Рефлексотерапія

Прискорення венозного стоку та збільшення артеріального кровообігу призводить до збільшення систолічного об'єму крові. Масаж грудної клітки викликає брадикардію, нормалізує ритм дихання, збільшує його глибину та вентиляцію альвеол, що знаходяться в фізіологічному ателектазі.

Механічна дія на симпатичні нервові волокна призводить до активації адаптаційно-трофічної функції симпатичної нервової системи, відновленню екскреції гормонів наднирниками, щитовидною залозою і гонадами. Катехоламіни, що виділяються наднирниками, стимулюють катаболічні процеси в організмі, сприяють підвищенню резистентності та стимуляції іммуногенезу. Підвищується діурез і виведення з сечею надлишків хлориду натрію та продуктів метаболізму, токсинів.

Деформації шкіри, мязів, зв'язок, внутрішніх органів, що виникають при масажі, стимулюють закладені у них механорецептори. Їх подразнення спричиняє виникнення імпульсного потоку, котрий по механосенсорним аферентним шляхам поступає в центральну нервову систему, де і формується у відповідь саногенетична реакція різних органів та систем організму. Активація соматосесорної зони кори призводить до підсилення гальмівних процесів у корі головного мозку, які розвиваються за механізмом негативної зворотної індукції. Формування нового вогнища збудження веде до блокади висхідного аферентного потоку від уражених органів і тканин. Слідом за сеансом масажу зявляється активація центральних регулюючих впливів на внутрішні органи суттєво змінює їх функціональні властивості і режим діяльності, сприяє зменшенню втоми і підвищенню працездатності.

При сегментарно-рефлекторному вакуумному масажі діють на біологічно активні зони організму і фізіологічні ефекти механічного впливу на рецепторні поля проявляються в органах і тканинах метамерів, що зазнали впливу, чи рефлекторно з ними пов'язаних.

У випадку локальної дії вакуумного подразнення на ТА, яка триває довший час (5-10 хв.) утворюється також локальна дрібновогнищева гематома, як за рахунок діапедезу, так і внаслідок травматизації дрібних судин шкіри. Процес локального асептичного запалення, що супроводжує розсмоктування гематоми, сприяє пролонгації подразнення рецепторів ТА. Інколи для підсилення зазначеного ефекту перед накладанням банок шкіру в зоні ТА пробивають у декількох місцях товстою голкою чи молоточком для БПА.

Методика вакуумпунктури.

Для вакуумпунктури та масажу використовують медичні банки. Шкіру для покращення присмоктування банок, змазують вазеліном, чи іншим нейтральним рідким жиром. На металевий зонд чи пінцет намотують ватний тампон і змочують у спирті, підпалюють його і на 1-2 сек. вводять його у порожнину банки (для розрідження повітря), потім швидко виймають тампон і негайно притуляють банку до обраного місця. Тривалість вакуумпунктури 10-15 хв. Для зняття банки її треба трохи відхилити у бік однією рукою, а іншою біля самого краю банки натиснути на шкіру пальцем.

Для вакуумного масажу найчастіше обирають паравертебральну рефлексогенну зону, де розташовані сегментарні ТА, подразнення яких стимулює саногенетичні процеси не тільки в соматичних а і в вісцеральних структурах, майже в усіх внутрішніх органах за рахунок пожвавлення сегментарних вегетативних рефлекторних реакцій. З чисто технічних міркувань краще проводити вакуумний масаж на ділянках з розвинутими підшкірними тканинами, бо наявність кісткового рельєфу заважає виконуванню масажних рухів. Поставивши 2-4 банки симетрично в паравертебральних ділянках тіла, виконують обережні ковзні рухи вверх і вниз вздовж хребта, по міжреберних проміжках, по поперековій і сідничній ділянках тіла. Тривалість процедури 10-20 хв.

Показання

Функціональні розлади серцево-судинної системи;

Гіпертензійні стани; Головний біль;

Захворювання органів дихання;

Гастралгії; Захворювання органів травлення;

Захворювання органів сечостатевї системи;

Дегенеративно-дистрофічні захворювання хребта та суглобів; Наслідки травм;

Функціональні розлади ендокринної системи;

Функціональні розлади вегетативної нервової ситеми;

Захворювання та наслідки травм нервової системи (спастичний та в'ялий паралічі, церебральний атеросклероз, остаточні прояви порушень мозкового кровообігу)

Захворювання та травми периферичної нервової системи (невралгії, неврити, радикуліти, солярити, діенцефальний синдром).

Протипоказання

Гнійні запальні захворювання різної локалізації;

Гноячкові, грибкові захворювання шкіри в;

Загальний важкий стан пацієнта;

Геморагічні синдроми, підвищена ламкість судин;

Виразкова хвороба шлунку та 12-палої кишки в стадії загострення із загрозою кровотечі.

Поверхнева багатоголкова акупунктура (ПБА)

(Мей-хуа-чжень)

Метод відноситься до фізичних факторів подразнення рецепторів шкіри по типу поверхневого голковколювання. ПБА (подразнення пучком голок, мей-хуа-чжень) застосовують в тих випадках, коли класичне голковколювання протипоказано з деяких причин, наприклад в педіатричній практиці. ПБА може поєднуватися з іншими видами рефлексотерапії, тоді вона застосовується як вступна процедура.

Технічними різновидами багатоголкової поверхневої акупунктури є аплікаційна багатоголкова поверхнева акупунктура (по типу аплікатура Кузнєцова), багатоголкова поверхнева акупунктура молоточком з пучком голок (мей-хуа-чжень), багатоголкова поверхнева акупунктура за допомогою ролера.

Методи поверхневого подразненя шкіри через дермато-вісцеральні рефлекторні звязки впливають на функцію ушкоджених органів. Подразнення тактильних та ноцицептивних рецепторів шкіри активізує ендогенну антиноцицептивну систему, що дає можливість використовувати зазначену методику в комплексному лікування пацієнтів з хронічними больовими синдромами.

Для аплікаційної багатоголкової поверхневої акупунктури використовується аплікатор Кузнєцова який являє собою гнучкі пластини різного розміру з закріпленими на них голками (1-16 шт. на см2довжиною до 10 мм), як варіант використовують пластикові пластини з пластиковими ж гострими голками-пірамідками. Ці голки значно товщі від акупунктурних (діаметр близько 1 мм). Пластини накладають на певні ділянки шкіри і фіксують. Залежно від часу подразнення розвивається збуджуючий, тонізуючий (10-15 хв.), або гальмуючий седативний (20-40 хв.) ефекти. Тиск голок на шкіру можна регулювати через нагнітання повітря в гумову муфту, яка охоплює аплікатор ззовні.

В практиці рефлексотерапії часто застосовують метод мей-хуа-чжень (подразнення спеціальним молоточком з закріпленим на ньому пучком голок). Для цього в головку молоточка закріплено в певному порядку голки в кількості 5, 7, 9, 11 і т.д. Довжина голок 10--15 мм. Тримати молоточок для мей-хуа-чжень потрібно таким чином, щоб вказівний та середній пальці щільно утримували його рукоятку на відстані 1/3 від кінця, а 4--5 пальці притискали до долоні. Удари виконуються тільки за рахунок рухів у променевозапястковому суглобі. У момент удару голки повинні бути перпендикулярними до поверхні шкіри. Поза хворого під час процедури залежить від зони подразнення і має бути максимально зручною, без напруження. Бажан положення лежачи, особливо під час перших сеансів. Перед процедурою шкіру обробляють 700 розчином етилового спирту (після процедури спиртом, чи 5% розчином йоду), головка молоточка з голками повинна бути стерильною.

Ступінь подразнення залежить від декількох факторів: сили та швидкості удару, частоти, тривалості дії на певну зону, чи ТА, кількості ТА (або загальної плоші та топографії зони дії), а також від стану хворого, його віку, статі і особливостей індивідуальної реактивності. У дітей та ослаблених хворих треба проводити подразнення легкого та середнього ступеня.

В залежності від ступеня подразнення розрізняють:

Слабка стимуляція - сила ударів незначна, хворий не відчуває болю, після процедури на шкірі залишається нестійка еритема, площа впливу невелика, частота 30--60 за хв., тривалість сеансу - декілька хвилин. Показана при синдромах "пустоти" викликаних фактором "холоду";

Стимуляція середньої сили - сила ударів більша, хворий відчуває незначний біль під час процедури, після сеансу біль зникає, але залишається стійка гіперемія, площа впливу збільшена, частота ударів 70--90 за хв., тривалість сеансу 5--7 хв. Показана при синдромах "напівповерхневий-напіввнутрішній", коли у хворого одночасно присутні симптоми холоду та жару в різних частинах тіла (холодні кисті - гарячі стопи, в лівій частині тіла відчувається холод, а в правій - жар);

Сильна стимуляція - сильні удари, хворий відчуває виражений біль підчас процедури, але на терпимий, на місті впливу залишаються стійка підвищена гіперемія та петехіальні крововиливи, площа впливу мала, тривалість та частота залежать від конкретних обставин. Показана при синдромах "повноти" та "жару".

В гострих випадках проводять від 2--3 сеансів на день до одного і загальна кількість - до 5--7 сеансів на курс лікування. В хронічних випадках сеанси повторюють через 1--3 доби і курс містить 10--15 сеансів.

Вплив методом мей-хуа-чжень використовують за двома методиками: по акупунктурних точках (на основі системи каналів Цзін-ло) або по зонах та областях (відповідно сегментарній іннервації). Показано, що ефективність обох підходів досить велика.

Зональний підхід до багатоголкової поверхневої акупунктури.

Тіло людини розділено на сім областей (голова та обличчя, шия, верхні кінцівки, нижні кінцівки, поверхня грудей, поверхня живота, поверхня спини) кожна з яких поділена на певну кількість зон.

Зональний вплив поділяють на 5 етапів:

Подразнення загального характеру (підготовка до подальшого вузькоспрямованого впливу) протягом кількох хвилин до гіперемії вздовж хребта;

Сегментарний вплив - додаткове, більш інтенсивне протягом декількох хвилин подразнення сегментів хребта відповідних локалізації патологічного вогнища (патологія верхніх кінцівок - шийний відділ; органів грудної порожнини - С3--Th7; органів черевної порожнини від Th5 до попереково-крижового; органів малого тазу та нижні кінцівки - попереково-крижовий відділ); Див. Табл. 5 та 6.

Обробка болючих при пальпації точок в ділянках остистих відростків хребців по 1--2 хвилині;

Вплив на зони Зарїна-Геда і на локальні больові зони («де болить, туди впливаємо»); тут використовують слабку та середню стимуляцію;

Додаткове подразнення для усунення якихось додаткових скарг.

Кожен раз лікування починають із здорової сторони і переходять на хвору. На відміну від класичного масажу на кінцівках мей-хуа-чжень направляють від проксимальних частин до дистальних.

ПБА використовують самостійно або в комплексі з іншими методами рефлексотерапії.

Протипоказанням до ПБА є геморагічні діатези, захворювання шкіри в ділянці впливу.

Електрорефлексотерапія

Різновид рефлексотерапії коли дія на ТА здійснюється електричним струмом, отримала назву електропунктури та електроакупунктури (глибока стимуляція через введені в ТА металеві голки).

Електрична стимуляція в рефлексотерапії є доцільною насамперед через можливість дії на інформаційні регуляторні процеси в організмі, які опосередковуються нервовою системою, оскільки електричний струм малої напруги і величини може вважатися за фізіологічно адекватний подразник нервових структур. Крім того, при проходженні електричного струму через зону ТА відбувається ефективне подразнення рецепторних структур навіть якщо місце накладення електродів визначено не зовсім точно, що забезпечує більшу ефективність процедури порівняно з більш вимогливою до майстерності лікаря акупунктурою.

Електропровідність окремих шарів тканин, що лежать під електродами різна. Електроопір шкіри на декілька порядків перевищує опір внутрішніх тканин. Основною перешкодою для проходження струму є роговий шар епідермісу, товщина якого коливається на різних ділянках шкіри від 30-50 мкм до декількох міліметрів. Тому при електропунктурі опір шкіри можна вважати визначальним для всього ланцюга.

Проникнення електричного струму у живі тканини змінює їх електричний опір. При підвищенні напруги опір тканин зменшується, причому цей процес випереджує підвищення напруги. При певному значенні напруги, коли значення опору шкіри наближується до нуля, можлива ситуація електричного пробою, тобто сила струму різко зростає при незмінній напрузі. Це призводить до ушкодження шкіри, що є вкрай небажано. Як правило, пробій шкіри наступає при напрузі 10-50 В. Крім того, за законом Джоуля - Ленца, при проходженні струму у тканинах виділяється тепло. Тканини під електродами нагріваються. При тривалій хід струму великої щільності може наступити тепловий пробій шкіри, коли організм не спроможний компенсувати локальне підвищення температури. Встановлено, що небезпека теплового пробою зявляється при щільності струму вище за 10 А/см2. Тому крім міркувань фізіологічної ефективності при встановленні параметрів електростимуляції враховують і питання безпеки для здоровя хворого. У серійних апаратах "Еліта", "Рампа", "Рефлекс", "Z" та ін. напруга на виході не перевищує 10-12 В. Використовується як постійний (гальванічний) струм, так і змінний і імпульсний струми. Подразнююча дія імпульсного струму залежить від амплітуди, тривалості і форми імпульсу. При суттєвому зменшенні тривалості стумула порогове значення його інтенсивності починає збільшуватись; дуже короткими імпульсами збудження взагалі не можна викликати. Це справедливо для всіх електрзбудливих тканин. Для оптимального збудження тканини, що стимулюється, передній фронт електричного імпульсу повинен здійматися круто, щоб не втрачати своєї подразнюючої дії. Найбільш ефективні імпульси прямокутної форми, імпульси, що за формою нагадують потенціал дії, дещо менш ефективні імпульси списоподібної форми.

Черезшкірна електронейростимуляція (ЧЕНС)

ЧЕНС - виникла в середині 60-х років після нейрофізіологічного та гістологічного доведення теорії "ворітного контролю болю" (Wall & Melzak, 1965). ЧЕНС використовується для знеболення в амбулаторних умовах та стаціонарі. Існують дві методики ЧЕНС. В обох випадках використовується імпульсне подразнення, за формою імпульси можуть бути різними: біполярний асиметричний імпульс за формою близький до потенціалу дії, короткі прямокутні імпульси тривалістю близько 1 мс. та ін.

1 методика - високочастотна ЧЕНС. Стимулюються переважно товсті мієлінізовані аферентні A, A і B волокна (їх робоча частота дорівнює приблизно 100 Гц, цими волокнами передається екстероцептивна та пропріоцептивна соматична інформація), з частотою 100 Гц, скважністю 100 мс та силою струму, що викликає відчуття легкої вібрації і анестезії (NB! стимуляція не повинна викликати у пацієнта будь яких неприємних відчуттів). Електроди розташовують проксимальніше (активний електрод) та дистальніше (пасивний електрод) патологічного вогнища (необхідно забезпечити їх щільний контакт із шкірою). Тривалість сеансу коливається від 10-15 хв до 30--40 хв. В гострих випадках сеанси стимуляції повторюють 5--6 раз на добу. В хронічних випадках сеанси проводять через день, тривалість стимуляції 30--40 хв. Аналгетичний ефект розвивається швидко (через 2--3 хв стимуляції і триває до 3--4 годин (зумовлений рефлекторними механізмами на рівні сегментарного апарату спинного мозку).

2 методика - низькочастотна (електропунктуроподібна) ЧЕНС. Стимулюють переважно тонкі безмієлінові A і C волокна, що проводять ноцицептину імпульсацію з частотою до 10 Гц. Електроди розміщують подалі від місця болю, щоб на сегментарному рівні не відбулась сумація больових імпульсів від ЧЕНС та патологічного вогнища (тобто електроди розміщують в інших дерматомах). Можна розташовувати електроди над ТА обраними за правилами класичної акупунктури. Стимуляція проводиться з частотою 10 Гц, скважністю до 1 мс, сила струму повинна викликати у пацієнта певні відчуття (поколювання, припікання). Тривалість сеансу 20--40 хв. Аналгетичний ефект розвивається повільно але утримується протягом 10--12 годин (нейрогуморальний механізм аналгезії).

Досить часто обидві методики послідовно використовують під час сеансу: перша забезпечує швидку аналгезію, а друга методика забезпечує тривалість аналгезії.

На кожному сеансі можна обробляти 3--4 зони стимуляції (див. табл. 8).

Стимуляція шкірних зон голови, шиї, рук потребує менше часу , зон попереку, сідниць, ніг - більше.

Протипоказання до використання ЧЕНС:

Вік менше одного року та більше 75 років;

Гострий інфаркт міокарда і 6 міс після нього;

Стан алкогольного та наркотичного сп'яніння;

Судомні припадки в анамнезі;

Штучний водій ритму серця у пацієнта;

Психогенний біль при численній локалізації болю.

Електропунктура

Для електростимуляції рецепторного апарату ТА використовують як постійний гальванічний струм, так і змінний і імпульсний струми. При стимуляції ТА постійним струмом сила струму лежить в межах десятків до сотні мікроампер (обумовлена суб'єктивними відчуттями хворого), тривалість процедури при незмінній полярності електродів обмежують 3-5 хв. В іншому випадку можлива електрокоагуляція тканин під електродами, а при електропунктурі і корозія голок. Постійний струм можна застосовувати без зміни полярності і до 30 хв. але за умови мінімальної сили струму (1-10 мкА). У зв'язку з можливістю електрокоагуляції а також з огляду на адаптацію організму до подразнення і зменшення ефективності лікувальної дії, останнім часом частіше використовують стимулятори постійного струму з ручним або автоматичним регулюванням зміни полярності через певні проміжки часу (1-60 с).

Для стимуляції ТА імпульсним струмом використовують ті ж апарати, що і для ЧЕНС-терапії. Але вибір оптимальної частоти імпульсів для електропунктури вимагає більш детального розгляду. Підбираючи частоту, слід зважати на лабільність тих чи інших електрозбудливих тканин. Так нервовий стовбур спроможний відтворити до 500 імпульсів/сек. Згідно з ритмом подразнення. Рухові нервові закінчення - до 150. Мяз сам по собі (після кураризації) до 250 імп./сек. З цього видно що, наприклад, при периферійному парезі чи паралічі високочастотні імпульси у 150-500 Гц є позамежними. В інших випадках вибір частоти електричних сигналів проводиться з урахуванням ритму роботи органа, на який спрямовано вплив. Наприклад, при лікуванні функціональних захворювань нервової системи треба пам'ятати, що основним ЕЕГ ритмом є -ритм, частота якого 8-12 Гц, і добирати лікувальну частоту доцільно у цьому діапазоні. Коли оптимальна частота невідома, краще застосувати частоту 10 Гц, яка відповідає спонтанній частоті коливань електромагнітного поля здорової людини.

В кожному випадку параметри електростимуляції підбирають стисло індивідуально.

Функціональна електоміостимуляція

Феномен електростимуляції скорочення мязів був відкритий іще наприкінці XVIII ст. L. Galvani та A. Volta (1791). У XIX ст. із винайденням гальванометра було відкрито існування різності потенціалу між внутрішніми шарами розрізаного м'яза (-) та його неушкодженою поверхнею (+).

Локальна фарадизація тієї чи іншої тканини призводить до стимуляції її фізіологічного відгуку (мяз - скорочується, залоза - виробляє секрет і т.п.). Виявилося, що електроміостимуляція (ЕМС) при підведенні стимулюючого струму через рухові точки (місця вступу нерву у мяз) є більш ефективною, аніж при підведенні струму через нерв. Катод (-) стимулює, анод (+) гальмує фізіологічну дію електростимуляції.

Ерб (1882) відкрив ефект звикання органів та тканин до стимуляції монотонно спрямованими імпульсами і закликав до периодичної зміни напрямку постійного струму, силу та ритм скорочень мязів при ЕМС. Сила струму повинна бути такою, щоб викликати міцні але не болючі скорочення мязів.

Тривалий ефект ЕМС ("каталітична дія"): покращення кровопостачання та лимфоциркуляції, оптимізація вегетативного тонусу в органі, що зазнав ЕМС.

Розвиток електротехніки у ХІХ-ХХ ст. обумовив прогрес методики ЕМС. Надмірне стимуляційне навантаження спричиняє зменшення сили та маси мязів, небажані гістологічні зміни у тканинах. При правильному дозуванні та навантаженні після сеансу ЕМС нерв залишається більш збудливим до подразнень різного роду, у тому числі фізіологічних. Спостерігаються позитивні біохімічні та гістологічні зміни, покращення довільної скорочуваності та ін. Але в літературі з ЕМС накопичилося багато специфічної термінології. Вивчаючи фізіологічну дію чергового нового пристрою до ЕМС, лікарі та науковці впроваджували нові терміни для опису параметрів стимулюючого струму, та відгукових реакцій організму на нього. Тому зараз є нагальна потреба у єдиній термінології для ЕМС.

Форма імпульсів.

Найбільш ефективною і природною є форма, що нагадує потенціал дії нервового волокна, тобто біполярний асиметричний потенціал із високо амплітудним швидким фронтом збудження та експоненційним спадом і повільною компенсаторною фазою протилежної спрямованості. Чим коротший імпульс - тим менш болючі відчуття у пацієнта.

Сумарний електричний опір живих тканин (імпеданс) має активну та ємкісну складові (їх величини змінюються нелінійно). Індукційного опору у живих об'єктах не знайдено. При підведенні до живих структур ЕРС (електрорушійна сила) утворюються активні електричні ланцюги із наявністю внутрішньої ЕРС.

Скорочення мязового волокна.

Фаза скорочення завжди коротша за фазу розслаблення (подовшення) приблизно у 2 рази. (Тобто свердловинність = 3.) У різних за структурою мязів вона коливається від 7,5 до 150 мс. При втомлені фаза розслаблення стає більш тривалою.

У здорових організмів у природних умовах довільні поодинокі імпульси стимуляції скорочення мязу не викликають. Потрібна серія імпульсів за певний проміжок часу, щоб мяз скоротився. Причому другійий імпульс повинен надійти до закінчення фази розслаблення волокна, тобто потрібна сумація скорочень. Коли частота стимулюючих імпульсів сягає великих граничних значень (10 - 15 кГц), спостерігається повний (гладкий) тетанус. На практиці використовують частоти дещо більші за граничні для гладкого тетануса, бо при цьому швидкість скорочення мязу зростає.

При частоті стимуляції, що дає неповний тетанус пацієнт відчуває "вібрацію", коливання мязових волокон.

Сила скорочення залежить від площі електродів. Вона пропорційна щільності струму. Тобто, чим менша площа електродів при тому ж струмі, тим сильніші скорочення.

По суті ЕМС це низькочастотна імпульсна стимуляція нервово-мязових структур, переважно скелетної мускулатури. Індукційна котушка дає біполярні асиметричні імпульсні сигнали з нульовою постійною складовою.

Методика ЕМС.

При біоактивній техніці ЕС обидва електроди однакової площини накладають на мяз, що підлягає стимуляції, чи на групу мязів, впоперек ходу мязевих волокон. Перед накладанням електродів, їх чохли або прокладки змочують фізрозчином (електропровідним гелем) і електроди щільно фіксуються до шкіри. При підведенні стимуляції до ТА застосовують малі за площею електроди.

Електроди не повинні торкатися один до одного.

Шкіра між електродами повинна бути без ушкоджень, на мати на собі розчину електроліту чи гелю.

Фіксація електродів до шкіри має бути щільною (однак без порушень кровообігу тим не менше).

Якщо на шкірі є подряпини, родимі плями та ін. їх ізолюють пластиром. Зручно використовувати електроди на липкій основі.

Електроди накладають на початку і наприкінці мязів (місця переходу сухожилля у мяз), ближче до початку сухожиль. У випадках, коли небажано викликати скорочення мязу (гіпсова іммобілізація, ушкодження суглоба), застосовують поперечну чи перехресну локалізацію електродів.

Тривалість сеансу ЕМС визначається довільно і коливається як правило, від 10 до 30 хвилин. В.Ю.Давиденко дослідив можливість оптимізувати тривалість сеансу ЕМС за динамікою підвищення температури шкіри над мязом, що стимулюється. При ЕМС температура над мязом підвищується, і коли вона виходить на плато - час припиняти процедуру. Інші методи визначення тривалості процедури є менш інформативними. Оптимальна тривалість сеансу дуже варіює і залежить від віку, статі, генотипу та конституції пацієнта. Середні значення норми придатні для характеристики популяції чи групи пацієнтів, але не для окремої особи. Цікаво що ЕМГ не придатна для визначення початку стомлення мяза при ЕМС. Кількісні прояви фази стомлювання коливаються під час сеансу і остаточне стомлювання, коли вже час закінчувати процедуру, важко визначити.

Субєктивні відчуття втоми не є критерієм для закінчення сеансу ЕМС.

Динамометрія і ЕМГ не є критерієм для визначення оптимального часу процедури.

У кролів в експерименті ЕМС при силі скорочень 90 % від максимуму оптимальна тривалість сеансу 10 хвилин.

У спортсменів, при застосуванні ЕМС для тренування мязів, найкращі результати отримували при ритмі скорочення-розслаблення - 4 с. 1,8 с напруження, 2,2 с розслаблення. І так 300 циклів на сеанс.

Застосування ЕМС з лікувальною метою.

Показання до ЕМС:

Посттравматичні неврити соматичних нервів. Наприклад променевий, серединний, ліктьовий нерви, попереково-крижові та шийно-грудні радикуліти, міозити, розтягнення звязок. Відмічено позитивний вплив ЕМС на перебіг таких захворювань як енцефаліти, ГПМК, стан після травм та операційних втручань на головному мозку. Особливо показана ЕМС при порушенні рухових функцій центрального та периферичного ґенезу, локальні трофічні та вегетативні порушення. В денервованому мязі ЕМС прискорює реінервацію - "периферія стимулює центр".

Протипоказанням може бути повний відрив та перерізання нервових сплетінь з глибокою атрофією мязів і вираженим больовим синдромом.

Курс з 10 сеансів ЕМС по 5-6 разів на тиждень затримує і попереджує атрофію зденервованих мязів. Ще краще 2 рази на день по 30 хвилин сеанси.

Характеристика пристрою для ЕМС "Міоритм 021"

Скважність 2,4.

Сила струму регулюється від 0 до 100 мА.

Частота імпульсів в режимі знеболювання 90 Гц.

Частота імпульсів в режимі стимуляції 284 кГц; 36 кГц; 4,4 кГц.

Частота пачок регулюється в діапазоні 20-110 Гц. Найоптимальніший діапазон регулювання частоти пачок імпульсі 4-100 Гц.

Модуляція амплітудно-частотна синфазна.

Амплітудна конфігурація пачки імпульсів симетрична.

Імпульс біполярний асиметричний з нульовою постійною складовою (це виключає поляризацію і електроліз тканин). Форма збуждувальної частини імпульсу близька до трикутної, тривалість переднього фронту імпульсу менша за 20 мс., спад фронту по експоненті.

Лазеропунктура

Лазеропунктура - застосування оптичних квантових генераторів в рефлексотерапії для опромінення точок акупунктури.

В медицині використовуються потужні (вати) лазери - хірургічні, та лазери малої потужності (мілівати) - терапевтичні.

Існує декілька гіпотез, які пояснюють механізм дії лазерного випромінення на організм: нейрорефлекторна, поглинання, резонансного хвильового поля. Вважається, що найважливішою ланкою в біостимулючих ефектах лазеротерапії є активація ферментів, яка призводить до підсилення біоенергетичних та біосинтетичних процесів в клітинах. Реакція організму на лазерне опромінення спостерігають на всіх рівнях організації:

субклітинному (фотофізичні, фотохімічні реакції в клітині, що призводять до активації ферментних систем);

клітинному (зміна заряду цитолеми, підвищення проліферативної активності тощо);

тканьовому (зміна pH міжклітинної рідини, морфо-функціональної активності, активація мікроциркуляції);

органному (нормалізація функції органу);

системному (формування адаптаційних нервово-рефлекторних та нервово-гуморальних реакцій з активізацією симпатоадреналової та імунної систем).

Клінічні ефекти лазеротерапії: судинорозширяючий; спазмолітичний; знеболюючий; протизапальний; стимуляція репаративних процесів;

імуномоделюючий тощо.

Способи та методики лазерної стимуляції.

За способом доставки лазерного випромінювання розрізняють:

черезшкірне; внутрішньоорганне; внутрішньосудинне; внутрішньотканин на; лазеропунктура.

Також використовують стабільне (нерухоме) та лабільне (сканування лазерним променем, тобто імпульсне) лазерне опромінення. Перше використовують при поверхневій локалізації патологічного процесу, а друге - при глибокій. Крім того розрізняють дистантне (зазор між шкірою та випромінювачем) та контактне (без зазора) опромінення.

Лазеропунктура проводиться у безперервному та імпульсному режимах. Густина потоку потужності випромінення не повинна перевищувати 20 мВт/см2 на корпоральні точки і не більше 10 мВт/см2 на аурикулярні. Виключенням є патологія опорно-рухового апарату дегенеративно-дистрофічного ґенезу, коли густина потоку потужності випромінення може бути збільшена до 30 мВт/см2 на корпоральні точки. Час стимуляції однієї корпоральної точки 10--30 с, а аурикулярної - 5--10 с. Загальна тривалість стимуляції корпоральних точок до 3--4 хв., а для аурикулярних - не більше 1 хв. Протягом одного сеансу обробляють не більше 10--12 точок. Після процедури протягом однієї години можливі коливання артеріального тиску, тому пацієнту рекомендують відпочинок протягом цього часу. У випадках передозування лазерного опромінення (доза більше викликає інгібуючий ефект на тканини, тому загальна площа опромінення на сеанс не повинна перевищувати 400 см2) через 4--5 годин після сеансу спостерігаються слабість, сонливість, запаморочення, підсилення больового синдрому. Сеанси проводять щоденно або чере день.

Найчастіше клінічний ефект проявляється через 5--7 сеансів лазеропунктури, тому курс лікування складається приблизно з 10--15 сеансів. Повторний курс можна призначити через 2 тижні.

Найбільш доцільна лазеропунктура при захворюваннях, щр супроводжуються порушенням нейросудинної трофіки. Нейроциркуляторні розлади, запальні процеси, дегенеративно-дистрофічні захворювання опорно-рухового апарату, ДЦП, неврологічні прояви остеохондрозу хребта, больові синдроми, гіпоталамічні синдроми, інші захворювання нервової системи.

КВЧ - пунктура

Інформаційно-хвильова терапія, КВЧ, або МРТ - використання електромагнітного випромінення низької потужності міліметрового діапазону для опромінення точок акупунктури. Особливістю цього опромінення полягає перш за все в інформаційному впливі на організм.

ІХТ викликає наступні клінічні ефекти: знеболюючий, нормалізація співвідношень деяких видів нейрогуморальних речовин (ендорфіни, енкефаліни, серотонін, АКТГ, кортизон, дофамін, ацетилхолін, рівень глікемії, фосфоліпідів крові), оптимізацію мікроциркуляції, антиспастичний ефект (гладкі мязи), нормалізація біоелектричної активності (мозок, серце), збільшення імунітету, антидепресифна та седативна дія.

Існує декілька гіпотез, які пояснюють механізми дії ІХТ на організм. Припускається, що в організмі існує ендогенне випомінювання мм-діапазону, яке координує роботу клітин, кожний орган має свої частотно-амплитудні параметри цього випромінювання. Патологія органа супроводжується відхиленням цих параметрів від норми. Екзогенне мм-випромінювання, як синхронізатор навязує органу втрачену "здорову" ритміку (порядок) функціонування. Таким чином клінічні ефекти ІХТ зумовлені резонансом між ендогенним випромінюванням міліметрового діапазону (генерується при життєдіяльності клітин) та екзогенним. Це призводить до відновлення нормальної ритмобіологічної організації організму і усунення проявів десинхронозу. Досягнення резонансу супроводжується появою у пацієнта відчуттів загального розслаблення, заспокоєння, передбачених відчуттів у ТА.

ІХТ використовує частоти 50--70 гГц 60--65 гГц (4,6--5,0 мм); 53--54 гГц (5,6--5,7 мм); 42--43 гГц (7,1 мм), з потужністю до 10-20 Вт/см2. Потужність на корпоральні точки до 7 мВт, а на аурикулярні до 5 мВт/см2. Час впливу на одну ТА 10--20 хв, на аурикулярну ТА - 2--5 хв. Тривалість сеансу 20--40 хв (на сеанс беруть до 7 ТА). Сеанси проводяться щодня або через день. Курс лікування складає 10--15 сеансів. Повторити курс можливо через 3--4 місяці.

Переваги ІХТ: 1). Здійснюється принци "лікувати не хворобу, а хворого"; 2). відсутність негативних реакцій.

Передозування: через 4--5 годин після сеансу зявляються слабкість, сонливість, запаморочення, підсилення больового синдрому.

Коригуючий ефект ІХТ здійснюється через ендогенні біологічно активні речовини. Медикаментозна терапія пригнічує їх синтез. Тому одночасне застосування ІХТ і медикаментів може дати негативний результат.

Найбільш виправдано використання КВЧ - пунктури при: виразковій хворобі шлунку та 12-п. кишки; дитячому церебральному паралічу трофічних виразках; цукровому діабеті і діабетичній ангіопатії; асептичному некрозі стегна;хронічних запаленнях внутрішніх органів; функціональних розладах нервової системи; хронічних больових синдромах; різноманітних синдромах імунодефіциту.

Методи рефлексодіагностики

Для встановлення акупунктурного діагнозу, тобто ступеня функціонального дисбалансу (надлишок, не достаток)- окремих меридіанів, внутрішніх органів чи функціональних систем організму, використовуються всі наявні джерела інформації про стан хворого: анамнез, огляд загальні та спеціальні методи обстеження пацієнта. Проводиться діагностична пальпація сегментарних МО та ШУ точок, огляд та зондування аурикулярних акупунктурних зон. З числа специфічно акупунктурних методів діагностики можна рекомендувати для засвоєння наступні.

Аурикулодіагностика

Аурикулодіагностика - донозологічна діагностика за станом мікроакупунктурної системи вушної раковини.

ТА що розташовані на стандартних меридіанах, позамеридіанами представляють собою систему корпоральних ТА. Вони відображують звязок між поверхнею тіла та вісцеральними органами у реальному масштабі 1:1. Але крім того, існують ще так звані мікроакупунктурні системи - МАС. Вони розташовані на окремих ділянках тіла і їх ТА відображають звязок із внутрішніми органами у зменшеному просторовому масштабі.

Принципи функціонування МАС.

Мікроакупунктурні системи (МАС) існують в кожній частині тіла (наприклад МАС вушної раковини, носа, долоней та стоп, райдужної оболонки ока і т.п.);

МАС являють собою голографічну (зменшену за масштабом, але із збереженням пропорцій тіла) обємну репліку загальної анатомії людини;

Властивості точок МАС ідентичні властивостям корпоральних точок (за винятком точок райдужки);

Точки МАС функціонально двонаправлені, їх можна використовувати як для діагностики (вісцеро-соматичні рефлекси), так і для терапії (сомато-вісцеральні рефлекси);

З терапевтичною метою точки МАС повинні застосовуватися у комбінації з точками корпоральної акупунктури.

Кровопостачання вушної раковини забезпечується із зовнішньої сонної артерії через a.temporalis superficialis, a.auricularis posterior; a.occipitalis; a.maxillaris.

Інервація вушної раковини складна і чисельна, це обумовлено ембріологічним походженням вушної раковини з жаберних дуг. Вушна раковина це єдине місце на тілі людини, де гілки стовбурових вегетативних нервів (IX, X) виходять на поверхню шкіри.

Звязок аурикулярних нервів з ретикулярними, гіпоталамічними, таламокортикальними та лімбічними структурами та їх взаємодія з вісцеральними афферентами забезпечує можливість обєктивної аурикулодіагностики.

Використання мікроакупунктурної системи (МАС) вушної раковини значно розширює можливості корпоральної рефлексотерапії. Нерідко стимуляція аурикулярних акупунктурних зон перевищу за ефективністю та швидкістю дію на корпоральні ТА. Вушна раковина це унікальна ділянка поверхні людського тіла. Тільки тут в іннервації шкіри бере участь блукаючий нерв (головний вісцеральний нерв виходить назовні). На передній і задній поверхні вушної раковини розрізняють зони, які відповідають різним органам та системам. Кожна з цих зон, в залежності від представництва в ній різних органів та частин тіла, має різну кількість аурикулярних точок акупункутури (АТА).

У більшості людей (біля 90%) аурикулярні зони рефлекторно зв'язані з різними частинами тіла гомолатерально. Тобто, при наявності больового синдрому справа рекомендується діяти на праве вухо і навпаки, але у ліворуких таке представництво може мати обернуту локалізацію. Тому зрозуміло, що на правій вушній раковині проекційна зона печінки, як і легені, займає більше місця, ніж на лівій. Жовчний міхур та апендикс представлені тільки справа, а підшлункова залоза та селезінка - тільки зліва.

Аурикулодіагностика повинна розпочинатися з детального огляду і вивчення індивідуальних особливостей вушних раковин. У жінок розміри зовнішнього вуха менші, ніж у чоловіків. Форма та розміри вушних раковин підлягають віковим змінам. Різниця між правим та лівим вухом, як правило, значні навіть у практично здорових людей. В кожному конкретному випадку треба звертати особливу увагу на індивідуальні характерні риси анатомічного рельєфу вушної раковини, що є вирішальним у визначенні точної локалізації акупунктурних зон та точок. Інколи детальний огляд може допомогти у діагностиці та виявленні активних зон. При цьому у відповідних зонах виявляються елементи висипу (везікули, папули, розеоли, лусочки, депігментації), рубчики, мацерації, зони гіпіремії, незвичного забарвлення шкіри, підсилення судинного малюнку, кущоподібного росту волосся та ін. Локалізацію виявлених змін співвідносять з вісцеро-соматичною проекцією на вушну раковину і роблять відповідні припущення щодо дисфункції та хворобливого стану тих чи інших органів і систем.

Ідентифікація АТА передбачає виявлення зон больової гіперестезії з допомогою невеликих зондів. Визначення реактивних точок починають, як правило, не з самої болючої зони, яку очікують знайти, а з зони, що знаходиться поблизу неї. Так, якщо очікують знайти болючоюю зони шлунку, то пошук починають із зони стравоходу або печінки із поступовим наближенням до зони шлунку. Знаходження реактивної точки супроводжується, як правило, мимовільними реакціями, що проявляються гримасою болю, здригуванням, заплющуванням повік, зморщуванням лоба, сіпанням голови, переривчастим диханням і т.п., або ж хворий словесно підтверджує її болючість. Знайдену точку мітять розчином фарбника і визначення болючих точок при необхідності продовжують.

Реактивність точок підвищена при гострих захворюваннях і різко вираженому больовому синдромі, при хронічних патологічних процесах точки виявляються важче. Іноді виявляються зони зі зниженою чутливістю до натискування, що свідчить, як правило, про периферичні порушення.

В деяких випадках при натискуванні визначають багато болючих точок, що утруднює вибір зони потрібної для дії. Для відокремлення первинних і вторинних больових точок рекомендується масаж вушної раковини у напрямку знизу вгору (від мочки до верхівки вуха). Після такого масажу вторинні больові точки стають нечутливими, а точки з підвищеною чутливістю, що залишилися, є первинними, такими що дають значний лікувальний ефект при їх стимуляції.

При індикації реактивних зон вушної раковини широко застосовуються різноманітні технічні пристрої, принцип дії яких полягає на вимірюванні електропровідності, яка в зоні реактивної точки, як правило, вища від оточуючих ділянок шкіри. Інколи електропровідність реактивної точки знижена (підвищений опір шкіри). Визначення біофізичних параметрів точок акупунктури відкриває можливості для кількісного визначення їх функціонального стану як з метою діагностики, так і для контролю за ефективністю лікування. В клінічній практиці для підвищення надійності визначення реактивних точок апаратні методи поєднують зі звичайним пресорним визначенням АТА. Хоча локалізувати функціонально ушкоджений орган з допомогою аурикулодіагностики можна досить точно, детальний характер патогенетичних змін і ступінь функціонального дисбалансу у відповідних меридіанах, як правило, визначається іншими методами.

Рис. 3. Систематика аурикулярних зон (ВООЗ, 1987).

Вушна раковина поділяється на 10 зон. Міжнародно визнана локалізація близько 90 аурикулярних ТА.

Таблиця 8. Аурикулярні акупунктурні зони.

№ зони	Міжнародне літерне визначення	Кількість ТА	Анатомічна назва	Проекційна зона
			Англійська	Українська
1.	Н	8	Helix	Завиток	Діафрагма, органи промежини.
2.	SF	6	Scaphoid Fossa	Човен	Верхня кінцівка.
3.	AH	14	Antihelix	Протизавиток	Тулуб з хребетним стовпом, нижня кінцівка
4.	TF	5	Triangular Fossa	Трикутна ямка	Органи статевої системи, малого тазу.
5.	T	6	Tragus	Козелок	Залози внутрішньої секреції.
6.	AT	6	Antitragus	Протикозелок	Органи черепної порожнини, центральна нервова система
7.	IC	10	Inferior Conha	Нижня раковина	Органи грудної порожнини.
8.	SC	11	Superior Conha	Верхня раковина	Органи черевної порожнини.
9.	EL	10	Ear Lobe	Мочка вуха	Обличчя
10.	PS	9	Posterior Surface	Задня поверхня	Задня поверхня тулуба, антигіпертонічна зона.

Більш детальна локалізація аурикулярних ТА надана в додатку 2.

Номенклатура та локалізація стандартних аурикулярних точок.

Аурикулотерапія застосовується більше ніж у 100 країнах світу. Згідно неповної статистики, кількість АТА перевищує 300. Але номенклатура та локалізація точок ще не є уніфікованою. В 1986 р. Всекитайській асоціації акупунктури та прогрівання ВООЗ було доручено підготувати проект міжнародної класифікації АТА. В 1987 р. на засіданні регіональної робочої групи ВООЗ, присвяченого стандартизації акупунктурної номенклатури, було прийнято нову номенклатуру (Рис.3., Табл. 8).

Тест Акабане

Тест Акабане використовується з 1952 р. (техніка ритмічного клювання стандартним джерелом тепла - сигаретою, спеціальною жертовною паличкою - з підрахунком кількості клювань). Тест було вдосконалено чеським лікарем Кайдошем В. (1976); який запропонував техніку постійного прогрівання з визначенням часу появи відчуття пекучого жару у секундах. Зараз існують апарати для тесту Акабане з контактним термоелементом та регулятором температури (Самосюк І.З., Лисенюк В.П., 1991).

Для тестування, як репрезентативні, використовують кінцеві точки 12 головних меридіанів, що розташовані на дистальних фалангах пальців рук та ніг з двох боків.

Отримані результати наносять на меридіанний графік, який прокалібровано рівномірно у секундах, і порівнюють їх, беручи до уваги як відносні коливання термочутливості по меридіанах, так і асиметрію показань для відповідних меридіанів з обох боків. Меридіани, термочутливість яких виходять за межі коридору норми ( 3 сек від середньої величини усіх вимірів), вважаються енергетично розбалансованими.

Лікувальному впливу піддається меридіан з найбільш вираженою термічною гіпоалгією.

Тест Акабане дає інформацію про стан переважно парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи.

Метод Накатані

Метод вперше описав японський лікар I. Nacatani (1950). Ним було знайдено та вивчено феномен зміни електропровідності шкіри в акупунктурних точках меридіанів. За Накатані, будь які зміни у внутрішніх органах проявляються на шкірі у вигляді зміни її електропровідності у точках акупунктури відповідного меридіану. Ці лінії підвищеної електропровідності автор назвав "ріодораку". Обстеживши велику групу хворих та здорових людей, Накатані виявив, що характерні зміни ЕШС в ТА спостерігаються у 9 з 10 хворих на захворювання нирок, а у здорових людей вони не виявляються.

За Накатані, будь-які зміни у внутрішніх органах відбиваються на шкірі, а меридіани ведуть себе як чутливі індикатори цих змін, сигналізуючи про розвиток хвороби, і певною мірою, про її масштаб. В подальшому було визнано, що феномен ріодораку спостерігається не тільки при захворюванні органа, а віддзеркалює і його фізіологічні зміни. Феномен ріодораку пояснюється вісцеро-шкірними симпатичними рефлексами. Відомо, що ЄШС залежить в першу чергу від стану симпатичної частини вегетативної нервової системи, стовбурових структур мозку та ретикулярної формації.

Спочатку для функціональної характеристики того чи іншого меридіана обстежувались всі ТА, що були на ньому, надалі для кожного канала було знайдено найбільш показові, репрезентативні точки. Більшість з них розташовані в ділянці променево-запясткового суглоба та на стопі. Локалізація ТА для вимірювання ЕШС за методом Накатані наведена у табл.

Для вимірювань використовують ланцюг постійного струму силою 200 мкА в режимі замкнутих контактів і напругою 12 В, та "вологий" електрод, яким торкаються перпендикулярно до шкіри в ТА на 3 секунди . Якщо за 3 секунди не настає стабілізації показань, вимірювання проводять протягом 7 секунд на кожній з репрезентативних точок усіх меридіанів. Виміри проводять у репрезентативних точках всіх дванадцятьох меридіанів з обох боків, тобто усього 24 виміри. Отримані результати заносять до спеціально розробленої на підставі численних експериментів графічної карти Накатані з нерівномірно розтягнутими шкалами для окремих меридіанів. Підрахувавши середнє арифметичне результатів отриманих вимірів, визначають індивідуальний коридор норми, графічно відкладаючи по 7 мм віще і нижче від середнього значення всіх проведених вимірювань. Значення, що розташовані в фізіологічному коридорі відповідають збалансованому стану фізіологічної активності меридіана і свідчать про відсутність патології в органах та системах, що повязані з даним меридіаном.

При значному відхиленні даних за межі коридору норми, певний показник достовірно відображує патологію відповідної функціональної системи чи органа.

Якщо результати вимірювань виходять за верхню межу коридора, то меридіан, і відповідні внутрішні органи, перебувають у збудженому стані, або в наявності є запальний процес. Підвищені показники можуть реєструватися після рентгенівського чи гамма опромінення, дії ультрафіолетового випромінення (засмага, кварц) на велику ділянку шкіри.

Якщо результати вимірювань розташовуються нижче коридору норми, то меридіан і відповідні органи та системи перебувають у функціонально пригніченому стані. Це свідчить про існування перешкод нормальному метаболізму, функціонуванню та утворенню енергії (наприклад хронічне запалення, дегенеративний процес, ендокринна гіпофункція, цироз та фіброз паренхіматозного органа, предонкологічний стан, онкологічне захворювання), або про вживання хворим седативних чи психотропних препаратів.

Якщо у хворого спостерігаються значні розбіжності у показаннях лівого та правого меридіанів, вони можуть спричинятися не тільки характером захворювання внутрішніх органів, але і такими дисфункціями шкірних нервів як невралгія чи оніміння з одного боку, непомітною для ока подряпиною шкіри на місці вимірювання, тощо. В кожному випадку треба вирішувати, який з двох симетричних меридіанів відображує істинну картину захворювання зважаючи на додаткову інформацію, і не слід брати до уваги середню величину з парних вимірювань.

У хворих може спостерігатися значне відхилення показників за межі коридору норми, причому кількісним показником серйозності захворювання є не стільки ступінь відхилення показника від коридору норми, скільки його лабільність, здатність повертатися до норми під впливом терапевтичних заходів під час лікування. В міру покращення стану хворого спостерігається тенденція і до нормалізації ріодораку.

Буває, що всі ручні меридіани показують енергетичну недостатність, а ніжні - надлишок. Це може свідчити про функціональні розлади нервової системи типу неврозу, чи емоційно-психічні порушень. В таких випадках доцільно поділити показання на групи ручних та ніжних і проводити їх аналіз для кожної групи окремо.

Слід враховувати також, що значення параметрів ЕШС змінюються на протязі доби і пори року згідно природних біоритмів організму, а також у звязку зі змінами факторів зовнішнього середовища (атмосферного тиску, коливань параметрів геомагнітного поля, температури, вологості, сонячної радіації і т.п.), а також фізичного та емоційного стану особи, що обстежується.

Розташування репрезентативних точок для вимірювання ЕПШ за методом Накатані.

	Точка	Локалізація
H1	Р(I)9	Тай-юань. В западині, на кінці поперечної шкірної складки променевозапясткового суглоба, біля променевого краю променевої артерії; під час визначення рука в супінації
H2	MC(IX)7	Да-лин. На поперечній шкірній складці променевозапясткового суглоба, між сухожиллями довгого долонного мяза та променевого згинача запястя; під час визначення рука в супіації.
H3	C(V)7	Шень-мэнь. В западині між горохоподібною та ліктьовою кістками, на поперечній шкірній складці променевозапяскового суглоба, біля променевого краю сухожилля ліктьового згинача запястя. При визначенні кисть в положенні супінації та дещо зігнута в променевозапястковому суглобі.
H4	IG(VI)4	Вань-гу. На ліктьовому краю кисті, у проміжку між основами V пястної кістки і кітками запястя; при визначенні кисть випростована.
H5	TR(X)4	Ян-чи. На тильній поверхні променевозапяскового суглоба, в заглибленні між сухожиллями розгинача пальців і розгинача V пальця. При визначенні долоня у пронації.
H6	GI(II)5	Ян-си. На променевому краю запястя, між сухожиллями короткого і довгого розгиначів великого пальця (в центрі анатомічної табакерки). При визначенні кисть повернута променевим краєм догори, великий палець максимально розігнутий.
F1	RP(IV)3	Тай-бай. На медіальному краю стопи, в западині назад і донизу від голівки І плюснової кістки, на межі тильної і підошвеної поверхні шкіри.
F2	F(XII)3	Тай чун. На тильній поверхні стопи, в найвужчому місці між І та ІІ плесновими кістками (проксимальний відділ міжплеснового проміжку)..
F3	R(VIII)3	Тай-си. В западині, на середині відстані між пятковим сухожиллям і медіальною кісточкою, на рівні її центру.
F4	V(VII)65	Шу-гу. На латеральному краю стопи, в западині, назад і донизу від голівки V плеснової кістки.
F5	VB(XI)40	Цю-сюй. Вперед і донизу від латеральної кісточки, в заглибленні біля зовнішнього краю сухожилля довгого розгинача пальців.
F6	E(III)42	Чун-ян. На найвищій частині тіла стопи, між суглобами ІІ-ІІІ клиноподібних та ІІ-ІІІ плеснових кісток. Визначається в задній частині ІІ міжплеснового проміжку, де пальпується пульсація тильної артерії стопи.



Правила вибору точок акупунктури при лікуванні пацієнтів

Спочатку проводять акупунктурну діагностику за методами Накатані, Акабане, за допомогою аурикулярної діагностики та іншими доступними методами рефлексодіагностики. Отримані дані треба співставити з клінічними симптомами надмірності чи недостатності відповідних функціональних систем та меридіанів. Після цього меридіани, репрезентативні точки яких виходять за межі нормальних і супроводжуються клінічними ознаками нездоровя, треба піддати регулюючому лікуванню. Для вибору відповідних ТА старанно обстежують найбільш важливі точки на обраному меридіані, приділяючи увагу точкам глашатаям, тонізуючим, седативним та співчутливим точкам, а також іншим спеціальним точкам меридіану (див. таблицю ). Визначивши найбільш чутливі до пальпації, зі змінами тургору, хворобливими змінами на шкіри точки, саме їх залучають до впливу за правилами рефлексотерапії.

При реалізації рефлексотерапевтичного лікування треба брати до уваги і інші рекомендації практичного характеру.

Лікування бажано починати з точок загальної дії: GI(II) 4, GI(II) 11, E(III) 36, T(XIII) 4, T(XIII) 14, MC(IX) 6, RP(IV) 6 та ін., які створюють загальнозміцнюючий та регулюючий вплив на весь організм. В подальшому, одну-дві точки застосовують при кожному сеансі лікування у сполученні із відповідними симптоматичними точками.