Виховання ціннісного ставлення до творів мистецства

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку

1.1 Загальні засади виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку

1.2 Зміст, шляхи, форми і методи виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва як основа естетичного виховання дітей дошкільного віку

1.3 Виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва засобом залучення дітей дошкільного віку до музично-театралізованої діяльності

Розділ 2. Визначення рівня сформованості ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку

2.1 Способи та методи визначення рівня сформованості ціннісного ставлення до творів мистецтва дошкільнят на прикладі творів живопису

2.2 Визначення рівня сформованості ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку на прикладі творів живопису

2.3 Практичне використання засобів виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку на прикладі творів художнього мистецтва

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність роботи. Актуальність проблеми виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку обумовлена тенденціями нового світогляду сучасної людини. Розвиток освіти в Україні та процес її інтеграції у європейську і світову спільноту потребують істотного удосконалення духовної культури людини. Це передбачено Концепцією загальної середньої освіти, де визначено, що одним із основних завдань є виховання дитини як людини культури з розвиненим естетичним і етичним ставленням до навколишнього світу і самої себе. Реалізація цієї мети вимагає внесення істотних змін у зміст і процес виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку, одним з головних завдань якого є виховання ціннісного ставлення дітей дошкільного віку до творів мистецтва. Мистецтво завжди було важливим засобом духовно-практичного освоєння світу. Протягом усієї історії воно відображало складні й суперечливі проблеми морального життя суспільства та особистості. При цьому воно виявляло себе не пасивним спостерігачем, а активним творцем особистості дитини, її гідності і щастя. Твори мистецтва спрямовані не лише на розвиток дитини “за законами краси”, а й за законами добра, людяності та справедливості. Своєрідність мистецтва полягає в тому, що воно має здатність відчувати істинний моральний сенс важливих соціальних проблем і суперечностей раніше, ніж їх почнуть сприймати інші форми громадської свідомості. За допомогою художньо-образних засобів воно фіксує ці проблеми і виносить їх в духовне життя суспільства. Художники, письменники, поети, драматурги, скульптори, архітектори дають простір своїм почуттям і творчій фантазії.

Різні аспекти проблеми ціннісного ставлення до творів мистецтва досліджувалися у роботах Л.Акулової, О.Алавідзе, В.Бутенка, Н.Бутенко, Д.Джоли, І.Зязюна, Л.Коваль, А.Комарової, В.Корнієнко, Н.Крилової, Ю.Крупника, Є.Лановенка, Ю.Поршнєвої, І.Регейло, Л.Столовича, М.Тофтула, Г.Хурошвілі та ін. Єдиної думки про структуру та загальні закономірності функціонування складових цього поняття поки що немає. Але погляди вчених сходяться на тому, що основними його складовими є естетична свідомість і естетична діяльність. Отже, ціннісне ставлення - це активна форма чуттєво-практичного освоєння дійсності, що характеризується розвиненими почуттями, судженнями та здатністю і бажанням конструктивно сприймати та створювати нове (як у переживаннях, судженнях, так і в практично-прикладній діяльності). Ціннісне ставлення є одним із найвагоміших результативних джерел виховання, яке впливає на розгортання інтелектуальних та емоційно-вольових процесів розвитку дитини дошкільного віку.

Вищою формою естетичної свідомості, у якій виявляється естетичне ставлення, є мистецтво, позитивний вплив якого на формування гармонійно розвиненої особистості підтверджено Б.Ананьєвим, Л.Виготським, Д.Кабалевсь Б.Юсовим, П.Якобсоном та іншими вченими.

Виховання дітей засобами мистецтва передбачено і Концепцією національного виховання, де акцентується увага на необхідності пізнання перлин національного мистецтва, на значенні висвітлення правдивої історії культури й освіти суспільства, повернення до культурних надбань.

Знижує ефективність виховного процесу і той факт, що творчість митців не пов'язується із визначними світовими літературними досягненнями (адже, осмислюючи національне у полі світової культури, українське мистецтво вийшло на загальноєвропейську художню арену). Це не дозволяє повною мірою зрозуміти особливості творів мистецтва, і їх місця у світовій культурі, що негативно позначається на глибині естетичного сприймання дітей дошкільного віку.

Об'єкт дослідження - процес виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження - особливості виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити зміст, форми і методи ефективного виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку.

Здійснюючи дослідження, виходимо з гіпотези про те, що методика виховання ціннісного ставлення дітей дошкільного віку до творів мистецтва набуває ефективності, якщо вона базується на принципах вікової відповідності, взаємодії різних видів мистецтв, використання визначних творів мистецтва на прикладі художнього мистецтва.

Об'єкт, предмет і мета дослідження зумовили необхідність вирішення таких завдань:

- охарактеризувати роль ціннісного ставлення до творів мистецтва у процесі виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку;

- дослідити стан проблеми, виявити рівень розвиненості ціннісного ставлення дітей дошкільного віку до творів мистецтва;

- розробити методику ефективного виховання ціннісного ставлення дошкільнят до творів мистецтва.

У ході розв'язання зазначених завдань використовувалися такі методи дослідження:

- теоретичні:

1. аналіз і синтез філософської, психолого-педагогічної, літературознавчої та методичної літератури з теми дослідження;

2. теоретичне осмислення та узагальнення педагогічного досвіду для визначення теоретико-методологічних основ дослідження;

- емпіричні:

1. бесіди;

2. педагогічні спостереження;

3. опитування досліджуваних для визначення рівнів сформованості ціннісного ставлення дошкільнят до творів мистецтва;

4. статистична обробка результатів експериментальної роботи з метою виявлення рівня розвитку ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку.

База дослідження. Експериментальна робота здійснювалась на базі Березівської школи-садочку “Пізнайко”

Розділ 1. Теоретичні основи виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку

1.1 Загальні засади виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва.

Виховання ціннісного ставлення -- це складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою виховання ціннісного ставлення є естетика -- наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва формуються естетична свідомість і поведінка дошкільників. [ 19, c.208 ].

Естетична свідомість -- форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичні почуття -- особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

Естетичний смак -- здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.

Естетичний ідеал -- уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється.

Естетика поведінки -- риси прекрасного у вчинках і діях людини (у ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми.

У процесі виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва важливо навчити дітей дошкільного віку розуміти й сприймати красу цих творів. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до того, що спостерігає. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Під час ціннісного сприймання виникають певні емоції. Завдання виховання -- створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери дошкільнят. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.

Складною є проблема формування ціннісного ставлення до творів мистецтва.

Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба мати елементарну теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Цей принциповий підхід слід узяти за основу при використанні у вихованні ціннісного ставлення до музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність оцінювати прекрасне дають дошкільнику змогу зрозуміти суть прекрасного.

Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислительні операції.

Поряд із розвитком ціннісного сприймання та формуванням естетичних смаків у процесі виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва у дітей дошкільного віку формують ціннісне ставлення до навколишньої дійсності. Дитина повинна не лише милуватися красою творів мистецтва чи пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.

Важливе значення має виховання у дітей дошкільного віку естетики поведінки -- акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися невимушене, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов'язані з моральністю особистості учня.

У вихованні ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку використовують різні джерела:

а) твори образотворчого мистецтва. Під час споглядання картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображене, бачить за картиною події, образи, характери;

б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу дитини дошкільного віку, на її поведінку;

в) художню літературу. Головним виразником ціннісного ставлення до літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література -- важливий засіб розвитку інтелекту дітей;

г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю);

ґ) поведінку і діяльність дошкільників. Достойні вчинки дітей, успіхи громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з ціннісних позицій;

д) природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі;

е) факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з дітьми дошкільного віку;

е) оформлення побуту (залучення дітей до створення естетичної обстановки в дитячому садочку, вдома). [ 19, c.55-56 ].

Одним з головних шляхів виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва в дитячому садку є навчальна робота. У багатьох дитячих садках створено малі академії народних мистецтв, університети народознавства, товариства народних умільців, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи; вихователі проводять подорожі до витоків рідного слова, ігрові уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, заняття емоційної культури, народознавства, людинознавства, мистецтвознавства, мандрівки в історію.

Виняткову роль в вихованні ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку відіграє включення в дитячих садках викладання предметів естетичного циклу (малювання, співи, музика). На уроках із цих предметів діти не лише здобувають певні теоретичні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Певне виховне значення має як естетика репродуктивної діяльності дошкільнят і продуктів цієї діяльності, так і вміння та навички, набуті в процесі цієї діяльності, що дають змогу особистості творчо проявити себе.

Важливу роль у вихованні ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку відіграє сім'я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, телевізора, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру -- все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям дошкільного віку.

1.2 Зміст, шляхи, форми і методи виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва як основа естетичного виховання дітей дошкільного віку

Зміст виховання ціннісного ставлення, орієнтованого на формування естетичної культури дошкільнят, передбачає: розвиток у дошкільнят здібності сприймати в природі, в праці, в творах мистецтва, оточуючій дійсності, поведінці людей бажання насолоджуватися цим прекрасним.

Структурними компонентами виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва є естетичне сприйняття, естетичне ставлення, естетичне почуття, естетичне судження, естетичний ідеал, естетичний смак, естетична діяльність. Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об'єктивних законів розвитку краси.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу. Що саме сприймається і як - визначається особистісними особливостями дошкільника. Тонка поетична натура по-особливому бачить світ.

Хоча естетичні враження виникають тільки в результаті безпосереднього контакту людини із значущими об'єктами, досвід показує, що цього ще не достатньо: бачити просто твори мистецтва та бачити їхню красу - речі різні.

Характер сприйняття залежить від того, що ми виокремлюємо у сприйнятому та як, в якому напрямку його осмислюємо. Тому важливе налаштування на виявлення та фіксацію саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцінити естетично.

Естетичне сприйняття нерозривно пов'язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення дитини дошкільного віку до прекрасного.

Естетичні почуття виражаються у хвилюванні дитини, насолоді. Це досить складне явище, яке відбиває багатство індивідуального духовного життя особистості. Естетична насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, відвідувати картинну галерею. Де не має естетичної насолоди, там не має і художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження.

Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на ціннісне ставлення дітей дошкільного віку.

Дошкільнята повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей та ін., тобто необхідно формувати естетичне судження. В процесі оцінювання відбувається порівняння сприйнятого з раніше вже оціненими предметами або з еталонними образами, які відклалися у смаках дітей як уявлення про те, якими повинні бути окремі сторони життя, для того щоб задовольняти їх естетичну потребу в досконалості.

Починаючи з несміливих і часто безпідставних “добре”, “погано”, “подобається”, “ не подобається”, оцінки поступово набувають більш визначений характер, що дозволяє говорити про здатність дитини правильно розуміти і оцінювати прекрасне.

Найбільш повна і закінчена форма естетичного судження знаходить вияв у естетичному ідеалі - основному зразку, з позиції якого людина оцінює навколишню дійсність, людей, їх вчинки. Естетичний ідеал відображає уявлення дитини про красу, тобто це мета, до досягнення якої прагне дитина, і разом з тим це основний критерій, з позиції якого оцінюється навколишня дійсність, особистість дитини, її поведінка, вчинки.

На базі конкретних естетичних знань сприйняття, почуття, ідеалів, суджень і понять формується естетичний смак, під яким розуміємо стійке емоційно-оцінне ставлення дитини дошкільного віку до прекрасного, що носить вибірковий характер. У відповідності з особливостями розвитку і виховання у кожної дитини виробляється свій особистий смак в тій чи іншій галузі.

Якщо витвір мистецтва не залишає дитину байдужою, її емоційне відношення переходить в активно-дійове відношення, прагнення зберегти те, що подобається, примножити красу, передати її іншим (намалювати, описати в віршах, скласти казку і таке інше). Так з'являється естетична діяльність. В її результатах естетичне ставлення до світу знаходить своє предметне втілення, свою матеріалізацію. Створені за законами краси предмети є важливим показником рівня естетичного розвитку, естетичної культури дитини.

Тому естетична діяльність - важливий компонент ціннісного ставлення дітей дошкільного віку до творів мистецтва

Розглянемо шляхи і форми виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дошкільнят. Виділимо найбільш суттєві напрями виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва:

1. Оволодіння естетичними знаннями в процесі виховання в дитячому садку. Особливе навантаження лежить на використанні музики, живопису, літератури.

Звісно, що використання музики, живопису, творів літератури не рівноцінні. Особливе значення в вихованні ціннісного ставлення до творів мистецтва дошкільнят належить використанню творів літератури, читанню дітям дошкільного віку, казок, віршів, повістей. Слово - найбільш зрозумілий засіб вираження ідей митця ( на відміну від звуків, фарб і т.д.), що робить літературу найдуховнішим універсальним видом мистецтва.

Українські письменники Б.Грінченко, М.Коцюбинський, Олена Пілка, Леся Українка, І.Франко вважали художню літературу одним з найефективніших засобів виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей.

Так, М.Коцюбинський наголошував на тому, що дітей необхідно виховувати, передусім, за допомогою найкращих художніх творів української класики та дитячого фольклору.

Б.Грінченко вважав народні казки й оповідання багатющим дидактичним матеріалом для розумового та естетичного розвитку дітей. Працюючи вчителем, він ознайомлював своїх вихованців із творами живопису та художньої літератури, розучував і співав із ними українські народні пісні. [ 9, c.9-10 ].

Розуміючи, що художня творчість здатна виступати важливим чинником виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей, І.Франко писав, що в цьому процесі мають формуватися естетичні смаки і почуття вихованців, виявлятися і розвиватися їхні здібності.

Художня література, за І.Франком, повинна передусім навчати дитину розпізнавати прекрасне , піднесене і потворне, трагічне і комічне, добро і зло на землі. Завдання художньої літератури - впливати як на розум і переконання, так і на чуття, вказувати в самім корені добрі і злі боки існуючого порядку і виховувати людей, готових служити всією силою для підтримання добрих і усунення злих сторін життя.

Особливе значення для виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва має такий жанр літератури, як поезія. Саме поезія, властивими їй способами торкає всі наші замисли, розворушує всі наші вищі духовні сили, розбуркує чуття. [ 12, c.61 ].

Леся Українка приділяла надзвичайно велику увагу проблемі дитячої літератури, вважаючи її дійовим засобом виховання. З допомогою віршів та казок письменниця намагалася навчити дітей бачити прекрасне в навколишньому світі, відчувати барвистість, багатство життя”[ 35, c.76 ]. Чимало з творів Лесі Українки не були написані спеціально для дітей, але можуть використовуватися для дитячого читання з метою формування естетичних смаків і почуттів дітей.

Серед різних видів мистецтва особлива виховна роль належить музичному вихованню, яке вводить дітей дошкільного віку у світ музичного мистецтва, знайомить з музичною культурою різних народів, сприяє збагаченню індивіда знаннями законів музичного мистецтва, необхідними для розуміння його сутності, формуванню смаку, музичних здібностей, виробленню навичок і вмінь, які дозволять дошкільникам бути активними слухачами, а в подальшому можливо і вмілими виконавцями. Торкаючись емоційної сфери людини, музика впливає на формування її моральних і естетичних смаків та ідеалів.

Так, К.Стеценко вважав, що музика - “ один з найвагоміших засобів виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей, бо вона, як ніщо інше, здатна ушляхетнити людину, розвинути в ній благородні поривання, вплинути на психіку і настрій” [ 17, c.63 ].

Перевагу музики над іншими видами мистецтва Г.Ващенко вбачав у тому, що вона, на відміну від живопису, скульптури та літератури, діє на почуття людини безпосередньо [ 8, c.37 ].

Значущість в естетичному розвитку дітей таких видів музичної діяльності, як співи та слухання музики, підкреслював дослідник українського фольклору та музичних ігор, автор оригінальної методики виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного та молодшого шкільного віку В.Верховинець [ 9 ].

Український композитор, педагог К.Стеценко одним із головних завдань музичного виховання дітей вважав збудження в них бажання краси, яка полягає у великій скарбниці української народної творчості [ 31, c.38 ], тому, як і М.Леонтович найбільшу роль відводив народній пісні, підкреслюючи, що вона має великий вплив на розвиток духовності та музичних здібностей, естетичних почуттів і смаків.

Образотворче мистецтво відіграє не менш значущу роль в естетичному розвитку дітей дошкільного віку. Воно дозволяє не тільки знайомити дошкільнят зі специфічним видом мистецтва, яке має свої засоби, свою мову, розширюючи тим самим знання і уявлення про мистецтво, але й включати їх у художню діяльність з урахуванням віку дітей і особливостей розвитку їх особистості. Практична діяльність поєднує традиційну роботу на площині (малювання) з навичками об'ємно-просторового зображення і художньої орієнтації середовища (ліплення, художнє конструювання, архітектура).

Ознайомлення з творами образотворчого мистецтва історик, дослідник і педагог М.Ф.Даденков вважав необхідним етапом підготовки дитини до образотворчої діяльності. У своїй науковій статті “Естетичне виховання” він стверджував, що діти здатні тонко відчувати настрій художніх картин. Мета занять з образотворчого мистецтва, підкреслював педагог, має полягати в тому, щоб “навчити дітей милуватися творами живопису, а також розкривати перед ними закони побудови зображення предметів і явищ”.[ 2, c. 459 ].

М.Ф.Даденков підкреслював доцільність використання в навчально-виховному процесі пейзажів, які передають красу природи рідного краю тощо.

Ф.І.Шміт підкреслював, що “малювання - це якась притаманна всім дітям потреба”, тому вчити малювати на його думку необхідно не тільки обдарованих дітей, “ які в подальшому можуть стати професійними художниками”, а по можливості, усіх. [ 36, c.27 ].

Особливе місце в системі виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва займає українське народознавство, яке дозволяє знайомити дошкільнят з духовним надбанням народу: піснею, казкою, образотворчим мистецтвом, фольклором, виробами народних умільців, обрядами, звичаями.

Так, “Могутнім фактором художньо-виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва” і “найпершим фактором пробудження художнього почуття у дітей” С.Ф.Русова вважала національним мистецтво. Вона вказувала, що дитину необхідно виховувати на “рідному матеріалі краси, розуму, естетики, вікової творчості”, який “найкраще приймається в душі дитини, бо він простий у своїй красі, легше розбуджує її власні творчі сили, бо говорить до неї... лініями орнаменту, мелодіями пісень, фарбами, рухами”. Педагог підкреслювала, що “музикування на різних інструментах, особливо на народних, світ різноманітних звуків та ритмів, забави, інсценівки, різні види творчої праці, малювання, а також поєднання їх у певну систему занять - все це сприяє розвиткові, дає задоволення дитині, виховує художній хист”. Визначаючи виховну цінність народного образотворчого мистецтва, вона зауважувала, що “українські вишивки, кераміка, орнамент приваблюють дітей гармонією ліній, фарб, форм, надихають на творчість, викликають бажання вишивати, малювати, ліпити, будувати” [ 28, c.20-23 ].

2. Великі можливості на формування естетичної культури дошкільнят має організація спеціальних занять у дитячих садках з певним мистецьким спрямуванням.

3. Виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку забезпечують екскурсії до театрів, картинних галерей бібліотек, пам'яток архітектури та ін. Основні завдання екскурсійної роботи - це : а) залучення дошкільнят до прекрасного; б) ознайомлення їх з творами мистецтва; в) організація естетичної діяльності дітей.

Одні форми роботи охоплюють великі групи дошкільнят, інші - задовольняють їх індивідуальні запити, нахили, інтереси: мистецтвознавчі заняття любителів живопису, музики, літератури та ін.

4. Великі можливості впливу на виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дошкільнят має сім'я, але, на жаль, на базі мистецтва явно недостатньо спілкування дітей і батьків у сучасних умовах життя суспільства.

1.3 Виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва засобом залучення дітей дошкільного віку до музично-театралізованої діяльності

Відомо, що в теперішніх сучасних програмах виховання та розвитку дітей дошкільного віку виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва не виділено в окремий розділ, а переплітається з багатьма сторонами життя дитини. Його виховні завдання перебувають у тісних взаємозв'язках з іншими (моральними, розумовими, фізичними) і реалізуються в основних формах організації дитячої діяльності (ігри, заняття, побут, праця, свята і розваги).

Розпочинати залучення до театру та театралізованої діяльності необхідно ще з дошкільного віку - з дитинства. Світ дитинства, внутрішній світ дитини - ключ до багатьох хвилюючих проблем нашого життя. Відчинити заповітні двері в світ дитячої свідомості допомагає гра. Видатний режисер і актор К.Станіславський в своїй книзі “Робота актора над собою”, характеризуючи дитячу гру, говорить, що гра дитини відрізняється вірою в дійсність і правду вигадки. Варто дитині тільки сказати собі “...начебто”, і вигадка вже живе в ній. При цьому в дитині помічається ще одна властивість: діти знають, чому вони можуть вірити і чого не потрібно помічати.[42, с. 47]

Театралізовано-ігрова діяльність дає широкі можливості щодо творчих проявів дітей. За Л.С.Виготським, акторська праця є “своєрідною творчістю психофізіологічних станів” людини. Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації та імпровізації (за класифікацією Л.З.Артемової) та інсценізації літературних творів у процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав тощо. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія дошкільнят, в їхньому уявленні виникають яскраві образи літературних героїв.

Театралізована гра є одним з найефективніших засобів розвитку дитини. Зміст театралізованої гри має переслідувати багато завдань. Основне з них це те, що зацікавлює, збуджує інтерес, є зрозумілим, несе в собі якусь конфліктну ситуацію, що викликає рішення.

Театралізовані ігри завжди ваблять, часто смішать дітей, користуються у них любов'ю. Тематика і зміст театралізованих ігор повинна мати моральну направленість, яка є в кожній казці та літературному творі і повинна знаходити місце в імпровізаційних постановах. Це дружба, доброта, чесність і сміливість. Улюблені герої стають зразками для уподобання. Але більшість тем, сюжетів висвітлюють боротьбу, протиставлення добра і зла шляхом емоційної характеристики позитивних та негативних героїв.

Театр - один з найяскравіших емоційних засобів, що формують ціннісне ставлення дитини. Театр діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним мистецтвом, музикою. Кому пощастило саме в ранньому віці зануритися в атмосферу чарів театру, той все життя буде сприймати світ прекрасним, душа його не зачерствіє, не буде жорстокою, духовно не збіднюється.

Театралізовані ігри приносять величезну користь для естетичного та духовного виховання, для становлення характеру дитини, для прищеплення їй найкращих рис, для утвердження себе в суспільстві. Граючись в казки, діти зустрічаються з такими репліками:

“Що вдієш на таке насильство?

Зайчик вовку виручку несе,

Бо у звіриному суспільстві

Закони м'язів над усе”.

(“Заяча крамничка”)

Наведений приклад має викликати у дитини негативне ставлення до поведінки деяких персонажів. Перебіг подій в казці доводить, що така ситуація не призводить до добра. А водночас є стільки позитивних і повчальних моментів:

“А Українські землі - диво!

За труд відплачують як слід.

І ріпка виросла красива.

“Хороша ріпка”, - каже дід”.

(“Ріпка”)

Позитивним впливом подібних ігор є те, коли діти в доступній для них формі знайомляться з історією свого краю. Окремі епізоди викликають у дітей інтерес і спонукають бажання дізнатись про це.

“Князь Кий там жив, у тій оселі -

Тоді він княжив в тих краях.

На стінах зброя аж до стелі -

То списи, що були в боях.”

(“Вареники в сметані”)

Окремі епізоди казок викликають співчуття до героя, скажімо, до зайчика, якого вигнала лисиця. З'являється бажання допомогти, заступитися.

Радість залучення до духовної культури народу, країни, людства, щастя відчувати себе причетним до цієї культури, відкриття в собі самому світу прекрасного - виховне значення всього цього важко переоцінити.

А.Сухомлинський любив повторювати “Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна скоїти поганого”. Завдання театру, мистецтва вкласти таку скрипку в душу дитини і допомогти заграти їй на ній.

Що ж таке театр у житті дитини?

· По-перше, це свято - яскраві вогні рампи, оплески, вітання, посмішки, побажання, квіти.

· По-друге, розвиток пізнавальних інтересів, удосконалення їх психічних процесів, розширення світогляду та мовленнєвого спілкування.

· По-третє, це усвідомлення власного “Я” та можливість самовираження особистості. Тут формуються особистісні моральні якості, долаються недоліки; сором'язливим, невпевненим у собі дітям театр допомагає зняти нервове напруження, подолати сумніви щодо себе, повірити у власні сили, невгамовних та неорганізованих навчає витримки.

· По-четверте, це високий рівень виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва, адже він поєднує в собі вплив музики, танцю, пластики, мовлення, зображувального мистецтва. Позитивно впливає на емоційну сферу дитини, він акумулює життєву мудрість, оптимізм, енергію.

Однією з важливих складових театралізованої діяльності є театралізована гра. В багатьох дослідженнях театралізовані ігри класифікуються по способу реалізації сюжету:

1. Непредметні ігри (ігри-драматизації), в яких діти самі знаходяться в образі діючої особи і виконують взяту на себе роль.

2. Предметні ігри (ігри-інсценізації), в яких діючими особами є визначені предмети (іграшки, ляльки лялькового театру настільного, пальчикового тощо).

Гра-драматизація - це синтетичний вид діяльності дошкільників. Виникнення її можливе при наявності у дітей міцних знань літературного тексту, навичок виразного читання, вміння адекватно рухатись, використовувати свою міміку та жести, вміння створювати ігрове середовище, добираючи необхідні атрибути.

Ігри-драматизації - це відтворення сюжету літературного твору власними діями виконавців ролей, використання ними засобів виразності - інтонації, міміки, пантоміми. Драматизація відбувається на основі особистих дій виконавців ролей.

Своєрідність кожного ігрового образу створюється при драматизації казок, авторських творів, полягає у єдності типової і індивідуальної характеристик. Уміння виділяти характерні якості персонажів формується у процесі нагромадження знань про тварин, професії людей, стан природи. Загальноприйнято, наприклад, вважати лисицю хитрою, зайця - боязким, вовка - злим. Маючи відповідні уявлення, дошкільники легко відтворюють спосіб пересування різних живих істот, їх характерні пози.

Герої будь-якого твору постають перед нами у різних ситуаціях та емоційних станах, які розкривають все те типове й індивідуальне в них. Так, хитра лисиця, майже завжди виявляється переможницею, а от у фіналі казки “Заєць, півень і лисиця” вона опиняється в іншому, незвичному для цього образу становищі - бачимо її заляканою, тоді як слабосильний півник, котрий в багатьох казках опиняється в зубах у лисиці, тут навпаки перемагає. Іграм-драматизаціям притаманні основні риси творчості ігор: наявність задуму, спільних рольових і реальних подій і відношень та інших елементів ситуацій. Також самостійність і самоорганізація дітей.

Дітей приваблює можливість зображувати в іграх людей - сміливих, мужніх і відважних, сильних і добрих. Окремі персонажі літературних творів починають з'являтись вже в самостійних іграх дітей молодших груп.

Ігри-інсценізації - це всі види театрів. Тут дитина не є дійовою особою, вона створює сцени, веде ролі іграшкового персонажу, діє за нього.

Існують такі різновиди:

· Настільні театралізовані ігри.

До нього відносять:

— Театр іграшок. В цьому театрі використовуються найрізноманітніші іграшки - фабричні і саморобки, з природного і будь-якого іншого матеріалу. Тут не потрібно обмежувати політ фантазії, головне, щоб іграшки і поробки стійко стояли на столі і не створювали перешкод при переміщенні.

— Театр картинок. Всі картинки - персонажі і декорації потрібно зробити двосторонніми, так як необхідні повороти, а щоб фігурки не падали, потрібні опори, які можуть бути досить різноманітними, але обов'язково достатньо стійкими. Це забезпечується правильним співвідношенням ваги чи площини опори з висотою картинки. Чим вище картинка, тим більше чи вагоміше потрібна площина опори.

Дії іграшок і картинок в настільному театрі обмежені. Використовуються і декорації (2-3 дерева - це ліс, зелена тканина - галявина).

· Стендові театралізовані ігри.

До них відносять:

— Стенд книжка - використовується для ігор типу подорожей, щоб відобразити динаміку, послідовність подій за допомогою ілюстрацій, що змінюють одна одну.

Закріплюють на нижній частині дощечки. На верхній розміщується транспорт, на якому здійснюється подорож. По ходу транспорту ведучий перегортає листки стенд-книжки, демонструючи різні сюжети, зустрічі, які трапляються на шляху.

— Фланелеграф - картинки показують на екрані. Утримує їх зчеплення фланелі, якою затягнуті екран і зворотна сторона картинки. Замість фланелі на картинки можна наклеювати і шматочки наждачного паперу. Малюнки необхідно підбирати разом з дітьми, це викликає у них величезне задоволення. Можна використовувати і природний матеріал. Різноманітні по формі екрани дозволяють створювати “живі” картинки, які зручно демонструвати всій групі дітей. Цей вид ігор дозволяє зобразити масові сцени, наприклад, “переліт птахів”.

— Тіньовий театр - тут необхідний екран з напівпрозорого паперу, виразно вирізані чорні плоскі персонажі і яскраве джерело світла за ними, завдяки якому персонажі відтіняються на екрані. Дуже цікаві зображення отримують за допомогою пальців рук, наприклад, можна зробити гусака, зайця, сердитого індика. Але дуже важливо супроводжувати показ звучанням. Щоб показувати сценку з деякими персонажами одночасно, необхідно встановити внизу екрану планку, на якій можна прикріпити фігуру. Наприклад, спочатку тягне дід ріпку, закріпити фігуру на планці і виводити бабу і т.д. Фігури потрібно розміщувати вниз екрану, щоб тіні були чіткішими. Театр тіней добре використовувати під час дозвілля.

— Пальчиковий театр - це ігри-розваги, ігри-потіхи, казки, різні інсценівки, які супроводжуються показом ляльок, що одягаються на пальці і діють за персонажа, зображення якого на руці. В ході гри дитина рухає одним або двома пальцями, проговорюючи текст, переміщуючись за ширмою. Можна обходитись і без ширми і зображувати дії, переміщуючись вільно по кімнаті. З допомогою цього виду театру можна показати одночасно декілька персонажів. Наприклад, у казках “Ріпка”, “Вовк і семеро козенят”, “Гуси-лебеді” тощо. Казки і інсценівки в яких багато персонажів можуть показувати двоє-троє дітей, які розміщуються за ширмою.

— Ляльковий театр - для вистав характерне вільне поєднання різних типів ляльок, а також різних прийомів і засобів - все це підпорядковано виявленню специфіки мистецтва. Вистава переносить дітей у чарівний світ, де все казкове - реальне і фантастичне. З великою радістю вони зустрічають ляльок, сприймають їх так, ніби це живі істоти, з цікавістю спостерігають за їх діями. Діти люблять, коли герої вистави стрибають, говорять, виконують різні рухи. Це викликає в них жваву реакцію, яскраве емоційне ставлення до дійових осіб і прагнення стати безпосереднім учасником подій. Чим старші діти, тим більше вони цікавляться сюжетами інсценівок, стосунками між дійовими особами, їхніми успіхами та невдачами. Тому ляльковий театр використовується не тільки як розвага для дітей, але й як засіб виховання високих моральних якостей та позитивних рис характеру.

· Можна створювати також:

· Театр рукавичок - лицьова сторона рукавички (готової чи зшитої) формується заготовленими деталями, пришитими до основної тканини. Волосся, вуха, бороду вдало імітують нитки, бахрома. Прикраси, бантики, комірці не повинні перевантажувати рукавичку. Зворотній бік оформляється деталями (хустка, хвостик).

· Театр-пуф - інсценізація творів з допомогою персоніфікованих пуфиків - м'яких подушок - іграшок (тваринки, комахи тощо).

· Магнітний театр - дітей можна порадувати, здивувати, якщо пристосувати зроблені ними іграшки для магнітного театру. Для цього потрібно смужками паперу прикріпити до нижніх частин конусів і циліндрів шматочки металу. Металеві шматочки можна розмістити в отворах котушок. Зробимо підставку для показу такого театру. До фанери або твердого картону приклеїти шматок тканини, для того, щоб діти не бачили як ми будемо пересувати магніт під підставкою. Встановити підставку можна на край двох зсунутих столів. Іграшки будуть “ходити”, “бігати”.

Отже виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку забезпечується формами та методами естетичного виховання. На різних вікових етапах даний тип виховання здійснюється по різному, однак на етапі дошкільного дитинства виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва забезпечується як за допомогою сукупності всіх видів мистецтва так і за допомогою окремих видів мистецтва. Виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва забезпечує повноцінний особистісний розвиток дітей дошкільного віку, їх всебічний гармонійний розвиток.

Розділ 2. Визначення рівня сформованості ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку

2.1 Способи та методи визначення рівня сформованості ціннісного ставлення до творів мистецтва дошкільнят на прикладі творів живопису

Аналіз періодичної літератури з дошкільного виховання, в якій постійно друкуються методичні розробки щодо виховання ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей у процесі їх ознайомлення з творами живопису, показує, що практикам пропонуються плани-конспекти спеціальних занять з образотворчого мистецтва, інтегрованих занять з використанням творів живопису, мистецькі розповіді про художників та їх картини, розроблені Н.Кир'яковою, Н.Крутенко, Н.Сідаш, Л.Сірченко, Г.Сухоруковою та ін. Отже, виявлено тенденцію посилення інтересу вітчизняних періодичних видань до висвітлення різноманітного мистецько-методичного матеріалу на допомогу вихователям дитячих навчальних закладів і батькам з питань ознайомлення дітей з живописом.

Зазначимо, що робота у цьому напрямку зарубіжної, а саме російської, методики, спрямована не лише на організацію спеціальних занять з ознайомлення з творами живопису, але й на створення гуртків, уявного та реального відвідування дітьми-дошкільниками музеїв, картинних галерей (Ермітаж, Третьяковська галерея) тощо. Щодо останнього, то в Росії розвивається музейна педагогіка, яка бере свій початок ще з 70-х років минулого століття, а нині набула широкого застосування. В Росії існують „дошкільні” музеї, які функціонують у рамках дошкільних навчальних закладів. Вони володіють педагогічною цінністю та культурним потенціалом, дозволяють на якісно новому рівні пробудити у дітей інтерес до мистецтва, об'єднати педагогів, дітей та батьків захоплюючою справою збирання експонатів, підготовкою тематичних експозицій, екскурсій та свят. Зокрема, для ознайомлення дітей з роботами вітчизняних та зарубіжних) художників.

Узявши за основу особистісно-зорієнтованого виховання, можна виявити такі типи особистісного спілкування дітей з живописом:

1) мистецтво - дитина (твір живопису зацікавлює дитину, вона безпосередньо сприймає його, але у неї не може самостійно формуватись ставлення до самого мистецтва як елемента людської культури);

2) дитина - мистецтво (дитина сприймає твір живопису, внаслідок цього у неї виникає бажання самій малювати, тобто створити щось подібне до того, що вона споглядала);

3) дитина - мистецтво - дитина (дитина сприймає твір живопису, проникається почуттями, а потім ділиться своїми враженнями з іншими дітьми);

4) дитина - мистецтво - педагог (дитина сприймає твори живопису, а тоді веде з педагогом бесіду за картиною, яка сприймалась нею);

5) мистецтво - дитина - педагог (твори живопису зацікавлюють дитину, а потім вона висловлює своє ставлення до картини, ділиться своїми враженнями в процесі бесіди з педагогом);

6) педагог - мистецтво - дитина (спочатку педагог знайомиться з творами живопису, а тоді, знайомлячи дитину з картинами, він ніби „підказує” дитині враження, нав'язує власну оцінку картини, техніки її виконання, виразно-зображувальних засобів, використаних художником).

Згідно з концепціями дошкільного виховання розроблено педагогічні ситуації спілкування дітей з живописом, які дадуть змогу виявити характер ціннісного ставлення дітей до живопису.

Ситуація 1. В ігровій кімнаті один з кутків обладнаний шістьма репродукціями картин українських та російських художників (М.Сосенко „Хлопці на плоті”, В.Власов „Портрет сина з чорним песиком”, К.Білокур „Натюрморт Богданівські яблука”, І.Хруцький „Натюрморт”, Л.Бродська „Морозний ранок” та С.Васильківський „Козача левада”), звучить класична музика у поєднанні із звуками природи. Мета цієї ситуації: привернути мимовільну увагу дітей до картин. У тому разі, коли діти зацікавляться, педагог підходить до куточка і веде бесіду за змістом тих запитань, які поставлять діти, або запитує: що їх цікавить, про що хотіли б почути розповідь.

Ситуація 2. Групова кімната обладнана шістьма репродукціями або оригіналами картин українських, російських та зарубіжних художників (М.Мурашко „Вид на Дніпро”, П.Клас „Сніданок”, А.Петрицький „Півонії”, С.Колесніков „Напровесні”, Г.Волошенюк „Портрет матері” та Т.Голембієвська „Світлана”). Мета ситуації: з'ясувати, які жанри живопису дітям подобаються найбільше, як вони мотивують свій вибір. дошкільникам пропонується вибрати з поданих картин одну на день народження мамі (бабусі).

Ситуація 3. Одна із стін групової кімнати обладнана шістьма репродукціями картин українських, російських та зарубіжних художників (С.Васильківський „Козача левада”, С.Колесніков „Напровесні”, К.Костанді „Хлопчик і гуси”, А.Камінська „Моя сестричка”, О.Шовкуненко „Жіночий портрет” та П.Сезан „Персики та груші”). Мета ситуації: виявити рівень ціннісного ставлення до манери письма художників. Дитині пропонується вибрати з цих картин таку, яку б і вона хотіла намалювати.

Ситуація 4. На одній із стін групової кімнати розташована репродукція картини М.Пимоненко „Збирання сіна на Україні”. Мета ситуації: виявити рівень особистісного ставлення до картини як результату праці художника. Дітям пропонується умовно увійти до картини. Вихователь запитаннями типу: „Уяви, що ти зустрівся з художником цієї картини і він сказав, що не закінчив її. Що б ти в ній ще домалював? Чому?”.

Ситуація 5. Групова кімната обладнана чотирма репродукціями картин українських та російських художників (К.Білокур „Натюрморт Богданівські яблука”, П.Кончаловський „Яблука”, Г.Світлицький „Колгосп в цвіту” та С.Колесніков „Напровесні”. Мета ситуації: виявити у дітей вміння аналізувати картини за манерою написання (постановка мазків, колорит картини), вчити їх висловлювати оціночні судження та вербалізувати їх. Вихователь створює проблемну ситуацію: „Нам сказали, що можна послати на виставку одну із цих картин, яку б ти вибрав? Чому?”.

2.2 Визначення рівня сформованості ціннісного ставлення до творів мистецтва дітей дошкільного віку на прикладі творів живопису

Під час проведення дослідження на визначення рівня сформованості ціннісного ставлення до творів мистецтва дошкільнят було проведено п'ять методик-ситуацій, під час яких було проведено спостереження за реакцією дошкільнят на твори художнього мистецтва, бесіда яка стосувалася представлених дошкільнятам репродукцій картин, опитування з метою визначення рівня сформованості ціннісного ставлення до творів мистецтва. На основі опитувань було складено план відповідей дітей дошкільного віку, що забезпечило можливість статистичної обробки результатів даних методик.

На початку використання кожного методу-ситуації, дітей залишали на декілька хвилин біля картин чекаючи від них певної реакції на дані твори художнього мистецтва, після цього у дітей починали виникати питання стосовно представленого їхній увазі художнього матеріалу на які вони отримували відповіді, потім дітям було розказано про ці картини (види, жанри, особливості, авторів, коротку історію по кожній). Наступним і основним етапом дослідження рівня сформованості ціннісного ставлення до творів художнього мистецтва, стало опитування, за допомогою якого, в свою чергу, стало можливою статистична обробка даних. Статистична обробка даних, в даному випадку, може допомогти визначити рівень сформованості ціннісного ставлення дітей дошкільного віку до творів художнього мистецтва. Діти з зацікавленням розглядають твори художнього мистецтва. Під час проведення першої методики-ситуації, діти задавали такі питання:

· Чому на одних картинах зображено одного типу малюнки, а на інших іншого?

· Чому на різних картинах відрізняються фарби?

· Хто малював ці картини?

· Що зображено на тих чи інших картинах, чому?

Діти отримують відповіді на свої запитання. За допомогою даної методики спрямовуємо мимовільну увагу дітей молодшого шкільного віку на твори художнього мистецтва тим самим виховуючи в них ціннісне ставлення до творів мистецтва. З методики ми бачимо, що діти з зацікавленням спостерігають дані картини і намагаються зрозуміти їхню сутність.

Під час проведення другої методики дітям задавалося питання яку з картин ви б подарували на день народження своїй матері (бабусі). На початковому етапі дітям було розказано про кожну з картин, що на ній зображено, коротку історію написання картин, про авторів. На запитання, шестеро дітей відповіли, що картину “Портрет матері”, двоє “Сніданок”, одна дитина “Світлана” і одна дитина “Півонії”. Отже ми можемо визначити, що дітям дошкільного віку більше подобаються такий жанр художнього мистецтва як “портрет”, так як більшість з дітей обрали картини даного жанру. Діти мотивують свої вибори, через естетику картин, так як відповідають, що та чи інша картина їм подобається, а на питання, що саме в тій чи іншій картині подобається дітям, вони відповідають, що яскраві образи, фарби, контрасти.

Під час проведення третьої методики-ситуації дітям розповідається про зображені картини, про особливості їх написання, про їх авторів. Дітям пропонується обрати картину яку б вони домалювали. Четверо дітей обрали картину “Моя сестричка”, троє дітей обрали “Жіночий портрет”, троє “хлопчик і гуси”. З цього дослідження ми бачимо, що діти мотивують свій вибір нечіткістю зображень, щоб зробити їх більш чіткими, невеликою кількістю деталей на тій чи іншій картині, для того, щоб добавити певні зображення на картини. З цієї методики-ситуації випливає, що діти дошкільного віку мають досить сформоване ціннісне ставлення до манери написання картин автором, а також досить розвиненим є їхнє творче та образне мислення, а також естетичне сприйняття та прагнення естетизувати навколишній світ, на прикладі картин які потрібно доповнити.

Під час проведення четвертої методики дітям було розказано про картину і запропоновано її домалювати. Діти прагнуть допомогти людям під час роботи, прагнучи домалювати більшу кількість працюючих людей, машини замість коней, автоматизовану техніку та роботів які працюють замість, або разом, з людьми, однак частина дітей вважає, що картина завершена. За допомогою цієї методики-ситуації було визначено рівень особистісного ставлення до картини як праці художника, а також до людської праці взагалі. Деякі з дітей відмовилися домальовувати картину так як вважали, що вона завершена, тобто вирішили, що автор повністю виконав свою роботу, інші ж проявили бажання допомогти як автору в домалюванні картини так і прагнення допомогти людям.

Під час проведення п'ятої методики-ситуації вихователь створює проблемну ситуацію з питанням яку б з показаних їм картин діти відправили на виставку, чому? Діти схиляють свої вибори до картини “Напровесні” - сім дошкільнят та “Колгосп в цвіту” - троє дітей. Свій вибір діти мотивують наявністю на даних картинах ярких фарб та колоритів, наявністю на картинах багато формних зображень та поєднання різних зображень на одній картині. З даного дослідження випливає, що в дошкільнят вже на досить достатньому рівні сформовано аналітичні вміння та ціннісне ставлення до творів мистецтва на прикладі творів живопису в дітей дошкільного віку.