Особливості використання наочності на уроках економіки

35

Вступ

Принципи навчання суб'єктивно-об'єктивні, тобто існують об'єктивно, але реалізуються більшою чи меншою мірою залежно від майстерності і рівня професійної підготовки вчителя.

Системний підхід у реалізації принципів навчання зумовлює потребу в їх комплексності, тісному взаємозв'язку, наявності на кожному уроці.

Процес пізнання розвивається за формулою «від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики». Це положення лежить в основі принципу наочності.

На сьогодні склалося помилкове враження, що наочність ? це тільки те, що можна побачити, що відкривається нашому спогляданню, але це не так. До наочності відносяться предмети або явища, які можна сприймати на слух, дотик та смак. Це й покликало до аналізу різноманітних видів наочних засобів навчання основ економіки.

Наочність відіграє виключну роль на кожному етапі навчання основ економіки. Використання наочних засобів відіграє велику роль в розвитку наочно-образного мислення школярів, гостроти сприйняття, спостережливості, зорової пам'яті.

У наш час велика увага на різних етапах навчання приділяється використанню графічної наочності. Застосування графічної наочності стимулює пізнавальні інтереси учнів, забезпечує різностороннє формування образів, сприяє міцному засвоєнню знань та заощадженню часу, що витрачається на формування нових знань.

Критикуючи класичний підхід до принципу наочності В.В. Давидов писав: «Принцип наочності утверджує не тільки і не стільки чуттєву основу понять, а зводить їх лише до емпіричних понять, що констатують побутово-емпіричне мислення, в основі якого лежить відображення тільки зовнішніх, чуттєво даних властивостей об'єкта». Для розвивального типу навчання характерне інше тлумачення принципу наочності навчання. Суть його в єдності конкретного й абстрактного, в тому, що в кожному навчальному матеріалі, запропонованому для засвоєння, треба знайти раціональну першооснову і залежно від її характеру будувати процес пізнання індуктивним або дедуктивним шляхами.

Предметом курсової роботи є засоби наочності на уроках.

Об'єктом роботи є наочні засоби навчання на уроках курсу «Основи економіки».

Мета роботи - визначити, систематизувати та узагальнити засоби наочності, що використовуються на уроках курсу «Основи економіки».

Завдання роботи:

· розглянути сутність принципу наочності;

· класифікувати засоби наочності;

· виокремити засоби наочності для уроків курсу «Основи економіки»;

· узагальнити методику використання різних засобів наочності в процесі навчання.

Під час написання дипломної роботи були використані наступні методи: теоретичний, аналітичний, порівняльний та метод систематизації.

Структура курсової роботи викладена в двох розділах. У першому розділі наукової роботи оглянуто праці вітчизняних і зарубіжних науковців з проблеми використання наочності на уроках економіки.

У другому розділі подані методичні рекомендації щодо використання наочностей на уроках економіки та план-конспект уроку економіки на тему «Модель ринкової, планової та змішаної економіки».

1. Теоретичний аналіз проблеми використання наочностей в навчальному процесі

1.1 Принцип наочності в навчальному процесі

Принцип наочності навчання вимагає залучення до сприймання всіх органів чуття учня. Принцип використовується з стародавніх часів. У сучасній дидактиці наочність розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприймання. Вона включає також сприймання через моторні, тактильні чуття.

Коріння принципу наочності знаходимо в народній педагогіці, підтвердженням чого є такі вислови: «Краще раз побачити, ніж сто разів почути», «Бурчання наскучить, приклад научить», «Приклад кращий за правило» та ін.

Суть і психологія на основа цього принципу буде зрозуміліша при з'ясуванні деяких історичних моментів його становлення й розвитку. У промові, присвяченій 100-річчю від дня народження великого педагога Й. Песталоцці, видатний німецький педагог А.Дістервег говорив: «Я спробую бути, за можливості, більш ясним і зрозумілим, як це і подобає промові, присвяченій людині, котра ввела у школу принцип наочності і свідомості» [7, с. 248], а в одній із своїх праць педагог говорить про принцип наочності і про Й.Г. Песталоцці таке: «Він не винаходив його. Цілі століття говорили про нього, висловлювались про нього зрозумілими словами, але заслугою Песталоцці було і є те, що він його здійснив, що він зробив його пануючим практичним принципом навчання» [9, с. 283].

Сам же Й. Песталоцці у свій час зазначав: «…я утвердив вищу основу навчання у визнанні наочності як абсолютного фундаменту всякого пізнання» [9, с. 525], нащо видатний російський педагог П. Каптєрєв зробив таке зауваження: «Напевне, дивно, як це Песталоцці приписує собі заслуги утвердження такого принципу, про який вже давно йшла мова в педагогіці, який розроблявся вже не одне століття і мав свою літературу. Проте слова Песталоцці справедливі» [9, с. 525].

З усього видно, що найбільша заслуга в утвердженні в педагогіці принципу наочності належить саме Й. Песталоцці.

Однак, наукове обґрунтування принципу наочності, а точніше, спроба його формулювання належить основоположнику наукової педагогіки, великому чеському педагогу Я. Коменському. Цей принцип він сформулював у вигляді правила, яке ним же було назване золотим, а пізніше стало відоме як «золоте правило дидактики»:

«Тому нехай буде для учнів золотим правилом: усе, що тільки можна, пропонувати для сприймання відчуттями, а саме: видиме - для сприймання зором, чутне - слухом, запахи - нюхом, що підлягає смаку - смаком, доступне дотику - дотиком. Якщо які-небудь предмети відразу можна сприйняти декількома відчуттями, нехай вони відразу охоплюються декількома відчуттями» [10, с. 303].

Ідеї Ф. Бекона про необхідність вивчення природи, критика поширених тоді методів схоластики, спроби створити новий метод (індукцію) зумовили новий рух у середовищі педагогів.

Як і Я. Коменський, багато тодішніх педагогів міркували так: у навчанні необхідно, наскільки це можливо, предмети, що вивчаються, представляти безпосередньому спостереженню учнів, учити учнів за самими предметами, а не з книжок про ці предмети. Саме ця думка закладена у «золотому правилі» Я. Коменського. Зокрема у відомій усім педагогам книзі «Накреслення всезагальної школи мудрості» він вимагає, щоб вправи для відчуттів були визнані необхідними для вправ розумових. Крім того: «Потрібно у навчанні справу поставити так, щоб не ми говорили учням, а самі предмети, щоб учні могли торкатися їх або їх замінників, розглядати, слухати» [10, с. 428].

Як далі пише Я. Коменський, «усі стіни навчальних кімнат і всередині, і ззовні повинні бути заповнені картинами, надписами, рельєфами так, щоб куди не глянув учень, він скрізь бачив предмет. У цьому відношенні цілком справедливе положення «Краще надлишок, ніж нестача» [10, с. 519].

Я. Коменський навіть видав книгу, в якій розмістив 300 малюнків, де зобразив усе видиме й невидиме. Книга була задумана як наочний посібник при вивченні латинської мови. У ній він навіть зобразив на малюнку Бога, душу, божественні діяння: мудрості, терпіння тощо.

Аналіз «золотого правила дидактики» Я. Коменського переконує, що педагог мав на увазі наслідування зовнішньої природи. Паралелізм природного і штучного в нього передбачає передусім паралелізм із зовнішньою природою. Ті аналогії, які він приводить, без сумніву є доведенням цього.

Певний внесок у проблему наочності зробив Ж. Руссо. На його думку, перший розум дитини - це чуттєвий розум, відсутність власного спостереження й досвіду спричинюють дуже велику шкоду розумовому розвиткові дитини.

Однак, корінні зміни у трактуванні принципу наочності, в утвердженні його як власне принципу, належить саме Й.Г. Песталоцці. Вагомий внесок у розвиток його положень, їх пропаганду зробив видатний німецький педагог А.Дістервег.

Й. Песталоцці рішуче заявляв, що визнає «наочність абсолютною основою пізнання», що «наочність є безумовна основа всякого знання».

«Немає живого, істинного пізнання, яке б не виходило із безпосередньо чуттєвого сприйняття або не зводилося б до нього. Тому будь-яке елементарне навчання повинне не тільки накінець бути пов'язаним з чуттєвими сприйманнями, а починатися з них і виходити з них».

Наочність у розумінні Й. Песталоцці - це не тільки і не стільки забезпечення чуттєвого, сприйняття предмета вивчення, це коли людина володіє певними чуттєвими елементами знань і використовує ці елементи для обстеження, для орієнтування, тобто зводить складне до сукупності простих елементів, чуттєвих алфавітних одиниць сприйняття. Він пише: «Утвердження в дитини простого спостереження як необхідної основи будь-якого досвідного знання і піднесення згодом спостереження до ступеня мистецтва, тобто до ступеня засобу, являє собою предмет спостереження як об'єкта критичної здібності і штучно виробленої вправності та становить завдання й суть наочності».

Й. Песталоцці підкреслював, що необхідно розрізняти спостереження як вихідний пункт навчання (власне відчуття) і мистецтво спостереження як вчення про відношення всіх форм. Очевидно, справу він розумів так, що навчання має йти в тому напрямі, в якому розвиток дитячої спостережливості йде від простого спостереження до ступеня мистецтва спостереження, тобто до оцінки відношення всіх форм спостережуваного об'єкта.

А. Дістервег не тільки пропагував, упроваджував у шкільну практику принципи навчання Й. Песталоцці, а й сам розвинув і поглибив його ідеї. Наочність він вважав основою природовідповідного навчання, надаючи великого значення ознайомленню дітей з предметами, безпосередньо доступними їх органам чуття. А. Дістервег, однак, не обмежувався тільки предметною наочністю, а допускав різноманітні її форми. У тих випадках, де неможливе безпосереднє ознайомлення з самим предметом, він пропонував звертатися до зображень на картинах, до спогадів про пережите дітьми за межами школи, до порівняння, аналогій та інших засобів [7, с. 24].

Наочність він розглядав як найважливішу умову елементарної освіти, за якою у предметі, що вивчається, виділяються найбільш зрозумілі і конкретні для дитини елементи, доступні її спостереженню або пов'язані з її попередніми знаннями [7, с. 310]. Цю думку вже у наш час відомий методист в галузі викладання математики В.Г. Болтянський висловив у своїй формулі: «Наочність - це ізоморфізм плюс простота».

Принцип наочності знаходить, як вважає А.Дістервег, своє конкретне вираження у правилах: від близького до далекого; від простого до складного; від відомого до невідомого [12, c. 256].

Використання наочності у процесі навчання сприяє розумовому розвиткові учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і життєвою практикою, між теорією і практикою, полегшує процес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знань, допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків, стимулює розвиток мотиваційної сфери учнів.

При цьому важливо дотримуватися таких дидактичних вимог:

§ не перевантажувати процес навчання наочністю - це знижує самостійність і активність учнів в осмисленні навчального матеріалу;

§ потрібна чітка мета використання наочних засобів у структурі уроку (коли ввести, з якою метою, який висновок буде зроблено);

§ вивішування заздалегідь усіх наочних засобів дезорганізовує сприймання учнів, розсіює їхню увагу. Учні повинні у потрібний момент зосередитися лише на необхідному об'єкті, решта мають бути закриті;

§ наочний об'єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не викликати в учнів побічних асоціацій (не слід, наприклад, для створення уявлення про змішаний ліс, використовувати картину, на передньому плані якої зображено дітей, що збирають гриби);

§ використовуючи наочність, необхідно зважати на вік школярів.

Наочність сприймається не одномоментно. У першій фазі зображені об'єкти постають «розмито», невиразно. На другій - увага учнів концентрується на об'єкті, сприймання стає чіткішим, залишаючись, однак, загальним. На третій - сприймання об'єктів диференційоване. На всіх трьох фазах учитель повинен уміло поєднувати наочність з поясненням. Адже його слово передусім спрямовує безпосереднє сприймання змісту навчального матеріалу, відображеного в наочності, в певній послідовності, допомагає осмислити спостережуване і сформулювати зв'язки між фактами і явищами. Тому він має усвідомлювати, що, коментуючи наочність, дає додаткову інформацію про спостережуваний об'єкт, його зв'язки, які безпосередньо не сприймаються [12, с. 247].

Принцип наочності в навчанні вважається похідним від принципу доступності: чим насиченішим є унаочнення заняття, тим доступнішим буде пояснення нової теми. Сутність цього принципу можна передати висловом: «краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Він спирається на провідну роль зорових аналізаторів у сприйманні зовнішнього світу (адже за їхньою допомогою людина отримує від 80 до 90% інформації). Тому навчальний матеріал потрібно подавати в найбільш унаочненій формі.

Засновник цього принципу Я.А. Коменський стверджував, що необхідно здобувати мудрість не з книг, а з неба, землі, дубів і буків, а якщо ми маємо намір передавати учням істинні й достовірні знання, то повинні навчати за допомогою особистого спостереження і чуттєвої наочності. Основні правила принципу наочності:

- чітко визначити мету використання засобів наочності;

- комплексно використовувати такі види наочності, які давали б найбільший ефект, але ні в якому разі не зловживати ними;

- активно залучати суб'єктів учіння до роботи із засобами наочності;

- керувати спостереженнями суб'єктів учіння;

- відкидати все зайве, щоб не викликати додаткових асоціацій;

- застосовувати наочність на всіх етапах навчального процесу;

- демонструвати засоби наочності послідовно в міру подання навчального матеріалу;

- забезпечувати змістовність і естетичність їх оформлення;

- наочність має відповідати психологічним закономірностям сприймання;

- не використовувати засоби наочності як самоціль, а вдало доповнювати матеріал, що вивчається;

- не переоцінювати й не недооцінювати роль наочності в навчанні тощо.

Наочність виконує такі функції:

сприяє розумовому розвиткові суб'єктів учіння;

допомагає виявити зв'язки між науковими знаннями й життєдіяльністю, теорією і практикою;

полегшує навчально-пізнавальну діяльність учнів і сприяє формуванню у них інтересу до професійних знань;

допомагає сприймати предмет, що вивчається, у його розмаїтті;

сприяє формуванню мотивації пізнання довколишньої дійсності тощо. [22, с. 306-307]

Отже, принцип наочності можна визначити як «сукупність норм, які випливають із закономірностей процесу навчання і стосуються пізнання дійсності на основі спостережень, мислення і практики на шляху від конкретного до абстрактного, і навпаки» [13, с. 97].

1.2 Характеристика умов ефективного використання наочності

Наочний матеріал може сприйматися як під час самого уроку, так і до його проведення, наприклад, на екскурсіях та під час виконання домашніх випереджувальних завдань.

Створені для вивчення основ економіки різні види наочності мають задовольняти такі вимоги:

- відповідати змісту навчального матеріалу;

- орієнтувати учнів на всестороннє сприймання подій і явищ;

- поділяти найважливіші ознаки об'єкту;

- давати можливість учням проявити свою пізнавальну активність.

Проте не слід вважати, що дотримання принципу наочності спирається на судження «чим більше наочності, тим краще, тим навчання ефективніше». Надмірне використання наочності заважає формуванню мислення учнів.

Отже, враховуючи вищезгадані вимоги, учитель визначає за змістом теми конкретні реальні об'єкти, вибирає засоби наочності та способи діяльності (спостереження, досвід, практична робота) з ними.

Під час використання різноманітних навчально-наочних посібників на уроках основ економіки важливо забезпечити раціональне чергування демонстрування наочності і слова вчителя, створюючи при цьому умови для пошукової діяльності учнів. Виправдовують себе такі методичні прийоми поєднання слова й наочності:

1. Перед демонструванням наочного посібника учні за допомогою запитань учителя самостійно досліджують окремі частини об'єкта вивчення. Цей прийом визначається такою схемою:

а) відповіді учнів на запитання вчителя;

б) демонстрування першої частини об'єкта;

в) словесний аналіз першої частини об'єкта й формування висновків;

г) словесне передбачення другої частини об'єкта демонстрування;

д) показ другої частини об'єкта;

е) аналіз другої частини об'єкта та формулювання висновків тощо.

Цей прийом поєднання слова і наочності застосовують тоді, коли учні спроможні самі передбачити майбутній етап демонстрування або коли в них достатньо знань для того, щоб зрозуміти завдання без опори на наочне зображення.

2. Учитель частинами демонструє об'єкт, а учні проводять словесний аналіз відповідної його частини, що вивчається:

а) наочний показ однієї частини зображення і формулювання висновків;

б) наочний показ другої частини об'єкта;

в) словесний аналіз другої частини зображення і формулювання висновків і т. д.

3. Учитель поетапно демонструє наочне зображення об'єкта і словесно розкриває його суть.

4. Пояснення вчителя випереджає кожний етап демонстрування. Наочність підтверджує слова вчителя і стає ілюстрацією для подальших його міркувань.

Добір того чи іншого прийому пояснення і демонстрування об'єкта залежить від рівня знань, умінь і розвитку учнів, особливостей конкретного навчального матеріалу, а також потенційних можливостей наочних засобів навчання [14, c. 15].

Розробка оптимальної системи засобів навчання для вивчення курсу основ економіки передбачає встановлення зв'язку між змістом навчального матеріалу, методами навчання і видами навчально-наочних посібників та технічних засобів навчання. Характер дії цього зв'язку можна виразити у вигляді таких гіпотез:

а) вивчення кожної теми курсу вимагає певного поєднання різних видів наочності;

б) не всі поєднання дають бажаний результат засвоєння знань учнями, формування в них навиків і умінь;

в) наочність має бути різною, залежно від завдань пізнавальної діяльності учнів.

Засоби наочності завжди поєднуються зі словом учителя. Ця проблема експериментальне вивчалась відомим дидактом Л.В. Занковим. Форми поєднання слова і наочності визначаються конкретними дидактичними задачами, підзадачами та пізнавальними можливостями дітей. Якщо засоби наочності виступають джерелом знань і учні самостійно здобувають знання, працюючи з об'єктом чи його матеріалізованою формою, то слово учителя спонукає до виконання необхідних дій із засобами наочності та до повідомлення учнями результатів своїх дій. Коли інформація надходить від учителя, засоби наочності застосовуються для ілюстрації, конкретизації або підтвердження окремих положень розповіді, їх пояснення. Під час встановлення внутрішньопоняттєвих чи міжпоняттєвих зв'язків засоби наочності служать основою для осмислення їх суті. У таких ситуаціях учитель керує розумовою діяльністю школярів. Крім цього, наочні посібники використовуються в різних видах діяльності для оволодіння учнями новими діями в матеріальній (матеріалізованій) формі.

Із засобами наочності організовується фронтальна, групова (парами) та індивідуальна діяльність школярів. Під час фронтальної роботи засіб наочності демонструється перед класом. Важливо, щоб він мав такі розміри, які дозволяли б кожному учневі добре його бачити, був добре освітлений, щоб можна було розрізняти його частини, колір, мав естетичний вигляд. Парами або індивідуально діти працюють із роздавальним матеріалом.

Засоби наочності на уроках не слід перетворювати у самоціль. Вони повинні сприяти ефективному навчанню школярів, бо невміло використані засоби наочності негативно впливають і відволікають дітей від цілеспрямованої роботи.

Учитель повинен пам'ятати про інші, не менш важливі, загальні вимоги до використання засобів наочності. Серед них:

- зміст засобу наочності повинен відповідати освітній, розвивальній та виховній цілям;

- усі засоби наочності демонструються під час уроку тільки в момент необхідності, а не раніше. Після цього вони можуть залишатися на видних місцях, але у тій послідовності, у якій вивчалися. Надалі вони використовуватимуться для розв'язання інших дидактичних задач і підзадач: усвідомлення, осмислення, систематизація, узагальнення, запам'ятовування, закріплення і т. ін.;

- якщо засіб наочності не відповідає поставленим цілям і задачам, то на уроці краще ним не користуватися.

Кожен метод, що застосовується на уроці, розкривається багатьма, різними за характером, методичними прийомами. Передусім можуть бути виділені прийоми, які мають місце майже в кожному методі, а саме: логічні, організаційні і технічні.

До логічних належать прийоми збудження і розвитку пізнання, виявлення істотних ознак об'єктів або явищ, порівняння об'єктів, висновки, узагальнення. Ці прийоми забезпечують розвиток мислення учнів, самостійність їхньої роботи.

Організаційні прийоми спрямовують увагу на сприймання і роботу учнів. Сюди належать індивідуальні, фронтальні, групові види проведення робіт; різні типи завдань; виготовлення і використання певних карток, інструкцій тощо.

До технічних належать прийоми, якими досягається підготовка робочого місця, використання різного обладнання, допоміжних матеріалів і засобів [3].

Варіанти поєднання різних прийомів можуть бути різними залежно від змісту навчального матеріалу. Творча активність і педагогічна майстерність вчителя залежать від вмілого використання існуючих і розроблення нових прийомів, застосування яких підвищує рівень навчання і виховання учнів.

1.3 Значення та роль засобів наочності на уроках економіки

Доведено, що 87% інформації людина отримує за допомогою зорових відчуттів, а 9 - за допомогою слуху. З побаченого запам'ятовується 40%, з почутого - 20, а з одночасно побаченого і почутого - 80% інформації. З прочитаної інформації запам'ятовується 10%, з почутої - також 10, а коли ці процеси відбуваються одночасно_30%. Якщо застосовуються аудіовізуальні засоби, то в пам'яті залишається 50% інформації, а час навчання скорочується на 20-40%. Цих прикладів достатньо, щоб у дидактичному процесі одночасно зі словесними методами використовувати наочні, які, спираючися на різноманітні способи спостереження процесів, явищ, предметів і дій, впливають на зорові рецептори. Адже наочне пізнання генетично випереджає словесне [1, c. 337].

Використання наочності залежить від творчого потенціалу вчителя. Відомий донецький учитель математики В. Шаталов активно використовує рисунки - так звані опорні сигнали, в яких в образно-символічній формі відображено головну суть факту чи явища. Вони настільки прості, що учень може їх запам'ятати й відтворити, зберігаючи в пам'яті за їх допомогою основний зміст нового матеріалу. Головна їхня цінність - сконцентрованість інформаційного змісту, виклад його в такому вигляді, який легко сприймається [21, c. 114].

Використання наочності у процесі навчання сприяє розумовому розвиткові учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і життєвою практикою, між теорією і практикою, полегшує інтерес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знання, допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків, стимулює розвиток мотиваційної сфери учнів.

Наочне навчання полягає в тому, що учні набувають знання не тільки за рахунок того, що слухають пояснення вчителя, але й за допомогою своїх органів зору, за рахунок того, що вони бачать.

На уроках основ економіки доцільно використовувати такі види наочності:

а) навчально-наочні посібники (плакати, блок-схеми, таблиці, графіки, програмовані картки-завдання, роздаткові дидактичні матеріали у вигляді друкованих карток, інструкційні карти до виконання практичних робіт;

б) інформаційні технічні засоби навчання (комп'ютер, діапозитиви, відеофільми, навчальне телебачення).

Для вивчення багатьох об'єктів і явищ, недоступних для безпосереднього сприймання їх у натурі, вчитель використовує й графічні наочні посібники: картини, таблиці, схеми, кольорові листівки, роздавальні картки тощо.

Потреба в демонструванні графічних наочних посібників зумовлена тим, що уявлення, які дістають діти тільки з розповіді вчителя або читання статті і які не закріплені зоровими образами, можуть бути неправильні. Отже, демонстрування навчальних таблиць і картин, супроводжувані поясненнями, допомагають створити в учнів образні уявлення про предмети і явища навколишнього середовища.

Стінні картини і таблиці мають такі розміри, що зображене на них видно з останньої парти. Перед демонструванням їх у класі вчитель повинен докладно ознайомитися з «Методичними вказівками», що додаються до комплекту таблиць або картин. В них зазначено, які методи і прийоми треба використати в роботі з кожною таблицею або картиною, на які деталі звернути увагу учнів.

Роботу з стінними картинами або таблицями можна проводити на різних етапах уроку. Слід пам'ятати, що пасивне поверхневе розглядання картини або таблиці учнями не дасть позитивних наслідків ні в навчанні, ні у вихованні. Щоб підвищити активність роботи з таблицями, викликати емоції та інтерес, недоцільно відкривати їх заздалегідь. Під час бесіди або розповіді тільки в певний момент учитель відкриває картину й аналізує її. Відомо, що стінні кольорові картини і таблиці аналізуються здебільшого від загального до окремого.

Таблиці використовують і для закріплення знань. Для цього ставлять узагальнюючі запитання, які допомагають синтезувати набуті знання. Закріплення матеріалу з використанням таблиць допомагає відновити в пам'яті уявлення про предмети і явища реального світу.

Під час перевірки домашнього завдання треба обов'язково використовувати і стінні таблиці. Це змушує працювати не тільки механічну пам'ять, а й інші її види, що допомагає розвивати логічне мислення, мову, закріплювати в пам'яті виучуване. Процеси запам'ятовування знань тільки тоді цінні й важливі, коли учні добре уявляють і розуміють навчальний матеріал.

Для формування певного уявлення про зовнішній вигляд об'єкта, пристосування до певних умов середовища і особливостей способу життя учитель ставить ряд послідовних запитань, за допомогою яких учні розкривають зміст таблиці, виявляють взаємозв'язки між предметами і навколишнім середовищем. Наочний матеріал невеликих розмірів під час пояснення вчитель демонструє, обходячи клас, або роздає учням, якщо він є в достатній кількості. Однак під час бесіди не можна передавати для огляду окремі предмети, бо, розглядаючи їх, учні втрачають увагу до пояснення.

У процесі роботи з таблицями, на яких зображені маловідомі учням предмети або явища, застосовується розповідь учителя. Проте для активізації пізнавальної діяльності дітей обов'язковими є проблемні (пізнавальні) запитання. Досить часто, демонструючи таблиці, на яких зображено різні об'єкти, застосовують порівняння, щоб виявити характерні ознаки предметів або явищ, зробити відповідні висновки [5, c. 84].

Великий навчальний і виховний ефект дає демонстрування на уроках економіки навчальних кіно-, діафільмів, діапозитивів та інших наочних посібників.

У навчальному процесі широко використовують навчальні кінофільми. Велике методичне значення їх полягає в тому, що вони не тільки дають натуральне зображення предметів і явищ, а й показують їх у русі. За допомогою кінофільму учні дістають реальне уявлення про предмети і явища, яких вони не можуть спостерігати безпосередньо. Кінофільми мають велике виховне значення: більш повно, ніж інші наочні посібники показують їм явища і процеси, які проходять у суспільстві, що розширює кругозір учнів. Показане у фільмі і осмислене учнями формує в них основи матеріалістичного світогляду. Завдяки художній виразності фільми сприяють розвиткові естетичних почуттів у дітей.

Демонстрування фільму поєднують з іншими наочними посібниками. Тому під чає уроку показують або тільки фрагмент фільму, або одну частину і, як виняток, дві.

Дуже зручно використовувати навчальні діафільми і діапозитиви, тому що під час демонстрування їх можна проводити бесіду за окремими кадрами, доповнювати при потребі текст кадру, показати на екрані зображення предмета або явища у збільшеному вигляді і приділити для розгляду його необхідний час. У процесі демонстрування діафільму вчитель повинен сам читати текст, щоб учні правильно сприймали його зміст, вчилися правильно вимовляти маловідомі або нові слова. Після перегляду діафільму аналізують, що допомагає розвивати спостережливість і логічне мислення.

Технічні засоби навчання поповнилися новим проекційним апаратом - кодоскопом («класна оптична дошка»). За допомогою його можна при денному світлі демонструвати схеми, малюнки, креслення, які виконані на прозорій плівці або склі. Отже, є можливість поєднувати світлову інформацію на екрані з іншими наочними посібниками.

Використовують екранні наочні посібники як при повторенні й закріпленні, так і при вивченні нового матеріалу. Методика роботи з ними, як і з іншими наочними посібниками, передбачає актуалізацію знань застосуванням цілеспрямованої короткої бесіди і постановкою проблемних запитань, які активізують сприймання змісту.

У процесі демонстрування кінофільму, коли диктор пояснює те або інше явище, учитель (без пояснень) показує його на екрані указкою і тільки інколи робить короткі зауваження або пропозиції. Щоб дати можливість учням повністю зосередити, свою увагу на змісті фільму, не варто відволікати їх у цей час запитаннями або поясненнями. Роботу з фільмом під час уроку обов'язково поєднують з використанням інших наочних посібників (натуральних, картин, таблиць, роздавальних карток та ін.). Таке поєднання дає змогу загострити увагу учнів на певному об'єкті, проявити характерні ознаки його, встановити його місце серед інших предметів і явищ природи, з'ясувати пристосування його до умов існування або причину виникнення.

Отже, для активізації розумової діяльності учнів учитель повинен підібрати відповідні екранні засоби, визначити час демонстрування їх, підібрати інші засоби унаочнення, продумати різноманітні методи використання їх. Використання екранних засобів на уроках повторення дає змогу відновити в пам'яті знання, набуті протягом деякого часу, закріпити і поглибити їх, розвинути абстрактне мислення.

Отже, уміле використання на уроках екранних засобів навчання в поєднанні з іншими видами унаочнення дає змогу значно підвищити якість уроку, активізувати розумову діяльність учнів, забезпечує міцні знання [5, c. 97].

Використання екранних засобів навчання потребує від учителя ретельної підготовки до уроку. Вчитель намічає мету уроку і для досягнення її добирає потрібні екранні засоби. Слід зазначити, що при вивченні нового матеріалу краще використовувати кінофільм, а при повторенні - діафільм.

Використовуючи екранні наочні посібники, треба дотримуватись:

1) чіткості зображення на екрані;

2) встановленої тривалості часу демонстрування залежно від вікових особливостей учнів;

3) відстань від екрана повинна становити не менш як два метри.

Отже, засоби наочності мають велике дидактичне, виховне та практичне значення. Їх правильне, оптимальне використання дасть змогу забезпечити процес навчання необхідними методичними та емоційними моментами.

2. Особливості використання наочності на уроках економіки

2.1 Класифікація наочного матеріалу, що використовується на уроках економіки

Засоби навчання ? знаряддя діяльності вчителя й учнів; являють собою матеріальні й ідеальні об'єкти, які залучаються до освітнього процесу як носії інформації і як інструмент діяльності.

Процес навчання передбачає перетворення об'єкта вивчення та перетворення досвіду учня, здійснюваного на основі перетворення об'єкта вивчення. Усе це приводить до необхідності виділення в об'єкті вивчення предмета вивчення і пред'явлення його учням. Елемент дидактичної системи, який відповідає на запитання «Чим, за допомогою чого вчити?» допомагає учителеві виділити і пред'явити учням для засвоєння предмет вивчення, і є засобом навчання.

Засоби навчання дають можливість описати об'єкт вивчення або одержати його замінник (модель), виділити предмет вивчення і пред'явити його для засвоєння. Такими засобами є підручник, слово вчителя, наочні засоби, технічні засоби навчання, комп'ютер, роздатковий матеріал.

Підручник ? це особлива дидактична система, яка не тільки розкриває зміст навчання, а й є специфічною моделлю процесу навчання. Це означає, що підручник має двоєдину суть. З одного боку, для переважної більшості учнів він є джерелом знань, носієм змісту навчання, з іншого, він є засобом навчання, який володіє матеріальною формою, пов'язаною зі змістом навчання, з процесом засвоєння цього змісту.

Підручник ? це ядро системи засобів навчання, тому існує ціла теоретична система розроблення підручників. Це теорія підручника, яка спирається на вікову психологію, на досягнення психологічної науки, особливо на психологію сприймання. Нині гостро стоїть питання не просто підручника, а цілого навчального комплексу, до якого, крім підручника, входять ті засоби навчання, що доповнюють підручник: посібники, дидактичні матеріали, словники, довідники, хрестоматії та ін.

Навчальні видання для учнів можна поділити на підручник, навчальний посібник, практикум.

Підручник ? це навчальне видання у вигляді книжки, яке вміщує систематичний виклад певної навчальної дисципліни, що відповідає навчальній програмі і затверджене офіційною інстанцією [20, c. 140].

Навчальний посібник ? це навчальне видання у вигляді книжки або брошури, яке частково доповнює підручник. Для посібника характерне нерівномірне охоплення навчальної програми.

Практикум ? навчальне видання у вигляді книжки або брошури, яке містить практичний чи емпіричний матеріал, що сприяє засвоєнню і закріпленню курсу.

Основні вимоги до підручника: підручник повинен розкривати предмет науки, даючи опис, пояснення, передбачення і прогнозування явищ, фактів, процесів, об'єктів; розкриття сутності предмета вивчення, рух від явища до сутності є фундаментальним законом у розкритті предмета вивчення.

Слово вчителя, поряд з підручником, є тим засобом навчання, який крім інформаційної і комунікативної функції виконує організаційну. Вона полягає в тому, що за допомогою слова учитель спрямовує увагу учнів, організовує їх мислення, сприяє формуванню уявлень, переконань, розвиває емоції і почуття. Слово учителя можна поставити в один ряд із підручником за системотворним значенням системи засобів навчання. В єдності з іншими воно є незмінним засобом не тільки навчання, а й виховання і розвитку.

У процесі шкільного навчання образне мислення є домінуючим, а наочність ? один з найважливіших дидактичних принципів. Близько 90% усієї інформації, яка сприймається людиною, надходить до неї через зоровий канал сприймання, який має у 100 разів більшу пропускну здатність, ніж слуховий. У зв'язку з цим використання у навчанні засобів наочності є винятково важливим. Вони, крім того, що дають величезну інформацію про об'єкти вивчення, сприяють цілісному сприйманню цього об'єкта, збуджують емоції і викликають інтерес учнів.

Засоби наочності поділяють на три види: натуральні, зображувальні та знаково-символічні. До натуральних належать природні реальні предмети, явища, процеси, факти. Рослини, тварини, географічні об'єкти, різноманітні фізичні, хімічні явища ? усі вони є засобами, якщо тільки використовуються у навчальному процесі.

Другий вид засобів навчання ? зображувальні. До них належать картини, муляжі, копії. Їхня інформативна насиченість дещо менша, ніж натуральних об'єктів. Але ці засоби навчання мають важливу для навчання особливість: у них може бути виділено, підкреслено той аспект сприйняття, який має найбільше значення для навчання.

Третій вид засобів наочності ? знаково-символічні. Знакова форма цих засобів (формули, графіки, діаграми, схеми) більшою мірою, ніж інші, дає змогу виокремити суть предмета вивчення, сприяє розвитку мислення й уяви [12, с. 342].

На уроках економіки можна використовувати такі наочні методи навчання: демонстрація, ілюстрація, самостійне спостереження.

Метод демонстрації полягає в наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді. Використовується для розкриття динаміки явищ, які вивчаються, а також для ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета, його внутрішньою будовою та ін. При цьому увага учнів концентрується на суттєвих властивостях предметів, явищ, процесів. Слово відіграє супровідну роль і служить для аналізу ходу спостережння та його результатів. Велику дидактичну цінність має демонстрація реальних предметів, явищ або процесів, що протікають у природних умовах.

Ілюстрація передбачає показ і сприймання предметів, процесів і явищ у їх символічному зображенні за допомогою карт, плакатів, портретів, фотографій, малюнків, схем, репродукцій тощо.

Методи демонстрацій та ілюстрації використовуються у взаємозв'язку: якщо використовується демонстрація; якщо ж необхідно усвідомити суть явища, використовують ілюстрацію. Результативність ілюстрації залежить від методики показу. Велика кількість ілюстрацій відволікає учнів від з'ясування суті явищ, що вивчаються. В окремих випадках доцільно використовувати роздатковий матеріал. У сучасній школі для забезпечення якісної ілюстрації використовуються екранні технічні засоби.

Використовуючи вище розглянуті методи, вчитель повинен забезпечити всебічний огляд об'єкта, чітко визначити головне, детально продумати пояснення, залучати учнів до пошуку потрібної інформації.

Самостійне спостереження - безпосереднє сприймання явищ дійсності. Школа має великі можливості для організації спостережень. Їх можна вести на уроці, використовуючи наочні посібники, під час екскурсій. Такі спостереження привчають учнів глибше аналізувати їх, порівнювати, робити висновки, занотовуючи все це в свої щоденники.

Використання різних засобів наочності так, щоб один вид доповнював інший та поєднувався зі словом учителя і підручником, дає дуже високий ефект засвоєння навчального матеріалу [20, c. 126].

На уроках також можна економіки також можна використовувати спеціальні технічні засоби навчання (ТЗН).

Спеціальні технічні засоби навчання - необхідний чинник засвоєння знань. До них належать:

- дидактична техніка (кіно-, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони);

- аудіовізуальні засоби;

- екранні посібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції;

- окремі посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагменти);

- фонопосібники (грам- і магнітофонні записи), відеозаписи, радіо- і телевізійні передачі.

Необхідно ретельно продумати поєднання слова вчителя з ТЗН, можливості використання різних методичних прийомів: пояснення, установка на сприймання перед демонструванням окремих елементів комплексу чи комплексу загалом, бесіда за їх змістом; пояснення (бесіда) за змістом аудіовізуальних засобів; демонстрування окремих частин, фрагментів або кадрів, що чергується з поясненням; демонстрування, що супроводжується поясненням (синхронним коментуванням).

Кодо-, епі- і діапроекції мають значні зображувальні можливості, легко керовані і тому дуже зручні для використання у навчанні. Особливо великі можливості аудіо-, кіно - та відеотехніки. Вони дають можливість показати динаміку, рух, зміну, процес перебігу явища вивчення, виділити предмет вивчення і пред'явити його для засвоєння [20, c. 142].

Комп'ютер (як засіб навчання) має багато рис засобів навчання описаних вище видів, але відрізняється від них тим, що дає можливість вести своєрідний діалог «учень ? комп'ютер», що є безцінним в організації та сприйманні навчальної інформації та здійсненні контролю й оцінюванні знань. Загалом спілкування з комп'ютером сприяє розвиткові інтелектуального, духовного та морального потенціалу учнів, виховує уміння планувати й раціонально будувати трудові операції, точно визначати цілі діяльності, формує акуратність, точність і обов'язковість [12, c. 354].

Ефективному використанню засобів навчання на уроках економіки сприяє кабінетна система навчання, що передбачає проведення занять з економіки у навчальному кабінеті, який спеціально обладнаний посібниками, літературою, дидактичними матеріалами, технічними засобами, а також позаурочних занять. Така система сприяє швидкому «проникненню» учнів у економіку на уроці, створює кращі можливості для використання наочності, ТЗН та умови для цікавої організації позаурочної роботи з економіки і позакласної виховної роботи з учнями.

Засоби навчання дають можливість описати об'єкт вивчення, виділити предмет вивчення і пред'явити його для засвоєння. Ними є підручник, слово учителя, засоби наочності, технічні засоби навчання комп'ютер, і роздатковий навчальний матеріал. Використовуючи ці засоби так, щоб один доповнював інший, можна досягнути високого результату навчання.

Кожен вид наочності несе перед собою завдання, виконуючи його через функції, завдяки яким учні отримують той комплекс інформації, який би допоміг сформувати цілісне уявлення про той чи інший предмет або явище.

До засобів наочності відносяться таблиці з основ економіки, що володіють більшим ступенем умовності. Таблиці призначені для створення зорової інтерпретації цифрового матеріалу, для розкриття економічних процесів й явищ, для показу природних і виробничих структур, їхніх зв'язків і відносин. Залежно від способу зображення й подачі навчальної інформації вони поділяються на ілюстративні - ряд малюнків, супроводжуваних коротким пояснювальним текстом; графічні - зображують об'єкт або явище у вигляді діаграм, креслень, графіків; змішані, що представляють собою сполучення ілюстрованого, графічного, текстового матеріалів.

Роздатковий матеріал до таблиць крім ілюстративного зображення включає питання й завдання. У ряді завдань спочатку даються запитання, при відповіді на які школярі повинні відновити опорні знання, щоб осмислити завдання, а потім дані питання на закріплення або узагальнення матеріалу.

Особливий вид наочності становить графічна наочність, що поєднує таблиці, малюнки, графіки, діаграми й т. д.

Найпростіші графічні посібники ? це таблиці. Вони є своєрідним перехідом від тексту до ілюстрації. Робота з таблицею корисна для засвоєння якої-небудь економічної закономірності й набуття навичок аналізу цифрового матеріалу. Таблиці повинні бути легко доступними для огляду, простими, наочними, їх не можна перевантажувати зайвими деталями.

У процесі викладання економіки таблиці часто застосовуються у формі звичайних графічних наочних засобів навчання. Такі таблиці демонструються в момент пояснення відповідного матеріалу. В окремих випадках таблиці складаються на класній дошці паралельно поясненню нового матеріалу. При навчанні також використовуються порівняльні таблиці, основне значення яких у тім, щоб навчити учнів проводити порівняння, підвести до тих або інших висновків.

У навчанні економіки широко застосовуються різні види схем. Схема, за словами Н.Н. Баранського, ? це ілюстрація, запис міркувань у короткій формі. Схему можна побудувати на будь-якому матеріалі й темі, застосовувати на різних етапах навчання, але переважно ? при поясненні нового матеріалу й перевірці знань. Графічну схему можна побудувати на дошці при викладенні матеріалу, нарощуючи поступово окремі її елементи.

Графіки ? один із простих видів наочних засобів навчання. Це графічне зображення функціональної залежності за допомогою ліній на площині. Нерідко для того, щоб графік став більше наочним і краще запам'ятався, уводять фонові малюнки.

Підсумовуючи все вищевикладене, можна сформулювати декілька вимог до роботи з наочними засобами навчання:

1) робота з наочними засобами навчання повинна сполучатися з використанням підручника й карти;

2) передбачати різний характер пізнавальної діяльності учнів, не тільки репродуктивний, але й творчий;

3) застосовуватися на різних етапах навчання: при вивченні нового матеріалу, його закріпленні й узагальненні;

4) стимулювати пізнавальний інтерес учнів.

Розкривши кожен аспект проблеми застосування наочних засобів навчання можна у певній мірі заявити, що в основу можна покласти принцип наочності, за допомогою якого будуть реалізовуватися поставлені цілі щодо покращення та правильності використання наочності.

Існують різні види зв'язку слова і наочності. За В.Е. Штейнбергом виділяють наступні види наочності: предметна, словесна, модельна.

Розглянувши класифікацію видів наочності, можна зробити висновок, що найбільш продуманою і ефективною є класифікація за В.Е. Штейнбергом, адже вона охоплює основні і найбільш ефективні види наочності, які сприяють навчальному процесу.

2.2 Урок на тему «Модель ринкової, планової та змішаної економіки»

Тема уроку: Моделі ринкової, планової та змішаної економіки.

Мета уроку: Ознайомити учнів з моделями ринкової, планової та змішаної економіки, а також з особливостями економічного кругообігу. Розвивати уміння аналізувати організацію ринкової, планової та змішаної економіки. Виховувати в учнів раціонального бачення особливостей економічного життя суспільства.

Обладнання: Схеми «Кругообіг ресурсів, продуктів, доходів у ринковій економіці», «Кругообіг ресурсів, продуктів, доходів у плановій (командній) економіці».

Тип уроку: Урок засвоєння нових знань.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення учням теми, мети і завдань уроку.

На сьогоднішньому уроці ми розглянемо тему «Моделі ринкової, планової та змішаної економіки». Ви ознайомитесь з особливостями економічного кругообігу та принципами ринкової економіки; особливостями економічного кругообігу та принципами планової (командної) економіки; особливостями змішаної економіки розвинутих країн.

ІІІ. Мотивація учіння школярів.

Розкрити особливості економічного життя суспільства - означає показати, як узгоджується діяльність багатьох суб'єктів економіки, хто є власником виробничих ресурсів та яким чином вони потрапляють до виробників, перетворюючись згодом на речі та послуги для споживачів. За цими критеріями розрізняють дві протилежні економічні системи: ринкову і планову (командну).

Українська економіка 90_х років XX ст. - початку XXI ст. перебувала у стані переходу до ринкових відносин. Тому для нас важливо зрозуміти фундаментальні засади обох економічних систем.

IV. Сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу.

Функціонування будь-якої економіки ґрунтується на взаємозв'язаному русі ресурсів, споживчих благ (продуктів) і доходів. Такий рух називається економічним кругообігом. Він є складним, як і кругообіг речовин в організмі людини чи в природі. Його порушення у будь-якій ланці означає хворобу економіки.

Розглянемо особливості кругообігу ринкової економіки за допомогою схеми «Кругообіг ресурсів, продуктів, доходів у ринковій економіці» (див. додаток 1).

Пояснення до схеми:

На схемі зображено кругообіг між домогосподарствами і підприємствами, зв'язки яких опосередковані ринками ресурсів і продуктів. Визначення суб'єктів економічного кругообігу вимагає пояснень.

Перше: на цій схемі кругообігу відсутня держава. Сучасна ринкова економіка не може функціонувати без участі держави.

Друге: кругообіг починається з домашніх господарств як власників ресурсів, що постачають на ринок ресурсів працю, землю, капітал і підприємницькі здібності. Ресурси потрапляють до підприємств, які, розподіливши та поєднавши їх певним чином, створюють речі та послуги. Останні, опинившись на ринку продуктів, купуються домогосподарствами. Цим завершується перше (на схемі - внутрішнє) коло кругообігу ринкової економіки. Друге коло кругообігу починається з підприємств. Підприємства, здійснюючи виробничі витрати, виступають на ринку ресурсів як покупці. Купуючи ці ресурси у домогосподарств, вони сплачують їм доходи: заробітну плату, ренту, процент і прибуток. Домогосподарства, отримавши доходи, здійснюють споживчі витрати і на ринку продуктів купують товари та послуги. Підприємства, які ці товари та послуги реалізують, привласнюють доходи (виручку від реалізації).

Особливості ринкової економіки:

1. Домогосподарства і підприємства беруть участь у кругообігу як самостійні і незалежні суб'єкти господарювання, що мають власні інтереси.

2. Домогосподарства і підприємства одночасно діють як покупці і продавці.

3. Подвійний зв'язок домогосподарств та підприємців і через ринок ресурсів, і через ринок продуктів забезпечує узгодженість їхніх дій.

Здійснення економічного кругообігу за такою схемою передбачає дотримання певних вимог (принципів) у стосунках між дійовими особами. Це - принципи ринкової економіки.

Принцип перший - економічна свобода. Свобода підприємництва полягає у можливості здійснювати будь-які угоди, використовувати ресурси і реалізовувати створені товари та послуги, виходячи з власних інтересів.

Принцип другий - конкуренція. Конкуренція - це змагання за можливість повніше реалізувати власний інтерес.

Принцип третій - автоматизм регулювання. Ринкова економіка є системою надзвичайно складних зв'язків з великою кількістю дійових осіб. Кожний із них керується власним інтересом, приймає власні рішення, що врівноважуються та узгоджуються автоматично.

Ринкова економіка, без сумніву, має великі переваги. Є у неї і недоліки.

По-перше, ринок погано реагує на деякі загальнонаціональні та загальнодержавні потреби, наприклад, в освіті, культурі, фундаментальних дослідженнях, збереженні навколишнього середовища тощо.

По-друге, механізм ринкової конкуренції може спричиняти явища масових банкрутств, безробіття, соціального розшарування суспільства.

По-третє, конкуренція - рушійний механізм ринкової економіки, що забезпечує її головні переваги, має тенденцію до затухання, їй протидіють злиття фірм, що мають на меті посісти особливе, монопольне становище на ринку, а також укрупнення підприємств під впливом технічного прогресу.

Сучасна ринкова економіка у різних країнах існує в різних формах. Розрізняють такі її форми: ліберальна (економіка США); соціальне ринкове господарство (Німеччина); демократичний соціалізм ринкового типу (Швеція); модель «по один бік плану і ринку» (Японія).

Скориставшись схемою «Кругообіг ресурсів, продуктів, доходів у плановій (командній) економіці», розглянемо особливості кругообігу планової (командної) економіки (див. додаток 2).

Пояснення до схеми:

На схемі зображено те, що кругообіг здійснюється між трьома суб'єктами командної економіки: державою, виробниками та споживачами при посередництві так званого псевдоринку предметів споживання та «чорного» ринку. На першому ринку представлені держава та споживачі, на другому - виробники та споживачі. Єдиним власником усіх ресурсів є держава. Вона забезпечує виробників засобами виробництва шляхом прямого розподілу. Виробники створюють продукт, який є власністю держави. На цьому завершується перше коло кругообігу планової економіки. Частину одержаного від виробників продукту держава постачає на псевдоринок. Псевдоринком він є тому, що обсяги та структуру виробництва тут визначають не покупці та продавці, ціни формуються не під впливом попиту і пропозиції, а визначаються центральними плануючими органами. Товари та послуги отримують споживачі, які віддають свою працю державі. Держава відшкодовує споживачам витрати на відтворення робочої сили у формі централізовано визначеної заробітної плати та безоплатних послуг в освіті, охороні здоров'я, житлі. Грошові доходи споживачів використовуються на придбання предметів споживання і привласнюються державою як доходи від реалізації. Цим завершується друге коло кругообігу. Постійними супутниками командної економіки є дефіцит продуктів, тобто незадоволені потреби, з одного боку, і невикористані ресурси через неможливість досягти раціональності при централізованому розподілі - з іншого. Саме ці чинники породжують так званий «чорний», тобто нелегальний, не визнаний державою, ринок. Продукція «чорного» ринку створюється працею робітників у робочий або позаробочий час на устаткуванні державних підприємств із матеріалів, прихованих від державного обліку. У прихованому виробництві створюються товари та послуги, які реалізуються на «чорному» ринку за кошти, що їх споживачі не могли «отоварити» в державній торгівлі. Виробники отримують додаткові, невраховані державою доходи, споживачі - потрібні їм товари. Цим завершується третє коло кругообігу.