Сучасний урок української мови

Комунікативна компетенція - комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.

Комунікативній компетенції, як і іншим видам мовленнєвої компетенції потрібно навчати дітей вже з раннього віку. Ще до школи дитина повинна засвоїти відповідні мовленнєві знання, вміння та навички, необхідні їй для спілкування. Задля цього потрібно лише дібрати адекватні методи та прийоми розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови. Ситуації спілкування та соціально-побутові ситуації складаються в нашому житті кожен день. По дорозі з дому до школи, зустрічаючи сусідів, знайомих, ми вітаємось, запитуємо про їх справи, здоров'я їх та близьких, заходимо в магазин - спілкуємось з продавцями тощо. Дитина не повинна проходити мовчки біля дорослих, потрібно звернути її увагу на прийоми вітання, звертання, методи і правильність спілкування, підказати та навчити нових слів привітання, подяки і т.п., тобто розвивати постійно в дитини культуру мовленнєвого спілкування з оточуючими в щоденному житті.

Формування комунікативної компетенції

Формування комунікативної компетенції спрямоване на розвиток культури мовленнєвого спілкування, мовленнєвого етикету та етичних норм спілкування.

Кінцевою метою роботи з розвитку мовлення в початкових класах є формування культури спілкування, тому завданнями формування комунікативної компетенції в дітей дошкільного віку є:

А) розвиток комунікативних здібностей дітей відповідно до кожного вікового періоду - емоційне спілкування з дорослими, спілкування з однолітками, ініціативне спілкування із співрозмовником;

Б) засвоєння ввічливих форм спілкування, розвиток мовленнєвого етикету;

В) формування культури мовлення;

Г) формування культури спілкування.

Мовленнєвий етикет передбачає правила мовленнєвої поведінки в стандартизованих /однотипних/ ситуаціях мовленнєвого спілкування /Вітання. Знайомство. Подяка. Вибачення. Прохання. Прощання. Комплімент/. Кожна типова ситуація обслуговується групою формул і виразів мовленнєвого етикету, які діти повинні засвоїти вже в дошкільному віці. Задля цього використовують різноманітні ігри і ситуації: "Незнайко знайомиться з дітьми", "Назви ім'я", "Зустріч гостей", "Зупинимося, познайомимося", "Поправляй Незнайка", "Чия пара краще?", "Луна", "Довідкове бюро", "Ввічливі відгадки", "Чарівний ключ". Ефективними є сюжетно-рольові та театралізовані ігри типу: "Країна Знайомств", "Місто Ввічливості", "Зустріч та прощання" тощо.

На формування комунікативної компетенції впливає низка факторів. Визначаємо внутрішні та зовнішні фактори. До внутрішніх відносимо: мотиваційну сферу; внутрішню позицію особистості; розвиток та становлення „Я” та почуття ідентичності особистості. До зовнішніх факторів відносимо соціальні умови: суспільство, в якому вживається конкретна мова, його соціальну структуру, різницю між носіями мови у віці, соціальному статусі, рівні культури та освіти, місці проживання, також різницю у їхній мовленнєвій поведінці в залежності від ситуації спілкування. Внутрішні та зовнішні фактори взаємопов'язані, зовнішні залежать від внутрішніх і навпаки. Постійні зміни, що проходять у нашому житті та житті нашої країни, вимагають високого рівня компетентності в усіх вищезазначених питаннях, адекватної поведінки у певній соціально-психологічній ситуації для досягнення мети бути високоосвіченою особистістю.

Формування відповідного рівня комунікативної компетенції відбуватиметься за наявності сприятливих дидактичних умов. Сприятливими дидактичними умовами вважаємо доцільним визначити: врахування вікових особливостей учнів; успішну соціалізацію та сприятливі соціальні умови; відпрацювання вчителями оптимальних механізмів мовлення; педагогічну майстерність вчителя; стимулювання учнів до вивчення мови; впровадження прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів; забезпечення учнів методичними матеріалами, що містять необхідну інформацію для комплексного формування комунікативної компетенції; розвиток пізнавальної діяльності учня; сприятливі умови та комунікативну поведінку співрозмовників; моделювання у навчальному процесі типових ситуацій спілкування.

Створюючи типову ситуацію та вживаючи слова та вирази щоденного користування /Добрий день, до побачення, будь ласка, дякую/ вихователь в ході гри повинен навчити новим методам спілкування з оточуючими, підказувати та нагадувати дітям ті вирази та слова, які не так часто зазвичай вживаються в щоденному житті. Зацікавити дітей на протязі гри вживати якомога більше ввічливих слів та виразів привітання та доречного їх використання, влаштовувати різноманітні конкурси, придумувати та програвати життєві ситуації з якомога більшим використанням фраз, що були вивчені. Показати різницю ставлення людей до особи, в залежності від коректно та ввічливо поставленого запитання, звертання. Показати різнобарвність української мови та навчити вільно володіти її різними формами /До побачення! - На все добре! - Бувайте здорові! - Всього найкращого!; Котра година? - Скажіть, будь ласка, котра година? - Я перепрошую, Ви не підкажете котра година? - Чи не будете ви так люб'язні, котра година?/. Пояснити взаємозв'язок культурного мовлення та залежність людських відносин від культури спілкування. Саме в ході ігри дитина краще засвоює матеріал, вчиться практично примінювати здобуті на заняттях знання.

Спілкування з дитиною рідною мовою з першого року життя повинно відбуватися в царині кращих відносин, дорослі повинні вживати в своєму щоденному спілкуванні ввічливі форми звертання, не тільки показувати свої дружні та чудові відносини, але й намагатися показати своє відношення приємними та лагідними виразами, цим самим підвищуючи у дитини засвоєння ввічливих форм спілкування в щоденному житті на практиці.

Формування культури мовлення відбувається в рамках особистісно-орієнтованого підходу, який ураховує рівень мовленнєвого розвитку та мовні здібності, наміри, бажання, індивідуальні особливості кожної дитини і стимулює творчі прояви особистості з орієнтацією на її індивідуальність. Шкільна модель прямої передачі дітям знань, умінь і навичок замінюється навчанням дошкільнят самої можливості набуття знань /засобам навчання/ та використання їх у практиці мовленнєвого спілкування.

Програма залишається орієнтиром базисного рівня мовленнєвого розвитку дитини на кожному віковому етапі. Вихователю надається право вільно використовувати програмний матеріал з розвитку мови в межах однієї програми чи з інших варіантних програм. Провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлен-ня є заняття /ігри-заняття/ різних типів: індивідуальні, на яких об'єднують 1-4 дітей одного рівня мовленнєвого розвитку.

Навчання дітей культурі рідної мови, мовленнєвого спілкування та розвиток культурного мовлення відбувається на комплексних та тематичних мовленнєвих заняттях, на яких присутні до 15 дітей.

На заняттях з розвитку культури мовлення активність дітей виявляється в розумовій діяльності. Протягом заняття вони слухають, відповідають на запитання, розповідають, спілкуються, створюють життєві ситуації, думають, порівнюють, встановлюють причинні зв'язки і залежності, узагальнюють, роблять висновки. Діти мають справу тільки зі словом, яке іноді супроводжується наочністю. Рухова активність дитини на цих заняттях обмежена. Усе це призводить до розумового напруження, швидкої стомлюваності дитини, потребує від неї певних вольових зусиль. Ось чому заняття з розвитку культури мовлення проводять зранку, коли діти ще не стомлені. До того ж, мовленнєві заняття слід проводити цікаво, в захоплюючій ігровій формі на добре знаному дітям матеріалі.

На кожному занятті одночасно вирішуються різні мовленнєві завдання.

Заняття з розвитку культури мовлення мають лише мовленнєву спрямованість. Усі мовленнєві заняття проводять лише на добре знаному дітям ілюстративному матеріалі.

Максимальна мовленнєва активність дітей: чим більше говорять діти на занятті, тим воно ефективніше. У зв'язку з цим не рекомендується на мовленнєвих заняттях використовувати технічні засоби навчання /вони відволікають увагу дітей і стримують мовленнєву активність/, репродукції художніх картин, завантажувати дітей новою інформацією /нові картини, іграшки, тексти тощо/. Слід пам'ятати, що на-явність наочності призводить до гальмування мовленнєвої активності /З.Істоміна, Г.М.Леушина/.

Максимальне використання ігрових прийомів навчання. Серед них дидактичні, народні, рухливі ігри з текстами та діалогом, ігрові вправи, сюрпризи, забавки, ігрові життєві ситуації спілкування, в яких дитина виступає в ролі активного мовця. Це швидше "заняття-ігри" та "ігри-заняття".

Крім групових занять, вихователь протягом тижня, місяця повинен планувати і проводити індивідуальні заняття та індивідуально-групові, які ма-ють переважно тематичний характер - виховання культури мовлення. На таких заняттях переважають ігрові методи навчання.

Іншою формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення, а саме формуванню комунікативної компетенції є індивідуальна робота в повсякденному житті, протягом дня.

На уроках української мови та літератури вчитель повинен ставити перед собою наступні завдання:

- виявити психологічні чинники формування мовної особистості учнів основної школи;

- з`ясувати дидактичні умови формування мовленнєвих умінь і навичок школярів з опорою на педагогічні дослідження;

- виявити рівні сформованості мовленнєвих умінь і навичок учнів 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів;

- розробити методичну систему з формування мовленнєвих умінь і навичок учнів основної школи на педагогічних засадах та експериментально перевірити її ефективність.

У процесі системного аналізу науково-педагогічних джерел та літератури ми встановили, що проблема формування у старшокласників комунікативної компетенції в навчальному процесі висвітлена фрагментарно та розглядалась переважно на основі окремих нормативних документів, які подаються Міністерством освіти і науки України, розрізнених інноваційних підходів до трактування сталих термінів та заміни їх новими з урахуванням існуючих реалій. Ми виявили, що тенденції розвитку дидактики в аспекті формування комунікативної компетенції передбачають системний підхід до сучасної технології навчального процесу. У ході проведеного дослідження обґрунтовано, що процес навчання повинен здійснюватися у певній системі на основі комунікативно-діяльнісного підходу. Комунікативно-спрямований курс навчання мови передбачає та забезпечує роботу над вмінням вільно здійснювати мовленнєве спілкування в усній чи письмовій формі, вживати ті правила мовленнєвої поведінки, які існують у суспільстві, використовуючи ресурси мови в різноманітних ситуаціях повсякденного життя.

У дослідженні розкрито наукову сутність, обґрунтовано зміст поняття комунікативної компетенції, що визначаємо, як знання, уміння та навички, необхідні для розуміння чужих та створення власних програм мовленнєвої поведінки, адекватних цілям, сферам, ситуаціям спілкування. Вона включає в себе: знання основних понять лінгвістики мови - стилі, типи, способи зв'язку речень у тексті; уміння та навички аналізу тексту та власне комунікативні надбання. Комунікативну компетенцію у дисертаційній роботі подаємо у широкому та вузькому значеннях: у широкому - вона складається із мовної, мовленнєвої, соціокультурної, соціолінгвістичної, дискурсивної та стратегічної компетенцій; у вузькому - як практичне опанування учнями мовленнєвими уміннями на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування в чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, говорінні, читанні, письмі в типових ситуаціях. Доведено, що формування комунікативної компетенції можливе за умови моделювання у навчальному процесі типових ситуацій реального спілкування, які виникають в різних сферах життя та стосуються різних тем. У дослідженні об'єднуючою ланкою є ідея формування комунікативної компетенції, що ґрунтується на гармонійному поєднанні всіх її складових аспектів.

Підтвердилася гіпотеза про те, що процес формування та розвитку комунікативної компетенції відбуватиметься ефективніше за умов забезпечення єдності основних складових комунікативної компетенції: мовної, мовленнєвої, соціокультурної, соціолінгвістичної, дискурсивної та стратегічної; врахування специфіки організації дидактичних умов навчально-пізнавальної діяльності, що моделюють реальний процес спілкування носіїв мови, що вивчається; зміни структури пред'явлення та відпрацювання нового матеріалу.

Кожний вихователь повинен виявляти творчість у плануванні і проведенні різних типів мовленнєвих занять, вдалому їх комбінуванні.

Кінцевим результатом комплексної роботи з усіх мовних розділів програм і є формування мовленнєвої компетенції дітей.

Розділ III: Формування читача на уроках української літератури

Проблема формування духовності учнів є актуальною, і належить до проблеми соціального характеру, оскільки пов`язана с таким поняттям, як формування особистості. А поштовхом і основою для цього є, в першу чергу, виховання духовної особистості. Школі потрібно змалку турбуватися про духовний світ дитини. Саме тоді країна буде бачити молодь - як майбутнє нашої нації, рушійну силу, яка спроможна вирішити проблему держави не на свою користь, молодь із своїми вищими моральними, естетичними канонами та ідеалами. Адже від її ставлення до надбань культури залежить нині духовне оновлення нашого суспільства, зміст її цінних орієнтацій і майбутнє.

Наше суспільство переживає період стрімких. далекосяжних змін: технологічний прогрес, міжнародну торгівлю, розвиток комунікацій, світову конкуренцію. Тому духовний розвиток молоді дуже важливий у наш час. Адже ми спостерігаємо, що світ став бездуховним. Пріоритети у домінуючих рисах майбутнього покоління - ця дилема все гостріше постає перед освітою. Вивчаються і пропонуються різні варіанти, що до формування духовності в учнів. Наприклад, духовна реабілітація особистості може бути здійснена засобами культури, зокрема, через проникнення у світ мистецтва. Якщо спиратись на положення висловлене Г.Силач, що діяльнісне перетворення культури у внутрішній духовний світ людини визначає міру духовності людини, її духовне багатство, істинне єство як “духовної істоти”.

Проблема духовності належить також до числа основних психологічних проблем. Життєво важливі задачі, котрі стоять перед сучасною цивілізацією - це подолання соціальної й національної несправедливості, припинення національної кризи - а це потребує (корінного) перетворення свідомості багатьох людей, тобто нового духовного відродження суспільства. А сьогодні дуже важливо для нашої держави, щоб кожен її громадянин, піднявся над своїми власними проблемами, і намагався збагатитися духовно.

Сучасний вчитель повинен переосмислити й переорієнтуватися, тобто відійти від усталених канонів у суспільстві щодо моральних цінностей. Оновити свої форми й методи вивчення того чи іншого предмету.

Взагалі проблеми духовності досліджувалися вже здавна. Про це свідчать праці педагогів минулого: Я.А.Коменського, Г.Г.Песталоці. А.Дістервега, В.О.Сухомлинського. Вони одностайно виділили головні фактори. які впливають на духовне виховання учнів: праця. сім`я, школа, вчитель.

На сучасному етапі проблемою духовності займаються багато вчених, серед яких: О.Майкіна, Г.Сагач, Т.Зазюн, С.Соловейчик, І.Зеліченко. Разом з тим кардинальні зміни в обранні суспільством орієнтирів розвитку, формування нових суспільних цінностей, нового світогляду підростаючого покоління потребують особливого підходу освітян і вихователів. Саме тому ми обрали тему: “Формування духовності учнів”, тому ця проблема є однією з головних у нашій державі. Адже суспільство й держава не можуть існувати, нормально виконувати свої функції без певної системи гуманістичних. духовних цінностей. Оволодіння учнівською молоддю духовними цінностями підносять свідомість особистості на вищий щабель, наповнюють життя й діяльність високими громадськими цілями. Духовність зміцнює єдність усього суспільства, забезпечує подолання труднощів на шляху його розвитку. Саме школа формує майбутні покоління, а від цього залежить розвиток і розквіт нашої держави.

Таблиця 1

Рівні сформованості духовності старшокласників

РІВНІ	ПОКАЗНИКИ
Високий	Сформований моральний ідеал: доброта, порядність, чесність, правдивість, справедливість, працелюбність, вміння давати морально-етичну оцінку оточуючим явищам і вчинкам, активність, любов до Батьківщини, наявність мети життя, творчі здібності, рівень розумового розвитку, патріотизм,творчі здібності учнів
Середній	Сформований моральний ідеал добра, порядність, чесність, правдивість, працелюбність, активність, рівень розумового розвитку.
Низький	Не має сформованого морального ідеалу, злість, зрада, підступність, егоїзм, жорстокість, низький розумовий розвиток, не має пізнавального інтересу, патріотичних почуттів, чуйності, мети життя

Однак, перш ніж вдатися до цього, нам необхідно визначити сукупність виховних можливостей навчальних дисциплін, щоб підвищити ефективність роботи духовного виховання, які вже утвердилися у практиці і стали надбанням наукової теорії. Саме цьому і буде присвячено нами наступний етап дослідження.

Література - як важливий засіб формування духовності у старшокласників

Українська література вивчається в усіх школах нашої держави. І саме література є одним з найдоступніших для школярів видів мистецтва, а тому вчителі літератури мають чи не найбільшу можливість вплинути на формування духовного світу кожної дитини, вплинути на її емоційну сферу, а й відповідно й формування системи цінностей підростаючого покоління.

Як зазначає Є.А.Пасічник, література як шкільний предмет ”...є багато функціональним, інтегральним за своїм призначенням, одним з найважливіших завдань, які необхідно розв`язати у процесі вивчення літератури, є забезпечення ідейно-естетичного впливу художніх творів на учнів, використання їх високого потенціалу з метою формування всебічно розвиненої особистості, громадянина України, якому притаманна висока культура, широкий кругозір, творчі здібності, загальнолюдські цінності, високі моральні ідеали.

Література здатна пробуджувати в людині художника, розвивати в неї вміння естетично освоювати світ”.

Звичайно, люди далеко не завжди усвідомлюють значення того чи іншого твору у своєму духовному розвитку, але мистецтво в цілому і література як один з його видів відкриває перед читачем унікальні можливості для виховання культури почуттів і переживань, що є основою здорової людської поведінки.

На сьогодні проблема розвитку духовності полягає в першу чергу у розумінні кожною людиною тих критеріїв, що складають основу поняття "духовність". Відповідно й проблема розвитку духовної особистості полягає на сьогодні не стільки в тому, що недостатньо продукується цінностей та ідеалів, скільки в їх розумінні до них кожного з нас.

Ми виділяємо такі критерії духовності школярів, як морально-етична культура учня, ставлення його до громадської діяльності, пізнавальний інтерес, розуміння ним сенсу буття. Кожен з цих критеріїв духовності має відповідні показники, які свідчать про рівень сформованості в людини того чи іншого критерію духовності.

Так морально-етична культура учня вимірюється в першу чергу наявністю в нього морального ідеалу, вмінням давати моральну й естетичну оцінку явищам, вчинкам тощо, а також вмінням роботи самооцінку.

Ставлення учня до громадської діяльності вимірюється рівнем усвідомлення ним місця окремої людини в суспільстві, а також ставленням учня до громадських доручень, наявністю в учня внутрішньої свободи, його ставлення до батьків, однолітків та інших людей, наявністю в нього патріотичних почуттів, почуття власної гідності.

Пізнавальний інтерес вимірюється наявністю в учня інтересу до навчання рівнем загальної допитливості, загальним рівнем розумового розвитку, а відповідно до цього й рівнем усвідомлення школярем потреби у навчанні.

Одним з найважливіших і одночасно найскладнішим критеріїв духовності є розуміння людиною сенсу буття в цілому, а відповідно до цього й визначення людиною сенсу свого особистого існування. Показниками цього критерію духовності є наявність в учня суспільних якостей, прагнення знайти найвищий сенс свого існування, мету життя реалізація чи принаймні спроби реалізації учнем своїх творчих здібностей й різноманітних інших можливостей тощо.

Зазначені нами вище критерії та показники духовності є далеко не єдиними аспектами оцінки рівня духовності окремої особистості, але на наш погляд вони є одними з основних аспектів за якими вчитель в практиці роботи зможе оцінити рівень духовності учнів.

Величезна роль у формуванні усіх цих показників і критеріїв духовності належить літературі, адже саме на уроках літератури вчитель має найбільше можливостей вплинути на емоційно-оцінну сферу дитини й до того ж зробити це непомітно чи майже непомітно для неї, що має чималу вагу, адже кожен вчитель знає, що дуже важливо у вихованні дитини уникати надмірності уваги, уникати моралізаторства й відкритої та частої критики у бік тих чи інших якостей дитини. На уроці літератури вчитель має змогу впливаючи в першу чергу на емоційну сферу дитини, коригувати її систему цінностей, розширювати її кругозір, формувати її духовну сферу. Вдало підібрані твори для прочитання та відповідні методи й прийоми роботи над ними здатні успішно впливати на формування з кожного названих вище критеріїв духовності людини. Проте, на нашу думку, вчитель на уроці літератури здатен вплинути на перший і останній з названих критеріїв духовності, оскільки в дитячому та юнацькому віці людина найбільш підвладна впливу емоцій.

Художні твори впливають на людину через образи. В істиному мистецтві зміст і форма художнього образу злиті воєдино. Художній образ виростає з образів чуттєвих, первинних, подібно тому як із них виникає поняття. Художній образ неповторний і, не дивлячись на це, являє собою стійке утворення: він живе у віках. Саме через образи люди знайомляться з минулим свого народу, з добром і злом, з красивим і потворним, з моральним і аморальним.

Проблемою духовного виховання учнів на уроках української літератури займалися такі вчені-методисти як: Цимбалюк Л.М., Бугайко Т.Ф., Мірошниченко Л.Ф., Степанішин В.Р., Пасічник В.А.

Степанішин В.Р. зазначає, що нові підходи до викладання українського мистецтва слова ґрунтуються на загальній концепції літературної освіти, себто на філософських, історичних естетичних, літературознавчих і мовних засадах.

Автор чітко окреслює головні завдання, що стоять перед словесниками на сучасному етапі. Такими є:

виховання активної самостійної особистості, свідомого громадянина України;

формування засобами художньої літератури майбутніх матерів, батьків, чоловіків, дружин;

розвиток розумових сил, багатства мови, логічного мислення, відтворюючої уяви, образного мислення;

плекати сучасного кваліфікованого читача з аналогічним підходом до літературного твору, самостійним поцінуванням його змісту та форми;

розвивати емоційну сферу учнів, високу культуру почуттів, цілеспрямованість і твердість переконань.

Саме на таких методах навчання на уроках літератури, повинен будуватися урок. В. А. Пасічник зазначає, що систему викладання не можна розглядати як застиглу норму. Викладання літератури у школі - “це постійний пошук, творчість”.

У процесі роботи на уроках літератури ставляться завдання, пов'язані з духовним вихованням учнів, - розуміння учнем мети і сенсу буття, красу людської душі, природи, творів літератури, моральних ідеалів письменника.

Перспективний педагогічний досвід формування духовності особистості засобами літератури

Над проблемою формування духовності учнів під час навчального процесу працював Ільїн Є.М. Він стверджував, що саме вчитель мови і літератури покликаний мораллю літератури формувати етичні підвалини особистості, розвивати її духовний і душевний потенціал. Особливість системи Ільїна полягає в тому, що проводячи урок літератури, вчитель має виходити із потреб учнів, їх інтересів і бажань в чомусь розібратися. Іноді неможливо відчути, чого потребує учень в даний момент, що для нього цінне, а що зовсім не важливе. „Не тільки свої запитання ставлю школярам. У тексті відшукую і їх запитання… І вже не діти „вгадують” мене, а я їх, що, мабуть, складніше й цікавіше”

Надзвичайно актуальними є його прийоми:

„Мистецтво запитання”. Сучасний ритм життя вимагає не мовчазності, а цікавості. Саме таким і росте сучасне покоління, і дуже важливо навчити його не мовчати, зціпивши зуби, а ризикувати, діяти, рухатись.

„Відкрита етика”. Іноді так потрібно відійти від сухого аналізу і перейти до відвертої розмови, до прямого, нехитрого контакту з учнем, до людського, а не лише професійного спілкування з ним.

„Слухати учня по-толстовськи” - основний принцип педагога, що значить прагнути не „відмінної” відповіді учня, а його власної, а це речі не тотожні.

Ці та багато інших методів його системи потрібно взяти на озброєння сучасному вчителеві для того, щоб учень „нового часу” адекватно сприймав і засвоював інформацію. Саме Ільїн наголошує на тому, що „нова людина” вимагає нових підходів у навчанні, і треба не боятися ризикувати та експериментувати з учнями.

Львова Ю.Л. стверджує, що успіх на уроці літератури залежить від самого вчителя, від його психологічного настрою та усвідомленого бажання передати учням певні людські ідеали через літературу. На перше місце вона ставить саме особистість вчителя, який найпершим має бути для учнів носієм культурних надбань людської цивілізації, втіленням чеснот і моральності.

В.Біблер та його прихильники розглядають процес формування духовності особистості як процес становлення особистості в контексті вільного діалогу (спілкування) вихованців і педагогів, молодших і старших товаришів. Таке спілкування цінне тим, що учасники висловлюють свої погляди на світ і на себе в ньому. „На думку теоретиків „Школи діалогу культур”, психологія і педагогіка повинні виходити з глобальних особливостей сучасного мислення й актуальних форм діяльності, сприяти переорієнтації від „людини освіченої” до „людини культури”.

Цікавими є їх ідеї про організацію навчання не на основі підручника, а на основі реальних авторських текстів конкретної культури. Саме з них учні черпають інформацію про загальнолюдські цінності, ідеали, що в сукупності і впливають на формування їх духовності. Тому результатом освітньої діяльності в „Школі діалогу культур” стає базова культура особистості. „Головним у культурі є не предмети і знання, а цінності і норми, способи мислення й творчості”.

Сухомлинський В. О. також давав цінні поради щодо формування духовності особистості. Він стверджував, що „пізнання розумом і серцем повинно включати в себе не тільки захоплення красою, а й обурення злом. Із безсмертних творів світової літератури потрібно брати образи, в яких геній художників втілив людські вади, пробуджувати в юних серцях глибоко особисте почуття непримиренності зі злом”.

Педагогічні умови формування духовності у навчальному процесі

На формування духовності підростаючого покоління впливає чимало різноманітних умов. Одні вчені розглядають ці умови як фактори, що впливають на розвиток особистості, а інші як обставини. І та і інша точки зору мають своє наукове обґрунтування, саме тому ми зупиняємося на такому визначенні, яке охоплює обидві точки зору, адже та чи інша умова за якої формується духовний світ особистості є одночасно і фактором, який впливає на це формування.

Ми виділяємо такі основні умови формування духовності особистості:

обов`язкове врахування вікових особливостей учнів;

врахування особливостей суспільної природи людини, відповідно вихованню особистості в колективі і через колектив та врахування особливостей колективної пізнавальної діяльності;

активне використання міжпредметних зв`язків для підвищення ефективності навчального процесу та для різнобічності, багатогранності розвитку особистості;

обов`язкове використання принципу активності учнів.

Розглянемо першу з умов. На врахуванні вікових особливостей школярів вже тривалий час наголошують і психологи, і педагоги.

За класифікацією вікових груп, яку подає нам А.В.Петровський, старший шкільний вік, або ж рання юність починається приблизно у 14,5 років і триває до 17-ти років. Але інші вчені неодноразово наголошують на тому, що подібні вікові рамки є доволі умовними.

Сформований учнівський колектив є не лише об`єктом педагогічного впливу, а й сам перебирає на себе деякою мірою виховну функцію.

Пошуки шляхів удосконалення освіти в загальноосвітній школі та гімназії зокрема спричинилися до відродження такого методичного явища, як інтеграція навчання - відомого ще з часів К.Ушинського (метод навчання грамоти шляхом інтеграції письма і читання), яке перейшло нині з царини дискусії у практику.

На сьогодні поняття інтегрованого навчання трактується більш широко, хоча в той же час ми забуваємо про тотожність понять інтеграція та міжпредметні зв`язки.

Інтеграція (від лат. integer - повний, цільний) - це створення нового цілого на основі виявлення однотипних елементів і частин із кількох раніше розрізнених одиниць (навчальних предметів, видів доцільності та ін.)" [19:99].

"Реалізація ідей інтеграції і гуманітарізації передбачає докорінну перебудову не лише педагогічного мислення, а й усієї системи освіти - вихід учителя за межі власного предмета. Настав час осмислювати матеріал з позицій філософії, здійснювати міжпредметні зв`язки , усвідомивши місце своєї дисципліни в загальній системі культури".

Як зазначає В.А. Пасічник, література як шкільний предмет "… є багатофункціональна, інтегральна за своїм призначенням".

Саме тому слід, на нашу думку, звернути увагу на цю специфічну особливість літератури як шкільного предмета, адже на важливості й доцільності використання у повній мірі міжпредметних зв`язків наголошує чимало фахівців. Це Усатенко, В.Вернадський, Н.Светоловская.

"Нині ідея інтеграції навчання приваблює, багатьох учених і вчителів у нашій країні й за кордоном. Предметом наукового інтересу багатьох дослідників (О.Біляєв, О.Савченко, П.Донченко, В.Тимченко, Ю.Колегін та ін.), є проблема інтегрованого уроку в школах різних типів" [19:106].

Але ми вважаємо за доцільне звернути увагу на інтегральність літератури як шкільного предмета, від самого початку, адже ця її особливість дає, порівняно з іншими предметами, неймовірно широкий простір для плідного використання набутків інтегрального навчання.

Активність учнів на сьогодні вважають дуже важливою для ефективності навчально-виховного процесу.

На сьогодні принцип активності в навчанні знайшов своє колективне вираження в найрізноманітніших формах і методах викладання: лабораторні заняття, постановка різноманітних дослідів, спостереження, екскурсії, заняття з ботаніки та певних дослідних ділянках, вимірювальні роботи в класі й на місцевості, самостійна робота учнів з книгами та іншими джерелами, а також залучення учнів до активної участі в обговоренні тих чи інших тез лекції викладеної вчителем (лекція з елементами бесіди) тощо.

Активність у навчанні досягається за допомогою багатьох дидактичних прийомів. Наприклад, вчитель запитує весь клас і відповідно всі учні мають обдумувати його, готуватися до відповіді. Під час викладу матеріалу, вчитель може окремими питаннями підтримувати увагу учнів. Іноді може бути корисним чергувати виклад матеріалу вчителем учнями. Але, залежно від наявного в учнів, рівня розвитку вмінь і навичок самостійної роботи необхідна відповідна підготовча робота з боку вчителя.

Виняткове значення в активізації навчання, на думку науковців, має поєднання принципу активності в навчанні з практичною роботою, що створює можливість для застосування знань на практиці, а відповідно вмотивовує для учнів подальшу навчально-пошукову роботу.

На важливості активності у навчанні наголошували такі науковці як Тряпицина А.П., Грєбєнкіна Л.К. та багато інших.

На особливій важливості цього принципу в середньому і старшому шкільному віці наголошують і психологи. Зокрема, звертав на це увагу і такий видатний психолог, як А.В.Петровський.

Визначення рівня сформованості духовності учнів

В нашому дослідженні ми виходили з того, що формування духовності учнів буде більш ефективним, якщо в процесі викладання української літератури використовувати спеціально розроблені завдання, ситуації, які ставлять старшокласників в умови розвитку морально-емоційної особливості.

Констатуючий експеримент заключався в тому, щоб об`єктивно виявити вихідний рівень сформованості духовності учнів на уроках української літератури, аналізу використання вчителями методів, прийомів, ситуацій, які сприяють розвитку цієї складної особистої освіти.

В процесі констатуючого експерименту були використані такі методи:

бесіда з учнями, бесіда з вчителями з метою виявлення доцільності використання ситуації, завдань, методів та прийомів духовного розвитку учнів на уроках української літератури;

спостереження;

анкетування учнів з метою виявлення доцільності існуючої системи,

тестування учнів та визначення їхніх потреб.

На основі отриманих даних нами було виділено рівні, які визначали сформованість духовності старшокласників.

Низький рівень - характеризується відсутністю культури спілкування, людина не прагне кращого в житті, учень не розуміється на поняттях добро і зло, про ідеал та антиідеал, прекрасне й огидне.

Середній рівень - свідчить про присутність певного рівня культури, але тільки прагне до особистої значимості, вигоди та престижу, вимагає до себе великої уваги й потребує стимулювання своєї діяльності.

Високий рівень - присутність культури, знань моральних, етичних норм поведінки, дії учнів спрямовані на збереження добра, прекрасного, висока пізнавальна активність.

В своєму досліджені ми прагнули з`ясувати як самі учні ставляться до використання на уроках української літератури спеціально створених ситуацій по розвитку духовності. З цією метою проводились індивідуальні бесіди і була проведена анкета, яка включала в себе такі питання:

Чи цікаві вам уроки, на яких ви розглядаєте ситуації пов`язані з мораллю?

Хотіли б ви, щоб уроки проводились у формі рольової гри?

Чи подобаються вам уроки-дискусії, де розкриваються поняття добро і зло?

Окрім анкети учням запропоновано відповісти на питання тесту з метою виявлення рівня інтересу до української літератури як навчального предмету:

1). Подобається вам читати?

2). Чи багато ви читаєте?

3). Яких українських письменників ви знаєте? (наприклад)

4). Твори яких письменників вам запам`ятались?

Опрацювавши отримані дані (бесіди, тесту, анкети), й отримавши результати ми вмістили їх у табл. 2.

Таблиця 2

Рівні сформованості духовності учнів 9-х класів

Показники	Рівні
	низький	середній	високий
Морально-етичні цінності, вміння бачити добро і зло, прекрасне-огидне, вчиняти по совісті	30	39	31
Потреба розвивати свій інтелект, читати художню літературу, розвивати пізнавальну активність	39	37	24
Соціальне ведення ситуацій, вміння прикласти свої сили, вміння досягти успіху	37	42	21
Потреба у саморозвиткові духовного боку особистості	40	34	26
Загальний показник рівнів сформованості	36,5	38	25,5

Із поданого в таблиці можна зробити висновок, що переважає низький (36,5%) та середній (38%) рівні сформованості духовності у дев'ятикласників.

У багатьох (40%) відсутня потреба у саморозвитку своїх духовних якостей особистості.

Тривожить той факт, що 39% старшокласників не мають потреби розвивати свій інтелект, читати художню літературу з предмету. Аналіз таблиці, довів, що загальний показник 38% відноситься до середнього рівня, а це в свою чергу створює передумови для подальшої роботи над підвищенням рівня духовності старшокласників.

Ми впевнились, що учні зазвичай звертають увагу на зв`язок літературних героїв (проблематика, ситуації "добра-зла", "прекрасне-огидне") з сучасним життям, не співвідносять себе з літературними героями, не можуть дати аналіз з позицій сучасності. Дев`ятикласники не оперують тими знаннями, які отримують під час інших предметів (історія, українська мова, російська мова та література, історія України, географія та інші), а звідси низька пізнавальна активність їх на уроці.

Для з`ясування того, яке відношення самих вчителів до даної проблеми, їм було запропоновано відповісти на запитання анкети:

1). Як на вашу думку, що таке духовність?

2). В якому осередку вона виховується?, підкресліть

а) школи, б) сім`я, в) суспільство?

3). Під час яких навчальних дисциплін треба формувати духовність учнів?

4) Що ви пропонуєте змінити у навчальних планах з метою підвищення рівня сформованості духовності учнів?

Аналіз анкет, бесід з вчителями довів, що у більшості вчителів виникають труднощі відповісти, що таке "духовність". На уроках рідко акцентують увагу на розвиток складної освіти особистості, пояснюють це браком часу. Частина вчителів (18%) використовують навчальний матеріал предмету для показу, аналізу й синтезу ситуацій успіху: "добро-зло", "прекрасне-огидне", "щедрість-жадібність", "життя-смерть" і таке інше.

Вчителі наголошують на тому, що проблема духовності пов`язана з соціальною сферою суспільства, економікою країни, інфляцією, нестатком підручників, посібників, низькими заробітками. Спостереження за учнями довели, що багатьом учням колегіуму притаманна моральна конфліктність (47%), емоційна напруга (61%), агресивність (39%), егоїзм, заздрість.

Замість прагнення до творення домінує пристрасть до розподілення і перерозподілення. Як абстрагують вчителі, учні засвоїли лише дві арифметичні дії - відняти і поділити, а не навчилися додавати і множити.

Аналіз бесід та анкетування, дав підстави виділити фактори, які негативно впливають на формування духовності молоді:

відчуження особистості від суспільства, від національної культури;

відчуження від національних традицій;

низький статус освіти та інтелектуальної діяльності;

заклад моралі серед дорослих та молоді;

криза сім`ї чи сімейного виховання;

погіршення здоров`я учнів;

соціально-політичні і економічні протиріччя.

Спостереження за старшокласниками доводить, що загрозою для них є ще й психологічне налаштування: песимізм, прагнення жити сьогоднішнім днем, не прагнення наполегливо вчитися.

У нашому дослідженні, ми намагались з`ясувати потреби молоді в духовному розвиткові, і як вони реалізуються в культурно-дозвільній активності.

Таблиця 3

Культурно-дозвільна активність молоді в балах

Види культурно-дозвільної активності	Самооцінка
	1	2	3	4	5
Домашні види культурно-досвідних занять: перегляд телепередач; читання художньої літератури; комп`ютерні ігри; прослуховування музики; читання газет		+ +	+ +	+ +	+
Активні види культурно-досвідних занять: ранкова гімнастика; біг, оздоровчі прогулянки; прикладна творчість; художня творчість	+ + +	+ +
Публічні види культурно-дозвільних занять: відвідування церкви; відвідування кінотеатру; відвідування бібліотеки; відвідування спортзалу, басейну, стадіону; громадська робота	+ +	+ + +

За результатами таблиці, ми можемо зробити висновок, що учні поставили собі 1, 2, 3 бали за розвитком активності і потреб у духовному становленні своєї особистості. Жахливим є той факт, що отримані самооцінки свідчать про примітивізм життя молоді.

Виходом з цієї ситуації. на наш погляд є зміна навчальних програм з курсу української літератури, і введення в шкільну практику багатьох ситуацій, які сприяли б духовному розвиткові учнів.

Дослідно-експериментальна програма формування духовності в учнів у навчальному процесі

В основу розробок роботи ми поклали результати констатуючого експерименту, що розкривають причини низького рівня сформованості духовності учнів на уроках української літератури.

При визначенні змісту дослідної роботи ми виходили з того, що підвищити рівень сформованості духовності можливо шляхом використання на уроках різноманітних ситуацій, активності учнів, нестандартних форм організації навчання.

Під час дослідно-експериментальної роботи слід звернути увагу на дотримання умов в організації діяльності учнів:

врахування рівня знань учнів;

обов`язкове врахування вікових особливостей учнів;

активне використання міжпредметних зв`язків;

використання активних форм навчання.

В ході експерименту ми намагалися вирішити такі завдання:

розвивати інтерес до уроків української літератури;

формувати в учнів розуміння краси рідної мови, національних традицій, моральних якостей українського народу;

вміння аналізувати ситуації і бачити "добро-зло", "прекрасне-огидне", "щедрість-жадібність";

розробити систему уроків за творчістю Т.Г.Шевченка.

В табл. 4 подано розподіл навчального матеріалу за темами, підібрані завдання, форми проведення.

Таблиця 4

Дослідно-експериментальна програма

Тип уроку	Тема уроку	Ситуації, які сприяють формуванню духовності учнів
Ознайомлення з новим матеріалом	"Життєвий та творчий шлях Т.Шевченка. Дитячі та юнацькі роки. Перші поетичні твори”	Налаштування на роботу, оптимізм, активність. Ситуації - життєвий шлях Т.Г.Шевченка, проблеми, співвіднесеність з сьогоденням. Робота з класом в цілому, емоційність розповіді. Особисте ставлення до людини
Урок-бесіда	Ліро-епічна, соціально-побутова поема Т.Шевченка "Катерина".	Активність учнів, вміння вислухати різні точки зору; співтовариство, демократичний стиль спілкування; прагнення взяти до уваги індивідуальні здібності та особистий досвід школярів; а також і потреби учнів. Ситуації - правильно вести діалог і розуміти учнів
Урок - рольова гра	Тема: "Гайдамаки"	Ситуації, які дозволяють розкрити причиново-наслідкові зв`язки. Зіставити добро і зло. Вміння внутрішньо-особисто зрозуміти вчинки літературного героя: особистий підхід до учнів. Ситуація взаємодопомоги
Урок-діалог	Автобіогра-фічність повісті "Музикант"	Ситуації, які дозволяють аргументувати вчинки літературного героя, співвіднести їх зі своїми вчинками в сучасному житті; визначитися в потребах: матеріальні, соціальні. Визначити потребу в почутті захищеності(робота,почуття, стабільності, помешкання, одяг) і потреба в статусі (впевненість у собі. повага з боку інших), потреба у самореалізації
Урок- моделювання ігрових ситуацій	Викриття самодержавного, кріпосницького гноблення в поемі "Сон", "Кавказ"	Вираження свого відношення, щирість висловлення ситуації "довіра-кривда", ситуація вибору, який привів до невдачі, ситуація милосердя
Узагальнення і систематизація знань	Бойова програма поета-демократа. Поезії "Заповіт", "І мертвим і живим"	Ситуація створення успіху й забезпечення підвищення досягнень

У своїй роботі ми виходили з того, що в сучасному житті потрібні люди, які можуть швидко адаптуватися у різних умовах. Які спроможні на риск, самостійність, спроможні швидко виходити з непередбачених ситуацій, й тому ми ввели в нашу програму різні ситуації. На нашу думку релігійна мораль спроможна протидіяти злу.

Запропоновані нами уроки здатні сформувати в учнів почуття патріотизму, любов до Батьківщини. відродженню національних традицій. оптимізації майбутньої молоді. відповідальності рефлексії. самооцінка. Розроблені нами уроки здатні утверджувати загальнолюдські моральні принципи на прикладі творчості Т.Г.Шевченка, формують активність молоді. духовність.

В результаті проведеного дослідження підтверджується гіпотеза про формування духовності учнів, за умов:

врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів;

організація колективної творчоїтворчоїтворчої діяльності учнів;

активізація пізнавальної діяльності учнів через застосування активних форм навчання, та різноманітних проблемних моральних ситуацій, які формують духовність учнів;

використання міжпредметних зв`язків для забезпечення цілісності сприймання й розуміння явищ суспільного життя, його цінностей.

Критерії сформованості духовності визначаються на основі:

орієнтація людини на вищі естетичні цінності, вчинки по совісті;

ставлення людини до громадської діяльності;

прагнення особи до пізнання;

розуміння людиною сенсу буття

Показниками сформованості духовності у старшокласників є:

Моральні норми, моральний ідеал. Любов і повага до ближнього

Ставлення до громадської діяльності, громадських доручень. Ставлення до Батьківщини, відчуття людини в собі справжнього громадянина своєї держави

Творча спрямованість, пошуковий інтерес, жага до знань, рівень інтелектуального розвитку учня.

Життєва позиція учня, своєї мети, і свого призначення в житті

На основі аналізу даних виділяють рівні, які визначають сформованість духовності старшокласників:

Низький рівень - характеризується відсутністю культури спілкування, людина не прагне кращого в житті, учень не розуміється на поняттях добро і зло, про ідеал та антиідеал, прекрасне й огидне.

Середній рівень - свідчить про присутність певного рівня культури, але тільки прагне до особистої значимості, вигоди та престижу, вимагає до себе великої уваги й потребує стимулювання своєї діяльності.

Високий рівень - присутність культури, знань моральних, етичних норм поведінки, дії учнів спрямовані на збереження добра, прекрасного, висока пізнавальна активність.

Діагностика показала, що переважає низький (36,5%) та середній (38%) рівні сформованості духовності у дев'ятикласників.

У багатьох (40%) відсутня потреба у саморозвитку своїх духовних якостей особистості, 39% старшокласників не мають потреби розвивати свій інтелект, читати художню літературу з предмету. Загальний показник 38% відноситься до середнього рівня, а це в свою чергу створює передумови для подальшоїподальшоїподальшої роботи над підвищенням рівня духовності старшокласників.

Таким чином, основними педагогічними умовами формування духовності у старшокласників у навчальному процесі є:

обов`язкове врахування вікових особливостей учнів;

врахування особливостей суспільної природи людини, відповідно вихованню особистості в колективі і через колектив та врахування особливостей колективної пізнавальної діяльності;

активне використання міжпредметних зв`язків для підвищення ефективності навчального процесу та для різнобічності, багатогранності розвитку особистості;

обов`язкове використання принципу активності учнів.

В основу методичних розробок була покладена програма середньої школи з української літератури для 9-х класів. Ми ставили перед собою мету, дослідити шляхи формування духовності в учнів за допомогою вміння аналізувати ситуації "добро-зло", "прекрасне-огидне", "щедрість-жадоба" та інші. Уроки будувались у формі уроків-диспутів, уроків моделювання ігрових ситуацій, уроків рольової гри, уроків-діалогів та інші, з погляду на формування в учнів поваги до рідної мови, національних традицій, моральних якостей українського народу.

Отже на основі фактичного матеріалу, можемо говорити про ефективність розробленої нами програми по підвищенню рівня сформованості учнів шляхом впровадження на уроках літератури активних форм навчання, різноманітних ситуацій, які розкривають структуру духовності. Проте у перспективі важливою є подальша розробка технології формування суб'єктивних цінностей особистості шляхом удосконалення підходів, форм та методів організації навчально-пізнавальної діяльності старшокласників.

Розділ IV: Елементи нестандартності на уроках української мови (літератури) як засіб розвитку стійкого пізнавального процесу

Сучасний світ сьогодні - це чи не найскладніше екологічна, економіко-технологічна, історико-соціальна полі культурна система взаємозв'язків та суперечностей.

Сучасний світ - це оточення, соціальне середовище, в якому живе людина і яке безпосередньо впливає на формування особистості, звужуючись та розширяючись постійно від кола людини до школи, від школи до роботи, від міста до країни, часткою якої є її громадянин, а далі - до планетарного осмислення себе в космічному просторі.

Отже, школа як живий організм, постійно міняючись, повинна стати тим творчим середовищем різних рівнів і напрямів, завдання якого - дати людині можливість знайти себе в цьому складному світі.

Розуміння значення освіти, необхідності реформування її системи, вихід на вищу якість та духовність, пошук нових шляхів в освітянському просторі охопило сьогодні не тільки Україну, а всю Європу.

Навчання в школі - один із найважливіших періодів соціального становлення особистості. Пережитий саме в цей час успіх може суттєво вплинути на подальшу долю учня, стати свого роду пусковим механізмом подальшого руху особистості, особливо якщо це стосується навчання - найголовнішого сподівання дитини.

“Прагнення до знань, - відзначав В.Сухомлинський, - живиться тисячами невсипущих, невтомних корінців нелегкої, але радісної, привабливої, жаданої для дитини праці”.

Дати кожній дитині щастя - ось у чому вбачав свою місію педагог і вчений В.Сухомлинський. Але дитина не може бути щасливою, якщо їй у школі нецікаво, погано, нудно, якщо вона не відчуває себе достатньо здібною, щоб оволодіти шкільною наукою. Тому, щоб зробити дитину щасливою, педагог, перш за все повинен допомогти їй вчитися, відчути “смак” успіху, навчити дітей працювати, думати, спостерігати, усвідомлювати, що таке розумова праця. “Успіх у навчанні, - зазначав В.Сухомлинський, - єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для подолання труднощів, бажання вчитися”.

Не секрет, недостатня матеріальна база шкіл утруднює роботу вчителів. Мало хто з педагогів може похвалитися використанням комп'ютерної техніки. Але вчитель завжди у пошуку нових форм і методів викладання свого предмета. Цьому сприяють нестандартні підходи у викладанні.

Нестандартні підходи у викладанні української мови і літератури здійснюються через проведення так званих нестандартних уроків (структура уроків нетрадиційна), організацію нестандартних завдань чи запитань, нетрадиційних форм повторення, закріплення чи перевірки виучуваного матеріалу.

У педагогічній практиці частіше проводяться такі нестандартні уроки - як урок-семінар, урок-лекція, урок-конференція, урок-гра (ділова чи рольова), урок-подорож, рідше - урок-змагання, урок-консультація, урок-діалог, урок-аукціон, урок-“суд”, бінарні чи комп'ютерні уроки, уроки пошуку істини, уроки “без дзвінка”, уроки-концерти та інші.

При виборі типу уроку важливо враховувати вікові особливості учнів, їх бажання і вміння, а також той фактичний матеріал, який вивчатиметься на даному уроці.

Нестандартні підходи можна застосовувати на різних етапах стандартних (традиційних) уроків, а саме: при сприйманні та усвідомленні виучуваного матеріалу, при актуалізації знань та вмінь учнів, при закріпленні тощо.

Нестандартні за змістом запитання, незвичний погляд на проблему створюють певну емоційну обстановку на уроці, активізують учнів, сприяють розвиткові логічного мислення, бажання пізнати явища чи проблему не однобоко, а багатогранно.

На відміну від звичайного уроку, мета якого оволодіння знаннями, уміннями та навичками, нетрадиційні заняття спрямовані на повніше врахування вікових особливостей, інтересів, нахилів, здібностей кожного учня.