Етноестетика українського пісенного фольклору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 111.852:39(477)+398.8(477)

10.01.07 - фольклористика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

ЕТНОЕСТЕТИКА УКРАЇНСЬКОГО ПІСЕННОГО ФОЛЬКЛОРУ

Гарасим Ярослав Іванович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української фольклористики ім. акад. Ф. Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор Денисюк Іван Овксентійович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри української літератури імені академіка М.Возняка

Офіційні опонент:

- доктор філологічних наук, професор Буряк Володимир Дмитрович, Класичний приватний університет (м. Запоріжжя), професор кафедри журналістики і соціальних комунікацій

- доктор філологічних наук, старший науковий співробітник Дмитренко Микола Костянтинович, Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, завідувач відділу фольклористики

- доктор філологічних наук, професор Івановська Олена Петрівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри фольклористики

Захист відбудеться 28 жовтня 2010 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, бульвар Т.Шевченка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано 23 вересня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Наумовська

Анотації

Гарасим Я.І. Етноестетика українського пісенного фольклору. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

Дисертаційну роботу присвячено багатоаспектному дослідженню національної специфіки українського пісенного фольклору. З'ясовано методологічні засади формування етноестетики у філософській системі понять загальної естетики, висвітлено основні етапи розвитку естетичної думки у напрямку вивчення етнічної самобутності усної народної словесності. З урахуванням фольклористичного доробку найвідоміших українських і європейських учених розглянуто теоретичні аспекти дихотомічної опозиції "універсальне/національне" та встановлено світоглядні особливості її етнокультурного вияву. Простежено ґенезу етноестетичних уявлень і критеріїв, які сформувалися у результаті співдії географічно-кліматичних, історико-соціологічних та етнопсихологічних чинників. У результаті дослідження виявлено, що основною смисловою домінантою етноестетики української народнопісенної творчості є категорія добропрекрасного - світоглядний концепт, який визначає характер взаємовпливів між морально-етичним досвідом етносу та високим естетичним рівнем художньої вартості фольклорних текстів. Національну експресію мови українських уснословесних пісенних творів пісні проілюстровано на рівні системи образів, евфемізованої формульності поетичної стилістики та звукової організації ритмомелодики.

Ключові слова: етноестетика, етноестетичний канон, національна самобутність, калокагатія, етнічна стереотипізація, етнічна ментальність, формульність, психологізм, евфемізація.

Гарасым Я.И. Этноэстетика украинского песенного фольклора. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

Диссертационная работа посвящена многоаспектному исследованию национальной специфики украинского песенного фольклора. Установлены методологические принципы формирования этноэстетики в философской системе понятий общей эстетики, освещены основные этапы развития эстетической мысли в аспекте изучения этнической самобытности устной народной словесности. С учетом фольклористического наследия выдающихся украинских и европейских ученых рассмотрены теоретические аспекты дихотомической оппозиции универсальное/национальное" и определены мировоззренческие особенности ее этнокультурного проявления. Прослежен генезис этноэстетических представлений и критериев, сформировавшихся в результате взаимодействия географически-климатических, историко-социологических и этнопсихологических факторов. В результате исследования установлено, что основной смысловой доминантой этноэстетики украинского народно-песенного творчества является категория добропрекрасного - мировоззренческий концепт, определяющий характер взаимовлияний между нравственно-этическим опытом этноса и высоким эстетическим уровнем художественной ценности фольклорных текстов. Национальная экспрессия языка украинских устнословесных песенных произведений проиллюстрирована на уровне системы образов, эвфемизированной формульности поэтической стилистики и звуковой организации ритмомелодики.

Ключевые слова: этоноэстетика, этноэстетический канон, национальная самобытность, калокагатия, этническая стереотипизация, этническая ментальность, формульность, психологизм, эвфемизация.

Ya.I. Harasym. Ethnoesthetics of the Ukrainian Singing Folklore. - Manuscript.

Thesis for a Scholarly Degree of Doctor of Philology in speciality 10.01.07 - folkloristics. - The Taras Shevchenko National University of Kyiv. - Kyiv, 2010.

The thesis is a multifaceted research of the national specificity of the Ukrainian singing folklore. It elucidates methodological grounds for the development of ethnoesthetics in the philosophical system of concepts of general esthetics and highlights main stages of the dynamics of the esthetic thought towards studying ethnic uniqueness of oral lore. In view of the folkloristic findings of the most outstanding Ukrainian and European scholars, the theoretical aspects of dichotomous opposition "universal/national" are considered and ideological specificities of its ethnocultural presentation are established. The thesis traces the genesis of ethnoesthetic views and criteria that have arisen owing to the interaction of geographical and climatic, historical and sociological, and ethnopsychological factors. The research resulted in establishing the key semantic dominant of the esthetics of the Ukrainian singing lore, which is a beauty-goodness category - an ideological concept determining the nature of mutual influence of ethnic moral-ethical experience and highly esthetical artistic value of folkloric texts. National expression of Ukrainian folk songs is illustrated at the level of image system, euphemized formulaic character of poetic stylistics and phonetic arrangement in rhythmomelodics. The national uniqueness of folklore artistic system has been developing on the grounds of synthesizing interaction of geographical and climatic, historical and sociological, and ethnopsychological factors. It was these three essential streams of factors that basically caused the genesis of ethnoesthetic concepts and criteria bearing in mind that the uniqueness of ethnic pictures of the world arises from the specificity of empiric and symbolic Universe of different peoples - nature and climate conditions, typical economic activities, and also folklore, mythology, belle letters and fine art.

The psychological energy of man clashes with "the active and providing feedback nature", thus producing a standard ethnoesthetic stock of singing lore images, which is semantically filled with almost identical but formally discrete poetic symbols that can be classified by the categorical affiliation principle - astral, floral, ornithological, zoological etc. Artistic resources of astral symbols are particularly productive. Such symbols belong to leading esthetic primary phenomena. Esthetic content of floral, ornithomorphic and zoomorphic means of artistic decorativeness in the Ukrainian folk oeuvre is predominantly anthropocentric and becomes most vivid in depicting individual appearance, especially when it comes to a typically folkloric modeling of a certain ideal standard.

Ethnoesthetic dimensions of the Ukrainian world outlook prove that its leading principles of conceiving objective environment and subjective social medium are a realistic attitude to the surroundings and further psychologization of the cognitive process results. Cosmogonic views of our ancestors recognize earth as an archetype and represent a largely agricultural mentality type. The religious character combines heathen and Christian ideological systems and this synthesis bears especially prominent nature-centric and humanistic features.

Analysis of singing lore forms and stylistics demonstrates that characteristic properties of ethnic uniqueness of traditional phonics and rhythmics are revealed at all levels of phonopoetics and are represented in various genre models of the national folkloric spiritual culture.

Generally, further development of the oral lore studies of ethnoesthetic character of the Ukrainian folklore tradition should be aimed at a more profound consideration of the theoretical aspects in the domain of the national specificity both of a folklore creative process in whole and its separate manifestations through specific genres and styles.

Key words: ethnoesthetics, ethnoesthetic canon, national uniqueness, kalokagatia, ethnic stereotypization, ethnic mentality, formulaic character, psychologism, euphemization.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Фольклористична наука у результаті двохсотлітнього розвитку диференціювалась в окрему галузь гуманітарних студій і досягла значних теоретичних висот. Вона спромоглася на витворення достатньо широкого діапазону методологічних напрямів, стрижневим об'єктом дослідницького осмислення яких є усна народна словесність як специфічна форма людської творчої діяльності. З одного боку, поява різних концептуальних підходів до вивчення фольклору сприяла багатовимірності аналізованого феномена, а з другого - завуженість деяких наукових доктрин гальмувала тяглість націєцентричних концепцій, що зародилися в добу романтизму. Серед сучасних теорій, скерованих на висвітлення особливостей фольклорного тексту, слід відзначити такі, які зосереджені на потрактуванні його історичної семантики, архетипної символіки, функціональної парадигми, структурно-семіотичної організації, прагматичної доцільності, комунікативної інформативності, лінгвістичної концептуалізації, міфопоетики та її трансформації тощо. Однак методологічна різновекторність на рівні дослідницького інструментарію та глибинне усвідомлення амбівалентності термінологічного апарату, що є характерними ознаками сучасного етапу розвитку фольклористичної науки, на жаль, не завжди покривають весь простір актуальних проблем вивчення усної народної творчості, окремі з яких потрапляють в інтерпретаційний фокус учених-фольклористів лише спорадично.

Мова йде про подолання спричинених деякими структуралістськими і психоаналітичними концепціями надуживань космополітизму, універсалізму та схематизму при розгляді фольклорної художньої системи, про "емпіричне ствердження певного стилю культури, що випливала б із духовости народу" (В. Янів), тобто про необхідність дослідження естетичних особливостей, зокрема пісенного фольклору, крізь призму національної специфіки, адже "загальнолюдська культура існує лише як загальнозначущий аспект національних (чи етнічних) культур, а вони конституюються як ціннісно-нормативне виявлення долі народу, його власної життєвої траєкторії в універсумі історії" (С. Кримський).

Попри те, що з перших десятиліть формування фольклористики стрижневою проблемою була і залишається проблема співвідношення інтернаціонального і національного (етнічного) у фольклорі кожного народу, власне проблема з'ясування етнічно знакових вартостей естетизації фольклорного пісенного тексту не знайшла свого адекватного категоріального наповнення та теоретичного розв'язання в численних наукових публікаціях. Етноцентричні орієнтири можна простежити в деяких українських фольклористичних розвідках кінця ХХ століття, автори яких усвідомлюють, що основною метою сучасної фольклористичної думки в Україні має стати реалізація низки невідкладних завдань, зосереджених переважно в етнокультурній площині. Йдеться передусім про побудову теоретичної моделі українського національного фольклору та налагодження адекватної кореляції отриманих результатів з даними етнології, антропології, етнографії, історичної діалектології та ін. наук, осмислення національної своєрідності українського фольклору як явища світового.

З огляду на це варто звернути особливу увагу на інтерпретацію явищ усної пісенної словесності у понятійних категоріях етноестетики, адже ще далекого 1903 року відомі етнологи О. Пор-Леонович і Я. Ставровський зазначили, що "потяг до краси насичує ціле життя українця. Крім ділянки музичної і поетичної творчості, видно це і в одежі, і в оселі, і в любові до природи…". Згодом, у середині минулого століття, роздумуючи над актуальними горизонтами подальшого розвитку народознавчих наук, Максим Рильський переконався в тім, що "народна естетика, зокрема естетика українського народу, повинна бути предметом пильного вивчення, яке дасть... далекосяжні висновки" і що "треба писати і товсті книги - про народну творчість, про народне розуміння краси" (М. Рильський).

На жаль, українська фольклористика останніх десятиліть належно не відреагувала на ці змістовні заповіти талановитого поета і глибокого знавця народної мудрості, і до сьогоднішнього часу в нас недостаньо теоретичних праць, які висвітлювали б оте "народне розуміння краси". Потребу нових, нешаблонних розвідок у цьому напрямку увиразнює й той факт, що "естетика фольклорної традиції є "ключем" від "таємниці" народної поезії. Лише виходячи з цієї категорії, можна встановити художні особливості побудови традиційних текстів, специфіку їх змісту, визначити їх композиційні компоненти й відношення між ними" (Г. Мальцев). Водночас вивчення етнічної самобутності українського фольклору саме в естетичних координатах є актуальним тим, що етноестетична специфіка уснословесної пісенності відіграє важливу роль для зрозуміння сутності національної духовної культури та її непересічності в контексті світового універсуму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка на кафедрі української фольклористики ім. Ф. Колесси, серед наукових пріоритетів якої - всебічне вивчення національної специфіки українського пісенного фольклору та дослідження етнопсихологічних особливостей усної словесності. Важливе місце в наукових програмах і планах кафедри посідає осмислення естетичної вартості народнопісенних текстів, з'ясування їх етнічної самобутності через багатокомпонентний фольклористичний аналіз поетичної змістоформи. Проблематику дисертаційної роботи також включено до держбюджетної наукової теми "Українська національна ідея в літературних та фольклорних джерелах" (держреєстрація: №0109U002097, наукові керівники - проф. Т.Ю. Салига та проф. Л.Т. Сеник).

Об'єкт дослідження - українські народнопісенні твори в записах та публікаціях М. Максимовича, З. Доленги-Ходаковського, Вацлава з Олеська, Жеготи Паулі, М. Костомарова, П. Куліша, А. Метлинського, О. Бодянського, І. Вагилевича, Я. Головацького, Марка Вовчка, С. Руданського, Ю. Федьковича, О. Потебні, П. Чубинського, О. Кольберґа, І. Франка, М. Павлика, О. Маковея, В. Гнатюка, Ф. Колесси, а також тексти пісень, які зафіксував автор під час експедиційного обстеження радіаційно забруднених теренів Київського і Житомирського Полісся (1994-2000 рр.) та впродовж польових фольклорних експедицій кафедри української фольклористики (1998-2003 рр.).

Предмет дослідження - національна самобутність естетики українського пісенного фольклору.

Мета дисертації - багатоаспектне дослідження національної специфіки естетики українського пісенного фольклору з урахуванням особливостей ґенези етноестетичних уявлень та зв'язку народної естетики з морально-етичними імперативами і світоглядними настановами етносу.

Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань дисертаційної роботи:

– осмислення досягнень і надбань української фольклористики ХІХ-ХХ століття стосовно вивчення естетичної вартості уснословесних творів;

– теоретичне обґрунтування основних наукових принципів та положень етноестетики як специфічної міждисциплінарної гуманітарної галузі, дослідження якої є особливо продуктивними на фольклорному матеріалі;

– встановлення ролі й місця етноестетичних студій у структурі понятійного категоріального апарату загальної естетики;

– методологічне обґрунтування дихотомічного співвідношення "універсальне/національне" для виявлення національної самобутності духовної етнокультури;

– вивчення впливу географічно-кліматичних чинників та природного довкілля на формування етноестетичного еталону в народнопісенній творчості;

– визначення ролі історико-соціологічних та етноґенетичних факторів у становленні національного естетичного канону;

– з'ясування етнопсихологічних рис української ментальності та встановлення їхнього взаємозв'язку з найяскравішими проявами народнопісенної естетики;

– встановлення етноестетичної домінанти українського пісенного фольклору, яка полягає в калокагатичному характері уснословесної пісенності;

– дослідження українських народнопісенних творів з урахуванням аксіологічних параметрів (морального сакруму) та світогляду етнічної спільноти;

– виявлення національної експресії мови українських народних пісень через аналіз системи художніх образів, формульності основних фольклорних стильових засобів, неповторності звукоструктури та ритмомелодики пісенних текстів.

Методи дослідження. Наукова реалізація дослідницьких завдань передбачає залучення різноманітних методологічних тактик, зокрема в дисертації використано теоретичний потенціал ґенетичного, естетичного, системного, порівняльно- та культурно-історичного, типологічного, психологічного, структурно-поетикального, текстологічного методів, залежно від специфіки конкретного аналізованого явища.

Теоретико-методологічна основа дисертації - наукові праці українських та зарубіжних дослідників усної словесності (В. Анікін, О. Афанасьєв, Я. Бистронь, Т. Бенфей, П. Богатирьов, О. Бодянський, В. Буряк, Ф. Буслаєв, О. Вертій, О. Веселовський, Л. Виноградова, В. Гнатюк, М. Грушевський, А. Гуляк, В. Давидюк, І. Денисюк, М. Дмитренко, М. Драгоманов, Л. Дунаєвська, В. Жирмунський, О. Івановська, В. Качкан, Р. Кирчів, А. Киченко, Ю. Ковалів, Ф. Колесса, Л. Копаниця, М. Костомаров, П. Куліш, Н. Малинська, Г. Мальцев, Є. Мелетинський, М. Наєнко, О. Наумовська, Н. Новіков, Г. Нудьга, В. Погребенник, О. Потебня, В. Пропп, В. Путілов, Б. Рубчак, Т. Салига, В. Сокіл, К. Сосенко, М. Сумцов, О. аланчук, І. Франко, Д. Фрезер, К. Чистов, М. Чорнопиский, П. Чубинський, Н. Шумада), методологічні розвідки філософів, культурологів та мистецтвознавців (Т. Адорно, М. Бахтін, Г. Гачев, М. Голашевська, І. Дзюба, М. Еліаде, С. Кримський, Є. Маланюк, О. Лосєв, Т. Орлова, М. Попович, С. Сегеда, В.Т атаркєвіч, В. Топоров, О. Фрейденберґ, Б. Хрістіансен, Д. Чижевський, О. Шпенглер, В. Щербаківський), аналітичні дослідження етнопсихологів (В. Антонович, О. Баронін, О. Кульчицький, Ю. Липа, І. Мірчук, Є. Онацький, Б. Цимбалістий, В. Янів, Я. Ярема), новітні студії етнолінгвістів та лінгвофольклористів (Є. Артеменко, Є. Бартмінський, Л. Бикова, С. Єрмоленко, В. Жайворонок, Н. Сукаленко, А. Хроленко, В. Чабаненко).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що це перше в українській фольклористиці комплексне монографічне дослідження національної самобутності українського пісенного фольклору як естетичного феномена. Запроваджено використання понятійного категоріального апарату етноестетики для фольклористичних студій. На основі аналізу уснословесного матеріалу доведено, що основними джерелами становлення етноестетичого канону фольклорної пісенності є географічно-кліматичні, історико-ґенетичні та етнопсихологічні чинники, в результаті співдії яких сформувався еталонний фонд традиційної естетосфери. Природне довкілля та переважно хліборобський стиль ведення господарювання спричинились до натуроцентричного та гуманістичного характеру українського світогляду, а також до поведінкового панестетизму в етнічному побуті. З урахуванням наукових результатів попередніх дослідників специфіки етнокультури, зокрема Є. Маланюка, Д. Чижевського, В. Щербаківського, докладно розгорнуто тезу про синкретичну злютованість української фольклорної естетики з морально-етичним капіталом етносу та визначено "добропрекрасність" як етноестетичну домінанту пісенної творчості українців. Простежено зв'язок світоглядних настанов творця і носія фольклору з еволюцією естетичного досвіду етнічної спільноти, розкрито національну експресію мовної картини світу на прикладі системи фольклорних образів, формульності народнопоетичного стилю та специфіки організації уснопісенної звукопоетики.

Теоретичне і практичне значення роботи. Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що тут закцентовано на національних особливостях естетики українського народнопісенного фольклору в історико-ґенетичному, етнопсихологічному та мовностилістичному аспектах. Отже, висновки роботи можуть бути враховані з-поміж іншого і при розробці наукової концепції національного процесу фольклорної творчості. Матеріали та результати дисертації можна використовувати при викладанні нормативних і спеціальних курсів із фольклористики, етнології, культурології, етики, естетики; для планування тематики спецкурсів та семінарів із етнопсихології, етнопедагогіки на філологічних факультетах університетів та педуніверситетів; при написанні пошукових досліджень із філологічних, педагогічних, психологічних, культурологічних проблем (курсових, бакалаврських та магістерських робіт); для підготовки посібників з усної народної словесності, етнології та культурології, а також при викладанні теорії та історії української і світової культури.

Особистий внесок здобувача: оригінальні авторські ідеї, оприлюднені в монографії, наукових статтях та доповідях, є результатом самостійних дослідницьких пошуків. Будь-які форми використання досліджень інших науковців підтверджені посиланнями, відображеними у списку літератури. Всі друковані праці виконані без участі співавторів.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено і схвалено на спільному засіданні кафедри української фольклористики ім. Ф. Колесси та кафедри української літератури ім. акад. М. Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка. Основні положення роботи було оприлюднено в доповідях на численних наукових форумах: Міжнародній науковій конференції, присвяченій 150-літтю кафедри української словесності у Львівському університеті (Львів, 1998), щорічних звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 1999-2009), XVIII-XXIII щорічних міжвузівських Франківських наукових конференціях (Львів, 2003-2009), науково-краєзнавчій конференції "Палессе - скрыжаванне культур і часу" (Пінськ, 1999), третіх лесезнавчих наукових читаннях "Леся Українка: проблеми творчості" (Луцьк, 2000), наукових читаннях "Слово о полку Ігоревім": на шляху до третього тисячоліття" (Львів, 2000), наукових сесіях етнографічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка (Львів, 2000-2006), Міжнародній науковій конференції "Stanisіaw Vincenz - humanista XX wieku" (Люблін, 2001), Всеукраїнській науковій конференції "Родина Колессів у духовному та культурному житті України кінця ХІХ-ХХ століття" (Львів, 2001), Міжнародній науковій конференції "Кобзар. Каменяр. Покутська трійця" (Івано-Франківськ, 2001), Всеукраїнській науковій конференції "Муза і меч": національний рух у фольклорних та літературних джерелах (до 60-річчя УПА)" (Львів, 2002), Міжнародній науковій конференції "Класична поетика та естетика постмодерної доби: заперечення чи трансформація?" (Львів, 2003), науково-практичній конференції "Бойківщина: минуле і сучасне" (Рожнятів, 2003), Міжнародній міждисциплінарній науковій конференції "Живот і діло Гавриїла Костельника" (Новий Сад, 2004), Міжнародній науковій конференції "Актуальні проблеми історії і теорії української літератури" (Львів, 2005), Міжнародному науковому конґресі, присвяченому 150-річчю від дня народження І. Франка "Іван Франко: дух, наука, думка, воля" (Львів, 2006), Всеукраїнській науковій конференції "Творчість "молодомузівців" і проблеми українського модернізму (до 125-річчя від дня народження Степана Чарнецького)" (Львів, 2006), Міжнародній науковій конференції "Ukraiсska emigracja: historia, nauka, kultura, instytucje, postacie, zwi№zki z Polakami" (Варшава, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Микола Костомаров і Пантелеймон Куліш та актуальні питання української фольклористики" (Львів, 2007), Всеукраїнських наукових фольклористичних читаннях, присвячених професору Лідії Дунаєвській (Київ, 2007-2009), Міжнародній науковій конференції "Українська філологія: школи, постаті, проблеми (до 160-річчя заснування кафедри української словесності у Львівському університеті)" (Львів, 2008), Міжнародній науковій конференції "Ukraina miкdzy Wschodem a Zachodem" (Варшава, 2008), Міжнародній науковій конференції "Мистецтво творять шал і розум (до 100-річчя від дня народження Б.І.Антонича) (Львів, 2009)."

Публікація результатів дослідження. За темою дослідження опубліковано одну монографію "Національна самобутність естетики українського пісенного фольклору" (Львів, 2010) і 21 статтю у фахових виданнях ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (Розділ 1. Етноестетика як предмет фольклористичних студій; Розділ 2. Ґенеза і формування етноестетичних уявлень та критеріїв; Розділ 3. Добропрекрасне як етноестетична домінанта українського пісенного фольклору; Розділ 4. Національна експресія мови українських народних пісень), висновків, переліку умовних скорочень та списку використаної літератури (418 позицій). Загальний обсяг роботи становить 417 с., із них 376 с. основного тексту.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету дисертації, окреслено завдання, спрямовані на її реалізацію, визначено об'єкт та предмет дослідження, методи аналізу матеріалу, з'ясовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, а також подано відомості про їхню апробацію в доповідях на наукових форумах та публікаціях у фахових виданнях.

У першому розділі дисертації "Етноестетика як предмет фольклорристичних студій" проаналізовано основні етапи розвитку загальнофілософських естетичних концепцій, у результаті якого утрадиційнилась певною мірою стабільна класифікація галузей мистецтвознавчих досліджень, що стала узагальненням хронологічно визначених (антична естетика, середньовічна естетика, естетика Відродження), просторових (європейська естетика, естетика Сходу) чи предметно мотивованих (естетика словесної творчості, кінофільму, театру, балету тощо) культурних типів історичного формування естетичного досвіду. На жаль, до сьогоднішнього дня ані загальна естетика, ані її спеціальні напрямки не виробили відповідного методологічного арсеналу та термінологічного апарату для зрозуміння етноестетичних феноменів. Цю проблему накреслено лише частково у працях деяких українських мистецтвознавців і залишено на марґінесі фольклористичної науки. Водночас у кінці минулого століття дефінійовано й залучено в науковий гуманітарний обіг сам термін "етноестетика", відмежовано його епістемологічно-змістове наповнення від суміжних літературознавчих та етнографічних понять, з'ясовано роль естетичних уявлень і критеріїв для утвердження національної своєрідності етнокультур та збереження їхньої неповторності в системі світового духовного універсуму.

Підрозділ 1.1. "Етноестетика у структурі понятійного категоріального апарату загальної естетики" присвячений теоретичному обґрунтуванню чільних наукових принципів та положень етноестетики як специфічної міждисциплінарної гуманітарної галузі, дослідження якої є особливо продуктивними на фольклорному матеріалі. З'ясовано, що етноестетичну проблематику в новітній українській гуманітаристиці започаткувала і теоретично осмислила авторитетний мистецтвознавець Тетяна Орлова. Саме в культурологічних розвідках цієї дослідниці сформульовано перше і найбільш повне визначення категорії "етноестетика", яка представлена як система "естетичних уявлень і критеріїв, властивих тому чи іншому народові, котрі лежать в основі будь-яких проявів його життєдіяльності, матеріальної та духовної культури, в тому числі народного й професійного мистецтва, обумовлюють їх національну своєрідність та сприяють збереженню їхньої непересічності в контексті світової культури". Одно слово, якщо розщепити предмет і завдання етноестетичних студій у дусі методики формулювання "гущавини питань", яку застосовував І.Франко на зламі ХІХ-ХХ століть, то в коло наукових проблем, окреслених цим ракурсом, повинно вписатися передовсім з'ясування національно-традиційного (певною мірою стереотипізованого) розуміння краси - краси звука, краси барви, краси почуття, краси мрії, краси думки, краси вчинку тощо. Це розуміння особливо рельєфно виявляється у фольклорі і, без сумніву, простежується у творах найталановитіших, сказав би П.Куліш, "освічених національних рапсодів".

У підрозділі 1.2. "Дихотомія "універсальне/національне" в етноестетичному ракурсі" здійснено спробу наукового обґрунтування дихотомічного співвідношення "універсальне/національне" для виявлення національної специфічності уснословесних явищ духовної етнокультури. Методологічними орієнтирами в цьому напрямку є концептуальні праці одного з найавторитетніших культурологів сучасності І. Дзюби, який уважає, що "найвірніший шлях до утвердження національної самобутності, можливо, пролягає через універсалізацію власного досвіду, через таку інтерпретацію національного буття, яка зробила б його зрозумілим і важливим для людей усього світу. Не марґінальна культура, а універсальна - ось наше гасло. Проте універсальність культури - не в абстракції, а в конкретному, в широкому діапазоні національних самобутніх форм вираження, що збагачують багатоманітність культури всього людства".

Звичайно, важко заперечити відносну універсальність естетичного кодексу яскравих культурних епох, які змінювали одна одну в процесі історичного розвитку людства. Мистецькі принципи та художні канони часів Відродження чи бароко, класицизму чи романтизму відзначалися певною спільністю світоглядно-естетичного штибу в різних європейських народів, де були артефактно представлені. Однак, по-перше, це не поширюється на всю протяжність загальнонаціональної культури і стосується сфери винятково професійного, а не фольклорного мистецтва; а по-друге, навіть у літературно-мистецькій площині безапеляційний наднаціональний художній універсалізм є неможливим, бо процес творчості передбачає психологічне, розумове і чуттєве пізнання конкретної історико-етнічної дійсності (в тому числі й на рівні колективної підсвідомості), а не продукування абстрактних космополітичних схем чи метафізичних конструкцій. Досить переконливими в цьому сенсі є спостереження української письменниці Н. Кобринської, яка, міркуючи над символікою народної пісенності, стверджує з посиланням на європейських теоретиків-мистецтвознавців, що "єгиптяни, асирійці, греки, хінчики, японці, італійці в часах відродження і інші - всі вони мали велику расову спільність артистичних почувань, посідали самородну штуку, виходячу з душі народа". Підтвердження цьому знаходимо й у студіях деяких представників сучасної світової фольклористичної думки, зокрема Д.Діаса з його непохитною впевненістю, що "навіть у зразках високої культури можна віднайти впливи так званої традиційної культури. Якщо б це було не так, ми не могли б говорити про фламандське малярство, французьку літературу, німецьку музику тощо".

Національна самобутність позірно універсальних аксіологічних чи естетичних параметрів етнокультури ґенетично сягає передовсім етнічно неповторних ментальних джерел, а відтак викристалізовується і шліфується умовами географічно-кліматичного оточення (природний ландшафт, підсоння, стихійні явища, флора, фауна), історико-соціологічними чинниками (господарська діяльність, рід занять, стосунки з сусідами, суспільно-політичні форми, соціальна типізація) та рисами національного характеру (індивідуалізм, ідеалізм, драматизм, героїзм, антеїзм, кордоцентризм, реально-сатиричне ставлення до дійсності, сміховізм та іронічність тощо).

У підрозділі 1.3. "Естетичні виміри народнопісенних жанрів: еволюційний аспект" простежено ґенезу й розвиток почуттєвих феноменів, адже важливою проблемою при вивченні етноестетичних особливостей народнопісенних фольклорних текстів є наукове осмислення процесу зародження та еволюційного розгортання естетичних компонентів від первісного синкретизму в лоні поезії прадавньої обрядової архаїки до більш чіткої їх диференціації та відносної самостійності в пізніших творах необрядової лірики. Зазвичай більшість дослідників найвіддаленішої в часі епохи становлення усної словесності сходяться в тому, що архаїчна пісенність цього доісторичного періоду відзначається очевидним синкретизмом, який можна простежити принаймні на двох рівнях - формально-виражальному (виконання пісні в супроводі екстатичного танцю, магічної музики, пантоміми, колективної відправи, колових рухів тощо) та функціональному (невіддільність ідейних первнів: утилітарного, магічного, ритуального, апотропеїчного, естетичного).

Утилітарність як ідейна прикмета архаїчних жанрів фольклору спричинилася й до їх активної ритуальної заанґажованості, що в умовах домінування недискретної міфологічної свідомості є зовсім логічним, а тому доцільно аналізувати поетику голосінь, замовлянь, обрядових пісень тощо з урахуванням того, що "їх естетичні якості з'являються у процесі ритуальної діяльності. Інакше кажучи, естетична діяльність виступає тут у складному комплексі форм і видів діяльності, вона супроводжує їх, виникає разом з ними" (К.Чистов).

Щоправда, така вторинність явищ естетичного порядку у фольклорі архаїчної доби та їх похідність від магічно-ритуальних чи міфологічно-сакральних способів освоєння дійсності не є загальноприйнятою у сучасних антропологічних студіях. З цим не погоджуються, зокрема, деякі вчені, що відстежують психологічну природу естетичних феноменів. Російський теоретик Ю. Філіп'єв переконаний, що "мистецтво і художня діяльність з'явились у первісної людини навіть раніше за будь-яку магічну чи чаклунську діяльність. ... І можна сміливо стверджувати, що не мистецтво виникло з чаклунства і магії, а, навпаки, чаклунство і магія за допомогою малюнків і танців виникли з фетишизації і фантастичного переломлення того значення різноманітних зображень, котрі існували в первісному мистецтві".

В українській фольклористичній науці проблему співвідношення естетичних уявлень з прагматично-утилітарними компонентами фольклорної духовної архаїки на початкових стадіях розвитку людського суспільства зробив предметом докладного аналізу М. Грушевський у першому томі своєї "Історії української літератури". На його думку, вихідним принципом життєдіяльності первісної людини в її ще скупому побуті, вочевидь, став креативний інстинкт, який однаково може бути задоволений як при майструванні знарядь праці чи предметів повсякденного використання, так і при виготовленні декоративних прикрас.

Зародження естетичних вимірів у надрах міфологічного світобачення, анімістичного світогляду та певної господарської прагматики наших предків припускають і деякі інші українські дослідники матеріальної культури та мистецтвознавці. Це підтверджують і генетичні висліди хатньої орнаментації українців, де в основі "...початково міг лежати не естетичний принцип, лише релігійно-апотропеїчний, котрий, одначе, привів пізніше до розвою естетичного смаку в населення і незвичайно високо розвинув орнаментаційний хист у нашого народу, як це видно не тільки з хатньої оздоби, а й з одежі і навіть таких речей, як вози і сани" (В. Щербаківський).

Як бачимо, в історіографії фольклористичної думки чи культурологічної науки немає одностайних тлумачень вельми складної проблеми - ґенетичної природи естетичної фольклорно-етнографічної дійсності. І якщо синкретичний спосіб існування естетичних уявлень у сув'язі з утилітарними, магічними та релігійними є очевидним для всіх, то роль і вагу естетичного компонента в цій духовно-світоглядній синкретичності кожен розуміє по-своєму - від проголошення його домінуючим і першочерговим до визнання його цілковитої імпліцитності й неусвідомленості на ранніх етапах розвитку народної уснословесної культури. У такому разі, очевидно, варто погодитись з О. Лосєвим, який стверджував, що "естетичне є вираженням тієї чи іншої предметності, даної як самодостатня споглядальна цінність і обробленої як згусток суспільно-історичних відносин", розуміючи під явищем естетизації результат співдії різних чинників у діахронному процесі і приймаючи тезу про те, що первісні культури творять образи, які є одночасно концептуальні і чуттєві.

У підрозділі 1.4. "Дослідження естетичної вартості уснословесних творів в українській фольклористиці ХІХ-ХХ століття" здійснено історіографічне осмислення досягнень і надбань української фольклористики ХІХ-ХХ століття стосовно вивчення естетичної якості народних пісень..

Студії етноестетики неросійських народів і за царського, і за радянського режимів не були бажаними й не могли розвиватись на повну потужність, бо вони ставали в опозицію до політики денаціоналізації й "обрусіння" цих народів, яку систематично проводили колоніальні режими. Іван Франко з приводу такої політики царизму писав, що "руйнування, визискування та оглуплювання окраїн для "добра центра" привчало суспільність ігнорувати все органічно виросле, своєрідне, партикулярне й індивідуальне, погорджувати ним як дрібним і ретроградним, або ломити його як незгідне з одноцілим характером Росії (безцільне і безглузде топтання України, Польщі, Литви, Фінляндії і т.д.)".

Щоправда, в українській фольклористиці ХІХ століття вже представники культурно-історичної школи - першої наукової доктрини, що зародилася в період романтизму, - однією з чільних проблем вважали естетичне поцінування народнопісенних фольклорних текстів з метою встановлення їхньої артистичної унікальності в порівнянні з народним мелосом інших слов'янських етносів. М. Максимович як зачинатель фольклористичних студій у нашій науці художню характерність усної словесності українців мислив у тісному зв'язку з національною ментальністю її носія, а для О. Бодянського справжня, естетично довершена поезія - це продукт творчості з глибоким усвідомленням внутрішньої сили слова і його зовнішнього образу, творчості за ідеалами, вічно існуючими, притаманними всім часам і народам, гармонійного поєднання духу та матерії.

На неперевершену художню цінність українського фольклору, насамперед, його народнопісенних жанрів, неодноразово вказував і П. Куліш, а М. Костомаров своїми ґрунтовними розвідками доводить - маркованою ознакою нашої фольклорної картини світу є те, що українська народна естетика майже постійно крокує паралельно з етикою і мораллю, нерідко навіть поступаючись їм.

Пошук специфіки національної естетичної свідомості став одним із провідних дослідницьких атрибутів психолінгвістичного вчення О. Потебні, що вражає глибиною теоретичного зондажу у психологічні лабіринти людського мислення. У силове поле гравітації цього вченого потрапляють філософські, міфологічні, лінгвістичні, літературознавчі та, зрозуміло, фольклористичні об'єкти. Поетико-психологічний підхід до аналізу уснословесних явищ, що його застосовував О. Потебня, значною мірою сприяв поглибленому висвітленню етноестетичних особливостей української народної пісні, до помагав ученому проникнути в "секрети імперсональної поетичної творчості", які віддзеркалюють ступінь розвитку думки та національної свідомості.

Глибокі спостереження етноестетичного характеру на рівні інтерпретації фольклорних сюжетів подає у своїх методологічно довершених працях "з поля фольклору та міфології" І. Франко. Цiнний, ориґінальний, цiкавий, хоч і дещо короткий коментар естетичних особливостей окремого пласта архаїчних народнопісенних текстів подає М. Грушевський у роздiлі першого тому вже згадуваної "Історії української літератури" - "Характеристичнi прикмети старої поезії", де автор прагне настроїти нас на те, щоб ми сприйняли "аромат творчості старої доби, яка відбивається в самiй мовi, в стилiзацiї, манері".

Не меншим хистом та обдаруванням щодо поцінування високої поетичної довершеності та артистичної витонченості фольклорної пісенності володів і Ф. Колесса - учений, що відомий в українській фольклористичній науці у першу чергу як автор неперевершених досліджень народних дум. Пишучи вступні теоретичні зауваги до своєї хрестоматійної добірки уснословесних текстів, він виказує глибоке розуміння законів формульної поетики, розглядаючи особливості формально-виражальної системи організації народнопоетичної духовної традиції.

У другій половині ХХ століття феномен мистецької довершеності українського пісенного фольклору в науковій літературі розглядали радше спорадично, аніж систематично. Національна ж специфіка традиційної духовної культури в радянський період взагалі була фольклористичним табу, бо не вписувалася в космополітичні схеми марксистсько-ленінської методології. Можливо, саме цей збіг обставин спричинився до появи розгорнутого естетичного трактату в діаспорній періодиці. Йдеться про розвідку Богдана Рубчака під скромною назвою "Уваги до засобів народної словесності", надруковану 1968 року у двох номерах літературно-мистецького часопису "Сучасність" (Мюнхен). У сучасній українській фольклористиці теорію унікальних, неклішованих засобів фольклорної образності розробив Іван Денисюк, який у програмній статті "Національна специфіка українського фольклору (матеріали до лекції)" протиставляє їх стійким формулам, що є певними художніми стабілізаторами тексту. Дослідник розкриває своє розуміння ґенези цих нестандартних, асоціативно змодельованих, мистецьки сконденсованих образних згустків: ".. саме на знанні національної традиції, - пише він, - в естетиці фольклору й вибудовуються складні асоціативні образні структури, настільки скомпліковані, що для невтаємничених потребують спеціального розшифрування" (І. Денисюк).

Таким чином, естетичну природу українського народнопісенного репертуару предметом наукової інтерпретації зробили вже представники фольклористичної думки романтичного періоду. Наступні покоління дослідників творчо переосмилювали і продовжували розвивати далі положення своїх попередників, а також звертали увагу на ще не з'ясовані аспекти етноестетичних уявлень і критеріїв, увиразнювали шляхом порівняльної методики національно специфічні риси української фольклорної художньої традиції.

Другий розділ роботи "Ґенеза і формування етноестетичних уявлень та критеріїв" присвячений стереометричному вивченню природи естетичних феноменів, що складають сутність фольклорної художньої системи.

У підрозділі 2.1. "Вплив географічно-кліматичних чинників та природного довкілля на формування етноестетичного еталону в народнопісенній творчості" виявлено роль вищеперелічених факторів у процесі становлення етноестетики народної пісні.

Визнання за природним середовищем етноспецифічної формуючої ролі має давню традицію. Ще у XVІІ ст. французький орієнталіст Жак Шарден, описуючи свої враження від ознайомлення з невідомими землями та їхніми мешканцями, висловив думку, що клімат країни, де проживає народ, визначає його обряди, звичаї і творчість.

Ідея натуроадекватності при етнопсихологічних спостереженнях не втратила актуальності ні в епоху романтичної фольклористики ХІХ-го століття, ані в період теоретичної культурології віку ХХ-го. І якщо в романтиків, скажімо у М.Костомарова, вона позначена передовсім відтінком каузальності ("географічне становище було першою причиною відмінності народностей взагалі"), то культурологи минулого століття вбачали в ній одну з рис індивідуалізації етнокультури. Зокрема, О. Шпенглер припускав, що "кожній культурі притаманний вже повністю індивідуальний спосіб бачення і пізнання світу - як-природи, або - іншими словами, у кожної є своя власна, самобутня природа, якою в точно такому ж вигляді не володіє ні одна людина іншого складу".

Геопсихічний аспект характерології українського етносу найдокладніше опрацював О. Кульчицький у монографії "Український персоналізм", де краєвид України з геопсихічної точки зору згруповано довкола трьох основних форм: "краєвиду Полісся, як ядра смуги яловинної лісової рівнини; краєвиду правобережної хвилястої плити, лівобережного і причорноморського степу; гірського краєвиду українських Карпат" (О. Кульчицький). Згодом, опираючись на теорію психічних шарів Р.Тіле, вчений здійснює класифікацію смуг геопсихічної дії та вистежує впливи підсоння, краєвидного ландшафту і всієї сукупності природних умов на стан життєвої енергії, почуттів, мислення та волі мешканців цих смуг. Відповідно, у психіці можна вирізнити три шари: соматопсихічний, тимопсихічний, пойопсихічний.

У творенні національної естетосфери, очевидно, беруть участь усі три названі шари психічної структури індивідів, але з усією ймовірністю найважливішим видається нам другий, тимопсихічний, шар, що безпосередньо стосується "почуттєвого життя" та залежить від процесу вчування у "краєвидні мотиви". Внаслідок цього особливого "вчування", тобто зіткнення психічної енергії людини та "дієво-контактної природи" (О. Найден) відбувається формування еталонного етноестетичного фонду фольклорно-пісенної образності, який наповнюється семантично майже тотожними, але формально дискретними поетичними символами, що можуть бути згруповані за принципом категоріального споріднення - астральні, орнітологічні, зоологічні, ботанічні.

Важливість астральних світил у процесі етноестетизації фольклорних явищ доводить її максимальне занурення в інтимні терени родинного сакруму, як-от у щедро цитованій та рідко інтерпретованій фольклористичними розвідками весільній строфі, яка є надзвичайно сконденсованою чотирирядковою поетичною мініатюрою, що в художньо спресованому вигляді розкриває перед нами всю біографію обрядово-стрижневого персонажа:

"Мати Марусеньку родила,

Місяцем обгородила,

Сонечком підперезала,

До свекорка випроводжала" Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського (з Галичини, Волині, Поділля, Придніпрянщини і Полісся).- К. : Наук. думка, 1974. - C.343..

У першому та останньому рядках цього пісенного чотиривірша двома контурами окреслено індивідуальний хронотоп молодої (у деяких варіантах молодого Юрася) від моменту народження до часу весілля. Серцевинні ж рядки лише у двох метафоризованих діях - місяцем обгородила, сонечком підперезала - закодовують тривалу й нелегку материнську місію виховання рідної дитини. Безсонні ночі, "приспані тривоги", постійна турбота і всепоглинаюча опіка, жаль від неусвідомлено нанесених кривд - все це загорнуто у блискучу позлітку певним чином сюрреалістичної астральної образності. Емоційна відстань стосунків матері і дитини вимірюється надприродною здатністю першої здійснити будь-які дії, аби оберегти свою рідну кров від життєвих негараздів. Ще одним ключем до розуміння цих гіперметафор може стати традиційне висловлення батьківського ставлення до дітей фразеологічною сполукою "прихилити неба", бо, не прихиливши його, не можна ані місяцем обгородити, ані сонечком підперезати.

Виплекане при спогляданні небесних світил почуття краси й відточений у цьому процесі органічної перцепції естетичний смак позначилися також на сприйнятті природних стихій і явищ - вітру, дощу, грому, блискавки, морозу, хмар, туману. Причому вихідним світоглядним принципом вже традиційно залишається "отой антропоморфізм, отой інтимний зв'язок, що в ньому наші предки жили зі своїм оточенням" (Б.Рубчак). Отож, важко собі навіть уявити більш інтимне висловлення свого прохання, аніж у лагідному звертанні до вітру, яке зустрічається у весільних піснях:

"Не лежи вітроньку межи гороньками,

Встань помаленьку, повій потихеньку" Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського (з Галичини, Волині, Поділля, Придніпрянщини і Полісся).- К. : Наук. думка, 1974. - C.218..

Не менш важливою від астральної на шляху еволюції естетичного національного світогляду є рослинна образність, з допомогою якої найчастіше поетично моделюється національний часопростір та вибудовуються типи етнічної ідеалізації цілої низки поняттєвих абстракцій (добро, зло, краса, зрада, журба, щастя, тривога тощо). Дослідники зазвичай справедливо вказують на певну рецептивну вторинність рослинного фонду для розвитку естетичного чуття, хоча й уникають занадто категоричних тверджень у цьому напрямку, віддаючи перевагу певному історико-генетичному компромісу. Зрештою, у першій третині минулого століття фольклористи дійшли висновку, що "естетичні погляди на рослинність, звичайно, є пізніше наверствування в свідомості людини, однак в невикриштальованій формі могли вони мати місце й у найдавнішу добу" (К. Копержинський).

Естетична продуктивність рослинних засобів художньої декоративності в українській народнопісенній творчості найвиразніше проявляється при портретуванні людської зовнішності, особливо коли йдеться про фольклорне ескізування певного ідеального еталону. Результати сучасних етнолінгвістичних досліджень, переконують нас в тому, що "... уявлення про флору (в першу чергу квіткову) належать до загальнолюдського естетичного фонду джерел порівняння для опису зовнішності людини. Але основи цих порівнянь у східній поезії для нас далеко не завжди є зрозумілими" (Л. Бикова). Звідси - проблема з'ясування характеру впливу фітоморфних образів на процес становлення етноестетичних критеріїв постає перед нами щонайменше у двох площинах - універсальній (спільність принципу компаративного зіставлення для всіх етносів) і національній (неперекодовуваність окремих вузлових порівняльних концептів за допомогою іноетнічної знакової системи). Подібні міркування щодо типізації рецептивних ситуацій у процесі творення рослинно-тваринної фольклорної образності висловлював ще О. Веселовський у своїх працях з історичної поетики, стверджуючи, що "схожість умов вела до схожості вираження, різниця побутових форм, фауни, флори і т. п. не могла не відбитися на селекції образів, але якості відношень, джерела символізму були ті ж самі. Де не знали сокола, інший хижак міг стати символом жениха, дівчина іншою квіткою там, де не цвіте рожа".