Чергування як засіб виховання відповідальності у дітей дошкільного віку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Педагогічний коледж

ЛЬВІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

імені Івана Франка

КУРСОВА РОБОТА

з дошкільної педагогіки

«Чергування як засіб виховання відповідальності

у дітей дошкільного віку»

Виконала:

студентка групи ДШЗ-31

спеціальність «Дошкільне виховання»

заочної форми навчання

Пеприк Марія Ярославівна

Керівник роботи:

Лозинська Світлана Вікторівна

викладач педагогіки

Львів - 2009



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Загальна характеристика чергування як засобу виховання відповідальності у дітей дошкільного віку

1.1. Праця - моральна категорія

1.2. Чергування як форма організації праці дітей

1.3. Організація чергування у різновіковій групі дитячого садку

1.4. Обов'язки чергового у різновіковій групі і методика його організації

1.5. Використання педагогічної оцінки у виконанні позитивного ставлення старших дошкільників до трудових завдань

РОЗДІЛ ІІ. Дослідження чергування як засобу виховання відповідальності у дітей дошкільного віку

2.1 Проведення досліджень на формування відповідальності через чергування у дітей старшого дошкільного віку

2.2 Аналіз результатів досліджень

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Сучасний розвиток педагогічної науки в Україні характеризується пошуком нових фундаментальних підходів до побудови навчально-виховного процесу. Законом України «Про освіту», державними національними програмами «Освіта» та «Діти України»визначено, що особливої ваги набуває єдність виховних впливів на дитину протягом тривалого періоду ставлення особистості, починаючи з раннього дитинства. Це потребує формування у дитини стійких суспільно значущих способів поведінки, здатність до самостійного критичного мислення, соціальної та моральної зрілості. Однак, сфера моральних категорій для сприймання й усвідомлення дітьми старшого дошкільного віку обмежена, що ускладнює прилучення дитини до суспільних цінностей. Провідне значення серед них мають ті, які проявляються у спрямованості особистості на позитивні ставлення до навколишнього світу. Одним із показників засвоєння цих цінностей є відповідальність як інтегральна якість особистості.

Загальноприйнятним є положення про те, що в основу відповідальності дитини покладається рівень компетентності і її обізнаність, уміння вирішувати проблему, втілювати знання і цінності в практику повсякденного життя. Відповідальність є складовою самостійності дитини, її розвинутої самосвідомості, а дошкільна установа є тим виховним закладом, де розгортається цей процес.

Об'єкт дослідження: моральне виховання дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження: педагогічні умови формування початків відповідальної поведінки у дітей старшого дошкільного віку за допомогою організації чергування.

Мета: науково обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити методику виховання відповідальної перевірки у дітей старшого дошкільного віку, простежити особливості проявів відповідальності у різних умовах взаємодії дошкільників з оточуючими.

Гіпотеза дослідження: у дітей старшого дошкільного віку можуть бути сформовані основи відповідальної поведінки за наступних умов:

- сприятливого психологічного клімату взаємин дітей і дорослих, у якому у дітей виникає потребі у стосунках морально ціннісної спрямованості;

- коли діти старшого дошкільного віку оволодівають прийомами осмислення норм, аналізу ситуацій морального змісту, планування і оцінювання вчинків, вміють передбачати можливі способи поведінки і її результати, і на цій основі приймають усвідомлені етичні рішення;

- якщо норма відповідальності втілюється в практику самостійно здійснюваних вчинків.

Старшим дошкільникам доступне перенесення сформованої у процесі спрямованого педагогічного впливу готовності до відповідальної поведінки у реальні стосунки з дорослими і однолітками.

- Здійснити теоретичний аналіз поняття «відповідальність» та обґрунтувати необхідність представлення даної категорії на етапі дошкільного дитинства у формі моральної норми; визначити педагогічні умови підвищення ефективності процесу формування відповідальної поведінки.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЧЕРГУВАННЯ ЯК ЗАСОБУ ВИХОВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Праця - моральна категорія

Проблеми адаптації дитини до суспільних умов, набуття нею досвіду входження в людську спільноту були осердям виховної системи багатьох поколінь. Зокрема, значна увага зосереджувалась на моральному аспекті праці. Так, для Г.Сковороди ідеалом виступала гармонійно розвинена людина, яка пізнала радість творення у «спорідненій праці». У нього першого ми знаходимо праці як моральної категорії.

Украй важливою є висловлена К.Ушинським думка, що людське тіло, думка і серце потребують праці, а виховання має бути спрямоване на те, щоб, з одного боку, відкривати дитині можливість знайти для себе корисну діяльність, а з іншого - викликати невтомне бажання працювати.

На глибинних позиціях розуміння ролі праці у вихованні молодого покоління стояли Т.Шевченко, Л.Українка, І.Франко та інші видатні діячі культури України. В основі поглядів багатьох вітчизняних педагогів минулого та сучасного лежить принцип народного трудового виховання. Праця розглядається не лише як категорія економічна, а також як моральна та виховна, як внутрішня потреба людини, як першооснова буття. Їй відводиться першорядна роль у процесі ранньої соціалізації дитини, у засвоєнні нею досвіду ведення господарства, у формуванні трудових вмінь та навичок, основ ремесел, звичаїв, традицій народу. Тобто, йдеться про активну підготовку до майбутнього дорослого життя. Про нерозривну єдність морального і трудового виховання свідчить також глибинна мудрість українського народу, засвоюючи яку, дитина входить у світ праці, опановує моральні норми співжиття. Особлива роль в осмисленні засад народного трудового виховання належить В.Сухомлинському. Він підкреслює, що завдяки праці людина пізнає світи серцем, виокремлює ще один важливий її аспект - естетично-емоційно-чуттєвий.

Дослідник української етнопедагогіки М.Стельмахович ґрунтовно аналізує зміст морально-трудового виховання, чітко визначає його мету, завдання й найголовніші принципи, вироблені протягом століть. Саме у праці наш народ вбачав могутній виховний засіб та мірило людської порядності.

Виховання працьовитості, поваги до людини-трудівника, виховання відповідальності, дбайливе ставлення до предметів діяльності людини - важлива педагогічна проблема. Розглянемо питання залучення до праці з позиції ранньої соціалізації дитини.

Словник психолого-педагогічних термінів подає два наукові визначення поняття «соціалізація». Це відповідно:

- процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда;

- утвердження її як особистості;

- включення в суспільне життя як активної та дійової сили;

- процес входження особистості в соціальне середовище;

- пристосування до соціального середовища;

- освоєння соціальних ролей та функцій.

За визначенням В.Кузьменка, про соціальну компетентність дошкільняти свідчитимуть певні показники. Дитина:

- знає, що саме становить моральні цінності для даного колективу;

- варіює свою поведінку задля пошуку найбільш адекватної за тих чи тих умов;

- прагне впливати на інших для підтримки позитивних цінностей;

- узгоджує свою поведінку з поведінкою однолітків через само зіставлення;

- володіє умінням коректно (зі змістом та інтонацією) відстоювати власні інтереси.

Тобто, в дитини мають бути сформовані: чесність, сумлінність, охайність, доброзичливість; відповідальне ставлення до виконання трудових завдань та доручень; уміння доводити справу до кінця; діставати втіху від доброї роботи; бажання допомагати іншому; зацікавлення професіями дорослих; шанобливе ставлення до всього, що виготовлене людськими руками.

Таким чином, соціалізація дитини дошкільного віку - одна з передумов формування життєздатності особистості; вона найефективніше здійснюється у процесі виконання трудових завдань.

Проведемо паралель між давніми народними традиціями та сучасними тенденціями соціалізації дитини в посильній праці. У нас, українців, народження дитини сприймалося як прихід у світ нового трудівника чи трудівниці (баба-повитуха обрізувала пуповину хлопчика на сокирі - щоб був добрим майстром, а дівчинці на гребені - щоб була гарною рукодільницею). Про процес входження дитини у світ праці й засвоєння нею моральних норм дізнаємося з усної народної творчості. Вже в піснях, які співала мати над колискою, маємо спрямування на працю:

А ти, коте сірий, вимети нам сіни,

А ти, білуватий, прибери у хаті,

А ти, коте рудьку, та витопи грубку,

А ти, коте чорний, сідай в срібний човен,

Лови рибки повен.

А ти, кошенятко, колиши дитятко.

У забарвленнях, які чує мала («Сорока-ворона», «Печу, печу хлібчик»), також звучить мотив працьовитості й ледарства: лише той, хто працював одержує кашку. А потішна «Кують, кують ковалі, то великі, то малі» - містить схвалення трудового процесу, спільної роботи дорослих та дітей, допомоги дорослим, поваги до старших. Таких прикладів з усної народної творчості можна взяти безліч. Наприклад, прислів'я та приказки «Де вмілі руки й охота - там спора робота», «Краще на п'ять хвилин раніше, ніж на хвилину пізніше», «Коли став робити - то байдики не бити», «Доки не впріти, доти не вміти», «Не кажи - не вмію, а кажи - навчуся», «Зроби діло - гуляй сміло» вчать працьовитості та вихованню почуття обов'язку та відповідальності.

В.Сухомлинський влучно зазначав: «Народна педагогіка, яка знає чарівну силу праці, відкрила перед нами нові джерела виховної мудрості, невідомій в книжній педагогічній теорії. Ми переконалися, що тільки завдяки праці, у якій є піт і мозолі, і втома, людське серце стає чутливим, ніжним. Народна педагогіка знає, що для дитини посильне і що непосильне, й вимагає починати трудове виховання з того часу, тільки-но дитина навчиться нести своєю рукою ложку від тарілки до рота». [14, с.23]

Культ праці, який панував в Україні, сприяв тому, що діти й не могли не працювати: вони змалечку привчались обслуговувати себе, прибирати в домівці, готувати їжу, шити, прясти, господарювати на подвір'ї, в полі, доглядати за меншими братиками та сестричками. Виконуючи трудове завдання й спостерігаючи за укладом життя родини, сільської чи людської громади, дитина набувала навичок спілкування, засвоювала моральні норми поведінки та людського співжиття, входила в атмосферу родинних та суспільних стосунків. Ось так відбувалися: соціалізація свідомості - тобто процес засвоєння соціальних норм та цінностей, перетворення соціальног7о досвіду у відповідні до соціального середовища установки, потреба, прагнення, ціннісні орієнтири; соціалізація діяльності - процес засвоєння форм діяльності відповідно до власних можливостей та здібностей.

На жаль, нині багато традицій народного трудового виховання вже забуті. Так, науково-педагогічні джерела і педагогічна практика засвідчують, що вже з трирічного віку дитина прагне до самостійності, до праці. Однак батьки, ігноруючи народні традиції, усувають малят від виконання посильних завдань і роблять усе за них. Відтак, проектується не соціально активна особистість, а ледар, егоїст, який звикає перекладати свої проблеми на чужі плечі.

Водночас праця сама по собі - без відповідної мотивації та емоційного сприймання - не стане виховним засобом і не відіграватиме важливої ролі у ранній соціалізації дитини. Тому украй важливим є зосередити увагу педагогів таких питаннях:

- формування в дитини постійної потреби в діяльності, інтересу до праці та до результатів своїх трудових дій;

- виховання зацікавленості трудовими процесами, способами виготовлення речей;

- ознайомлення з різними професіями, організація зустрічей з майстрами своєї справи;

- постійне залучення дітей до виконання посилених трудових завдань у садку та вдома;

- вироблення навички аналізувати трудові завдання.

Трудова діяльність набуває виховної цінності в напрямку соціалізації дитини за умови, якщо приділяється велика увага формуванню культури та естетики праці. Сюди входять:

- організація робочого місця;

- самостійний добір матеріалів та інструментів;

- економічне витрачання матеріалів;

- послідовність і чіткість виконання трудових дій;

- охайність; порядок на робочому місці.

Не менш важливо знати правила спільної діяльності: не заважаючи одне одному, допомагати в різний спосіб.

Залучення дітей до посильної праці, до виконання нескладних трудових завдань може стати основою формування багатьох моральних якостей, зокрема відповідальності; бажання та вміння працювати, бути корисним комусь; поваги до людей праці, шанобливого ставлення до виготовленого ними; вміння долати труднощі й завдяки власним зусиллям досягати бажаних результатів; відчуття задоволення своєю роботою. Важливі завдання педагогів - познайомити дошкільнят із народними трудовими традиціями; виховати в них пошанівок до будь-якого виду праці; допомогти усвідомити, що все необхідне для нашого життя створюється працею кожного і всіх.

1.2 Чергування як форма організації праці дітей

Чергування - це найбільш організована форма трудової діяльності дітей у дитячому садку.

Чергування мають велике значення для розвитку дитини. Вони сприяють розвитку фізичних сил дитини (виконання їх потребує певних зусиль і напружень), розумових здібностей її (дитина набуває знань про різні предмети, їх властивості, якості), естетичного смаку (черговому треба, наприклад, так розмістити матеріал на столах, щоб він радував око).

Чергування є важливим засобом виховання в дітей багатьох моральних якостей - працьовитості, колективізму, почуття відповідальності.

За своїм характером чергування є відповідальністю окремої дитини і невеликого колективу чергових перед великим дитячим колективом. Виконання чергувань неодмінно пов'язане з усвідомленням почуття відповідальності за якість виконуваної роботи не тільки перед педагогом, а й перед своїми товаришами, бо саме дітьми є об'єктом, на який спрямовано турботу чергових.

У процесі чергувань в дітей формується почуття піклування про колектив. Кожен черговий несе відповідальність перед колективом чергових, а також і перед групою. Відповідальність ця не є однобічною. Не тільки чергові відповідають перед колективом, а й колектив відповідає перед ними. Всі діти в групі зобов'язані підкорятися вимогам чергових, додержуватись встановлених правил.

А.С.Макаренко зазначав, що завжди перед дітьми треба підкреслювати, що чергові - це люди, які являють силу і владу всього колективу, що їм необхідно суворо підкорюватися, що в цьому підкоренні є особлива честь для кожного виховання, що такий черговий повинен бути для кожного вихованця владою колективу, до якого він належить, а значить, своєю власною владою, яку він поважає і якою дорожить [3. С.90] У дитячому садку такої складної системи взаємозалежностей, на необхідність якої вказує А.С.Макаренко, ще нема. Але початки тих залежностей повинні культивуватися вже в дошкільному віці. Особливо виховне значення має чергування у старшій групі. Вихователь цієї групи звертає дедалі більшу увагу на те, як діти виконують доручені їм чергування, чи беруться вони за роботу за власним почином, чи бережно ставляться до матеріалів та інструментів у процесі праці, чи дружньо працюють, як розподіляють свої обов'язки. В поведінці дітей саме цього віку найяскравіше виявляється те, як діти підготовлені до школи, якими вміннями і знаннями вони володіють, що треба ще педагогові зробити для того, щоб найкраще підготувати дітей до школи. Організовуючи чергування, вихователь формує в дітей потрібні навички відповідно до віку і здібностей дітей. У школі процес виховання за допомогою чергування триває, набуває складнішої форми.

Таким чином, виховна роль чергувань цілком очевидна, а організація їх у дитячому садку найраціональнішим способом є одним з основних завдань.

У молодших групах дітей готують до чергувань через самообслуговування, виконання елементарних доручень. Під впливом таких вправ у виконанні трудових доручень при систематичному керівництві вихователя діти вже з молодших груп привчаються до самостійних дій, до самостійного виконання окремих трудових завдань. Але тут даються індивідуальні доручення, вони мають епізодичний характер. За такі доручення діти відповідають тільки перед вихователем. У середній і старшій групах діти починають чергувати, тобто починають систематично виконувати певну справу, потрібну для всього колективу. У цих групах чергування мають систематичний характері потребують певної організації, бо саме вона визначає смисл чергувань як виховного засобу.



1.3 Організація чергувань у дитячому садку

Організація чергувань полягає у чіткому розподілі видів чергувань, у визначенні системи і порядку призначення чергових, виборі колективів чергових, визначення кола їх обов'язків і послідовності виконання, в розподілі обов'язків між черговими і організації їх робочого місця.

У дитячому садку застосовуються три види чергувань: у їдальні, по кутку живої природи, на заняттях, зокрема, в середній групі - по їдальні і на заняттях, у старшій групі - по їдальні, на заняттях, по кутку живої природи.

Кожне з тих чергувань має свою виховну цінність. Чергування по їдальні привчає дітей піклуватися про товаришів (треба всім своєчасно подати обід), допомагає набути тих навичок, які потрібні їм в організації свого побуту.

В процесі чергування по кутку живої природи діти набувають корисних знань про ріст і розвиток рослин і тварин, навчаються доглядати за ними. Важливо, щоб вихователь виробляв у дітей потребу доглядати за рослинами і тваринами, прагнення до такої праці в школі й сім'ї. У такому виді чергувань діти теж виховують у собі почуття відповідальності, адже рослина сама себе не поллє, а тварина не нагодує. Тому дітям слід пояснити їх роль у обов'язковому чергуванні.

Чергування на заняттях найбільш сприяє підготовці дітей до школи, бо саме на заняттях формуються у старших дошкільників перші навички навчальної праці, відповідальність перед вихователем та товаришами. Слід зазначити, що це - єдиний вид чергувань, який з перших днів і систематично організує школа. Послідовність у роботі дитячого садка і школи щодо чергувань є запорукою успіху у вихованні в дітей позитивного ставлення до праці.

Організація різних видів чергувань у старшій групі вимагає врахування ряду положень: незалежно від кількісного співвідношення дошкільнят різного віку, об'єднання чергових необхідно здійснювати тільки після засвоєння послідовності роботи за одним столом. Це стосується перш за все дітей середнього дошкільного віку.

Якщо діти середнього дошкільного віку мають досвід чергових по їдальні, вони можуть об'єднуватися зі старшими малятами, починаючи з самого початку навчального року. Організовуючи чергування дошкільнят, вихователь обов'язково повинен враховувати вимоги, які можна поставити дітям такого віку. Дошкільнятам старшого віку доручають більший обсяг робіт, крім того, довірять надання допомоги молодшим товаришам, котрі з ними чергують. Якщо ж хлопчики чи дівчатка ніколи не чергували раніше, їх необхідно індивідуально привчити до цього, як у молодшій групі. При чому, вчить того сам вихователь, не покладаючись на старших дітей.

Для ефективної організації справи слід ретельно продумати співвідношення самообслуговування дітей і праці чергових, що допоможе зменшити навантаження останніх і створить умови для участі у спільній роботі всіх дошкільнят.

Недоцільно нехтувати важливою вимогою - обов'язковим чергуванням хлопчиків і дівчаток середнього дошкільного віку за одним столом, тобто обмеження обсягу роботи із збереження при тому визначеної послідовності. Діти, які тут швидко засвоїли послідовність, уже можуть бути об'єднанні для чергувань зі старшими малюками. У цьому випадку у них збільшується осяг роботи, дошкільнята середнього віку потрапляють у ситуацію необхідності взаємодії зі старшими дітьми. Це дасть змогу педагогу побачити в очах підопічних бажання допомагати молодшим, навчити їх того, що вони самі можуть. Помітне при тому й реагування на виявлену увагу з боку менших: уміють вони чи ні прийняти допомогу, чи вдячні старшим за це. У ході виконання обов'язків чергових вихователю необхідно приділити увагу кожному із них.Чергування викликають різні взаємини, іноді й конфлікти, пов'язані із невмінням розподілити між собою обов'язки. Вихователь ознайомлює з правилами співжиття, підказує, як краще діяти в тому чи іншому випадку, звертає увагу на правильні вчинки, заохочує бути активним.

Отже, ефективність чергування у різновіковій групі залежить від уміння вихователя правильно співставляти загальні завдання диференційованого підходу до дітей різного віку.

1.4 Обов'язки чергового у різновікових групах і методика його організації

Чергування - більш складна форма організації праці дітей у порівнянні з дорученнями. Вони вимагають від дитини більшої самостійності. Залучаючи дитину до виконання доручення, вихователь міг ділити процес якої-небудь справи на ряд послідовних завдань, наприклад: «Принеси серветки», «Тепер розклади ложки», «Постав на стіл хлібницю». Чергові ж вчаться виконувати доручення повністю, вихователь дає їм завдання в загальному виді. «Накрий на стіл» чи «Полий квіти», «Підготуй столи до заняття». Це вимагає від дітей знання послідовності роботи, поняття про її повний обсяг, про вимоги до результату. Більше того, перед черговим ставиться обов'язковість - умова виконання роботи. Він не може відмовитись від неї, зайнятися у цей час іншою, більш цікавою роботою чи гратися у яку-небудь гру, яку організовують інші діти.

Чергування відіграють велике значення у вихованні дітей: чергові завжди виконують роботу, яка має загальне значення для колективу. Це допомагає в доступних конкретних справах формувати в дітей бажання працювати заради інших, проявляти турботливе ставлення до своїх товаришів, до рослин і тварин, які є у кутку природи, а також виховувати у них вміння допомагати дорослому, помічати, де потрібна допомога.

Згідно з програмою виховання та навчання в ДНЗ чергування вводять або в другій молодшій групі (в кінці року), або в середній групі дитячого садка. Такі вказівки програми виходять з того, що досвід участі дітей четвертого року життя в дорученнях, може складатися різноманітно: якщо група була у постійному складі і перші доручення давались дітям третього року життя; якщо з початку року в другій молодшій групі вихователь активно залучав дітей до найрізноманітніших доручень і розвинув у них самостійність, активність, бажання взяти участь у праці. В таких умовах вихователь має можливість в кінці року ввести чергування по їдальні.

Якщо через різні обставини такі умови не були дотримані в другій молодшій групі, звичайно, чергування слід організувати пізніше, коли діти переходять у середню групу.

У другій молодшій групі в кінці року можна ввести чергування по їдальні. Перед черговим ставлять тільки одну умову: допомогти няні накрити стіл, за яким сидить він і його товариші. Дитина роздає ложки, ставить хлібниці, стакани із серветками, тарілки з фруктами. Розуміння обов'язку ще не доступне дітям чотирьох років і було б неправильно висувати перед ними таку вимогу. Керуючи дітьми, педагог спирається на їхній інтерес до процесу діяльності, створюється емоційно-позитивне ставлення до неї, пояснює необхідність працювати і будь-якими способами заохочує спробу дитини проявити самостійність. Він формує в дітей уявлення про роль праці чергових, про по черговість у виконання дорученої справи.

Особливу увагу вихователь приділяє навчанню дітей послідовності у роботі і вмінню не відволікатися від справи, а також прагнути до створення спокійного середовища. Деякі діти, які отримали завдання, починають дуже поспішати, метушитися. Не закінчивши одну справу, вони беруться за іншу. У такому випадку дитину слід заспокоїти у доброзичливому тоні.

Інші діти відрізняються нерішучістю, виконують свої обов'язки дуже повільно і постійно звертаються за підтримкою. Цих дітей збадьорить яка-небудь похвала, яку вихователь повинен сказати напередодні. Так вихователь допомагає дитині побороти свою нерішучість і своєчасна підтримка дозволить їй виконати доручення вчасно.

Деякі діти діють дуже впевнено, самостійно. Це означає, що в них успішно сформувались необхідні навички. Однак, схвалюючи їхнє ставлення до справи, таких дітей не слід постійно ставити у приклад, або кожного разу доручати їм чергування. До них можна поставити трохи більші вимоги.

В середній групі, якщо чергування організовується вперше, вихователь використовує на початку року (вересень-жовтень) ті ж прийми, що і в другій молодшій групі, для того, щоб перевірити, наскільки діти засвоїли вміння, дати їм звикнути до умов життя у групі. Якщо ж прийоми накривання столу у дітей були сформовані в молодшій групі, можна познайомити їх з чергуванням на заняттях. Вихователь пояснює, як доглядає за дітьми помічник вихователя, як вона накриває на стіл, подає сніданок, підкреслює значення її роботи, вчить дякувати няні.

Спираючись на уявлення про працю помічника вихователя, одержані в процесі таких і спеціально організованих спостережень, вихователь на занятті нагадує, як працює няня, і пропонує дітям їй допомагати.

Дітям п'ятого року життя важко сприймати роботу один одного, узгоджувати між собою дії. Цим визначається і форма організації чергувань - за кожним столом свій черговий. Він накриває стіл або (в другій половині року, коли вводяться чергування по підготовці до занять) готує посібники, діє один, відповідаючи за результат своєї роботи перед вихователем. Оцінюючи роботу чергового, вихователь відкреслює, наскільки той турбується про товаришів, уважний до них, як ставиться до своїх обов'язків (акуратно, старанно працює, не відволікається від справи). Діти поступово усвідомлюють значення праці чергових, його спрямованість. Так у малят формується відповідальне ставлення один до одного.

Дітям п'ятого року життя важко зрозуміти обов'язок виконання поставлених завдань під час чергування. Тому вихователю слід бути терплячим до тих, хто ще не проявляє належного ставлення до роботи. Вихователь пояснює, що робота чергового дуже потрібна, що товариші завжди повинні допомагати дорослим по роботі, спиратися на позитивні приклади поведінки дітей у праці. Можна спиратися на авторитет батьків. До виконуваної роботи педагог втілює необхідну допомогу для того, щоб діти не відчували своєї неумілості, щоб у них росла впевненість в своїх можливостях, з'являлось бажання знову чергувати.

У другій половині року, коли навички у дітей стануть стійкими, можна збільшити обсяг роботи. Наприклад, черговим можна розкладати тарілочки, які принесла помічник вихователя, носити по дві чашки з роздаткового столу на дитячі столи. Дуже зручно користуватися роздатковим столиком на колесах, який легко підвезти до дитячих столів. Чергові самі наповнюють склянки серветками.

Діти прибирають посуд після їжі: кожна дитина ставить свою тарілку на тарілку товариша, який сидить поруч, просить підняти ложку, віднести чашку на роздатковий стіл. Чергові прибирають зі стола хлібниці, склянки з серветками, а помічник вихователя - складені тарілки. Діти змітають крихти зі стола.

У другій половині року вводять чергування з підготовки до занять. Необхідність таких чергувань вихователь мотивує тим, що діти подорослішали, навчилися допомагати йому у підготовці до заняття.

Впроваджуючи чергування, вихователь перевіряє, наскільки діти знають послідовність роботи, місце зберігання посібників і матеріалів; показує рамку, в якій проявляються нові віконця. Кількість чергових залежить від обсягу роботи. У літній період збільшується обсяг роботи на ділянці, квітнику, тому вихователь може або збільшити кількість чергових, або організувати загальну епізодичну роботу дітей невеликими групами.

Чергування старших дошкільників поступово ускладнюється як по змісту праці, так і по формах об'єднання дітей, за вимогами до самостійності і самоорганізації в роботі.

Важливим завданням організації чергувань є формування у дітей відповідальності за доручену справу, прагнення працювати на користь колективу, звички до систематичного виконання обов'язків. Виховати у дітей ці якості можна тільки при регулярній їхній участі у праці.

Діти регулярно чергують по їдальні, на заняттях, по кутку природи. Зазвичай, на кожний вид чергування призначається по дві дитини. Зміна чергових проводиться щоденно.

Вихователю дуже важливо продумати зміст праці чергових, щоб він не був формальним, а конкретним, необхідним для колективу. Він звертається до чергових, як до своїх помічників, схвалює їхні дії, старанність, ініціативу, вміння виконувати завдання, використовувати раціональні прийоми.

У обов'язки чергового по їдальні входить: сервірування столу, прибирання після їжі. Збільшуються вимоги і до темпу роботи, виявлення організованості в її процесі, діловитості і самостійності.

При організації чергувань вихователю доводиться приділяти увагу ще одному питанню - взаємозв'язку роботи чергових із самообслуговуванням. Яку частину роботи, наприклад, у підготовці до занять повинні виконати чергові, а що повинна приготувати кожна дитина сама? Чи всі повинні прибирати за собою після їжі, чи чергові повинні це робити? Вирішуючи ці питання, вихователь виходить із цілеспрямованості роботи тих інших. Найбільш цілеспрямованою буде така організація прибирання, при якій зазвичай пов'язується робота чергових і конкретної дитини зокрема. Наприклад, кожна дитина після їжі відставляє свою тарілку, складаючи її на інші, а чашку відносить на роздатковий стіл. При цьому важливо прослідкувати за тим, щоб діти не затримувались біля роздаткового стола і не створювали безладу. Цього не буде, якщо діти привчились складати акуратно посуд.

Так само слід продумати і роботу чергових по заняттях. Якщо кожна дитина має постійне місце за столом, в ящику якого зберігається необхідне обладнання та матеріал для занять, то діти можуть готувати своє робоче місце заздалегідь, а чергові - ту частину необхідного матеріалу, який не зберігають у ящику постійно. Це більш важливо тому, що привчає дітей до майбутньої роботи в школі (подумати, що потрібно дістати, як все необхідне розкласти, зручно, акуратно, у відповідній послідовності і т.д.).

Обов'язки роботи чергових у підготовці до занять ускладнюються. Діти не тільки можуть розсувати столи, а й підбирати роздатковий матеріал, розкладати його у конверти, наливати гуаш, клей, приносити у групу посібники для занять з розвитку рухів або готує їх у залі (витерти пил, висунути на потрібне місце). Чергові можуть допомогти музейному керівникові порозставляти крісла, підібрати посібники для занять (прапорці, стрічки, обручі і т.д.). інколи робота чергових починається перед заняттям, наприклад, вирізати геометричні форми для заняття, принести з методичного кабінету картини, наочний матеріал.

У старшій групі впроваджується ще один вид чергування по кутку природи.

Пояснити значення цього виду чергування можна на занятті. Вихователь звертає увагу на нових мешканців кутка живої природи, розповідає, як за ними доглядати. (Якщо правила догляду для дітей складні і вони повинні познайомитися з новою твариною, то це не слід пов'язувати на одному занятті. З новою твариною чи рослиною краще знайомити пізніше). Вихователь особливо підкреслює значення ретельного догляду за тваринами і рослинами, тільки при цій умові їм в групі буде добре. На занятті вихователь може показати і деякі нові прийоми роботи чергових і як полити рослини оприскувачем (які можна, а які - ні, чому), як садити цибулю замість зібраної, як готувати воду для поливання рослин і т.д.

Слід сказати, що робота чергових буде успішнішою у тому випадку, якщо педагог постійно виховує у дітей цікавість до кутка природи. Тоді його мешканці стають предметом постійних спостережень, діти помічають найменші зміни в їхньому житті, а педагог, опираючись на конкретні факти, підкреслює значення роботи чергових.

Старші дошкільники одержують більший обсяг роботи щоразу: діти можуть піклуватися про те, щоб для тварин завжди був зелений корм, вирощують зелень для столу, з допомогою вихователя пересаджують квітучі рослини із клумб і переносять їх у групу.

Організовуючи роботу чергових, вихователь на початку року визначає, наскільки діти оволоділи прийомами роботи, як використовують необхідний інвентар, чи знають послідовність дій чи відповідально виконують доручену справу. Такі спостереження дозволяють вихователю кожному черговому визначити окремі завдання. Через деякий час (2-3 місяці, а при необхідності - у другому півріччі) вихователь може об'єднати роботу чергових, доручаючи їм спільне завдання. Так, діти опиняються в умовах, у яких вони повинні самостійно вирішувати, яку частину роботи візьме на себе, але так, щоб вся робота була виконана. Виконуючи свою роботу, кожен спостерігає за роботою товариша, повинен допомагати йому за необхідності. У таких умовах вихователь одержує можливість формувати позитивні взаємовідносини між дітьми: він пояснює, як потрібно допомагати, і в яких випадках потрібна допомога, показує на конкретних прикладах, як треба ставитися до товариша по спільному дорученню.

Вихователь допомагає дітям поділяти роботу порівну, враховує бажання один одного, а коли самі діти втілюють цю діяльність, контролює її, звертаючись із запитаннями: «Чи дружно ви працювали? А як домовлялися? Хто з вас яку роботу виконував сьогодні, а як будете працювати наступного разу?». Так вихователь допомагає дітям оволодіти всією сумою уявлень про те, що таке працювати разом, що для цього потрібно, як слід домовлятися. Після закінчення роботи вихователь особливо підкреслює вміння дітей працювати дружно, злагоджено, допомагати один одному.

Коли вихователь переходить до організації загальної праці чергових, слід мати на увазі з'єднання дітей у пари для колективної роботи. Якщо раніше це питання не виставлялося, так як кожна дитина виконувала роботу окремо, то тепер, об'єднуючи їх у спільному дорученні, важливо передбачити, яке об'єднання буде корисних для виховання дітей. Чергові, працюючі разом, обслуговують всю групу. При такій організації вони опиняються в нових умовах, до них ставляться більш складні вимоги: погоджувати свою роботу з роботою товариша, разом відповідати за результат, справедливо розподіляти роботу між собою.

Часто дітей з'єднують у пари «умілий і не умілий» [5, с.166]. При цьому вважаючи, що перша буде сприяти позитивному впливу на іншого, допоможе їй оволодіти відповідними навичками. Але це приводить до бажаного результату у тому випадку, якщо вихователь зверне увагу на дитину, яка вміє впоратися із завданням, на її прагнення навчити іншу дитину, при цьому залишаючись добрим товаришем: проявляти доброзичливе ставлення до неї, не виконувати за неї всю роботу, не підкреслювати його невміння і т.д. Однак не завжди так буває. Не рідко стаються такі випадки, коли уміла дитина виконує повністю всю роботу, а інша дитина тільки є черговою. [додаток А]. вихователь припустився такої помилки, що звертав увагу на результат роботи (чи все зроблено, вчасно чи ні). А те, що обсяг роботи кожного не однаковий - не враховував. [додаток Б].

Цей приклад говорить про те, що доброзичливі відносини між хлопчиками, які склалися у повсякденному житті в групі, позитивно вплинули і на спільну роботу. Такий приклад: [додаток В].

Приклади показують, що питання про об'єднання дітей для спільної роботи є важливими в моральному вихованні дітей. Не завжди об'єднання пари «умілих з невмілими» приводять до позитивних результатів. Дуже важливо враховувати і особисті якості дітей, впливати на дитину, так, щоб під час роботи діти не тільки виконували завдання, а й виявляли увагу один до одного, допомагали, регулювали виникнення непорозумінь, звертались один до одного у ввічливій формі.

Так, Ярослава слід було вчити бути більш уважним до справи, не відволікатися. При цьому опиратися на приклад Галі. Можливо, варто було на деякий час поділити їх обов'язки, запропонувати Ярославу самостійно накрити два столи. Допомагаючи Ярославу працювати, підказуючи послідовність дій, звертаючи його увагу на роботу Галі, можна добитися того, що і Ярослав навчиться працювати біль зібрано, буде прагнути не відставати від Галі.

В Наді слід було формувати доброзичливе ставлення до товаришів: не підкреслюючи її вміння, вказувати на те, що багато дітей в групі вже не тільки навчилися працювати швидко, а й на те, що вони завжди допомагають один одному, без нагадування вихователя бачать, кому слід допомогти.

Про дружню роботу Ігоря і Юри можна розповісти всім дітям, щоб вона стала прикладом для наслідування.

У старших групах нерідко проявляються і вибрані взаємовідносини дружби дітей. Це слід враховувати, доручати їм чергувати разом.

Час від часу вихователь підкреслює зростаючі вміння дітей, обговорює з ними, що вони ще можуть робити; в бесіді особливо підкреслює випадки виявлення доброзичливого ставлення до однолітків, бажання допомогти няні. Вихователь привчає дітей піклуватися про няню, пропонувати їй свої послуги. Дуже важливо у виховному ставленні, щоб няня своїй роботі спиралася на допомогу дітей, була терплячою до їхніх невпевнених рухів і повільному темпу діяльності. Вона може допомогти педагогу у навчанні дітей необхідним вмінням.

1.5 Використання педагогічної оцінки у вихованні позитивного ставленні старших дошкільників до трудових завдань

Ставлення дітей до трудових завдань значною мірою залежить від характеру педагогічної оцінки, яку дає дорослий у формі оцінних суджень. Це ставлення наповнюватиметься позитивним змістом, якщо в оцінному суджені відбуватимуться такі сторони поведінки дитини: її реакція на пропозицію вихователя виконати певну роботу (відразу погоджується і приступає до роботи, чи потрібні нагадування); уміння планувати й узгоджувати свої дії, тобто визначати їх послідовність, добирати й раціонально розміщувати матеріал та обладнання на робочому місці; додержання правил виконання різних трудових процесів (поливання кімнатних рослин, розпушування землі у вазонах, миття іграшок тощо); прояви старанності (зосередженість, відсутність відволікань, належний темп, виправлення помилок, самостійне долання труднощів, доведення справи до кінця, досягнення результатів); вміння працювати гуртом (справедливо розподіляти обов'язки, матеріал і обладнання, погоджувати спільні дії, піклуватися про успіх справи, здійснювати взаємоконтроль і взаємодопомогу, об'єктивно і доброзичливо оцінювати поведінку і результати праці товаришів і власні). Оцінюючи роботу і поведінку дітей, педагог може виділяти то одні, то інші сторони.

Функції критеріїв визначення правильності чи неправильності ходу діяльності і поведінки дітей, якості одержаних результатів виконують відповідні еталони. У ролі їх можуть виступати зразки виконання трудових дій, показані вихователем, і зразки результатів, яких треба досягти; прояву творчості з боку дітей у художній ручній праці (вдалий добір матеріалів за фактурою, формою, кольором, своєрідна побудова і оформлення виробів тощо); конкретні правила старанності (не відволікатися під час роботи, нікуди не відходити, доки вона не завершена, не розмовляти про сторонні речі і т.д.), співробітництва з однолітками (цікаву роботу виконувати по черзі чи ділити порівну; помічати, як працює товариш, при потребі допомагати один одному порадою, показом чи спільним виконанням частини роботи; закінчувати роботу, не залишати товариша самого).

Важливе значення має те, наскільки еталон, яким оперує вихователь, зрозумілий самій дитині. Тому слід так вести попереднє цілеспрямоване навчання, щоб малі усвідомлювали, а не механічно засвоювали певні правила дій. Наприклад, розкриваючи дітям необхідність старанності в роботі, дорослий не повідомляє правила в готовому вигляді, а підводить до самостійних висновків. Тут йому допоможуть імпровізовані лялькові вистави, в ході яких демонструються і потім обговорюються правильні й неправильні способи поведінки у процесі праці.

Дитина прагнутиме виконувати трудові завдання тоді, коли це додаватиме їй радість, а саме приємні емоції спонукають її здійснювати морально цінні вчинки. Часте переживання радості, гордощів у зв'язку з досягнутим успіхом вселяє віру в себе, викликає і підтримує бажання працювати. Правильна педагогічна оцінка може посилювати почуття радості в разі успіху і послаблювати негативні емоції при неуспіхові. А щоб вона відіграла таку роль, треба забезпечити сприятливі умови.

Так, в оцінних судженнях вихователя має відображатися насамперед позитивне у діях і поведінці дітей. Підстави для цього будуть, якщо він зробить усі можливі для успішного досягнення дітьми проміжних і кінцевих результатів: конкретний зміст і обсяг роботи добиратиме з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини і рівня розвитку трудових вмінь та навичок; надаватиме допомогу (при потребі) порадою, показом, запитанням і т.д. у ході виконання завдання.

Важливо подбати про словесне оформлення оцінної думки. На перших етапах засвоєння дитиною певних дій, чи правил доцільні розгорнуті судження.

Оцінка вихователя стає дієвішою, якщо він передає у ній свою доброзичливість, задоволення та подив не тільки словами, а й мімікою, інтонацією голосу, погляду і т.д. Його щира радість за щонайменший успіх дитини посилює позитивні емоції. Неабияк важлива й увага педагога до емоційного стану самих вихованців, особливо тоді, коли вони радісно реагують його позитивну оцінку.

Якщо оцінні судження висловлюються у присутності інших дітей, це додає радісних переживань тим, чия поведінка заслуговує схвалення, а водночас опосередковано впливає на однолітків. Однак, аж ніяк не слід протиставляти поведінку і результати праці різних дітей, бо це принижує гідність одних і може викликати зверхність у інших. Краще звернути увагу дитини на її власні досягнення: що у неї вже добре виходить, а чого ще треба вчитися.

А як реагувати на невдачі дітей? Здебільшого вони зумовлені недостатньо розвиненими вміннями, тому найбільш адекватними будуть стримані реакції вихователя, терпляче ставлення до неумілості дитини, співпереживання і допомога їй. Якщо попередньо не був визначений посильний обсяг роботи для когось із дітей, при змозі слід перенести її завершення на подальший час або залучити до допомоги інших.

Коли дитина порушує правила старанності, чи співробітництва, постає необхідність в оцінках, які відбивають негативні сторони її поведінки. Але при цьому слід пам'ятати, що для неминучих у ряді випадків негативних суджень основним тлом має виступати позитивне ставлення до неї. Різкі слова, дорікання, нотації, роздратування («Таню! Завжди ти пізніше всіх одягаєшся!»; «Сашо! Чого ти там длубаєшся!»; «Знову цей Костя не так робить!») гіпертрофуються у дитячій свідомості.

Особливо шкідливим є загострення уваги лише на недоліках у роботі дітей. Скажімо, чергові по куточку природи працювали старанно, але ненароком розхлюпали воду з відра на підлогу і за це дістають негативну оцінку: «Ваша робота нікуди не годиться!». Часте повторення подібних суджень руйнує інтерес до трудового завдання і бажання його виконувати. На думку Б.Г.Ананьєва, негативна за формою оцінка дає позитивні результати лише тоді, коли вона має мотивований, індивідуально спрямований характер і орієнтує дитину на її власному розвиткові.

Оцінне слово педагога набуває більшої ваги при використанні його не тільки по завершенню трудового завдання, а й до початку і в ході його виконання. За допомогою так званої оцінки авансом, або випереджувальної, вихователь переконує дітей у тому, що вони зможуть успішно впоратись із дорученою справою (наприклад, виготовлять красиві новорічні прикраси). Ставлячи перед ними завдання нового змісту, відзначає їхні попередні успіхи і висловлює впевненість, що воно буде посильним: «Ви вже добре вмієте мити іграшки, доглядати кімнатні рослини, робити іграшки з паперу. Я впевнена, що зможете й навчитися плести, виготовляти з кольорової тасьми гарні килимки для ляльок». Важливо підбадьорювати дітей і вході роботи, схвалювати зосереджені дії, якість проміжних результатів.

Для забезпечення стимулюючої ролі педагогічної оцінки слід враховувати індивідуальні особливості вихованців. Особливої уваги у такту, постійної підтримки і підбадьорювання потребують нерішучі і впевнені в собі діти.



РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ЧЕРГУВАННЯ ЯК ЗАСОБУ ВИХОВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Проведення дослідження на формування відповідальності через чергування дітей старшого дошкільного віку

Основним завданням дослідження є визначити, підібрати правильні педагогічні умови формування почуття відповідальності у такій організації праці дітей як чергування.

Для того, щоб визначити особливості формування відповідальності дошкільнят, бути використані такі прийми: використання художніх творів і приклад казкових персонажів «Королева відповідальності» та «Добрий помічник», використання фольклору а також ігрові прийоми «Хто кращий і швидше» та інші.

Першим дослідженням у вихованні відповідальності було використання художнього слова. Так, коли чергові дошкільнята виконували свої обов'язки, то вихователь завжди ставив їх у приклад і зачитував вірші, казки, оповідання про працю дітей і її значення для навколишніх і близьких людей. Чудовим виховним словом став вірш «Хлопчик-помагай».

Через поле, через гай

Ходить хлопчик-помагай…

З метою добитися осмисленого переживання у дітей із заниженим рівнем розвитку відповідальності був використаний ігровий прийом «Світлофор відповідальності». На розсуд вихованців пропонувались події, що сталися з ними протягом дня у дитячому садку. Якщо вчинок дитини буд добрим, відповідальним - на світлофорі засвідчувалось зелене світло (картка), в іншому разі - червоне. Перевага цього прийому в тому, що всі діти хотіли стати добрими і відповідальними, а особливо чергові хотіли зробити все так, щоб на світлофорі горіло зелене світло. Діти зрозуміли, що якщо їм доручили виконати якесь завдання, значить їм довіряють і на них покладають надії; що перш ніж виконати завдання найкраще слід подумати і спланувати свою діяльність; слід контролювати свої дії, адже маленька помилка може когось засмутити; бути старанним, дбати, щоб праця приносила радість людям і собі самому.

З метою урізноманітнення роботи, був введений персонаж - королева Відповідальність, яка звертається до дітей з проханням про допомогу. Вона (велика лялька - фея з чарівною паличкою) просила допомогти їй прибрати всю групову кімнату. Королева Відповідальність конкретно називала дітей, які мали виконати певну роботу: полити рослини, нагодувати тваринок живого куточка, витерти пил та ін. За добру роботу вона заохочувала дітей цукерками у формі зірочки, тому що зірки блищать і діти виконали свою роботу до блиску.

Через певний час у групі з'явився ще один гість - Добрий Помічник. Він виявився посланцем Королеви Відповідальності і прийшов, щоб допомогти дітям правильно виконувати роботу чергового. Добрий Помічник допомагав черговим і тим самим пояснював, що рослини самі себе не поллють, тварини не нагодують, кімната не прибере себе. Тому діти повинні це робити щодня, щоб навколишнє середовище було красивим і сильним.

Наступним напрямом роботи було використання усної народної творчості. При чергуванні дітей вихователь використовує прислів'я та приказки. Для констатації набутих дітьми умінь, бажання працювати, належного темпу роботи знадобляться такі: «Аби руки і охота, буде зроблена робота». Коли ж хтось працюючи, часто відволікається, можна не називаючи його імені сказати: «Коли став робити, то байдики не бити». У ході оволодіння дітьми новими трудовими вміннями, важливо звертати їхню увагу на те, що вміння самі собою не з'являються, для цього треба докласти зусиль: «Доки не впріти, доти не вміти». А прислів'я «Зробив діло - гуляй сміло», «Що нам страви смакували - гарно ми попрацювали», буде влучним акордом після завершення трудового завдання.

Ясна річ, малі фольклорні форми матимуть позитивний вплив за умови розуміння дітьми змісту їх. Тому варто запитувати: «Як ви розумієте це прислів'я? Що означає вислів «байдики не бити?».

Крім описаних вище вивід діяльності використовувався прийом ігрових ситуацій. Коли діти погралися іграшками, то вихователь чи помічник вихователя створював ігрову ситуацію: «Діти, чи любите ви свої іграшки? А давайте ми вкладемо ляльок спати, гарно їх приберемо і акуратно складемо у коробочку. І тоді лялькам Олі, Тані, Юлі насняться дуже гарні сни, в яки ви граєтеся з ними. А хлопчики поставлять машинки у гараж, щоб вони не ламалися. А завтра, коли ви прийдете сюди, вони будуть чекати на вас чисті і справні».

Також проводилися змагання «Хто краще і швидше?». Дітям (черговим) пропонували зробити певну роботу. Наприклад, полити рослини. Діти з чайниками обов'язково мали полити кожну рослину так, щоб не пошкодити їй. Хто краще впорався із завданням, того вихователь заохотила цукерками. Для іншої дитини це було стимулом виконувати свою роботу краще (Сервірування столу).

Велике значення у вихованні відповідальності має приклад вихователя. Звичайно, вихователь контролює всю діяльність дошкільнят, зокрема, чергування. Звісно, якщо вихователь бачить, що дитина виконує роботу не так, як слід, то він ставить в приклад іншого чергового. Але є такі випадки, коли обидва чергових не знають, як правильно виконати свою роботу. Тоді прикладом стає вихователь; він приєднується до дітей і разом ними послідовно виконує роботу чергових.

Отже, прийомів приховання відповідальності є безліч. Слід тільки вибрати ті, які є найбільш дієвими у практиці. Можна чергувати прийоми, оскільки постійне використання одного і того же призводить до того, що дітям набридає слухати те, що вони вже чули і вони стають неуважними, неслухняними та безвідповідальними. Творцями прийомів виховання є самі вихователі і тільки їм відомо, як краще підійти до дитини, щоб вона засвоїли та показала на практиці чергування свої знання та вміння.

2.2 Аналіз отриманих результатів

У ході досліджень та спостережень було виявлено, що почуття відповідальності у дітей дошкільного віку найкраще виховувати різними прийомами, оскільки постійне використання одного і того ж, діти сприймають спочатку завзято, а потім він їм набридає і діти не слухають (або неохоче слухають вихователя), бо вже знають, що вихователь їм розкаже і покаже. Найкраще використовувати прийоми, які спершу демонструють, показують і навчають чергуванню, а потім, які формують вміння, навички і навіть звички. Тому що, як відомо, діти спершу мають звикнути до праці і любити її. Якщо ж така звичка буде сформована - це вже відповідальність.

Першим прийомом дослідження було використання художнього слова. Одразу ж були помітні зміни у поведінці чергових дошкільнят. Вони ставали добрішими, чуйнішими, бо прагнули бути схожими на доброго і працьовитого хлопчика, якого всі любили. Крім того, діти почали розуміти, що від праці залежить дуже багато. На цьому етапі не проводиться аналогія між поведінкою дітей та героїв літературних творів, аби не принизити гідність малих і сформувати їхню віру в свою доброту, чуйність, відповідальність. Дуже добре проявилось наслідування дітьми літературного героя. 46% дітей одразу захотіли допомогти своїм товаришам, щоб показати всім, які вони добрі, чуйні і відповідальні. Раніше діти з цікавістю спостерігали за роботою перших і аналізували, чи добре вони виконали ту чи іншу роботу. Результат такий: діти добре зрозуміти, що таке добро, чуйність та відповідальність старалися проявити себе за будь-яких умов.