

Така організація шкільного життя визначає атмосферу життя колективу, включення кожної дитини в його діяльність. Самоврядування - це дієвий метод досягнення широкого спектру виховних завдань громадської активності, соціальної відповідальності, набуття всебічного морального досвіду. Організація життя класу, школи як складного соціального організму вимагає формування певних, специфічних для певного навчального закладу норм і правил поведінки учасників навчально-виховного процесу, стійких моральних традицій. Вони намагаються реалізувати геніальне положення А.С. Макаренка: «Справжня сутність виховної роботи полягає зовсім не у ваших розмовах з дитиною, а в організації життя дитини». Цілісний зміст шкільного життя - традиції, самоуправління, цікава творча діяльність, дружба і співробітництво, участь у вирішенні проблем школи, міста, держави - формула виховної роботи сучасної школи.