Споживчий ринок: стан та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Споживчий ринок: стан та перспективи розвитку

Зміст

Вступ

Розділ 1. Споживчий ринок: стан та перспективи розвитку

1.1 Основні тенденції функціонування споживчого ринку в Україні

1.2 Ринок товарів споживчого комплексу «Домашнє господарство»

1.3 Стан споживчого ринку Волині

Розділ 2. Дослідження ринку непродовольчих товарів в Україні

2.1 Ринок товарів з пластичних мас

2.2 Ринок взуття

Розділ 3. Дослідження ринку продовольчих товарів

3.1 Ринок кондитерських виробів

3.2 Ринок м'ясних товарів України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Вступаючи у XXI століття, більшість фірм опинилися перед серйозними труднощами, які пов'язані зі зростанням конкуренції, розривом у рівні доходів різних верств населення, забрудненням навколишнього середовища, відставанням у розвитку інфраструктури.

Низький рівень розвитку інфраструктури зумовлює необхідність проведення модернізації а також інтенсифікації інноваційних процесів у сфері товарного обігу у взаємозв'язку із маркетинговою діяльністю, логістичними аспектами та діяльністю комерційних посередників.

Розвиток економічної ситуації в країні, взаємовідносин між партнерами по ринку істотно впливає на рівень забезпечення населення товарами та послугами, а також на ступінь задоволеності населення діяльністю виробників та торгівлі. При цьому слід враховувати, що така діяльність відбувається в суспільстві, яке має певну структуру, елементами якої є торговельні представники, посередники, бази, банки, рекламні агентства, біржі та ін. Від ступеня розвитку та узгодженості дій переважно залежить успіх зусиль підприємця, який працює у сфері виробництва, комерції чи фінансів. Своєчасно виявлені та змодельовані зміни в стані інфраструктури надають підприємцеві шансів уникнути ризику та перемогти в конкурентній боротьбі на певному товарному ринку.

Розвиток окремих товарних ринків має відміни від загальноекономічних тенденцій. Тож. необхідно постійно тримати в полі зору процеси, які відбуваються в них, для узгодження та оперативного регулювання зусиль фірм, що працюють на цих ринках.

Особливості сучасного ринку, його формування і функціонування потребують глибоких знань товарних груп, їх походження і подальший розвиток.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Споживчий ринок: стан та перспективи розвитку».

Об'єкт дослідження - сучасне товарознавство.

Предмет дослідження - дослідження ринку продовольчих та непродовольчих товарів.

Мета дослідження - розглянути особливості розвитку сучасного споживчого ринку.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) проаналізувати споживчий ринок України;

2) розглянути стан споживчого ринку Волині;

3) дослідити ринок непродовольчих товарів в Україні;

4) дослідити ринок продовольчих товарів в Україні.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ 1. Споживчий ринок: стан та перспективи розвитку

1.1 Основні тенденції функціонування споживчого ринку в Україні

Задоволення потреб населення у життєво-необхідних товарах та послугах безпосередньо пов'язане із зростанням споживчого ринку. Споживчий ринок - ринок одного (специфічного) або групи товарів (послуг), для яких притаманна виробничо-технологічна єдність, або які мають загальне призначення за своїми споживчими чи іншими властивостями. Він безпосередньо відображає взаємодію виробництва та споживання, попиту й пропозиції товарів (послуг).

Проаналізуємо основні тенденції, які характерні для сучасного ринку товарів народного споживання, та особливо продовольчого, оскільки за 1995- 2005 роки в Україні спостерігалося збільшення питомої ваги продовольчих товарів у структурі роздрібного товарообігу, включаючи громадське харчування, при відповідному зменшенні частки непродовольчих товарів. Так, у 1995 р. співвідношення між продовольчими і непродовольчими товарами у роздрібному товарообігу становило 0,44:0,56, а в 2005 -- вже 0,59:0,41, тобто наявні серйозні диспропорції. Тенденція до збільшення питомої ваги продовольчих товарів у структурі роздрібного товарообігу зберігалася протягом 1995-2000 років. При цьому свого найвищого, пікового значення вона досягла у 1996 році -- 67 %. У 1997-2000 pp. відбулося незначне зниження питомої ваги продовольчих товарів у структурі роздрібного товарообігу, але вона все ще становить понад половину [7, 265].

Збільшення частки роздрібного товарообігу продовольчих товарів у загальному його обсязі не спричинилося до реального зростання продажу продовольчих товарів. Так, у цілому по Україні роздрібний товарообіг продовольчих товарів у порівнянних цінах у 2005 році зменшився проти 1995 року на 66,5 %. Лише за один рік (з 2005 по 2004) він знизився на 13,7 %. Тенденція до скорочення реальних обсягів роздрібного товарообігу продовольчих товарів за останні роки спостерігалася в усіх регіонах країни.

Слід відмітити, що торгівля продовольчими товарами завжди найтісніше пов'язана зі становищем у галузі їх виробництва. Аналіз статистичних даних свідчить про тенденцію скорочення частки продукції харчової промисловості в загальному обсязі виробництва (від 18,6 % у 1995 році до 14,9 у 2005). За 1995-2005 pp. виробництво продовольчих товарів зменшилося більш як на дві третини: його індекс у 2005 році становив 32 %.

Виробництво багатьох видів продукції, зокрема м'яса птиці, тваринного масла та консервів овочевих, стало збитковим. Рівень рентабельності виробництва ковбасних виробів та жирних сирів значно знизився. У 1995- 2005 pp. рівень рентабельності виробництва лише небагатьох видів продукції зріс, а саме: кондитерських виробів, олії та пива.

Регресивні зміни в обсязі та структурі виробництва продуктів харчування зумовили відповідне скорочення пропозиції вітчизняних продовольчих товарів на споживчому ринку. Це призвело до наповненні ринкової ніші продуктами харчування іноземного виробництва. Перехідний період характеризується засиллям імпортних продовольчих товарів та значним витісненням вітчизняних виробників продуктів харчування з внутрішнього споживчого ринку країни.

У 1995 - 2000 pp. відбулося значне зменшення експорту продукції харчової промисловості. Так, обсяги експортних поставок продукції харчової промисловості скоротилися від 979,4 до 331,8 млн дол. США, або майже у 3 рази, а її питома вага у товарній структурі зовнішньої торгівлі знизилась на 5,3 %. Водночас більш як у 2 рази зросли імпортні надходження продукції харчової промисловості (від 273,5 млн дол. США у 2001 році до 551,9 -- у 2003), а частка даної групи товарів у товарній структурі зовнішньої торгівлі збільшилась на 1,4 %. Таким чином, якщо у 2001 році обсяги експортних поставок перевищували імпортні надходження у 3,6 раза, то у 2003 році ситуація змінилася на протилежну -- обсяги імпорту були більшими за експорт у 1,7 раза, у 2005 році обсяги імпорту трохи скоротились, але все ще залишаються досить значними [7, 266].

Слід відзначити, що аналіз динаміки роздрібного товарообігу товарів без урахування зміни кількості населення дає неповну уяву про рівень споживання населенням товарів народного споживання, особливо по регіонах. Забезпечення підвищення споживання продуктів харчування і непродовольчих товарів населенням можливе лише за умов перевищення темпів зростання роздрібного товарообігу товарів над темпами зростання кількості населення.

Кількість населення України, від якої, насамперед, залежать обсяги попиту на споживчі товари та їх споживання, у 1995-2005 роках мала тенденцію до скорочення.

Так, на початок 1995 року кількість населення становила 51,8 млн людей, а вже на початок 2005 -- 48,2 млн, або скоротилася на 5,1 %. Зменшення кількості населення у 1995 - 2005 роках відбулося майже в усіх регіонах України. Виняток становлять лише Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська області та м. Київ, у яких кількість населення на початку 2005 року, порівняно з початком 1995 року, трохи збільшилась, а також Чернівецька область, у якій кількість населення на початку 1995 року дорівнювала кількості на початок 2000 року. При цьому сільське населення за вказаний період скоротилося більше, ніж міське: відповідно, на 5,29 і 2,30% .

Порівняння темпів скорочення кількості населення з темпами зменшення роздрібного товарообігу споживчих товарів у порівнянних цінах дозволяє зробити висновок, що як для України в цілому, так і для всіх її регіонів характерне інтенсивне зменшення реальних обсягів роздрібного товарообігу споживчих товарів, порівняно зі скороченням кількості населенням

Аналіз динаміки показника відношення питомої ваги роздрібного товарообігу продовольчих товарів регіону до частки його населення виявив, що розміщення продовольчих товарних ресурсів не завжди відповідає розселенню населення. Цей показник у цілому по Україні дорівнює 1,00; найвищі його значення (понад 1,00) у 1995-2005 роках спостерігались у областях аграрно-промислової спеціалізації - Донецькій, Запорізькій, Львівській, а також у м. Києві; найнижчі (до 0,9) - у Вінницькій, Волинській, Кіровоградській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій та Чернівецькій, для яких характерна аграрно-промислова спеціалізація [7, 267].

Загальна економічна криза в країні, зменшення реальних обсягів роздрібного товарообігу, регресивні зміни в його структурі, скорочення кількості населення призвели до зниження прибутковості торгівлі споживчими товарами в 1995 - 2005 роках. Багато торговельних підприємств стали збитковими та змушені були закритися. Так, кількість продовольчих магазинів зменшилася на 11 729 од., або 22,8 %. Найбільше скорочення відбулося в Запорізькій, Тернопільській, Хмельницькій та Черкаській областях. Частка продовольчих магазинів у загальній їх кількості у 2003 році, порівняно з 1995, зменшилася по Україні на 1,9 відсоткового пункта. Найнижчою вона була протягом усього аналізованого періоду в областях аграрно-промислової спеціалізації -- Вінницькій, Волинській, Житомирській, Полтавській, Сумській, Хмельницькій та Чернігівській. Водночас на 10 862 од., або на 73 %, в Україні та по всіх її регіонах зросла кількість змішаних магазинів, які здійснювали торгівлю як продовольчими, так і непродовольчими товарами.

Розвиток мережі змішаних магазинів самообслуговування, асортимент яких містить продовольчі та непродовольчі товари, характеризується високою територіальною диференціацією. При загальному зменшенні по Україні, їх кількість у Закарпатській області зросла у 1995 - 2005 роках на 38 од., або 22,2 %, Рівненській -- на 260 (77,8 %), Хмельницькій -- на 490 (79,7 %). Найвище збільшення кількості магазинів даного типу відбулося в Тернопільській області: від 3 одиниць на кінець 1995 року до 320 на кінець 2003, або у 91,7 рази [7, 268].

Характерною ознакою стану роздрібної торговельної мережі в останні роки є надзвичайне подрібнення та зниження рівня технічного оснащення. Великого поширення набули павільйони, палатки, кіоски, автолавки, причепи, візки та лотки, які належать до роздрібної та пересувної торговельної мережі та повинні відігравати допоміжну роль у торговельному обслуговуванні населення. Це пов'язано з тим, що вказані торговельні одиниці володіють обмеженими можливостями реалізації і здійснюють продаж порівняно вузького асортименту товарів та тютюнових виробів.

У 1995 - 2005 pp. у реалізації споживчих товарів відбулися значні внутрішньо-групові структурні зрушення. Скорочення реальних обсягів роздрібного товарообігу відбувалося при одночасному погіршанні якісного складу продуктів харчування. Спостерігалося не тільки абсолютне зменшення його обсягів у порівнянних цінах, а й відносне, якісне -- за найбільш цінними споживчими властивостями продуктів. Так, у структурі роздрібного товарообігу продовольчих товарів у 1995-2005 роках знизилася частка м'яса та птиці, ковбасних виробів і копченостей, молока й молочної продукції, сиру, бринзи, масла тваринного, яєць та яйцепродуктів, тобто продуктів тваринного походження. У групі продуктів рослинного походження зменшилася питома вага овочів, плодів, ягід, винограду, горіхів, кавунів, динь.

Незважаючи на незначне зниження часток ковбасних виробів та копченостей, хліба та хлібобулочних виробів у структурі роздрібного товарообігу продовольчих товарів, ці товарні групи продовжують посідати лідируючі позиції з реалізації, поряд із кондитерськими та алкогольними виробами, частки яких значно зросли.

Показники споживання продуктів харчування на душу населення, які відбивають соціальну ефективність функціонування торгівлі продовольчими товарами та характеризують її діяльність щодо задоволення суспільних потреб у загальному вигляді, значно диференціюються за регіонами. Так, за 1995-2003 pp. споживання м'яса та м'ясопродуктів у Запорізькій, Кіровоградській та Херсонській областях перевищувало середньо-державний рівень, а в Автономній Республіці Крим, Івано-Франківській та Львівській областях було нижчим від середнього по країні.

Найсуттєвіші відмінності спостерігаються у споживанні продуктів харчування рослинного походження. Якщо споживання населенням картоплі у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Кіровоградській, Полтавській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій та Чернігівській областях значно перевищує загальноукраїнський рівень, то в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Одеській областях воно не досягає середнього по країні рівня. Аналогічне становище спостерігається у споживанні овочів та баштанних продовольчих культур: найвищі показники їх споживання характерні для Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської, Полтавської, Херсонської, Черкаської та Чернігівської областей, а найнижчі - Вінницької, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської і Тернопільської. Найвищий індекс споживання плодів, ягід та винограду в Автономній Республіці Крим: 1,83 - у 1995 та 1,91 - у 2005 році, що в абсолютних величинах становить, відповідно, 86,6 та 54 кг на душу населення за рік при середньому по Україні - 47,4 та 28,2 кг. У Волинській, Закарпатській, Львівській, Одеській і Полтавській областях рівень споживання плодів, ягід та винограду також перевищує середньо-державний показник, а в Донецькій, Кіровоградській, Луганській, Тернопільській та Черкаській областях -- не досягає середнього значення [7, 268].

Зростання відмінностей у рівнях споживання продуктів харчування по регіонах зумовило зниження рівня задоволення потреб населення та диспропорції продажу і споживання. Як свідчить аналіз споживання основних продуктів харчування хлібних продуктів, картоплі та цукру, витіснення малоцінними за харчовими якостями продуктами більш цінних пов'язане з кризовими явищами в економіці та зубожінням більшої частини населення всіх регіонів України. Це, у свою чергу, зумовлює незбалансованість структури харчування населення за рахунок прискореного зростання споживання продуктів рослинного походження за одночасного зниження частки продуктів тваринного походження.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, можна сказати, що зниження реальних обсягів роздрібного товарообігу споживчих товарів, зменшення загальної кількості продовольчих магазинів, у тому числі із застосуванням прогресивних форм продажу товарів, надзвичайне подрібнення торговельної мережі, поглиблення територіальних відмінностей у розвитку торгівлі споживчими товарами зумовили значне зниження рівня її соціально-економічної ефективності.

Немалу роль у розвитку вітчизняного споживчого ринку відіграє й торгівля, яка покликана впливати на виробництво на основі вивчення споживчого попиту. Разом з тим проведені дослідження показали, що лише 37,5 % опитаних торговельних працівників здійснюють у тому чи іншому ступені вивчення споживчого попиту на споживчі товари, використовуючи такі методи, як опитування (6,3 %), облік та аналіз продажу та товарних запасів (18,7 %) та ін. Більша частина торговельних працівників (62,5 %) взагалі не здійснює вивчення споживчого попиту населення, пояснюючи це великими витратами, нестачею часу, відсутністю кваліфікованих фахівців. Унаслідок цього торгівля не виконує повною мірою одну зі своїх головних функцій - виявлення переваг, що їх віддають споживачі, споживчого попиту та формування на цій основі замовлень товаровиробникам. Крім того, торгівля повинна не тільки вивчати, але й формувати споживчий попит на нові споживчі товари, що з'являються на ринку.

Важливу роль у розвитку споживчого ринку можуть відігравати фірмові магазини, які представляють продукцію вітчизняного товаровиробника. Унаслідок прямих поставок продукції від безпосередніх товаровиробників дані підприємства торгівлі можуть встановлювати відносно низькі ціни на товари, що реалізуються, забезпечувати достатньо широкий асортимент товарів при їх високій якості. Крім того, фірмові магазини повинні забезпечувати реальне вивчення споживчого попиту та формування виробничої програми відповідно до дедалі більших потреб споживачів.

Для стимулювання розвитку мережі фірмових магазинів місцеві органи влади можуть надати даним підприємствам низку пільг. Наприклад, знизити вартість орендної платні або надати муніципальні приміщення даним магазинам без стягнення оренди на певний термін. Також місцевими органами влади можливе зниження ставок місцевих податків, для стимулювання діяльності підприємств роздрібної торгівлі, які реалізують вітчизняні споживе товари.

Вищевказані заходи будуть сприяти розвитку ринку вітчизняних споживчих товарів та поступовому скороченню частки імпортних товарів на внутрішньому ринку країни. Об'єктивна необхідність пошуку напрямків розвитку споживчого ринку України вимагає досконалого науково-методичного опрацювання питання формування стратегічних, тактичних та локальних цілей. Вивчення, узагальнення й висвітлення досвіду у вирішенні надзвичайно складної проблеми - реформування економіки і застосування такого надбання в Україні - головне завдання сучасної науки [7, 269].

Дослідження показують, що нестабільність споживчого ринку вимагає корегування стратегії маркетингової політики та змістовної оцінки напрямів досягнення нею кінцевих результатів. Стратегія повинна передбачити досягнення певної відповідності чи узгодженості поведінки керованого об'єкта в часі і просторі з тим об'єктом, що знаходиться в кінцевому стані.

Таким чином, формування перспективи розвитку споживчого ринка, його трансформація нерозривно пов'язані зі світовими, глобальними процесами та проблемами національних пріоритетів.

Зрозуміло, що для ефективного визначення цілеутворення і його подальшого впровадження необхідне досконале знання стану і перспектив розвитку кожного окремого локального ринку з притаманними йому особливостями й тенденціями розвитку.

1.2 Ринок товарів споживчого комплексу «Домашнє господарство»

Однією із найважливіших умов сталого економічного зростання є забезпечення всебічного розвитку внутрішнього ринку. У Комплексній програмі розвитку внутрішнього ринку та Програмі діяльності уряду країни "Послідовність. Ефективність. Відповідальність" зазначено, що внутрішній ринок має відігравати провідну роль у формуванні економічного потенціалу України та підвищенні якості життя громадян. Певне місце в загальній структурі внутрішнього ринку посідає ринок товарів господарського призначення, що входять до споживчого комплексу "Домашнє господарство". Ці товари відрізняються різноманітністю за функціональними властивостями. Вони зменшують навантаження людини в домашній праці, збільшують її вільний час, створюють комфорт, покращують санітарно-гігієнічні умови житлових приміщень тощо.

Одним з основних показників, що характеризує стан розвитку товарного ринку, є динаміка обсягу роздрібного товарообороту.

Обсяг роздрібного продажу товарів споживчого комплексу "Домашнє господарство" у 2005 р. порівняно з 1995 р. суттєво зменшився, особливо по синтетичних миючих засобах, металевому і скляному посуду, а також милу господарському (Додаток 1) [4, 112].

Негативна динаміка обсягів продажу товарів господарського призначення була обумовлена кризовими явищами, які виникли у перехідний період, різким падінням життєвого рівня більшої частини населення і значним зменшенням обсягів вітчизняного виробництва товарів. Найбільші темпи зниження обсягів виробництва за 1995 - 2005 pp. спостерігалися по електропобутових приладах (кавомолки, міксери, чайники тощо). Обсяг їхнього виробництва у 2005 р. відносно 2000 р. становив лише декілька відсотків. Значно зменшилися обсяги виробництва технічно складних товарів: побутових холодильників, пральних машин, пилососів - в 1.5; 3.4; 12.9 рази (відповідно). Виробництво товарів побутової хімії у дрібній розфасовці скоротилося в 3.7 рази, у тому числі миючих засобів - у 2.3, лакофарбових матеріалів - у 3.5 рази. Виробництво фарфоро-фаянсового та майолікового посуду зменшилося в 2.6 рази.

Відсутність у вітчизняних виробників достатніх фінансових ресурсів для впровадження новітніх технологій та нарощування обсягів виробництва сучасних товарів призвела до втрати ними конкурентних позицій на ринку. Майже катастрофічною є ця ситуація на сегментах ринків електропобутових товарів і металевого посуду. Питома вага цієї вітчизняної продукції в товарообороті 2005 р. складала лише 13.1 і 22.1 % (відповідно).

Однією з причин низької конкурентоспроможності вітчизняних товарів є високі цини на них. Це можна підтвердити на прикладі електропобутових машин і приладів. У 1995 р. проти 1993 р. ціни на електропилососи, холодильники, пральні машини збільшилися у 86.3; 66.7; і 56.8 рази (відповідно). З покращанням економічної ситуації темпи зростання рівня цін суттєво уповільнюються (Додаток 2) [4, 113].

Важливою проблемою є рентабельність виробництва товарів. За період економічної кризи багато промислових підприємств перетворилися з високорентабельних у збиткові. Аналіз рівня рентабельності продукції промислових підприємств, які виготовляють електропобутові машини та прилади, свідчить, що результати від реалізації продукції в 2005 р. перевищують витрати на виробництво реалізованої продукції тільки по побутових холодильниках. Однак простежується тенденція до зниження рівня збитковості виробництва по пральних машинах і електропилососах, а по холодильниках помітна стабілізація рівня рентабельності (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Рентабельність виробництва електропобутових машин і приладів в Україні, % до собівартості

Вид товару	Роки
	1995	2000	2003	2004	2005
Холодильники побутові	-0.6	1.0	1.2	1.1	1.0
Пральні машини	-16.9	-17.6	-8,7	-7.2	-6.8
Електропилососи	-8.0	-0.2	-7.3	-7.1	-5.4

На розвиток вітчизняного виробництва суттєво впливає насичення внутрішнього ринку імпортними товарами. Причому їхня питома вага по більшості товарних груп споживчого комплексу "Домашнє господарство" у загальному обсязі роздрібного товарообороту до 2003 р. щорічно зростала. У наступні роки, коли почали збільшуватися обсяги вітчизняного виробництва товарів, відбулося оновлення асортименту, підвищилася їхня якість і почали застосовуватися заходи щодо захисту вітчизняного товаровиробника, питома вага імпортних товарів у товарообороті почала знижуватися.

Аналіз даних Державного комітету статистики України щодо виробництва електропобутових товарів по регіонах країни свідчить, що після 1995 р. не тільки суттєво зменшилися обсяги виробництва цих товарів, їх взагалі перестали випускати на підприємствах деяких регіонів (холодильники - у Київській області, пральні машини - в Івано-Франківській та Одеській областях). Найбільша питома вага імпорту припадає на електропилососи (89%) та пральні машини (80 %). Холодильники та морозильники іноземного виробництва на внутрішньому ринку займають 62 %. Основними їх постачальниками у 2005 р. були виробники Білорусі (28.0%), Литви (24.4%), Росії (17.2 %), Італії (14.4 %) та Кореї (14 %). Причому у 2005 р. порівняно із попереднім роком активізували експансію українського ринку виробники Кореї, Білорусі й Росії [4, 114].

Тестування холодильників, які є на ринку України (за даними публікацій "Довідника споживачів"), свідчать, що тільки донецький холодильник STINOL за споживчими показниками міг конкурувати з іншими відомими марками, а саме, такими як ARDO, BOSCH, ZANUSSI. Було встановлено, що ціна коливалася на різні торгові марки від 1.9 до 11 тис. грн.

Пральні машини-автомати сьогодні представлені на ринку країни різними марками вітчизняних та іноземних товаровиробників, їх тестування також показало низьку конкурентоспроможність вітчизняної продукції.

Ознайомлення з результатами тестування кондиціонерів свідчить, що ринок країни заповнили більш ефективні, екологічні та практичні у використанні кондиціонери іноземних фірм. З підвищенням матеріального рівня населення попит на кондиціонери підвищується і прикро, що цей попит задовольняється виробами іноземного походження.

Разом з тим слід відмітити, що Україна, у свою чергу, експортує деякі електропобутові товари, зокрема - холодильники. Причому, починаючи з 2000 р., по цих товарах має місце позитивне сальдо. Певною мірою експортуються й пральні машини. Однак по них, ще з 1995 р., склалося негативне сальдо. Зростанню обсягів експорту сприяло те, що на підприємствах Донецької, Запорізької, Миколаївської, Сумської, Черкаської областей відбулися позитивні зміни - продукцію почали виробляти за міжнародними стандартами. Такі електропобутові товари за якістю і технічними параметрами вже майже не поступаються світовим зразкам, та ще й мають суттєву перевагу - нижчу ціну.

З подальшим економічним зростанням та підвищенням рівня доходів населення попит на електротовари буде суттєво збільшуватися, оскільки рівень забезпеченості населення за період економічної кризи катастрофічно впав (Додаток 3) [4, 115].

Необхідно застосовувати більш дієві заходи щодо стимулювання розвитку вітчизняного виробництва, бо співвідношення товарів вітчизняного та іноземного виробництва, що склалося на внутрішньому ринку, є надзвичайно загрозливим: як свідчить світова практика, на імпортні товари може припадати не більше 20 % - це межа економічної безпеки країни.

Треба привернути увагу до того, що значна частина товарів, зокрема товарів електропобутових, технічно складних, реалізується через мережу неспеціалізованих магазинів і ринків, які мало придатні для цього. На початок 2004 р. питома вага спеціалізованих магазинів з продажу електропобутових товарів становила лише 0.7 % від загальної кількості непродовольчих магазинів. Не розвинене мережу універмагів і будинків торгівлі, де теж є можливість створити для таких товарів цивілізовані умови продажу. У торгівлі України на початок 2004 р. було, відповідно, 27 і 78 таких типів магазинів. Не набули ще потрібного розвитку й комбіновані магазини з продажу товарів споживчого комплексу "Домашнє господарство", а також супермаркети й гіпермаркети (їхня кількість відповідно, дорівнювала 652 та 38 од.), тобто магазини з сучасною технологією організації продажу товарів і обслуговування покупців.

Слід відмітити, що в Україні останніми роками почали розвиватися іноземні корпоративні торгові мережі, де забезпечується досить високий стандарт обслуговування покупців. Однак для стимулювання розвитку вітчизняного виробництва й більш ефективного просування продукції на ринок необхідно створювати не менш потужні власні корпоративні торгові мережі.

Аналогічні тенденції склалися також на ринку інших груп товарів господарського призначення. Обсяг виробництва товарів побутової хімії у 2002 р. відносно 1995 р. склав лише 27 %. Динаміка виробництва, зокрема лакофарбових товарів, свідчить, що суттєвий його спад спостерігався в переважній більшості областей. Сьогодні близько 90 % всієї лакофарбової продукції України практично для всіх галузей народного господарства виробляють дев'ять спеціалізованих лакофарбових заводів, які об'єднанні в AT "Укрлакофарба". За підрахунками фахівців, потреба в цієї продукції знаходиться в межах 100 -- 250 тис. тонн на рік. Питома вага імпортної лакофарбової продукції становить 40 % загального обсягу їхнього продажу. На ринку України лакофарбові товари представляють приблизно 20 великих імпортерів, які мають свою дилерську мережу. Високоякісну продукцію за високими цінами реалізують Aczo Nobel (Нідерланди - торгові марки Sadolin, Pinotex, Casco, Syntero), Tikkurila (Фінляндія), ІСІ (Англія) та ін. До середньої цінової групи можна віднести продукцію Dufa, Jobi, Міра (Німеччина), SPS (Нідерланди). Нижню сходинку займають фарби виробників з Польщі, Чехії, Угорщини, Болгарії. При великій кількості імпортних лакофарбових товарів у роздрібній торговій мережі продукція вітчизняних товаровиробників користується стабільним попитом і займає переважне місце на ринку, хоча вони обмежені у валютних коштах, необхідних для закупівлі сучасної сировини. За прогнозами фахівців передбачається, що ринок лакофарбових матеріалів буде розвиватися стабільно, а обсяги будуть збільшуватись за рахунок підвищення активності українських виробників. Однак конкуренція на ринку лакофарбової продукції не зменшиться, і щоб "бути на плаву", торгівлі необхідно постійно враховувати споживчий попит та своєчасно передбачати його зміни [4, 116].

Не краща ситуація склалася на ринку синтетичних миючих засобів. На початку 90-х років на ринку щорічно продавалося більше 250 тис. тонн синтетичних миючих засобів, а нині лише 150. За оцінками фахівців, в Україні реально щорічно споживається 4 - 5 кг синтетичних миючих засобів у розрахунку на одну особу, що складає близько 70 % середньої санітарно-гігієнічної норми. При цьому 75 % продажу приходиться на пральні порошки, 25 % - на чистячі порошкоподібні та рідкі миючі засоби ^н. На сьогодні з 25 заводів можна виділити п'ять лідерів, які при повному завантаженні змогли б задовольнити внутрішню потребу країни в миючих засобах (ЗАТ "Вінницяпобутхім", ВАТ "Время" - м. Первомайськ, ЗАТ "Реактив" - м. Слав'янск Донецької обл., ВАТ БХ "Заря" - м. Київ і СП "Шенкель-Ужгород"). Однак можливості вітчизняних товаровиробників обмежуються значним насиченням внутрішнього ринку імпортними товарами, зокрема контрабандного походження. Неконтрольований ввіз синтетичних миючих засобів в Україну складає 25 %. Значна частина припадає на низькоякісну нерозфасовану продукцію, яку нелегально розфасовують на території України під торговими марками відомих виробників. Синтетичні миючі засоби завозяться переважно з Польщі та Туреччини, що складає 80 % загального обсягу надходження товарів по імпорту.

За прогнозними даними очікується підвищення завантаження виробничих потужностей, покращання економічного положення підприємств галузі та повернення втраченої частки ринку. Однак для цього вітчизняним виробникам товарів побутової хімії необхідно продовжувати підвищувати їхню якість. Дослідження якості пральних порошків відомих іноземних і вітчизняних виробників, проведене фахівцями Науково-дослідного Центру споживчих експертиз, показали, що майже всі марки імпортних порошків, які випробувались в "екстремальних умовах", витримали перевірку, на відміну від багатьох вітчизняних. Поряд з підвищенням якості вітчизняної продукції слід використовувати й більш ефективні канали та засоби її рекламування та стимулювання збуту. Дослідження споживчого попиту на пральні порошки в різних містах і селах, де було опитано згаданим вище Центром 1.2 тис. жінок, показало високий рівень обізнаності й популярності декількох імпортних торгових марок. Вітчизняні марки, на жаль, не так широко відомі.

Важливе місце у функціонуванні споживчого ринку належить оптовим посередникам. Ці суб'єкти господарювання здобули широке визнання в країнах з розвиненою ринковою економікою. В Україні ж нині значного поширення набули прямі господарські зв'язки. Головною проблемою є рівень культури посередницької діяльності, яку слід суттєво підвищувати, широко використовуючи маркетинговий інструментарій та створюючи умови для успішного функціонування оптових посередників [4, 117].

Оптові посередники в торгівлі товарами господарського призначення ще не посідають належного їм місця. Темпи зростання обсягу їхнього оптового продажу, особливо технічно складних товарів і тривалого користування (передусім вітчизняного виробництва), у 2000-2002 рр. були нижчими, ніж по непродовольчих товарах в цілому. Унаслідок їхня питома вага в товарообороті непродовольчих товарів за цей період зменшилася: по холодильниках і морозильниках - з 2 до 1.6 %, пральних машинах - з 0.9 до 0.8 %, посуду - з 0.5 до 0.4 %. В оптовому товарообороті суттєво скоротилася частка холодильників і морозильників вітчизняного виробництва (з 43.8 до 28 %), електропилососів (з 9.3 до 4.4 %), посуду (з 78.4 до 53.5 %). По інших товарах господарського призначення вітчизняного виробництва, хоча ця частка декілька зросла, є конче недостатньою.

Оптова ланка не виконує належним чином і функцію накопичення товарних запасів. На її складах зберігається значно менше товарних запасів, ніж у роздрібній торгівлі. По електротоварах у 2002 р. вони, відповідно, у середньому дорівнювали 20.3 і 53 дням, по інших товарах господарського призначення - 10.2 і 89 дням.

Діяльність оптових посередників у сфері товарного обігу є не що інше, як професійне виконання спеціалізованими суб'єктами ринку функцій зі сприяння налагодженню та реалізації комерційних взаємовідносин між товаровиробниками-продавцями й оптовими покупцями, якими виступають на товарному ринку суб'єкти роздрібної торгівлі. А відтак головними цінностями для посередника є вміння забезпечити товаровиробнику успішний продаж виготовленої продукції та отримання бажаного доходу, а для оптового покупця - одержати необхідні товари й максимально задовольнити свої потреби з мінімальними витратами на це.

Оптовики мають накопичувати інформацію про стан виробництва та перспективи його розвитку, стан і динаміку потреб, вимог і попиту споживачів; проявляти ініціативність і підприємливість стосовно пошуку та реалізації шляхів і методів виконання замовлень, поширення власних послуг - інформаційних, консультаційних, маркетингових, транспортних та інших; підтримувати оптимальний рівень товарних запасів, мати сучасну мережу для їхнього накопичення, зберігання й формування торгового асортименту. Оптова ланка зможе зайняти належне їй місце в товарному обігу лише завдяки встановленню партнерських відносин з контрагентами, оперативності, гнучкості та своєчасності виконання їхніх замовлень, що забезпечить скорочення часу та витрат на здійснення акту купівлі-продажу товарів [4, 118].

Отже, основним завданням оптових посередників є створення ефективної системи обслуговування, узгодження інтересів товаровиробників і оптових покупців у досягненні кожним з них комерційного зиску. Лише співробітництво усіх ланок товаропровідного ланцюга з орієнтацією на кінцевий результат - задоволення потреб споживачів, здатне суттєво покращити ситуацію на ринку товарів господарського призначення.

1.3 Стан споживчого рину на Волині

Аналізуючи споживчий ринок Волинської області, перш за все, потрібно дослідити процес товарообігу і основні тенденції в ньому. Так, загальний обсяг роздрібного товарообігу в регіоні за 2003 рік склав 291 млн.гри., що менше, ніж в 2002 році на 3,4%. В 2002 році загальний обсяг товарообігу становив 301 млн.грн., що на 3,3% менше попереднього року.

Питома вага загального обсягу роздрібного товарообігу, включаючи громадське харчування, значно більша у містах та селищах міського типу (в 2001 р. - 93,9 %, 2002 р. - 83,1%, 2003 р. - 82,5%) (Додаток 4), ніж в сільській місцевості.

Перше місце за обсягом роздрібного товарообігу за 2001-2003 pp. поділили між собою м. Луцьк і м. Ковель. Разом з тим низький рівень товарообігу характерний для Старовижівського, Турійського, Горохівського, Рожищенського районів.

Продовжує зменшуватись питома вага роздрібного товарообігу підприємств державної форми власності, вона становить 21,1% до його загального обсягу в 2001 p.; 16,1% - в 2002 p.; 12,3% - в 2003 р. Проміжним є одночасне зростання частки колективних підприємств: 65,8% - 2001 p.; 75,8% - 2002 p.; 77,5% - 2003 р. Доля ж приватних підприємств незначна: 13,1% - в 2001 p.; 8,1% - в 2002 p.; 10,2% - в 2003 році. Товарообіг підприємств громадського харчування склав: у 2001 р. - 35747 тис.грн.; 2002 р. - 39064 тис.грн.; 2003 р. - 35317 тис.грн. (Додаток 5). На власну продукцію припадає 18705 тис.грн, в 2001 р. (52,3% товарообігу громадського харчування), 20383 тис.грн. - в 2002 р. (52,2%), 19021 тис.грн. - в 2003 р. (53,8%) [16, 38].

Кількість підприємств роздрібної торгівлі та громадського харчування постійно змінюється. Кризовий стан економіки та жорстка податкова система спонукають ряд підприємств призупиняти торгову діяльність та згортати стаціонарну торгову мережу. Так, число роздрібних торгових підприємств на Волині у 2003 році склало 2750 одиниць, що на 80 одиниць менше, ніж у 2002 році, і на 103 одиниці, - ніж в 2001 році.

Слід відмітити, що 2003 року найбільше підприємств торгівлі знаходилося в обласному центрі (583, або 10,3% від загальної кількості), а найменше (57-86, або 2,1-3,1% - в Шацькому, Турійському, Старовижівському, Любешівському, Локачинському, Еваничівському районах.

Однією з причин зменшення числа магазинів є розширення ринкової торгівлі. Обстеження речових ринків області показало, що кількість ринків порівняно з відповідним періодом зросла з 24 в 2001 р. до 28 в 2002 р. і до 35 в 2003 p., а число обладнаних торгових місць - відповідно з 5301 (2001 p.), 6278 (2002 р.) до 7873 місць (2003 p.).

За місяць на ринках області реалізовано непродовольчих товарів: у 2001 р. - на 4870 тис.грн., у 2002 р. - на 3770 тис.грн., у 2003 р. - 6162 тис.грн.

Ринкова торгівля продовжує відігравати важливу роль у задоволенні попиту різних верств населення. Вона залишається основним конкурентом на споживчому ринку для роздрібних торгових підприємств. Одяг, взуття, галантерейні товари та ін. реалізуються на ринках в більш різноманітному асортименті та з врахуванням сезонних напрямків моди [16, 39].

Ринки насичені переважно товарами імпортного виробництва (90%), причому не завжди високої якості. Набула поширення торгівля поношеним одягом, взуттям, білизною, виробами текстильної галантереї, що частково вже втратили товарний вигляд (знос становить 20-80%). Але оскільки ціни на ці товари в 3-20 і більше разів нижчі від аналогічних високоякісних товарів, то населення все частіше купує такі речі. За даними опитування, в 1997 р, один покупець із 50 опитаних купував подібні товари, а в 1998 p., - кожний десятий. Більшість міських покупців більше половини грошових доходів витрачають на придбання продуктів харчування, вони відвідують продовольчий ринок 2-3 рази на тиждень і роблять покупки, а речовий - не частіше одного разу в місяць, до того ж покупки здійснюються не завжди.

Протягом 2002 року населення області одержало від підприємств різних форм власно6сті платних послуг на 145,8 млн.грн., в тому числі побутових - на 18,3 млн.грн., що у фактичних і порівняльних цінах перевищувало обсяги 2001 року відповідно на 26,2 і 27,4% на 2,6 і 2,2%. В 1998 році платних послуг було надано на 160 млн.грн., у тому числі побутових - на 19,4 млн.грн.

Отже, на споживчому ринку позитивних зрушень поки що не відбулося. Обсяг товарообороту щорічно зменшується, особливо в сільській місцевості. Криза в економіці та жорстка податкова система спонукає ряд підприємств призупиняти торгову діяльність та згортати стаціонарну торгову мережу. В подальшому вона залежатиме від загального економічного становища в області.

Поки що ріст цін, несвоєчасна виплата заробітної плати, натуральна оплата праці різко знижують платоспроможний попит населення на споживчі товари та послуги, що в свою чергу негативно впливає на економічне становище їх виробників.

Допускаються також випадки випуску і постачання в торгівлю низькоякісної продукції. За даними Волинського обласного управління у справах захисту прав споживачів, у першому півріччі 1998 року бракувалось чимало різних товарів, особливо продовольчих.

З огляду на поставлені завдання, важливе значення має інвентаризація суб'єктів підприємницької діяльності сфери послуг незалежно від форм їх власності. На основі комплексного використання економічних, соціально-психологічних та адміністративних методів треба вдосконалити управління побутовим обслуговуванням населення.

Мабуть, доцільно в кожному населеному пункті мати спеціалістів-агентів служби побуту від районних та обласних структур і здійснювати побутове обслуговування населення шляхом кільцевого збирання замовлень, з наступним їх використанням. На даному етапі, варто вивчити питання обліку роботи патентників та індивідуалів, що здійснюють побутові послуги різних видів, у районних виробничо-комерційних структурах, які могли б забезпечити методичне керівництво ними, а також їх інженерно-технічне, інформаційне та інше обслуговування.

Для розширеного відновлення базових організацій сфери послуг необхідно вдосконалювати податкову політику. Зокрема, процентні ставки податків повинні доводитися базовим організація галузі, причому в межах, які б стимулювали, в першу чергу, розвиток її матеріально-технічної бази, придбання новітнього обладнання і впровадження прогресивних, екологічно чистих технологій. Важливо створити розгалужену і збалансовану інфраструктуру підприємств побутового обслуговування населення, відновити в кожному населеному пункті діяльність комплексних приймальних пунктів, сільських будинків побуту і майстерень.

Сільську службу побуту доцільно створити на новій організаційній основі, яка б функціонувала за допомогою економічних стимулів (зокрема - зменшення податків, видачі цільових пільгових кредитів на придбання обладнання і транспортних засобів, зменшення плати за оренду землі, приміщень, механізмів і комунальні послуги). При цьому треба використовувати потужності промислових, сільськогосподарських, переробних та інших підприємств і організацій для надання побутових послуг сільському населенню.

Реформування роздрібної торговельної мережі та мережі підприємств громадського харчування, сфери послуг зорієнтоване на конкретного споживача, повніше задоволення його запитів і потреб. У той же час, низька платоспроможність населення, обмеженість обігових коштів на підприємствах негативно позначаються на рівні споживання товарів та послуг [16, 39].

Втім, передбачається вдосконалити роботу оптового ринку на Луцькій міжрайбазі, відкриття таких ринків в м. Ковелі та Володимирі-Волинському. Очікується активізація роботи Волинської спеціалізованої аграрної біржі. З метою вивчення попиту на товари і продукцію сільськогосподарського виробництва, створено районний торговий дім у м. Володимирі-Волинському, аналогічні заклади передбачається відкрити в інших райцентрах.

У зв'язку з необхідністю піднесення ролі ринків у забезпеченні населення продовольчими та промисловими товарами продовжиться робота щодо їх впорядкування. Здійснюватиметься реструктуризація всієї системи споживчої кооперації.

З метою залучення додаткових надходжень до бюджету продовжуватимуться роботи щодо впорядкування торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Змінюватиметься структура платних послуг за видами, зросте частка життєво-необхідних видів послуг, зокрема житлово-комунального господарства. Подальшого розвитку набуватимуть послуги правового характеру, банківських установ, навчальних закладів.

Досягнення прогнозованих показників передбачаються за рахунок дальшого розширення і вдосконалення ринкової інфраструктури підприємств сфери побуту. Випереджаючими темпами розвиватимуться послуги по ремонту і технічному обслуговуванню транспортних засобів, побутових машин і приладів, що належать громадянам, послуги перукарень, фотографій та фотокінолабораторій.

Рівень задоволення потреб населення регіону залежить від його сукупного доходу і структури використання.

Процес розшарування населення за рівнем доходів супроводжується зростанням відмінностей у кількості і якості спожитих окремими соціальними групами товарів і послуг. Чим нижчий розмір середнього сукупного доходу на душу населення, тим менша вартість харчування і більша частка витрат на нього [16, 40].

Матеріали градації сімейних бюджетів за середнім сукупним доходом на душу населення свідчать про наявність значних контрастів і в рівні споживання продуктів харчування. Кожним членом малозабезпеченої сім'ї спожито в 4-8 разів менше найбільш поживних продуктів, ніж у заможних сім'ях.

В залежності від рівня доходів формуються витрати сімей на непродовольчі товари, оплату послуг. В сім'ях з високими доходами на ці цілі витрачається значно більше коштів, ніж в сім'ях з найнижчими доходами, зокрема на придбання готового одягу, швейних виробів - в 9,6 рази, трикотажу -- в 2,5 рази, будівельних матеріалів - у 3,5 рази, взуття - в 2,6 рази.

Незаможні сім'ї не можуть собі дозволити придбати хутряні головні убори, спортивні костюми, кімнатні туфлі. Слід відмітити, що із збільшенням доходів сім'ї купують речі вищої якості, більш добротніші і відповідно в 2-3 рази дорожчі. Предмети тривалого користування (телевізори, холодильники і т.д.) доступні лише забезпеченим сім'ям. Із зростанням доходів ростуть також витрати на купівлю книг, газет, журналів.

Таким чином, існуюча диференціація сімей за рівнем середнього сукупного доходу на душу населення обумовлює значну різницю в споживанні матеріальних благ і послуг.

За останні роки внаслідок низької купівельної спроможності населення простежується різкий спад продажу товарів культурно-побутового призначення в роздрібній торговій мережі. Реалізація радіоприймальних пристроїв, велосипедів, мопедів, мотоциклів, моторолерів, магнітофонів, фотоапаратів, пральних машин, електропилососів, годинників скоротилася. Піаніно і роялі, в'язальні машини, швейні машини, майже не продавалися.

Як і в роздрібній торговій мережі, так і на речових ринках теж спостерігається скорочення реалізації товарів культурно-побутового призначення. Найбільшим попитом у покупців на ринках користуються дешеві годинники, електропилососи, велосипеди, магнітофони, фотоапарати різних країн -- виробників, які значно дешевші від аналогічних товарів, що продаються в роздрібній торгівлі. Товари більш складного асортименту - телевізори, холодильники, морозильники, мотоцикли, швейні машини - покупці намагаються придбати в спеціалізованих магазинах, оскільки товари там перевіряються і продаються з гарантією.

У розрахунку на 100 сімей, область в 2001 році займала 15-22 місце в Україні по забезпеченості телевізорами, радіоприймальними пристроями, магнітофонами, фотоапаратами, пральними та швейними машинами, 6-12 місце - годинниками.

Як свідчать матеріали обстеження сімейних бюджетів населення, низькі доходи його переважної частини не дозволяють йому купувати в необхідній кількості предмети культурно-побутового і господарського призначення тривалого користування.

Отже, позитивних зрушень на споживчому ринку Волині за 2001-2003 роки не відбулося. Обсяг товарообороту щорічно зменшувався. В сільській місцевості він дійшов до мінімуму. Криза в економіці та жорстка податкова система спонукають ряд підприємств призупиняти свою діяльність.

В тяжкому становищі знаходиться торгівля, через яку здійснюється процес задоволення населення в продукції, роботах і послугах. Роздрібний товарооборот зменшується, попит населення на непродовольчі товари задовольняється тільки на 10 відсотків. Ще складнішою є ситуація в сільській місцевості.

З об'єктивних і суб'єктивних причин значно знизився рівень насиченості споживчого ринку товарами технічно складного асортименту, одягом і білизною, будівельними матеріалами. По більшості непродовольчих товарів звузився асортимент [16, 41].

Зниження попиту і скорочення обсягів продажу товарів, різке збільшення тарифів на енергоносії та комунальні послуги привели до того, що робота багатьох магазинів стала збитковою. В ряді населених пунктів були навіть закриті окремі з них, а торгівлю зосереджено в мізерній кількості об'єктів роздрібної мережі. У формуванні асортименту й завезенні товарів до торговельної мережі продовжує знижуватись роль колишніх систем державного та кооперативного опту. До того ж допускаються випадки випуску поставок в торгівлю бракованої продукції.

З тим, щоб змінити ситуацію на краще, необхідно:

- забезпечити стабільну реалізацію населенню товарів повсякденного попиту за попередніми замовленнями громадян;

- для магазинів визначити універсальний асортимент товарів та встановити постійний контроль за його дотриманням;

- переобладнати звільнені торговельні площі під об'єкти громадського харчування;

- відкрити спільні підприємства з виробниками сільськогосподарської продукції, з підприємствами промисловості та побутового обслуговування;

- змінити форми торговельного обслуговування;

- розвивати пільгову оренду об'єктів торгівлі колективам, сім'ям.

Набагато складніші проблеми стоять перед службою побуту. Спад обсягів надання побутових послуг досі не зупинено. Останні обстеження свідчать, що в ряді районів питання про стан побутового обслуговування населення аналізуються поверхово, конкретні пропозиції щодо їх розв'язання відсутні, практична допомога діючим суб'єктам побутового обслуговування не надається. У багатьох випадках причиною такого стану справ є непідготовленість кадрів до роботи в нових умовах. На місцях практично не приділяється увага їх перепідготовці.

Розділ 2. Дослідження ринку непродовольчих товарів в Україні

ринок споживчий товар продовольчий

2.1 Ринок товарів з пластичних мас

З розвитком хімії органічного синтезу створено принципово нові, що не мають аналогів у природі, сполуки та матеріали на їх основі - пластичні маси. Це велика група штучних матеріалів на основі полімерів, здатних при певних умовах (при нагріванні та під тиском) набувати будь-якої форми і зберігати її в звичайних умовах. Вони знайшли широке застосування в різноманітних галузях народного господарства, у тому числі у виробництві товарів народного споживання.

У 40-х та 50-х pp. ХХ ст. промисловість пластичних мас розвивається особливо швидкими темпами. З'являються нові види полімерів: поліаміди (капрон, нейлон) та кремнійорганічні смоли - силікони, полікарбонати та поліуретани.