Основи інноваційного менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конспект лекцій

Інноваційний менеджмент

Краснокутська Н.В.



1. Інноваційний менеджмент як наукова дисципліна

1.1 Загальне уявлення про інновац. менеджмент

Менеджмент - сукупність взаємопов'язаних елементів управління організацією, що взаємодіють між собою і зовнішнім середовищем для досягнення поставлених цілей на основі оптимального використання трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів.

Що формує потребу в інноваційному менеджменті?

Бізнес-середовище сучасних організацій визначається як економіка знань. Це реалії і водночас великий виклик для компаній.

Декілька сторіч тому фр.економіст Ж.Б. Сей визначив три основні фактори процесу виробництва в людському суспільстві - земля, капітал, праця. Сьогодні до цього списку додається ще один ресурс, який стає визначальним для сучасного бізнес-середовища - це знання. Зростання ролі знання як ключового ресурсу виробництва і управління в організації призводить до якісних змін основ економіки і суспільства: економіка трансформується в «економіку знань», а суспільство - в «суспільство знань».

Економіка знань - це економіка, яка створює, розповсюджує і використовує знання для забезпечення свого зростання і конкурентоспроможності; це така економіка, в якій знання збагачують всі галузі, всі сектори і всіх учасників економічних процесів.

Сьогодні до економіки знань у найширшому сенсі відносять три основні сфери-;--науково-дослідні, дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) та ін.

новації, освіту і навчання, що сприяють формуванню людського капіталу, а також інформаційно- комунікаційні технології (ІКТ).

Характерним для економіки знань стає «виробництво і розповсюдження знань і інформації замість виробництва і розповсюдження речей». Знання виступають не лише чинником виробництва і управління, але і самостійним продуктом виробництва, предметом кінцевого споживання.

– Саме виробництво знань на сьогодні служить основним джерелом зростання економіки в розвинених країнах. У країнах Заходу на частку нових знань, що втілюються в технологіях, устаткуванні і організації виробництва доводиться до 30 % приросту валового внутрішнього продукту (Стеченко).

Зросла частка людей, що працюють в сфері науки. У розвинених країнах 25% трудових ресурсів сьогодні зайнято у сфері науки та високих технологій. 90% вчених та інженерів, які працювали за всю історію розвитку людства, - наші сучасники, а серед усього обсягу знань 90% створені за останні три десятиліття.

Зростає частка високотехнологічних секторів у ВВП країн. За часткою високотехнологічних секторів у ВВП список найбільш передових країн світу очолює Республіка Корея, потім ідуть Швеція, Швейцарія, Німеччина, Японія, США. При цьому, за обсягом виробництва високотехнологічної продукції країни ЄС помітно випереджають США [7].

Інвестиції в знання в розвинених країнах ростуть швидше, ніж в основні фонди. Експерти вимірюють інвестиції у знання за сукупністю національних витрат на вищу освіту, проведення НДДКР і розробку програмного забезпечення. У цілому по країнах Заходу (ОЕСР) інвестиції в знання ще в 2002 році досягли 5,2 % ВВП. Для порівняння: інвестиції в машини й устаткування становили у середньому 6,9 %, а в знання з урахуванням витрат не тільки на вищі, але й на всі інші ступені освіти - перевищили 9 % [5]. Лідируючі позиції серед розвинених країн Заходу за інвестиціями у знання посідають США (6,6% ВВП), за ними йдуть Японія (5,0%) і країни ЄС (3,8 %).

– Обсяги світової торгівлі ліцензіями на об'єкти інтелектуальної власності щорік збільшуються на 12% і перевищують 500 млрд. дол. США.

Як зауважив відомий американський футуролог Елвін Тоффлер, серед проблем, з якими стикається бізнес, немає важливішої і складнішої, ніж проблема нововведень.

«Інноваційний менеджмент» - самостійна галузь управлінської науки та професіональної діяльності, яка спрямована на формування й забезпечення умов інноваційного розвитку будь-якої організації.

Інноваційний менеджмент - підсистема менеджменту, метою якої є управління інноваційними процесами на підприємстві.

Інноваційний менеджмент -- це сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів і форм управління інноваційною діяльністю конкретної організації з метою одержання найоптимальнішим шляхом економічних результатів цієї діяльності.

Інноваційний менеджмент вивчає природу інновацій, інноваційного процесу, інноваційної діяльності і механізми управління цими процесами.

Інноваційна діяльність (англ. - нововведення) - діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Інноваційний процес - це послідовний ланцюг подій, в ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології, структури або послуги й поширюється в господарській практиці й суспільній діяльності.
Комерціалізація новації - це впровадження у виробництво нового продукту, розроблення програми маркетингу і просування новації на ринок.

Основними цілями інноваційного менеджменту є:

1) створення конкурентоспроможної інноваційної продукції і технологій найбільш ефективним шляхом.

2) забезпечення довгострокового функціонування інноваційного процесу на основі ефективної організації всіх його складових елементів і систем (тобто підтримка інноваційного процесу).

Завдання інноваційного менеджменту:

* розроблення інноваційних цілей розвитку;

* аналіз економічних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних чинників, що впливають на інноваційні процеси,

* аналіз інноваційного потенціалу компанії;

* створення інноваційної стратегії;

* пошук інноваційних ідей, ліцензій, ноу-хау;

* формування інноваційного та інвестиційного портфеля, розроблення проектів;

* планування та організація інноваційного процесу;

* дослідження ринку для нових продуктів і технологій (ємність ринку, умови попиту тощо);

* дослідження ресурсів, необхідних для проведення інноваційних процесів;

* аналіз ризиків інновацій, визначення методів їх мінімізації;

* оцінка ефективності інвестиційного проекту;

Реалізація інновації на ринку пов'язана з великим ризиком. За даними американського економіста Е. Менсфілда, результати приблизно 60 % наукових досліджень і розробок, що проводились 120 американськими промисловими фірмами, не потрапляли на ринок. З кожних десяти виробів, виробництво яких освоєно, п'ять не витримували ринкових випробувань, а з п'яти, що лишились, конкурентоспроможними виявлялись тільки два (тобто 8 % від 100 % наукових досліджень і розробок). Усе це визначає специфіку управління нововведеннями. Інноваційний менеджмент має скоординувати.

Специфіка управління нововведеннями така, що, з одного боку, необхідно стимулювати висування якомога більшої кількості ідей, пов'язаних з інноваціями, забезпечити достатню свободу дій співробітників інноваційного процесу, створити позитивні мотиви праці, а з іншого -- необхідно управляти інноваційними процесами, визначати магістральний шлях розвитку інновацій, щоб вони «працювали» на досягнення стратегічних цілей компанії.

Зміст поняття «інноваційний менеджмент» можна розглядати в трьох аспектах:

1) як науку та мистецтво управління інноваціями,

2) як вид діяльності

3) як суб'єкт управління (П. Н. Завлін)

Субєкт та обєкт управління. Як система управління інноваційний менеджмент складається з двох ланок або підсистем: керуючої підсистеми (суб'єкта управління) і керованої підсистеми (об'єкта управління), зв'язок суб'єкта управління з об'єктами відбувається за допомогою руху інформації та інших ресурсів. Завдяки цьому відбувається процес управління, тобто процес розроблення і здійснення керуючої дії суб'єкта управління на об'єкт управління.

Суб'єктом управління в інноваційному менеджменті можуть бути менеджери і спеціалісти різного рівня залежно від об'єкта управління. Об'єктом управління можуть бути особи, задіяні в інноваційній діяльності, інноваційні процеси, інноваційна діяльність, інновації, економічні відносини між учасниками ринку інновацій.

Мета дисципліни - формування інноваційного мислення у майбутніх фахівців.

Інноваційне мислення вимагає подолання певних стереотипів доби індустріалізації.

1 стереотип: інновації створюються в НДІ, в спеціалізованих закладах, що займаються наукою, або, як мінімум, в КБ чи лабораторіях великих підприємств - Google? Microsoft? Federal Express (Cміт, доставка протягом 24 год).

2 стереотип: інновації створюють науковці, спеціально навчені люди, працівники тільки працюють. - необхідно залучати до розробки ідей весь персонал, звичайні люди можуть давати надзвичайно корисні ідеї.

3 стереотип: інновації базуються на фундаментальних дослідженнях - Джулі Пенкхерст - сайт Friends reunited, Vikipedia, перенесення ідеї банківських кредитних карток в роздрібну торгівлю супермаркетів.

4 стереотип: інноваційна діяльність повинна підтримуватися державою - потрібно більше покладатися на підприємницькі здібності.

1.2 Термінологічний апарат інноваційного менеджменту. Сутність понять новація, відкриття, винахід, нововведення, інновація

Основи інноваційного менеджменту були закладені Й. Шумпетером. Він вважав, що основним механізмом розвитку економіки є конкуренція, заснована на інноваціях, яка призводить до "творчого руйнування" вже сформованих галузей і ринків, а також творчість людини, новатора-підприємця, здатного втілити нові ідеї в ефективні економічні рішення.

Й. Шумпетером було показано, що інновацію (нововведення) слід розглядати як комерційну реалізацію оригінальної ідеї нового продукту, техноло-гічного чи організаційного рішення.

Тобто новація за своєю сутністю є результатом винахідницької (інтелектуальної) діяльності, а інновація її комерційним втіленням (результатом розробки, виготовлення і просування новації на ринок).

Новація - це новинка, кінцевий метод, принцип, новий порядок, новий продукт, процес тощо, які є якісно відмінними від попереднього аналога і становлять результат інтелектуальної діяльності, завершених наукових досліджень і розробок.

Разом з терміном "новація" часто вживають терміни "відкриття" і "винахід". Проте ці терміни не є тотожними. Відкриття - встановлення невідомих раніше об'єктивних закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що сприяють накопиченню теоретичних знань. Наприклад, циклічні хімічні реакції, у процесі яких розчин певних речовин з чіткою періодичністю внаслідок хімічних перетворень змінює колір необмежену кількість разів; відкриття на початку ХХІ сторіччя планет поза Сонячною системою біля інших зірок.

Винахід - нове технічне або технологічне рішення конкретного завдання, що дає позитивний ефект, поліпшує якість продукції або змінює умови праці. Наприклад, нові машини, механізми, прилади, обладнання, інструменти, матеріали, процеси (технології) тощо. Винахід є об'єктом інтелектуальної власності. Права на винахід захищаються патентним правом. Виходячи із закону, автор винаходу одержує монопольне право на використання свого винаходу. Це право обмежене певним строком, а також деякими іншими умовами. Це право може бути переуступлене автором іншій особі. Право на винахід виникає при його державній реєстрації.

Відповідно до міжнародних стандартів інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяль-ності, утілений в новому (удосконаленому) продукті або технологічному процесі, який використовується у практичній діяльності або в нових підходах до соціальних послуг [66]. Зокрема, за Законом України "Про інноваційну діяльність" інновації розглядаються як результат інноваційної діяльності - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [16].

Сутність категорії «інновація» виявляється в її властивостях і функціях.

Властивості успішної інновації:

· Науково-технічна новизна - ще не означає корисність.

· Виробнича застосованість - не всі нові продукти можуть бути реалізовані.

· Комерційна значимість - задоволення ринкового попиту і прибуток. Проект Іррідіум.

Всі аспекти успішної інновації потрібно враховувати вже на початкових етапах її розроблення.

Цінність інновації залежить від її економічного ефекту: чим більше прибуток компанії в коротко - чи довготривалій перспективі,, тим більшою є цінність інновації. Тобто фактично при реалізації інновації відбувається обмін «інновація-гроші».

Кошти, отримані в результаті обміну:

-по-перше покривають витрати по створенню і продажу інновації;

-по-друге приносять прибуток від реалізації;

-по-третє виступають стимулом до створення нових інновацій;

-по-четверте є джерелом фінансування нового інноваційного процесу.

Звідси виходить, що інновація виконує наступні три функції:

1) відтворювальну - компанія повертає кошти, витрачені на інновації;

2) дохідну - компанія отримує прибуток;

3) інвестиційно-стимулюючу - реалізовані інновації стимулюють нові інновації і стають джерелом їх фінансування.

Поряд з терміном "інновація" часто вживають термін "нововведення" (Й. Шумпетер їх ототожнював) -результат практичного освоєння новації в різних сферах діяльності, який дає економічний чи соціальний ефект.

На думку відомого американського вченого в галузі управління наукою й технікою Б. Твісса, нововведення -- процес, у якому винахід або ідея набуває економічного змісту. «Це єдиний у своєму роді процес, -- пише Б. Твісс, -- що об'єднує науку, техніку, економіку й управління. Він полягає в одержанні новизни і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи комплекс відносин, виробництво, обмін, споживання»

Узагальнення викладеного вище стало підставою для такого визначення інновації - кінцевий результат діяльності, що спрямований на створення й використання нововведень, втілених у вигляді вдосконалених чи нових товарів (виробів чи послуг), технологій їх виробництва, методів управління на всіх стадіях виробництва і збуту товарів, які сприяють розвитку й підвищенню економічної ефективності виробництва і споживання, або забезпечують соціальний чи інший ефект.

Близько 75% інновацій є "породженням ринку", тобто при їх розробленні виходять із потреб ринку (при цьому 75% невдач інноваційних розробок спричинено суто ринковими факторами).

Взагалі відзначається висока «смертність» нових ідей. Із 100 ідей до розроблення береться 26,6 %, до стадії випробувань доходить 12,4 %, впровадженими і комерційно успішними виявляються лише 9,4%.

Для успіху одного нововведення потрібно спродукувати 18 нових ідей. Особливо висока частка невдач у сфері споживчих товарів. У дослідженнях наводяться такі дані: приблизно 80 % нових споживчих товарів, 30 % нових промислових продуктів і 20 % нових послуг приречені на невдачу.

Інноваційний лаг

Усвідомлення цінності новацій, а, отже, доцільності її впровадження, не приходить одразу після їх появи. Має минути певний час, перш ніж хтось побачить потенційну вигоду від впровадження новинки й ініціює її виведення на ринок. Період між появою інновації та її впровадженням називається інноваційним лагом. Загальна тенденція в сучасному бізнесі - зменшення тривалості інноваційного лагу. Приклади:

Фотоапарат - 112 р (1727 - 1839)

Телефон - 56 р (1820-1876)

Радіо - 35 (1867 -1902)

Персональний комп'ютер - 2 р (1972-1974).

Класифікація інновацій

Перша класифікація інновацій була запропонована Й. Шумпетером. Він виділяв п'ять типів інновацій: 1) новий або вдосконалений продукт; 2) новий метод виробництва; 3) новий ринок збуту; 4) нові методи управління (організаційні форми); 5) нова сировина, матеріали чи комплектуючі.

За змістом інновації поділяються на такі групи:

продуктові - коли створюються нові види продукції, що мають нову споживчу цінність (нові матеріали, як нейлон чи пінополіуретан, товари з принципово новими функціями - мобільні телефони, GPS на транспортних засобах, повітрянонепроникні тканини, Інтернет послуги.

Процесні або технологічні - спрямовані на зміну технологій виробництва, модернізацію обладнання, реконструкцію споруд. Їх результатом не обов'язково є виробництво нового продукту, це може бути підвищення продуктивності виробництва, поліпшення якості, зменшення травматичності, захист довкілля. - автоматизація виробництва, лазерні ріжучі інструменти.

Економічні інновації - спрямовані на удосконалення методів і способів планування (стратегічне планування), обліку (контроллінг, управлінський облік), матеріального стимулювання (система грейдів), нові методи організації виробництва і т.п.

Ринкові інновації - відкривають нові сфери застосування продукту, вихід відомого товару на нові ринки або розширення меж ринку компанії, впровадження нового фірмового знаку для позиціонування продукту на новому ринку. Переорієнтація з ринку Росії на ринки Сходу та західної Європи - продаж двигунів літаків з-ду Антонова компанії Боїнг США.

Соціально-управлінські інновації - вдосконалення організаційної структури (перехід від централізації до децентралізації), зміна засобів комунікації і оброблення інформації (перехід на електронний документообіг), поліпшення умов і характеру праці - якості трудового життя працівників.

За ступенем новизни інновації поділяються на базисні, поліпшуючі (інтегруючі) та псевдоінновації.

Базисні інновації -- це інновації, в основі розробки яких лежать нові фундаментальні наукові досягнення, що вможливлюють створення нових систем машин, технологій, обладнання. Базові інновації є передумовою виникнення нових галузей виробництва, перебудови суміжних виробництв, створення нових ринків. До базових інновацій відноситься новий продукт чи абсолютно нова технологія, що дає імпульс розвитку новим галузям чи напрямам виробництва. Створюються спеціалізованими науково-дослідними структурами, потребують великих інвестицій (наприклад, лабораторіями чи КБ підприємств, університетів і т.п.).

Базисною інновацією є комп'ютер, який поклав початок:

- виробництву його елементної бази (послідовно: лампи, транзистори, мікросхеми тощо);

- виробництву периферійного обладнання (принтери, сканери, "мишки" і т.п.);

- виробництву різноманітних датчиків і виконавчих електронно-механічних пристроїв для комп'ютерного управління техніко-технологічними системами (верстатами, автоматичними лініями, літаками, електростанціями тощо);

- формуванню нового виду діяльності - розроблення програмного забезпечення;

- створенню і використанню систем комп'ютеризованого моделювання складних процесів, наприклад, тих, що відбуваються в надрах зірок;

- дистанційному навчанню, соціальним мережам і т.п.

Компютер став водночас закриваючою інновацією - виробництво друкарських машинок зійшло нанівець, зникла професія друкарки, значно послабилися позиції пошти.

Інтегруючі (комплексні, поліпшуючі) -- створюються на основі базисних інновацій як їх модифікації, удосконалення. Це інновації, що створені за рахунок використання (інтегрування) оптимального набору (комплексу) раніше накопичених і перевірених у світовій практиці наукових досягнень (знань, технологій, обладнання та ін.). Особливістю інтегруючих інновацій є їх створення з урахуванням потреб конкретних груп споживачів. Виконуються переважно організаціями, інвестуються за рахунок власних коштів підприємства (фонду технічного розвитку). Приклади - нові моделі машин чи устаткування на основі базової моделі.

Наприклад, усім відома праска. Протягом багатьох віків неперервно вдосконалюються її конструкція, дизайн, форма, але принципи не змінюються. Підошву праски колись гріли на плиті, згодом вона розігрівалась деревним вугіллям, а тепер -- електричним елементом. Рецептура продуктів харчування теж змінюється як поліпшуючі інновації.

Псевдоінновації характеризуються дуже незначними змінами порівняно з попередніми виробами і скоріше є проявами реклами чи моди. Псевдоінновації спрямовані на часткове покращення елементів товару без зміни їх базової конструкції та структури. Це в основному інновації з маркетинговою домінантою. Наприклад: нова упаковка, інша форма презентації товару (кишенькове видання), нова комбінація естетичних і функціональних якостей.

Існує поняття умовної новизни (А. Пригожин) і це означає, що в наш час формується відповідний культ новизни, який призводить до інноваційної патології -- псевдоінновацій. Наприклад, сьогодні існує 140 моделей холодильників, 24 моделі пилососів, 45 -- пральних машин, не кажучи вже про пральні порошки, шампуні тощо. Багато з цих «новинок» гірші за своїх попередників.

Не завжди можна встановити чіткі межі між цими типами інновацій. Наприклад, новий спосіб продажу - телемаркетинг. Як його класифікувати?

За сферами діяльності (характером застосування):

- виробничі - використовуються у сфері виробництва;

- економічні - використовуються у сфері економічних відносин (фрілансери);

- маркетингові - використовуються у сфері маркетингової діяльності, у тому числі маркетингові дослідження, товарна, цінова, збутова, комунікаційна політика, управління маркетингом тощо;

- соціальні - використовуються у соціальній сфері;

екологічні - використовуються у сфері природокористування і охорони навколишнього середовища.

За масштабом охоплення: світові, національні, регіональні, підприємницькі.



1.3 Життєвий цикл інновацій

При прийнятті рішення про впровадження інновацій потрібно оцінювати їх потенційні можливості - величину вигоди, яку матиме підприємство від реалізації інновації, і як довго інновація буде перебувати на ринку. Це означає, що організації повинні оцінювати життєвий цикл інновації.

Життєвий цикл інновації це період від зародження ідеї, створення новації, її практичного використання до зняття з виробництва.

За своїм хаактером життєвий цикл інновації відповідає типовому життєвому циклу товару і проходить етапи розроблення, просування на ринок, зростання, зрілості та занепаду. На кожному етапі існують певні витрати і доходи організації від продажу. Кожний етап життєвого циклу інновації охоплює декілька стадій, що відрізняються за змістом робіт.

1) Етап розроблення: стадія зародження ідеї, проведення НДКР для перетворення ідеї на продукт. Прибуток відсутній, витрати дуже варіюють.

2) Етап виведення на ринок: налагодження технологічного процесу, випуск пробної партії, ринкові дослідження, формування стратегії та каналів збуту. На цьому етапі (як і на попередньому) прибуток відсутній, втрати перевищують доходи.

3) Етап зростання - період сприйняття нового товару ринком і швидкого зростання прибутків.

4) Етап зрілості: уповільнення темпів збуту, ринок насичується, більшість покупців, що хотіли придбати товар, вже це зробили. Прибуток стабілізується, потрібно шукати нові маркетингові шляхи підтримки товару, щоб затримати його на цьому етапі, наприклад, зниження ціни, маркетингові акції.

5) Етап занепаду - падіння збуту і зниження прибутків, товар знімають з виробництва.

Гіпотетична крива життєвого циклу товару найчастіше описується п'ятьма етапами, в межах яких і відбувається зміна співвідношення між обсягами його реалізації і величиною прибутку. Це етапи розроблення, виведення на ринок, зростання, зрілості й занепаду.

Часто новації існують у численних модифікаціях. Вдосконалення базової ідеї, краще дизайнерське рішення сприяють подовженню життєвого циклу інновації, відновленню попиту на неї (йогурт, косметика, продукція ІТ сектору).

Є товари із тривалим, чи навіть необмеженим життєвим циклом - хліб, молоко. Інші - високотехнологічні товари- відрізняються коротким життєвим циклом - декілька років. Скорочують життєвий цикл і дії конкурентів.

Більшість організацій прагнуть постійно оновлювати асортимент продукції, модернізувати виробництво. Життєві цикли інновацій накладаються один на одного і тому мають ланцюговий характер. На той час, коли продукцію знімають звиробництва, уже готова до освоєння нова продукція (рис):



2. Теорії інноваційного розвитку

2.1 Циклічність економічного розвитку

Для ринкової економіки характерні періоди, де переважає екстенсивний економічний ріст, і періоди інтенсивного економічного росту. В основі їх чергування лежить циклічність економічного розвитку. Екстенсивний ріст відбувається за рахунок нарощування вже наявних факторів виробництва - засобів виробництва, капіталу і робочої сили (розпашка цілиннх земель). За рахунок залучення додаткових ресурсів збільшуються обсяги виробництва, а не продуктивність праці. Інтенсивний ріст відбувається за рахунок підвищення виробничої ефективності, зростання віддачі від використання факторів виробництва, хоча їх обсяг може залишатися незмінним. Вібувається підвищення продуктивності праці.

Циклічність економічного розвитку - це безперервні коливання ринкової економіки, коли зростання виробництва змінюється спадом, підвищення ділової активності - її зниженням і т.п.. Циклічність економічного розвитку проявляється в постійних переходах від екстенсивного до інтенсивного економічного зростання і навпаки.

Для економістів було важливо визначити причини цього. В результаті були створені теорії циклічного економічного розвитку.

Ще Карл Маркс (1818--1883) сформулював теорію циклічних економічних криз (60-ті роки XIX ст.). Він вважав, що циклічний рух економіки пояснюється середнім терміном життя основного капіталу, вкладеного у засоби виробництва (на той час -- 10--13 років). Після цього засоби виробництва застарівають і потребують оновлення. Кожний новий середньостроковий цикл -- це новий рівень науково-технічного прогресу і розвитку продуктивних сил.

Впровадження нового, досконалішого обладнання є основою технічних революцій, які поширюються на інші сектори і галузі економіки, охоплюючи всі сфери суспільного виробництва. Завдяки цьому виникають нові галузі економіки, підвищуються темпи накопичення капіталу і приросту виробництва. Однак з часом технічні нововведення в них стають ординарнішими, що сповільнює розвиток виробництва, призводить до криз і депресій. Це зумовлює новий виток економічного розвитку.

Теорія довгих хвиль - 20-ті роки ХХ ст. Її автор, російський економіст Микола Кондратьєв (1892-- розстріляний у 1938), стверджував про існування довгих циклів економічної кон'юнктури тривалістю 48--55 років. Кондратьєв проаналізував деякі макроекономічні показники країн Західної Європи і США з 1790 по 1920 р і виявив синхронні зміни в їх динаміці. Він виділив за 140 р. три цикли економічної конюктури. На хвилі підвищення спостерігається пожвавлення в галузі технічних винаходів і їх впровадження, пов'язане з реорганізацією виробничих відносин. На хвилі зниження *кризи і депресії) створюються пр.ередумови для переходу до нових технологічних принципів, що вимагає капіталовкладень в оновлення діючитї виробництв і створення нових. Він передбачив велику депресію 30-х р.

Економічна конюнктура -- стан економіки, рівень економічної активності, що включає рух цін, відсоткових ставок, валютного курсу, заробітної плати, дивідендів, а також динаміку виробництва і споживання.

За М. Кондратьєвим причини виникнення довгих хвиль економічної кон'юнктури можуть дуже відрізнятися - нововедення, війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота тощо. Він також вказав на зв'язок довгих хвиль з науково-технічними відкриттями, винаходами та їх упровадженням, зазначаючи, що оновлення «основних матеріальних благ» відбувається не плавно, а стрибками, і є матеріальною основою великих циклів кон'юнктури (циклів Кондратьєва). Вчений наголошував на ендогенному (внутрішньому) характері довготривалих хвиль. До причин технологічних змін він відносив потреби виробництва та створення таких умов, за яких упровадження нових технічних засобів стає можливим. Це передусім достатній рівень накопичення ресурсів у грошовій формі й низький позичковий відсоток, що дає змогу здійснювати інвестиції в радикальні (базисні) нововведення.

Хвилеподібні коливання, за Кондратьєвим, -- це процес відхилення від рівноваги, до якої прагне ринкова економіка. На його думку, існує три види рівноваги:

1) рівновага «першого порядку»: між звичайним ринковим попитом і пропозицією; відхилення від неї породжуються короткотерміновими коливаннями тривалістю З--3,5 роки;

2) рівновага «другого порядку»: досягається в процесі формування цін виробництва шляхом міжгалузевого переливу капіталу, що вкладається в обладнання; відхилення від цієї рівноваги Кондратьєв пов'язує з циклами середньої тривалості (5--7 років);

3) рівновага «третього порядку»: стосується «основних капітальних благ», до яких належать промислові споруди, інфраструктура промисловості, а також кваліфікована робоча сила, що обслуговує цей технічний спосіб виробництва (цикл триває 40--60 років).

Однак М. Кондратьєв не зумів повною мірою пояснити причини інтересу підприємців до нових технологій у певні періоди, з'ясувати мотивацію залучення радикальних нововведень у виробничу діяльність суб'єктів господарювання. Відсутність цієї ланки в механізмі циклічних коливань економічного розвитку спонукала до подальших досліджень, результатом яких стали інноваційні теорії технологічних змін.

Інноваційні теорії економічного розвитку

Імпульсом до виникнення цих теорій послужила теорія економічного розвитку Й. Шумпетера, у якій він вперше вжив термін «інновація» і пояснив роль інновацій в економічному розвитку. Послідовники Й. Шумпетера -- С.-С. Кузнець (1883--1950), Г. Менш, А. Кляйкнехт, Дж. ван Дейн, Р. Фостер, С. Глазьєв та інші поглибили своїми дослідженнями зроблені ним висновки щодо причин економічного зростання.

Теорія економічного розвитку Й. Шумпетера. (1883-1950) Австрійський економіст Йозеф Шумпетер запропонував власну концепцію циклічного розвитку. Причиною довгих хвиль він вважав концентрацію важливих нововведень в окремих галузях, внаслідок чого кожне базове нововведення спричинює вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існуючі продукти (товари), формуючи вторинну хвилю. Шумпетер висловив припущення, що нововведення з'являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді майже одночасно освоюваних поєднаних новацій -- кластерів -- сукупності базисних нововведень, що визначають технологічний устрій економіки протягом тривалого часу.

Й Шумпетер розробив періодизацію хвиль, визначивши ключовий фактор кожної хвилі, що дав імпульс їх поширенню. Виділяють такі інноваційні хвилі (технологічний устрій в термінаїх Льовова Глазьева):

1) 1790--1840 рр. (в основі хвилі-- механізація праці в текстильній промисловості, ключовий фактор - текстильні машини);

2)1840--1890 рр. (виникнення хвилі пов'язане з винаходом парового двигуна та розвитком залізничного транспорту, ключовий фактор - паровий двигун));

3) 1890--1940 рр. (активізована глобальною електрифікацією та розвитком чорної металургії, ключові фактори - електродвигун, сталь );

4) 1940--1970 рр. (поштовхом був розвиток нафтової промисловості і продуктів органічної хімії, ключовий фактор двигун внутрішнього згоряння, нафтохімія).

Сучасні науковці визначили початок 5-ї хвилі у 80-ті роки XX ст. Вона пов'язана з розвитком мікроелек- троніки і комп'ютерної техніки. Стрімко наближається і 6-та хвиля -- хвиля розвитку нано- і біотехнологій.

Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає зі старого, а з'являється поряд із ним і витісняє його. Подальший розвиток -- це не продовження попереднього, а новий виток, породжений іншими умовами і зазвичай іншими людьми.

Й. Шумпетер пояснив, чому нові виробництва, а відповідно й підприємці-новатори, з'являються не безперервно, а одночасно у великій кількості («кластерами, табуном»). Річ у тім, що прорив нового здійснюється невеликою кількістю талановитих підприємців-новаторів, які по-новому бачать закладені у ресурсах можливості і мають сильний характер, який дає їм змогу здолати інерцію традицій. Без підприємця ці можливості хоча й існують, проте не здатні реалізуватися. Один чи кілька таких підприємців полегшують шлях іншим, які, у свою чергу, сприяють появі третіх, і т. д.

Основні положення інноваційної теорії Шумпетера зводяться до такого:

1. Рушійною силою прогресу у формі циклічного розвитку є не будь-яке інвестування у виробництво, а лише в інновації, тобто впровадження принципово нових товарів, техніки, форм виробництва і обміну.

2. Уперше вводиться поняття життєвого циклу інновацій як «процесу творчого руйнування». - «процесу індустріальної мутації (зміни), яка безперервно реконструює економічну структуру зсередини, руйнуючи стару структуру і створюючи нову»

3. Численні життєві цикли окремих нововведень зливаються у вигляді пучків («кластерів»).

4. Шумпетер сформував концепцію рухомої, динамічної рівноваги, яка пов'язана з різними видами інновацій та конкуренцією.

Отже, економічна теорія визнала, що інновації є ключовим чинником економічного зростання. На цьому висновку ґрунтуються інші інноваційні теорії, серед яких -- дослідження С.-С. Кузнеця, Г. Менша, Д. Львова, С. Гла- зьєва, Р. Фостера, П. Ромерата ін.

Дослідження Саймона-Сміта- Кузнеця. Відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії, виходець із України С.С. Кузнець (1901--1985) полемізував з Й. Шумпетером щодо причин циклічності економічного розвитку, стверджуючи, що в бажанні підприємців інвестувати в принципово нові види техніки чи товари немає ніякої закономірності. На його думку, революційні інновації виникають переважно випадково, під впливом певних зовнішніх обставин (змін в політиці, економіці, чи нових відкриттів тощо). Тобто, визнаючи існування економічних циклів, він пов'язує їх із циклами інноваційних технологій, наголошуючи водночас на випадковості появи інновацій.

Він розкрив теорію будівельних циклів тривалістю 15--20 років, пов'язаних з періодом масового оновлення житла і виробничих споруд.

Дослідження Герхарда Менша (народ в 1937 р). Німецький вчений Менш, аналізуючи показники стану ринку праці і капіталу на початку 70-х років, розпізнав наближення нової економічної кризи, хоча ознак стагнації ще не було. Він назвав її «технологічним патом», тобто закономірною паузою у поступальному розвитку економіки, до того ж такою, що виникає регулярно. В цей період відбувається боротьба між традиційним та новим способом виробництва. Г. Менш зауважив, що кожна країна у певний період свого розвитку опиняється в кризі, вихід з якої неможливий за наявної техніки і відсутності революційних (базисних) нововведень.

Вчений вважав, що довгий економічний цикл має форму S-подібної кривої, в основі якої -- життєвий цикл певного технічного способу виробництва. На завершальній стадії старої технологічної бази виникає нова. Проте попередня S -подібна крива не плавно переходить у нову, їх накладання породжує нестабільність і навіть турбулентність. Момент зіткнення двох послідовних життєвих циклів і є «технологічним патом» (часом структурної перебудови чи кризи), вихід з якого можливий лише за появи принципово нових технологій.

Інноваційні технології Г. Менш поділив на дві групи -- базисні (сукупність таких виробничих процесів, які потенційно можуть створювати велику кількість нових робочих місць, що потребують іншої кваліфікації) і поліпшувальні (розкривають усі можливості базисних). Саме з базисної інновації починається хвиля нового економічного підйому. Обидві форми інновацій перебувають у постійній конкуренції, яка і спричиняє періодичні S-подібні хвилі, що відповідають циклам Кондратьєва.

Нерівномірність інноваційної активності Г. Менш пояснює особливостями функціонування ринкової економіки. Орієнтуючись на поточний прибуток, підприємці керуються економічною кон'юнктурою, не зважаючи на довгострокові альтернативи технічного розвитку і надаючи перевагу поліпшувальним інноваціям, оскільки вони менш ризиковані і дешевші. Впроваджувати радикальні інновації вони починають тільки після різкого зниження ефективності інвестицій у традиційних напрямах, коли вже накопичено надлишкові потужності і уникнути сповзання економіки у фазу глибокої затяжної депресії не вдається. У фазі депресії впровадження базисних інновацій стає єдиною можливістю прибуткового інвестування. Незважаючи на те що прибуток у фазі депресії малий, власники вважають, що вкладати капітал в інновації менш ризиковано, ніж у стару продукцію і технологію. Зрештою інновації переборюють депресію. Отже, згідно з Меншем, генератором умов для появи інновацій, які становлять технологічний базис нової довгої хвилі, є депресія. Найбільша кількість базисних інновацій припадає на важкі і тривалі депресії.

Г. Менш дійшов висновку, що технічний прогрес відбувається не безперервно, а дискретно. Гіпотеза дискретності пояснила протиріччя між періодами надлишку інновацій та їх нестачею: динаміка потоків, припливи і відпливи базисних інновацій визначають зміни у періодичності зростання і стагнації економіки.

Концепція технологічних устроїв Д. Львова і С. Глазьєва. Російські економісти Дмитро Львов і Сергій Глазьєв є прихильниками інноваційної концепції циклічного економічного розвитку. Технологічний устрій (хвиля) - сукупність технологій, характерних для певного рівня розвитку виробництва. У зв'язку з НТП відбуваться перехід від більш низьких укладів до вищих. Зміна технологічних укладів співпадає зі зміною інноваційних хвиль Шумпетера. Зараз світ знаходиться на початку шостого технологічного укладу. У кожному технологічному устрої, на думку авторів, можна виділити ядро, в якому зосереджені базисні технології, що відповідають цьому устрою. При послідовній зміні технологічних устроїв відбуваються довготривалі коливання економічної кон'юнктури.

Отже, інноваційні теорії технологічних змін сформували концептуальні засади розвитку суспільств та економік, які ґрунтуються на постійному оновленні технологічної бази виробничої діяльності, зміні технологій, технологічних устроїв. Спонукає до таких змін прагнення підприємців до підвищення норми прибутковості. Її зменшення внаслідок широкої дифузії інновацій у галузі змушує підприємців до постійного інноваційного пошуку, що прискорює темпи науково-технічного прогресу і сприяє підвищенню продуктивності праці у всіх сферах діяльності. Це, в свою чергу, зумовлює соціально-економічний розвиток суспільства, підвищення рівня життя населення, відкриває нові можливості реалізації творчого потенціалу особистості, а значить, створює умови для нового витка науково-технічного прогресу.

2.2 Сучасні теорії інноваційного розвитку

На хвилі розвитку інформаційних технологій, які забезпечували високу швидкість поширення нових знань, виникли теорії економічного розвитку, які досліджували можливості прискорення темпів економічного зростання завдяки активному використанню суб'єктами підприємництва нових знань.

Теорія інтелектуальної технології. Обґрунтована австрійським економістом Фрідріхом-Августом Хайєком (1899--1992). У 1974 р. Ф.-А. Хайєк став лауреатом Нобелівської премії у галузі економіки.

Розглядаючи ринок як глобальну інформаційну систему, що містить величезне «неявне, розсіяне знання» про потреби і виробничі можливості людей, Хайєк запропонував взяти за основу розвитку цивілізації інформаційну концепцію «порядку, що розширюється». Врахування інформації, яку надає ринок, і дії відповідно до неї подовжують «ланцюжки» людей, які працюють одне для одного (підприємців та споживачів), і дають можливість експериментувати, ризикувати, домагатися максимальних результатів за мінімальних витрат.

На думку Ф.-А. Хайєка, дотримання звичаїв, традицій і правил виробничої та інших видів діяльності, напрацьованих в процесі розвитку цивілізації, дає змогу забезпечувати поступальний розвиток суспільства. Правила, звичаї -це теж знання, але приховане, оскільки люди переважно не розуміють закладеного в них глибинного змісту і механізму його дії. Звідси прагнення «поправити закони ринку, підпорядкувати їх плану, тобто зламати ринок». Вчений був рішучим противником будь-якого втручання у ринкові процеси. Він наголошував, що прагнення підприємців максимізувати прибуток спонукає їх (без усякого примусу з боку держави) відбирати з існуючого масиву знань ті, що дають їм змогу по-новому осмислити відносини із споживачами, запропонувати кращий спосіб задоволення їхніх потреб. Отже, на думку Хайєка, слід дати можливість ринковим процесам розвиватися спонтанно, і це сприятиме економічному розвитку.

Ф.-А. Хайєк стверджував, що всі підприємницькі ідеї ґрунтуються на знаннях, які дають імпульс розробленню інновацій. Він пояснив, чому економіка одних країн є сприйнятливою до інновацій, а інших -- ні, і довів, що вирішальну роль у цьому відіграють інституційні основи суспільства -- формальні (сформовані державою закони, що регламентують економічну діяльність) і неформальні (усталені правила, звичаї, традиції, норми поведінки, мораль).

Теорія інноваційної економіки і підприємницького суспільства. Розробив цю теорію американський економіст Пітер Друкер ( 1909 -2003) у працях «Інновація та підприємництво» і «Посткапіталістичне суспільство». Головною рисою економіки 90-х років вчений вважав нові ідеї, які заперечують традиційні рішення, товари, послуги і виробництва. Їй притаманні такі характеристики:

1) головною продукцією і головною «начинкою» усіх товарів і послуг є нові рішення; саме зростання економіки є безпосереднім результатом безперервних інноваційних змін;

2) провідна роль в економіці належить мільйонам малих і середніх підприємств, очолюваних підприємцями, що діють на свій страх і ризик;

3) знання є основним, пануючим фактором продуктивності і в масовому виробництві; тепер вони стають головним предметом і головним результатом праці, що зумовлює реорганізацію галузей навколо створення знань і реструктуризацію всієї економіки країни навколо сфери накопичення інформації;

4) інтелектуалізація праці є основним процесом розвитку виробництва, а витрати на нього і поширення знань - головною формою інвестицій; завдання науки -- сприяння інноваціям, що зароджуються, системне, організоване застосування знань у створенні самих знань, що робить їх про- дуктивними (чого не може зробити держава чи ринок);

5) головна форма власності -- інтелектуальна власність, що структурує суспільство і визначає його розвиток;

6) метою оподатковування є підтримання усього необхідного для довгострокових інвестицій, а головною рисою податків, важливою для всієї інноваційної економіки, -- їх передбачуваність;

7) для розуміння найважливіших економічних процесів, крім мікро- і макроекономіки, необхідна мегаекономіка, що враховує вплив демографії, освіти, нових технологій, екології, рівня культури тощо. Водночас і у взаємодії з інноваційною економікою формується підприємницьке суспільство (чи «суспільство знань», «інформаційне суспільство»), яке характеризується тим, що інновації та підприємництво охоплюють значну частину суспільства, стають щоденною практикою.

Отже, сучасні теорії інноваційного розвитку змістили акценти у поведінці людей, сформували у них прагнення до накопичення знань. Стало очевидним, що економічне зростання країн значною мірою залежить від інноваційної активності підприємницьких структур, від їх прагнень, зусиль і здатності використовувати у своїй діяльності новітні технології, творчо підходити до визначення способів задоволення потреб споживачів, на основі чого вдосконалювати та оновлювати продукцію, отримуючи більші доходи і зміцнюючи свої ринкові позиції.



3. Інноваційна діяльність підприємства

3.1 Сутність інноваційної діяльності

Згідно Закону України «Про інноваційну діяльність», інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг [2]. Комерціалізація новації - це впровадження у виробництво нового продукту, розроблення програми маркетингу і просування новації на ринок.

У Законі України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність визначається як одна з форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу [3].

Інноваційна діяльність спрямована на розроблення науково-технічних ідей, винаходів (новацій) та доведення їх до практичної реалізації на ринку з метою задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.

Особливість інноваційної діяльності як одного з різновидів підприємницької діяльності полягає в тому, що вона є діяльністю підвищеного ризику, порівняно зі звичним підприємництвом. Такий ризик обумовлений новизною, творчим характером науково-технічної роботи, можливістю отримання як позитивного, так і негативного результату.

1. Зміст управління ІД

Зміст управління ІД визначається функціями менеджменту.

Виділяють 4 функції менеджменту:

Планування, організування, мотивація і контроль.

Перша функція - планування. Це постановка цілей і завчасне визначення місця, часу і відповідальних за виконання задач.

Друга функція менеджменту - організування. Як тільки встановлені цілі і розроблений план, роботу потрібно структурувати - визначити основні робочі операції. Потім створюються структурні підрозділи, що їх виконують (розподіл праці). Організування означає також процес делегування повноважень від керівника до підлеглих і координація діяльності.

Третя функція - мотивація, спрямування роботи співробітників і лідерство. Менеджер впливає на співробітників і спонукає їх працювати задля досягнення цілей організації. Дуже важливо розуміти, як будувати відношення зі співробітниками для досягнення цілей організації.

Четверта функція - контроль. Ця функція передбачає створення і впровадження механізмів, що забезпечують досягнення цілей організації. Треба знати, що потрібно зробити для виконання усіх стадій процесу з урахуванням строків, вимог бюджету і контролю якості.

П'ята функція - регулювання (її часто вважають частиною контролю). Зусилля колективу синхронізуються, інтегруються в єдине ціле. Через регулювання забезпечується єдність і безперервність процесу управління, а також взаємозв'язок усіх функцій.

Інноваційний менеджмент є одним з функціональних напрямів менеджменту (також можна виділити менеджмент персоналу, логістичний менеджмент, виробничий, маркетинговий, фінансовий і т.п.).

Відповідно виділяють 4 функції інноваційного менеджменту:

Планування ІД, організування ІД, мотивація і контроль ІД.

Планування ІД - це формування напрямів ІД у відповідності до встановлених цілей підприємства. На цьому етапі деталізують цілі під- ва в ІД, формують програми ІД, визначають ресурси (матеріальні, технічні, людські, інформаційні), черговість і терміни виконання завдань.

Організування ІД - координація діяльності підрозділів, що залучені в ІД, розподіл завдань, взаємодія, делегування (передача повноважень виконавцям), створення оргструктур, що відповідають за ІД (проектні групи, робочі групи тощо).

Мотивація ІД - створення рушійних сил, що спонукають працівників займатися ІД та отримувати певний результат. Внутрішня мотивація - це спонукання, що бере початок в самій людині (бажання зрозуміти якийсь феномен, зробити щось, чого не було раніше, задовольнити свою допитливість, завдання - виклик, професійне зростання, бажання бути першим і т.п.). Зовнішня мотивація - це спонукання, що надається організацією для стимулювання важливої для організації діяльності і отримання цінного результату (зарплата, премія, кар'єрне зростання, професійне навчання, визнання досягнень, можливість займатися новими власними проектами, підтримка «внутрішнього підприємництва», вільний час (в Гугл до 20%), доступ до знань, підхід «життя на роботі».). Важливими є як матеріальна так і емоційна складова (нематеріальна мотивація).

Існують вагомі докази того, що використання зовнішньої винагороди для стимулювання креативної діяльності в умовах організаційного середовища теж має неоднозначний ефект [35]. «Гроші не обов'язково заважають прояву креативності, однак вони в багатьох випадках і не допомагають», відзначає Т. Амабайл. Типові аргументи, що наводяться як доказ негативного впливу зовнішньої мотивації, є такими:

Зовнішня мотивація фокусує увагу працівників на винагороді, а не на самому завданні, тому часто отримання винагороди стає більш важливим, ніж знаходження креативного рішення. Особливо помітним цей вплив стає у ситуаціях, коли зовнішня винагорода спонукає людей виконувати те, що вони, не маючи її, не стали б робити взагалі.

Наявність винагороди налаштовує працівників на зовнішню мотивацію, навіть якщо внутрішня мотивація є для них первинною. Негативний ефект винагороди на внутрішню мотивацію і відповідно на креативність, зростає, коли винагорода стає значною.

Якщо нова ідея висувається заради грошей, то її реалізація сприймається як покарання. Якщо ж існує справжня зацікавленість у завданні, то можливість його реалізації сприймається як винагорода.

Очікування винагороди може спонукати працівника не ділитися своїми ідеями з іншими і ослабити соціальні зв'язки між членами колективу, що може стати бар'єром до створення дійсно інноваційного продукту.

Дискутуючи з Т. Амабайл стосовно впливу зовнішньої мотивації, Д.Стенмарк зазначає, що члени організації будуть незадоволені, якщо не отримують винагороду за свій творчий внесок, оскільки праця повинна винагороджуватися. Винагороду інноваційності потрібно сприймати як тонкий баланс між внутрішньою і зовнішньою мотивацією. Вона повинна визнавати компетенцію і мотивувати до подальших творчих пошуків, а не діяти як підкуп [38].