Главная Коллекция "Otherreferats" Медицина Діагностична значимість поліморфізмів генів ренін-ангіотензинової системи та маркерів запалення у хворих на артеріальну гіпертензію з цукровим діабетом 2 типу

Діагностична значимість поліморфізмів генів ренін-ангіотензинової системи та маркерів запалення у хворих на артеріальну гіпертензію з цукровим діабетом 2 типу

Артеріальна гіпертензія як один з головних факторів ризику розвитку захворювань системи кровообігу. Цитокіни - пептиди, що синтезуються різними клітинами імунної системи та мають специфічний вплив на взаємодію та комунікацію між клітинами організму.

Рубрика Медицина
Вид диссертация
Язык украинский
Дата добавления 26.06.2018
Размер файла 2,2 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

В додавання до впливу на Th1-клітини, IЛ-18 є сильним стимулятором активності природних клітин-кілерів як поодинці, так і в комбінації з IЛ-15. Разом з IЛ-2, IЛ-18 може також стимулювати виробництво ІЛ-13 та інших цитокінів Th2. Таким чином, не дивно, що активність ІЛ-18 пов'язана з численними розладами, асоційованими з запаленням, до яких відносяться інфекції, аутоімунні захворювання, ревматоїдний артрит, рак, атеросклероз, а також метаболічний синдром, складовими якого є АГ та ЦД 2-го типу [118-121]. артеріальний гіпертензія цитокін

Сімейство IЛ-10 -інтерферони та інтерферон-подібні молекули, які являють собою клас 2б-спіральних цитокінів з молекулярною масою 37 кДж, що ініціюють широкий спектр імунних сигналів та модулюють запальні реакції, пригнічують або стимулюють зростання клітин, які спричиняють або інгібують апоптоз.

IЛ-10 є регуляторним цитокіном, який відіграє важливу роль в регуляції імунної відповіді та має плейотропний вплив на численні типи клітин, які експресують IЛ-10-рецептор 1 (IЛ-10R1) та IЛ-10-рецептор 2 (IЛ-10R2) [122]. Разом з IЛ-4 та IЛ-13, IЛ-10 є класичним протизапальним цитокіном. Основна функція IЛ-10 - обмежити, а в кінцевому рахунку припинити запальну відповідь. IЛ-10 може також зменшувати активність прозапальних цитокінів за допомогою стимуляції рецептора ФНП-б та антагонізму вивільнення IЛ-1R. З точки зору впливу ІЛ-10 на метаболізм, бракує достатньої кількості досліджень. Проте, відомо, що введення ІЛ-10 може підвищити чутливість тканин до інсуліну [123].

Відзначено, що IЛ-10 є захисним фактором проти розвитку ІР, індукованої високим вмістом жирів в печінці [124]. Надлишкова експресія IЛ-10 у мишей, що мали дієту з високим вмістом жирів, запобігає збільшенню маси тіла та розвитку порушення толерантності до глюкози. До того ж, в цьому дослідженні, підвищення рівню ІЛ-10 сприяло запобіганню інфільтрації макрофагів в жировій тканині [125].

Цікаво відзначити, що запальна реакція, ожиріння та ІР поглиблюються за умови видалення ІЛ-10 з клітин отриманих гемопоетичних культур. Між тим, при позбавленні імунної клітини ІЛ-10, спостерігається підвищена секреція цього цитокіну в печінці та / або жировій тканині. Тобто, можна припустити, що ці тканини чутливі до вмісту IЛ-10 та саморегулюються до його продукції, що має компенсаторний характер [126].

Існує припущення, що ЦД є імунозалежним захворюванням, при якому характер експресії цитокінів змінюється. Як приклад, за наявності ЦД 2-го типу моноцити периферичної крові виробляють більше цитокінів, ніж ті, що у пацієнтів без ЦД 2-го типу. Асоціація IЛ-10 з імунологічними розладами, такими як розсіяний склероз, нефротичний синдром ЦД 2-го типу добре встановлена. Результати досліджень, що встановлювали активність ІЛ-10 при ЦД 2-го типу, демонструють, що низький сироватковий рівень IЛ-10 можна розглядати як фактор ризику розвитку ЦД 2-го типу [127].

Також, по відношенню до ЦД, експериментальні дослідження з використанням піддослідних тварин забезпечили прямі докази того, що ІЛ-10 може мати деякі протективні властивості проти ендотеліальної дисфункції при ЦД та що ці ефекти медійовано пригніченням зростання О2 у кровоносних судинах. Крім того, було показано, що ендогенний ІЛ-10 є важливою противагою механізмам, що є причиною розвитку ендотеліальної дисфункції під час ЦД. Введення ІЛ-10 у слизову підвищує пероральну толерантність як при аутоімунному енцефаломіеліті, так і при ЦД [128, 129]. Ці результати підтверджують концепцію про те, що ІЛ-10 є також важливою проективною молекулою при ЦД [130, 131].

Відомості щодо активності ІЛ-10 при кардіометаболічних порушеннях дещо протиречиві. Так за даними одних дослідників, з'ясовано підвищений циркулюючий рівень ІЛ-10 при ожирінні та низький рівень ІЛ-10, що був асоційованим з метаболічним синдромом [132]. У іншому дослідженні пацієнтів з ожирінням рівень ІЛ-10 також був підвищеним, однак метаболічний синдром не був асоційованим зі зниженням рівню ІЛ-10 [133]. Продемонстровано значну позитивну кореляцію між циркулюючим рівнем ІЛ-10 та тканьовою чутливістю до інсуліну. Крім того, ІЛ-10 також асоціювався з іншими показниками, щільно пов'язаними з чутливістю до інсуліну, такими як вміст інсуліну натще та після навантаження глюкозою [134-136].

Останнім часом коморбідний перебіг ССЗ, насамперед АГ, з предіабетом та ЦД 2-го типу набуває все більшої актуальності не тільки в розвинутих країнах світу, а й в Україні. Тому, зростає необхідність більш глибокого вивчення спільних механізмів розвитку АГ, предіабету та ЦД 2-го типу - запалення та параметрів вуглеводного обміну. Комплексний аналіз взаємодії прозапальних та протизапальних цитокінів у хворих на АГ з супутніми глюкометаболічними порушеннями до сьогодні не проводився. Таким чином, дуже цікавим вважається оцінка активності прозапального цитокіну - ІЛ-18 та протизапального цитокіну - ІЛ-10 у зв'язку з параметрами вуглеводного метаболізму у хворих на АГ, що асоційована з предіабетом та ЦД 2-го типу. Отримані дані можуть внести розуміння в патогенез кардіометаболічних порушень та дозволити прогнозувати розвиток цих розладів та розробляти ефективну профілактичну та терапевтичну тактику їх корекції.

2. Матеріали і методи дослідження

2.1 Методи дослідження

Відповідно до мети та задач до нашого клінічного дослідження було включено 129 пацієнтів з АГ та супутнім предіабетом та ЦД 2-го типу, які проходили обстеження та лікування у терапевтичних відділеннях КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня № 11», що є клінічною базою кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1, основ біоетики та біобезпеки Харківського національного медичного університету. Крім того, було обстежено 10 практично здорових осіб, які ввійшли до контрольної групи.

Діагноз АГ встановлювали на підставі клініко-анамнестичного та лабораторно-інструментального досліджень згідно критеріям Українського товариства кардіологів та рекомендаціям Європейського товариства гіпертензії/Європейського товариства кардіологів (ESH/ESH) [137, 138]. Наявність предіабету встановлювали згідно критеріям ADA (2010) [84]. Діагноз ЦД 2 типу встановлено лікарем-ендокринологом за критеріями Європейської асоціації з вивчення цукрового діабету (EASD 2007) [139].

Критеріями виключення з дослідження слугували наявність вторинної АГ, супутньої аутоімунної, онкологічної патології, гострих та хронічних захворюваннях печінки та нирок, запальних процесів чи захворювань, виражених порушень серцевого ритму та провідності, гострого інфаркту міокарда чи інсульту, гострої ліво- чи правошлуночкової недостатності, хронічної серцевої недостатності ІІІ ст., супутніх психічних захворювань, наркоманії, алкоголізму.

Клінічне обстеження передбачало збір скарг і анамнезу захворювання та життя: з'ясування паспортних даних; симптомів, що пов'язані з АГ - церебрального характеру (наявність головного болю, запаморочення, втрати свідомості, тимчасове порушення зору, слуху), астено-невротичного характеру (слабкість та стомлюванність неадекватні фізичним навантаженням, емоційна лабільність, порушення сну, пітливість та почуття жару), кардіального характеру (серцебиття, болю в області серця, задухи, набряків); перенесенних в минулому інфаркта міокарду, мозкового інсульта, захворювань нирок, наявність супутніх захворювань; анамнестичних даних щодо терміну та рівню підвищення артеріального тиску, а також прийому антигіпертензивних препаратів. Проведено об'єктивне обстеження та лабораторно-інструментальні дослідження. Додатково проводили антропометричні дослідження з вимірюванням зросту, маси тіла, окружності талії (ОТ), окружність стегон (ОС).

Масу тіла пацієнтів визначали з використанням стандартизованих медичних вагів натще; зріст вимірювали медичним ростоміром.

Індекс маси тіла (ІМТ) розраховували за формулою:

ІМТ (кг/м2)=, (2.1)

Визначення наявності та ступеня ожиріння за критеріями, що наведено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Діагностичне значення показника ІМТ

Діагностичне значення

ІМТ

Маса тіла

недостатня

15,0 - 19,9 кг/м2

нормальна

20,0 - 24,9 кг/м2

надмірна

25,0 - 29,9 кг/м2

Ожиріння

1 ступеню

30,0 - 34,9 кг/м2

2 ступеню

35,0 - 39,9 кг/м2

3 ступеню

? 40,0 кг/м2

Тип розподілу жирової тканини визначали згідно значення ОТ. Збільшення ОТ у чоловіків більше 102 см та у жінок - більше 88 см вважалося ознакою абдомінального ожиріння (АО) згідно критеріям NCEP ATP III (2001) [140].

Забір крові для проведення лабораторних досліджень проводився в перші дні перебування пацієнтів в стаціонарі у ранкові часи, натще. Пацієнти в цей час не приймали антигіпертензивних препаратів. Забір крові здійснювали з кубітальної вени в скляні пробірки. Проби крові центрифугували при 2000 об/хв впродовж 15 хвилин. Плазму відбирали в пластикові пробірки та зберігали при температурі не вище за -20° С до виконання аналізу.

Визначення показників вуглеводного метаболізму.

Вміст глюкози та інсуліну в плазмі крові визначали натще після 8-14-годинного нічного голодування.

Визначення рівню глюкози

Дослідження концентрації глюкози в плазмі венозної крові натще проведено ферментативним методом з використанням стандартних наборів у біохімічному відділі центральної науково-дослідної лабораторії Харківського національного медичного університету.

Рівень глюкози у плазмі венозної крові натще 5,5 ммоль/л та нижче вважався нормальним; від 5,6 ммоль/л до 6,9 ммоль/л - вважався критерієм предіабету; та рівень глюкози натще 7,0 ммоль/л та вище - критерієм ЦД 2-го типу.

Визначення рівню інсуліну

Визначення концентрації інсуліну в крові натще проведено з використанням набору реактивів DRG® Інсулін (EIA-2935), (DRG Instruments GmbH, Німеччина, Марбург) у відділі центральної науково-дослідницької лабораторії Харківського національного медичного університету. Згідно нормативів використаної методики, плазматичний вміст інсуліну натще, що перевищував 12,2 млОд/мл вважався за критерій гіперінсулінемії.

В основі методу лежить принцип твердофазного міченого ферментом імунсорбентного аналізу (ELISA) заснованого на принципі сэндвича. Мікротитрувальні лунки покриті моноклональними антитілами до унікальної антигенної структури молекули інсуліну. Аліквота із зразком пацієнта, що містить інсулін, інкубується в покритій лунці з ферментним кон'югатом (анті-інсулінові антітіла), кон'югіровані з біотином. Після інкубації кон'югат, що не зв'язався, вимивається. Під час другої інкубації ферментний комплекс стрептавідін-пероксідаза зв'язується з біотинілірованим антітілом. Кількість пероксидазного комплексу, що зв'язався, пропорційна концентрації інсуліну в зразку. Додавши розчин субстрату, вимірюють інтенсивність фарбування, що утворилося, і є пропорційним концентрації інсуліну в зразку пацієнта.

Для оцінки наявності інсулінорезистентності використовувалася індекс HOMA (HОmeostasis Model Assessment), який розраховували за формулою:

НОМА= (2.2)

Значення НОМА, що перевищує 2,77 вважається критерієм інсулінорезистентності.

Визначення рівню глікозильованого гемоглобіну (HbA1c)

Визначення глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) проводилось за реакцією з тіобарбітуровою кислотою.

Принцип реакції. Еритроцити відмиваються від білків плазми і глюкози: глікозільований гемоглобін, що в них міститься гідролізується нагріванням з щавелевою кислотою, при цьому із залишків моносахариду утворюється 5-оксіметілфурфурол, кількість якого визначається по кольоровій реакції з тіобарбітуровою кислотою. Одночасно визначають концентрацію гемоглобіну в гемолізаті, результати виражають відсотками молекул гемоглобіну, що глікозильовані та розраховуються за формулою:

HbA1c% =, (2.3)

де глі-Нb - вміст оксіметілфурфуролу у гемолізаті (ммоль/л); Нb - вміст гемоглобіну в гемолізате (г/л).

В нормі рівень HbA1c не перевищує 5,7 %, при рівні від 5,7 % до 6,4 % діагностували наявність предіабету, вміст HbA1c 6,5 % та вище вважалося ознакою ЦД 2-го типу.

Визначення поліморфізмів генів РАС.

Визначення поліморфізмів I/D гену АПФ та А1166С гену AGTR1

Визначення поліморфізмів I/D гену АПФ та А1166С гену AGTR1 проводили шляхом виділення ДНК з лейкоцитів периферичної крові за допомогою полімеразної ланцюгової реакції з подальшим електрофорезом за допомогою набору ACE+AGTR1 ООО "Центр Молекулярной Генетики" (Росія).

Принцип методу ґрунтується на виявленні у матеріалі специфічних фрагментів ДНК крові, їхньому вибірковому синтезі до концентрації, за якої їх легко детектувати, і подальшому визначенні продуктів реакції ампліфікації -- ампліконів. Під час проведення полімеразної ланцюгової реакції використовували: два синтетичних олігонуклеотидних праймери (довжиною приблизно по 20 нуклеотидів), які комплементарні до ділянок ДНК із протилежних ланцюгів, що фланкують послідовність -- мішень (праймери обмежують фрагмент ДНК, який буде мільйони разів скопійований ензимом Taq-ДНК-полімеразою, що приєднується до 3'-кінців праймерів для добудови їх заданої довжини в декілька сотень пар основ); ДНК-мішень; термостабільну ДНК-полімеразу, яка не губить активності при температурі 95 °С; чотири дезоксирибонуклеотиди; буферну систему для ефективної роботи ДНК-полімерази. Проведення рестрікційного аналізу відбувалося за допомогою ферментів BstDE I. Під час проведення електрофорезу фрагменти аналізували в 7 % акріламідному гелі (сток-розчин АА/БА 20:1). Електрофоретичне розділення фрагментів проведено при напрузі поля 16 В/см приблизно на протязі години. Разом із зразками, які досліджували, з метою контролю наносили також зразки, які не підлягали ферментативній обробці. Після проведення рестрикції на гелі реєстрували смуги:

1, 2, 3, 4, 11 - генотип I/I, 1166А/1166А.

9 - генотип I/I, 1166А/1166С.

5, 8, 10 - генотип I/D, 1166А/1166А.

6, 12 - генотип I/D, 1166А/1166С.

7 - генотип D/D, 1166А/1166С.

Визначення поліморфізмів Т174М та М235Т гену AGT.

Розподіл поліморфізмів Т174М та М235Т гену AGT вивчали після виділення ДНК з лейкоцитів периферичної крові за допомогою полімеразної ланцюгової реакції з подальшим електрофорезом за допомогою набору AGT ООО "Центр Молекулярной Генетики" (Росія).

Даний метод базується на проведенні трьох основних етапів: підготовка проби біоматеріалу, тобто виділення ДНК з лейкоцитів периферичної крові, власне полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР-ампліфікація) та детекція продукту полімеразної ланцюгової реакції (ампліфікованої нуклеїнової кислоти). Для візуалізації результатів ампліфікації використано метод електрофорезу, заснований на поділі молекул ДНК за розміром. Для цього готують пластину 7 % акріламідного гелю. При заливанні за допомогою гребінок у гелі формують спеціальні лунки, в які в подальшому вносять продукти ампліфікації. Пластину гелю поміщають в апарат для горизонтального гель-електрофорезу і підключають джерело постійної напруги. Негативно заряджена ДНК починає рухатися в гелі від мінуса до плюса. При цьому більш короткі молекули ДНК рухаються швидше, ніж довгі. Всі молекули одного розміру рухаються з однаковою швидкістю. Барвник вбудовується площинними групами в молекули ДНК. Після закінчення електрофорезу, що триває від 10 хв до 1 години, гель поміщають на фільтр трансіллюмінатора, який випромінює світло в ультрафіолетовому діапазоні (254 - 310 нм). Енергія ультрафіолету, що поглинається ДНК в області 260 нм, передається на барвник, змушуючи його флуоресціювати в помаранчево-червоній області видимого спектру (590 нм).

Аналізують отримані дані регіструючи смуги на гелі:

в разі алелю Т174, Т235 - 183 п.н.

в разі алелю М174, Т235 - 223 п.н.

в разі алелю Т174, М235 - 204 п.н.

Визначення плазматичних маркерів імунозапалення.

Визначення рівню прозапального цитокіну ІЛ-18.

Визначення плазматичного рівню ІЛ-18 проводилося імуноферментним методом з використанням набору реагентів “Human Interleukin 18, IL-18 ELISA Kit” виробництва “Wuhan EIAab Science Co.,Ltd”, China. Цей набір реагентів дозволяє кількісно визначати in vitro рівень ІЛ-18 людини, концентрацію ІЛ-18 у супернататах клітинних культур, сироватці, плазмі та інших біологічних рідинах. Діапазон вимірювання - 15,6-1000 пг/мл; чутливість аналізу - менше 7,8 пг/мл.

Визначення рівню протизапального цитокіну ІЛ-10.

Визначення плазматичного рівню ІЛ-10 проводилося з використанням набору реагентів «Интерлейкин-10-ИФА-БЕСТ» виробництва «Вектор-Бест», Новосибирск, Россия. Набор реагентів призначено для імуноферментного визначення концентрації людського інтерлейкіну-10 у біологічних рідинах людини та культуральних рідинах.

Метод кількісного визначення засновано на твердофазному «сандвіч»-варіанті імуноферментного аналізу. Специфічними реагентами набору є моноклональні антитіла до ІЛ-10, що сорбовано на поверхні лунок розбірного пластикового планшету, кон'югат поліклональних антитіл до ІЛ-10 з біотином та калібровочні зразки, що містять ІЛ-10. Діапазон концентрацій, що вимірюються 0-500 пг/мл, чутливість аналізу - 1 пг/мл. Згідно нормативам набору реагентів, вміст ІЛ-10 у сироватці крові здорових донорів не перевищує 20 пг/мл.

Статистична обробка отриманих даних.

Статистичну обробку отриманих даних проводили непараметричними методами. Характер розподілу кількісних ознак у більшості груп відрізнявся від нормального, що спонукало статистичний аналіз проводити непараметричними методами. У всіх статистичних розрахунках пороговою величиною рівня значимості р обрано 0,05.

Для характеристики центральної закономірності та варіабельності ознак у групах обстежених осіб обчислювали медіану (Mе) та міжквартильний інтервал із наведенням значень нижнього, 25 % квартиля (LQ) та верхнього, 75 % квартиля (UQ), результат для стислості виражали у вигляді Me (LQ; UQ).

Визначення тертилів проведено за 33,3 та 66,6 процентилями.

Вірогідність відмінностей у незалежних групах оцінювали за допомогою U-критерію Манна-Уітні (Mann-Whitney), Н-критерію Краскела-Уоліса (Kruskal -- Wallis), критерію Пірсона Хі - квадрат (Pearson's chi-square test).

Аналіз зв'язку показників здійснювали за допомогою рангової кореляції за Спірменом (Spearman) із обчисленням коефіцієнта кореляції R.

Ведення банку даних дослідження, базові розрахунки похідних показників, частотну характеристику ознак, побудову діаграм здійснювали за допомогою програмного забезпечення Microsoft Excel 2010 (ліцензія № 01631-551-3027986-27852), статистичний аналіз проводили із використанням Statsoft Statistica 8.0 (ліцензія № STA862D175437Q) [171-173]. З метою висвітлення залежностей, що пояснюють механізми розвитку трьох патологій - АГ, предіабету та ЦД 2-го типу та зумовлюють різницю між ними, було обрано метод багатовимірної статистики - дискримінантний аналіз.

2.2 Клінічна характеристика обстежених пацієнтів та осіб контрольної групи

Серед 129 пацієнтів з АГ, які були обстежені нами, спостерігався наступний розподіл за статтю: чоловіків 55 (42, 7 %), жінок - 74 (57,3 %). У групі контролю, половина обстежених осіб (n=5) були чоловічої статі (50 %), і половина (n=5) - жіночої статі (50 %).

Вік хворих на АГ, яких було включено до дослідження коливався від 32 до 80 років, вік осіб контрольної групи коливався від 41 до 65 років.

При аналізі скарг, що є характерними для підвищення рівню АТ, було з'ясовано наступні скарги:

· церебрального характеру: головний біль у 112 пацієнтів (86,8 %), запаморочення у 89 пацієнтів (69,0 %), тимчасове порушення зору у 61хворих (47,2 %), тимчасове порушення слуху у 49 хворих (38,0 %);

· астено-невротичного характеру: стомлюваність при звичайному фізичному навантаженні - у 37 хворих (28,7 %), при незначному навантаженні - у 67 хворих (51,9 %), при любому навантаженні та у стані спокою - 6 хворих (4,6 %); емоційна лабільність виявлена у 44 пацієнтів (34,1 %), порушення сну у 39 пацієнтів (30,2 %), пітливість - у 23 хворих (17,8 %);

· кардіального характеру: серцебиття при звичайному фізичному навантаженні відзначено у 36 хворих (27,9 %), при незначному навантаженні - 59 хворих (45,7 %), при любому навантаженні та у стані спокою - 5 хворих (3,9 %); біль у ділянці серця мали 87 пацієнти (67,4 %). Задишка мала місце при звичайному фізичному навантаженні у 46 хворих (35,6 %), при незначному навантаженні у 73 хворих (56,5 %), при любому навантаженні та у стані спокою - 5 хворих (3,9 %).

Аналіз антропометричних показників показав, що зріст обстежених хворих на АГ коливався в межах від 1,5 до 1,87 м, маса тіла - у межах від 56,0 до 140 кг. Показник ІМТ характеризувався наступними значеннями: мінімальне - 19,0 кг/м2, максимальне - 40,3 кг/м2. В результаті проведених антропометричних вимірювань встановлено нормальну масу тіла у 26 пацієнтів, надмірну масу тіла - у 39 пацієнтів, ожиріння 1 ступеня - у 27 пацієнтів, ожиріння 2 ступеня - у 32 хворих, і ожиріння 3 ступеня - у 5 хворих (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Характеристика маси тіла загальної вибірки пацієнтів з АГ

Наявність абдомінального типу розподілу жирової тканини виявлено у більшості хворих, а саме у 92 хворих АГ, що становило 71,3 %, відповідно у 37 пацієнтів ознак АО не виявлено (28,6 %).

За стадією АГ мав місце наступний розподіл: у 4 пацієнтів (3,1 %) діагностовано I стадію АГ, у 117 пацієнтів (90,7 %) діагностовано АГ II стадії, АГ III стадії діагностовано у 8 хворих (6,2 %) (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Розподіл пацієнтів за стадією АГ

За ступенем АТ обстежені хворі були представлені наступним чином: 54 хворих (41,7 %) з АГ 1 ступеню (САТ - 140-159 мм рт.ст., ДАТ - 90-99 мм рт.ст.), 46 хворих (35,9 %) з АГ 2 ступеню (САТ - 160-179 мм рт.ст., ДАТ - 100-109 мм рт.ст.) та 29 хворих (22,4 %) з АГ 3 ступеню(САД ? 180 мм.рт.ст, ДАД ? 110 мм.рт.ст.) (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Розподіл пацієнтів за ступенем АГ

Таким чином, пацієнти були в основному представлені II стадією АГ та 1 ступенем підвищення рівню АТ.

В результаті вивчення показників, що характеризують стан вуглеводного метаболізму, супутній предіабет виявлено у 39 пацієнтів (30,2%), ЦД 2-го типу діагностовано у 30 хворих з АГ (23,2%). Порівняльну характеристику антропометричних показників та параметрів периферичної гемодинаміки у контрольній групі та пацієнтів з АГ, розділених на групи залежно від наявності предіабету та ЦД 2 типу наведено у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Порівняльна характеристика антропометричних показників та параметрів гемодинаміки у контрольній групі та пацієнтів АГ залежно від наявності супутнього предібету та ЦД 2 типу Me (LQ; UQ)

Показники

Контрольна група

АГ

АГ та предіабет

АГ та ЦД 2 типу

Вік, років

58 (45; 62)

57 (52; 64)

53 (49; 61)

63 (59; 67)†

Антропометричні показники

Зріст, м

1,71 (1,68; 1,75)

1,72 (1,63; 1,75)

1,73 (1,64; 1,79)

1,64 (1,56; 1,71)†

Маса тіла, кг

77,5 (70; 85)

85 (76; 94)

94 (80; 103)*

84 (74; 92)

ІМТ, кг/м2

23,47 (21,06; 25,00)

28,7 (26,00;32,90)*

32,9 (28,00;36,70)*

29,8 (24,90;34,10)*

ОТ, см

86,1 (80; 90)

98 (93; 106)

106 (100; 116) *

100 (95; 110) *

ОС, см

91 (89; 101)

104 (98; 114)

105 (98; 114)*

106 (95; 113)*

Гемодинамічни показники

Тривалість АГ, років

0 (0; 0)

7 (4; 10)

8 (5; 12)

10† (6; 13)

САТ, мм рт. ст

132, 00 (130; 138)

153, 00 (144;169)*

158,00 (146; 178)*

154,00 (144; 172)*

ДАТ, мм рт. ст

80, 00 (78; 85)

98, 00 (94;107)*

108,00 (96; 110)*

98,00 (92; 102)*

ЧСС, уд/хв

75, 00 (72; 80)

76, 00(72; 82)*

78,00 (72; 78)*

78,00 (76; 102)*

Примітка:

1. * -- відмінності відносно групи контролю вірогідні при р<0,05;

2. † -- відмінності відносно групи пацієнтів з АГ вірогідні при р<0,05.

Згідно з даними, які представлені в таблиці, групи порівняння співставні за віком та зростом. Маса тіла пацієнтів АГ достовірно перевищувала масу тіла осіб контрольної групи (p<0,05). Така сама тенденція спостерігалася і з такими показниками, як ІМТ, ОТ та ОС, значення котрих у пацієнтів з АГ та у пацієнтів з АГ та супутнім предіабетом, ЦД 2-го типу достовірно перевищували аналогічні показники групи контролю (p<0,05 в усіх випадках). Крім того, звертають на себе увагу збільшення таких показників як ІМТ та ОТ саме в групі пацієнтів на АГ та предіабет, що в котрий раз підтверджує важливість виділення таких хворих в особу групу пацієнтів з високим ризиком подальшого розвитку ЦД 2 типу та з метою профілактики розвитку цих глюкометаболічних порушень.

Аналізуючи показники периферичної гемодинаміки з'ясовано, що величини САТ, ДАТ, ЧСС суттєво не відрізнялися у пацієнтів з АГ та при поєднаному перебігу АГ та ЦД 2 типу (p>0,05), однак перевищували відповідні значення у осіб контрольної групи (p<0,05 в усіх випадках).

Показники стану вуглеводного метаболізму у групі контролю та групах пацієнтів АГ представлено у табл. 2.3ю

Таблиця 2.3. Порівняльна характеристика показників вуглеводного метаболізму у контрольній групі та пацієнтів АГ залежно від наявності супутнього ЦД 2 типу Me (LQ; UQ)

Показники

Контроль

АГ

АГ та предіабет

АГ та ЦД 2 типу

Інсулін, мкОД/мл

8,60 (8,20; 9,20)

8,77 (7,74; 13,57)

9,30 (7,63; 24,62)*

8,61 (7,78; 10,00)*

Глюкоза, ммоль/л

4,60 (4,25; 4,90)

4,80 (4,30; 5,12)

5, 55 (4,48; 5,98)*

4,77 (4,39; 5,70)*†

HbA1c, %

5,35 (4,90; 5,60)

6,19 (4,60; 7,71)

7,00 (6,30; 8,00)*

6,32 (4,90; 7,30)*†

HOMA

1,87 (1,59; 2,34)

1,90 (1,54; 2,94)

2,16 (1,87; 6,10)*

2,08 (1,62; 2,98)*

Примітка:

1. * -- відмінності відносно групи контролю вірогідні при р<0,05;

2. † -- відмінності відносно групи пацієнтів з АГ вірогідні при р<0,05.

Рівень інсуліну, як у пацієнтів з АГ, так і у пацієнтів з АГ та супутнім предіабетом і ЦД 2-го типу суттєво не відрізнявся між собою (p>0,05), але був в усіх випадках достовірно вищим за рівень інсуліну контрольної групи (p<0,05 в обох випадках). Рівні глюкози та HbA1c в групі пацієнтів з АГ, що асоційована з предіабетом та в групі пацієнтів з АГ та ЦД 2-го типу достовірно перевищували рівні глюкози та HbA1c осіб контрольної групи (p<0,05). Найбільші показники глюкози та HbA1c реєструвалися саме в групі хворих на АГ та предіабет, що можна пояснити тим, що пацієнти в групі з АГ та ЦД 2-го типу мали компенсацію ЦД 2 типу. Разом з цим значення НОМА було максимальним у хворих на АГ та предіабет.

При вивченні поліморофізмів генів РАС порівняльний аналіз розподілу частот генотипів гена АПФ показав переважання генотипів ID та DD серед пацієнтів хворих на АГ. В групах пацієнтів з АГ та супутніми глюкометаболічними порушеннями - предіабетом та ЦД 2-го типу спостерігалося переважання гетерозигот - генотипу ID (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Розподіл частот генотипів поліморфізму I/D гена АПФ (ACE) у хворих на АГ в залежності від наявності супутнього предіабету, ЦД 2-го типу та в групі контролю

Крім того, встановлено, що у всіх 3-х групах доля носіїв D-алеля зустрічається частіше, проте ці відмінності недостовірні.

Результат аналізу розподілу генотипів поліморфізму Т174М гена AGT показав, що переважна кількість хворих 3-х груп мала ТМ-генотип, хоча ці дані недостовірні (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Розподіл частот генотипів поліморфізму Т174М гена ангіотензиногену (AGT) у хворих на АГ в залежності від наявності супутнього предіабету, ЦД 2-го типу та в групі контролю

Аналізуючи частоту розподілу генотипів гена AGT виявлено достовірне переважання генотипу ТТ поліморфізму М235Т гена ангіотензиногена у хворих на АГ з предіабетом та у пацієнтів з АГ та ЦД 2-го типу (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Розподіл частот генотипів поліморфізму М235Т гена ангіотензиногену (AGT) у хворих на АГ в залежності від наявності супутнього предіабету, ЦД 2-го типу та в групі контролю

Результат аналізу розподілу генотипів поліморфізму Т174М гена AGT показав, що переважна кількість хворих 3-хгруп мала ТМ-генотип, хоча ці дані недостовірні. Згідно з отриманими результатами у хворих 3-х груп спостерігалось також достовірне переважання генотипу АС поліморфізму А1166С гена рецептора 1-го типу до ангіотензину II.

Рис. 2.7. Розподіл частот генотипів поліморфізму гену А1166С гена рецептора 1-го типу до ангіотензину II (AGTR1) у хворих на АГ в залежності від наявності супутнього предіабету, ЦД 2-го типу та в групі контролю

Аналіз вмісту маркерів імунозапалення в групах порівняння виявив зростання рівню прозапального цитокіну ІЛ-18 у пацієнтів з АГ, у пацієнтів з АГ та предіабетом та у хворих на АГ в поєднанні з ЦД 2-го типу, порівняно з контрольною групою.

Таблиця 2.4. Порівняльна характеристика плазматичних маркерів імунозапалення та апоптозу у контрольній групі та пацієнтів АГ залежно від наявності супутнього ЦД 2 типу Me (LQ; UQ)

Показники

Контроль

АГ

АГ та предіабет

АГ та ЦД 2 типу

ІЛ-18, пг/мл

139 (130; 140)

176,5 (167,5; 184)*

177 (172; 185)†

170 (149; 203)*

ІЛ-10, пг/мл

61,75 (61,30;62,40)

90,25 (88,30;90,70)*

90,80 (90,60;91,10)*†

77,4 (77,40;79,30)*

Примітка: 1. * -- відмінності відносно групи контролю вірогідні при р<0,05; 2. † -- відмінності відносно групи пацієнтів з АГ вірогідні при р<0,05.

Проте, вміст протизапального цитокіну - ІЛ-10 підвищувався тільки у хворих на АГ та у хворих на АГ з супутнім предіабетом в порівнянні з контрольною групою (p<0,05 в обох випадках). Наряду з цим у хворих на АГ з ЦД 2 типу спостерігалося достовірне зниження цього показника. Більш детальну порівняльну характеристику змін рівнів біомаркерів запалення - ІЛ-18, ІЛ-10 у групах пацієнтів, яких було розділено на групи залежно від наявності предіабету та ЦД 2-го типу наведено у наступних розділах роботи.

У загальній виборці пацієнтів з АГ, яких було включено до дослідження мали місце наступні супутні захворювання та ускладнення, як: ІХС (109 хворих, 84,4 %), стабільна стенокардія (77 хворих, 56,5%), постінфарктний кардіосклероз (4 хворих, 3,1 %), дисциркуляторна енцефалопатія (43 хворих, 33,3 %), стан після перенесеного гострого порушення мозкового кровообігу (5 хворих, 3,9 %).

Серцеву недостатність згідно класифікації Стражеско Н.Д., Василенко В.Х. встановлено практично у всіх пацієнтів, яких було включено до дослідження, а саме - у 123 пацієнтів з АГ (95,1 %) та відповідно у 6 пацієнтів ознак СН не виявлено (4,9 %) (рис. 2.8).

Рис. 2.8. Розподіл пацієнтів АГ залежно від стадії СН

У більшості пацієнтів встановлено СН 2А ст. (73 пацієнтів, 56,3 %), СН 1ст. - у 45 пацієнтів (35,0 %), та СН 2Б ст. - у 5 пацієнтів на АГ (3,8 %).

3. Поліморфізм генів ангіотензинперетворюючого ферменту, рецептору 1-го типу до ангіотензину II, ангіотензиногену у хворих на артеріальну гіпертензію з супутнім предіабетом та цукровим діабетом 2 типу

Зважаючи на те, що існують відомості про те, що гени, які кодують компоненти РАС, відіграють значну роль в визначенні генетичної прихильності до розвитку серцево-судинних захворювань, зокрема АГ, ми вивчили поширеність поліморфізмів основних генів РАС у хворих на АГ. Оскільки, останнім часом АГ дуже рідко спостерігається в ізольованому вигляді, а все частіше ми реєструємо АГ в поєднанні з ожирінням, ЦД 2-го типу, нам здалося цікавим проаналізувати також поширеність поліморфних варіантів генів РАС у хворих з поєднаною патологією - АГ з предіабетом та ЦД 2-го типу. Крім цього, ми провели порівняльний аналіз антропометричних, гемодинамічних показників, показників глюкометаболічного профілю у пацієнтів, яких було включено до дослідження залежно від прояву генотипів деяких поліморфізмів генів РАС.

З цією метою, ми розділили пацієнтів з АГ на 2 групи в залежності від наявності ЦД 2-го типу. До першої групи увійшли 99 пацієнтів з АГ: 52 (52,5 %) жінок та 47 (47,5 %) чоловіків. Вік обстежених коливався від 32 до 69 років, медіана становила 57,00 років. До другої групи увійшли 30 хворих на АГ, у яких був діагностований ЦД 2-го типу: 19 (63 %) жінок та 11 (37 %) чоловіків. Вік хворих цієї групи коливався від 52 до 80 років, медіана становить 62,50 років. Контрольну групу становили 10 практично здорових осіб, вік яких коливався від 41 до 65 років, медіана складає 58,00 років.

Дані результатів визначення типу поліморфізму I/D гена АПФ наведені у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Розподіл генотипів за результатами визначення типу поліморфізму I/D гена АПФ по групах

Генотип

1 група АГ

2 група АГ та ЦД 2 типу

Контрольна група

II

n=18 (18,2%)

n=4 (13,33%)

n=2 (20%)

ID

n=44 (44,4%)

n=16 (53,33%)

n=4 (40%)

DD

n=37 (37,4%)

n=10 (33,33%)

n=4 (40%)

Тобто, за результатами нашого дослідження спостерігається переваження кількості пацієнтів, які є носіями D-алеля гена АПФ (хворі з DD та ID генотипами) як в групі пацієнтів з АГ, так і в групі пацієнтів з АГ, що поєднана з ЦД 2-го типу. Такі результати узгоджується з даними літератури про зв'язок розвитку АГ на тлі носійства несприятливого D-алелю гену АПФ, хоча ці дані виявилися не достовірними (р>0,05).

Крім цього в кожній групі ми проаналізували як змінюються антропометричні, гемодинамічні показники, показники вуглеводного метаболізму залежно від прояву генотипу I/D поліморфізму гена АПФ. Дані результатів обстеження групи хворих на АГ наведені в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2. Порівняльна характеристика вивчаємих показників, Ме (Q25-Q75) та достовірність розбіжностей (р) між ними у хворих 1-ої групи

Показник

Генотипи

p (Kruskal-Wallis ANOVA)

ID

DD

II

САТ,мм рт.ст.

157,00 (144,00-172,00)

145,00 (140,00-160,00)

146,00 (141,00-158,00

>0,05

ДАТ, мм рт.ст.

99,00 (94,00-108,00)

94,00 (90,00-100,00)

96,00 (93,00-98,00)

>0,05

ІМТ, кг/мІ

28,5 (25,9-35,8)

25 (23,5-31,5)

28,8 (26-30)

>0,05

Глюкоза, ммоль/л

4,9 (4,2 - 5,6)

4,90 (4,39 - 5,49)

4,87 (4,25 - 5,12)

>0,05

На жаль, згідно з отриманими нами даними, ми не отримали достовірних залежностей змін гемодинамічних, антропометричних показників від різних генотипів I/D поліморфізму гена АПФ (ID, DD чи II). Однак, ми звернули увагу на збільшення такого показника, як ІМТ у хворих на АГ при прояві саме несприятливих для розвитку АГ генотипів - ID та DD поліморфізму гена АПФ. Відомо, що саме збільшення ІМТ є одним з важливих факторів ризику, який запускає каскад реакцій, що ведуть до подальшого розвитку ЦД 2-го типу. Тому, це послужило поштовхом для подальшого ретельного обстеження вуглеводного обміну хворих з метою виявлення предіабету, який визначено у 39 хворих на АГ цієї групи.

Крім цього, нами виявлено достовірні розбіжності між генотипами в першій групі за такими показниками як рівень інсуліну та HbA1c . Так, рівень інсуліну набував максимальних значень у хворих з генотипами ID та DD, медіана становила 8,9 та 9,1 відносно. Рівень HbA1 також спостерігався значно вищий у хворих з виявленими ID та DD генотипами. Медіана цього показника становила 7,2 та 7,3 відносно (рис. 3.1, 3.2).

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 3.1. Коробчаті графіки рівню інсуліну у хворих на артеріальну гіпертензію в залежності від генотипу при дослідженні поліморфізму I/D гена АПФ

Рис. 3.2. Коробчаті графіки HbA1c у хворих на артеріальну гіпертензію в залежності від генотипу при дослідженні поліморфізму I/D гена АПФ

Тобто, погіршення показників вуглеводного обміну - інсуліну та HbA1c у пацієнтів з АГ та генотипами ID та DD поліморфізму I/D гена АПФ може свідчити про несприятливий прогноз щодо розвитку подальшого ЦД 2-го типу за наявності носійства D-алелю гена АПФ.

За результатами обстеження хворих другої групи отримані наступні достовірні розбіжності між вивчаємими показниками та генотипами I/D поліморфізму гена АПФ, що приведені в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3. Порівняльна характеристика вивчаємих показників, Ме (Q25-Q75) та достовірність розбіжностей (р) між ними у хворих 2-ї групи

Показник

Генотипи

p (Kruskal-Wallis ANOVA)

ID

DD

II

САТ,мм рт.ст.

170,00 (142,00-188,00)

145,00 (140,00-160,00)

146,00 (141,00-158,00

,0000

ДАТ, мм рт.ст.

102,00 (93,00-108,00)

94,00 (90,00-100,00)

96,00 (93,00-98,00)

,0001

ІМТ, кг/мІ

31 (26,3-34,9)

25 (23,5-31,5)

28,8 (26-30)

,0100

Інсулін, мкОД/мл

10 (8,4-15,2)

8,4 (8,1 - 9,2)

9,9 (9,7- 11,2)

,0209

Тобто, в групі хворих на АГ та ЦД 2-го типу більш вищі значення САТ, ДАТ, ІМТ та інсуліну спостерігалися у хворих з генотипами ID та DD поліморфізму I/D гена АПФ, що підтверджує взаємообтяжувальний характер перебігу АГ, що асоціюється з ЦД 2-го типу.

З метою встановлення можливих взаємозв'язків між вивчаємими показниками, нами проведено кореляційний аналіз. Всі статистично значимі кореляційні зв'язки, що виявилися в процесі цього аналізу у хворих з генотипом ID гена АПФ, продемонстровано в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4. Кореляційна матриця вивчаємих показників у хворих на АГ з генотипом ID поліморфізму I/D гена АПФ

Вивчаємий показник/ Коефіцієнт кореляції R, р

Маса тіла

САТ

ДАТ

ІМТ

Глюкоза

Інсулін

НОМА

Маса тіла

1

0,56 0,000

0,55 0,000

0,76 0,000

0,04 0,6685

-0,04 0,6428

-0,05 0,6188

САТ

0,56 0,000

1

0,94 0,000

0,78 0,000

0,25 0,0169

0,3 0,004

0,29 0,004

ДАТ

0,55 0,000

0,94 0,000

1

0,77 0,000

0,27 0,008

0,4 0,000

0,4 0,000

ІМТ

0,76 0,000

0,78 0,000

0,77 0,000

1

0,38 0,000

0,14 0,158

0,21 0,044

Глюкоза

0,04 0,6685

0,25 0,016

0,28 0,008

0,38 0,000

1

0,5 0,000

0,77 0,000

Інсулін

-0,04 0,6428

0,3 0,004

0,4 0,000

0,14 0,158

0,5 0,000

1

0,89 0,000

НОМА

-0,05 0,6188

0,29 0,004

0,4 0,000

0,21 0,044

0,77 0,000

0,89 0,000

1

Так, в ході кореляційного аналізу у хворих 1-ї групи з генотипом ID поліморфізму гена АПФ встановлено достовірну позитивну залежність між ІМТ та рівнями САТ, ДАТ. Також позитивний кореляційний зв'язок спостерігався між рівнем ДАТ та НОМА, ІМТ, рівнем інсуліну, що вказує на взаємообтяжувальний характер перебігу АГ, що асоціюється з ЦД 2-го типу.

У хворих на АГ з генотипом DD поліморфізму гена АПФ виявлено наступні кореляційні зв'язки, що наведені в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5. Кореляційна матриця вивчаємих показників у хворих на АГ з генотипом DD поліморфізму I/D гена АПФ

Вивчаємий показник/ Коефіцієнт кореляції R, р

Маса тіла

САТ

ДАТ

ІМТ

Глюкоза

Інсулін

НОМА

Маса тіла

1

0,77 0,000

0,8 0,000

0,77 0,000

0,16 0,136

-0,26 0,011

-0,2 0,100

САТ

0,77 0,000

1

0,84 0,000

0,84 0,000

0,2 0,55

-0,11 0,279

-0,05 0,621

ДАТ

0,8 0,000

0,84 0,000

1

0,83 0,000

0,13 0,216

0,13 0,216

-0,07 0,501

ІМТ

0,77 0,000

0,84 0,000

0,83 0,000

1

-0,08 0,443

-0,33 0,001

-0,31 0,003

Глюкоза

0,16 0,136

0,2 0,55

0,13 0,216

-0,08 0,443

1

0,3 0,004

0,6 0,000

Інсулін

-0,26 0,011

-0,11 0,279

0,13 0,216

-0,33 0,001

0,3 0,004

1

0,89 0,000

НОМА

-0,2 0,100

-0,05 0,621

-0,07 0,501

-0,31 0,003

0,6 0,000

0,89 0,000

1

Також, ми проаналізували кореляційні зв'язки у хворих на АГ з проявом генотипу II поліморфізму гена АПФ,але достовірних зв'язків не виявлено.

У хворих 2-ї групи найбільш значимими виявилися позитивні кореляційні зв'язки між показниками маси тіла та рівнями САТ, ДАТ (r=0,64; p<0,05 та r=0,7; p<0,05 відносно) на тлі прояву генотипу ID поліморфізму гену АПФ, що свідчить про посилення перебігу АГ при наявності ЦД 2-го типу. Інші кореляції між вивчаємими показниками у хворих цієї групи не виявили достовірних розбіжностей.

У зв'язку з тим, що збільшення ІМТ сприяє розвитку глюкометаболічних порушень, зокрема у хворих на АГ, ми розділили всіх обстежених хворих на АГ в залежності від значення ІМТ на дві групи: першу становили 30 пацієнтів з нормальною масою тіла (ІМТ 25 кг/мІ), другу - 99 пацієнтів з підвищеною масою тіла (ІМТ 25 кг/мІ). Контрольну групу становили 10 практично здорових осіб.

Під час проведення аналізу показників периферичної гемодинаміки з'ясовано, що середні значення САТ та ДАТ у пацієнтів 2-ї групи достовірно перевищують аналогічні у хворих 1-ї групи.

Пацієнти також відрізнялися по наявності супутнього ЦД 2-го типу та предіабету. Так, в першій групі з 30-ти хворих спостерігалося 9 пацієнтів з предіабетом (30%), та 8 (26,7%) з ЦД 2-го типу. В другій групі також було діагностовано ЦД 2-го типу у 22 (22,2%) хворих та предіабету 30 (30,3%) хворих. Результати порівняльного аналізу показників, що вивчалися наведено у таблиці 3.6.

Таблиця 3.6. Порівняльна характеристика вивчаємих показників, Ме (Q25-Q75) та достовірність розбіжностей (р) між показниками у обстежених хворих (критерій Краскела -Уолліса)

Показники

1 група (n=30) ІМТ 25 кг/мІ

2 група (n=99) ІМТ 25 кг/мІ

Контрольна група

р(Kruskal-Wallis ANOVA)

САТ, мм рт.ст.

142,00 (140,00-144,00)

162,50 (148,00-174,00)

132,50 (130,00-140,00)

0,000

ДАТ, мм рт.ст.

90,00 (90,00 - 94,00)

80,00 (96,00 - 108,00)

80,00 (78,00 - 90,00)

,0000

Глюкоза, ммоль/л

4,7 (4,30 - 5,37)

4,90 (4,39 - 5,49)

4,87 (4,25 - 5,12)

>0,05

Інсулін, мкОД/мл

8,54 (8,01 - 16,62)

9,06 (7,75 - 13,12)

8,36 (7,56 - 26,45)

>0,05

HbA1c, %

6,97 (4,70 - 7,80)

6,87 (4,90 - 7,40)

5,10 (4,60 - 6,90)

0,0321

Глюкоза2ммоль/л

6,25 (5,96 - 6,60)

6,13 (5,58 - 6,85)

7,28 (7,22 - 7,35)

>0,05

НОМА

2,16 (1,59 - 3,39)

2,27 (1,64 - 3,02)

1,66 (1,39 - 6,26)

>0,05

Примітка. Глюкоза 2 - показник рівня глюкози після тесту навантаження.

В ході аналізу глікемічного профілю в групах з різним ІМТ встановлено достовірні розбіжності між рівнями HbA1c . Медіана цього показника становила 6,97 та 6,87 в першій та другій групах відносно.

В ході вивчення поліморфізму I/D гена АПФ отримані наступні дані. У хворих 1-ї групи виявлено 3 генотипи: ID - 10 (33,4%) пацієнтів, DD - 17(56,6%) пацієнтів та II - 3 (10%) пацієнта. У хворих другої групи отримано наступний розподіл по генотипах: ID - 47 (47,5%) пацієнтів, DD - 35(35,4%) пацієнтів та II - 17 (17,1%) пацієнтів. Тобто, в обох групах хворих на АГ достовірно більш значна кількість осіб є носіями D-алелю з проявами генотипів ID та DD (p=,03821), що збігається з результатами багатьох досліджень.

Під час проведення аналізу поліморфізму А1166С гена AGTR1 в 2-й групі з'ясована достовірно вища частота гетерозиготного варіанту (генотип АС) - у 71 (71,7%) хворих (p=,00748). Мутантного гомозиготного типу (генотип СС) не було виявлено в обох групах. Дані результатів визначення типу поліморфізму А1166С гена AGTR1 в обох групах наведені на рис. 3.3.

Рис. 3.3. Розподіл генотипів за результатами визначення типу поліморфізму А1166С гена AGTR1 по групах

Отримані дані узгоджуються з даними літератури, що поліморфізм А1166С гена AGTR1 має зв'язок з розвитком та поширеністю АГ, ступенем підвищення АТ, вазоконстрікцією та ІМТ. Окрім цього, звертає на себе увагу, що у нашому дослідженні переважна кількість пацієнтів другої групи, які мають АС генотип поліморфізму А1166С гена AGTR1, також є носіями несприятливого D-алелю поліморфізму гена АПФ. Тому, ми вважаємо необхідним подальше вивчення цих показників у хворих на АГ з метаболічними порушеннями з метою покращення діагностики і встановлення спадкових маркерів розвитку серцево-судинних захворювань.

Як и обговорювалося раніше, подальше вивчення розподілу генотипів поліморфізмів генів РАС ми продовжили у трьох групах: у хворих на АГ, у пацієнтів з АГ та супутнім предіабетом та у хворих на АГ та ЦД 2-го типу. Порівняльний аналіз розподілу частот генотипів поліморфізму I/D гена АПФ показав переважання гетерозигот серед пацієнтів з АГ та наявністю глюкометаболічних порушень - предіабета та ЦД 2-го типу. Крім того, встановлено, що у всіх групах доля носіїв D алеля зустрічається частіше, проте ці відмінності недостовірні. Так, за даними дослідження в групі пациєнтів з АГ був наступний розподіл генотипів поліморфізму гена АПФ: ID-генотип - у 23 осіб (38,33%), DD-генотип - у 25 осіб (41,67%), II-генотип - у 12 осіб (20,0%). В групі хворих на АГ та предіабет встановлено такий розподіл генотипів поліморфізму гену АПФ: ID-генотип - у 21 осіб (53,85%), DD-генотип - у 12 осіб (30,77%), II-генотип - у 6 осіб (15,38%). В групі пацієнтів з АГ та супутнім ЦД 2-го типу виявлено наступний розподіл генотипів поліморфізму гену АПФ: ID-генотип - у 16 осіб (53,4%), DD-генотип - у 10 осіб (33,3%), II-генотип - у 4 осіб (13,3%).

Аналізуючи частоту розподілу генотипів поліморфізму М235Т гена AGT, виявлено достовірне переважання генотипу ТТ у пацієнтів 2-ої та 3-ої груп (р=,01374). Також за результатами нашого дослідження встановлено достовірне переваження кількості пацієнтів, які є носіями Т-алелю гена AGT як в групі пацієнтів з АГ та предіабетом, так і в групі пацієнтів з АГ, що поєднана з ЦД 2-го типу (р=,01346) (рис. 3.4). Відомо, що саме наявність Т-алелю поліморфізму гена AGT має зв'язок з розвитком АГ. Згідно з результатами нашого дослідження можна передбачити, що наявність Т-алелю поліморфізму М235Т гена AGT у хворих на АГ може несприятливо впливати на подальший розвиток порушень вуглеводного обміну, а саме предіабету та ЦД 2-го типу.

Рис. 3.4. Розподіл частоти зустрічаємості Т-алелю поліморфізму М235Т гена ангіотензиногену (AGT) у хворих на АГ в залежності від наявності супутнього предіабету, ЦД 2-го типу та в групі контролю

Примітка: К - група контролю, АГ - група з АГ, Д - група з АГ та ЦД 2-го типу, ПД - група з АГ та предіабетом.

За даними літератури, багато дослідників виявляють взаємозв'язок ТТ-генотипу поліморфізму М235Т гена AGT з більшою вірогідністю розвитку АГ, вищими цифрами артеріального тиску та вищим рівнем концентрації АПФ. Крім того, ще в одному дослідженні поліморфізму М235Т було продемонстровано, що наявність одного або двох Т-алелей приводить до значного підвищення рівня АТ II, який у свою чергу здатний запускати каскад запальних реакцій, що приводять до різних порушень. За даними клінічної картини у пацієнтів з АГ 2-ої і 3-ої груп слід зазначити, що на тлі переважання носійства Т-аллеля поліморфізму М235Т гена ангіотензиногена наголошується достовірне підвищення таких показників як САТ, ДАТ та ЧСС в порівнянні з пацієнтами 1-ої групи. Така динаміка змін основних показників АГ може свідчити про важчу течію у пацієнтів з предіабетом і ЦД 2-го типу.

Згідно з результатами аналізу розподілу генотипів поліморфізму Т174М в групах ми отримали наступні дані: в групі хворих на АГ спостерігався наступний розподіл генотипів: ТТ-генотип - у 26 осіб (43,33%), ТМ-генотип - у 34 осіб (56,67%); в групі хворих на АГ та предіабет виявлено: ТТ-генотип - у 15 осіб (38,46%), ТМ-генотип - у 24 осіб (61,54%); тоді як в групі хворих на АГ та ЦД 2 типу реєстрували однаковий розподіл генотипів: ТТ-генотип - у 15 осіб (50,0%), ТМ-генотип - у 15 осіб (50,0%).

В ході аналізу розподілу генотипів поліморфізму А1166С гена AGTR1 ми виявили достовірне переважання генотипу АС у всіх 3-х групах (47 (78,4%), 21 (53,85%) та 20 (66,67%) відносно; р=,00373).

4. Рівень інтерлейкіну-18 та інтерлейкіну-10 при артеріальній гіпертензії, що асоційована з предіабетом та цукровим діабетом 2 типу

Важливим фактором, за допомогою якого РАС приймає участь в патогенезі АГ, є здатність АТ II викликати розвиток імунної відповіді. АТ II володіє вираженим прозапальним ефектом в судинній стінці, сприяючи продукції прозапальних цитокінів, розвитку ендотеліальної дисфункції. Крім цього, відомо, що запалення займає важливу роль серед передбачуванних чинників розвитку не тільки АГ, але й ЦД 2-го типу. Відомо, що активність деяких прозапальних інтерлейкінів, зокрема ІЛ-18, відіграють несприятливу роль у розвитку ЦД 2-го типу, тоді як протизапальні цитокіна, а саме ІЛ-10 можуть надавати захисну дію. Тому, ми вивчили плазматичний вміст прозапального цитокіну - ІЛ-18 та протизапального цитокіну - ІЛ-10 у зв'язку з антропометричними, гемодінамічними показниками, показниками вуглеводного обміну, варіантами розподілу генотипів поліморфізмів генів РАС у хворих на АГ в залежності від наявності чи відсутності глюкометаболічних порушень - предіабету, ЦД 2-го типу.

За результатами нашого дослідження рівні цитокінів значно змінюються у всіх хворих на АГ залежно від наявності ЦД 2-го типу. В обох групах показники ІЛ-18 та ІЛ-10 вище ніж у контрольної групи (0 - на графіках). Так, при аналізі ІЛ-18 медіана цього цитокіну у хворих першої (хворі на АГ) та другої групи (хворі на АГ з супутнім ЦД 2-го типу) становила відповідно 177 (172,0-175,0) пг/мл та 170 (149,0-203,0)пг/мл (р<0,05) (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Коробчаті графіки рівню ІЛ-18 у хворих на артеріальну гіпертензію в залежності від наявності цукрового діабету 2-го типу

При дослідженні ІЛ-10 медіани у хворих першої групи та у хворих 2-ї групи становили відповідно 90,25 (88,3-90,7) пг/мл та 77,4 (75,5-79,3) пг/мл (p<0,05) (рис.4.2).

Тобто, згідно отриманих даних, спостерігається значне підвищення рівнів ІЛ-18 та ІЛ-10 у хворих на АГ, порівняно із здоровими особами, що може свідчити про участь імунозапалення у патогенезі АГ. Однак, у групи хворих на АГ в поєднанні з ЦД 2-готипу на фоні підвищення рівня прозапального цитокіна - ІЛ-18, відмічається, що рівень протизапального цитокіна - ІЛ-10 значно зменшується. Тобто, цитокіновий профіль у хворих на АГ, що асоційована з ЦД 2-го типу зміщена у бік прозапальної ланки.

Рис. 4.2. Коробчаті графіки рівню ІЛ-10 у хворих на артеріальну гіпертензію в залежності від наявності цукрового діабету 2-го типу

Дуже цікавим виявилося те, що в ході аналізу рівня ІЛ-10 у хворих на АГ та супутній предіабет спостерігалося збільшення його рівня з послідуючим різким зниженням у хворих на АГ та ЦД 2-го типу. Так, медіана ІЛ-10 у хворих на АГ та супутній предіабет складала - 90,80 (90,6-91,1) пг/мл (p<0,05). Разом з цим, медіана ІЛ-18 в групі хворих на АГ та предіабет складала 170,0 (172,0-185,0) пг/мл (p<0,05). Тобто, достовірне збільшення продукції прозапального цитокіну - ІЛ-18 спостерігалося в усіх трьох групах порівняно з групою контролю (рис. 4.3).

Рис. 4.3. Плазматичний вміст ІЛ-18, ІЛ-10 у обстежених пацієнтів з АГ в залежності від наявності предіабету, ЦД 2-го типу та осіб групи контролю

Таким чином, збільшення рівню прозапального ІЛ-10 у хворих на АГ та предіабет на фоні зростання прозапального цитокіну - ІЛ-18 може розглядатися як проективна реакція та бути раннім діагностичним маркером розвитку глюкометаболічних порушень у хворих на АГ.

Результати порівняльного аналізу всіх показників, що вивчалися у обстежених хворих на АГ в залежності від наявності предіабету чи ЦД 2-го типу та у осіб контрольної групи наведено у таблиці 4.1.

Таблиця 4.1. Порівняльна характеристика вивчаємих показників, Ме (Q25-Q75) та достовірність розбіжностей (р) між показниками у обстежених хворих (критерій Манна-Уїтні)

Показники

1 група АГ та предіабет

2 група АГ та ЦД 2 типу

Контрольна група

Р (за критерієм Мана-Уїтні)

САТ, мм рт.ст.

156,00 (144,00-170,00)

154,00 (144,00 -172,00)

132,50 (130,00-140,00)

,0000

ДАТ, мм рт.ст.

98,00 (94,00-108,00)

98,00 (92,00-108,00)

80,00 (78,00 - 90,00)

,0000

Глюкоза, ммоль/л

4,90 (4,30 - 5,37)

4,77 (4,39 - 5,36)

4,87 (4,25 - 5,32)

>0,05

Інсулін, мкОД/мл

8,79 (7,70 - 13,59)

8,61 (7,78 - 10,00)

11,07 (8,46 - 26,45)

0,0262

HbA1c, %

6,77 (4,80 - 7,75)

6,32 (4,90 - 7,30)

5,35 (4,90 - 6,93)

>0,05

НОМА

2,07 (1,56 - 3,02)

2,08 (1,62 - 2,98)

2,44 (1,59 - 6,26)

>0,05

ІЛ-10, пг/мл

90,80 (88,50 - 90,80)

77,40 (75,50 - 93,30)

61,75 (61,30 - 62,40)

0,000

ІЛ-18, пг/мл

177,00 (170,00-184,00)

170,00 (149,00 -203,00)

139,00 (130,00-140,00)

0,0000

При проведенні кореляційного аналізу щодо плазматичних рівнів ІЛ-18 та ІЛ-10 достовірних взаємозв'язків з показниками, що аналізувалися не було виявлено у групі хворих на АГ.

В групі хворих на АГ та супутнім предіабетом виявлено наступні кореляційні зв'язки між ІЛ-18, ІЛ-10 та вивчаємими показниками, які наведені в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2. Кореляційна матриця взаємозв'язку ІЛ-18, ІЛ-10 та вивчаємих показників в групі хворих на АГ та супутній предіабет

Вивчає мий показник/ Коефіцієнт кореляції R, р

ІЛ-18

ІЛ-10

Вік

0,54 0,000

0,3 0,06446

Маса тіла

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены