Активні методи навчання на уроці узагальнення і систематизації знань

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Форми організації навчання в загальноосвітніх школах

1.1 Характеристика форм організації навчання в загальноосвітніх школах

1.2 Особливості використання активних методів навчання при вивчені розділу «Світова економіка»

Розділ 2 Методика проведення уроку узагальнення і систематизації знань при вивчені розділу «Світова економіка»

2.1 Аналіз вибору методу ділової гри при проведенні уроку узагальнення і систематизації знань за розділом «Світова економіка»

2.2 План-конспект уроку узагальнення і систематизації знань при вивченні розділу «Світова економіка»

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП

Освіта - розвиток людини в процесі цілеспрямованої діяльності суспільства. В більш ширшому значенні освіта - це процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, набуття умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду,моральних та інших рис особистості, розвиток творчих сил і здібностей.

Навчання - це цілеспрямована взаємодія учня і вчителя, в процесі якої засвоюються знання, формуються звички.

Кожен педагог часом відчуває сумніви щодо вибору стратегії педагогічної діяльності, коливаючись між інформаційним (традиційним) і активним (проблемним) методами навчання. За традиційною меодикою процес навчання ведеться у формі монологу або діалогу: пояснює -- учень слухає чи вчитель опитує -- учні відповідають.

У поняття активних методик навчання входять рольові, управлінські та навчальні ігри, соціально-психологічні, педагогічні й інші тренінги, комп'ютерні ігри -- все те, що забезпечує максимальну спільну активність викладача і учнів -- педагогіку співпраці.

І одними із найважливіших і найпроблематичніших є методики використання ігрових ситуацій у навчанні економіці для того, щоб діти з самого раннього віку змогли шляхом ігрового представлення входити у складний світ «дорослих» економічних відносин.

Ця проблема дуже актуальна для всіх вчителів та викладачів з економіки і тому у даній роботі буде розглянуте питання щодо впровадження активних методів навчання, а саме методу ділова гра, в систему навчання, та їх використання у навчанні з економіки; суть ігрових методів, що використовуються у навчанні та наведені приклади ігор, що використовуються у навчанні економічним дисциплінам.

Практичним значенням дослідження методів навчання є їх вдосконалення та використання на уроках не тільки економіки , але й при вивченні інших дисциплін. Перебудова системи традиційних методів організації навчання на проблемний метод навчання, залучить учнів до спільної наукової діяльності, сприяє зростаню інтереса школярів до навчання.

Об'єктом даного дослідження є, насамперед, форми організації навчання в загальноосвітніх школах, активні методи навчання, впровадження активних методів навчання, а саме методу ділової гри, на уроці узагальнення та систематизації знань при вивченні розділу «Світова економіка».

Предметом дослідження в данній роботі є цілеспрямований взаємозв'язок вчителя і учня, в умовах навчання,здобуття освіти і виховання учня, як особистості.

Метою роботи є дослідження системи навчання, основних форм та методів навчання, аналіз досвіду педагогів, спроба зробити певний внесок в освітнє життя школярів.

Наявність та усвідомлення мети дослідження дозволяє визначити завдання дослідження, які можуть мати такі складові:

ѕ виявлення сутності понять, щодо форм методів організації навчання, типів уроків, а конкретно застосування активних (проблемних) методів навчання на уроці узагальнення та систематизації знань з світовї економіки, критерії ефективності цих методів та умови застосування;

ѕ вивчення досвіду викладання економіки у загальноосвітніх школах;

ѕ обґрунтування вибору методу ділової гри на уроці узагальнення і систематизації знань з світової економіки;

ѕ розробка пропозицій щодо впровадження методу ділової гри.

Основні методи які використовуються в дослідженні - це метод опитування і спостереження. Основним є метод опитування: бесіда з учнями і педагогами, інтерв'ю, анкетування, переважно анонімне. Не меньш важливим є і метод спостереження, використання якого відбувалося без втручання в процес навчання.

РОЗДІЛ 1 ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ В ЗАГАЛЬНО-ОСВІТНІХ ШКОЛАХ

1.1Характеристика форм організації навчання в загально-освітніх школах

Форми організації навчання представляють зовнішнє вираження погодженої діяльності вчителя й учнів, здійснюваної у встановленому порядку й певному режимі: урок, екскурсія, домашня навчальна робота, консультація, семінар, факультативи, практикуми, додаткові завдання. Вони мають соціальну обумовленість, регламентують спільну діяльність учителя й учнів, визначають співвідношення індивідуального й колективного навчання, ступінь активності учнів у пізнавальній діяльності й керівництва нею з боку вчителя.

Історія розвитку школи знає різні системи навчання, у яких перевага віддавалася тим або іншим формам організації: індивідуально-груповій (у школах середньовіччя), взаємного навчання ( белл-ланкастерска система в Англії), диференційованого навчання по здатностях учнів (мангеймская система), бригадне навчання (існуюче в 20- е роки в радянській школі), американський «план Трампа», згідно з яким 40% часу учні проводили в більших групах (100-150 людей), 20% - у малі (10-15 учнів) і 40% часу приділялося на самостійну роботу.

Сьогодні виділяють дві основні форми організації навчання:

1. Індивідуально-групова система навчання. Прийом до шкіл з такою формою навчання здійснювався в будь-який час року; з новими учнями займалися індивідуально (крім групових занять).

2. Класно-урочна система. Ця система припускає постійний склад групи, учнів одного віку й прийнятих до навчання одночасно.[14,100]

Найбільше поширення як у нашій країні, так і за кордоном одержала класно-урочна система навчання, що виникла у XVII в. й розвивається вже більш трьох сторіч. Її контури окреслив німецький педагог І. Штурм, а розробив теоретичні основи і втілив у практичну технологію Я.А. Коменский.

Класно-урочну форму організації навчання відрізняють наступні особливості:

* постійний склад учнів приблизно одного віку й рівня підготовки (клас);

* кожний клас працює у відповідності зі своїм річним планом (планування навчання);

* навчальний процес здійснюється у вигляді окремих взаємопов'язаних, що випливають одна за одною, частин (уроків);

* кожний урок присвячується тільки одному предмету (монізм);

* постійне чергування уроків (розклад);

* керівна роль учителя (педагогічне керування);

* застосовуються різні види й форми пізнавальної діяльності учнів.

Класно-урочна форма організації навчальної роботи має ряд переваг у порівнянні з іншими формами, зокрема індивідуальної: вона відрізняється більш строгою організаційною структурою; ощадлива, оскільки один учитель працює одночасно з великою групою учнів; створює сприятливі передумови для взаимонавчання, колективної діяльності, змагальності, виховання й розвитку учнів. Разом з цим дана форма не позбавлена недоліків, що знижують її ефективність, головний серед яких - опора (орієнтація) на "середнього" учня, відсутність можливості здійснення індивідуальної навчально-виховної роботи з учнями.

Класно-урочна форма організації навчання є головною (основною). Крім неї в сучасній школі використовуються й інші форми, називаються вони по-різному - допоміжні, позакласні, позаурочні, домашні, самостійні і т.п. До них свідносяться: консультації, додаткові заняття, інструктажі, конференції, гурткові й факультативні заняття, клубна робота, позакласне читання, домашня самостійна робота учнів і ін. Іноді до позакласних форм організації навчання відносять навчальні екскурсії, роботу на пришкільних ділянках, праця в майстернях, шкільних кооперативах, походи по рідному краю, фізкультурні змагання на стадіонах і спортмайданчиках і т.ін. При цьому звичайно відбувається плутанина й термінологічна підміна: клас як постійний склад учнів ототожнюється із класною кімнатою для проведення занять, уроки "із дзвінками" протиставляються урокам без них і т.ін. Виходячи з цього лише домашня самостійна робота учнів і гурткові (клубні) заняття по інтересах можуть бути названі допоміжними позаурочними формами організації навчання.

Ключовим компонентом класно-урочної системи організації навчання є урок. Урок - це така форма організації навчання, при якій навчальні заняття проводяться вчителем із групою учнів постійного складу, однакового віку й рівня підготовки протягом певного часу й за встановленим розкладом. Незважаючи на малу тривалість, урок складний і відповідальний етап навчального процесу - від якості окремих занять в остаточному підсумку залежить загальна якість шкільної підготовки. Тому основні зусилля теоретиків і практиків в усьому світі направлені на створення й впровадження таких технологій уроку, які дозволяють ефективно й у короткий термін вирішувати завдання навчання даного складу учнів. Дати гарний (якісний) урок - справа непроста навіть для досвідченого вчителя. Багато чого залежить від розуміння й виконання педагогом вимог до уроку, які визначаються соціальним замовленням, особистими потребами учнів, цілями й завданнями навчання, закономірностіми й принципами навчального процесу.

Серед загальних вимог, яким повинен відповідати якісний сучасний урок, виділяються наступні:

1. Використання новітніх досягнень науки, передової педагогічної практики, побудова уроку на основі закономірностей навчально-виховного процесу.

2. Реалізація на уроці в оптимальному співвідношенні всіх дидактичних принципів і правил.

3. Забезпечення належних умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з врахуванням їх інтересів, схильностей і потреб.

4. Встановлення усвідомлюваних учнями міжпредметних зв'язків.

5. Зв'язок з раніше вивченими знаннями й уміннями, опора на досягнутий рівень розвитку учнів.

6. Мотивація й активізація розвитку всіх сфер особистості.

7. Логічність і емоційність усіх етапів навчально-виховної діяльності.

8. Ефективне використання педагогічних засобів.

9. Зв'язок з життям, виробничою діяльністю, особистим досвідом учнів.

10. Формування практично необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення й діяльності.

11. Формування вміння вчитися, потреби постійно поповнювати обсяг знань.

12. Ретельна діагностика, прогнозування, проектування й планування кожного уроку.

Кожний урок спрямований на досягнення триєдиної мети: навчити, виховати, розвити. Враховуючи це загальні вимоги до уроку конкретизуються в дидактичних, виховних і розвиваючих вимогах. До дидактичних (або освітніх) вимог належать:

* чітке визначення освітніх завдань кожного уроку;

* раціоналізація інформаційного наповнення уроку, оптимізація змісту з врахуванням соціальних і особистісних потреб;

* впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності;

* раціональна комбінація різноманітних видів, форм і методів;

* творчий підхід до формування структури уроку;

* комбінація різних форм колективної діяльності із самостійною діяльністю учнів;

* забезпечення оперативного зворотнього зв'язку, діючого контролю й керування;

* наукові розрахунки й майстерність проведення уроку.

Виховні вимоги до уроку включають:

* визначення виховних можливостей навчального матеріалу, діяльності на уроці, формування й постановку реально досяжних виховних цілей;

* постановку тільки тих виховних завдань, які органічно випливають із цілей і змісту навчальної роботи;

* виховання учнів на загальнолюдських цінностях, формування життєво необхідних якостей: посидючості, акуратності, відповідальності, ретельності, самостійності, працездатності, уважності, чесності, колективізму й ін.;

* уважне й чуйне відношення до учнів, дотримання вимог педагогічного такту, співробітництво з учнями й зацікавленість у їхніх успіхах.

До постійно реалізованих на всіх уроках розвиваючих вимог відносяться:

* формування й розвиток у учнів позитивних мотивів учбово-пізнавальної діяльності, інтересів, творчої ініціативи й активності;

* вивчення й врахування рівня розвитку й психологічних особливостей учнів, проектування «зони найближчого розвитку»;

* проведення навчальних занять на «випереджальному» рівні, стимулювання нових якісних змін у розвитку;

* прогнозування «стрибків» в інтелектуальному, емоційному, соціальному розвитку учнів і оперативна перебудова навчальних занять із урахуванням наступаючих змін.

Крім перерахованих вимог до уроку виділяють й інші: організаційні, психологічні, управлінські, вимоги оптимального спілкування вчителя з учнями, вимоги співробітництва, санітарно-гігієнічні, етичні і т.д.

Допоміжні форми організації навчальної роботи - це різноманітні заняття, що доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів. До них, як ми вже відзначали, відносяться: кружки, практикуми, семінари, конференції, консультації, факультативні заняття, навчальні екскурсії, домашня самостійна робота учнів і інші форми. Слід зазначити відому умовність визначення названих форм як допоміжних. Деякі з них перейшли в розряд нестандартних уроків і починають претендувати на статус основної форми. При нинішній різноманітності навчальних закладів і плюралізмі форм організації навчального процесу в них окремі форми, як, наприклад, семінари, домашня самостійна робота, факультативні заняття, екскурсії, можуть на час ставати основними формами організації навчальної роботи.

До числа основних і стабільних видів позашкільних занять належить домашня самостійна робота учнів, яка розглядається як складова частина процесу навчання. Головна її ціль - розширити й поглибити знання, уміння, отримані на уроках, запобігти їхньому забуванню, розвити індивідуальні схильності, дарування й здатності учнів. Домашня самостійна робота будується з урахуванням вимог навчальних програм, а також інтересів і потреб школярів, рівня їх розвитку. Позаурочна навчальна діяльність опирається на самодіяльність, свідомість, активність і ініціативу учнів.

Правильно організована позаурочна діяльність у розвитку учня має не менше значення, ніж активна робота в класі. [7,80]

Домашня самостійна робота учнів виконує деякі дидактичні функції, найбільш важливі серед яких наступні:

* закріплення знань, умінь, отриманих на уроках;

* розширення й поглиблення навчального матеріалу, вивченого в класі;

* формування вмінь і навичок самостійного виконання вправ;

* розвиток самостійності мислення шляхом виконання індивідуальних завдань в обсязі, що виходить за рамки програмного матеріалу, але, який відповідає можливостям учня;

* виконання індивідуальних спостережень, досвідів; збір і підготовка навчальних посібників, таких, як гербарії, природні зразки, листівки, ілюстрації, газетні й журнальні вирізки, статистичні дані й т.п., для вивчення нових тем на уроках.

Останнє десятиліття розвитку практики навчання ознаменоване переглядом ролі й функцій домашньої самостійної роботи учнів. Поширилися заклики працювати без домашніх завдань, які багатьма сприймалися як прогресивний крок до перебудови навчальної роботи й дидактичних відносин. Однак серйозних доказів марності домашніх завдань немає. Навпаки, є багатовікова практика й педагогічні закони, що доводять, якщо вдома знання, придбані на уроці, не повторюються, то вони забуваються. Відмова від домашньої самостійної роботи чревато зниженням якості навчання. Не відмовлятися, а вміло керувати цією роботою, оптимізувати її зобов'язаний педагог. Необхідно дотримувати нормативів максимальних навантажень школярів, ретельно діагностувати, прогнозувати й планувати домашнє навантаження школярів.

Розповсюдженим недоліком масової практики є те, що на уроках педагоги мало орієнтують учнів на сумлінне виконання домашніх завдань, не приділяють потрібну увагу їх перевірці в класі, заохоченню кращих учнів. На пояснення домашніх завдань часто бракує часу, вони повідомляються наспіх.

Педагоги рідко орієнтують учнів у труднощах, з якими ті можуть зіштовхнутися при виконанні домашніх завдань, не вказують шляхи їх подолання. Внаслідок цього домашня самостійна робота часто виявляється некерованою й малоефективною. Слід більше опиратися на можливості учнів, ширше використовувати диференційований і індивідуальний підходи до визначення обсягу й характеру домашніх завдань. Останнім часом для розрахунків і оптимізації домашнього навантаження школярів починають застосовувати ЕОМ.

Предметні кружки, пропоновані школою, відрізняються більшою різноманітністю як щодо спрямованості, так і щодо змісту, методах роботи, часу навчання і т.д. Практика підтверджує, що вони відіграють досить сприятливу роль у розвитку інтересів і схильностей учнів. Сприяють розвитку позитивного відношення до навчання: активні кружковці звичайно краще вчаться й серйозніше ставляться до доручень. Кружки сприяють зміцненню зв'язку навчання з життям, розвитку міжпредметних зв'язків, зокрема зв'язку між загальноосвітніми й спеціальними дисциплінами. Робота учнів у предметних кружках активізує навчальний процес, сприяє підвищенню якості навчання.

Традиційно до допоміжних форм навчальної роботи відносяться екскурсії, хоча сьогодні ми зустрічаємо їх і в списку нестандартних уроків. Екскурсія - прадавня форма навчальної роботи, тому вимоги до екскурсій добре розроблені.

Щоб успішно провести екскурсію, учитель повинен всебічно підготуватися: попередньо ознайомитися з об'єктом і маршрутом, розробити детальний план, організувати учнів на виконання майбутніх завдань. У плані екскурсії вказується тема й ціль, об'єкт, порядок ознайомлення з ним (методика), організація пізнавальної діяльності учнів, засобу й спорядження, необхідні для виконання завдань, підведення підсумків екскурсії. Методика проведення екскурсії залежить від теми, дидактичної мети, віку учнів, їхнього розвитку, а також від об'єкта екскурсії. Кожна екскурсія включає такі способи ознайомлення учнів з об'єктом, як роз'яснення, бесіда, наочний показ, самостійна робота із плану - спостереження, складання відповідних схем, замальовок, збір наочно-ілюстративного матеріалу і т.д.

Екскурсія може бути фронтальною, груповою або мікрогруповою (бригадною). Вибір її організаційної форми обумовлюється метою, особливостями об'єкта, можливостями ефективного управління пізнавальною діяльністю учнів, а також міркуваннями безпеки й охорони здоров'я учнів. Навчальні екскурсії плануються як по окремих предметах, так і комплексні, що включають тематику декількох суміжних дисциплін.

Важливе значення має заключний етап екскурсії - підведення підсумків і обробка зібраного матеріалу. Учні аналізують і систематизують зібраний матеріал, готовлять доповіді, реферати, збирають колекції, виготовляють таблиці, влаштовують виставки. По темі екскурсії проводиться підсумкова бесіда: учитель підводить підсумки, оцінює знання, придбані учнями під час екскурсії, робить узагальнюючі висновки, рекомендує прочитати додаткову літературу, яка дозволить учнем глибше ознайомитися з питанням. Матеріали екскурсій (особливо далеких або виробничих) обговорюються на загальношкільних конференціях, на які запрошуються представники виробництва або тих об'єктів, де відбувалася екскурсія.

Навчальний план передбачає організацію всіляких факультативів і курсів на вибір. Вони розробляються з урахуванням побажань і інтересів школярів, їх батьків. Практика підтверджує доцільність факультативного вивчення таких, наприклад, курсів, як электро- і радіотехніка, електроніка, хімія полімерів, астрофізика, психологія, етика, антична історія, народознавство, окремі області ботаніки, другої іноземної мови, машинопису, етнографії, стенографії, бібліотечної справи, живопису, музики, художньої гімнастики і т.ін. При визначенні переліку факультативів і предметів на вибір виходять не тільки з особистих побажань учнів, але із суспільних потреб і можливостей школи. Ураховуються конкретні умови й завдання підготовки учнів до практичної діяльності відповідно до місцевих умов. Факультативні заняття й заняття на вибір повинні проводитися в тісному зв'язку з уроками по обов'язкових і загальноосвітніх предметах.

Потреба в консультації - навчальній бесіді, у якій запитання ставлять переважно учні, виникає найчастіше у зв'язку з їхньою самостійною роботою над певним навчальним матеріалом або завданням. Правильно організована консультація допомагає учням долати труднощі в оволодінні навчальним матеріалом. У процесі консультації вчитель направляє діяльність учнів так, щоб вони самостійно приходили до правильного розуміння того або іншого питання, з'ясуванню складного для них завдання, вчилися розкривати сутність досліджуваних знань. Консультація дає можливість учителеві виявити пробіли в знаннях учнів, звернути їхню увагу на запитання, що вимагають серйозного вивчення. Правильно організована консультація виховує в учнів самоконтроль, критичне відношення до своїх знань, допомагає правильно встановити рівень навченості. Консультуючи, педагогові не слід негайно давати готові відповіді на запитання учнів. Бажане спочатку за допомогою перевіряючих питань з'ясувати, що учень не розуміє, у чому він дійсно має труднощі, і лише потім допомогти йому. Консультацію, особливо тематичну, слід поєднувати з поточним перевірочним опитуванням або обговоренням тієї або іншої вузлової проблеми курсу. Це допомагає, учням самим виявити пробіли у своїх знаннях і усунути їх.

Однією з форм організації навчання, що доповнює урок і є сприятливою для політехнічної освіти учнів, є практикум. Практикуми проводяться з учнями старших класів і являють собою лабораторні або практичні заняття, у ході яких школярі виконують певний цикл робіт відповідно до програми. Практикуми проводяться в лабораторіях і майстеренях, у навчальних кабінетах і на учбово-досвідних ділянках, в учнівських виробничих комбінатах і учнівських виробничих бригадах учнів. У порівнянні зі звичайними лабораторними роботами й практичними заняттями, проведеними в молодших класах, вони характеризуються більшою самостійністю учнів і творчим відношенням до виконання завдань.

У межах часу, що приділяється на практикум, вчитель становить план роботи, підготовляє необхідні інструкції й вказівки додатково до наявних у навчальних посібниках і підручниках. Учні можуть виконувати одночасно те ж саме завдання. У тих випадках, коли бракує навчального устаткування для забезпечення їм кожного учня класу або складність роботи має певні труднощі виконання роботи одним учнем, організується виконання завдань групами. При цьому виконання всіх робіт, передбачених програмою практикуму, є обов'язковим для кожного учня. Здійснюючи постійне керівництво й виявляючи необхідну допомогу, учитель домагається високого рівня самостійності учнів при виконанні завдань практикуму.

Семінари проводяться в старших класах звичайно після вивчення основних розділів програми переважно по предметах гуманітарного циклу. Використання цієї форми організації навчання дозволяє провести теоретичні узагальнення вивченого матеріалу, навчити учнів виступати із самостійними повідомленнями, дискутувати, відстоювати свої судження, готує школярів до участі в суспільному житті й продовженню освіти.

План проведення семінарського заняття складається вчителем завчасно й коректується в ході обговорення його з учнями. Відповідно до прийнятого плану встановлюється програма підготовки до семінару кожного класу, що вчиться й, у цілому, розподіляються завдання, рекомендується для вивчення література (обов'язкова для всіх). Теми повідомлень, рефератів і доповідей учнів на семінарі ставляться переважно в проблемній формі. Учитель керує їхньою підготовкою, дає необхідні консультації.

Семінарське заняття починається звичайно з короткого вступу вчителя, в якому вказуються основні завдання даного семінару, висуваються проблеми для обговорення. Семінарські заняття розраховані на прояв школярами високої активности й самостійності, які забезпечуються ретельною підготовкою й добре продуманим проведенням. Іноді буває доцільно попередньо не розподіляти теми рефератів, повідомлень або доповідей, доручаючи готуватися кожному учневі за всім планом проведення семінарського заняття й бути готовим до виступу по власній ініціативі або по викликові викладача. Така методика підготовки до семінару виправдовує себе в тих випадках, коли в плані його немає особливо складних питань, що вимагають більш глибокого вивчення окремими учнями. Іноді, крім основних доповідачів, готуються і їх опоненти, участь яких в обговоренні питань активізує проведення семінару. У процесі заняття необхідно викликати дискусію, не обходячи гострі й злободенні проблеми. Наприкінці заняття вчитель підводить його підсумки, по можливості зв'язуючи їх з конкретними завданнями навчання.



1.2 Особливості використання активних методів навчання при вивченні розділу «Світова економіка»

Активні методи навчання - це способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, які спонукають їх до активної розумової й практичної діяльності в процесі оволодіння матеріалом, коли активний не тільки вчитель, але активні й учні.

Активність тих, яких навчають, - це їхня інтенсивна діяльність і практична підготовка в процесі навчання й застосування знань, сформованих навичок й умінь. Активність у навчанні є умовою свідомого засвоєння знань, умінь і навичок. Активні методи навчання припускають використання такої системи методів, що спрямована головним чином, не на виклад вчителем готових знань й їхнє відтворення, а на самостійне оволодіння учнями знань у процесі активної пізнавальної діяльності.

Таким чином, активні методи навчання - це навчання діяльністю. Саме в активній діяльності учні опановують необхідні знання, уміння, навички, розвивають творчі здатності. В основі активних методів лежить діалогічне спілкування, як між вичителем і учнями, так і між самими учнями. А в процесі діалогу розвиваються комунікативні здатності, уміння вирішувати проблеми колективно, і саме головне розвивається мова учнів. Активні методи навчання спрямовані на залучення учнів до самостійної пізнавальної діяльності, викликати особистісний інтерес до рішення яких-небудь пізнавальних завдань, можливість застосування учніми отриманих знань на практиці. Метою активних методів є, щоб у засвоєнні знань, умінь, навичок брали участь всі психічні процеси (мова, пам'ять, уява й т.д.).

У активізації пізнавальної діяльності велику роль грає уміння вчителя спонукати своїх учнів до осмислення логіки і послідовності у викладі учбового матеріалу, до виділення в ньому головних і найбільш істотних положень. Вже в молодших класах корисно привчати дітей самостійно виділяти найістотніше в поясненні вчителя і формулювати найважливіші питання, які пояснені на уроці. У середніх же і старших класах цей прийом служить дієвим стимулом пізнавальної активності учнів. Якщо вчитель пропонує по ходу свого викладу виділити основні питання, тобто скласти план матеріалу, що вивчається, це завдання примушує школярів глибше вникати в суть нової теми, в думках розчленовувати матеріал на найважливіші логічні частини.

Слово «активний» означає «діяльний, дійсний». Активні форми навчання, застосовувані в системі, інтенсифікують, тобто прискорюють і поглиблюють процес навчання, що дуже важливо в сучасних умовах.

Фактори, що сприяють ефективності застосування активних методів навчання:

1. Необхідність перетворення знань у переконання, переконань в активну діяльність, з однієї сторони й інформаційний «вибух» з іншої.

2. Потрібно знайти дороги і засоби для навчання з повною віддачею, домогтися повної реалізації усіх природніх можливостей учнів.

3. Запобігання перевантаження мозку школярів механічними знаннями. Активна форма засвоєння матеріалу при наявності індивідуальних творчих задач значно збільшує потенціал, запобігає розумовій перевтомі.

4. Творчий підхід. Творча напруга значно збільшує єнтузіазм.

5. У активному навчанні необхідно викликати позитивні емоции і мотиви учнів.

6. Перевантаження, конфлікти, інтенсифікація розумової праці в процесі навчання є запорукою його прогресивного розвитку.

7. Завдання для колективу дозволяє виховувати в учнях такі якості: відповідальність, почуття обов'язку, колективізм і ін.

8. Використання технічних засобів навчання, що повинні бути мобільні таблиці, схеми, слайди, книги.

Активними методами навчання слід називати ті, які максимально підвищують рівень пізнавальної активності школярів, спонукають їх до старанного учення.

Ступінь активності учнів на уроці є реакцією, методи, і прийоми роботи викладача з економіки є показником його педагогічної майстерності.

Метод розігрування ролей найбільш ефективний при розв'язку таких окремих, досить складних управлінських і економічних завдань, таких як: «Міжнародна торгівля», «Міжнародні економічні відносини і світове господарство». Розв'язок подібного завдання є результатом компромісу між декількома учасниками, інтереси яких не ідентичні. Розігрування ролей вимагає для розробки й впровадження значно менших витрат часу й засобів, ніж ділові ігри. При цьому воно є досить ефективним методом розв'язку певних організаційних, планових і інших завдань. Орієнтовно метод розігрування ролей вимагає для проведення від 30 до 35 хвилин.

Ігрове виробниче проектування - активний метод навчання, що характеризується наступними відмітними ознаками:

* наявність дослідницької, методичної проблеми або завдання з економіки;

* поділ учнів на невеликі групи, що змагаються (групу може представляти один учень) і розробка ними варіантів розв'язку поставленої проблеми (завдання).

* проведення заключного засідання науково-технічної ради (або іншого подібного з ним органа), на якому із допомогою методу розігрування ролей групи привселюдно захищають розроблені варіанти розв'язків.

Семінар-дискусія (групова дискусія) утворюється як процес діалогічного спілкування учнів, у ході якого відбувається формування практичного досвіду спільної участі в обговоренні й дозволі теоретичних і практичних проблем. Необхідною умовою розгортання продуктивної дискусії є особисті знання, які здобуваються учнями на попередніх заняттях, у процесі самостійної роботи. Успішність семінару-дискусії багато в чому залежить і від уміння викладача його організувати. Так, семінар-дискусія може містити елементи «мозкового штурму» і ділової гри. У першому випадку учасники прагнуть висунути як найбільше ідей вирішення економічних проблем, наприклад з теми «Міжнародна валютна система», не піддаючи їх критику, а потім виділяються головні, обговорюються й розвиваються, оцінюються можливості їх доказу або спростування.

Під час семінару-дискусії вчитель ставить запитання, робить окремі зауваження, уточнює основні положення доповіді учня, фіксує протиріччя в міркуваннях.

На таких заняттях необхідний довірчий тон спілкування з учнями, зацікавленість у висловлюваних судженнях, демократичність, принциповість у вимогах. Не можна пригнічувати своїм авторитетом ініціативу учнів, необхідно створити умови інтелектуальної розкутості, використовувати приймання подолання бар'єрів спілкування, реалізовувати, в остаточному підсумку, педагогіку співробітництва.

«Круглий стіл» - це метод активного навчання, одна з організаційних форм пізнавальної діяльності учнів, дозволяє закріпити отримані раніше знання, заповнити відсутню інформацію, сформувати вміння вирішувати проблеми, зміцнити позиції, навчити культури ведення дискусії. Характерною рисою «круглого стола» є комбінація тематичної дискусії із груповою консультацією. Поряд з активним обміном знаннями, в учнів виробляються професійні вміння викладати думки, аргументувати свої міркування, обґрунтовувати пропоновані розв'язки й відстоювати свої переконання. При цьому відбувається закріплення інформації й самостійної роботи з додатковим матеріалом, а також виявлення проблем і питань для обговорення.

Виберемо тему для розгляду - «Міжнародна економічна інтеграція». Важлива умова при організації «круглого стола»: потрібно, щоб він був дійсно круглим. Принцип «круглого стола» (не випадково він прийнятий на переговорах), тобто розташування учасників особою друг до друга, а не в потилицю, як на звичайнім занятті, у цілому приводить до зростання активності, збільшенню числа висловлень, можливості особистого включення кожного учня в обговорення, підвищує мотивацію учнів, включає невербальні засоби спілкування, такі як міміка, жести, емоційні прояви.

Викладач також розташовується в загальнім колі, як рівноправний член групи, що створює менш формальну обстановку в порівнянні із загальноприйнятої, де він сидить окремо від учнів вони звернені до нього особою. У класичному варіанті учасники дискусії адресують свої висловлення переважно йому, а не один одному. А якщо викладач сидить серед дітей, обігу членів групи друг до друга стають більш частими й менш скованими, це також сприяє формуванню сприятливої обстановки для дискусії й розвитку взаєморозуміння між педагогами й учнями.

Під час проведення "круглого стола" панує діловий шум, мно- гоголосье, що, з одного боку, створює атмосферу творчості й емоційної зацікавленості, а з іншого - утрудняє роботу вчителя. Йому необхідно серед цієї полифоничности почути головне, створити робочу обстановку, дати можливість висловитися, правильно вести нитка міркувань. Але всі труднощі окупаються високою ефективністю такої форми проведення занять.

Мозковий штурм (мозкова атака, брейнсторминг) - широко застосовуваний спосіб продукування нових ідей для розв'язку наукових і практичних проблем з таких тем як «Міжнародні економічні об'єднання». Його ціль - організація колективної розумової діяльності по пошукові нетрадиційних шляхів вирішення проблем. Використання методу мозкового штурму в навчальному процесі дозволяє розв'язати наступні завдання:

* творче засвоєння школярами навчального матеріалу;

* зв'язок теоретичних знань із практикою;

* активізація учбово-пізнавальної діяльності тих, яких навчають,;

* формування здатності концентрувати увага й розумова зусилля на розв'язку актуального завдання;

* формування досвіду колективної розумової діяльності. Проблема, що формується на занятті за методикою мозкового штурму, повинна мати теоретичну або практичну актуальність і викликати активний інтерес школярів. Загальною вимогою, яка необхідно враховувати при виборі проблеми для мозкового штурму - можливість багатьох неоднозначних варіантів розв'язку проблеми, яка висувається перед учнями як навчальне завдання.

Ділова гра - метод імітації ситуацій, що моделюють професійну або іншу діяльність шляхом гри, за заданими правилами.

Правила ділової гри визначаються обраною діяльністю. Одним з її варіантів є рольові ігри. Наприклад, виходячи із сучасних ринкових умов життя, на заняттях з економіки можна провести ділову гру «Міжнародна економічна інтеграція», у якій у процесі програвання ситуацій краще розуміється й освоюється складна для завчання термінологія, що вона позначає, сам характер діяльності інтеграційних об'єднань, їх місце й значення в ринкових відносинах. Така гра може бути організована й на етапі первинного закріплення матеріалу, і як узагальнення, і як певна форма контролю. У цьому випадку мова йде про самий стандартний варіант ділової гри. Такі варіанти, як організаційно-ділові й організаційно-розумові ігри й аналогічні їм, вимагають дуже серйозної спеціальної підготовки їх організаторів.

Для оцінки роботи учнів на уроці використовувати можна різні варіанти. Для того щоб висока пізнавальна діяльність зберіглася протягом всього урока необхідно:

§ компетентнее незалежне журі (викладач і учні-консультанти з інших групп);

§ завдання розподіляти повинен сам вчитель, враховуючискладність завданя, інакше слабким учням буде не цікаво виконувати складні завдання, а сильним - прості;

§ оцінювати діяльність групи і індивідуально кожного учня;

§ давати творчі домашні завдання до узагальнювального уроку. При цьому можуть проявити себе тихі учні, непомітні на фоні активних.

Активізацію пізнавальної діяльності можна проводити також на позакласних заходах.

Переваги та недоліки активних методів навчання порівняно з іншими методами при вивченні розділу «Світова економіка».

Проблемно-пошукові методи застосовуються в ході проблемного навчання. Педагог створює проблемну навчальну ситуацію, організовує колективне обговорення можливих підходів до вирішення проблеми. Проблемно-пошукові методи застосовуються з метою розвитку творчої учбово-пізнавальної діяльності, вони сприяють більш осмисленому і самостійному засвоєнню знань. В умовах проблемної ситуації виникає пошукова домінанта, що забезпечує активність розумової діяльності. Коли знання даються в готовому вигляді (лекції) це призводить до спаду мислительної діяльності мозку, знижує його творчий потенціал.

Слабким місцем цих методів є велика витрата часу на вивчення цього матеріалу, слабка ефективність при формуванні практичних вмінь і навичок, коли показ і імітація особливо корисні; мала ефективність при поясненні принципово нового матеріалу, коли не може бути застосований принцип опори на колишній досвід (принцип апперцепції) і в край необхідні пояснення.

Метод пізнавальної ділової гри. Ділові пізнавальні ігри важливі тим, що можуть активізувати навчальний процесс, а також служать засобом розвитку теоретичного і практичного мислення, актуалізації знань, вчать виділяти постійні тривалі зв'язки, що формують і зображують даний економічний процес. Дозволяє контролювати рівень заннь учнів. Даний метод змушує викладача постійно підвищувати сві теоретичний рівень, шукати нові форми і методи підвищення творчої активності.

Недоліки цього методу для викладача:

1) складність організації уроку;

2) перегляд літератури по всій темі й осмислення можливих варіантів організації ділової гри.

Метод створення пізнавальної суперечки. Його призначення - створення підвищеного інтересу до теми. Включення учня у ситуаці наукової суперечки не тільки поглиблює його зання, але й викликає на цій основі особливий до навчання.

Семінари за методом «малих груп» - 4-5 учнів в групі зі своїм лідером. Забезпечує: 1) активну роботу учня на семінарі; 2) посилення ступеня товариської спроможності в навчальному процесі; 3) оперативність, широта, глибина контролю за самостійною роботою учнів; 4) підсилення заємної вимогливості учнів і їхньої відповідальності; 5) посилення ступеня об'єктивності оцінювання знань.

Недоліки: 1) збільшення витрат часу викладача на перевірку рецензій, домашніх задань і контрольних робіт, рефератів, розорнутих плані та ін.; 2) важко об'єктивно оцінити рівень знань по конкретній темі.



РОЗДІЛ 2 МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ УРОКУ УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ ПРИ ВИВЧЕННІ РОЗДІЛУ «СВІТОВА ЕКОНОМІКА»

2.1 Аналіз вибору методу ділової гри при проведенні уроку узагальнення і систематизації знань за розділом «Світова економіка»

Одним з видів активних методів навчання, які можливо використовувати на уроках економіки є ділова гра.

Ділова гра - це метод імітації ситуацій, що моделюють професійну або іншу діяльність шляхом гри, за заданими правилами.

До ділових ігор не можна відносити всі нові приймання, що з'являються, і методи навчання й будь-яку навчальну гру, як це іноді робиться, як у педагогічній практиці, так і в окремих виступах у пресі. Тому такі форми проведення уроків, як урок-концерт, урок-іспит і урок- змагання, урок- вікторина, імітація пізнавально-розважальних телепередач на уроках, не належать не тільки до ділової гри, але й до технології активного навчання. Ці методи й приймання активізації пізнавальної діяльності учнів, пожвавлення навчального процесу за допомогою всіляких ігрових ситуацій не відповідають тим особливостям і умовам організації, які визначають технологію активного навчання. У вікторині, змаганні учень може брати участь, може й не ухвалювати, але залишиться пасивним учасником- глядачем. Спроби змусити його приведуть до втрати ігрового моменту й позитивної настроєності на діяльність. У технології активного навчання «змушена активність» учасників обумовлена умовами й правилами, при яких учень або бере активну участь, напружено думає, або взагалі вибуває із процесу.

Правила ділової гри визначаються обраною діяльністю. Одним з її варіантів є рольові ігри. Коли діти відіграють в «дочки-матері», вони точно імітують усі вхідні в гру ролі й не можуть від них відступати: так тата не роблять, дітям так поводитися не можна, мама повинна... і т.ін. Можливе використання ділової гри й в навчальному процесі. Наприклад, виходячи із сучасних ринкових умов життя, на заняттях з світової економіки можна провести ділову гру «Інтеграційні процеси у світовій економіці», у якій у процесі програвання ситуацій краще розуміється й освоюється складна для завчання термінологія, що вона позначає, сам характер інтеграційних процесів та діяльность інтеграційних об'єднань, їх місце й значення в ринкових відносинах. Така гра може бути організована й на етапі первинного закріплення матеріалу, і як узагальнення, і як певна форма контролю. У цьому випадку мова йде про самий стандартний варіант ділової гри. Такі варіанти, як організаційно-ділові й організаційно-розумові ігри й аналогічні їм, вимагають дуже серйозної спеціальної підготовки їх організаторів.

Дослідники встановили, що при подачі матеріалу в такій формі засвоюється близько 90% інформації. Активність учнів проявляється яскраво, носить тривалий характер й «змушує» їх бути активними.

Педагогічна суть ділової гри на тему «Інтеграційні процеси у світовій економіці» - активізувати мислення учнів, підвищити самостійність, внести дух творчості в навчанні, наблизити їх, підготувати до практичної діяльності. Головним питанням у проблемному навчанні виступає «чому», а в діловій грі «що було б, якби...».

Ділова гра відрізняється від ігор-розваг тим, що у неї є «післядія». Коли учнями допущені прорахунки, вони починають розмірковувати над тим, «що я не зміг», «чого не розумію». Надзадачею гри є саме досягнення ефекту саморозвитку, самоосвіти, саморегуляції.

Даний метод розкриває особистісний потенціал учня: кожен учасник може продіагностувати свої можливості поодинці, а також й у спільній діяльності з іншими учасниками.

У процесі підготовки й проведення ділової гри, кожен учасник повинен мати можливість для самоствердження й саморозвитку. Викладач повинен допомогти учневі стати в грі тим, ким він хоче бути, показати йому самому його кращі якості, які могли б розкритися в ході спілкування.

Ділова гра - це контрольована система, тому що процедура гри готується, і коректується викладачем. Якщо гра проходить у планованому режимі, викладач може не втручатися в ігрові відносини, а тільки спостерігати й оцінювати ігрову діяльність учнів. Але якщо дії виходять за межі плану, зривають мети заняття, викладач може відкоригувати спрямованість гри і її емоційний настрой.

Управління діловою грою як психолого-дидактичною системою має в своїй основі ряд принципів, наприклад, принцип реалізуємості, який полягає в тому, що керівник гри - вчитель, підкреслюючи складність задачі, повинен запевнити учасників - учнів у їх можливостях досягнення цілі, або принцип управління емоційно-інтелектуальним фоном, згідно з яким педагог створює і підтримує емоційно-інтелектуальний фон на основі урахування особистих інтересів та різного рівня готовності учасників гри, або принцип мажорності, який вимагає умов для зняття сором'язливості, скутості (умови везіння, жартівливі моменти) та ін. Наприклад, учні вибирають яку країну вони хочуть представляти на міжнародній арені; визначившись з країною, починається розгляд основних цілей інтеграційних об'єднань, вирішення основних питань до яких відносяться: створення сприятливого зовнішньополітичного середовища; рішення завдань торговельної політики; сприяння структурній перебудові економіки; підтримка молодих галузей національної промисловості і т. ін.

Ділова гра виконує навчаючі функції. Це форма знаково-контексного навчання, яка відтворює реальну ситуацію діяльності. Ці задачі створюють умови для зближення теорії з практикою, їх змикання у конкретних «виконавчих» задачах. Гра, як метод навчання, дозволяє ніби прожити конкретну ситуацію, вивчити її в безпосередній дії.

Весь процес організації ділової гри можна розділити приблизно на шість етапів:

I етап -- розробка гри, складання сценарію (організація гри, написання плану, розстановка меблів у класі, за для створення конференц-зали).

II етап -- організаційний: необхідно роз'яснити учасникам гри цілі та зміст, ознайомити їх із програмою та правилами, розподілити ролі, поставити конкретні задачі, призначити та вибрати експертів (журі), визначити регламент виступів. Ролі можна розподілити за бажанням;

III етап -- розігрування ситуацій і пошук рішення всередині кожної групи. Робота у групі може проходити у вигляді «мозкового штурму», дискусії, тренінгу під керівництвом ігротехніка, обраного групою;

IV етап -- міжгрупова дискусія: виступ учнів, захист ідей, проектів, взаємооцінки, «відкритий мікрофон»;

V етап -- підбиття підсумків: аналізуються й узагальнюються результати (це роблять експерти), приймається загальне колективне рішення. При оцінці гри експерти (керівники) особливу увагу звертають на актуальність, реальність, економічність, оптимальність і оригінальність рішень;

VI етап досить складний: треба перенести досвід мислення діяльності із гри в реальне життя освітньої установи.

Для підготовки ділової гри можуть використатися всі дидактичні методи: пояснювально-ілюстративний (зображення карти світу, ілюстрація аналізу діяльності кожної країни,оголошення виконання бюджету за попередній рік), репродуктивний, частково-пошуковий, дослідницький. Так само слід дотриматися методичних вимог:

ѕ гра повинна бути логічним завершенням і узагальненням знань з дисципліни «Економіка», розділу «Світова економіка» практичним доповненням вивчення дисципліни в цілому;

ѕ максимальна наближеність до реальних професійних умов;

ѕ створення атмосфери пошуку й невимушеності;

ѕ ретельна підготовка учбово-методичної документації;

ѕ чітко сформульовані завдання; умови й правила гри;

ѕ виявлення можливих варіантів рішення зазначеної проблеми;

ѕ наявність необхідного устаткування.

У використанні ділової гри можна відзначити позитивні й негативні моменти.

Позитивне в застосуванні ділові ігри: висока мотивація, емоційна насиченість процесу навчання; підготовка до професійної діяльності, формуються знання й уміння, учні вчаться застосовувати свої знання; після ігрове обговорення сприяє закріпленню знань.

Негативним є: висока трудомісткість до заняття для викладача, він повинен бути уважним і доброзичливим керівником протягом усього ходу гри; більша напруженість для викладача, зосередженість на безперервному творчому пошуку, володіння акторськими даними; неготовність учнів до роботи з використанням ділової гри; труднощі із заміною викладача, що проводив гру.

2.2 План-конспект уроку узагальнення і систематизації знань при вивченні розділу «Світова економіка»

Тема: Урок узагальнення і систематизації знань з теми «Світова економіка»

Мета: Систематизація знань учнів з розділу «Світова економіка» на прикладі теми «Інтеграційні процеси в світовій економіці».

1. Навчальна мета: навчити використовувати свої знання на практиці, засвоєння знань з данної теми, навчити користуватися графіками, таблицями.

2. Виховна мета: виховати в учнях самостійність, навчити та дати змогу кожному учню висловити свою думку, дати можливість відстоювати власні інтереси, подолати поріг сором'язливості.

3. Розвиваюча мета: розвиток особистості учнів, їх самостійності, розвинути їх рівень культури на міжнародному рівні.

Наочні посібники: В.Г. Мельничук, Г.О. Ковальчук, В.О. Огнев'юк

«Економіка» (підручник для 10 класу середньої загальноосвітньої школи) ;

Хід уроку

І. Організація учнів:

1. Перевірка наявності учнів і готовності їх до уроку.

ІІ. Повторення вивченого матеріалу (актуалізація опорних знань)

1. Фронтальне опитування (учні визначають сутність понять: «світове господарство», «глобалізація економіки», «експорт», «імпорт», «тарифи», «мито», «демпінг»;

2. Індивідуальне опитування ( а. Один учень характеризує поняття «міжнародна економічна інтеграція»; б. розрізняє її види; в. називає провідні міжнародні об'єднання; г. пояснює: фактори розвитку міжнародної економічної інтеграції; д. обґрунтовує: доцільність міжнародних економічних об'єднань; ж. виявляє їх переваги і недоліки.

3. Виставлення оцінок.

ІІІ. Оголошення теми і мети уроку: Організація гри з теми: «Міжнародна економічна інтеграція. Її види і фактори. Міжнародні економічні об'єднання.»

ІV. Організація гри, та вивчення нового матеріалу:

1. Економічна інтеграція.

2. Етапи інтеграційного процесу.

3. Рівень розвитку інтеграційних об'єднань.

4. ЄС як найбільш розвинуте інтеграційне об'єднання.

V. Закріплення вивченого матеріалу:

1. На підставі здобутих знань скласти кросворд.

2. Розробити низку пропозицій щодо покращення діяльності інтеграційних об'єднань.

VІ. Підбиття підсумків уроку.

На цьому уроці ми систематизували знання щодо теми «Міжнародна економічна інтеграція», провели ділову гру, розглянули декілька проблемних питань.

1. Загальна оцінка уроку. «Добре»

2. Завдання додому. Підготуватися до тестового контролю з розділу «Світова економіка»

ВИСНОВКИ

Форма - спосіб існування і виявлення змісту, його внутрішня організація. В школі має місце урочна і позаурочна форми навчання, в кожній з яких використовується фронтальна, групова та індивідуальна форми організації навчальної роботи.

Конкретними формами організації навчання є: урок, практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня робота учнів.

Класно-урочна система є найбільш поширеною формою організації навчання в багатьох країнах світу. Ця система має низку переваг в порівнянні з іншими формами, зокрема індивідуальними: керівна роль учителя, чітка організаційна структура, раціональне використання часу, застосування різних методів і прийомів навчання, забезпечення пізнавальної активності учнів, послідовного і систематичного вивчення матеріалу. Водночас, дана форма має великі вади: орієнтація на «середнього» учня, обмежені можливості у здійсненні індивідуальної роботи, наслідувати характер навчальної діяльності учнів.

Ні для кого не є таємницею, що інтерес в учнів до знань в області економіки та й інших предметів, що вивчаються ушколі, падає. З метою успішного розв'язання даної проблеми застосовують у навчально-виховному процесі активні методи навчання, які активізують діяльність учнів, розвиваючи їх творче мислення на уроках, вміння спілкуватися, захищати власні інтереси, розмірковувати і приймати рішення. Недарено таку велику увагу приділяють наші педагоги-дидакти вивченню пиання ефективності застосування різноманітних форм і методів у навчально-виховному процесі. Педагогічні дослідження свідчать, що учні під час слухання засвоюють 5% навчального матеріалу, під час читання - 10%, наочні та аудіо матеріали ефективні на 20%, демонстрація - на 30%, робота в дискусійній групі - 50%, практика через дяю ефективна на 75%. І тільки під час навчання інших методів та негайне їх застосування дає 90% результат.