Антикризове управління підприємством

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Нестабільність та кризовий стан економіки негативно впливає на всі сфери суспільного та економічного життя країни. В даний час проблема банкрутств, які відбуваються в останні роки все частіше та частіше, є актуальною, тому що від ліквідації великого числа підприємств потерпають люди, які втратили робочі місця, терпить збитки бюджет, куди не надходять податки, і економіка України в цілому. У результаті різкого загострення проблем неплатежів, боргів, неспроможності підприємств, хронічної збитковості їхньої виробничо-торговельної діяльності в умовах ринку закріпився терміни «Фінансовий аналіз», «Антикризове управління». В останні роки вони увійшли високими темпами у науковий і практичний оборот, але разом з тим не здобули чіткого трактування. Фінансовий аналіз в умовах антикризового управління актуалізує функціональні аспекти з виявлення та подолання причин, що перешкоджають оздоровленню підприємства, та радикалізації заходів, які відновлюють його платоспроможність.

Актуальність теми дипломної роботи обумовлена відсутністю належного теоретичного, методичного та законодавчого забезпечення методики фінансового аналізу в умовах антикризового управління, а також необхідністю проведення системних досліджень з питань формування цілісної наукової парадигми антикризового управління фінансами підприємств; визначення функціональних та інституційних особливостей антикризового фінансового аналізу; діагностики банкрутства; удосконалення політики держави в галузі оздоровлення реального сектору економіки, що сприятиме підвищенню фінансової безпеки як окремих вітчизняних підприємств, так і економіки в цілому.

Вивчення опублікованих наукових праць, теоретичних концепцій, відповідного методичного забезпечення та емпіричний аналіз практики фінансового аналізу підприємства в умовах антикризового управління дозволили встановити коло найбільш актуальних проблем, які потребують наукового вирішення. Ґрунтовних досліджень потребують питання, пов'язані з визначенням фінансово-економічного механізму методики фінансового аналізу в умовах антикризового управління, діагностикою фінансової кризи, плануванням та фінансуванням антикризових заходів, розробленням інструментів зменшення інформаційної асиметрії та управлінням конфліктами інтересів між учасниками економічних відносин.

Метою дипломної роботи є удосконалення інструментів фінансового аналізу в умовах антикризового управління та їх практична перевірка на підприємствах України. Реалізація поставленої мети обумовила такі завдання дослідження:

- дослідити етапи фінансового аналізу в умовах антикризового управління в економіці України та запропонувати поняття і класифікацію заходів антикризового менеджменту;

- дослідити методичні та організаційні основи створення комплексних систем фінансового аналізу в умовах антикризового управління;

- проаналізувати діяльність роботи підприємства ТОВ ВКФ «Віта-Авто» за допомогою інструментів діагностики банкрутства;

- розробити ефективний механізм фінансового аналізу та впровадження антикризових заходів на підприємствах з метою їхнього фінансового оздоровлення;

- розробити методику фінансового аналізу в умовах антикризового управління для підприємств України;

- визначити напрямки підвищення ефективності діяльності антикризового менеджменту за допомогою чітко визначених методів фінансового аналізу підприємства.

Об'єктом дослідження є процес фінансового аналізу підприємства в умовах антикризового управління на прикладі ТОВ ВКФ «Віта-Авто».

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади реформування методів та інструментів фінансового аналізу в умовах антикризового управління на підприємствах України.

Теоретико-методологічною основою дипломної роботи є фундаментальні положення класичного, неокласичного та неоінституційного напрямів фінансової науки. Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи теоретичного узагальнення, аналізу і синтезу - для дослідження загальних понять фінансового аналізу в умовах антикризового управління підприємством, теоретичних засад діагностики; емпіричні - для визначення понятть «фінансовий аналіз», «антикризове управління»; системного і комплексного підходу - для обґрунтування теоретичних та методологічних підходів до проведення економічного дослідження стану підприємства; статистичного аналізу - для розробки методичного підходу до діагностики кризи підприємств; дискримінантного аналізу - для класифікації заходів антикризового управління; статистичні та графічні - для аналізу стану і тенденцій динаміки результатів діяльності підприємств України.

Методологічну основу дипломного дослідження складають фундаментальні положення фінансового аналізу, менеджменту, сучасні концепції управління діяльністю підприємств, а також наукові праці вітчизняних та закордонних економістів, присвячені проблемам фінансового аналізу в умовах антикризового управління підприємством. При виконанні роботи були використані праці таких іноземних та вітчизняних авторів, як: І.Т. Балабанова, С.Г. Бєляєва, А.П. Градова, А.Г. Грязнова, П. Друкера, В.А. Забродського, М.П. Іванова, Т.С. Клебанова, В.Г. Кошкіна, Б.І. Кузіна, Л.О. Лігоненка, Є.С. Мінаєва, Д. Морріса, В.П. Панагушина, В.С. Пономаренка, О.І. Пушкара, Б.А. Райзенберга, М.В. Слабікова, О.С. Соколіцина, Є.А. Уткіна, І. А. Бланка та інших.

Інформаційно-фактологічну базу дослідження склали: зібрані, опрацьовані й узагальнені автором первинні матеріали діяльності ТОВ ВКФ «Віта-Авто», офіційні дані Державного комітету статистики України, законодавчі та нормативні акти Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, нормативні документи, аналітичні огляди, статистичні звіти міністерств та відомств, інших органів державного і регіонального управління.

Основні теоретичні та практичні результати дипломного дослідження, які мають наукову новизну, полягають у такому:

- доведено об'єктивну неспроможність традиційних вітчизняних методик аналізу фінансового стану давати адекватну оцінку кредитоспроможності та загрози банкрутства суб'єктів господарювання і розроблено комплекс дискримінантних моделей діагностики фінансової кризи українських підприємств на прикладі ТОВ ВКФ «Віта-Авто»;

- вироблено комплекс практичних пропозицій щодо оздоровлення підприємств Укриїни на прикладі ТОВ ВКФ «Віта-Авто» ;

- удосконалено методичні підходи щодо складання плану заходів з фінансового оздоровлення чи попередження фінансової кризи на підприємстві;

Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні запропонованих у дипломній роботі інструментів антикризового управління, діагностики стану неплатоспроможності та розроблених механізмів фінансового оздоровлення підприємства у подальшій діяльності підприємств України, вчасності ТОВ ВКФ «Віта-Авто».

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить _____ сторінок і включає 9 рисунки, 26 таблиць. Список використаних джерел містить 76 найменувань.

менеджмент антикризовий фінансовий

Розділ 1. Теоретичні аспекти методики проведення фінансового аналізу на підприємстві в умовах антикризового управління

1.1 Фінансова криза, принципи й політика антикризового управляння

В умовах глобалізації світової економіки і все більш глибшої інтеграції економіки України у світове господарство активізується вплив різноманітних чинників, зокрема політичних, економічних і соціальних криз не тільки в середині країни, але і за її межами. Кожна держава стикається з необхідністю реагувати на кризи, які виникають в інших країнах. Тому однією із нових функцій держави, які виникають у зв'язку із інтеграцію у світову економіку, є функції антикризового управління. Особливо вразливою до впливу різноманітних криз є сфера послуг національної економіки, оскільки вона знаходиться на стадії розвитку та механізми її управління є ще не повністю відпрацьованими.

Одними з перших теоретичне обґрунтування циклічних та кризових явищ здійснили вчені: М.І. Туган-Барановський, М.Д. Кондратьєв, К. Маркс, Дж. Кейнс, Й.Шумпетер, М. Фрідмен, В.І. Вернадський, А.Л. Чижевський та М.І.Вавилов. Серед сучасних науковців, які займаються проблемами кризових явищ в економіці, доцільно відзначити ряд зарубіжних: Ю. Розенталя, Б. Піджненбурга [31], Л. Бартона [29], П.С. Гріна [30], К. Хермана, так і вітчизняних вчених С.М. Іванюти [50], С.А. Бурого, Д.С. Мацехи [36], В.О. Василенко, Є. Короткова, К.В, Балдина, В.С. Зверева, А.В. Рукосуєва [41, 34], З.Є.Шерш- ньової, Н.Д. Багацького [75], Л.О. Лігоненко, М.В. Тарасюка, О.О. Хіленко [56], А.Д.Чернявського [72], А.М.Штангрет, О.І.Копилюка [76], О.П.Жар- ковської, Б.Е. Бродського [49].

Незважаючи на велику кількість наукових та практичних розробок у сфері антикризового управління, більшість яких зосереджена на мікрорівні, тобто на рівні підприємства, у вітчизняній науці відсутні комплексні теоретичні та методологічні дослідження антикризового управління розвитку сфери послуг. Метою даного розділу дипломної роботи є дослідження теоретико-методичних засад антикризового управління розвитку сфери послуг, адже основним видом діяльності підприємства ТОВ ВКФ «Віта-Авто», на прикладі якого ми здійснюємо аналіз в даній дипломній роботі, є саме надання послуг.

Концепція циклічності розвитку економічних систем належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії, яка вже тривалий час посідає одне з центральних місць у дослідженнях різних наукових шкіл та напрямків економічної думки. Практично всі автори, які досліджували проблематику антикризового управління, мають власний методологічний погляд до визначення категорії «криза» (таблиця 1.1.1).

Таблиця 1.1.1

Методичні підходи до визначення категорії «криза»

Автори, які досліджували категорію «криза»	Визначення категорії «криза»
Ю.Розенталь, Б.Піджненбург	Криза - це ситуація, позначена високою небезпекою, станом непевності, відчуття невідкладності [31, с.3]
Л.Бартон	Криза - це широкомасштабна, непередбачена подія, яка веде до потенційно негативних результатів. Ця подія та її наслідки можуть завдавати серйозної шкоди усій організації: працівникам, продукції, зв'язкам, фінансам та репутації [29, с. 97]
П.С. Грін	Криза - це подія втрати контролю над ситуацією [30, с. 97]
С.М. Іванюта	Криза - це складний загострений стан, різкий перелом або занепад [50, с. 283]
С.А. Бурий, Д.С. Мацеха	Криза - це перелом, будь-яка якісна зміна процесу, перехід від існуючого положення до іншого, яке суттєво відрізняється за основними параметрами [36, с. 19]
В.О. Василенко, Коротков Є., Балдин К.В., Зверев В.С., Рукосуев А.В.	Криза - це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навколишньому середовищі [41, с. 40; 6, с. 19]
З.Є. Шершньова, Н.Д. Багацький	Криза - це загальна універсальна фаза будь-якого циклу, період порушення рівноваги; різкий крутий перелом у чому-небудь, тяжкий перехідний стан; гостре утруднення з будь-чим, тяжке становище [75, с. 143]
Л.О. Лігоненко, М.В. Тарасюк, О.О. Хіленко	Криза - це різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайняя точка падіння, гостра нестача, невідповідність [56, с. 15]
Чернявський А.Д.	Криза - це переломний етап функціонування будь-якої системи, коли вона піддається впливу або зсередини, що потребує від неї якісно нового реагування [72, с. 4]
Штангрет А.М., Копилюк О.І.	Криза - це зростання кількості взаємопов'язаних кризових явищ, які призводять до незначного погіршення окремих показників діяльності підприємства, але не спричиняють руйнації системи самозбереження [76, с. 52]
Херман К.	Криза - це несподівана і непередбачувана ситуація, яка загрожує пріоритетними цілями організації при обмеженому часі для прийняття рішень [34, с. 40]
Жарковская Е.П., Бродский Б.Е.	Криза - це крайнє загострення внутрішньовиробничих і соціально-економічних відносин, а також відносин організації з зовнішньоекономічним середовищем [49, с. 10]

На сьогоднішній день в науковій літературі, присвяченій проблемам типізації криз, зустрічається багато різноманітних класифікацій, які сформовані на основі широкого кола критеріїв, до яких належать: масштабність, сфера виникнення; причини виникнення, характер протікання, характер прояву, тривалість, наслідки, ступінь прогнозованості, рівень системності, адекватність тощо. При цьому варто зазначити, що кризи, це комплексно складні явища, тому однією класифікацією не можливо охопити усі її аспекти, риси та специфіку. В контексті теми даного розділу ми запропонуємо класифікацію криз залежно від сфери виникнення: кризи у сфері виробництва та кризи у сфері послуг. З метою запобігання кризових явищ та ситуацій на сьогоднішній день активно використовується механізм антикризового управління.

За останні роки у країнах СНД видано значну кількість спеціалізованих колективних та індивідуальних монографій, науково-методичних видань присвячених проблемам антикризового управління, в яких поряд з іншими питаннями знайшли висвітлення і змістовні ознаки цього терміну. Основні концептуальні положення антикризового управління викладені в працях російських вчених В.І. Кошкіна, Г.П. Іванова, Е.С. Мінаєва та В.П. Панагушина та ін. Найбільш послідовно і повно сутність антикризового управління розкрита в монографіях українських вчених: Л.О. Лігоненко та І.О. Бланка [56]. Кожен науковець, який займається проблематикою запобігання кризових явищ має власну авторську точку зору на зміст категорії «антикризове управління». Так, С.А. Бурий та Д.С. Мацеха під антикризовим управлінням розуміють «систему постійних системних дій менеджерів, спрямованих на всі елементи організації з метою швидкого і вчасного реагування на можливі зовнішні та внутрішні загрози ефектив- ному функціонуванні чи розвитку організації» [36]. Дане визначення ґрунтується на системному підході до антикризового управління.

В.О. Василенко дає наступне визначення категорії «антикризове управління» «це управління, яке спрямовано на передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів і усунення загроз появи кризових ситуацій, а в разі їх появи - аналіз і прийняття швидких заходів ліквідаційного характеру з найменшими витратами та негативними наслідками» [41]. В даному визначення обґрунтовано необхідність передбачення та ліквідації кризових явищ.

Ми поділямо думку українського дослідника Н.В. Туленкова, який висловлює думку, що будь-яке управління повинно бути антикризовим, тобто побудованим на врахуванні ризику та небезпеки кризових ситуацій. Цю ж точку зору підтримує проф. Е.М. Коротков.

Відповідно до його визначення «антикризове управління має свій предмет впливу - проблеми, реальні та очікувані фактори кризи, тобто усі прояви загострення протиріч, які викликають загрозу їх гострого прояву». Відповідно до такого тлумачення проф. Н.В. Туленковим пропонується диференціювати антикризове управління залежно від стадії (глибини) кризи на такі підвиди: передкризове управління, яке здійснюється для своєчасного виявлення та розв'язання проблем (прийняття рішень) з метою запобігання кризі; управління в умовах кризи, метою якого визнається стабілізація нестійких станів та збереження керованості системи; управління процесами виходу з кризи, яке здійснюється з метою мінімізації втрат та втрачених можливостей під час виведення організації зі стану кризи.

Переважна більшість поглядів на необхідність антикризового управ- ління пов'язана із практикою управлінської діяльності на підприємствах.

С. Білаєва та В. Кошкіна стверджують, що антикризове управління - це мікроекономічна категорія, яка відображає виробничі відносини, що складаються на рівні підприємства при його оздоровленні або ліквідації. Під антикризовим управлінням вони розуміють сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур стосовно конкретного підприємства- боржника. У даному визначенні автори обмежилися тільки одним видом криз - мікрокризами, свідомо відкинувши інші види криз, які постійно виникають в економічних системах.

З.Є. Шершньова та Н.Д. Багацький стверджують, що антикризове управління - це аналіз становища мікро- та макросередовища і вибір місії, яка є найбільш підходящою; це система заходів та засобів, спрямованих на недопущення банкрутства, забезпечення процвітання підприємств, що були у важкому фінансовому становищі [75]. Дане визначення також є дещо вузьким, оскільки розглядає тільки особливості антикризового управління на мікрорівні.

Схожу думку висловлює колектив авторів Л.О. Лігоненго, М.В. Тарасюк та О.О. Хіленко, які трактують антикризове управління як спеціальне, постійно організоване управління, спрямоване на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєдіяльності окремого підприємства, недопущення його банкрутства і ліквідації [56].

С.М. Іванюта дає дещо ширше визначення, в якому під антикризовим управлінням розуміє систему управлінських заходів щодо діагностики, упередження, нейтралізації і подолання кризових явищ та причин їх виникнення на всіх рівнях економіки. При цьому антикризове управління ґрунтується на загальних принципах і методах, які притаманні управ- лінським процесам [50].

Отже, серед зарубіжних і вітчизняних науковців, які займаються проблемами антикризового управління, домінує точка зору, що антикризове управління необхідне та доцільне тільки на рівні підприємства. Автори свідомо звужують проблематику антикризового управління, оскільки окрім підприємств, під вплив криз попадають і національні економіки, їх окремі галузі та сфери.

Досліджуючи антикризове управління, варто погодитися з точкою зору В.О. Василенка, який стверджує, що сутність антикризового управління виражається в таких положеннях: кризи можна передбачити, очікувати і викликати; кризи у визначеній мірі можна прискорювати, випереджати, відсувати; до криз можна і необхідно готуватися; кризи можна пом'якшувати; управління в умовах кризи вимагає особливих підходів, спеціальних знань, досвіду і мистецтва; кризові процеси можуть бути до визначеної межі керованими; управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси і мінімізувати їхні наслідки [41, с. 23].

Розглядаючи сутність та завдання антикризового управління, усі дослідники єдині в думці стосовно його специфічності. Основні відмінності, що притаманні антикризовому управлінню, полягають у наступному:

- специфічність мети здійснення - збереження галузі, сфери чи підприємства як повноцінного суб'єкту та відновлення її життєздатності;

- використання специфічного управлінського інструментарію, тобто засобів та прийомів управлінського впливу;

- антикризове управління не може бути зведено, наприклад, до пошуку резервів зростання продуктивності праці, скорочення витрат, - ці заходи повинні здійснюватися постійно, хоча в умовах кризи вони і стають антикризовими за своїм спрямування;

- досягнення визначених задач вимагає застосування нестандартного, і навіть неприйнятного, в нормальних умовах складу управлінських засобів;

- відокремлення суб'єктів здійснення, які мають відповідну фахову підготовку, повноваження, знання та навички, беруть на себе відповідальність за результати своєї діяльності;

- суттєві ресурсні обмеження, пов'язані з неможливістю або складністю отримання додаткових ресурсів, насамперед - фінансових, оскільки залучення фінансових ресурсів є надзвичайно складним управлінським завданням;

- орієнтація управлінських зусиль не тільки на зовнішні прояви ускладнень та проблем, а й на їх глибинні корені (причини появи), що є перешкодою повторення кризи;

- підвищена ризикованість управлінських рішень, що приймаються та реалізовуються, у зв'язку з високим ступенем нестійкості (напруження) господарської системи; підвищення значимості інформаційно-аналітичної підтримки управлінських рішень, що приймаються, порівняно більший обсяг використання аналітично-розрахункових та прогностичних процедур;

- орієнтація на мінімізацію втрат усіх зацікавлених осіб;

- використання інноваційних рішень, креативного підходу до визначення типу поведінки в кризовій ситуації та пошукушляхів виходу з неї;

- забезпечення високої ефективності управлінського впливу потребує більш високих фінансових та інтелектуальних витрат, відповідно має більшу вартість порівняно з нормальними умовами функціонування.

Узагальнюючи наведене вище ми можемо дати наступне тлумачення терміну «антикризове управління» - постійно організоване спеціальне управління, в основу якого покладена система методів та принципів розробки та реалізації специфічних управлінських рішень, що приймаються відокремленим суб'єктом в умовах суттєвих ресурсних та часових обмежень, підвищеного ризику, фінансових та інтелектуальних витрат для відновлення життєздатності та недопущення ліквідації. Об'єктом антикризового управління є виникнення та поглиблення кризи розвитку, що має негативні наслідки для діяльності, її усунення та запобігання.

Доцільно зазначити, що антикризове управління повинно здійсню- ватись не тільки в період загострення кризи, а і у період її зародження та розгортання. Залежно від стадії розвитку кризи антикризове управління доцільно поділити на: запобіжне антикризове управління, яке викорис- товується в процесі зародження кризи та спрямоване на попередження виникнення та розвитку кризових ситуацій; корегуюче антикризове управління, яке використовується в процесі розгортання кризи та спрямоване на прогнозування розвитку кризової ситуації та розробку антикризових заходів; стабілізаційне антикризове управління, яке використовується в період загострення кризи та спрямоване на зменшення її негативних наслідків (рис. 1.1.1).

Враховуючи різноманітність кризових явищ та наявність багатоваріантності в їх прояві, можуть реалізовуватися різні концепції (моделі) здійснення антикризового управління по відношенню до окремих параметрів кризи (рис. 1.1.2):

Рис. 1.1.1 Інтенсивність наростання прояву кризи та види антикризового управління



1) залежно від впливу на початок кризового періоду: «наближення» - суть якої полягає у створенні умов для прискорення настання кризи, у тому числі за рахунок відповідного впливу на фактори-провокатори кризи; «віддалення» - яка передбачає створення передумов для відстрочки прояву кризи (перенесення тяжкості втрат на майбутні періоди); «невтручання» - у перебігу якої відсутні управлінські зусилля, спрямовані на початок кризового періоду;

2) залежно від впливу на кінцевий результат: «запобігання виникненню» - сутність якої полягає в підготовці та реалізації таких управлінських заходів, які унеможливлюють виникнення кризових явищ; «стабілізація положення» - при реалізації якої головна увага приділяється забезпеченню керованості системи в перебігу проходження кризового стану; «пристосування» - сутність якої полягає в забезпеченні мінімізації зовнішніх негативних впливів та використання переваг позитивних впливів; «вихід з кризи» - метою якої є завершення кризового періоду незалежно від його наслідків, у тому числі негативних;

3) залежно від характеру поведінки протягом кризового періоду: «сприяння розгортанню» - сутність якої полягає в реалізації спеціальних дій та заходів, спрямованих на найбільш швидке визрівання протиріч, що обумовили виникнення кризи, та активізацію їх прояву; «нейтралітету» - сутність якої полягає в неприйнятті будь-яких управлінських заходів, а лише в накопиченні ресурсів; «боротьба з негативними проявами та наслідками» - при реалізації цієї концепції антикризове управління орієнтується на переборення кризи;

4) залежно від об'єкта управлінських зусиль: «наслідки кризи» - при використанні якої антикризове управління орієнтоване на наслідки розгортання кризи з метою їх мінімізації; «причини кризи» - при використанні якої антикризове управління спрямовується на локалізацію або усунення причин виникнення кризи; «тривалість кризи» - метою якої визнається скорочення терміну проходження кризи; «комбіноване антикризове управління», яке передбачає використання різноманітного інструментарію залежно від об'єкта управлінських зусиль;

5) залежно від залучення зовнішніх ресурсів та фахівців: зовнішнє антикризове управління, яке здійснюється за ініціативою зовнішніх агентів (кредиторів, держави тощо) та з залученням зовнішніх ресурсів; внутрішнє антикризове управління, яке здійснюється виключно за ініціативою власників та керівництва організації та базується на використанні внутрішніх ресурсів та резервів; комбіноване антикризове управління, в перебігу якого використовуються різноманітні джерела ресурсів.

Оцінка ефективності антикризового управління проводиться за такою системою критеріїв: досягнута зміна найважливіших показників діяльності та стану організації за період антикризового управління (порівняно з початком реалізації антикризових процедур); швидкість отримання позитивних змін на одиницю часу, тобто приріст узагальнюючих показників господарювання, отриманий за один часовий інтервал (тиждень, місяць, квартал); економічність отримання позитивного ефекту, виміром оцінки якої є співвідношення між досягнутим приростом результатів діяльності та обсягом витрат, пов'язаних з досягненням цього ефекту (сукупна оцінка витрат на проведення суто антикризового управління та вартості додатково залучених ресурсів); достатність змін для відновлення параметрів життєздатності організації, яка оцінюється шляхом порівняння фактично досягнутих показників з еталонними (цільовими) значеннями, за яких забезпечується життєздатний стан організації.

Рис. 1.1.2 Класифікація концепцій (моделей) здійснення антикризового управління по відношенню до окремих параметрів кризи ([50, 36, 41])

Визначені критерії можуть стати підґрунтям побудови системи локальних та загальних показників ефективності антикризового управління, за допомогою яких можуть оцінюватися альтернативні антикризові пропозиції та формуватися висновок стосовно ефективності системи антикризового управління організацією в цілому.

Отже, проведене дослідження теоретико-методологічних засад антикризового управління розвитку сфери послуг створює підґрунтя для побудови концепції антикризового управління розвитку сфери послуг та розробки переліку заходів щодо недопущення розгортання криз.

1.2 Методика аналізу фінансового стану підприємства

Проблема аналізу фінансового стану підприємства та його оцінки є актуальною і сьогодні, оскільки з одного боку, він є результатом діяльності підприємства, тобто його досягнення, а з другого боку - визначає передумови розвитку підприємства. Тому дане питання було розглянуто у працях багатьох економістів, як вітчизняних так і зарубіжних, і особлива увага приділялася питанням пов'язаних не тільки з аналізом фінансового стану, а й з його оцінкою та управлінням.

Серед науковців, які приділили значну увагу дослідженню фінансового стану підприємств, слід виділити таких як І.Т. Балабанов, Л.А. Бернстайн, І.О. Бланк, Ю. Брігхем, Л. Гапенскі, Т.Р. Карлін, А.П. Ковальов, В.В. Ковальов, М.Н. Крейніна, Л.А. Лахтіонова, Г.В. Савицька, В.Т. Савчук, О.С. Стоянова, Р. Холт, А.Д. Шеремет, Д.Н. Шиян та інші.

Проте, незважаючи, що трактування поняття «фінансовий стан підприємства» було розглянуто багатьма науковцями, спостерігаються великі розбіжності як у трактуванні даного поняття так і у визначенні складу показників аналізу фінансового стану, та їх критичних значень.

Як відомо, оцінка фінансового стану підприємств здійснюються безпосередньо за низкою методик, розроблених міністерствами (відомствами), Національним Банком України та комерційними банками. Основу таких методичних підходів до оцінки фінансового стану підприємств було закладено ще з 1998 року, Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств та Державною податковою адміністрацією України. Удосконалені варіанти останньої розробки представлено Методичними рекомендаціями з аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій.

Вихідною основою для аналізу фінансового стану підприємств, комерційними банками, при оцінці їхньої кредитоспроможності стало розроблене НБУ у 1995 році Положення ,,Про кредитування підприємств”, яке на сьогодні скасоване. Проте НБУ було удосконалено методичні підходи до оцінки фінансового стану підприємств та відображено у Положенні ,,Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” (2003 рік). Кожний комерційний банк, з урахуванням рекомендацій НБУ, розробляє своє Положення про кредитування, де й викладені основні методичні підходи до оцінки фінансового стану підприємства при встановленні можливості надання йому кредиту, визначенні його кредитоспроможності.

За методикою інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, затвердженою наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій № 22 від 23 лютого 1998 року, сутність досліджуваного поняття визначено так: «Фінансовий стан підприємства-- це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємств, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів»[35]. На нашу думку, дане визначення не зовсім точно відображає зміст поняття «фінансовий стан», оскільки воно не може бути результатом взаємодії певних фінансових відносин, від яких залежить фінансова спроможність підприємства щодо забезпечення своєї поточної діяльності, подальшого розвитку, погашення лише короткострокових чи і довгострокових зобов'язань, а по друге основою даного поняття повинна бути не комплексність, а реальна можливість забезпечення як свого розвитку так і погашення певних зобов'язань.

Подібне до даного визначення сутності «фінансового стану», наводиться в Положенні про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затвердженим наказом Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України № 49/121 від 26 січня 2001 року. В якому визначено «фінансовий стан підприємства» як сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, реальні й потенційні фінансові можливості підприємств [28]. Проте у цьому трактуванні крім вже визначених, наявні ще й такі характеристики, що є найвагомішими у визначенні сутності фінансового стану - спроможність підприємств фінансувати різні види діяльності.

Щодо визначень поняття «фінансового стану» науковцями, то переважна більшість із них повторюють трактування за Методикою інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій. Вони визначають це поняття як комплексне, що характеризується системою показників, які відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства.

Проте обгрунтованішим визначенням порівняно з даним, є трактування тих авторів, що підкреслюють відображення у понятті «фінансовий стан», якісної сторони виробничої і фінансової діяльності, хоча й з деякими відмінностями. До таких можна віднести тлумачення М.Я. Дем'яненка, В.В. Осмоловського, М.Ф. Коробова та інших. Одним з найповніших визначень поняття «фінансового стану підприємства» наведено у фінансовому словнику-довіднику за редакцією М.Я. Дем'яненка, де серед його характеристик на перший план виступає якісна сторона діяльності підприємства, а саме «Фінансовий стан -- це комплексне поняття, що відображає якісну сторону його виробничої та фінансової діяльності та є результатом реалізації усіх елементів зовнішніх і внутрішніх фінансових відносин підприємства. Він характеризується системою показників, які відображають стан капіталу в процесі його кругообігу, здатність розраховуватися за своїми зобов'язаннями і забезпечувати ефективне фінансування своєї виробничої діяльності на певний момент часу» [69, с.507].

У В.В. Осмоловського, автора підручника ,,Теорія аналізу господарської діяльності”, при визначенні поняття «фінансового стану підприємства» на першому місці також виділено комплексність даного поняття: «Фінансовий стан підприємства-- комплексне поняття, характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормальної виробничої діяльності комерційних та інших суб'єктів господарювання, доцільністю й ефективністю їх розміщення і використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими суб'єктами господарювання, платоспроможністю та фінансовою стійкістю» [60, с.188]. Основну увагу в даному визначенні звернено не тільки на забезпеченості необхідними фінансовими ресурсами, що є важливим, а й на доцільності та ефективності їх розміщення і використання, платоспроможності підприємства та фінансовій стійкості.

Досить повним і, на наш погляд, ширшим поняттям ніж «фінансовий стан підприємства», є визначення сутності даного поняття у М.Я. Коробова. Він стверджує, що «фінансовий стан підприємства -- це складна, інтегрована за багатьма показниками характеристика якості його діяльності. Фінансовий стан підприємства можна визначити як міру забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами і ступінь раціональності їх розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасних грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями» [52, с.354].

У підручнику «Аналіз господарської діяльності», автора Г.В. Савицької, сутність поняття «фінансовий стан підприємства», визначає таким чином: «фінансовий стан підприємства-- це економічна категорія, яка відображає стан капіталу в процесі його кругообігу та спроможність суб'єкта до саморозвитку на фіксований момент часу» [66, с. 169]. Особливість даного визначення полягає в тому, що автор уперше визнає фінансовий стан, як економічна категорія, а не комплексне поняття, і підкреслює, що ця категорія відображає стан капіталу у процесі його кругообігу та спроможність підприємства до саморозвитку саме на фіксований момент часу, тобто сьогодні і тільки, тому що на завтра ситуація уже може бути іншою.

Дане трактування практично повторюється, лише без наголошення на відображення фінансового стану підприємства саме на фіксований момент часу, авторами підручника ,,Курс економічного аналізу” за редакцією І.Ф. Прокопенка. Фінансовий стан підприємства ними визначено як економічну категорію, що відображає стан капіталу у процесі його кругообігу і здатність суб'єкта господарювання до розширення своєї діяльності [63, с.266].

На думку А.Д. Шеремета, Р.С. Сайфуліна, Є.В. Негашева, «фінансовий стан підприємства» виражається у співвідношенні структур його активів і пасивів, тобто засобів підприємства і їхніх джерел [76, с.208]. Проте з даного визначення не видно про що можуть свідчити такі співвідношення, а оскільки вони будуть різними навіть в аналогічних підприємств, то доцільно було б на це звернути увагу.

У деяких літературних джерелах поняття «фінансовий стан підприємства», подано у зовсім спрощеному варіанті. Наприклад, В.І. Іващенко, М.А. Болюх у навчальному посібнику ,,Економічний аналіз господарської діяльності” наводять таке визначення: «фінансовий стан підприємства -- це результат фінансової діяльності. Він характеризується розмірами коштів підприємств, їх розміщенням та джерелами надходження» [47, с. 204]. З цього визначення не зрозуміло, чому фінансовий стан підприємства є результатом лише його фінансової діяльності, чому він не є ре- зультатом також операційної та інвестиційної, і зовсім упускаються якісні характеристики такого поняття.

Не уточнюють це поняття й автори О.П. Крайник, З.В. Клепікова. Ними представлено таке визначення: «фінансовий стан підприємства є комплексним поняттям і характеризується системою показників, які відображають наявність та розміщення коштів, реальні та потенційні фінансові можливості підприємства» [53, с.87]. Отже, тут повторюється трактування, наведене в Положенні про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, та не уточнюється визначення сутності поняття фінансового стану підприємств.

Тому можна зазначити, що при порівняння визначень цього поняття різними авторами «фінансовий стан підприємства» об'єктивно формується в системі зовнішніх і внутрішніх фінансових відносин підприємства і його слід розуміти насамперед як фінансову спроможність підприємства.

Отже, на нашу думку, фінансовий стан підприємства -- це економічна категорія, що визначає реальну та потенційну фінансову спроможність підприємства забезпечувати фінансування поточної діяльності, певний рівень саморозвитку підприємства, та пога- шення зобов'язань перед суб'єктами господарювання. Кількісно він вимірюється системою показників, на підставі яких здійснюється його оцінка.

Фінансовий стан-- це важлива характеристика економічної діяльності підприємства у зовнішньому середовищі. Він значною мірою визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал у діловій співпраці, оцінює, якою мірою гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів з фінансових та інших відносин. Цілі, з якими здійснюють аналіз та оцінку фінансового стану підприємства, будуть різними у них та кредиторів й інвесторів.

Якщо підприємство, як правило, здійснює оцінку свого фінансового стану з метою виявлення резервів підвищення ліквідності, платоспроможності та прибутковості, розробки прогнозів фінансового стану на перспективу чи його оздоровлення, то кредитори й інвестори оцінюють фінансовий стан з метою мінімізації своїх ризиків.

Важливою характеристикою фінансового стану підприємства є оцінка його платоспроможності, під якою прийнято розуміти спроможність підприємства розраховуватися за своїми зобов'язаннями. Платоспроможним є таке підприємство, у якого активи перевищують зовнішні зобов'язання. Спроможність підприємства платити за своїми короткостроковими зобов'язаннями називають ліквідністю. Підприємство вважається ліквідним, якщо воно в спромозі виконати свої короткострокові зобов'язання за умови реалізації поточних активів [43, с.269]. Однією з найважливіших характеристик фінансового стану є фінансова стабільність (стійкість) підприємства. Вона пов'язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів, яке визначає загальну оцінку фінансової стабільності [58, с.121].

Фінансово стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває витрати, вкладені в активи (основні засоби, нематеріальні активи, оборотні засоби), не допускає невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованості й вчасно розраховується за своїми зобов'язаннями. Основою фінансової стійкості є раціональна організація і використання оборотних коштів [33, с.37]. Фінансовий стан підприємства визначають сукупністю показників, що відображають наявність, розміщення й використання ресурсів підприємства, його реальні і потенційні фінансові можливості [70, с. 4].

Фінансовий аналіз стану підприєства дозволяє дати відповідь на чимало запитань зацікавлених осіб щодо руху ресурсів підприємства, якості управління ними, становища на ринку, якого набуває підприємство внаслідок своєї діяльності, тощо.

Такими зацікавленими особами насамперед є: менеджмент фірми, власники (акціонери), інвестори, кредитори, тобто основні користувачі даних фінансової звітності.

Основним джерелом інформації для проведення аналізу фінансово-господарської діяльності, у т.ч. аналізу фінансового становища, є в основному дві форми фінансової звітності -- Баланс і Звіт про фінансові результати.

Ві дразу застережемо -- звітність має відображати реальне становище і результати діяльності підприємства. Ми всі розуміємо: якщо дані, що аналізуються, не відповідають дійсності -- отже, і їх аналіз буде таким самим «правильним».

Основними методами фінансового аналізу є:

1) горизонтальний аналіз;

2) вертикальний аналіз;

3) трендовий аналіз;

4) метод фінансових показників (коефіцієнтів);

5) порівняльний аналіз;

6) факторний аналіз.

Про оцінку фінансового становища результатів діяльності підприємства написано чимало методик і книг, але з огляду на те, що інформацію (дані) фінансової звітності у багатьох випадках перевіряє (підтверджує) аудитор, то в даному розділі за основу ми візьмемо методику, затверджену Аудиторською палатою України. АПУ розробила відповідні методичні рекомендації, в яких, крім усього іншого, були описані алгоритми розрахунку показників, що цікавлять нас, і їх порогові значення. При цьому в основу цього документа АПУ в частині проведення фінансового аналізу було покладено метод фінансових коефіцієнтів.

Фінансовий коефіцієнт -- відносний показник, що встановлює зв'язок між двома абсолютними показниками і отриманий діленням одного з них на іншій.

Перевага аналізу розрахункових показників (коефіцієнтів) полягає в тому, що з потоку інформації він виокремлює загальну базу даних (базу порівняння), що дозволяє порівнювати великі фірми з невеликими. Це якнайкращий спосіб порівняти відомості про поточну і минулу діяльність фірми, з одного боку, а з іншого -- порівняти фірму з іншими компаніями чи з низкою компаній (що належать до певної галузі промисловості).

Загальна кількість фінансових показників, що використовуються для аналізу діяльності підприємства нині, понад 300. Проте на практиці буває достатньо використовувати обмежену кількість показників (до 20 -- 25).

В даному розділі ми зупинимося на тих ключових показниках, які насамперед привертають увагу всіх зацікавлених осіб, а саме: на розрахунку коефіцієнтів абсолютної ліквідності, загальної ліквідності (покриття), фінансової стійкості, структури капіталу, рентабельності активів.

Спочатку сформуємо загальну таблицю показників, розроблену АПУ (таблиця 1.2.1).

Таблиця 1.2.1

Розрахунок ключових показників фінансового стану підприємства

№ з/п	Показник	Формула розрахунку показника фінансового становища	Формула за рядками балансу	Орієнтовне додатне значення
1.	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	К1 = (Кошти + Грошові еквіваленти + Короткострокові фінансові вкладення)/ Короткострокові зобов'язання	ф. 1 (ряд. 220 + ря д. 230 + ряд. 240) / ф. 1 ряд. 620	0,25 - 0,5
2.	Коефіцієнт покриття (загальної або поточної ліквідності)	К2 = Оборотні активи / Поточні зобов'язання	ф. 1 ряд. 260 / ф. 1 ряд. 620	1,0 - 2,0
3.	Коефіцієнт фінансової стійкості*	К3 = Власні кошти (або Власний капітал)/ Вартість майна (підсумок активу балансу або сума (валюта) балансу)	ф. 1 ряд. 380 / ф. 1 ряд. 280	0,25 - 0,5
4.	Коефіцієнт структури капіталу**	К4 = (Короткострокова кредиторська заборгованість + Довгострокова кредиторська заборгованість) /Власний капітал	ф. 1 (ряд. 430 + ряд. 480 + ряд. 620) / ф. 1 ряд. 380	0,5 - 1,0
5.	Коефіцієнт рентабельності активів***	К5 = Чистий прибуток (Чистий збиток)/ (Підсумок активу балансу на початок + Підсумок активу балансу на кінець) /2)	ф. 2 ряд. 220 або ряд. 225 / (ф. 1 (ряд. 280 (гр. 3) + ряд. 280 (гр. 4) /2)	> 0, збільшення
* У деяких джерелах має назву коефіцієнта фінансової незалежності. ** Ще називається коефіцієнтом загальної заборгованості або коефіцієнтом фінансування. *** Return on Assets (ROA).

Рекомендується розраховувати ці показники за два чи три порівняльні звітні періоди (наприклад, рік, квартал), включаючи останній звітний період.

Коротко зупинимося на тому, що ці коефіцієнти означають.

Коефіцієнт абсолютної (миттєвою) ліквідності показує, яка частина боргів підприємства може бути сплачена негайно, за рахунок найбільш ліквідних активів підприємства.

Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) показує достатність ресурсів підприємства, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань.

Аналіз платоспроможності підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування активів підприємства, ступінь незалежності (або, навпаки, -- залежності) підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності. Аналіз платоспроможності (фінансовій стійкості) підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів): коефіцієнта фінансової стійкості, коефіцієнта фінансування (структури капіталу).

Коефіцієнт фінансової стійкості показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність (іншими словами, скільки «важить» власний капітал у валюті балансу).

Коефіцієнт структури капіталу (фінансування) показує, чи достатньо у підприємства власних коштів для того, щоб покрити всі зобов'язання, і дає відповідь на запитання: скільки гривень власних коштів припадає на кожну гривню позикових.

Коефіцієнт рентабельності активів -- один із найважливіших показників для характеристики прибутковості підприємства, позаяк це показник ефективності його роботи. Відображає, яка частина чистого прибутку була зароблена на кожну гривню активів. Може розраховуватися у гривнях й у відсотках. Наприклад, у відсотках показує, скіл ьки заробляє весь бізнес.

За бажання додатково можна розрахувати значення коефіцієнта забезпеченості власними оборотними коштами і коефіцієнта маневреності власного капіталу.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами розраховується як відношення величини чистого оборотного капіталу (або робочого капіталу) до величини оборотних активів підприємства і відображає забезпеченість підприємства власними оборотними коштами.

Нагадуємо, що чистий оборотний капітал розраховується як різниця між оборотними активами підприємства і його поточними зобов'язаннями. Його наявність і величина свідчать про можливість підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання і розширювати подальшу діяльність.

«Чистий оборотний капітал», або «Робочий капітал» (в англ. «working capital»):

Кч (Кр) = Ао - Зп , 2.1.

де: Ао -- оборотні активи;

Зп -- поточні зобов'язання.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка -- капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу.

Кмк = Кч (Кр) : Кв , 2.2.

де: Кв -- власний капітал.

Рекомендуємо бухгалтеру, менеджеру, аналітику чи іншій зацікавленій особі, скласти таку таблицю для того, щоб мати можливість не лише дослідити вплив того чи іншого коефіцієнта, але й для того, щоб мати можливість оцінити тенденції розвитку підприємства, особливо це важливо при виявленні кризового становища на підприємстві.

Таким чином, аналіз фінансового становища результатів діяльності підприємства є тим засобом, за допомогою якого зацікавлені особи можуть отримати відповіді, що є причиною такого положення справ на підприємстві, зробити відповідний прогноз і прийняти відповідні управлінські рішення.

Отже, аналіз різноманітних трактувань сутності фінансового стану підприємства та методичних підходів до його аналізу й оцінки, дає можливість зробити висновок про необхідність уніфікації трактування поняття ,,фінансовий стан підприємства” та удосконалення методик проведення різних видів аналізу.

1.3 Економічна сутність фінансової санації

Сучасна економічна ситуація в Україні характеризується активним розвитком кризових явищ на мікрорівні, що підтверджується значною кількістю збитково працюючих підприємств, швидкими темпами зростання кредиторської та дебіторської заборгованості, збільшенням кількості справ про банкрутство, розглянутих господарськими судами. Все це потребує використання у діяльності господарюючих суб'єктів спеціальних механізмів та процедур, спрямованих на підвищення ефективності їх діяльності, подолання кризових явищ та недопущення банкрутства і ліквідації підприємств.

Однією з таких процедур є санація, що з точки зору законодавства України розглядається як система заходів, які здійснюються під час виробництва справи про банкрутство з метою запобігання оголошення боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення повністю або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу й (або) зміни організаційно-правової й виробничої структури боржника [41].

Термін "санація" походить від латинського "sanare", що означає лікування, оздоровлення, одужання. Застосування цього терміна в економічній теорії є закономірним, оскільки при наближенні підприємства до стану неплатоспроможності та банкрутства потрібне саме оздоровлення та лікування підприємства, яке потрапило в кризу.

Метою санації суб'єктів господарювання є ліквідація чи попередження загрози банкрутства, забезпечення найбільш ефективного використання потенціалу з метою адаптації підприємств до нових умов господарювання та створення передумов для відновлення конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі.

Реалізація мети за рахунок кращого використання чи додаткового залучення ресурсів, збереження підприємства діючим, у тому числі збереження кількості існуючих робочих місць, створення можливості проведення розрахунків з кредиторами та отримання прибутку підприємства на основі наявних фінансових, організаційних, правових, виробничих, техніко-технологічних можливостей і є завданням санації.

Санація підприємства - це складова антикризового управління, яка передбачає застосування системи фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових, соціальних та екологічних важелів, спрямованих на досягнення узгодженості пріоритетних інтересів підприємства з інтересами суб'єктів зовнішнього середовища та внутрішньої гармонізації його діяльності, з метою відновлення платоспроможності та створення передумов для сталого розвитку підприємства у майбутньому.

Об'єктом санаційних заходів є одночасно усі елементи діяльності підприємства: засоби виробництва, праці, фінанси, управління, зовнішнє і внутрішнє середовище. Таке твердження втілює в собі комплексний підхід до розгляду процедури санації. Залежно від напрямків санаційних заходів потрібно розрізняти: організаційну, правову, фінансову, техніко-технологічну, виробничу, соціальну та екологічну санацію підприємства:

-- організаційна санація підприємства передбачає розробку нової організаційної структури підприємства, впровадження нових прогресивних форм і методів управління, відбувається звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, проводиться ротація керівників та фахівців підприємства з метою поліпшення виробничих відносин між членами трудового колективу;

-- правовасанація має на меті удосконалення організаційно-правової форми бізнесу, що здійснюється шляхом різноманітних видів реорганізації;

-- фінансовасанація підприємства полягає в ефективному управлінні фінансовими ресурсами, залученими в процесі санації підприємства, спрямованому на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, поліпшення структури балансу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру;