Бесіда як метод ознайомлення дітей з природою

2

3

Курсова робота

з педагогіки

Бесіда як метод ознайомлення дітей з природою

Зміст

Вступ 4

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади екологічного виховання у дошкільному навчальному закладі 6

1.1 Становлення і розвиток методики ознайомлення дітей з природою 6

1.2 Поняття екологічного виховання 12

Розділ 2. Особливості бесіди як одного із словесних методів ознайомлення дітей з природою 15

2.1 Особливості бесіди в дошкільних навчальних закладах 15

2.2 Розповідь вихователя як елемент, що може передувати бесіді 18

2.3 Використання дитячої природознавчої літератури перед проведеннями бесід з дошкільниками 24

Розділ 3. Практичні аспекти застосування бесіди в роботі з дошкільниками 30

Висновки 39

Література 41

Додатки 44

Вступ

Актуальність теми дослідження. Одним із чинників, що визначають перспективи буття української нації, є екологічна освіта, зміст якої ставить перед людиною завдання визначити своє місце у нашому спільному домі, що зветься Земля. Усвідомлення необхідності узгоджувати свою діяльність із правилами взаємодії з природним довкіллям, які відповідають логіці самої природи, забезпечить можливість існування людства сьогодні та в майбутньому. Екологічне виховання як складник формування особистості є актуальною педагогічною проблемою, що має велике економічне та соціальне значення і потребує пошуку ефективних шляхів розв'язання в усіх ланках освіти.

Дошкільне дитинство - сенситивний період розвитку дитини, який відіграє важливу роль у формуванні моральних особистісних рис, що включають і екологічну культуру. Наступність у роботі дошкільної та початкової ланок освіти є важливою умовою неперервності та ефективності екологічного виховання дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку. Сформовані в дітей у дошкільному виховному закладі знання про природу, які складають основу екологічної культури, екологічного світорозуміння, екологічної вихованості, повинні розширюватися і поглиблюватися школі.

Бережливе ставлення до природного довкілля інтегрує в собі знання, почуття і дії. Тому екологічне виховання будується на основі принципу міждисциплінарності та комплексного розкриття екологічних проблем. Однак основна робота, спрямована на формування у дітей основ екологічної культури, здійснюється у процесі пізнання природи.

Завдання програми дитячого садка по ознайомленню з природою здійснюються за допомогою різних методів. Суть методу полягає не тільки в тому, як доносить до дітей навчальні знання педагог, але й у тому, яка діяльність самих дітей. Отже, метод - це спосіб взаємозв'язаної діяльності вихователя і дітей, спрямованої на найкраще засвоєння знань, набуття певних умінь і навичок, розвиток пізнавальної активності, самостійності і творчих можливостей дітей.

В ознайомленні дошкільників з природою використовуються різні методи: спостереження, демонстрування картин, кінофільмів, діафільмів, використання моделей, нескладні досліди, праця в природі, ігри, розповідь вихователя, читання художньої літератури, бесіди.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є методи ознайомлення дітей з природою.

Предмет дослідження - бесіда як один з основних методів ознайомлення дітей з природою.

Метою курсової роботи є дослідження бесіди, як одного з основних методів ознайомлення дітей з природою.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

охарактеризувати теоретико-методологічні засади екологічного виховання у дошкільному навчальному закладі;

дослідити особливості бесіди як одного із словесних методів ознайомлення дітей з природою;

визначити практичні аспекти застосування бесіди в роботі з дошкільниками.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади екологічного виховання у дошкільному навчальному закладі

1.1 Становлення і розвиток методики ознайомлення дітей з природою

Класики західноєвропейської прогресивної педагогіки вважали природу важливим фактором виховання дошкільників.

Видатний чеський педагог Я.А. Коменський (1592-1670) зробив великий внесок у розроблення питання про роль природи у вихованні дітей. Людина, на його думку, частина природи і повинна розвиватися за законами природи. Правильне виховання, за Я.А. Коменським, має будуватися відповідно до природи дитини, її можливостей. В усьому потрібно наслідувати природу, послідовно розвиваючи сили дитини.

Я.А. Коменський вважав, що вже з раннього віку слід давати дітям потрібні знання про природу, які є такими ж важливими для розумового розвитку дітей, як і знання мови, математики тощо. У творі "Материнська школа" Я.А. Коменський зробив спробу визначити обсяг знань, які повинні засвоїти діти в перші шість років життя. На його думку, дитина повинна ознайомитися з тим, що таке дощ, сніг, знати дерева, квіти, трави, звірів, які найбільш часто зустрічаються. Це було першою спробою в педагогіці окреслити коло знань про природу для дошкільників.

Виходячи у розумінні процесів пізнання з позицій матеріалістичного сенсуалізму, Я.А. Коменський вважав, що пізнання природи дитиною повинно починатися з реальних явищ і предметів. Навчання треба починати "не з словесного тлумачення про речі, а з предметного над ними спостереження" [28, 12].

Цікаві погляди на роль природи у формуванні особистості дитини були висловлені видатним французьким мислителем Ж.Ж. Руссо (1712-1778).

Ж.Ж. Руссо був прихильником природного виховання, тобто такого, яке б відповідало особливостям дітей і було близьким до природи. За глибоким переконанням Ж.Ж. Руссо, перебування дітей серед природи, на повітрі зміцнює їх фізичні можливості, впливає на формування тіла. Він рішуче відмовлявся від виховання дітей в умовах міст, вважаючи їх атмосферу нездоровою. Ж.Ж. Руссо вважав, що повноцінний фізичний розвиток можна здійснювати, лише виховуючи дітей серед природи, закликав посилати дітей відновлювати серед полів силу, втрачену у нездоровій атмосфері надто густо заселеної місцевості.

Важливого значення надавав Ж.Ж. Руссо здійсненню розумового виховання під час ознайомлення з природою, особливо таких розумових якостей, як допитливість і увага. У творі "Еміль, або про виховання" Ж.Ж. Руссо радив виховати у дітей увагу до явищ природи, тоді вони стануть допитливими. Під час оцінки цих рекомендацій у наш час слід відмітити їх важливість для побудови навчання на внутрішній активності дитини. Однак не можна погодитися з деяким приниженням Ж.Ж. Руссо ролі вихователя, з відмовою від цілеспрямованого систематичного навчання.

Погляди Ж.Ж. Руссо на виховання дитини серед природи були прогресивними, але цінність від спілкування дітей з природою значною мірою знижувалася через відмову від цілеспрямованого систематичного навчання.

У педагогічних творах видатного швейцарського педагога Й.Г. Песталоцці (1746-1827) "Як Гертруда вчить своїх дітей", "Лінгард і Гертруда", "Книга для матерів", "Метод. Пам'ятна записка Песталоцці" знайшла втілення ідея розвитку здібностей людини відповідно до законів природи. Подібно до Ж.Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці наголошував на значенні ознайомлення з природою для нагромадження чуттєвого досвіду дітей, на основі якого будується вся наступна робота над розвитком понять. Природа, вказував він, - це джерело, завдяки якому розум піднімається від неясних чуттєвих сприймань до чітких понять. Тому, на думку Й.Г. Песталоцці, дитину з ранніх етапів розвитку слід ввести у всю багатоманітність навколишньої природи. Єдиний, справжній фундамент людського пізнання - сприймання природи. Весь запас знань, яких набуває людина за допомогою відчуттів, є результатом уважного ставлення до природи. Ознайомлення з предметом буде тим глибшим, чим більша кількість відчуттів візьме участь у його обстеженні [12].

Послідовним прихильником виховання дітей серед природи був видатний німецький педагог Ф. Фребель (1782-1852).

Засновник дитячих садків у Німеччині, Ф. Фребель, називаючи так дитячий заклад, мав на увазі, що діти більшу частину часу будуть проводити на відкритому повітрі, в саду, під безпосереднім впливом природи. З іншого боку, назва "дитячий садок" означала, що у виховному закладі буде забезпечено такий же догляд за дітьми, як у хорошому саду за рослинами. Основні педагогічні ідеї

Ф. Фребеля знайшли відображення у книзі "Дитячий садок". Він вважав природу невичерпним джерелом для здійснення розумового, морального виховання. Догляд за рослинами, тваринами, вплив на природу формують дух і пізнання дитини, її характер і почуття, є джерелом для внутрішнього морального вдосконалення.

Цікавими у спадщині Ф. Фребеля були рекомендації щодо проведення свят у природі (свято першої квітки, свято колоска тощо).

У педагогічній спадщині Марії Монтессорі (1870-1952), її праці "Метод наукової педагогіки, що застосовується до дитячого виховання в будинках дитини" важливе місце відводилося природі як засобу розумового, морального розвитку і зміцнення фізичних сил дитини.

Природа, особливо в дитячому віці, підкреслювала М. Монтессорі, потрібна для розвитку розуму і тіла, для формування людини, оскільки вона належить природі. Найкращий спосіб зміцнити дитину - організувати її спілкування з природою.

Для психічного життя дитини потрібно збагачувати її враженнями від природи. Основними засобами для досягнення цього є організація праці на землі, вирощування рослин і тварин, спостереження за природою [28, 15].

Великий внесок у розробку питання про використання природи у початковому вихованні і навчанні дітей зробив К.Д. Ушинський (1824-1871). К.Д. Ушинський вважав неможливим здійснення початкового навчання без природи. Природа, вказував він, є одним з наймогутніших агентів у вихованні людини, і навіть найретельніше виховання без участі цього агента завжди віддаватиме сухістю, однобічністю, неприємною штучністю. К.Д. Ушинський називав природу "всерозвиваючою" і у своїх працях розкривав можливості використання її для розумового, морального, естетичного і фізичного виховання дітей.

Основою розумового виховання К.Д. Ушинський вважав розвиток мислення і мови. Тому, складаючи книги для початкового навчання "Рідне слово" і "Дитячий світ", він широко використовував природознавчий матеріал рідної природи, зауважуючи, що дітей не слід знайомити з курйозами, а привчати знаходити цікаве в тому, що їх повсякденно оточує.

Традиції, закладені К.Д. Ушинським, живі і сьогодні. Вивченню природи приділяється важливе значення в дитячих садках. Аналіз підручників для перших класів свідчить, що вони містять багато текстів природознавчого змісту [28, 18].

Високо оцінюючи навколишню природу як фактор розумового розвитку дітей, К.Д. Ушинський в окремих своїх творах розкрив методи, користуючись якими педагог ознайомлює дітей з природою. Важливу роль при цьому він відводив наочним методам. Серед наочних методів важливу роль К.Д. Ушинський відводив спостереженням.

З метою більш повного ознайомлення з предметами навколишнього світу К.Д. Ушинський рекомендував широко використовувати під час спостережень порівняння, вважаючи, що тільки процес порівняння робить зовнішній світ надбанням розуму.

Дуже широко у початковому навчанні, на думку К.Д. Ушинського, слід використовувати розповідь. Вона доповнює інші методи і подобається дітям більше, ніж читання. Педагогічні якості розповіді мають бути такими, щоб вона легко запам'ятовувалася, не була сухою, щоб подробиці не затьмили головного.

Перший дитячий садок в Україні був відкритий сестрами Ліндфорс у 1872 p., проте він не проіснував довго через платне перебування дітей у ньому. Н.Д. Лубенець було засновано Товариство народних дитячих садків, що існували на пожертвування. Праці Н.Д. Лубенець "Монтессорі і Фребель", "Дошкільне виховання і народна школа", а також звіти про діяльність Товариства народних дитячих садків свідчать про її глибоке переконання у потребі створити громадське дошкільне виховання, прагнення осмислити ті педагогічні ідеї, які набули найбільшого поширення в той час" підтримати все прогресивне в них. Важливе місце в роботі народних дитячих садків відводилося природі. Звіти свідчать про те, що, незважаючи на обмежені кошти, дітей кожного літа вивозили на екскурсії в ліс, де вони перебували цілий день, а ввечері поверталися на поїзді. В роботі дитячих садків використовувалися ідеї Ф. Фребеля [28, 27].

Надзвичайно цікавою постаттю була С.Ф. Русова (1856-1944). їй належить розробка національного дитячого садка.

Однією з провідних ідей С.Ф. Русової було формування дитини засобами рідної природи. У роботах "Теорія і практика дошкільного виховання", "Нова школа", "Дошкільне виховання" вона переконливо доводить, що природознавство можна визнати за першу науку малих дітей. Це джерело найпотрібніших наукових знань, що дисциплінує розум, привчає дитину до пильних спостережень, до послідовних висновків. Природознавство має найкращий моральний і естетичний вплив на виховання дитини. Вона обґрунтовує це впливом природних об'єктів на емоції дітей, їхньою доступністю. Скільки задоволення, зазначає С.Ф. Русова, має дитина, розглядаючи метеликів, придивляючись до жабок, прислухаючись до співу птахів, слухаючи розповіді про життя звірів, плекаючи різних звірят. Дитина саме так зв'язана з усіма природними елементами, що треба її якнайбільше оточити природою. Природознавство найкраще задовольняє цікавість, а факти, явища природи легко запам'ятовуються. "Істина цікавості" - це перший нахил до науки, це головна основа, на якій треба ґрунтувати все навчання [28, 27].

Щодо шляхів подання дітям знань С.Ф. Русова висловлювала думку про те, що найкращий метод той, який викликає інтерес дитини і найповніше задовольняє зацікавленість її, враховує місцеві умови. Знайомство дітей з природними об'єктами має проводитися на живих об'єктах, на справжніх явищах. Ніяка модель, ніякий малюнок не може дати кращого початкового знайомства з об'єктом природи, ніж сама природа. Через це, підкреслювала С.Ф. Русова, вивчення природи повинно будуватися на екскурсіях, на безпосередніх спостереженнях самих дітей [12].

Важливе значення С.Ф. Русова відводила бесідам з дітьми, розповідям. З любов'ю і пошаною, підкреслювала вона, ставляться діти до тих осіб, які чарують їх своїми оповіданнями.

У поглядах педагога А.С. Макаренка (1888-1939) привертає увагу оцінка праці в природі як важливого фактора формування особистості. З точки зору А.С. Макаренка, провідна роль у формуванні моральних рис особистості належить правильно організованій трудовій діяльності. В лекціях для батьків А.С. Макаренко вказує на потребу залучати дітей до сільськогосподарської праці. У творі "Педагогічна поема" він високо оцінює досвід організації сільськогосподарської праці і її вплив на формування фізичних і моральних якостей особистості.

Видатний український педагог В.О. Сухомлинський (1918- 1970) важливого значення надавав природі як засобу фізичного, розумового, морального та естетичного виховання.

Для реалізації виховного потенціалу природного оточення В.О. Сухомлинський організує школу під голубим небом.

Спостереження за навчанням молодших школярів привели його до висновку, що одна з основних причин низької успішності учнів початкової школи - поганий стан здоров'я. Для зміцнення фізичних сил дітей В.О. Сухомлинський радив проводити більше часу серед природного оточення. Він організовує прогулянки у ліс, поле, на луки, де діти ходять босоніж, дихають цілющим повітрям, захоплюються простором і неповторною красою природи.

Особливу роль він відводив природі, спілкуванню з нею як фактору розумового розвитку. В книзі "Серце віддаю дітям" він писав, що прагнув до того, щоб, перш ніж відкрити книгу, прочитати по складах перше слово, діти повинні прочитати сторінки найкращої в світі книги - книги природи.

Кожну подорож у природу В.О. Сухомлинський називав уроком мислення, уроком розвитку розуму. На його думку, найважливіше, щоб у процесі спілкування з природою дитина нагромадила чуттєві враження. Адже дитина мислить образами, а це означає, що, слухаючи розповідь учителя про подорож краплини води, вона малює у своїй уяві і сріблясті хвилі ранкового туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші в її уявленні ці картини, тим глибше вона осмислює закономірності природи. Поєднання природної цікавості дітей з дійовим спілкуванням, з джерелами думки активізує розумову діяльність, виховує інтерес і бажання пізнати навколишнє середовище, зрозуміти його таємниці [28, 30].

Думки В.О. Сухомлинського особливо актуальні у наш час, позначений гуманізацією навчально-виховного процесу у дитячих дошкільних закладах.

1.2 Поняття екологічного виховання

Екологічна криза, що виникла через непродумане господарювання людини, змушує змінити своє ставлення до довкілля. Цій меті покликана служити система екологічного виховання, яка є окремим напрямом педагогічної теорії та практики.

Екологічне виховання - систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою.

Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і приумножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі [27].

Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього - екологічні знання, наслідок - екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.

На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.

Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:

національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;

гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

збереження фізичного і духовного здоров'я людини;

об'єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

зв'язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини [27].

Отже, практична реалізація завдань і мети екологічної освіти будується на засадах: комплексного розкриття проблем охорони природи; взаємозв'язку теоретичних знань з практичною діяльністю дітей у цій сфері; включення екологічних аспектів у структуру предметних, спеціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з природою (екскурсії, трудові екологічні практикуми тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри та ін.).

Розділ 2. Особливості бесіди як одного із словесних методів ознайомлення дітей з природою

2.1 Особливості бесіди в дошкільних навчальних закладах

У педагогічній літературі бесіда визначається як цілеспрямована, організована розмова з дітьми. Значення бесіди полягає в тому, що вона активізує розумову діяльність дітей, оскільки в процесі бесіди створюються можливості для використання раніше набутих знань. В ході бесіди ці знання закріплюються, збагачуються і уточнюються. У процесі бесіди діти підводяться до встановлення причинних зв'язків і залежностей у природі, розвивається зв'язна мова дітей, формуються розумові операції. Під час бесід виховується ставлення дітей до природних об'єктів.

У процесі ознайомлення дошкільників з природою використовуються вступні, супровідні і заключні бесіди.

Вступна бесіда ставить за мету пов'язати попередні знання дітей з вивченням нових, викликати інтерес до них, з'ясувати, що діти недостатньо засвоїли і на що треба звернути увагу. Найчастіше такі бесіди проводяться перед спостереженнями, екскурсіями. Наприклад, перед екскурсією на річку вихователь запитує: "Чи були ви, діти, на річці? Як називається наша річка? Що цікавого бачили ви на річці?"

Досить часто використовується супровідна бесіда у поєднанні із спостереженнями, розгляданням ілюстрацій, під час дослідів тощо. Питання, які ставить вихователь, повинні активізувати думку дітей, вести їх від виділення зовнішніх ознак до порівнянь, встановлення зв'язків і залежностей. Наприклад, під час спостережень за погодою з'ясовують, яка сьогодні погода. Чи такою ж вона була вчора? Чому сьогодні стало прохолодніше? (Хмари закрили сонце, дме холодний вітер тощо).

Заключна бесіда спрямована на систематизацію і узагальнення одержаних фактів, їх конкретизацію, закріплення, уточнення. Ці бесіди за змістом можуть бути різного рівня: одні проводяться після спостереження за вузьким колом об'єктів, наприклад, що бачили діти на водоймі, на луці, у лісі. Можуть проводитися бесіди за більш широким колом явищ (бесіди про осінь, зиму, весну, літо, про неживу природу, свійських і диких тварин тощо). Під час цих бесід узагальнюються знання дітей, набуті за тривалий час [28, 208].

З усіх видів бесід проведення заключної бесіди вимагає найбільш ретельної підготовки дітей і вихователя. Успіх узагальнюючої бесіди залежить від:

1. Чуттєвого досвіду дітей.

2. Плану бесіди, в якому слід передбачити, які питання треба уточнити, до яких узагальнень і висновків потрібно підвести дітей.

3. Правильного добору ілюстративного матеріалу [28, 209].

Бесіда - це результат проведеної з дітьми роботи. Тому перед вихователем стоїть завдання нагромадження у дітей уявлень через спостереження, трудову діяльність, ігри, читання природознавчої літератури, розповіді. Вести з дітьми бесіди можна лише про те, про що у дітей є конкретні уявлення. Ось чому заключній бесіді в старшій групі про осінь повинні передувати екскурсії і цільові прогулянки в різні осінні місяці у ліс, парк, на водойму, збір урожаю на городі, перегляд діафільмів "Осінь", "Хто як до зими готується", дидактичні ігри на закріплення знань про дикорослі і культурні рослини, тварин, розучування віршів про осінь тощо. Вихователь повинен добре уявляти дидактичну мету бесіди, який зміст треба уточнити, конкретизувати, які суттєві зв'язки для узагальнень і систематизації слід виділити, до яких узагальнень і висновків необхідно підвести дітей у ході бесіди.

Бесіда починається найчастіше з аналізу явищ, фактів, виділення їх особливостей, ознак, суттєвих зв'язків і залежностей між явищами. Такий аналіз забезпечує перехід до узагальнень, систематизує розрізнені факти. Аналіз і підготовку до узагальнень у першій частині бесіди забезпечують запитання до дітей.

У бесіді про осінь: "Які ви знаєте осінні місяці? Яка погода була на початку осені, в середині і в кінці? Чому дні стали коротші, а ночі довші? Які квіти цвіли на початку осені в саду, в лісі? Які комахи літали біля них? Чому пізньої осені не цвіли квіти і не літали комахи? Які птахи відлетіли від нас? Чому вони відлетіли? Які птахи залишилися? Чим вони живляться тепер? Як готуються зимувати жаби, їжачки? Чому вони засинають?"

Опора на досвід дітей і логічна послідовність запитань забезпечують більшу зацікавленість, активність дітей, підводять до більш узагальненого розуміння зв'язків у природі.

До запитань вихователя ставляться певні вимоги. Запитання:

1. Пропонуються всій групі, оскільки в них завжди є розумові завдання, які повинні вирішуватися всіма дітьми.

2. Мають бути зрозумілими, точними, короткими.

3. Повинні містити одну думку [28, 209].

Не слід ставити запитань, що вимагають відповіді "так" або "ні" через те, що вони не забезпечують достатньої розумової і мовної активності дітей. У середньому кількість запитань у бесіді має дорівнювати 12-14.

Вихователь у ході бесіди повинен піклуватися про те, щоб використати різноманітний наочний матеріал, який допоможе дітям пригадати і виділити суттєві ознаки явищ. Це - календарі природи, малюнки дітей, ілюстрації, картини, а також технічні засоби - діапозитиви, грамзаписи, які підвищують емоційну насиченість бесіди. В процесі бесіди можна використовувати знайомі дітям вірші, прислів'я, загадки, приказки.

Бесідою слід керувати так, щоб не давати дітям ухилятися від теми, в той же час вести її невимушено, природно. Слід вислуховувати дітей, але не вимагати від них обов'язково повних відповідей. Доцільно спонукати всіх дітей до оцінки думок, що ними висловлюються, і неухильно вести до кінцевих висновків. Важливо, щоб діти самі сформулювали висновки, узагальнення, а не повторювали їх за вихователем.

Заключні бесіди завершують роботу по ознайомленню дітей з сезонними явищами природи і повинні проводитися в кінці сезону. Навесні, влітку в зв'язку із значним збільшенням пізнавального матеріалу, який набувають діти під час ознайомлення з природою, можна проводити 2-3 бесіди. Наприклад, враження, одержані дітьми під час екскурсій чи цільових прогулянок у ліс, на луки, на поле, уточнюються і систематизуються під час бесід на такі теми: "Що ми бачили в лісі", "Що ми бачили на луці", "Що ми бачили на полі".

Специфіка змісту бесіди визначає її тип, своєрідність проведення, використання наочного матеріалу. Заключні бесіди часто проводяться з дітьми старшого дошкільного віку як контрольні заняття.

Використання всіх словесних методів, і особливо бесід, потребує широкого введення емоційного фактора. Цього можна досягнути введенням ігрових прийомів, змагальності типу телевізійної гри "Що, де, коли", постановкою перед дітьми завдань на відтворення дій тварин тощо.

2.2 Розповідь вихователя як елемент, що може передувати бесіді

Ф. Фребель, високо оцінюючи значення розповіді вихователя, зазначав, що хороший розповідач - неоціненний скарб. Добре тим дітям, які його мають. Вітчизняні педагоги К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський вважали, що володіння мистецтвом розповідача - неодмінне професійне вміння вихователя, вчителя.

Чим же цінна розповідь як метод ознайомлення з природою?

По-перше, оперативністю. Володіючи знаннями про різні явища, об'єкти природи, вихователь може негайно задовольнити дитячу допитливість, сформувати ставлення до об'єктів природи.

По-друге, цінність розповіді полягає у тому, що вихователь може використовувати її у найбільш оптимальних педагогічних ситуаціях, коли у самих дітей виникає інтерес до будь-якого об'єкта природи. А це надзвичайно важливо з точки зору гуманізації процесу навчання.

По-третє, позитивною стороною розповіді є те, що потреба у її використанні виникає найчастіше при наочному сприйманні об'єктів природи або його зображенні на картинці, що забезпечує тісний взаємозв'язок між наочністю і словом.

По-четверте, вихователь завжди може побудувати розповідь з урахуванням віку дітей і їх підготовленості до сприймання тих чи інших явищ у природі. Розповідь вихователя, який є авторитетом для дітей, глибоко западає у пам'ять і є також важливим позитивним моментом для широкого застосування її в роботі з дошкільниками [28, 200].

Розповідь вихователя про природу повинна відповідати ряду вимог. Вона має сприяти формуванню вірогідних знань про природу; в ній повинні у доступній формі розкриватися зв'язки і залежності у природі; розповідь повинна бути образною, емоційною, цікавою, спрямованою на формування у дітей розумного, доброго ставлення до природи.

Розрізняють сюжетні і описові розповіді. В основі сюжетної розповіді завжди якась подія, випадок. Наприклад, після вихідного дня, коли діти отримали нові враження, вихователь спонукає їх до розповідей, сам починає з цікавого випадку, який трапився з ним або який він спостерігав. Наприклад: "У неділю я пішла на ставок покупатися. Лежу я на березі і раптом бачу, як на мою сумочку виповзла комаха - це була личинка бабки. Мабуть, настав час їй перетворитися на дорослу бабку, а сумочка моя нагрілася на сонечку і привабила комаху. Я вирішила не турбувати її і подивитися, що ж буде далі. А відбулося ось що. Спочатку шкірка на її спинці луснула і через тріщинку бабка стала поступово виповзати. Мабуть, їй було це важко і часом вона відпочивала. Вона ще не була схожа на красуню з блискучими крильцями, бо вони були зім'ятими, нерозправленими. Поступово бабка розправляла крильця. Цілий день я пробула на ставку і побачила, що лише надвечір, коли крила у бабки розправилися і затверділи, вона вирушила у свій перший політ. Я простежила за нею очима і побажала, щоб їй добре жилося і щоб усе літо вона прикрашала нашу природу, ловила комарів і мошок".

До сюжетних розповідей належать і словесні логічні завдання - різновид розповіді, в якій перед дітьми ставиться проблемне питання, яке їм пропонується вирішити. Цінність словесних логічних завдань полягає в тому, що:

проблемне питання, яке ставить вихователь, викликає у дітей активне пізнавальне ставлення, внутрішню зацікавленість, що створює сприятливі умови для засвоєння знань;

розкриття причинних зв'язків сприяє формуванню доказовості, критичності мислення;

моральні ситуації, що лежать в основі словесних логічних завдань, викликають у дітей гуманні почуття доброти, співчуття, які слід формувати у дошкільників;

у процесі розв'язання словесних логічних завдань діти стверджуються у знаннях про природокористування, ставленні до природи.

Словесні логічні завдання використовуються переважно тоді, коли у дітей вже склалися певні знання про об'єкти природи.

Доцільно частіше використовувати словесні логічні завдання, в процесі розв'язання яких закріплюються знання про природокористування. В дошкільному віці діти повинні засвоїти такі правила:

1. Треба оберігати рослини, тварин, не брати їх з місць існування.

2. Треба дбайливо ставитися до землі, води, повітря, бо це середовище, де живуть живі істоти. Про землю треба турбуватися, підживлювати її. Воду треба використовувати економно, бо вона дуже потрібна всім: рослинам, тваринам, людям. Не можна забруднювати водойми, кидати туди різні предмети. Не можна палити вогнища, оскільки дим забруднює повітря.

3. Перебуваючи у лісі, на луці, річці, треба знати, що там постійно живуть комахи, птахи, риби, звірі, для яких це рідна домівка. Тому треба поводити себе пристойно, як в гостях: не псувати рослини, не смітити, не кричати.

Ось приклад словесного логічного завдання на одне з цих правил:

"Толик з мамою пішли купатися на річку. - Дивися, мамо, скільки великих черепашок у воді. Можна я з ними пограюсь? - запитав Толик у мами. - Не можна, - відповіла мама. Що це були за черепашки? Чому мама не дозволила гратися з ними?"

Відповіді дітей:

"Це були не просто черепашки. В них жили слимаки. Якщо Толик буде гратися на березі, вони загинуть. Це не іграшка.

Вони без води не можуть жити.

Вони корисні для річки. Є такі, що воду очищають".

Вихователь повинен підтвердити правильність суджень дітей, знання ними правил ставлення до природи. У тих випадках, коли у дітей не виявилося подібних знань, вихователь розповідає сам. Наприклад: "Восени в саду осипалося листя і лежало золотистим килимом. - Сьогодні підемо згрібати листя, - сказала мама Вові. - А можна я нагребу купу і розпалю вогнище? - запитав Вова. - Не можна, - відповіла мама". Чому мама не дозволила Вові розпалювати вогнище? [28, 201]

Як правило, заборону на розпалювання вогнищ діти пов'язують з власною безпекою: "Тому що можна запалитися і згоріти", "Може бути пожежа". Підтвердивши відповіді дітей, вихователь розповідає, що у нас є закон, який забороняє забруднювати повітря, а дим його забруднює. Вова не знав цього закону, тому мама йому розповіла. Листя треба згрібати у купи і прикидати землею. Воно перегниє, і буде хороше добриво для рослин.

Словесні логічні завдання використовують і в повсякденному житті і на заняттях.

Значно частіше у повсякденному житті і на заняттях використовуються описові розповіді, мета яких - подання інформації про ті чи інші об'єкти природи. Слід відразу відзначити, що описові розповіді сприймаються дошкільниками не з меншим інтересом, якщо вони подаються з урахуванням нижче зазначених вимог. Важливе значення має те, що найчастіше вони поєднуються із сприйманням реального об'єкта природи чи з картинкою, розкривають взаємозв'язки - "таємниці", і це зумовлює зацікавленість дітей.

Описова розповідь повинна містити такі елементи інформації:

1. Про естетичні властивості об'єкта, деякі особливості будови.

2. Про зв'язок рослини, тварини з умовами життя. В розповідях про тварин - де живе, чим живиться, як захищається, найбільш цікаві сезонні зміни.

3. Про значення рослини, тварини у природі і житті людини.

Починати розповідь з естетичних особливостей об'єкта природи важливо для формування емоційно-позитивного ставлення дітей до об'єктів природи. Якщо дитина любитиме світ природи, який її оточує, у неї не підніметься рука, щоб зруйнувати його і позбавити краси. Якщо у дошкільному віці закласти розуміння краси і добра (а краса і є добро у своєму найвищому прояві), воно назавжди залишиться у дитини.

Інформація про зв'язок рослин, тварин з умовами життя вводить дітей у розуміння зв'язків у природі, закладає ті системні знання, які є основою екологічного виховання.

Інформація про значення рослин, тварин у природі і житті людини важлива насамперед з точки зору формування ціннісних орієнтацій, які відіграють функцію орієнтира, мотиву поведінки. Ось приклад розповіді під час розглядання золотоочки, що залетіла у кімнату:

"Цю комаху називають золотоочкою. А знаєте чому? Придивіться уважніше, у неї насправді золотисті очі. Дуже ніжна комашка. Які у неї гарні світло-зелені блискучі крильця з тоненькими жилками! Живе золотоочка у садах і лісах. їжею її є попелиці. Влітку золотоочки відкладають на нижній стороні листків малесенькі яйця. З них виходять личинки, які поїдають дуже багато попелиць. І доросла золотоочка, і її личинки приносять велику користь садам і лісам, прикрашають нашу природу, і тому їх треба всюди оберігати".

Розповідь можна щоденно використовувати під час спостережень на прогулянках, розглядання картинок і за потребою на заняттях по ознайомленню з природою. Введення розповіді в спостереження посилює інформативність їх, викликає у дітей зацікавленість, сприяє формуванню екологічної культури. Елементи розповіді можна органічно вплітати у канву спостереження, доповнюючи інформацією різноманітного плану. В деяких випадках виникає потреба використовувати розповідь після розглядання об'єкта, коли, наприклад, дії тварини цілком поглинають увагу дітей, коли об'єкт спостереження не весь час знаходиться перед очима дітей.

Наприклад, ось на дзеркальній гладіні ставка, басейну діти побачили водомірку. Вони стежать за її миттєвими рухами, відзначають особливості будови - ноги широко розставлені. Проте ось водомірка зникла, і, доповнюючи бачене, вихователь розповідає дітям: "Справді ж цікава комаха. Кого вона вам нагадує? Вона нагадує ковзаняра, який швидко мчить по блискучому льоду. А знаєте, чому її назвали водоміркою? Тому що, ковзаючи по воді, вона наче вимірює її. Чому ж водомірка не тоне у воді? Тому, що тіло її легеньке, ноги широко розставлені, густо вкриті волосками, ще й змащені воском, щоб не намокали у воді. Поміж волосками зберігається повітря. Живиться водомірка дрібними комахами, які падають у воду. Видивляється вона їх, ковзаючи по воді. Водомірка добре бачить і в разі небезпеки швидко тікає. Восени вона виходить на берег і ховається на зиму під каміння або у мох. Бачите, як цікаво, коли поруч з нами живуть такі тварини. Не заважайте водоміркам і не лякайте їх. Хай вони займаються своїми справами" [28, 203].

Під час розповіді треба активізувати дітей запитаннями, вислухати їхню думку. Інтерес і активність дітей посилюються картинкою, яка інколи може бути використана і в процесі розглядання об'єкта для того, щоб продемонструвати масове цвітіння, розглянути деталі на збільшеному зображенні тощо.

Широке використання розповіді в роботі з дошкільниками вимагає від вихователя достатніх знань про багату і різноманітну природу України, а також формування вміння розповідача.

2.3 Використання дитячої природознавчої літератури перед проведеннями бесід з дошкільниками

Твори дитячої природознавчої літератури сприяють розширенню кола знань дітей про природу, знайомлять з тими явищами, які діти інколи не можуть безпосередньо спостерігати. Через твори дитячої художньої літератури дошкільники не тільки ознайомлюються з фактами з життя природи, але й із зв'язками, залежностями в природі. Наприклад, казка "Перше полювання" В. Біанкі знайомить з захисними пристосуваннями різних тварин.

Читання дітям художніх творів, вивчення віршів сприяють збагаченню мови дітей, формуванню уміння образно висловлювати свої думки.

Природознавча книжка дає багатий матеріал для виховання у дітей пізнавальних інтересів, спостережливості, допитливості. Вона ставить перед дітьми нові запитання, спонукає приглядатися до навколишньої природи.

Надзвичайно велика виховна роль дитячих книг про природу. Це зумовлено впливом творів художньої літератури на емоційну сферу дітей. Сприймаючи художні твори, вразливі дошкільники проймаються ставленням письменників і поетів до природи, навчаються бачити в ній незвичайне, цінити красиве, глибше відчувають настрій у природі. Через художню літературу природознавчого змісту формується ставлення дітей до природи, що надзвичайно важливо у наш час, позначений увагою до екологічного виховання. Дослідження показують, що дитяча природознавча книжка займає одне з чільних місць в екологічному вихованні дошкільників у сім'ї.

Письменники знайомлять дітей з природою, використовуючи жанри пізнавальної казки і реалістичного оповідання. Під час добору художніх творів про природу для читання їх дітям слід враховувати такі вимоги:

1. Відомості, які подаються у художньому творі, мають бути правильними, реалістичними. Це стосується і пізнавальних казок, і реалістичних оповідань.

2. Зв'язки і залежності повинні розкриватися у доступній дітям формі.

3. Художні твори для дітей мають бути цікавими, привабливими.

4. Мова художніх творів повинна бути виразною, поетичною.

5. У художніх творах, що використовуються для ознайомлення дітей з природою, має проводитися ідея розумного, дбайливого ставлення до природи [28, 204].

Цим вимогам відповідають твори письменників-класиків і більшість творів сучасних письменників, що пишуть природознавчі книжки для дітей.

З письменників-класиків широко використовуються в роботі по ознайомленню з природою твори К.Д. Ушинського "Чотири бажання". "Бішка", "Васька", "Діти у гаю", "Історія однієї яблуньки", "Як сорочка у полі виросла" та ін., в яких доступно, поетично змальовуються явища природи, праця людей у природі.

Золотим фондом увійшли у коло дитячого читання твори Л.М. Толстого "Кошеня", "Лев і собачка", "Пожежні собаки", "Стрибок", "Акула" та інші.

Твори В. Біанкі, написані у жанрі пізнавальної казки ("Перше полювання", "Хвости", "Пригоди муравлика", "Чий ніс кращий", "Лісові хатинки") і у жанрі реалістичних оповідань, сприяють формуванню у дітей наукових уявлень про спосіб життя комах, птахів, звірів, їхні зв'язки з умовами існування.

Використовуються у дитячому читанні сповнені глибоких почуттів любові до рідної природи твори М. Пришвіна "Золотий луг", "Старий гриб" та ін. Люблять слухати дошкільники твори Є. Чарушина, сповнені теплих, добрих почуттів до тварин. Велику симпатію у дітей викликають його малюнки, якими ілюстровані всі його книжки.

Багато творів І. Соколова-Микитова ("Рік у лісі", "Квіти лісу" та ін.) сприяють залученню дітей до сприймання краси природи. Поряд з прозовими творами, широке використання в ознайомленні з природою знаходять поетичні твори українських поетів Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, Л. Глібова, М. Рильського, П. Тичини і російських поетів О. Пушкіна, Ф. Тютчева, А. Фета, С. Єсеніна про природу.

Дітей знайомлять і з творами сучасних письменників. Серед українських письменників заслуговують на увагу цікаві твори Є. Шморгуна, В. Чухліба. У творі Є. Шморгуна "Зелені сусіди" в цікавій казковій формі подаються дітям реалістичні відомості про пустирні і придорожні рослини, що сприяє формуванню у дітей правильного ставлення до них.

Українським дитячим видавництвом "Веселка" видаються для дошкільників цікаві пізнавальні книги про природу "Весна", "Літо", "Квіти", "Журавлина", "Що ти знаєш про комах", "Що ти знаєш про риб", "Що ти знаєш про тварин", в яких не тільки подається цікава інформація з ілюстраціями, але й ставляться перед дітьми відповідні завдання, виконання яких сприяє кращому засвоєнню знань про природу.

Серед російських письменників слід виділити Н. Павлову. Багато її творів, написаних у жанрі пізнавальної казки, з захопленням сприймаються дошкільниками. Це казки "Знахідка", "Під кущем", "Як хмаринка", "Травка-пупавка" та ін.

Цікаві твори І. Акімушкіна "Чиї сліди", "Це все кішки", "Це все собаки" тощо.

У роботі з дошкільниками використовуються твори М. Сладкова. Його книга "Барвисті крила", ілюстрована чудовими фотографіями автора, знайомить дітей з цікавим світом комах.

Багато творів для дітей створив Ю. Дмитрієв. Його книга "Хто в лісі живе і що у лісі росте" може вважатися справжньою маленькою енциклопедією для дітей. У книзі "Танок пелюсток" подаються цікаві відомості про рослини, а у книзі "Для чого птахам хвіст" автор знайомить маленьких читачів з цікавими пристосуваннями птахів до польоту [28, 206].

Плідно працює над створенням дитячої природознавчої книжки письменник Г. Снєгірьов. його твори "Хто саджає ліс", "Михайло", "Рачок-морехід", "Верблюжа рукавичка" та інші мають цікавий пізнавальний сюжет. Наприклад, в оповіданні "Хто саджає ліс" показано зв'язок життя птахів з лісом. Мисливець прийшов на галявину, на якій ніколи не росли дуби, та й близько ніде він дуба не бачив. Звідки ж взялися ці молоденькі дубочки, хто їх посадив? Раптом його увагу привернув красивий крупний птах. Мисливець пізнав у ньому сойку і вирішив простежити за нею. Він побачив, що сойка принесла щось у дзьобі і сховала у мох біля пенька. Коли сойка відлетіла, мисливець вирішив подивитися на схованку. В ній він побачив два жолуді. Так ось хто саджає ліс. Сойка робить собі запаси на зиму, але потім не всі знаходить, і частина жолудів проростає, виростають молоденькі дубки.

Дитяча природознавча література використовується на заняттях і у повсякденному житті.

Дослідження Є.Ф. Лукіної, Е.П. Клочкової свідчать про те, що сприймання поетичних образів природи буде значно глибшим, якщо у дітей сформовані конкретні уявлення про найвиразніші картини природи в різні пори року, життя рослин, тварин. Тому найчастіше природознавчу книгу рекомендується читати після спостережень. При цьому художні твори допомагають підсумувати побачене, доповнити, поглибити спостереження, спрямувати увагу дітей на дальше сприйняття природних явищ.

Читання природознавчої книги найчастіше пов'язується з бесідою. В процесі бесіди важливо допомогти дітям зрозуміти зміст твору, повніше і глибше засвоїти його. Бесіда повинна вестися емоційно. Вона не будується на переказі прочитаного тексту. Головну увагу слід приділити розкриттю зв'язків, осмисленню фактів. У бесіді важливо встановити зв'язки особистого досвіду з новими знаннями. Обов'язкова вимога до бесіди - зберегти у дітей безпосередність вражень від художніх образів. Наприклад, після читання вірша С. Маршака "Вусатий-смугастий" можна поставити дітям такі запитання: "У кого вдома є кошеня? Що воно любить їсти? З чим найбільше любить гратися? Як кошеня захищається?"

Невелике оповідання, казку інколи можна прочитати дітям до спостереження, щоб викликати інтерес. Наприклад, казку Н. Павлової "Як хмаринка" можна прочитати до проведення спостереження і відразу ж запропонувати знайти цю рослину за описом на луці.

Невеликі поетичні твори, а також малі форми усної народної творчості часто використовують у процесі спостережень. Образна мова їх допомагає виділити особливості явищ, певні якості предметів, посилити естетичне сприйняття природи. Наприклад, під час снігопаду добре прочитати уривок з твору І. Сурикова "Перший сніг":

Білий сніг пухнастий

Падає, кружляє

І на землю тихо

Стелиться, лягає.

Загадки, прислів'я, в яких сконцентровані характерні ознаки рослин, тварин, широко використовуються переносні значення слів, метафори, алегорії як засоби образного відображення, швидше сприймаються дітьми, якщо вони пов'язані з безпосереднім сприйманням об'єктів природи. Наприклад, діти розглядають узор на розмальованому морозом вікні. Вихователь питає, до чого подібний цей узор. "Наче казковий ліс намальований", - відповідають діти. "Без рук, без олівця малює без кінця, - відгадайте, що це за художник" [28, 207].

Цінне також використання прислів'їв, в яких, на думку К.Д. Ушинського, відобразився народний погляд на природу, з якого діти повинні черпати народну мудрість, привчатися до спостережливості: "Де багато пташок, там немає комашок", "Зимою сонце світить, та не гріє", "Багато снігу - багато хліба", "Зимою деньок, як комарів носок", "Що посієш, те й пожнеш".

Отже, художня природознавча книга найчастіше використовується для розширення знань дітей про відомі їм предмети і явища природи. Слухання художніх творів пов'язане з активною діяльністю відтворюючої уяви. Цей процес буде тим дієвішим, чим повніше будуть сформовані образи у дітей про навколишню природу.

Розділ 3. Практичні аспекти застосування бесіди в роботі з дошкільниками

З моменту зародження, до і після народження Природа для маленької дитини є домінантою життя. Від стану природного довкілля залежать фізичне здоров'я та успішний розвиток малюка.

Отже, у ранньому дитинстві відбувається екологічній розвиток дитини, що є однією з провідних ліній її особистісного зростання.

Цей розвиток включає такі структурні компоненти:

сприймання природних об'єктів та явищ;

уявлення про їх якості та властивості;

практичну діяльність;

природодоцільну поведінку.

Усі структурні компоненти екологічного розвитку взаємозв'язані та взаємозумовлені, тобто становлять певну цілісність. Від відкриття дитиною для себе природних об'єктів, уточнення та розширення уявлень про них під час контакту й набуття досвіду безпечного спілкування з цими об'єктами у практичній діяльності й до наслідування природодоцільної поведінки дорослого - такий шлях має пройти малюк, щоб спілкування з природою стало його потребою.

Дорослі - батьки й педагоги - мають розуміти необхідність та важливість створення сприятливих умов для екологічного розвитку дитини. Успішність здійснення такої роботи залежить від:

особистої екологічної культури вихователя;

усвідомлення ним значення екологічного розвитку в особистісному зростанні дитини;

створення сприятливого безпечного екологічного розвивального середовища, в якому малюк має бути активним суб'єктом життєдіяльності;

вибору ефективних програм розвитку та виховання дитини.

З давніх-давен людина живе в природі, спостерігаючи за нею. її вплив кожен із нас тією чи іншою мірою відчуває на собі й сприймає її як джерело перших знань і радісних переживань, що запам'ятовуються на все життя. Єдність людини і природи була і залишається непорушним законом. Неоціненна роль природи для дитини. Дерева, квіти, птахи, звірі - усе привертає увагу малюків, радує їх і живить увагу пізнання.

У додатках наведено матеріали природознавчого спрямування, які можна застосовувати для розповідей перед проведення бесіди.

Для занять з дітьми можна запропонувати бесіду на тему "ЗАЙЧИК"

Завдання: розширювати знання дітей про зайчика, про особливості зовнішньої будови тварини, повадки, спосіб живлення, вміння вказувати на його місце проживання, імітувати рухи. Вчити дітей співвідносити предмети за формою, закріпити вміння розрізняти і називати основні кольори. Продовжувати вчити дітей вітатися, прощатися, вживати слова, які виражають прохання, подяку (дякую, будь-ласка); відповідати на запитання дорослого. Прищеплювати елементарні знання протипожежної безпеки. Розвивати активність, бажання виконувати доручення дорослих. Виховувати позитивні емоційні реакції, бережне ставлення до рослин і тварин, бажання доглядати за ними.

Матеріал: зайчик (іграшка), будиночок на лісовій галявині, річка, піч, яблунька, замок, ключі, морква, капуста, полінця, глечик, вірші, потічки про зайчика.

Хід заняття

Вихователь: Діти, сьогодні ми підемо в гості до зайчика. Зайчик живе далеко в лісі. Шлях до зайчикової хатинки неблизький і нелегкий. Щоб перейти болото, нам потрібно перейти по купинках. Старайтесь не оступитись, щоб не замочити ніжки.

Діти, а це - молочна річка, кисільні береги. Давайте спитаємо у річки, де зайчик живе.

Діти: Молочна річечка, кисільні береги, ми йдемо в гості до зайчика. Скажи, будь-ласка, де зайчикова хата?

Річка: Знаю, знаю де зайчик живе. Але, малята, допоможіть мені, будь-ласка. Ой так тяжко текти, все дно моє забруднилось.

Вихователь: Дітки, давайте очистимо річечку, зберемо все сміття, щоб їй легше було текти.

(Діти збирають у відерце гілочки, камінці, шишки)

Вихователь: Ось, річечко, діти охоче допомогли тобі.

Річка: Дякую вам, малята. Щоб дістатись до зайчика, вам потрібно пройти через мій місточок.

(Діти переходять через річку, підходять до яблуньки)

Вихователь: А це, діти, яблунька. Давайте у яблуньки спитаємо, де зайчик живе.

Діти: Яблунько, яблунько, скажи, будь-ласка, де зайчикова хатка?

Яблунька: Знаю-знаю де живе зайчик. Діточки мої хороші, порятуйте, допоможіть. Налетів вітер шалений і зламав мою гілочку. Ой боляче мені. Підніміть гілочку і прив'яжіть міцніше, щоб вона приросла.

Вихователь: Діти, давайте допоможемо яблуньці. Піднімемо гілочку і прив'яжемо її міцненько.

Яблунька: Дуже дякую, малята, за допомогу. Щоб до зайчика потрапити, пройдіть по цій стежині.

(Діти йдуть по стежині і підходять до печі.)

Вихователь: А ось і піч. Може й піч нам підкаже, де зайчик живе.

Діти: Пічко-пічко, де зайчикова хатка?

Піч: Я знаю, діточки, де живе зайчик. Але вогонь мій ось-ось погасне. Дітки, підкиньте полінець мені, щоб мої пиріжки допеклися.

Вихователь: Давайте візьмемо по полінцю і покладемо в піч, щоб вогонь не згас.

(Діти кладуть поліна в піч.)

Піч: Дякую вам, дітки, що допомогли мені. Подивіться ось там на галявині хатинка, там і живе зайчик.