Формування маркетингової цінової політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Механізм ціноутворення в ринкових умовах

1.2Підходи та методи ціноутворення

1.3 Державне регулювання цін в Україні

РОЗДІЛ 2. РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЦІНОУТВОРЕННЯ В ПП “НЕМИРІВСЬКИЙ КПП”

2.1 Організаційно - економічна характетистика підприємтсва

2.2 Організація маркетингової діяльності в ПП ”Немирівський КПП”

2.3 Рівень, динаміка і структура цін досліджуваного підприємства

2.4 Економічна ефективність господарської діяльності та цінової політики підприємства в сучасних умовах господарювання

РОЗДІЛ 3. ПРІОРИТЕТИ ФОРМУВАННЯ ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ

3.1 Удосконалення управління якістю продукції на підприємстві

3.2 Формування цінової стратегії підприємства

3.3 Розрахунок прогнозного рівня цін ПП “Немирівський КПП”

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОКРАЩЕННЯ В ПП “НЕМИРІВСЬКИЙ КОМБІНАТ КООПЕРАТИВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ” ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Механізм ціноутворення в ринкових умовах

Адаптація економіки до ринкових умов господарювання здійснюється небезболісно. У більшості країн, де закінчився чи продовжується перехідний період, спостерігаються такі явища в економіці як спад виробництва, розбалансованість фінансової системи, високі темпи інфляції.

З позиції С. Фішера , ціна як грошове вираження втілених у товарі витрат факторів виробництва піддається монетарному впливу і цілком може бути об'єктом грошово-кредитного регулювання. Однак останнього часто виявляється недостатньо для підтримки цінової стабільності. Тому маркетингова концепція ціноутворення передбачає поєднання в раціональних пропорціях державного регулювання цін. Економічне середовище, що у перехідний період поступово еволюціонують у напрямку до ринкових умов господарювання, водить у дію закон попиту та пропозиції, під впливом якого формуються рівноважні ціни [8, c.143].

Є.П. Голубков формулює таке визначення: “Ціна як складова ринкового механізму є тим унікальним явищем, в якому зустрічаються інтереси окремих людей, груп людей і всього суспільства”. Тому сьогодні надзвичайно важливим є дослідження процесу її формування, оскільки він є системою, що забезпечує узгодження інтересів усіх суб'єктів ринку.

У самій сутності функціонування ринкової економіки діє принцип гармонізації суспільних, колективних та особистих інтересів, реалізація якого підтримується постійним функціонуванням економічних механізмів і, зокрема, механізму ціноутворення. За допомогою механізму ринкового ціноутворення відбувається поєднання інтересів споживачів і продавців (виробників) товарів та суспільства в цілому, забезпечується розв'язання суперечностей у їхніх взаємовідносинах [7,c.76].

Інтереси товаровиробників (продавців) виражаються в реалізації найбільшого обсягу виготовленої продукції з найвищим рівнем рентабельності. Але такі інтереси товаровиробників можуть не задовольняти як окремих потенційних покупців, так і суспільство вцілому. Споживачі , навпаки, прагнуть купити товар за ціною, що нижча рівня його вартості, проте це не може задовольняти виробників. [12, c.221].

Таким чином усі суб'єкти ринку пов'язані відповідними інтересами, які реалізуються опосередковано, здебільшого через механізм ринкового ціноутворення. Саме ринкові ціни на товари, що формуються за співвідношенням попиту та пропозиції, є формою вияву економічних відносин суб'єктів ринку і засобом розв'язання їхніх суперечливих інтересів.

Між попитом і пропозицією існує певна взаємодія і закономірний взаємозв'язок. Адже виробництво і споживання є поєднанням процесу життєдіяльності людей та обміну речовин у біосфері. Тому співвідношення між попитом і пропозицією має максимально наближатися до їхньої єдності. За умов ринку співвідношення попиту і пропозиції регулюється автоматично, через функціонування механізму ринкового ціноутворення. Але встановлення цін лише на основі ринкового саморегулювання не забезпечує колективні, соціальні, екологічні та інші суспільні потреби. Тому ринковий механізм самостійного регулювання ціноутворення доповнюється, по-перше, застосуванням продавцями (виробниками) певних методичних підходів і способів ціноутворення з метою прискорення збуту продукції і забезпечення реалізації їхньої цінової політики і, по-друге, урядовими заходами на основі нормативно-правового забезпечення регулюючого впливу держави на процес ринкового ціноутворення [6, c. 68].

Кожен суб'єкт ринку своєрідно виявляє свій вплив на ринкову ціну. Зокрема механізм впливу покупців (споживачів) на ринкову ціну здійснюється безпосередньо через попит. Зв'язок, що відбувається через купівлю або відмову від купівлі, вважається активним методом впливу споживачів на економічне стимулювання (стримування) через механізм цін. Механізм впливу продавців (товаровиробників) на рівень ринкових цін здійснюється шляхом застосування певних видів цін і методів ціноутворення, які передбачені ціновою стратегією суб'єктів господарювання та системою тактичних заходів (цінових знижок та націнок). Регулюючий вплив заходів держави на формування ринкових цін реалізується через нормативно-правове забезпечення ціноутворення. Останнє як зовнішній фактор безпосередньо впливає на формування стратегії і тактики ринкового ціноутворення суб'єктів господарювання.

На думку Г.Н. Климко, механізм ринкового ціноутворення функціонує не ізольовано, а в спільній взаємодії з іншими складовими господарського механізму. Тому було б помилкою у відображенні суспільних інтересів і стимулюючого впливу на суспільне виробництво покладатися лише на ціновий механізм. Забезпечення інтересів суспільства через ціни надзвичайно важливе. Але повною мірою дієвість механізму цін виявляється лише тоді, коли його функціонування пов'язується і узгоджується з усіма складовими господарського механізму [10, c. 107].

Механізм ціноутворення відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників ( рис. 1.1).

Чинники ціноутворення

Зовнішні

Внутрішні

Споживачі
Конкуренти
Уряд
Учасники каналів збуту

Витрати виробництва

Рисунок 1.1 Зовнішні та внутрішні чинники ціноутворення.

Вплив споживачів на механізм ціноутворення здійснюється передусім за умов перевищення пропозиції над попитом, зростаючого насичення їх потреб, конкуренції між споживачами, через впливову громадську організацію захисту прав споживачів та в інших випадках.

Участь уряду в процесі ціноутворення полягає передусім у встановленні фіксованих цін, у прямому та опосередкованому їх регулюванні [11, c. 78].

На ціноутворення впливають також учасники каналів збуту. Перший варіант реалізації цього чинника вплив на ціни з боку постачальників продукції, другий - з боку підприємств торгівлі.

У другому випадку торгові підприємства можуть підняти постачальницько-збутову надбавку (ціна постачальницьких і збутових послуг та середній прибуток), що сприятиме зниженню споживчого попиту населення і негативно вплине (як і у першому випадку) на обсяги виробництва даного товару. В Україні негативний вплив на ціни, особливо на окремі види послуг, здійснює політична ситуація, що склалася в державі так і посередники.

Найпоширенішою формою ціноутворення на основі витрат є ціноутворення за принципом «витрати плюс». Це метод ціноутворення, за якого ціну визначають на підставі собівартості продукції шляхом додавання до неї певної частки прибутку (націнки). Відсоток націнки встановлюють на підставі практики галузі, оцінки менеджера (яку націнку може витримати ринок) або необхідної норми прибутковості. [22, c. 345].

Таким чином, ринкове ціноутворення можна визначити як систему цілеспрямованих заходів економічного впливу суб'єктів ринку (продавців, покупців та держави) на формування цін з метою забезпечення виконання поставленої перед ними мети. Функціонування механізму ринкового ціноутворення зумовлене такими принципами:

1)вільного волевиявлення продавців (виробників) і покупців (споживачів) товарів;

2)поєднання інтересів усіх суб'єктів ринку;

3)одночасності взаємодії складових ринкового механізму (попиту, пропозиції та ціни) в процесі ціноутворення;

4)доповнення ринкового саморегулювання цін державним регулюючим впливом через нормативно-правове забезпечення ціноутворення.

Отже, підвищення дієвості механізму ціноутворення потребує подальшого дослідження не лише окремих елементів цього механізму та їхньої сукупної взаємодії, а й визначення сфери державного втручання в цей процес. В умовах панування монополій, в тому числі олігополій, а отже за умов недосконалої конкуренції, ціна є передусім грошовим вираженням монопольної ціни виробництва, яка формується на крупних підприємствах, що монополізували найпрогресивніші чинники виробництва [16, c. 149].

1.2 Підходи та методи ціноутворення

За своєю сутністю процес формування та використання цінової стратегії не передбачає негайну діяльність підприємства, а окреслює загальні напрями, поступове просування якими забезпечить зростання та зміцнення його позиції на ринку. За умови жорсткої конкурентної боротьби рівень ціни безпосередньо впливає на обсяги реалізації продукції та характер маркетингової діяльності підприємства. Пояснюється це тим, що через ціну визначаються кінцеві комерційні результи його діяльності. Ефективність такої діяльності значною мірою залежить від правильності вибору методичного підходу до формування ціни пропонування [13, c. 265].

В умовах ринку кожне підприємство самостійно визначає ціну на продукції. Процес ціноутворення в даному разі може бути зорієнтований як на витрати підприємства, так і на ринкову ситуацію, що постійно змінюється під впливом ціноутворювальних чинників. Для формування рівня ціни на продукцію можуть застосовуватися різні методи ціноутворення. Вибір конкретного методу відбувається виходячи з основної мети підприємства в процесі його маркетингової діяльності.

У цілому всі методи ціноутворення можна поділити на затратні та маркетингові. До кожної із зазначених груп входить значна кількість методів, кожен з яких має свої позитивні та негативні сторони. Особливості використання кожного з методів будуть розглянуті нижче. Механізм ціноутворення в Україні на рівні підприємств, як правило, дуже простий і недостатньо гнучкий для умов змінного попиту. Саме цим визначається відсутність на споживчому ринку окремих видів товарів (які швидко реалізуються в умовах фіксованої вданому часовому інтервалі ціни) і проблеми затоварення торгових підприємств іншими видами товарів (ціна на які дещо вища, ніж платоспроможний попит на них) [9, c. 129].

Підприємство сподівається, що обраний метод дає змогу правильно розрахувати конкретну ціну. Взагалі ж існують дві групи методів ціноутворення:

- витратні методи ціноутворення;

- маркетингові методи ціноутворення.

До основних витратних методів ціноутворення належать:

- метод "середні витрати плюс прибуток";

- розрахунок ціни на підставі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку;

- метод мінімальних витрат;

- метод ціноутворення із підвищенням ціни шляхом надбавки до неї;

- метод цільового ціноутворення.

До маркетингових методів належать такі методи:

- визначення ціни з орієнтацією на попит;

- визначення ціни на підставі аналізу мінімальних прибутків і збитків;

- визначення ціни на підставі максимального піку прибутків і збитків;

- визначення ціни з орієнтацією на конкурентів;

- визначення ціни з урахуванням поточних цін;

- визначення ціни з орієнтацією на ринкові ціни;

- встановлення ціни шляхом слідування за цінами офіційних лідерів на ринку;

- формування ціни на основі вже прийнятих наданому ринку;

- метод визначення престижних цін;

- суперницький метод відношення цін;

- встановлення ціни на основі відчутної цінності товару.

Розрахунок ціни за методом "середні витрати плюс прибуток" [5, c. 98].

Найпростіший спосіб ціноутворення полягає у нарахуванні певної націнки на собівартість товару. Для встановлення оптимальної ціни необхідно враховувати особливості поточного попиту і конкуренції. Методика розрахунку цін на основі націнок залишається популярною з низки причин. По-перше, продавці більше знають про витрати, ніж про попит. По-друге, якщо цим методом ціноутворення користуються всі підприємства галузі, їх ціни, швидше за все будуть схожими. Тому цінова конкуренція -мінімальна. По-третє, вона вважається більш справедливою відносно і покупців, і продавців.

Розрахунок ціни на підставі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. Це ще один метод ціноутворення на основі витрат. Підприємство прагне встановити ціну, яка забезпечить їй бажаний обсяг прибутку. Як відомо, варіюючи ціною та іншими показниками, суб'єкт господарювання може досягати різних результатів. Такий метод ціноутворення вимагає від підприємства розгляду різних варіантів цін, їх впливу на обсяг збуту, необхідний для подолання рівня беззбитковості та отримання цільового прибутку, а також аналізу ймовірності досягнення цього за кожною можливою ціною товару [19, c. 321].

Метод мінімальних витрат передбачає встановлення ціни на мінімальному рівні, достатньому для покриття витрат, пов'язаних із виробництвом конкретної продукції.

Ще один метод -- цільового ціноутворення. На його підставі розраховується собівартість на одиницю продукції з урахуванням обсягу продажу, який забезпечує отримання наміченого прибутку. Важливу роль також відіграє метод визначення ціни з орієнтацією на конкуренцію. Якщо підприємство займає монопольну позицію на ринку, воно здатне отримувати найбільші прибутки [28, c. 147].

У таких умовах при визначенні ціни ефективний метод, який враховує конкурентне становище фірми і даного товару чи послуги, а також всю конкурентну ситуацію на ринку. В цьому випадку ціну на товари, які продаються, визначають шляхом аналізу і порівняння можливостей товарів даного підприємства відносно підприємств-конкурентів на конкретному ринку, а також через аналіз і порівняння цін, які склались на ринку. Відповідно метод визнання ціни з такою орієнтацією полягає в уточненні ціни з урахуванням зміни конкурентної ситуації та конкурентного становища підприємства на ринку. Тут застосовується метод визначення ціни шляхом орієнтації на ринкові ціни; метод формування ціни шляхом наслідування цін підприємства-лідера на ринку; метод визначення ціни на підставі цін, прийнятих на даному ринку; метод визначення престижних цін і суперницький метод визначення цін.

Так, метод формування ціни шляхом орієнтації на ринкові ціни передбачає встановлення ціни відповідно до ціноутворення і рівня цін, які склалися на ринку, не порушуючи при цьому традиції ринку. Метод наслідування звичайному рівню ринкових цін застосовується при визначенні ціни на товари, які важко диференціювати: цемент, цукор і т.і. Встановлена таким чином ціна визначається в особливій ціновій зоні кожним підприємством самостійно [12, c. 328].

Визначаючи ціну з врахуванням рівня поточних цін, підприємство в основному враховує ціни усіх конкурентів і менше уваги звертає на показники власних витрат чи попиту. Цей загальний підхід має різноманітні модифікації встановлення ціни залежно від конкретних умов, в першу чергу від особливостей продукції і типу ринку.

Так, в умовах, близьких до чистої конкуренції і однорідної продукції, ціна встановлюється або на рівні поточної ринкової, або з міркувань конкурентної боротьби -- дещо нижче неї. Це означає, що підприємству необхідно аналізувати рівень своїх витрат на виробництво і збут товарів, а не шукати інформацію про ціни [32, c. 241].

Різновидом методу встановлення ціни з урахуванням ринкових цін є тендерний метод. У цьому випадку іде конкурентна боротьба між товаровиробниками за підряди за контрактна виконання виробничо-технічного проекту під час торгів. В закритих торгах беруть участь 2-3 великих підприємств, які мають великий авторитет на ринку. Мета кожного конкурента -- виграти тендер. У ситуаціях при призначенні ціни підприємство враховує ділові відносини з конкурентами, а не співвідношення між ціною і показниками власних витрат чи попиту. Воно має право завоювати контракт, а для цього необхідно встановити ціну нижчу, ніж в інших. Проте ця ціна не може бути нижчою від рівня собівартості, за винятком ситуацій, якщо необхідно завантажити виробничі потужності підприємства, а раніше нагромаджені засоби дають змогу певний час працювати без прибутку.

Метою участі в конкурсі може бути формування портфеля замовлень для стабільного обсягу виробництва і продажу товарів, збільшення виробництва, продажу і прибутку, отримання максимального прибутку, забезпечення виживання підприємства. Поставлена мета впливає на рівень ціни.

На ринку монополістичної конкуренції, коли багато виробників пропонують продукцію одного призначення, ціна на конкретний товар встановлюється з урахуванням цін на аналогічні товари і співвідношення параметрів цих товарів. З цією метою широко застосовуються параметричні методи ціноутворення, засновані на кількісній залежності між ціною товару і його споживчими вартостями. Тому при встановленні ціни товаровиробник повинен прогнозувати якість свого товару і товару конкурентів, рівень цін порівняно з якістю, а також врахувати можливу поведінку покупців. При такому аналізі використовують так звані рівноважні ціни, які обумовлюють рівну ефективність використання товарів різної якості [25, c. 142].

Також підприємству необхідно враховувати і ціни товарів-замінників. Адже саме низький попит на певний товар може пояснюватися суттєво нижчими цінами товарів-замінників. Тому, щоб "переключити" попит на свій товар, фірма має встановлювати дещо нижчі ціни і забезпечувати кращу якість свого товару [ 36, c. 325].

Часто ринок певного товару може мати олігополістичний характер (невелика кількість фірм; однорідний чи диференційований продукт). Такі ринки характеризуються всезагальною взаємозалежністю. Тобто кількість фірм у галузі настільки мала, що кожна при формуванні своєї цінової політики повинна брати до уваги реакцію з боку конкурентів. Серед різних варіантів цього ринку трапляється такий, що передбачає лідерство в цінах. Це -- практика, відповідно до якої "пануюча фірма", найчастіше найбільша чи найбільш ефективна в галузі, змінює ціну, а всі інші фірми більш чи менш автоматично наслідують цю зміну.

Інакше кажучи, якщо підприємство займає порівняно гірше становище на олігололістичному ринку, ніж "пануюча", то вона може встановлювати ціни шляхом наслідування цін офіційного лідера. Так, якщо підприємство-лідер знизило свою ціну, інші підприємства з метою недопущення зменшення частки свого ринку змушені будуть вирівнювати свої ціни.

Вивчення лідерства в ряді галузей говорить про те, що ціновий лідер дотримується такої тактики:

Оскільки зміни цін завжди пов'язані з певним ризиком, який полягає в тому, що конкуренти можуть не йти за лідером, коректування цін робиться рідко. Отож підприємство , яке обрало такий метод ціноутворення, може розрахувати, що цільовий лідер не буде реагувати зміною цін на невеликі повсякденні зміни в умовах витрат чи попиту. Ціна зміниться лише тоді, якщо умови витрат чи попиту зміняться значною мірою і по всій галузі. Тобто ціновий лідер буде піднімати ціну, наприклад, у відповідь на підвищення в галузі заробітної плати, збільшення податків чи підвищення ціни якого-небудь основного ресурсу (енергія) [36, c. 211].

Отож, зрозуміло, що наслідування в ціні не є зовсім "поганою справою", як це може здаватись на початку. Вище описана модель є ніби "мовчазною згодою", і наслідування ціні може бути вигідне двом сторонам, адже найчастіше лідер обирає ціну, яка максимізує прибутки галузі, хоча "пануюча фірма" не обов'язково обирає таку ціну. Причиною для цього може бути намагання завадити вступу нових фірм. Відповідно підприємство, які наслідують ціну, теж будуть зменшувати свою ціну, щоб завадити новим конкурентам і зберегти свою частку ринку [14, c. 374].

Слід зауважити, що цей метод ціноутворення має певні ризики, але при деяких типах ринку він є чи не єдиним можливим. Наприклад, якщо підприємство, займає домінуюче становище на ринку, має великий ступінь довіри з боку покупців, а також широкі можливості для встановлення на ринку ціни на більш вигідному для себе рівні, ніж інший, здатна вільно формувати ціни з урахуванням конкуренції; а є фірми неконкурентні і за ступенем відомості, і за ступенем визнання покупцем їхньої торгової марки. Тому ці фірми будуть дотримуватися для своєї продукції рівня цін, визначеного фірмою-лідером. Ціни кожного підприємства обмежені певними рамками і не бувають вищі, ніж відповідні ціни фірми-лідера [28, c. 243].

Практикується ціноутворення на основі цін, прийнятих на даному ринку. Тут застосовуються ціни, які зберігаються на стабільному рівні відносно певних товарів протягом тривалого проміжку часу в конкретному ринковому просторі. В цьому випадку незалежно від обсягу ринкової частки, яку займає дана фірма, навіть при незначному підвищенні ціни, відбувається різке скорочення продажу відповідних товарів і навпаки: при невеликому зниженні можливе різке збільшення збуту. Як приклад використання цього методу можна назвати шоколад, сік у металевих банках, що продається в автоматах і т.ін. Щоб відмовитись від звичних цін і забезпечити їх підвищення, покращують якість товару, його функціональні якості, упаковку, стиль, дизайн, надають йому більшої привабливості, адаптуючи його до ринку покупців, які прогнозуються [17, c. 138].

Останнім часом відбувається розширення асортименту престижних товарів. Вони мають люксовий рівень якості. Якщо такі товари будуть продаватися за нижчими цінами, вони стануть легкодоступними і втратять свою головну привабливість для ринку престижних покупців. Разом з тим реально очікувати істотного збільшення продажу, якщо збувати престижні товари за високими цінами, але нижче рівня, який склався на ринку. На ці товари встановлюють ціни вищі. Це буде важливим стимулом для покупців, які розраховують на демонстраційний ефект від товару, який купується, і є основою ще вищого рівня продажу. Відповідно за такими товарами ефективно з самого початку виходу на ринок використовувати політику високих цін і підтримування іміджу надвисокого класу. Також на ринках престижного ціноутворення -- встановлення цін на товари, що продаються на більш високому рівні порівняно з товарами, які продаються конкуруючими фірмами з засобами використання престижу товарної марки та великого іміджу фірми [32, c. 187].

Цікавий і загальний метод ціноутворення, який використовується на центральних оптових ринках, товарних ринках, ринках цінних паперів і т.і. Існує 2 його різновиди:

Підвищуючий метод ведення аукціону, коли вказується найнижча ціна, після чого іде її підвищення, а товар дістається тому, хто запропонує найвищу ціну.

Понижуючий метод ведення аукціону, коли спочатку вказується найвища ціна. Якщо покупця за такою ціною немає, ціна знижується. Право на укладання угоди кулівлі - продажу на відповідний товар отримує покупець, який першим прийме ціну продавця і таким чином погодиться на найбільш високу ціну в порівнянні з іншими учасниками аукціону.

До маркетингових методів можна віднести метод встановлення ціни на основі відчуженої цінності товару. [9, c. 209].

Основним фактором ціноутворення в даному випадку виступає споживче сприйняття. Для виявлення споживчих оцінок використовують нецінові заходи впливу: спеціальні опитування, анкетування та інші маркетингові дослідження, які дають змогу формувати в свідомості споживачів уявлення про цінність товару.

Використання цього методу ціноутворення вимагає об'єктивного підходу до встановлення ціни: якщо вона виявиться більшою, ніж ціннісна значимість товару, яка визнається споживачем, збут продукції буде нижчий розрахункового; у випадку невиправданого заниження ціни існує ризик недотримання розрахункової суми прибутку [ 24, c. 132].

Отже, вибираючи метод ціноутворення, підприємство самостійно приймає цінове рішення, орієнтуючись на витратний обо маркетинговий метод до розрахунку ціни на продукцію. У даному разі можуть застосовуватись, як уже зазначалось, альтернативні методи ціноутворення, які можна згрупувати за трьома основними напрямами з урахуванням відповідно величини витрат підприємства, рівня попиту на його продукцію та конкурентних властивостей ринку. Конкретний метод вибирається з огляду на основну мету цінової політики підприємства. За адміністративного підходу до процесу ціноутворення слід уникати суб'єктивізму, бо встановлену підприємством без попереднього розрахунку ціну ринок, як правило, просто не приймає [11, c. 325].

1.3 Державне регулювання цін в Україні

Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.

Усі ці регулюючі функції ціна може виконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але досвід показує, що як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні враховувати всієї різноманітності умов і цілей соціально-економічного розвитку країни.

По-перше, стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватися лише за умов досить зрілого ринку, тобто ринку, в якому панує конкуренція, обмежується недобросовісна діяльність монополій, ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком таких умов вільне ціноутворення може відіграти руйнівну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, безробіття, інфляція тощо. По-друге, вільні ринкові ціни можуть реагувати тільки на ті зміни в економіці, які знаходять своє відображення у платоспроможному попиті. Тому ціни не враховують колективні економічні, а також соціальні, екологічні та інші проблеми, що породжує небажані наслідки для суспільства. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки на засаді державного регулювання цін [10, c. 326].

Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах. Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежується тільки відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. На етапі початкового формування ринкових відносин держава мусить безпосередньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсуючи нездатність ринку утворювати рівноважні ціни.

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.

З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої -- управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій [11, c. 209].

Діяльність Міністерства економіки у сфері ціноутворення спрямована на формування та реалізацію цінової політики в країні, аналіз та прогнозування динаміки цін і тарифів, розробку відповідних пропозицій щодо регулювання цін та стримання інфляції, здійснення методологічного керівництва діяльністю органів управління різного рівня з питань формування цін. Конкретні повноваження Міністерства економіки щодо регулювання цін постійно скорочувалися й нині обмежуються лише встановленням оптових цін на природний газ для виробників і постачальників, тарифів на його транспортування територією України та роздрібних цін на газ для населення [24, c. 213].

Значно ширші повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно, з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави, їхні управління з питань цінової політики мають право регулювати ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, газ скраплений, торф паливний та ін.), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення; граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні й комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на окремі вітчизняні та імпортні лікарські засоби й вироби медичного призначення, заставні ціни на скляну тару тощо.

Певну роботу в галузі ціноутворення проводять відомчі органи, до яких належать міністерства й відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерством економіки та деякими іншими державними організаціями (Пенсійним фондом, Національним банком). Так, Міністерство транспорту за погодженням з Мінекономіки встановлює тарифи на перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, Міністерство зв'язку -- тарифи на основні послуги зв'язку, Національна комісія з питань регулювання енергетики -- тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб. У цілому перелік продукції, ціни на яку підлягають державному регулюванню, постійно скорочується, що свідчить про відповідну дерегуляцію цієї сфери економіки [ 21, c. 261].

Державна політика цінового регулювання, безперечно, справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках. Отже, державне регулювання цін -- це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні [28, c. 153].

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах (рис.1.2). Це втручання здійснюється за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі й непрямі (опосередковані) (рис. 1.3).

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулюючі здатності ще недостатньо розвинуті, або коли виникає кризова ситуація в економіці.

v Обмеження рівня цін v Уведення податкових платежів v Державна підтримка цін через дотації

Форми державного регулювання цін

Рис. 1.2 Форми державного регулювання цін

Прямі
· Застосування фіксованих цін · Установлення граничних рівнів · Заморожування цін · Укладання договорів про ціни між підприємством і державою

Методи державного регулювання цін

· Диференціація рівня ставок податків · Пільгове оподаткування та кредитування · Зміна ставок ввізного мита

Непрямі

Рис. 1. 3 Методи державного регулювання цін

До прямих методів належать: встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, декларування зміни цін, заморожування (блокування) цін на певний строк, уведення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок, дотування виробників деяких товарів, укладання договорів про ціни між підприємствами і державою тощо.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і за нормальних умов розвитку економіки, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу. За допомогою цих методів держава регулює поведінку об'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, але не диктує порядку чи способів визначення цін та їхнього рівня. Непряме регулювання досягається здебільшого за допомогою зміни рівня та диференціації ставок товарних податків, пільгового оподаткування та кредитування, ставок державного ввізного мита, граничних нормативів рентабельності [13, c. 307].

Державне регулювання цін -- це засіб досягнення певних цілей державної економічної політики. Вітчизняні економісти П.С. Єщенко, М.Г. Савчук, В.І.Кириленко виділили кілька таких найбільш типових цілей, кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення.

Перша -- запобігти руйнівному впливу цін на економіку. Така ціль, як правило, ставиться за переходу країни до ринкових відносин або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними заворушеннями, коли в економіці порушено природні господарські зв'язки, бракує необхідної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит споживчих товарів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін, у межах якої на найнеобхідніші види товарів та послуг установлюються фіксовані ціни. Політику фіксованих цін неминуче доводиться доповнювати дотуванням виробників цієї продукції.

Друга -- стримати інфляцію за допомогою політики доходів. У межах цієї політики ставиться завдання зупинити розкручування спіралі «зарплата -- ціни» і знизити на цій основі інфляцію до нормального рівня. За таких умов фіксовані ціни застосовуються дуже рідко.

Найбільшого поширення набули інші методи регулювання цін: тимчасове «заморожування» (блокування) цін, застосування граничних цін чи граничних коефіцієнтів їх підвищення, використання граничних нормативів рентабельності, дотування виробників соціальне важливих споживчих товарів чи надання цільових компенсацій споживачам. Усі такі методи державного регулювання цін, як правило, доповнюються відповідним регулюванням заробітної плати.

Третя -- забезпечити доступ до товарів першої необхідності всім верствам населення незалежно від рівня їхніх грошових доходів. Така ціль може бути виправданою за умов порівняно невисокої ефективності суспільного виробництва, коли існує суперечність між високими витратами на виробництво товарів першої необхідності та низькою заробітною платою широких верств населення. Для вирішення цієї проблеми застосовується політика низьких цін на товари першої необхідності, яка реалізується через низький рівень товарних податків або через повне звільнення від податків. За необхідності політика низьких цін доповнюється дотуванням виробників найважливіших товарів. У межах цієї проблеми щодо деяких товарів не першої необхідності держава застосовує політику високих цін, яка реалізується за допомогою підвищених ставок непрямих податків (наприклад акцизного збору). За допомогою високих цін держава обмежує виробництво та споживання відповідних товарів, а водночас компенсує втрати податкових надходжень до бюджету, спричинені низькими цінами на товари першої необхідності.

Четверта -- захистити внутрішній ринок від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Внутрішні ціни в кожній країні, як правило, відрізняються від світових, що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво та різницею в системі оподаткування. Перевищення внутрішніх цін проти світових робить вигідним імпортування іноземних товарів і, навпаки, низький рівень внутрішніх цін стимулює експорт вітчизняних товарів. Це може завдати шкоди національним підприємствам, призвести до спаду виробництва й зростання безробіття. Для запобігання таким явищам держава використовує механізм дотування національних виробників або за допомогою ввізного мита на імпортні товари підвищує їх ціни до необхідного рівня. Якщо виникає необхідність стримати експорт певних товарів із країни, держава через механізм експортного мита підвищує ціни вітчизняних товарів до необхідного рівня або обмежує вивіз за допомогою нетарифних методів (квотування, ліцензування).

П'ята -- стримати монополізм і забезпечити конкурентне середовище на ринку. Ця ціль реалізується передовсім за умов переходу до ринкових відносин. На цьому етапі, коли практично немає конкуренції, кожне підприємство поводить себе як монополіст -- підвищує ціни й скорочує виробництво для того, щоб забезпечити собі необхідний рівень заробітної плати і прибутку. При цьому, вільно визначаючи в собівартості (а отже, в ціні) своєї продукції частку оплати праці, виробник прагне якось компенсувати це за рахунок споживача. Саме такий процес вільного ціноутворення в не конкурентному середовищі є головною причиною нестримного зростання цін і появи галопуючої інфляції [10, c. 43].

Єдиним виходом з такої ситуації є запровадження державного регулювання цін і тарифів передовсім підприємств-монополістів, до складу яких входять як природні монополії, так і підприємства, що займають монопольне становище на ринку. Безпосередньо в Україні державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється Міністерством економіки, а на регіональних ринках -- місцевими органами. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополістів, до якого на загальнодержавному рівні входять найважливіші види товарів народногосподарського значення, зокрема, прокат чорних металів, мінеральні добрива для сільського господарства, синтетичні смоли і пластмаси, гірничо-шахтне обладнання тощо. На регіональному рівні до складу підприємств, що займають монопольне становище, належать як суб'єкти природних монополій (комунальні підприємства газового господарства, відділки залізниць, підприємства поштового зв'язку та телефонних послуг, комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства тощо), так і інші утворення (хлібокомбінати, підприємства міського електротранспорту, управління ритуальних послуг, метрополітен тощо) [18, c. 67]..

Регулювання цін монополістів здійснюється або через установлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів посередницько-збутових і торговельних націнок (надбавок), граничних нормативів рентабельності, або запровадженням обов'язкового декларування зміни цін. Перелічені методи мають як недоліки, так і переваги і різною мірою використовуються урядами країн з ринковою економікою. Так, метод регулювання цін через граничний рівень рентабельності в процентах до витрат виробництва, який практично не використовується у світовій практиці, набув в Україні значного поширення. Підприємство не має права перевищити в ціні встановлений норматив рентабельності, інакше на порушника накладаються штрафні санкції. Протягом короткого проміжку часу такий підхід здатний стримати монопольні тенденції до підвищення цін та скорочення пропозиції. Однак у довгостроковому періоді виявляються негативні риси даного методу, котрі зумовлені пропорційною залежністю розміру прибутку від собівартості продукції. Тому підприємства-монополісти заінтересовані не в зниженні, а навпаки, у збільшенні витрат на свою продукцію, що за встановленого рівня рентабельності дає їм змогу отримати більший прибуток. Це негативно впливає на ефективність виробництва, призводить до безупинного підвищення собівартості продукції, а відтак і до постійного зростання цін [ 16, c. 119].

Названі недоліки значною мірою усуваються регулюванням цін на основі декларування. Декларування зміни ціни означає, що підприємство для підвищення ціни, яку регулює держава, повинно звернутися у відповідні органи на отримання дозволу на це. Тому в деяких країнах такі ціни називають «дозвільними».

Для одержання дозволу на підвищення цін підприємство готує необхідну інформацію, приділяючи особливу увагу обґрунтуванню собівартості, підвищення якої дозволяється тільки з об'єктивних причин, наприклад, у разі зростання тарифів на електроенергію, збільшення орендної плати, підвищення ставок товарних податків тощо. В Україні для декларування зміни цін підприємства подають у відповідні органи такі дані: запланований рівень ціни, калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою подорожчання матеріальних витрат і збільшення трудозатрат, досягнутий і запланований розміри прибутку від реалізації продукції, рівень рентабельності в цілому на підприємстві та обґрунтування причин зміни ціни. У разі перевищення рівня регульованих цін і тарифів або їх підвищення без декларування до порушників застосовуються відповідні санкції [ 40, c. 158].

Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Під дисципліною цін розуміють дотримання визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої ринкової економіки [14, c. 121].

Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Головними завданнями інспекцій є здійснення державного контролю за дотриманням установленого порядку затвердження й застосування цін, захист законних інтересів громадян, викорінення фактів зловживань суб'єктами підприємництва з метою одержання незаконних доходів за рахунок підвищення цін, експертиза економічного обґрунтування цін і тарифів, установлених підприємствами та організаціями незалежно від форм власності й господарювання.

Крім державних інспекцій, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші державні й недержавні установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Права зазначених органів є дещо вужчими, ніж права інспекцій. Якщо державні інспекції цін мають право самостійно приймати рішення щодо застосування фінансових санкцій і стягнення штрафів через податкові органи, то інші служби можуть тільки передати органам контролю за цінами матеріали та акти перевірок для дальшого розгляду.

Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій за порушення дисципліни цін поширюється на всіх суб'єктів господарювання, які перебувають на території України та здійснюють виробничу, торгову та іншу комерційну діяльність [ 24, c. 211].

Для прикладу, в США держава регулює 5 - 10 % цін, головним чином в галузях, де існує монополія ( сільське господарство, енергетика, зв'язок ). В Японії держава регулює біля 20% споживчих цін ( в тому числі такі важливі, як тарифи на електроенергію , газ, залізничні, вартість медичного обслуговування та освіти, ціни на рис, м'ясо, воду, молочні продукти ). В Швейцарії федеральне відомство з контролю за цінами в законодавчому порядку фіксує близько 50% об'єму товарної продукції сільського господарства. Обмежене регулювання здійснюється на текстильні товари, одяг, іграшки, музичні інструменти та деякі інші товари. В дуже поодиноких випадках (загроза війни, загроза загального підвищення цін) можна напряму вплинути на ціни, тобто заморозити їх, як, наприклад, у Швеції. Проте, це має обов'язково бути передбаченим законодавством [12, c. 225].

Державне регулювання цін у країнах з ринковою економікою є спробою держави за допомогою законодавчих, адміністративних та бюджетно-фінансових заходів впливати на ціни таким чином, щоб сприяти стабільному розвитку економічної системи в цілому, тобто через ціни зрівнювати циклічні коливання процесів відтворення. Залежно від конкретної господарської кон'юнктури регулювання цін має антикризовий і антиінфляційний характер.



РОЗДІЛ 2. РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЦІНОУТВОРЕННЯ В ПП “НЕМИРІВСЬКИЙ КПП”

2.1 Організаційно-економічна характетистика підпиємства

Підприємство Немирівської райспоживспілки ''Немирівський комбінат кооперативної промисловості'' є підприємством, ствареним Немирівською районною спілкою споживчих товариств, яка є його засновнивом та власником майна .

ПП ”Немирівський КПП” розташоване за 50 км. від обласного центра міста Вінниці та 40 км. районного центру міста Гайсин.

Підприємство райспоживспілки ''Немирівський КПП''створене виділенням з райспоживспілки на базі майна спільного підприємства ''Немирівський комбінат кооперативної промисловості'' реорганізовано приєднанням до райспоживспілки відповідно до рішення зборів Ради Засновників спільних підприємств райспоживспілки, споживчих товариств від 19.08.2003р. № 2 та постанови правління райспоживспілки від 24 грудня 2003 року №28-Р ''Про створення підприємства райспоживспілки .''Немирівський комбінат кооперативної промисловості'' з передачею йому прав та зобов 'язань спільного підприємства ''Немирівський КПП ''.

Підприємство є юридичною особою, керується в своїй діяльності Законами України ''Про споживчу кооперацію'',''Про підприємства в Україні '' , іншими законодавчими актами України, області, району.

Ефективність роботи ПП ”Немирівський КПП” і результати його виробничо-господарської діяльності залежать від наявності і стану матеріально-технічних і трудових ресурсів, зв'язків із постачальниками і споживачами, активності конкурентів і інших факторів, що можуть суттєво впливати на діяльність підприємства. Розвиток його, рівень і темпи зростання виробництва продукції та підвищення продуктивності праці залежить від забезпечення підприємства виробничими фондами. В таблиці 2.1 розглянемо виробничий потенціал ПП ”Немирівський КПП”

Таблиця 2.1

Виробничий потенціал ПП ”Немирівський КПП”

Показники	2008р.	2009р.	2010р.	2010р. в % до 2008р.
Загальна площа підприємства, га	9	9	9	100
в т.ч. промислова територія, га	6,5	6,5	6,5	100
Середньоспискова чисельність працівників, чол.	85	78	74	87,4
Вартість основних фондів, тис. грн.	3435,9	3415	3428	99,7
Статутний капітал, тис. грн.	1852,5	1852	1852	99,8
Дохід (виручка) від реалізації продукції тис. грн.	7438	6158	4912	66

Аналізуючи дані таблиці 2.1. можна зробити висновок , загальна площа підприємства та промислова територія залишилась незмінною. Середньоспискова чисельність працівників в порівнянні з 2008 - 2010 р.р зменшилась на 9 чоловік тобто на 12,6 %. Вартість основних фондів та статутний капітал практично залишились незмінними. Дохід ( виручка) від реалізації продукції зменшилась на 2526 тис грн. тобто на 33%.

Наявність і структура основних засобів ПП „Немирівський КПП” подана в таблиці 2.2.

Аналізуючи дані таблиці 2.2. ми бачимо, що у 2010 році в структурі основних засобів найбільший відсоток припадає на основні виробничі фонди -96,2%; найбільшу питому вагу в їх структурі становлять будівлі та споруди -71,8%, та машини і обладнання -10,3%. В структурі невиробничих фондів будівлі і споруди займають 1,9%, решта це машини і обладнання та інші фонди невиробничого призначення - 1,9 %. В цілому вартість основних засобів з кожним роком практично залишається незмінною.



Таблиця 2.2

Наявність і структура основних засобів ПП „Немирівський КПП”

Найменування основнихзасобів	2008 р.	2009 р.	2010 р.
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
1.Виробничого призначення	3235,9	94,1	3296	96,5	3300	96,2
-будівлі і споруди	2574,9	74,9	2623	76,8	2462	71,8
-машини і обладнання	383,4	11,1	357	10,4	353	10,3
-транспортні засоби	340,9	9,2	306	8,9	475	13,8
- інші	8,4	0,2	10	0,3	10	0,3
2.Невиробничого призначення	128,7	3,9	117	3,5	123	3,8
-будівлі і споруди	65	1,9	62	1,8	65	1,9
-машини і обладнання	42,6	1,2	45	1,3	46	1,6
- інші	21,1	0,6	12	0,3	12	0,3
Всього основних фондів	3435,9	100	3415	100	3428	100

Показники ефективності використання основних фондів наведено в таблиці 2.3.

З таблиці 2.3 ми бачимо, при незмінній площі та основних фондах показник фондоємності має тенденцію до збільшення на 0,31 тис грн., фондоозброєність підприємства на 8,2 тис грн. зменшився. Чистий прибуток збільшився на 6,2 тис. грн, норма прибутку збільшилась в порівнянні з 2008 - 2010 р.р на 0,179 % що свідчить про ефективне використання основних фондів.

Таблиця 2.3

Ефективність використання основних фондів ПП „Немирівський КПП”

Показники	2008р.	2009р.	2010р.	2010р. в % до 2008р.
Загальна площа підприємства, га	9	9	9	100
Середньоспискова чисельність працівників, чол.	85	78	74	87,4
Вартість основних фондів, тис. грн.	3435,9	3415	3428	99,7
Дохід (виручка) від реалізації продукції тис. грн.	7438	6158	4912	66
Фондоозброєність, тис.грн.	38,2	37,9	30,0	99,7
Фондовіддача, тис.грн.	2,2	1,8	1,3	59,6
Фондоємність,тис грн.	0,46	0,56	0,77	167,2
Чистий прибуток (+) , збиток(-) тис. грн.	2,8	7,0	9,0	321,2
Норма прибутку, %.	0, 081	0,2	0,26	321,2

Підприємство своєчасно виплачує заробітну плату, середній рівень якої визначається фінансовими можливостями підприємства та розміром мінімальної заробітної плати.

З даних наведених в таблиці 2.4 видно, що протягом аналізованих трьох років середньомісячна заробітна плата постійно зростала. Так, найбільше зростання відбулося у 2010 році, коли заробітна становила 1071 грн.

Таблиці 2.4

Оплата праці працівників ПП „Немирівський КПП”

Показники	2008р.	2009р.	2010р.
Середньоспискова чисельність працівників - всього чол.	85	78	74
Фонд оплати праці, тис. грн.	3142,0	2271,5	5226,0
Середньомісячна заробітна плата одного робітника, грн.	914	811	1071

До хліба що виробляє ПП „Немирівський КПП” відносять вироби зі всіх сортів житньої, пшеничної і житньо-пшеничної муки масою більше 500 г; маса булочних виробів 500 грам і менше.

Хліб з житньої і суміші житньої і пшеничної муки. З житньої шпалерної муки виробляють хліб житній простий формовий і покращувані сорти: хліб заварний, при виробництві якого частину муки заварюють, додають солод (5 %) і тмин (0,1 %), , Бородинський - з житньої шпалерної муки (80 %), пшеничної муки 2-го сорту (15 %), який включає в рецептуру додатково солод (5 %), цукор (6 %), патоку (4 %) і коріандр (0,5 %). З муки обдирання виробляють хліб простий череневий або формовий: Селянський - із житньої муки (70%), пшеничної муки 2-го сорту (30 %) з додаванням патоки (6 %), штучний формовий. Український - з муки житнім обдиранням (20-80%) і пшеничною шпалерною (80-20%), Український новий - із муки житнім обдиранням (20-80%) і пшеничною 2-го сорту (80-20%), Хліб житньо-пшеничний випікають з суміші муки житньою шпалерною (55-65 %) і пшеничною шпалерною (45-35 %), череневим і формовим способом. М'якиш хліба світліший і пористіший; за смаком цей хліб менш кислий, чим хліб житній простий з шпалерної муки.