Інноваційні технології в управлінні готельним підприємством

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ У ГОТЕЛЬНІЙ СФЕРІ

1.1 Вплив інновацій на світовий готельний бізнес

1.2 Характеристика інноваційних процесів

1.3 Позитивні і негативні тенденції у інноваційній діяльності готельної індустрії

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОТЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ГОСПОДАР»

2.1 Організаційна структура готелю «Господар»

2.2 Характеристика номерного фонду готелю

2.3 Дослідження ринку споживачів та процесу обслуговування у готелі «Господар»

РОЗДІЛ 3. ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В УПРАВЛІННІ ГОТЕЛЬНИМ КОМПЛЕКСОМ

3.1 Вплив світових тенденцій на готельний бізнес України

3.2 Пропозиції щодо вдосконалення процесу обслуговування у готелі «Господар»

3.3 Прогнозування ефективності пропозицій

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Стрімкий розвиток міжнародного, внутрішнього, ділового туризму в усьому світі висуває підвищені вимоги до якості готельного сервісу, що прямо залежить від ефективності інноваційних процесів.

Проблеми інноваційного розвитку готельних підприємств та застосування інноваційних технологій в управлінні готелями є малодослідженими. Значною мірою це пов'язане з тим, що довгий час і сам рекреаційно-туристський комплекс залишався на периферії наукового спостереження. З початком економічних реформ протягом 90-х років з'явилася гостра потреба в системному вивченні загальних і специфічних властивостей готельного бізнесу, його організації, закономірностей розвитку й керування, його міжгалузевих і інфраструктурних взаємозв'язків. На перший план висунулися проблеми пошуку інвестицій, на базі яких могло б здійснюватися розвиток готельних підприємств відповідно до міжнародних стандартів комерційної гостинності.

Однак сучасна економічна теорія дотепер пропонувала рішення цих проблем переважно для галузей матеріального виробництва. Специфіка готелів у цьому плані поки адекватно не відбита. Готельні інновації продовжують аналізуватися лише у вузькому спектрі додаткових послуг, які може зробити готель своїм клієнтам, а її інвестиційний розвиток продовжує залишатися за межами комплексного економічного аналізу. В умовах підвищеного попиту на послуги розміщення для різних категорій туристів незмірно зростає потреба в дослідженні інноваційного розвитку з погляду організації інноваційних процесів усередині підприємства і їхньої федеральної підтримки, обґрунтування критеріїв новизни при впровадженні інвестиційних проектів у готелях різної категорії, формування й використання інвестиційних ресурсів. Дотепер у регіональній економіці недостатньо враховуються й реалізуються інвестиційні можливості для розвитку рекреаційно-туристського комплексу, засобів розміщення, особливо, готелів.

Таким чином, актуальність дипломної роботи визначається:

а) відсутністю системних досліджень в сфері застосування інноваційних технологій в управлінні готельним підприємством;

б) недостатньою вивченістю процесів інвестування інновацій у системі інфраструктурних підрозділів засобів розміщення рекреаційно-туристського комплексу.

Для дослідження проблеми інноваційного розвитку готельної індустрії вивчались фундаментальні основи впровадження заходів науково-технічного прогресу, його економічна сутність, взаємозв'язок з підприємницькими процесами. Це обумовило звертання до праць Й. Шумпетера, П. Ф. Друкера, П. Бубенко, Г.Паламарчук, М. Делягина, Д. С.Ілляшенко, М. Нестерук та інших.

Однак у перерахованих джерелах проблеми інноваційного розвитку готельних підприємств або одержували непряме висвітлення, або не висвітлювалися взагалі. Відзначимо, що в цей час монографічні праці про готельний бізнес майже відсутні, а практично весь перелік використовуваної літератури представлений або підручниками й навчальними посібниками, виданими за останні 5 років, або перекладними брошурами, які мають не стільки науковий, скільки популярний і рекламний характер.

Недостатня вивченість процесів впровадження інновацій і інвестиційного розвитку готельних підприємств на тлі попиту, що збільшується, на готельні послуги, фрагментарне й неповне висвітлення цієї проблеми в наукових публікаціях визначили вибір теми дослідження, її ціль, завдання й структуру.

Ціль роботи складається в розробці теоретичних і організаційних основ застосування інноваційних технологій в управлінні готельним підприємством як інфраструктурних підрозділів туристського комплексу. Здійснення зазначеної мети зажадало рішення наступних завдань дослідження:

- конкретизувати основні ознаки інноваційних процесів в готельній індустрії;

- виявити специфічні особливості готельних інновацій;

-проаналізувати фінансово-господарську діяльність готелю «Господар» та застосування інноваційних технологій в управлінні ним;

- розробити пропозиції щодо вдосконалення процесу обслуговування у готелі «Господар» та спрогнозувати їх ефективність.

Об'єкт дослідження - готельне господарство приватного підприємства «Господар». Предметом дипломної роботи є закономірності процесу застосування інноваційних технологій в управлінні даним підприємством.

Теоретичною й методологічною основою послужили положення, викладені в роботах вітчизняних і закордонних авторів по досліджуваній проблемі, нормативні документи України, що стосуються питань економічного розвитку готелів і всього рекреаційно-туристського комплексу, програми розвитку й постанови України. У роботі застосовувалися наукові методи й прийоми економічного аналізу, порівняння й аналогії; єдності об'єктивного й суб'єктивного в розвитку економічних процесів.



РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ У ГОТЕЛЬНІЙ СФЕРІ

1.1 Вплив інновацій на світовий готельний бізнес

Індустрія гостинності є одною з найбільш динамічних галузей сфери обслуговування. Готельний бізнес багатоплановий, а управління ним - складне трудомістке завдання, що вимагає нових технологій управління. Управління будь-яким бізнесом сьогодні неможливе без активного використання інновацій в сфері інформаційних технологій, менеджменту обумовленим стрімким проникненням в усі сфери життя суспільства персональних комп'ютерів і Інтернету.

Нині термін “інновація” набув значного поширення як у теоретичній, так і у практичній діяльності, оскільки у сучасному світі саме інновації прискорюють економічне зростання будь-якої держави [26].

Зауважимо, що на теоретичному рівні вивченню інновацій присвячені численні наукові праці як зарубіжних вчених - П. Друкера, Б. Твісса, Й. Шумпетера, у т.ч. російських: П. Завліна, Р. Фатхутдінова, так і вітчизняних - В. Александрової, А. Гальчинського, В. Гейця, М. Крупки та ін.

Всіх ці наукові праці містять різноманітні підходи до вивчення інновацій, що свідчить про відсутність єдиної узагальненої теорії з інновацій, яка б змогла об'єднати розпорошені інноваційні дослідження. Тай й сам термін “інновація” за всієї своєї загальновизнаності та широковживаності не отримав однозначного тлумачення і повного категоріального оформлення.

Зауважимо, що багатоваріантність та нечіткість тлумачення терміну “інновація” має безпосередній вплив на практичну діяльність суб'єктів господарювання, у т.ч. сприяє фінансуванню “хибних” інноваційних програм, таких як виробництво вафель і паркету та видання журналів тощо.

Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав інновацію в динаміці, тобто як інноваційний процес, а саме: «виготовлення нового продукту, а не «новий» продукт; упровадження нового методу, а не «новий метод»; освоєння нового ринку...; отримання нового джерела сировини...; проведення реалізації...» [5].

Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми -- усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розроблюється інновація, освоюється, поширюється, використовується і «відмирає». На думку А. Пригожина, «нововведення -- це процес, тобто перехід певної системи з одного стану в інший» [13].

Поняття «інноваційні технології» складається з двох слів, які мають свої характеристики і складають основу даного поняття. Зміст поняття «інноваційні технології» представлено на рис.1.1.

Інновації як результат інноваційної діяльності, з одного боку, повинні бути орієнтовані на краще, більш повне задоволення запитів споживачів, а з іншого - на отримання певного економічного ефекту у вигляді прибутку для підприємств, що ініціюють їх розробку і упровадження. На нашу думку, інноваційна діяльність - це вид діяльності, пов'язаний із трансформацією наукових досліджень і розробок у новий чи покращений продукт, який запропонований на ринку, в новий чи покращений технологічний процес або якісно новий підхід до виробництва та надання суспільно необхідних послуг.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Зміст поняття «інноваційні технології»

З огляду на вищевикладене доцільним і плідним видається певний синтез указаних підходів щодо тлумачення економічного терміну “інновація”[29]. Цей синтез повинен враховувати всі особливості та закономірностей розвитку інновації. Таким чином, запропоновано систематизувати визначення терміну “інновація” за п'ятьма критеріями, які проілюстровано на рис. 1.2.[16]

Перший критерій - кінцевий результат, за яким інновація виступає як “інновація-продукт”, коли вона представляється як результат інноваційного процесу у вигляді нової техніки (продукції), технології, нового методу, що впроваджується на ринку.

Другий критерій - циклічний процес, за яким інновація виступає як “інновація-процес” і охоплює чітко окреслені етапи дослідження: проектування, розроблення, організацію виробництва, комерціалізацію і поширення нових виробів, технологій, принципів замість існуючих. Тут підкреслюється динамічний характер інновацій і факт розвитку в часі [16].

Рис. 1.2. Сутність поняття “інновація” за різними критеріями

Третій критерій - нова споживча вартість, яка виникає в результаті досягнень науки і техніки і задовольняє суспільні потреби з більшим корисним ефектом. Метою такої інновації має бути спрямованість на забезпечення суспільного прогресу, економію витрат, підвищення рівня ефективності, рентабельності виробництва, вдосконалення економічних, правових та соціальних відносин у галузі науки, культури, освіти та інших сферах діяльності суспільства.

Четвертий критерій - комерційний успіх, який виходить з того, що інвестори, вкладаючи кошти у розробку нового об'єкта, сподіваються на отримання прибутку в умовах невизначеності і ризикованості.

П'ятий критерій - елемент економічної системи, який ґрунтується на тому, що інновація існує у внутрішньому і зовнішньому середовищах. Внутрішнє середовище - це і є власне інноваційна система, а зовнішнє - це все те, що знаходиться за межами інноваційної системи. Зовнішнє середовище інновацій запропоновано класифікувати на три ієрархічні рівні [8]:

І рівень - економічні галузі (промисловість, сільське господарство і мисливство, транспорт і зв'язок, оптова і роздрібна торгівля, будівництво тощо), у яких суб'єкти господарювання створюють інноваційну продукцію, послуги, забезпечують фінансування інноваційних програм за рахунок власних коштів тощо;

ІІ рівень - банки і небанківські фінансово-кредитні установи, які здійснюють фінансування інноваційних програм з метою отримання за це додаткового доходу;

ІІІ рівень - законодавче регулювання інноваційної діяльності, інструментами якого є Конституція України, Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України і Верховної Ради України, Укази Президента та інші нормативні акти.

На основі визначених критеріїв тлумачення поняття “інновація”, запропоновано удосконалене визначення [21]. На нашу думку, інновація - це кінцевий результат складного наукового, технологічного, економічного, соціального, суспільного та політичного процесу, який має системний і циклічний характер і в результаті якого на ринку з'являються принципово нові або модернізовані ідеї у вигляді продукції, товарів, послуг, технологій, управлінських рішень тощо, яким властиві покращені виробничі та споживчі якості.

Проблеми інноваційного розвитку готельних підприємств є малодослідженими [30]. Значною мірою це пов'язане з тим, що довгий час туристсько-рекреаційний комплекс залишався на периферії наукового спостереження. В процесі аналізу теорії і практики управління підприємствами готельного бізнесу були використані праці І.В. Зоріна, Н.І. Кабушкіна, В.О. Квартальнова, В.С. Новікова, Г.А. Папіряна, С.С.Скобкіна, Дж. Р. Уокера, О.Д. Чудновського та ін.

В економічній літературі інноваційну діяльність часто пов'язують з впровадженням результатів наукових досліджень і розробок в практику. Проте зміст поняття «інновація» більш широкий. Сфера інновацій всеосяжна, вона не тільки охоплює практичне використання науково-технічних розробок та винаходів, але й включає зміни в продукті, процесах, маркетингу, організації. Інновація виступає в якості фактора зміни, як результат діяльності, втілений в новий або вдосконалений продукт, технологічні процеси, нові послуги та нові підходи до задоволення соціальних потреб [19].

Інновації в готельному бізнесі є економічно доцільними та ефективними за умови, якщо вони приносять готелю додаткові доходи, забезпечують конкурентні переваги на ринку, підвищують частку ринку, знижують витрати, вдосконалюють процес обслуговування, підвищують ефективність роботи окремих підрозділів та готелю в цілому.

Ми відокремили чотири види інновацій, що мають місце в готельному бізнесі: продуктові, маркетингові, ресурсні та організаційні (рис. 1.3.).

Продуктові інновації спрямовані на створення нових послуг та впровадження нових технологій обслуговування: застосування сучасних клінінгових технологій (дозування миючих засобів, низькотемпературна побутова хімія); встановлення енергозберігаючих технологій (автоматичні системи опалення, вентиляції та подачі води); використання екологічних матеріалів (постільна білизна з анти бактеріальними і бактерицидними властивостями); ароматехнологія тощо.

Маркетингові інновації пов'язані з появою технологій дистрибуції в електронних системах бронювання, що дозволяють в режимі on-line керувати процесом бронювання.

Рис. 1.3. Види інновацій в готельному бізнесі [23]

Ресурсні інновації передбачають застосування електронної системи управління готелем та системи планування ресурсів підприємства.

Організаційні інновації пов'язані з розвитком готельного підприємства в системі та структурі управління: новітні методики навчання персоналу, купівля готельної франшизи, створення власної готельної мережі тощо.

В економічній літературі виділяють шість типів інноваційних стратегій підприємства: наступальна, захисна, імітаційна, залежна, традиційна, стратегія «ніші» [8].

Наступальна стратегія пов'язана з прагненням підприємства досягти технічного й ринкового лідерства шляхом створення та впровадження нових товарів та послуг [24]. Така стратегія передбачає постійну орієнтацію підприємства на світові досягнення науки й техніки, наявність наукових розробок, що фінансуються та здійснюються самим підприємством, швидке реагування та пристосування до нових технологічних можливостей.

Захисна стратегія спрямована на утримання конкурентної позиції підприємства на існуючих ринках. Даної стратегії дотримується більшість підприємств, які уникають надмірного ризику. Вони прагнуть рухатися на крок позаду від «новаторів» та впроваджують інновації, лише заздалегідь впевнившись у їх перспективності.

Імітаційна стратегія використовується підприємствами, які не є піонерами у випуску на ринок тих або інших нововведень, але прилучилися до їх виробництва, придбавши у фірми-піонера ліцензію. Деколи імітація може відбуватися й без дозволу фірм-лідерів, тобто піратським способом.

Залежна стратегія відзначається тим, що характер інноваційних змін на підприємстві залежить від політики інших фірм, які виступають як основні у коопераційних технологічних зв'язках [29]. «Залежні» підприємства не роблять самостійних спроб змінити свою продукцію, оскільки вони тісно пов'язані з вимогами, що висуває до неї провідне підприємство.

Стратегія «ніші» є реакцією керівництва на зовнішні сигнали ринку чи інституційного середовища. Інноваційна діяльність тут полягає у пошуку інформації щодо можливостей знаходження особливих ніш на існуючих ринках товарів та послуг, що мають споживача з нетиповим, але значущим різновидом потреб.

Традиційна стратегія передбачає вдосконалення форм обслуговування існуючої продукції, тому їй також притаманні риси інноваційної поведінки. Виробництво товарів стає традиційним внаслідок закріплення за ним певних інноваційних форм на тривалий період його «життєвого циклу». Тому, якщо підприємство на підставі ретельного аналізу ринкової ситуації та стану конкурентів цілком впевнено у сталості ринку та споживчих перевагах своєї продукції, воно може свідомо дотримуватися традиційної стратегії. На наш погляд, саме традиційну інноваційну стратегію розвитку обирає переважна більшість вітчизняних готельних підприємств, намагаючись постійно вдосконалювати якість обслуговування.

Обґрунтовуючи той чи інший варіант інноваційної стратегії, необхідно враховувати й те, що вона має відповідати загальній стратегії розвитку готелю, бути прийнятною для нього за рівнем ризику й передбачати готовність ринку до сприйняття нововведення [8].

Отже, в умовах жорсткої конкуренції готелі змушені шукати нові шляхи підвищення привабливості та доступності своїх послуг. Недооцінка інноваційного управління в діяльності вітчизняних готельних підприємств призвела до зниження рівня їх конкурентоспроможності, порушення принципів і методів управління, зниження якості готельних послуг. Інновації виступають в якості стимулу для подальшого розвитку готельного бізнесу, дають змогу підприємствам не тільки займати лідируючі положення у своїх ринкових сегментах, але й відповідати світовим стандартам готельного обслуговування.

Принципи впровадження інноваційних технологій, в управлінні готелем, мають дуже великий вплив, оскільки прямо пов'язані з підвищенням ефективності роботи як кожного менеджера, так і готелю загалом. Інноваційні технології впливають на конкурентоздатність готелю на сьогоднішньому ринку [25].

Використання комп'ютерних мереж, Інтернету та Інтернет - технологій, програмних продуктів наскрізної автоматизації всіх бізнес-процесів готелю сьогодні не просто питання лідерства і конкурентних переваг, але і виживання на ринку в найближчому майбутньому. Для швидкого і безпомилкового контролю операцій повноцінного аналізу існуючої ситуації, швидкості і повноти обслуговування гостя на ресепшені, тобто для забезпечення високої економічної ефективності та високої якості послуг, неминучим і незамінним стає впровадження автоматизованих інформаційних систем управління.

Впровадження інноваційних технологій в готельній індустрії включає три етапи [10].

1. Автоматизація бізнес - процесів всередині готелю.

Інформація про роботу готелю накопичується і зберігається в (базі даних) на одному із потужних комп'ютерів, що мають назву сервер. Клієнт-серверна технологія побудови інформаційних систем забезпечує доступ до баз даних з будь-якого робочого місця у відповідності з правом доступу.

2. Створення внутрішньої інформаційної системи.

Дозволяє автоматизувати бізнес-процеси через мережу Інтернет, яка повя'зує внутрішню інформаційну систему готелю із її зовнішніми партнерами (тур операторами, клієнтами).

3. Об'єднання Інтернет і екстернат систем в одне бізнес-середовище.

Інтегрує всі внутрішні служби готелю і забезпечує відгук на будь-які запити із зовні завдяки методам електронного обміну даними, електронній комерції.

Принципи впровадження інноваційних технологій в сферу гостинності, мають стати дієвим засобом забезпечення інноваційного розвитку в туристичній індустрії [24].

В останні декілька років інформаційні технології стрімко трансформують транспортну індустрію та індустрію туризму. Доказом чого є активний розвиток глобальної системи резервування, яка забезпечує потреби цієї індустрії в області маркетингу, продаж та дистрибуції. Комерційна служба готелю поєднує надання послуг по бронюванню місць як у власному готелі, так і по замовленню клієнтів в інших готелях, бронювання квитків на проїзд у різних видах транспорту, надання додаткових та супутніх послуг тощо.

Система бронювання в реальному часі, дає можливість клієнту в лічені секунди, поки він знаходиться на терміналі системи онлайнового бронювання побачити:

- реальну наявність номерів в готелі та інших пропонованих послуг на конкретний період;

- здійснювати бронювання послуг по всьому технологічному ланцюжку (від клієнта через турагента до туроператора і поставнику послуг);

- отримати підтвердження бронювання в протилежному напрямку;

- оплатити бронювання послуги;

- оформити документи на бронювання послуги.

Система on - line дозволяє [26]:

- робити запит про наявність номерів у готелі і отримувати запит системи;

- підтверджувати бронювання і отримувати розрахунок вартості номеру;

- робити зміни в бронюванні, якщо це необхідно. Бронювання вноситься в систему автоматично, тому система показує реальну ситуацію в готелі;

- дає можливість уникнути витрат на багатовартісні телефонні переговори і пересилання факсів між клієнтом і готелем.

Системи бронювання стали доступними і розповсюдженими завдяки Інтернету [18].

Слід зазначити, що в сучасних умовах безпека готелю, неможлива без системи технічних засобів безпеки.

- система відео-спостереження всередині і ззовні готелю;

- система протипожежної безпеки;

- модуль електронних замків;

- застосування електронних сейфів;

- використання системи охоронної сигналізації в готелі.

Застосування цих заходів безпеки не лише убезпечує клієнта під час його перебування в готелі, але і відгороджує співробітників від необґрунтованих звинувачень.

Отже, виходячи з усього вищесказаного, слід зробити висновок, що застосування інноваційних технологій в роботі готелю, підвищує його конкурентоздатність, якість надаваних послуг, що позитивно впливає на імідж підприємства, збільшуючи потік постійних клієнтів, що відповідно гарантує отримання прибутку підприємством.

1.2 Характеристика інноваційних процесів

Одним з основних понять інновацій та інноваційного менеджменту є поняття інноваційного процесу. Незважаючи на те, що в спеціальній літературі трапляється багато різноманітних підходів до визначення цього явища, суть їх зводиться до одного висновку, а саме: інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій [23].

Інноваційний процес слід розглядати з різних позицій: як паралельно-послідовне проведення науково-технологічної діяльності; як послідовні зміни фаз життєвого циклу продукту і як інвестиційний проект за стадіями фінансування досліджень та розробок, поширення новацій і їх комерціалізації.

За визначенням американського дослідника Б. Твісса, інноваційний процес -- це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство [12]. В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб.

Звичайно, світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми -- усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розроблюється інновація, освоюється, поширюється, використовується і «відмирає».

На думку А. Пригожина, «нововведення -- це процес, тобто перехід певної системи з одного стану в інший» [12]. Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект.

На рис. 1.4. показана загальна схема інноваційного процесу.

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання.

Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання.

На розвиток інноваційного процесу впливають [13]:

* стан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);



Рис. 1.4. Загальна схема інноваційного процесу

* стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);

* специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку [30]. Важливе значення при цьому має інструмент моделювання.

Модель інноваційного процесу дає змогу виділити в інноваційній діяльності окремі складові, відкриваючи тим самим можливість наскрізного планування інновації за стадіями, з урахуванням кон'юнктурних змін [7].

На рис. 1.5. показано рух майбутньої інновації від виникнення ідеї до її впровадження на ринок. На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе».

Таким чином, інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому має складну структуру.

Інноваційний процес -- це не тільки складний, але і взаємопов'язаний процес створення інновацій з використанням сукупності системи знань, наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування, організація виробництва) [19].

Інноваційний процес -- це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці -- від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем [30].

Сутність кооперації в науці, як і в матеріальному виробництві, полягає в одночасності зусиль, без яких необхідний результат не може бути досягнутим. Ефект кооперації дослідників в інноваційній сфері полягає в тому, що зі збільшенням кількості вчених [8]

по-перше, з'являється можливість зібрати й опрацювати значний обсяг наукової інформації;

по-друге, з'являється велика кількість різноманітних точок зору на вирішення науково-технічних проблем і зростає ймовірність прийняття правильного рішення;

по-третє, легше розподіляти обов'язки відповідно до особистих здібностей і можливостей науковців.



Рис. 1.5. Інноваційний процес як комплекс дій [26]

Проте зростання кількості членів колективу ускладнює процес організації взаємодії і управління, знижує відповідальність індивіда за результати роботи.

Подальший розвиток кооперації супроводжується розподілом наукової праці, коли вчені спеціалізуються на вивченні певної категорії об'єктів: фізичних, хімічних, економічних, історичних тощо (предметний розподіл праці).

Існує розподіл наукової праці за стадіями інноваційного циклу. Інноваційний процес поділяється на окремі етапи, види діяльності та стадії, як-от: фундаментальні та прикладні дослідження, проектно-конструкторські розробки, освоєння нововведення у виробництві й експлуатації. Це призводить до дискретності інноваційного циклу, коли окремі результати не знаходять довгий час свого застосування на наступних стадіях.

Слід зазначити, що на відміну від виробничого процесу інноваційний процес характеризується [30]:

* високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

* неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;

* необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;

* залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він функціонує і розвивається.

Потреба в інноваційному процесі формується під впливом такої суперечності, як співвідношення між реальною і бажаною ситуацією в розвитку суспільства. Започатковує інноваційний процес настанова на зміну ситуації або її вдосконалення. Розрізняють три види інноваційного процесу [5]:

* простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

* простий міжорганізаційний (товарна форма);

* розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації.

Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами.

Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника -- піонера, то сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.

Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

1) створення інновації та її поширення;

2) дифузія нововведення.

Поширення інновації - це інформаційний процес, форма і швидкість якою залежать від комунікаційних каналів, спроможності суб'єктів господарювання сприймати цю інформацію та практично використовувати [12]. Справа в тому, що суб'єкти господарювання, діючи в реальному економічному середовищі, виявляють неоднозначне ставлення до пошуку та впровадження нововведень.

Дифузія інновацій -- це процес передавання (трансферту) технологій фірмами різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого нововведення проникають в різні галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів [13].

Неперервність інноваційних процесів обумовлює швидкість та межу дифузії нововведення. Згідно з теорією Й. Шумпетера, дифузія інновації -- це процес кумулятивного збільшення кількості імітаторів (послідовників), які впроваджують нововведення слідом за новаторами, очікуючи більших прибутків. Слід зважувати на те, що процес дифузії інновацій може здійснюватись як по міжфірмових каналах незалежних іноземних фірм, так і через внутрішні канали транснаціональних корпорацій у разі впровадження нововведень в будь-якому з їхніх відділень, розміщених в інших країнах.

Вирізняють такі форми трансферту інновацій на світовому ринку:

* передавання, продаж або надання за ліцензією всіх форм промислової

власності (за винятком товарних і фірмових знаків);

* торгівля високотехнологічною продукцією;

* передавання технологічного знання, необхідного для придбання, монтажу і використання обладнання, машин, напівфабрикатів і матеріалів, одержаних за рахунок оренди, закупки, лізингу або будь-яким іншим шляхом;

* промислове і технічне співробітництво в тій частині, що стосується технічного утримання обладнання й устаткування, напівфабрикатів і матеріалів;

* надання консалтингових послуг і інжиніринг;

* передавання технологій у рамках інвестиційного співробітництва.

Процес передавання технологій тісно пов'язаний з теорією життєвого циклу інновації [19]. На етапі «дослідження і розробка» передавання технології (новації) не відбувається, бо ще не відомі сфери її використання і витрати на розробку. На етапі «впровадження» з'являється новий товар, виробництво якого є монопольним. Конкуренція відсутня. Дифузія інновації здійснюється у формі експерта товарів. На етапі «зростання» інновація поширюється в інших країнах, проте ще повністю не освоєна. З настанням періоду «зрілості» виникає поширення і обмін інноваціями між різними країнами. Поступово нова технологія удосконалюється і стандартизується, іде активне її передавання в країни, що розвиваються. Вона одержує загальне поширення, цінність її знижується, в розвинених країнах припиняється виробництво, експорт товару змінюється імпортом. Виникає нова хвиля передавання технології з країн, що розвиваються, в слаборозвинуті країни.

Інноваційний процес в економічному й організаційному розумінні поділяється, як уже зазначалось, на окремі етапи, стадії, фази, які розрізняються між собою цільовим призначенням, специфікою управління, фінансуванням, кінцевим результатом діяльності [27].

У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість вітчизняних учених дотримується схеми: «дослідження -- розробки -- виробництво -- маркетинг -- продаж». Американські дослідники розглядають інноваційний процес докладніше: «фундаментальні дослідження -- прикладні дослідження -- розробки -- дослідження ринку -- конструювання -- дослідне виробництво -- ринкове випробування -- комерційне виробництво». Усі вказані етапи взаємозумовлені і забезпечують успіх нововведення лише за умови інтеграції їх у єдине ціле.

Специфіка інноваційного процесу така, що з розробленням інновації центр уваги поступово переміщується від сфери досліджень до сфери збуту.

Водночас елементи інноваційного процесу перебувають у тісній взаємодії, постійно обмінюючись інформацією.

На рис. 1.6. показана послідовність і взаємозалежність стадій інноваційного процесу в готельному підприємстві [29].

Інноваційні етапи та стадії породжують організаційно відокремлені функціональні підрозділи, але якщо їх взаємодія не відтворює результатів, то інноваційний процес не досягає цілей. Кожна із стадій інноваційного процесу має свою організаційну форму, свою специфіку управління та цільове призначення. Проте вдосконалення інноваційного механізму на окремій стадії не підвищує результативності процесу в цілому. Якщо цінні фундаментальні ідеї не використовуються для розробки нових технологічних процесів, а нові технології не перетворюються в товари суспільного попиту або застосовуються в локальних сферах, то потенціал даного нововведення практично не реалізується.

Для забезпечення ефективності інноваційного процесу в цілому першочергове значення мають такі форми його організації, за яких результат кожної стадії є основою для подальшого руху до наступної.

Особливо важливе стикування стадій, що забезпечує неперервність, гнучкість і динамізм усього процесу. Механізм стикування різних стадій інноваційного процесу показано на рис. 1.7 [24].

Розвинені країни накопичили значний досвід організації інноваційних процесів. Слід зазначити багатогранність шляхів і форм, за допомогою яких досягається інтеграція стадій інноваційного процесу.



Рис. 1.6. Стадії інноваційного процесу в готельній сфері

Інноваційний процес мас циклічний характер розвитку, здійснюється в просторі і часі, основними його етапами є: науковий, технічний, технологічний, експлуатаційний [8].

Вони охоплюють такі види діяльності:

* фундаментальні дослідження (ФД);

* прикладні дослідження (ПД);

* дослідно-конструкторські розробки (ДКР);

* дослідно-експериментальні розробки (ДЕР);

* дослідна база наук (ДБН);

* організаційно-економічна робота (ОЕР);

* промислове виробництво нових товарів (ПВНТ), масове виробництво.



Рис. 1.7. Механізм стикування різних стадій інноваційного процесу

Інноваційний процес починається з фундаментальних досліджень (ФД), передумовою яких є більш загальний етап наукової творчості, що дістав назву «дологічне дослідження» [14]. Це -- художньо-образна основа інтелектуальної діяльності мислення: інтуїція, уява, асоціативні здібності, методи та прийоми наукового пізнання, яке охоплює спеціальну методологію конкретних наук.

Період, який починається з виконання фундаментальних і прикладних розробок та охоплює всі наступні етапи до моменту, коли нововведення підлягає заміні якісно новим, прогресивнішим, називається життєвим циклом інновації. Кожна ланка життєвого циклу відносно самостійна, має свої закономірності розвитку і виконує специфічну роль. Життєвий цикл має часові, трудові і кошторисні оцінки, які використовуються для організації планування та фінансування роботи.

На рис.1.8. наведена характеристика структури життєвого циклу інноваційного процесу.



Рис 1.8. Структура життєвого циклу інноваційного процесу

Усі види робіт, що розглядаються, належать до циклу створення інновацій і включаються до складу науково-інноваційного циклу та виробничо- комерційного циклу [24].

Прийнято виділяти чотири фази (етапи): від І -- створення інновації і потужностей для її використання, через II--III -- зростання виробництва і продажу, до IV -- насичення ринку та занепаду і зняття продукту з виробництва [29].

З метою розуміння сутності життєвого циклу розглянемо його складові детальніше. Сутність першої фази -- створення новинки -- складається з комплексу робіт, спрямованих на перетворення результатів науково-дослідних розробок у зразки нових виробів, їх адаптацію до ринку та оцінювання умов включення в економічний обіг.

Комплексність цих робіт полягає в тому, що вони поєднують одночасно створення чи пристосування існуючого виробничого апарату для організації виробництва нового товару.

На цій фазі також починаються маркетингові дослідження під час продажу перших дослідних партій (зразків), що має велике значення для введення інновації на ринок. Ця фаза є виключно збитковою.

Друга фаза пов'язана з освоєнням виробництва та зростанням обсягів продажу, досягненням запланованого рівня рентабельності. Припадаючи на сферу виробництва, цей етап є найважливішим у всьому життєвому циклі продукції, бо саме тут реалізується матеріально-речова основа інноваційного циклу. На даній фазі споживачі відкривають для себе новизну й оцінюють її як споживчу вартість [24].

Третя фаза -- фаза зрілості. Вона характеризується зменшенням темпів зростання виробництва, стабілізацією. Слід зазначити, що довго тривалість масового випуску нового продукту спричиняє подвійний вплив на ефективність. З одного боку тривале виробництво нової продукції забезпечує високі економічні результати, задовольняючи попит та забезпечуючи накопичення для відтворення; з іншого -- виникає необхідність оновлення продукції, бо це є обов'язковою умовою утримання місця на товарному ринку і підвищення конкурентоспроможності. Усе це потребує оптимізації часу виробництва з урахуванням змін темпів зростання його економічної ефективності.

На цій фазі збільшується конкуренція внаслідок дифузії та тиражування нововведення.

Четверта фаза -- фаза занепаду: моральне старіння продукту. Попит падає, нововведення стає неконкурентоспроможним і витісняється іншими новаціями [19]. Тому ще до настання цієї фази фірми прагнуть модернізувати продукт або створити новий. Для забезпечення постійного розвитку це робиться одночасно. Можна продовжити життєвий цикл інновації, якщо активно працювати в маркетинговій сфері, підтримуючи попит на дану продукцію шляхом зниження цін, через рекламу або інші канали збуту. Однак маркетингові заходи без проведення науково-дослідних робіт для покращання продукції даного параметричного ряду, без розроблення та освоєння нових видів продукції носять тимчасовий характер, тому лідируючі компанії, які самостійно розробляють і реалізують новий продукт, постійно працюють над удосконаленням чи створенням нового продукту.

1.3 Позитивні і негативні тенденції у інноваційній діяльності готельної індустрії

Успішність діяльності готельної індустрії на ринку визначається рівнем її конкурентоспроможності, що багато в чому залежить від стратегії підприємства [18]. У свою чергу, стратегія готельної індустрії визначається її потенціалом: різними внутрішніми (забезпечення різними ресурсами) і зовнішніми (конкуренти, постачальники ресурсів, попит) факторами, а також запланованими цілями розвитку підприємства й наявними в нього можливостями їхнього використання й досягнення.

Рівень конкурентоспроможності підприємства визначається його здатністю задовольняти ті або інші потреби, що сформувалися на споживчому ринку.

Звичайно, дослідники виділяють два основних контури збурювань середовища діяльності підприємства, які обумовлюють необхідність її коректування за допомогою здійснення інновацій різного роду [19]:

- коливання навколишнього середовища (зміна споживчого попиту, економічної й політичної ситуації, структури ринку постачальників і т.д.);

- цикли техніко-технологічних і організаційних нововведень, тобто розвиток науково-технічного прогресу.

У контексті попередньої тези можна сміло затверджувати, що інноваційна діяльність є фактично єдиним засобом, що забезпечує підтримку рівня конкурентоспроможності будь-якої економічної системи.

Хоча сучасна вітчизняна література стала приділяти пильну увагу питанням, пов'язаним з інноваційною діяльністю, аспекти, що відбивають її взаємозв'язок з розвитком економічних систем, розглянуті недостатньо повно. У результаті загальноприйнятою є думка, відповідно до якої інноваційна діяльність представляє істотну умову виживання будь-якого підприємства або більше складної економічної системи в конкурентній боротьбі, а її масштаби й характер гарантують їхній успішний розвиток [29]. Однак однозначної відповіді на питання, які нововведення одержать більше поширення (радикальним або еволюційні), яким напрямкам розробки нововведень і коли віддати у зв'язку із цим перевагу, як розподілити між інноваціями різного рівня новизни, масштабності і якості, наявні в розпорядженні організації ресурси, теорія інновацій поки дати не може.

Вважається, що в СРСР, економіка якого управлялася командно-адміністративною системою, найбільш високим рівнем техніко-технологічного розвитку володів військово-промисловий комплекс, частка якого становила від 70 до 90% у загальному обсязі виробленої продукції. Однак, як показує досвід останнього десятиліття, ця, інноваційна відносно виробленої продукції система, характеризувалася наступними моментами [18]:

- високими витратами й неощадливим споживанням ресурсів (з витратами не вважалися), що відбивалося й на виробництві «другорядної» цивільної продукції зовсім в інших галузях народного господарства;

- низьким технічним рівнем виробництва, що обумовили високий відсоток браку випускає продукції що, і, властиво, що є передумовою попереднього пункту;

- відсутністю оптимального розподілу ресурсів, що направляють на кінцеве споживання й інновації в масштабах макросистеми;

- низьким рівнем дифузії секретних військових інновацій на виробництво цивільної продукції, що визначили стагнацію в розвитку всієї макросистеми;

- виробництвом неконкурентної цивільної продукції через відсутність інформації про споживчий попит і засобів на інноваційну діяльність, а також реальних можливостей розвитку виробничого апарата відповідних підприємств.

Одним з основних недоліків вітчизняної організації інноваційної діяльності є неефективна робота маркетингових підрозділів. Найчастіше створюється враження, що практичні працівники й багато вчених забувають про те, що конкурентоспроможність готельних підприємств зв'язана не тільки із впровадженням нових технологій, нових технічних засобів і продуктів, але й застосуванням ефективних схем керування самим процесом впровадження інновацій. Для підтримки конкурентоспроможності готельних послуг необхідні стратегічна й тактична програми розвитку бізнесу, постійне дослідження споживчого ринку, тобто дії, що визначають оперативні й зважені управлінські рішення [30]. Саме в такому підході закладений успіх розвитку будь-яких підприємств, незалежно від їх національної й галузевої приналежності, так само як і місцезнаходження, і підвищення конкурентоспроможності вироблених ними продуктів чи послуг.

Більшість закордонних підприємств направляють у цей час основні інвестиції на вдосконалення механізмів прийняття управлінських рішень: інформатизацію, постійне прогнозування споживчого ринку, маркетингові й логістичні розробки по просуванню продукції й схеми керування, спрямовані на зниження витрат, пов'язаних з діяльністю підприємства.

В Україні становище в даній сфері найкраще характеризують наступні цифри: з більше двох тисяч підприємств, що займаються інноваційною діяльністю в 2010 році, 64% придбали встаткування, більше 42% розробили нову продукцію й лише 19% здійснювали маркетингові дослідження [27]. Основні витрати підприємств дотепер направляються на енергоресурси, сировину й матеріали, частково на устаткування, а не на маркетинг чи логістику. Таким чином, нинішня ситуація обумовлює вибір підприємств на користь поточного, а не перспективного споживання. Зрозуміло, вибір за підприємцем, але як довго буде функціонувати його підприємство, якщо він не буде думати про майбутнє, - от це питання багато дослідників воліють умовчувати.

Для стратегії розвитку господарюючого суб'єкта, для розробки якої використається один із двох наступних підходів [12]. По-перше, це ринковий підхід з аналізом зовнішнього стосовно підприємства середовища, а, по-друге, ресурсний підхід з аналізом сильних і слабких внутрішніх сторін підприємства. Обидва цих підходи засновані на активному використанні досягнень маркетингової теорії, але орієнтованість у них різна. Перший зосереджений на діях, які забезпечать успіх підприємства в стратегічній перспективі, другий - у тактичному періоді.

Масштаб і інтенсивність процесу відновлення системи управління на малих підприємствах залежать, з одного боку, від мінливості навколишніх умов, з іншого боку, від рівня домагань керівників, від цілей організації й інших внутрішніх характеристик, оскільки будь-яка інноваційна стратегія визначається зовнішніми і внутрішніми умовами діяльності підприємства [27].

Серед зовнішніх умов найбільш істотними вважаються:

· зміна економічного середовища, у якому діє підприємство;

· зміни в галузі науки і техніки, відкриття, здійснювані наукові розробки і дослідження.

З внутрішніх для організації умов діяльності можна виділити як найбільш важливі:

· фінансові можливості;

· кадрові можливості;

· організаційну культуру, що включає визначені традиції, систему цінностей, індивідуальні і групові норми поводження, установки, типи взаємодії і т.д.

Одне з найбільш цікавих явищ у теорії і практиці управління готельними підприємствами за кордоном останнім часом - це усвідомлення важливості фактора організаційної культури для формування, функціонування і розвитку систем управління. Насамперед, для успішної реалізації будь-яких нововведень, тим більше нових методів управління, винятково важливу роль грає характер поглядів персоналу готельного підприємства - його орієнтація на розвиток, відношення до змін, готовність до ризику й ін. При реалізації управлінських нововведень, особливо таких кардинальних, як стратегічне управління, пов'язане з переорієнтацією всього мислення з внутрівиробничих на зовнішні проблеми, потрібна величезна робота з подолання опору змінам, формуванню нової "організаційної культури".

У той же час, при оцінці основних тенденцій, що перешкоджають впровадженню управлінських інновацій в готельних підприємствах, визначені наступні [10].

Перше місце з величезним відривом від всіх інших факторів займає відсутність фінансових можливостей у підприємства. Друге місце в групи з трьох факторів:

· неможливість займатися новаціями через високу завантаженість керівників готельних підприємств. Для керівників підприємств, орієнтованих на виживання, цей фактор не є настільки значимим, як для керівників підприємств, основна мета яких стабілізація чи розвиток;

· відсутність інформації про ефективні нововведення в сфері управління готельними підприємствами;

· відсутність можливості одержати кваліфіковану допомогу і консультації.

Третє місце за ступенем впливу займають такі тенденції:

· недостатня кваліфікація управлінських кадрів;

· відсутність необхідності в управлінських новаціях;

· незначний вплив новацій на результати діяльності підприємства;

· відсутність ідей.

Прибутковість підприємства істотно визначає оцінку впливу на впровадження управлінських нововведень такого фактора, як відсутність фінансових можливостей у підприємства [13].

Саме той факт, що, незалежно від фінансової стійкості підприємства, усі керівники (і прибуткових, і збиткових підприємств) вважають, що управлінським нововведенням заважає недостача фінансів, переконує в зворотному.

Традиційний менталітет українських менеджерів такий, що джерела всіх невдач підприємства керівники схильні бачити, насамперед, у зовнішніх обставинах і труднощах, у несприятливих умовах діяльності. Немає розуміння сутності управління як діяльності, спрямованої на максимальне використання потенціалу підприємства саме в даних об'єктивних зовнішніх умовах [17]. Переважна більшість керівників не націлені на аналіз управлінської діяльності і на самоаналіз, на виділення проблем у сфері управління своїм підприємством, на пошук управлінських новацій.



РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОТЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ГОСПОДАР»

2.1 Характеристика готелю «Господар»

Дослідження застосуванні інноваційних технологій в управлінні готельним господарством проводилося за матеріалами приватного підприємства «Господар», що являє собою готельно-ресторанний комплекс. Розташований у затишному районі міста Новояворівськ, неподалік центра міста, готельно-ресторанний комплекс «Господар» зручно з'єднаний транспортними засобами зі всіма районами, знаходиться у п'яти кілометрах від залізничного вокзалу. Готельний комплекс «Господар» добре обладнаний, з чудовими сучасними номерами, з висококваліфікованими кадрами, і по праву є одним з найкращих у місті Новояворівськ.