Організація виробничої діяльності ТОВ "Союз Автомотів"

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Міністерство освіти і науки України

Житомирський технологічний коледж

Циклова комісія економіки, бухгалтерського обліку та фінансів

ЗВІТ З ПРАКТИКИ

Бізнес-тренінг

на тему: Організація виробничої діяльності ТОВ "Союз Автомотів"

Я.М. Фещенко

студентка групи Ф25

Житомир 2015

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ВСТУП

1.1 Загальна характеристика підприємства

1.2 Інструктаж з техніки безпеки та протипожежної техніки

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ'ЄКТА ТА ОБ'ЄКТА ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1Організаційна характеристика суб'єкта господарювання

2.2 Об'єкт господарювання

2.3 Економічна характеристика суб'єкта господарювання

РОЗДІЛ 3. ОБСЯГИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

3.1 Виробнича програма

3.2 Ресурсне забезпечення

РОЗДІЛ 4. ВИТРАТИ ГОСПОДАРЮЮЧОГО СУБ'ЄКТА ТА ФОРМУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ)

4.1 Витрати суб'єкта господарювання

4.2 Формування собівартості продукції

РОЗДІЛ 5. ЦІНОУТВОРЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ГОСПОДАРЮЮЧОГО ОБ'ЄКТА

5.1 Процес ціноутворення суб'єкта господарювання

5.2 Формування фінансового результату суб'єкта господарювання

РОЗДІЛ 6. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ГОСПОДАРЮЮЧОГО ОБ'ЄКТА

6.1 Показники ефективності праці

6.2 Показники ефективності використання матеріальних ресурсів

6.3 Показники ефективності використання основних засобів

6.4 Показники ефективності капітальних вкладень

6.5 Узагальнюючі показники ефективності

РОЗДІЛ 7. ЗНАЙОМСТВО З ДОКУМЕНТАЦІЄЮ ГОСПОДАРЮЮЧОГО ОБ'ЄКТА

РОЗДІЛ 8. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА ПРАКТИЧНОГО НАВЧАННЯ

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА



РОЗДІЛ 1. ВСТУП

1.1 Загальна характеристика підприємства

виробничий ресурс фінансовий собівартість

Історія створення такого підприємства, як ТОВ «Союз Автомотів» бере свій початок з 2012 року. Розумій Геннадій Федорович заснував два філіали від «ТОВ «Франц Автомотів»» та «ТОВ «Італ Автомотів»». І лише з 2013 року підприємство відокремилось і із філіалів перетворилося на ТОВ «Союз Автомотів». З 2014 року і до сьогоднішнього дня власником товариства є Гратій Олена Володимирівна.

ТОВ «Союз Автомотів» - це офіційний дилер в Житомирі та Житомирській області. Офіційно підприємство займається такою діяльністю, як продаж товарів та надання послуг, тобто воно є торгівельною організацією. ТОВ «Союз Автомотів» продає автомобілі та запасні частини. Також підприємство надає такі послуги:

· регламентне технічне обслуговування;

· заміна масел та технічних рідин;

· діагностика і ремонт ходової;

· комп'ютерна діагностика;

· ремонт електрообладнання;

· обслуговування кондиціонерів;

· проточка гальмівних дисків;

· шино монтаж, кузовний ремонт;

· розвал-сходження;

· фарбування, полірування, шумоізоляція, хімчистка, авто мийка;

· діагностика, ремонт, передпродажна підготовка.

Підприємство підпорядковується його власнику, тобто Гратій Олені Володимирівні, також підприємством керує директор Нішпал Сергій Володимирович.

Підприємство має певні зобов'язання перед його імпортерами «Пежо Сітроен Україна» та «ТОВ «Автоторіно»», так як є офіційним дилером.

1.2 Інструктаж з техніки безпеки та протипожежної техніки

Під час проведення вступного протипожежного інструктажу особи, яких приймають на роботу, мають бути ознайомлені з:

1. наявністю небезпечних у пожежному відношенні виробництв (дільниць, робіт) та їх загальною характеристикою.

2. Діючими на об'єкті правилами, інструкціями, наказами, положеннями з питань пожежної безпеки, загальними вимогами щодо утримання протипожежного режиму.

3. Порядком паління, застосування відкритого вогню, проведення вогневих та інших пожежонебезпечних робіт.

4. Можливими причинами пожеж та запобіжними заходами щодо них.

5. Відповідальністю за порушення правил пожежної безпеки.

6. Місцезнаходженням об'єктової пожежної охорони, а в разі її відсутності - найближчої пожежної частини.

7. Існуючим на підприємстві порядком (системою) сповіщення людей про пожежу.

8. Діями у разі виникнення пожежі (порядком виклику пожежної охорони, евакуації людей, матеріальних цінностей тощо).

9. Правилами використання первинних засобів пожежогасіння.



РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ'ЄКТА ТА ОБ'ЄКТА ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Організаційна характеристика суб'єкта господарювання

Оскільки товариство - це об'єднання учасників, які домовилися організувати спільну справу, то угода про спільне підприємництво повинна бути задокументована і мають бути чітко зафіксовані зобов'язання та права кожного із співучасників. Засновницькі документи товариства: засновницький договір та статут.

Засновницький договір визначає ціль товариства: з чого складається статутний капітал, його розмір, умови участі кожного із учасників у справу, обов'язки кожного співучасника; розмір їх майнової участі; порядок розподілу прибутку; за рахунок чого створюється резервний капітал; що є найвищим органом управління товариства і т. д.

Другим засновницьким документом товариства є статут. Якщо призначення засновницького договору - чітко визначити відносини між засновниками товариства, то призначення статуту - визначити порядок внутрішньої організації і функціонування товариства, як юридичної особи. В статуті більш детально вказуються права товариства по здійсненню діяльності на власній або орендованій базі; детально описується предмет і цілі діяльності; порядок створення статутного капіталу і оборотних коштів; форми оплати праці і т. д. Положення договору і статуту співпадають, наприклад питання про розподіл прибутку.

Засновницьким документом підприємства ТОВ «Союз Автомотів» є статут (Див. додаток А). Для забезпечення господарської діяльності товариства сформований статутний капітал товариства у розмірі 1000 гривень. Статутний капітал товариства складається з однієї частки. Розмір часток, що належать учасника у статутному капіталі товариства, а також розмір та склад внесків учасників до статутного капіталу товариства є наступними:

1. внесок учасника - Гратій Олени Володимирівни до статутного капіталу товариства становить 1000 гривень. Частка учасника - Гратій Олени Володимирівни у статутному капіталі товариства становить 100%. Внесок учасника - Гратій Олени Володимирівни здійснюється у формі грошових коштів у національній валюті України.

2.2 Об'єкт господарювання

Підприємство займається продажем автомобілів та запасних частин до них. Моделі автомобілів зазначено в додатку Б.

Різні моделі автомобілів призначені, як для власного використання, так і для комерційного використання з подальшим отриманням прибутку. Автомобільний рухомий склад за призначенням поділяють на:

· вантажний;

· пасажирський;

· спеціальний.

До вантажного автомобільного рухомого складу належать: вантажні автомобілі, автомобілі-тягачі, причепи, напівпричепи.

До пасажирського автомобільного рухомого складу належать автобуси. Транспорт, що призначається для перевезення 9 і більше чоловік, враховуючи водія. Автобуси за призначенням бувають: міські, внутрішньо міські, приміські, місцевого сполучення, міжміські, туристичні, мікроавтобуси, тролейбуси.

До спеціального автомобільного рухомого складу належать: автокрани, спортивні авто, гоночні авто, карети швидкої допомоги, пожежні авто, катафалки, авто лавки, притиральні авто, трактори, грейдери, екскаватори, бульдозери, бронеавтомобілі, амфібії, тролейвози, вантажні тролейбуси, каток.

Також існують легкові автомобілі. Тип транспорту призначений для перевезення не більше 8 чоловік.

Потенційними споживачами продукції є фізичні особи, підприємства, установи та організації.

За характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на 4 категорії:

1. Керівники - це працівники, які організовують виробництво і здійснюють управління діяльністю підприємства та його структурних підрозділів. ТОВ «Союз Автомотів» має 6 керівників: директор, начальник відділу продаж, начальник фінансового відділу, менеджер по персоналу, начальник відділу СТО, начальник малярно-рихтувального відділу.

2. Спеціалісти - працівники, зайняті спеціальними інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, здійснюють економічну, організаційну підготовку виробництва, облік та аналіз його результатів. ТОВ «Союз Автомотів» має 20 спеціалістів: сист. адміністратор, головний бухгалтер, бухгалтер, мен. із зв. з громад., мийник-прибирал., приймальник зам, слюсар, рихтувальник, фарб. прил. і детал.

3. Службовці - працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, канцелярські, деякі адміністративно-господарські роботи.

4. Робітники - це працівники, які безпосередньо зайняті створенням продукту, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозом пасажирів, наданням послуг або забезпечують умови для нормального ходу виробничого процесу. ТОВ «Союз Автомотів» має 8 робітників: 2 приймальника зам., зав. складом, 3 консультанта, 2 охоронця, прибиральниця.

Є декілька можливих етапів продаж автомобіля в залежності від ситуації:

Варіант1

Клієнт з готівкою визначився з автомобілем, автомобіль є в наявності в дилерському центрі

1. Підписання договору купівлі-продажу

2. Оплата вартості автомобіля безготівковим перерахунком, або внесенням грошових коштів на поточний рахунок підприємства через касу банку

3. Підготовка автомобіля і необхідного пакету документів для видачі авто.

4. Встановлення замовленого, додаткового обладнання (авто сигналізації, тонування, килимків, додаткових захисних елементів…)

5. Видача автомобіля клієнту в назначений день і годину.

Варіант2

Клієнт з готівкою визначився з автомобілем, автомобіля в наявності на складі дилера нема.

1. Підписання договору поставки автомобіля (замовлення автомобіля)

2. Часткова оплата автомобіля у розмірі 10% від його вартості безготівковим перерахунком, або внесення грошових коштів на поточний рахунок підприємства через касу банку

3. Фізична поставка автомобіля до дилерського центру

4. Огляд автомобіля клієнтом та його повна оплата безготівковим перерахунком, або внесення грошових коштів на поточний рахунок підприємства через касу банку

5. Підготовка автомобіля і необхідного пакету документів для видачі авто.

6. Встановлення замовленого, додаткового обладнання (авто сигналізації, тонування, килимків, додаткових захисних елементів…)

7. Видача автомобіля клієнту в назначений день і годину.

Варіант 3

Клієнт купує автомобіль в кредит, автомобіль є в наявності на території дилерського центра (Див. додаток Г)

1. Клієнт подає дилерському центру необхідний пакет документів для можливості отримання кредиту.

2. Банк розглядає можливість надання кредиту та надає гарантійний лист у випадку позитивного рішення, щодо надання кредиту клієнту.

3. Клієнт вносить початковий внесок згідно гарантійного листа безготівковим перерахунком, або внесенням грошових коштів на поточний рахунок підприємства через касу банку

4. Встановлення замовленого, додаткового обладнання (авто сигналізації, тонування, килимків, додаткових захисних елементів…)

5. Виписка пакету документів для реєстрації автомобіля в органах МРЕО. Та власне сама реєстрація

6. Страхування автомобіля, повне КАСКО у рекомендованій банком страховій компанії.

7. Підписання договору застави у нотаріуса (автомобіль є залоговим майном по кредиту).

8. Оплата комісійних платежів банку

9. Перерахування залишку грошових коштів по вартості автомобіля на автосалон.

10. Видача автомобіля клієнту в назначений день і годину.

Варіант 4

Клієнт купує автомобіль в кредит, автомобіля немає в наявності на території дилерського центра (Див. додаток Г).

1. Клієнт подає дилерському центру необхідний пакет документів для можливості отримання кредиту.(додаток)

2. Банк розглядає можливість надання кредиту та надає гарантійний лист у випадку позитивного рішення, щодо надання кредиту клієнту.

3. Клієнт вносить початковий внесок згідно гарантійного листа безготівковим перерахунком, або внесенням грошових коштів на поточний рахунок підприємства через касу банку

4. Фізична поставка автомобіля до дилерського центру

5. Огляд автомобіля клієнтом

6. Встановлення замовленого, додаткового обладнання (авто сигналізації, тонування, килимків, додаткових захисних елементів…)

7. Виписка пакету документів для реєстрації автомобіля в органах МРЕО. Та власне сама реєстрація

8. Страхування автомобіля, повне КАСКО у рекомендованій банком страховій компанії.

9. Підписання договору застави у нотаріуса (автомобіль є залоговим майном по кредиту).

10. Оплата комісійних платежів банку

11. Перерахування залишку грошових коштів по вартості автомобіля на автосалон.

12. Видача автомобіля клієнту в назначений день і годину.

Варіант 5

Клієнт купує автомобіль у лізинг автомобіль є в наявності на території дилерського центру

1. Клієнт подає дилерському центру необхідний пакет документів для можливості отримання лізингу

2. Лізингова компанія розглядає можливість видачі лізингу клієнту та надає позитивну відповідь при такій можливості

3. Клієнт перераховує початковий внесок на лізингову компанію

4. Лізингова компанія перераховує 100% вартості автомобіля дилерському центру, таким чином купує в нього автомобіль.

5. Виписка пакету документів для реєстрації автомобіля в органах МРЕО.

6. Встановлення замовленого, додаткового обладнання (авто сигналізації, тонування, килимків, додаткових захисних елементів…)

7. Видача автомобіля клієнту в назначений день і годину.

Варіант6

Клієнт купує автомобіль у лізинг автомобіля немає в наявності на території дилерського центру

1. Клієнт подає дилерському центру необхідний пакет документів для можливості отримання лізингу

2. Лізингова компанія розглядає можливість видачі лізингу клієнту та надає позитивну відповідь при такій можливості

3. Підписання договору поставки автомобіля (замовлення автомобіля)

4. Клієнт здійснює часткову оплату автомобіля у розмірі 10% від його вартості безготівковим перерахунком, або внесення грошових коштів на поточний рахунок підприємства через касу банку

5. Фізична поставка автомобіля до дилерського центру

6. Огляд автомобіля клієнтом.

7. Повернення початкового внеску у розмірі 10% клієнту та оплата початкового внеску на лізингову компанію

8. Лізингова компанія перераховує 100% вартості автомобіля дилерському центру, таким чином купує в нього автомобіль.

9. Виписка пакету документів для реєстрації автомобіля в органах МРЕО.

10. Встановлення замовленого, додаткового обладнання (авто сигналізації, тонування, килимків, додаткових захисних елементів…)

11. Видача автомобіля клієнту в назначений день і годину.



РОЗДІЛ 3. ОБСЯГИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

3.1 Виробнича програма

Підприємництво -- це особлива діяльність. У Законі України "Про підприємництво" підприємницьку діяльність визначено як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і зайняття торгівлею з метою отримання прибутку. Підприємницька діяльність відрізняється від інших видів діяльності, по-перше, самостійністю: підприємець -- економічно відособлений суб'єкт господарювання, який діє на базі власних коштів та самостійно приймає рішення. По-друге, підприємницька діяльність -- це насамперед, інноваційна діяльність, яка сприяє науково-технічному прогресові. По-третє, відмінністю підприємницької діяльності є ризик, який супроводжує самостійність: можливість виникнення втрат або зниження прибутку. Головною передумовою виникнення підприємницького ризику є наявність конкуренції та альтернативних варіантів вирішення питань розвитку підприємницької діяльності. Підприємець, який самостійно приймає рішення, несе власну економічну(майнову) відповідальність за його результати. Четверта відмінність: мету підприємницької діяльності становить отримання прибутку. При цьому слід зазначити, що досягнення цієї мети залежить від спроможності підприємця визначити та задовольнити суспільні потреби у формі платоспроможного попиту на ринку.

Об'єкт підприємницької діяльності можна визначити як бізнес--певне діло, що веде підприємець. Але цілком слушно й використання понять "бізнес" і "підприємницька діяльність" як синонімів.

Особливості підприємницької діяльності розкриваються через її принципи, серед яких, згідно зі ст. 5 Закону України "Про підприємництво": вільний вибір діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що вироблено; встановлення цін згідно з законодавством; вільний найом робітників; залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесків платежів, встановлених законодавством та ін.

Необхідно зазначити, що підприємницька діяльність в Україні здійснюється в межах досить змістовного правового середовища, яке являє собою сукупність законів України, указів Президента України, декретів, постанов Кабінету Міністрів, нормативних актів міністерств, органів місцевих рад та державних адміністрацій та ін., які містять і норми приватного права, і норми публічного права. Вершину становить Конституція України, в ст. 42 якої гарантується право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, які не обмежені законом у правоздатності та дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності.

Мале підприємництво відіграє значну роль у ринковій економіці. По-перше, оскільки значна частина населення стає активним суб'єктом підприємницької діяльності, мале підприємництво є основою стабільності ринкової системи. По-друге, мале підприємництво забезпечує необхідну мобільність, гнучкість та різноманітність економічної діяльності, її глибоку спеціалізацію і на цій основі -- кооперацію, без чого неможлива висока ефективність економіки.

Для вирішення статутних завдань предметом діяльності товариства в Україні та за її межами визначаються(Див. додаток А):

· В галузі транспорту та зв'язку.

· В галузі торгівлі, маркетингу, банківської діяльності.

· В галузі будівництва.

· В галузі виробництва

· В галузі соціально-культурного розвитку та науки.

· В галузі інформатики та комп'ютеризації.

· В галузі реклами.

· В галузі промисловості.

· В галузі видавничої діяльності.

· В галузі сільськогосподарського виробництва.

Обсяг підприємницької діяльності ТОВ «Союз Автомотів» можна знайти в формі №25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва».(додаток В)

Режим роботи підприємства

Підприємство має 8 годинний робочий графік. З 9:00 - 18:00 з понеділка до п'ятниці, обідня перерва з 13:00 - 14:00 години ( Див. додаток Д)

3.2 Ресурсне забезпечення

Основні фонди - це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом багатьох циклів, зберігаючи при цьому свою натуральну форму й поступово в міру зношування переносять свою вартість на вартість виробленої продукції або надані послуги. Цим вони відрізняються від оборотних фондів, які цілком переносять свою вартість на виготовлений продукт протягом одного виробничого циклу.

Основні фонди - це матеріальні цінності, експлуатаційний період яких перевищує один календарний рік, а їхня вартість перевищує 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Залежно від призначення основні фонди розділяють на виробничі й невиробничі. До складу виробничих основних фондів входять ті, що беруть участь у виробничих процесах, створюють умови для їхнього здійснення або служать для збереження й транспортування продукції, а саме: виробничі споруди, передавальні пристрої, силові й робочі машини, вимірювальні й регулювальні прилади, пристрої й лабораторне обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий і господарський інвентар, багаторічні насадження. Засоби праці стають основними фондами тільки після введення їх у виробничий процес, а в практиці обліку - після зарахування на баланс підприємства, яке їх використовує.

Житлово-комунальне господарство охоплює виробничі й невиробничі підприємства. Щодо виробничих підприємств (електростанції, водопроводи т.д.), то вони мають виробничі основні фонди.

До невиробничих основних фондів (об'єкти тривалого користування, які задовольняють побутові й культурні потреби людей) належать, у першу чергу, житловий фонд і споруди зовнішнього міського благоустрою, а також основні фонди лазень, пралень й інших підприємств, які надають послуги персонального й господарсько-споживчого характеру. Ці невиробничі основні фонди, у свою чергу, розділяють на основні фонди експлуатаційного призначення, тобто ті, які безпосередньо беруть участь у наданні послуг, і на основні фонди культурно-побутового призначення: житлові будинки, гуртожитки, клуби т.д., які належать цим підприємствам.

Незважаючи на відмінність по суті, виробничі й невиробничі основні фонди мають багато загального за формою: подібні елементи - будівлі, споруди, машини, устаткування т.д.; і виробничі, і невиробничі основні фонди довговічні, поступово зношуються, потребують ремонту (часткового відтворення) і повної заміни після закінчення терміну служби. Вартість основних невиробничих фондів поступово, частинами включається в експлуатаційні витрати підприємства. Таким чином, як щодо виробничих, так і невиробничих основних фондів необхідно розглядати питання їхнього використання, структури, оцінки, зношування, амортизації і ремонту.

Облік і планування основних фондів проводять у грошовій оцінці й у натуральних показниках. Це обумовлено необхідністю мати дані про технічний стан, виробничі потужності підприємств, складати баланси оснащення, розробляти заходи для ефективного використання виробничої потужності підприємства. Дані для обліку й планування можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів.

ТОВ «Союз Автомотів» є офіційним дилером автомобільних марок Пежо та Фіат у Житомирі та Житомирській області, на що має дилерські договори з даними марками (Див. додатки Е та Ж)



РОЗДІЛ 4. ВИТРАТИ ГОСПОДАРЮЮЧОГО СУБ'ЄКТА ТА ФОРМУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ)

4.1 Витрати суб'єкта господарювання

Відповідно до П(С)БО 7 амортизація основних засобів нараховується із застосуванням наступних методів:

- прямолінійного;

- зменшення залишкової вартості;

- прискореного зменшення залишкової вартості;

- кумулятивного;

- виробничого (метод суми одиниць продукції);

- норм і методів нарахування амортизації основних засобів, передбачених податковим законодавством.

Методи нарахування амортизації, запропоновані в П(С)БО 7, можна умовно розбити на два види:

- методи амортизації, використання основних засобів, що базуються на часі, тобто перші чотири у переліку;

- метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об'єктів основних засобів. До нього відноситься виробничий метод нарахування амортизації.

Прямолінійний метод

При використанні прямолінійного метода вартість об'єкта основних засобів, що амортизується, списується однаковими частинами впродовж всього періоду його використання (експлуатації).

Метод зменшення залишкової вартості

Суть даного методу полягає у визначенні річної суми амортизації об'єкта основних засобів виходячи із залишкової вартості такого об'єкта на початок звітного року. Річна сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення залишкової вартості об'єкта основних засобів на початок звітного року або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації на норму річної амортизації.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Цей метод є різновидом метода зменшення залишкової вартості. При цьому методі річна сума амортизації визначається виходячи із залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації по введених протягом року об'єктах і подвоєної річної норми амортизації, обчисленої виходячи з терміну корисного використання об'єкта.

Кумулятивний метод

Річна сума амортизації за цим методом визначається як добуток вартості, що амортизується, і кумулятивного коефіцієнта.

Виробничий метод

Для окремих видів основних засобів нарахування амортизації здійснюється на підставі сумарного обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) від об'єкта за весь період його експлуатації у відповідних одиницях вимірювання (одиницях виготовленої продукції, відпрацьованому часі, кілометрах пробігу і ін.).

Методи, передбачені податковим законодавством

Крім розглянутих методів нарахування амортизації, підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством. На сьогоднішній день податкова амортизація нараховується відповідно до ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.94 р. (у редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97 р.), із змінами і доповненнями (далі - Закон про податок на прибуток).

Амортизація інших необоротних матеріальних активів

Крім методів амортизації об'єктів основних засобів, П(С)БО 7 передбачені методи і для нарахування амортизації інших необоротних матеріальних активів, облік яких ведеться на однойменному рахунку 11 "Інші необоротні матеріальні активи" загального Плану рахунків.

Амортизація нематеріальних активів

Згідно п. 25 П(С)БО 8 нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом терміну їх корисного використання, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкту активом.

Норми витрат матеріальних ресурсів регламентують величину виробничих витрат матеріалів, сировини, напівфабрикатів, палива, енергії. Основні і частково допоміжні матеріали нормуються на одиницю продукції, а деякі допоміжні матеріали, що слугують для забезпечення ритмічної роботи устаткування, -- на одиницю часу його роботи.

Норми витрат матеріальних ресурсів класифікують за такими ознаками: періодом дії, масштабами застосування, ступенем деталізації об'єкта нормування, ступенем деталізації номенклатури матеріалів, призначенням.

До основних методів нормування матеріальних ресурсів відносять: аналітично-розрахунковий; дослідно-виробничий; звітно-статистичний.

Аналітично-розрахунковий метод є найбільш прогресивним і ґрунтується на детальному аналізі первісної конструкторської та технологічної документації, результатів науково-дослідних робіт, експериментів, конкретних виробничих умов, на урахуванні можливостей упровадження в плановому періоді нової техніки, технології та прогресивних методів організації виробництва. Застосування цього методу дає змогу техніко-економічно обґрунтувати складові елементи норм, виявити втрати й резерви, розробити відповідні організаційно-технічні заходи щодо забезпечення економії сировини та матеріалів.

Дослідно-виробничий метод ґрунтується на встановленні норм дослідних випробувань, проведених безпосередньо на робочих місцях та в цехах. Він ефективний у тих випадках, коли норму неможливо розрахувати через відсутність даних або складність розрахунків. Цей метод застосовується здебільшого при нормуванні витрат допоміжних матеріалів та інструменту.

Звітно-статистичний метод полягає в розрахунку норм на базі звітних даних про фактичне використання матеріалів, сировини у звітному періоді з коригуванням їх у бік можливого зниження.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції:

· сировина та матеріали;

· купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

· паливо й енергія на технологічні цілі;

· зворотні відходи (вираховуються);

· основна заробітна плата;

· додаткова заробітна плата;

· відрахування на соціальні заходи;

· витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

· загальновиробничі витрати;

· втрати від браку;

· інші виробничі витрати;

· попутна продукція (вираховується).

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

Витрати на виробництво продукції у вартісному виразі формують її виробничу собівартість. Цей показник є одним з найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства, у якому дістають відображення зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес.

Планування витрат виконується в такій послідовності.

1. складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість продукції та послуг допоміжних цехів;

2. складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва за калькуляційними напрямами і за внутрішньозаводськими підрозділами-споживачами;

3. складаються кошториси витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничих та інших виробничих витрат за цехами основного виробництва з наступним узагальненням їх по підприємству;

4. калькулюється виробнича собівартість одиниці продукції за видами, розраховується виробнича собівартість усієї товарної продукції і продукції, що реалізується;

5. складається зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками до нього.

6. До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві продукції.

7. Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою за кварталами) складається на основі таких розрахунків:

8. витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;

9. основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), з відрахуванням на соціальні заходи;

10. кошторисів витрат (калькуляцій виробничої собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва;

11. кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування;

12. кошторису загальновиробничих витрат;

13. кошторису інших виробничих витрат.

У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси.

Розрахунок витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві складається на підставі даних про обсяг виготовлення окремих виробів і технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або робіт (норм виходу чи видобутку продукції з вихідної сировини), встановлених для планового року з урахуванням передбачених у плані змін у використанні техніки, технології та організації виробництва. Ці норми використовуються як під час складання зведеного кошторису витрат, так і під час розробки планових калькуляцій.

У планових розрахунках можуть використовуватися укрупнені натуральні норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або обсяг робіт в цілому, чи групові норми, розроблені для використання на ряді робочих місць (дільниць, цехів), що мають однакові або подібні виробничі умови, споживають однорідну сировину або матеріали і виробляють однакову продукцію.

На основі натуральних норм витрат і цін на матеріальні ресурси, що споживаються, визначаються норми витрат у вартісному виразі (з урахуванням вартості зворотних відходів).

Витрати електроенергії оцінюються виходячи із середньої вартості відповідних видів енергії, що складається на підприємстві, з діючих тарифів на енергію, придбану в сторонніх підприємств і організацій, та планової собівартості енергії, що виробляється енергоцехами.

Обґрунтування витрат на енергію здійснюється шляхом складання розрахунків виробництва і споживання з кожного виду енергії власного виробництва і визначення потреб у покупній енергії.

На підприємствах з великою номенклатурою виробів у планових розрахунках можуть використовуватися зведені норми витрат сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії на технологічні потреби у вартісному виразі на виріб у цілому. У цьому разі розрахунок витрат на сировину і матеріали здійснюється виходячи з номенклатурного плану виробництва і зведених норм матеріальних витрат у вартісному виразі.

Розрахунок основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), здійснюється окремо для робітників, які знаходяться на відрядній оплаті праці і робітників, які знаходяться на почасовій оплаті праці.

Сума основної заробітної плати робітників за відрядною оплатою праці визначається виходячи з обсягу виробництва відповідних видів продукції, установленої трудомісткості (норм виробітку), відрядних розцінок і середньої годинної (денної, місячної) тарифної ставки.

Сума основної заробітної плати робітників за почасовою оплатою праці визначається виходячи з їх планової чисельності і середньої тарифної ставки або посадового окладу.

Додаткова заробітна плата планується у розмірах, передбачених Кодексом законів України про працю, іншими актами законодавства України, колективними договорами підприємств з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відрахування на соціальні заходи здійснюються відповідно до законів України.

Кошториси витрат (калькуляції собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва складаються на основі даних про планові обсяги їх продукції, норм матеріальних та трудових витрат, які знаходять відображення у кошторисах витрат. Для цього загальна сума витрат допоміжних цехів розподіляється на основі окремого розрахунку використання їх продукції (робіт, послуг) за відповідними напрямами.

Кошторис витрат на утримання та експлуатацію устаткування складається цехами основного виробництва за статтями витрат.

Кожна стаття кошторису обґрунтовується плановими розрахунками - вихідними даними для яких є:

· планований склад устаткування і транспортних засобів, що визначаються виходячи з норм їх використання і планового обсягу виробництва;

· нормативи витрат рухової енергії за окремими видами устаткування і середні ціни (собівартість) окремих видів енергії;

· норми витрат купівельних матеріалів для експлуатації устаткування, включаючи запасні частини, мастильні та обтиральні матеріали;

· норми амортизаційних відрахувань;

· нормативи обслуговування устаткування і транспортних засобів допоміжними робітниками;

· розрахунки розподілу продукції (робіт, послуг) допоміжних цехів;

· розрахунки потреби в малоцінних і швидкозношуваних предметах та інструментах.

Одночасно із складанням кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування уточнюються кошторисні (нормативні) ставки цих витрат на одну машино-годину й одиницю продукції.

Для розрахунку кошторису загальновиробничих витрат вихідними даними є:

1. структура організації управління цехами, їх штатні розписи;

2. норми витрат палива й енергії для опалення, освітлення та інших загальновиробничих потреб;

3. норми амортизаційних відрахувань;

4. розрахунок витрат на охорону праці;

5. розрахунки розподілу продукції і послуг допоміжних цехів;

6. розрахунок витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;

7. розрахунок витрат на професійну підготовку та перепідготовку, за профілем підприємства, кадрів, що перебувають у трудових відносинах з підприємством;

8. норми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством.

Загальна сума витрат у зведеному кошторисі включає не тільки витрати на виробництво товарної продукції, а й витрати, пов'язані з приростом залишків незавершеного виробництва, в тому числі напівфабрикатів власного виробництва, витрат майбутніх періодів.

Для визначення виробничої собівартості валової продукції необхідно:

1) із загальної суми витрат на виробництво виключити витрати на роботи (послуги), що не включаються до складу валової продукції.

Виключається також вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, якщо вони оплачуються за рахунок замовника понад ціну за виріб і не підлягають обробці на підприємстві. Перелік робіт, що не включаються до складу валової продукції, підлягає уточненню на підприємстві;

2) врахувати зміну залишків витрат майбутніх періодів. У разі збільшення залишку цих витрат сума приросту віднімається від суми витрат на виробництво, у разі зменшення - додається до неї;

3) врахувати зміну залишків резервів наступних витрат. Приріст залишків резервів наступних витрат додається до підсумку витрат на виробництво, зменшення - віднімається.

Сума, одержана після внесення зазначених вище змін, і являє собою виробничу собівартість валової продукції.

Собівартість товарної продукції, обчислена виходячи із загальної суми витрат на виробництво, дорівнює собівартості, підрахованій виходячи з планових калькуляцій окремих видів продукції і їх товарного випуску.

Планова (нормативна) калькуляція являє собою розрахунок планової (нормативної) собівартості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат. Планова калькуляція складається на рік з розподілом за кварталами. Для окремих галузей промисловості із сезонним характером виробництва встановлюється інша періодичність складання калькуляції.

Планова (нормативна) калькуляція складається на всі види продукції, що виготовляються у плановому році. Планова калькуляція собівартості вперше виготовлених у плановому році виробів і виробів, що виготовляються на нових потужностях, складається виходячи з проектних показників, за даними конструкторсько-технологічної документації на базі діючих на початок звітного періоду норм і є основою для обліку виробничих витрат, здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і виконанням завдань щодо зниження собівартості.

Основою складання планової (нормативної) калькуляції на підприємстві є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат, стандарти та технічні умови, встановлені для цієї продукції. Ці норми визначаються на основі діючих (або очікуваних) на початок планового періоду нормативів з урахуванням економічної ефективності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.

Під час складання планової (нормативної) калькуляції визначається величина прямих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції в планованому періоді.

При цьому більша частина витрат включається до собівартості одиниці продукції у вигляді прямих витрат.

Непрямі витрати включаються до собівартості окремих видів продукції за такими методами (базами розподілу):

· методом розрахунку кошторисних ставок.

За цим методом розподіляються витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

· методом пропорційного віднесення непрямих витрат до суми основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг);

· методом пропорційного віднесення непрямих витрат до обсягу діяльності;

· методом пропорційного віднесення непрямих витрат до прямих витрат.

Підприємства здійснюють розподіл непрямих витрат одним із зазначених методів, а за наявності в структурних підрозділах підприємства (цехах) окремих дільниць із замкнутим виробництвом або дільниць із різним рівнем організації та автоматизації кількома методами відповідно до конкретних структурних підрозділів.

Суми змінних та постійних загальновиробничих витрат включаються до планової собівартості і розподіляються між окремими видами продукції пропорційно до вибраної бази розподілу за розрахованими коефіцієнтами.

Витрати на обслуговування виробництва, а також інші види витрат, на які норми не розроблені, можна включати до нормативної калькуляції згідно з кошторисами цих витрат.

Планові калькуляції складаються на всі об'єкти діяльності підприємства.

Плановий зведений кошторис витрат по підприємству можливо визначити за плановим рівнем витрат за елементами в розрахунку на плановий обсяг господарської діяльності

Враховуючи високий рівень невизначеності ринкової кон'юнктури, на рік доцільно складати тільки прогнозний укрупнений розрахунок (за структурними підрозділами підприємства (центрами витрат і відповідальності), а реальні практично діючі розрахунки варто робити послідовно по кварталах з урахуванням результатів роботи підприємства в минулому періоді.

Планові розрахунки витрат використовують для визначення потреби в оборотних активах, планування фінансових результатів діяльності підприємства, визначення економічної ефективності господарських операцій, комерційних угод, інвестиційних проектів, а також для формування цінової політики підприємства.

ТОВ «Союз Автомотів» витрачає свої кошти на такі енергетичні ресурси, як електроенергія та газ.

Підприємство використовує погодинну систему оплати праці. Погодинна оплата праці є різновидом почасової оплати праці. При почасовій оплаті праці розмір заробітної плати працівників залежить від тарифної ставки (окладу) та кількості відпрацьованого часу, тобто передбачає визначення розміру основної заробітної плати на підставі кількості відпрацьованого робочого часу та кваліфікації працівника.

При почасовій формі оплати праці заробітна плата визначається або за годинною тарифною ставкою, або за кількістю відпрацьованих робочих днів та денними тарифними ставками, або за місячними окладами.

До цього року в Україні діяла лише місячна державна гарантія в оплаті праці - мінімальна заробітна плата у місячному розмірі.

З 01.01.2010 р. в Україні запроваджено також мінімальну державну гарантію для працівників, які працюють за погодинною системою оплати праці, - мінімальну заробітну плату в погодинному розмірі.

Статтею 53 Закону України від 27.04.2010 р. № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» встановлено такі розміри мінімальної заробітної плати:

- у місячному розмірі: з 1 січня -869 грн., з 1 квітня - 884 грн., з 1 липня - 888 грн., з 1 жовтня - 907 грн., з 1 грудня - 922 грн.;

- у погодинному розмірі: з 1 січня - 5,2 грн., з 1 квітня - 5,29 грн., з 1 липня - 5,32 грн., з 1 жовтня - 5,43 грн., з 1 грудня - 5,52 грн.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.2010 р. № 330 «Про визначення та застосування мінімальної заробітної плати в погодинному розмірі» (далі - постанова № 330) визначено випадки, в яких застосовується мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі, зокрема:

- на підприємствах незалежно від форми власності у разі встановлення в колективних договорах або за погодженням з профспілковими чи іншими органами, уповноваженими на представництво трудовим колективом, погодинної оплати праці із застосуванням відповідних нормованих завдань та обліку фактичного робочого часу;

- фізичними особами, які використовують найману працю з погодинною оплатою праці;

- в установах та організаціях, що фінансуються з бюджету, в разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про встановлення працівникам погодинної оплати праці. Пропозиції щодо прийняття таких рішень вносить Мінпраці та соціальної політики України за ініціативою центральних та місцевих органів виконавчої влади після консультацій з відповідними галузевими профспілками.

Отже, на підприємствах для працівників, які працюють з місячними окладами, має дотримуватись як мінімальна державна гарантія мінімальна місячна заробітна плата, а для працівників з погодинною оплатою (годинними тарифними ставками) - мінімальна заробітна плата в погодинному розмірі.

Підприємство в процесі господарської діяльності здійснює витрати. Об'єкт витрат - це продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення, пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Витрати формуються одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Обов'язковими платежами, що формують собівартість продукції є:

1. Закупівельна вартість товару.

2. Транспортування товару.

3. Підготовка товару до продажу.

4. Заробітна плата робітникам.

5. Відрахування на соціальні заходи.

6. Амортизація основних засобів.

Проте класифікація витрат за економічним призначенням не дає можливості обчислювати собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства. З цією метою застосовують класифікацію витрат за статтями калькуляції -- залежно від їх призначення та місця виникнення.

Ступінь деталізації об'єктів витрат є внутрішньою справою кожного підприємства. Теоретично облік витрат може здійснюватись за видами діяльності (наприклад, торгівля, виробництво, надання послуг).



РОЗДІЛ 5. ЦІНОУТВОРЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ГОСПОДАРЮЮЧОГО ОБ'ЄКТА

5.1 Процес ціноутворення суб'єкта господарювання

Ціна є економічною формою, в якій сфокусовані економічні відносини ринкової економіки виробництва (пропозиції) та споживання (попиту) будь-якого товару. Вона є «нервом» економіки, найважливішою ланкою ринкового механізму. Без її економічного обґрунтування неможливе нормальне функціонування господарюючих суб'єктів і цілих галузей.

Ціна -- грошова оцінка товару, що відображає його споживчі властивості (корисність), витрати на його виробництво та інші параметри цінового і нецінового порядку; грошове вираження споживчої вартості та вартості товару. Ціна зумовлює всю систему суперечностей, пов'язаних з проблемами ринку, втілює всі суперечності економічних інтересів, їх погодження, гармонійне поєднання. У ній закладені умови виробництва та споживання. Ціна впливає на ефективність і є інструментом, за допомогою якого оцінюють результати діяльності господарюючих суб'єктів та їх матеріальне винагородження. Вона є стимулом праці й економії витрат за одночасного підвищення якості створюваних благ і послуг.

Всі методи ціноутворення можуть бути розділені на три основні групи, залежно від того, на що більшою мірою орієнтується фірма-виробник або продавець при виборі того чи іншого методу:

- На витрати виробництва - витратні методи;

- На кон'юнктуру ринку - ринкові методи;

- На нормативи витрат на техніко-економічний параметр продукції - параметричні методи.

У свою чергу група ринкових методів ціноутворення може бути розділена ще на дві підгрупи в залежності від:

- Відносини споживача до товару - методи з орієнтацією на споживача;

- Конкурентної ситуації на ринку - методи з орієнтацією на конкурентів.

Підгрупа методів з орієнтацією на споживача також включає в себе ряд методів, які можна класифікувати за:

- Сприймають цінності товару споживачем - методи на основі сприйманої цінності товару;

- Склався попиту на ринку - методи з орієнтацією на попит.

5.2 Формування фінансового результату суб'єкта господарювання

Прибуток (в економічному аспекті) -- перетворена похідна форма додаткової вартості (в якісному аспекті), яка є різницею між продажною ціною товару і затратою капіталу на його виробництво (в кількісному аспекті).

Кількісне визначення прибутку домінує в сучасній економічній теорії. Так, англійські вчені визначають цю категорію як "різницю між виручкою, отриманою від продажу продукції, і певними альтернативними факторами, пов'язаними з виготовленням цієї продукції". У "Великому економічному словнику" стверджується, що прибуток -- це "узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності; визначається як різниця між виручкою від господарської діяльності і сумою витрат на цю діяльність". У "Сучасному економічному словнику Макміллана" "прибуток, -- на думку авторів, -- це перевищення доходів від продажу товарів і послуг над витратами на виробництво і продаж усіх товарів".

У цих визначеннях відсутні основні ознаки економічної категорії, насамперед політекономічного аспекту.

Прибуток (у політекономічному аспекті) -- найважливіша форма механізму втілення економічної реалізації різних типів капіталістичної власності, в якій (формі) виражаються економічні відносини між капіталістами і найманими працівниками з приводу виробництва, обміну і привласнення створеної додаткової вартості і частини необхідного продукту.

Західні економісти стверджують, що нерідко прибуток є породженням усього авансованого капіталу, всіх сучасних факторів виробництва: праці, капіталу (засобів праці), землі, діяльності управлінського персоналу з організації виробництва, підприємницької діяльності (щодо нових комбінацій техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини, впровадження досягнень науково-технічного прогресу), ризику, інформації, часу. На відміну від цього, марксистська політична економія трактувала прибуток як результат експлуатації найманої праці капіталом та перетвореної форми додаткової вартості. Обидві точки зору дещо однобічні. Насправді прибуток створюється працею, але не лише найманих робітників у сфері матеріального виробництва (хоча така праця є домінуючою), а й менеджерів різних ланок (вищої, середньої, нижчої), функціонуючих капіталістів та інших категорій сукупного працівника.

Валовий дохід - це дохід, який компанія отримує від своєї основної діяльності, зазвичай від продажу товарів або послуг споживачам. У багатьох країнах термін валовий дохід є синонімом терміну оборот. Деякі компанії можуть отримувати валовий дохід від відсотків, дивідендів або роялті, які їм платять інші компанії. Під сумою валового доходу може матися на увазі весь валовий дохід або валовий дохід за певний період часу в певній валюті, наприклад «в минулому році, компанія X отримала валовий дохід 25 мільйонів гривень».

Для некомерційних організацій, щорічний валовий дохід може називатися валовим доходом від фінансування. Таке фінансування включає в себе пожертвування від фізичних осіб чи компаній, фінансування від державних структур, дохід від діяльності дозволеної статутом некомерційної організації, дохід від акцій пов'язаних із залученням пожертв, членські внески або дохід розміщення коштів статутного капіталу.

Формування балансового прибутку

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення балансового прибутку дано у статистичному щорічнику України за 1996 рік. «Балансовий прибуток -- загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій».