Українська духовнопісенна творчість XVII-XVIII ст. (джерела, текстологія та жанрова стилістика)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені П.І. ЧАЙКОВСЬКОГО

УДК 783 "18" "19"+781.972

Спеціальність 17. 00. 03 - Музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора мистецтвознавства

УКРАЇНСЬКА ДУХОВНОПІСЕННА ТВОРЧІСТЬ XVII-XVIII ст.:

ДЖЕРЕЛА, ТЕКСТОЛОГІЯ ТА ЖАНРОВА СТИЛІСТИКА

МЕДВЕДИК Юрій Євгенович

КИЇВ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського Міністерства культури і туризму України (Київ)

Наукові консультанти:

академік Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор ЛЯШЕНКО Іван Федорович Національна музична академія України імені П.І. Чайковського, завідувач кафедри музичної україністики академік Академії мистецтв України,

доктор мистецтвознавства, професор ГЕРАСИМОВА-ПЕРСИДСЬКА Ніна Олександрівна, Національна музична академія України імені П.І. Чайковського, завідувач кафедри старовинної музики

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор ЯСІНОВСЬКИЙ Юрій Павлович Львівська національна музична академія імені М.В. Лисенка, Міністерства культури і туризму України,

завідувач кафедри музичної україністики та медієвістики доктор мистецтвознавства, професор ПЯСКОВСЬКИЙ Ігор Болеславович, Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, завідувач кафедри теорії музики

член-кореспондент Національної академії наук України, доктор філологічних наук, професор НІМЧУК Василь Васильович Інститут української мови НАН України, завідувач відділу історії української мови (Київ)

Захист відбудеться "30" вересня 2009 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.005.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній музичній академії України імені П.І. Чайковського за адресою: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11, ауд. 36.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського за адресою: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11.

Автореферат розісланий "27" серпня 2009 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат мистецтвознавства, доцент І.М. КОХАНИК

Анотації

Медведик Ю.Є. Українська духовнопісенна творчість XVII-XVIII ст. (джерела, текстологія та жанрова стилістика). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за фахом 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Національна музична академія України імені П.І. Чайковського. Міністерство культури і туризму України. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню історії української духовної пісні XVII - XVIII ст. У першому розділі розглянуто питання, що стосуються аналізу наукової думки стосовно духовної піснетворчості. Вивчення численних праць довело, що робота над дослідженням духовної пісні тривалий час носила філологоцентристське спрямування. Тільки з кінця 80-х - початку 90-х років ХХ ст. починає набувати системного характеру музикознавчий напрямок студіювання жанру. Внаслідок проведених узагальнень щодо опрацьованих численних наукових праць, автором запропоновано подальші перспективні напрямки дослідження духовної пісні в контексті інтердисциплінарних студій.

Особливу увагу в дослідженні надано опрацюванню репертуарів великої кількості рукописних та друкованих співаників XVII - XVIII ст. Вивчалися також пісні, які записані або надруковані у богослужбових книгах як додаткові тексти. Обґрунтовано та проаналізовано етапи розвитку рукописної та едиційної традиції від кінця XVI і до початку XIX ст. Завдяки збереженим текстам здійснено джерелознавчо-текстологічний аналіз вибраних духовних пісень. пісня духовний репертуар

У третьому розділі дисертації розглянуто питання ґенези духовної пісні, специфіки її розвитку упродовж XVII - XVIII ст., проаналізовано її жанрову стилістику. Відзначено, що в процесі розвитку в духовній пісні визрівала та шліфувалася мелодика нового типу з багатим арсеналом характерних поспівок, зворотів, інтенсифікувався процес кристалізації ладо-функційних та метро-ритмічних особливостей музичних текстів, збагачувалася тематика поетичних текстів. У цьому ж розділі висвітлено питання релігійно-дидактичної, національно-патріотичної та історико-культурної значимості духовних пісень.

Ключові слова: духовна пісня, кант, сакральна монодія, західноєвропейська пісня, джерела, текстологія, співаник.

Медведик Ю.Е. Украинское духовнопесенное творчество XVII - XVIII вв.: источники, текстология и жанровая стилистика. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Национальная музыкальная академия Украины имени П.И. Чайковского. Министерство культуры и туризма Украины. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена рассмотрению истории украинской духовной песни XVII-XVIII вв. В первом разделе диссертации ("Эволюция интердисциплинарных студий над украинским духовнопесенным творчеством") дано всестороннюю оценку научной мысли (средина ХІХ - начало ХХІ вв.) по изучению духовной песни многими украинскими и зарубежными исследователями: музыковедами, литературоведами, фольклористами (М. Грушевский, И. Франко, В. Перетц, В. Гнатюк, В. Щурат, М. Возняк, П. Демуцкий, О. Витошинский, О. Кольберг, Ю. Яворский, Н. Гринченко, Б. Кудрик, Д. Чижевский, О. Шреер-Ткаченко, А. Мишанич, О. Гнатюк, Л. Костюковец, Т. Шеффер, Т. Булат, Л. Корний, О. Зосим, Г. Роте, Д. Штерн, П. Женюх и др.). Много внимания уделено анализу русской научной мысли о духовной песни и духовном стихе. Эти вопросы рассмотрены в работах П. Бессонова, П. Сперанского, А. Маслова, С. Смоленского, А. Преображенского, Н. Финдейзена, Ю. Келдыша, Т. Ливановой, А. Позднеева, Н. Семеновой и др. В диссертации также указано на перспективные направления исследования жанра в контексте интердисциплинарных студий.

Второй раздел диссертации "Рукописи и старопечатные издания - основные источники исследования украинского духовнопесенного творчества XVII - XVIII вв.". С этой целью было разыскано и всесторонне изучено многочисленные песенники. В общей сложности проанализировано репертуары более чем 400 рукописных и старопечатных сборников. Эту работу проведено непосредственно в различных архивных, библиотечных и музейных институциях Украины (Киев, Львов, Харьков, Ужгород) и зарубежья: Россия (Москва, Санкт-Петербург), Польша (Варшава, Краков, Вроцлав, Люблин), Словакия (Братислава, Кошице), Германия (Бонн, Вюрцбург).

В диссертации проанализированы основные этапы развития украинской рукописной практики от конца XVI к началу XIX в. Также исследовано пути формирования и развития практики издания текстов украинских духовных песен. В частности изучены уникальные на сегодня печатные издания, в которых на протяжении ста лет (1672 - 1772) в качества дополнительных текстов публиковались тексты многих украинских духовных песен (Киев, Галле, Львов, Краков, Бердичев, Почаев). И только 1773 г. в Почаеве, как удалось окончательно установить, впервые в Украине был издан специальный нотный песенник с текстами украинских духовных песен, половина из которых в честь чудотворной иконы Почаевской Богородицы (Почаев, 1773). Это издание предваряло выход в свет знаменитого почаевского "Богогласника" (1790 - 1791). В немалой степени благодаря почаевским печатным песенникам в Украине, а затем и в восточнославянском мире начала зарождаться традиция изданий специальных нотированных сборников духовных песен. По материалам упомянутых почаевских сборников автором диссертации составлен инципитный каталог украинских духовных песен, в частности таких авторов, как Димитрий Ростовский (Туптало), Епифаний Славинецкий, Йоаникий Галятовский, Герасим Парфенович, Иван Пашковский, Димитрий Левковский, Иван Вольский, Григорий Сковорода и десятки других.

Третий раздел диссертации "Духовнопесенное творчество: музыкально-поэтическая, религиозная и историко-культурная сущность" посвящен, прежде всего, вопросам жанрово-стилевого анализа. Изучение большого количества текстов позволило раскрыть специфику духовной песни, которая базировалось как на традициях гимнографического творчества, фольклора, так и испытала мощное влияние западноевропейской (главным образом центральноевропейской) духовнопесенной культуры, корни которой уходят вглубь средневековья с его латиноязычными религиозными гимнами.

В диссертации также рассмотрены вопросы изучения тематического спектра поэтических текстов, в частности иконославильных песен. Особое внимание уделено историко-культурной, национально-патриотической, катехизационной и паралитургической сущности украинских духовных песен, их влиянию на развитие музыкально-поэтической духовной лирики в восточнославянском мире.

Автор утверждает, что базовые принципы христианской религии, которые лежат в основе большинства песен, способствовали тому, что они в Украине свободно распевались как в православной, так и в греко-католической средах. Это в немалой степени способствовало постепенному формированию и обогащению национального мелодического фонда.

В заключение диссертации обоснован вывод о том, что духовная песня является важным музыкально-поэтическим жанром украинской музыкальной культуры XVII - XVIII вв., которая с одной стороны тесно связана с церковно-музыкальным искусством, а с другой проявляет некоторые секуляризационные тенденции, которые позитивно повлияли на тогдашнее и последующее развитие национальной музыкальной культуры.

Ключевые слова: духовная песня, сакральная монодия, западноевропейская песня, источниковедение, текстология, песенник.

Medvedyk J. E. Ukrainian Sacred Song Creativity of the XVII - XVIII centuries (Source Study, Textological, Genre, and Stylistic Aspect). - The Manuscript.

Thesis submitted for a Doctor degree by speciality 17.00.03 - Musical art. - Ukrainian National Tchaikovsky Academy of Music, Ministry of Culture and Tourism of Ukraine. - Kyїv, 2009.

The thesis is devoted to the investigation of the history of Ukrainian sacred song of the XVII - XVIII c. The evaluation of the scientific thought (mid XIX - beginning cc.) of the study of Ukrainian sacred song by both Ukrainian and foreign scientists: musicologist, folklorists, study of literature specialists, slavists, culturologists, and theologians is presented. The further directions of this genre in the context of musicological, folkloristic, slavistic, and interdisciplinary studies are pointed out.

Also the specificity of the presence of sacred song texts in manuscript and edditional practice is traced. The stage of this tradition's development and analyzed. The main sacred song text corpus included in the repertories of the hand-written and printed song-books is elaborated by methods of source-study and textology.

The musicological analysis of the genre and style of Ukrainian sacred song is performed. Their origin, influence of sacred monody, West-European sacred songs source, the genre's development peculiarities and thematically variety and its historical, cultural, and Para liturgical essence are analyzed. Moreover, the dissertant as prepared the source study catalogue of sacred songs published in the first Ukrainian printed editions of the last quarter of the XVIII c..

Thus, the conclusion about sacred song as an important musical and poetical genre of the period of XVII - XVIII cc. is made. This genre, on the one hand, is closely connected with church-musical genre and on the other hand, reveals obvious tendencies, which positively influenced that time and the following development of the national musical culture.

Key words: sacred song, manuscript songs, religions song-books, genre, incipit, music textology.

Загальна характеристика роботи

Актуальність. Серед жанрів давньої української музичної культури XVII-XVIII ст. духовна пісня посідає чільне місце. Вона стала надбанням не тільки барокової доби, але повною мірою "переросла" свою епоху, оскільки її найкращі музично-поетичні тексти залишилися функціонувати по нинішній день. А це якнайкраще відображає культурно-історичну цінність жанру, адже духовнопісенні тексти, які пройняті глибоким релігійно-філософським змістом, лірико-емоційним тонусом, були суголосні як суспільним запитам свого часу, так і нашому сьогоденню з його швидкоплинністю життя. Власне в цьому, насамперед, можна вбачати одну з складових феномена української духовнопісенної творчості. Водночас ці тексти маємо вагомі підстави розцінювати не тільки як важливий чинник релігійно-дидактичного виховання та плекання національно-патріотичного духу в умовах бездержавності та набираючих обертів асиміляційних процесів, але й як певний секуляризаційний первень української музичної культури XVII - XVIII ст., що в значній мірі визначалося впливами тодішньої західноєвропейської духовнопісенної творчості

Духовна пісня XVII - XVIII ст. в українській музичній культурі полишила по собi яскравий слiд завдяки тому, що до нашого часу дійшли сотні рукописних пам'яток, в яких збережено основний пласт музично-поетичних текстiв. Дуже важливим фактором є й те, що починаючи з останньої третини XVII ст., цi тексти (спочатку без нот) почали поступово популяризувати через друковані видання. Кульмінація зазначеного процесу ознаменувалася виданням низки почаївських збірників, з-поміж яких особливе місце належить першим у східнослов'янському світі нотним співаникам 1773 та 1806 років, у яких сфокусовано квінтесенцію розвитку національної духовнопісенної творчості XVII - XVIII ст. Частина текстів залишилася в "живiй" спiвацькiй практиці завдяки лірникам та кобзарям, творчій праці українських композиторів, насамперед тим, які працювали в період від кінця ХІХ ст. і аж до початку 40-х років ХХ ст., а також деяким сучасним. Ними створено численні хорові та деякі інструментальні обробки барокових духовних пісень, з-поміж яких чимало є окрасою концертного репертуару.

Упродовж тривалого часу духовнопісенна творчість тією чи іншою мірою була предметом уваги багатьох науковців як в Україні, так і поза її межами. Та найменше її досліджували музикознавці, оскільки не було створено вичерпно-опрацьованої джерельної бази для її всебічного вивчення. Через те тривалий час вельми актуальним завданням для дослідників поставала проблема здійснення комплексного дослідження багаточисленних рукописних та друкованих пам'яток, завдяки яким збережено духовнопісенні музично-поетичні тексти XVII - XVIII ст. Внаслідок проведення системної джерелознавчо-археографічної праці постає змога дослідити багаточисленні писемні та друковані пам'ятки, дати їм всебічну наукову оцінку; ввести до наукового обігу основний корпус музично-поетичних текстів, вивчити специфіку їх розвитку крізь призму хронологічної, територіальної та етнокультурної специфіки, проаналізувати з музикознавчого погляду. Відтак уможливлюється осмислення історико-культурної ролі духовнопісенної творчості в процесах розвитку української музичної культури, її кореспондування з різноманітними жанрами, насамперед з сакральною монодією, партесним та духовним концертами, шкільною драмою, романсовою творчістю та національним фольклором. Зазначене пояснює актуальність цього дослідження, котре покликане як потребою створення вичерпної джерельної бази, так і необхідністю всебічної музикознавчої та історико-культурної оцінки української духовної пісні XVII - XVIII ст.

Ступінь розробленості проблеми. До духовнопісенної творчості XVII - XVIII ст. увагу дослідників було привернено ще в середині ХІХ ст. Тоді перед ними головно поставали такі проблеми: а) пошук та введення до наукового обігу давніх рукописних та друкованих співаників; б) публікація текстів; в) філологічний та частково богословський аналіз текстів; г) розв'язання проблеми авторства текстів; ґ) трансформація духовнопісенної творчості у лірницькій культурі. Ці завдання в тій чи іншій мірі стояли перед М. Грушевським, І. Франком, В. Перетцом, М. Возняком, В. Гнатюком, В. Щуратом, С. Щегловою, Ю. Яворським та ін. На створеній ними первинній базі даних про українську духовну пісню сьогодні ґрунтується не тільки переважна більшість літературознавчих праць про цей жанр, але й музикознавчих та фольклористичних. Проте нотні тексти цих рукописів та стародруків десятиліттями майже не вивчались. До того ж велика кількість рукописних та друкованих пам'яток так і залишилися поза увагою згаданих вчених.

Наприкінці ХІХ ст. до вивчення духовнопісенної творчості побіжно звернулися деякі фольклористи та композитори (М. Лисенко, Ф. Колесса, П. Демуцький, О. Вітошинський, О. Кольберґ та ін.). Свої дослідження вони провадили на основі музично-поетичних текстів, зафіксованих від лірників та кобзарів. Тепер ці нечисленні записи становлять зацікавлення насамперед з погляду рецепції української духовної пісні упродовж ХІХ та початку ХХ ст. у тогочасному побутовому середовищі міста та села.

Багато в чому визначальними для українського музикознавства стали завдання, які стосовно духовнопісенної творчості на початку 20-х років ХХ ст. поставив М. Грінченко. Він наголосив на необхідності всебічного музикознавчого та джерельного вивчення жанру. Проте йому це так і не вдалося зробити. В міру можливо, як на стан джерельної музикознавчої бази, на заклик М. Грінченка в Галичині відгукнувся Б. Кудрик. Він обмежився тим, що у власному дослідженні з історії української церковної музики дав побіжну музикознавчу характеристику духовній пісні та деяким пісням почаївського "Богогласника". Згодом М. Грінченком та А. Ольховським в умовах радянської антирелігійної пропаганди було вказано на інший можливий шлях студіювання духовної пісні: досліджувати її в контексті ґенези раннього українського романсу.

З середини ХХ ст. і аж до кінця 80-х років минулого століття українська духовна пісня була позбавлена належної системної музикознавчої уваги, хоча в різних контекстах до неї зверталися О. Шреєр-Ткаченко, Т. Булат, О. Правдюк, П. Маценко, крізь призму дослідження російської та білоруської духовнокантової творчості виявляли зацікавлення Т. Ліванова, Ю. Келдиш, Л. Костюковець та деякі інші дослідники.

Тільки упродовж 90-х років ХХ ст. - початку ХХІ ст. динаміка дослідження жанру істотно змінилася. З'являються нові розвідки, опубліковано окремі важливі нотовані духовнопісенні пам'ятки XVII - XVIII ст., введено до наукового обігу невідомі тексти тощо. Все це дозволило істотно поглибити стан вивчення давньої музично-поетичної духовнопісенної культури. В цьому зв'язку тією чи іншою мірою важливим є праці Т. Шеффер, Л. Івченко, Л. Корній, О. Дольської, О. Маркової та О. Зосім. Духовнопісенна творчість у контексті дослідження почаївського "Богогласника" була предметом уваги автора цієї дисертації. Однак в ній охоплене тільки те коло джерел, що стосується виключно почаївської антології. Таким чином музикознавчі студії щодо духовнопісенної творчості було тільки розпочато, але лише в площині музикознавчого зацікавлення джерелами виникнення почаївського "Богогласника". Втім, і в цьому напрямку зроблено тільки перші вагомі кроки, що довели подальші дослідження, здійснені за останні п'ятнадцять років: вдалося розшукати та опрацювати новий масив музично-поетичних текстів, який дозволив істотно розширити наші уявлення про джерела почаївського стародруку та всієї давньої української едиційної співаникової традиції.

Упродовж останніх півтора десятка років плідно активізувалася філологічна думка про духовну пісню. Примітно те, що цим пластом культури переважно зацікавилися західноєвропейські славісти: Г. Роте, О. Гнатюк, Д. Штерн, П. Женюх, А. Рабус, а також у контексті досліджень української барокової поезії деякі українські літературознавці, насамперед Б. Криса, Р. Радишевський, Л. Ушкалов. У коло згаданих дослідників слід зарахувати й І. Хланту, який вивчає українську духовнопісенну творчість карпатського регіону крізь призму історії та поетики.

Незважаючи на інтенсифікацію процесу дослідження духовнопісенної творчості наприкінці ХХ ст., мусимо наголосити, що в музикознавчій науці, за винятком декількох статей та кандидатських дисертацій, проблема вивчення жанру не отримала свого комплексного остаточного наукового розв'язання. Так і не було створено вичерпну джерельну базу про весь корпус текстів для музикознавчих та інтердисциплінарних студій. Сутність жанру недостатньо осмислено з погляду ґенези, міжкультурних взаємин, жанрово-стильової оцінки тощо. Все це й стало підставою для розгляду зазначених питань у анотованій дисертації

Об'єктом дослідження є українська духовна пісня XVII - XVIII ст., а також репертуари тогочасних рукописних та друкованих співаників, як основне джерело пізнання цього пласту давньої культури.

Предмет дослідження - духовнопісенна творчість в її джерелах і розвитку крізь призму джерелознавчо-текстологічного та жанрово-стильового дослідження.

Хронологічні рамки дослідження окреслюються кінцем XVI - XIX ст., оскільки цей період відображає специфіку розвитку жанру від його пізньоренесансно-барокових джерел і до рецепції давньої пісенності в добу Романтизму, зокрема в творчості лірників та кобзарів, творців ранньої галицької василіанської пісні.

Територіальний обсяг опрацьованого матеріалу репрезентує практично всі українські регіони (Наддніпрянщина, Полісся, Поділля, Галичина, Волинь, Закарпаття, Слобожанщина), місця компактного проживання українців-русинів на Лемківщині, Холмщині та Підляшші (тепер у складі Польщі), у культурно-національних анклавах українського етносу в Східній Словаччині (Пряшівщина, Земплинщина), Північно-Східній Румунії (Мараморощина), Північно-Східній Угорщині (Марія-Повч), Сербії (Бачка, Руський Керестур), Хорватії (Славонія). Також у дисертації використано численні рукописні збірники, укладені з використанням текстів українських духовних пісень-кантів та переписані в деяких російських регіонах, але насамперед у містах - Москві, Саратові, Нижньому Новгороді, Ярославлі.

Джерельну базу дослідження становлять 356 рукописні співаники та іншого типу рукописні книги, більшість з яких (286 од. зб.) опрацьовано безпосередньо (de visu) у фондах бібліотек, архівів, музеїв України, Росії, Польщі: Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Інститут рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М. Рильського НАН України, відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Центральний державний історичний архів у м. Львові, Національний музей українського мистецтва у Львові, відділ рукописів та стародруків Харківської наукової бібліотеки ім. В. Короленка НАН України, наукова бібліотека Ужгородського національного університету, відділ рукописів Ужгородського краєзнавчого музею, відділ рукописів та стародруків краєзнавчого музею "Дрогобиччина" (Дрогобич), відділ рукописів Російської Державної Бібліотеки, Російський державний архів давніх актів (Москва), відділ рукописів наукової бібліотеки Московського державного університету ім. М. Ломоносова, відділ рукописів Російської Національної Бібліотеки, відділ рукописів Бібліотеки Російської Академії Наук, Російський державний історичний архів (Санкт-Петербург), наукова бібліотека Санкт-Петербурзької консерваторії ім. М. Римського-Корсакова, відділ рукописів Бібліотеки Народової (Варшава), наукова бібліотека Яґелонського університету (Краків), Музей народовий (Краків), відділ рукописів бібліотеки ім. Оссолінських Польської Академії Наук (Вроцлав, Польща), наукова бібліотека Католицького університету (Люблін, Польща), Бібліотека митрополичої духовної семінарії (Люблін).

Чималу групу рукописних співаників (70 од. зб.) опрацьовано за науковою літературою, публікаціями, археографічними описами. Низку писемних пам'яток вдалося дослідити завдяки мікрофільмам та електронним носіям, які зібрані в базах даних закордонних інституцій: Патристична комісія Інституту славістики Рейнського університету ім. Фрідріха-Вільгейма (Бонн, Німеччина), Інститут славістики Баварського університету ім. Юліуса-Максиміліана (Вюрцбурґ, Німеччина), Інститут церкви (Вюрцбурґ), Інститут музикології Варшавського університету, відділ мікрофільмів Бібліотеки Народової (Варшава), Інститут славістики Словацької академії наук (Братислава), Католицький інститут Трнавського Університету (Кошіце, Словаччина).

Окрему групу джерел становлять близько двох десятків збережених рідкісних стародруків 1672 - 1806 рр., які опрацьовано в бібліотечних фондах згаданих міст України та зарубіжжя. Джерельну базу дисертації поглиблюють також окремі публікації текстів низки рукописних співаників кінця XVII - XVIII ст., які здійснено І. Панькевичем, Т. Лівановою, С. Гостиняком, К. Дейною, О. Гнатюк, О. Дольською, Д. Штерном, П. Женюхом, К. Дрейджем, Л. Салліваном та ін.

Значну частину рукописних і стародрукованих джерел розшукано та опрацьовано завдяки фінансовій підтримці наукових проектів Кабінету міністрів України (1995 - 1997), фондів "Kasa im. J. Mianowskiego. Fundacja Popierania Nauki" (Польська Академія Наук, Варшава, 2001, 2006), "Katholischer Akademischer Auslender-Dienst" (Вюрцбурґ, 2003 - 2004), "Deutsche Forschungsgemeinschaft" (Бонн, 2007), а також у рамках Ґрантового проекту Кабінету славістики Словацької Академії Наук "Cyrilskй paraliturgickй piesne a ich varianty v kultъrno-historickom kontexte na vэchodnom Slovensku"(Vega - 2/3153/23).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі старовинної музики Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського відповідно до перспективного тематичного плану науково-дослідницької діяльності вказаного навчального закладу і є частиною комплексної теми № 2 "Українська музика в контексті світової музичної культури". Затверджено Вченою радою національної музичної академії ім. П. І. Чайковського (протокол № 3 від 28 жовтня 2008 р.).

Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі комплексних музично-джерелознавчих досліджень основного фонду збережених рукописних співаників та друкованих видань проаналізувати шляхи становлення й розвитку української духовної пісні XVII - XVIII ст., дати її жанрово-стильову характеристику, з'ясувати історико-культурну і релігійно-дидактичну сутність.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

· здійснити критико-бібліографічний аналіз еволюції інтердисциплінарної дослідницької думки стосовно вивчення української духовнопісенної творчості від середини ХІХ ст. по сьогодення;

· зробити джерелознавчо-археографічне дослідження основного корпусу збережених рукописних співаників та інших писемних пам'яток XVII - XVIII ст.; простежити їх етнорегіональну специфіку, опрацювати духовнопісенний репертуар збірників;

· дати оцінку специфіці розвитку основних етапів еволюції української рукописної та едиційної практики XVII - XVIII ст.;

· всебічно проаналізувати друковані видання XVII - XVIII ст., на сторінках яких опубліковано тексти українських духовних пісень;

· на основі опрацьованих текстових джерел розглянути питання ґенези та розвитку української духовної пісенності;

· охарактеризувати жанрово-стильові особливості духовної пісні;

· висвітлити релігійно-катехитичну та національно-патріотичну сутність українських духовних пісень.

Теоретико-методологічні засади. Поєднання музичних та поетичних текстів у духовній пісні обумовили доцільність застосування міждисциплінарного підходу. В дослідженні використано низку методів: музично-теоретичний, джерелознавчий, археографічний, текстологічний, філігранологічний. Накопичений матеріал зумовив залучення загальнонаукових методів на теоретичному та емпіричному рівнях, зокрема використовувався порівняльно-описовий метод. Також були залучені загальнологічні та аналітичні методи (класифікація, періодизація, узагальнення). Системний метод став об'єднуючим фактором цілісного осмислення досліджуваного матеріалу.

Наукова новизна дослідження. Відповідно до сформульованої мети в процесі розв'язання основних завдань отримані такі результати:

1. Створено джерелознавчу базу даних про: а) основний корпус духовнопісенних рукописних та друкованих співаників другої половини XVII - XVIII ст.; б) рукописні та друковані книги 1604 - 1806 років (переважно богослужбового характеру), на маргінесах або в додатках до яких зафіксовано духовнопісенні тексти; в) рукописні співаники ХІХ ст., як джерело пізнання рецепції духовнопісенної творчості барокової доби (систематизовані результати досліджень подано у додатку до дисертації).

2. Проаналізовано шляхи становлення й розвитку української рукописної та едиційної практики XVII - XVIII ст.; визначено та обґрунтовано етапи їх розвитку.

3. Джерелознавчо-бібліографічні дослідження стародруків дозволяють стверджувати, що: а) українська духовнопісенна едиційна практика бере свій початок щонайменше від 1672 р.; б) упродовж 1672 - 1772 рр. духовні пісні в українських релігійних стародруках (агіографічна, катехитична література) фігурують як додаткові тексти; в) окремі тексти українських духовних пісень передовсім богородичного змісту включались до польських співаників; г) перший спеціальний нотний збірник духовних пісень в Україні з'явився 1773 року (збережений примірник унікального стародруку перевидано та науково опрацьовано автором реферованої дисертації); ґ) почаївські співаники 1773 - 1806 років єдині в Україні та у всьому тогочасному східнослов'янському світі видання, в яких опубліковано духовні пісні з нотними текстами; д) в українській едиційній традиції зазначеного періоду мало проявила себе європейська практика написання та публікацій передмов до збірників духовних пісень (виняток становить львівське катехизаційне видання 1764 р. Шимона Майхровича та почаївський "Богогласник").

3. Підготовлено інципітний каталог українських духовнопісенних текстів, розшуканих у нотованих друкованих співаниках 1773 - 1806 рр. Каталог включає в себе такі дані: а) час створення пісні, б) прізвище та ім'я піснетворця; в) місцевість або регіон звідки походить пісня; г) наявність власної чи запозиченої мелодії; ґ) рукописні джерела, які фіксують текст; д) інформація про переписувача(-ів) співаника, його власника(-ів), міграцію рукопису; е) бібліографія друкованих джерел, в яких опубліковано пісню; є) бібліографія дослідження тексту (матеріали досліджень подано у додатку до дисертації).

4. Завдяки створеній джерельній базі дослідження комплексно проаналізовано ґенезу та жанрову стилістику української духовної піснетворчості крізь призму національної гимнографії, музичного фольклору та західноєвропейських впливів; виявлено шляхи взаємодії української та східноєвропейської, насамперед російської духовнопісенної (кантової) творчості.

5. Вперше в музикознавчому дослідженні духовну пісню розглянуто в контексті її катехизаційної (релігійно-дидактичної) та національно-патріотичної сутності; дано її історико-культурну оцінку.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Положення дисертації автор використовує у педагогічній праці при викладанні курсів "Історія української музики" (освітньо-кваліфікаційний рівень "Бакалавр"), спецкурсі "Українська духовнопісенна творчість кінця XVI - першої половини XX ст." (ОКР "Спеціаліст"), "Музичне джерелознавство та архівістика", "Українська музична бібліографія", "Музичне краєзнавство" (ОКР "Магістр"). Матеріали досліджень можуть стати в нагоді при викладанні курсів "Народна музична творчість", "Аналіз музичних творів", "Музична текстологія". Віднайдені, розшифровані та впроваджені до наукового обігу музично-поетичні духовнопісенні тексти доцільно впроваджувати у виконавську практику. Матеріали дисертації можуть слугувати для подальших досліджень історії української музики та музичної народної творчості, рецепції духовної пісні у ХІХ та першій половині ХХ ст. тощо.

Апробація результатів наукових досліджень здійснена під час звітів та обговорень на засіданнях кафедри старовинної музики Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, кафедрі музичної україністики та медієвістики Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка, практичній викладацькій роботі автора у Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім. І. Я. Франка на кафедрі музикознавства та фортепіано та Львівській національній музичній академії ім. М.В. Лисенка.

Основні ідеї та положення дисертаційної праці оприлюднені на багатьох міжнародних та всеукраїнських наукових конгресах, з'їздах і конференціях: музикознавчі конгреси Musicae Antiqua Europae Orientalis, Бидґощ (Польща), 1994, 1997, 2000, 2003, 2006 рр.; міжнародна наукова конференція "Musica Galiciana: kultura muzyczna Galicji w kontekњcie stosunkуw polsko-ukraiсskich (od doby piastowsko-ksi№їкcej do roku 1945)", Жешув (Польща), Львів, Дрогобич, 1995, 1998, 1999; міжнародна наукова конференція "Максим Березовський та музична культура XVIII cт.", Київ, 25 - 26 жовтня 1995 р.; міжнародна науково-практична конференція "Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України", Острог, 1996, 1997, 1999 рр.; міжнародна наукова конференція "Памяти протоиерея Димитрия Разумовского (к 130-летию Московской консерватории)", Москва, 3 - 8 вересня 1996 р.; міжнародна наукова конференція, присвячена античній і візантійській традиції в культурі Центрально-Східної Європи, Варшава, 29 - 30 листопада, 1996; міжнародна науково-практична конференція "Рукописна україніка у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України та проблеми створення інформаційного банку даних", Львів, 20 - 21 вересня 1996 р.; VІІІ Всеукраїнська наукова конференція "Історичне краєзнавство і культура", Харків, 23 - 24 вересня 1997 р.; міжнародна наукова конференція "Музика і Біблія", Київ, 18 - 19 травня 1998 р.; міжнародна наукова конференція "Православна монодія: її богословська, літургічна і естетична сутність", Київ. 13 - 18 жовтня 1998 р.; міжнародна наукова конференція "Slovensko-rusinsko-ukrajinskй vzt'ahy od obrodenia po sъиasnost'", Міхайловце (Словаччина), 5 - 9 жовтня 1999 р.; наукова конференція "Сакральна монодія монастирів: збереження традицій, нові ініціативи", Львів, 8 - 10 жовтня 2001 р.; міжнародна наукова конференція "Slovenskб, latinskб a cirkevnoslovanskб nбboћenskб tvorba 15. - 19. storoиб", Ружомберок (Словаччина), 5 - 7 грудня 2001 р.; міжнародна наукова конференція "Ukrainisch-deutsche kulturelle, religiцse und gesellschaftlich-politische Beziehungen vom 18. Jahrhundert bis in die Frьhzeit des 20. Jahrhunderts", Вюрцбурґ (Німеччина), 21 - 23 лютого 2002 р.; міжнародна наукова конференція "Cantus Catholici a duchovnб pieseт 17. storoиia v strednej Eurуpe", Братислава (Словаччина), 24 - 25 вересня 2002 р.; XIII-й міжнародний з'їзд славістів, Любляна (Словенія), 15 - 21 серпня 2003 р.; п'яті міжнародні славістичні читання "Altslavisten Treffen", Вюрцбурґ (Німеччина), 24 - 25 листопада 2003 р.; міжнародна науково-практична конференція "Українська культура в контексті світових глобалізаційних процесів", Київ, 23 грудня 2004 р.; міжнародна наукова конференція "Poиiatky krest'anskej hudby v Eurуpe", Кошіце (Словаччина), 23 - 25 лютого 2005 р.; міжнародна наукова конференція "Політична, громадська та наукова діяльність М. Грушевського (до 140-річчя від дня народження)", Київ, 23 - 24 грудня 2006 р.; науково-теоретична конференція "Культурологічні проблеми української музики", присвячена 80-річчю від дня народження академіка І. Ф. Ляшенка, Київ, 26 березня 2007 р.; науково-практична конференція "Звук і знак: середньовіччя, бароко, сучасність", м. Київ, 2007, 2008 рр.

Публікації. Результати досліджень викладені у монографії (20,6 друк. арк.), у музично-текстологічному дослідженні перевидання першого українського нотованого співаника 1773 (6 друк. арк.), 42 статтях в українських та зарубіжних наукових журналах та збірниках наукових праць (з них 25 - у провідних фахових виданнях України), а також у матеріалах наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку бібліографічних джерел (523 позицій) та додатків: 1) цитовані тексти, які використано у дисертації; 2) каталог рукописних джерел; 3) каталог українських духовних пісень, опублікованих у нотованих почаївських стародруках 1773 - 1806 років; 4) фотоматеріали. Обсяг основного тексту - 362 с.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, характеризується ступінь розробленості досліджуваної проблематики, формулюються мета та основні завдання дослідження, викладаються його методологічні засади, визначається об'єкт та предметна область, розкривається наукова новизна результатів, теоретичне і практичне значення, форми апробації матеріалів та публікації.

Перший розділ "Еволюція інтердисциплінарних студій над українською духовнопісенною творчістю" присвячений аналізу становлення та розвитку наукової думки щодо духовнопісенної творчості від середини ХІХ ст. до сьогодення. У підрозділі I. 1 "Історіографія раннього етапу досліджень (середина ХІХ ст. - 1910 р.)" осмислюються результати початкового етапу вивчення духовнопісенної творчості. Зазначається, що науково-просвітницьке зацікавлення давньою українською та загалом східнослов'янською духовнопісенною творчістю починає поступово матеріалізуватися на сторінках різноманітних видань приблизно в 40 - 50-ті роки ХІХ ст. Спершу характер вивчення духовнопісенної спадщини носив популярний та науково-популярний характер. Переважна більшість дослідників цікавилися духовнопісенними надбаннями побіжно: в літературознавчому контексті О. Бодянський, О. Огоновський та ін., в історико-культурному та етнографічному сенсі - М. Костомаров, П. Чубинський, П. Киреєвський, П. Безсонов, П. Шейн, Я. Головацький. На потребу досліджувати старовинні рукописні співаники, їх репертуар, тексти та мову вказували А. Петрушевич, М. Петров, М. Сумцов. З конфесійних позицій до духовних пісень звертались І. Котович, А. Хойнацький, Н. Мирович, почасти П. Житецький. Однак тільки праці П. Безсонова, А. Петрушевича, Н. Мировича та декількох інших дослідників безпосередньо стосуються духовнопісенної творчості.

В останній чверті ХІХ ст. не без впливу, що йшов від М. Максимовича, П. Куліша, М. Лисенка та деяких інших діячів української культури набуває обертів інтерес до кобзарсько-лірницького репертуару, основу якого становили псальми (духовні пісні). З'являється низка статей про окремих мандрівних музикантів авторства В. Боржковського, І. Беньковського, О. Малинки, О. Науменка, згодом В. Перетца, В. Гнатюка та ін. Виявляв зацікавлення лірницьким псальмовим репертуаром і Ф. Колесса. Вершинним досягненням у цьому дослідницькому процесі стала праця П. Демуцького "Ліра і її мотиви" (Київ, 1903), яка підготовлена на основі записів автентичного лірницького музикування. Її музично-поетичний репертуар дає уявлення про специфіку рецепції барокової духовної пісні у виконавському репертуарі лірників та кобзарів на межі XIX - ХХ ст.

Наприкінці ХІХ ст. викристалізовуються два напрямки дослідження духовнопісенної творчості. Один із них полягав у зацікавленні кобзарсько-лірницьким репертуаром та питанням рецепції духовнопісенної творчості барокової доби в народно-побутовому середовищі. Інший напрямок розвивався довкола джерелознавчо-археографічної, текстологічної та едиційної проблематики.

На межі ХІХ - ХХ ст. джерелознавчо-археографічна праця набула цілеспрямованого характеру. Завдяки М. Грушевському та І. Франку було сформовано методологічну базу дослідження, обґрунтовано доцільність цього напрямку наукової діяльності, розпочато роботу над системним науковим опрацюванням текстів та їх публікуванням.

У 1902 р. завдяки В. Гнатюку започатковано територіальний принцип опрацювання та систематизації текстів, введення їх до наукового обігу ("Угроруські духовні вірші"). Він вперше на науковому рівні привернув пильну увагу до духовнопісенної культури українців Закарпаття, Східної Словаччини та інших регіонів Центральної Європи.

Духовну пісню М. Грушевський, І. Франко, В. Перетц, В. Гнатюк, дещо пізніше В. Щурат, розглядали на тлі еволюції української поетичної творчості XVII - XVIII ст., звертаючи при цьому увагу на західноєвропейські, зокрема польські впливи. На ці запозичення вказував і Ф. Колесса, зазначаючи при тому, що вони прищеплювалися на достатньо підготовленому ґрунті. Загалом їх висновки слушні, хоча В. Перетцом дещо перебільшено вагомість впливів польської барокової пісні. Та попри це значимість його праць полягає насамперед у тому, що він першим у Росії цілеспрямовано зайнявся археографічно-джерелознавчим дослідженням російських співаників, увівши тим самим до наукового обігу й українські духовні пісні-канти, які віднаходимо в переважній більшості російських співаників останньої третини XVII - XVIII ст.

Тільки в середині першого десятиліття ХХ століття з'являються окремі невеликі розвідки музикознавчого спрямування (О. Маслов, В. Данилов, О. Вітошинський). Зокрема, О. Вітошинський намагався оцінити значення давньої музичної духовної лірики як з культурологічного погляду, так і з музикознавчого. Щоправда, його міркування та висновки мають загалом дилетантських характер. Більш фаховим музикознавчим аналізом щодо духовних пісень вирізняються статті О. Маслова та В. Данилова, які цей пласт культури розглядали на основі репертуару "калік-перехожих".

На ранньому етапі вивчення жанру проведено доволі велику роботу в різних напрямках: від праць науково-популярного спрямування до глибоких літературознавчих й фольклористичних досліджень. Внаслідок цього було закладено методологію та первинну джерельну базу досліджень, обґрунтовано необхідність розв'язання ряду важливих питань щодо подальшого комплексного вивчення духовної пісні XVII - XVIII ст., її рецепції у ХІХ та на початку ХХ ст.

У підрозділі І. 2 "Духовнопісенна творчість у дослідженнях 1911 - 80-х років ХХ ст." мова йде про новий етап розвитку наукової думки. Його умовно можна розпочинати від 1911 року, оскільки в той час з'явилася перша достатньо вагома музикознавча стаття, авторства С. Смоленського. У розвитку духовнопісенної творчості він вбачав чималу роль українських братських шкіл, різдвяних вертепних традицій тощо. Ним вперше, на підставі аналізу ряду рукописних співаників та занотованих у них духовних кантів, висловлено думку про те, що вони відіграли важливу роль у тогочасному та подальшому розвитку східнослов'янського хорового мистецтва. Згодом цю тезу повторив та розвинув Б. Асаф'єв.

Невдовзі з'явилась стаття А. Преображенського, де увагу було приділено аналізу так званим контрафактурам, тобто традиції та практиці використання однієї мелодії для різних поетичних текстів, у тому числі й світських. Свої думки він підкріплював як текстологічним аналізом конкретного нотного тексту, так і посиланнями на трактат М. Дилецького. З-поміж українських музикознавців про явище контрафактури в контексті вивчення романсової творчості вів мову М. Грінченко, вказуючи на мелодичні впливи духовної пісні. Він першим серед українських музикознавців у своїй "Історії української музики" (Київ, 1922) закликав музикознавців до проведення ґрунтовних системних досліджень української духовнопісенної спадщини. Та до появи студій з історії української церковної музики Б. Кудрика ці завдання залишалися на рівні декларативності, незважаючи навіть на наявність статті "Канти і псальми" М. Грінченка, яку не опубліковано. Втім, і Б. Кудрик у справі дослідження духовної пісні обмежився коротким музикознавчим оглядом. Попри все значення праць М. Грінченко та Б. Кудрика полягає насамперед у тому, що ними, як свого часу М. Грушевським та І. Франком у питаннях філологічних студій, теж накреслено основні напрямки майбутніх музикознавчих та музично-джерельних студій духовнопісенної творчості барокової доби.

Упродовж другого і третього десятиліть ХХ ст. українські філологи продовжували досліджувати духовну пісню. Безперечно, найбільш цінний внесок зробили М. Возняк та Ю. Яворський. Насамперед це стосується тритомних "Матеріалів до історії української пісні і вірші" (Львів, 1913 - 1924) М. Возняка та "Материалов для истории старинной песенной литературы в Подкарпатской Руси" (Прага, 1934) Ю. Яворського. Зокрема, М. Возняк, об'єктивно оцінивши наукові здобутки своїх попередників, зумів звести напрацьований ними матеріал до спільного знаменника і уже на тій основі створив ґрунтовне дослідження духовної пісні, методологічні засади та головні висновки якого залишаються актуальними й нині.

У кінці 30-х та на початку 40-х років ХХ ст. духовна пісня зацікавила Д. Чижевського. Ведучи мову про розмаїття ґатунків (жанрів) української барокової літератури, Д. Чижевський розглянув різні аспекти розвитку української силабічної духовнопісенної поезії. В цьому ж ракурсі він особливу увагу присвятив творчості Г. Сковороди, розглянувши різноманітні аспекти версифікації та строфіки його духовних пісень. Музикознавчий аналіз пісень Г. Сковороди згодом зробила О. Шреєр-Ткаченко. Даючи загальну оцінку естетиці духовних пісень, Д. Чижевський виявив увагу до барокової емблематики, вказавши при цьому на її прояви у духовних піснях. Важливим внеском у дослідження давньої української літератури є його розвідка про науковця та творця духовних пісень Симона Тодорського, а також збірники пісень, видані ним у Галле в 1735 році.

У повоєнний час із музикознавчого погляду українську духовну пісню на якісно новий щабель дослідження підняла О. Шреєр-Ткаченко. Духовну пісню вона розглядала як одне із джерел ранньої пісні-романсу в Україні. Звернувши увагу на музично-фольклорні джерела духовної пісні, вона, проте, не змогла документально та однозначно-аргументовано доказати, що залучені нею для аналізу конкретні народні мелодії, ймовірно, слугували музичним матеріалом для них. Та попри все, безперечно, піддавати сумніву практику проникнення світського фольклору в духовну пісню та навпаки немає сенсу. Цю тезу обстоював також й М. Грінченко. Згодом напрям дослідження О. Шреєр-Ткаченко поглибила Т. Булат, визнавши наявність впливів духовнопісенної пісні на ранню романсову творчість в Україні.

За період від 1911 по кінець 80-х років ХХ ст. темп та рівень досліджень над українською та східнослов'янською духовнопісенною творчістю поступово зростав. Певні зрушення відбулися на рівні музикознавчої думки. Духовні пісні (канти) стали об'єктом уваги ряду музикознавців та фольклористів, як в Україні (М. Грінченко, Б. Кудрик, А. Ольховський, О. Шреєр-Ткаченко, Т. Булат, О. Правдюк), так і поза її межами, зокрема в Росії та Білорусії (Т. Ліванова, Ю. Келдиш, Л. Костюковець). Але відсутність надійної джерельної бази й надалі суттєво уповільнювала музикознавчу працю. В загальній сумі за мало не вісімдесят років до наукового обігу введено мізерну кількість текстів. Жоден репрезентативний давній український співаник чи стародрук у цілості та з відповідними музично-джерельними коментарями не був надрукований. Але в добу антирелігійної пропаганди здійснити в Україні це було важко.

У свою чергу літературознавці після М. Возняка, Ю. Яворського, Д. Чижевського до духовної пісні теж зверталися вряди-годи. Винятком стала подвижницька праця відомого славіста О. Позднєєва, який відкрив цілий пласт малознаної російської та української духовнопісенної культури. Українські ж літературознавці від повоєнних років до кінця 80-х рр. ХХ ст. загалом так і не вийшли на рівень праць І. Франка, В. Гнатюка, М. Возняка, Ю. Яворського, О. Позднєєва. Та, все ж таки, духовна пісня продовжувала перебувала у полі зору дослідників (В. Колосова, М. Грицай, В. Микитась, О. Мишанич, В. Шевчук), у працях яких приділялося місце для висвітлення деяких аспектів дослідження духовної пісні, переважно в історико-культурному контексті. Відтак, незважаючи на ідеологічні перепони, рівень літературознавчих досліджень над духовною піснею теж зростав, у чому є й заслуга славістів та україністів країн Європи, які виявляли зацікавлення східнослов'янською духовною пісенністю, в тому числі й українською (І. Панькевич, О. Горбач, В. Вітковський, Г. Роте, Ч. Хернас, В. Мокрий).

Підрозділ І. 3. присвячений "Сучасному стану досліджень духовної пісні". Початок якісно нового етапу, насамперед щодо музикознавчої думки, автор дисертації пов'язує з появою статті Т. Шеффер "Канти та псальми" в академічній "Історії української музики" (Київ, 1989). Це перша спеціальна стаття про українську духовнопісенну спадщину в українсько-радянському виданні. Т. Шеффер дала коротку оцінку шляхів розвитку духовнопісенної творчості, оперши свої роздуми на напрацювання І. Франка, М. Возняка та В. Перетца. Справедливо Т. Шеффер відзначено, що вже на початку XVII ст. визрівало тематичне розмаїття української духовної поезії та пісні, в чому немала заслуга П. Беринди, Л. Зизанія, К. Транквіліона-Ставровецького та ін. Аналіз музичного матеріалу в статті переважно опирається на окремі публікації С. Смоленського, М. Фіндейзена, О. Шреєр-Ткаченко. Попри фактографічні помилки, відголоски ідейної заанґажованості та певну еклектичність змісту статті, вона стала вагомим фактором у справі легітимізації духовнопісенного дослідницького напрямку в українському музикознавстві. У цьому ж ракурсі слід розглядати й окремі положення зі статті Т. Булат про ранню українську камерно-вокальну творчість, яка опублікована у згаданому томі.