Форми організації навчання основ здоров’я у початковій школі

Така робота сприяє розвиткові навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння спільного вироблення рішення. Інтерактивне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формування вмінь.

На думку С. Іванішевої, перевага інтерактивного навчання в тому, що учні засвоюють всі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, оцінка), в класах збільшується кількість учнів, які свідомо засвоюють навчальний матеріал. Учні займають активну позицію в засвоєнні знань, зростає їхній інтерес в отриманні знань [17, с.32].

Інтерактивне навчання поділяють на 4 групи:

Ш парне навчання;

Ш фронтальне навчання;

Ш навчання у грі;

Ш навчання у дискусії.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків.

Структура інтерактивного уроку:

I. Організація класу.

II. Мотивація навчальної діяльності.

III. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.

IV. Надання необхідної інформації.

V. Інтерактивна вправа.

VI. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку [3; 17].

Мета цього уроку - сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Суб'єкт навчання має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість, усвідомлювати, що і навіщо він зараз робитиме.

Мотивація готує учнів до сприйняття матеріалу, налаштовує їх на розв'язання певних проблем і стає місточком для представлення теми уроку.

Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів. Мета цього етапу - забезпечення розуміння учнями змісту їхньої діяльності, того, чого вони повинні досягти на уроці і чого від них чекає вчитель.

Формулювання очікуваних результатів уроку - це по суті те, що традиційно називають дидактичною метою уроку. Результати повинні бути сформульовані за допомогою відповідних дієслів, наприклад:

Ш знання: пояснювати суть явища, визначати, характеризувати, порівнювати, відрізняти і т.д.;

Ш уміння і навички: дискутувати, аргументувати думку, дати власну оцінку, проаналізувати і т.п.;

Ш ставлення: сформувати та висловлювати своє ставлення до…

Надання необхідної інформації. Мета цього етапу - дати дітям достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання, але за мінімально короткий час. Для опанування інформацією часто використовують технічні засоби навчання або унаочнення.

Інтерактивна вправа. Інтерактивна вправа - центральна частина заняття. Вона займає біля 50-60% його часу. Мета - засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку.

Підбиття підсумків. Цей етап займає близько 20% часу. Він дуже важливий. На ньому порівнюються одержані знання з очікуваними результатами, робляться висновки, закріплюється матеріал, аналізуються власні дії. Отримані результати, складається план подальших дій.

Наприклад, на підсумковому етапі інтерактивного заняття на тему "До природи не неси шкоди" необхідно:

1) з'ясувати, що зроблено на уроці;

2) виявити причини, які призводять до погіршення умов життя рослин і тварин;

3) знайти можливості для поліпшення екологічної обстановки;

4) запропонувати учням:

a) дібрати свої приклади чинників, що призводять до зникнення рослин, тварин; обговорити у парах та представити свої думки класові;

b) створити малюнки, які виражатимуть причини, що викликають погіршення умов існування предметів неживої та живої природи [7, с.27].

Інтегрований урок об'єднує блоки знань із різних навчальних предметів, тем навколо однієї проблеми з метою інформаційного та емоційного збагачення сприймання, мислення, почуттів учня, що дає змогу пізнавати певне явище різнобічно, досягати цілісності знань. Він спрямований на розкриття загальних закономірностей, законів, ідей, теорій, відображених у різних науках і відповідних їм навчальних предметах. Цей урок забезпечує формування в учнів цілісної системи уявлень про діалектико-матеріалістичні закони пізнання навколишнього світу у їх взаємозв'язку та взаємозумовленості і сприяє поглибленню та розширенню знань учнів, діапазону їх практичного застосування [18, 22].

Мета інтегрованих уроків, на думку М. Іванчук, формування в учнів цілісного світогляду про навколишній світ, активізація їх пізнавальної діяльності; підвищення якості засвоєння сприйнятого матеріалу; створення творчої атмосфери в колективі учнів; виявлення здібностей учнів та їх особливостей; формування навичок самостійної роботи школярів з додатковою довідковою літературою, таблицями міжпредметних зв'язків, опорними схемами; підвищення інтересу учнів до матеріалу, що вивчається; ефективна реалізація розвивально-виховної функції навчання [18, 22].

Відмінність інтегрованого уроку від традиційного в тому, що предметом вивчення (аналізу) на такому уроці виступають багатопланові об'єкти, інформація про сутність яких міститься в різних навчальних дисциплінах; широка палітра використання міжпредметних зв'язків при різнобічному розгляді однопланових об'єктів; своєрідна структура, методи, прийоми і засоби, які сприяють його організації і реалізації поставлених цілей.

Елементи змісту інтегрованих уроків:

Ш знання, уміння і навички (лінійні та пересічні);

Ш досвід творчої діяльності;

Ш досвід емоційно-ціннісного ставлення до дійсності (світу, суспільства, людини).

Інтегративна цілісність уроку потребує наявності однакового рівня спільності взаємодіючих елементів, спільної мети для всіх процесів взаємодії, спрямованої на досягнення кінцевого результату.

Інтегрований урок може будуватися в межах одного навчального предмета (внутрішньо-предметна інтеграція) внаслідок інтегрованого змісту кількох навчальних дисциплін (міжпредметна інтеграція) або на змістовій основі інтегрованого курсу.

Для уроків з внутрішньопредметною інтеграцією характерна спіральна структура на основі принципу концентричності. Процес пізнання за такої організації може здійснюватися від часткового до загального або від загального до часткового. Зміст поступово збагачується новими відомостями, зв'язками.

Особливість інтегрованих уроків також і в тому, що учні на таких уроках не гублять з поля зору вихідну проблему, а розширюють і поглиблюють коло пов'язаних з нею знань.

Міжпредметні зв'язки виступають як умова єдності навчання і виховання, як засіб комплексного підходу до предметної системи навчання. Вони дають змогу поглибити вивчення матеріалу без додаткових затрат, реалізувати взаємну систематизовану узгодженість, стимулювати учнів до використання набутих знань у повсякденній практиці. Однак не можна ототожнювати інтегрований урок і урок із міжпредметними зв'язками.

Особливий напрямок становлять інтегровані уроки, побудовані на основі змісту інтегрованих курсів, відповідно до інтегрованих програм.

Інтегрований курс "Основи здоров'я" інтегрує валеологічні знання та знання з безпеки життєдіяльності. Інтегровані курси в початковій школі поступово зменшують кількість обов'язкових навчальних предметів і запобігають перевантаженню учнів.

Уроки побудовані за змістом інтегрованих курсів, передбачають включення ігрових форм, методів, проблемних ситуацій, що сприяє активізації мисленнєвої, пізнавальної діяльності учнів і розширенню їхніх знань, розвитку зорового і слухового сприйняття, естетичному вихованню. Вчитель може використовувати на уроках твори живопису, літератури, музики, що сприяє зняттю напруженості, перевантаженості, стомлюваності за рахунок переходу на різні види діяльності.

Для інтегрування окремих навчальних курсів у початковій школі існують об'єктивні причини та передумови. Одна з причин - необхідність усунути перевантаження дітей, скоротити кількість навчальних годин протягом тижня, вилучити їх для предметів розвивально-виховного циклу .

Введення в педагогічну практику інтегрованих уроків здійснює перебудову процесу навчання. Ці уроки частково вирішують існуючу у предметній системі суперечність між розрізненими предметними знаннями учнів і необхідністю їх комплексного застосування на практиці, у трудовій діяльності та в житті людини [18, 25].

Екскурсія - це така форма організації навчання, яка об'єднує навчальний процес в школі з реальним життям і забезпечує учням через їх безпосередні спостереження знайомство з предметами і явищами в їх природному оточенні [1, 292]. Вона має тісний логічний зв'язок з попередніми та наступними уроками. Але екскурсія проводиться в іншій зовнішній та емоційній обстановці, ніж звичайний урок: серед природи, на виробництві, в музеї і т.д.

Проведення екскурсій тісно пов`язано з вивченням відповідної теми.

В системі уроків екскурсія виконує ряд важливих дидактичних функцій:

Ш реалізує принцип наочності навчання;

Ш підвищує науковість навчання і закріплює його зв'язок із життям, практикою;

Ш розширює технологічний кругозір учнів; їм надається можливість спостерігати реальне виробництво і знайомитися з використанням наукових знань в промисловому і сільськогосподарському виробництві;

Ш відіграють значну роль у профорієнтаційній роботі школи.

В залежності від дидактичної мети екскурсії бувають:

Ш вступні при вивченні нового матеріалу;

Ш поточні, які супроводжують його вивчення;

Ш заключні (при закріпленні вивченого).

Вступні екскурсії призначені для попереднього набуття відповідних знань, необхідних для вивчення нової теми. Заключні екскурсії використовуються для закріплення, поглиблення і розширення набутих знань. Часто буває і так, що одна екскурсія одночасно в собі поєднує кілька навчальних предметів. Такі екскурсії називаються комплексними. На таких екскурсіях учні отримують можливість знайомитися і вивчати об'єкти в їх цілісності.

Екскурсії мають велике навчально-виховне значення. Вони, на думку Л. Нарочної, Г. Ковальчук розширюють кругозір учнів, розвивають спостережливість, уміння бачити те, що раніше відбувалося поза їх увагою, виробляють практичні навички і вміння - орієнтування у просторі, визначення напрямку і швидкості течії річки, видів ґрунтів, рослин, тварин, формують уявлення про їх життя, живлення, значення та ін [33, 87].

У початкових класах найчастіше проводяться екскурсії, які поєднують елементи ілюстративної і дослідницької екскурсій, коли вчитель пояснює окремі питання, а потім ставить перед учнями завдання, що виконуються ними самостійно.

Підготовка до екскурсій:

1. Розробка річного календарного плану, де намічаються екскурсії з кожної теми.

2. Визначення навчально-виховної мети кожної екскурсії.

3. Вибір місця екскурсії і попереднє ознайомлення з ним.

4. Ознайомлення дітей з метою і завданнями екскурсії, з правилами поведінки на екскурсії.

5. Підбір екскурсійного спорядження та інвентарю.

6. Визначення маршруту екскурсії.

На місці екскурсії вчитель нагадує мету і завдання. Під час екскурсії учні повинні добре розглянути об'єкти вивчення, зробити записи і малюнки. Вчитель дає вичерпні відповіді на запитання, докладно розповідає про об'єкт, що вивчається, пояснює причини виникнення явищ. На наступному уроці вчитель підбиває підсумки екскурсії і пропонує учням зробити записи про свої враження від екскурсії [1; 4; 35].

Домашня робота - форма організації навчання, при якій навчальна робота характеризується відсутністю безпосереднього керівництва вчителя. Домашні завдання тісно пов'язані з уроками [42, с. 309].

Початкова школа повинна не тільки дати учням певну суму знань, а й сформувати у них вміння і навички самостійно набувати знань. Цьому сприяє виконання домашніх завдань. При виконанні домашніх завдань учні продовжують своє навчання. Треба, щоб воно відповідало вимогам, які вчитель ставить на уроці. Це - пізнавальний інтерес, науковість, розкриття причинно-наслідкових зв'язків і т.д.

Домашні завдання можуть бути різними. Крім обов'язкового читання тексту підручника, додаткової літератури, повторення відповідної теми, домашнє завдання повинно носити творчий характер, збуджувати мислення і творчість дітей - включати практичні роботи, елементи спостережень, моделювання, логічні висновки і т.д. Наприклад, заповнити таблиці, оформити схеми, зробити замальовки, виконати завдання за зошитом самостійної роботи.

Важливими є домашні завдання, пов'язані з виконанням нескладних спостереження. Види самостійної домашньої роботи учнів у початкових класах повинні бути найрізноманітнішими, де б переважали завдання продуктивного характеру, які збуджують мислення дітей, їхню творчість.

Правильна організація домашніх завдань сприяє поглибленню знань, вихованню умінь і навичок самостійно працювати, а також вихованню відповідальності і самоконтролю, психологічно готує учнів до сприймання нового матеріалу на уроці. Навчити учнів самостійно працювати - одна з важливих проблем школи. Але за фронтальною роботою з класом учителю важко організувати індивідуальне навчання. Під час виконання домашніх завдань створюються для цього сприятливі умови. Тому важливо пов'язати у єдиний навчальний процес роботу дітей у класі і вдома, систематично контролюючи виконання домашніх завдань, вміло підбирати матеріал і види домашніх завдань.

Як домашнє завдання пропонують складання плану прочитаного, що допомагає самостійно працювати з книгою, а також свідомо читати і розуміти прочитане. З метою глибшого осмислення матеріалу доцільно давати домашні завдання на порівняння і знаходження рис подібності й відмінності, виділення головного, розкриття закономірностей явищ та ін.

Працюючи з дитячою художньою книжкою, періодикою, учні й самі можуть добирати повідомлення. Це також становитиме зміст домашніх завдань. Домашні завдання за підручником необхідно пов'язувати з роботою із зошитом з друкованою основою, що сприяє кращому запам'ятовуванню матеріалу [42, с. 311] .

Т. Байбара, О. Біда та інші методисти розглядають позаурочну роботу як форму навчання, яка здійснюється школярами у позаурочний час. Вона визначається програмою і є обов'язковою для кожного учня. Така робота спрямовується на оволодіння учнями фактичним матеріалом, який використовується на наступних уроках, а також -- на закріплення, розширення, поглиблення знань. Така робота виконується в класі під безпосереднім або опосередкованим керівництвом учителя і вдома самостійно [ 1; 3].

Як зазначається у педагогічній літературі, позакласна робота - це одна із форм організації навчально-виховного процесу в початковій школі [1; 3; 33]. Її особливістю є те, що вона базується на добровільності, інтересі та бажанні дітей її виконувати, тому необов'язкова для всіх учнів класу. Вона спрямована на розширення і поглиблення знань, умінь та навичок, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення основ здоров'я, сприяє найкращому розвитку індивідуальних здібностей учнів. Зміст цієї роботи виходить за межі програмового матеріалу, доповнюючи і розширюючи його.

Позакласна робота організовується за спеціально розробленою програмою, оскільки її зміст виходить за межі шкільної програми з навчального предмета. До складання програми висувається ряд вимог:

Ш доступність - врахування вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку.

Ш спрямованість на виховання інтересу в учнів.

Як зазначають Л. Нарочна, Г. Ковальчук, К. Гончарова позакласна робота розвиває такі риси особистості, як колективізм, відповідальність за доручену справу, акуратність, наполегливість [33].

За способом організацій діяльності школярів у дидактико-методичній літературі розрізняють такі види позакласної роботи:

Ш індивідуальну;

Ш групову;

Ш масову .

Індивідуальна позакласна робота проводиться з окремими учнями, які виявляють особливий інтерес до основ здоров'я. Пізнавальний інтерес зароджується в них на уроках курсу "Основи здоров'я" і в позаурочній роботі. Спочатку він нестійкий, ситуативний і проявляється у читанні дитячих книжок про здоров'я; перегляді телепередач. Однак все це школярі роблять безсистемно, нецілеспрямовано. Завдання учителя -- вчасно помітити, виявити і перетворити це захоплення в стійкий довготривалий інтерес до змісту навчального предмета. Відповідно до цього індивідуальна позакласна робота повинна бути цілеспрямована, планомірна.

Учителеві необхідно виявити дітей, які цікавляться основами здоров'я, розвивати їхні інтереси, спрямовувати в потрібне русло, щоб потім спиратись на цих дітей у гуртковій і масовій позакласній роботі. Розпочинається індивідуальна позакласна робота з побудови завдань на тому змісті і тих видах діяльності, якими цікавиться дитина. Наприклад, учневі можна запропонувати знайти до кожної з тем загадки, прислів'я, цікаву інформацію. Їм можна давати окремі завдання: прочитати книжку, провести спостереженні, не передбачені програмою, виготовити наочність. Наприклад, поспостерігати як впливає виконання щоденної ранкової зарядки на самопочуття.

Важливим видом індивідуальної роботи є позакласне читання. Не-обхідно навчити кожного учня самостійно працювати з книжками. На початковому етапі їх підбирають індивідуально з урахуванням інтересу до здоров'я та до читання як виду діяльності, рівня оволодіння технікою читання. Слід рекомендувати учням не тільки прочитати, а й скласти коротке оповідання, намалювати малюнок або відшукати ілюстрації до прочитаного. Пізніше завдання змінюють, зокрема пропонується самостійно підібрати дитячі книжки про здоров'я, а потім працювати над ними.

Ефективність індивідуальної позакласної роботи залежить від рівня усвідомлення учнем мети завдання, його вагомості, від оволодіння способами виконання й оформлення його результатів, а також від оцінювання товаришами й учителем.

Для заохочення учнів до виконання індивідуальних завдань слід використовувати на уроках знання і практичні вміння, яких діти набули в процесі позакласної роботи. Виявлення і розвиток індивідуальних інтересів дозволяє за спільністю об'єднувати і залучати дітей до групової та масової позакласної роботи.

Найпоширенішою формою групової позакласної діяльності молодших школярів є гурток. Дидактичними цілями роботи гуртка є розширення та поглиблення знань, засвоєння елементарних умінь, поглиблення пізнавального інтересу до вивчення здоров'я, розвиток індивідуальних здібностей і нахилів дітей, оволодіння практичними уміннями дотримання здоров'я.

Гурток об'єднує 15--20 учнів. Бажано, щоб вони були одного віку, що дозволяє ефективно керувати їх діяльністю. Робота гуртка може бути присвячена глибшому вивченню окремих тем або розділів навчальної програми, до яких школярі виявили особливий інтерес. Розглядаючи загальну проблему, учитель планує роботу гуртка не менше двох занять на місяць. Під час планування враховуються індивідуальні інтереси дітей, їх вікові особливості. Вони впливають на вибір об'єктів вивчення, найбільш доцільних методів роботи, форм звітності, поєднання теоретичних і практичних, репродуктивних і творчих завдань, групових та індивідуальних видів діяльності.

До гуртка треба залучати як учнів, що добре навчаються, так і тих, що відстають у навчанні. Робота в гуртку сприяє розвитку інтересу до основ здоров'я: навіть учні з поганою поведінкою починають поводитися краще, у багатьох з них виявляються здібності, ініціатива. У гуртку треба поєднувати індивідуальну творчу роботу кожного учня з колективною. Робота повинна бути організована так, щоб в учнів виховувалось почуття колективізму, відповідальності за доручену справу. Заняття гуртка проводять двічі на місяць.

Розпочинати заняття гуртка краще з якоїсь конкретної справи, наприклад екскурсії. Під час занять гуртка необхідно виготовляти наочні посібники, використовувати ігри, загадки, вікторини. Також необхідно залучати гуртківців до читання спеціальної літератури.

Приблизний план роботи включає такі розділи:

Тема занять.

Форма занять.

Дата проведення занять.

Зміст і методи фронтальної роботи на занятті.

Зміст і методи індивідуальної роботи.

6. Форма звітності.

Зміст кожного заняття відповідає темі плану. Учитель ретельно го-тується до його проведення, добирає цікаву інформацію, засоби наочності, зокрема відеофільми. Вибір методів і прийомів здійснюється аналогічно до їх вибору під час підготовки до уроку. Вибрані методи повинні передбачати активну участь дітей у роботі гуртка. Тому на його засіданнях організовується актуалізація відомих знань та умінь, відбувається здобуття нових знань з різних джерел. Учні звітують про результати виконання завдань у формі записів у таблицях, тематично підібраних ілюстрацій, самостійно виконаних малюнків чи тематичних розповідей за прочитаними книжками, переглянутими телепередачами. Активність дітей зумовлюється використанням ігор, загадок, вікторин, головоломок, але з чітко визначеною дидактичною метою.

Робота гуртка нерозривно пов'язана з різними формами масової поза-класної роботи. Члени гуртка беруть активну участь в організації та проведенні всіх масових позакласних заходів. До найпоширеніших форм масової позакласної роботи належать:

Ш тематичні читацькі конференції,

Ш усні журнали,

Ш тематичний перегляд науково-популярних фільмів;

Ш свята;

Ш конкурси;

Ш КВК.

Позакласне читання займає важливе місце у процесі вивчення основ здоров'я. Залучення дітей до цього виду роботи не тільки розширює їх кругозір з навчального предмета, але й зумовлює розвиток самостійності та формування бажання і вміння працювати з книжкою. Щоб керувати цією діяльністю, учитель повинен бути добре обізнаний з дитячою науково-популярною літературою, а також пам'ятати, що ефективність позакласного читання забезпечується при дотриманні ряду вимог.

Перша вимога -- це мотивація пізнавальної діяльності. Перш ніж почати роботу із запропонованою книжкою, учні повинні усвідомити, для чого це необхідно робити. Найчастіше спочатку переважають зовнішні мотиви ("прочитати оповідання чи книжку, щоб одержати гарну оцінку на уроці", "тому що учитель дав завдання прочитати"), які поступово змінюються внутрішніми, пізнавальними ("... прочитати, тому що цікаво" "... хочу більше дізнатися про..." та ін.).

Друга вимога -- поступовість і цілеспрямованість у підборі літератури за змістом і обсягом. На перших етапах роботи для позакласного читання слід пропонувати невеличкі, але цікаві оповідання, статті.

Третьою умовою є оволодіння учнями вмінням працювати з текстом, зокрема виділяти його основну думку, складати план прочитаного, переказувати за складеним планом, доводити свою думку на підставі сприйнятого тексту, чітко і правильно висловлювати думки про прочитане. Важливим є рівень самостійності дітей у позакласному читанні. Найкраще розпочинати цю роботу разом з учителем, але в міру оволодіння зазначеними уміннями самостійність зростає.

Організація позакласного читання передбачає підготовку школярів до цього виду діяльності, тобто усвідомлення мети і завдань та обговорення прочитаного, яке включає: вступне слово учителя, переказування учнями основного змісту, висловлювання своїх думок про те, що найбільше сподобалося і чому, визначення основної ідеї твору, порівняння з власними спостереженнями. Доцільно поєднувати таку роботу з різними засобами наочності, ігровими прийомами, творчими завданнями. Самостійність дітей проявляється не тільки у виконанні завдань, а й у виборі матеріалів для позакласного читання. Спочатку вчитель дає спільне для всіх учнів оповідання, потім учні вибирають одне із запропонованих, а далі самостійно знаходять доступну літературу на визначену тему.

Поширеною формою організації позакласного читання є проведення тематичного усного журналу. Важливою вимогою організації усного журналу є обов'язкова художня ілюстрація кожної рубрики, сторінки. Набір засобів має бути різноманітним: музичні твори, інсценівки, плакати, репортажі тощо. Кожна його сторінка може бути різною: короткі повідомлення окремих учнів, читання віршів, інсценування, перегляд кіно- і діафільмів, прослуховування магнітофонних записів, проведення ігор, вікторин, відгадування загадок. Успіх усного журналу залежить від розробки сценарію з чітко визначеною метою і від попередньої підготовки учнів.

У масовій позакласній роботі з основ здоров'я важливу роль відіграють масові заходи, які проводяться в окремих класах або в загальношкільному масштабі. Вони зближують школярів, розвивають у них почуття колективізму, згуртовують дитячий колектив.

Наймасовішою формою позакласної роботи є свята. Серед них: "Свято здоров'я", "Тато, мама і я -- дружна сім'я" та інші. Кожне свято передбачає досягнення чіткої визначеної мети. Проведенню свята передує тривала підготовча робота.

Таким чином, усі організаційні форми навчання взаємозв'язані між собою і спрямовані на виконання навчально-виховних завдань. Під час уроків розвиваються знання і практичні вміння. Їх розвиток триває і поглиблюється під час виконання домашніх завдань, позаурочної роботи і на екскурсіях, під час позакласної роботи.

1.3 Стан використання форм організації навчання

з курсу "Основи здоров'я "

Для з'ясування стану використання форм організації навчання з курсу "Основи здоров'я" у шкільній практиці проводився констатуючий експеримент.

Констатуючим експериментом було охоплено 8 вчителів загальноосвітньої школи I-IIІ ступенів с. Білокриниця Кременецького району Тернопільської області. Основними методами дослідження були бесіди з учителями, спостереження за навчально-виховним процесом, аналіз конспектів та виховних планів класоводів.

У процесі бесіди з педагогами ми намагались отримати відповіді на такі запитання:

1. Що вони розуміють під поняттям "форми організації навчання"?

2. Які форми організації навчання використовують у навчанні учнів основам здоров'я?

3. Які види позаурочної та позакласної роботи з курсу "Основи здоров'я" проводять?

4. Які типи уроків найчастіше конструюють вчителі ?

Аналіз відповідей учителів показав, що педагоги по-різному трактують сутність поняття "форми організації навчання" Серед форм організації навчання, які використовують у навчанні учнів основам здоров'я, педагоги назвали: урок, екскурсія, домашня робота. Більшість учителів зазначили, що не проводять ні позаурочної, ні позакласної роботи з основ здоров'я. Таку ситуацію вони пояснили тим, що учні втомлюються під час уроків, і після уроків організовувати з ними позаурочні і позакласні заняття дуже важко. Лише двоє вчителів вказали, що читають з учнями казки, розв'язують кросворди, відгадують загадки, організовують ранки, рекомендують дітям, відповідну літературу, дають їм завдання для позакласної індивідуальної роботи.

Педагоги вважають, що виховні масові заходи повинен організовувати заступник директора з виховної роботи для учнів усіх початкових класів. Аналіз виховних планів класоводів показав, що лише один із восьми запланував проведення бесіди на тему: "Правила гігієнічної поведінки". Жодного масового виховного заходу валеологічного змісту учителі не запланували. Класоводи зазначили, що відчувають труднощі в організації і проведенні різноманітних позакласних і позаурочних занять з основ здоров'я. Ці труднощі пов'язані з добором необхідної методичної літератури, відсутністю вільного часу.

Аналіз конспектів уроків учителів показав, що більшість проводить уроки комбіновані і засвоєння нових знань. Лише двоє вчителів у систему уроків включили і нестандартні уроки. Жоден вчитель не запланував проведення уроку-екскурсії. Недостатню увагу приділяють вчителі поєднанню різних форм навчальної діяльності учнів -- індивідуальної, групової і фронтальної на уроці. Як правило, вони у своїх конспектах уроків передбачають лише фронтальні форми роботи молодших школярів.

Таким чином, у процесі констатуючого експерименту нами з'ясовано, що вчителі початкових класів приділяють недостатню увагу поєднанню різних форм організації навчання з основ здоров'я.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ВИКОРИСТАННЯ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

ОСНОВ ЗДОРОВ'Я У 1 КЛАСІ

2.1 Вікові особливості розвитку дітей шестилітнього віку

Для успішного навчання і виховання шестирічної дитини вчителеві потрібно знати вікові особливості її психічного і фізіологічного розвитку

Молодший шкільний вік -- перехідний період, в якому проявляються риси дошкільного дитинства і типові особливості школяра, вік багатий на приховані можливості розвитку, які дуже важливо своєчасно помічати й підтримувати. Це -- час, коли закладаються та розвиваються основи багатьох психічних якостей. Особливо вдумливо слід ставитися до вікових особливостей фізичного і психічного розвитку дітей, що дасть учителеві можливість цілеспрямовано, без шкоди для вихованців організувати їх якісне навчання.

Розвиток дитини -- складний психофізіологічний процес, який відбувається відповідно до власних особливостей та законів. Видатний український психолог Г.С. Костюк писав, що "... хоча кожна особистість і проходить закономірні стадії розвитку по-своєму, залежно від суспільних умов життя, але за всяких умов попередня стадія готує наступну, старий стан особистості перетворюється в новий, причому ці перетворення мають незворотний характер" [8, 379 ].

Про шестирічну дитину напередодні школи можна говорити як про особистість, бо вона вже може усвідомлювати свою поведінку, порівнювати себе з іншими. У більшості дітей формується мотиваційна готовність до школи, хоча дещо і своєрідна. Ось як пише про це відомий дослідник Ш.ОАмонашвілі. "Школа приваблює 6-річну дитину серйознішими справами, діти знають, що на них там чекає складніше життя. "Хочу вчитися" -- по суті означає прагнення дитини змінити спосіб Школа приваблює 6-річну дитину серйознішими справами, діти знають, що на них там чекає складніше життя. " [31, 17].

Наскільки 6-річні діти готові до систематичної навчальної діяльності?

До кінця дошкільного віку в дитини формується ряд психічних новоутворень, а саме:

Ш прагнення до суспільно значущої діяльності;

Ш здатність довільно керувати своєю поведінкою, спрямовувати зусилля на розв'язання пізнавальних завдань;

Ш уміння робити елементарні узагальнення;

Ш практичне оволодіння мовою;

Ш уміння налагоджувати стосунки з ровесниками, разом
гратися й працювати [25].

Шестилітній вік у психологічному відношенні є критичним. Важливо усвідомлювати, що шестилітній першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником:

Ш у нього переважає мимовільна пам'ять (так що запам'ятовується, головним чином, те що цікаво, а не те, що потрібно запам'ятати);

Ш специфіка уваги така, що дитина здатна продуктивно займатись однією і тією ж справою не більше 10-15 хвилин.

Ш у них достатню розвинуте мовлення (можуть пояснити зміст знайомої гри, побудувати розповідь за малюнком, виразно розповісти вірш),

Ш мислення їх переважно наочне (думають образами, а не абстрактними поняттями, хоча розуміють і їх).

Ш увага, пам'ять, уява -- переважно мимовільні, однак уже помітні тенденції до виникнення довільної уваги, пам'яті, уяви. Потрібні лише спеціальні умови для їх цілеспрямованого розвитку [9].

Пізнавальні мотиви, адекватні завданням навчання, ще не стійкі і ситуативні, тому під час навчальних занять у більшості дітей вони з'являються і підтримуються тільки завдяки зусиллям вчителя. У шестиліток самооцінка тільки починає розвиватися. Уміння оцінити результати своєї діяльності формується не тільки в навчальній, але і в інших видах діяльності [20].

Які вікові особливості молодших учнів проявляються у новій для них навчальній діяльності? Змістовну характеристику молодших школярів знаходимо в працях Г. Люблінської, Г. Костюка, О. Скрипченко та ін.. Психологи відзначають, що діти цього віку, як правило, слухняні, з готовністю виконують вимоги дорослих. Пізнавальні особливості першокласника проявляються в тому, що він:

Ш любить ставити запитання;

Ш любить нові ігри, ідеї;

Ш любить розфарбовувати, малювати;

Ш найбільше любить навчатися, роблячи самостійні відкриття;

Ш більше подобається процес, ніж результат;

Ш береться до більшої кількості справ, ніж у змозі виконати;

Ш розігрує драматичні сценки;

Ш складає плани співробітництва у грі;

Ш надає великого значення характерним символам;

Ш краще розуміє особистісні стосунки і функціональні відносини;

Ш починає розуміти події минулого, якщо вони тісно пов'язані з нинішніми;

Ш виявляє інтерес до оволодіння навичками і методами навчальної діяльності.

У них яскраво виявляється наслідувальність -- важливе джерело успіхів у початковому навчанні. Молодші учні схильні до приучування та емоційного сприймання.

У першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображення. Деякі з них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. Більшість дітей відчуває труднощі також у сприйманні розміщення предметів у просторі; порівняно краще виділяють частини в сприйманих об'єктах, ніж розміщення цих об'єктів у просторі. Багато помилок шестилітки допускають у сприйнятті часу [28].

Такі вікові особливості, як беззастережне підкорення авторитетові, підвищена сприйнятливість, вразливість, багато в чому визначають навчальні досягнення молодших школярів.

Характерна особливість молодших школярів -- їхня "демократичність" у поводженні з учителем, мимовільність поведінки, невміння узгоджувати свої дії з нормами шкільного життя.

У розвитку дітей 90-х років спостерігається зростання негативних тенденцій: неврологічні реакції в поведінці, невміння зосередитися на роботі, прояви агресивності щодо ровесників і незнайомих людей.

Шестирічна дитина може розв'язувати завдання, що ставляться перед нею, застосовуючи всі форми мислення, хоча наочно-образне є основним видом її мислення (аналізуючи ситуацію, порівнюючи предмети, явища, дитина спирається на зовнішні одиничні ознаки; на наочні образи, відчуття, на те, що сама особисто спостерігала, помічала -- схоже і різне (розміри, форми, кольори, явища), а засвоєна у більш ранньому віці дійова форма мислення -- важливим його резервом. При зіткненні з новими розумовими завданнями шестирічна дитина нерідко відчуває потребу в тому, щоб при виконанні завдання включитись у реальні дії [8].

Під впливом навчання у молодших школярів розвивається теоретичне мислення, тобто вони засвоюють наукові поняття, закономірності, поступово оволодівають такими мислительними операціями, як аналіз, порівняння предметів, узагальнення істотних ознак і відкидання неістотних. Але оперувати знаннями без опори на конкретні предмети, їх моделі або схеми дітям ще важко. Крім того, систематичне навчання сприяє і виникненню довільності психічних процесів, плануванню, контролю власних дій.

Показником розвитку мислення дитини є запитання пізнавального характеру. Їх кількість у шестилітньому віці збільшується, якщо підтримувати дитячу активність, зацікавленість, допитливість [20].

У 6 років розвиток мовлення досягає такого рівня, що дитина може вести діалог, зв'язно розповісти про якусь подію, викласти зміст простого малюнка, закінчити фразу, переказати зміст тільки що прослуханого невеличкого оповідання (казки) і відповісти на запитання за його змістом. Розповідь дорослих, прослухану казку дитина цього віку прагне передати своїми словами, вживаючи часом досить химерні словосполучення, нові, вигадані нею назви речей, визначень, виявляючи при цьому елементи монологічного мовлення, логічного мислення і творчої фантазії.

По-різному ставляться молодші учні до знань, нової інформації. У кожному класі є чимало дітей, які довірливо, з готовністю сприймають почуте, вбирають без обдумувань усе, що каже вчитель. У них постійна робоча установка: слухати, наслідувати, виконувати.

Як і дошкільники, молодші школярі -- "чомучки". Вони часто запитують дорослих: "Що це? Як це трапилося? Звідки взялося?", і не задовольняються короткою відповіддю. Вони неодмінно хочуть знати причину події, обставини, як і що відбувалося тощо [28].

Психологічний вік дитини визначається насамперед її провідною діяльністю. Для шестилітніх дітей -- це ігрова діяльність, яка притаманна дошкільному вікові. На жаль, діти, які приходять до школи, не здатні взяти на себе нову соціальну роль учня, правильно будувати стосунки з учителем та однолітками. Отже, за дитиною треба залишити право «дограти». Не можна недооцінювати значення ігрової (як і інших важливих для шестиліток видів діяльності -- малювання, ліплення, конструювання тощо) для повноцінного розвитку особистості дитини. Тобто варто подбати про ампліфікацію її розвитку і не поспішати заміняти ці форми діяльності на інші, неспецифічні для віку дитини.

У процесі діяльності часті її зміни забезпечують дітям відпочинок і нагромадження нових сил, що й дає їй можливість безперервно діяти. "Так, змінюючи діяльність дитини, -- писав К.Д. Ушинський, -- ви встигнете примусити її зробити значно більше і без утоми, ніж надаючи її діяльності одного й того ж напряму. Примусьте дитину йти -- вона стомиться дуже швидко, стрибати -- також, стояти -- також, сидіти -- вона також стомиться; але вона змішує всі ці діяльності різних органів і пустує цілий день, не стомлюючись. Те саме спостерігається й при навчанні дітей" [47, 74].

Як і дошкільники, молодші школярі дуже люблять мультфільми, охоче слухають казки, пригодницькі оповідання, вигадують таємничі, неймовірні історії, фантазують. Дорослі інколи вважають дитячі фантазії брехнею і цим ображають почуття малих вигадників. Насправді ж дитяча уява створює неймовірні сюжети для того, щоб цікавіше було жити, щоб пояснити на свій розсуд те, що неможливо осягнути, усвідомити.

Вік шести років критично важливий для всього подальшого емоційного розвитку дитини. Характерна риса молодших школярів -- підвищена чутливість, здатність глибоко й болісно переживати [31].

Отже, основною особливістю шестирічного віку є зміна соціальної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного і класного колективу, де слід дотримуватись нових правил і норм поведінки.

2.2 Особливості методики проведення уроків з основ здоров'я у 1 класі

Аналіз Державного старту початкової [13] освіти показав, що галузь "Фізична культура і основи здоров'я" у початковій школі може бути реалізована двома шляхами: суцільним інтегрованим курсом "Основи здоров'я і фізична культура" (3 год.) або інтегрованим курсом, який складається з двох частин: курс "Основи здоров'я" (1 год.) і предмет "Фізична культура" (2 год.).

Щоб з'ясувати особливості проведення уроків з основ здоров'я, ми здійснили аналіз програми курсу. Програма інтегрованого навчального курсу "Основи здоров'я "[40] для 1 класу розроблена відповідно до чинного Державного стандарту освітньої галузі "Фізична культура і основи здоров'я ". Інтегрований навчальний предмет "Основи здоров'я" охоплює два компоненти -- валеологічний і безпеку життєдіяльності учнів. Вони мають єдину кінцеву мету -- збереження життя і зміцнення здоров'я, але різними засобами, тому цілком природною є їх інтеграція в єдиний курс.

Мета курсу -- "формування в учнів свідомого ставлення до свого здоров'я, оволодіння життєвими навичками здорового способу життя та безпечної для здоров'я поведінки" [40, 187]. Завданнями цього курсу у початковій школі є:

Ш формування в учнів активної мотивації щодо дбайливого ставлення до власного здоров'я, удосконалення і творення фізичної, соціальної, психічної та духовної складових здоров'я;

Ш формування уявлень і понять про фізичний розвиток людини, взаємозв'язки людського організму з природним і соціальним оточенням;

Ш формування уявлень і понять про духовну та психічну складові здоров'я та їх вияви через загальнолюдські цінності (милосердя, співчуття, взаємодопомогу), оволодіння уміннями й навичками морально-етичної поведінки;

Ш засвоєння учнями знань, умінь і навичок особистої гігієни, профілактики захворювань і травматизму у класі, вдома, на вулиці та інших місцях;

Ш ознайомлення з впливом рухової активності та загартування організму, раціонального харчування, режиму дня на здоров'я та розвиток дитини;

Ш запобігання порушенням постави учнів, плоскостопості, розладів органів чуття;

Ш формування знань, умінь та навичок безпеки життєдіяльності вдома, у школі, на вулиці, у транспорті, в громадських місцях, на вулиці.

Відповідно до цих завдань зміст курсу структурується таким чином: 1) людина та її здоров'я; 2) фізична складова здоров'я; 3) соціальна складова здоров'я; 4) психічна та духовна складові здоров'я; 5) безпека життєдіяльності учнів вдома, у школі, на вулиці, в громадських місцях, на відпочинку.

У 1 класі на вивчення теми "Людина та її здоров'я" відводиться 3 години, "Фізична складова здоров'я" -- 8 годин, "Соціальна складова здоров'я" -- 16 годин, "Психічна і духовна складові здоров'я" -- 5 годин.

Головним предметом пізнання у 1 класі стають правила догляду за своїм тілом, особливості харчування, значення руху і загартування для здоров'я; права дитини, правила безпечного поводження у школі, на вулиці, вдома; правила спілкування, вправи ранкової гімнастики, вправи для фізичного розвитку та виправлення постави. Саме у процесі їх вивчення відбувається інтегрування валеологічних і соціокультурних знань, в результаті якого учні мають отримати цілісне багатовимірне уявлення про своє здоров'я та усвідомити необхідність його збереження і зміцнення.

На основі комплексного використання різних форм, методів і прийомів навчання на кінець навчального року учні 1 класу повинні знати:

Ш мати уявлення що таке здоров'я та його ознаки, про значення здоров'я для людини; корисні звички, необхідні для збереження здоров'я; ріст людини; групи їжі; цінність життя і здоров'я; права дітей, свої обов'язки в родині; настрій людей, його вплив на здоров'я (власне й оточуючих);

Ш мати загальне уявлення про чинники, які забезпечують здоров'я та емоційне благополуччя людини; роль народних знань, традицій у дотриманні здоров'я [40].

У плані самостійної організації власної практичної діяльності учні повинні вміти:

Ш порівнювати самопочуття здорової і хворої людини, правильне і неправильне сидіння за партою; різні настрої людини;

Ш розпізнавати основні частини дороги (проїзна частина, бордюр, тротуар, перехрестя, перехід), дорожні знаки (пішохідний і підземний переходи);.

Ш вибирати безпечні місця для ігор удома, в школі та інших місцях;

Ш самостійно дотримуватися правил особистої гігієни та збереження здоров'я. А саме, вони повинні виконувати правила розпорядку дня; правила користування робочим місцем; комплекс вправ ранкової зарядки; вправи для формування правильної постави; правила догляду за шкірою, волоссям, нігтями, зубами, носом, вухами; правила адекватного спілкування;

Ш дотримуватися правил поведінки вдома, в школі, з незнайомими людьми, в небезпечних ситуаціях (пожежа, витік газу, порушення водопостачання), в лісі, на воді, біля води, на льоду, при різноманітних іграх і розвагах. Зокрема, дотримуватись правил користування електроприладами; безпечного переходу проїзної частини дороги у місті, в селі тощо;

Ш надавати допомогу членам родини, однокласникам, друзям;

Ш повідомляти відповідні служби (01, 02,03, 04) про небезпечні ситуації.

Навчаючи першокласників курсу "Основи здоров'я" слід дотримуватись певних дидактичних особливостей проведення уроку у 1 класі. Найвиразніше ці особливості виявляються у способах організації навчальної діяльності і в структурі:

Ш на уроках широко представлено ігрові форми навчання,

Ш тривалість уроку скорочено до 35 хвилин,

Ш обов'язково проводяться динамічні паузи,

Ш немає домашніх завдань,

Ш є розгорнуте повторення,

Ш по-іншому оцінюються результати навчальної праці [42].

Розглянемо, як впливають ці умови на побудову уроку. Фактично навчання на уроці відбувається у межах 30 хв., оскільки в його структурі - одна-дві динамічні паузи, які разом з організаційним моментом тривають близько 5 хв. Таке зменшення тривалості уроку ставить перед учителем суворі вимоги раціонального використання часу й прискорює перехід від одного етапу до іншого. Отже, урок стає динамічнішим.

Зменшення тривалості уроку загострює проблему економного використання часу уроку. Щоб заощадити час, О.Я. Савченко радить:

Ш кожний урок обов'язково розпочинати відразу після дзвінка;

Ш майже всі записи на дошці робити заздалегідь;

Ш усе обладнання має бути "під рукою";

Ш запитання класу ставити однозначно, конкретно, не провокувати дітей на перепитування, емоції, вигуки;

Ш довести до мінімуму зауваження, що стосуються порушень дисципліни (особливо недоцільні вони під час пояснення матеріалу, читання, розгляду картин);

Ш уникати багатослівних інструкцій щодо наступної роботи, не повторювати їх;

Ш ретельно продумувати проведення дидактичних ігор, щоб не було потреби уточнювати правила й пояснювати використання реквізиту [42].

Процес засвоєння нових знань шестилітніми дітьми на різних уроках

відбувається в такій послідовності:

Ш сприймання деяких фактів (ознак, властивостей предметів, явищ, об'єктів);

Ш спостереження, аналіз і виділення з допомогою вчителя істотних, повторюваних ознак, їх усвідомлення через різноманітні вправи;

Ш первинне елементарне узагальнення, яке може бути у формі уявлення, поняття, зразка висловлювання, міркування, способу дії.

Відповідно і в структурі уроку основні його етапи:

Ш повторення,

Ш підготовка до засвоєння нового матеріалу,

Ш робота над новим матеріалом,

Ш первинне закріплення,

Ш висновок з уроку.

Етап повторення триває 4-5 хв. Оскільки коротко повторюється попередній матеріал і проводиться цілеспрямована підготовка до вивчення нового. Чим більше уроків з певної теми пройшло, тим частіше слід включати в поточний урок короткочасне пригадування (приблизно 2-3 хв.) саме тих знань, умінь і навичок, які винесено для контролю на кінець теми. З цією метою варто пропонувати дітям завдання з опорою на наочність, наприклад, роботи з моделями слів, таблицями складів, схемами складу числа, серією малюнків. Повторення вивченого з орієнтацією на кінцевий результат навчання потрібне тому, що відсутність домашніх завдань і бального оцінювання може послабити увагу вчителя до міцності засвоєного.

Робота над новим матеріалом - центральний етап уроку. Його тривалість - 18-20 хв. Цей етап характеризується різноманітністю видів сприймання. У зв'язку з цим пояснення вчителя слід поєднувати з вправами для учнів. Важливо вчасно переходити від слів до практичних дій, вводити на етапі ознайомлення з новим матеріалом короткочасні (2-3 хв.) самостійні роботи практичного характеру з наданням можливості звертатися до зразка, наочності. На цьому ж етапі учні обов'язково працюють з підручником, який є основним матеріалом для організації навчання у першому класі, у них формуються елементарні уміння працювати з навчальною книгою.

У структурі уроку місце гри, її тривалість визначаються завданнями уроку та змістом самої гри. Протягом уроку вчитель може ввести дві-три короткочасні ігрові ситуації різної тривалості, а може і весь урок побудувати у вигляді сюжетно-польової гри [46].

До системи дидактичних ігор для першокласників доцільно включати такі:

Ш на формування розумових операцій (аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення);

Ш на відновлення, доповнення цілого;

Ш на виключення "зайвого";

Ш драматизації;

Ш ігри-конструювання;

Ш рольові ігри з елементами сюжету [42].

Для участі в рольовій грі учні повинні мати уявлення про ті особливості діяльності, які можна відтворити ігровими засобами (мовні ситуації, жести, міміка, практичні дії, ігровий реквізит). Наприклад, досить вчителеві поставити на столик вирізаний з пінопласту екран телевізора, натиснути намальовану клавішу, як диктор, виглядаючи з "екрану", докладає максимум зусиль, щоб прочитати текст якнайкраще, бо глядачі прискіпливо слухатимуть, чи подібний до справжнього диктора.

Викладаючи навчальний матеріал, учитель застосовує різні методи (розповідь, бесіду, пояснення, цілеспрямоване спостереження тощо). Щоб запобігти втомі, зберегти зацікавленість, підвищити емоційний тонус дітей і при цьому організувати письмове виконання завдання, класовод має застосовувати дидактичні ігри, які сприятимуть формуванню в учнів інтересу до навчання [42].

Плануючи подібні заняття, класовод повинен дбати, щоб ігри були навчальними, а не лише цікавими чи розважальними. Ігровий сюжет уроку допомагає зробити вчителеві навчання емоційним, цікавим.

Навчальні дидактичні ігри, що застосовуються у навчальному процесі під керівництвом класовода (настільні, рухливі, загадки, ребуси, кросворди тощо), використовуються для перевірки знань, розвитку кмітливості, формування творчого мислення.

Закріплювати і розширювати знання учнів, розвивати кмітливість, швидкість реакції можна за допомогою загадок. Відгадуючи загадки, дитина пізнає навколишнє, порівнює різні явища, об'єкти, виділяє з-серед численних особливостей істотні, вчиться встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, робити певні висновки. Їх бажано згадувати під час фронтальної роботи з класом [3].

Ігровий сюжет уроку допомагає учителеві зробити навчання емоційним, запропонувати такі види завдань, в яких учні повинні виконувати різноманітні розумові дії, виявити кмітливість. Проте урок не повинен бути розважальним [42].

Для підвищення результативності уроку із шестирічними учнями важливо вчасно чергувати завдання, що потребують різних видів сприймання. Зокрема, слухову роботу доцільно змінювати практичними діями з різними рухами. Важливо урізноманітнити й форми завдань. Так, діти можуть працювати індивідуально, разом з учителем.

На кожному уроці слід обов'язково приділяти час на виконання самостійних завдань, переважно практичного характеру. Їх обсяг і тривалість, на думку В. Пакулової, необхідно визначати з урахуванням того, що дуже короткочасна робота не ефективна, оскільки малюнки не відразу починають працювати (кілька разів перекладають зошит, змінюють позу, заглядають до сусіда, чекають від учителя особистого звернення). У першому класі, як правило, доцільна самостійна робота тривалістю 4-5 хв. З опорою на різні форми сприймання і пам'яті [35].

Виконанню самостійних завдань має передувати чітка інструкція, концентрація уваги першокласників на найважливіших моментах роботи, фіксований у часі початок роботи, стимулювання темпу роботи ("пишіть не поспішаючи, але й часу не гаючи" [42].

У 1-му класі, як правило, доцільна самостійна робота з опорою на різні форми сприймання і пам'яті. На уроках можна проводити такі види самостійної роботи:

Ш складання за малюнком оповідання;

Ш створення малюнків, аплікацій;

Ш розфарбовування предметів;

Ш розглядання наочності;

Ш розв'язання пізнавальних завдань тощо [32].

Досягти високих показників у навчанні можна лише за умови врахування індивідуально-психологічних особливостей молодших школярів. На уроці необхідно здійснювати індивідуальний та диференційований підходи до учнів. Учитель повинен використовувати потенційні можливості кожного школяра, передбачати труднощі, які можуть виникнути у дітей під час засвоєння навчального матеріалу, розробляти шляхи їх подолання.

Протягом уроку обов'язково слід проводити динамічні паузи. У дослідженнях зі шкільної гігієни пропонується такий варіант: 3 хв. після 12-15 хв. уроку і 2 хв. - десь після 20 хв. Однак це лише один з можливих підходів. Треба вчасно помічати спад інтересу, працездатності дітей, враховувати провідну діяльність на уроці, не переривати фізкультурними вправами незавершену роботу. Безумовно, чим більше статичне навантаження, тим частіше й активніше треба робити фізкультурні вправи, а на деяких уроках (праці, ознайомлення з навколишнім, музики і ритміки) сам процес навчання передбачає достатню рухливість [42].