Діагностика інноваційного розвитку ДП "Ємільчинське лісове господарство"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра економіки підприємства

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

на тему:

«Діагностика інноваційного розвитку ДП «Ємільчинське лісове господарство»

Виконала: студентка

напряму підготовки 6.030504

«Економіка підприємства»

Антоненко Марія Василівна

Керівник: к. е. н., доцент

Кравчук Н. І.

Житомир - 2015



ВСТУП

У нестабільному зовнішньому середовищі підприємства повинні спрямовувати свої зусилля на утримання конкурентної позиції на ринку. За таких умов вони змушені постійно шукати нові, більш ефективні методи господарювання, відшукувати наявні резерви розвитку, знаходити нові ринки збуту власної продукції, а також постійно працювати над розробкою та впровадженням різноманітних інновацій, які зможуть забезпечити виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби. Тому з метою ефективного функціонуванняпідприємств і забезпечення їх конкурентоспроможності необхідно якіснорозвивати інноваційний потенціал. При цьому саме максимізацію інноваційної складової можна вважати умовою сталого розвитку підприємства в сучасних умовах, що вимагає від вітчизняних суб'єктів господарювання приділяти велику увагу управлінню власним інноваційним потенціалом.

Дослідженню інноваційної проблематики приділено значну увагу в роботах багатьох вітчизняних вчених: В. Александрової, О. Амоші, А. Гальчинського, В. Гейця, Н. Краснокутської, О. Кузьміна, С. Ягудіна. Серед зарубіжних дослідників, які здійснили значний вклад у розвиток теорії інновацій, варто відзначити Р. Акоффа, Л. Водачека та О. Водачкової, П. Друкера, Р. Фостера, Й. Шумпетера.

В умовах зростаючої конкуренції активна інноваційна діяльність на підприємствах дедалі більше визначає успіх підприємницької діяльності. Нові ідеї і продукти, нові технології та організаційні рішення виводять підприємства з кризових ситуацій і гарантують їм фінансову стабільність.

Будь-який новий об'єкт є матеріалізованою інформацією, тобто інформацію, перетворену на відчутну річ. Процеспоявинових ідей триває постійно. Інформація дає поштовх до діяльності людини в напрямі, вказаному інформацією, тобто в новому напрямі. А це вже означає появу прогресу (лат. progress - рух вперед), який згодом приймає форму технічного прогресу. Науково-технічний прогрес рухається тільки вперед, причому його рух постійно швидшає в часі. Швидкість прискорення процесу інновацій можна без великих труднощів і відносно легко розрахувати по динаміці будь-якого напряму науково-технічного прогресу в якій-небудь галузі техніки, економіки, фінансів, бухгалтерського обліку.

Основою науково-технічного прогресу є винаходи і відкриття. Коли винаходи, що з'явилися, знаходять своє практичне застосування в якій-небудь області людської діяльності, вони ведуть до створення нового продукту або нової технології. Це означає, що ідея, встановлена в основу винаходу, перетворилася на нововведення. Нововведення завжди стимулює появу нових ідей, оскільки розвиває цікавість людини: "А що буде, якщо…?"

Так виникає інноваційна спіраль, що має вигляд: науково-технічний прогрес - ідея - нововведення - науково-технічний прогрес - ідея - нововведення.

Таким чином, нововведення і пов'язана з ним інновація є об'єктивним законом розвитку людського суспільства.

Отже, тема, що розглядається в даній курсовій є актуальною в наш час, і від розуміння того, що інновації є важливою складовою функціонування підприємств.

Метою дослідження курсового проекту є розгляд інноваційної діяльнотіу ДП «Ємільчинське лісове господарство» та шляхи її удосконалення. Для досягнення мети виконаємо наступні завдання:

Теоретично розкрити сутність інноваційної діяльності підприємства.

Провести діагностику фінансово-економічного стану підприємства.

- На прикладі ДП «Ємільчинське лісове господарство» визначити напрями удосконалення інноваційної діяльності підприємства.

Об'єктом дослідження є дані фінансової звітності ДП „Ємільчинське лісове господарство ”.

Предметом дослідження роботи є сукупність теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з діагностикою стану та розвитку потенціалу підприємства.

У ході дослідження були використані наступні методи:аналізу та синтезу, індукції та дедукції, аналітичних і комбінаційних групувань, статистичних даних, розрахунково-конструктивний, балансовий, монографічний, історичний, графічний, факторного аналізу та. інші.

Відповідно до завдань роботи побудована її структура, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.



РОЗДІЛ І.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІАГНОСТИКИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність діагностики інноваційної діяльності підприємства

Найважливішими задачами управління інноваційним процесом є розробка і реалізація інноваційної стратегії конкретного суб'єкта господарювання, що підпорядковуються загальній стратегії. Інноваційна стратегія задає цілі інноваційної діяльності, вибір засобів їх досягнення і джерела залучення цих засобів.

Розробка та реалізація інноваційної стратегії є складовою частиною інноваційного менеджменту і вирішує питання управління, планування і реалізації інноваційних проектів. В межах її формування відбуваються процеси передбачення змін в економічній ситуації фірм, пошук і реалізація великомасштабних рішень, що забезпечують її виживання і стійкий розвиток за рахунок виявлених майбутніх факторів успіху.

Існує досить багато визначень поняття стратегія. У вузькому змісті стратегія визначається як набір правил для прийняття рішень; системний підхід, що забезпечує організації збалансованість і загальний напрямок росту; інструмент, що робить допомогу фірмі в умовах нестабільності. У цьому плані стратегію розглядають і як процес прийняття рішень, взаємозалежний комплекс дій, комплексний план досягнення цілей чи шлях досягнення цілей.

У широкому змісті стратегію можна визначити як сукупність принципів, методів, засобів і шляхів дій, що використовуються для прийняття рішень, спрямованих на досягнення поставлених цілей[16, с. 137].

Принципи стратегії, якими підприємства (науково-виробничі комплекси, фірми) керуються у своїй виробничій або ж інноваційній діяльності, охоплюють більшість її сторін і використовуються:

1) при оцінці результатів діяльності на сьогоднішній чи майбутній період часу;

2) визначенні взаємовідносин організації із зовнішнім середовищем, при обґрунтуванні конкретних інноваційних розробок, місця їх реалізації і шляху досягнення переваг над конкурентами;

3) визначенні взаємовідносин всередині організації (наприклад, відносини між службами НДДКР і маркетингу) і здійсненні оперативної діяльності.

При цьому стратегія характеризується наступними особливостями:

процес вибору стратегії закінчується встановленням загальних напрямків, що забезпечують зміцнення позицій підприємства;

вона допомагає виявляти ефективні шляхи і можливості розвитку;

використовується узагальнена і не завжди точна інформація;

широко застосовуються дані зворотного зв'язку (рекламації, вимоги споживачів тощо).

При розробці інноваційної стратегії необхідно розрізняти стратегію й орієнтир. Орієнтир - це ціль, якої прагне досягти організація, а стратегія являє собою засіб для досягнення мети. Стратегія, ефективна при одному орієнтирі, не буде такою, якщо орієнтири підприємства (фірми) змінюються. Стратегія й орієнтир взаємозалежні і взаємозамінні. Наприклад, окремі показники збільшення частки ринку, ріст рівня рентабельності, у певний визначений період часу можуть бути орієнтирами для організації, а в інший - можуть стати її стратегією. На верхніх рівнях управління (галузь, міністерство) збільшення частки ринку є стратегією, а на нижніх (підприємство, об'єднання) перетворюється в орієнтир.

Необхідність у розробці інноваційної стратегії виникає в основному при раптових змінах у зовнішньому середовищі підприємства (організації, об'єднання). До таких змін відносяться:

* насичення ринку і зниження попиту;

* радикальні зміни в техніці і технології виробництва;

* диверсифікованість виробництва і як наслідок - розширення ринкового асортименту нововведень;

* поява на ринку принципових нововведень;

* загроза нових конкурентів.

Необхідність у інноваційній стратегії виникає і коли вимоги з боку суспільства через, наприклад, різкі соціально-політичні зміни змушують підприємства різко змінювати свої орієнтири.

Розробка інноваційної стратегії починається з формулювання загальної мети підприємства. Після формулювання загальної мети визначаються конкретні цілі. Досяжність конкретних цілей залежить від їхньої реалістичності в економічній ситуації, що складається до моменту реалізації стратегії. Їх реалістичність можна забезпечити на основі прогнозу економічної обстановки та змін зовнішнього середовища. При цьому аналізуються політичні, економічні, науково-технічні, соціальні й екологічні фактори. Основною метою прогнозу є з'ясування того, що підприємство могло б почати для використання сприятливих можливостей і як відповісти на погрози, обумовлені майбутніми змінами економічної обстановки.

Розробка інноваційної політики припускає визначення цілей і стратегій розвитку підприємства на ближню і далеку перспективи виходячи з оцінки його потенційних можливостей і забезпеченості відповідними ресурсами .

Значимість прогнозування змін зовнішнього середовища, економічної обстановки при остаточному формулюванні інноваційної стратегії полягає у виявленні майбутніх загроз і сприятливих можливостей, виключенні несподіванок, а також пошуку нових конкуруючих технологій, виробів чи продуктів[16, c. 136].

При остаточному виборі і формулюванні інноваційної стратегії важливо виявити можливості підприємства (організації). Тому необхідно здійснити аналіз сильних і слабких сторін його діяльності. Сильною стороною підприємства може бути науковий потенціал і рівень технічних розробок, а слабкою - рівень витрат виробництва і собівартості продукції. У таких випадках стратегію інноваційного розвитку доцільно базувати на розробці і випуску принципових нововведень. Якщо сильною стороною підприємства є вивченість ринку, завоювання його визначеної частки, то стратегія інноваційного розвитку швидше за все буде базуватися на росту частки чи ринку розширенні ринку за рахунок асортиментних зрушень, досягнутих створенням модифікацій освоєної продукції, внесенням функціональних змін у конструкцію виробів.

Попередньо виявлені й обґрунтовані шляхи досягнення цілей і порівняння прогнозів економічної ситуації і зовнішнього середовища з результатами аналізу внутрішнього середовища та внутрішніх можливостей дають підставу для остаточного вибору інноваційної стратегії.

У сучасному глобалізованому світі конкурентоспроможними є лише ті країни, окремі галузі та суб'єкти господарювання, які стали на інноваційний шлях розвитку. Він вимагає впровадження нових способів організації виробництва і управління ним, застосування новітніх техніки і технологій, сучасного інформаційного забезпечення та висококваліфікованого персоналу. Темпи розвитку на такому шляху визначаються головним чином інноваційним потенціалом і ступенем його використання[3, c. 198]

Інноваційний потенціал країни, відповідно до розробок японського уряду і вчених, може бути описаний такими показниками, як чисельність учених та інженерів, зайнятих у сфері досліджень і розробок; національні витрати на науку, кількість зареєстрованих патентів в країні та за кордоном; обсяг торгівлі технологіями (у вартісному виразі); обсяг експорту наукомісткої продукції; обсяг доданої вартості в обробній промисловості; обсяг експорту технологій.

За аналогією інноваційний потенціал агропромислового комплексу України можна охарактеризувати такими показниками, як чисельність наукових працівників, що здійснюють наукові дослідження в галузі агропромислового виробництва; кількість наукових установ, включаючи й аграрні вузи зі статусом науково - дослідних; витрати на науково-дослідні роботи в агропромисловому комплексі; кількість створених і переданих у виробництво нових сортів і гібридів рослин, порід і ліній тварин; кількість отриманих і зареєстрованих патентів, у тому числі зареєстрованих за кордоном; кількість переданих у виробництво нових технологій; кількість придбаних іноземних ліцензій і впроваджених у виробництво [2, c.587].

Інноваційний потенціал значною мірою залежить не лише від зазначених його кількісних характеристик, але й від темпів нарощування наукових знань і структури витрат, яка безпосередньо впливає на масштаби наукової діяльності.

Величина інноваційного потенціалу і ступінь його використання є визначальними для розвитку наукового техніко-технологічного прогресу (НТТП), а через його результати -- на темпи інноваційного розвитку суб'єктів господарювання. При цьому НТТП розглядається як постійний процес створення нових і вдосконалення існуючих знарядь та предметів праці, технологій виробництва, його організації й управління з метою досягнення більшого економічного і/або соціального ефекту. Отже, НТТП супроводжується сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Результатом і досягненнями наукового техніко-технологічного прогресу є новації -- його продукція, яка відзначається певними новими якісними характеристиками і впровадження якої у виробництво спроможне забезпечити одержання більшого ефекту, про який вже йшлося.

Провідною складовою НТТП як постійного процесу створення новацій є інноваційна діяльність вищого рівня, або, як її ще можна назвати, -- інноваційний процес. У широкому розумінні інноваційну діяльність розглядають як діяльність, що пов'язана з народженням ідей, науковою розробкою, підготовкою до впровадження і комерціалізацією її продукту -- інновацій -- у сфері суспільного виробництва.

Отже, інноваційний процес (інноваційна діяльність вищого рівня) охоплює фундаментальні і прикладні дослідження, розробку, проектування та створення інновацій, доведення їх до стану, придатного для практичного використання [2, с.588].

Як випливає зі змістовного характеру інноваційного процесу, інновації -- це особливий вид новацій. В економічній літературі поняття «інновація» трактується неоднозначно, до речі, як і низка інших понять, що стосуються інноваційної діяльності та її похідних . З цього приводу доречно навести влучні вислови Дж. М. Кейнса і П. Самуельсона про «термінологічне стовпотворіння» і «тиранію слів» у соціальних науках.

У Законі України «Про інноваційну діяльність» (2007 р.) інновації визначаються як конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва.

До цього варто додати, що інновації -- це новостворені або кардинально удосконалені новації, які за ступенем впливу на результати діяльності суб'єктів господарювання принципово відрізняються від існуючих аналогів або ж не мають аналогів взагалі.

Результатом НТТП є створення не лише інновацій, але й локальних новацій, які характеризуються певним удосконаленням уже існуючих засобів виробництва, технологій, організаційних рішень тощо. Ці новації справляють лише частковий вплив на функціонування виробництва і соціальної сфери.

До локальних новацій відносять, наприклад, поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів техніки, часткові прогресивні зміни в технологічних процесах, удосконалення організації виробництва, різні раціоналізаторські пропозиції. Вони зумовлюють певні еволюційні перетворення в діяльності підприємств. Отже, інновації -- це обов'язково новації. Але не всі новації є інноваціями. Впроваджені у виробництво новації -- кардинальні і локальні -- називають нововведеннями.

Крім інноваційної діяльності вищого рівня розрізняють виробничо- інноваційну діяльність підприємств, спрямовану на впровадження і практичне використання досягнень НТТП - інновацій і локальних новацій, які забезпечують виробництво конкурентоспроможних товарі і послуг.

За характером такий вид діяльності є найбільш важливою формою інвестиційної діяльності. Якщо таку діяльність підприємство здійснює послідовно і систематично, то його називають економічно (інноваційно) активним підприємством [2, с.589].

Ставши на інноваційний шлях розвитку, таке підприємство функціонує високоефективно з дотриманням вимог щодо забезпечення інноваційного функціонування основних засобів. Мається на увазі, що за сучасних темпів розвитку НТТП їх моральне старіння відбувається в межах восьми-десяти років.

Звідси рівень інноваційної активності підприємства в частині основного капіталу можна визначити за двома показниками: перший як період обороту, що являє собою частку від ділення первісної вартості цього капіталу, без вартості будівель і споруд, на річну суму амортизації (без амортизації будівель і споруд); другий -- той же чисельник ділиться на річну суму капіталовкладень.

Бажано, щоб період обороту не перевищував меж терміну морального старіння основних засобів, а другий показник був меншим від першого. Для характеристики економічно (інноваційно) активного підприємства може бути використаний показник темпів зростання прибутку, а за досягнення високого рівня прибутковості -- коефіцієнт стабільності, в якості якого може бути використаний коефіцієнт варіації прибутку, визначений за останні чотири-п'ять років.

Інноваційно активні підприємства спроможні виробляти і пропонувати на товарному ринку для широкого кола споживачів інноваційну продукцію другого рівня (інноваційна продукція першого рівня -- це самі інновації), що вироблена завдяки впровадженню інновацій. Така продукція -- це нові або істотно вдосконалені товари (послуги) для виробничого або особистого споживання, що мають вищий рівень конкурентоспроможності[2, c.560].

Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи -традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні -- розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж тривалого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів -- персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси і явища.

Процес формування потенціалупідприємства є одним з напрямків його економічної стратегії і передбачає створення й організацію системи ресурсів і компетенцій таким чином, щоб результат їхньої взаємодії був фактором успіху в досягненні стратегічних, тактичних і оперативних цілей діяльності підприємства.При цьому використовуються такі основні наукові підходи:

1. Системний підхід є одним з основних у процесі формування потенціалу підприємства. При його застосуванні на основі маркетингових досліджень спочатку формуються параметри виходу - товару або послуги: що робити, з якими показниками якості, з якими витратами, для кого, у які терміни, за якою ціною? Параметри виходу повинні бути конкурентоспроможними.

Потім визначаються параметри входу: які потрібні ресурси й інформація для реалізації внутрішніх бізнес-процесів? Потреба в ресурсах і інформації прогнозується після вивчення вимог до організаційно-технічного потенціалу підприємства (рівня техніки, технології, організації виробництва, праці й управління) та параметрів зовнішнього середовища (політичного, економічного, технологічного, соціально-демографічного, культурного середовища країни й інфраструктури даного регіону).

Зворотний комунікаційний зв'язок між постачальниками (входом), клієнтами (виходом), зовнішнім оточенням і потенціалом підприємства необхідний для адаптації потенціалу як системи до зміни вимог клієнтів до продукції, параметрів ринку, появі організаційно-технічних новинок.

Для забезпечення високої якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу системи) спочатку необхідно забезпечити високу якість ресурсів і інформації на вході, а потім високу якість реалізації процесу та взаємодії з зовнішнім середовищем. Слід помітити, що оцінка якості “виходу” дорівнює нижчій оцінці попередніх елементів [29,c.61].

2. Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію формування можливостей підприємства на споживача. Це означає, що формування будь-якого елемента потенціалу повинне ґрунтуватися на аналізі та прогнозуванні ринкових потреб, аналізі та прогнозуванні конкурентоспроможності та конкурентних переваг і т. д. При застосуванні маркетингового підходу пріоритетами вибору критеріїв формування потенціалу підприємства є:

- підвищення якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу системи) відповідно до потреб споживачів;

- економія ресурсів у споживачів за рахунок підвищення якості всіх елементів потенціалу та, як наслідок, підвищення якості кінцевої продукції або послуги.

3. Функціональний підхід передбачає пошук зовсім нових, оригінальних технічних рішень для задоволення існуючих або потенційних потреб. Потреба в цьому випадку розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для її задоволення. Після визначення функцій (наприклад, маркетингові, наукові дослідження, постачання, виробництво, фінансування і т. д.) визначається кілька альтернативних варіантів формування потенціалу для їхнього виконання та вибирається той з них, що забезпечує максимальну ефективність сукупних витрат. Застосування даного підходу, на відміну від орієнтації на “вчорашні” світові стандарти, дозволяє найбільш повно задовольняти нові потреби, з одного боку, і забезпечувати стійку конкурентну перевагу, з іншого.

4. Відтворювальний підхід орієнтований на постійне поновлення виробництва продукції з меншої ресурсоємністю та вищою якістю порівняно з аналогічною продукцією на даному ринку для задоволення потреб клієнтів. Це означає, що основним елементом даного підходу є обов'язкове застосування бази порівняння (показників кращої аналогічної продукції на теперішній момент, скоректованих до початку освоєння нової продукції або випереджальних) в процесі планування відтворювального процесу.

5. Інноваційний підхід орієнтований на активізацію інноваційної діяльності, засобами якої повинні бути фактори виробництва й інвестиції.

6. Нормативний підхід полягає у встановленні для найважливіших елементів потенціалу нормативів:

- якості та ресурсоємності продукції, завантаженості технічних об'єктів, параметрів ринку і т. д.;

- ефективності використання ресурсного потенціалу;

- щодо розробки й ухвалення управлінських рішень.

Слід зазначити, що встановлені нормативи повинні відповідати вимогам обгрунтованості, комплексності, ефективності та перспективності застосування.

7. Комплексний підхід передбачає необхідність урахування технічних, екологічних, економічних, організаційних, соціальних, психологічних і інших аспектів діяльності підприємства. Якщо навіть один з аспектів залишити поза увагою, то проблема не буде цілком вирішена.

8. Інтеграційний підхід у процесі формування потенціалу підприємства націлений на дослідження посилення взаємозв'язків, об'єднання та посилення взаємодії між окремими його елементами.

9. Динамічний підхід пов'язаний з необхідністю розгляду потенціалу в діалектичному розвитку, у встановленні причинно-наслідкових зв'язків і співпідпорядкованості на основі проведення ретроспективного аналізу поведінки аналогічних систем на деякому тимчасовому відрізку.

10. Оптимізаційний підхід реалізується через визначення кількісних оцінок і встановлення залежності між окремими елементами потенціалу за допомогою економіко-математичних і статистичних методів обробки інформації.

11. Адміністративний підхід передбачає регламентацію функцій, прав, обов'язків, нормативів якості, витрат, пов'язаних з реалізацією елементів потенціалу, у нормативних актах за допомогою методів примушування.

12. Поведінковий підхід ґрунтується на підвищенні ефективності сукупного потенціалу за рахунок підвищення ефективності його кадрової складової.

13.Ситуаційний підхід заснований на альтернативності досягнення цілей і забезпеченні максимальної адаптації до умов конкретної ситуації в процесі формування потенціалу підприємства [29,c.63].

14.Структурний підхід у процесі формуванні потенціалу заснований на його структуризації і визначенні значимості, пріоритетів серед елементів потенціалу з метою встановлення раціональності співвідношення і підвищення обґрунтованості розподілу ресурсів між ними.

Таким чином, інновація як економічна категорія виконує наступні функції, що відображають її роль в економічній системі:

* відтворюючу,

* інвестиційну,

* стимулюючу.

Інновація являє собою важливе джерело фінансування розширеного відтворення. Це пов'язано з тим, що доходи, отримані від продажу нововведення на ринку формують прибуток, що може виступати джерелом фінансових ресурсів і одночасно мірою ефективності інноваційного процесу. Отримання прибутку від реалізації нововведень та використання його в якості джерела фінансових ресурсів і може бути визначено як зміст відтворюючої функції.

Прибуток, отриманий від реалізації інновацій, може бути використаний за різними напрямками, в тому числі і в якості капіталу, призначеного для отримання нового прибутку. В цьому полягає інвестиційна функція інновацій.

Отримання підприємцем прибутку за рахунок реалізації прогресивного нововведення слугує стимулом до здійснення нових інновацій, (стимулююча).Об'єктами інноваційної діяльності є:

* інноваційні програми та проекти,

* нові знання та інтелектуальні продукти,

* виробниче обладнання та процеси,

* інфраструктура виробництва і підприємництва,

* організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери,

* сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки,

* товарна продукція,

* механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Насамкінець варто відзначити, що єдиної моделі інноваційної стратегії, як і єдиного стратегічного управління для всіх підприємств, не існує по одній простій причині - кожна фірма унікальна за своїми характеристиками. Звідси випливає, що зміст стратегічного управління інноваційним процесом також унікальний і для кожної фірми існує своя специфічна форма. Тому вибір інноваційної стратегії залежить від багатьох факторів, зокрема ринкової позиції фірми і динаміки її зміни, виробничого і технологічного потенціалу підприємства, виду виробленого на фірмі товару, а також зовнішніх факторів.

1.2 Чинники розвитку інноваційної діяльності підприємства

Для оцінки і моніторингу інноваційного потенціалу підприємства пропонується з деякою періодичністю визначати позиції підприємства в просторі оцінок інноваційного потенціалу, для чого необхідно проаналізувати підприємство по ряду показників -- чинників інноваційного потенціалу, кожен з яких характеризує матеріально-технічну, або інтелектуальну складову, або обидві одночасно. Склад чинників, використовуваних для оцінки кожної складової визначається експертним методом.

Ефективність інноваційного процесу залежить від стану інноваційного потенціалу підприємства, основу якого складають фінансові, матеріальні, кадрові, інтелектуальні, інфраструктурні і інші ресурси.

Аналіз джерел фінансування інноваційних заходів підприємств України за останні роки засвідчив, що із загальної суми використаних на інноваційні цілі фінансових ресурсів майже 60-70% становили власні кошти підприємств, фінансування з державного бюджету дорівнювало приблизно 2-4%, кредитні ресурси становили 2-3%, кошти інвесторів - 1-2%. Як видно з наведених даних, основним таким джерелом є власні кошти суб'єктів господарювання, і стає очевидним, що у майбутньому слід спиратися саме на них. Висока ризикованість інноваційних проектів зумовлює низьку частоту коштів інвесторів і кредитних ресурсів [4,c.546].

Матеріально-технічні ресурси є речовинною основою інноваційного потенціалу, визначають його техніко-технологічну базу, впливають на масштаби й темпи інноваційної діяльності. Формування інноваційного потенціалу може бути ускладнено труднощами їх одержання. Тому дуже актуально, особливо в наших умовах, орієнтувати його на створення нематеріаломістких нововведень, що дасть змогу максимально комплексно використовувати наявну сировинну базу, нові види матеріалів, утилізацію відходів відповідно до екологічних вимог, що висуває суспільство до виробників.

Кадрова складова інноваційного потенціалу може характеризуватися такими показниками, як загальна чисельність працівників, зайнятих у НДДКР, структурний розподіл чисельності персоналу за видами діяльності, за кваліфікаційними групами [18, c.41].

Рівень інтелектуальної складової інноваційного потенціалу розраховують сукупністю наступних показників (коефіцієнтів): плинність працівників високої кваліфікації, розраховується як відношення кількості працівників, що звільнилися, до загальної кількості працівників даної кваліфікації; питома вага інженерно-технічного персоналу і науковців, розраховується як відношення їхньої кількості до всієї кількості працюючих; показник винахідницької (раціоналізаторської) активності, визначається як відношення кількості винаходів (рацпропозицій) до кількості працюючих чи інженерно-технічних працівників; показник освітнього рівня, визначається як відношення кількості осіб, що мають вищу (спеціальну) освіту відповідно до профілю діяльності підприємства, до загальної кількості працюючих і т.п.

Як показники рівня інформаційної складової можуть бути використані такі коефіцієнти: коефіцієнт повноти інформації (Кпл), що розраховується як, відношення обсягу інформації, що є в розпорядженні особи, що приймає рішення (ОПР), до обсягу інформації, необхідної для ухвалення обґрунтованого рішення; коефіцієнт точності інформації (Кт), що розраховується як відношення обсягу релевантної інформації до загального обсягу наявної в розпорядженні ОПР інформації; коефіцієнт суперечливості інформації (Кпр), що розраховується як відношення кількості незалежних свідчень на користь ухвалення рішення до загальної кількості незалежних свідчень у сумарному обсязі релевантної інформації.

Оцінка ринкової складової інноваційного потенціалу може бути здійснена за методикою SWOT-аналізу, згідно якої фактори ринкового середовища і фактори, що визначають внутрішні можливості підприємства, поділяють на дві групи. Для зовнішнього середовища - можливості розвитку і загрози розвитку, для підприємства -- сильні і слабкі сторони його діяльності.

Вплив кожного з факторів (як зовнішнього середовища, так і внутрішнього) на можливості розвитку підприємства по інноваційному шляху запропоновано оцінювати за допомогою коефіцієнтів упевненості, що виміряються за шкалою від -1 до +1. Кожний з факторів розглядається як свідчення за чи проти можливості розвитку інноваційним шляхом. При цьому можливості, надані ринком, і сильні сторони підприємства оцінюють від 0 до +1, а загрози і слабкі сторони - від 0 до --1. Значення коефіцієнта впевненості відображає ступінь впевненості в тому, що вплив вимірюваного ним фактора збільшує (+) чи зменшує (-) можливості розвитку на основі інновацій.

Для ефективного функціонування економіки необхідно, щоб інновації впроваджувалися на макрорівні шляхом міжгалузевих структурних зрушень і якісних змін у стані продуктивних сил.

На мікрорівні мають бути створені умови для впровадження підприємствами інновацій і локальних новацій з метою розв'язання тактичних і стратегічних завдань щодо збільшення за необхідності обсягу виробництва продукції вищої якості, випуску нових видів продукції, досягнення стабільності виробництва в результаті пом'якшення впливу несприятливих природних умов, забезпечення економії ресурсів, особливо енергоносіїв, та охорони довкілля, успішного вирішення соціальних питань, пов'язаних із докорінними змінами умов праці, життя і побуту людей на селі.

Наукою і світовою практикою доведено, що інноваційна діяльність вищого рівня та виробничо-інноваційна діяльність підприємств може бути успішною тоді, коли вона супроводжуватиметься інституціональним розвитком -- створенням і забезпеченням ефективного функціонування інноваційної інфраструктури -- сукупності підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, які залежно від функціонального призначення розробляють нові ідеї, створюють інновації, надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності вищого рівня та виробничо-інноваційній діяльності підприємств (фінансові, консалтингові, маркетингові, освітні, інформаційно-комунікативні тощо).

Представниками інноваційної інфраструктури в агропромисловому комплексі є агротехнопарки, інноваційні бізнес-інкубатори, венчурні підприємства, науково-дослідні інноваційні центри, консалтингові фірми тощо.

Агротехнопарквизначають як територіальний галузевий науково-технічний комплекс (об'єднання) юридично самостійних структур -- наукових, проектно- конструкторських, освітніх, технологічних, інформаційних, агропромислових підприємств, діяльність яких ґрунтується на кооперативних засадах і координується з метою налагодження ефективного інноваційного процесу.

Базовою структурою агротехнопарків є інноваційні бізнес-інкубатори, в яких здійснюються наукові розробки. Крім того, метою їх діяльності є створення необхідних умов для функціонування малих інноваційних і виробничих підприємств, які розробляють інновації -- нову техніку, технології, послуги -- і/або поширюють їх між потенційними споживачами. Інноваційні інкубатори надають цим структурам необхідні консультації і рекламні послуги, забезпечують потрібною інформацією, проводять експертизу інноваційних проектів, здійснюють пошук потенційних інвесторів тощо.

Інноваційні бізнес-інкубатори заінтересовані в ефективній діяльності таких підприємств, а також сприяють створенню нових, оскільки беруть участь у привласненні частки одержаного цими структурами прибутку. Бізнес-інкубатор опікується новоствореним підприємством кілька років (до трьох), маючи на увазі, що за цей час воно набуде необхідного досвіду для високопродуктивної діяльності [26, c.52-57].

Велику роль в інноваційній інфраструктурі відіграють венчурні підприємства. Це, як правило, невеликі, але гнучкі і мобільні підприємства, зв'язуюча ланка між фундаментальними і прикладними дослідженнями, в яких відбувається нерідко генерація ідей, доробка винаходів, корисних моделей, втілення їх у нові продукти, впровадження яких пов'язане з ризиком.

Більшість підприємств інноваційної інфраструктури (науково-дослідні інноваційні центри, технопарки, технополіси , інноваційні бізнес-інкубатори, венчурні підприємства тощо) набули узагальненої назви «інноваційне підприємство». Господарським кодексом України воно визначається як підприємство (об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і/або продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому виразі перевищує 70 % його загального обсягу продукції і/або послуг.

Станом на 2012 р. інноваційна інфраструктура в агропромисловому комплексі перебувала лише в стані становлення.

Для забезпечення ефективної інноваційної діяльності і становлення інвестиційно-інноваційної моделі розвитку країни, у тому числі і АПК, необхідне істотне вдосконалення методів використання висококваліфікованої робочої сили, насамперед із ІТ- сфери -- сфери високих інформаційних технологій, запобігання еміграції фахівців в галузі цих високих технологій з України за кордон та заохоченню їх до роботи в себе в країні.

Вирішити цю проблему можна завдяки використанню досвіду країн, насамперед Індії, щодо розвитку в себе аутсортингу -- передачі на виконання підряднику складних завдань від стадії розробки програмного забезпечення до стадії здійснення на постійній основі вузлових (найважливіших) бізнес-процесів. У результаті висококласні спеціалісти забезпечуються роботою в себе в країні з відповідним матеріальним стимулюванням.

Важливо при цьому забезпечити додаткову підтримку ІТ- компаній, особливо на початковому етапі їх функціонування, у тому числі і через замовлення державних проектів щодо створення програмного забезпечення. В Індії, зокрема, швидко зростає кількість компаній, які спеціалізуються на наданні виключно наукомістких послуг підвищеної складності, які користуються попитом у низці розвинутих країн, насамперед у СІЛА та Великобританії.

В Україні, завдяки її кадровому потенціалу, є великі можливості для розвитку індустрії високих технологій, що в перспективі може стати одним із найважливіших важелів забезпечення нашій державі економічної стабільності та конкурентоспроможності на світових ринках.

Про це свідчить та обставина, що у 2011 р., навіть за всіх наших економічних проблем, Україна посідала п'яте місце в світі за обсягом експорту програмного забезпечення (1 млрд. дол.), причому щорічно цей обсяг зростає і в найближчі два-три роки може досягти більше 8 млрд. дол. На державному рівні вживаються заходи з прискореного розвитку ІТ- індустрії та істотного поліпшення підготовки спеціалістів для неї в кількісному та якісному аспектах. Зокрема, прийнятим у грудні 2011 р. Верховною Радою України у першому читанні законопроектом з цих питань передбачається пільгове оподаткування ІТ- підприємств (ставка податку 16 %), звільнення їх від сплати ПДВ, щорічне збільшення кількості зайнятих у даній сфері на 20 %.

Для забезпечення ефективності виробничо-інноваційної діяльності підприємств важливо враховувати життєвий цикл інновацій. У 2012 р. питання його визначення залишалося не вирішеним. І це не випадково, враховуючи різноманітність видів інновацій, неоднакове їх цільове призначення і різночасовість застосування окремими суб'єктами господарювання.

Вихідним у визначенні життєвого циклу інновацій може слугувати та обставина, що вони впроваджуються суб'єктами господарювання з метою одержання конкурентних переваг на ринку відповідного виду продукції. Є очевидним, що найбільший економічний ефект отримують ті суб'єкти господарювання, які першими впровадили їх у виробництво. Інші підприємства, впроваджуючи ту ж інновацію дещо пізніше, також набуватимуть певних конкурентних переваг, але отримуватимуть відносно меншу економічну вигоду.

Такі переваги зникають, коли дану інновацію впровадили така кількість однопрофільних підприємств, продукція яких починає переважати на ринку. Це є серйозним сигналом для підприємства щодо необхідності створення нових конкурентних переваг.

Іншими словами, оскільки інноваційні нововведення копіюються конкурентами, то для збереження конкурентних переваг підприємства вимушені придбавати або створювати досконаліші інновації для розв'язання (виконання) одного і того ж господарського завдання. При цьому необхідно брати до уваги, що така дія зумовлює зростання трансакційних витрат на збір і оброблення інформації, яка стосується стану науково-технічної сфери і можливостей придбання чи створення нової інновацій.

Таким чином, можна констатувати, по-перше, життєвий цикл інновацій істотно залежить від темпів її поширення і практичного освоєння товаровиробниками; по-друге, існує потреба в розробці інноваційної стратегії підприємства (як важливої складової його загальної стратегії) з урахуванням життєвого циклу інновації в єдності з життєвим циклом товару.

Сутність цієї стратегії полягає в активному впливові на ринок і в здійснюваних змінах внутрішнього середовища підприємства завдяки впровадженню новацій, що забезпечують його довготривалі конкурентні переваги на ринку продукованої продукції [17, c.403].

Іншими словами, інноваційна стратегія підприємства відображує його реакцію на зміну зовнішнього середовища і спрямована на розвиток потенціалу цього суб'єкта господарювання, що забезпечує нову якість виробництва і менеджменту. Ефективна інноваційна стратегія має бути орієнтована на впровадження не просто нових машин, механізмів, обладнання тощо, а новітньої техніки, що відповідає вимогам нових технологій, які стають авангардним напрямом наукового техніко-технологічного прогресу.

інноваційної стратегії посилюється у зв'язку з появою значної кількості ефективних товаровиробників, які вже мають свої ніші на ринку і намагаються їх зберегти та розширити. Це загострює конкурентну боротьбу, яку тепер не можна виграти без впровадження інновацій, оскілки уже рельєфно виявляється вичерпність екстенсивних чинників і звуженість використання цінового фактора (цінової конкуренції).

У зв'язку з тим, що більшість підприємств не спроможні здійснювати фундаментальні та прикладні наукові дослідження через їх високу капіталомісткість і відсутність у них наукових кадрів необхідної кваліфікації, то успішна інноваційна стратегія таких підприємств має бути орієнтована не лише на закупівлю новітніх засобів виробництва і технологій, які є доступними на ринку, а й на придбання ліцензій і ноу-хау з наступним проведенням самостійних наукових розробок, спрямованих на адаптацію таких новацій для умов цих суб'єктів господарювання.

При цьому мають бути створені адекватні системи управління і система стимулювання інноваційної діяльності та сформована сучасна інноваційна культура. Остання є особливою формою людської культури, яка покликана забезпечити сприйняття персоналом нових ідей, його заінтересованість у впровадженні новацій. Досягти цього можна за умови всебічного розвитку творчих здібностей працівників і повнішої реалізації їх креативного потенціалу.

Виокремлюють кілька видів інноваційних стратегій підприємства. Наприклад, С. Фріман1 виділяв шість таких стратегій: наступальна, захисна, імітаційна, залежна, традиційна і «за нагодою».

Наступальну інноваційну стратегію здійснюють фірми, які спроможні вести масштабні НДЦКР, а також орієнтуються на злиття чи придбання інших фірм з інноваційною складовою.

Захисна стратегія передбачає комплекс протидіючих заходів, спрямованих на недопущення проникнення конкурентів на освоєний фірмою ринок. При цьому враховуються також зміни смаків і потреб споживачів.

Імітаційна інноваційна стратегія спрямована на мінімізацію ризику, тому фірми копіюють успішні інновації інших фірм, у тому числі через купівлю ліцензій, здійснюють випуск інноваційної продукції та реалізують її на ринках, ще не освоєних фірмами-піонерами.

Залежна інноваційна стратегія характерна для фірм, які перебувають на певній стадії єдиного технологічного ланцюга з кооперативними засадами. При цьому їх продукція не є визначальною для виробництва кінцевого продукту. Тому інноваційна стратегія таких фірм залежить від вимог тих фірм, які є головними в кооперативних зв'язках.

Традиційна інноваційна стратегія характерна для фірм-консерваторів, на яких нововведення закріплюються на відносно тривалий термін їхнього життєвого циклу.

Інноваційна стратегія «за нагоди» характерна для фірм, які не ведуть власної науково-технічної діяльності, а використовують інформацію та можливості, що виникають у зовнішньому середовищі, які є найбільш доступними.

У вітчизняній економічній літературі виділяють, як правило, два види інноваційної стратегії: захисну і наступальну. При цьому вважається, що захисна стратегія спрямована на збереження конкурентних позицій підприємства на ринку, підтримку життєвого циклу свого товару, оптимізацію співвідношення «витрати -- випуск» [19, c.253-255].

Наступальна інноваційна стратегія спрямована на розробку інновацій, завдяки яким підприємства отримують сильні конкурентні переваги, інтенсивно проникають на нові ринки. Часто притаманна малим інноваційним організаціям.

Інколи виділяють також імітаційну стратегію (за С. Фріманом), а також стратегію вичікування, коли великі виробники очікують результатів виходу на ринок новацій, що пропонуються невеликими за розмірами фірмами, і якщо ці новації успішні -- відтісняють розробника.

Звернемо увагу і на таке. По-перше, вибір інноваційної стратегії значною мірою залежить від розміру й економічного стану підприємства, його конкурентоспроможності і становища на ринку, якості менеджменту та дій конкурснії«. По-друге, одне і теж підприємство може застосовувати не одну якусь стратегію чи її різновид, а більше, особливо якщо в нього диверсифіковане виробництво. По-третє, вдало вибрана і реалізована підприємством інноваційна стратегія є запорукою його успішної діяльності.

Отже, кожне підприємство відповідно до своїх можливостей та інноваційної поведінки може застосовувати тривалий час ту чи іншу інноваційну стратегію. Завдяки цьому вона набуває певних істотних рис, що відрізняють його від інших підприємств, які ведуть виробничу інноваційну діяльність. Зокрема, за цим критерієм, на думку Л. Б. Романського, виділяють чотири категорії підприємств: віоленти, патієнти, експлеренти і комутанти.

Віоленти-- це, як правило, великі підприємства, що мають власну науково- дослідну базу, займають значну частку в ринку і орієнтуються на задоволення стандартних масових потреб споживачів. Завдяки здійсненню власних НДЦКР і міцному фінансовому стану вони спроможні розробляти новації, у тому числі й інновації, і здійснювати їх комерціалізацію.

Швейцарським економістом X. Фрізевінкелем виділяються етапи розвитку віолентів: «гордий лев», «могутній слон» і «неповороткий бегемот».

«Гордий лев» -- це початковий етап високодинамічного розвитку компанії в галузі, що є новою і високозатребуваною.

З появою конкурентів розвиток віолента уповільнюється, але він завдяки набутим фінансовим і ринковим перевагам, з нестійкого початкового періоду становлення на етапі «гордого лева» трансформується в «могутнього слона», що має стабільне становище на ринку, розвинуту інфраструктуру, широку мережу філіалів, часто диверсифікує виробництво завдяки інвестуванню в перспективні напрями розвитку, просуває інновації й отримує великі прибутки завдяки їх впровадженню[2, c.569].

Але в разі надмірної диверсифікації виробництва віолент часто потрапляє в останню стадію своєї еволюції -- в «неповороткого бегемота», що стикається з великими труднощами в управлінні виробництвом і появою у зв'язку з цим збиткових сегментів бізнесу.

Якщо будуть вжиті своєчасні заходи з відновлення фінансової стабільності і зі зміни диверсифікаційної політики, то «неповороткий бегемот» може знову стати «могутнім слоном».

Патієнти (за X. Фрізевінкелем -- «хитрі лисиці») -- це підприємства, які концентрують свої зусилля на вузькому сегменті ринку, спеціалізуючись на виробництві унікальних новинок зі специфічними характеристиками.

Це, як правило, малі і середні підприємства, які спроможні відносно швидко видозмінювати свою інноваційну діяльність. Завдяки пропонуванню ексклюзивних високоякісних товарів на вузькому сегменті ринку, на якому конкуренція невелика, «хитрі лисиці» отримують високі прибутки. Водночас вони істотно залежать від ринкової кон'юнктури і в разі її зниження є загрози поглинання цих підприємств віолентом. Не виключається, що патієнт може відійти від вузької спеціалізації, диверсифікувати виробництво і, врешті-решт, трансформуватися у віолента.

Експлеренти -- це дрібні інноваційні підприємства (підприємства - нова- тори) з високим ступенем ризикової діяльності, що спеціалізуються на розробці радикальних інновацій. За X. Фрізевінкелем, експлеренти -- це «перші ластівки», які завдяки наявності в них потужного інтелектуального ресурсу розробляють інновації, проте за слабкої власної фінансової та матеріально-технічної бази вони не спроможні просувати цей інтелектуальний продукт на ринок.

За фінансової підтримки експлерент спроможний швидко розвиватися і може набути статусу віолента, а за її відсутності -- вірогідна втрата ним самостійності і перетворення на підконтрольну структуру віолента. Не виключене і банкрутство.

Комутанти (за X. Фрізевінкелем -- «сірі миші») -- це підприємства, що в основному займаються виробництвом легальних копій товарів відомих фірм або пропонують нові види послуг на базі нових видів продукції, або доповнюють інноваційні товари якимись індивідуальними характеристиками в разі, коли такі товари перебувають на стадії старіння.

1.3 Методика визначення ефективності інноваційної діяльності підприємства

Оцінка ефективності інноваційної діяльності повинна здійснюватися за певною методикою. Для формування цієї методики необхідно провести аналіз існуючих в науковій літературі методів оцінки ефективності інноваційної діяльності.

Оцінку інноваційного потенціалу підприємства доцільно здійснювати в наступній послідовності:

- аналіз структури інноваційного потенціалу;

- виявлення ступеня використання внутрішніх інноваційних можливостей підприємства;

- оцінка рівня інноваційної активності підприємства.

В Україні відсутній комплексний підхід до розроблення показників ефективності використання інноваційного потенціалу, ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності.

Важливим показником ефективного функціонування та розвитку підприємства можна вважати кількість інновацій з урахуванням рівня їх новизни, який вимірюється за отриманою інформацією про нову продукцію, з якою підприємство виходить на ринок. При цьому рівень новизни інновації визначається на засадах детального аналізу істотних властивостей інноваційної ідеї та порівняння відносного рівня її новизни з іншими.

Від рівня інноваційного потенціалу підприємства залежить вибір тієї або іншої стратегії інноваційного розвитку. Так, якщо у підприємства є всі необхідні ресурси, то воно може піти по шляху стратегії лідера, розробляючи і упроваджуючи принципово нові, або базисні, інновації. Якщо інноваційні можливості обмежені, то доцільно їх нарощувати і обирати стратегію послідовника, тобто реалізовувати поліпшуючі технології. Такий підхід до трактування інноваційного потенціалу можна вважати класичним.

Можна виділити рівні інноваційного потенціалу підприємства, що дозволяють визначити здатність підприємства впроваджувати нові технології в господарський оборот при одночасному забезпеченні фінансових потреб поточної виробничо-господарської діяльності ( таб. 3.1).

Оцінку інноваційного потенціалу підприємства варто проводити на предмет достатності у підприємства фінансово-економічних ресурсів для ефективного забезпечення не тільки стратегічної інноваційної, але і поточної виробничої діяльності [17, c.86].

Оцінку інноваційної діяльності підприємства доцільно здійснювати, використовуючи такі показники, як впровадження нових технологічних процесів, автоматизація виробництва та освоєння нових видів продукції.