Українська духовнопісенна творчість XVII-XVIII ст. (джерела, текстологія та жанрова стилістика)

Незважаючи на наявність у багатьох духовнопісенних текстах усталених ритмоформул та ритмоінтонацій, не можна однозначно оперувати цими показниками стосовно всього корпусу нотних текстів жанру. По-перше, стабілізація цих формул у жанрі досягла свого питомого значення орієнтовно в середині XVIII ст., по-друге, їх використання далеко не завжди було буквальним, із усіма ритмічними нюансами. В більшості випадків авторами текстів використовувалися лише основні ритмоелементи тієї чи іншої формули. В основі методів компонування текстів лежали не якісь конкретні, хай навіть добре знані ритмоформули, ритмоінтонації, а їх переосмислено-вмотивоване поєднання з поетичним текстом, версифікаційно-строфічною будовою.

Як уже мовилося, однією з прикметних жанрових особливостей українських духовних пісень та загалом центрально-східноєвропейської духовнопісенної традиції є спів на "тон" (тобто мелодію іншої пісні). Спів на "тон" та так зване "переміщення музики" (визначення Т. Ліванової) своєму розквіту завдячують, насамперед, розвинутій системі типізації мелодичного матеріалу, ладо-тональному та функційно-гармонічному структуруванню, метро-ритмічній організації. Власне, через можливість вільного оперування нагромадженим матеріалом характерних поспівок та зворотів, ритмоформул й виникали сприятливі умови для цього творчого методу, засаднича ціль якого полягала в заповненні своєрідної композиційної ніші при зведенні музично-поетичного ансамблю, назва якому - духовна пісня. А те, що такі ніші для прояву творчої думки були - не дивина, адже маємо справу з жанром, зародження якого припадають на перехідний період від мистецтва пізньосередньовічного, ренесансного - до барокового, Нового часу. Відтак неминучий симбіоз старого, узвичаєного, і нового, еволюційного. Все це сповна притаманне музично-поетичній духовнопісенній творчості. Навіть у текстах кінця XVII - початку XVIII ст., що відображають приблизно серединний етап у розвитку жанру, органічно співіснують елементи модальної системи мислення, характерні поспівки церковної монодії як рудименти старої музичної культури, так і новітні досягнення, властиві добі Бароко. Водночас, навряд чи оправдано розмежовувати старі й нові досягнення музичної думки за часовими ознаками на прикладі жанру. Він неподільний і завдяки цьому самобутній.

Українська духовнопісенна творчість народжувалася та творилася на нових формотворчих засадах, значною мірою інспірованих центральноєвропейськими культурними впливами. Вбираючи необхідну для розвитку жанру, вкорінену в глибину століть музично-лексичну праоснову, духовна пісня стає тереном культивування нових ідей, продиктованих реальним станом тогочасних суспільно-культурних відносин та релігійним світоглядом із одного боку, а з іншого - тут визріває та шліфується мелодика нового типу з її багатим арсеналом характерних поспівок та зворотів, інтенсифікується процес кристалізації ладо-функційних особливостей, впроваджуються та систематизуються, аж до прямих ознак типізації, метро-ритмічні формули та окремі музично-риторичні фігури. В духовній пісні-канті конституюються прості музичні форми (період, двочастинна). Нарешті, однією з емблематичних кантових рис є традиційне триголосся з його регламентованими функціями голосів, зафіксованих завдяки київській нотації, що теж стала одним із результатів музично-стильового оновлення, започаткованого в Україні в другій половині XVI століття.

"Джерелознавчо-текстологічний аналіз вибраних духовних пісень" зроблено у другому підрозділі третього розділу. Матеріалом текстологічних досліджень слугують нотні тексти рукописних співаників останньої чверті XVII - XVIII ст. та почаївських нотних видань 1773 - 1791 років. Перші спроби літературознавчого джерелознавчо-текстологічного аналізу духовних пісень розпочато наприкінці ХІХ ст. (М. Грушевський, І. Франко, В. Перетц). Згодом до цього напрямку активно долучились В. Гнатюк, В. Щурат та М. Возняк. У той час перелічені дослідники й опублікували основний корпус поетичних текстів духовних пісень, яким послуговувались у подальших дослідженнях як їх сучасники, так і наступники. Згадані вчені загалом сходилися на думці, що тексти пісень упродовж свого побутування зазнавали змін більших чи менших. Це насамперед стосується мови пісень, інколи змiсту, оскільки нерідко до пісень дописані або вилучені цiлi строфи. Таке виразно можемо побачити при текстологічному аналізі почаївських стародруків.

Після тих чи інших виправлень у текстах пісень, які нерідко дозволяли собі робити переписувачі рукописних співаників, а також внаслідок правлення цих же текстів редакторами видань, нерідко пошкоджувалися, або навіть майже втрачалися акровірші. Особливо це помітно при співставленні тих текстів, які зафіксовані як у рукописних співаниках, так і у друкованих виданнях. Унаслідок цього в акровіршах нерідко лише фрагментарно збереглись імена творців пісень. З огляду на це важливо при текстологічній праці послуговуватися рукописними джерелами, які найбільш наближені до автентичного тексту.

Сьогодні з текстологічного погляду найбільше потребує опрацювання музичний матеріал пісень XVII - XVIII ст. Фактично цю роботу щойно на початку 90-х років ХХ ст. розпочато автором цього автореферату в контексті кандидатської дисертації, яка присвячена почаївському "Богогласнику". У певному сенсі до текстологічних студій можемо віднести й окремі спостереження Б. Кудрика та О. Шреєр-Ткаченко, однак недоліком їх напрацювань є те, що вони не здійснювали порівняльного аналізу поміж рукописними записами та друкованими відповідниками тієї чи іншої пісні, оскільки не володіли необхідним джерельним матеріалом. Їх міркування опирались здебільшого на філологічний текстологічний досвід дослідження поетичних текстів пісень, а також на музикознавчий аналіз окремих пісень. Та це дозволило їм припустити, що, приміром, упорядники та редактори почаївської антології нерідко використовували довгі тривалості нот для уповільнення темпів виконання пісень та частково змінювали метро-ритмічний малюнок. Вказано ними і на окремі мелодичні помилки, що, втім, аж ніяк не може доводити їх фахову невідповідність, оскільки в згаданому стародруці трапляються помилки навіть щодо нумерації сторінок. Тож, радше мова може йти про очевидні редакторські недогляди, друкарські помилки тощо. Відтак кваліфікувати такі висновки як текстологічні немає підстав. Натомість основний висновок автора цього автореферату у кандидатській дисертації полягав у тому, що редактори навпаки були "добре обізнані з канонами музичного мистецтва", до того ж володіли достатньо багатою музично-текстовою базою для укладання свого збірника. На жаль, і до сьогодні ми не знаємо чи збереглися в якомусь архіві використовувані упорядниками рукописні, можливо, й друковані співаники.

Щоб глибше відповісти в тексті дисертації на питання щодо джерел походження та особливостей функціонування у співацькому середовищі духовнопісенних текстів, за доцільне видалися наступні шляхи джерелознавчо-текстологічного опрацювання: а) здійснити текстологічний аналіз вибраних духовнопісенних текстів на основі їх записів у співаниках та публікацій у почаївських виданнях останньої третини XVIII ст.; б) дослідити мелодичний матеріал пісень, який створений за інципітами більш давніх текстів духовних пісень-кантів та літургійних музично-поетичних текстів; в) з'ясувати специфіку співу на "тон" (мелодію) інших пісень.

В авторефераті дисертації специфіку виконаної текстологічної роботи над багатьма духовнопісенними текстами можна доволі показово коротко розглянути на прикладі порівняльного аналізу двох відомих духовних пісень страсного циклу: "Царю Христе незлобивий, агнче долготерпеливий !" та похідну від цього тексту "Христе Царю справедливий, такжесь вельми терпеливий". Найдавніші записи відомо завдяки рукописним співаникам останньої чверті XVII ст. Зберігся й текст польськомовної пісні з подібним інципітом: "Єзу Христе, Пане милый, баранку барзо цєрпливый" (ДІМ, ф. Музейський, № 1938; РНБ, ф. Погодіна, № 1974; БРАН 45.8.195). У початкових словах польського тексту наче сконденсовано інципіти двох пізніших згаданих українських страсних пісень. Проте, стосовно другої страсної пісні слід зауважити, що на рівні інципіту подібність між нею та польським текстом кінця XVII ст. й вичерпується.

На підставі подібності інципітів довгий час помилково вважалося, що пісню "Царю Христе незлобивий, агнче долготерпеливий !" створено на основі пісні "Jezu Chryste, Panie miіy, baranku barzo cierpliwy". Однак, як вдалось встановити, це не так. Більш того, мелодію польської пісні використано для розспівування іншої української страсної пісні("Уже декрет подписуєт"). Отже, мова може йти тільки про спільний інципіт та тематику. Найбільш ранні записи пісні "Царю Христе незлобивий" зустрічаються в галицьких співаниках першої третини XVIII ст. (ф. АСП, №№135, 169; Нац. муз. О 65, Q 17). Приблизно з 20-х років цього століття походить російський співаник Музейного фонду (№ 9498). Тут у блоці текстів під назвою "псалом о преданїи Господа" зберігся найдавніший, як можна припускати, нотний текст пісні "Царю Христе". Встановлено, що на рівні нотного інципіта співаниковий запис дещо відмінний від друкованої у "Богогласнику" мелодії, яка теж, як щойно було зазначено, нічого не має спільного з польською страсною мелодією. Отже, попри видиму подібність поетичних інципітів, а також при доволі узвичаєному трактуванні щодо потужності польських духовнопісенних впливів, можемо констатувати: український піснетворець скористався тільки інципітом польської страсної пісні та почасти тематичною фабулою, творчо розвинувши її, відтак, створивши цілковито самостійний духовнопісенний твір з власною мелодією.

Результати досліджень доводять, що музично-поетичні тексти духовних пісень упродовж свого функціонування досить часто піддавалися більшому чи меншому редагуванню переписувачами, власниками співаників, редакторами видань. Нерідко при аналізі текстів важко однозначно оцінити позитиви чи негативи таких втручань, оскільки в процесі побутування пісні її матеріал міг поступово шліфуватися, вдосконалюватися, набувати все більшої релігійно-мистецької вартості. Траплялось й навпаки. Тому пошук якомога давнього тексту, найбільш релігійно-мистецьки досконалого є важливим питанням джерелознавчо-текстологічних студій.

Щодо інципітного методу творення духовних пісень, то треба підкреслити, що ним послуговувалися не почаївські василіанські піснетворці, але й інші автори фактично від самого початку розвитку жанру в Україні. Поки що неможливо однозначно відповісти на питання про те, інципіти яких текстів - літургійних чи духовнопісенних - найчастіше піддавалися творчому інтерпретуванню українськими піснетворцями XVII - XVIII ст. Втім, сьогодні уже не виникає сумніву, що цей метод був достатньо розповсюджений не тільки у духовнопісенних культурах Західної Європи, але й в Україні.

Ще однією складною проблемою щодо музикознавчого розв'язання є традиція співу на "тон". Проведене джерелознавче дослідження дозволило дослідити основний репертуар "тонів" за матеріалами рукописних та друкованих текстів XVII - XVIII ст., а також XIX ст. (вони теж містять чимало цікавих давніх та новіших духовнопісенних текстів). З огляду на це, постають реальні можливості для реконструкції нотних текстів тієї великої кількості поетичних текстів, для яких не було створено мелодій. Піснетворець, який добирав музичний матеріал для свого поетичного тексту згодом уже не міг впливати на те, щоб в співацькому побуті саме вибраний "тон" функціонував з його поезією. Співацьке середовище нерідко розспівувало ті чи інші духовнопісенні поетичні тексти на свої мелодії або на більш чи менш віддалені варіанти авторської мелодії. До деяких найбільш давніх та старовинних духовних пісень вдалося розшукати по два - три десятки "тонів". Використовувалися в духовних піснях і деякі "тони" світських пісень, особливо наприкінці XVII - початку XVIII ст. Загалом, проблема реконструкції "тонів" є однією з найскладніших у дослідженні жанру і остаточно її розв'язати поки не вдасться. Разом із тим поступове її вивчення дозволить значно глибше вникнути у специфіку та закономірності тих версифікаційних та метро-ритмічних особливостей, що уможливлювали спів на "тон". Потрібне також дослідження етнолокальної та етнорегіональної специфіки процесу тривалого відбору та нагромадження основного репертуару "тонів", шляхів їх міграції, а відтак адекватного відображення цих процесів у розвитку жанру.

Останній підрозділ дисертації присвячено питанням релігійно-дидактичної оцінки духовних пісень та побіжного відображення в них суспільно-історичного розвитку України (ІІІ. 3 "Катехизаційна сутність та національно-патріотичні мотиви духовних пісень"). Автором дисертації звернено увагу на те, що ще наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. І. Франко, М. Возняк, С. Щеглова, а на сучасному етапі вивчення української духовнопісенної спадщини В. Вітковський, О. Наумов, Д. Штерн, О. Гнатюк, П. Женюх, Дз. Матіяш, А. Шков'єра та деякі інші дослідники, привертали увагу до проблематики теолого-катехитичного характеру, без якої неможливо всеохопно вдатися до питання дослідження ґенези текстів, з'ясування їх релігійно-просвітницької сутності тощо. В силу різних суб'єктивних та об'єктивних обставин перелічені дослідники зазначеної проблематики торкалися здебільшого побіжно. Через те у розробці питання зроблено набагато менше, ніж належало б.

Зрозуміло, що на такому довгому шляху своєї еволюції духовна пісня в Україні зазнала різних впливів як на рівні музичної компоненти, так і словесної. У цих піснях віднаходимо відголоски пізньоренесансної думки, потужні впливи Бароко і деякі прояви класицистичності, здебільшого в музичній складовій, про що писала Л. Корній. Прикметно й те, що чи не найменше своє відображення в текстах пісень знайшло конфесійне питання, так актуальне в ті часи, приміром, для української літератури, але загалом малозначиме для духовної пісні. І нарешті зазначмо найважливіше: константним у цих текстах завжди є одне - їх створено на прославу Бога, Ісуса Христа та Богородиці, святих мучеників за християнську віру. В них тлумачаться основні правди віри, вони спонукають мирянина до духовного очищення, до осмислення через поетичне слово і музику християнських цінностей. Завдяки ним до людини доноситься основний зміст тих чи інших біблійних текстів, "житій", апокрифів тощо. Відтак, через духовнопісенні тексти перед аматором релігійного співу чи читачем поступово відкриваються основні постулати Божих писань, переданих через давні євангельські тексти і інтерпретовані українськими бароковими піснетворцями згідно тогочасного християнського та суспільного світогляду.

Духовна пісня не являє собою невід'ємної частини Служби Божої, але, все ж таки, разом з проповіддю, становить комплекс, який має забезпечувати свідому участь мирянина у повсякденному релігійному житті, в тому числі й у Літургії. Разом із тим пісні мають чітко виражену форму індивідуальної молитви чи контемпіляції. Втім, це питання вимагає подальших досліджень, котрі, безперечно, на часі.

Відомий український філософ М. Шлемкевич, посилаючись на видатного поета ХХ ст. П. Тичину, зазначав, що духовний розвиток нації, її християнізація в немалій мірі супроводжувалася впливом духовного співу. Цю ж тезу обстоює й німецький славіст Г. Роте, зазначаючи при цьому, що духовні пісні спричинилася до формування української нації на межі XVI - XVII ст. Дійсно, у понад тисячолітньому процесі формування релігійного світогляду українців й творцями духовних пісень зроблено свій внесок у справу релігійного виховання народу, формування християнських цінностей, катехизації різних верств населення. Основу цих текстів становлять найважливіші постулати християнського віросповідання, особливо ті Символи віри, що зафіксовані у Новому Завіті. Кількісно таких текстів чи не найбільше. Проте й писання Старого Завіту теж немало переспівувалися творцями української барокової духовної лірики. Засобами поетичного слова та музичного звука в текстах у доступному осмисленні розкривався образ Господа Бога як Творця неба, землі, всього видимого й невидимого. З-посеред текстів на старозавітну тематику особливо виділяються ті, які розповідають про створення світу, про "промисел Божий" тощо. В загальній кількості творів цього змісту, вирізняються тексти про Адама і Єву та їх первородний гріх, а також господські пісні наративного та прославного характеру. До нашого часу дійшло немало записів текстів, присвячених цим біблійним персонажам.

Особливу групу українських духовних пісень становлять ті, які виразно пройняті національно-патріотичним чуттям, відображають реальні історичні події. Можна стверджувати, що в Україні такі тексти розпочали створювати щонайменше в середині XVII ст., тобто в добу визвольного руху українського народу від іноземних поневолювачів, міжконфесійного розбрату, численних природних катаклізмів, епідемій тощо. Все це більшою чи меншою мірою відображено у багатьох піснях, насамперед звернених до Богородиці, окремих святих. Зокрема, вдалось виявити групу високохудожніх та релігійно наснажених духовнопісенних текстів другої половини XVII ст., скерованих до чудотворних ікон у Кам'янці-Подільському, Теребовлі та Хотині. В них у проникливо-молитовному та величальному зверненні анонімні піснетворці прославляють місцеві ікон Богородиці з проханням захистити подільські землі від турецько-татарських поневолювачів, оборонити згадані міста, оберегти віру християнську, сприяти успіху українських гетьманів у нелегкій боротьбі проти поневолювачів. Висока релігійно-мистецька вартість цих пісень призвела згодом до того, що їх почали співати і в інших регіонах України, зокрема на Закарпатті. В немалій мірі цьому слід завдячувати праці талановитого переписувача рукописних співаників Івана Югасевича, який деякий час здобував богословську освіту у Львові та мав змогу достатньо добре ознайомитися з загальноукраїнським духовнопісенним репертуаром, насамперед галицьким, волинський, поліським, подільським, що й відображають його співаники.

Результати дослідження духовнопісенної творчості дозволяють виокремлювати достатньо велику групу (близько 150 текстів) іконославильних текстів. Встановлено, що упродовж другої половини XVII ст. особливо активно творилися пісні на прославу києво-чернігівських ікон, почасти подільських, а упродовж XVIII ст. - галицько-волинських і з другої половини закарпатських та слобожанських. У лоні галицько-волинської іконославильної творчості деякого розвитку отримала василіанська польськомовна пісня, яку доволі штучно та малоуспішно популяризували через почаївські стародруки 1773 - 1806 рр.

Поєднання в останньому параграфі дисертації питань, які стосуються релігійно-дидактичної (катехитичної) сутності та національно-патріотичної зумовлені тим, що автор дисертації вважає ці чинники особливо важливими в розумінні значимості духовних пісень у процесі формування духовного світу особистості, громадянина. Як не дивною, але саме з теологічного погляду духовну пісню досліджують далеко недостатньо, незважаючи на одну з її важливих функцій - катехизаційну. Ці тексти нерідко вирізняються триєдиною функцією: величання, молитва, прохання чи повчання. Власне ця третя функція і вносить релігійно-дидактичний елемент у пісні, а саме духовне повчання мирянина, тобто катехизацію. Важливо, що духовне повчання мирянина в українській духовнопісенній творчості поєднувалося ще й з розумінням формування національної ідентичності мирянина через тексти, які пройняті національно-патріотичним духом.

У Висновках підсумовуються й узагальнюються різні аспекти дослідження. Українська духовна пісня пройшла в своєму розвитку тривалий шлях, який почався на межі XVI - XVII ст. і досягнув свого апогею наприкінці XVIII ст. Втім, і в ХІХ ст. вона не втрачала свого молитовно-риторичного та релігійно-мистецького значення, таким чином впродовж століття готуючи ґрунт для появи в кінці ХІХ ст. василіянської пісні, яка особливо помітно виявила себе в Галичині у першій третині ХХ ст. З іншого боку, необхідно вказати і на те, що зародженню духовної пісні певною мірою сприяв і покаянний стих, доволі пізня поява якого в Україні хоча й мало з'ясована, але факт його тематичної спорідненості з духовною піснею (кантом) незаперечний, принаймні, у першій половині XVII ст. (думається й дещо ранішого часу). Таким чином маємо підстави стверджувати: духовна пісня будучи, насамперед, позацерковним у своїй суті релігійно-мистецьким явищем у різних модифікованих виявах функціонує в українській культурі щонайменше чотири сотні літ. Та, безперечно, найбільш вартісний її пласт утворено упродовж XVII - XVIII ст. На цьому етапі її становлення та розвитку основними джерелами творення була з однієї сторони передовсім сакральна монодія, богослужбові та апокрифічні тексти, національний фольклор, а з іншого боку потужна центральноєвропейська духовнопісенна творчість доби Бароко, коріння якої сягають глибин пізнього середньовіччя з його латиномовними релігійними гімнами.

Така багатовекторність джерельної бази духовної пісні швидко сприяла її розвитку та утвердженню в національній культурі, причому незалежно від конфесійного середовища. Толерантність релігійно-творчої думки, що в немалій мірі успадкована від західноєвропейської духовної пісенності переважною більшістю анонімних та знаних на сьогодні піснетворців сприяла швидкому поширенню духовної пісні в різних регіонах України, а також поза її межами (Росія, Білорусь, Сербія, Східна Словаччина та Південно-Східна Польща, Сербія). Засадничі принципи християнської релігії, які лежать в основі більшості духовних пісень сприяли тому, що пісні з їх різноманітними мелодіями вільно побутуючи в різних конфесійних середовищах, у немалій мірі сприяли поступовому формуванню національного мелодичного фонду, створюючи тим самим міцне підґрунтя для світського співочого музикування, що тією чи іншою мірою відобразилося, приміром, у ранньому українському романсі. Був і зворотній шлях: від мелодії світської пісні до релігійної. Власне в цьому спостерігаємо ще одну спорідненість української духовнопісенної творчості з західноєвропейською. Мова про практику так званих контрафактур, тобто доволі поширену традицію вільного обміну мелодичним матеріалом поміж духовною та світською піснею, що сягає в європейській музичній культурі приблизно XI-XII ст. Загалом же мелос українських духовних пісень становив частку "інтонацiйного словника" тогочасної української композиторської творчостi. В багатьох хорових творах А. Веделя, М. Березовського, Д. Бортнянського та інших композиторів нерідко виразно прослiдковуються впливи стилістики й характерні iнтонацiї українських музично-поетичних духовнопісенних текстів.

Основним джерелом для дослідження української духовної пісні стали записані в сотнях рукописних співаників та надруковані у численних виданнях музично-поетичні тексти. Багатолітній досвід комплексних музично-джерелознавчих та текстологічних досліджень дозволив прийти до висновку, що рукописна та едиційна традиції мали свої характерні шляхи розвитку, які виразно можна поділити на певні етапи, про що зазначено у дисертації. Характерно те, що на тих чи інших етапах рукописна та друкована практика фіксування пісень мала взаємодоповнюючий характер. Щоправда, впливи рукописної традиції на друковану в українській практиці були значно помітніші.

Завдяки проведеній роботі в численних архівних інституціях України та зарубіжжя вдалося атрибутувати велику кількість рукописних та друкованих видань, цілісно вивчено їх репертуари, здійснено текстологічний аналіз пісень. Все це дозволило створити доволі ґрунтовну базу даних про українську духовну пісню на різних етапах її розвитку, що в немалій мірі відображено у дисертації та у першому комплексному каталозі музично-поетичних текстів ранніх почаївських нотованих видань, який поданий у додатку до дисертації.

Джерельна база текстів та уможливленні внаслідок цього текстологічні дослідження дозволили більш ґрунтовніше з'ясувати питання ґенези української духовної пісні, динаміку її жанрово-стильового розвитку крізь призму національної гимнографії, музичного фольклору та західноєвропейських впливів. Виявлено шляхи взаємодії української духовної пісні у східнослов'янському контексті, які особливо активними були в другій половині XVII та на початку XVIII ст. Також встановлено, що один із композиційних принципів створення нових пісень полягав у використанні інципітів давніх духовних пісень. Нерідко таким методом послуговувались почаївські василіяни, зокрема при написанні пісень для своїх видань. Таким же чином проникали в духовнопісенну творчість й інципіти численних текстів сакральної монодії. При цьому піснетворці використовували тільки інципіт та брали до уваги загальне тематичне тло. Подальший розвиток тексту залежав від творчого потенціалу автора пісні.

У рукописних співаниках та стародруках часто зафіксовані вказівки перед поетичними текстами, в яких зазначено на які мелодії їх треба співати. Нерідко духовні пісні розспівувалися не тільки на один чи два "тони". Їх часто було значно більше, залежно від популярності, регіону побутування, часових нашарувань тощо. Все це засвідчує те, що в українській духовнопісенній творчості існувала узвичаєна традиція співу поетичних текстів на мелодії інших пісень. Таку ж картину спостерігаємо і в духовнопісенних культурах центрально- та східноєвропейського простору.

Вперше у музикознавчому дослідженні духовну пісню розглянуто в контексті її катехизаційної (релігійно-дидактичної) та національно-патріотичної сутності; дано її історико-культурну оцінку. Можна вести мову і про певне наближення духовної пісні до літургійної практики, що задокументовано в низці українських та польських стародруків другої половини XVIII ст., деяких рукописних співаниках того часу. Мелодії духовних пісень, у тому числі й тих, які увійшли до перших друкованих нотних видань інколи використовували, приміром, як музичний матеріал для розспівування "Херувимських".

Окрему групу пісень становлять ті, які пройняті національно-патріотичними та історичними мотивами, що почасти відображає процеси поступової секуляризації суспільства. Характерно, що історико-патріотичними мотивами переважно вирізняються пісні в честь чудотворних ікон та молитовні, які звернені до Богородиці та святих. Встановлено, що іконославильна тематика в українській духовній пісні з'являється приблизно в середині XVII ст. (пісні в честь чудотворних києво-чернігівських ікон) та досягає свого найбільшого розквіту у другій - третій чвертях XVIII ст. (пісні в честь галицько-волинських ікон), виявляючи при цьому маргінальну тенденцію до появи польськомовних українських іконославильних пісень в останній четвертій чверті згаданого століття, здебільшого на Волині у середовищі отців-василіан.

Українська духовна пісня є важливим релігійно-мистецьким набутком не тільки доби Бароко та раннього Класицизму, але й всієї української музичної культури. Десятки пісенних текстів збереглися в співацькому репертуарі й по сьогодні. На межі XVI - XVII ст. та у подальшому часі духовна піснетворчість стала одним із чинників поєднання української музичної культури з її візантійським релігійно-мистецьким корінням та тогочасною католицько-протестантською західноєвропейською пісенною культурою, плідно увібравши в себе ці дві могутні складові.

Основні положення дисертації відображені у публікаціях

1. Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII - XVIII століть / Юрій Євгенович Медведик. - Львів: УКУ, 2006. - 324 с. (Серія "Історія української музики" : - вип. 15 : Дослідження).

2. Пісні до Почаївської Богородиці : перевидання друку 1773 року / [транскрипція, коментарі і дослідж. Ю. Медведика]. - Львів: Місіонар, 2000. - 149 с. (Серія "Історія української музики" : - вип. 6 : Джерела).

3. Медведик Ю. Українські набожні пісні ХVІІ - ХVІІІ ст. (Різдвяний цикл) / Ю. Медведик // Народна творчість та етнографія. - 1994. - № 4 (249). - С. 18 - 23.

4. Медведик Ю. "Богогласник" - визначна пам'ятка української музичної культури ХVІІ - ХVІІІ століть / Ю. Медведик // ЗНТШ. - 1996. -Т. CCXXXII. - C. 59 - 80.

5. Медведик Ю. Роль української духовнопісенної творчості у вихованні підростаючих поколінь / Ю. Медведик // Мистецтво та освіта. - 1997. - № 1. -С. 9 - 11, 36.

6. Медведик Ю. Українські духовні пісні як жанр національної барокової культури / Ю. Медведик // Духовний світ бароко: зб. статей. - К. : Центр музичної україністики НМАУ, 1997. - С. 1 - 12.

7. Медведик Ю. Українська духовна піснетворчість ХVІІ - ХVІІІ століть (загальна характеристика) / Ю. Медведик // Українське музикознавство. - 1998. - Вип. 28. - С. 94 - 105.

8. Медведик Ю. Українські богородичні канти другої половини ХVІІ - ХVІІІ століть / Ю. Медведик // Народна творчість та етнографія. - 1999. - № 4. - С. 71 - 80.

9 Медведик Ю. Рукописні та друковані збірники духовних кантів у фонді Антіна Петрушевича (питання джерелознавства та текстології) / Ю. Медведик // Наукові записки ТДПУ : Серія: Мистецтвознавство. - № 2 (3). - 1999. - С. 67 - 71.

10. Медведик Ю. Національна духовнокантова творчість у контексті діалогу музичних культур країн Центрально-Східної Європи / Ю. Медведик // Діалог культур: Україна у світовому контексті : зб. наук. праць / [упор. і відпов. ред. С.О. Черепанова]. - Львів: Світ, 2000. - Вип. 5. - С. 133 - 143.

11. Медведик Ю. Археографічні та кодиколого-палеографічні проблеми дослідження духовнокантових рукописних пам'яток / Ю. Медведик // Теорія і практика педагогічного процесу: Проблеми сучасного мистецтва і культури. - Київ - Харків: Каравела, 2000. - С. 196 - 205.

12. Медведик Ю. З історії духовнокантової культури Слобожанщини ХVІІІ століття / Ю. Медведик // Проблеми особистісної орієнтації педагогічного процесу: Проблеми сучасного мистецтва та культури. - Харків: Каравела, 2000. - С. 161 - 168.

13. Медведик Ю. Особливості систематизації духовнокантового репертуару в співаниках тематично-календарного структурного типу / Ю. Медведик // Наукові записки ТДПУ : Серія: Мистецтвознавство. - № 1 (4). - 2000. - С. 53 - 57.

14. Медведик Ю. Позацерковна барокова музично-поетична творчість українців у дослідженнях Михайла Возняка / Ю. Медведик // Наукові записки ТДПУ : Серія: Мистецтвознавство. - № 1 (6). - 2001. - С. 15 - 20.

15. Медведик Ю. Українські духовні пісні у львівських польськомовних стародруках XVIII ст. / Ю. Медведик // Musica Galiciana : Наукові збірки ЛДМА ім. М. Лисенка / [ред. - упорядн. О. Зелінський]. - Львів: Манускрипт, 2001. - Т. VI. - С. 17 - 25.

16. Медведик Ю. До питання дослідження впливу сакральної монодії на українську барокову паралітургічну творчість (джерелознавчий погляд) / Ю. Медведик // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського: Сакральна монодія: її богословська, літургічна та естетична сутність. - 2001. - Вип. 15 : -С. 71 - 77.

17 Медведик Ю. Катехизаційна спрямованість духовнокантової творчості як один із чинників християнізації суспільства / Ю. Медведик // Київське музикознавство. - 2001. - Вип. 6. - С. 24 - 33.

18. Медведик Ю. Духовні канти в честь чудотворних храмових святинь Галичини / Ю. Медведик // Українське музикознавство. - 2001. - Вип. 30.-С. 90 - 103.

19. Медведик Ю. Музикознавчі студії над українською музично-поетичною паралітургійною спадщиною XVII - XVIII ст. / Ю. Медведик // Мистецтвознавство України: зб. наук. праць. - К. : Кий, 2001. - Вип. 2. - С. 99 - 107.

20. Медведик Ю. Національно-патріотичні та історичні мотиви в українській духовнопісенній творчості XVII - XVIII ст. / Ю. Медведик // Українське музикознавство. - 2001. - Вип. 31. - С. 17 - 30.

21. Медведик Ю. Ґенеза та специфіка кодифікування українських духовних кантів на ранній стадії рукописної практики жанру (кінець XVI - XVII ст.) / Ю. Медведик // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського: Культурологічні проблеми української музики (Наукові дискурси пам'яті академіка І. Ф. Ляшенка). - 2002. - Вип. 16 . - С. 225 - 234.

22. Медведик Ю. Дослідження давньої української пісенності у працях вчених львівського осередку медієвістів / Ю. Медведик // Народна творчість та етнографія. - 2002. - № 5 - 6. - С. 82 - 88.

23. Медведик Ю. Михайло Возняк - дослідник давньоукраїнських псальмів і кантів / Ю. Медведик // Народна творчість та етнографія. - 2003. - № 1 - 2. - С. 10 - 14.

24. Медведик Ю. Латинсько-польсько-словацькі елементи в українській духовній пісні / Ю. Медведик // Наукові збірки ЛДМА ім. М. Лисенка: Musica Humana. - Львів: Вид-во УКУ, 2003. : - Вип. 6. - Ч. І. - С. 251 - 260.

25. Медведик Ю. Рукописний співаник XVIII століття як пам'ятка духовнопісенної культури українців / Ю. Медведик // ЗНТШ. - 2004. - Т. CCXLVII. - С. 213 - 224.

26. Медведик Ю. Духовна пісня в українських літературознавчих студіях / Ю. Медведик // Наукові збірки ЛДМА ім. М. Лисенка: Musica Humana. - Львів: Вид-во УКУ, 2005. - Вип. 10. - Ч. 2. - С. 124 - 135.

27. Медведик Ю. Теологічно-катехизаційна сутність господських пісень почаївського "Богогласника" / Ю. Медведик // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського: Мистецтвознавчі пошуки: збірник наукових статей та есе, присвячений ювілею Ніни Олександрівни Герасимової-Персидської. - 2008. - Вип. 78. - С. 172 - 184.

Додатковий список публікацій за темою дисертації

1. Medwedyk Ju. David's Psalms as a Source of Poetic Texts of Ukrainian Sacred Songs of the XVII - XVIII Centuries / Ju. Medwedyk // Musica Antiqua : Acta Musicologica. - Bydgoszcz, 1994. - T. Х. - Vol. І. - P. 227 - 236.

2. Medwedyk Ju. Ukrainian and Polish Sacred Songs in Honour of St. Josaphat Kuncevych in Bohohlasnyk / Ju. Medwedyk // Musica Antiqua : Acta Musicologica. - Bydgoszcz, 1997. - Vol. ХІ. - P. 255 - 258.

3. Медведик Ю. Деякі аспекти пошуку, атрибутування та реституції рукописних пам'яток духовнопісенної лірики барокової доби (за матеріалами архівів Москви та Санкт-Петербурґа) / Ю. Медведик // VІІІ Всеукраїнська наукова конференція "Історичне краєзнавство і культура" : наукові доповіді та повідомлення. - Харків: Рідний край, 1997. - Ч. І. - С. 413 - 417.

4. Медведик Ю. Некоторые аспекты текстологического исследования украинских духовных песен XVII - ХVІІІ вв. / Ю. Медведик // Гимнология: Ученые записки Научного центра русской церковной музыки имени протоиерея Димитрия Разумовского: материалы межд. научн. конф. [Памяти протоиерея Димитрия Разумовского (130-летию Московской консерватории)], (Москва, 3 - 8 сентября 1996 г.). - Москва: Издательский Дом "Композитор", 2000. - Вып. І. - Кн. вторая. - С. 438 - 446.

5. Медведик Ю. Нижньо-Тварозький співаник середини 30-х років ХVІІІ ст. : його місце в українській духовнокантовій культурі та рукописній традиції жанру / Ю. Медведик // Slovensko-rusinsko-ukrajinskй vzt'ahy od obrodenia po sъиasnost'. - Bratislava : Slavistickэ cabinet SAV, 2000. - S. 350 - 369.

6. Медведик Ю. З історії створення та побутування двох східногалицьких іконославильних кантів 20-х років ХVІІІ століття / Ю. Медведик // Musica Galiciana : Kultura muzyczna Galicji w kontekњcie stosunkуw polsko-ukraiсskich (od doby piastowsko-ksi№їкcej do roku 1945). - Rzeszуw, 2000. - T. V. - S. 44 - 52.

7. Medwedyk Ju. Poczajowski "Bohohіasnyk" : okolicznoњci powstania oraz џrуdіa antologii ukraiсskiej pieњni religijnej / Ju. Medwedyk // Polska - Ukraina 1000 lat s№siedztwa : miejsce i rola koњcioіa greckokatolickiego w koњciele powszechnym. - Przemyњl : Zakіad Poligraficzny BACCARAT, 2000. - T. 5. - S. 347 - 354.

8. Medwedyk Ju. Bohohlasnyk - the First Typed Anthology of Sacred Songs in the Ukraine and the Eastern Slavonic World / Ju. Medwedyk // Musica Antiqua. Acta Musicologica. - T. XII. - Bydgoszcz, 2000. - P. 151 - 158.

9. Медведик Ю. Гимнографічні джерела української духовної пісні / Ю. Медведик // КАЛОЦщНІА : [наук. зб. з іст. церковної монодії та гимнографії]. - Львів: Вид-во УКУ, 2002. - Ч. І. - С. 133 - 139.

10. Медведик Ю. Богогласник: источниковедческие вопросы истории исследования сборника и его песенных текстов / Ю. Медведик // Богогласник: внебогослужебные песнопения на праздники Господские, Богородичные и святых [ред. - сост. А. Романычева]. - Москва: Издательский Совет РПЦ, 2002. - С. 166 - 173.

11. Медведик Ю. Деякі тенденції становлення і розвитку церковно-слов'янського пісенного репертуару в паралітургійній культурі Закарпаття та Східної Словаччини від середини XVII до початку XIX ст. / Ю. Медведик // Slovenskб, latinskб a cirkevnoslovanskб nбboћenskб tvorba 15. - 19. storoиб. - Bratislava : Vydavatel'skй druћstvo Lъи, 2002. - S. 422 - 440.

12. Медведик Ю. Рецепція словацького канціонала Cantus Catholici (1655 р.) в українській паралітургічній творчості другої половини XVII - XVIII ст. (до проблеми дослідження) / Ю. Медведик // Cantus Catholici a duchovnб pieseт 17. storoиia v strednej Eurуpe : zbornнk z konferencie / [ред. Ladislav Kaиic]. - Bratislava : Slavistickэ cabinet SAV, 2002. - S. 155 - 166.

13. Medvedyk Ju. Ukrainian Baroque Sacred Songs in Relation to Slavic Paraliturgical Culture / Ju. Medwedyk // Musica Antiqua : Acta Musicologica. -Bydgoszcz : Philharmonia Pomorska, 2003. - T. ХIII. - P. 169 - 174.

14. Medwedyk Ju., Ћeтuch P., Ћeтuch K. Jazykovo-historickэ, kultъrny a literбrny vэvin hraniиnйho slovensko-ukrainskйho regiуnu v 18. a na zaиiatku 19. storoиia / Ju. Medwedyk, P. Ћeтuch, K. Ћeтuch // XIII. Medzinбrodn? zjazd slavistov v L'ubl'ane : prispevky slovenskich slavistov / [ред. J. Dorul'a]. - Bratislava : Vydavatel'skй druћstvo Lъи, 2003. - S. 171 - 184.

15. Медведик Ю. Жанрово-стильові особливості української духовної пісні XVII - XVIII ст. / Ю. Медведик // КАЛОЦщНІА : [наук. зб. з іст. церковної монодії та гимнографії]. - Львів: Вид-во УКУ, 2004. - Ч. 2. - С. 213 - 224.

16. Медведик Ю. Українська духовна пісня: становлення та розвиток / Ю. Медведик // Poиiatky krest'anskej hudby v Eurуpe. - Bratislava : Vydavatel'stvo Dobrб kniha, 2005. - S. 235 - 241.

17. Медведик Ю. Современные немецкие славистические исследования восточнославянского барочного духовнопесенного творчества (конец ХХ - начало ХХІ вв.) / Ю. Медведик // Bibel, Liturgie und Frцmmigkeit in der Slavia Byzantina : / Festgabe fьr Hans Rothe zum 80. Geburtstag [під ред. D. Christians, D. Stern, V. Tomelleri]. - Mьnchen-Berlin : Verlag Otto Sagner, 2008. - S. 412 - 431.

Размещено на Allbest.ru