Організація самостійної роботи студентів в поза аудиторний час в процесі вивчення дисципліни "Педагогіка"

- вид роботи з вправами: виконання завдань репродуктивного, продуктивного характеру або завдань на повторення;

- методику усунення у студентів труднощів, які можуть виникнути у процесі виконання завдань, а також спосіб швидкої перевірки і методику аналізу допущених помилок.

Результативності самостійної роботи студентів заважають, в основному, дві групи причин, які мають місце в діяльності навчальних закладів:

- ті, що залежать від самого студента: брак працелюбності, волі, наполегливості, загальної підготовленості, здібностей, відсутність уміння самостійно працювати тощо;

- ті, що залежать від викладача, кафедр, деканатів. Це причини, передусім пов'язані з організацією навчального процесу у вищих навчальних закладах, який здійснюється без належного індивідуально орієнтованого підходу; а також відсутністю необхідних навчальних посібників з диференційованими завданнями, матеріально-побутових умов тощо.

Відсутність чітко сформульованої мети здійснення самостійної роботи призводить до того, що сам процес її виконання залишається в кращому випадку нейтральним стосовно характеру пізнавальної самостійної діяльності студентів. Процес його інтелектуального пізнання відбувається або ж за методом спроб і помилок, або ж за однією із первинних схем. У першому випадкові він прихований від викладача і тому не керований, у результаті чого виконання самостійної роботи слабко впливає на розвиток мислення студента, його ініціативу й самостійність, пізнавальні здібності та професійну підготовку. Процеси ці відбуваються стихійно, навчання ж значною мірою втрачає свою розвиваючу і дидактичну функцію.

Усунення причин першої групи пов'язано з удосконаленням діяльності середньої загальноосвітньої школи. Викорінення причин другої групи залежить від того, як організований процес навчання, тобто від впровадження індивідуально-орієнтованого підходу.

На думку Б.П. Єсіпова, самостійна робота при правильній її організації дає можливість розгорнутися індивідуальності кожного учня. Однією із важливих умов для цього є збудження і підтримання інтересу до знань з метою застосування їх на практиці [21].

Саме тому організація самостійної роботи в різних типологічних студентських групах передбачає особистісно-орієнтований підхід: для слабо встигаючих потрібно створювати спеціальні ситуації успіху шляхом добору таких завдань, які вони в цей момент зможуть виконати, і активного заохочення.

Для сильних студентів важливо забезпечити можливість отримувати радість подолання особливих ускладнень при розв'язанні завдань підвищеної складності, тобто досягти відповідності рівня складності навчального завдання рівню можливостей тієї чи іншої типологічної групи. Ці положення знаходять підтвердження в дослідженнях Ю.К. Бабанського [4].

Дуже важливим моментом в організації самостійної роботи є систематичний контроль за її результатами з боку викладача.

Контроль за самостійною роботою студентів забезпечує оцінку результатів навчання, дає змогу викладачу вносити корекцію знань.

Запроваджуючи обрану форму, необхідно дотримуватися педагогічних вимог до контролю: об'єктивність перевірки та оцінки; систематичності, класності, всебічної перевірки; застосовувати самоконтроль.

Доцільно використовувати різні форми контролю й самоконтролю знань студентів. Для об'єктивної оцінки самостійної роботи студентів потрібно розробити критерії оцінки.

Контроль за результатами самостійної роботи студентів - це невід'ємна складова частина навчально-виховного процесу, що має на меті забезпечити зворотній зв'язок «студент-викладач» і виявити на основі цього правильність її організації. Мета контролю самостійної роботи студентів - допомогти їм методично правильно, з мінімальними затратами часу самостійно засвоювати теоретичний матеріал й здобувати навички розв'язання певного рівня завдань з навчальних дисциплін. Організовуючи і проводячи контроль, викладачеві необхідно мати на увазі, що в цьому випадкові його першочерговим завданням є:

- актуалізація, перевірка та оцінка засвоєних знань у ході або після вивчення певного навчального матеріалу;

- створення психологічної установки на засвоєння нового матеріалу, закріплення засвоєного змісту;

- виявлення можливостей і здібностей студентів, причин, труднощів та помилок;

- визначення ефективності видів, організаційних форм і засобів СРС, виділення серед них тих, котрі потребують корекції.

Вирішення цих завдань досягається за рахунок реалізації оцінної й навчально-виховної контрольної функції. Оцінна функція контролю полягає у визначенні результату порівняння якості засвоєних знань із необхідним рівнем.

Навчально-виховна функція контролю пов'язується з організацією процесу повторення певним чином спрямованої діяльності студентів. Воно організується таким чином, щоб здійснювалося не тільки механічне відтворення засвоєних знань, але й активна їх переробка, систематизація, утворення нових знань, що сприяє розвитку мислення і пам'яті, асоціативних зв'язків. Здійснення цих функцій контролю повинно враховувати необхідність у регулярній, активній, спрямованій самостійній роботі студентів.

На основі даних проведеного контролю знань, умінь викладач здійснює корекцію своєї діяльності. Для нього така позиція щодо власної діяльності дуже важлива, бо саме ця діяльність виступає особливим предметом аналізу, осмислення й оцінки. Якщо при розв'язанні практичних завдань, що виникають у конкретних педагогічних ситуаціях, викладач безпосередньо включений у процес реальної взаємодії зі студентами, то тепер самі ці процеси стають предметом дослідження. Якщо у своїй практичній діяльності він консультує і використовує ті чи інші способи керівництва діяльністю студентів, то тепер самі ці способи перетворюються в об'єкт осмислення. Якщо у процесі оцінки діяльності студентів викладач застосовує певні критерії й показники, то тепер самі вони стають тим, що повинно бути засвоєно й розкрито.

Підсумовуючи все вищесказане, можна стверджувати, що найбільш поширеною точкою зору стосовно здійснення самостійної роботи є твердження про необхідність її організації в умовах особистісно-орієнтованого підходу. Отже, в організації самостійної роботи, насамперед, слід виявити індивідуальні особливості студентів і зіставляти виявлені закономірності функціонування пізнавальних процесів з оптимальними умовами їх перебігу.

Ми вважаємо, що діяльність викладача щодо організації самостійної роботи студентів в умовах особистісно-орієнтованого підходу має включати такі напрямки:

1) розробка системи нових завдань із предмета на різних рівнях складності;

2) індивідуалізація навчальних завдань;

3) зміна рівнів складності навчальних завдань для студентів різних типологічних груп з тим, щоб ступінь самостійності у процесі їх виконання постійно зростав;

4) створення позитивного емоційного фону заняття;

5) співвіднесення оптимальних поєднань фронтальної, групової і індивідуальної форм роботи з урахуванням специфічних відмінностей кожної групи студентів;

6) надання викладачем консультативно-дозованої допомоги при виконанні студентами самостійної роботи залежно від їх типологічних особливостей і рівня складності навчального завдання;

7) регулювання частоти і глибини контролю за продуктивністю виконання самостійної роботи студентам залежно від їх особливостей.

1.3 Самостійна робота студентів в позааудиторий час як складова підготовки майбутніх вчителів англійської мови

Самостійна робота студентів, методика її організації на рівні навчальної дисципліни безпосередньо пов'язані з активізацією пізнавальної діяльності тих, кого навчають. Самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів - це перший крок до творчої роботи особистості.

Формування у студентів-філологів умінь організації пізнавальної діяльності треба розглядати як складову одного з компонентів змісту освіти - способів діяльності. Уміти навчати - означає вміти організовувати засвоєння знань, свою розумову діяльність, що забезпечує сприйняття, усвідомлення, готовність до пошуку необхідного рішення не тільки на уроках музики, але і впродовж всього життя. Це справжнє мистецтво та важлива характеристика розвиненої особистості. Завдання викладача в цьому процесі - допомогти студентам вчитися самостійно, створити оптимальні умови для самостійної, творчої роботи та активізувати її. К.Д. Ушинський визначив добрим те навчання, при якому діти навчаються самі, а вчитель організовує і спрямовує їхню навчальну діяльність.

Діяльність викладача в організації самостійної роботи студентів в умовах особистісно-орієнтованого підходу має включати такі напрямки:

- розробку системи нових завдань з предмета різних рівнів складності;

- індивідуалізацію навчальних завдань для виділення типологічних груп;

- зміну рівнів складності навчальних завдань для студентів різних типологічних груп для того, щоб ступінь самостійності у процесі їх виконання постійно зростав;

- створення позитивного емоційного фону навчального заняття;

- співвіднесеність оптимальних поєднань фронтальної, групової та індивідуальної форм роботи з урахуванням специфічних відмінностей кожної з типологічних груп;

- надання викладачем консультативної допомоги залежно від індивідуальних особливостей студентів і рівня складності індивідуального завдання;

- регулювання частоти і глибини контролю за продуктивністю виконання самостійної роботи.

У цьому плані доцільним є дотримання алгоритму самостійної роботи: постановка мети - виявлення вихідних даних, їх аналіз - вибір способу досягнення мети, виконання дії проведення самоконтролю - коригування способу досягнення мети - коригування виконання дії. На нашу думку, виконання самостійної роботи за таким алгоритмом сприятиме розвитку розумових здібностей студента - і за таких умов викладачеві можна по-справжньому керувати формуванням спеціаліста. Крім того, систематична самостійна робота необхідна не лише в професійному, а й виховному плані: джерела працьовитості, наполегливості, волі - саме в самостійній роботі.

У педагогічній науці немає єдиного підходу до класифікації форм та видів самостійної роботи через багатогранність цього поняття. Проте в залежності від джерела засвоєння та відтворення інформації можна виділити такі форми:

І. Аудиторна (в розкладі). Основні види цієї роботи такі:

1) Консультації (потокові, групові, індивідуальні, цільові, методичні, установчі перед семінаром, заліком, екзаменом). Виконують ці консультації різні функції. На консультації викладач має можливість індивідуалізувати свою роботу зі студентами. Бажано, щоб на консультаціях студент одержував не тільки інформаційний матеріал з відповідного навчального курсу, але й поради, допомогу в питаннях організації, методики проведення самостійної роботи відповідно до своїх можливостей і потреб (особливо це важливо для студентів 1-го курсу).

2) Колоквіуми мають велике значення для активізації розумової діяльності студентів, які в рівній мірі об'єднують навчальну і контрольну функції. Основне завдання колоквіуму - перевірка знань з одночасним їх розширенням і поглибленням, для цього він повинен мати характер співбесіди, в процесі якої студенти вчаться узагальнювати матеріал, робити висновки.

Мета колоквіуму - перевірити, як студенти засвоїли інформацію, одержану на лекціях, лабораторно-практичних заняттях, семінарах, з'ясувати, чи достатні їх знання для глибокого розуміння нового матеріалу.

3) Контрольні роботи.

II. Позааудиторна СРС (планується викладачем потижневе, на один семестр або на весь період вивчення предмета і затверджується на засіданні кафедри.

Наводимо орієнтовний перелік різних видів самостійної роботи на прикладі біологічного циклу дисциплін:

· вивчення навчальної основної і додаткової літератури і складання бібліографії;

· вивчення методичних розробок по темі;

· робота з опорним текстом лекцій, з опорними схемами, діафільмами, слайдами;

· самостійне вивчення об'єктів відповідно до плану або схеми;

· заповнення порівняльно-анатомічних таблиць;

· побудова графіків, діаграм, фонограм;

· фенологічні спостереження в природі (за визначеним планом);

· складання таблиць, їх аналіз;

· участь у розробці і постановці лабораторних робіт;

· самостійний пошук знань з певної теми (по періодичних наукових і методичних виданнях);

· складання опорних і структурно-логічних схем;

· виготовлення наочних посібників;

· ділові ігри;

· проведення тематичних конференцій;

· розбір питань дискусійного характеру;

· видача завдань випереджального характеру відповідного теоретичного матеріалу з подальшим його аналізом;

· вивчення окремої теми з мікрогрупою студентів;

· написання і захист рефератів, курсових і дипломних робіт.

Пошук ефективних методів навчання, способів формування інтересу до предмета і до своєї майбутньої професії завжди буде актуальним завданням. Тому справедливими є твердження про те, що СРС у вузі повинна виразно і ефективно проявлятись в усіх формах навчання: в лекціях, в практичних і лабораторних заняттях, при виконанні домашніх завдань, курсових і дипломних робіт, під час проходження навчальних і виробничих практик.

Ефективність самостійної роботи зростає завдяки використанню в процесі навчання у вищому навчальному закладі всього комплексу вищеозначених методів та від частоти і глибини корекцій з боку викладачів. Продуктивність самостійної роботи студентів визначається також позитивним емоційним ставленням їх до навчальної діяльності.

Самостійна робота - один із обов'язкових видів навчально-пізнавальної діяльності студентів, що виконує функції, серед яких важливе значення мають:

- навчальна, яка полягає в опрацюванні першоджерел, що сприяє більш глибокому осмисленню вже засвоєної суми знань;

- пізнавальна, призначення якої полягає в опануванні новою сумою знань, розширенні меж світогляду;

- коригуюча, що передбачає осмислення новітніх теорій, концепцій, категорій, підходів до визначення сутності відомих понять, напрямків розвитку науки і т.п.;

- стимулююча, сутність якої полягає у такій організації самостійної роботи, коли студент отримує задоволення від результатів пізнавальної діяльності;

- виховна, що спрямована на формування таких якостей, як воля, цілеспрямованість, відповідальність, дисциплінованість;

- розвиваюча, що спрямована на розвиток самостійності, творчості, дослідницьких умінь особистості.

Самостійна робота має певні особливості, що відрізняють її від навчально-пізнавальної діяльності в цілому. Вона планується викладачем, який визначає обсяг, зміст, загальні терміни здійснення; організовується ним, коли він визначає форми звітності за виконану роботу, місце та час звітування, забезпечує умови здійснення звіту. У такому розумінні самостійна робота не може бути самостійною ні на мотиваційному, ні на технологічному, ні на організаційному рівнях. Мотиви виконання кожного конкретного виду самостійної роботи формуються у студента під впливом реалізації стимулюючої функції самостійної роботи і залежать від рівня її реалізації викладачем.

Технологія виконання самостійної роботи студентом багато в чому залежить від того, наскільки він володіє методами опрацювання наукових джерел, наскільки опанував уміння конспектувати, складання тез, виписок, підготовки рефератів, що надалі стане основою для написання курсових, кваліфікаційних та дипломних робіт. Викладач також визначає вид самостійної роботи (план, тези, виписки, конспект чи реферат), що повинен виконати студент, де і яким чином прозвітує він про виконання завдань для самостійної роботи.

Оскільки визначене викладачем завдання студент виконує самостійно, планує свій час, місце і порядок його виконання і займається цією діяльністю самостійно, без контролю за цим процесом з боку викладача, самостійну роботу можна назвати лише частково керованою. При цьому варто наголосити, що ступінь самостійності студентів при виконанні різних видів самостійної роботи буде різним на окремих етапах їх навчання у ВНЗ і залежатиме від дидактичної, методичної, пізнавальної, розвиваючої та виховної мети.

Таким чином, ми можемо констатувати, що самостійна робота студентів - спланована, організаційно і методично спрямована пізнавальна діяльність, що здійснюється під керівництвом і контролем викладача за рахунок скорочення обов'язкових аудиторних занять.

У педагогічній літературі існує багато класифікацій типів і видів самостійної роботи студентів. За дидактичною метою можна виділити чотири типи самостійної роботи.

Перший тип спрямований на формування у студентів умінь виявляти у зовнішньому плані те, що від них вимагається, на основі заданого їм алгоритму діяльності та посилань на цю діяльність, які містять умови завдання. Пізнавальна діяльність студентів полягає у тому, щоб пізнати об'єкт певної галузі знань при повторному сприйманні інформації про нього або дій з ним. Як самостійну роботу цього типу найчастіше використовують домашні завдання, що передбачають опрацювання підручника, конспекту лекцій і т.ін. спільним для самостійних робіт першого типу є те, що у всіх завданнях повинен бути представлений спосіб виконання.

Другий тип передбачає формування знань, що дозволяють розв'язувати типові завдання, так звані знання-копії. Пізнавальна діяльність студента при цьому полягає у відтворенні і частковому реконструюванні, зміни структури і змісту засвоєної раніше навчальної інформації. Це передбачає необхідність здійснення аналізу певного об'єкта, різних шляхів виконання завдання, визначення найбільш доцільних з них або послідовного виділення логічно розташованих способів його розв'язання. До самостійних робіт такого характеру можна віднести певні етапи проведення лабораторних і практичних занять, написання курсових робіт, а також спеціально підготовлені домашні завдання з приписом алгоритмічного характеру. Характерна особливість робіт цього типу полягає в тому, що при визначенні завдання для самостійної роботи необхідно обґрунтувати мету, шляхи її розв'язання і методи досягнення [43].

Третій тип спрямований на формування у студентів знань, що є основою для розв'язання нетипових завдань. Пізнавальна діяльність студентів при виконанні таких завдань полягає у накопиченні і прояві у зовнішньому плані нового для них досвіду діяльності на базі раніше засвоєного формалізованого типу шляхом перенесення знань, умінь і навичок в інші умови діяльності. Виконання завдання цього типу передбачає пошук, формулювання і реалізацію мети та завдань розв'язання визначеної проблеми, що завжди виходять за межі минулого формалізованого досвіду і вимагають від студентів варіювання умов діяльності, розгляду раніше засвоєної навчальної інформації під новим кутом зору, використання її у нетипових ситуаціях. Самостійні роботи третього типу повинні висувати вимоги аналізу незнайомих навчальних ситуацій і генерування об'єктивно нової інформації. Типовими для самостійної роботи третього напрямку є курсові, кваліфікаційні і дипломні роботи.

Четвертий тип передбачає створення передумов для творчої діяльності студентів. Їх пізнавальна діяльність при виконанні цих робіт полягає у глибокому проникненні в сутність об'єкта, що визначається, встановленні нових зв'язків і стосунків, необхідних для обґрунтування нових проблем, ідей, генерування нової інформації. Цей тип самостійних робіт реалізується, як правило, при виконанні завдань науково-дослідного характеру, включаючи курсові, кваліфікаційні і дипломні роботи [46].

Найбільш доцільною у зв'язку із завданнями вищої школи є класифікація, запропонована П.І. Підкасистим, у якій розмежуються самостійні роботи за зразками, реконструктивно-варіативні, евристичні (частково-пошукові) і творчо дослідницькі [42]. Самостійні роботи за зразком включають розв'язання типових завдань, виконання різноманітних вправ за зразком. Вони дозволяють засвоїти матеріал, але не розвивають творчу активність. У процесі вивчення навчальних дисциплін це роботи, що пов'язані, у першу чергу, з методом спостереження. Це перший тип розумової діяльності, що ґрунтується на розпізнанні об'єкта, предмета, явища, що визначається. На цьому рівні відбувається засвоєння навчальної інформації. Конструктивно-варіативні самостійні роботи передбачають необхідність відтворення не лише функціональної характеристики знань, а й їх структури, залучення відомих знань для розв'язання інших завдань, проблем, ситуацій. Це другий тип (рівень) розумової діяльності, на якому відбувається відтворення й розуміння явищ, що вивчаються. Евристичні самостійні роботи пов'язані з розв'язанням окремих питань, проблем, окреслених на лекціях, семінарських, лабораторних, практичних заняттях. Це третій тип розумової діяльності, що передбачає функціонування уміння бачити проблему, самостійно її формулювати, розробляти план її розв'язання. Це рівень розумової діяльності, на якому здійснюється більш глибоке розуміння явищ, процесів і розпочинається творча діяльність. При здійсненні дослідницьких самостійних робіт (творчих завдань, курсових, кваліфікаційних, дипломних робіт). Пізнавальна діяльність цього типу набуває творчого, пошукового характеру, для її здійснення визначається система оптимального поєднання методів розв'язання проблемних ситуацій. Це четвертий рівень розумової діяльності, на якому проявляється інтелектуальний потенціал і творчі здібності студентів, реалізуються їх дослідницькі здібності.

Більшість тих, хто вступає до вищого навчального закладу, недостатньо володіє методами і прийомами, не завжди знає всі можливі засоби здійснення самостійної пізнавальної діяльності. Їм доводиться засвоювати нові елементи культури і технології розумової праці. Без навичок самостійної роботи, без стійкого прагнення постійного поповнення, оновлення й удосконалення знань у процесі самостійної роботи навчання у вищому закладі освіти значно уповільнюється або й зовсім унеможливлюється. У процесі самостійної пізнавальної діяльності студент має навчитися виділяти пізнавальне завдання, добирати способи їх розв'язання, здійснювання операції самоконтролю за грамотністю виконання поставлених завдань, удосконалювати методи реалізації творчих знань.

Організація самостійної роботи проходить у два етапи:

а) початкова організація, що передбачає безпосередньо участь викладача у діяльності студентів з виявленням причин появи помилок;

б) самоорганізація, що не вимагає безпосередньої участі у процесі самостійного формування знань студентів.

В організації самостійної роботи студентів особливо важливим є правильне визначання обсягу і структури змісту навчального матеріалу, що виноситься на самостійне опрацювання, а також необхідне методичне забезпечення їхньої самостійної роботи. Методичне забезпечення такої праці студентів включає програму діяльності, варіативні завдання, нестандартні завдання з урахуванням індивідуальних можливостей кожної особистості. Створюючи систему самостійної роботи студентів, необхідно, по-перше, навчити їх вчитися і, по-друге, ознайомити з психофізіологічними основами розумової праці, технікою її наукової організації.

Отже, самостійна робота - одна з важливих і актуальних проблем сучасної дидактики, яка сприяє розвитку самоорганізації студента-музиканта, а підготовка студентів до самостійної навчальної роботи - складова програма загальної підготовки майбутніх вчителів англійської мови.

Висновки до 1 розділу

Питання організації самостійної роботи студентів у системі освіти постійно знаходяться в сфері інтересів дослідників. Протягом багатьох років навкруги цієї проблеми виникають наукові суперечки, в результаті яких народжуються різноманітні погляди і формуються методичні та методологічні позиції.

Існує чимало підходів до визначення самостійної діяльності, яка спрямована на формування не тільки самостійної, а й творчої особистості. За своєю суттю самостійна робота є активною розумовою діяльністю студента, пов'язаною з виконанням навчального завдання. Самостійна робота сприяє формуванню у студентів інтелектуальних якостей, необхідних майбутньому спеціалістові. Вона виховує у студентів стійкі навички постійного поповнення своїх знань, самоосвіти, сприяє розвитку працелюбності, організаційності й ініціативи, випробовує його сили, перевіряє волю, дисциплінованість тощо.

Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбаченої для вивчення конкретної навчальної дисципліни: підручник, навчальні та методичні посібники, конспект лекцій викладача, практикум тощо. Організація самостійної роботи вимагає від вчителя ґрунтовної підготовки, навіть більшої, ніж тоді, коли навчальний матеріал він викладає сам. Досліджуючи сутність самостійної роботи студентів в позааудиторний час, прагнучи до комплексного розв'язання проблеми організації самостійної роботи студентів і виділяючи різні її аспекти, важливе місце відводять саме здійсненню особистісно-орієнтованого підходу до студентів.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ В ПОЗААУДИТОРНИЙ ЧАС

2.1 Засоби організації самостійної роботи студентів в процесі вивчення дисципліни «Педагогіка»

Провідною тенденцією розвитку сучасної педагогічної науки є її повернення до своїх світоглядних витоків, повернення до людини, переорієнтація на творчий розвиток особистості.

Сучасна соціально-педагогічна ситуація, що склалася у суспільстві, вимагає оновлення змісту, форм і методів виховання, забезпечення його гнучкості, диференціації, динамізму, оперативності, здатності адекватно реагувати на зміни в суспільстві, максимально враховувати інтереси і потреби кожної людини і, насамперед, підготовку педагогічних фахівців, здатних вирішувати виховні завдання в нових історичних умовах.

«Педагогіка» як дисципліна вивчається студентами філологічно - педагогічного факультету Харківського гуманітарно-педагогічного інституту з ІІ курсу по IV за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Англійська мова». В кінці ІІ та IV курсів здається залік, а в кінці ІІІ - іспит.

Мета дисципліни «Педагогіка» - формування педагогічної спрямованості мислення. Іншими словами, оволодіваючи базовим елементом педагогічного знання, студенти повинні навчитися: виявляти і описувати педагогічні факти, явища і процеси в навчальному житті; самостійно поповнювати педагогічні знання, формувати первісні навички дослідницької роботи і професійної рефлексії.

Завдання дисципліни «Педагогіка» - навчити майбутнього фахівця:

1) виявляти, характеризувати і пояснювати педагогічні факти, явища і процеси реального життя;

2) самостійно поповнювати педагогічні знання;

3) теоретично обґрунтовано характеризувати і пояснювати різні педагогічні ситуації, відокремлюючи в них педагогічні задачі;

4) оволодіти алгоритмом рішення педагогічних ситуацій;

5) набути первинні навички професійної рефлексії (самооцінки);

6) забезпечувати демократичний, гуманістичний стиль педагогічної взаємодії.

Предмет дисципліни «Педагогіка» - вивчення тих закономірних зв'язків, які існують між розвитком людської особистості та вихованням, і розробка на цій основі теоретичних та методичних проблем виховної діяльності.

За наслідками вивчення дисципліни студенти повинні знати:

1) сукупність поняття «педагогіка», її об'єкти, предмет, основні функції, завдання та категорії;

2) логіку наукового дослідження в цілому і науково-педагогічного зокрема;

3) внутрішні і зовнішні фактори розвитку людини на різних вікових етапах;

4) сукупність процесу навчання, його двобічний характер, рушійні сили, закономірності і види навчання;

5) структуру і умови вибору методів і засобів навчання;

6) основні сучасні тенденції удосконалення організаційних форм навчання;

7) сукупність поняття «індивідуально-диференційований підхід у навчанні»,

8) сукупність і специфіку рушійних сил виховання;

9) можливості конкретних видів виховання для формування особистості;

10) характеристику окремих методів виховання, їх педагогічні можливості;

11) актуальні проблеми оновлення і подальшого розвитку навчання, освіти та виховання в Україні;

12) державні документи про освіту та виховання в Україні.

Перелік забезпечуючи дисциплін, які безпосередньо пов'язані з дисципліною «Педагогіка» і доповнюють одна одну:

1) філософія, є базою для осмислення цілей виховання і освіти на сучасному етапі розвитку педагогічного знання;

2) психологія, через закони розвитку психіки людини, педагогіка розробляє закони управління розвитком особистості;

3) анатомія, як база для розуміння біологічної сутності людини;

4) фізіологія, знання закономірностей функціонування вищої нервової діяльності дозволяє педагогіці конструювати розвивальні, навчальні технології, які сприяють оптимальному розвитку особистості;

5) соціологія, результати соціологічних досліджень є базою для рішення педагогічних проблем, пов'язаних з соціалізацією особистості;

6) медицина, визначає методи формування поняття про прекрасне в природі та в суспільстві.

Викладачі дисципліни «Педагогіка», обговорюючи робочий навчальний план, оцінюють обсяг самостійної роботи, її доцільність та ступінь важкості матеріалу самостійної роботи, терміни її виконання, форми контролю та самоконтролю.

Основними формами організації самостійної роботи при вивченні дисципліни «Педагогіка» є читання підручника, нормативних джерел, робота зі словником, довідником та заповнення зошита «Для самостійного вивчення матеріалу» (з печатною основою); відповідь на запропоновані запитання; підготовка рефератів, доповідей, розв'язання задач і вправ за взірцем, розв'язання ситуативних педагогічних задач.

Розробляючи завдання для самоконтролю, викладачі керуються рівнем знань, який повинні отримати студенти з цього питання, та признаками, які відповідають даному рівню знань.

Крім того, викладачі розуміють, що у процесі життєдіяльності у кожної людини формується і удосконалюється особистий стиль самостійної розумової роботи. Такий стиль - це сукупність прийомів, запозичених у інших людей, а також відпрацьованих конкретною людиною. І тому викладачі при організації самостійної роботи студентів приділяють увагу формуванню і розвитку навичок розумової праці. Постійно підкреслюють, що навички розумової праці необхідно починати виробляти у себе із загальної її організації. Це і організація режиму дня, робочого місця, планування і обліку роботи, ведення різних записів, оформлення результатів роботи і т.п.

Самостійну навчальну роботу краще планувати на ранок чи післяобідній час, оскільки заняття у пізній вечірній час мало результативні.

У студента виховується розуміння того, що для навчання потрібні воля, цілеспрямованість, бажання пізнати як можна більше, багато чому навчатися. Тоді і труднощі легко подолати.

Згідно з навчальним планом, загальний обсяг годин 152, з них на самостійне вивчення дисципліни 62 години, тобто 41% навчального матеріалу. Тому дуже важливо правильно організувати самостійну роботу студентів.

Для організації і проведення самостійної роботи студентів використовуються:

1. Робоча навчальна програма;

2. Методичні рекомендації, де вказується тема і цілі самостійної роботи, обґрунтовується її важливість, подані навчально-пізнавальні задачі, практичні ситуації з еталоном рішення, контролюючі питання і завдання для самоконтролю, тести для перевірки знань;

3. Зошит «Для самостійного вивчення матеріалу» (з печатною основою), де вказується тема і цілі самостійної роботи, обґрунтовується її важливість, контролюючі питання і завдання для самоконтролю, тести для перевірки знань (додаток Б);

4. Зошит «Для лекційного вивчення матеріалу» (з печатною основою), де вказується тема і цілі аудиторної роботи, обґрунтовується її важливість, контролюючі питання і завдання для самоконтролю, тести для перевірки знань.

Мета видання зошитів для роботи в аудиторії та при самостійному вивченні матеріалу - більш чітка організація робіт, зручність і комфорт при виконанні завдання.

У ході організації самостійного вивчення дисципліни «Педагогіка» викладачі допомагають студентам цілком ясно уявити собі мету самостійної роботи, її задачі, форми та методи, навчитися свідомо самоконтролювати результати роботи.

Виходячи з зазначеного вище, викладачі навчальної дисципліни «Педагогіка» у Харківському гуманітарно-педагогічному інституті при організації самостійної роботи обов'язково враховують:

- підготовленість студентів до оволодіння навчальним матеріалом;

- необхідність чіткої постанови навчальної мети;

- створення досить сильної потреби у конкретній навчально-пізнавальній діяльності;

- формування упевненості у студентів у оволодінні навчальним матеріалом і необхідність постійно її підтримувати протягом роботи.

2.2 Методика організації самостійної роботи студентів в позаадиторний час в процесі вивчення дисципліни «Педагогіка»

Мета виховання визначає всебічний гармонійний розвиток особистості. Основною метою вищої освіти є формування творчої особистості, фахівця-професіонала, який уміє самостійно приймати рішення, глобально мислити та, що особливо важливо, володіє певним обсягом компетенцій, що дозволяє йому постійно підвищувати свій рівень (професійний, загальноосвітній, моральний, естетичний тощо).

Під «принципами виховання» розуміють систему вимог, які визначають мету, зміст, методи і форми організації виховання.

Цілі виховання студентів конкретизуються в завдання. Так, основними завданнями позанавчальної професійно спрямованої виховної роботи студентів є:

* розвиток духовної культури студентів, залучення їх у різні види діяльності (спортивну, художньо-творчу, духовно-моральну, трудову), збагачення змісту діяльності колективів студентських груп, формування потреб, мотивів у самоосвіті, самовиховання, створення умов для самореалізації;

* формування у студентів системи професійних цінностей, розвиток позитивного ставлення до самостійної професійної діяльності, виховання потреби в оволодінні професіональною культурою.

Ефективність виховного процесу, спрямованого на забезпечення сприятливого для самореалізації спеціаліста середовища, формування громадянина демократичного суспільства, доброго сім'янина, сумлінного і відповідального працівника, споживача духовної культури залежить також від реалізації основних принципів, тобто тих вимог, які визначають мету, зміст, методи, організацію виховання. Принципи базуються, з одного боку, на закономірностях та особливостях процесу виховання, а з другого, -- на вимогах суспільства до мети, змісту, засобів і методів виховної діяльності.

У сучасній дидактиці єдиної загальновизнаної номенклатури принципів виховання не існує. Різні автори визначають різну їх кількість, а в деяких випадках навіть вкладають різний суттєвий зміст в одні і ті ж принципи, розглядають принципи парами, щоб повніше показати взаємозв'язок головних положень дидактики тощо.

У різних посібниках з педагогіки так визначаються дидактичні принципи виховання:

1. Принцип гуманізації процесу виховання передбачає визнання цінності кожної людини як особистості, її прав на свободу, щастя, захист і охорону життя, здоров'я, створення позитивного емоційного фону, атмосфери емоційного натхнення, умов для розвитку особистості, її творчого потенціалу, схильностей, здібностей, надання їй допомоги у життєвому самовизначенні, повноцінної самореалізації.

Отже, принцип вимагає повагу до особистості студента, що виявляється у знанні індивідуальних особливостей людини, в урахуванні її інтересів, індивідуальних смаків, потреб, поглядів; у вияві довіри, доброти, чуйності; у діалогізмі спілкування, тобто веденні діалогу на основі рівностей позицій, взаємоповаги і довір'я, коли засобами спілкування є не настанови, заборона, погрози, а врахування точки зору співбесідника.

Гуманізм знаходить вияв в такті, в оптимістичній гіпотезі у відношенні до людини, організації її успішної діяльності тощо. З позицій аксіологічного підходу гуманізм як виявлення людяності включає такі цінності, як гідність, доброта, духовна культура, чесність, чуйність та ін.

Реалізація принципу веде до сформованості у студентів гуманності як вершини його моральності, яка знаходить вияв

-- у свідомому засвоєнні універсальних цінностей загальнолюдської, національної культури;

-- в усвідомленні єдності людського роду і себе як його неповторної частки, зв'язку з іншими людьми, суспільством, природою, культурою;

-- у виявленні любові до людей, всього живого, милосерді, доброті, здатності до співчуття, умінні проявляти доброзичливість до всіх людей, незалежно від їх раси, національності, віросповідання, положення у суспільстві, допомагати близьким і далеким;

-- у прагненні до згоди, добросусідства, свободи, рівності, братства;

-- у готовності до самозахисту своїх інтересів;

-- у прагненні до оволодіння способами самовиховання, самовдосконалення.

2. Принцип індивідуально-особистісної орієнтації виховного процесу спрямований на врахування індивідуального рівня вихованості культури майбутнього спеціаліста, що вимагає створення умов для його фізичного і духовного розвитку, визначення змісту, форм і методів виховної роботи у залежності від реальних досягнень окремих студентів або груп. Проте загальною вимогою використання індивідуально-орієнтованих способів впливу є: прохання, порада, довірча бесіда; акцент на гідності, симпатії, проектування результатів, уміння стати на позицію іншого, сумісне обговорення різних ситуацій; покладання повноважень. Принцип орієнтує вихователів на стимулювання і формування самостійності, впевненості, відповідальності індивіда.

3. Принцип виховання в діяльності і спілкуванні вимагає такої їх організації, щоб вони стали засобом формування особистості, формою виявлення її ставлення, оціночного ставлення до оточуючої дійсності, ареною самореалізації можливостей, потреб, інтересів людини. Проте не будь-яка організація діяльності і спілкування сприяє цьому однаковою мірою. Вони мають виховний характер за певних умов:

1. Суб'єктом діяльності, спілкування повинен бути сам студент, його здатність регулювати, організовувати своє життя, оволодівати певними цінностями, що сприяє успіху діяльності, спілкуванню в процесі її здійснення.

2. Діяльність повинна бути значущою для людини, мати для неї особистісний сенс. Тоді вона відчуває задоволення від неї. Саме така діяльність є фактором розвитку індивіда.

3. Залучення студентів до різноманітних видів діяльності: ігрової, пізнавальної, трудової, громадської, спортивної, естетичної -- для реалізації мети всебічною розвитку особистості студента, його самореалізації. У процесі цієї діяльності людина спілкується із студентським колективом, групами за інтересами, викладачами, керівниками секцій, факультетів, різних гуртків, з іншими людьми в часи відпочинку, що в тій чи іншій мірі впливає на розвиток особистості студента. При цьому студент повинен мати можливість вільного переходу від одного виду діяльності до іншого, що є тим важелем, за допомогою якого здійснюється формування прагнення і мотивів особистості. Саме зміна соціальної позиції й різних видів діяльності допомагає у розв'язанні таких питань виховання, як подолання морального егоцентризму, формування здатності співчувати іншим людям.

4. Забезпечення позитивних міжособистісних стосунків між суб'єктами виховного процесу -- відношення поваги, взаємодопомоги, довіри, співтворчості, спрямованих на розвиток ініціативи, активності, самостійності, моральної культури, духовності тощо.

У своїх наукових працях і практичній діяльності С.Т. Шацький, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський розкрили значення діяльності і спілкування для виховання особистості, визначили конкретні шляхи її організації.

5. Принцип стимулювання людини до самовиховання. Виходячи з особливості виховання як двостороннього процесу, необхідно постійно спонукати людину до самовиховання як певного цілеспрямованого систематичного впливу на самого себе з метою прищеплення собі бажаних якостей (моральних, фізичних, розумових та ін.). Самовиховання передбачає самоаналіз, самоспостереження і самооцінку.

6. Принцип демократизації виховного процесу спрямований на забезпечення демократичних норм у відношеннях студентів з адміністрацією ВНЗ, викладачами, товаришами; розвиток самоврядування в усіх сферах життєдіяльності студентської молоді; ініціювання, стимулювання й підтримку студентських ініціатив, пов'язаних з оволодінням професійною культурою, підтриманням професійних традицій, організацією дозвілля, побуту та ін.

7. Принцип цілісного підходу до виховного процесу. Цей принцип розглядається як теоретична основа організації виховної діяльності й передбачає:

1. Необхідність обліку всієї сукупності економічних, соціальних, моральних та інших факторів, які мають вплив на формування людини як особистості, що дозволяє конкретизувати мету виховної роботи навчального закладу, студентської групи.

2. Формування різноманіття якостей особистості студента, майбутнього спеціаліста (інтелектуальної, моральної, естетичної, економічної, політичної, правової, екологічної, фізичної, професійної, комунікативної культури, культури праці, сімейних відносин) як цілісного процесу, що потребує відбору змісту виховної діяльності.

3. Оптимальний вибір методів і засобів досягнення мети, їх диференціація в залежності від соціально-економічних особливостей, рівня культури вихованців.

4. Визначення умов, які забезпечують успіх реалізації мети:

-- диференціація форм і засобів масового та індивідуального впливу в залежності від психологічних, вікових особливостей, освітнього і культурного рівня вихованців;

-- координації зусиль суб'єктів процесу;

-- творчий підхід до організації процесу виховання;

-- врахування закономірностей, принципів, особливостей виховання;

-- варіативність методів, форм, засобів виховання та ін.

5. Облік результатів виховної діяльності.

Ознаками вихованості є ставлення особистості (інтерес, прагнення, готовність, любов до чогось), добровільне виконання певних дій (допомагати, робити фізичні вправи, виявляти самостійність), мотиви дій, вчинків.

Від дидактичних принципів слід відрізняти правила, які виходять із принципів. Правила вказують вчителю, як слід у практичній роботі здійснювати той чи інший дидактичний принцип.

Результативність процесу навчання здебільшого визначається реалізацією принципів навчання, які випливають як із закономірностей навчання, так і потреб суспільства до формування особистості. Тому принципи виступають як необхідні умови, які сприяють підвищенню якості педагогічної діяльності. У педагогічному процесі принципи навчання виступають не окремо, а в тісному взаємозв'язку, що створює цілісну систему забезпечення ефективності навчання.

Зміст освіти має історичний характер і відзначається він цілями, завданнями освіти на тому чи іншому етапі розвитку суспільства.

Вихідне положення концепції складається з того, що глобальна функція навчання - передача молодому поколінню змісту соціальної культуру для збереження її (відтворення) і розвитку. Індивід стає особистістю в міру оволодіння цим змістом соціального досвіду.

Єдиним джерелом, звідки береться зміст освіти, є культура у найширшому її розумінні. Саме вона, таким чином, повинна стати об'єктом аналізу для визначення її складу. Культура - матеріальна і духовна, - щоб бути переданою особистості (а саме формуванням особистості займається педагогіка), повинна бути розпредмечена, а тоді вона втілюється в соціальний досвід суспільства. Тільки у розпредмеченому вигляді вона може бути засвоєна особистістю.

Соціальний досвід являє собою сукупність засобів і способів діяльності, створених в процесі суспільно-історичної практики для відтворення розвитку суспільства і здатних стати надбанням особистості.

Ці положення дозволяють І.Я. Лернеру обґрунтувати чотири основних елемента освіти:

1. Інформація, яка підлягає засвоєнню, тобто перетворенню в знання. Знання - це цілісна система відомостей, пізнання, які накопичені людством. У навчальному закладі повинні бути засвоєні основні поняття, терміни, факти повсякденної дійсності й науки, закони науки; теорії, які містять систему наукових знань; знання про шляхи, методи пізнання, типи і способи розумових дій; оцінні знання, тобто такі, які характеризують суспільне, особистісне значення для людини матеріалу, що вивчається.

2. Способи діяльності, досвід їх здійснення. Тут виділяється досвід здійснення відомих способів діяльності, який втілюється в уміннях і навичках учнів, які засвоїли цей досвід. Уміння - свідоме оволодіння сукупністю певних навчальних операцій (способів здійснення дій). Навички - усталені способи діяльності учнів, автоматизовані вміння. Уміння і навички - це способи діяльності учнів на основі набутих знань.

Розрізняють уміння і навички спеціальні і загально підготовчі. Спеціальні, предметні уміння, формуються на матеріалі конкретного предмета (навички розв'язання обчислювальних задач, граматичного розбору, літературного аналізу) серед загально підготовчих умінь і навичок виділяють (Ю.К. Бабанський [4]): 1) навчально-організаційні - уміння раціонально планувати діяльність, визначити її завдання, уміння створювати умови діяльності; 2) навчально-інформаційні - уміння виділяти головне, аналізувати, порівнювати, систематизувати, зіставляти, раціонально запам'ятовувати, здійснювати самоконтроль у навчально-пізнавальній діяльності, доводити, обґрунтовувати тощо. Всі групи вмінь повинні забезпечувати потреб особистості в самоосвіті і самовихованні.

3. Досвід творчої діяльності, тобто діяльності, в результаті якої створюється об'єктивно чи суб'єктивно нове завдяки специфічним процедурам:

- самостійного переносу раніше засвоєних знань і вмінь у нову ситуацію;

- знаходження оригінального розв'язання проблеми в умовах, коли відомі інші;

- виділення нової проблеми в знайомій ситуації або нової функції об'єкта. Вважається, що найбільша трудність відкриття полягає не стільки у проведенні необхідних спостережень, експериментів для одержання нових фактів, скільки у зміні традиційних підходів до їх тлумачення;

- бачення альтернативних варіантів вирішення проблеми;

- комбінування раніше відомих способів у новий.

Слід відзначити відносну незалежність змісту третього компонента від перших двох, тому що наявність знань і засвоєння за зразком умінь не забезпечує творчих потенцій студента. Вони можуть проявлятися і при досить обмежених за обсягом знаннях. Вирішальною передумовою творчого виховання в сучасних умовах є інтелектуальний розвиток особистості: розвиненість пам'яті, уваги, здатність до знаходження численних видів зв'язків, процесуальних якостей, регулювання своєї пізнавальної діяльності.

Оволодіння досвідом творчої діяльності передбачає не тільки інтелектуальний аспект особистості, а і її психологічні, характерологічні риси, до яких відноситься: настирливість у досягненні мети, незалежність, почуття гідності, чесність у пошуках істини, в спілкуванні а також активність духовного потенціалу людини, її внутрішній діалог, самоаналіз, саморефлексію, перегляд особистісних цінних орієнтацій, процес самопізнання, саморозвитку. Отже, творчість вимагає інтелектуального, емоційного і вольового напруження.

4. Досвід емоційно-ціннісного ставлення, який передбачає наявність знань, умінь, але не зводиться до них і полягає у формуванні ставлення школярів до світу, діяльності, наукових знань, моральних норм, ідеалів. І доки таке ставлення не сформульоване, немає можливості говорити про вихованість. Єдиним способом і умовою засвоєння емоційного відношення, сприйняття об'єкта як цінності є переживання, що сприяє виникненню інтересу до предмета, окремого явища і потреби у діяльності.

Поряд із специфікою змісту різних елементів соціального досвіду вони розрізняються також за функціями, які виконують у творенні культури.

Враховуючи викладене, зміст освіти можна визначити як педагогічно адаптований соціальний досвід, педагогічно адаптовану систему знань, способів діяльності інтелектуального і практичного характеру, досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до світу, тобто систему чотирьох компонентів соціального досвіду, віддзеркалену у видах і галузях діяльності, втілений у навчальних предметах і програмах позаурочної діяльності.

Розробляючи методику організації самостійної роботи студентів в позааудиторний час в процесі вивчення дисципліни «Педагогіка», ми ґрунтувались на розумінні цього поняття, а також адекватних до них методів і форм застосування яких у процесі підготовки майбутніх вчителів англійської мови гарантує досягнення поставлених цілей - формування активної, самостійної, компетентної особистості.

Будь-яка педагогічна методика має відповідати принципам виховання, серед яких виділяють: принцип гуманізації, індивідуально - особистісної орієнтації, виховання в діяльності і спілкуванні, стимулювання людини до самовиховання, принцип демократизації. Головною метою самостійної роботи є самостійне вивчення і засвоєння матеріалу.

При вивченні дисципліни «Педагогіка» самостійна робота поділяється на аудиторну та позааудиторну. Методика організації самостійної роботи студентів в позааудиторний час в процесі вивчення дисципліни «Педагогіка» складається з двох етапів і на кожному з них реалізуються свої завдання.

І етап. Самостійна робота студента має випереджаючий характер. На цьому етапі здійснюється формування умінь, навичок самостійної роботи під безпосереднім керівництвом викладача, мають місце такі процеси:

- формування пізнавальної активності та позитивної мотивації до самостійного оволодіння знаннями, уміннями і навичками;

- формування умінь працювати з літературними та нормативними джерелами;

- формування інтелектуальних умінь (аналізувати, узагальнювати, порівнювати, виділяти головне тощо) у процесі роботи з літературою;

- формування творчих умінь при розв'язанні проблемних задач;

- формування критичного мислення, ораторських здібностей, а також здатності ведення дискусії на основі підготовки та виступу з доповідями.

Зміст освіти складають знання з теми «Види і форми організації навчання». Вчитель повинен знати: види навчання;форми організації навчання. Вміти правильно готуватися до заняття.

Форми виховання:

1. Робота з друкованими джерелами інформації.

2. Самостійна робота із зошитом - конспектом. Використання цього зошиту формує і розвиває уміння самостійно працювати з книгою, із довідковою літературою; стимулює інтерес до досліджуваної дисципліни; розвиває уміння студентів самостійно удосконалювати знання, розвиває творчі якості.

3. Розв'язування тестових завдань.

4. Письмова контрольна робота

ІІ етап. Самостійна робота студентів має практичний характер. На цьому етапі відбувається реалізація продуктивної діяльності студентів без участі викладача, але під його керівництвом, а також на цьому етапі здійснюється формування умінь, навичок самостійної роботи студентів в позааудиторний час, причому мають місце такі процеси: