Ян Амос Коменський - засновник класно-урочної системи навчання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ, ІСТОРІЇ ТА СОЦІОЛОГІЇ

ЗАГАЛЬНОУНІВЕРСИТЕТСЬКА КАФЕДРА

ПЕДАГОГІКИ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Курсова робота

З курсу : «Педагогіка»

«ЯН АМОС КОМЕНСЬКИЙ - ЗАСНОВНИК КЛАСНО-УРОЧНОЇ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ»

Виконала: студентка 221 групи

денної форми навчання

Щоголь Юлія

Науковий керівник : доц. Сараєва О.В.

Херсон - 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Життєвий шлях та філософські погляди Коменського

1.1 Життя та діяльність Я.А. Коменського

1.2 Філософські основи педагогічної системи Коменського

Розділ 2. Класно-урочна система навчання

2.1 Виникнення класно-урочної системи навчання

2.2 Сучасне використання класно-урочної системи навчання

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Досліджуючи тему виникнення та розвитку класно-урочної системи навчання , потрібно сказати, що вона дуже актуальна. На сьогоднішній день майже у всіх школах України затвердилась і використовується класно-урочна система навчання, яка дає можливість учителю працювати фронтально з усім класом за певним розкладом, на заняттях використовувати різні методи впливу, виховання та навчання.

Проблемою виникнення та розвитку класно-урочної системи навчання займалися багато видатних педагогів, таких як К.Д.Ушинський, І. Штурм (1538), А. Белл та Д. Ланкастер, Ф. Меланхтон та інші.

Понад триста років тому на світі жив професійний педагог і нещаслива людина -- Ян Амос Коменський (1592--1670). За життя доля ганяла його з місця на місце. Коменський ще в ХVII столітті докладно описав у своїх працях сучасну школу: урок, навчальний рік, чверть, дзвоник, підручник, щоденник, наочне приладдя, парту, наганяй від учителя, обов'язкові предмети для вивчення et cetera.

Гуманіст Коменський вважав людину образом Божим і був упевнений, що учень бажає пізнати про світ усе. Тому в школі «за Коменським» учителі впихали в дитину стільки знань, на скільки вистачало сил. Шкільна система, що зійшла з конвеєра в ХVII столітті, згодом зносилася. З'ясувалося, що людина -- не образ Божий. Крім того, інформації про світ ставало все більше, і щоб викладати її дитині, потрібно було прив'язувати її до столу і стільця.

Я.А.Коменського вважають засновником і творцем класно-урочної системи навчання, який перевірив, удосконалив і використовував її основні принципи при організації шкіл у Чехії і Польщі. У «Великій дидактиці» і в «Законах упорядженої школи» (1633-1638) він узагальнив величезний досвід, оформив контури класно-урочної системи, яка вже понад 350 років панує як форма організації навчально-виховного процесу в школах усього світу.

Ян Амос Коменський одним із першим вимагав починати навчання в школах щороку в один день і час; старанно розподіляти навчальний матеріал за роками навчання, одночасно вчити певну кількість учнів ( клас) і переводити їх з одного класу до іншого.

Вся світова педагогіка ХIХ--ХХ століть намагалася у той або інший спосіб відправити модель Коменського в брухт. Це не вдалося нікому, але в Європі і США стало застосовуватися безліч паралельних педагогічних моделей.

Об'єкт дослідження - життєвий шлях та творчий доробок Я.А. Коменського.

Предмет дослідження - складові класно-урочної системи навчання, розробленої великим дидактом Я.А.Коменським.

Мета дослідження - вивчити складові класно-урочної системи навчання, розробленої великим дидактом Я.А.Коменським, і сучасні підходи до її реалізації в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

Завдання дослідження:

1.Здійснити аналіз життя та діяльності Я.А.Коменського.

2.Визначити філософські основи педагогічної системи чеського педагога.

3. Проаналізувати процес виникнення класно-урочної системи навчання.

4. Висвітлити сучасне використання класно-урочної системи навчання.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Життєвий шлях та філософські погляди Я.А. Коменського

1.1 Життя та діяльність Я.А. Коменського

Починаючи з XIII століття Східну Європу охопили процеси децентралізації. Об'єднані протягом тисячі років єдиною релігією і загальними ворогами люди і народи звернулися до нових цінностей. Цей поворот відбувся не водночас. Католицька церква, що намагалася уніфікувати мир за принципами, які вони вважали спочатку правильними, за цю тисячу років перетворилася на величезну імперію, що носить політичний, релігійний і культурний характер. Антикатолицький рух, що почався, мав неоднорідний характер. У Східній Європі воно співпало із становленням національного характеру. Разом з Відродженням і Новим часом західних слов'ян дійшло особливе відчуття "самозвеличання".

Саме ці причини приводять нас до аналізу багатьох положень теорії одного з найзнаменитіших педагогів миру - Яна Амоса Каменського. У стародавніх китайців існувало прокляття: "Щоб ти жив в епоху змін". Коменській не просто жив в епоху змін, він був одним з творців змін, одним з будівників сучасного миру.

Ян Амос Коменський народився 28 березня 1592 року в містечку Нівніца, на великому, міцно побудованому млині, дещо схожому на фортецю. Напевно, це був один з кращих млинів в Моравії. Вона належала дядьку Яна, а його батько, Мартін, у свій час служив в Нівніце при маєтку дворянина з Куновіц. Сам Мартін був з сусіднього Комне, куди сім'я перебралася із Словаччини. Від назви села і пішло прізвище Коменський. Мартін Коменський був досить заможною людиною, користувався повагою співгромадян і належав до релігійної громади «Чеських братів» -- послідовників гуситського протестантського руху. Саме він, займаючись навчанням маленького сина вдома (головним чином, за Біблією), прищепив йому любов до знань і розумових занять." [7, с.7]

Дитинство Коменського припало на період розгулу в Європі останнього страшного "бича людського" - чуми. За декілька років, коли йому було десять років, підряд померли його батько, мати, дві сестри.

У 1608 році Ян Коменський стає учнем школи Чеських братів в Пшерові, найбільшої і "кращої серед братських учбових закладів" [7, с. 14]. У 1611 році він проходить обряд протестантського хрещення і додає в своєму імені друге - Амос. З рекомендації ректора школи Яна Ланеція він, в тому ж році, відправляється в Герборнський університет. У 1613 році Коменський перебирається на богословський факультет Гейдельберга.

Повернувшись в Пшерова 26-річний Ян був зведений в ранг протестантського священика. Він одружується на Магдалені Візовській і приймає місце керівника Радою братської Общини і вчителя-проповідника у Фульнеке. У Фульнеке він починає свою першу працю "Лист до неба". Цей твір направлений проти несправедливості земного пристрою, і ведеться в захист бідності від свавілля багатства. Тут же він випускає антикатолицьку книгу "Викриття Антихриста". "У цей період в працях Каменського емоційне обурення і етичне обурення постійно переважають на конкретним аналізом дійсності" [7, с. 31].

Поступово обстановка в Європі і в Чехії розжарюється. Протистояння католицизму і протестантизму приводить до створення величезних міжнаціональних союзів. У 1619 році починається Празьке повстання, що стало прелюдією до Тридцятирічної війни. Фульнек неодноразово піддавався нападам і грабежам. Влітку 1621 року чеське повстання зазнало поразки від Габсбургській коаліції. Почалися розправи над протестантами. Коменський, як один з видних керівників Чеських братів вимушений бігти. Під час своїх поневірянь він взнає, що від чуми померли його дружина і двоє синів, а його бібліотека спалена . У цей період ним написані твори "Скорботний" і "Лабіринт світла".

Поступово просувається релігійна кар'єра Каменського. Він входить в експедиції священиків, які підбирали місця для притулків Чеським братам в інших країнах, його посилають з посольством до скинутого монарха Чехії Фрідріха Пфальцського. У 1624 році він обручається з Доротою Кирілловою, дочкою видного діяча Чеського братства.

4 лютого 1628 року разом з групою протестантів йому знов довелося покинути Чехію і відправитися в місто Лешно. Тут він стає ректором національної школи і приблизно в цей період Ян Амос Коменській починає свою працю "Велика дидактика". Він приходить до думки, що однією з найголовніших наук людства є педагогіка. "Тільки утворюючи і виховуючи людину, ми зможемо побудувати упорядковані держави і господарські системи "- казав великий педагог [2,c.262]. Він пише трактати "Відкриті двері до мов усіх наук", "Відкриті двері предметів" ("Загальна мудрість християнська..."), "Передвісник пансофії" (загальної мудрості). Твори Коменського стають відомими серед протестанських педагогів і Самуель Гартліб, відомий англійський реформатор, запрошує його до Англії.

Подорож до Англії починається влітку 1641 року. Відразу по приїзду Ян Амос пише "Шлях світла". Його робота "Передвісник пансофії" перекладається відразу декількома мовами і розходиться по Європі. Але політичні пристрасті наздоганяють його і тут. В кінці 1641 року Англія занурюється в пучину громадянської війни. Коменський вже втомився від постійних пригод, він шукає спокійнішого місця, і в 1642 році переїздить до Гааги, а потім і в Лейден, де зустрічається із знаменитим філософом і математиком тієї епохи Рене Декартом. Тут, в Нідерландах, він остаточно приймає пропозицію поїхати до Швеції. Таким чином він намагається досягти відразу декількох цілей. Він опиняється в протестантській державі, дістає можливість безперешкодно творити, і, крім того, задовольняти фінансові запити Общини. У Швеції, за задумом канцлера цієї держави, Каменській повинен на практиці здійснити реформу школи, описану педагогом в "Великій дидактиці". Місцем для експерименту був вибраний Ельбінг (нині територія Польщі). Робота просувалася важко, доводилося перекладати іншими мовами раніше написані книги. Багато часу віднімала і дипломатичні протестантські місії, які часто доручали Каменському. І в 1648 році, не дочекавшись результатів діяльності Яна Амоса, шведи прийняли за платформу шкільну реформу, запропоновану упсальськім університетом. Практично в теж час вмирає друга дружина Каменського.

Каменський, залишившись без покровителів, повертається в Лешно і стає єпископом. Протестантський священик такого рангу не міг бути неодруженим, і 17 квітня 1649 року Каменський одружується на Яне Гаюсової. На той час постійні військові невдачі підірвали дух Чеських братів і віддзеркаленням цього є трактат Каменського "Заповіт вмираючої матері - Общини братської - своїм синам і дочкам, яким вручає вона багатства свої і призначає спадкоємців" [7, с. 118].

У 1650 році Коменській одержує чергову пропозицію високих персон - князь Сигизмунд Ракоци запропонував йому здійснити реформу трансильваньских шкіл у Верхній Угорщині. 13 лютого 1651 року почалося викладання по новій системі в місті Шарош-Патак. Успіхи викладацької діяльності примушують відмовитися Каменського від політичної діяльності, він починає роботу над "Світом плотських речей в картинках", мабуть, однією з перших робіт подібного роду в історії європейської педагогіки. Він складає пісенно-драматичну збірку "Школа-гра" для навчання дітей латинській мові.

Налагодивши діяльність нової школи Коменський покинув господарів "... на початку червня 1654 року, і далеко за міські ворота проводжали вчителя натовпу городян, професори і студенти Шарош-Патака". [7, с. 140]

І знов в роботу педагог втручається війна. Польща, окупована Швецією повстала, і 27 квітня 1656 року польські партизани обложили Лешно. Місто лягло і почалася різанина протестантів. Коменський біг з міста. Коменський втратив все майно, накопичене за 28 років, і, що більш жахливе для нащадків, велику частину своїх рукописів. Багато протестантських центрів навперебій зазивали до себе Яна Амоса. Він вирішив вибрати для свого поселення Амстердам (столицю Батавії). Син давнього покровителя Коменського Лаврентій де Гєєр узявся оплачувати працю педагога і видання його творів. Результати не забарилися. У Нюрнберзі виходить "Мир плотських речей в картинках". У 1657-1658 році видана нарешті "Велика дидактика" в чотирьох томах. Книгу чекав оглушливий успіх. "Сам автор перестав зневажливо відноситися до свого творіння, вважаючи його гальмом для важливішої "Пансофії". [7, с. 153] Учений починає роботу над "Загальною мудрістю".

І знов війна. Англія і Нідерланди, безперервно розширюючи свої колонії в Новому Світі, потрапили у конфлікту. Проте, авторитет Коменського в той момент вже стояв на недосяжній висоті. По заклику педагога воюючі сторони уклали мирний договір. Результатом життєвих роздумів про власні колізії і долю Європи стає праця "Загальне виправлення". У цій всеосяжній праці разом з наївними, ідеалістичними думками Коменській малює вигляд пристрою миру, знайомого жителям другої половини XX століття.

Поступово роки і знегоди беруть своє. Останні роботи Коменського він вже диктує. У листопаді 1670 року Яна Амоса Коменського не стало.

1.2 Філософські основи педагогічної системи Коменського

Кажучи про Яна Амоса Коменського ми повинні враховувати його різнорідну діяльність. Він і публіцист, і проповідник, і політик, і педагог. Сам же для себе він обирав найголовнішою справою філософію.

"... Очолюючій ідеї філософії Коменського і його розуміння людини є старе уявлення його "єретичних" попередників про те, що людина може і повинна досягти досконалості, втраченої багато століть назад в пучину гріхів і зла. Цю тріаду історичної долі і перспективи роду людського після Коменського повторили Руссо і Фейєрбах". [7, с. 180].

Філософія Коменського була перш за все виправданням існування людини в бурхливому світі. Ще навчаючись в Гернборнськом університеті у професора Альштеда він формулює три основні принципи своєї діяльності.

"Перш за все це спрага охопити повністю величезний потік нових знань і відкриттів, який в ту епоху дійсно переливався через край прямо на очах. Друге - необхідність підпорядкувати неосяжні масштаби науки певній системі, а точніше, вивести з неї певну систему. І нарешті - прагнення при всій різнорідності пізнаваного "матеріалу" прийти в його розумінні до загальної гармонії, яка, особливо на перших порах, повинна була усунути суперечність між науковим пізнанням і істиною, що "явить" в Священному писанні". [8, с.161.]

Філософія часто стикається з навчанням. Багато хто з класичних філософів був одночасно і педагогами. Вища університетська освіта в Західній Європі від народження до сьогоднішніх днів нерозривно пов'язана з філософським знанням. Але ні в одному навчанні, окрім дидактики Яна Амоса Коменського, ми не спостерігаємо такого взаємопроникнення ідей філософії і педагогіки.

Коменський живе в у свій час з багатьма відомими особами людської історії. Серед його сучасників називають Шекспіра і Сервантеса, Лопе та Вега, Меркатор, Бруно, Коперник, Декарт, Гоббс, Спіноза і Гассенді, відомо, що Ян Амос близько був знайомий з Рембрандтом в останній період свого життя. Коменський стояв на порозі двох епох. У його час формувалося обличчя сучасної науки, її методологія і методи.

Добре знайомий з працями античних авторів, таких Платон, Аристотель, Плутарх, Сенека, Коменський підхоплює традицію античного відношення до людини. Із його точки зору мета людини - використовувати дані Богом якості для досягнення гармонії людського духу з навколишнім світом. Така гармонія "космічного" характеру є однією з найпрогресивніших ідей старогрецьких і римських мислителів.

Той, що сам неодноразово пережив жахи війни Коменський вважає, що людина повинна спожити всі свої сили на знищення війни. У трактаті "Панегерсия" він вигукує: "Якщо всі ми - громадяни Всесвіту, що заважає нам з'єднатися і жити за єдиними законами?" [8, з. 157]

У його працях виявляється характерна для слов'янізму межа - прославляння "загальної справи", яка повинна об'єднати всіх людей Землі в єдину сукупність.

Звертаючись до особи Сократа, він указує, що значення праць античного автора полягає перш за все у тому, що він відступив від "мудрування" і перейшов до етичної філософії. Особливо виділяє Коменський в праці Платона "Апологія Сократа" ідею про те, що для отримання істинної мудрості необхідно розвивати власну мову. Мудре красномовство, або риторика в педагогічній системі Коменського складає важливу частину. Дотепер багато чеських учених відзначають внесок Яна Амоса у розвиток сучасної літературної чеської мови.

Як істинно віруюча людина Коменський не міг обійти увагою творчість Платона, родоначальника наукової ідеалістичної філософії. При відкритті школи в Патаке, педагог виголосив промову, відому як "Про користь точного найменування речей". "У ній річ, її найменування, пізнання речі, значення цього пізнання розглянуті в глибокому філософському аспекті... пізнання охоплює речі в їх розвитку..." [5, з. 68]

Не випадкове підняте Коменським питання про суть речей і поняття про річ. Суперечка номіналістів і реалістів із цього приводу знаменувала собою практично всі Середні століття. Лише з приходом Нового часу, філософів прогресивної формації ця проблема втратила свою минулу гостроту. "... Якщо поняття не відповідають речам, які вони повинні відображати, то вони стають нетвердими, хисткими, сумнівними". [5, з. 68] Коменський відходить від методів схоластики і патристики, які вважали, що можна пізнати мир не вдаючись до реальних речей.

Сам володіючи безперечними задатками філософії, Коменський, тим менш чітко відділяє язичницьке знання від християнського, висміює багатьох із стародавніх авторитетів. "... Пройнята сарказмом критика філософів ведеться впродовж всього оповідання". [5, с. 71] (Йдеться про працю "Лабіринт світла і рай серця")

Але навіть більш ніж язичництво Ян Амос Коменський не любить самовихваляння. Він вважає, що зайва зарозумілість метафізик, фізиків, астрономів, політиків, математиків і богословів породжує спотворення істини в їх працях. Крім того, на шляху наукового прогресу стоїть ряд утруднень.

"Справді геніальні думки розвиває Коменський, кажучи про три причини трудності наукових занять. Першою причиною він рахує рабський спосіб постановки занять; другою причиною - порочний спосіб вивчення речей, коли що вчаться не навчають речам, а лише розказують їм про речі; третя причина - недосконалість методу.

Точно також існують три причини того, що істина в книгах, в літературі страждає. Ці причини такі: а) розбіжності між науками; б) недостатній внутрішній зв'язок методу з самими речами; у) частиною недбалість, частиною недоречна пишнота виразів і стилю". [5, с. 75]

З цих науково-методологічних посилок напряму витікає педагогічний метод Яна Амоса Коменського. Він виганяє з своєї школи відсталість, тупе зубріння і байдужість учнів. Натомість Коменській віддає перевагу поясненню речей і процесів, визнає безкрайній політ творчої думки.

"Коменський вимагає демонстративності при поясненні речей, при їх викладі, а це - не що інше, як наочність. Крім того, він вимагає обґрунтування, що спирається на причини і їх найближчі слідства. Одним словом, головне, необхідне полягає в тому, щоб речі вивчалися (пізнавалися) на підставі самих речей, а не по їх зовнішніх ознаках." [5, с. 78]

Центральним пунктом філософського навчання Коменського є його праця «Пансофія». «Пансофія - загальна мудрість, дзеркало світової машини (закономірностей сукупності предметів). У основі її лежать три пізнавальні принципи: відчуття (відчуття), розум, божественне одкровення». [5, с. 96]

Провідні фахівці минулого періоду бачили в Коменському одночасно двох людей - матеріаліста, справжнього ученого, і боязкого ідеаліста, що рятується від переслідування інквізиції нальотом релігійності. Проте, виходячи з сучасних уявлень про філософію, потрібно сказати, що така точка зору є дещо однобокою. У Коменському уживалася один-єдина людина - протестант. І саме як протестант він повстає проти догматизму католицької філософії, і в той же час він глибоко і щиро вірує в Христа. Як віруюча людина, він сам обмежує власне пізнання певними рамками - моральними і релігійними.

Даний період розвитку науки і філософії характеризується перш за все розвитком механістичних уявлень. Не відходить від вимог епохи і Коменський. Він розуміє практичну діяльність суб'єкта досить одноманітно - як виготовлення окремих предметів (речей) власними руками. Він вважає, що «школи повинні учити: 1) теорії, 2) практиці і 3) вживанню всіх хороших і корисних речей». [5, с. 81]

Коменський намагався зв'язати теоретичне і практичне пізнання. З його механістичного відношення до пізнання напряму витікає його педагогічна діяльність. «Коменський завжди розвивав в учнях самостійність в мисленні, в мові, практиці і в застосуванні, як єдину основу для придбання міцного знання , чесноти до блаженства». [5, с. 81]

Характерною для педагогічної філософії Коменського є побудова його теорії пізнання за принципом тріади. Він називає таку тріаду трьома ступенями мудрості.

Перша з них - теорія. Вслід за Декартом він висуває правила пізнання, що складаються з декількох етапів: представлення предмету з усіх боків, розкладання проблеми на декілька складових частин, і автопсія (природна схильність людини самостійно розглядати і споглядати матеріальні предмети зовнішнього світу).

На другому ступені - практиці так само три рівні. Спочатку учень повинен одержати зразок речі, з'ясувати собі значення діяльності. Потім індуктивним методом людина з'ясовує як з частин вивчається може вийти ціла річ. І, нарешті, мудро наслідуючи умілим, повторюючи їх дії скоювати автопраксію (самоутвердження).

Завершенням тріади діяльності, по Коменському, виступає хресис (застосування). В першу чергу воно починається із з'ясування функціональної суті речі, потім знаходження правильного способу застосування речі. І, головне, «застосовувати вже здобуте знання тільки на добре» [5, с. 86].

Філософія Коменського пропонує розроблену методику наукового збагнення миру, розумну систему переходу від теоретичної до практичної діяльності і навпаки. Але в цілому філософія Коменського виявляє нам дві сторони свого навчання: перш за все вона підлегла головній задачі - педагогіці, з другого боку, задумавши цільну систему пансофії, він не зміг довести її до кінця. Очевидна причина того, що Ян Амос не зміг довести задумане до кінця, стан розпачу, в якому він знаходився постійно. Не встигнувши розв'язати одну проблему, він переходив до іншої. В результаті в загальній канві пансофії Коменського там і тут чекають провали.

Я.А.Коменський - син своєї епохи і в його світогляді відбилися суперечності перехідного періоду від феодалізму до капіталізму,боротьби прихильників Реформації та Контрреформації. Він був активним діячем релігійної організації і в той же час устремління Коменського - і наукові, і практичні - були спрямовані в реальний світ і на покращення життя в ньому.

Характерні риси світогляду Коменського:

1)демократизм, запозичений ним у сектантських рухів ХV- XVII ст., що проявлявся в глибокій симпатії до трудящих і негативному ставленні до дворянства і католицької церкви;

2) гуманізм, життєрадість, оптимізм, що склались під впливом епохи Відродження;

3)сенсуалізм, запозичений у натурфілософа Ф.Бекона, згідно з яким вихідним началом пізнання є відчуття, досвід

4)релігійність,вихідним положенням якої є теза Коменського про те, що назвав себе Бог альфою і омегою, початком і кінцем всіх речей, з нього ж, ним же і в ньому ж вся сутність. Коменський вважає,що вся природа і людина створення Богом.

В його філософській думці першочерговим було питання про те, що становить собою дитина і які завдання виховання.

За своїми філософськими поглядами Коменський був близький до матеріалістичного сенсуалізму, який самому Коменському представлявся філософією простого народу. Визнаючи три джерела пізнання - почуття, розум і віру, Коменський головне значення надавав органам почуттів. У розвитку пізнання він розрізняв 3 ступеня - емпіричну, наукову і практичну. Він вважав, що загальна освіта, створення нової школи допоможуть виховувати дітей у дусі гуманізму.

Разом з тим у визначенні мети виховання у Коменського виразно відчувається вплив релігійної ідеології: він говорить про підготовку людини до вічного життя.

Виходячи з пізнання світу, Коменський вважав пізнаваними і всі явища, пов'язані з педагогічним процесом, роблячи висновок про можливість керувати ним. Оскільки людина є частиною природи, то, на думку Коменського, він повинен підкорятися загальним її законам і всі педагогічні засоби повинні бути природо відповідними . Разом з цим принципом природовідповідного виховання, за Коменським, припускає вивчення законів духовного життя людини і узгодження з ними всіх педагогічних впливів.

Питання виховання і навчання Коменський розглядав у нерозривній єдності. Дидактику він трактував як теорію освіти і навчання і як теорію виховання. Коменський закликав давати всієї молоді широке універсальну освіту, вважав необхідним зв'язати всю освітню роботу з навчанням мовам - спочатку рідного, потім латинської - як мови науки, культури того часу.

У навчальному методі, який Коменський тлумачив розширено, найвагомішим він вважав порядок і природність. Звідси у Коменського витікали основні вимоги до навчання: починати навчання треба якомога раніше, навчальний матеріал повинен відповідати віку учнів. Коменській був переконаний в тому, що розум людини спроможний охопити все, тільки для цього в навчанні треба дотримуватися послідовне і поступове просування вперед, слідуючи від близького до далекого, від знайомого до незнайомого, від цілого до часткового, домагаючись того, щоб учні засвоювали систему знань, а не уривчасті відомості. Коменській вважав, що необхідно з дитинства виробляти позитивні моральні якості (справедливість, помірність, мужність, причому під останнім він розумів, зокрема, наполегливість у праці та ін.) Важливу роль в моральному вихованні він відводив прикладу дорослих, систематичному привчанню дітей до корисної діяльності і до виконання правил поведінки.

Коменський зробив величезний вплив на розвиток світової педагогіки та шкільної практики. Багато його дидактичні положення увійшли в сучасну теорію навчання.

Розділ 2. Класно-урочна система навчання

2.1 Виникнення класно-урочної системи навчання

Я.А. Коменського вважають батьком дидактики. Він уперше створив ґрунтовне вчення про сутність, основні принципи і методи навчання, класно-урочну систему. У «Великій дидактиці» учений визначив сутність і завдання освіти, яка покликана служити людині для вдосконалення її розуму, мови і рук, щоб вона могла все потрібне розумно споглядати, висловлювати словами і здійснювати в дії. Коменський виступав за енциклопедичність, посильність і доцільність змісту освіти, єдність і наступність шкіл усіх типів, пропонував концентричний спосіб розміщення навчального матеріалу.

У своїх творах він обґрунтував основні принципи навчання: наочності, свідомості, міцності, послідовності та систематичності, посильності, емоційності. На його думку, їх дотримання зробить навчання легким, ґрунтовним і коротким.

Учений увів поняття навчального року з поділом його на чверті та канікули, запровадив перевідні іспити в кінці року, різні види контролю й перевірки успішності учнів, розмірковував про організацію навчального дня в школі. Велика його заслуга в тому, що він запровадив класно-урочну систему навчання; вимагав починати навчання в школах щороку в один день і час; старанно розподіляти навчальний матеріал за роками навчання, одночасно вчити певну кількість учнів (клас) і переводити їх з одного класу до іншого. Класно-урочна система навчання утвердилася в школах усього світу.

Я.-А. Коменський створив нові підручники замість застарілих середньовічних. Найвідоміші з них -- «Відкриті двері мов і всіх наук», «Видимий світ у малюнках». Вважав, що підручники мають бути окремими для кожного класу, доступними для розуміння учнями, написані гарною мовою, відповідати вікові дітей; у них не повинно бути нічого зайвого.

Видатний педагог багато уваги приділяв моральному вихованню та шкільній дисципліні, був переконаний, що освіта людини повинна сприяти підвищенню її моральності, формуванню мудрості, помірності, мужності й справедливості -- головних моральних якостей гуманної людини. До основних засобів морального виховання відносив приклади порядного життя батьків, учителів, товаришів, вправи, привчання, дисципліну. Особливу увагу звертав на шкільну дисципліну, яку розглядав і як незмінний порядок шкільного життя, обов'язковий для всіх, і як умову правильної організації навчання й виховання, і як систему покарань, засіб впливу на школярів («школа без дисципліни є млин без води»). Головним засобом дисциплінування вважав авторитет учителя, у крайніх випадках допускав і тілесні покарання (за богохульство, за вперту неслухняність і свідому непокору вчителеві, за пиху, недоброзичливість, відмову допомогти товаришеві в навчанні).

Я.-А. Коменський наголошував на тому, що успіхи школи в навчанні й вихованні учнів залежать передусім від учителя. Ця професія є «найпочеснішою під сонцем», а тому «найкращі з-поміж людей нехай будуть учителями». Педагог повинен любити свою справу, бути працьовитим, ентузіастом, сповненим життя, діяльним і чуйним, любити учнів, ставитися до них по-батьківськи, бути високоосвіченою людиною, живою бібліотекою і завжди прагнути до збагачення своїх знань і досвіду, добре володіти методикою передання знань учням. У педагогові він бачив не лише вчителя, а й вихователя.

Класно-урочна система є найважливішим винаходом у дидактиці. Вона здолала довгий і складний шлях, прийшовши на зміну індивідуальному навчанню, яке широко застосовувалося в школах стародавнього світу і середньовіччя.

Сформовані до 6 ст. до н. е.. в Древній Греції спартанська і афінська системи виховання передбачали єдиний вік вступу до школи (7 років), організацію навчання на декількох рівнях за встановленими навчальним планам, створення стійких груп учнів, з якими окремі види занять проводилися одночасно (Спарта). Що виникли в ранньому середньовіччі монастирські і соборні школи мали твердий розклад, точно певну тривалість занять. В епоху Відродження (14-16 ст.) У ряді шкіл застосовувалося об'єднання учнів у класах по знаннях. Розроблена Ф. Меланхтона система організації німецьких шкіл (1528) передбачала поділ на класи школи, містила навчальні плани та програми навчання в кожному з них; ідеї Меланхтона були реалізовані на практиці Страсбурзькій класичної латинської гімназією І. Штурма (заснована 1538). Цим був покладений початок плану організації навчання «один клас - один рік», який лежить в основі класно-урочної системи навчання. У відкритих в 2-й половині 16 ст. єзуїтських школи та колегіуми учні поділялися на класи за знаннями й застосовувалися елементи одночасного навчання всіх учнів класу. У 16 ст. у братських школах Південно-Західної Русі (Львівської, Луцької та ін) учні поділялися на класи і заняття з кожним класом проводилися за спеціальним розкладом.

Деякі риси класно-урочної системи мали місце в середні віки в монастирських школах (класи, парти, кафедра вчителя, Дзвінки перед початком і наприкінці занять). В епоху Відродження з явився поділ дітей на класи за знаннями, стали вводитися навчальні плани, урізноманітнювалися методи і прийоми навчання. Класно-урочна система була прийнята також в {єзуїтських школах і колегіумах. У 20-30-х роках XVI століття класно-урочна система застосовувалась у загальнодоступних школах Чехії, Польщі, Угорщини, Литви, Саксонії та в інших країнах.

Творцем класно-урочної системи справедливо вважають Яна Амоса Коменського, який перевірив, удосконалив і використовував її основні принципи при організації шкіл у Чехії і Польщі. У «Великій дидактиці» і в «Законах упорядженої школи» (1633-1638) він узагальнив величезний досвід, оформив контури класно-урочної системи, яка вже понад 350 років панує як форма організації навчально-виховного процесу в школах усього світу.

Одна з найбільших заслуг Коменського - розробка найважливіших питань классно-урочної системи навчання і обґрунтування уроку як форми організації навчання в школі.

Виникнення елементів классно-урочної системи в ХVI-XVII ст. пояснюється тим, що індивідуальне і побудоване на зазубрюванні навчання не відповідало духу епохи. Потреба в ефективнішій освіті, в якій був кровно зацікавлений новий класс- буржуазія, вимагала нової форми навчання . спираючись на досвід навчання, побудованого за урочною системою( школи чеських братів,братської школи України і Білорусі XVI- XVII ст. ), а також на власну практику, Коменський дав теоретичне обґрунтування классно-урочної системи навчання. Він піддав різкій критиці пануючий в його час шкільний режим взагалі та індивідуально-групову форму організації занять особливо.

Необхідними умовами правильної організації навчальної роботи Коменський вважав: 1) клас з незмінним складом учнів і приблизно однаковим рівнем розвитку; 2) твердо визначений час занять; 3) послідовне чергування занять і перерв; 4) одночасну роботу вчителя з усім класом.

Коменський визначив тривалість уроку однією годиною. Кожна година, на його думку, повинна бути частиною того часу, що виділений для вивчення предмета. Кожна година повинна мати своє конкретне завдання. « Клас є не що інше, як об'єднання однаково встигаючих учнів для того, щоб легше можна було вести разом до однієї і тієї ж мети всіх, хто зайнятий одним і тим же і ставиться до навчання з однаковою старанністю»

Коменський вважає, що час, виділений для уроку, повинен бути розумно використаний.[15.c.153-154]

Цікаві і важливі погляди Коменського відносно структурної побудови уроку. Він розрізняє три частини уроку: початок - відновлення в пам'яті учнів пройденого, опитування і створення уваги; продовження - показ, сприймання, роз'яснення; закінчення - вправа, оволодіння, використання.

Для того, щоб урок проходив успішно, вчитель, на думку Коменського, повинен дотримуватися таких вимог:

1. Завжди прагнути повідомляти що-небудь, що приносило б задоволення і користь; таким чином учні будуть приступати до справ из бажанням і з уже пробудженою увагою.

2. Шляхом постановки питань підвести до сприймання нового матеріалу.

3. Стоячи на більш високому місці, він повинен кидати погляди навкруги і не допускати, щоб хто-небудь займався чим-небудь іншим, крім того, що дивитись на вчителя.

4. звертаючись до зовнішніх чуттів, максимально використовувати наочність, підтримувати інтерес.

5. перервавши мову, запитувати: такий-то, такий-то, що я тільки що сказав? Повторив - добиваючись уваги і уважності.

6. коли урок закінчено, треба дати можливість самим учням запитувати учителя, про що вони хочуть почути. Хто частіше піднімає корисні питання, того слід частіше хвалити, щоб в інших не було браку в зразках старанності.

До хиб у висловлюваннях Коменського відносно організації навчальної роботи треба віднести його припущення, що одного вчителя досить для якого завгодно числа учнів. В інших місцях своїх творів він висловлюється конкретніше, вважаючи, що один учитель може навчати 300 учнів. У цьому позначився певний механіцизм Коменського, надмірна віра в силу «єдиного методу». Коменський пропонував поділити всіх учнів на десятки і заняття з кожним десятком доручити під керівництвом учителя кращим учням (декуріонам).

Одним з центральних питань в дидактиці Коменського є питання про методи навчання. « Метод навчання повинен зменшувати важкодоступність навчання з тим, щоб воно не викликало в учнів незадоволення і не відвертало їх від подальших занять»[17]. З точки зору успішності навчання Коменський надає особливого значення використанню таких методів, які забезпечують свідоме, легке, ґрунтовне засвоєння матеріалу, що вивчається.

З точки зору ґрунтовності навчання важливими є вказівки Коменського про самостійну роботу учня і про виконання необхідних записів. Він радить, щоб учні переписували в свої щоденники, пам'ятні зошити чи збірники те, що вони чують чи читають в книгах: Коменський цілком справедливо вказував, яке велике значення для міцного оволодіння знаннями має переказування учнями вивченого матеріалу, його передача, взаємний обмін знаннями. « Твоє знання ніщо, якщо інший не знає, що ти це знаєш»[18]. « Дуже правильне відоме положення: «Хто вчить інших, вчиться сам» - не тільки тому, що, повторюючи, він закріплює в собі знання, але також і тому, що отримує можливість глибше проникати в речі».[19]

Одним із способів забезпечити ґрунтовність знань Коменський вважав практику питань з боку учнів. « Якомога більше питати, запитане засвоювати, тому, що засвоїв, навчати - ці три правила дають можливість учневі перемагати вчителя»[19]

На особливу увагу в теорії навчання Коменського заслуговує його вимога того, щоб в процесі навчання була врахована обдарованість учня і щоб метод навчання повністю відповідав завданню розвитку цієї обдарованості в потрібному напрямку.

Багато уваги Коменський приділяв надзвичайно актуальній проблемі - визначенню змісту освіти, на які вказував Я.А.Коменський:

- принцип доцільності: « Який смисл вивчати те знання, яке не принесе користі?»

- принцип енциклопедичності знань. При цьому реальні учбові предмети Коменський подавав раніше від формальних;

- принцип посильності. Матеріал повинен відповідати силам учня;

- принцип концентричності.» З самого початку юнакам, яким треба дати освіту, слід дати основи загальної освіти, тобто розподілити учбовий матеріл так, щоб наступні потім заняття не вносили нічого нового, а становила тільки деякий розвиток отриманих знань»

Коменський розробив для кожного етапу навчання обсяг учбового матеріалу, висловив ряд цінних теоретичних думок про те, яким повинен бути підручник. Його не задовольняли існуючі шкільні книги не лише за змістом, але й методичної точки зору. Найважливіші вимоги Коменського до підручників:

- підручник повинен бути невеликим за обсягом, але містити достатньо повний навчальний матеріал;

- книги повинні бути написані дуже точно і доступно, щоб давали дітям таке висвітлення, завдяки якому вони зрозуміли б самі, навіть без вчителя;

- книги повинні бути проілюстровані;

- матеріал в підручнику повинен бути розташований систематично;

- не слід допускати книг, що не мають відношення до справи;

- зміст книг повинен бути накреслений на стінах класних кімнат( коротку тексти, картини, емблеми тощо).

Цікаві і важливі погляди Коменського відносно структурної побудови уроку. Він розрізняє три частини уроку: початок -- відновлення в пам'яті учнів пройденого, опитування і створення уваги; продовження -- показ, сприймання, роз'яснення; закінчення -- вправа, оволодіння, використання.

На кожному уроці треба виділяти час для опитування учнів, для пояснення нового матеріалу і для вправ по закріпленню вивченого. Кожний урок повинен мати строго визначену тему і головне завдання.

До хиб у висловлюваннях Коменського відносно організації навчальної роботи треба віднести його припущення, що одного вчителя досить для якого завгодно числа учнів. В інших місцях своїх творів він висловлюється конкретніше, вважаючи, що один учитель зможе навчати 300 учнів. У цьому позначився певний механіцизм Коменського, надмірна віра в силу «єдиного методу».

Отже, творцем класно-урочної системи справедливо вважають Яна Амоса Коменського, який перевірив, удосконалив і використовував її основні принципи при організації шкіл у Чехії і Польщі. У «Великій дидактиці» і в «Законах упорядженої школи» (1633-1638) він узагальнив величезний досвід, оформив контури класно-урочної системи, яка вже понад 350 років панує як форма організації навчально-виховного процесу в школах усього світу.

2.2 Сучасне використання класно-урочної системи навчання

Класно-урочна система навчання, організація навчального процесу, при якій учні групуються для проведення занять у колективи, що зберігають свій склад протягом встановленого періоду часу (звичайно навчального року), - класи, а провідною формою навчання є урок. У загальній схемі організації класно-урочній системі навчання чітко виділяються вертикальну та горизонтальну з'єднання класів. Вертикально вони надбудовуються один над іншим, що відображає змістовно-тимчасові (частина навчального курсу - один рік) ступені у навчанні, на яких знаходяться учні, і позначаються порядковими числівниками. Горизонтально - один біля одного - розташовуються класи, які працюють за тим же навчальними планами та програмами, такі класи називають «паралельними» і зазвичай позначаються літерами при числівників, що відображають їхнє місце по вертикалі. Якщо угрупування учнів проводиться на основі особливих критеріїв і для різних цілей, повного подібності по горизонталі може не бути, наприклад між звичайними та спеціалізованими класами

У процесі розвитку і вдосконалення класно-урочної системи навчання в кінці 19-початку 20 ст., коли деякі країни прийняли закони про обов'язкове навчання, виявився ряд складних і актуальних проблем: класифікація учнів, переклад в наступні класи, індивідуалізація навчання та ін Школи капіталістичних країн (США, Великобританія та ін) вже на початку 20 ст. зробили спроби вирішити ці проблеми за допомогою розподілу учнів у паралельних класах за здібностями. Це призвело до виникнення «сильних», «середніх», «слабких» класів та відповідної диференціації навчальних програм, термінів вивчення матеріалу, методів викладання, в результаті чого можливість переходу з «слабких» в «середні» і «сильні» класи фактично виключалася. Угрупування проводилася відповідно до свідчень тестових випробувань розумової обдарованості і стала використовуватися правлячими колами буржуазних країн в якості одного із засобів класової селекції учнів. Некритичне застосування педології такої методики класифікації учнів в умовах радянської школи була засуджена постановою ЦК ВКП (б) від 4 липня 1936 «Про педологічні перекручення в системі Наркомпросом».

Аналіз даних теорії та практики навчання показує, що ідея угрупування учнів за здібностями має подвійну природу: теоретично припускаючи певні організаційні переваги, вона включає ряд вкрай небажаних наслідків, насамперед у гуманне ставлення. Вона і практично нездійсненна з багатьох причин, з яких головними є відсутність науково обґрунтованих способів об'єктивного вимірювання здібностей учнів і неминуче порушення однорідності складу класу (навіть якщо б вдалося досягти її за допомогою тих чи інших методик класифікації) через нерівномірність розвитку учнів і відмінностей в їх інтереси, уподобання.

У масових загальноосвітніх школах учні одного й того ж класу відрізняються один від одного здібностями, схильностями, інтересами. Працювати в таких класах, природно, складніше, але досвід кращих шкіл та вчителів свідчить, що ці труднощі подоланні. Розвиток інтересів і здібностей кожного учня, формування творчої індивідуальності забезпечується поєднанням досить гнучких і різноманітних видів навчання на уроках з факультативними заняттями і різними формами позакласної та позашкільної роботи.

Удосконалюванню К.-у. с. н. Багато в чому сприяли дослідження радянських дидактів. В умовах радянської школи класно-урочна система навчання забезпечує чіткість організації навчальної роботи, щодо безперервного педагогічного керівництва учнів, їх продуктивну пізнавальну діяльність, зберігає особисті відносини між учителем і учнями, а також між самими учнями і сприяє створенню учнівського колективу, який стає ефективним інструментом не тільки навчання, але і виховання учнів. У старших класах шкіл класно-урочна система навчання застосовується в поєднанні з елементами лекційно-семінарської системи. Крім загальноосвітніх шкіл, класно-урочна система навчання використовується у професійно-технічних училищах і середніх спеціальних навчальних закладах

У сучасній школі класно-урочна форма організації навчання переважає у школах світу, незважаючи на те, що дидактичним поняттям «клас», «урок» вже близько 400 років. Наприкінці XIX століття розпочалися активні пошуки шляхів удосконалення класно-урочної системи. Вони проводилися у двох напрямах: пошуку нових систем навчання і шляхів удосконалення, модифікації і модернізації класно-урочної системи згідно з новими вимогами суспільства і досягненнями психолого-педагогічної науки.

Першу спробу модернізації класно-урочної системи організації навчання здійснили у 1798 році англійський священик Л. Белл і вчитель Дж. Ланкастер, основною метою якої було збільшення кількості учнів, яких навчає один учитель. Це було обумовлено потребою великого машинного виробництва у значній кількості кваліфікованих робітників. Для підготовки робітників необхідно було збільшити кількість шкіл, а, отже, і контингент учителів, які б навчали значно більшу кількість учнів. Так виникла белл-ланкастерська система взаємного навчання. Автори системи застосували її одночасно в Англії та Індії.

Вони спробували використати у ролі викладачів самих учнів. Старші учні під керівництвом учителя вивчали матеріал самостійно, а потім, отримавши відповідні інструкції, навчали своїх молодших товаришів. Таким чином, один учитель за допомогою учнів-посередників міг навчати 200-300 дітей різного віку. Проте ця система не набула широкого поширення, оскільки недоліки в організації не забезпечували необхідного рівня підготовки учнів.[20]

У США, Японії, у багатьох європейських країнах класно-урочна система зберігається лише в молодших (1-6) класах, а далі навчання організовується добровільно у факультативних групах. В останнє десятиріччя класно-урочна система навчання збагатилася новими теоріями цілісності, проблемно-розвиваючого та програмованого навчання, крупноблочної системи викладання, особистісно-орієнтованого навчання, диференціації та індивідуалізації навчальної роботи, самостійної роботи учнів та ін. У систему навчальних занять міцно ввійшли спостереження, демонстрації і різноманітні лабораторні роботи, екскурсії, використання технічних засобів навчання, опорних таблиць-сигналів, навчальні модулі, стандартизація, 12-бальне оцінювання та тематичний облік знань учнів, діалог.

Класно-урочна система потребує вдосконалення навчального процесу диференціацією завдань і методики навчання залежно від можливостей учнів. Навчально-виховний процес, що враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов -- диференційованим навчанням.

У навчальному процесі застосовують такі види диференціювання.

- За здібностями. Учнів розподіляють на навчальні групи за загальними або за окремими здібностями. У першому випадку за результатами успішності учнів розподіляють по класах А, Б, В і навчають за відповідними програмами. Можливі переведення з одного класу до іншого. У другому випадку їх групують за здібностями до певної групи предметів (гуманітарних, природничих, фізико-математичних).

- За відсутністю здібностей. Учнів, що не встигають з тих чи тих предметів, групують у класи, в яких ці предмети вивчають за менш складною програмою і в меншому обсязі (такий розподіл за класами дуже поширений у Франції). Найбільший недолік такого диференціювання в тому, що учні здобувають неоднакову освіту й тому не мають рівних можливостей для її продовження.

- За майбутньою професією. Навчання дітей у школах музичних, художніх, з поглибленим вивченням іноземних мов.

- За інтересами учнів. Навчання в класах або школах з поглибленим вивченням фізики, математики, хімії, інших предметів. Такі класи створюють у школах за умови великої кількості учнів, які виявляють підвищений інтерес до певних предметів, їх формують з восьмого року навчання, коли учні вже отримали певний рівень загальноосвітньої підготовки, на базі якої можна організувати диференційоване навчання.

- За талантами дітей. Пошук талановитих дітей і створення умов для їх всебічного розвитку. Пошук здійснюють через проведення різноманітних конкурсів, олімпіад.

Класно-урочна система має в школах України такі організаційні ознаки:

1. Комплектування класів у межах єдиного віку та чисельності згідно з Положеннями про загальноосвітню середню школу та інші навчально-виховні заклади.

2. Основною формою організації навчального процесу є урок.

3. До уроків додаються інші форми навчання в класі.

4. Відвідування уроків школярами є обов'язковим.

5. Навчальний рік поділяється на семестри, між якими є канікули.

Ці організаційні ознаки потрібно сприймати як фундамент організації всієї діяльності школи, а класно-урочну систему як одну із започаткованих людством ознак культури не тільки в освіті, ай в науці.

Висновки

Ян Амос Коменський- видатний чеський мислитель , який народився у невеличкому містечку Нівніце у 1592 році в сім'ї мірошника, вважається фундатором наукової педагогіки. Жив і творив у період переходу від середньовіччя до нового часу, для якого була характерна боротьба між феодалізмом і капіталістичними елементами, що зароджувались і бурхливо розвивались. У 1960 році, у м. Лешно він пише грандіозні твори, величезні здобутки педагогіки, « Велика дидактика», «Материнська школа», « Відкриті двері до мов і всіх наук» та ін. Останні роки жив у Амстердамі, помер у 1670 р.

Педагогічним поглядам і педагогічній діяльності Коменського були притаманні демократизм, гуманізм, життєрадісність, релігійність - визнання Бога як першопричини появи природи і людини: сенсуалізм, згідно з яким началом пізнання є відчуття, досвід. У його світогляді сенсуалізм виступав у суперечність з релігійністю, демократизмом, просвітительством, що зумовило двоїстість підходу вченого до основних питань педагогіки. Філософія Коменського була перш за все виправданням існування людини в бурхливому світі.

Класно-урочна система є найважливішим винаходом у дидактиці. Вона здолала довгий і складний шлях, прийшовши на зміну індивідуальному навчанню, яке широко застосовувалося в школах стародавнього світу і середньовіччя.