Педагогічна цінність національного та європейського досвіду моделювання мети, змісту та технологій управління загальною середньою освітою

Таке «ігнорування» інтересу середньостатистичного учня пов'язано з тим, що американська програма розрахована не на «середняка», а на того, хто відстає. Ще в школі дітей ділять за здібностями на декілька груп за допомогою стандартизованих тестів, створених для визначення «коефіцієнта інтелектуального розвитку» (IQ). Велику частину всіх витрат (92 %) американці витрачають саме на дітей, які отримують найменшу кількість балів, а найбільш здатним і працелюбним дітям дістається лише 1%. Ефективність даного підходу викликає суперечки. Частина американських викладачів вважає, що у такому разі відбувається нераціональне використання державних коштів і зусиль вчителів. Саме у цьому вони вбачають причину того, що Сполучені Штати постійно потребують студентів, здатних вчитися на математичних і технологічних факультетах. Для вирішення цієї проблеми до Америки запрошуються студенти і вчені зі всього світу. Рядові ж американці задоволені простою і практичною системою освіти і продовжують займатися діяльністю, яка не вимагає серйозних розумових зусиль.

Зовсім інакше була влаштована радянська модель освіти. Необхідність нарощувати оборонні і промислові сили Радянського Союзу привела до того, що освіта була переважно природно-технічною і повністю стратегічно-державною. Тут було реалізовано державне замовлення на необхідну систему освіти [60].

Модель освіти в СРСР була дуже складним і ретельно збалансованим комплексом засобів і методів, який тривалий час гарантував поєднання порівняльної швидкості навчання, прийнятній вартості для бюджету і високого кінцевого рівня відповідності випускників державним стандартам. Але якщо технічні фахівці ще виправдовували своє призначення і забезпечували високий науково-технічний рівень розробок, особливо в області озброєнь, то у сфері гуманітарних наук, соціології і політології радянська школа, яка не мала вільного доступу до джерел інформації, явно поступалася західним. Несподіваним, але сповна закономірним результатом тривалого використання радянської моделі освіти стало те, що в умовах, які постійно змінювались, до трансформації була не готова не лише сама ця модель, але і її продукт - середньостатистичний радянський випускник. Це ще один яскравий приклад того, як сильно здатна впливати модель освіти на суспільство.

Якщо модель LiberalАrts орієнтує людину на постійний вибір і відповідальність за нього, то радянська школа привчила учня (студента) до единоправильності інформації, що подається, і умінню ефективно працювати в стабільних умовах. Іншими словами, і модель, і продукт її використання насилу реагують на умови зовнішнього середовища, що змінюються, - на нові суспільні запити. Таку саму ситуацію ми можемо побачити і в Україні. В нашій державі немає необхідності готувати таку кількість учених і інженерів-дослідників. Для поліпшення ситуації, що склалася, в Україні був розпочатий процес масштабного реформування системи освіти. Гідним пошани є те, що ці зміни проводяться з урахуванням «світових стандартів» загальної середньої освіти: повна загальна середня освіта повинна тривати не менше 12 років; мати завершальну стадію поглибленого і диференційованого навчання у напрямку майбутньої вищої освіти тривалістю три або більше років; використовувати систему об'єктивного завершального контролю, що дозволяє не лише ранжувати випускників по знаннях, але і порівнювати роботу різних шкіл. Проте результат реформування залишається спірним. В першу чергу, через відсутність цілісного та системного підходу до реформи [60]. Сучасна японська модель освіти була привнесена Сполученими Штатами після поразки Японії в Другій світовій війні. Сьогодні її називають система «6-3-3». Тобто дитя вступає до початкової школи в шість років і вчиться там до 12. Після цього три роки свого життя він проводить в середній школі, після чого за умови успішного складання іспитів переходить в середню підвищену школу. Після її закінчення через три роки він може вступати до університету і, провчившись там чотири роки, продовжити навчання шляхом проведення дослідницької роботи в докторантурі. Обсяг знань, що викладаються, в Японії дуже великий, тому діти, які бажають продовжити навчання в підвищеній середній школі, а тим більше - у вищій, вимушені займатися з репетиторами починаючи з початкових класів. Крім того, для працевлаштування в престижній компанії, японцям необхідно закінчити престижний університет. Для вступу в такий вищий навчальний заклад треба ґрунтовно підготуватися, тобто добре вчитися, а для цього займатися з репетиторами. Сприйнявши культуру додаткових і позаурочних занять, японці звикаються бути постійно зайнятими - в школі, з репетитором, у всіляких безкоштовних гуртках при школах [60].

Такий підхід виховує в молодих японцях відповідальність і працьовитість, а з часом - уміння бачити перспективи і наполегливо досягати своєї мети. В цілому японці більш орієнтовані на вивчення точних наук, що пов'язане з економічним інтересом країни. У школі і університеті вони отримують широку спеціалізацію, а вужчого профілю набувають вже на роботі за рахунок фірми. У японських класах і аудиторіях панують дисципліна і слухняність. Студенти уважно слухають викладача і мовчки виконують свої обов'язки - домашні завдання (які даються і в учбовий час, і на коротких канікулах). Лише під впливом американських підходів студенти почали вголос виражати і обстоювати свою думку в класі. Проте до цих пір це дається їм насилу, що пов'язано з багатолітньою культурою мовчання. Така характеристика погано в'яжеться з інноваційною моделлю розвитку Японії. Правильніше було б сказати, що модель розвитку Японії є результат не лише моделі освіти, але і спрямованість політики держави. Їх національна політика орієнтована на запозичення новітніх технологій і найбільш прогресивних винаходів інших країн з подальшим впровадженням у себе. Така практика була почата Японією ще в період Мейдзі, коли імператор направляв дослідницькі групи до Європи - Англію, Францію і т.п. До цих пір Японія прагне перейняти прогресивний досвід всіх країн світу, систематизувати і, таким чином, підготувати ґрунт для наукових відкриттів. Якраз останні два рівні і забезпечуються дисциплінованими і наполегливими випускниками японських вузів, тобто результатами японської моделі освіти [39; 2].

Сполучаючи внутрішню або зовнішню спрямованість системи освіти та її орієнтацію на авторитарні чи демократичні суспільні цінності, виділяють чотири типи моделей освітніх систем (рис. 1.1), що можуть продукуватися в залежності від „поєднань“ цих характеристик.

Рис.1.1 Моделі освітньої системи

Зовнішня спрямованість системи освіти на досягнення стратегічних суспільних цілей (майже несумісних з потребами розвитку особистості) в поєднанні з авторитарними цінностями суспільства породжують тоталітарну модель, яка характеризується ідеологічною заангажованістю, відвертим нехтуванням інтелектуальними потребами особистості при одночасному різноплановому стимулюванні її політичної лояльності. Тоталітарні моделі освітніх систем не є чимось винятковим. Вони неодноразово започатковувалися в багатьох державах у різні історичні періоди їх існування (наприклад, довоєнна Німеччина). У кожній тоталітарній моделі, не зважаючи на відмінності, завжди спостерігається чітка позиція владних структур, щодо формування у всіх учасників навчально-виховного процесу необхідних якостей, єдиного світогляду [39; 2]. При цьому виховні програми набували особливих рис - перевага політичного виховання напротивагу духовному розвитку особистості. Звичайно, у межах тоталітарної освітньої моделі ні про які психолого-педагогічні експерименти, які б суперечили прийнятій ідеології і мови бути не могло, все підлягало централізації і жорстокому контролю: методи педагогічного впливу на особистість, терміни навчання, зміст виховних заходів тощо.

Внутрішня спрямованість системи освіти на оволодіння особистістю знаннями й уміннями у сполученні з орієнтацією системи на авторитарні цінності суспільства продукують прагматичну модель, яка характеризується націленістю на освітнє забезпечення промислових, наукових та інших суспільно значущих довгострокових проектів суспільства з формуванням позитивного ставлення особистості та соціуму до такої державної політики [39; 2].

Так, зокрема, з початку XX століття внаслідок швидкого розвитку промислово-фінансових відносин, ділова частина тодішнього суспільства почала усвідомлювати економічне значення освіти, прагматично оцінювати її вплив не тільки на зростання суспільної свідомості, а й на формування індустріальної інфраструктури держави, доволі реалістично визначати економічну ефективність наближення теоретичних знань до реальних промислових процесів, поступово осмислювати зростаючу залежність добробуту держави від ефективності функціонування її системи освіти. У цілому економічна ситуація того часу стимулювала потреби суспільства в освіченій молоді, здатній на високому рівні оволодівати класичними університетськими та інженерними програмами підготовки фахівців, змістом початкової, реальної та гімназичної освіти. Питання якісної освіти набули суспільної значущості, про що свідчить не тільки розвиток мережі загальноосвітніх навчальних закладів, а й активізація роботи із забезпечення навчальних дисциплін методичними матеріалами, зростання обсягу видань спеціальної літератури для вчителів, у тому числі й фахової методичної літератури для навчальних закладів, що готують майбутніх вчителів, посібників для позаурочної роботи для учнів загальноосвітніх шкіл та початкових училищ тощо. Суспільство з початку XX століття почало поступово вибудовувати прагматичну модель системи освіти, орієнтуючи її на забезпечення суспільних потреб не тільки у фахівцях вищої кваліфікації, а й у освічених працівниках-виконавцях, здатних ефективно працювати в різних сферах господарської діяльності. Така модель характеризувалася практичним цілеполяганням, орієнтацією змісту освіти на застосування отриманих знань у повсякденному житті, забезпечення основи для оволодіння професійними знаннями, але при цьому цілі освіти щодо розвитку особистості були надзвичайно скромними.

Ще один тип системи освіти може утворюватися завдяки її спрямованості на вирішення „внутрішніх“, знаннєвих завдань у поєднанні з орієнтацією на демократичні цінності суспільства. У такому випадку є сенс говорити про раціональну модель, що характеризується збалансованістю освітніх потреб і уподобань особистості при всілякій підтримці і стимулюванні суспільством освітніх досягнень учнівської і студентської молоді [39;3].

Раціональна модель системи освіти, незважаючи на власну соціальну та дидактичну привабливість, в історично доступному для огляду періоді практично не зустрічається, а також не існує і зараз. Це зумовлюється кількома причинами: недостатній рівень розвитку демократичних відносин між різними структурами (великим, середнім та малим бізнесом, державними установами, тощо); нехтування моральними традиціями; малою кількістю високотехнологічних підприємств; низьким рівнем надання освітніх послуг; неспроможністю використовувати певною мірою досягнення науки; недостатність ресурсного забезпечення тощо. Навіть і при достатньому фінансуванні практично жодна з розвинених держав не має в необхідному обсязі інших ресурсів (часових, інтелектуальних, культурних, технологічних, управлінських), оскільки менеджери освітніх закладів не володіють методами раціонального розподілу результатів праці, обтяжені виконанням завдань, які не входять до їх професійних обов'язків, не мають досвіду заохочення педагогічного персоналу до самоосвіти та самоудосконалення. Раціональна освіта у навчальних закладах стоїть на чильному місці у наукових працях з проблем виховання та виховних програмах. Раціональність та істинність здобутих результатів повинні бути єдиним орієнтиром. Так, є всі підстави стверджувати, що саме узгодженість представлених виховних програм з науковими засадами педагогіки, психології, філософії, соціології, універсальними логічними принципами, методологічними прийомами сприятиме досягненню ефективних результатів як в теорії, так і практиці виховної роботи. Отже, раціональна модель являє собою певні правила та норми, підкріплені грамотністю, осмисленістю, логічністю, достовірністю думок і висловлювань, точними фактами і науковим прогнозуванням, яке безпосередньо чи опосередковано вказує на можливі зміни як позитивні, так і негативні [39;3].

Четверта модель - відкрита модель - виникає в результаті сполучення зовнішньої спрямованості системи освіти на досягнення стратегічних суспільних цілей з її орієнтацією на демократичні цінності суспільства. Такого типу моделі є широко розповсюдженими в світовій практиці побудови освітніх систем і мають значний спектр варіативної реалізації з огляду на національні умови впровадження і функціонування. Країни з більш високим рівнем розвитку та усвідомленням ролі людини в розвитку суспільства в сучасному світі формують відкриту модель освіти. Це такі країни як США, Великобританія, Австралія, Фінляндія де не дивлячись на цілеспрямовану державну політику підтримки систем освіти, не існує державного тиску на систему освіти, органи контролю передані громадськості, та відокремлені чи частково відокремлені від держави та органів влади. Дана модель є найбільш популярною на світовому ринку освітніх послуг, і саме в цих країнах навчається найбільша кількість іноземних студентів в світі. Слід звернути увагу на те, що в ряді випадків відкриті моделі можуть створюватися в результаті свідомих суспільних рішень (з розрахунку на те, що вони будуть узаконені як державна освітянська політика), або в результаті свідомого відсторонення суспільних інститутів від освітянських проблем. В останньому випадку державні структури займають позицію «невтручання» і виконують роль пасивного спостерігача, демонструючи власну байдужність до національної системи освіти (що для них доволі зручно). У цілому відкрита модель системи освіти характеризується низькою дидактичною сталістю і доступністю до змістовно-структурних варіацій та різнопланового експериментування. У певному розумінні її можна протиставляти тоталітарній моделі системи освіти, де виключається експериментування на будь-якому рівні, а всі зміни впроваджуються внаслідок владних декретних рішень незалежно від об'єктивних освітянських потреб [39;3].

Державне управління - це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією. Цінність державного управління освітою полягає в тім, що воно має моральну ціль - забезпечити існування продуктивних демократичних, суспільно-контрольованих механізмів постійної трансформації освіти в повній відповідності з напрямком розвитку суспільства, людської цивілізації, прийнятих стандартів і цінностей. Формулюючи сутність державної політики у галузі освіти треба відзначити умови і засоби які їй загалом сприяють:

1. Державно-правові - створення узгодженого з точки зору права та позиції громадянського суспільства освітнього простору України.

2. Соціально-психологічні - включають у себе прагматичне усвідомлення нових життєвих ціннісно-освітніх орієнтирів, відхід від ілюзій, від усього того, що не відповідає реаліям життя і не народжує позитивну розбудовчу енергію людей.

3. Діяльнісно-практичні - дії, процедури, вчинки спрямовані на досягнення цілей державної політики в галузі освіти і наочно розкривають її цінність для суспільства [15; 79].

Під державно-громадським управлінням освітою найчастіше розуміється “процес поєднання різноспрямованої діяльності державних та суспільних суб'єктів управління в інтересах людини, соціуму, влади”, а предметом його є “взаємоузгодження та спрямування дій різних за природою і напрямом сил на розвиток освітньої системи”. Головною перевагою цього типу управління вважається оптимальне задоволення потреб та інтересів учасників освітнього процесу при зваженій взаємодії громадськості і владних структур. Важливо наголосити саме га гармонійному поєднанні у державно-громадському управлінні загальнодержавних регулювань та індивідуальних суспільних ініціатив, і визначальній ролі останніх як фактора, що сприяє децентралізації управління освітою й автономізації діяльності навчальних закладів. Саме розвиток державно-громадського управління є запорукою демократизації освіти, захисту прав усіх учасників навчально-виховного процесу [62; 25].

Україна, як і більшість пострадянських країн має більшість рис радянської - прагматичної моделі, де розвиток особистості, ще не став пріоритетом системи освіти, в підготовці фахівців чітко простежуються державні інтереси, великий вплив на систему освіти органів влади, та центральних органів управління освіти, на яких покладено функції і контролю, що негативно відбивається на функціонуванні системи в цілому. Сьогодні частково зроблені спроби реформувати систему освіти, надати їй ознаки відкритої моделі освіти. Така ситуація можливо була б позитивною в разі поступової трансформації моделі освіти з прагматично-розвиненої до розвинено-відкритої, а потім до повністю відкритої, але перетворення з однієї моделі в іншу минаючи проміжні моделі в короткий період не можливі.

Тому Україна повинна проводити поступову трансформацію моделі освіти, щоб не втратити позитивні надбання однієї моделі спробою замінити їх на новітні перетворення притаманні іншій моделі, що не відповідають ступені розвитку суспільства. Така трансформація повинна проводитися поступово, з урахуванням існуючих умов функціонування та наслідків переходу від однієї моделі до іншої. Але потрібно розуміти, що глобалізоване суспільство вимагає постійної участі країни в господарських процесах, необхідності формування людського капіталу, як основи існування розвинутої країни.

Першочерговим завданням системи освіти повинна стати підготовка фахівців, здатних без перешкод вийти на світовий ринок праці, це значно підвищить зацікавленість до набуття вищої освіти, як громадянами України, так і іноземними громадянами. Привабливість системи освіти дозволить вийти їй на світовий ринок освітніх послуг з високоінтелектуальними послугами вищої освіти, надасть можливість сформувати якісний людський капітал країни [27].

Висновки до першого розділу

1. Моделювання - це специфічний спосіб пізнання при якому одна система (об'єкт дослідження) відтворюється в іншій (моделі). До моделювання звертаються тоді, коли неможливо одразу приступити до пізнання сутності зацікавленого об'єкта і немає умов для безпосереднього оволодіння ним. Також моделювання є специфічним методом прийняття управлінських рішень, спрямованим на користування сучасними новітніми педагогічними технологіями у навчально-виховному процесі, та застосування інноваційних методів управління тощо.

2. Сьогодні у суспільстві відбувається багато змін - це веде за собою зміну цілей та завдань освіти, підходів до її організації та управління. Виділять три основні стратегічні цілі європейської освіти: поліпшення якості і ефективності систем освіти, полегшення доступу дітей до систем освіти, відкрита система освіти для довкілля і світу. Відповідно до поставлених цілей розроблені прогностичні моделі середніх навчальних закладів, які б найкраще їх реалізовували. В українській системі освіти виділяють такі основні стратегічні цілі: забезпечення рівного доступу дітей до освіти, створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації громадянина, постійне оновлення змісту освіти, інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів, розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя. Для управління освітою в Україні створена система державних органів управління та органів громадського самоврядування. Органи управління освітою і громадського самоврядування діють у межах повноважень, визначених законодавством. Виділяють такі основні проблеми розвитку загальної середньої освіти в Україні: зменшення кількості дітей, безробітна молодь, проблеми структури середньої освіти, забезпечення одночасно і якості і справедливості, вдосконалення нормативної бази, рівний доступ дітей до освіти, сучасний зміст середньої освіти недостатньо адаптований до майбутніх потреб учнів, підготовка висококваліфікованих кадрів.

3. Сучасні освітні моделі розрізняють за: локальним чинником

(європейська; американська; радянська; японська); політичним устроєм того чи іншого суспільства (тоталітарна; прагматична; раціональна; відкрита); формою управління (державна; державно-громадська).

2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ МОДЕЛЮВАННЯ В УПРАВЛІННІ ЗАГАЛЬНОЮ СЕРЕДНЬОЮ ОСВІТОЮ (НА ПРИКЛАДІ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ МІСТА МЕЛІТОПОЛЯ)

2.1 Нормативно-правові основи моделювання в управлінні освітою

В Україні для управління освітою створюються система державних органів управління. На місцевому рівні функції керування міськими органами загальної середньої освіти покладені на управління освіти Мелітопольської міської ради Запорізької області. Органи управління освітою діють у межах повноважень, визначених чинним законодавством.

До державних органів управління освітою в Україні належать: Міністерство освіти і науки України; інші міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти; Вища атестаційна комісія України; Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим; місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм структурні підрозділи управління освітою.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийнятий у травні 1997 року, визначає місцеве самоврядування як територіальну самоорганізацію громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань, які виникають у мешканців відповідних територій, в межах Конституції України, законів України та власної фінансово-економічної бази. Місцеве самоврядування є органічним поєднанням форм представницької і безпосередньої демократії. Тобто, систему самоврядування становлять як певні представницькі органи, так і форми безпосереднього волевиявлення населення територіальної одиниці [5].

Місцеве самоврядування забезпечується міською радою на чолі з секретарем, яка утворює виконавчий комітет з відповідними управліннями та відділами, на чолі з міським головою. Депутати міської ради та міський голова обираються прямим голосуванням виборців.

Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в галузі освіти окреслені у Законі України „Про освіту”. Згідно з законом місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти та в межах їх компетенції, а саме:

* встановлюють, не нижче визначених Міністерством освіти і науки України мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, установ та організацій системи освіти, які є комунальною власністю. Забезпечують фінансування витрат на їх утримання;

* забезпечують розвиток мережі закладів освіти, установ та організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування;

* здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

* організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти;

* вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з оформленням опіки і піклування над неповнолітніми дітьми, які залишилися без батьків та дітьми - сиротами, забезпечують захист їх прав, надання матеріальної та інших видів допомоги;

* контролюють належні умови проживання дітей та молоді, розвитку їх здібностей та задоволення інтересів;

* забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місць навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників;

* організовують професійне консультування молоді та продуктивну працю учнів;

* визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону.

Місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується на:

* управління закладами освіти, що є комунальною власністю;

* організацію навчально-методичного забезпечення закладів освіти, вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку та атестацію у порядку, встановленому Міністерством освіти і науки України;

* координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім'ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей;

* визначення потреб, розроблення пропозицій щодо державного контракту і формування регіонального замовлення на педагогічні кадри, укладання договорів на їх підготовку;

* контроль за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти, атестацію закладів освіти, що є комунальною власністю.

Місцеві органи управління освітою у здійсненні своїх повноважень підпорядковані місцевим органам державної виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та відповідним державним органам управління освітою у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ( додаток Г).

В місті Мелітополі існують та функціонують 23 загальноосвітні навчальні заклади першого та третього ступеню навчання, а саме 22 денні школи та 1 вечірня (змінна) школа. Окрім цього виділяється дві школи початкового ступеню навчання № 3 та № 17, дві школи нового типу - гімназії № 5 та № 10, спеціалізовані школи № 23 та № 25 з поглибленим вивченням іноземної мови, два навчально-виховних комплекси (НВК) № 9 та № 16. Також в місті функціонує 26 дошкільних навчальних закладів (далі ДНЗ), різних за типами: санаторний (ДНЗ № 1), загального розвитку (ДНЗ № 6, 9, 17, 26, 78) і інші двадцять установ комбінованого типу. Всі дошкільні навчальні заклади є комунальною власністю Мелітопольської міської ради Запорізької області. Позашкільну освіту і виховання забезпечують п'ять позашкільних закладів, а саме: Палац творчості дітей та юнацтва, Еколого-натуралістичний центр (ЕНЦ), Центр дитячого та юнацького туризму (ЦДЮТ), Станція юних техніків (СЮТ), Мала академія наук (МАН). Позашкільні навчальні заклади здійснюють координацію діяльності за визначеними напрямками, інформаційно-методичне та організаційно-масове забезпечення навчальних процесів. Свою освітню функцію виконує Центр трудової підготовки і професійної орієнтації молоді, на базі якого здобувають професійну підготовку 778 учнів у 63 групах за 9 профілями.

На рис. 2.1 схематично представлена структура Управління освіти Мелітопольської міської ради Запорізької області.

Рис. 2.1 Структура управління освіти Мелітопольської міської ради

В ЕНЦ організована робота „Школи еколідера”, а для дітей дошкільного віку „Веселий мурашник”. Вихованці ЕНЦ та учні навчальних закладів є активними учасниками та переможцями Всеукраїнських акцій та конкурсів: „Зелений паросток майбутнього”, „В об'єкті натураліста”, „Парки - легені міст і сіл”, „Рослини - рятівники від радіації”.

Якісним показником художньо-естетичної творчості, результативності діяльності Палацу творчості дітей та юнацтва, кожного окремого вихованця, стимулом для розвитку та самоствердження учнів у середовищі однолітків є участь у обласних, Всеукраїнських, міжнародних конкурсах: „Дети в мире танца” , „Золота нотка”, „Сузір'я мрій”, „Світ театру та я”.

Щорічно на базі СЮТ проходить Тиждень науки і техніки, в рамках якого приймають активну участь учні всіх загальноосвітніх навчальних закладів. Популяризація технічної творчості проходить під час участі вихованців СЮТ та школярів у обласних конкурсах з судномоделювання, автомоделювання, авіамоделювання, радіоконструювання та початкового технічного моделювання, виставках „Космічні фантазії”, „Знай і люби свій краї”, „Наш пошук тобі, Україно”.

Дошкільна освіта міста Мелітополя спрямована на:

1) підвищення якості дошкільної освіти,

2) покращення умов життєдіяльності дітей,

3) рівний доступ дітей до дошкільної освіти з різними вадами фізичного та розумового розвитку,

4) організацію вивчення іноземної мови для дошкільників,

5) збільшення художньо-мовленнєвих центрів, центрів для проведення міні-занять,

6) забезпечення харчування дітей.

З 2009 навчального року розпочалось впровадження в практику роботи дошкільних закладів міста програми нового типу, першої в Україні програми розвитку дитини-дошкільника - Базової програми "Я у Світі”. Її відмінність від попередніх програм - у спрямованості на цілісний збалансований розвиток дитини через освоєння чотирьох основних сфер життєдіяльності: "Природа”, "Культура”, "Люди”, "Я Сам”. Провідним завданням Базової програми "Я у Світі” є формування компетентності дитини - як інтегральної характеристики розвитку особистості, основними показниками якої є оптимальний для віку ступінь сформованості провідної діяльності, всіх форм активності та базових якостей.

За основним змістом програми „Я у Світі” у дошкільних закладах Мелітополя розпочато моделювання 7 педагогічних досвідів роботи, впроваджено 6 перспективних педагогічних напрямків за актуальними проблемами дошкільної освіти, організована робота 4 методичних об'єднань для вихователів вікових груп дітей та 7 педагогічних товариств за всіма лініями розвитку Базової програми. Постійно працюють 4 міські семінари на базі дошкільних навчальних закладів № 40, 20, 38, 30, проводяться обласні семінари на базі дошкільних закладів № 5, 9, 39 для педагогів міста та Веселівського, Якимівського, Мелітопольського, Приазовського та Михайлівського районів, а також регіональна науково-практична конференція „Управлінсько-методичне забезпечення вивчення Базової програми та підготовка до її впровадження”. З вересня 2009 року 19 груп дітей раннього віку та 3 групи дошкільного віку стали працювати за Базовою програмою „Я у Світі”.

Мета формування місцевої освітньої політики:

- створення багаторічного плану розвитку освіти міста, пристосованого до потреб конкретної громади,

- підвищення якості роботи шкіл міста через залучення до дискусії про освіту та прийняття рішень безпосередніх учасників освітнього процесу: дирекції навчальних закладів, педагогів, учнів і батьківських комітети;

- зацікавлення мешканців якістю освіти і впровадження визначених критеріїв якості роботи школи [27].

Відповідно до поставленої мети загальна середня освіта міста спрямовується на:

1) Забезпечення рівного доступу дітей для отримання повної загальної середньої освіти. Для чого щорічно здійснюється система заходів щодо отримання обов'язкової повної загальної середньої освіти, працівники органів управління освіти беруть участь у щомісячних засіданнях Координаційної ради з питань соціального захисту неповнолітніх, що дозволяє повернути до навчання певну кількість дітей.

2) Забезпечення цілеспрямованого і послідовного здійснення державної політики щодо функціонування старшої школи як профільної. Для цього управлінням освіти здійснюється моніторинг освітніх потреб та запитів старшокласників і їх батьків. Щорічно для учнів старшої школи організовується профільне навчання за 15 напрямками різних профілів: біолого-хімічний, історичний, української та іноземної філології, фізико-математичний, екологічний, спортивний, економічний, художнь-естетичний, правовий, інформаційно-технологічний. Для учнів 5-11 класів організовано поглиблене вивчення математики, іноземної мови, української мови та літератури, біології, історії, основи правознавства та хімії. Поглиблене вивчення іноземних мов: англійської, німецької, французької здійснюється у спеціалізованих школах № 23 та № 25 для учнів 1-11 класів. Допрофільне навчання учнів проводять всі школи I-III ступенів завдяки різноманітним курсам за вибором учнів. Впроваджено регіональні курси „Екологія та історія рідного краю”, „Етика”, „Основи православної культури”.

3) Проведення моніторингових досліджень навчальних досягнень учнів 4-х, 8-х, 10-х класів ЗНЗ міста з предметів інваріантної складової навчального плану; рівнів навченості учнів 8-х, 10-х класів ЗНЗ міста за річними оцінками минулих літ з метою виявлення змін в навчальних досягненнях учнів; психолого - педагогічної готовності випускників 11-х класів міста до зовнішнього незалежного оцінювання (далі ЗНО); рівнів навчальних досягнень учнів 5-х та 11-х класів гімназій № 5, 19 та ЗНЗ щодо вивчення небесних тіл та Всесвіту. Моніторинг якості освіти містить у собі багатий комплекс процедур, що дозволяють виявити динаміку розвитку системи у певний період. Моніторинг виступає як один з найважливіших елементів системи інформаційного забезпечення, саме це дозволяє розглядати його як складову частину системи управління освітою [65; 67]. Для успішного функціонування моніторингу якості освіти міста згідно з річним планом управління працюють методичні угрупування: 2 опорні школи ( ЗНЗ № 15, НВК № 16 ) та Школа молодого керівника.

4) Реалізацію міської програми щодо розвитку і функціонування української мови забезпечують шість закладів освіти: початкова школа № 3, ЗНЗ № 4, 8, 25 та гімназія № 19, НВК № 9. У 2009 році ці навчальні заклади завершили перехід на державну мову навчання, а 17 шкіл продовжують працювати в двомовному режимі, здійснюючі поступовий перехід на державну мову навчання. ЗНЗ № 11, 13 залишаються закладами з російською мовою викладання предметів. Поширюється мережа профільних класів з українською мовою навчання. На реалізацію філологічного профілю направлено поглиблене вивчення української мови в гімназії № 19 ( у 8-х класах поглиблено вивчається українська мова та література ).

5) Виконання міської Програми роботи з обдарованою молоддю „Обдарованість”. Багато учнів МАН приймають участь у Всеукраїнських конкурсах захисту науково - дослідних робіт, у 2009 році восьмий раз поспіль команда учнів м. Мелітополя посіла I місце серед 33 районів області, 71 учень став переможцем обласного етапу. Цей успіх є результатом плідної роботи позашкільного навчального закладу Малої академії наук та педагогічних колективів шкіл міста: гімназій № 5, 10 та 19, НВК № 9 та 16, ЗНЗ № 1, 4, 7, 8, 13, 14, 15, 23, 24, 25.

6) Атестації навчальних закладів. У 2008-2009 роках була проведена атестаційна експертиза навчальних закладів міста за результатами якої зроблений висновок, що всі навчальні заклади відповідають встановленим державним вимогам щодо реалізації права на освітню діяльність, що підтверджено рішенням обласної експертної ради.

7) Атестації педагогічних працівників. Атестація здійснюється на основі комплексної оцінки рівня кваліфікації, педагогічної майстерності, результатів педагогічної діяльності шляхом проведення «зрізів навчальних досягнень учнів», контрольних робіт, тестування; відвідування уроків, позакласних заходів; здійснення аналізу освітнього процесу в навчальних закладах з урахуванням думки батьків та учнів.

8) Здійснення методичної роботи. Над вирішенням проблеми „Задоволення освітніх потреб та формування професійної компетентності особистості” працюють всі методичні структурні підрозділи. У 2009 році пройшов методичний фестиваль „Початкова освіта XXI століття” в якому взяло участь 20 вчителів початкової школи. Вони презентували новітні технології розвитку критичного мислення, інтерактивного навчання, проектні технології, діагностичні дослідження. Над використанням проблем сучасної освіти, вивченням та впровадженням в управлінську діяльність сучасних технологій постійно працюють семінари для керівників різних рівнів: директорів, заступників з навчально - виховної, методичної та виховної роботи, значна увага на яких приділяється підвищенню рівня компетенції молодих керівників. Підвищенню професійної компетентності педагогів міста сприяє робота центру профконсультації та практичної психології. За участю психологів центру проводяться семінари-практикуми для заступників директорів навчальних закладів, соціальних педагогів, психологів, для заступників директорів з методичної роботи. Фахівцями центру розроблені методичні рекомендації з впровадження спецкурсу „Тренінг мислення”, інноваційна діяльність, реабілітаційна робота, тренінги для психологів, соціальних педагогів, вчителів початкових класів. Також проводяться соціально - психологічні дослідження серед учнів 9-х та 10-х класів з метою вивчення запитів учнів щодо вибору профілю навчання.

9) Забезпечення виховної роботи. Виконуючи концептуальні засади основних орієнтирів виховання учнів 1-12-х класів загальноосвітніх навчальних закладів України всі заклади освіти працюють над реалізацією своєї проблемної теми та здійсненням методичного забезпечення формування цілісної системи виховання, що позначається у таких напрямках діяльності, як:

· підвищення професійної компетентності учасників виховного процесу,

· проведення постійного контролю за станом виховної роботи,

· оволодінням новими формами і методами виховної діяльності та опануванням виховними технологіями, що дозволяють удосконалити діяльність педагогів,

· узагальнення кращого педагогічного досвіду та розповсюдження кращих педагогічних ідей,

· участь у фестивалях і конкурсах.

Здійснюється робота з батьківською громадськістю у межах обласної програми „Сильна родина - міцна країна”. Колективами шкіл вивчаються умови проживання учнів, склад їх сімей, проводяться загальношкільні батьківські збори. Під час проведення зборів адміністрація та вчителі використовують різноманітні форми та методи, залучають батьків до проведення шкільних свят, класних годин. Традиційним стало проведення міських фестивалів „Сузір'я втілених надій”, „Мій спів тобі, мій краю рідний” та конкурсу - виставки „Знай і люби свій край” у рамках Всеукраїнського огляду художньої творчості „Таланти твої, Україно!”. У 2009 році започатковано проведення фестивалю національних культур „Ми України доньки і сини” для задоволення національних, культурних і духовних потреб кожного представника національних меншин в рамках пілотного проекту Ради Європи „Інтеркультурні міста”. Міською творчою групою заступників директорів з виховної роботи та педагогів - організаторів, які працюють над реалізацією міської програми „Вихованість”, видано компакт - диск з методичними рекомендаціями щодо виконання заходів програми, розроблено Положення міського конкурсу моделі вихованого випускника та створена єдина система діагностування рівня вихованості школярів. Учнівське самоврядування стало значним фактором педагогічної організації життя дитячого активу, розвитку соціальної активності учнів, формування в них почуття власної гідності, можливості проявити себе в соціально-значущих справах.

10) Забезпечення соціально-психологічної підтримки молоді. Соціально-психологічна служба міста активізувала свою роботу в напрямку реалізації особистісно-орієнтованого навчання, формування творчої особистості дітей та учнів. Учні початкової та середньої ланки навчання відвідують колекційні тренінги, спеціальні заняття з розвитку пізнавальних психічних процесів, комунікативних навиків та спілкування, спеціальні факультативи з підвищення самооцінки, вибору професії та формуванню сімейних відносин. Виникнення соціального сирітства дітей в нашому суспільстві вносить негативні тенденції при формуванні навичок здорового способу життя. Профілактичну роботу по запобіганню проблем бездоглядності, соціальної деривації в умовах сім'ї змістовно та завчасно проводить соціально-психологічна служба ЗНЗ № 6, 13, НВК № 9, 16, гімназій № 5, 19, ДНЗ № 21, 14, 48, 29. Кожна дитина та учень, які мають проблеми фізичного або розумового розвитку одержує освітні послуги спеціалістами: логопедичних груп, груп з затримкою психічного розвитку, вад зору та опорно-рухового апарату. Такі учні навчаються за індивідуальними програмами інтенсивної педагогічної корекції.

11) Забезпечення інформатизації навчальних закладів. Рівень оснащення комп'ютерними комплексами навчальних закладів міста складає 100%. Однак, на один комп'ютер припадає в середньому 48 учнів , що є не високим показником ( в країнах Європи цей показник складає від 6 до 15 учнів ). Однією з важливих проблем в місті є старіння парку наявної комп'ютерної техніки у навчальних закладах. У 2009 році продовжувалось впровадження Міжнародної програми „Intel ®. Навчання для майбутнього”, за програмою „Партнерство у навчанні”, яка спрямована на формування інформаційної культури вчителів та навичок ефективного використання комп'ютерних технологій. Комп'ютерна техніка активно впроваджується в управлінську діяльність закладів освіти. Проблемним питанням залишається створення локальної мережі для введення безпаперового документообігу. В 2009 році всі навчальні заклади придбали програмні засоби регіональної програми „Мікрорайон”.

12) Забезпечення соціального захисту та прав дітей. Управлінням освіти створена база даних соціально - незахищених категорій дітей. З них на обліку знаходяться:

· діти - сироти та діти позбавлені батьківського піклування,

· діти із малозабезпечених сімей,

· діти із багатодітних сімей,

· діти - інваліди,

· діти, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС,

· діти, батьки яких загинули при виконанні службових обов'язків,

· діти із сімей, що опинились в складних життєвих обставинах.

Організоване індивідуальне навчання для учнів з фізичними та розумовими вадами, які потребують соціально - правового захисту. Для дітей з психофізичними вадами організоване індивідуальне навчання за програмою педагогічної корекції. З метою надання адресної допомоги дітям із соціально - незахищених категорій організовуються благодійні акції „Милосердя”, „Дітям Чорнобиля”, „Турбота”, „Новорічний подарунок другу”. Для дітей з вадами зору проводиться акція „Серце до серця: Почуйте Всі!”. В рамках даної акції відбуваються концерти, виставки, ярмарки.

13) Забезпечення харчування дітей дошкільного та шкільного віку. Управління освіти Мелітопольської міської ради щорічно готує проекти рішень виконавчого комітету щодо організації харчування. Учнів 1-4 класів забезпечено безоплатним гарячим харчуванням за рахунок бюджетних асигнувань. Безкоштовні гарячі обіди у школах за рахунок місцевого бюджету отримують учні пільгових категорій.

14) Забезпечення здоров'я дітей та оздоровлення. У загальноосвітніх навчальних закладах організована робота спеціальних медичних груп з оздоровчою спрямованістю. Використовуються різноманітні форми системи фізичного виховання: спортивно - масові заходи, заняття у фізкультурних гуртках та спортивних секціях. Управлінням освіти щорічно організовується робота 5 оздоровчих таборів з денним перебуванням дітей на базі трьох загальноосвітніх шкіл № 1, 7, 15, двох позашкільних закладів - Палац творчості дітей та юнацтва, Еколого-натуралістичний центр та 2 позаміських профільних таборів.

15) Проведення капітальних та поточних ремонтів у навчальних закладах.

У 2009 році управління освіти забезпечило реалізацію шести міських галузевих програм розвитку освітнього середовища міста:

- Програма „Вчитель на 2003-2012 рр.”,

- Програма розвитку позашкільних навчальних закладів м. Мелітополя,

- Програма розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 рр.,

- Програма розвитку психологічної служби м. Мелітополя на 2004-2009 рр.,

- цільова Програма розвитку інформаційної системи закладів міста на 2006-2010 рр.,

- Програма розвитку з обдарованою молоддю „Обдарованість” на 2007-2010 рр..

Для виконання кожної із програм, управлінням освіти затверджені відповідні заходи. За результатами навчального року готується ґрунтовний аналіз виконання програм у вигляді звітів, моніторингових таблиць, схем, діаграм, підсумкових наказів.

2.2 Стан та перспективи розвитку освітньої політики міста Мелітополя на 2010 рік

Якою ж має бути роль місцевого самоврядування у формуванні освітнього сектору на місцевому рівні? Чи завдання місцевої адміністрації - це лише фінансове забезпечення навчального процесу без формулювання чітко визначених освітніх завдань та очікувань громади?

Утримання освіти становить значну частку видатків місцевого бюджету. Розподіляючи видатки, адміністрація має приймати рішення не лише фінансові, а й ті, що стосуються суті освітніх процесів. Це відбувається, коли закривають або відкривають дитячі садки, школи; будують або раціонально використовують спортивні зали, окреслюють засади преміювання директорів і вчителів, сприяють удосконаленню учителів; фінансують додаткові заняття з іноземної мови тощо. Проте ці рішення, зазвичай, більш чи менш випадкові й не опираються на цілісні, довготермінові аналіз і планування. Часто ці дії можна охарактеризувати як “подавання освіті” [33;30].

Традиція радянських часів - концентрація шкільництва на реалізації завдань, які поставило Міністерство освіти і науки, відсутність реальної можливості застосувати ці завдання до місцевих умов і потреб. Низькі видатки держави на освіту і фінансування її за залишковим принципом не заохочують витрачати енергію на ретельне планування у сфері освіти. Переважно розмови ведуться про брак належних коштів, а не про те, як і на що їх витратити.

Нині спостерігаємо процес відчуження школи від суспільства. Зв'язки школи з її суспільним довкіллям дуже слабкі. Спостерігається низька готовність до спільного розв'язання освітніх проблем як з боку вчителів, так з боку батьків та інших мешканців громади. Немає чіткого бачення, яку ж роль, крім навчання дітей, могла б відігравати школа, її працівники, її приміщення, бібліотека, спортивний майданчик у щоденному житті членів місцевої спільноти. І навпаки - школа працює в ізоляції і не використовує тих засобів і можливостей, які має місцева громада.

Планування в освіті має бути не лише фінансовим, а й плануванням таких дій, які сприятимуть кращому задоволенню освітніх потреб місцевої громади.

Свій подальший розвиток освітня галузь набуває через:

- реалізацію державних, обласних, міських програм, які задовольняють потреби населення;

- забезпечення гарантій прав учнів на отримання якісної освіти, рівного доступу до всіх видів позашкільної додаткової освіти;

- перехід на 12-річний термін навчання (9-ті класи ЗНЗ);

- забезпечення освітніх закладів кваліфікованими педагогічними кадрами;

- матеріально - технічне забезпечення системи дошкільної, загальної середньої , позашкільної освіти;

- розвиток науково-методичного потенціалу освітньої системи;

- створення системи громадської підтримки.

Освітня політика місцевого самоврядування має дати відповіді на важливі запитання. Наприклад, повинна окреслити, як найкраще керувати освітою у конкретному місті з урахуванням мережі і стану чинних навчально-виховних закладів. Як профілювати школи відповідно до вимог місцевого і регіонального ринку праці? Як наблизити навчальні плани і програми до освітніх потреб учнів і запитів їхніх батьків? Як зменшити дистанцію між школами і місцевою громадою? [53;57].

На нашу думку, як і в будь-якій іншій сфері, процес планування треба розпочинати з визначення довготермінових цілей і короткотермінових, які допоможуть їх досягнути. Опираючись на визначені цілі, треба окреслювати конкретні завдання і слідкувати за їх виконанням. Цей процес дуже схожий на підходи до планування в інших сферах. Однак, система освіти має свої характерні риси, які потребують особливого підходу до планування.

Перспективні напрямки розвитку освітньої політики міста Мелітополя та першочергові заходи щодо їх реалізації на 2010 рік:

1) розвиток мережі навчально - виховних закладів для задоволення освітніх потреб населення відповідно до Положенні про загальноосвітні навчальні заклади передбачає забезпечити збереження та розвиток мережі дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів різних профілів, напрямків відповідно до культурно - освітніх потреб сім'ї, соціально - економічної, демографічної ситуації; продовжити роботу щодо переходу на статус україномовних навчальних закладів ( школи № 1, 6, 20,22 ); оновити і розширити функції традиційних дитячих закладів, шляхом поступового виведення перших класів з приміщень дошкільних навчальних закладів та відкриття груп дошкільників у ДНЗ № 43, 49; на базі дошкільних навчальних закладів № 14, 20, 39, 99 продовжити роботу консультпунктів і відкрити міні - школи майбутніх першокласників для дітей, які не охоплені дошкільною освітою.

З метою забезпечення умов для отримання населенням міста конституційно - гарантованої обов'язкової повної загальної середньої освіти: створити оптимальні умови для навчання дітей шестирічного віку у ЗНЗ № 4,8; забезпечити використання всіх форм загальної середньої освіти ( індивідуальне навчання, навчання екстернів, вечірня, заочна форма навчання ); збереження мережі груп подовженого дня у ПШ № 2, 17, НВК № 16, ЗНЗ № 1, 4, 24 за попитом населення; сформувати оптимальну мережу класів з поглибленим вивченням усіх базових дисциплін; поліпшення умов освіти та можливостей адаптації до життя в суспільстві для дітей з особливими потребами.

2) забезпечення інформатизації навчально - виховного процесу передбачає впровадження обов'язкового вивчення інформатики як предмета, починаючи з 9 класу; поновлення застарілої комп'ютерної техніки; продовження експерименту за програмою „Intel ®. Навчання для майбутнього”, „Основи ІКТ” щодо навчання вчителів міст використанню інформаційно - комунікативних технологій у навчально - виховному процесі; прийняття участі у апробації електронного програмного педагогічного забезпечення з предметів базових дисциплін; поширення досвіду створення медіотек та електронних бібліотек.

3) забезпечення освітніх закладів кваліфікованими педагогічними кадрами передбачає участь вчителів міста у Міжнародних програмах „Партнери в освіті” та телекомунікаційних проектах „МОН діалог”, „Коло навчання”; сприяння підготовці до друку у видавництві „Основа” місті Харків методичних надбань та розробок педагогів міста; ствердження високого статусу вчителя шляхом матеріального та морального заохочення кращих педагогів.

4) розвиток науково - методичного потенціалу освітньої системи передбачає процес модернізації змісту форм і методів управлінської діяльності , організації інформаційної системи управління навчально - виховним процесом; сприяння науково - дослідницькій роботі вчителів - методистів з метою розвитку інтелектуальних та творчих здібностей обдарованої молоді; сприяння розвитку творчого потенціалу педагогів шляхом проведення різноманітних конкурсів педагогічної майстерності ( „Учитель року”, „Класний керівник року”, „Методист року”, „Вихователь року” ), захист проектів, програм; організацію діагностики готовності та сприйняття педагогами, учнями та їх батьками моніторингових досліджень, зовнішнього незалежного оцінювання якості знань учнів.