Споживчий ринок: стан та перспективи розвитку

Широке промислове застосування для виготовлення склопластиків знаходять епоксидні смоли, відомі ще з 1934 року. Налагоджується випуск фторопластів, піно- та поропластів.

1960-ті та наступні роки ХХ ст. характеризуються не лише розробкою нових полімерів, але й широкою модифікацією властивостей вже існуючих, за рахунок сополімеризації.

Основу будь-якої пластмаси складають синтетичні смоли і значно рідше - видозмінені природні полімери. Вони виконують роль зв'язувальної речовини та формують основні властивості пластмас: механічні, термічні, хімічні та ін. Як зв'язувальні речовини використовують поліетилен, поліпропілен, полікарбонати, поліефіри, поліакрили, поліаміди, поліуретанові, епоксидні, аміноформальдегідні смоли та ін.

Для поліпшення властивостей до складу більшості пластмас додають різні корисні домішки: наповнювачі, стабілізатори, барвники, пластифікатори, пороутворювачі, антистатики, антипірени та ін.

Розвитку та оновленню асортименту на ринку товарів з пластмас, поза сумнівом, сприяють успіхи науково-технічного прогресу. Подальшому розвитку виробництва пластичних мас, розширенню марочного асортименту окремих їх видів, створенню нових видів полімерних матеріалів, отриманню сополімерів (АБС-полімери, сополімери стиролу, циклічних олефінів та ін.) сприяла хімічна модифікація вже відомих та широко розповсюджених полімерів.

Джерела надходження окремих пластмас на українські переробні підприємства різноманітні. Використовуються пластмаси вітчизняного виробництва, а також російського, білоруського, угорського, німецького, бельгійського, південнокорейського тощо.

У наш час поліетилен у світі виробляється на 140 заводах, що належать 114 фірмам. Понад 40 % світової потужності поліетилену належить США, приблизно 7 % -- Японії. В Україні виробництво поліетилену на агрегатах великої потужності здійснюється в концерні "Орлан" (м. Калуш Івано-Франківської області), де також виробляються і поліпропилени.

Найбільшим виробником вітчизняного полістиролу є ВАТ "Концерн "Стирол" (м. Горлівка). У Росії випуском полістиролу та його сополімерів займаються: AT "Омськхімпром", AT "Карбонат" (м. Орєхово-Зуєво), AT "Пластик" (м. Узлова), AT "Ангарська нафтохімічна компанія", AT "Салаватнафтооргсинтез" (м. Салават) та ін.

Полівінілхлорид в Україні випускає AT "Дніпро Азот" (м. Дніпропетровськ). У Росії -- AT "Капролактам" (м. Дзержинськ), AT "Каустик", AT "Хімпром" (м. Волгоград), AT "Саянськхімпром" (м. Зима), AT "Усольє-хімпром" (м. Усольє-Симбірське) та ін. [7, 278].

Одним із факторів, що забезпечують розширення асортименту товарів з пластмас та їх споживчі властивості, є використання різноманітного та високоякісного обладнання. Українські виробники застосовують вітчизняні та закордонні машини і лінії з переробки пластичних мас у вироби.

Ринок обладнання для виробництва продукції з пластмас достатньо різноманітний. В Україну та в інші країни постачають обладнання численні фірми Європи, особливо широко - ФРН та Англії.

Ливарні машини пропонують на ринку такі фірми, як "СКТ", "Арбург", "Людвиг Енгель", "Манесман Деманг" та ін.

Достатньо розвинута машинобудівельна база з випуску обладнання для переробки пластмас в Україні. В галузі техніки та технології переробки полімерних матеріалів є значна кількість нових розробок.

Так, провідний науково-дослідний центр України -- УкрНДІпластмас розробив обладнання для виробництва рулонних тарних матеріалів малими партіями для виробництва багатошарових та профільованих труб, у тому числі з деревинно-наповнених композицій.

Виготовлено двочерв'ячні екструдери для випуску труб спеціального призначення - світлотехнічних з поліметилметикрилату, видувні автомати для місткостей з ПВХ на 0,1 - 1,5 літра тощо.

Великий виробник ливарних машин - Хмельницький завод "Тер-мопластавтомат" - випускає термопластавтомати з обсягом від 100 до 1250 см³, а також реактопластавтомати. Удосконалено дизайн обладнання, розроблено нові системи управління та терморегулювання з виводом параметрів на екран дисплею. Виготовлено спеціальний термопластавтомат для виробництва товарів двокольорового лиття, та для випуску пресформ з поліетилентерефталату.

Ця лінія в подальшому призначена для виробництва широкогорлих ПЕТ-банок та місткостей для фасування парфумерної продукції.

Розроблено повністю автоматизований механопневмоформований автомат АПФ-1 для виготовлення тари та упаковки. Виготовляється механовакуум-формовочний напівавтомат МВФ-600/400 для невеликих партій тари та упаковки. Випускається екструзійновидувний агрегат моделі К 24-114 для виготовлення місткостей від 0,25 до 4,0 літра.

Заводом також пропонуються лінії з виробництва поліетиленової плівки, у тому числі термоусадочної з будь-якою шириною та товщиною. Створені роздрібнювачі для переробки відходів, обладнання для переробки пляшок з ПЕТ [7, 279].

ЗАТ "Вторполімермаш" виготовляє та реалізує в багатьох країнах лінії з виробництва поліетиленової плівки шириною до 6 м. Виготовлено для власних потреб обладнання для випуску багатошарових комбінованих плівок.

Виготовляють машини та лінії з виробництва полімерних плівок та труб у дочірньому підприємстві НВФ "Пластмодерн", ТОВ "Древо Пласт", AT "Полімер-Пап".

Випуск обладнання здійснюється також на фірмах "Укрполімер-конструкція", "Векта", "Водополімер", "Малі інженерні системи", "Полімербуд", "Ельпласт - Львів", у AT "Пластмаш", AT "Завод синтетичних виробів", у асоціації "Укрсільгаз".

Формування асортименту товарів з пластмас залежить від розвитку виробництва.

У промисловості з переробки пластмас в Україні в теперішній час відбулися суттєві зміни. Кількість виробників різко зросла та обчислюється сотнями. Це пояснюється відносною простотою та прибутковістю даного бізнесу.

Найбільш відомими виробниками виробів з пластмас є ВАТ "Київський завод пластмас", AT "Платсмас-Прилуки-Комерц", ВАТ "Харпластмас", ЗАТ "Броварський завод пластмас", ВАТ "Завод полімерних матеріалів' (м. Київ), Горлівський концерн "Стирол', AT "Полімер-Пап" (с. Летки Київської області), ЗАТ "Вторполімермаш" (м. Київ), ТОВ "НПФ "Пластмодерн" (смт. Коцюбинське Київської області), ПП "Пластхім" (м. Київ), Київське підприємство полімерних і композиційних матеріалів "ДревоПласт", Яворівський завод пластмас, СП "Хемосвіт" (м. Луцьк), Одеський завод штучних шкір та ін [7, 280].

Українські виробники здійснюють випуск товарів не лише народного споживання, але й промислового призначення. Найбільшу частку у виробництві побутових виробів з пластмас займають товари господарського призначення, а серед них -- посудо-господарські вироби. Значно менше випускається галантерейних виробів і культтоварів.

За неповними даними усі підприємства, які займаються виготовленням товарів народного споживання, виробляють товари господарського призначення, приблизно 50 % з них -- галантерейні товари, десь 15 % - культтовари.

Деякі підприємства пропонують для реалізації до 90 % найменувань продукції (ЗАТ "Пластмас-Прилуки-Комерц").

Значна частина підприємств виготовлює полімерні плівки та вироби з них: мішки, пакети, кульки, штори для ванн та ін. Основну масу плівок, що випускаються вітчизняними підприємствами, виготовлено з поліетилену. Промисловістю освоєно виробництво одно-, дво- і тришарових плівок, призначених, у основному, для теплиць та упаковки молочних продуктів. Освоєно випуск термоусадочних плівок в ТОВ "НВФ "Пластмодерн", AT "Полимер-Пап", на Яворівському, Маріупольському заводах пластмас, у ВАТ "Харпластмас", на СП зі словацькою фірмою "Хемосвіт" у м. Луцьку, у КППКМ "ДревоПласт", на якому виготовлено експериментальні партії ультратонких (до 10 мікрон) поліетиленових плівок, що розтягуються (стреч-плівок) для упаковки харчових продуктів. Трохи товстіщі стреч-плівки випускаються НВФ "Пластмс-Херн". У Донецькій області випуск стреч-плівок здійснюється підприємствами: ТОВ "Строй-Дон", "Кальміус-Юг", "Корвет", "Комер плюс", "Донецькхлібресурси".

Крім поліетиленових, в Україні виготовляються й полівіні-лхлоридні плівки, у тому числі й ті, що розтягуються. Плівки на основі полівінілхлориду виробляються ЗАТ "Броварський завод пластмас" (плівки на тканинній основі і без основи для виробництва побутових клейонок), Одеським заводом штучних шкір (плівки без основи для побутових клейонок), у Донецькій області -- на фірмах "Кальміус-Юг", "Арні". ВАТ "Завод полімерних матеріалів" (м. Київ) і СП «Хемосвіт», ТОВ "Строй-Дон" виробляють поліпропіленові плівки у широкому діапазоні товщини одно- і багатошарові, у тому числі в комбінації з поліетиленом. Поліпропіленові плівки використовуються для упаковки харчових продуктів [7, 281].

В Україні освоєно також виробництво плівок на основі полістиролу й полівініл-бутираля в НВФ "Пластмодерн". Споживачами першої є виробники конденсаторів, другу використовують у виробництві автоскла "Триплекс".

Почався випуск тепло- і звукоізоляційного листового матеріалу на основі спіненого поліетилену.

Крім переліченої продукції, вітчизняні підприємства здійснюють виготовлення водонапорних і каналізаційних труб. ЗАТ "Броварський завод пластмас" випускає труби з полівінлхлориду, ВАТ "Завод пластмас" (м. Київ), НВФ "Пластмодерн" підприємство з переробки пластмас у м. Перемишляни Львівської області виробляють труби з поліетилену.

Значну кількість продукції, яка надходить на ринок будівельних матеріалів, виробляють підприємства системи Укрбудматеріали -- ВАТ "Львів Покізол", ВАТ "Запоріжтеплозвукоізоляція", ВАТ "Житомирський завод силікатних матеріалів", ВАТ "Завод ізоляційних матеріалів" (м. Маріуполь), ВАТ "Ізоляція" (м. Донецьк), КП "Термен" (смт. Коцюбинське Київської області), ВАТ "Ірпенський комбінат "Прогрес" (Київська область). Перелічені підприємства випускають пінополістирольні плити, у тому числі затухаючі, упаковочну тару, пінополістирольні шкаралупи різних діаметрів для ізоляції трубопроводів.

2000 р. характеризувався певним зростанням обсягів виробництва і реалізації товарів українського виробництва. Це пов'язано не тільки з адаптацією промислових підприємств до умов, що склалися, але й підтримкою вітчизняного виробника. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 2265 від 13.12.1999 "Про встановлення нової ставки ввізного митного збору на окремі види полімерної продукції та внесення змін у певні постанови Кабінету Міністрів України пільгові ставки ввізного мита на посуд столовий та кухонний (код за ТНЗЕД 39.24.10000) були підвищені з 10 до 25 %, а повні -- з 10 до 40 %. Продавцям імпортних товарів доводиться збільшувати торговельні націнки. Вітчизняна продукція стає конкурентоспроможною за ціною. На сьогодні вона займає орієнтовно 25 - 30 % загального обсягу ринку.

Асортимент побутових товарів з пластмас на українському ринку представлений товарами господарського призначення, галантерейними й культтоварами. Крім того, суттєва частка продукції з пластмас є на ринках товарів будівельного призначення, електропобутових товарів. Найбільш широким є асортимент товарів господарського призначення. Посудо-господарські вироби для ванної кімнати й туалету, для саду та городу, для інтер'єру житлових приміщень надходять, головним чином, з Польщі, ФРН, Китаю, Італії, Кіпру, Туреччини, Голландії, В'єтнаму.

Значну частину асортименту вітчизняного виробника представлено виробами десяти - дванадцяти великих підприємств, серед яких AT "Київський завод пластичних мас", АТЗТ "Орлан" (м. Київ), ВАТ "Хар-пластмас", ЗАТ "Пластмас-Прилуки-Комерц", ВАТ "Полімер" (м. Одеса), ВАТ "Полімер' (м. Дніпропетровськ), концерн "Стирол" (м. Горлівка) та ін. Частка кожного з них у формуванні вітчизняного асортименту складає близько 5-7%. Середньомісячний обсяг продажу товарів окремих українських виробників складає до 200 - 300 тис. грн. на місяць.

Близько 20 % виробів з пластмас і вітчизняного виробництва, і імпортних купують дрібні фірми і приватні підприємці для подальшого продажу в роздріб.

Великі імпортери формують власну збутову мережу: філіали в регіонах, магазини. Деякі виробники товарів з пластмас в Україні також мають власні роздрібні підприємства (наприклад, AT "Київський завод пластмас" здійснює реалізацію продукції в торговельному будинку "Пластик України') і відкривають свої торговельні представництва в інших містах.

Роздрібний продаж товарів із пластмас здійснюється в спеціалізованих відділах господарчих магазинів, галантерейних, магазинів культтоварів, спорттоварів, універмагів і на ринках. У багатьох великих містах України відкрито спеціалізовані книжкові ринки, на яких реалізуються шкільно-письмові та канцелярські товари з пластмас.

У господарчих магазинах на продукцію з пластмас припадає близько 20% від загального обсягу продажу. У спеціалізованих магазинах є переважно асортимент господарчих, галантерейних, культтоварів, товари будівельного призначенця [7, 282].

Це переважно магазини, які належать українським виробникам. Останнім часом усе більше покупців віддають перевагу спеціалізованим магазинам, оскільки там значно ширший асортимент товарів. Крім цього, у магазині можна перевірити сертифікат якості, зробити заміну за випадку придбання недоброякісного товару, отримати кваліфіковану консультацію фахівця.

У цілому на ринку товарів із пластмас товарні пропозиції перевищують попит.

У групі товарів господарського призначення найбільшу частку за номенклатурою й обсягами поставки посідають посудо-господарчі вироби.

На посудо-господарчі вироби для гарячих харчових продуктів припадає невелика питома вага в загальному обсязі товарної пропозиції. Вони представлені ложками чайними, столовими та розливними, кружками, чашками з блюдцями, мисками, блюдами, місткостями для «мікрохвильових печей, сервізами та наборами чайними та кавовими, наборами столового посуду та іншими різноманітними комплектаціями будь-яких конфігурацій. Виготовлено їх із полікарбонату -- безкольорового прозорого та зафарбованого в яскраві та світлі кольори.

Посудо-господарчі вироби для холодних і теплих харчових продуктів включають штучні і комплектні вироби з харчових марок поліетилену, поліпропілену, поліметилметакрилату, полікарбонату, мелаліту, полістиролу і його сополімерів та ін. До складу даної підгрупи входить посуд для зберігання й подачі до столу холодної та теплої їжі, а також столове та кухонне приладдя. На ринку асортимент цих виробів є найбільш поширеним. Це бідони, бутербродниці, глечики, ківші, компотниці, кружки, молочники, вершківники, соусники, масльонки, салатниці, сирниці, оселедниці, бокали, рюмки, стопки, склянки, розетки для варення, блюда, тарілки, миски, контейнери для хліба, яєць, корзини і коробки (ящики) для продуктів, посуд для засолу, місткості для холодильників, фляги. Сюди ж можна віднести цибарки для води та ін. До комплектного посуду відносять набори блюд, набори для салату, варення, ягід, сметани й соків, посуд для туристів тощо. Розміри, конструкційні особливості та кольорові рішення дуже різноманітні. Часто використовується поєднання різних кольорів, у тому числі контрастних, у одному виробі або безкольорового корпусу та яскравої окраски непрозорих аксесуарів.

Столові приналежності представлено у торговельній мережі виделками, ложками, ножами, лопатками для торту, щипцями для кондитерських виробів, ложками для столового приладдя.

У асортименті кухонного приладдя вироби для обробки продуктів: висічки для вареників, пельменів, печива, фруктів, друшляки, дошки кухонні нарізні (кількість різновидів дошок досяг в окремих магазинах до 15 - 20 одиниць), млини для спецій, овочерізки, тертки, збивалки, сита, фруктомийки, форми для заливних страв, котлет, печива, пельменів та інших продуктів, шинковки для овочів, яйцерізки тощо.

Вироби для сипких харчових продуктів - це штучний і комплектний посуд для зберігання та дозування крупи, борошна, вермішелі, солі, цукру, чаю, кави, спецій та інших харчових продуктів. У торгівлі найбільш широкий асортимент банок для сипких продуктів, мірних стаканів, солонок, перечниць (інколи у формі овочів: часнику, перцю, томату, цибулі тощо), місткостей для овочів, хлібниць, ваз для цукерок, печива. Комплектні вироби даної підгрупи - це, переважно, набори банок для сипких продуктів, банок для спецій, які часто комплектуються загальною підставкою.

Випускаються перераховані вироби найчастіше зі звичайного та удароміцного полістиролу, менше -- з поліметилметакрилату, амінопластів. Підгрупа посудо-господарчих виробів, які не вступають у контакт із харчовими продуктами, включає посуд для санітарно-гігієнічних цілей (прання, миття тощо), для перенесення та зберігання, миття посуду й приладдя для прибирання приміщень.

Посуд для санітарно-гігієнічних цілей характеризується значним різноманіттям внутрішньовидового асортименту тазів (круглі, овальні, з ручками і без ручок, різних розмірів -- до двадцяти та більше різновидів у окремих торговельних організаціях), цибарок для сміття, для прибирання приміщень, декілька меншим -- корзин для сміття, каністр. Цибарки, корзини та контейнери для сміття мають циліндричну, конічну, прямокутну, шости-, восьмигранну та іншу форму без кришок та з кришками, у тому числі відчинювані натиском ноги на педаль. Можуть бути шарнірно закріплені на підставці для нахилу в бік тощо. Розміри та кольорове рішення дуже різноманітні. Виготовляються з АБС-пластику, удароміцного полістиролу та його сополімерів, з поліетилену, поліпропілену тощо [7, 284].

До приладдя для миття та зберігання посуду належать щітки, губки, мочалки та сушилки, полиці кухонні, решітки й підставки для раковин, вкладиші в мийку для очищення й миття овочів і фруктів тощо. Для виготовлення цих виробів застосовують поліетилен, удароміцний полістирол та його сополімери, поліаміди, пінополіуретан тощо.

Підгрупа приладдя для прибирання приміщень представлена совками для сміття, повітря-зволожувачами, пиловибивалками, швабрами, скребачками для очищення віконного скла. Пиловибивалки та совки присутні на ринку в досить широкому асортименті, різної конструкції, совки іноді комплектуються щіткою. Решта виробів не відрізняються особливою різноманітністю.

Видовий та внутрішньовидовий асортимент виробів для ванної кімнати та туалету на ринку за останні роки зазнав суттєвих змін.

Види виробів традиційні: ванни, плитки, килимки, корзини для білизни, місткості для пральних порошків, вішалки та гачки для рушників, решітки для ванн, розпилювачі душові, сидіння для унітазів та щітки для них, набори для ванної кімнати тощо. Однак спостерігається значна кількість різновидів за пластмасами, які застосовуються (АБС-пластик, поліакрилати, удароміцний поліетилен та його сополімери, поліолефіни, поліаміди тощо), за розмірами, конструктивним рішенням, кольоровим оформленням, що задовольняють вимоги різних сегментів.

В останні роки в Україні у зв'язку зі створенням значної кількості садово-городних кооперативів, фермерських господарств підвищився попит на вироби для саду та городу.

Промисловість та торгівля, відчувши вплив попиту, постачають на ринок широкий асортимент шлангів, насадок до них, цибарок, зрошувачів садових, оприскувачів, ящиків для квітів та розсади, ящиків для інструментів, горщиків для суниці, квітів, поливалок, граблів та інших виробів. Вироби для саду та городу, які представлені на ринку, зроблені з удароміцного полістиролу і його сополімерів, ABC-пластику, поліакрилатів, полікарбонатів, поліетилену, поліпропілену, полівінілхлориду тощо.

Побутові меблі мають у торговельній мережі велику кількість різновидів (до 15 і більше) етажерок: дво-, три-, чотири- та п'ятиярусні, на колесах та стаціонарні, прямі та кутові; полиць: одно-, дво-, три, чотириярусні різного призначення.

Асортимент крісел, наборів для терас, дачних меблів, табуретів, у тому числі складених, для дорослих і дітей, шафок, вішалок для прихожих не надто різноманітний.

Предмети для інтер'єру житлових приміщень на ринку включають значну кількість різновидів ваз та кашпо для квітів, а також карнизи, кільця для штор, дверні вічка тощо.

В особливу підгрупу можна виділити полімерні плівки та вироби з них. Призначення їх різноманітне. Споживачі використовують плівку в будівництві теплиць та парників, для утеплення вікон у зимовий час, для виготовлення різноманітних виробів (штор для ванн, душових кабінок, купальних шапочок, скатертин тощо). Асортимент плівок на ринку досить різноманітний. І тут значну конкуренцію закордонній продукції складає вітчизняна. Українські заводи постачають на ринок переважно поліетиленову плівку, у менших кількостях -- поліпропіленову, полівінілхлоридну. Споживачами модифікованих, термоусадочних, стреч-плівок на основі названих вище полімерів є переважно підприємства або оптовики, тому в роздрібній торгівлі вони зустрічаються менше. Те саме стосується до плівок на основі полістиролу і полівініл-бутиралю. Плівки надходять у продаж різними за оздобленням: безкольоровими прозорими, пофарбованими прозорими, напівпрозорими білими та кольоровими, а також з малюнками одно-, двох- і багатокольорового друку.

Асортимент виробів з плівкових матеріалів представлений на ринку пакетами різної конструкції та розмірів, мішками, сумками, плащами-накидками та іншими виробами.

Залогом успішної торгівлі товарами є постійне оновлення їх асортименту [7, 285].

Важливою складовою кон'юнктури ринку товарів з пластмас є попит. Він знаходиться під впливом цілої низки загальних та специфічних факторів. Найважливішими з групи загальних факторів є економічні, оскільки стан ринку та його потенціал безпосередньо визначаються купівельною спроможністю. Попит не є стабільним. У 2000 р. він скоротився, порівняно з 1999, приблизно на 15 - 20 %. Однією з причин подібного стану є зниження платоспроможності населення. Інша причина полягає в тому, що значна частина населення основну масу товарів з пластмас придбала у попередні роки, а строк служби виробів тривалий. У зв'язку з тим немає необхідності в придбанні нової продукції.

Деякі товари з пластмас відрізняються явно вираженою сезонністю продажу. Так, наприклад, обсяги реалізації товарів господарського призначення підвищуються навесні та на початку літа на 35 -40 %. У цей час підвищується попит на товари для саду та городу: ящики для розсади, балконні ящики для квітів, цибарки, тази, каністри, граблі, поливалки, миски, друшляки, воронки, оприскувачі. Влітку зростає попит на товари ремонтно-будівельного призначення та на набори для ванної кімнати.

Рівномірним протягом року є попит на такі вироби, як судки, хлібниці, підноси, набори банок для сипких продуктів та спецій, совки та ін.

Іноді попит піддається змінам, які важко пояснити. Наприклад, у східному регіоні України у 2001-2002 роках був високим попит на товари з пластмас білого, червоного і бірюзового кольору, а у 2003 -- бежевого та рожевого кольорів.

Виробники і торгівля можуть впливати на формування попиту шляхом реклами, а також пропонуючи вироби, які гармонують з кольором стінових оздоблювальних матеріалів, меблів тощо.

Суттєвий вплив на попит робить третя складова кон'юнктури ринку -- ціна. Необхідно зазначити, що за переважної більшості випадків споживач орієнтується не на конкретну марку товарів з пластмас, а на ціну.

Торговельна надбавка на вироби з пластмас у роздрібних торговельних організаціях і точках складає, в середньому, 30-50 %, але може доходити до 200-300 %. Як правило, на великогабаритні товари (баки, каністри та ін.) надбавка знижується до 15 - 18 % [7, 287].

На дрібні вироби, які мають нетривалий строк служби, а тому потребують частої заміни (сита для раковин, гачки для рушників та ін.), надбавка складає від 200 до 400 %.

Взагалі розмір надбавки залежить від низки факторів, але основним є попит.

Отже, світова полімерна промисловість розвивається в напрямку розширення виробництва, головним чином, трьох типів пластмас: поліолефінів, полістиролу і полівінілхлориду та їх сополімерів. Нові пластмаси отримують зараз за рахунок модифікації вже існуючих полімерів, їх наповнення різними матеріалами. Переробку пластмас у вироби широкого вжитку здійснюють, у основному, методом лиття під тиском. Найближчими роками слід чекати більш активного витіснення з українського ринку закордонних виробників і заміни їх продукції вітчизняною.

2.2 Ринок взуття

Взуття є предметом першої необхідності і належить до найважливіших товарів народного споживання. Залежно від основних матеріалів і технології виготовлення взуття підрозділяють на шкіряне, гумове і валяне. Шкіряному взуттю належить головна роль у виробництві та споживанні. Тож, нижче, під час розгляду механізму функціонування ринку взуття, основну увагу буде приділено саме взуттю зі шкіри.

Сучасний асортимент шкіряного взуття постійно оновлюється під впливом безлічі чинників, як мода, зміна потреб населення, поява нових видів і конструкцій взуття, використання нових матеріалів.

Шкіряним називають взуття, верх якого виготовляють із натуральних шкір, штучних і синтетичних матеріалів, текстильних матеріалів, хутра, а також комбінованих матеріалів. Шкіра є одним з найважливіших матеріалів для виробництва взуття. Понад 60 % усього взуття, що випускається в Україні, має верх і підкладку зі шкіри; понад 50 % -- шкіряну устілку; понад 20 % -- шкіряну підошву; усе взуття з верхом із синтетичних шкір (4,5 % у загальному обсязі виробництва) виготовляють зі шкіряною підкладкою.

У якості сировини для виготовлення взуття використовується шкіра великої рогатої худоби (опойка, виростка, півшкурка, бичка, ялівки), свиней, кіз (шевро), овець (шеврет), коней, оленів, собак, рептилій та ін.

Виробництвом шкіряного взуття займаються підприємства шкіряно-взуттєвої промисловості. На шкіряні підприємства України сировина надходить у консервованому вигляді (у шкіру вводять 13-15 % харчової солі, що забезпечує найкраще зберігання сировини). У результаті численних і різноманітних опрацювань шкіряної сировини (підготовчих операцій, дублення, післядубильних і оздоблювальних операцій) одержують безпосередньо шкіру -- матеріал, придатний для виготовлення взуття та інших виробів.

Крім натуральних шкір, у виробництві взуття використовуються штучні, синтетичні і текстильні матеріали.

М'які штучні шкіри використовують для верха взуття. їх одержують шляхом просочування волокнистих основ і нанесення лицьового покриття з полімерних матеріалів. У даний час близько 15 % взуття виготовляють з верхом із штучних шкір; близько 30 % -- із підкладкою і майже 100 % -- з підносками з цих же матеріалів; при виробництві 75 - 80 % взуття штучні матеріали використовуються для виготовлення підошви.

Асортимент і галузь використання штучних шкір розширюється з кожним роком у зв'язку з високою увагою, що приділяється в даний час розвитку хімії високомолекулярних сполук. В Україні штучні матеріали випускаються на підприємствах міст Києва, Запоріжжя, Луцька та ін.

На відміну від штучних, синтетичні шкіри характеризуються тим, що їх виготовляють на нетканій волокнистій основі або без основи. За зовнішнім виглядом ці матеріали нагадують шкіру, мають пористу структуру і за гігієнічними властивостями близькі до натуральної шкіри. Використання синтетичних шкір замість натуральних дозволяє знизити собівартість і розширити асортимент взуття, яке виробляється на підприємствах, підвищити продуктивність праці під час його виготовлення.

Текстильні матеріали, які використовуються у виготовленні взуття, включають неткані матеріали, тканини, трикотажні полотна, штучне хутро на тканинній і трикотажній основі [7, 345].

Крім зазначених матеріалів, у взуттєвому виробництві використовують гуму (в основному для виготовлення деталей низу взуття -- підметок, підборів, набойок, рантів та ін.). Близько 70 % усього виготовленого у промисловості взуття має гумову підошву.

Значного поширення у виробництві взуття одержали пластичні маси. Їх використовують для формування підошов (із підборами, без підборів), набойок.

Для задників, устілок, простілок, галенок використовують так звані взуттєві картони. Сировиною для їхнього одержання служать шкіряні або рослинні волокна (або суміш їх), проклеєні полімерними речовинами або латексами (натуральними або штучними).

Процес виробництва шкіряного взуття є чинником, що визначає і формує два основних ринкових критерії -- якість і асортимент взуття. Тому доцільно стисло розглянути основні етапи цього процесу.

Безпосередньо технологічним операціям виготовлення взуття передує розробка моделей взуття (проектування), що здійснюється з урахуванням вимог моди, звичаїв країни, кліматичних умов, асортименту і властивостей взуттєвих матеріалів, технології виробництва, потреб населення в різноманітних видах взуття.

До основних технологічних операцій виготовлення взуття належать: контроль якості взуттєвих матеріалів і добір їх у партії; збірка заготовок, формування верху взуття, скріплення деталей низу з деталями верху, оздоблювальні операції.

Для виготовлення модельного взуття і взуття масового попиту застосовують різноманітні методи кріплення. Вибір методу залежить від виду і призначення взуття, матеріалів верху і низу та ін. Усі методи кріплення можна підрозділити на такі основні групи: хімічні (клейової, пресової вулканізації, лиття); ниткові (прошивний, бортовий, виворітний, допельний, сандальний, рантовий, «парко»); гвинтово-цвяхові (цвяховий і гвинтовий); комбіновані (рантово-клейовий, допельно-клейовий, строчечно-клейовий та ін.).

Усе взуття, що надходить на ринок, можна умовно поділити на чотири групи: взуття вищої якості, конкурентоспроможне взуття, взуття зі зниженим рівнем якості і неконкурентоспроможне взуття.

Взуття вищої якості, як правило, перевершує за всіма або більшістю показників товари-конкуренти. У багатьох випадках -- це принципово нова продукція.

Конкурентоспроможне взуття найчастіше знаходиться на середньому рівні якості для даного ринку. У цій ситуації успіх продукції залежить, головним чином, від ціни.

Ринок взуття формується і розвивається під впливом багатьох чинників, кожний із яких у визначених ситуація може як стимулювати ринок, так і стримувати його розвиток, обмежуючи його місткість. Усю сукупність чинників можна поділити на дві групи: загального і специфічного характеру.

Загальними є соціально-економічні чинники: обсяг і структура товарної пропозиції; асортимент і якість виробленої продукції; розміри імпорту за даним товаром або групою; досягнутий рівень життя і потреб населення; купівельна спроможність населення, рівень і співвідношення цін на товари; кількість населення; його соціальний і статевовіковий склад; ступінь насиченості ринку; стан збутової, торговельної і сервісної мережі; географічне розташування ринку. Стисло розглянемо ці чинники.

За даними, основаними на обсягах вітчизняного виробництва, ввозу взуття організаціями-імпортерами й оголошеного на митниці неорганізованого імпорту, місткість внутрішнього ринку взуття, що відповідає платоспроможному попиту, можна оцінити в 150 - 160 млн пар на рік.

Український ринок шкіряного взуття в даний час характеризується скороченням обсягів виробництва, зниженням купівельної спроможності населення, низьким рівнем конкурентоспроможності вітчизняної продукції, істотним збільшенням частки імпортного взуття в структурі асортименту товарів, що надходять на внутрішній ринок України.

Основною причиною недостатнього обсягу виробництва шкіряного взуття є те, що шкіряно-взуттєва промисловість не витримує конкуренції закордонних виробників, що неминуче призводить до падіння промислового потенціалу [7, 346].

В Україні виробництвом шкіряного взуття зайнято більш 40 взуттєвих підприємств, обсяг виготовлюваної продукції яких у 2001 році склав 11,4 млн пар, а в 2003 - 11,9 млн пар. Порівняно з 1995 p., обсяги виробництва шкіряного взуття в Україні за останні 10 років скоротилися більше ніж у 24 рази. Сьогодні на 100 мешканців України, припадає 6 пар виробленого в країні взуття з натуральної шкіри.

Серед підприємств, що займаються виробництвом шкіряного взуття, провідне місце посідають ВАТ «Крок» (м. Житомир), «Акцент» (м. Чернівці), АТЗТ «Лугань» (м. Луганськ), AT «Прогрес» (м. Львів), AT «Ніко» (м. Миколаїв), ВАТ «Шкірвзуття» (м. Сімферополь), АТЗТ «Аспект» (м. Макіївка), «Кияни» (м. Київ) та ін.

Для характеристики ринку взуття важливе значення має аналіз співвідношення попиту і наявних ресурсів ринку. Ринкові ресурси на ринку взуття на 80 - 85 % формуються за рахунок імпортної продукції. Приблизно 40 % взуття ввозиться на український ринок організовано і близько 60 % -- неорганізовано. Останнім часом обсяги організованого імпорту падають, проте це компенсується зростанням неорганізованих постачань, у результаті яких загальні надходження імпортної продукції на внутрішній ринок України збільшуються.

У недавньому минулому в Україні рівень споживання взуття на душу населення (близько чотирьох пар на рік) наближався до рівня країн із найбільш високими життєвими стандартами. Проте виробництво вітчизняного взуття, навіть разом з імпортним, яке формувало тоді близько 20 % ринкових ресурсів взуття, не покривало платоспроможного попиту населення. Сьогодні протилежна ситуація: ресурси торгівлі перевершують попит і споживач одержав можливість робити вибір відповідно до своїх прибутків.

Останніми роками зазнала докорінних змін інфраструктура ринку взуття. Централізовано організована система товароруху, що включає оптову і роздрібну ланки, частково зруйнована. Найбільшого збитку нанесено оптовій ланці торгівлі. Так, із 63 регіональних оптових баз у даний час функціонує лише 1/3, інші або змінили профіль, або розформовані. Найбільше від дезорганізації оптової торгівлі постраждали вітчизняні взуттєві підприємства. Якщо в 1995 р. через оптові бази було продано 50 % виготовленого ними взуття, то в 2002 -- лише 25 %. Інші 75 % вітчизняного взуття реалізовані його виробниками самостійно, у тому числі за договорами із роздрібною торгівлею.

Наразі формується нова інфраструктура торговельної мережі, що включає комерційні оптові організації, дрібнооптові склади-магазини, дилерські склади вітчизняних і закордонних фірм. Слід сказати, що створення численних організацій мініопту, що займаються закупівлею і перепродажем взуття, сприяло збереженню внутрішнього ринку взуття. Поряд з інфраструктурою ринку, змінилися і умови реалізації взуття в Україні. У результаті лібералізації ціноутворення підприємства промисловості та роздрібної торгівлі позбавилися оборотних коштів, необхідних для забезпечення безперервності процесів виробництва і реалізації продукції. З двох найбільше поширених варіантів розрахунків за продукцію -- «із передоплатою» і «на реалізацію» -- перший не влаштовує торговельні організації, другий -- виробничі підприємства. З цієї причини роздрібна торгівля переключилася на торгівлю, в основному, імпортним взуттям, яке постачальник спроможний передавати «на реалізацію». Це вкрай погано відбилося на вітчизняних промислових підприємствах, для яких відсутність оборотних коштів гальмує весь процес виробництва.

Сьогодні на українському ринку взуття можна виділити три групи споживачів.

Першу і найбільш масову групу формує традиційний покупець вітчизняного взуття. Саме ця група населення найбільше постраждала під час реформування економіки, різко зменшивши попит на вітчизняне взуття. Приблизно від 30 до 50 % населення мають прибутки нижче або на межі прожиткового мінімуму, а 25 % населення, що знаходиться за межею бідності, узагалі перестали купувати товари легкої промисловості. Ця частина споживачів зможе повернутися на ринок взуття або в разі істотного зниження цін, або купуючи низькоякісне взуття зі штучних матеріалів. Скорочення реальних прибутків знизило інтерес до модних виробів у значної частини споживачів цієї групи [7, 347].

Друга група - це споживачі з високим рівнем прибутку, що складають 7-10 % населення й орієнтуються на придбання модного і дорогого імпортного взуття.

Третю групу, що перетинається з першою, складає молодь, для якої характерна висока сприйнятливість до змін моди, схильність скоріше витрачати, аніж заощаджувати, готовність робити покупки на межі фінансових можливостей.

Кожен із зазначених чинників по-своєму впливає на розвиток ринку взуття. Описані особливості українського ринку взуття не тільки віддзеркалюють причині кризового стану взуттєвої промисловості, але і дозволяють визначити можливі заходи для відновлення попиту на вітчизняне взуття і самої галузі.

Тому для вивчення й аналізу сформованої на досліджуваному ринку ситуації, а також для того щоб пояснити механізм дії системи чинників і визначити ступінь їхнього впливу на обсяг і структуру попиту та пропозиції на ринку взуття, необхідно постійно виявляти причинно-наслідкові зв'язки, що діють на даному ринку. В остаточному підсумку опис причинно-наслідкових зв'язків, викликаних взаємодією різноманітних чинників, дозволить побудувати модель подальшого розвитку цього ринку.

Таким чином, ринок взуття в Україні насичений, але формується за рахунок імпортної продукції, яка виробляється з низькоякісних штучних і синтетичних матеріалів. Ціна продажу на взуттєві товари варіює в широкому діапазоні і формується з урахуванням вимог та можливостей різних сегментів споживачів.

У перспективі ринок взуття зазнає певних кон'юнктурних змін і буде орієнтуватися на вітчизняну продукцію, витискаючи з обігу імпортні товари. Це тим більше важливе, якщо врахувати, що Україна входить до міжнародного ринку як рівноправний партнер.

Розділ 3. Дослідження ринку продовольчих товарів

3.1 Ринок кондитерських виробів

Кондитерські вироби є групою харчових продуктів широкого асортименту, які значно відрізняються між собою за складом і споживчими властивостями. Безперечною перевагою кондитерських товарів є високий ступінь механізації та автоматизації технологічних процесів, що дозволяє організувати їх поточно-механізоване виробництво й отримувати готові вироби в дрібній штучний упаковці, яка забезпечує зберігання заданих споживчих, медико-біологічних та санітарно-гігієнічних показників. Крім того, штучна упаковка надає виробам особливої привабливості.

Кондитерські вироби є значною частиною раціону харчування людини. Вони користуються сталим попитом насамперед завдяки вишуканим смаковим властивостям. Значення кондитерських виробів у харчуванні зумовлено високою енергетичною цінністю, яка забезпечується значним вмістом цукрів, а в деяких виробах і жирів. Біологічна цінність кондитерських виробів обмежена. Вироби, що містять какао-продукти, мають тонізуючі властивості завдяки присутності алкалоїду теоброміну, який збуджує центральну нервову систему, тобто знімає втому і під віщу є працездатність. При цьому стимулювальна дія теоброміну на серцеву діяльність, порівняно з кофеїном, виявляється в більш м'якій формі, тому що він менш розчинний.

Враховуючи значну калорійність кондитерських виробів, фізіологічна норма їх споживання обмежується до 14,5 - 15,0 кг на рік.

Сьогодні в Україні вже почав формуватися ринок так званих продуктів здорового харчування, в якому певну частину посідають кондитерські вироби, збагачені на бета-каротин, фруктові та овочеві соки і пюре, продукти переробки сої, зародки пшениці, добавки природного походження з радіопротекторними властивостями (пектин, харчові волокна, еламін, амінокислоти) та премікси - спеціально створені для кондитерських виробів вітамінно-мінеральні суміші. Споживання цих продуктів дозволяє людині тривалий час зберігати активний спосіб життя, допомагає попередити деякі захворювання і старіння організму в умовах екологічної небезпеки.

Ці напрямки поліпшення біологічної цінності вітчизняних кондитерських виробів відповідають світовим тенденціям в галузі харчування.

Ринок кондитерських товарів в Україні в період становлення ринкових відносин зазнав суттєвих змін.

На різних етапах історичного розвитку ринкові відносини характеризуються певною специфікою, але при цьому основною пропорцією ринку залишається співвідношення між попитом та пропозиціями. Особливість регулювання цієї відповідності полягає в тому, що вона не може бути постійною, її доводиться формувати знову і знову, причому кожного разу на іншій кількісний та якісній основі.

Таким чином, товарна пропозиція завжди є одним з основних елементів будь-якого товарного ринку. Виділяють такі джерела формування пропозиції товарів народного споживання: виробництво товарів, товарні запаси та резерви, імпорт товарів.

Для ринку кондитерських товарів існує лише два нерівнозначних джерела формування товарної пропозиції: основне - виробництво товарів вітчизняними підприємствами, тобто самозабезпечення, та імпорт товарів.

Промислове виробництво кондитерських виробів існує майже два століття.

В Україні кондитерську продукцію виготовляють більше 600 підприємств, що працюють у різних галузях. Розміщення цих підприємств в країні достатньо рівномірне й відповідає щільності населення. Більш високою є концентрація виробництва в південному і східному регіонах країни. Оскільки розміщення підприємств, що існують, було зумовлено середовищем, у якому не мали місця конкуренція та інші ринкові фактори, то поряд з великими, непогано оснащеними підприємствами функціонують маленькі заводи та цехи із застарілою технологією виробництва.

Основну частину продукції - 76 % -- виготовляють великі кондитерські фабрики, які мають більш сучасні технології та устаткування (Додаток 6). Раніше ці кондитерські підприємства знаходились у підпорядкуванні Об'єднання кондитерської промисловості. У 1992 р. всі підприємства, які виготовляють кондитерські вироби, з'єднались у два великих акціонерних товариства - ЗАТ "Укркондитер" і AT "Укрпродспілка".

ЗАТ "Укркондитер" створено на базі колишнього об'єднання, і сьогодні воно є монополістом у кондитерській галузі. До його складу входить 28 великих спеціалізованих підприємств, у тому числі 5 фабрик компанії "АВК', 4 фабрики концерну Roshen, AT3T "Дніпропетровська кондитерська фабрика", ЗАТ "Харківська бісквітна фабрика", ВАТ "Полтавкондитер", ЗАТ "Одеса' та ін. Лише одне підприємство ЗАТ "Укркондитер" державне - Черкаська бісквітна фабрика. Виробничі потужності тільки підприємств ЗАТ "Укркондитер' дозволяють повністю забезпечити потреби України у кондитерських виробах, але рівень їх використання залишається недостатнім.

AT "Укрпродспілка" об'єднує 348 підприємств із виробництва продовольчих товарів, у тому числі три кондитерські фабрики та 185 кондитерських цехів хлібозаводів, харчосмакових фабрик, заводів продтоварів та інших підприємств. Частина кондитерської продукції цих підприємств в загальному обсязі виробництва складає лише 24 % [18, 35].

Кондитерське виробництво завжди було високорентабельним та входило в десятку основних бюджетотвірних галузей. Цей бізнес є одним з найбільш прибуткових і не дивно, що до кондитерських підприємств України виявляють підвищену зацікавленість як іноземні, так і вітчизняні інвестори.

Під час загострення кризи деякі кондитерські підприємства опинилися на межі банкрутства і не мали змоги самостійно вийти з цього становища без значних інвестицій. Прикладом тому є Тростянецька кондитерська фабрика, повноправним власником якої з 1994 року стала корпорація "Крафт Фудз Інтернешнл" в особі європейської дочірньої компанії. Новостворене AT "Крафт Якобз Сушард Україна" сьогодні є вдалим зразком гнучкої ринкової моделі господарювання.

Акціонерному товариству "Світоч" не загрожувало банкрутство, але з метою посилення позицій на ринку в 1997 році воно одержало кредит від Європейського банку реконструкції і розвитку, а з 1999 року його власником стала відома в світі швейцарська фірма Nestle. Сьогодні на підприємстві запроваджується принципово нова система управління і кращій світовий досвід.

Значне поліпшення стану та певні перспективи має сьогодні ВАТ "Полтавкондитер" завдяки появі закордонного інвестора і основного акціонера Sigma Bleizer. У Полтаві заплановано будівництво нової кондитерської фабрики.

Вітчизняні інвестори за активністю не поступаються іноземним. Нині в більшості привабливих фабрик є стратегічні інвестори. Кондитерська промисловість цікавить іноземних та вітчизняних інвесторів завдяки наявності непоганої бази сировини, високій швидкості обігових коштів та відносно невеликій вартості основних фондів. Сьогодні значними вітчизняними інвесторами в галузі є концерн Roshen і компанія "АВК".

Концерн Roshen є однією з найбільших груп у кондитерському бізнесі України, він утворився в 1999 році на базі концерну "Укрпромінвест". Частина продукції концерну в загальному обсязі ринку складає майже 25 %. До його складу входять Київська, Вінницька, Маріупольська та Кременчуцька кондитерські фабрики. Кожне підприємство має пріоритетні напрямки в асортиментній політиці.

ЗАТ "Компанія АВК" належить 13 % українського ринку, воно об'єднує Донецьку, Луганську, Мукачівську фабрики і підприємства "Март" і "Бджола" (м. Донецьк). Мукачівська фабрика є єдиним кондитерським підприємством на території Закарпатської області і інтерес компанії до нього невипадковий. Фабрика розташована в стратегічно важливому для компанії регіоні і її доцільно використовувати не лише як виробника та свого роду дистрибуторський центр у Західному регіоні, але й як "плацдарм" для співпраці з країнами Балтії. Злиття Мукачівської фабрики з "АВК" показало, що компанія вже переросла регіональні межі і стала "трансукраїнською". Кожна фабрика компанії має свою спеціалізацію за асортиментом. Підприємство "Бджола" відрізняється особливим виробничим напрямком - воно виготовляє напівфабрикати: шоколадну та кондитерську глазур, шоколадну масу, глазур для морозива, які завжди мають стабільний попит на ринку харчової промисловості. Ця ніша опинилась незаповненою внаслідок того, що вітчизняні кондитерські фабрики, як правило, виготовляють глазур лише для власної потреби. Завдяки залученню іноземного інвестора - Western NIS Egterprise Fund (США) компанія "АВК" почала реалізацію інвестиційного проекту - будівництво в Донецьку нової кондитерської фабрики.

Об'єднання вітчизняних підприємств у концерни та компанії позитивно впливає на тільки на розвиток галузі, але й на організацію і управління кондитерським ринком. Приєднання фабрик до концернів забезпечує їм стабільну роботу на довгострокову перспективу, дає можливість придбання нового устаткування, сталого забезпечення сировиною і збуту продукції через розподільчу мережу концернів у різних регіонах країни та на ринку СНД. Асортиментна політика концернів сприяє упорядкуванню асортименту на ринку завдяки програмі поетапної реструктуризації та оптимізації асортименту для кожного підприємства [18, 36].

Враховуючи те, що серйозним гальмом у кондитерській промисловості є нестабільність ринку сировини, великі інвестиційні компанії почнуть на другому етапі підтягувати технологічний рівень підрозділів сировини. Найімовірнішими напрямками інвестицій стануть виробництва борошна, цукру, патоки та кондитерських жирів. Прецедент є - Верхнєдніпровський крохмале-патоковий комбінат сьогодні вже знаходиться під контролем інвесторів.

У кондитерській промисловості вдало працюють та мають значні досягнення і самостійні кондитерські колективи, які успішно подолали старі стереотипи і виконали колосальну роботу з організації виробництва в нових ринкових умовах. Передусім, це Харківська бісквітна фабрика, Дніпропетровська, Херсонська, Житомирська, Одеська кондитерські фабрики.

Слід визначити, що зростання кондитерського виробництва сприяло поступовому збільшенню експорту кондитерської продукції з України. В теперішній час, порівняно з 1995 роком, експорт як цукристих, так і борошняних кондитерських виробів збільшився майже вдвічі, а шоколаду і виробів, які містять какао, - втричі. Сьогодні експорт продукції в цілому в галузі складає понад 25 % загального обсягу виробництва, в той же час у окремих фабрик він сягає 40-50 %. Але це небезпечний для підприємства рівень, особливо тому, що 90 % продукції надходить на ринок Росії і лише 10% - у Молдову, країни Балтії, Білорусію, Вірменію, Азербайджан, Грузію, країни Середньої Азії, Ізраїль, Німеччину, Нідерланди. З кожним роком географія експорту поширюється.

Борошняні кондитерські вироби складають приблизно 25 % імпорту. З європейських країн надходять рулети, кекси, коржі, які є зручними для реалізації завдяки більш тривалому, ніж у вітчизняних, строку зберігання. До того ж випуск цієї продукції в Україні поки що обмежений.

Інші кондитерські вироби, такі, як карамель, драже, в обсязі імпорту становлять лише 5%, з тієї причини, що вітчизняна продукція цих груп пропонується на ринку в широкому асортименті і за більш доступною ціною. Імпортні подібні вироби мають попит лише завдяки оригінальній формі та упаковці.

Хоча зростання імпорту кондитерських виробів не передбачається, але вони завжди мають бути присутніми на українському ринку. При цьому товари низького рівня якості будуть затримуватися через систему сертифікації, а високоякісні - можуть бути і дешевшими за вітчизняні, навіть при підвищених митних тарифах, завдяки рівню оснащеності високорозвинутих країн. Доцільність їх присутності на ринку пов'язана з необхідністю забезпечення попиту визначеного сегменту ринку. Крім того, високоякісні імпортні вироби є гідним суперником для вітчизняних виробників.

На завершення потрібно визначити, що роки роботи в ринкових умовах не пройшли марно для кондитерських підприємств. Вони багато чому навчилися. Більшість підприємств довела свою спроможність успішно конкурувати в умовах вільного ринку з відомими світовими компаніями. А щоб інтенсифікувати свій розвиток, необхідно повніше використовувати науково-технічний потенціал, який є в Україні.

3.2 Ринок м'ясних товарів України

Становлення і формування ринку м'ясопродуктів відбувається в економічних і правових умовах, характерних для всіх галузей економіки України, тому цей процес має в основному ті ж закономірності і тенденції розвитку, що в цілому господарство країни.

Ринкова реформа в Україні супроводжується щорічним зниженням виробництва і забезпеченості населення м'ясом і м'ясними продуктами (Додаток 7) [18, 42].

З додатку 7 видно, що за період із 1998 по 2004 роки виробництво м'яса в Україні знизилося з 4358 до 1670 тис. т. Причин такого явища дві: різке скорочення поголів'я худоби і зменшення його продуктивності. Так, за даними державних органів статистики на початок 2001 року в господарствах усіх категорій нараховувалося 11 722 000 голів великої рогатої худоби, що у 2,27 рази менше, ніж на початок 1995 року. Поголів'я худоби в сільськогосподарських підприємствах за той же період скоротилося у 2,7 рази і склало 7 850 000 голів, при тому що в 1991 складало 21 083 000 голів. За період із 1995 по 2004 роки кількість свиней зменшилася в 1,93, а кіз і овець у 4,16 рази.