Принципи та поняття педагогічного менеджменту

Мотивація до навчання: поняття, призначення, діагностика

Сукупність внутрішніх факторів, що зумовлюють поведінку і діяльність людини і підтримують її на необхідному рівні, називається мотивацією.

Про наявність мотивації до якої-небудь діяльності свідчить прагнення до свідчить прагнення до її здійснення. Якщо учень постійно і систематично самостійно навчається, кажуть, що в нього спостерігається мотивація до навчання. Більшість складових мотивації особистості не є стійкими утвореннями і постійно змінюються. Найстійкішими є мотиви, які можуть проявлятись однаково у різних ситуаціях і обставинах. Наприклад, мотив матеріального благополуччя може однаково визначати і прагнення людини до професійного вдосконалення, і потяг до спілкування із багатими людьми. Інтереси, смаки, бажання, наміри - можуть змінюватись під впливом різних обставин. Наприклад, учень вирішував завдання із захопленням, доки не стикнувся із досить складним, і далі втратив до роботи інтерес. На зміну мотивації впливають такі фактори, як стан здоров'я, складність завдання, тиск з боку керівника чи оточуючих, вимоги і т.д. Отже, певний мотив (або ж сукупність мотивів) однозначно не визначають мотивацію учня. Необхідно враховувати також внесок факторів конкретної ситуації та, за можливості, послабляти негативні і підсилювати позитивні фактори. У мотивації діяльності, як правило, присутні декілька мотивів, які утворюють мотиваційний комплекс (ієрархію). Одні мотиви у цій системі мають провідне значення і більшу збуджувальну силу (здійснюють більший вплив на діяльність, частіше активізуються). Роль інших мотивів - нижча. Сила дії того чи іншого мотиву залежить від конкретних обставин життя, впливу інших людей, часових факторів і т.п. Тому ієрархія мотивів хоч і є відносно стійкою, час від часу змінюється. Нижчі мотиви можуть набувати більшої активізуючої сили і навпаки. Наприклад, не відчуваючи раніше потреби у психологічних знаннях, студент все ж прийшов на декілька занять з психології і раптово відкрив для себе цікавий і привабливий світ цієї науки. Надалі студент починає регулярно відвідувати заняття, читати основну і додаткову літературу з дисципліни і т.п. (пізнавальний мотив набуває більшої актуальності). Провідними мотивами навчання у сучасних умовах стають особисті мотиви: в інформації, професійному становленні, саморозвитку, самореалізації і т.п. Але переорієнтація педагогічної теорії і практики на нові мотиви трохи відстає, тому часто викладачі спрямовують свої зусилля не на справжні (дійсні, реальні) мотиви учнів, а на мотиви мнимі, ілюзорні, надумані. Таким чином, запорукою успішного управління навчанням є з'ясування викладачами (вчителями) дійсних мотивів навчання учнів і спирання на ці мотиви, врахування і підсилення наявної мотивації.

Мотиваційний цикл у навчанні. У навчанні процес мотивації є безперервним, оскільки вивчення якогось навчального матеріалу закладає основу для викладання нового матеріалу, вивчення дисципліни - для викладання нової дисципліни. Тобто мотивація не повинна завершуватись при проходженні чергового відтинку навчання, а зберігатись і підсилюватись для подальшого навчання. Отже, процес мотивації у навчанні має характер певного циклу, він повторюється на кожному навчальному відтинку на вищому рівні. У схематичному вигляді у вигляді реалізацію мотиваційного циклу на певному етапі навчання можна представити так:

Забезпечення викладачем кожного етапу мотиваційного циклу в навчанні може здійснюватись за допомогою спеціальних прийомів і методів. Метод - це спосіб викладацької роботи вчителя й організації навчально-пізнавальної діяльності учня з вирішення різних дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння матеріалом, що вивчається, а прийом, як правило, є складовою частиною або окремою стороною методу.

Види, методи та прийоми мотивування і стимулювання у навчанні

До таких відносяться методи формування пізнавальних інтересів і методи, спрямовані на формування почуття боргу і відповідальності в навчанні. Методи формування пізнавальних інтересів вимагають застосування таких прийомів : створення емоційно-моральних ситуацій, ситуацій цікавості, цікавих аналогій, подиву (унаслідок незвичайності приведеного факту, парадоксальності досвіду і т.п. ); зіставлення наукових і життєвих тлумачень, наприклад явищ природи. Найважливішим прийомом цих методів є емоційна, яскрава, якоюсь мірою художня мова педагога, що захоплює слухачів і стимулює їхню учбово-пізнавальну діяльність.

Коштовним методом стимулювання інтересу до навчання може бути метод пізнавальної ділової гри. Для утворення гри важливі насамперед тим, що можуть активізувати навчальний процес, а також служать засобом розвитку теоретичного і практичного мислення, актуалізації знань.

До методів стимулювання і мотивації навчання відноситься метод створення пізнавальної суперечки (навчальні дискусії, навчальні диспути). Його призначення - створення підвищеного інтересу до теми. Включення того, якого навчають, у ситуації наукової суперечки не тільки поглиблює , його знання, але і викликає на цій основі особливий інтерес до навчання.

Як бачимо, пізнавальний інтерес до навчання виникає не сам по собі; він залежить від тих потреб і мотивів, що спонукають людину до діяльності.

Мотиваційна сторона процесу навчання має три групи мотивів: зовнішні (заохочення і покарання); соревновательные (не знаю как лучше перевести на укр. яз., змагання) (успіх у порівнянні з кимсь або із самим собою); внутрішні ( що розкриваються як поле для плідної діяльності). Внутрішні мотиви забезпечують найбільш стійкий інтерес до навчання Тому правильне розуміння мотивації служить необхідною передумовою продуктивної роботи викладача, що, використовуючи інноваційні методи і підходи до навчання, активізує, цілеспрямовано розвиває і поглиблює пізнавальний інтерес до досліджуваного предмета, утягуючи тих, яких навчають, в експериментальну діяльність, застосовуючи форми і методи активного навчання (проблемного й іншого видів).

У розвитку і поглибленні пізнавальних інтересів тих, яких навчають, немаловажне місце займають методи і прийоми самостійної роботи студентів.

Активізація навчальної діяльності: поняття, призначення, методи і прийоми

Забезпечення пізнавальної активності учня є однією із найважливіших складових активізації навчальної діяльності. Це є однією з ключових проблем педагогіки, тому що саме в розв'язанні цього питання „як у фокусі, тісно переплітаються ті соціальні, психологічні і педагогічні вимоги, котрі пред'являються до формування особистості”. Суспільство не може повноцінно функціонувати в умовах наукового і соціального прогресу.

Актуальність проблеми пов'язана із розвитком демократії в державі, яка вимагає компетентності людей, що залучаються до керівництва державою. Пізнавальна активність особистості виступає також як засіб задоволення її духовних потреб, інтересів, самовираження та самореалізації. У той же час вона є важливою умовою удосконалення навчально-виховного процесу в школі, тому що: а) стимулює розвиток самостійності, ініціативності, відповідальності, силі волі; б) забезпечує сприятливий мікроклімат у родині; спонукає вчителів до самоосвіти, пошуків шляхів досягнення високих результатів навчання та ін.

Активізація пізнавальної діяльності передбачає застосування різних методів, засобів, форм, напрямів навчання, що спонукають особистість до виявлення активності. Основні з них:

- формування позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності, пізнавальних інтересів,

- безпосереднє залучення кожного школяра до навчально-пізнавальної діяльності, чому сприяє проблемне навчання, самостійна, творча робота учнів, що дозволяє їм самореалізовуватися і самостверджуватися, - організація навчального спілкування як на уроках, так і в поза навчальній роботі, - створення сприятливого мікроклімату в стосунках з учителями, членами контактного колективу, певного комфорту.

Зміст навчання та його основні функції

Процес навчання є формою пізнання об'єктивної дійсності, оволодіння досвідом людства, взаємодією викладача й учня чи студента. Поняття «навчальний процес» охоплює всі компоненти навчання: викладач, форми, методи і засоби навчання, які він використовує; учень, який працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома; забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами. Навчальний процес є активною взаємодією між учителем і учнем, яка складається з двох взаємопов'язаних процесів -- викладання й учіння. Викладання -- діяльність викладача в процесі навчання, під час якої він ставить перед учнями (студентами) пізнавальні завдання, повідомляє нові знання, організує спостереження, лабораторні і практичні заняття, керує їх самостійною роботою, перевіряє якість знань, умінь і навичок. Результативність його залежить як від умінь і старань педагога, так і від старань учня, студента щодо засвоєння знань, тобто від ефективності учіння. Учіння -- цілеспрямований процес засвоєння учнями (студентами) знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні учіння є оволодінням суспільним досвідом з метою його використання в житті. діянням суспільним досвідом з метою його використання в житті.

Вчитель може навчати безпосередньо або опосередковано (через систему завдань). Основними функціями процесу навчання є освітня, розвивальна і виховна. Освітня функція передбачає засвоєння учнями, студентами системи наукових знань, формування вмінь і навичок. Знання -- узагальнений досвід людства про дійсність у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій. Сформульовані вони у поняттях, судженнях, умовиводах, теоремах, концепціях, теоріях. Розвивальна функція виявляється у розвитку мислення учнів, студентів, формуванні волі емоційно-почуттєвої сфери, навчальних інтересів, мотивів і здібностей.

Виховна функція спрямована на формування наукового світогляду учнів, студентів шляхом засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, виховання моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей особистості.

Структура змісту освіти та навчання

Структура учбового процесу складається з таких ланок:

Отримання інформації (40% учбового часу):

1. Постановка учбового завдання перед учнем

2. Викладання нових знань чи самостійна робота учнів по їх отриманню

Освоєння інформації (40% учбового часу):

1. Закріплення знань

2. Застосування знань, вмінь та навичок на практиці

Контроль інформації (5-10%)

Корекція процесу розбіжності з інформацією (10-15 %)

1. Перевірка їх засвоєння

Теорії змісту освіти і навчання

Форми навчання - це засоби організації навчального процесу:

індивідуальна (дітей навчали батьки, а поступово почали наймати приватн. вчителів);

індивідуально-групове - отримало розповсюдження в середньовічн. школі; - класно-урочна (з 16ст);

Белл-Ланкастерська с-ма - Англія к 18-п.19.: навчання молодших школярів за допомогою старших; с-ма

Дальтон-план - поч 20ст. передбачала с-му, яка виключ. класи і передбачає працю в лаборатор. по індивід.плану; бригадно-лабораторн.метод: 20р. в СРСР; Мангеймська с-ма: концепція диференціації навчання. В Германіі, поділ дітей на 4 гр.:

1. Основні класи 50-60% - діти з середніми здібностями;

2. Класи для малоздібних д. 20-30%;

3. Допоміжні класи для розумовідсталих д. 2-2,5%. 4. Класи для здібних, талановитих до 20%, з них 1,2%- висок Поділ дітей відбувався на базі результатів психометричних досліджень і хар-к вчителів. Термін навчання був різний: 1. - 8р, 2. - 3-4 роки, 3. - індивід., 4. - 6 років; план Трампа - американ.форма навч, якій 40% часу відводиться на навч. в великих групах (100-150), 20% - в малих групах (10-15 осіб), 40% - на самост.роботу; метод проекції: в експерименті в Чікаго. Замість традиц. предметів вести проекти - своєрідні тематичні центри, які поєднують працю і навчання і т.ч. стимулюють пізнавальну д-сть.

Джерела, фактори, принципи і критерії відбору змісту навчання

Зміст освіти - науково обснована система дидактично і методично оформленого учбового матеріалу, для різних освітніх та кваліфікаційних рівнів. Правильний вибір змісту навчальної діяльності визначає якість є якість освіти та її вплив на особистість. В процесі засвоєння змісту навчання здійснюється всебічний розвиток розумових та фізичних сил, формується активна життєва позиція, яка дозволяє майбутньому спеціалісту засвоїти сукупність наук, техніки, мистецтва, культури життя в суспільстві. На різних етапах розвитку суспільства зміст освіти змінюється під впливом різних чинників. Він залежить від соціально - економічних умов, рівня розвитку виробництва, науки, техніки та культури, розвитку в країні освіти та педагогічної теорії, від тих цілей і актуальних завдань, які ставить суспільство перед навально - виховними закладами різного типу, а також від перспективи розвитку самого суспільства. Таким чином, при побудові змісту навчання необхідно передбачити всі основні види діяльності, необхідні для розв'язання завдань, передбачених метою навчання. При цьому на перший план виступають предметна і соціальна компетентність майбутнього спеціаліста, його здібності, здатність до здійснення Цілісної професійної діяльності, комплекс якостей особистості. Слід також зазначити, що навчальний матеріал не просто "моделюе" професійну реальність, а й створює предметні умови для формування необхідних якостей особистості спеціаліста, для досягнення цілей навчання та виховання. Отже, завдання полягає в тому, щоб у формах організації спільної діяльності суб'єктів пізнання розгорнути в модельному вигляді зміст навчання, "зобразити" професійну д-сть в максимально можливій повноті і тим самим адекватно засвоїти, а точніше, присвоїти професійну д-сть. Знання при цьому засвоюються не заради самого засвоєння або успішного складання екзаменів, а мають цілком визначену смислову функцію, що зумовлюе комплекс пізнавальних та професійних мотивів студентів. В 1991 році У. стала незал. держ. Зміни в соц.-екон. розвитку країни висунули нові вимоги і підходи до змісту навчальної діяльності, які було відображено в Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.), а саме: розробка державних стандартів і відповідних систем знань умінь та навичок, творчої діяльності і інших якостей особистості на різних рівнях розвитку; вибір структур навчальне - виховного матеріалу на основі диференціації, інтеграції, гуманітаризації; забезпечення альтернативних можливостей для отримання освіти у відповідності до індивідуальних особливостей; вивчення української мови в усіх навально - виховних закладах: оптимальне поєднання гуманітарних та точних дисциплін, теорії та практики.

Інформаційно-методичне забезпечення навчального предмету

Сис-ма ІМЗ забезпеч. включає: Методичне забезпечення - відповідає на питання "Як навчати", тобто це засоби передачи інф-ції. Методи навчання:

1) словесні,

2) наочні,

3) практичні.

Знання - це узаг. досвід людей, узаг. об'єктивний світ. Уміння (навички) -- знання в дії. Навчання - це набуття стійких навичок в використанні інф-ції для форм-ня поведінки та прийняття рішень. Задача навчання - навчити учнів вступати в інф-ні відносини з оточуючим сер-щем, реальним життям, еф-но керувати власним тям, еф-но керувати власним процесом пізнання. Інформаційні матеріали -- містять відомості про дисципліни, які вивчаються, факти, судження, інші знання, які визн-ся поняттям знання. Основні і додаткові. Основні інф. матеріали - це учбові видання, які мають в собі систематичні відомості наукового чи прикладного х-ру, які викладені в зручній для викл-ня і навчання формі. Підручник - навч. видання, яке вміщує в себе систематичне викладання навч. дисципліни чи її розділу, частини, яке співпадає з навч. Програмою та офіційно затверджено в якості даного видання (вузу). Навч. посібник - навч. видання, яке доповнює підручник та офіційно затверджено в якості даного видання. Практикум -- навч. видання, яке містить в собі практичні завдання і вправи, які допомагають засвоєнню пройденого матеріалу. Навч. методичний посібник - навч. видання, яке вміщує матеріали по методиці викладання навч. дисципліни (розділа, частини) чи по методиці виховання. Навч. наочний посібник - навч. видання, яке вміщує матеріали в допомогу вивчення, викладення чи виховання. Додаткові інф. матеріали - все, що допомагає при підготовці до занять (посібники, які не мають нормативного значення, та все те, що скорочує час на підготовку) Навч. документація - реалізує допоміжні функції, організуючі певні дії того, хто навчається, допомагає скороченню витрат часу на виконання операцій, які не є метою навчання. Осн. - "Журнал учета успеваемости". Інформаційні матеріали різних організацій. Журнали. Приписи -- методичні матеріали, які по формі та змісту відповідають на питання: як, коли і в який час. Це підказка як діяти для досягнення мети. Вони вкл. в себе: інструкції, методичні рекомендації та вказікви, плани і програми, графіки здачі іспитів, розклад. Додаткові джерела інформації включають також: конспект курса чи теми; пам 'ятка - довідково-методичне видання, яке вміщує короткі і важливі відомості, які необхідні для виконання завдання, копії статей, вирізки з періодичної преси; статистичні замітки; виписки-цитати, хронологічні записки; монографії; науково-популярна література; роздатковий матеріал - додатковий матеріал, який дає додаткові відомості: таблиці, малюнки, схеми, тексти, графіки. Навч. дисципліна - педагогічна конструкція (категорія, об'єкт), яка створена для передачи змісту освіти. Плани і програми дисципліни - вид приписів, які визн-ть зміст, об'єм, логічну послід-ть мат-лу навч. предмету, в них знаходять своє відображення конкретні мета і задачі. Програма є обов'яз-ю для викладача, хоча в неї можуть вноситися зміни та доповнення. Пояснювальна записка до програми - включає задачі вивчення даної дисц-ни, дає коротку стр-ру програми, розкриває заг-метод. рекомендації по використанню методів і форм навчання, здій-ня міжпредметних зв'язків, зв'язку теорії та практики. Конспект лекцій - спец. вид інф-них учбових мат-лів, який вміщує основні дані лекційної частини дисц-ни без зайвих подробиць і другорядних деталей.

Процес навчання: структурні компоненти та основні етапи

Процес навчання - це спеціально організована пізнавальна діяльність, яка моделюється (визначаються цілі, завдання, зміст, структура, методи, форми) для прискореного опанування людиною основами соціального досвіду, накопиченого людством.

Структура процесу засвоєння знань:

1. сприйняття - відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів і явищ, що діють у даний момент на органи почуттів;

2. розуміння (осмислення) - установлення зв'язків між предметами і явищами, процесами, з'ясування їхньої будівлі , складу , призначення, розкриття причин явищ або подій, тобто аналіз, синтез, порівняння і т.п.;

3. узагальнення припускає виділення й об'єднання істотних рис предметів і явищ дійсності, досліджуваних у даний період;

4. закріплення забезпечує міцне запам'ятовування, поглиблює і розширює знання, розвиває учбово-пізнавальні уміння і навички;

5. застосування - уміння використовувати отримані знання на практиці в навчальному процесі і житті .

Складеними елементами процесу навчання є наступні компоненти (по Ю. К. Бабанскому): цільовий , стимулюючий-мотиваційний, змістовний, операційно-діяльний, контрольно-регулювальний, оціночно-результативний. Вони відбивають розвиток взаємодії педагогів і тих, яких навчають, у навчальному процесі.

Цільовий компонент являє собою усвідомлення педагогами і прийняття цілей і задач вивчення теми або навчального предмета в цілому.

Стимулюючий-мотиваційний компонент припускає здійснення педагогом стимулювання в тих, яких навчають, інтересу до занять, розвиток мотивів навчання і пізнавальної активної діяльності тих, яких навчають. Змістовний компонент визначається навчальним планом, державними навчальними програмами і підручниками по даному предметі . Операційно-діяльний компонент безпосередньо відбиває процесуальну сутність навчання. Він реалізується за допомогою визначених методів, засобів і форм організації викладання і навчання .

Контрольно-регулювальний компонент припускає здійснення контролю з боку викладача за ходом рішення поставлених задач і самоконтролю тих, яких навчають, за правильністю навчальних дій, результатів навчання .

Зворотний зв'язок протягом занять допомагає регулювати, коректувати навчальний процес. Оціночно-результативний компонент припускає оцінку іночно-результативний компонент припускає оцінку знань тих, яких навчають,, самооцінку ними досягнутих у процесі навчання результатів відповідно до поставлених задач , проектування нових задач, заповнення пробілів у знаннях і уміннях.

Усі компоненти навчального процесу знаходяться в закономірному зв'язку й у сукупності забезпечують кінцевий результат (відповідні знання, уміння, навички).

Учіння і викладання як складові навчання (віднести до 30-го пит)

Класифікація методів навчання

Розвиток пізнавальних здібностей учнів, здобуття ними знань, умінь і навичок, використання їх на практиці залежать від оптимального застосування методів навчання, що зумовлено передусім цілями (специфікою) змісту навчання, віковими особливостями учнів. Метод навчання -- це спосіб упорядкованої взаємодії вчителів та учнів, за допомогою якого вирішуються проблеми освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. Методи навчання класифікують залежно від того, як за їх допомогою вирішують дидактичні завдання. У дидактиці існують різні підходи до класифікації методів навчання. Один із найпослідовніших і найзручніших належить відомому досліднику в галузі дидактики Юрію Бабанському, який виділяє методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності. Вони охоплюють сукупність методів навчання, спрямованих на передавання і засвоєння учнями, студентами знань, формування умінь і навичок. До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання.

1. Словесні методи навчання об'єднують пояснення, розповідь, інструктаж, лекцію, бесіду, роботу з підручником.

2. Наочні методи навчання охоплюють ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.

3. Практичні методи навчання охоплюють вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, дослідні роботи. Крім словесних, наочних і практичних методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності, вчителі використовують й інші групи методів. За типом пізнавальної діяльності виокремлюють пояснювально-ілюстративний, непродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький методи навчання. З огляду на особливості умовиводів методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності поділяють на індуктивний, дедуктивний, традуктивний. Індуктивний метод. При його використанні засвоєння знань здійснюється у процесі переходу від одиничного до загального. Дедуктивний метод. Передбачає перехід від загального до конкретного у процесі засвоєння знань. Педагог спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, які ведуть до поступового вирішення конкретних завдань. Традуктивний метод. Полягає в засвоєнні навчального матеріалу від окремого до окремого через установлення подібностей чи відмінностей. За домінуючою мислительною операцією виокремлюють аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, конкретизацію, виокремлення головного. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Інформаційно-презентативні методи навчання

Суть інформаційно-презентативного методу виявляється в таких характерних для нього ознаках:

1)знання учням надаються у «готовому» вигляді;

2)вчитель організовує різними способами сприйняття цих знань;

3)учні сприймають та осмислюють знання, закріплюють їх у своїй пам'яті.

При рецепції використовуються всі джерела інформації (слово, наочність), логіка викладу може здійснюватися як індуктивним, так і дедуктивним шляхом. Управління навчанням обмежується організацією сприйняття знань.

До інформаційно-презентативного методу навчання відносяться: усне викладення знань, бесіда, диспут, драматизація, робота з книгою. Усний виклад - монологічна форма навчальної роботи. Викладач повідомляє інформацію, учень сприймає її, осмислює, запам'ятовує, а потім репродукує засвоєне. Види усного викладу знань: розповідь вчителя, пояснення, шкільна лекція. Бесіда - діалогічний метод навчання, за якого вчитель із допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів або відтворювати раніше набуті знання, або робити самостійні висновки-узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу. Бесіди поділяються на: вступна, повідомлю вальна, бесіда-повторення, контрольна.

Диспут - публічна суперечка на наукову чи суспільно важливу тему. Цей метод базується на обміні думками між учнями та вчителем Алгоритмічно-дійові методи навчання Метод навчання - система послідовних усвідомлених дій суб'єктів навчання, спрямованих на досягнення результату, відповідного меті навчання. Алгоритмічно-дійові методи навчання використовуються для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань, формування вмінь та навичок. До групи алгоритмічно-дійових методів навчання належать: Вправи - це метод навчання, що полягає у повторенні певних дій, під час яких учні виробляють уміння й навички застосування вже набутих знань. роблять уміння й навички застосування вже набутих знань.

Лабораторний метод базується на проведенні експерементів, які дозволяють вивчити певні явища - причини існування, процес перебігу наслідки.

Практичні роботи розраховані на застосуванні знань у ситуаціях, наближених до життєвих.

Самостійно-пошукові методи навчання

Методи творчого пошуку альтернативних варіантів, які умовно поділяють на три групи: методи індивідуального творчого пошуку (аналогії, інверсії, ідеалізації); методи колективного творчого пошуку (“мозковий штурм”, конференція ідей, метод колективного блокноту); методи активізації творчого пошуку (метод контрольних запитань, метод фокальних об'єктів, метод морфологічного аналізу). 1)Метод аналогії передбачає використання схожого відомого рішення, «підказаного», наприклад, технічною, економічною або художньою літературою, яке виникло як результат спостереження за явищами природи тощо. Метод інверсії - специфічний метод, що передбачає такі підходи до пошуку варіантів: перевернути звичайне рішення «догори ногами»; вивернути на виворот; поміняти місцями тощо. Метод ідеалізації базується на пошуку альтернативи шляхом ініціювання уявлення про ідеальне вирішення проблеми, яке може наштовхнути на нові варіанти дій. 2)Метод «мозкового штурму» зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми шляхом, наприклад, проведення дискусії. Метод “Конференція ідей”.

Відрізняється від методу «мозкового штурму» тим, що допускає доброзичливу критику у формі реплік або коментарів. Метод “Колективного блокноту” поєднує індивідуальне незалежне висування ідей (записаних у блокнот) з колективною її оцінкою. 3)Метод контрольних запитань. Його сутність полягає у стимулюванні пошуку ідей за допомогою універсальних запитань. Метод фокальних об'єктів полягає у перенесенні ознак випадково вибраних об'єктів на об'єкт, що удосконалюється. Метод морфологічного аналізу ґрунтується на застосуванні комбінаторики, тобто на системному дослідженні всіх теоретично можливих варіантів, які випливають із закономірностей побудови (морфології) об'єкта, що аналізується. Поняття та функції контролю навчання Важливим складником навчально-виховного процесу є контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів чи студентів. Контроль складається з таких компонентів: перевірка, яка спрямована на виявлення рівня знань, умінь та навичок; оцінювання, що полягає у вимірюванні рівня знань, умінь і навичок; облік, що передбачає фіксацію результатів у вигляді оцінок у журналі. До найголовніших функцій контролю належать: освітня (навчальна). Перевірка є корисною для всього учнівського класу чи студентської групи. Слухаючи відповідь товариша, учні, студенти звіряють із нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє поглибленню і систематизації їх знань; діагностична. У процесі контролю виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях та навичках учнів (студентів), встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані на поліпшення успішності; стимулююча. Схвалення ні на поліпшення успішності; стимулююча. Схвалення успіхів сприяє розвитку в молодої людини мотивів до навчання; оцінювальна. Об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок сприяє кращому навчанню; розвиваюча. У процесі перевірки розвивається логічне мислення учнів, студентів, зокрема вміння аналізувати і синтезувати, порівнювати й узагальнювати, абстрагуватися і конкретизувати, класифікувати та систематизувати, а також мовлення, пам'ять, уява, увага; управлінська.

На основі контролю визначають стан успішності, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. виховна. Полягає в очікуванні перевірки, спонукає учня, студента регулярно готуватися до занять.

Етапи, види, форми, методи контролю навчання

Етапи контролю навчання: Стандартизація цілей навчальних, визначальних моделей, норм оцінювання обов`язкове є прогнозування майбутньої діяльності, хоча б на найближчі 2 роки; Вимірювання фактичного стану результатів роботи; Порівняння стандарту і фактичного стану; Оцінювання. Передбачає інтерпретацію результатів; Відмітка. Формалізація навчання, в балах відповідної шкали (5 - ти чи 100 - бальна); Корекція в процесі навчання. Види контролю. За місцем у навчальному процесі розрізняють попередній, поточний, періодичний (тематичний), підсумковий контроль.

Попередній контроль. Здійснюють його переважно з діагностичною метою перед вивченням нової теми або на початку року, семестру для з'ясування загального рівня підготовки учнів (студентів) з предмета, щоб намітити організацію їх навчально-пізнавальної діяльності. Поточний контроль.

Використовують його у повсякденній навчальній роботі. Він полягає в систематичному спостереженні педагога за діяльністю учнів (студентів) на навчальних заняттях. Періодичний (тематичний) контроль. Він передбачає виявлення й оцінку знань та умінь учнів (студентів), засвоєних за кілька попередніх занять, з метою визначення, наскільки успішно вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання вимогам програми. Підсумковий контроль. Має на меті перевірку рівня засвоєння знань і вмінь учнів (студентів) за триваліший період навчання -- семестр, рік, на час завершення курсу навчання. Він спрямований на виявлення системи і структури знань учнів (студентів). Основні форми підсумкового контролю -- заліки та іспити. Головне -- контроль повинен допомогти молодій людині пізнати себе, повірити у свої можливості, реалізувати свої знання, уміння і навички, а не притлумлювати її пізнавальну і відтворювальну можливість. Методи контролю:

1. Спостереження за навчальною роботою учнів. Ураховуються увага, старанність, участь у доповненні, характер запитань учителю, систематичність виконання домашніх завдань тощо.

2. Усне опитування. Може бути індивідуальним і фронтальним. За фронтального опитування учні відповідають з місця, доповнюють один одного.

3. Письмовий контроль: диктант, перекази, твори, відповіді на запитання, розв'язання задач, виконання вправ, графічних робіт (таблиць, схем, графіків), написання рефератів, доповідей тощо.

4. Комбіноване опитування (ущільнене), за якого вчитель одночасно запрошує для відповіді кількох учнів, один із яких відповідає усно, один-два готуються до відповіді біля дошки (робота за картками, складання плану відповіді), троє-четверо працюють за картками на місцях.

5. Тестовий контроль.

6. Програмований контроль, під час якого використовуються перфокарти, сигнальні картки, посібники з друкованою основою, машини-контролери.

7. Практичний контроль, за якого виявляються вміння, навички і знання учнів під час практичної діяльності (проведення дослідів, експериментів; робота на верстатах, проведення ділових ігор тощо).

8. Самоконтроль. Його значення полягає в тому, що він може стимулювати навчання, формувати критичність та автономність думки.

9. Іспити -- спеціальні засоби здійснення підсумкової перевірки та оцінювання знань учнів; спосіб суспільного та державного контролю за роботою учнів, учителів, школи в цілому.

Оцінювання, оцінка і відмітка у навчанні

Оцінку «добре» виставляють студентам, які виявили повне знання навчально-програмного матеріалу, успішно виконують передбачені програмою завдання, засвоїли рекомендовану програмою основну літературу.

Оцінки «відмінно» заслуговує студент, який виявив всебічні, системні і глибокі знання з навчально-програмного матеріалу, правильно виконує завдання, передбачені програмою, ознайомлений з основною і додатковою літературою, що рекомендована програмою. Недоліками такої системи оцінювання знань студентів є суб'єктивізм, слабка диференційованість шкали, невідповідність шкільній системі, до якої звикли студенти як колишні школярі. Одним з ефективних шляхів подолання цього у вищій школі є використання модульно-рейтингової системи навчання. У зарубіжних країнах, а останнім часом і в Україні, для перевірки й оцінювання знань учнів використовують різноманітні тести. Вони можуть входити до комплекту навчально-дидактичних матеріалів з певної навчальної дисципліни й видаватися разом із підручником. Усну перевірку багато педагогів вважають лише допоміжнім засобом контролю сумлінності учня в процесі навчання і оцінки за неї майже ніколи не виставляють. Види та форми оцінок у навчанні.

Система ЕСТS метою об'єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень учнів у школі впроваджено 12-бальну шкалу. Вона побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів. Відповідно до неї виділяють чотири рівні навчальних досягнень. I рівень (1--3 бали) -- початковий. Відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу елементарна, фрагментарна, свідчить про початкові уявлення про предмет вивчення. II рівень (4--6 балів) -- середній. Учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний виконувати завдання за зразком, має елементарні вміння. III рівень (7--9 балів) - достатній. Учень знає істотні ознаки явищ, закономірностей, а знає істотні ознаки явищ, закономірностей, а також самостійно засвоює знання в стандартних ситуаціях. При цьому він демонструє здатність до аналізу, абстрагування, узагальнення тощо, робить висновки, виправляє допущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча йому бракує власних суджень. Учень може самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності. IV рівень (10--12 балів) -- високий. Знання учня є глибокими, міцними, узагальненими, системними. Учень уміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер. Він самостійно оцінює різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляє і відстоює особисту позицію. У вищих навчальних закладах збереглася чотирибальна система оцінювання знань, умінь і навичок, що має чотири оцінки: «незадовільно», «задовільно», «добре», «відмінно».

Оцінка «незадовільно» виставляється студентові, який виявив прогалини у знаннях основного навчально-програмного матеріалу, припустився принципових помилок у виконанні передбачених програмою завдань. Такі студенти неспроможні продовжити навчання чи приступити до професійної діяльності після закінчення вузу без додаткових занять із відповідної дисципліни.

Оцінки «задовільно» заслуговує студент, що виявив знання основного навчального матеріалу в обсязі, необхідному для подальшого навчання і майбутньої роботи за професією, який справляється з виконанням завдань та ознайомлений з основною літературою, рекомендованою програмою, її виставляють студентам, що припустилися огріхів у відповіді на іспиті та при виконанні екзаменаційних завдань, але продемонстрували спроможність виправити помилки. Оцінку «добре» виставляють студентам, які виявили повне знання навчально-програмного матеріалу, успішно виконують передбачені програмою завдання, засвоїли рекомендовану програмою основну літературу. Оцінки «відмінно» заслуговує студент, який виявив всебічні, системні і глибокі знання з навчально-програмного матеріалу, правильно виконує завдання, передбачені програмою, ознайомлений з основною і додатковою літературою, що рекомендована програмою Недоліками такої системи оцінювання знань студентів є суб'єктивізм, слабка диференційованість шкали, невідповідність шкільній системі, до якої звикли студенти як колишні школярі. Одним з ефективних шляхів подолання цього у вищій школі є використання модульно-рейтингової системи навчання. Системи оцінювання знань у різних країнах різні. Наприклад, у Німеччині найвища оцінка -- «1», найнижча -- «6». Кожній оцінці відповідає певна кількість балів з урахуванням так званої тенденції оцінки. Так, бали 15, 14, 13 відповідають відмінній оцінці «1»; 12, 11, 10 -- «2»; 9, 8, 7 -- «З»; 6, 5, 4 -- «4»; 3, 2, 1 -- «5»; про цілковиту відсутність знань з предмета сигналізує 0 балів, що означає оцінку «6». Під час атестації учнів оцінки виставляють лише в балах. Дидактичний текст: етапи розробки, структура, критерії якості Сьогодні під дидактичним (педагогічним) тестом ми розуміємо систему завдань специфічної форми, певного змісту, що дозволяє якісно оцінити цинічної форми, певного змісту, що дозволяє якісно оцінити структуру і виміряти рівень знань, вмінь і навичок. Дидактичні тести розробляються з метою формування навичок щодо найбільш ефективного контролю якості засвоєння матеріалу. Останні можуть бути короткими (10--20 завдань), середніми і довгими (до 300 завдань і більше). Оптимальна кількість завдань -- 40--60. Складання тестів передбачає такі етапи:

Структурування навчального матеріалу.

Вибір оптимальної форми тестових завдань.

Розробка тестових завдань.

Обробка результатів тестування.

Визначення якості тесту.

Стандартизація та удосконалення тестів.

Таким чином, при побудові змісту навчання необхідно передбачити всі основні види діяльності, необхідні для розв'язання завдань, передбачених метою навчання. При цьому на перший план виступають предметна і соціальна компетентність майбутнього спеціаліста, його здібності, здатність до здійснення Цілісної професійної діяльності, комплекс якостей особистості. Слід також зазначити, що навчальний матеріал не просто "моделює" професійну реальність, а й створює предметні умови для формування необхідних якостей особистості спеціаліста, для досягнення цілей навчання та виховання. Отже, завдання полягає в тому, щоб у формах організації спільної діяльності суб'єктів пізнання розгорнути в модельному вигляді зміст навчання, "зобразити" професійну д-сть в максимально можливій повноті і тим самим адекватно засвоїти, а точніше, присвоїти професійну д-сть. Знання при цьому засвоюються не заради самого засвоєння або успішного складання екзаменів, а мають цілком визначену смислову функцію, що зумовлює комплекс пізнавальних та професійних мотивів студентів.

Види дидактичних тестових завдань

Для опрацювання дидактичного тексту рекомендуються такі навчально-тренувальні завдання: конспектування - короткий виклад, короткий запис змісту прочитаного. Конспектування ведеться від першої (від себе) чи від третьої особи. Конспектування від першої особи краще розвиває самостійність мислення; складання плану тексту. План може бути простий і складний. Для складання плану необхідно після прочитання тексту розбити його на частини й дати заголовок кожній частині; тезування - короткий виклад основних думок прочитаного; цитування - дослівний уривок з тексту. Обов'язково указуються вихідні дані (автор, назва праці, місце видання, видавництво, рік видання, сторінка); анотування - короткий згорнутий виклад змісту прочитаного зі збереженням суттєвого змісту; рецензування - написання короткого відзиву з вираженням свого ставлення до прочитаного; складання довідки - відомостей про щось, отриманих після пошуків. Довідки бувають статистичні, біографічні, термінологічні, географічні і т. д.; складання формально-логічної моделі - словесно-схематичного зображення прочитаного; складання тематичного тезауруса - упорядкованого комплексу базових понять розділу, теми; складання матриці ідей - порівняльних характеристик однорідних предметів, явищ у працях різних авторів. Для кращого засвоєння до дидактичного тексту можуть також надаватись тактичного тексту можуть також надаватись контрольні запитання. Існує декілька форм тестових завдань: закрита форма; завдання на відповідність; завдання на правильну послідовність; відкрита форма. Завдання закритої форми -- це така форма тестового завдання, коли дається декілька готових відповідей, що мають правдоподібний зміст, але тільки одна (або обмежена кількість) з них є правильною. Відповідей може бути 2--5 і більше. Завдання закритої форми будуються у вигляді стверджувального речення. Завдання в тесті повинні мати наскрізну нумерацію. Відповіді в завданнях закритого типу також мають цифрову нумерацію Завдання на відповідність. Приклад інструкції:

«Встановіть відповідність між правими і лівими елементами завдання, а відповідь запишіть у вигляді правильної комбінації цифр і букв».

Завдання на правильну послідовність. За допомогою цих завдань можна перевірити порядок дій, розв'язання задач, послідовність історичних подій, знання законів науки і визначень. Приклад інструкції: «Дайте визначення поняттю «...», використовуючи подані нижче слова та словосполучення...» Завдання відкритої форми - це ті, відповіді до яких не даються. При складанні дидактичного тесту слід обов'язково враховувати, що існують певні вимоги до його зовнішнього оформлення.

Текст з переліком тестових питань повинен мати завершений вигляд. Тому кожен тест має такі структурні компоненти:

1- назву;

2- звертання до учнів;

3- настановлення;

4- педагогічне доручення (інструкцію);

5- власне завдання, вправи, запитання;

6- на окремих аркушах - правильні відповіді, що залишаються в учителя або методиста.

Форми тестового завдання слід обирати у відповідності до того, які структурні елементи лекції слід контролювати, які вміння та навички мають бути проконтрольованими. Остаточний вибір за тим, хто розробляє тестові завдання.

План та програма навчального предмету

Зміст освіти визначають такі нормативні документи, як навчальний план, навчальна програма, підручник і навчальний посібник. Навчальний план.

Він є головним для навчального закладу документом, який визначає зміст і структуру навчального процесу. Навчальний план - документ про склад навчальних предметів, які вивчають у певному закладі освіти, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальний предмет, і про структуру навчального року. Навчальний план має відповідати таким вимогам: спрямованість на всебічний розвиток особистості учня; забезпечення виховання підростаючого покоління; орієнтація на досягнення вітчизняної і зарубіжної науки, здобутки національної культури і національні традиції; урахування рівня розвитку учнів, їхніх навчальних можливостей, потреб та інтересів. Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів визначає структуру та зміст середньої освіти через інваріантну і варіативну складові, які встановлюють погодинне та змістове співвідношення між освітніми галузями. Він регулює також гранично допустиме навчальне навантаження учнів і загальну кількість навчальних годин. Інваріантна складова змісту дин. Інваріантна складова змісту загальної середньої освіти формується на державному рівні, вона єдина для всіх закладів загальної середньої освіти, визначається через освітні галузі базового навчального плану. Варіативну складову формує загальноосвітній навчальний заклад з урахуванням особливостей регіону та індивідуальних освітніх запитів учнів. На основі Базового навчального плану Міністерство освіти і науки України затверджує типові навчальні плани для загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності. У навчальних планах усіх типів закладів освіти, в яких враховано вітчизняний, зарубіжний досвід і результати наукових експериментів в Україні, нині виділено два компоненти: державний і шкільний. Державний компонент забезпечує необхідний для кожного учня обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Він охоплює мовно-літературну освіту (рідна, державна й іноземна мови та літератури), математику, основи інформатики, суспільні предмети (історія, правознавство), географію, природничі дисципліни (фізика, хімія, біологія), естетичні предмети, трудове навчання, фізичну культуру і допризовну підготовку юнаків. Шкільний компонент охоплює вибірково-обов'язкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за вибором, профільне навчання, факультативи. Він повинен враховувати регіональні особливості й умови, в яких працює школа, зокрема мову національностей у місцях їх компактного проживання відповідно до Закону України «Про освіту». На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображаються особливості організації навчально-виховного процесу. Зміст освіти у вищих навчальних закладах визначається освітньо-професійною програмою підготовки майбутніх фахівців, структурно-логічною схемою їх підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними актами органів державного управління освіти та вищого навчального закладу і відображається у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах. Освітньо-професійна програма підготовки - це перелік нормативних і вибіркових навчальних дисциплін із зазначенням обсягу годин, відведених для їх вивчення, форм підсумкового контролю, виконання професійних функцій, нормативна частина змісту освіти і тести. Навчальна програма. Зміст навчального предмета, передбаченого навчальним планом, визначається його навчальною програмою. Навчальна програма -- документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, уміння і навички, яких необхідно набути, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. Кожна навчальна програма починається з пояснювальної записки, в якій викладено мету і завдання певного курсу, особливості його побудови і методичні вказівки. Після неї подається власне програма, в якій вказано теми і кількість годин, відведених на їх вивчення у кожному класі.

Планування навчального заняття

Планування заняття з теми зумовлюється орієнтовними навчальними цілями.

Саме навчальні цілі заняття з певної теми є вирішальними при плануванні заняття. Зміст навчання, форма та методи добираються відповідно до поставлених цілей. Приступаючи до планування та підготовки заняття, вчитель має скласти робочий план, який є своєрідним відображенням уявлення педагога про майбутній урок. Такий план ескізно представляє бачення вчителем основних етапів роботи, які в процесі розробки наповнюються змістом. Часовий розподіл означає, що заняття має певні часові обмеження, які необхідно враховувати, щоб здійснити поставлені навчальні цілі. Залежно від поставлених дидактичних цілей ті чи інші структурні компоненти можуть домінувати на занятті, тобто їм буде відводитись більше часу. Розгорнутий план заняття з теми повинен мати такі обов'язкові структурні компоненти:

1. Дата проведення заняття, номер заняття за тематичним планом, клас, в якому проводиться заняття.

2. Тема, цілі та завдання заняття.

3. Структура заняття з розкриттям послідовності його етапів та приблизного розподілу часу на ці етапи.

4. Зміст навчального матеріалу. 5. Методи та прийоми роботи вчителя й учнів у кожній навчальній ситуації. 6. Перелік навчального обладнання, учбових та наочних посібників та місце їх застосування на занятті. 7. При необхідності -- плани розв'язування задач, вправ. Однак план -- не єдиний спосіб проектування майбутнього заняття. Існує ще декілька способів, кожен з яких обирається у відповідності з уподобаннями та досвідом педагога, типом навчального заняття, змістом теми: Конспект -- скорочений виклад основного матеріалу (визначення найважливіших понять, цифри і факти, формулювання висновків, яскраві вирази, порівняння і метафори).

Такий спосіб зручний при великій кількості різноманітного матеріалу, що важко запам'ятати. Скорочений план + конспект. Викладач робить свій виклад за детальним конспектом, а короткий план, чітко написаний чи надрукований (бажано на одній сторінці), знаходиться весь час перед очима. Картки. Іноді конспект заміняється картками, розташованими у певному порядку відповідно до орієнтовного плану. Картки дозволяють в майбутньому змінювати структуру повідомлень. Тези - стислий узагальнений виклад основних положень повідомлення. Використовуються при усних повідомленнях. Сценарій заняття - найповніша форма проекту заняття, де розписана діяльність викладача і учнів на кожному етапі заняття. Він дозволяє в деталях продумати весь хід заняття, послідовність висвітлення питань, використання необхідних фактів і цифр, художніх уявлень, наочних.

Навчальний план вищого навчального закладу

Органiзацiя навчального процесу здійснюється навчальними пiдроздiлами вищого навчального закладу (факультетами, кафедрами, вiддiленнями, предметними або цикловими комiсiями тощо). Основним нормативним документом, що визначає органiзацiю навчального процесу в конкретному напрямку освітньої або квалiфiкацiйної підготовки, є навчальний план.

Навчальний план - це нормативний документ вищого навчального закладу, який складається на пiдставi освiтньо-професiйної програми та структурно-логiчно схеми підготовки i визначає перелік та обсяг нормативних i вибіркових навчальних дисциплін, послiдовнiсть їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми та засоби проведення поточного i підсумкового контролю.

Навчальний план затверджується керівником вищого навчального закладу. Для конкретизації планування навчального процесу на кожний навчальний рік складається робочий навчальний план.

Нормативні навчальні дисципліни встановлюються державним стандартом освіти. Дотримання їх назв та обсягів є обов'язковим для навчального закладу. Вибiрковi навчальні дисципліни встановлюються вищим навчальним закладом. Вибiрковi навчальні дисципліни вводяться для задоволення освiтнiх i квалiфiкацiйних потреб особи, ефективного використання можливостей i традицій конкретного навчального закладу, регіональних потреб тощо. Місце i значення навчальної дисципліни її загальний змiст та вимоги до знань i вмінь визначаються навчальною програмою дисципліни. Навчальна програма нормативної дисципліни є складовою державного стандарту освіти. Навчальна програма вибіркової дисципліни розробляється вищим навчальним закладом.