Мовлення вчителя як засіб педагогічної праці

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім.А.С. МАКАРЕНКА

Кафедра педагогіки

МОВЧАН Юлія Миколаївна

Курсова робота

МОВЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ ЯК ЗАСІБ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАЦІ

Науковий керівник

Бикова М.М.,

кандидат педагогічних наук

Суми-2008

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 Загальне поняття про мовленнєву комунікацію

1.1 Співвідношення мови та мовлення

1.2 Мова як засіб передачі інформації

1.3 Мовлення як форма спілкування

РОЗДІЛ 2 Культура мовлення вчителя

2.1 Мовленнєва поведінка вчителя

2.2 Особливості педагогічного спілкування

2.3 Функції мовлення вчителя у взаємодії з учнями

РОЗДІЛ 3 Психолого-педагогічне дослідження рівня правильності мови

3.1 Аналіз результатів проведеного дослідження

3.2 Шляхи удосконалення професійного мовлення вчителя

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми: Є актуальним підвищення професійного мовлення вчителя. Культура мовлення вчителя визначається такими комунікативними якостями як правильність, термінологічна точність, доречність, лексичне багатство, виразність, чистота. Педагог повинен керуватися функціями, мати навички самоконтролю, розвиток умінь виразного мовлення, мати форми удосконалення свого мовлення.

Мета : Підвищення ефективності педагогічної комунікації шляхом аналізу особистості мовлення вчителя. Його суть полягає у вихованні звички і потреби в постійному навчанні і підвищенні рівня своєї культури мовлення. Особливу увагу слід приділити питанням правильності і чистоти мови. Важливе значення тут має робота з тлумачними лексичними словниками, словником із словотворення та інше. Важливо свідомо орієнтувати вчителя на оволодіння літературною мовою в найрізноманітніших ситуаціях - не тільки при розв'язанні ділових питань, проблем, а й у спілкуванні з друзями, батьками, незнайомими людьми.

Задачі:

1)визначити сутність педагогічної комунікації вчителя ;

2)визначити професійне мовлення вчителя та його спілкування з учнями та колегами;

3)провести діагностику правильності мови (мовлення) вчителя.

Об'єкт дослідження: Процес комунікації вчителя його спілкування. Техніка передачі інформації. Головні типи результатів комунікації

Предмет дослідження: Мовлення вчителя як засіб педагогічної праці. Мовленнєва поведінка педагога, яка реалізується у двох різновидах монолозі та діалозі. Професійне мовлення вчителя, яке повинно відповідати його культурі. Головні функції мовлення педагога у відносинах з учнями.

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНЄ ПОНЯТТЯ ПРО МОВЛЕННЄВУ КОМУНІКАЦІЮ

Мова як сутність, як специфічна знакова система виявляється в мовленні. Мовлення - це функціонування мови. [20; 81]. Мовлення - індивідуальний психічний процес, під час якого виявляються специфічні властивості кожної людини.

Мовленнєва комунікація - це процес спілкування шляхом мови, який має свої внутрішні закони і базується на певній системі установлених культурних норм. [1; 9]

Основними комунікативними ознаками культури мовлення, на думку Н.Д.Бабич є : правильність точність, логічність , багатство (різноманітність), чистота, доречність, достатність (поняття кількості мовлення), якості, виразність , емоційність. Звичайно, усі ці ознаки підпорядковуються одній глобальній правильності, бо залежать від того, порушені чи не порушені у мовленні правила : організації мовної системи, логіка чи психології, естетики чи етики. Отже, культура мовлення - це культура мислення й культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини. [21; 117 ]

1.1 Співвідношення мови та мовлення

Одним із основних відмінностей людини від тваринного світу, відображаючи закономірності його фізіологічного. Психічного та соціального розвитку, являється наявність особливого психічного процесу, так званої мови. Мова - це процес спілкування людей за допомогою мовлення. Для того щоб вміти говорити та розуміти чужу мову, необхідно знати мовлення та уміти нею користуватися. Мовлення виробляється

суспільством та представляє собою форму відображення в суспільстві свідомості людей їх суспільного буття. Мовлення формується в процесі спілкування людей., разом з тим являється продуктом суспільно-історичного розвитку. У відмінності з мовленням мову прийнято називати сам процес словесного спілкування, який може існувати у формі повідомлення, питання, вказівка,наказу [13; 333].Мова - спосіб самовиразу й пристосування до середовища, який властивий лише людині, оскільки він базується на абстрагуванні й символізації реалій життя через слово[1; 8 ].

Поняття «мова» має декілька значень :

§ особливий вид людської діяльності;

§ різновид спілкування за допомогою мовлення, яка характеризується добирання певних лексичних та граматичних засобів в залежності від умов та мети комунікації;

§ вид синтаксичної побудови вимови.

У мовознавстві мова вивчається всередині опозиції мовлення - мова і звичайно розуміється як реалізація системи мовлення. Ця опозиція вперше була виділена та описана в «Курсе общей лингвистики»(1916)

В.О Соссюра розглядав мовленнєву діяльність як свого роду інтеграл мовлення та мови. Мовлення являє собою так звану потенцію, структура якої до цих пір не до кінця вивчена, але яка, не дивлячись на це, відома всім членам даного мовного колективу и являється продуктом його діяльності, несе в собі соціальний характер. Система мовлення знаходить свою реалізацію в мові, мовлення присутнє в нас завжди в стані можливості. Мова - це актуальне та індивідуальне; мова присутня у нас час від часу в стані дійсності. Дослідники припускають , що «мовленнєва діяльність чи ціле, як інтеграл замикає послідовність це послідовність переходу мовлення, завжди існуючого в мовця, до мови, притаманна мовцю тільки в конкретні моменти часу»

Від того, яким чином здійсниться цей перехід, залежить характер взаємодії мовлення мовця на співрозмовника [16; 180].

Мова існує й розвивається в умовах живого спілкування між співбесідниками; вона невід ємна від мовлення, тобто психічного процесу. Мова формується за певними нормами й правилами, але саме мовлення впливає на формування цих правил. Мовлення - індивідуальний психічний процес, під час якого виявляються специфічні властивості кожної людини.

Мовленнєва комунікація - це процес спілкування шляхом мови, який має свої внутрішні закони і базується на певній системі установлених культурних норм.

Мовленнєву діяльність людини насамперед звернено на інших людей, які цю мову розуміють. Засобами мовлення передається важлива для нас інформація, якої ми самі не могли б отримати або отримали з величезними зусиллями. Усі ми щодо одного - комуні канти. Взаємодія комуні кантів способом мовлення називається інтеракцією або комунікативним актом.

Комунікація з навколишнім людським середовищем починається у дитини з так званого мовленнєвого етапу, який триває приблизно до 11 місяців. На початку відбувається розвиток так званого фонематичного слуху 6 немовля вчиться розрізняти інтонацію, тембр голосу людей, які його оточують, а з двомісячного віку починає агукати - співати голосні звуки. Потім йде етап початкового оволодіння мовою: дитина, коли їй виповнюється рік, починає вимовляти слова, спочатку просто наслідуючи дорослих - вона прагне насамперед задоволення своїх елементарних потреб. Етап оволодіння граматичною структурою мови - наступний: лексикон розширяється, у мовленні дитини з являються певні граматичні конструкції тощо;цей період триває до 7 років.

Зауважимо, що саме цей вік, який педагоги називають дошкільним, особливо відкритий для оволодіння й рідною. І паралельно іноземними мовами.[ 1; 9]

В залежності від того, як ми використовуємо слова, а також від умови, в якої тече спілкування, виділяють різні види мови.

Внутрішня мова - це мова для себе. Спробуйте прослідкувати за собою, як ви розв язуєте задачу на уроці. Ніхто не чує ваших міркувань.

Зовнішня мова - її ще називають усною, призначена для людей, які знаходяться поряд з вами .

Діалогічна мова - так звана розмовна, яка підтримується взаємними словами співрозмовниками.

Монологічна мова - вимовляється однією людиною при спілкуванні до іншої або багатьом людям одразу.

Письмова мова з явилась при необхідної спілкуванні між людьми, які розподілені простором та часом. Під письмовою розуміють мову з використанням письмових знаків. [23; 51]

Функції мови (мовлення).Взагалі виділяють три основних та ряд приватних. До основних функцій відносяться:

§ комунікативна або репрезентативна, яка являє собою домінантну ;

§ апелятивна яка граматично найбільш яскраво виражена у владній формі;

§ експерсивна (виразність).

До приватних функцій належать :

§ фонетична;

§ цільомовна (функція глузду) коли співрозмовнику та слухачу необхідно вірити. [16; 181].

1.2 Мова як засіб передачі інформації

Найважливішою функцією мови є комунікативна, тобто, обслуговування процесу комунікації. Комунікаційний процес можна розглядати як обмін

інформацією між людьми, інформаційний аспект спілкування, а метою комунікаційного процесу вважати усвідомлення та розуміння передачі та отримання інформації.

Під інформацією звичайно розуміють відомість. Яке представляє певний інтерес до людей і яким люди обмінюються в процесі спілкування. Поняття «інформація» трактується вченими неоднозначно. Так, Н.Вінер писав, що інформація - це «значення змісту, отриманого із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього та пристосування до нього наших почуттів»

І.Р.Гальперін вважає, що інформація знімає невизначеність, неповність повідомлення якого - не будь роду. Поняття інформація чиниться тісно

зв язаним з поняттям аксіології (цінність повідомлення), психології , математики, прагматики, семіотики. Нас буде цікавити використання інформаційних методів в лінгвістичному аспекті комунікації.

Інформацію, яка міститься у людській мові, можна визначити як вербальну передачу вже отриманих, та організованих фактів об'єктивної дійсності.

Розглянемо особливості основної моделі передачі інформації с точки зору вербальної комунікації. Інформація за допомогою мовлення починається із єкстролінгвістичної категорії та проходить стадії кодування, відправлення, можливість викривлення, отримання, декодування, розширення, розуміння, реалізація, тобто дія у відповідності до отриманої інформації.

Джерелом інформації у вербальній комунікації, як правило, виступає розмовляючий або пишучий суб'єкт .

Каналом інформації може бути голосовий апарат створений повідомлення, письмо, а також технологічні засоби поширення інформації, та ті умови, в яких відбувається посилка сигналів. Канали іноді поділяють на засоби масової комунікації та між особові каналу.

Код у випадку мовного спілкування - це сама мова. При цьому кодування визначається як переведення інформації з середини мозкового коду у мовленнєвій одиниці, а декодування - як зворотній йому процес сприймання та розуміння інформації. Внутрішня обробка сполучена зі словом інформації за допомогою захоплення, сприймання та розуміння мови являє собою об'єкт психолінгвістики.

Теоретичні моделі процесів сприймання, кодування, розпізнання вербальних сигналів можна умовно поділити на два типи. Моделі першого типу описують процеси, які течуть при спийманні та народженню тексту; моделі другого типу орієнтовані на представлення структур - відносно стійких функціональних утворень, працюючих за дією розглядаємих функцій.

Вибір коду при передачі вербальної інформації, як правило, відбувається автоматично. Зазвичай кодом являється рідна мова розмовляю чого як найбільш економічне, швидке та ефективніший засіб передачі повідомлення.

Перешкоди та перекручення - наступний важливий елемент розглядання моделі передачі вербальної інформації.

Сприймання інформації можливо за допомогою використання наступних умов:

· Коли межа швидкості сприймання інформації опиняється перевищена, особистість починає обирати в запропонованому йому повідомленій формі, котрі являються елементами для його розуміння;

· Чим більше в повідомленні структурності, тим воно зрозуміліше.

· Періодичність - повторення одних і тих самих мовленнєвих одиниць системи на певному, закріпленому часовому та просторовому часі.

Отримувач інформації - стає ключовим компонентом розглядаемої моделі на останніх етапах передачі вербальної інформації. За допомогою цього компоненту відбувається комунікація.

Виділяють три головних типи результатів комунікації:

· Зміна в знаннях отримувача

· Зміна постанови отримувача, тобто зміна відносно стійких представлень особистості

· Зміна поведінки отримувача повідомлення [ 16; 185].

1.3 Мовлення як форма спілкування

Мовленнєва поведінка, на думку І.А.Зимньої проявляється в манері, характері мовленнєвих дій, включаючи соматичну активність. Мовленнєва поведінка, як і інші види соціальної діяльності перебуває під контролем суспільства. Перш за все, вона підпорядкована загальноприйнятим нормам літературного мовлення - орфоепічним, лексичним, фразеологічним, морфологічним, синтаксичним.

Культура мовленнєвої поведінки зумовлена доцільним вибором і організацією мовленнєвих засобів, які в кожній конкретній ситуації спілкування при дотриманні лінгвістичних і етичних норм дозволяють ефективно вирішувати комунікативні задачі. Однак, кожний акт професійної комунікативної взаємодії вимагає нестандартної мовленнєвої творчості, оскільки будується з врахуванням багатьох обставин - ситуацій спілкування, індивідуальності партнера по спілкуванню, його емоційного стану, характеру відносин, які склалися між партнерами і т.д. Суттєвими ознаками культури поведінки будь-якої людини, а тим більше педагога, є використання системи національно-специфічних стереотипів, стійких форм спілкування, призначених для встановлення і підтримання контактів. В процесі спілкування педагог покликаний створювати відповідну комунікативну обстановку, яка б стимулювала мовленнєву активність учня.

Важливо не вишукувати помилки чи неточності у висловлюваннях, а виражати дійсний інтерес до обміну інформацією, підкреслювати достоїнства, не наполягати на негайних відповідях, дати можливість подумати, не перебивати.Важливою характеристикою вербальної і невербальної поведінки є стиль мовлення. В соціолінгвістиці, як відомо, розрізняють дві основні його різновидності: офіційний і неофіційний. Функціональні стилі мовленнєвої поведінки відрізняються один від одного вибором лексики і експресивних засобів. Соціальний педагог повинен володіти гнучкістю переходу від одного стилю до другого, враховуючи конкретну ситуацію спілкування. Безперечно, для вироблення індивідуального стилю мовленнєвої поведінки фахівця соціальної роботи необхідний досить тривалий період часу. Індивідуальний стиль мовленнєвої поведінки проявляється у певній манері самовираження - лексиці, інтонації, міміці, пантоміміці. Разом з тим, професійна етика передбачає певну мовленнєву дисципліну, неухильне дотримання літературних норм, які не дозволяють використовувати діалектизми, жаргони і т.д. як у формальному, так і в неформальному спілкуванні[9; 150]. Імпровізаційність - невід'ємний елемент мовленнєвої поведінки фахівця. Форми мовленнєвої імпровізації можуть бути найрізноманітнішими, починаючи із питання, жарту, який знімає нервову напругу, і закінчуючи монологом, необхідність якого диктується конкретною потребою. Сила професійної мовленнєвої імпровізації полягає не тільки у раптовості тих чи інших реакцій, але в їх оптимальності і результативності. Однією з важливих детермінант мовленнєвої поведінки є уміла організація діалогу, що дозволяє ефективно вирішувати різноманітні завдання: досягати взаєморозуміння, виявляти різні підходи в тлумаченні дискусійних проблем, створювати ситуації вільного вибору особистісної позиції, на основі зворотнього зв'язку вносити корективи в свої дії.Крім імпровізаційності, діалогічності важливою є експресивність, яка дозволяє посилити виразність слова.

Культура мовленнєвої поведінки передбачає осмислення своїх експресивних проявів, їх критичну самооцінку і свідоме використання можливостей мови у спілкуванні. Відмічено, що у багатьох людей проявляється стереотипність емоційного самовираження, що є небажаним.Експресивність мовленнєвої поведінки зумовлена використанням виразних засобів різних рівнів.На лексико-семантичному рівні вона залежить від вибору слів. Вираженню емоцій при цьому сприяють вигуки, частки, сполучники.На синтаксичному рівні мовленнєва експресія пов'язана з використанням окличних, спонукальних конструкцій, незавершених речень, риторичних запитань, анафор (повторення слова чи граматичної конструкції на початку речення), епіфор (повтор слова чи словосполучення в кінці речення), інверсії.Засобом виразності мовлення виступає образність і метафоричність слова, тобто оперування мовленєвими формами, які мають переносний смисл. Експресивність усного слова зумовлена комплексом невербальних проявів - інтонаційних, мімічних, жестикуляційних. Значення невербальних комунікацій надзвичайно велике, оскільки вони можуть виконувати всі основні функції мовленнєвих знаків і фактично замінити значну частину усного мовлення. Все вищесказане стосується так званої комунікативної техніки.Пiд технiкою спiлкування або комунiкативною технiкою слiд розумiти сукупнiсть засобiв (прийомiв), якi використовуються в процесi спiлкування з метою досягнення бажаних результатiв спілкування[12]. Комунiкативна технiка є, фактично, основою педагогiчної технiки.

У багатьох випадках молодi педагоги досягають бiльшої ефективностi у спiлкуваннi, нiж їх старшi колеги.Очевидно, це можна пояснити тим, що рiзнi люди по-рiзному набувають комунiкативного досвiду. Вони вiдрiзняються за рiвнем компетентностi в силу рiзних комунiкативних установок, вiдмiнностей в особистiсно-емоцiйнiй сферi, тобто вiдмiнностей в базових стратегiчних орiєнтацiях. Деякi орiєнтацiї сприяють оволодiнню необхiдними умiннями i навичками спiлкування, i таким чином пiдвищують

ефективнiсть спiлкування, iншi ж перешкоджають успiшному формуванню комунiкативної компетентностi. В той же час, безперечно, самi по собi особистiснi властивостi, установки, орiєнтацiї, не завжди забезпечують повну ефективнiсть спiлкування без застосування відповідної технiки спiлкування[9; 156]. Мовлення вчителя повинне забезпечувати вирішення завдань навчання та виховання школярів, тому перед ним (мовленням) стоять, крім загальнокультурних, і професійні, педагогічні вимоги. Вчитель несе соціальну відповідальність і за зміст, якість свого мовлення, і за його наслідки. Ось чому мовлення вчителя є важливим елементом його педагогічної майстерності. Вираз "мовлення вчителя" ("педагогічне мовлення") вживають, коли мова йде про усне мовлення педагога. Під усним мовленням розуміють як сам процес говоріння, створення усних висловлювань, так і результат цього процесу - усні висловлювання. Педагогічне мовлення має на меті забезпечити: а) продуктивне спілкування, взаємодію між педагогом та вихованцями;б) позитивний вплив вчителя на свідомість, почуття учнів з метою формування, кореляції їх переконань, мотивів діяльності;в) повноцінне сприйняття, усвідомлення і закріплення знань у процесі навчання;г) раціональну організацію навчальної та практичної діяльності вчителя. З виразом "педагогічне мовлення" тісно пов'язане поняття "комунікативна поведінка вчителя". У сучасній літературі - це не просто процес говоріння, передачі інформації, а така організація мовлення і відповідної йому поведінки вчителя, які впливають на створення емоційно-психологічної атмосфери спілкування педагогів та учнів, на характер їх взаємовідносин, на стиль їх роботи [ 5; 5 ]. Для характеристики комунікативної поведінки вчителя мають значення:тон мовлення; виправдане використання оціночних суджень; манера спілкування з учнями; характер міміки, рухів, жестів, що супроводжують мовлення. Усне мовлення вчителя існує в двох різновидах:

а) монологічне мовлення (розповідь, шкільна лекція, коментар, тлумачення (правил, знаків, термінів), розгорнуті оціночні судження (мотивація шкільної оцінки під час оцінювання знань; оцінка поведінки, позанавчальної діяльності учня);б) діалогічне мовлення (виду бесіди з учнями, які побудовані в формі питань та відповідей).Окрім того, у шкільній практиці виникають ситуації, коли необхідно обмінятися привітаннями, оцінками, висловлюваннями між учнями та вчителями під час зустрічі, а також спільне обговорення певних навчальних проблем, вчинків, норм поведінки. У таких ситуаціях спостерігається переплетення форм усного мовлення.Щоб сприяти успішному виконанню педагогічних завдань, мовлення вчителя повинне відповідати певним вимогам, тобто мати певні комунікативні якості. Так, вимога правильного мовлення педагога забезпечується його нормативністю (відповідністю мовлення педагога до норм сучасної літературної мови - акцентологічних, орфоепічних, граматичних та інших), точністю слововживання; вимога виразності мовлення - його образність, емоційність, яскравість. [17; 86]

Доцільно вважати, що мова та мовлення є важливим та невід ємним процесом у спілкуванні людей. За допомогою неї ми обмінюємось та отримуємо інформацію. Мова має, також, свої функції ,стилі та види, вона є найпершою та найхарактернішою ознакою людини. Мовленнєва діяльність притаманна лише людині. Іноді вважають, що мова приховує істинне обличчя людини.

РОДІЛ 2 КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ

Культура мовлення - широке й об'ємне поняття, але передусім це - грамотність побудови фраз, простота і зрозумілість викладу, виразність, яка досягається вмінням дібрати потрібні слова та синтаксичні конструкції та активним викориcтанням основних компонентів виразності усного мовлення - тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, наголосів, інтонації, дикції, правильна вимова слів, правильне використання спеціальної термінології, не багатослів'я.[6; 75] Безсумнівно, для успішності професійної діяльності вчителя необхідними є такі риси його мовлення, як бездоганна дикція, дотримання всіх орфоепічних норм сучасної української літературної мови, добре поставлений голос, уміння керувати диханням, тобто професійне володіння технікою мовлення. Не можна собі уявити живого мовлення без інтонації. Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражено й так само сприйнято слухачами лише в тому разі, коли читець (мовець) правильно використає всі компоненти мовлення (системи його звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, ритму й голосового тембру).

2.1 Мовленнєва поведінка вчителя

Розглядаючи психологічні особливості вчителя, специфіку педагогічної діяльності та їх обліку необхідно відзначити, що ж являє собою педагогічна професія[4; 69]. Складовою педагогічної майстерності вчителя є його мовлення. Це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв'язати різні педагогічні завдання: створити щиру атмосферу спілкування у класі, встановити контакт з учнями, зробити складну тему уроку цікавою, а процес її вивчення - привабливим.

Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості.

Володінню мовленням як засобом професійної діяльності потрібно вчитися. А.С. Макаренко зазначав, що вчитель повинен так говорити, щоб діти відчули в його словах волю, культуру, особистість. Мовлення вчителя - це мовлення, пристосоване для розв'язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні.

Мовлення вчителя - це мовлення, пристосоване для розв'язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні. Можна говорити про професійні особливості мовленнєвої діяльності педагога, а саме : а) ця діяльність спеціально організується вчителем, він керує нею залежно від умов педагогічного спілкування; б)кінцевим

результатом її є досягнення гуманістично спрямованої мети, пов'язаної вихованням учнів; в) добір мовних і мовленнєвих засобів здійснюється залежно від потреб, завдань взаємодії вчителя з учнями;їх ефективність прогнозується; г)мовленнєва діяльність педагога в реальній ситуації спілкування будується на відтворенні стану, поведінки, реакції учнів, вона регулюється змістом зворотної інформації, яку отримує вчитель; д) мовлення вчителя є предметом його педагогічного аналізу й самоаналізу, постійного самовдосконалення [20; 68]. Мовленнєва підготовка є надзвичайно важливим аспектом освітньої підготовки майбутніх педагогів, отже у процесі професійної взаємодії педагог переводить своє розуміння, інтуїції, почуття й переживання у поняттєвій формі, які виражаються у словах, артикулюються, транслюються через мовлення. Рівень володіння мовленням визначає мовленнєву компетентність, яка тісно пов'язана з іншими складовими професійної компетентності, пронизує й інтегрує їх, формуючись упродовж усіх етапів навчання.

Як складова професійної компетентності мовленнєва компетентність є професійно значимою якістю педагога. Вона складається з комплексу знань, вмінь та навичок, що забезпечують можливість сприймати, розуміти й створювати тексти, які містять виражену специфічними засобами мови інформацію, що стосується об'єкта , його професії, а також зберігати таку інформацію у пам'яті та обробляти її у ході мисленнєвих операцій[26; 48].

Мовлення вчителя реалізується у двох різновидах - у монолозі та в діалозі. Форми цього мовлення різноманітні. Найпоширенішим є розповідь, шкільна лекція , коментар, пояснення (правил, законів, термінів тощо), розгорнуті оцінні судження (мотивація оцінки знань, поведінки, позаурочної діяльності школярів). Діалогічне мовлення вчителя широко представлене в різного роду бесідах з учнями, що будуються у вигляді запитань і відповідей.

Педагогічна ефективність мовлення вчителя багато в чому залежить від рівня володіння мовою, вміння здійснювати правильний вибір мовленнєвих засобів. Педагогічна ефективність комунікативної поведінки вчителя залежить перед усім від того, який стиль спілкування з учнями взагалі притаманний вчителеві, які в нього установки на взаємодію з учнями, якою мірою він відчуває психологічні особливості ситуації мовлення. Так, можна помітити різницю в комунікативній поведінці між учителем - автократом і учителем-гуманістом, учителем, який байдуже ставиться до учнів, і який зорієнтований на співробітництво з ним.

Комунікативна поведінка вчителів, орієнтованих на авторитарні засоби спілкування, здебільшого, створює в учнів психологічні та естетичні бар'єри у стосунках з педагогами. Мовлення таких учителів зазвичай невиразне, сухе, позначене інтонаціями байдужості або залякування[19; 59].

Професійне мовлення вчителя повинно відповідати вимогам культури мови. Це важливий показник рівня його інтелігентності, освіченості, загальної культури. Його умовою є знання мови, адже мовлення є засобом існування, використання мови. Мова як сутність, як специфічна знакова система виявляється в мовленні. Мовлення - це функціонування мови. Тому продуктивність мовленнєвої діяльності вчителів залежить перед усім від того, наскільки його мова відповідає нормам сучасної літературної мови - акцентологічним, орфоепічним, граматичним, синтаксичним. Мова, яка відповідає цим нормам, є правильною. Правильність - одна з характеристик культури мови За яких умов мовлення вчителя може бути інструментом продуктивного розв'язання педагогічних завдань?

По-перше, професійне мовлення вчителя повинно відповідати вимогам культури мови. Це важливий показник рівня його інтелігентності, освіченості, загальної культури. Його умовою є знання мови, адже мовлення є засобом існування, використання мови.

Під терміном “культура мови” розуміють відповідність її не тільки сучасним літературним нормам (акцентологічним, синтаксичним), а й іншим якостям, які свідчать про її комунікативну досконалість. Це точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доцільність.

По-друге, професійне мовлення вчителя має бути своєрідною “словесною дією”, мета якої - здійснення інтелектуального, емоційно-вольового, морального впливу на учнів. Слово справжнього вчителя переконує, навіює, викликає в учнів відповідні почуття, формує їхнє ставлення до того, про що він говорить.

Третя умова ефективності професійного мовлення вчителя - його спрямованість, зверненість до учнів. Головна мета спрямованості мовлення - викликати учнів на діалогу з учителем, залучити їх до співпраці, створити атмосферу співроздумів і співпереживання.

Обов'язковою передумовою ефективності професійного мовлення вчителя є також володіння його технікою.

Компоненти техніки мовлення - голос, темп, дикція, інтонація - визначаються як акустична система відтворення людини людиною. Вони виконують при цьому важливі функції: створюють імідж людини, який закріплюється у свідомості довколишніх; дають змогу виявити психічну індивідуальність людини, визначити її емоційний стан. [20; 81].

Особливості особистості педагога, зокрема його моральна культура як єдність моральної свідомості й поведінки, позначаються на виборі ним тих або інших операційних засобів комунікативної діяльності. Приміром, застосування примусу в умовах імперативного характеру педагогічного спілкування чи переконання як впливу педагога на особистість дитини в атмосфері співучасті, співпраці між вчителем і учнем залежить від психологічної і моральної готовності педагога до певного стилю взаємодії: маніпулятивного - у першому випадку і демократичного - у другому. Отже, культура спілкування вчителя як соціально зумовлений показник його здібностей і особистого вміння спілкуватися з учнями для досягнення цілей педагогічної діяльності - поняття моральне. Його не можна зводити лише до технології спілкування, що сама опосередковується особистісними характеристиками педагога. Крім здатності до комунікації, що уможливлює обмін інформацією, вчитель - справжній майстер своєї справи - має володіти ще й перцептивними й інтерактивними здібностями, без яких неможливе розуміння партнера зі спілкування і психологічний вплив на нього. Ці здібності виявляються через такі якості вчителя, як привабливість, охайність, доброзичливість, емпатійність, зібраність, активність, комунікабельність тощо, а також шляхом реалізації вербальних і невербальних (міміка, пантоміміка) засобів взаємодії.

Проте зміст поняття культури педагогічного спілкування не вичерпується згаданими комунікативними якостями та здібностями. На думку І.О. Зимньої, це комплексне поняття, яке включає передусім особистісну культуру тих, хто спілкується. В ній важливі такі компоненти: високий рівень загальної культури; культура мислення; культура мовних засобів і способів формування та формулювання думки; культура педагогічного впливу, що викликає адекватну реакцію учня на відповідь; культура прогнозування реакції партнера зі спілкування; культура слухання; культура підтримання спілкування; культура виправлення помилкової дії [ 7].

2.2 Особливості педагогічного спілкування

Два могутніх силових поля супроводжують все життя людини - її робота, різноманітна діяльність і її стосунки, взаємодія з іншими людьми, тобто спілкування. Діяльність і спілкування як дві найважливіші сфери людського буття перебувають у нерозлучній єдності і постійні діалектичній суперечності.

Педагогічне спілкування - це різновид спілкування людей у професійній сфері, що об'єктивно необхідне для успішної роботи. Педагогічне спілкування - це спеціально організований на наукових засадах, керований учителем, вихователем, викладачем, процес обміну повідомлення інформацією, організації взаєморозуміння, досягнення оптимальної взаємодії і взаємопізнання в різних видах діяльності учасників навчально-виховної роботи з метою сприяння якісній освіті, різнобічному і гармонійному розвитку учнів. Педагогічна майстерність учителя здебільшого базується на мистецтві спілкування. Спілкування - це зв'язок між людьми, який призводить до виникнення психічного контакту, що проявляється в обміні інформації, взаємовпливі, взаємопереживанні та взаєморозумінні. Специфіка педагогічного спілкування в тому, що під час його реалізації здійснюється комплексний вплив педагога на учня таким чином, щоб забезпечити ефективне навчання, виховання і розвиток нової особистості. Через спілкування відбувається трансляція досвіду поколінь новому поколінню

Виключно складною для вчителя творчою задачею є досягнення цілісного спілкування. Бо часто-густо вчитель чи вихователь, захопившись однією функцією спілкування, наприклад, повідомленням інформації, забуває, що одночасно з цим повинно вестись будівництво містка до взаєморозуміння , прихильності до себе. І педагогічне слово інформації, вимовлене байдуже чи поспішно, падає на сухий кам'яний грунт фізичною та психологічної втомленості дітей чи байдужості до думок і почуттів вчителя. І зерно знань, звичайно, не зійде, а безодня нерозуміння стане ще ширшою і безперечною. Тому вчитель-творець заздалегідь прогнозує і планує цілісне спілкування, щоб забезпечити і обмін інформацією і спільний пошук відповідні на проблемне евристичне питання взаємодія, і тактовне, шанобливе ставлення одне до одного взаєморозуміння та взаємопідтримку.

Професійне спілкування здебільшого не існує як окремий феномен, а є складовою частиною діяльності - навчальної, трудової, ігрової, спортивної, художньої, - в якій беруть участь педагоги - професіонали, учні, батьки. Як аспект діяльності, спілкування потужно впливає на хід і результат цієї діяльності, одержуючи в свою чергу підкріплення, підсилення або ж ослаблення, руйнівний ефект і від загальної течії діяльності, і від її результатів[7; 45]

Першим серйозну спробу сконструювати етапи спілкування і подати його структурну модель зробив талановитий дослідник цієї проблеми професор

Віктор Абрамович Кан-Калік. Згідно його теорії професійно-педагогічного спілкування реалізується через ряд етапів.

1. Моделювання - педагогом майбутнього спілкування. На цьому етапі у відповідності із змістом наступної діяльності плануються можливі способи і тональність комунікації, здійснюється складний переклад

педагогічних задач в сферу задач комунікативних, досягається їх відповідність. Одночасно прогнозується сприймання учнями матеріалу уроку і особи самого педагога. Аналіз роботи кращих вчителів доводить, що вони приділяють прогностичному етапу найбільш серйозну увагу, виділяючи при цьому власну настроєність на спілкування, створення творчого самопочуття, настанову на діалог, знаходження, створення творчого самопочуття, настанову на діалог, знаходження комунікативного рішення дидактичних і виховних задач;

2. Початковий період спілкування. У своїх перших працях В.А.Кан-Калік часто називав цей етап «комунікативною атакою». Та, мабудь, відчувши недоречність такої бойової дї в умовах гуманістичного діалогу з дітьми, він практично відмовився не тільки від суті «»комунікативного нападу», але і від самого терміну «комунікативна атака.». Він звертає увагу тепер на таку особливість цієї ланки, як здобуття ініціативи, комунікативної переваги, і це слушно.

3. Управління спілкуванням у педагогічному процесі, що активно розвивається. Можна слідом за В.Кан-Каліком стверджувати, що управління навчально-0виховним процесом відбувається через правильно організовану систему спілкування. Домагається цього вчитель за допомогою комплексу комунікативних засобів. Серед цих засобів ми виділяємо організаційно-педагогічні та психолого-педагогічні [8; 27] Педагогічне спілкування завжди цілеспрямоване. При цьому сам педагог ніби знаходиться одночасно в декількох "площинах": він безпосередньо взаємодіє з партнером, спостерігає за собою і своїми діями з позицій їх "професійної відповідності" (рефлексивний контекст спілкування), тримає на контролі свідомості ціль, яку прийняв найпершою і одночасно оцінює доцільність її збереження або заміни на нову (раціональний контекст спілкування). Таким чином, часто педагогічне спілкування є засобом вирішення власних навчальних або виховних завдань, ініціатором, організатором і головною керівною ланкою якого є вчитель. Педагогічна діяльність має суттєвий вплив на розвиток особистості виконавця, зокрема на якості, які реалізуються у спілкуванні. Учителів з великим стажем роботи завжди можна впізнати за особливим голосовим тоном (вимогливим, владним або повчальним), за мімікою (вона чітко виражає оцінку дій партнера). Такі вчителі часто є категоричними і безапеляційними у висловлюваннях, схильні до нав'язування власної думки, намагаються подолати опір партнера, не зважаючи на його причини, прагнуть до надмірної нормативності поведінки тощо. Це є наслідком тривалої рольової взаємодії, в якій учитель виступає домінантною, авторитарною стороною з правом переваги, контролю, оцінки. Тому важливе для вчителя завдання - здійснювати постійне самоспостереження за своєю поведінкою в ситуаціях позарольового спілкування, щоб своєчасно вловити у ньому ті зміни, які можуть унаслідок цього закріпитися, стати стійким стилем спілкування. Не менш важливо враховувати і ті аспекти педагогічного спілкування, які торкаються інтересів учня. Специфіка праці вчителя полягає, крім всього іншого, ще і в тому, що в ситуаціях взаємодії він несе подвійне навантаження: повинен не тільки враховувати можливі дії партнера, але і розгортати спілкування таким чином, щоб воно мало навчальний, виховний та розвивальний ефект. Він повинен ураховувати ті можливі труднощі, які можуть виникнути у вихованця в процесі спілкування, і брати на себе ініціативу у спілкуванні та відповідальність за взаємодію

Стилі спілкування вчителя:

1) Авторитарний стиль. Вчитель обирає напрямок діяльності групи, керує хто с ким буде сидіти, працювати.

2) Демократичний стиль. Вчитель спирається на думку своїх вихователів, намагається донести мету діяльності до пізнання кожного.

3) Ліберальний стиль. Вчитель намагається не втручатися в життя колективу, не проявляється активність. Про авторитет мови не йдеться.

Найкращий стиль керівництва це демократичний [18; 143].

Функції професійно-педагогічного спілкування:

· Інформаційна функція (передача через повідомлення інформації)

· Виховна функція (професійно-педагогічного спілкування)

· Функція пізнання людини однин одним

· Функція організації та обслуговування той або іншої навчальної діяльності.

· Функція спілкування.

· Функція відкриття дитини на спілкуванні.

· Функція співучасті (підтримка партнера) [12; 41].

Вчитель зобов'язаний бути не тільки компетентним фахівцем з високою науковою і діловою кваліфікацією, виконавською дисципліною; не лише духовно багатою особистістю, що несе моральну відповідальність за свою навчальну і виховну діяльність у школі; педагог має бути водночас комунікабельною особистістю з високою культурою спілкування, вмінням вести діалог, дискутувати, забезпечувати позитивний моральний та емоційний настрій у педагогічній взаємодії. Зрозуміло, педагогічна і комунікативна діяльність педагога має бути творчою. Вчитель, у якого наявна певна модель взаємодії з учнями, у процесі педагогічної діяльності мусить постійно коригувати власну програму дій, максимально узгоджуючи її з конкретною комунікативною ситуацією і можливостями школярів як партнерів зі спілкування. У ході педагогічного спілкування вчитель не просто кількісно збільшує свій комунікативний досвід; він обирає певну стратегію спілкування з властивими їй нормами, прийомами і засобами.

Саме обстоювана педагогом у ході навчальної взаємодії комунікативна стратегія - монологічна чи діалогічна - визначає характер педагогічної діяльності і фахового спілкування. Визначальною рисою діалогічної взаємодії є гуманістична позиція вчителя щодо учня у процесі навчання і навчального спілкування, що дозволяє школяреві задовольнити потребу в розумінні та співчутті і подолати почуття хвилювання та страху, супутні сприйняттю і засвоєнню нового матеріалу. [3; 4 -14].

Спілкування завжди відображається в особливих формах та засобах комунікації. Усі засоби спілкування поділяються на дві групи: вербальні (мовні) і невербальні (немовні). Вербальні засоби комунікації реалізуються за допомогою мовних і письмових повідомлень. Мовна передача інформації здійснюється у процесів мовного діалогу, переговорів, презентацій, телефонної розмови, тоді, коли найбільший об'єм інформації передається голосом. Мова, як головний інструмент людського спілкування або вербальна комунікація, спирається на використання людьми звукової та письмової мови, за допомогою якої найбільш повно передається семантичний бік інформації, його зміст. Успіх та ефективність мовного впливу в значному ступені визначається її змістовністю, багатством мовних засобів, культурою, виразністю мови. У мовному спілкуванні велике значення відіграють такі якості мови як: інтонація, гучність, темп, наголос, паузи[15; 122]. Письмові засоби комунікації реалізуються через документи у формі листів, розпоряджень, наказів, інструкцій, положень. Не зважаючи на багатство слів, які спроможні передавати різноманітні відтінки переживань людини, важливим є і невербальний бік спілкування. Невербальні або експресивні засоби комунікації, стан людей, їхні стосунки ,наміри, особливості характеру, які виявляються у міміці, жестах, позах, ході, манері триматися, навіть у дистанції, на якій знаходяться один від одного індивіди, що спілкуються, вираз їх очей[14;43 ]. Мова є самим універсальним засобом спілкування в людському суспільстві. Вважається, що завдяки ній найменше втрачається значення повідомлення. Залежно від характеру і змісту виділяють наступні форми спілкування: 1. службове (ділове)2. повсякденне (побутове)3. переконливе 4. ритуальне 5. між культурне (міжетнічне) і ін[22].

2.3 Функції мовлення вчителя у взаємодії з учнями

Вимоги до комунікативних якостей мовлення вчителя зумовлені насамперед функціями, які воно виконує в педагогічній діяльності. Головними серед них можна назвати такі : а) комунікативну - встановлення та регуляція взаємовідносин між учителем і учнями, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку учнів; б) психологічну - створення умов для забезпечення психологічної свободи учня, прояву індивідуальної своєрідності його особистості; знаття соціальних затисків, які заважають цьому; в) пізнавальну - забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації учнями, формування в них особистісного, емоційно-цілісного ставлення до знань; г) організаційну - забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності учнів.

Встановлення і регуляція взаємовідносин між учителем та учнями, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку учнів - це одна із провідних функцій мовлення педагога. ІЇ мета допомогти вчителеві налагодити взаємодію зі своїми вихованцями, побудувати виховання і навчання на засадах співробітництва і співтворчості.

Найважливіші для розвитку гуманістичних відносин між учителем і учнями :

· Встановлення особистісного контакту з учнями, орієнтація їх на особистісне включення в комунікацію;

· Створення ситуації діалогу у спілкуванні вчителя з учнями ;

· Забезпечення активної позиції учнів у взаємодії з педагогом;

· Створення атмосфери взаємоповаги, довіри.

Взагалі, у взаємовідносинах учителя з учнями все має значення: і як учитель звертається до них, як ставить вимоги, робить зауваження, висловлює побажання; яке при цьому емоційне забарвлення його мовлення, якою інтонацією супроводжує він свої слова, який при цьому має вираз обличчя, погляд.

Особливості мовлення вчителя у взаємодії з учнями багато в чому залежить від його індивідуального стилю спілкування, характеру його соціальних установок у педагогічній комунікації. Зрозуміло, якщо для вчителя характерні авторитарний стиль спілкування і негативні соціальні установки, то від нього не можна чекати конкретних зауважень, доброзичливих інтонацій у голосі. Демократизм взаємовідносин іншого вчителя зумовить і інший стиль мовлення, який продемонструє його повагу, довіру до учнів.

Психологічна функція мовлення вчителя тісно пов'язана з функцією комунікативною, але має дещо інші завдання. Можна сказати, що ці завдання

якоюсь мірою психотерапевтичного характеру - створення умов для забезпечення психологічної свободи, вияву індивідуальної своєрідності, заняття соціальних затисків, які заважають цьому.

Ідеться передусім про ситуації, коли виникає потреба психологічного захистити учня:

1) Підкреслити повагу до нього як особистості;

2) Піднести його авторитет;

3) Зняти страх перед можливою невдачею;

4) Заохотити зусилля для досягнення успіху.

Мовлення вчителя в цих ситуаціях може бути тим інструментом, за допомогою якого знімається невпевненість учня в собі, ініціюються його активність, творчість, вселяється віра в можливості самореалізації, досягнення позитивних результатів у діяльності. Вибір мовленнєвих моделей учителем тут здійснюється не з позиції «ти повинен», «зобов'язаний», а з позиції «ти маєш право».

Наступна функція педагогічного мовлення - забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації учнями. Відомо, що є пряма залежність між комунікативними особливостями мовлення вчителя і характером пізнавальної діяльності учнів у процесі вивчення нового матеріалу. Мовлення вчителя може допомогти зробити цю діяльність активною, цікавою для школяра, а може утруднити сприймання, поставити учня в позицію пасивного спостерігача на уроці.

З функцією ефективного викладу знань тісно пов'язана і інша функція мовлення - забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності учнів. Ідеться про роль мовлення вчителя у розв'язанні таких завдань уроку, як організація ефективного навчального слухання учнів, забезпечення оптимального темпу пізнавальної діяльності, творчого робочого самопочуття учнів на уроці. мови [ 20; 70 ].

Знання психології учнів , загальних закономірностей виховання , володіння арсеналів педагогічних засобів та методів допомагають вчителю уникнути брутальних комунікативних розрахунків. Але кожен акт професійної взаємодії потребує нестандартної мовленнєвої творчості, чи побудувати на обліку багатообразних обставин - ситуації спілкування, індивідуальності вихованця, пережитих ним почуттів, настроїв, характеру склавшихся відношень та інше.[24; 86].

Сучасна школа покликана створити педагогічні умови для розвитку особистості кожного школяра на основі врахування його особливостей, раннього виявлення здібностей та їх цілеспрямованого розвитку, самовизначення.

Характер спілкування педагога з дітьми - це фундамент, на якому будується вся шкільна діяльність

Таким чином під час спілкування педагога з вихованцями на засадах гуманності слід дотримуватися наступних правил :

· «не зробити шкоду»;

· Поважати в учневі особистість;

· Виділяй і ґрунтуйся на позитивному;

· Не порівнюй одного учня з іншими;

· Оцінюй не особистість учня, не його поведінку в цілому, а конкретні вчинки;

· Знаходить можливість для саморозвитку та самовдосконалення.

Особливої уваги потребують учнів з низьким рівнем навчальних досягнень. Учителю дуже важливо налагодити доброзичливі стосунки з ними. У цьому допоможуть наступні прийоми:

· Звернення до учнів тільки на ім'я;

· Схвалення, ласкавий тон, підбадьорливі доторкання під час уроку;

· Акцент на позитивну побудову фраз, без загрози та наказу.

[25; 3].

Отже, підготовку до спілкування з учнями майбутньому вчителю потрібно починати завчасно. Чим раніше почнеться процес формування готовності до спілкування, тим скоріше відбудеться усвідомлення своїх можливостей та ролі себе в ситуаціях спілкування.

РОЗДІЛ 3 ПСИХОЛОГО - ПЕДАГОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ПРАВИЛЬНОСТІ МОВИ

Дослідження було проведено в групі студентів ІІІ курсу у віці 20 років на виявлення рівня правильності мови. Всього прийняло участь у дослідженні 10 чоловік. Під дослідженням розуміється тест, який складається з 5 тверджень, на який студентам було потрібно відповісти «так» чи «ні». Кожна позитивна відповідь оцінювалась в 5 балів, негативна в 0 балів.

Тест

1. Чи помічаєте ви, що хтось використовує слова та вирази не в тому значенні, в якому це звичайно для вас?

2. Чи помічаєте ви помилки у мові інших?

3. Вмієте помічати свої помилки та обмовки у мовленні інших?

4. Є у вашому мовленні слова паразити?

5. Чи перевіряєте ви значення слів, у яких сумніваєтесь, за словником?

В процесі проведення тесту у студентів не виникало жодних питань.

3.1 Результат проведеного дослідження

В поданих питаннях студенти повинні були обрати свій варіант відповіді(«так», «ні», «іноді»). В результаті проведеного дослідження група показала найвищі результати.

Результати засвідчують , що якщо студент набрав 0-15 балів (низький рівень), то це свідчить про впевненість в тому, що студенти розмовляють правильно, хоча це не завжди так. Якщо студент сумніваєтеся у значенні слова - не буде його перевіряти, сподіваючись на те що «ніхто не помітить»;не вміють почути себе «зі сторони». Студенту треба з більшою увагою ставитися до того , що він говорить. Не вживати слів , у значенні яких він не впевнений, - краще перевірити їх за словником. Щоб позбутися слів-паразитів, студент повинен уповільнити темп мовлення - це дасть йому змогу продумувати свої слова без потреби заповнювати паузи усілякими «мабуть» та «скажімо».

Студент набравши 16-20балів (високий рівень) свідчить ,що мова його правильна та йому можна позаздрити. Він ніколи не буде вживати слова з незрозумілим значенням - краще підбере до нього синоніми , у значенні якого впевнені. Він вміє аналізувати як власні, так і чужі помилки, що дає йому змогу ще більше вдосконалюватися.

За підрахунком середній показник в групі досліджуваних студентів становить 18,5 балів , що свідчить про високий рівень правильності власної мови студента (див.Додаток А)

3.2 Шляхи удосконалення професійного мовлення вчителя

Для удосконалення мови вчителя можна використовувати тренінги, вправи та методики. Це підвищить професійне мовлення педагога та комунікацію.

Вправа 1

Спробуйте намалювати очима величезну пласку цифру 8, на рівні очей аудиторії, коли ви виступаєте на семінарі. У присутніх має створитися враження, що ви зустрілись з кожним із них;перевірте це. Повторюйте час від часу цей прийом під час промови.

Вправа 2

Спробуйте прочитати невеликий текст перед дзеркалом. Скільки разів ви відірвались від тексту, аби зазирнути самому собі в очі? Повторіть цю вправу із живим співбесідником.

Вправа 3

Перевірте ваш звичайний темп мовлення: візьміть будь-який текст і порахуйте з годинником в руках, скільки слів за хвилину ви вимовляєте. Співвіднесіть це з нормою (120-150 слів за хвилину). Зробіть належні висновки.

Вправа 4.

Запишіть на магнітофон та прослухайте промовлений вами текст. Відзначте недоліки (вимови, темпу, тембру, інтонації тощо).