Комерційна дипломатія

Інтегративні переговори - спільне розв'язання проблем з метою досягнення бажаних для обох сторін результатів. Стратегіями таких переговорів є співробітництво та компроміс, принципом переговорів є гасло «твоя перемога - моя перемога», сторони під час переговорів спільно визначають взаємні проблеми і намагаються спільно також досягти прийнятного рішення.

Структурування відносин - процес, за допомогою якого сторони у переговорному процесі прагнуть створити бажані стабільні стосунки та кооперативні зв'язки. Проводяться з метою створення бажаних ситуацій взаємодії між різними структурами, які до початку переговорів демонструють різні підходи - ворожі чи дружні, конкурують, а часом співпрацюють, що впливає на нестабільність сукупності відносин.

Внутрішньо-організаційні - переговори груп, які проводяться через представників для залагодження конфліктів виробничого циклу. У переговорах такого типу всередині кожної із груп ведуться переговори з метою досягти консенсусу щодо згоди та стратегії ведення переговорів з іншою групою, тобто спочатку проводяться «переговори щодо зовнішніх переговорів», а результати перших стають стартом для нових переговорів [17].

Тактичні прийоми, що застосовуються під час переговорів [17].

«Ухилення від боротьби» застосовується, коли торкаються питань, небажаних для обговорення, або коли не бажають давати партнеру точну інформацію. Партнера просять відкласти розгляд питання, перенести його на інше засідання тощо, але при цьому прохання треба переконливо аргументувати. «Затягування» або «вичікування» використовують, коли хочуть затягнути процес переговорів, щоб прояснити ситуацію, отримати більше інформації про партнера.

«Пакетування» полягає в тому, що для обговорення пропонуються не одне питання чи пропозиція, а декілька. При цьому вирішуються подвійні задачі, в одному випадку в «пакет» об'єднуються привабливі і мало прийнятні для партнера пропозиції, а партнер, який зацікавлений в одній чи кілька пропозиціях, прийме й інші.

«Завищення вимог» полягає в тому, щоб включити до обговорюваних проблем пункти, які потім можна безболісно зняти, зробивши вигляд, що це є поступка, і вимагати натомість аналогічних кроків з боку партнера, причому ці пункти містять пропозиції, явно не прийнятні для партнера.

«Розміщення хибних акцентів у власній позиції» полягає в тому, щоб продемонструвати партнеру надзвичайну зацікавленість у вирішенні якогось питання, яке насправді є другорядним, іноді це робиться для того, щоб знявши це питання з порядку денного, отримати необхідні рішення з іншого, більш важливого питання.

«Висування вимог в останню хвилину» полягає в тому, що наприкінці переговорів, коли тільки залишається підписати контракт, один з партнерів висуває нові вимоги, якщо інша сторона дуже зацікавлена у контракті, вона прийме ці вимоги, хоча буває, що підписання контракту з цієї причини може «зірватися».

РОЗДІЛ 3. ІНСТРУМЕНТИ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ У МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИНАХ

Тема 5. Заходи захисту національного ринку та вразливих секторів економіки держави

Ключові слова: захисний захід, серйозна шкода, імпорт, загроза вітчизняному товаровиробнику, процес розслідування, компенсація, демпінг, антидемпінгові заходи, субсидії, компенсаційні мито, мито, квота, ліцензія, добровільне обмеження експорту

5.1 Особливості застосування захисних заходів

Захисний захід - це надзвичай захід, який проводить уряд для тимчасового захисту вітчизняних виробників від непередбачуваного різкого збільшення імпорту, яке спричинене змінами умов конкуренції внаслідок зниження чи скасування тарифів або застосування інших торговельних поступок. Коли певне коливання імпорту завдає чи загрожує завданням серйозної шкоди вітчизняним виробникам, застосовують захисні заходи для того, щоб дати час вітчизняним виробникам пристосуватися до нових умов.

Ще в ГАТТ 1947 р. було передбачено можливість застосування надзвичайних дій щодо імпорту окремих товарів у результаті непередбачених обставин і впливу зобов'язань, взятих на себе стороною за цією Угоди (ст. XIX: 1(a) ГАТТ). У результаті Уругвайського раунду переговорів було підписано спеціальну Угоду СОТ про захисні заходи, яка входить до складу Багатосторонніх угод з торгівлі товарами. Ця угода визначила правила застосування захисних заходів. Для виконання цілей цієї угоди було створено Комітет з питань захисних заходів я нагляду за їх виконанням.

Захисні заходи можуть запроваджуватися у вигляді збільшення тарифів чи кількісних обмежень на імпорт певних товарів.

Механізм запровадження захисних заходів. З метою запобігання застосування захисних заходів країнами-членами СОТ для протекціоністських цілей, порушуючи домовленості щодо торговельних пільг чи поступок, процес запровадження цих заходів жорстко регулюються положеннями Угоди СОТ про захисні заходи. Захисні заходи можна застосовувати лише після офіційного розслідування, під час якого всі зацікавлені сторони, в тому числі й іноземні експортери, мають право висловити свою позицію країні-члену СОТ, яка має намір застосувати такі заходи. Розслідування визначає: товар, який імпортується на територію країни у такій збільшеній кількості, в абсолютному або відносному виразі до вітчизняного виробництва, і на таких умовах, завдає або загрожує завдати серйозної шкоди галузі вітчизняного виробництва аналогічних товарів або товарів, що безпосередньо конкурують з імпортованими. Розслідування повинно чітко визначити прямий причинно-наслідковий зв'язок між підвищенням імпорту та серйозною шкодою.

Поняття серйозної шкоди. В минулому ГАТТ давала досить нечітке визначення того, що мається на увазі під серйозною шкодою. Нечіткості статті XIX ГАТТ певною мірою були пояснені Угодою СОТ про захисні заходи, яка дає наступне визначення цього терміна (ст. 4): серйозна шкода - це «значне загальне погіршення становища в певній галузі вітчизняного виробництва», враховуючи такі фактори:

– рівень і кількість збільшення імпорту;

- частка вітчизняного ринку, яку займають імпортні товари після збільшення імпорту;

- зміна в рівні продажу, виробництві, продуктивності, використання виробничих потужностей, доходів і зайнятості в країні-імпортері.

Причинно-наслідковий зв'язок. Захисні заходи можна застосовувати лише тоді, коли буде встановлено причинно-наслідковий зв'язок між коливанням імпорту та серйозною шкодою (ст. 9.2(b) Угоди про захисні заходи). Захисні заходи, які ґрунтуються на об'єктивних доказах, повинні застосовуватися на основі режиму найбільшого сприяння, і підпадають під певні обмеження відповідно до правил СОТ. Інакше кажучи, захисні заходи не можна спрямовувати проти імпорту з якоїсь певної країни чи країн без наявності конкретної причини.

Приклад захисних заходів на практиці. Одним із випадків запровадження урядом країни захисних заходів є неочікуване збільшення імпорту внаслідок вступу цієї країни до регіональної торговельної угоди або СОТ, що передбачає суттєву лібералізацію зовнішньої торгівлі. Тоді захисний захід використовують для вирішення перехідних проблем.

Повідомлення і консультації. Член СОТ повинен повідомити Комітет з питань захисних заходів про початок процесу розслідування. Він також повідомляє Комітет про висновки розслідування та про будь-які рішення щодо застосування чи продовження захисного заходу.

Країна-член СОТ, яка пропонує застосовувати захисний захід, повинна надати можливість для проведення консультацій з тими членами, чиї інтереси можуть постраждати. Згідно з Угодою про захисні заходи, ця країна повинна докласти зусиль для збереження вигод від своїх торговельних поступок, наданих державам-експортерам, на які негативно вплине запровадження такого заходу. Для досягнення цієї мети вона може домовитись з країнами-експортерами про адекватні заходи торговельної компенсації за несприятливі для них наслідки, після зведення такого заходу.

Компенсація є здебільшого поступкою у формі зниження ставки митного тарифу на інші товари, експорт яких представляє інтерес для країн-експортерів. Якщо домовленості не буде досягнуто, то країни-експортери можуть вжити заходів у відповідь (тимчасово припинити застосування еквівалентних поступок, наданих на підставі членства в СОТ цій країні, яка застосовує захисні заходи). Проте право на вжиття заходів у відповідь не може використовуватися протягом перших трьох років застосування захисних заходів, якщо вони прийняті в результаті абсолютного зростання імпорту, а не його збільшення щодо національного виробництва (ст. 8.3 Угоди про захисні заходи).

Доцільність надання компенсації. Навіть якщо вітчизняний ринок зазнав серйозної шкоди, це не завжди є результатом якоїсь недобросовісної торговельної практики іншої країни, а лише неочікуваною значною зміною умов конкуренції, що є наслідком торговельних поступок. Якщо експорт країн до країни, яка застосовує захисні заходи, зменшиться, то вони мають право отримати компенсацію за одностороннє порушення домовлених торговельних поступок стосовно них. Саме тому захисні заходи розглядають окремо від антидемпінгових і компенсаційних заходів, які приймаються у відповідь на виявлення недобросовісної торговельної практики.

Терміни дії захисних засобів. Будь-який захисний захід може бути застосований лише на період, потрібний для упередження чи усунення завданої шкоди та пристосування до нових умов. Цей період не може перевищувати чотирьох років. Країна-член СОТ може продовжити застосування захисного заходу ще на чотири роки, якщо буде з'ясовано, що продовжує існувати потреба для упередження чи усунення завданої шкоди й існують докази того, що у цій галузі вітчизняного виробництва проходить процес перебудови (пристосування).

Якщо захисний захід застосовується більш ніж один рік, то потрібно поступово лібералізувати його через регулярні інтервали часу протягом періоду застосування.

Інтервал між застосуванням захисних заходів до конкретного товару повинен бути більшим або дорівнювати терміну останнього застосування такого захисного заходу до цього товару. Повторний захисний захід на цей товар не можна вживати протягом, принаймні двох років після закінчення терміну дії попереднього.

Спеціальні правила СОТ для країн, що розвиваються. Захисні заходи не повинні застосовуватися до товарів, що походять із країни-члена СОТ, що розвиваються, якщо частка його імпорту відповідного товару в країні-імпортері не перевищує 3 %. Це правило не діє, коли сукупна величина імпорту з кількох країн, що розвиваються, навіть якщо індивідуальні частки імпорту з яких менші 3 %, перевищує 9 % від загального обсягу імпорту цього товару (ст. 9.1 Угоди про захисні заходи). Тому, можна стверджувати, що дія цієї пільги значно обмежена, оскільки на практиці трапляється небагато випадків, коли країни, що розвиваються, разом мають меншу частку в загальному імпорті розвинених країн, ніж 9 %.

Іншою поступкою для країн, що розвиваються, є довший термін дії захисних заходів, запроваджених в результаті одного розслідування (максимально 10 років), а інтервали між ними можуть бути коротшими, ніж для розвинених країн. Згідно зі статтею 9.2 Угоди про захисні заходи, інтервал між захисними заходами для країн-членів СОТ, що розвиваються, «дорівнює половині періоду, протягом якого такий захід вже застосовувався раніше, за умови, що період незастосування становить принаймні два роки».

Заборона та відміна деяких заходів. Такими заходами є добровільне обмеження експорту, домовленості про заходи щодо збуту товарів і системи вибіркового ліцензування. Незважаючи на те, що такі заходи використовувалися як альтернатива захисним заходам при вирішені економічних проблем, вони значною мірою відрізняються від захисних заходів. Положення щодо таких заходів містяться в Угоді про захисні заходи, де забороняється їхнє застосування (ст. 11).

Врегулювання суперечок. Процедури консультацій і врегулювання суперечок, що виникають між країнами-членами СОТ з приводу дії положень Угоди про захисні заходи, регламентуються положеннями Домовленості СОТ про правила та процедури врегулювання суперечок.

Порівняння захисних заходів з іншими торговельними заходами захисту внутрішнього ринку. Захисні заходи застосовуються не так широко, як антидемпінгові та компенсаційні заходи, тому що їхнє застосування передбачає політичний процес, у тому числі консультації з іншими членами СОТ. Крім того, країни, які застосовують захисні заходи, повинні запропонувати адекватну компенсацію країнам-експортерам, які зазнають негативного впливу цих заходів. Інакше, країни-ініціатори захисних заходів можуть зіткнутися з можливістю застосування заходів у відповідь з боку країн-експортерів. На противагу захисним заходам, антидемпінгові та компенсаційні заходи приймають на основі квазіюридичної процедури, на яку ні політики, ні дипломати з економічних питань не мають впливу. Застосування антидемпінгових і компенсаційних заходів не вимагає жодної компенсації для країн, які, як було виявлено, застосовують демпінг чи субсидії, оскільки вважається, що вони порушують принципи «чесної торгівлі».

Невизначеності Угоди СОТ щодо застосування захисних заходів:

- відсутність трактування поняття «непередбачені обставини» покладають на розсуд країн-членів;

- угода не визначає критичної величини імпорту, перевищення якої може слугувати підставою для ініціації розслідування або застосування заходів захисту;

- не прописані процедури ініціювання розслідування, так само, як і відсутні показники необхідної частини представників внутрішньої промисловості, які повинні підтримати претензію;

- не визначено термін проведення розслідування та відсутній принцип поділу на періоди;

- відсутність методології проведення факторного аналізу під час розслідування, тобто обґрунтування того, що галузі вітчизняного виробництва одночасно не завдають шкоди інші чинники, за винятком безпосереднього напливу імпорту [18].

5.2 Антидемпінгові заходи як міра захисту від демпінгового імпорту

У зовнішньоекономічній діяльності фірми часто встановлюють різні ціни на одну й ту ж продукцію, призначену для різних споживчих ринків. В економіці така практика має назву цінової дискримінації, у зовнішній торгівлі однією з її форм є демпінг, тобто встановлення на експортну продукцію цін нижчих ніж на відповідний товар на внутрішньому ринку.

Демпінгові товари на ринку країни імпортера створюють серйозну конкуренцію аналогічним товарам внутрішніх виробників. Наслідком цього може бути скорочення обсягів вітчизняного виробництва, створення деформацій у приватному споживанні та поглиблення від'ємного сальдо торговельного балансу. Таким чином, у запобіганні демпінгу зацікавлені уже не лише окремі підприємці, але й держава загалом. Існують певні заходи, які можна застосувати до порушників несправедливої конкуренції з метою захисту місцевих товаровиробників.

Антидемпінгове мито - це тимчасове мито в розмірі різниці між цінами продажу товару на внутрішньому і зовнішньому ринках, що вводиться країною-імпортером з метою нейтралізації негативних наслідків нечесної цінової конкуренції на основі демпінгу. Застосування антидемпінгових заходів дає змогу відновити структуру зовнішньої торгівлі та запобігти руйнуванню реального сектора. Мета антидемпінгового мита ліквідувати штучно створену порівняльну перевагу умовного характеру, захистити національного товаровиробника, підвищити його конкурентоспроможність.

Поняття демпінгу та антидемпінгових заходів у СОТ. Відповідно до правил СОТ, демпінг існує тоді, коли товари продаються в країні-імпортері за цінами, нижчими від порівняльної ціни, яка визначається під час звичайної торгівлі на аналогічний товар призначений для споживання в країні-експортері (ст. 2.1 Угоди про застосування Статті VI ГАТТ 1994 p.).

Різниця між експортною та внутрішньою ціною на той самий товар не завжди може бути прямим доказом того, що виробник демпінгує свій товар на зовнішньому ринку. Якщо продаж аналогічного товару на внутрішньому ринку країни-експортера не здійснюється або такий продаж не дає змоги зробити належне порівняння через специфіку ринку, демпінг визначається за одним із таких способів:

- експортну ціну товару зіставляють з порівняльною ціною аналогічного товару, який експортують до відповідної третьої країни (ціна повинна бути представницькою);

- експортну ціну товару зіставляють з вартістю виробництва в країні походження плюс обґрунтована сума на адміністративні та інші витрати, витрати на збут та прибутки.

Застосування антидемпінгових заходів. Держава застосовує антидемпінгові заходи для упередження чи усунення демпінгу. Для застосування антидемпінгових заходів потрібні дві умови:

- факт демпінгу;

- демпінг повинен завдати матеріальну шкоду певній галузі виробництва в країні-імпортері, загрожувати завдати шкоду певній галузі виробництва, матеріально затримувати розвиток вітчизняної галузі виробництва.

Країна може вжити заходів проти демпінгових товарів не лише для захисту існуючого виробництва аналогічних товарів, а й для захисту ще не створених підприємств у цій галузі.

Загальним заходом, який застосовують проти демпінгу, є антидемпінгове мито, яке накладають на ввізні партії демпінгового товару. Оскільки метою антидемпінгового мита є компенсація негативного впливу демпінгу, то величина мита повинна дорівнювати різниці між демпінговою ціною та ціною на ринку виробника. Ця різниця називається демпінговою різницею (демпінговою маржею).

Антидемпінгове розслідування. Антидемпінгове розслідування проводять компетентні органи країни, яка зазнає негативного впливу демпінгу. Вони з'ясовують факти, відомості про демпінг, матеріальну шкоду й оцінюють величину демпінгової маржі та антидемпінгового мита.

В угодах СОТ визначено численні процедурні вимоги для застосування національної системи антидемпінгових заходів, але у своїй основі система працює наступним чином:

Скарга ініціюється галуззю виробництва, яка зазнає негативного впливу внаслідок демпінгу. Обсяг виробництва підприємства чи групи підприємств галузі, що подає скаргу, повинен становити основну частку (не менше 25 %) загального вітчизняного виробництва аналогічних товарів (ст. 4, ст. 5.4). Якщо компетентні державні органи вирішать, що скарга дає достатню підставу для офіційної процедури, то розпочинається розслідування.

Компетентні органи проводять попередній збір фактів і відомостей про демпінг. На основі отриманих фактів і відомостей про імпорт демпінгових товарів може бути накладене попереднє мито. Якщо жодних фактів і відомостей не було знайдено, то справа завершується.

Компетентні органи продовжують аналіз зібраної інформації та роблять остаточний висновок щодо наявності демпінгу та завданої матеріальної шкоди.

Розслідування може бути завершене на підставі добровільного цінового зобов'язання з боку демпінгових експортерів підвищити ціни з метою анулювання демпінгу.

Якщо не було досягнуто відповідної добровільної згоди щодо цін, тоді демпінгову маржу вираховують окремо для кожного експортера, щодо якого було доведено демпінг.

Накладаються остаточні антидемпінгові мита, величина яких не повинна перевищувати демпінгову маржу.

Антидемпінгове мито повинно діяти «лише протягом такого періоду і до тієї міри, що необхідні для протидії демпінгу, який завдає шкоди» і запроваджується терміном до п'яти років, який може бути продовжений лише на підставі нового розслідування, яке підтвердить, що продовжує існувати загроза завдання шкоди (ст. 11).

Кожен учасник антидемпінгового режиму повинен брати до уваги положення про незалежний судовий контроль за діями влади щодо кінцевих висновків про наявність демпінгу, шкоди та прийняття остаточного рішення.

Національні антидемпінгові закони та міжнародні правила. Намагаючись зрозуміти принципи і практику застосування антидемпінгових режимів, треба пам'ятати, що немає жодної обов'язкової вимоги мати антидемпінгове законодавство. Багато країн не мають його, тоді як багато інших нещодавно прийняли таке законодавство, як засіб захисту за певних обставин вітчизняних галузей виробництва від імпорту. Таке поширення антидемпінгових заходів зумовлене зменшенням інших договірних торговельних бар'єрів (наприклад, тарифів, кількісних обмежень) у рамках СОТ і регіональних угодах.

За наявності національних антидемпінгових законів можна засумніватися в необхідності міжнародних правил з цього питання. Часто виникають скарги, що ці закони несправедливо застосовують до іноземних експортерів. Для того, щоб обмежити право країн на використання антидемпінгових мит з метою протекціонізму, було прийнято Антидемпінговий кодекс під час Токійського раунду переговорів у рамках ГАТТ та Угоду про застосування Статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. (Угода про антидемпінг) в результаті Уругвайського раунду. Несправедливе застосування антидемпінгових законів країн-членів СОТ можливе на практиці, зокрема:

- визначення критеріїв та оцінка реальної вартості та експортної ціни часто є дискримінаційними, чи навіть гірше - мають систематично упереджений характер щодо експортерів;

- відповідно до правил і стандартів щодо завдання шкоди та визначення шкоди, є досить легко звинуватити іноземного експортера у завданні реальної чи потенційної шкоди;

- витрати на судові процеси, особливо в США, є настільки високими, що це знеохочує експортерів і їм простіше припинити експорт в цю країну чи підняти ціни.

Врегулювання суперечок. Комітет СОТ з питань антидемпінгової практики наглядає за антидемпінговими діями. Коли країна-член СОТ вирішить, що згідно з Угодою СОТ про антидемпінг, передбачена для нього вигода була скасована чи погіршена, через те, наприклад, що законодавство іншого члена не було адаптоване до цієї угоди, чи дії відповідних органів іншої країни суперечать процедурам, передбаченими в угоді щодо конкретної антидемпінгової справи, то цей член може запропонувати провести консультації. Якщо такі консультації не матимуть успіху, то він може передати справу до Органу врегулювання суперечок СОТ.

Суперечки можуть виникати з приводу наступних питань:

- положення щодо позивачів, а саме: чи представляють позивачі всіх вітчизняних виробників, чи принаймні володіють основною часткою від загального вітчизняного виробництва цього товару;

- методи обчислення ціни, наприклад, компетентні органи країни визначають ціни на ринку виробників демпінгового товару, чи на типовому ринку третьої країни, чи обчислення ціни ґрунтується на основі вартості виробництва;

- визначення шкоди, завданої вітчизняному ринку, а саме: чи була завдана шкода виробництву, причинно-наслідковий зв'язок між демпінговим імпортом та будь якими труднощами, що переживає вітчизняне виробництво.

5.3 Субсидії та компенсаційні мита

Субсидії є типовим заходом державної політики, який використовують всі країни для багатьох цілей. Субсидії - це вливання фінансових ресурсів в економіку, але в деяких випадках вони можуть мати ефект деформуючий торгівлю. ГАТТ, а тепер СОТ, має на меті обмежити застосування субсидій, які мають деформуючий ефект, але водночас дозволити країнам надавати субсидії для певних цілей (наприклад, дослідження та розвитку).

У багатьох (але не в усіх) країнах існують національні процедури, розроблені для нейтралізації впливу імпортованих субсидійованих товарів, які завдають шкоди вітчизняній галузі промисловості.

Загалом, процедура визначення наявності субсидій діє подібно до антидемпінгової процедури. Якщо процедура закінчується успішно, то результатом її буде накладання компенсаційного мита, яке нейтралізує дію (компенсує) субсидії.

Через занепокоєння, що країни можуть зловживати такими національними процедурами для захисту вітчизняного виробника, на Токійському раунді багатосторонніх переговорів у рамках ГАТТ і тепер Угодою СОТ про субсидії і компенсаційні заходи був обумовлений порядок звернення до таких процедур.

Поняття субсидії та компенсаційного мита. Субсидія визначається СОТ як фінансова допомога, яку надає уряд, чи будь-який інший державний орган, чи недержавний орган за дорученням державного органу і сприяє прибутку отримувача субсидії. Субсидії можуть бути в будь-якій формі: пряма передача коштів, гранти, позики з низькою процентною ставкою чи підтримування цін. Вони можуть бути також у формі зменшення чи відміни податку.

Компенсаційне мито є спеціальним митом, яке накладають на імпорт для компенсації державних субсидій, наданих виробникам чи експортерам аналогічних товарів у країні-експортері. Компенсаційне мито накладають з метою «нейтралізації будь-якої субсидії, яку надають прямо чи не прямо після виготовлення, виробництва чи експорту будь-якого товару». Компенсаційні заходи є відповіддю на субсидії, щоб запобігти завданню шкоди вітчизняним виробникам субсидованим імпортом.

Законодавство про компенсаційне мито існує довше, ніж антидемпінгове законодавство. Сполучені Штати найбільше з-поміж усіх інших країн використовують субсидійно-компенсаційні заходи.

Види субсидії згідно з нормативами СОТ. Засновники СОТ розуміли, що не всі види субсидій однаково деформують умови торгівлі. Вони також усвідомлювали, що тоді, як ідеалом був повністю вільний ринок, політичні реалії вимагали надати країнам право на певний рівень інтервенцій у регулювання торгівлі за умови подальшого дотримання норм СОТ. З цієї причини в рамках СОТ було створено три рівні класифікацій субсидій: «заборонені», «ті, що дають підстави для вжиття заходів», «ті, що не дають підстави для вжиття заходів».

До «заборонених» субсидій належать:

- субсидії, які суттєво впливають на експортні можливості країни (експортні субсидії);

- субсидії, зумовлені переважним використанням вітчизняних товарів на перевагу імпортним (імпортозаміщуючі субсидії).

Субсидії класифікують як «ті, що дають підстави для вжиття заходів», якщо вони:

- завдають шкоди вітчизняній галузі іншої країни-члена СОТ;

- зводять нанівець або послаблюють переваги, які прямо чи опосередковано отримували інші країни-члени СОТ;

- серйозно шкодять інтересам іншої країни-члена СОТ.

Субсидії є «такими, що не дають підстави для вжиття заходів», якщо вони:

- не є адресними, тобто надаються всім фірмам галузі чи підгалузі;

- відповідають одному з таких трьох видів допомоги:

- допомога у науково-дослідницькій діяльності, якщо така допомога становить не більше 75 % від вартості промислових дослідів або 50 % від вартості розробок на до конкурентній стадії;

- допомога, що надається в межах існуючої загальної програми розвитку неблагополучних регіонів, якщо ВВП на душу населення регіону не перевищує 85 %, а/або рівень безробіття регіону становить принаймні 110 % від середнього показника по цій країні чи території;

- допомога, спрямована на прискорення адаптації відповідних потужностей до нових вимог охорони навколишнього середовища, якщо така допомога одноразова, не перевищує 20 % від затрат на адаптацію, не покриває витрат на заміну й експлуатацію устаткування, надається всім бажаючим фірмам.

Субсидії в сільському господарстві. Субсидії на виробництво сільськогосподарської продукції найрозповсюдженіші в світі. Країни-члени СОТ, особливо розвинені країни, не бажали, щоб сільськогосподарські субсидії регулювалися тими ж положеннями, що й решта. Тому субсидії для сільського господарства не підпадають під класифікацію СОТ тих субсидій, що дають підстави для вжиття заходів. Правила СОТ стосовно застосування сільськогосподарських субсидій регулюються Угодою СОТ про сільське господарство, відповідно до якої країни, що застосовують субсидії, повинні поступово зменшувати їхню кількість і розмір.

Дія компенсаційних заходів. Процес розслідування щодо застосування субсидій та адміністрування компенсаційними заходами належить до компетенції відповідних органів державного управління галузі вітчизняних виробників, які ініціювали скаргу щодо завдання їм шкоди іноземними конкурентами, які виробляють субсидовані товари. Процедура загалом подібна до антидемпінгової процедури. Спершу компетентний орган влади дає дозвіл на ініціацію процесу розслідування з метою визначення розміру субсидій і наявності причинно-наслідкового зв'язку щодо виникнення матеріальної шкоди. Подібні процедури застосовують при встановлені попередніх та остаточних компенсаційних мит.

Принципи підрахунку величини компенсаційного мита. Розмір компенсаційного мита не повинен перевищувати суму державної дотації чи субсидії, чи бути меншою за величину, яка потрібна для ліквідації шкоди. Термін застосування компенсаційного мита не повинен перевищувати п'яти років. Воно може бути відмінене раніше, якщо розслідуванням буде підтверджено, що шкода більше не завдається. У випадку представлення доказів, що відміна компенсаційних мит призведе до продовження чи відновлення субсидування та шкоди, термін їхньої дії може бути продовжений.

Процедура введення компенсаційного мита може бути призупинена або відмінена, якщо уряд країни-експортера добровільно застосує заходи щодо обмеження розміру субсидії чи її відміни, або застосує інші адекватні заходи. Крім того, експортер може погодитися переглянути свої ціни, щоб ліквідувати наслідки, завдані шкодою.

Механізм врегулювання суперечок у рамках СОТ. У випадку відмови країни, що проводить субсидування, скасувати субсидію, яка була визнана «забороненою» чи «такою, що дає підстави для вжиття заходів», справа може бути передана на розгляд Органу врегулювання суперечок СОТ.

Наявність серйозної шкоди в результаті зведення нанівець або ушкодження переваг може бути визнана тоді, коли субсидія призвела до одного чи кількох з наступних наслідків:

- витіснення чи перешкоджання імпорту подібної продукції на ринок країни, що використовує субсидію;

- витіснення або перешкоджання імпорту подібної продукції з країни-члена СОТ на ринок третьої країни;

- значне заниження чи стримування ціни, тиск на рівень цін або зменшення обсягів продажу подібної продукції іншою країною-членом СОТ;

- збільшення частки субсидованого товару на світовому ринку, порівняно з часткою, що була протягом минулих трьох років.

5.4 Тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі

У цілому методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розподілити на:

- тарифні (засновані на використанні митного тарифу);

- нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг і т. ін.).

Митний тариф є головним економічним регулятором зовнішньої торгівлі.

Митний тариф - це систематизований перелік мита, яким обкладаються товари при імпорті чи експорті з даної країни.

Мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом та Митним кодексом України, який нараховується та сплачується відповідно до цих кодексів, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (Митний Кодекс ст. 271) [3].

В Україні застосовуються наступні види мита:

1) ввізне мито - встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України (ст. 272);

2) вивізне мито - встановлюється законом на українські товари, що вивозяться за межі митної території України (ст. 273);

3) сезонне мито - на окремі товари законом може встановлюватися сезонне мито на строк не менше 60 та не більше 120 послідовних календарних днів з дня встановлення сезонного мита (ст. 274);

4) особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне [3].

Основні функції митного тарифу:

- мита можуть служити захистом національних виробників від іноземної конкуренції (вітчизняні виробники можуть розширити свої продажі, тому що попит на вітчизняну продукцію буде зростати в результаті підвищення цін на імпортні товари. Крім того, вітчизняні виробники також можуть на небагато підвищити ціни на свої товари і дістати додатковий прибуток);

- збір мита являє собою важливе джерело надходження засобів у державний бюджет;

- митні тарифи широко використовуються з метою поліпшення умов доступу національних товарів на іноземні ринки;

- ставки митних тарифів впливають на стан платіжного балансу країни.

Мита за способом нарахування можна розподілити на:

- адвалорні, що нараховуються у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються митом;

- специфічні, котрі нараховуються у встановленому розмірі до одиниці вимірювання товару (ваги, площі, об'єму і т. ін.);

- комбіновані, котрі поєднують специфічні й адвалорні мита [3].

За характером свого походження мита поділяються на:

- автономні мита: встановлюються постановою державної влади даної країни незалежно від угод з іншими державами;

- конвенційні мита: виробляються в процесі висновку чи угоди договору з іншою країною і фіксуються в цьому договорі. Не можуть бути змінені протягом терміну їх дії.

5.5 Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Для регулювання міжнародної торгівлі використовуються й інші види зовнішньоторговельних обмежень - нетарифні.

Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими методами.

Нетарифні обмеження широко розповсюджені в торговій практиці. В даний час більше половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних бар'єрів, що створюють головну погрозу світовій торговій системі.

Поширення нетарифних обмежень зумовлюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни і вони не регулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які види нетарифних обмежень, що неможливо у відношенні до тарифів, які регулюються COT. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару і тому споживач не відчуває їх впливу як додаткового податку (при введенні тарифу ціна товару збільшується на суму мита).

У ряді випадків використання нетарифних методів при відносно ліберальному митному режимі може призвести до більш обмежувального характеру державної торгової політики в цілому.

Нетарифні обмеження можна класифікувати по групах: кількісні, приховані, фінансові.

Кількісні обмеження - це адміністративна форма регулювання, що передбачає встановлення максимального обсягу товару певної номенклатури, який дозволений для експорту чи імпорту протягом визначеного часу (наприклад року або кварталу). Кількісні обмеження є більш жорстокою формою обмежень порівняно з митами. Мита лише ослабляють конкурентні позиції експортера чи імпортера на ринку.

До кількісних обмежень відносяться квотування, ліцензування, обмеження «добровільні» обмеження експорту.

Квотування (контингентування). Квота є найбільш розповсюдженою формою нетарифних обмежень. Квота - це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу. Квота, встановлена в розмірі рівному 0, означає ембарго, тобто заборона на імпорт чи експорт. Якщо метою уряду є здійснення контролю за рух того чи іншого товару, а не його обмеження, то тоді квота може бути встановлена на рівні вищому, ніж можливий імпорт чи експорт.

Економічні наслідки введення квот полягають у наступному:

- квоти є більш ефективним, ніж тарифи інструментом обмеження імпорту, їх введення дозволяє утримувати обсяги імпорту на незмінному рівні, незважаючи на зростання попиту, що, в свою чергу, збільшує ціну товару. При незмінному обсязі імпорту внутрішнє виробництво і споживання зростають;

- квоти являють собою абсолютну величину і є негнучкими відносно ціни товару;

- вони більш ефективні для здійснення швидких дій адміністративних органів, ними простіше і легше маніпулювати (тарифи звичайно вимагають прийняття відповідного законодавства);

- квоти є прямим джерелом монопольного прибутку; вони завжди збільшують доходи виробників імпортозамінної продукції; стримують імпортну конкуренцію (тарифи її звичайно допускають);

Ліцензування. Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій. Ліцензія - це дозвіл, виданий державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу. Ліцензія видається державою через спеціальні уповноважені відомства.

Серед широкого різноманіття нетарифних заходів найбільш численними є технічні бар'єри, оскільки майже 2/3 міжнародної торгівлі регулюється тим чи іншим видом технічних бар'єрів. Контроль за цінами та кількісні обмеження охоплюють до 20 % світової торгівлі. Частота використання нетарифних обмежень є неоднаковою у різних регіонах світу. Так, санітарні та фітосанітарні заходи і технічні бар'єри широко використовуються усіма країнами світу [21]. Треба зазначити, що в міжнародній торгівлі переважають технічні бар'єри.

Тема 6. Правила визначення походження товару

Ключові слова: країна походження товару, критерії достатньої переробки, сертифікат про походження товару, верифікація

6.1 Мета та завдання визначення країни походження товарів

Суттєву роль у виборі режиму митного оподаткування та застосування заходів митно-тарифного регулювання відіграє інститут «країни походження». У рамках сучасної світогосподарської взаємодії правильне визначення країни походження товарів гарантує достатній захист національного ринку від товарів, що ідентифікуються за походженням як загрозливі для національного товаровиробника чи небажані в рамках торговельно-інтеграційних орієнтирів національної економіки [8].

Відповідно до ст. 36 Митного Кодексу України «країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі» [3].

Визначення країни походження - це фактичне підтвердження «громадянства» переміщуваних товарів з метою, коли держави - учасниці міжнародних торговельних відносин бажають застосовувати одна до одної певні пільги чи вживати заходів дискримінації проти окремих груп товарів.

У рамках митно-тарифного регулювання та інших заходів державної політики правильне визначення країни походження необхідно, зокрема, для:

- надання пільг і преференцій у застосуванні ввізного чи вивізного мита;

- застосування антидемпінгового чи компенсаційного мита, мита у відповідь на недружні дії з боку торгових партнерів;

- застосування кількісних обмежень чи заборон;

- формування та аналізу торговельної статистики;

- установлення квот та ембарго на зовнішню торгівлю з окремими країнами;

- установлення експортних субсидій на підтримку місцевих товарів чи державних закупівель товарів з країн за угодами про умови взаємності;

- маркування товарів («Вироблено в Україні», «Made in China») тощо [8].

Інтегруючим фактором визначення країни походження товарів виступає в рамках Генеральної системи преференцій (ГСП), угод про вільну торгівлю чи міждержавних угод про виробничу кооперацію. Надання митно-тарифних пільг за вказаними домовленостями відбувається лише за умови засвідчення національного походження товарів.

Регулятивний потенціал країни походження проявляється в основному через механізм митного тарифу. Використання моделі багатоколонного митного тарифу дозволяє ефективно розподіляти ставки митного тарифу України не лише за товарними підкатегоріями (горизонтально), але й за ступенем пріоритетності походження товарів за колонками (вертикально) (см. табл. 6.1).

комерційна дипломатія торговельний

Таблиця 6.1

Митний тариф України (фрагмент)

Код	Назва	Ставки мита	Додаткові ОВО
5309	Тканини з льону: - з умістом 85 мас. % та більше льону:	Преференційна	Пільгова	Повна
	- невибілені (сурові):
5209 11 00 00	- полотняного переплетення		5	20	м2
5209 12 00 00	- саржевого переплетення		5	20	м2
5209 19 00 00	- інші тканини		1	20	м2

Таким чином, щодо походження товарів митний тариф України диференціює ставку ввізного мита за трьома категоріями: на преференційну, пільгову та повну. Колонка преференційного мита (на даний момент не використовується) застосовуватиметься за умови встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами [8].

До товарів, які не мають преференційного режиму або немає можливості об'єктивно встановити країну їх походження, застосовуються повні ставки ввізного мита.

У рамках висвітлення національної системи преференцій, безпосередньо пов'язаних із визначенням країн походження товарів, доцільно було б звернути увагу на такий вид інструментів лібералізації міжнародної торгівлі, як угоди про вільну торгівлю (не слід ототожнювати з угодами про зону вільної торгівлі). Товари, що походять із країн, з якими Україна уклала угоди про вільну торгівлю, та ввозяться до України, звільняються від сплати ввізного й вивізного мита.

Першими сформованими в рамках угод про вільну торгівлю України були інтеграційні об'єднання навколо СНД та з Республікою Македонія. На товари країн-членів зазначених інтеграційних угод поширюється режим вільної торгівлі, якщо вони:

- відповідають критеріям походження (надано оригінал сертифіката про походження форми СТ-1 або EUR-1);

- ввозяться на основі договору між резидентами країн-учасниць та переміщуються з митної території країни-учасниці на митну територію іншої країни-учасниці («умова безпосередньої закупівлі»);

- товар не повинен покидати території країн-учасниць, крім випадків, коли таке транспортування неможливе внаслідок географічного розташування («умова прямого відвантаження») [8].

Зазначені критерії типові для всіх подібних угод і за умови невиконання хоча б одного з них товар не підпадає під звільнення від оподаткування митом.

У ст. 36 Митного Кодексу України зазначено: «країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом» [3].

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Для цілей визначення країни походження товару не враховується походження енергії, машин та інструментів, що використовуються для його виробництва або переробки.

Приладдя, запасні частини та інструменти, використовувані в машинах, пристроях, агрегатах або транспортних засобах, вважаються такими, що походять з тієї самої країни, що і ці машини, пристрої, агрегати або транспортні засоби, за умови їх ввезення та продажу разом із зазначеними машинами, пристроями, агрегатами або транспортними засобами і відповідності їх комплектації та кількості звичайно використовуваним приладдю, запасним частинам та інструментам.

Положення Митного кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

6.2 Ознаки та критерії повністю вироблених та достатньо перероблених товарів

У рамках техніки визначення країни походження як інструмента регулювання товарних потоків слід мати на увазі, що далеко не всі товари, які експортуються, походять з країни вивезення. Для відокремлення товарів за вказаною ознакою в міжнародних правилах використовуються два основні критерії: «критерій повністю вироблених товарів», де у виробництві товару бере участь лише одна країна, та «критерій достатньої переробки або обробки», коли у виробництві беруть участь дві й більше країн [8].

Так, якщо пшениця, вирощена в Україні, вважатиметься повністю виробленою в Україні, а шкіряне взуття, пошите із закупленої в Російській Федерації сировини, буде походженням з України за критеріями достатньої переробки, то розфасовані чи перепаковані на території України французькі парфуми для експорту, скажімо, до Російської Федерації, українського походження у зв'язку із зазначеними операціями все-таки не отримають. Критерії «громадянства» товарів закріплені Митним кодексом України й чітко визначають їх походження.

Відповідно до норм ст. 38 Митного Кодексу України: товарами, повністю виробленими у даній країні, вважаються:

1) корисні копалини, добуті з надр цієї країни, в її територіальних водах або на її морському дні;

2) продукція рослинного походження, вирощена або зібрана в цій країні;

3) живі тварини, що народилися та вирощені в цій країні;

4) продукція, одержана від живих тварин у цій країні;

5) продукція, одержана в результаті мисливського або рибальського промислу в цій країні;

6) продукція морського рибальського промислу та інша продукція морського промислу, одержана судном цієї країни або судном, що орендоване (зафрахтоване) цією країною;

7) продукція, одержана на борту переробного судна цієї країни виключно з продукції, зазначеної у пункті 6 цієї статті;

8) продукція, одержана з морського дна або з морських надр за межами територіальних вод цієї країни, за умови, що ця країна має виключне право на розробку цього морського дна або цих морських надр;

9) брухт та відходи, одержані в результаті виробничих або інших операцій з переробки в цій країні, а також вироби, що були у вжитку, зібрані в цій країні та придатні лише для переробки на сировину (утилізації);

10) електроенергія, вироблена в цій країні;

11) товари, вироблені в цій країні виключно з продукції, зазначеної у пунктах 1-10 цієї статті [3].

Стаття 39 Митного Кодексу України регулює питання особливості визначення походження товарів, повністю вироблених або достатньо перероблених у вільних митних зонах на території України, під час випуску їх для вільного обігу на митній території України.

Товарами, повністю виробленими у вільних митних зонах на території України, вважаються товари, визначені у статті 38 Митного Кодексу.

Товари вважаються достатньо переробленими у вільних митних зонах, якщо:

1) товари, що декларуються, класифікуються в тарифній позиції іншій, ніж матеріали чи вироби, що походять з третіх країн і були використані для їх виготовлення;

2) у вартості товарів, що декларуються, частка доданої вартості становить не менш як 50 відсотків.

Критерієм достатньої переробки наземних (дорожніх) транспортних засобів, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 згідно з УКТ ЗЕД, є обов'язкове виконання таких виробничих та технологічних операцій:

а) виготовлення кузова (кабіни) транспортного засобу, коли з окремих елементів, деталей або вузлів методами нероз'ємного з'єднання виготовляється кузов (кабіна), призначений для подальшого фарбування і складання. При цьому у процесі виготовлення кузова (кабіни) складається в єдине ціле не менш як шість основних елементів кузова (кабіни), серед яких повинні бути дах, боковина ліва, боковина права, підлога;

б) фарбування кузова (кабіни);

в) спорядження кузова (кабіни);

г) складання транспортного засобу.

3. Не визнаються такими, що відповідають критерію достатньої переробки у вільних митних зонах на території України, операції, визначені частиною шостою статті 40 цього Кодексу [3].

Стаття 40 Митного Кодексу України визначені критерії достатньої переробки товару.

У разі якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, країною походження товару вважається країна, в якій були здійснені останні операції з переробки, достатні для того, щоб товар отримав основні характерні риси повністю виготовленого товару, що відповідають критеріям достатньої переробки згідно з положеннями цієї статті (пункт 1).

Критеріями достатньої переробки є (пункт 2 ст. 40):

1) виконання виробничих або технологічних операцій, за результатами яких змінюється класифікаційний код товару згідно з УКТ ЗЕД на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків;

2) зміна вартості товару в результаті його переробки, коли відсоткова частка вартості використаних матеріалів або доданої вартості досягає фіксованої частки у вартості кінцевого товару (правило адвалорної частки);

3) виконання виробничих та/або технологічних операцій, які в результаті переробки товару не ведуть до зміни його класифікаційного коду згідно з УКТ ЗЕД або вартості згідно з правилом адвалорної частки, але з дотриманням певних умов вважаються достатніми для визнання товару походженням із тієї країни, де такі операції мали місце.

Критерії достатньої переробки, визначені в пунктах 2 і 3 частини другої цієї статті, для конкретних товарів встановлюються та застосовуються у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 3 ст. 40).

Якщо стосовно конкретного товару такі критерії достатньої переробки, як правило адвалорної частки та виконання виробничих і технологічних операцій, не встановлено, то застосовується правило, згідно з яким товар вважається підданим достатній переробці, якщо в результаті його переробки змінено класифікаційний код товару згідно з УКТ ЗЕД на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків (пункт 4 ст. 40).

У разі застосування правила адвалорної частки вартість товару, одержаного в результаті переробки в цій країні, визначається на базі ціни франко-завод виробника товару. Вартість складових цього товару, що походять з інших країн, визначається за їх митною вартістю, а тих складових, походження яких не визначено, - за встановленою ціною першого їх продажу в цій країні (пункт 5 ст. 40) [3].

Незалежно від положень статті 40 не відповідають критерію достатньої переробки:

1) операції, пов'язані із забезпеченням збереження товарів під час зберігання чи транспортування;

2) операції щодо підготовки товарів до продажу та транспортування (роздрібнення партії, формування відправлень, сортування, перепакування);

3) прості складальні операції - операції, які здійснюються шляхом складання виробів за допомогою простого кріпильного матеріалу (гвинтів, гайок, болтів тощо) чи клепання, склеювання або монтажу готових вузлів за допомогою зварювання (за винятком виготовлення складних виробів шляхом зварювання), а також інші операції (регулювання, контроль, заправка робочою рідиною тощо), необхідні у процесі складання і не пов'язані з переробкою (обробкою) товарів, незалежно від кількості та складності таких операцій;

4) змішування товарів, які походять з різних країн, якщо характеристики кінцевої продукції суттєво не відрізняються від характеристик товарів, що змішуються;

5) забій тварин;

6) комбінація двох чи більше вищезазначених операцій (пункт 6 ст. 40) [3].

Стаття 42 Митного Кодексу України регулює особливості визначення країни походження упаковки.

Країна походження упаковки, в якій товар ввозиться на митну територію України, вважається тією ж, що і країна походження самого товару, крім випадків, коли законодавство України передбачає її окреме декларування для тарифних цілей. У таких випадках країна походження упаковки визначається окремо від країни походження товару.

Для цілей визначення країни походження товару, у тому числі при застосуванні правила адвалорної частки, у тих випадках, коли упаковка, в якій товар ввозиться на митну територію України, вважається походженням з тієї ж країни, що й сам товар, враховується лише та упаковка, в якій товар звичайно реалізується у роздрібній торгівлі [3].