Якість товарів непродовольчої групи

Зміст

Вступ

1. Фактори, які формулюють якість взуттєвих товарів

2 Парфумерні товари. Асортимент, класифікація, та якість

3 Радіоелектронна апарата. Асортимент, класифікація, якість

Висновок

Література

Вступ

Дана контрольна робота має на меті систематизувати проблеми стану та розвитку кожного з елементів, що формують тканину ринкової інфраструктури з урахуванням сучасного стану економіки України.

У роботі не лише узагальнено величезний практичний досвід закордонних вчених з вивчення та аналізу інфраструктури країн з розвиненою системою ринкових відносин, але зроблено також спробу його адаптації до проблем та тенденцій розвитку вітчизняного ринкового середовища.

Вступаючи у XXI століття, більшість фірм опинилися перед серйозними труднощами, які пов'язані зі зростанням конкуренції, розривом у рівні доходів різних верств населення, забрудненням навколишнього середовища, відставанням у розвитку інфраструктури.

Низький рівень розвитку інфраструктури зумовлює необхідність проведення модернізації а також інтенсифікації інноваційних процесів у сфері товарного обігу у взаємозв'язку із маркетинговою діяльністю, логістичними аспектами та діяльністю комерційних посередників.

1 Фактори, які формулюють якість взуттєвих товарів

Взуття є предметом першої необхідності і належить до найважливіших товарів народного споживання. Залежно від основних матеріалів і технології виготовлення взуття підрозділяють на шкіряне, гумове і валяне. Шкіряному взуттю належить головна роль у виробництві та споживанні. Тож, нижче, під час розгляду механізму функціонування ринку взуття, основну увагу буде приділено саме взуттю зі шкіри.

Сучасний асортимент шкіряного взуття постійно оновлюється під впливом безлічі чинників, як мода, зміна потреб населення, поява нових видів і конструкцій взуття, використання нових матеріалів.

Шкіряним називають взуття, верх якого виготовляють із натуральних шкір, штучних і синтетичних матеріалів, текстильних матеріалів, хутра, а також комбінованих матеріалів. Шкіра є одним з найважливіших матеріалів для виробництва взуття. Понад 60 % усього взуття, що випускається в Україні, має верх і підкладку зі шкіри; понад 50 % -- шкіряну устілку; понад 20 % -- шкіряну підошву; усе взуття з верхом із синтетичних шкір (4,5 % у загальному обсязі виробництва) виготовляють зі шкіряною підкладкою.

У якості сировини для виготовлення взуття використовується шкіра великої рогатої худоби (опойка, виростка, півшкурка, бичка, ялівки), свиней, кіз (шевро), овець (шеврет), конів, оленів, собак, рептилій та ін.

Виробництвом шкіряного взуття займаються підприємства шкіряно-взуттєвої промисловості. На шкіряні підприємства України сировина надходить у консервованому вигляді (у шкіру вводять 13 -15 % харчової солі, що забезпечує найкраще зберігання сировини). У результаті численних і різноманітних опрацювань шкіряної сировини (підготовчих операцій, дублення, післядубильних і оздоблювальних операцій) одержують безпосередньо шкіру -- матеріал, придатний для виготовлення взуття та інших виробів.

Як уже говорилося, крім натуральних шкір, у виробництві взуття використовуються штучні, синтетичні і текстильні матеріали.

М'які штучні шкіри використовують для верха взуття, їх одержують шляхом просочування волокнистих основ і нанесення лицьового покриття з полімерних матеріалів. У даний час близько 15 % взуття виготовляють з верхом із штучних шкір; близько ЗО % -- із підкладкою і майже 100 % -- з підносами з цих же матеріалів; при виробництві 75 - 80 % взуття штучні матеріали використовуються для виготовлення підошви. Асортимент і галузь використання штучних шкір розширюється з кожним роком у зв'язку з високою увагою, що приділяється в даний час розвитку хімії високомолекулярних сполук. В Україні штучні матеріали випускаються на підприємствах міст Києва, Запоріжжя, Луцька та ін.

На відміну від штучних, синтетичні шкіри характеризуються тим, що їх виготовляють на нетканій волокнистій основі або без основи. За зовнішнім виглядом ці матеріали нагадують шкіру, мають пористу структуру і за гігієнічними властивостями близькі до натуральної шкіри. Використання синтетичних шкір замість натуральних дозволяє знизити собівартість і розширити асортимент взуття, яке виробляється на підприємствах, підвищити продуктивність праці під час його виготовлення.

Текстильні матеріали, які використовуються у виготовленні взуття, включають неткані матеріали, тканини, трикотажні полотна, штучне хутро на тканинній і трикотажній основі. : Крім зазначених матеріалів, у взуттєвому виробництві використовують гуму (в основному для виготовлення деталей низу взуття -- підметок, підборів, набойок, рантів та ін.). Близько 70 % усього виготовленого у промисловості взуття має гумову підошву.

Значного поширення у виробництві взуття одержали пластичні маси. їх використовують для формування підошов (із підборами, без підборів), набойок.

Для задників, устілок, постілок, галенок використовують так звані взуттєві картонки. Сировиною для їхнього одержання служать шкіряні або рослинні волокна (або суміш їх), проклеєні полімерними речовинами або латексами (натуральними або штучними).

Процес виробництва шкіряного взуття є чинником, що визначає і формує два основних ринкових критерії -- якість і асортимент взуття. Тому доцільно стисло розглянути основні етапи цього процесу.

Безпосередньо технологічним операціям виготовлення взуття передує розробка моделей взуття (проектування), що здійснюється з урахуванням вимог моди, звичаїв країни, кліматичних умов, асортименту і властивостей взуттєвих матеріалів, технології виробництва, потреб населення в різноманітних видах взуття.

До основних технологічних операцій виготовлення взуття належать: контроль якості взуттєвих матеріалів і добір їх у партії; збірка заготовок, формування верху взуття, скріплення деталей низу з деталями верху, оздоблювальні операції.

Розкроювання матеріалів відповідно до ескізного проекту моделі проводять після контрольної перевірки якості взуттєвих матеріалів і готових деталей, що їх комплектують у виробничі партії залежно від призначення, товщини, кольору, відтінку.

Збірка заготовок полягає в з'єднанні оброблених деталей верха взуття нитковими швами або спеціальними клеями і проводиться у визначеній послідовності залежно від виду взуття і його конструкції.

Формування верха взуття полягає в наданні деталям заготовок необхідних розмірів і об'ємної форми. Формування здійснюється шляхом натягування зібраної заготовки верху взуття на колодку. Таким чином, за рахунок витяжки матеріалів заготовки забезпечується краща формостійкість взуття.

Наступною технологічною операцією виготовлення взуття є зкріплення деталей верху і низу взуття. Слід зазначити, що цей етап суттєво впливає на зовнішній вигляд взуття, його міцність, зносостійкість, зручність у ході та інші властивості.

Для виготовлення модельного взуття і взуття масового попиту застосовують різноманітні методи кріплення. Вибір методу залежить від виду і призначення взуття, матеріалів верху і низу та ін. Усі методи кріплення можна підрозділити на такі основні групи: хімічні (клейової, пресової вулканізації, лиття); ниткові (прошивний, бортовий, виворітний, допельний, сандальний, рантовий, «парко»); гвинтово-цвяхові (цвяховий і гвинтовий); комбіновані (рантово-клейовий, допельно-клейовий, строчечно-клейовий та ін.).

При клейовому методі кріплення підошву прикріплюють до затяжної кромки за допомогою клею, витримуючи взуття на колодках під спеціальним пресом. Це найбільше поширений метод кріплення, що пояснюється його високою продуктивністю. Взуття, виготовлене цим методом кріплення легке, достатньо міцне і водостійке.

Метод пресової вулканізації базується на технології взуттєвого і гумового виробництва. Гумову підошву одержують із гумової суміші на пресах при певному тиску і температурі. Утворення підошви і її прикріплення до сліду взуття відбуваються одночасно. Для цього методу характерна висока міцність.

При використанні методу лиття під тиском деталі низу взуття відливають у прес-формах із поліуретану, полівінілхлориду, поліетилену та інших видів пластмас і одночасно прикріплюють до деталей верху взуття. Цей метод використовується для виробництва взуття з верхом із шкіри, штучних і текстильних матеріалів. Таке взуття має високу зносостійкість.

Сандальний метод використовують у виготовленні літнього взуття і взуття для дітей молодшого віку. У конструкції взуття, виготовленого цим методом, відсутні устілка і підкладка. Особливістю цього методу є розміщення затяжної кромки заготовки, яка відгинається наверх і скріплюється з виступаючим краєм підошви нитковим швом. Таке взуття відрізняється легкістю і гнучкістю.

Допельний метод використовується у виготовленні переважно літнього взуття для дорослих, а також дитячого взуття. Його відмінними рисами є наявність устілки і підкладки, накладний рант і вигнута наверх заготовка. Взуттю, що виготовлене цим методом, властиві висока формостійкість і міцність.

За рантового методу кріплення заготовку скріплюють із рантом і устілкою, а потім до ранта пришивають підошву. Так виготовляють чоловіче і жіноче взуття весняно-осіннього і зимового призначення. Взуття в цьому випадку відрізняється формостійкістю і високою зносостійкістю. Проте, рантовий метод кріплення є найбільш трудомістким серед усіх ниткових методів і тому, незважаючи на високі експлуатаційні властивості, які він забезпечує, застосовується обмежено.

Виворітний метод полягає в тому, що підошву пришивають безпосередньо до заготовки з виворітного боку, після чого зшите взуття вивертають лицьовим боком наверх і вкладають устілку. Цим методом виготовляють легке взуття на шкіряній підошві -- домашні, дорожні, спортивні туфлі й ін.

Бортовий метод кріплення характеризується тим, що заготовку ; прикріплюють за допомогою шкіряної стрічки до борта, отриманого при формуванні підошви. Жіноче літнє взуття, виготовлене цим методом, відрізняється добрими гігієнічними властивостями, легкістю, зручністю при носінні.

Цвяховий і гвинтовий методи кріплення застосовують при виготовленні робочого і спортивного взуття. Заготовку, устілку і підошву скріплюють так, що закріплювачі (цвяхи, гвинти) проходять через усю товщину деталей, які скріплюються.

Комбіновані методи кріплення являють собою сполучення двох різноманітних методів, переважно ниткового і клейового. Найбільше поширені рантово-клейовий, допельно-клейовий, сандально-клейовий. Ці методи використовують при виготовленні взуття весняно-осіннього і зимового призначення.

Значною мірою споживання вітчизняного взуття стримується через неналежну якість виготовленої продукції, недостатнє врахування вимог споживачів підприємствами-виготовлювачами. В умовах переходу до ринку необхідно використовувати додаткові засоби підвищення якості взуття, у першу чергу за рахунок розробки нових моделей, використання кращих за своїми споживчими властивостями матеріалів.

Усе взуття, що надходить на ринок, можна умовно поділити на чотири групи: взуття вищої якості, конкурентоспроможне взуття, взуття зі зниженим рівнем якості і неконкурентоспроможне взуття.

Взуття вищої якості, як правило, перевершує за всіма або більшістю показників товари-конкуренти. У багатьох випадках -- це принципово нова продукція.

Конкурентоспроможне взуття найчастіше знаходиться на середньому рівні якості для даного ринку. У цій ситуації успіх продукції залежить, головним чином, від ціни.

Взуття зі зниженим рівнем якості в цілому володіє дещо гіршими споживчими властивостями, ніж товари перших двох груп. У цьому випадку для того, щоб ринкові позиції продукції залишалися стабільними, виробник повинний удатися до деякого зниження ціни.

Неконкурентоспроможне взуття, як правило, або взагалі не знаходить збуту, або може бути реалізоване тільки за досить низькими цінами.

Ринок взуття формується і розвивається під впливом багатьох чинників, кожний із яких у визначених ситуація може як стимулювати ринок, так і стримувати його розвиток, обмежуючи його місткість. Усю сукупність чинників можна поділити на дві групи: загального і специфічного характеру.

Загальними є соціально-економічні чинники: обсяг і структура товарної пропозиції; асортимент і якість виробленої продукції; розміри імпорту за даним товаром або групою; досягнутий рівень життя і потреб населення; купівельна спроможність населення, рівень і співвідношення цін на товари; кількість населення; його соціальний і статевовіковий склад; ступінь насиченості ринку; стан збутової, торговельної і сервісної мережі; географічне розташування ринку. Стисло розглянемо ці чинники.

2 Парфумерні товари. асортимент, класифікація, та якість

Парфумерія і косметика складають особливу групу непродовольчих товарів, виконуючи різноманітні функції: вони задовольняють духовні та естетичні потреби людини, мають лікувально-гігієнічне призначення, впливають на самопочуття, зовнішній вигляд людини. Це товари повсякденного вжитку, без яких важко уявити сучасне і повноцінне життя людей.

Слово "парфумерія має походження від латинського parfume, що означає «димитись, випарюватись, видихати приємний запах». Одними з перших парфумів були «димні парфуми» - ароматний дим від паління гілок мірти.

Сучасні парфумерні вироби у більшості є спиртовими, спиртоводними або водно-спиртовими розчинами багатокомпонентних сумішей запашних речовин і настоїв із приємним запахом. Деякі види парфумерних виробів мають вигляд порошку, крему, помади, паперу, курильних паличок, свічок тощо.

Головне призначення парфумерії - це створення приємного запаху для ароматизації тіла, одягу, побутових предметів, приміщень. Крім того, деякі засоби використовують як гігієнічні та освіжні.

Якість запаху є головною властивістю парфумерної продукції, від якої залежить і ціна товару, і його конкурентоспроможність, та, зрештою, попит споживачів та рівень реалізації на ринку. Сприйняття запаху людиною -- досить складне і неоднозначне явище. Воно таке ж багатогранне, як і сприйняття музики, живопису. Вплив запаху на людину має суб'єктивний характер, однак відома безліч запахів, які сприятливо впливають на людину, що дозволило створити цілу лікувальну систему -- ароматерапію. Усе це свідчить про важливість парфумерних товарів і особливе значення їх у задоволенні потреб людини.

Найбільшу частку асортименту парфумерних товарів складають рідкі вироби, які за змістом парфумерної композиції (запашних речовин) і за призначенням поділяються на парфуми «екстра» (вміст запашних речовин не менше 15 %), парфуми (вміст запашних речовин не менше 10 %), туалетні води (не менше 6 %), одеколон «екстра» (не менше 4 %), одеколони (не менше 1,5 %), запашні води (не менше 1 %). Парфуми і туалетні води використовуються як засоби для ароматизації; одеколони -- як гігієнічні, освіжні та ароматизуючі засоби; запашні води - як освіжні та гігієнічні (ГОСТ 17237 - 93).

Крім цих головних видів, до асортименту парфумерних товарів входять: ефірні масла (трояндове, лавандове, шавлієве та ін.), що застосовуються для ароматизації одягу, білизни, тіла та інших цілей; засоби для ароматизації приміщень і повітря, для ванн, (різні дезодоранти, освіжувачі повітря, курильні свічки та ін.); парфумерно-косметичні набори, парфумерні набори (включають декілька виробів одного або різних найменувань у єдиному стильовому оформленні).

За характером запаху парфумерні вироби виробляють з квітковим запахом, фантазійним, квітково-фантазійним. Вони також розрізняються відтінком запаху - теплий, холодний, східний, шипровий; силою запаху - з «довгою» і «короткою» хвилею. Парфумерні запахи характеризуються й іншими показниками. Найважливішим серед них є стійкість запаху, що вимірюється у годинах і нормується стандартом. Так, для парфумів «екстра» стійкість запаху повинна складати не менше 60 годин, інших парфумів - 50 годин, туалетної води - 40 годин, одеколону «екстра» - ЗО годин, інших одеколонів - 24 години.

У кожного народу з часом виробилося своє ставлення до парфумерних запахів і їх різноманітних відтінків, склався свій певний стиль і смак у парфумери, який притаманний різним національним групам споживачів. Так, більшість англійських духів має запахи сухі і суворі, французьких - почуттєві та грайливі; італійських - світлі й темпераментні; арабських - пряні й солодкі.

На споживчому ринку асортимент парфумерних виробів поділяють за місцем виробництва (парфуми французькі, арабські, московські, львівські тощо); за призначенням (туалетна вода для жінок або чоловіків, парфуми вечірні або денні, дитяча парфумерія); за консистенцією (парфуми рідкі, сухі, тверді, парфуми-крем); за характером упаковки (в аерозольній упаковці, з пульверизатором або звичайні); за матеріалом споживчої тари (флакон скляний, порцеляновий); за найменуваннями, місткістю флакону і деяками іншими ознаками.

3. Радіоелектронна апаратура. Асортимент, класифікація, якість

Залежно від функціонального призначення побутова радіоелектронна апаратура поділяється на аудіо- та відеоапаратуру.

До аудіоапаратури (від лат. audio - чую) належать апарати, робота яких сприймається слухом людини. Це різні радіоприймальні пристрої, магнітофони, електропрогравачі та електрофони, абонентські гучномовці, автономні підсилювачі низької частоти, акустичні системи та слухавки.

До групи відеоапаратури (від лат. video - дивлюсь, бачу) відносять радіоелектронні апарати, що відтворюють не лише звукову, але й зорову інформацію. Це телевізори, апарати відеозапису та відтворення звуку і зображення, комбіновані телевізійні пристрої.

Асортимент радіоприймальних пристроїв на ринку складається з радіоелектронних апаратів, які створені за супергетеродинною принциповою схемою і поділяються на радіоприймачі, радіоли, магніторадіоли, магнітоли, музичні центри, тюнери та радіокомплекси.

Радіоприймачі дозволяють приймати сигнали радіомовних станцій у різних діапазонах радіохвиль. Вони також мають додаткові пристрої, що розширюють їх експлуатаційні можливості. Сучасні радіоприймачі можуть мати автоматичне регулювання підсилення і голосності звучання, систему безшумного приймання, мікропроцесорне управління та інше.

Радіоли використовують для приймання сигналів радіомовних станцій та відтворення механічного запису звуку з грамплатівок. Магніторадіоли поєднують радіоприймач, магнітофон і електропрогравач грамплатівок.

Магнітола - це пристрій, що забезпечує приймання радіомовних станцій та запис і відтворення фонограм за допомогою вмонтованого магнітофона.

Тюнери - це радіоприймальні пристрої нового покоління, призначені для приймання звичайних та стереопрограм у радіомовних діапазонах. Вони працюють разом із будь-яким видом радіоприймального пристрою, що має стереофонічний підсилювач низької частоти. Перевага тюнера - його висока чутливість (від 2 мкВ) та широкий діапазон відтворюваних частот.

Музичні центри - призначені для високоякісного приймання монофонічних та стереофонічних передач, а також для відтворення стереофонічного або монофонічного запису звука. Музичний цент відрізняється від магніторадіоли наявністю високоякісного електронно-механічного програвача платівок або компакт-дисків, тюнера та підсилювально-комутаційного пристрою.

Радіокомплекси - об'єднують в єдину систему окремі пристрої - тюнер, еквалайзер, касетний магнітофон (стерео), повний низькочастотний підсилювач та акустичну систему. Еквалайзер у радіокомплексі використовується для корегування амплітудно-частотних характеристик звуку за двома складовими стереоканалу. Він забезпечує високу якість звуковідтворення на рівні Hi-Fi (від англ. High Fidelity - висока правильність).

Усі види радіоприймальних пристроїв характеризуються чутливістю, вибірністю, діапазонами приймальних та відтворюваних частот, якістю звучання та іншими споживчими властивостями.

Чутливість - це головна здатність радіоприймального пристрою приймати сигнали радіомовних станцій і обробляти їх до нормального звучання. Вона характеризується мінімальною напругою, що виникає в антені радіоприймача в момент перетинання її електромагнітними коливаннями (радіохвилями), які надходять від радіомовних станцій. Чутливість вимірюють у мікровольтах (мкВ) у стаціонарних радіоприймачах, а також у мВ/м - у переносних моделях, що мають вмонтовану магнітну антену.

Вибірність - це здатність радіоприймального апарата виокремлювати сигнали потрібної станції для прослуховування з усієї кількості сигналів, які одночасно діють на антену. Приймання потрібної станції завжди пов'язане з послабленням сигналів сусідніх радіостанцій, які працюють на частотах, що наближаються до частоти потрібної станції. Якщо радіоприймальний пристрій має низьку вибірність, то може бути, що одночасно чути роботу кількох радіостанцій, що знижує розбірливість передачі. Вибірність вимірюється у логарифмічних одиницях - децибелах (дБ), які характеризують ступінь послаблення сигналів сусідніх станцій відносно до сигналу станції, що приймається. Розрізняють вибірність за «сусіднім» та «дзеркальним» каналами, що пов'язано з природою проходження в ефірі радіохвиль.

Діапазон частот, що приймаються, характеризує ту ділянку частот (радіохвиль), у межах якої радіоприймальний пристрій приймає радіомовні станції. Радіоприймальні апарати, які беруть радіосигнали у діапазоні довгих (148,0 - 285,0 кГц, або 2027,0 - 1050,0 м), середніх (525,0 - 1607,0 кГц, або 591,4 - 186,7 м), коротких (3,95 - 12,1 МГц, або 75,9 - 24,8 м) та ультракоротких (65,8 - 108,0 МГц, або 4,56 - 2,78 м) радіохвиль, звуть усехвильовими радіоприймальними апаратами. Радіоприймачі, що здатні брати сигнали лише у діапазонах довгих та середніх хвиль, відносять до дуже простих апаратів. Вони забезпечують впевнене приймання сигналів ;;ночі. Радіоприймальні пристрої, що забезпечують додатково приймання сигналів у короткохвильовому діапазоні, мають високий рівень споживчих властивостей.

Закордонні радіоприймальні апарати будь-якого рівня якості мають здатність працювати в ультракороткохвильовому діапазоні, який позначається на їх шкалах абревіатурою FM. На цьому діапазоні радіохвиль працюють лише місцеві радіостанції, які з метою підвищення якості приймання передач застосовують системи багатоканального цифрового радіомовлення через супутники зв'язку, а також по каналах провідного радіомовлення.

Якість звучання радіоприймальних апаратів характеризується діапазоном відтворюваних частот та ступенем їх викривлення, що радіоприймальні пристрої вносять у спектр відтворюваних частот. Наявність надлишкових частот пояснюється недоліками принципової схеми та монтажу приймального апарата. Надлишкові частоти характеризують коефіцієнтом гармонік по електричній напрузі у відсотках (від 0,3 до 2). Викривлення виявляються у появі дзеленчання звуку, погіршені розбірливості передач, виникненні хрипів та інших небажаних ефектів.

Побутові радіоприймальні пристрої класифікують за умовами експлуатації, видом джерела живлення, особливостями звучання, електроакустичними параметрами і комплексом споживчих (експлуатаційних) зручностей.

За умовами експлуатації побутові радіоприймальні пристрої поділяються на стаціонарні та переносні. Серед переносних апаратів у окрему групу виділяють мікрорадіоприймачі, що експлуатуються лише в комплекті з головними телефонами (слухавками).

За видом джерела живлення розрізняють радіоприймальні апарати з живленням від побутової мережі змінного струму та від джерел автономного живлення, апарати зі змінним живленням (від вмонтованого або автономного низьковольтного випрямовувача).

За особливостями звучання радіоприймальну апаратуру поділяють на моно- і стереофонічну.

Залежно від електроакустичних параметрів і комплексу споживчих (експлуатаційних) зручностей побутову радіоприймальну апаратуру поділяють да три групи складності: вищу (0), першу (1) та другу (2). Група складності радіоприймального апарата впливає на вартість таких пристроїв. Більш висока група складності зумовлює більшу ціну апарата. Різниця у вартості між апаратами сусідніх груп складності дорівнює 25 - 30 %.

Сучасні імпортні радіоприймальні пристрої на ринку радіоелектронних товарів повинні мати розумні договірні ціни, що відбивають їх пряму залежність від фактичного рівня споживчих властивостей. З цією метою дилери, менеджери та інші фахівці, що займаються реалізацією радіоприймальної апаратури іноземного походження на ринку, при встановленні договірних цін повинні співвідносити такі апарати з нормативними вимогами груп складності радіоприймальних пристроїв вітчизняного виробництва, наведеними в табл. 3.1.

Таблиця 3.1 Нормативні вимоги до побутової радіоприймальної апаратури за групами складності

Властивості	Нормативні вимоги за групами складності
	0	1	2
Чутливість стаціонарних апаратів, не гірше, мкВ, у діапазонах:
ДХ	40	100	до 100
сх	30	100	до 100
кх	30	100	до 100
Чутливість переносних апаратів, не гірше, мВ/м, у діапазонах:
дх	1.0	1.5	До 1.5
сх	0.5	0.7	до 0.7
кх	0.1	0.15	до 0.15
Вибірність за сусіднім каналом, не менше, дБ	60	40	до 40
Вибірність за дзеркальним каналом, не менше, дБ у діапазонах:
ДХ (на частоті 200 кГц)	70 (60)	50 (40)	до 50 (40)
СХ (на частоті 1000 Гц)	60(54)	36	34 (20)
КХ	30	16	12(10)
Діапазон відтворюваних частот у діапазонах ДХ і СХ, не вужче, Гц:
для стаціонарних апаратів	31.5- 8000	50-6300	125-3550
для переносних апаратів	80 - 5600	125-5600	315-3150
Загальні гармонічні викривлення, не більше, %	2	4	5

Друге місце на ринку серед побутових аудіоапаратів посідають апарати магнітного запису та відтворення звуку - магнітофони, магнітофони-приставки, магнітофонні програвачі, магнітофонні панелі або деки, диктофони, плеєри, автомобільні магнітофони - програвачі.

Залежно від способу розміщення магнітної стрічки апарати магнітного запису та відтворення звуку поділяються на котушкові та касетні. Касетні та котушкові магнітофони призначені для запису і відтворення звуку. За характером звучання вони поділяються на моно- і стереофонічні, за джерелом живлення - з живленням від мережі змінного струму та з універсальним живленням, за кількістю швидкостей руху стрічки - на одно-, дво- та тришвидкісні, за ступенем мобільності магнітофони поділяють на стаціонарні, переносні і носимі. Касетні магнітофони додатково поділяють на одно- та двокасетні.

Магнітофон-приставка відрізняється від магнітофона відсутністю підсилювача потужності та гучномовця. Приставку використовують для запису фонограми. Використовуючи її для відтворення запису, приставку підключають до окремого підсилювача з акустичною системою або до радіопристрою, який має повний акустичний тракт. Магнітофонний програвач не має блоку запису і призначений лише для відтворення готових фонограм. Програвачі випускаються тільки касетного типу.

Магнітофонна панель (дека) - це частина комбінованих радіопристроїв (магнітоли, магніторадіоли). Дека самостійно не використовується. У продаж магнітофонна панель надходить для радіоаматорів та для ремонту комбінованих радіопристроїв.

Диктофони -- мініатюрні касетні магнітофони для запису і відтворення мови.

Плеєри - мініатюрні носимі магнітофонні програвачі з відтворенням звуку на головні телефони (слухавки).

Автомобільні магнітофони-програвачі призначені для встановлення в автомобілях. Живлення здійснюється від бортової мережі. Вони відтворюють моно- і стереофонічні фонограми з магнітних стрічок, що розміщені у касетах. Прослуховування здійснюється через два виносних гучномовці, які знаходяться в салоні автомобіля. , Споживчі властивості апаратів магнітного запису та відтворення звуку характеризуються швидкістю і рівномірністю руху стрічки, коефіцієнтом детонації, діапазоном відтворюваних частот, відносним рівнем стирання та конструктивними особливостями: кількістю касет, моторів у стрічкопротягувальному механізмі, магнітних головок, швидкістю перемотування стрічки, здатністю до перезаписування на іншу касету, споживчою та вихідною потужністю, додатковими пристроями, що збільшують зручність та комфорт експлуатації цих апаратів.

Швидкість руху стрічки вимірюють у сантиметрах за секунду (см/с). У магнітофонах передбачається чотири швидкості руху стрічки: 19,05; 9,53; 4,76 та 2,38 см/с. Для котушкових магнітофонів обов'язковою є швидкість 19,05 см/с, для касетних -- 4,76 см/с. Додатковою (необов'язковою) для котушкових магнітофонів є швидкість 9,53 см/с, для касетних - 2,38 см/с. Якість запису та відтворення звуку знаходиться у прямій залежності від швидкості руху стрічки.

Коефіцієнт детонації характеризує нерівномірність швидкості руху стрічки при запису і відтворенні звуку. Він розраховується як відношення амплітуди коливань швидкості руху стрічки до середньої швидкості. При значних коефіцієнтах детонації звук стає нижчим або вищим проти натурального. Причиною детонації є низька якість стрічкопротягувального механізму.

Робочий діапазон частот магнітофона - це смуга частот звукового спектра, що ефективно записується та відтворюється апаратом. У котушкових магнітофонах він дорівнює 31,5 - 20 000 Гц, у касетних - 40 - 14 000 Гц.

Відносний рівень перешкод (коефіцієнт гармонік) суворо регламентується: для котушкових магнітофонів - 60 - 70, для касетних - 60 - 65 дБ. Перешкоди (шипіння та фон) виникають через неоднорідність магнітного порошку у стрічці та непостійність контакту між стрічкою та головкою магнітофона, а також через пульсування напруг, що живлять підсилювачі магнітофона тощо.

До додаткових пристроїв, що збільшують зручність та комфорт експлуатації магнітофонів, відносять роздільну індикацію рівня запису за двома звуковими каналами із можливістю синхронного регулювання звуку, індикацію рівня відтворення, можливість тимчасового зупинення руху стрічки, систему шумозниження (для касетних магнітофонів), можливість підключення зовнішнього джерела інформації, слухавок та ін.

Залежно від величини функціональних показників, що їх подано в табл. 3.2, та експлуатаційних зручностей, магнітофони на ринку радіоелектронних товарів поділяють на п'ять груп складності: вищу (0), першу (1), другу (2), третю (3) та четверту (4).

Таблиця 3.2. Нормативні вимоги за групами складності до побутових магнітофонів

Властивості	Нормативні вимоги за групами складності
	0	1	2	3	4
Діапазон відтворюваних частот, не вужче, Гц	31,5 -22000	31,5-1800	40-1400	40-1250	63-8000
Відхилення швидкості магнітної стрічки від номінальної, не більше, %	+1,0	+1,5	+2,0	+2,0	+2,0
Коефіцієнт детонації, не більше, %	+0,1	+0,15	+0,2	+0,3	+0,4
Відносний рівень перешкод (коефіцієнт гармонік), не більше, %	1,5	2	3	4	5
Відносний рівень стирання, не більше, дБ	-70	-65	-65	-60	-60

У котушковому варіанті магнітофони можуть бути вищої та першої груп складності, у касетному - всіх груп. Магнітофони-приставки можуть бути вищої, першої та другої груп складності. Автомобільні касетні магнітофони та деки - першої, другої та третьої груп.

Крім вітчизняних магнітофонів, на ринок надходить велика кількість апаратів світових фірм: Sony, Harme/Kardon, Panasonic, Marantz. Діапазон імпортних моделей дуже широкий - від надмініатюрних персональних плеєрів до високоякісних потужних цифрових магнітофонів. Дорогі імпортні моделі комплектуються сендастовими головками, кількома економічними електродвигунами з кварцовою стабілізацією обертів, мають мікропроцесорне управління. Вони можуть використовуватися для тиражування фонограм без втрати якості запису в копіях.

Електропрогравачі та електрофони використовуються для відтворення механічного звукового запису з вінілових дисків-грамплатівок. Для відтворення запису ці апарати комплектуються подвійним звукознімачем з корундовою або алмазною голкою. Залежно від рівня споживчих властивостей електрофони поділяють на чотири групи .складності: вищу (0), першу (1), другу (2) та третю (3). їх випускають моно-, стерео- та квадрофонічними.

Електропрогравачі використовують з іншими побутовими радіоелектронними апаратами, які мають повний низькочастотний підсилювач та акустичний пристрій. Вони також входять до складу комбінованих радіоприймальних апаратів - радіол, музичних центрів. Електропрогравачі вітчизняного виробництва випускають трьох груп складності - вищої (0), першої (1) та другої (2). Окрім них, на ринок надходять також апарати закордонного виробництва. ! Основним недоліком електропрогравачів та електрофонів, що використовують механічний спосіб запису і відтворення звуку, є порівняно висока швидкість зношування звукових доріжок платівки та голки звукознімача. У теперішній час замість грамплатівок широко використовують звукові компакт-диски, а замість електропрогравачів - програвачі компакт-дисків (CD-програвачі). Під час запису інформації на компакт-диски використовують цифрові методи кодування звукових сигналів та оптично-лазерну систему запису.

Усі типи CD-програвачів використовують лазерну головку «счи-тання» та відповідну електронно-оптичну систему стеження за звуковою доріжкою. Відтворення звуку такими апаратами має високі параметри, а компакт-диск при цьому практично не зношується. Залежно від кількості та розміщення дисків CD-програвачі поділяються та однодискові, багатодискові з пленарним розміщенням дисків (чеіінджери) та багатодискові програвачі-автомати. На ринок надходять CD-програвачі тільки виробництва закордонних електронних фірм - Sony, Philips, Technics, Pioneer та ін.

У зв'язку з тим, що на звичайні компакт-диски можливо зробити запис лише одноразово, виникла проблема їх удосконалення. З метою багаторазового запису звукової інформації розроблено магнітооптичну дискету, або так званий «міні-диск». Розміри міні-диска -- 7?7 см, він захований у суцільному пластмасовому корпусі, якій має щілину. Час запису - до 74 хвилин. Для міні-дисків закордонні фірми (Sony, Sharp, Aiwa, Denon та ін.) виробляють спеціальні програвачі. Вони компактні та дуже зручні у використанні. Але широке споживання програвачів міні-дисків стримується їх дуже високою вартістю.

Абонентські гучномовці призначені для прослуховування передач провідного радіомовлення. Вони складаються з корпуса, динамічних головок, злагодженого трансформатора та регулятора голосності. За кількістю програм, що приймаються, вони поділяються на одно- та багатопрограмні. У багатопрограмних гучномовцях використовується додаткове живлення від мережі змінного струму. Вибір потрібної програми здійснюється електронним блоком.

Підсилювачі низької (звукової) частоти призначені для підсилення радіосигналів за напругою до необхідного значення, що забезпечує нормальне функціонування послідовних блоків радіоапаратури. Підсилювачі потужності - підсилюють сигнал за міцністю до рівня, що необхідний для роботи електричних систем. Повні підсилювачі містять попередній підсилювач та підсилювач потужності, їх зазвичай використовують у складі стереокомплексів разом із тюнером, магнітофоном-приставкою, електропрогравачем, еквалайзером, а також з електронними музичними інструментами. Залежно від електричних параметрів та експлуатаційних зручностей, підсилювачі поділяють на дві групи складності: вищу (0) та першу (1).

Основним видом на ринку відеоапаратури є телевізійні приймачі, або телевізори. За видом зображення вони поділяються на телевізори чорно-білого та кольорового зображення. Незначну питому вагу мають комбіновані багатофункціональні телевізійні апарати.

Телевізори кольорового зображення відрізняються від телевізорів чорно-білого зображення більш складною схемою, яка дозволяє приймати і відтворювати додаткову кольорову інформацію.

Асортимент телевізорів на ринку додатково поділяють за конструктивними ознаками та особливостями використання, джерелом живлення, форматом телевізійного зображення, характером звукового супроводження, особливостями елементної бази.

За конструктивними ознаками та особливостями використання розрізняють телевізори стаціонарні та переносні. Розмір екрана стаціонарних телевізорів вітчизняного виробництва та виробництва країн СНД повинен бути не менше ніж 40 см по діагоналі, переносних - не більше 44 см. Стаціонарні і переносні телевізори виготовляють за уніфікованими принциповими схемами з використанням уніфікованих блоків, вузлів та деталей. Особливості таких схем формують тип телевізора, котрий позначається шифром. Наприклад, тип УНІКТ означає, що це уніфікований напівпроводниково-інтегральний блочно-модульний кольоровий телевізор.

Розмір діагоналі екрана телевізорів, що постачаються на ринок радіоелектронних товарів закордонними фірмами, вимірюється в дюймах (1 дюйм дорівнює 2,54 см). Типи таких телевізорів позначаються за системою, що її прийнято кожною фірмою-виробником. Наприклад, телевізор Philips 42 PW 9928 -- торговельна марка Philips, розмір діагоналі екрана - 42 дюйми. Подальша розшифровка ведеться згідно з довідковими матеріалами, що надаються фірмою-постачальником. Імпортні телевізори, що мають діагональ екрана не більше 16 дюймів, зараховують до переносних, більше ніж 21 дюйм - до стаціонарних моделей.

За джерелом живлення розрізняють телевізори з живленням від мережі змінного струму, а також телевізори, що мають батарейне та універсальне живлення. На ринок також надходять переносні телевізори з живленням від сонячних батарей.

За форматом телевізійного зображення ці апарати поділяють на моделі з форматом 4:3 (відношення ширини зображення до його висоти) та 16:9. Формат 16:9 створено спеціально для перегляду широкоекранних фільмів у імпортних моделей телевізорів.

За характером звукового супроводження телевізори поділяють на монофонічні, стереофонічні та об'ємного звучання.

За особливостями елементної бази телевізори поділяють на покоління. В Україні використовують телевізори третього, четвертого та п'ятого поколінь. До ринку надходять сучасні моделі телевізорів . п'ятого покоління.

Телевізори третього покоління - це апарати касетно-модульної системи конструкції, четвертого покоління - мікроелектронні апарати, що побудовані на безкорпусних мікрозбірних великих та надвеликих інтегральних схемах. До телевізорів п'ятого покоління зараховують аналогово-цифрові моделі з мікропроцесорним управлінням та аналоговою обробкою сигналів звуку та зображення. Телевізори п'ятого покоління забезпечують приймання телевізійних передач у системах кольорового зображення SECAM, PAL, NTSC за різними стандартами, вони можуть використовуватись як дисплей персональних комп'ютерів.

Споживчі властивості телевізорів характеризують розміром зображення, кількістю програм, що їх приймає телевізор, якістю зображення тa звуку, чутливістю, споживчою потужністю. Кольорові телевізори додатково характеризують якістю кольорового зображення. Покупці завжди цікавляться кількістю сервісних пристроїв та вагою апаратів.

Величина зображення телевізора впливає на характер його експлуатації. На ринку телевізорів виразно помітні три розмірних категорії телевізорів. Телевізори з розміром діагоналі екрана 35 - 40 см (14 - 16 дюймів) використовуються на кухнях та дачах, 51 - 64 см (21 - 25 дюймів) призначені для віталень, від 71 см (28 дюймів) використовуються у просторих апартаментах.

Кількість програм, що приймаються, - одна з найголовніших споживчих властивостей телевізора. Вона залежить від кількості каналів, на яких телевізор може працювати, та від його чутливості. Висока чутливість та багатоканальність телевізійного приймача (метровий, дециметровий, сантиметровий (супутниковий) діапазони) дозволяють приймати декілька десятків програм. Так, якщо телевізори 3-го та 4-го поколінь приймали не більше 12 програм, телевізори 5-го покоління можуть приймати до 60 програм. Дорогі імпортні телевізори сучасного асортименту здатні приймати до 100 програм.

Якість зображення чорно-білих телевізорів формується їх розпізнавальною здатністю, яскравістю та контрастністю зображення. Ці три показники пов'язані між собою. Наприклад, якщо зображення не має достатньої яскравості, від цього знижується не лише чіткість, але й контрастність зображення.

Якість кольорового зображення додатково характеризується правильністю відтворення кольорів, балансом білого кольору, статичним та динамічним зведенням електронних променів у кінескопі. Ці показники якості кольорового зображення корегуються відповідними регуляторами телевізора.

Якість звучання телевізорів залежить від частотного діапазону відтворених звукових хвиль, потужності звучання та особливостей відтворення звуку. Телевізори мають велику кількість динаміків - від одного до півтора десятків. У звичайних моделей телевізорів (діагональ екрана 53 см, або 21 дюйм) завжди використовують монозвук, у дорогих великоекранних телевізорах застосовують стерео- та об'ємне звучання. Діапазон відтворених частот чорно-білих телевізорів знаходиться у інтервалі 10 - 1000 Гц, кольорових - 40 - 13000 Гц.

Потужність звучання телевізорів від 0,15 до 2,5 Вт.

Сучасні телевізори мають досить широкий перелік сервісних пристроїв. Серед них «картинка в картинці», присутня в дорогих моделях, що дозволяє переглядати програми кількох каналів одночасно; попередня установка зображення - можливість регулювання кольорового відтінку зображення (синій, червоний або жовтий) в залежності від зовнішнього освітлення; таймер увімкнення/вимкнення телевізора дозволяє програмувати автоматичне увімкнення/вимкнення телевізора, а також використовувати його як будильник; телетекст -- здатність телевізора зберігати у пам'яті декілька сторінок інформації, що була передана в ефір, та можливість переглянути її, не відриваючись від перегляду програми; гральний режим - означає, що в телевізор вмонтовано відеоігри; замок на каналі - дозволяє дорослим убезпечувати дітей від перегляду небажаних телепередач та ін.

Асортимент телевізорів у основному складається з моделей закордонних фірм - Philips, Sony, Panasonic, JVC, Technics, Samsung, LG, Toshiba, Hitachi, Aiwa, Kenwood, Akai, Grundig, Sharp, Pioneer, Sanio, Daewoo, Yamaha, Marantz, Denon та ін. Вітчизняні моделі до ринку постачають підприємство «Оризон-ТК», концерн «Весна», завод СП «Айпон», виробниче об'єднання «Комунар» та інші підприємства. Апаратуру відеозапису та відтворення звуку і зображення представлено на ринку радіоелектронних товарів відеомагнітофонами, відеопрогравачами, телевізійними камерами (відеокамери) та відеопринтерами.

Відеомагнітофони використовують для запису на магнітну стрічку телевізійних відеосигналів зі звуковим супроводом та наступного їх відтворення. Вони ґрунтуються на двох конструктивних особливостях: застосуванні похило-рядкового способу запису та використанні касет, що разом із магнітною стрічкою розміщені в апараті. Разом із зображенням завжди синхронно записується (відтворюється) звук. Складається відеомагнітофон з стрічкопротягувального механізму та електронної частини. Робота всіх механічних пристроїв відеомагнітофона контролюється низкою електронних систем автоматичного регулювання. Вони стежать за частотою обертання відеоголовок, за швидкістю протягування стрічки тощо. Автоматика сервісу та захисту від помилок (на базі мікропроцесора) забезпечує правильність встановлення касети, натискання кнопок управління, натягування стрічки, контролює вологість повітря. За надмірної вологості відеомагнітофон автоматично вимикається.

Побутові відеомагнітофони класифікують за форматом запису, кількістю стрічкопротягувальних механізмів, можливістю здійснити запис (відтворення) у різних форматах та системах кольорового телебачення, кількістю відеоголовок і швидкостей запису (відтворення), характером записаних та відтворених аудіосигналів, джерелом струму тощо.

За форматом відеозапису відеомагнітофони поділяються на япара-ти формату VHS, Super VHS, VHS-C, Video-8 тощо. В Україні поширений формат VHS (Video Home System), що був розроблений японськими фірмами. Деякі відеомагнітофони мають цифровий формат.

При підключенні відповідних блоків у відеомагнітофоні формат VHS дозволяє здійснювати запис (відтворення) сигналів кольорового бачення у трьох системах телебачення - NTSC, PAL та SECAM. Європейський варіант відеокасети забезпечує запис програм тривалістю 3 - 4 години.

За кількістю стрічкопротягувальних механізмів розрізняють одно- та двокасетні відеомагнітофони.

За кількістю відеоголовок відеомагнітофони поділяють на дво-, чотири- та шестиголовкові апарати.

За кількістю швидкостей запису (відтворення) відеомагнітофони поділяють на одно- та двошвидкісні.

Залежно від характеру записаних та відтворених аудіосигналів побутові відеомагнітофони поділяють на моно- та стереофонічні, за видом джерела живлення -- на апарати з живленням від мережі змінного струму та апарати з універсальним живленням.

Відеопрогравачі (відсоплеєри) здатні відтворювати відеозапис з касет або оптичних дисків певних розмірів. Сучасні відеоплеєри оснащуються універсальним дископриймачем, що дозволяє використовувати лазерно-візуальні компакт-диски тощо. До ринку, в основному, надходять прості двоголовкові відеоплеєри закордонного виробництва.

Відеокамери призначені для знімання зображення та синхронного запису звуку з метою їх подальшого відтворення. Складаються відеокамери з об'єднаних в одному корпусі телевізійної передавальної камери та KacevRoro відеомагнітофона. До ринку надходять професійні, напівпрофесійні та побутові (аматорські) відеокамери різних форматів. Співвідношення різних форматів відеокамер на українському ринку радіоелектронних товарів характеризують такі дані: 8-міліметровий формат та його модифікації - 63 - 65 %, форматVHS (з модифікаціями) - 32 - 34 %, цифровий формат - 1 - 2 %.

Сучасні відеокамери забезпечують покадровий запис відеосигналів статичних телевізійних зображень, а також подальше відтворення записаних кадрів на екрані телевізора або одержання відбитків з носія інформації за допомогою відеопринтера.

Відеопринтери використовують для перетворення записаного відеосигналу на оптичне зображення, що друкується на прозорому або непрозорому (фотопапір) носії. За допомогою відеопринтерів можливо одержувати чорно-білі та кольорові відбитки від 6?9 до 21?30 см, що мають різний рівень оптичної густини.

Комбінована відеоапаратура, що надходить до ринку, представлена моноблоками, які складаються з телевізора та відеомагнітофона, об'єднаних в одному корпусі. Багато закордонних фірм випускають так звані відеодвійки- комплекти, що складаються з телевізора та відеомагнітофона, погоджених між собою за вхідними параметрами. У невеликих кількостях до ринку надходять «відеотрійки» (відеодвійка з додатковою відеокамерою). Провідні світові електронні фірми постачають на український ринок комплект під назвою «камкордер», який складається з погоджених між собою відеокамери і відеомагнітофона. Останнім часом пробиває шлях до ринку комбінована система «домашній кінотеатр». Компоненти цієї системи - дорогий високоякісний великоекранний телевізор, Hi-Fi відеомагнітофон та музичний центр із системою Dolby Prologic - забезпечують споживачеві якісно нову технологію розваг.

Ринок комплектуючих виробів для побутової радіоелектронної апаратури останнім часом розвивається бурхливо і повсюдно. Спочатку реалізація цих виробів здійснювалась на стихійно виниклих базарах, а потім - на організованих спеціалізованих „радіо ринках”. Паралельно з товарами цієї групи на таких ринках здійснюється продаж контрольно-вимірювальних приладів. Залежно від сутні процесів, що відбуваються в загальній електричній схемі радіопристрою за участю тих або інших елементів, комплектуючі вироби поділяють на пасивні та активні.

До пасивних зараховують ті вироби, що беруть участь у накопиченні електричної енергії та її перерозподілі. До таких виробів належать радіодеталі. Активні елементи призначені для підсилення та перетворення електричних коливань. До них належать напівпровідникові та електровакуумні прилади, інтегральні мікросхеми, мікропроцесори, електроакустичні прилади, а також хімічні джерела струму та інші вироби.

Радіодеталі (конденсатори, резистори, котушки індуктивності та ін.) надходять до ринку в широкому асортименті.

Конденсатори постійної та змінної ємності надходять відповідно з класифікацією, що існує. Серед конденсаторів постійної ємності - прилади з твердим плівковим органічним діелектриком (полістирольні, фторопластів!, поліпропіленові та ін.) та паперові (з діелектриком із конденсаторного паперу), з твердим неорганічним діелектриком (керамічні, склокерамічні, скляні та слюдяні), оксидні (полярні) конденсатори великої ємності.

Конденсатори змінної ємності звичайно з'єднані в блоки з двох або трьох конденсаторів (залежно від ємності), підстроювальні конденсатори завжди мають керамічну основу.

Резистори, постійні та змінні, мають сучасне скорочене маркування. Перший елемент такого позначення - одна або дві літери, що вказують на підклас резистора: С - постійний, СП - змінний; другий елемент - цифра, яка визначає групу резистора залежно від матеріалу струмопровідного шару, наприклад, 1 - недротовий тонкошаровий вуглецевий та боровуглевий; 2 - недротовий тонкошаровий металооксидний, 3 -недротовий композиційний плівковий, 5 - дротовий та ін.; третій елемент - порядковий номер розробки резистора, що відокремлюється від інших елементів дефісом. Наприклад, СПЗ-21 - резистор змінний недротовий композиційний плівковий, двадцять першої розробки.

Котушки індуктивності призначені для коливальних контурів і різняться за конструкцією (одно- та багатошарові), відхиляючи системи для чорно-білих та кольорових телевізорів, трансформатори (силові, низько- та високочастотні, рядкової та кадрової розгорток), блоки живлення (на 4.5-12В), антени (радіоприймальні та телевізійни) зовнішні, кімнатні та телескопічні, що вмонтовуються у прилад.

Крім вказаних, до асортименту радіодеталей, що формується на ринку, входять також вузли, блоки, запобіжники, ручки управління, шкали діапазонів, перемикачі режимів роботи, електродвигуни та інші деталі, їх купують для заміни деталей, що вийшли з ладу, або для самостійного конструювання побутової радіоелектронної апаратури.

Напівпровідникові прилади -- діоди (випрямні, світловипромінювальні стабілітрони, варикапи), транзистори (кремнієві, германієві, галієві, польові) мають скорочене маркування. Перший елемент - літера, що позначає вихідний матеріал, з якого виготовлено прилад (Г - германій, К - кремній, А - арсенід галію); другий елемент - літера, що визначає підклас або групу приладу - (Д - діоди, В - варикапи, С - стабілітрони, Т - транзистори біполярні, П - транзистори польові); третій елемент - цифри від 1 до 9 - визначає властивості приладу (наприклад, у транзисторів біполярних 1 - малопотужні низькочастотні, 8 - великої потужності середньої частоти); четвертий елемент - числа від 1 до 999 - вказує на порядковий номер розробки технологічного типу; п'ятий елемент - літера - визначає класифікацію за величиною параметрів приладів. Наприклад, КТ805Б - біполярний кремнієвий транзистор великої потужності середньочастотний, п'ятої розробки, коефіцієнт передачі 15 (відповідно до довідника за п'ятим елементом).