Соціально-педагогічна робота з обдарованими дітьми в оздоровчому таборі

Творчий, інтелектуальний потенціал людей є рушієм прогресу суспільства, тому обдарованість необхідно своєчасно виявити і розвивати. Дослідники стверджують, що багато надзвичайно обдарованих людей не реалізували своїх можливостей через несприятливе виховання в дитинстві. Американські психологи, вивчивши життєвий шлях 400 видатних людей, виявили, що 60 % з них мали в школі значні труднощі, важко пристосовувалися до умов навчання, орієнтованого на середній рівень знань. Нерідко інтелектуально обдарована дитина не знаходить розуміння ні педагогів, ні однолітків. Вивчення виявів обдарованості тривалий час було спрямоване переважно на інтелектуальні здібності. Дослідження проводили на основі тестів інтелекту, орієнтуючись на коефіцієнт інтелекту “IQ” (ай-кью) як довгостроковий показник інтелектуальної діяльності індивіда. Однак американський дослідник П. Торренс дійшов висновку, що у вирішенні складних проблем найуспішніші не ті діти, які добре вчаться, і навіть не ті, у кого високий коефіцієнт інтелекту, тобто ці показники не визначають обдарованості. Психологи розглядають обдарованість як складне психологічне явище, невіддільне від особистості, як наявність здібностей, їх своєрідне поєднання, від якого залежить можливість успішної діяльності. Обдарована дитина -- дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності. Обдарованість дитини іноді важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педагогів до розвитку дитини. Це особливо яскраво виявляється при порівнянні рівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітей з родин, які не приділяють належної уваги розвитку дитини. Слід розрізняти також обдарованість і прискорення темпів розвитку дитини, яке може виявитися тимчасовим. Така “талановитість” швидко згасає, оскільки відсутній прояв творчого компонента або його розвиток був несвоєчасним. Іноді дитина є носієм “прихованої обдарованості” (відсутність яскраво виражених ознак талановитості), що може бути спричинене негативним ставленням дорослих до успіхів дитини або її побоюванням бути неправильно зрозумілою. Тому в дошкільному дитинстві складно спрогнозувати талановитість, оскільки ознаки обдарованості можуть насправді бути ознаками швидкого темпу розвитку дитини. До ранніх виявів обдарованості дитини належать: потужна енергійність, значна фізична, розумова і пізнавальна активність, порівняно низькі втомлюваність і потреба у відпочинку; раннє навчання ходьби та інших рухів; інтенсивний розвиток мовлення; допитливість, прагнення до експериментування; легке і швидке засвоювання та використання нової інформації; ранній інтерес до читання, часто -- самостійне опанування його. За даними московських психологів, складовими ранньої обдарованості є домінуюча роль пізнавальної мотивації; дослідницька творча активність, яка полягає у виявленні нового під час формулювання і розв'язання проблем; уміння знайти оригінальні рішення; здатність до прогнозування; створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки. Обдаровані діти наділені високим творчим потенціалом і високим рівнем розвитку здібностей. Здебільшого найважливішими характеристиками обдарованих дітей вважають:

-- надзвичайно ранній вияв високої пізнавальної активності й допитливості;

-- швидкість і точність виконання розумових операцій, що зумовлене стійкістю уваги та оперативною пам'яттю;

-- сформованість навичок логічного мислення;

-- багатство активного словника;

-- швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій;

-- виражена установка на творче виконання завдань;

-- розвиток логічного мислення й уяви;

-- володіння основними компонентами уміння вчитися. Важливою характеристикою обдарованості є креативність -- здатність до творчості. Згідно із психологічними дослідженнями основою обдарованості є закладений від народження творчий потенціал, який розвивається впродовж усього життя людини. Він не залежить безпосередньо від рівня розумових здібностей, оскільки діти з високим рівнем інтелектуального розвитку іноді володіють незначним творчим потенціалом. Обдаровані діти часто є оригінальними у поведінці та спілкуванні. Вони використовують особливі способи спілкування з дорослими й однолітками, чутливі до ситуації спілкування, виявляють уміння спілкуватися не лише словесно, а й за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів, інтонації тощо), легко вступають у контакт з однолітками, прагнуть до лідерства у спільній діяльності. Обдаровані діти частіше за своїх однолітків обирають роль Дорослого в творчих іграх, змагаються з іншими дітьми. Не уникають вони відповідальності, пред'являють високі вимоги до себе, самокритичні; не люблять, коли до них ставляться із захопленням, обговорюють їхню винятковість, талановитість. Ці діти випереджають однолітків у моральному розвитку, активно прагнуть добра, справедливості, правди, виявляють інтерес до всіх духовних цінностей. Обдарованість типологізують за різними критеріями. Наприклад, український психолог Юрій Гільбух на основі аналізу пізнавальних особливостей дитини виокремлює такі типи обдарованості:

-- природничі теоретики (спрямованість пізнавального інтересу на осмислення абстрактних ідей, схильність до природничих знань);

-- природничі прикладники (спрямованість пізнавального інтересу на розв'язання складних конструкторсько-технічних завдань, моделювання);

-- гуманітарії (спрямованість пізнавального інтересу на мови, суспільні науки, літературу). У результаті досліджень російських психологів під керівництвом Леоніда Венгера (1925--1992) зафіксовано такі здібності обдарованих дітей:

-- уміння самостійно аналізувати ситуацію (виявляти наочні засоби, суттєві для вирішення завдань);

-- розвиток децентрації (здатності змінювати власну точку відліку при вирішенні завдань, уміння ставити себе на місце іншої людини під час спілкування);

-- розвиток задумів (уміння створювати ідею майбутнього продукту і план її реалізації). Ці ідеї дослідники реалізували у програмах виховання і навчання дітей дошкільного віку “Розвиток” ( М., 1994) та “Обдарована дитина” (М., 1995). Американські психологи (Іллінойський університет) під керівництвом М. Карне найголовнішими вважають такі показники обдарованості: 1. Інтелектуальна обдарованість. Виявляється у допитливості, спостережливості, точному мисленні, винятковій пам'яті, потязі до нового, глибині занурення у справу. 2. Обдарованість у сфері академічних досягнень. У читанні: надає йому перевагу серед інших видів діяльності; швидко і надовго запам'ятовує прочитане; володіє великим словниковим запасом; використовує складні синтаксичні конструкції; цікавиться написанням букв і слів. У математиці: виявляє інтерес до лічби, вимірювання, зважування, упорядкування предметів; запам'ятовує математичні знаки, цифри, символи; легко виконує арифметичні дії; застосовує математичні вміння і терміни до ситуацій, що не стосуються безпосередньо математики. У природничих науках: виявляє інтерес до навколишнього; цікавиться походженням та призначенням предметів і явищ, їх класифікацією; уважна до явищ природи, їх причин і наслідків, намагається експериментувати. 3. Творча обдарованість. Дитина допитлива, самостійна, незалежна у міркуваннях; виявляє здатність глибоко занурюватись у справу, що її цікавить, та домагатися значної продуктивності діяльності; у заняттях та іграх схильна до точності дій, завершеності; легко змінює способи поведінки і діяльності в обставинах, що змінюються. 4. Обдарованість у сфері спілкування. Виявляє лідерські нахили, здатність до гнучкого спілкування, впевненість у собі серед знайомих і незнайомих людей; ініціативна, бере на себе відповідальність за інших. У дошкільному віці виявляється спеціальна обдарованість, ознаками якої є особливі здібності до певного виду діяльності. Як правило, їх класифікують на такі групи:

-- математичні здібності (здатність до сприймання, осмислення та зберігання математичної інформації, математична спрямованість розуму -- інтерес до чисел і дій з ними, прагнення до математичного пошуку);

-- конструктивно-технічні здібності (технічне мислення, яскрава просторова уява, зацікавленість приладами і конструкціями, прагнення їх удосконалювати і створювати нові);

-- загальні художні здібності (здатність до різних видів художньо-творчої діяльності: художнє бачення світу, оригінальність сприймання, підвищений інтерес до художньої діяльності, естетична позиція);

-- музичні здібності (музично-ритмічне чуття, музична пам'ять, здатність сприймати музику як форму вираження змісту);

-- літературні здібності (образність і виразність мовлення, інтерес до художнього вираження думки, емоційність, творча уява, здатність до мовного вираження душевного стану людини);

-- здібності до зображувальної діяльності (здатність правильно оцінити форми, пропорції, положення предметів у просторі, світлотіньова чутливість, здатність відчувати і передавати виражальну функцію кольору, розвинута образна уява і пам'ять). Обдарованість може розвиватися за сприятливих умов (турбота батьків, спеціальні програми і засоби навчання, гуманне ставлення до дитини тощо). Розвитку творчого потенціалу дитини сприяють допомога дорослих, багате культурне середовище, послідовна і цілеспрямована індивідуальна програма виховання і навчання. Згідно з дослідженнями німецьких учених Герлінди та Ханса-Георга Мелхорнів, майже 50 % розумових здібностей формується у малюків до 4 років, 80 % -- до 8 років. За твердженням американських спеціалістів Глена і Дженет Доманів, визначальними щодо цього є розвиток рухів і загальна фізична підготовка дитини, що сприяє інтенсивнішому розвитку мозку і формуванню її пізнавальних здібностей. Тому раннє дитинство слід використати для навчання дітей читання, математики, формування енциклопедичних знань за допомогою “бітів” -- систематизованих смислових частин інформації. В Україні проблематикою обдарованих дітей, складанням індивідуальних програм їхнього виховання і навчання займається науково-практичний центр “Психодіагностика і диференційоване навчання” Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. Методи діагностування здібностей передбачають виявлення потенційних можливостей інтелектуального розвитку: рівня дослідницької активності, здатності до прогнозування, вивчення особливостей особистісного розвитку. Обдарованим дітям більше властива емпатія (співпереживання), а низький рівень розумового розвитку поєднується з агресивним типом поведінки. Обдаровані діти відповідальніші, глибше за своїх однолітків переживають як успіх, так і невдачу. У вихованні обдарованих дітей надзвичайно важлива роль належить батькам і педагогам, які повинні створити умови для їхнього гармонійного розвитку: атмосферу любові, довіри, уваги до потреб та інтересів. За словами американського психолога Наталі Роджерс, творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоцінне прийняття її особистості, атмосфера відкритості, дозволеності, надання їй права на свободу і самостійність. Не менш важливою є спеціальна підготовка педагогів до роботи з обдарованими дітьми. Вони повинні бути чуйними, доброзичливими, уважними, емоційно стабільними, мати динамічний характер і почуття гумору, позитивне самосприйняття. Невпевнені в собі, схильні переносити власні проблеми на дітей, емоційно нестійкі педагоги можуть завдати їм шкоди, адже обдаровані діти -- не просто носії таланту, а передусім люди. У загальному їхньому розвитку більше спільного зі звичайними людьми, ніж відмінного. Водночас ставлення до обдарованих людей є однією із суттєвих характеристик суспільства.

2.2 Соціально-педагогічні характеристики обдарованості

Чітко фіксованого поняття обдарованості в літературі немає. Як правило, обдарованість визначається за допомогою якихось параметрів або феноменологічних проявів. Так, К. Текекс уважає, що обдарованість в основному визначається трьома взаємозалежними поняттями: випереджальним розвитком пізнання, психологічним розвитком і фізичними даними. О. Йоголевич уважає, що до обдарованості логічніше за все ставитись як до взаємозв'язку значного (як мінімум, вищого за середній) інтелекту, інтенсивних творчих чи фізичних здібностей та емоційно-вольової спрямованості.

До основних сфер обдарованості відносять: освітню, наукову, художню, спортивну, підприємницьку й комунікативну.

Найбільш складні питання в загальній проблемі обдарованості:

Як виділити обдарованих дітей (які параметри та критерії брати за основу)?

Що робити, щоб розвинути в обдарованих дітей їхній дар (хто і як повинен їх учити, де це треба робити: у спеціалізованих закладах чи ж дитині варто створювати умови для розвитку «на місці»).

Обдарованість багатогранна, і, за визначенням комітету з освіти США (Mariland, 77), вона може бути встановлена професійно компетентними людьми у відповідності з такими параметрами: видатні здібності, потенційні можливості в досягненні високих результатів і вже продемонстровані результати в одній чи більше галузях (інтелектуальні здібності, специфічні здібності до навчання, творчості, образотворчого чи виконавського мистецтва, психомоторні здібності).

Проблеми діагностики обдарованості

Обдарованість, як правило, визначається шляхом вивчення сфери її прояву, інтелектуального діапазону (сукупності інтелектуальних можливостей), сфери найвищих досягнень у реалізації здібностей, рівня фізичного розвитку, рівня працездатності, мотиваційного обґрунтування та його відображення в емоційному настрої й вольовій завзятості зростаючої людини. Тобто діагностика обдарованості насамперед спирається на результати продуктивної діяльності (підсумки олімпіад, конкурсів, змагань, дані психолого-педагогічних обстежень). М. Лейтес відзначає, що ознаки обдарованості в дитячі роки оцінюються шляхом з'ясування співвідношення в них вікового і власне індивідуального. Батькам і вчителям варто знати, що всі успіхи дитини спочатку з упевненістю можна оцінити як вікові прояви обдарованості, а чи стануть вони стійкими індивідуальними особливостями, буде залежати від багатьох внутрішніх і зовнішніх умов.

Кого ж можна вважати обдарованими? У літературі зустрічаються твердження, що тільки 2-6 % людей можна вважати обдарованими. Численні ж дослідження показують, що із задатками обдарованості, здатністю до ефективної плідної діяльності народжується кожна психічно нормальна людина. А ось спрямованість і ступінь обдарованості різні. Подальша доля дару залежить від мікро-, мезо- й макросередовища, де живе і формує своє «я» людина. Варто помітити, що в діагностиці обдарованості критерій випередження (випереджального розвитку) не універсальний. Крім того, поки недостатньо з'ясовано, як пов'язані високі досягнення дітей та їх емоційна залученість: що є причиною, а що наслідком.

Зараз існують конкретні програми відбору обдарованих дітей у різних галузях знання та творчості.

Для виявлення обдарованих дітей найбільш широко застосовуються стандартизовані методи виміру інтелекту, серед яких перевага віддається тим, що дозволяють визначати рівень когнітивного й мовного розвитку дитини (шкала інтелекту Стенфорд-Біне; векслерівська шкала інтелекту для дошкільників і молодших школярів; тест Слоссона для виміру інтелекту дітей і дорослих; рисунковий текст на інтелект й ін.).

Розроблені також стандартизовані тести досягнень для школярів, призначені для виявлення дітей, які мають виняткові здібності в основних навчальних дисциплінах: читанні, математиці та природознавстві (стенфордський тест досягнень для початкової школи; тести загальної підготовленості (Мосс).

Стандартні тести на перцептивно-руховий розвиток виявляють дітей дошкільного віку з винятково добре розвиненими руховими здібностями (тест на основні рухові навички; тест на рухово-зорову координацію; тест Пурдьє й ін.).

Існують стандартні тести, що дають оцінку соціальної компетентності та зрілості дітей дошкільного віку, визначають рівень їхнього особистісного розвитку й навички спілкування з іншими людьми (вайлендська шкала соціальної зрілості; каліфорнійська шкала соціальної компетентності дошкільників й ін.).

Оцінка творчих здібностей дітей проводиться на основі методик Торренса. Причому в якості однієї з провідних характеристик творчості розглядається швидкість (легкість), гнучкість, оригінальність і точність мислення, а також уява (тести Торренса на художне творче мислення, на вербальне творче мислення; творчі здібності в діяльності й у русі).

У вітчизняній психології питання діагностики й розвитку креативності докладно розглянуті в роботах Д. Богоявленської.

К. Текекс розглядає таких можливих провісників обдарованості:

можливість і здатність у трирічному віці стежити за двома й більше подіями, що відбуваються;

здатність простежувати в ранньому дитинстві причинно-наслідкові зв'язки та робити висновки;

відмінна пам'ять, рання мова й абстрактне мислення;

уміння широко користуватись накопиченими знаннями;

схильність до класифікації та категоризації;

уміння ставити запитання та створювати складні граматичні конструкції;

підвищена концентрація на чому-небудь, ступінь заглибленості в задачу;

нелюбов до готових відповідей;

підвищена електрохімічна й біохімічна активність мозку.

Деякі психологічні особливості обдарованих дітей

Що стосується психосоціального розвитку, то обдарованим дітям, як правило, властиві такі риси:

сильно розвинене почуття справедливості, що виявляється дуже рано;

дуже яскрава уява, в якій вимисел і реальність зливаються воєдино;

добре розвинене почуття гумору (обожнюють незгідності, гру слів і т. п.);

спроби вирішувати проблеми, що є не під силу;

перебільшені страхи й надмірне сприйняття невербальних проявів почуттів оточуючими, тобто підвищена вразливість і ранимість;

всепоглинаюча цікавість і розмаїтість інтересів;

іноді переривають дорослих, не дослухують відповідь на поставлене запитання, тому що люблять самостійно «докопуватись» до суті.

Фізичні характеристики обдарованих дітей так само різноманітні, як і самі діти. Два стереотипи-суперники: худий, маленький і блідий «книжковий хробак» в окулярах і міцний, високий, здоровий і красивий у порівнянні з однолітками дитина далекі від істини.

Можна послатись тільки на деякій грані обдарованості, про які часто згадують дослідники. Помічено, що дуже часто обдаровані діти в дитинстві більше не сплять, ніж сплять. А ось навички тонкої моторики, ручної роботи в обдарованих можуть бути менш розвинені в порівнянні з пізнанням. Це важливо враховувати, тому що нерівність у порівнянні з нормами розвитку часто веде до роздратування, що виявляється з боку дорослих, і росту залежності поведінки дитини.

Роль родини та стосунків батьків у житті обдарованої дитини

Першовідкривачами обдарованості дітей є батьки. Вони виконують найголовнішу роль у становленні й розвитку не тільки обдарованості дитини, а і її особистості.

Іноді батьки не зауважують обдарованості своїх дітей (це буває, наприклад, якщо дитина перша і єдина) або опираються прирахуванню своїх дітей до обдарованих («Я не хочу, щоб моя дитина була обдарованою, нехай вона краще буде нормальною»), починають надмірно «експлуатувати» здатності дитини та поміщають її у штучні умови (наприклад, позбавляють можливості спілкуватися з однолітками).

Усе це лягає додатковим вантажем на плечі дитини, адже в якийсь момент вона сама відкриває свою обдарованість і розуміє, що чимось відрізняється від інших.

Дуже важливо в цей момент підтримати дитину, показати, що її особливість - це нормально, що вона має на це право і, звичайно, що поза залежністю від того, чи буде вона виявляти свої таланти надалі чи ні, усе одно її люблять (про важливість позиції батьків, взаємини в родині та їхній вплив на подальше життя дитини написана безліч книг, психологічних і художніх).

Батьківське відкриття обдарованості власної дитини повинно народжувати радісне очікування й готовність вирішувати пов'язані з цим проблеми. Задача полягає в тому, щоби вчасно знайти вірний момент, правильні слова та приклади для дитини, щоб вона мала здорове самосприйняття, тому що уявлення про саму себе - це багато в чому кристалізація того, як на нас реагують інші люди.

Проведені в Чикаго (1979) дослідження показали, що самооцінка високообдарованих молодших школярів нижче, ніж у третини їхніх ординарних однолітків, а соціальна впевненість нижче, ніж у чверті. У зв'язку з цим ще раз хочеться підкреслити, що обдаровані діти більш чуттєві й уразливі в соціальному плані, тому важливо, щоб насамперед батьки формували в них адекватне ставлення до себе.

Наступним найбільш відповідальним моментом у житті обдарованої дитини є її вступ до школи, особливо якщо це не спеціалізований, а звичайний навчальний заклад.

Дитина може стати ізгоєм, тому що однокласники будуть «мстити» їй за те, що вона розумніша й талановитіша, ніж вони, а в учителів «нестандартна» дитина швидше за все буде викликати роздратування, оскільки вони звикли орієнтуватись на середній рівень. У даному випадку ніщо не зможе замінити батьківської підтримки й заохочення.

Обдаровані діти особливо мають потребу в розвитку в них самостійності, самодисципліни та самоврядування в навчанні, і якщо школа не задовольняє їхніх запитів, то їм доводиться піклуватись про себе самим.

Отже, батькам необхідно:

приймати дітей такими, які вони є, а не розглядати їх як носіїв талантів;

спиратись на власні сили й дозволяти дитині самій шукати вихід зі сформованої ситуації, вирішувати кожну задачу, яка їй під силу, навіть якщо самі можуть робити це краще та швидше;

не тиснути на дитину в її шкільних справах, але завжди бути готовими прийти на допомогу в разі потреби;

точно розраховувати момент і ступінь реакції на потребі дитини (якщо дитина поставила запитання, то не піддаватися спокусі розповісти про предмет усе, що вони знають самі, а тільки дати відповідь).

Особливості розвитку обдарованих хлопчиків і дівчинок

Розглядаючи проблему обдарованості, неможливо не торкнутись такого аспекту, як її особливості в дітей різної статі. Хочемо ми того чи ні, але в суспільстві в різному ступені задовольняють стереотипи: існує визначений «образ чоловіка» й «образ жінки», тобто якими вони повинні бути, які риси мати і навіть які професії вибирати. Стереотипізація за статевою ознакою особливо шкідлива для обдарованих дітей, оскільки вони в більшому ступені поєднують у собі властивості, характерні як для своєї, так і для протилежної статі (психологічна андрогінія).

Часто виявляється, що творчо продуктивні чоловіки мають «жіночі» риси (наприклад, чутливість), а жінки - «чоловічі» (наприклад, незалежність). Таке сполучення, як правило, розширює діапазон загальнолюдського й розсовує рамки стереотипів.

Маргарет Мід описала так званий «подвійний ланцюг очікування», що пов'язує хлопчиків і дівчинок: хлопчиків учать домагатись успіху, а дівчинок демонструвати, що вони нічого не домагаються й зосереджені на домашніх проблемах і родині. У цьому випадку хлопчик-невдаха та щаслива дівчинка ніколи не будуть обрані представником протилежної статі.

Особливо в цьому сенсі складно обдарованим дівчинкам. Щоб розвинути свої здібності, їм потрібна активність, пристрасть до пізнання, самоствердження, готовність до успішної кар'єри, а в них культивують залежність, пасивність, уміння господарювати. Прикладом для них часто є власні матері.

Найчастіше процвітає складова жіночого страху - побоювання, що чоловіки не приймають переваги та лідерство жінки. Особливо яскраво це проявляється так: дівчинки раптом різко зупиняються у своєму прогресивному розвитку і навіть «повертаються» назад у віці 11-14 років, коли починає виявлятись інтерес до протилежної статі.

Чималий внесок у цей феномен робить залучення дівчинок (у більшому ступені, ніж хлопчиків) до ведення домашнього господарства, на що витрачається багато часу.

Серед факторів жіночого остраху процвітати Хорнер (США) також називає: невпевненість у собі, що виражається в заниженій самооцінці й рівні професійних домагань, і відсутність прикладу (дівчинка, дівчина рідко зустрічає жінку-наставницю). Слід зазначити, що особливу роль у підтримці обдарованих дівчинок відіграє батько.

Обдаровані хлопчики, які виявляють «жіночі» риси, зіштовхуються з масою труднощів і відкидаються оточуючими, у тому числі батьками. Наприклад, хлопчик, який прагне займатись у балетній школі, ризикує викликати на свою адресу обурення власного батька, який буде явно незадоволений такими устремліннями сина.

Звичайно, свідомість людей поступово просувається вперед і рамки соціальних стереотипів розширюються. Батьки та педагоги обдарованих дітей повинні утверджувати рівність психологічних можливостей дітей поряд із загальнодоступністю освіти.

Основні проблеми обдарованих дітей (за Л. Холлінгуорт)

В обдарованих дітей протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних проблем, серед яких можна виділити:

1. Ворожість до школи. Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їх здібностям. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей застосовуються «каральні» заходи.

2. Ігрові інтереси. Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції.

3. Конформність. Вона виявляється у відкиданні стандартних вимог, особливо якщо вони йдуть урозріз з інтересами обдарованої дитини.

4. Занурення у філософські проблеми. Замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т. п.

5. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами.

Ми уже відзначали, що обдаровані діти досить уразливі. Уітмор виділяє такі причини уразливості:

прагнення до досконалості (перфекціонізм) - не заспокоюються, не досягаючи вищого рівня;

відчуття незадоволеності - дуже критичні до себе та своїх досягнень, низька самооцінка;

нереалістичні цілі - часто ставлять завищені цілі, а не досягаючи їх, засмучуються та переживають;

надчутливість - дуже сприйнятливі до сенсорних стимулів: слова й невербальні сигнали сприймають як неприйняття себе оточуючими. Часто таких дітей уважають гіперактивними, тому що вони постійно реагують на подразники та стимули різного роду;

потреба в увазі дорослих - оскільки діти цікаві, вони часто монополізують увагу дорослих, через що можуть виникати тертя у стосунках з іншими дітьми;

нетерпимість - більш обдаровані діти часто виявляють нетерпимість стосовно інших дітей, які стоять нижче за них за інтелектуальним розвитком.

Принципи побудови програм для обдарованих дітей

Яким же чином варто працювати з обдарованими дітьми?

Карне, Шведел і Ліннемайер виділили деякі основні принципи складання програм для обдарованих дітей молодшого віку:

1. Кожна дитина неповторна. Необхідно виділити сильні та слабкі сторони кожної дитини та скласти програми, що відповідають її потребам.

2. Обдаровані діти дуже критичні до себе і часом відрізняються несприятливим «Я-образом». Необхідно допомогти їм знайти реалістичне уявлення про себе. Особливо важливо згладити невідповідність між високим інтелектуальним розвитком і доступними руховими навичками.

3. Родина відіграє найважливішу роль в освіті обдарованої дитини, тому вона повинна працювати в тісному контакті зі школою.

4. Оскільки обдарованих дітей відрізняє широка сфера інтересів, програма повинна включати різноманітний матеріал, збалансований і сприятливий їх усебічному розвитку (в емоційному, руховому плані й у сфері спілкування).

5. Обдарована дитина, яка навчається в одній групі із «середніми» дітьми, повинна мати можливість спілкуватися з настільки ж розвиненими однолітками.

6. Керувати програмою навчання обдарованих дітей повинна людина, яка має спеціальну підготовку й відповідний досвід роботи.

7. Невід'ємна частина програми - система її оцінки. Важливо визначити, якою мірою дитина досягає поставлених цілей. У такий спосіб можна виявити слабкі місця програми й визначити, наскільки вона задовольняє потреби дитини. Тому повинна мати місце добре організована, ефективна й постійно діюча система виявлення обдарованості, в якій беруть участь і батьки.

8. Щоб забезпечити поступальний хід розвитку, програма повинна передбачати оптимальний і плановий перехід дитини з одного рівня на іншій. Це вимагає спільних зусиль адміністрації, учителів і батьків.

9. Одного інтелекту в житті недостатньо, тому програма повинна розвивати цілеспрямованість, наполегливість і бажання довести справу до кінця.

10. Програма повинна передбачати розвиток творчих здібностей дитини.

Наставники обдарованих дітей

І школа, і батьки обдарованих дітей потребують допомоги людей, які володіють спеціальними знаннями й навичками у сфері роботи з такими дітьми. Ю. Яблоновська виділяє такі риси професіонала, який може працювати з обдарованими дітьми:

високий рівень інтелектуального розвитку;

чуйність;

почуття власного достоїнства;

здатність переносити великі моральні витрати;

гарна саморегуляція;

уміння підтримати, захистити, надати допомогу;

комунікативність;

добрі організаторські здібності;

уміння будувати педагогічну діяльність на основі результатів психодіагностики особистості дитини, з огляду на її індивідуальні й вікові особливості;

уміння адаптувати свою діяльність до особистості кожної дитини;

уміння розробляти й упроваджувати авторські програми;

уміння створювати ситуацію успіху, умови для самореалізації особистості учня, стимулювати творчість дитини;

уміння використовувати у своїй діяльності інноваційні методи та технології навчання й розвитку дітей.

2.3 Комплексна психодіагностика обдарованості

Пошук обдарованих дітей і молоді з метою соціально-економічної підтримки їхнього розвитку має велике суспільне значення. Як показують спеціальні дослідження, дуже малий відсоток людей, які відносяться до категорії обдарованих, створюють ті нові культурні та технічні цінності, що складають основу благополуччя всього людства або певної нації.

Проте ідентифікувати обдарованість дуже складно. В першу чергу тому, що важко відповісти на запитання: кого вважати обдарованим? Особливо якщо пошук відбувається серед дітей і молоді в період, коли їхні потенційні можливості ще остаточно не виявилися.

У сучасній психології під словосполученням «обдарована дитина» розуміється певна винятковість, девіантність, відхилення, які виходять за межі загальної норми. За наслідками різних досліджень кількість таких дітей в популяції може складати 1--2 %. За результатами тестів на виявлення загальної обдарованості або творчих здібностей ці показники вищі: талановита частина населення складає приблизно 20 %. Обдаровані діти -- це діти, які значно випереджають однолітків за темпами розвитку і мають високий інтелектуальний і творчий потенціал, проявляють високі здібності в навчанні та в різних спеціальних видах діяльності.

Обдарованість -- це індивідуальні психологічні ресурси особистості, які закладені природою. Обдарованість -- досить складна по своїй природі психологічна якість дитини. Вирішальним в обдарованості є мотивація.

На формування обдарованості дитини впливають як природні, так і соціальні фактори її життя. Природні фактори ведуть до виявлення інтимних механізмів формування обдарованості і, в кінцевому результаті, до їх психологічної природи. Соціальні фактори фіксують вікові зміни в розвитку обдарованості людини і виявляють умови, що спонукають їх розвитку.

У психологічній літературі немає єдиної думки щодо обдарованості. Вивчення її відбувалося з позицій філософії, медицини, педагогіки, психології.

Наталія Бехтерева вважала, що те, що функціонує без навчання..., то і є обдарованість і її треба визначати ще в ранньому дитинстві. Раннє визначення обдарованості допоможе спрямувати розвиток дитини і створити усі умови для нього.

Обдарованість виявляється у вроджених задатках та почуттях гармонії -- гармонії певних форм, відносин, пропорцій. (Б.Теплов).

З точки зору психолога, щоб бачити світ у його багатогранності, треба мати сенсорну відкритість, тобто сприймати світ без будь-яких фільтрів. А таке сприймання б'є по нервах і серцю. Але висока сенсорність сприяє обдарованості. Обдарованість знаходиться в прямій залежності від рівня сприймання. Найбільш обдаровані діти демонструють високий ступінь цілісного сприйняття, уваги та емоційності. Тому вони відрізняються від інших дітей і потребують постійної уваги з боку батьків, вчителів, суспільства.

А.М.Матюшкін виділяє такі основні чинники, що складають єдину інтегральну структуру обдарованості:

* домінуюча роль пізнавальної мотивації;

*дослідницька творча активність, що виявляється у відкритті нового, постановці та розв'язанні проблем;

*оригінальність рішень;

*можливість прогнозування;

* здібність до створення ідеальних еталонів, які допомагають формуванню високих естетичних, моральних та інтелектуальних оцінок. Вважається, що психологічна структура обдарованості дитини майже співпадає з основними структурними елементами, що характеризують творчість і її творчий розвиток. Зовнішні ознаки творчого розвитку різноманітні: у дитинстві вони, перш за все, виявляються в ранньому мовному й інтелектуальному розвитку, захопленні якою-небудь діяльністю (музикою, малюванням, читанням тощо), в допитливості та підвищеній дослідницькій активності.

Найбільш загальною характеристикою і структурним компонентом творчого потенціалу дитини є її пізнавальна потреба. Саме вона складає психологічну основу домінантності пізнавальної мотивації.

Домінуюча пізнавальна мотивація у творчо обдарованої дитини вияв­ляється, як правило, у формі дослідницької, пошукової активності, висо­кої сенситивності до визначення проблеми та в низьких порогах сенситив­ності до новизни стимулу, відкриття нового в звичайному.

Пізнавальна мотивація і дослідницька активність дитини виявляються у її високій вибірковості стосовно дослідження нового. Передбачається, що саме вона складає одну з основ розвитку загальних і спеціальних здібностей.

Дуже важливо відзначити, що протилежний полюс розвитку менш творчо обдарованих дітей базується на домінуванні у них не пізнавальних, а «нижчих» потреб в матеріальному благополуччі, безпеці, спілкуванні, самоствердженні та престижі. Пізнавальна діяльність у них припиняється у міру задоволення цих потреб.

Проведені в різні роки психологічні дослідження з використанням стандартизованих психометричних тестів показали, яке велике значення має рівень інтелектуального розвитку в структурі загальної обдарованості. Особливо відрізняються діти з високим рівнем розвитку «загального інте­лекту» (з показниками 10 і більше 135-140 одиниць), кількість яких може бути всього 1-2 % від усієї групи дітей, що досліджувалась.

Більшість наукових концепцій обдарованості пов'язують передумови її розвитку з творчими можливостями і здібностями людини, щовизначають-ся як креативні. Креативність може виявлятися в мисленні, спілкуванні, окремих видах діяльності. Вона може характеризувати особетість в цілому та (або) окремі її здібності. Творчі можливості учня прямо і безпосередньо не пов'язані з його здібністю до навчання. Творчість може стимулюватися не стільки різноманітністю наявного знання, скільки здатністю дитини сприймати нові ідеї, що надає їй можливість долати сталі стереотипи.

Важливе місце в психодіагностиці творчих можливостей дитини зай­мають роботи американського психолога Дж. Гілфорда, який виділив два типи мислення: конвергентне(послідовне, логічне, односпрямоване) і дивергентне (альтернативне, таке, що суперечить логіці).

Більшість психодіагностичних тестів креативності орієнтовано на виявлення здібностей людини до дивергентного мислення. Серед творців теорій і тестів креативності для дітей найбільш відомим в сучасній психо­логії є Поль Торренс, який визначав креативність як природний процес, що породжується сильною потребою людини в знятті напруження, що виникає в ситуації невизначеності або неоднозначності.

Згідно з визначенням «обдарована дитина» -- це дитина з винятковими здібностями, яка має відхилення від норми. Згідно із законом розподілу випадкових величин Гаусса-Лапласа, чим вища ступінь відхилення, тим рідше воно трапляється. Відомо, що відсоток відхилень, як у бік обдарованості, так і у бік відсталості, константний. Тому, використовуючи науковий підхід, що базується на статистично-математичних методах обробки даних психологічних тестів, можна одержувати надійніші й об'єктивніші результати під час пошуку обдарованих дітей, ніж ті, які можуть бути отримані з допомогою емпіричних засобів.

У основу пропонованого підходу покладено теоретичну модель творчої обдарованості сучасного американського психолога Дж. Рензуллі, який вважає, що інтелектуально-творча обдарованість визначається трьома основними компонентами:

* пізнавальною мотивацією;

* достатньо високим рівнем інтелектуального розвитку;

* здібністю до творчості (креативністю).

Схему розвитку творчої особистості можна зобразити у вигляді формули:

здібності -- обдарованість -- талант

Обдарованість виявляється тільки у дії. Її треба вишукувати не в особливій будові мозку, не в конструкції тіла, не в тонкощах слуху, не в будь-яких інших здібностях, обдарованість -- це здатність оригінально вирішувати усім добре відоме завдання.

Треба з'ясувати, як працюють складові обдарованості, і ми визначимо шляхи її розвитку у дитини.

Психологічний облік обдарованої дитини

Надзвичайно розвинене сприйняття.

Постійні прояви цікавості.

Бажання пізнати оточуюче.

Велика зосередженість уваги.

Швидке та міцне запам'ятовування.

Інтенсивний мовний розвиток.

Наявність великих можливостей до навчання.

Швидке оволодіння інтелектуальним процесом формування понять, узагальнень.

Виявлення продуктивного та творчого мислення.

Різноманітність інтересів та велика наполегливість у їх реалізації.

Схильність до творчої праці як виявлення обдарованості.

Особливості «Я-концепції» обдарованої дитини

Враховуючи усі психологічні особливості «Я-концепції» обдарованої дитини, завдання психолога й соціального педагога оздоровчого табору полягає саме в тому, щоб забезпечити для дитини:

Психологічний комфорт.

Увагу до дитини з боку дорослих.

Підтримку дитини.

Емоційний комфорт.

Довірливе спілкування.

Робота з обдарованими дітьми носить творчо-дидактичний характер. В оздоровчому закладі система роботи дещо відрізняється від шкільної, адже тут тимчасовий колектив, закінчується зміна, і приїжджають інші діти. Тому робота соціального педагога - це і практична робота з учнями, батьками, педагогічним колективом табору:

Психолого-розвиваюча робота з обдарованими дітьми.

Групова та індивідуальна психодіагностика.

Моніторинг розвитку дитини.

Групове та індивідуальне консультування.

Групові психологічні та соціально-психологічні дослідження.

Психологічний супровід обдарованих дітей.

Формування соціально-корисних життєвих перспектив.

Завдання соціального педагога полягає в тому, щоб:

1. Виявити рівень розвитку обдарованої дитини та її потенційні можливості.

2. Допомогти дитині усвідомити себе.

3. Створити умови мобілізації особистісних ресурсів (психологічна мобілізація) -- допомогти створити себе.

Для цього соціальний педагог проводить комплексне діагностування під час приїзду дітей у табір, забезпечує умови адаптації до табірного життя, організовує проведення стимулюючої роботи під час всього періоду літнього відпочинку.

Основні форми роботи з обдарованими дітьми, які застосовує соціальний педагог:

1. Психологічне збагачення дитини:

«горизонтально» -- розширення об'єму знань про психологію людини;

«вертикально» -- поглиблене вивчення власної особистості.

2. Евристичні технології:

повідомлення;

реферати.

3. Розвиваючі програми, які задовольняють:

інформаційні потреби сучасної дитини,

комунікативну адаптацію,

розвиток самосвідомості.

4. Тренінг творчих здібностей.

5. Інтелектуальні ігри.

2.4 Організація і методики дослідження

У формуванні здібностей людини важливе значення має її всесторонній розвиток в ранньому дитинстві. Коріння більшості здібностей до творчості, такі як пам'ять, спостережливість, цікавість і логічність повинні бути істинно розвинуті і закріплені у дітей молодшого шкільного віку . Для цього існують багато способів роботи з дітьми, однак найбільш ефективними із них є ігри.

Для педагога вона стає інструментом виховання, при цьому враховуються вікові особливості дітей і підлітків, розвивається ініціатива, самостійність, творчость та забезпечуються умови для саморозвитку [3, с.4].

Основними прийомами, які сприяють розвитку творчих здібностей і якими повинні оволодіти діти в процесі ігрової діяльності є: виділення протилежних властивостей, пошук аналогій, асоціювання понять, ставлення запитань, переформулювання, генерування ідей, зміна альтернативи, комбінування тощо. Аналіз літературних джерел [1], [5] дав змогу виділити основні методи, які використовує педагог для тренування творчих здібностей: методи образного та символічного бачення, метод придумування, метод гіперболізації, метод аглютинації, метод емпатії, метод образної картини, метод „Якби...”.

Використовуючи методи, призначені для визначення рівня сформованості творчих здібностей у молодших школярів в процесі навчання, ми провели констатуючий експеримент на базі школи № 1 м. Рахова, на базі якої працював літній табір “Мрія”. В експерименті брало участь 48 учнів початкових класів, 24 батьків.

Завданнями цього етапу дослідження ми визначили: 1. Аналіз рівня сформованості творчих здібностей в учнів початкових класів. 2. Визначення шляхів формування в учнів творчих здібностей в ході навчального процесу.

З цією метою ми провели:

- анкетування серед батьків учнів молодшого шкільного віку

- бесіди з молодшими школярами

- тестування учнів для визначення рівня наявності в них творчих здібностей.

З допомогою анкетування батьки мали змогу визначити у своїх дітей один із типів обдарованості (інтелектуальну, творчу, академічну (наукову), художньо-зображувальну, музичну, літературну, артистичну, технічну, лідерську, спортивну). За підрахунками результатів анкетування батьки практично кожну п'яту дитину (22,2 відсотків) відносили до інтелектуально обдарованої, 18,5 відсотків дітей на їх думку - творчо обдаровані, 12,5 відсотків - академічно обдаровані діти, 9,8 відсотків дітей - спортивно обдаровані діти. І тільки 0,9 відсотків із цих дітей батьки віднесли до лідерської або соціальної обдарованості.

Також нами було проведено опитування серед учнів, При розробці бесіди зі здібною дитиною ми передбачили момент знайомства з нею та ретельний аналіз її навчальних і творчих досягнень. Використовуючи метод опитування, ми змогли глибше визначити бажання або прагнення здібної дитини діяти, стимулювати, контролювати та оцінювати себе саму.

Наступним етапом нашого дослідження було визначення рівня наявності творчих здібностей учнів за допомогою розроблених нами тестових завдань. Завдання були підібрані на основі опрацювання дидактично-методичної та психологічної літератури[2],[4],[9].

Основними критеріями рівня розвитку творчих здібностей під час виконання творчих завдань були: оригінальність вирішення завдань, швидкість ідей, логічність, самостійність, фантазування, гнучкість мислення.

Отже, використання ігор у навчанні молодших школярів сприяє розвитку в них творчих здібностей. Розвиваються такі психічні процеси як увага, мислення, пам'ять. Гра - діяльність, в якій діти вчаться зосереджуватись, працювати вдумливо, самостійно.

Експериментальна робота з перевірки методів ігрової діяльності (методи образного та символічного бачення, метод придумування, метод гіперболізації, метод аглютинації, метод емпатії, метод образної картини, метод „Якби...”) для тренування творчих здібностей дозволили нам виділити

4 рівні розвитку творчих здібностей учнів молодшого шкільного віку: стандартний, виконавський, ініціативний, творчо-пошуковий.

Практичне значення дослідження визначається тим, що його основні висновки та рекомендації можуть бути використані з метою розробки технологій виявлення творчих здібностей, створення своїх власних методик, вміння працювати з обдарованими дітьми як у процесі навчання студентів - майбутніх соціальних педагогів, так і в практичній діяльності їх у літніх оздоровчих таборах.

Обдарованими можна вважати дітей, якщо вони:

- часто "перескакують" через послідовні етапи свого розвитку;

-у них відмінна пам'ять, яка базується на ранньому мовленні та абстрактному мисленні;

- рано починають класифікувати інформацію та власний досвід, із задоволенням віддаються колекціонуванню. При цьому їх метою є не приведення колекції в ідеальний та досить постійний порядок, а реорганізація, систематизація її на нових засадах;

- здатні займатися декількома справами відразу, наприклад, стежити за двома або більш виникаючими навколо подіями;

- вони дуже цікаві, активно досліджують навколишній світ та не терплять яких-небудь обмежень своїх досліджень;

- у ранньому віці здатні простежувати причинно-наслідкові зв'язки, робити правильні висновки, а також будувати альтернативні моделі та системи виникаючих подій;

- легко справляються з пізнавальною невизначеністю, із задоволенням сприймають складні довгострокові завдання та терпіти не можуть, коли їм нав'язують готову відповідь;

- здатні тривалий час концентрувати свою увагу на одній справі, вони буквально занурюються в своє заняття, якщо воно їм цікаве;

- обдарованим та талановитим дітям властиво сильне розвинене почуття справедливості, вони однаково сильно реагують на далекі проблеми, побачені по телевізору, та на виявлену особисто несправедливість з боку навколишніх;

- добре розвинуте почуття гумору, вони обожнюють "шпильки", гру слів та часто бачать їх там, де однолітки не виявляють;

- обдаровані діти постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки ще"не по зубах", та в рішенні деяких з них домагаються успіху;

- для обдарованих дітей, як правило, характерні перебільшені страхи, оскільки вони здатні уявити собі безліч небезпечних наслідків якої-небудь події;

- вони надзвичайно сприйнятливі до невербальних виявів почуттів та емоцій оточуючих їх людей та схильні до мовчазного напруження, виникаючого навколо них;

- обдаровані діти часто володіють екстрасенсорними здібностями;

- вони часто негативно оцінюють себе, навіть вважають ненормальними, що викликається соціальним неприйняттям їх з боку однолітків;

- більшість обдарованих дітей сплять менше своїх однолітків та раніше відмовляються від денного сну;

- обдаровані діти іноді зазнають труднощів з тонкою координацією рухів;

між візуальним сприйняттям та механічними рухами. Особливо яскраво це може виглядати на фоні розвинених пізнавальних здібностей;

- вони часто прагнуть доводити все до повної досконалості;

- обдаровані діти відрізняються різноманітністю інтересів, що породжує схильність починати декілька справ одночасно або братися за дуже складні задачі;

-в спілкуванні між собою обдаровані діти справляють враження таких, що говорять разом, не чуючи один одного. Однак вони завжди можуть тут же перейти на "нормальне" спілкування та довести, що це не так;

- обдаровані діти часто роздратовують однолітків та оточуючих людей звичкою поправляти інших та завжди вважати себе правими;

-у вигляді захисної реакції на нерозуміння однолітками обдаровані діти часто використовують глузування, висміювання, жартування навіть над батьками та вчителями;

- якщо обдарована дитина не має друзів серед однолітків, вона починає товаришувати з дорослими дітьми;

- обдарованим дітям бракує емоційного балансу, в ранньому віці вони нетерплячі та поривчасті.

Розділ 3. Умови, при яких соціально-педагогічна робота в оздоровчому таборі буде сприяти розвитку обдарованості підлітків

3.1 Надання соціально-педагогічної допомоги в адаптації підлітків до умов дитячого оздоровчого табору

Табірна зміна для дитини -- це справи, в яких вона бере участь, виступаючи в різних ролях: організатора, учасника, глядача.

Відомо, що виховний вплив на дитину не є однобоким. Дитина активно взаємодіє з учителем, педагогом-організатором, вихователем, виступаючи не лише об'єктом виховання, але й його суб'єктом. У деяких випадках вона повністю сприймає виховний вплив організованих заходів, а в інших чинить опір, діє по-своєму, з погляду попередньо набутого життєвого досвіду. Запобігти такому опору можна тоді, коли внутрішньо підготувати дитину, тобто сформувати в ній установку діяти відповідно до вимог вихователя і умов співжиття. Це вимагає від педагога-організатора, вихователя надзвичайної уважності до особистості дитини, володіння ним психологічною чутливістю та спостережливістю за діями вихованців і за своїми власними діями, уміння передбачити результати свого виховного впливу й те, як учень реагуватиме на нього. Щоб вміти повести за собою, педагог-організатор повинен розвивати у собі особистісні якості, що характеризуються альтруїстичними і емпатійними особливостями (любов до дітей; вияв, прийняття і повага індивідуальних особливостей; співпереживання їх емоційним проявам; уміння бачити в них співучасника педагогічної діяльності; довіра), бути особистісним зразком багатства духовного життя. Головне не лише виховувати в собі доброзичливе ставлення до школяра, а й розвивати уміння розуміти його внутрішній світ, відчувати душу. Вивчення психолого-педагогічної літератури допоможе педагогу-організатору краще зрозуміти шляхи “вживання” у внутрішній світ особи дитини, навчить розуміти і, при необхідності, впливати.

Дрібниць у роботі соціального педагога немає: його дії, слова, жести, міміка, вміння одягатися міцно відкладаються в свідомості дітей. Саме на цій основі складається в них образ. Найважливіший фактор успішної роботи соціального педагога-- це особистий приклад.

2. Тимчасово створені дитячі літні колективи.

Термін перебування дітей в таборі маленький, але і за цей час можна вплинути на формування їх світогляду, ставлення до людей, погляди, поведінку.

Успіх загальної справи, робота загону визначаються перш за все “якісною пробою” соціального педагога, його захопленнями, його майстерністю. Майстерність педагога сучасної національної школи полягає не лише в умінні творити навчально-виховний процес з урахуванням складного дитячого світу, думок, почуттів, але й вміти сприяти під час літнього відпочинку розвиткові фізичного, розумового, духовного, соціального рівнів школярів, прояву їх соціальної активності, і головне -- повсякчас створювати умови для стимулювання фізично-оздоровчої, предметно-практичної, навчально-пізнавальної, соціально-комунікативної, орієнтаційно-оцінної активності школярів; сприяти саморозвиткові, самовизначенню, самоствердженню кожного учня.