Урок - основна форма навчання

Нарешті, на уроці постійно повинен панувати "ідеалізм праці", тобто прагнення вчителя і учнів робити все якнайкраще, з орієнтацією на ідеал. Відтворення здобутого рівня якості зумовлює застій духу. Прагнення кожен раз щось робити по-новому, краще, ніж минулий раз, прагнення "наблизитись до ідеалу" - створює передумови для його напруження, а, отже, і до розвитку духовних сил і можливостей.

Ідеалізм діяльності одухотворює навіть буденну працю. З орієнтацією на ідеал можна підмітати кімнату, помити класну дошку, виконати вправу, вивчити вірш. І якщо постійно все робити досконало, красиво, то "ідеалістичне" ставлення до праці стає рисою характеру.

Очевидно, що однією з передумов вияву високого рівня старань учня с здатність учителя відчути, помітити і відзначити його досягнення.

Емоційний стан уроку, гуманізм стосунків, оптимізм діяльності, "ідеалізм праці" - все це не лише каталізатори процесів навчання, розвитку і виховання, але й грунт, у який вони пускають глибоке коріння, стають частиною людини.

Організаційний аспект діяльності на уроці. У сучасній педагогіці намітилась тенденція до того, щоб і організаційно створювати на уроці сприятливі умови для самостійної діяльності учнів. Ці умови мають забезпечити фізичне "відчуття ліктя" найближчих товаришів, учителя, формувати почуття рівноправного партнерства.

Є у тій проблемі ще один аспект. Мало є народів, які ставляться до здоров'я своїх дітей так безжалісно, як ми. Примушуємо їх щоденно сидіти по 6 годин нерухомо в тісних класних кімнатах, виучувати масу непотрібних речей, не забезпечуємо їм умов для нормального заняття спортом у вільний час. Шестигодинне навчання "суворого режиму" довершуємо ще й так званою "школою продовженого дня". Це вимагає докорінної перебудови і режиму діяльності на уроці.

Можна виділити два напрямки перебудови традиційної організації уроку.

1. Застосування гнучкої системи розсаджування учнів на уроці. Деякі вчителі розсаджують дітей один навпроти одного, або за великий ("круглий") стіл. Це знімає почуття напруженості і нерівного партнерства, що звичайно спостерігається в умовах конфронтації вчителя і учнів. Залежно від виду роботи, учнів розсаджують колом або півколом, буквою "П". Зрештою, можна використовувати кілька педагогічно зручних розсаджень, наприклад:

а)основне розсадження - за власним бажанням, яке складається" стихійно" і яке задовольняє потреби фронтально-індивідуального та індивідуально-масового тренування;

б)розсадження за принципом "сильний - слабший" - для виконання вправу парах (бажано через одну парту);

в)розсадження групами - по 3-5 учнів з одним ведучим - для групових вправ:

г)розсадження по-одному учневі за партою - для виконання контрольних робіт;

д)розсадження окремо двох-трьох груп за рівнем встигання (організація диференційованого навчання); при такому розсадженні вчитель працює з групами окремо: пояснивши задачу одній групі, переходить до іншої;

є) розсадження у формі двох рівносильних підгруп з метою проведення колективних ігор, змагання тощо.

Такі схеми розсадження дають учителеві можливість швидко реорганізувати клас відповідно до потреб навчального процесу. Це веде до зміни умов, партнера, що і певною мірою підтримує інтерес учнів до розв'язання задачі. Учитель повинен забезпечувати умови для здійснення таких маневрів і вимагати, щоб учні пересідали швидко і без зайвого шуму.

Перегрупування учнів на уроці вносить також елемент релаксації, що позитивно позначається на їх робочому настрої.

2. Режим вільної поведінки. Нешкідливою для здоров'я можна назвати таку організацію уроку, коли учні почувають себе вільно і виконують, сидячи за партою, лише ті вправи, які не можна виконати інакше. їм дозволяється виходити з-за парти, підходити до вчителя, розмовляти, проходжувати по класу або. примостившись, стояти у зручному для себе місці. Не варто вважати злочином, якщо дитині під час вирішення задачі дуже захотілося вкусити яблука чи поласувати цукеркою. Все це, звичайно, залежить від умов. Описані ситуації незвичайні для нас, але нове мислення відкриває несподіванки не лише тут.

Обов'язковою умовою застосування такого режиму є наявність мотивації навчання, дефіцит якої гостро ще не відчувається у молодших класах.

Профілактика труднощів. Перше, над чим задумується вчитель, який збирається застосовувати індивідуально - масові та колективні форми роботи, є те, що діти, мабуть, робитимуть надто багато помилок і що йому не завжди вдасться їх виправити,

зокрема, якщо йдеться про масові висловлювання. Коли він працював фронтально, все було просто: учень робив помилки, а вчитель їх виправляв. Решта учнів "вчилася" на них. В умовах застосування масових форм роботи учень виходить з-під прямого контролю вчителя і, якщо він робитиме надто багато помилок, то це може заважати досягненню мети і в кожному разі негативно позначатиметься на формуванні умінь та навичок. У цих умовах особливого значення набуває технологія профілактики помилок в рамках пропонованої задачі. Плануючи її для тієї чи іншої групи учнів, вчитель прогнозує хід її вирішення, враховуючи фактичні можливості цих учнів, виявляє місця можливих помилок і завчасно запобігає їх появі. Тут він може йти двома шляхами.

Завчасно підвести учнів до успіху шляхом попереднього доопрацювання необхідної цільової інформації або окремих, потрібних для вирішення задачі, операцій. Вчитель може нагадати правило, вказати на джерело додаткової інформації, проілюструвати окремі дії, нагадати формули тощо. В окремих випадках він включає недостатньо засвоєний матеріал в домашнє завдання -для всіх учнів або лише для тих, хто, на його думку, ним ще не володіє.

Надати різним групам учнів додаткову підтримку у самому процесі вирішення навчальної задачі (план, ключові слова, дати, географічні дані, окремі формули тощо)-у вигляді індивідуальних карток, з допомогою екрана, на дошці, у довіднику і т. д. У цих умовах велику користь можуть принести комп'ютери. Зрештою, з цією ж метою учням можна порадити звертатися за допомогою до своїх товаришів чи до вчителя, заглядати до книжки. У цей спосіб ліквідовуються прогалини в знаннях, які учень міг мати до того.

В окремих випадках доцільно проілюструвати класу виконання вправи. викликавши для цього одного або двох учнів. Вони виконують 2-3 кроки вправи, після чого всі учні включаються у самостійну роботу.

В організації групових форм тренування велике значення має постійна орієнтація учнів на взаємодопомогу. Через це для роботи в парах, наприклад, доцільно розсаджувати учнів за принципом "сильний-слабший".

Зрозуміло, що всяка підтримка такого роду, як правило, знижує творчий потенціал задачі, але в ряді випадків і стосовно окремих учнів це видається необхідним.

Нарешті, слід згадати і про ставлення вчителя до вже допущених помилок. Як правило, вони є супутником індивідуальної діяльності учня на уроці ("коли його опитують"). З одного боку очевидно, що допущена помилка негативно позначається на знаннях та навичках інших учнів, а з другого, - саме прилюдне виправлення її пригнічує учня, згубно впливає на його бажання висловлюватися. а надто коли йдеться про усне висловлювання: прискіпливе реагування на помилки часто завдає великої шкоди. Тим більше, не варто примушувати весь клас стежити за помилками свого товариша. Це заважає комунікації і шкодить всім. Натомість дуже корисно схвально реагувати на правильні висловлювання.

Контроль і оцінювання. Контроль за навчальною діяльністю учнів, що здійснюється у поєднанні із самоконтролем, дає можливість кожному учневі бачити результати навчання. Він служить основою для внесення необхідних коректив у процес навчання, для вдосконалення управління навчально-пізнавальною діяльністю учня.

Контроль має важливе значення для навчання учнів, він забезпечує розвиток їх пізнавальних інтересів, емоційно-вольової сфери. Виховне значення контролю полягає у підвищенні відповідальності за виконану роботу, у формуванні в учнів позитивних моральних якостей, акуратності, діловитості.

Важливо, щоб контроль не зводився виключно до перевірки знань учнів. відтворення засвоєної інформації, а стимулював до активного пошуку, творчого розвитку. Контроль має здійснюватися з метою переосмислення учнями вивченого матеріалу, систематизації знань, творчого розв'язання проблемних питань, застосування знань в нових умовах, усвідомлення результатів своєї діяльності. Основними видами контролю вчителя за навчальною діяльністю є поточний, періодичний і підсумковий контроль.

Поточний контроль здійснюється вчителем в процесі повсякденної навчальної роботи і проводиться з допомогою систематичного спостереження за роботою класу в цілому і кожного учня зокрема. Для здійснення, поточного контролю потрібне детальне ознайомлення вчителя з успіхами учнів, рівнем їх підготовки. У новій системі оцінювання значення поточного контролю помітно знижується.

Періодичний контроль проводиться в кінці певного навчального періоду (розділу програми, чверті чи півріччя) і полягає в перевірці засвоєння учнями порівняно великого обсягу матеріалу. Цей вид контролю проводиться із врахуванням даних поточного контролю. Різновидністю періодичного контролю є тематичне оцінювання, яке дає учневі більший простір для вибору і власних рішень.

У кінці кожного навчального року здійснюється підсумковий контроль (із врахуванням даних поточного і періодичного контролю).

У зв'язку з перенесенням акценту з діяльності вчителя на діяльність учня потрібно уточнити, хто на уроці здійснює контроль. При домінуючій ролі вчителя на уроці домінує і контроль з його боку. Він тут часто виступає як єдиний знавець критеріїв діяльності учнів та її результатів. Якщо ж "творцем" навчальної дії є учень, то в силу цього саме він у першу чергу і повинен контролювати її перебіг. Таким чином, зростає питома вага самоконтролю, який стає постійним елементом навчальної діяльності і стосується всіх етапів у її структурі: учень зіставляє досягнуте з очікуваним кінцевим результатом і коригує хід розв'язання проблеми. За цих умов зовнішній контроль трактується ним, з одного боку, як "ключ", що підтверджує або спростовує його власні висновки щодо виконаної дії. а з другого. -як зовнішня форма самовираження: через контроль з боку вчителя учень "повідомляє всім" про свої досягнення, успіхи, що звичайно пов'язане з питанням його престижу в класі.

Самоконтроль має дві важливі особливості. По-перше, він є постійним. безперервним і супроводить саму діяльність, по-друге, в його процесі беруться до уваги і приховані огріхи, відомі лише самому учневі, які часто залишаються поза полем зору зовнішнього контролю.

Звичайно, в практиці організації самоконтролю часто виникає потреба забезпечувати учнів еталоном діяльності і очікуваного результату, або хоча б самого результату. Зразок виконання задачі, ключ до неї можна запропонувати в індивідуальних картках, в підручнику, на екрані, на дошці.

Діяльніший підхід до навчально-виховного процесу потребує також застосування взаємного контролю, переважно з опорою на ключі. Парний контроль має важливе педагогічне значення, оскільки помітно збільшує шанси на самовираження учня, дає можливість проілюструвати результати своєї роботи. Це особливо стосується домашнього завдання, виконання письмових робіт в класі, диктантів тощо. При так званому традиційному опитуванні можливість самовираження учня дуже невелика, кілька разів на чверть. За цих умов під час відповіді

одного учня решта перебуває в стані інтелектуальної пасивності.

Результати контролю за навчальною діяльністю учнів виражаються в її оцінюванні, тобто у встановленні рівня виконання учнями завдань, їх підготовки, здатності до творчого вирішення задач.

Оцінка навчальної діяльності учнів може виражатися в оцінних судженнях учителя, усних чи письмових висловленнях, міркуваннях, пропозиціях, побажаннях, проханнях, підказках. Оцінювання результатів діяльності учня може здійснюватися також у формі виставлення оцінок або оцінного коментування.

Якщо звернутись до історії, то можна простежити, як змінювалася система оцінювання знань учнів. Ще в братських школах на Україні робоче місце учня в класі визначалося відповідно до його успішності: хто більше знав, той сидів вище. Я. А. Коменський радив для закріплення знань вдаватись до повторень і вправ, а для їх обліку влаштовувати наприкінці року прилюдні екзамени з участю шкільних ревізорів.

Пізніше конкретні успіхи учнів гімназій визначалися певним числом кульок або балів. Відомий педагог- гуманіст М. Пирогов дійшов висновку про недоцільність оцінок у формі балів, оскільки таке оцінювання "збуджує схильність учнів учитися для екзаменів, а не для науки". Систему оцінок балами він пропонував замінити словесними висловлюваннями, які, на його думку, більш повно і точно відображають знання учнів. Видається, що ці міркування є сьогодні особливо актуальними.

І вже наприкінці XIX - на початку XX століть у дипломах та атестатах про закінчення навчального закладу оцінка різного рівня знань позначалася словами: "відмінно", "вельми добре", "дуже добре", "добре", "досить добре", "посередньо" і "слабо". Найбільш поширеною була п'ятибальна, рідше --дванадцятибальна. і ще рідше -семибальна система.

Бальна система оцінювання знань і поведінки учнів у 1918 році була відмінена у всіх школах без винятку. Переведення учнів з класу в клас відбувалося на основі успішності за відгуками педагогічної ради. У 1935 році повернуто п'ятиступеневе словесне оцінювання успішності: "відмінно", "добре", "посередньо", "погано", "дуже погано". А в 1944 році це було замінено на цифрову п'ятибальну систему оцінювання, що діяла донедавна.

У практиці роботи школи знання учнів оцінюються на основі "власних міркувань" учителя, що створює постійну загрозу необ'єктивності оцінки. У такому разі вона не лише може втратити функцію позитивного впливу, а й негативно позначитись на ставленні учнів до навчання. .

Оцінюючи діяльність учня, важливо не тільки і не стільки бачити зовнішній результат навчання, скільки сам процес навчальної діяльності. Головне значення має те, як розв'язувалась задача, якою ціною одержано результат. Так, наприклад, деякі учні домагаються непоганих успіхів завдяки своїм природним даним, не виявляючи при цьому великих старань. Інші ж домагаються мізерних результатів, хоч і докладають великих зусиль. Між тим саме вияв старань і зусиль безпосередньо впливає на формування особистості, на прогрес в її розвитку і вихованні.

Реформа нашої освіти передбачає глибокі зміни в системі контролю і оцінювання. З одного боку, - вчитель надалі не акцентуватиме увагу на недоліках дитини, як це робилося досі (оцінка "погано" і "дуже погано"). Виключається тиск на дитину з допомогою двійок і зосередження її уваги на оцінці (замість предмету). А з іншого, - сама система оцінювання орієнтує вчителя на глибинну диференціацію у системі пропонованих навчальних задач.

 ВИСНОВОК

Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.

Урок -- форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Урок має такі особливості:

--є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, підчас якого розв'язуються певні навчально-виховні завдання;

кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочне, в певній логіці;

--є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

--спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи учнів (Класу) створює можливості для згуртування колективу дітей;

--сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів.

У дидактиці існує кілька підходів до класифікації уроків залежно від ознак, узятих за основу. За способами проведення виділяють уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-диспути, уроки самостійної роботи учнів та ін. За етапами навчальної діяльності -- вступні уроки, уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки.

Найбільш вдалою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце урожу в загальній системі уроків (Б. Єсипов, М. Махмутов, В. Онищук). Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість типів уроків. За класифікацією В. Онищука розрізняють такі типи:

урок засвоєння нових знань;

урок формування вмінь і навичок;

урок застосування знань, умінь і навичок;

урок узагальнення і систематизації знань;

5} урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок;

6) комбінований урок.

Кожен тип уроку має свою структуру, тобто склад (з яких елементів або етапів складається), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять у заняття), зв'язок (яж вони пов'язані між собою).

В. Онищук увів поняття мікро- і макроструктури уроку. Макроелементи

визначаються завданнями уроку певного типу. До мікроелементів структури уроку належать засоби і способи розв'язання дидактичних завдань на кожному його етапі.

Цікавими для теорії та практики є власне нестандартні уроки, для яких характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім Інтерес в учнів і сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню.

До них відносять:

Інтегровані уроки, на яких матеріал кількох тем подають блоками (В. Шаталов); міжпредметні уроки, які ставлять за мету "спресувати" споріднений матеріал кількох предметів; театралізовані уроки, які проводять у межах обов'язкових програм і відведеного навчальним планом часу. Вони збуджують Інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів; сугестопедичні уроки, що не набули поширення, оскільки механізми дії підсвідомого поки що технологічно не розроблені щодо педагогіки й окремих методик; уроки з різновіковим складом учнів, які передбачають подачу блоками матеріалу одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи так званих зунів (знання, уміння, навички). Структура нових типів уроків також відмінна від традиційних.

Під час будь-якого типу уроку вчитель застосовує різні види навчальної роботи: фронтальну, групову, парну та Індивідуальну. Кожна форма цієї роботи має власну методику її організації.

 ДОДАТОК А

Комбінований урок 2 клас

Тема. Зима-чарівниця

Мета. Дати уявлення про найхарактерніші ознаки зими в неживій і живій природі, їх взаємозв'язок; вчити дітей бачити і відчувати красу природи. Розвивати уважність, спостережливість, уміння аналізувати, робити висновки, мовлення.

Розвивати спостережливість, мовлення, мислення, уміння порівнювати, робити висновки, уяву. Виховувати почуття прекрасного, дбайливого ставлення до природи.

Обладнання. Таблиці "Осінь", "Зима", загадки, грамзапис "Пори року".

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань.

1. Відгадування загадки.

Сніг на полях.

Лід на річках,

Хурделиця гуляє,

Коли це буває? (Взимку).

2. Бесіда.

За якими ознаками (словами) ви здогадались, що йдеться про зиму?

Хто здогадався, про що ми будемо вести розмову на уроці?

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

III. Сприймання і усвідомлення учнями нового матеріалу.

1. Порівняльний аналіз осені і зими, змін в неживій і живій природі. (Таблиці "Зима" і "Осінь").

Осінь (вересень, жовтень, листопад)

— Яка пора року зображена? Доведіть.

— Які зміни відбулись восени в неживій природі?

— Як це вплинуло на зміни в живій природі?

— Які кольори використав художник для написання цієї картини?

Зима (грудень, січень, лютий)

— Яка пора року зображена?

— Які зміни відбулись в неживій природі з початком зими?

— Які зміни відбулись в живій природі?

— Які кольори використав художник для створення цієї картини?

Читання оповідання "Перший сніг" за Ю. Старостенко (стор. 41). ("Пори року". Книга для читання у початковій школі). (Звучить мелодія "Пори року" П. І. Чайковського).

Бесіда за змістом.

— Чого у грудні просить мороз?

— Чому снігу?

— З чим порівнює сніг автор?

— Отож, який місяць приносить нам сніг?

— Чи подобається вам початок зими? Чому?

— Що ви уявляли собі, коли слухали музику?

Фізкульт-хвилинка (2 рази).

Травичка низенько, низенько,

Дерева високо-високо,

Вітер дерева колише, гойдає,

То вправо, то вліво нахиляє,

То вперед, то назад.

5. Розповідь вчителя.

За календарем зима починається 1 грудня. Учені вважають початком зими 22 грудня - найкоротший день року. Сонце в цей день піднімається низько-низько, тому повітря стає холодним.

Все вкривається снігом; водойми - льодом. Дерева наче засинають.

Їжаки, змії, ящірки залягли у своїх нірках, а ведмеді - у барлогах до весни. Вони сплять усю зиму.

З природі зима настає кожного року з різний час. Початком зими зважають дату. коли встановиться стійкий сніговий покрив.

V. Осмислення учнями знань.

1. Робота за підручником - стаття (стор. 91). Читання статті "ланцюжком"

2. Бесіда за змістом.

Чому взимку холодно? Знайдіть відповідь у тексті.

Яким ми бачимо небо взимку?

Чим вкрите вне навкруги?

3. Робота за малюнком підручника.

Розгляньте малюнок.

Яка пора року зображена? Доведіть.

Де зібрались діти?

Чим вони зайняті?

Прочитати з тексту рядки, які відповідають змісту малюнку.

Чого не можна робити на морозі дітям?

Як ми повинні одягатись взимку?

VІ. Узагальнення і систематизація знань. Відгадування загадки.

Ніжна зірка, сніжно-біла.

На рукав з гори злетіла.

Поки ніс її сюди.

Стала краплею води. (Сніжинка).

Як ви здогадались, що це сніжинка?

Що нагадують сніжинки?

2. Робота в зошитах (стор. 30).

--Намалюємо сніжинку.

3. Відповіді (письмово) на запитання.

а)Потримай сніжинку деякий час у руці. Які вони на дотик?

б)Стисніть її у руці. Що ви помітили? Чому сніжинка перетворилась у воду?

в)Запис назв зимових опадів.

4. Складання вірша.

місто. сквери,

і трамваї і таксі.

міліціонери.

літи. зсі.

Це ж зима, холодна й.

снігом землю вкрила.

VІІ. Підсумок уроку.

VІІІ. Повідомлення домашнього завдання.

 ДОДАТОК Б

Урок-телепередача

Мета: запровадити правило "Ми готові"; учити дітей працювати в парах, узгоджуючи дії: розвивати мовлення, увагу, пам'ять, спостережливість: виховувати моральні якості.

Обладнання: іграшка зайчика, м'ячі, "телевізор", торбинка, дзеркальце, кольорові олівці, малюнки м'ячів.

Вступна частина.

Доброго дня, "зайчики".

Чому я вас так назвала?

Кого або що ще називають "зайчиками"?

А коли говорять так: "тремтить, як зайчик"?

Поміркуйте, як може зайчик стати хоробрим?

Кожен з вас дав гарну пораду. В народі є така приказка: "Одна голова добре, а дві -- краще". Як ви її розумієте?

Сьогодні ми попрацюємо парами. Пара дві дитини, що стоять за партою.

(Малюнки: макі, ковзани, панчохи, босоніжки. )

--Зайчику, що ти приніс нам у торбинці? Робота вірші.

Гра "Чарівне дзеркальце".

Діти стають обличчям один до одного. Перший показує будь-який рух, другий повторює.

Обговорення індивідуальних результатів у парі.

--У моїй торбинці є щось кругле. Його називають футбольним, тенісним, волейбольним, гумовим. Що це?

Домалюйте необхідні лінії.

Перевірити, чи правильно виконане завдання, вам допоможе не тільки вчитель, а і товариші по парті. Обміняйтеся зошитами. Обговоріть роботи. Діти використовують жест "Ми готові".

Фізкульт-хвилинка.

Бігли, бігли по доріжці

І втомились наші ніжки.

Ми присядем і підскочим

Танцювати ніжки хочуть.

Бігли, бігли по доріжці

І втомились наші ніжки.

На травичку ми лягли,

Ніжки, ручки простягли.

Вже спочили наші ніжки,

Пострибаємо ми трішки.

Пострибаєм, пострибаєм

І в долоні поплескаєм

Розподіл завдань у середині пари.

Відгадайте, в яку гру полюбляють грати "зайчики"?

Так, у футбол. У мене є футбольний м'яч, схожий на ваші. Але чим він відрізняється? (Кольоровий. )

Розфарбуйте свої м'ячики так, щоб вони стали однаковими.

Спочатку потрібно домовитися із сусідом, якими кольорами ви працюватимете. не заважайте працювати іншим.

Діти використовують жест "Ми готові".

Робота з дидактичним матеріалом.

--А де мій подарунок для вас -- конверт із геометричними фігурами. Використовуючи їх, складіть силует людини. Яка пара зробить це швидше?

Діти використовують жест "Ми готові".

Фізкультхвилинка.

Гра з повітряними кульками.

Планування робота в парі

Гра "Тінь".

Діти утворюють пари. Домовляються, хто буде "мандрівником", а хто -- "тінню". Рухаються класом.

"Мандрівник" іде полем, зриває квітку, купається в річці, вмивається, стрибає. . .

--Послухайте вірш М. Людкевича "Чим кінчається сварка?".

Хлопчик цей -- великий злюка.

Він мене шарпнув за руку,

Обізвав "Всезнайка, соня і бабусина тихоня".

Я сказала: "Ти на вроду -- мов опудало в городі".

Він сказав.

І я сказала.

Він замовк.

І я мовчала.

Ми мовчали, а на гіллі яблука гойдались спілі.

Хлопчик яблуко зірвав і мені подарував.

--Чим закінчилася сварка?

--Як можна швидко помиритися? Візьміться мізинчиками і скажіть один одному:

"Мирись, мирись і більше не сварись".

Рефлексія. Загальний висновок про роботу в парі.

Зручно сіли. Заспокоїлися. Згадали про щось приємне.

Кому було цікаво на уроці?