3. Дослідно-конструкторська розробка має на меті створення нових зразків продукції, устаткування, технології, налагодження виробничого процесу з виготовлення продукції

4. Промислове виробництво - впровадження у виробництво нового продукту.

5. Маркетинг - розроблення програми маркетингу і просування новинки на ринок.

6. Збут - налагодження каналів збуту продукції через оптово-роздрібну мережу (робота з ділерами, представниками роздрібних мереж і т.п.)

Схема втягування інновацій ринком реалізується на рівні підприємства, де інноваційний процес має свої особливості:

Орієнтація на комерційний успіх

Неочевидний зв'язок з фундаментальними і прикладними науковими дослідженнями.

Врахування власних можливостей інноваційного розвитку. Ліцензування, трансфер технологій значно змінюють етапи ІП на підприємстві. Трансфемр техноломгій, який також називається передачею технології, являє собою процес передачі навичок, знань, технологій, методів виробництва, зразків виробництва і складових об'єктів технологій між урядами та іншими установами з метою забезпечення науково-технічного прогресу. Трансфер робить технології доступними для широкого кола користувачів, це сприяє подальшому використанню і відтворенню технологій, а також створення нових продуктів, процесів, матеріалів або послуг.

Трансфер технології -- основна форма просування інновацій :

· передача патентів на винаходи;

· патентне ліцензування;

· торгівля безпатентними винаходами;

· передача технологічної документації;

· передача ноу-хау;

· передача технологічних відомостей, що супроводжують придбання чи оренду (лізинг) устаткування і машин;

· інформаційний обмін у персональних контактах на семінарах, симпозіумах, виставках тощо;

· інжиніринг;

· наукові дослідження і розробки при обміні ученими й експертами;

· проведення різними фірмами спільних розробок і досліджень;

· організація спільного виробництва;

· організація спільного підприємства.

На рівні підприємства основні етапи ІП мають такий вигляд:

1. Дослідження можливостей (нові потреби)- потребує проведення маркетингових досліджень і співпраці із споживачами - їх потреби, наріканна на вже існуючий товар є важливим джерелом інформації для компанії.

2. Генерування ідей щодо можливих новацій

3. Оцінка ринкової привабливості ідей та їх відбір (прогнозування попиту, зіставлення вигод і витрат від реалізації нового продукту) - є спеціальні методи - грубий фільтр і тонкий фільтр - метод силових полів, бухгалтерського обліку і т.п.

4. Планування реалізації: конструкторське та технологічне розроблення нового товару, організація процесу виробництва.

Сюди входить розроблення і створення нового зразка. Дослідний зразок підовши кросовок Найк був зроблений у вафельниці . Біллом Боуверманом (другий співзасновник фірми Найк , перший - Філ Найт)

Відбувається проектування товару, його параметрів, дизайну, упаковки, тобто закладаються кількісні показники якості.

При проектуванні виробу треба забезпечити оптимальне співвідношення споживчих функцій нової продукції і витрат на створення цих функцій. Для цього звертаються до функціонально-вартісного аналізу, тобто комплексного техніко-економічного дослідження об'єкта. Функції нового продукту ранжують як головні,другорядні та надлишкові для споживача. Найбільше коштів треба витрачати на вдосконалення головних функцій і підтримувати другорядні. Витрати на вдосконалення надлишкових функцій слід уникати.

Проектування продукції передбачає формування відповідих конструкторськихо документів для виготовлення і виробування дослідного зразка. Виробування здійснюють спочатку на стендах, а поті у реальних умовах Після цього у разі потреби проводять доопрацювання зразка, а потім готують робочу конструкторську документацію для серійного виробництва.

Технічна підготовка виробництва нового продукту передбачає:

1) відпрацювання конструкції виробу на технологічність (можливість використання вже наявного устаткування, сировина, оптимізація відходів, витрати енергії)

2) проектування технології виготовлення нових виробів (міжцехові технологічні маршрути, номенклатуру плану виробництва кожного цеху, перелік і послідовність виконуваних операцій, норми часу на оброблення, кваліфікація працівників і т.п.)

3) конструювання і виготовлення спеціального технологічного устаткування, типізація технологічних процесів для скорочення різноманітності та кількості технологічних операцій для зменшення трудомісткості проектування технології.

Комерційна реалізація нового продукту.

Передбачається використання різноманітних маркетингових технологій- реклама, презентації, акції, брендинг- інструмент просування нових товарів на ринок, що ґрунтується на позитивному іміджі фірми, що виражається у її бренді (торговій марці). Бренд - сукупність матеріальних і нематеріальних характеристик товару (послуги) які у поєднанні формують сприйняття споживачем місця на ринку певної компанії - власника бренду.

Слід зазначити, що радикальні інновації були породжені НТП, вони базуються на фундаментальних наукових відкриттях (лазер, комп'ютер, радар, оптичне волокно тощо). Однак відсоток комерційного успіху розробок, які базуються на досягненнях НТП, є низьким, очевидно, тому, що в переважній більшості такі розробки не відповідають безпосередньо запитам споживачів, оскільки вони або не враховувалися, або їх до появи цих розробок просто не було. Проте з часом ситуація може змінюватися і розробки, породжені НТП будуть користуватися попитом. Приклад: Механізм переднього приводу автомобілів був розроблений ще у 20-30 рр. ХХ ст., однак технології його виготовлення і експлуатації з прийнятним рівнем витрат були розроблені лише наприкінці ХХ ст. Після цього і почали набувати значного поширення легкові автомобілі з переднім приводом.

Іноді попит на інноваційну продукцію, в основу якої покладено фундаментальні відкриття і винаходи, цілеспрямовано формують, оскільки до появи цієї продукції попиту в явному вигляді на неї не існувало. Наприклад, попит на вироби зі сплавів з ефектом пам'яті виник тільки після їх відкриття.

Інноваційний процес має циклічний характер і складається з багатьох інноваційних циклів. Інноваційний цикл (ІЦ) у загальному випадку починається з початку роботи над інновацією і закінчується розгортанням її комерційного виробництва.

Джерела і механізми виникнення інноваційних ідей.

Чим більше ідей генерується в компанії, тим більше можливостей для інноваційного розвитку. Перед сучасними компаніями стоїть питання підвищення вірогідності виникнення нових ідей. П. Друкер пояснює, що «більшість інновацій, однак, особливо успішних, є результатом свідомого цілеспрямованого пошуку можливостей для інновацій» [6, с. 150]. Іншими словами, цілеспрямований пошук менеджментом нових джерел для ціннісних інновацій є запорукою успіху організацій. П. Друкер вважає, що можливості для інновацій слід шукати в одній із семи сфер.

В межах організації чи галузі:

Несподіваний розвиток подій. Трапляється, що новий продукт знаходить широке використання не там, де передбачали розробники, або споживачі використовують його по-іншому. Організації повинні бути достатньо гнучкими, щоб скористатися таким розвитком подій і переформатувати ринкову пропозицію. Більш того, невдалі продукти чи послуги слугують фундаментом для майбутніх успіхів компанії Приклад - Віагра, яка розроблялася як засіб покращення кробообігу.

Непослідовність. Невідповідності у логіці чи процесі, між очікуваннями і результатами відкривають простір для пошуку нестандартних рішень.

Потреби процесу. Покращення процесів може відкрити нові можливості для інновацій.

Зміни в галузі чи на ринку. Коли галузь швидко розвивається, часто з'являються нові можливості для задоволення нових потреб швидко зростаючих сегментів, які не обов'язково відповідають прийнятим у галузі стандартам і правилам. Ці можливості залишаються непоміченими більшістю компаній і можуть бути використані компаніями-інноваторами на свою користь.

В соціальному та інтелектуальному просторі, що оточує компанію:

Демографічні зрушення. Зміни у демографічних показниках - структурі населення за віком, статтю, освітою, спеціальностями, географією проживання, - є джерелами інноваційних можливостей, однак не всі компанії готові цими можливостями скористатися. Приклад -потреби населення старших вікових груп.

Зміни у сприйнятті. Розуміння змін у суспільній думці і в уявленнях споживачів є важливим для прогнозування нових потреб. Зростаючі потреби споживачів, зокрема, стосуються освіти, спорту, здоров'я.

Нові знання. Інновації, в основі яких лежить нове знання, є найбільш значимими. Вони відрізняються від інших за ступенем ризику, часом розроблення і впровадження та прогнозованістю. Однак, саме ці інновації можуть принести найбільшу віддачу у разі успіху.

В залежності від того, як обробляються потоки інформації, що слугують основою нового знання, і яким є кінцевий результат творчої діяльності, виділять різні механізми генерування нових ідей.

Дж. Девідсон основними з них вважає такі [21]:

Селективне (вибіркове) кодування - розуміння того, що з наявної інформації має вирішальне значення. За механізмом селективного кодування може відбуватися створення нових парадигм, концепцій і теорій в науці, коли переосмислюється значення тих чи інших відомих раніше фактів і вони отримують нове трактування. Приклад - годинник - не тільки прилад для вимірювання часу, а й модний аксесуар чи іміджевий аксесуар.

Селективне комбінування - розуміння того, які фрагменти інформації і як потрібно з'єднати для отримання нового рішення.За цим механізмом було розроблено багато видів інноваційних продуктів і послуг, які свого часу революціонізували ринок - мобільний телефон, йогурти з різними наповнювачами.

Селективне порівняння - поєднання інформації про поточну проблему з певною інформацією про інші проблеми, або рішення за аналогією. Це надзвичайно ефективний спосіб генерування ідей, який призводить до багатьох винаходів і новацій в різних галузях економіки. В лижах для гірного спорту використана технологія авіабудування (трьохшаровий профіль лиж забезпечує їх міцність - Говард Хед)

Заповнення пробілу. Креативне рішення дозволяє заповнити пробіл між вхідними даними і ціллю, щоб завершити побудову цілісної структури. Фінська компанія ІКЕЯ - транспортування меблів в Японію у розібраному вигляді в 50-ті роки 20 ст.

Переформулювання проблеми. При цьому проблема розглядається під іншим кутом зору, що має результатом зміну вхідних даних або самої проблеми (фарба що сама злущується - як підірвати фарбу? -додавання спеціальних домішок у фарбу, що сприяють її злущуванню при спеціальній обробці) .

Подолання функціональної фіксованості (ментального блоку), або здатність швидко і легко переходити від одного класу явищ до іншого, далекого за змістом. При цьому чим віддаленіші між собою класи асоційованих явищ, тим більш креативним буде рішення. Не кожному вдається подолати внутрішню цензуру і функціональну фіксованість. Відомо, що приблизно 95% ідей, що виникають у людини, вона відхиляє сама, накладаючи на себе обмеження на кшталт «це не буде працювати». Дослід Дункера з подолання функціональної фіксованості: в коробочці цвяхи і молоток, треба закріпити на дверях дві свічки. Коли цвяхи давалися окремо від коробочки, більшість учасників досліду сприймали коробочку як елемент рішення задачі. В іншому випадку - лише як тару для зберігання цвяхів.

Випадкове рішення. Не виключено, що нові ідеї можуть виникнути випадково, в результаті незапланованої рекомбінації відомих елементів або незапланованого використання попередньої ідеї. Вікіпедія, Віагра - як серцево-судинний засіб.

Частка впроваджених ідей із усієї їх кількості в цілому по Україні не перевищує 20%. Для порівняння, у Японії вона становить 68%, США - 52%, Швеції - 45%, Польщі - 30%. У поєднанні з низькою інноваційною активністю вітчизняних товаровиробників це свідчить про сумнівні перспективи прискорення економічного зростання [24].

7. Форми організації інноваційного процесу

Усі елементи інноваційної діяльності взаємозумовлені, однак вони можуть бути по-різному організовані.

Інноваційний процес може бути організований на основі таких методів:

традиційної послідовної організації робіт;

паралельної організації робіт;

інтегральної організації робіт.

1. Традиційна послідовна організація робіт. У разі послідовної організації робіт інноваційний процес здійснюється по черзі в різних функціональних підрозділах фірми. Після завершення роботи в черговому підрозділі передбачається прийняття одного з двох рішень: продовжувати чи зупинити здійснення проекту створення нового продукту. За умови такої організації початок роботи в наступному підрозділі прямо залежить, з одного боку, від завершення роботи в попередньому підрозділі, а з іншого -- від прийняття керівником фірми позитивного рішення.

Саме такої послідовності при виконанні складних інноваційних проектів дотримуються в більшості компаній Америки, Європи і країн СНД. Послідовна організація робіт має такі переваги:

а) обмежує фінансовий ризик, пов'язаний з розробкою інноваційного процесу, тому що інвестування розробки програми на кожному етапі відновлюється лише після повторної його оцінки і відповідного рішення керівника фірми;

б) спрощується контроль за ходом робіт, які на кожному етапі відносяться до подібного виду діяльності і проводяться у відповідному підрозділі.

Недоліком послідовної організації є тривалість роботи над створенням інновації. Загальна тривалість інноваційного процесу дорівнює сумі витрат часу всіма підрозділами, які були залучені до роботи, крім того, ці витрати збільшуються на час, необхідний керівництву фірми для послідовного прийняття кількох рішень.

2. Паралельна організація робіт. За такої організації інноваційного процесу початок роботи не потребує завершення попереднього етапу роботи, здійснюваного в іншому підрозділі, а допускає одночасне їх проведення. При цьому передбачається оцінка кожного етапу роботи після його закінчення і прийняття відповідно цієї оцінки рішення про продовження робіт. Порівняно з послідовною, паралельна організація робіт дає змогу скоротити тривалість інноваційного процесу, але збільшує фінансовий ризик, бо рішення приймається вже після початку наступного виду роботи.

Цей метод застосовується на японських підприємствах, що досягли значних успіхів у розробці нових продуктів. Паралельна організація використовувалася, зокрема, компанією «Ксерокс». Вон, забезпечує перекриття певних видів діяльності, які виконуються на різних фазах, що дозволяє інтенсифікувати процес розробки нового продукту і прискорює інновації.

3. Інтегральна організація робіт. Дає змогу поєднувати в часі виконання усіх видів і фаз інноваційного процесу, пов'язаного зі створенням інновації. Для цього формується змішана бригада, до складу якої включають усіх необхідних фахівців, що дає можливість одночасно вирішувати всі питання розробки, синхронізувати дії з організації виробництва та післяпродажного обслуговування нового виробу.

Саме таке «перекриття» у роботі дозволило значно скоротити час від розробки до впровадження інновації таким компаніям, як «Хонда» і «Мазда». Завдяки взаємодії різних спеціалістів час розробки нової моделі авто японськими компаніями складав в середньому 3 роки, тоді як американцям для цього було потрібно 5 років.

Інноваційний процес перестає бути послідовністю видів робіт, які виконуються в різних підрозділах фірми, і перетворюється в комплексний процес з одним керівником.

До переваг інтегральної організації належать:

скорочення термінів розробки;

оперативне реагування на зміни, що відбуваються в середовищі;

активне співробітництво та творча атмосфера між усіма учасниками інноваційного процесу, що забезпечує потік нових ідей.

7.1 Інноваційні організації

Малі інноваційні організації спеціально створюються для розв'язання творчих завдань, розробки інноваційних продуктів, та їх впровадження.

Малим інноваційним організаціям властиві такі риси:

невеликий розмір;

учасники зайняті в групі повний робочий день;

готовність йти на ризик, неприйнятний для великих і середніх організацій;

робота починається без точного визначення кінцевих цілей;

більше свободи і менше правил;

організація несе відповідальність за успішність розробки і експлуатації ідей;

групи можуть забезпечувати створення інноваційного продукту або послуги від початку до кінця;

мобільність і гнучкість переходу до інновацій, високе сприйняття принципових інновацій;

вузька спеціалізація наукового пошуку чи розробки невеликого кола технічних ідей;

орієнтація на кінцевий результат, готовність нести значні ризики.

Найбільш поширеними спеціалізованими формами малого інноваційного бізнесу виступають: венчурні фірми, проектно-конструкторські організації, технопаркові структури, інжинірингові компанії. Для впровадження інноваційних продуктів створюються впроваджувальні компанії, спін-офф та спін-аут.

Венчурні (або ризикові) групи - це різновиди незалежних проектних груп. Вони здатні забезпечувати створення інноваційного продукту від початку до кінця. Венчурні фірми, як правило, не прибуткові, оскільки самі не займаються організацією виробництва продукції, а передають свої розробки іншим компаніям.

Є декілька різновидів венчурних груп. Серед них:

Внутрішні венчури - це тимчасові цільові підрозділи корпорацій, що мають бюджетну та юридичну самостійність, а також право формувати свій склад. Функцією материнської компанії є ресурсне та інфраструктурне забезпечення венчура. До складу внутрішнього венчура можуть входити інженери, конструктори, проектувальники, спеціалісти з інформаційного обслуговування, маркетингу, менеджменту. Прикладом результативності внутрішнього венчурну може служити створений компанією «IBM» персональний комп'ютер.

Зовнішні венчури організовані на пайових засадах промисловими корпораціями та спеціалізуються у впровадженні винаходів, створених самостійно чи в ході виникнення НДДКР у фірмах, вузах чи кових установах.

Незалежні малі венчурні фірми - це тимчасові утворення цільового характеру, які спеціалізуються в сферах наукових досліджень, розробок, створення та впровадження інновацій, організація яких пов'язана з підвищеним ризиком це незалежні організації.

За оцінками спеціалістів, що вивчають американський досвід венчурного підприємництва, період формування та дозрівання малої інноваційної фірми триває в середньому 5-7 років. Потім приблизно 20% малих фірм перетворюється у відкриті корпорації, 60 % поглинаються потужними конкурентами, а 20 % стають банкротами.

Проектно-конструкторські організації - це організації, що спеціалізуються на розробці конструкторської документації та втіленні науково-технічних розробок в матеріальну форму, а також проводять експерименти та випробування дослідних зразків. Проектно-технологічні організації розроблюють та виготовляють технологічні схеми виробництва товарів, нормативи праці, ресурсів.

Технопаркові структури перетворюють вхідні ресурси у вихідні інноваційні послуги. Технопаркові структури можуть значно розрізнятися за структурою й обсягом вхідних ресурсів і вихідних послуг. За ступінню наростання складності технопаркові структури можна розташувати в такий спосіб: інкубатори, технологічні парки, технополіси, регіони науки і технологій.

Інкубатор бізнесу - це структура, яка спеціалізується на створенні сприятливих умов для ефективної діяльності малих інноваційних органі-зацій, які реалізують оригінальні науково-технічні ідеї. Інноваційна організація в залежності від технологічного профілю купує чи орендує у інкубатора той чи інший набір інноваційних послуг, куди обов'язково входить оренда приміщення. Інкубаційний період організації-клієнта триває 2-3 роки, рідше 5, по закінченню цього терміну інноваційна організація залишає інкубатор і починає самостійну діяльність.

Інкубатори бізнесу можуть функціонувати і поза технопарками як самостійно існуючі організації. В цьому випадку між цими інноваційними структурами можна виділити ряд відмінних особливостей:

інкубатори бізнесу підтримують виключно щойно створені організації, які знаходяться на ранній стадії свого розвитку;

інкубатори підтримують не тільки організації високих технологій, але і малий бізнес широкого спектру;

інкубатори не мають землі, а, отже, і програм залучення на неї філій і представництв великих корпорацій, здачі в оренду ділянок під будівництво офісів і інших приміщень;

політика постійного оновлення клієнтів в них дотримується жорсткіше, ніж в технопарках.

Науково-технологічний парк (технопарк) - це самостійна організаційна структура, яка створюється у сфері науки і наукового обслуговування з метою підтримки малого науково-технічного підприємництва і формування середовища для освоєння виробництва і реалізації на ринку високотехнологічної продукції.

Основні задачі створення технопарків:

перетворення знань і винаходів в технології;

перетворення технологій в комерційний продукт;

передача технологій в промисловість через сектор малого наукоємкого підприємництва;

формування і ринкове становлення наукоємких організацій;

підтримка організацій у сфері наукоємкого підприємництва.

Технопарки дозволяють сформувати економічне середовище, яке забезпечує стійкий розвиток науково-технологічного і виробничого підприємництва, створення нових малих і середніх організацій, розробку, виробництво і поставку на вітчизняний і зарубіжний ринки конкурентоспроможної наукоємкої продукції.

Інжинірингові фірми - це підприємства, що здійснюють проектно-консультаційну, підрядну та управлінську діяльність на договорній основі. Інжинірингові фірми проводять оцінку комерційної кон'юнктури, технічне прогнозування ідеї, виконують доробку та доводять нововведення до промислової реалізації, надають послуги та здійснюють консультації в процесі впровадження об'єкту розробки, виконують пуско-налагоджувальні, випробувальні та інші роботи.

Впроваджувальні фірми - це фірми, що спеціалізуються на впровадженні технологій, які залишились поза увагою власників, доведенні до промислового використання перспективних винаходів для подальшого просування на ринок. Впроваджувальна діяльність може передбачати виробництво перших партій інноваційних товарів та продаж ліцензій. Виникненення таких фірм базується на ініціативі винахідників.

«Спін-офф» - фірми, які відділилися від вузів, незалежних інститутів, спеціальних лабораторій великих промислових корпорацій, організовані з метою комерційної реалізації науково-технічних досягнень, отриманих в результаті виконання крупних проектів «материнськими» компаніями. Основним завданням цих підприємств є забезпечення міжгалузевого трансферу технологій. Сприятливими факторами виникнення таких фірм є високий рівень освіти, швидкі технологічні зміни, низький рівень початкових інвестицій, низькі бар'єри входу на ринок. Зв'язки з материнською компанією в цих фірмах офіційно відсутні.

«Спін-аут» - даний тип відрізняється від «спін-офф» характером зв'язків із материнською компанією. «Спін-аут» має в своєму статутному фонді частку материнської компанії, яка здійснює контроль та управління в межах цієї частки.

7.2 Сутність інноваційного проекту

Інноваційний проект - це форма цільового управління інноваційною діяльністю. ІП - це сукупність виконуваних у визначеній послідовності наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних заходів, що приводять до розроблення і впровадження інновацій.

Інноваційний проект -- комплекс взаємопов'язаних заходів, розроблених з метою створення, виробництва та просування на ринок нових високотехнологічних продуктів за встановлених ресурсних обмежень.

Класифікації ІП.

Як правило, ІП ґрунтується на інновації, що дає змогу радикально розв'язати актуальні для організації проблеми. З ініціативи комерційних організацій найчастіше реалізуються промислові проекти, проекти дослідження і розвитку та організаційні проекти.

Промислові проекти -- проекти, спрямовані на випуск і продаж нових продуктів і пов'язані з будівництвом споруд, удосконаленням технологій, розширенням присутності на ринку та ін.

Проекти дослідження і розвитку -- проекти, зосереджені на науково-дослідній діяльності, розробленні програмних засобів опрацювання інформації, нових матеріалів і конструкцій тощо.

Над цими проектами, як правило, працюють спеціалізовані науково-дослідні організації чи підрозділи великих підприємств.

Організаційні проекти -- проекти, націлені на реформування системи управління, створення нового підрозділу організації, проведення науково-практичних конференцій і семінарів тощо.

Організаційні проекти зазвичай не потребують великих коштів і фінансуються підприємствами, які їх здійснюють.

Найчастіше підприємства реалізують промислові проекти, які передбачають реалізацію як повного життєвого циклу інновацій, так і лише тих стадій, що пов'язані з її використанням.

Класифікація інноваційних проектів за типом інновацій допускає розподіл їх на:

* введення нового (радикального) чи удосконаленого продукту:

* введення нового чи удосконаленого способу (технології) виробництва;

* створення нового ринку;

* освоєння нового джерела постачання сировини чи напівфабрикатів;

* реорганізація структури управління.

Залежно від глибини охоплення етапів інноваційного процесу інноваційні проекти поділяють на повні і неповні.

Повний інноваційний проект. Він охоплює всі етапи інноваційного процесу: від проведення фундаментальних досліджень до реалізації інноваційного продукту. Такому проекту притаманна висока міра новизни; він під силу лише великим організаціям, що мають спеціалізовані науково-дослідні, конструкторські лабораторії та фахівців відповідного рівня, або ж кільком організаціям чи країнам, які спільно розв'язують важливі завдання (наприклад, міжнародний космічний проект «Морський старт»).

Неповний інноваційний проект. Такий проект передбачає виконання лише окремих стадій інноваційного процесу. Це можуть бути фундаментальні дослідження, дослідження пошукового і прикладного характеру, які здійснюються спеціалізованими науково-дослідними закладами і націлені на створення дослідного зразка новинки, або ж роботи, пов'язані з використанням новинки для комерційних цілей, чим переважно займаються промислові підприємства. З огляду на це неповні проекти поділяють на:

-- неповний інноваційний проект першого типу (охоплює перші етапи інноваційного процесу: від проведення фундаментальних досліджень до створення новинки);

-- неповний інноваційний проект другого типу (охоплює завершальні етапи інноваційного процесу: промислове використання інноваційного продукту, наприклад через придбання ліцензії у його власника).

Основними характеристиками інноваційного проекту незалежно від типу є:

-- однозначно сформульовані цілі і завдання, які відображають його призначення, в т. ч. показники, що характеризують його ефективність;

-- комплекс заходів, націлених на реалізацію визначених цілей;

-- чітко визначені терміни початку і завершення проекту;

-- обмеженість ресурсів і можливість їх зміни у процесі реалізації проекту.

Основою концепції управління проектами є погляд на проект як на зміну будь-якої системи, пов'язану з витратами часу і ресурсів, а процес змін, що здійснюється за розробленими правилами і процедурами, є основою управління інноваційними проектами.

Управління проектом -- процес управління людськими, матеріальними і фінансовими ресурсами проекту, який забезпечує досягнення запланованих результатів на основі узгодження інтересів і ефективного координування взаємодії учасників проекту протягом його життєвого циклу.

Процес управління проектами охоплює:

-- визначення цілей проекту і обґрунтування його життєздатності та комерційної вигідності;

-- структурування проекту (визначення підцілей, завдань, необхідних робіт);

-- визначення необхідних обсягів і джерел фінансування;

-- підбір виконавців, в т. ч. через проведення конкурсів і тендерів;

-- підготовку й укладання контрактів;

-- визначення терміну реалізації проекту, складання графіка його виконання;

-- розрахунок кошторису і бюджету проекту;

-- прогнозування і врахування ризиків;

-- контролювання перебігу реалізації проекту тощо.

При цьому керівництво організації покладає відповідальність за хід робіт та їх результати на конкретну особу -- менеджера проекту, який координує і узгоджує дії всіх його учасників.

Учасники проекту

Реалізація задуму інноваційного проекту забезпечується учасниками проекту. У залежності від виду проекту в його реалізації можуть брати участь від однієї до кількох десятків (іноді сотень) організацій. Організації в залежності від виконуваних ними функцій прийнято поєднувати в конкретні групи учасників.

Замовник -- майбутній власник і користувач результатів проекту. В ролі замовника може виступати як фізична особа, так і юридична.

Інвестор -- фізичні чи юридичні особи, що вкладають кошти чи матеріально-технічні засоби в проект. Проектувальник -- спеціалізовані проектні організації, що розробляють проектно-кошторисну документацію. Постачальник -- організації, що забезпечують матеріально-технічне забезпечення проекту (закупівлі і постачання).

Виконавець (організація- виконавець, підрядчик, субпідрядник) -- юридичні особи, що несуть відповідальність за виконання робіт відповідно до контракту.

Науково-технічні ради (НТР) -- провідні спеціалісти з тематичних напрямків проекту, що несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішень, рівень їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей. НТР організує конкурсний добір виконавців і експертизу отриманих результатів. Керівник проекту (проджект-менеджер) -- юридична особа, якій замовник делегує повноваження з керівництва роботами за проектом: планування, контроль і координація робіт учасників проекту. Команда проекту специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту і створювана на період здійснення проекту з метою ефективного досягнення його цілей.

В основі розгляду змісту інноваційного проекту за процесом його формування і реалізації, тобто технологічно, лежить концепція життєвого циклу інноваційного проекту, яка виходить з того, що інноваційний проект є процес, який відбувається протягом кінцевого проміжку часу. У такому процесі можна виділити ряд послідовних за часом етапів :

1) Формування інноваційної ідеї (задуму). Це процес зародження інноваційної ідеї і формулювання генеральної (кінцевої) мети проекту. На цьому етапі визначаються кінцеві цілі (кількісна оцінка за обсягами, термінами, розмірами прибутку) проекту і виявляються шляхи їхнього досягнення, визначаються суб'єкти й об'єкти інвестицій, їхньої форми і джерела.

2)Розробка проекту. Це процес пошуку рішень з досягнення кінцевої мети проекту і формування взаємопов'язаного за часом, ресурсами і виконавцями комплексу завдань і заходів реалізації мети проекту. На цьому етапі: * здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досягнення цілей проекту і вибір найбільш життєздатного (ефективного) для реалізації; * розробляється план реалізації інноваційного проекту; * зважуються питання спеціальної організації для роботи над проектом (команди проекту); * виробляється конкурсний добір потенційних виконавців проекту й оформляється контрактна документація.

3) Реалізація проекту. Це процес виконання робіт з реалізації поставлених цілей проекту. На цьому етапі здійснюється контроль виконання календарних планів і витрати ресурсів, коректування виниклих відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту. * 4) Завершення проекту. Це процес здачі результатів проекту замовнику і закриття контрактів (договорів).

Як метод календарного планування для управління інноваційними проектами рекомендується використовувати методи сіткового планування й управління (СПУ). Система СПУ передбачає детальне вивчення майбутніх робіт і подання їх у вигляді -- сіткового графіка:

1) складання переліку робіт; встановлення зв'язків між роботами, етапами (топології мережі); побудова мережі залежностей (окремі і зведені сіткові графіки)

2) Розробка календарного плану (аналіз проекту в часі): * оцінка тривалості кожної роботи: * визначення тривалості виконання окремих завдань, етапів, стадій і всього проекту: * розрахунок параметрів мережі: * розрахунок дат початку і закінчення кожного завдання і проекту в цілому: * визначення критичного шляху проекту; * розрахунок резерву часу: * оптимізація (перепланування) мережі.

3. Оцінка наявних ресурсів, визначення необхідних ресурсів, їхньої вартості і розподіл ресурсів за завданнями проекту. На сьогоднішній день програмне забезпечення для сіткового планування розроблено практично для усіх видів ЕОМ. Прикладами таких систем для планування є Hilestones фірми Kidasa Software. Artemis Project фірми Metier. Primavera Project Planner. Time Line фірми Symantec, система THMM (типова надлишкова мережна модель) НДІСП у будівництві (м. Київ).

Бюджет інноваційного проекту -- це план, виражений у кількісних показниках, що відображає витрати, необхідні для досягнення поставленої мети. Загальний бюджет показує витрати засобів на проект рік за роком протягом усього періоду часу його здійснення. При цьому бюджет першого року з поквартальною і помісячною розбивкою визначається достатньо точно, а бюджети майбутніх років можуть змінюватися зі зміною цін. На загальному бюджеті ґрунтуються плани окремих виконавців. Бюджет проекту має двояке значення: по-перше. -- це план дії. а по-друге. -- інструмент для керівництва і контролю. Правильно складений бюджет проекту спрямований на вирішення двох основних завдань: * забезпечення такої динаміки інвестицій, що дозволила б виконати проект відповідно до тимчасових і фінансових обмежень: * зниження обсягу витрат і ризику проекту за рахунок відповідної структури інвестицій і максимальних податкових пільг. Вихідною інформацією для планування витрат на проект є: кошторисна документація за проектом і календарний план проекту.

Розрізняють чотири способи фінансування проекту:

* акціонерне фінансування - являє собою внески коштів, устаткування, технології;

* фінансування з державних джерел. Здійснюється безпосередньо за рахунок інвестиційних програм через пряме субсидування;

* лізингове фінансування. Має на увазі передачу учасникам проекту прав власності на проект чи його частину інвестору;

* боргове фінансування. Здійснюється за рахунок кредитів банків і боргових зобов'язань юридичних чи фізичних осіб.

Бізнес-план інноваційного проекту дозволяє оцінити й обґрунтувати можливість реалізації проекту в умовах конкуренції. При складанні бізнес-плану необхідно відповісти на такі питання, як: "Чи так уже гарна сама ідея? На кого розрахований новий продукт чи послуга? Чи знайде цей продукт чи послуга свого покупця? З ким прийдеться конкурувати?". Бізнес-план являє собою короткий програмний документ, що дає уявлення про цілі, методи здійснення й очікувані результати Інноваційного проект}. Цінність його визначається тим. що він: * дає можливість визначити життєздатність проекту в умовах конкуренції; * містить орієнтир, як повинен розвиватися проект; 165 * служить важливим інструментом фінансової підтримки з боку зовнішніх інвесторів. Склад бізнес-плану і ступінь його деталізації залежать від виду інноваційного проекту, тобто масштабів, значення для народного господарства наукової спрямованості, розмірів передбачуваного ринку збуту і наявності конкурентів. Однак зразковий склад, зміст розділів, методи і загальні вимоги до складання бізнес-плану інноваційного проекту такі ж, як до розробки будь- якого бізнес-плану в інноваційній сфері.

Бізнес-план складається з таких розділів.

Розділ 1. Вступ (загальна характеристика майбутньої діяльності).

Розділ 2. Характеристика товарів (послуг).

Розділ 3. Ринки збуту товарів (послуг).

Розділ 4. Конкуренція на ринках збуту.

Розділ 5. План маркетингу.

Розділ 6. План виробництва.

Розділ 7. Організаційний план.

Розділ 8. Правове забезпечення діяльності фірми.

Розділ 9. Оцінка ризику і страхування.

Розділ 10. Фінансовий план.

Розділ 11. Стратегія фінансування.

Порівняння варіантів проекту і вибір кращого з них рекомендується проводити з використанням наступних методів:

· чистого дисконтованого доходу (ЧДД) чи очікуваного інтегрального ефекту;

· індексу прибутковості (ІП);

· внутрішньої норми прибутковості (ВНП);

· строку окупності: розрахунку точки беззбитковості й інших, що відображають інтереси учасників чи специфіку проекту.

Оцінка ефективності інновацій

Ефективність реальних інвестицій з коротким інвестиційним циклом можна визначити, використавши метод так званих зведених витрат чи ланцюговий метод і без урахування чинника часу. Зведені витрати (Z_ві) являють собою суму поточних витрат на виробництво (собівартість) одиниці продукції (С_і) і питомих капітальних вкладень (К_і), зведених до однакової розмірності в часі відповідно до нормативного коефіцієнта порівняльної ефективності капітальних витрат (Е_н), тобто для визначення їх величини застосовують формулу

Z_ві = С_і + Е_нК_і,

За умови однакового обсягу виробництва за порівняними варіантами можуть братися не питомі (в розрахунку на одиницю), а загальні показники собівартості річного випуску і капітальних вкладень. Найкращим (економічно вигідним) вважають варіант інвестування з найменшими зведеними витратами. Величина перевищення зведених витрат за порівнюваними варіантами характеризує економічний ефект від реалізації кращого з них. Річний економічний ефект від здійснення окремого привабливішого заходу, що обумовлює зниження собівартості продукції, але потребує додаткових капітальних вкладень, можна розрахувати, використавши дещо модифіковану формулу:

EE_p = (ДП - Е_н К_д) N,

де EE_p - річний економічний ефект від здійснення заходу;

ДП -- додатковий прибуток від реалізації одиниці продукції внаслідок зменшення її собівартості;

К_д -- додаткові питомі капітальні вкладення;

N -- річний обсяг випуску продукції в натуральному вираженні. За умови наявності невеликої кількості варіантів інвестиційних рішень з метою вибору кращого з них можна використовувати й ланцюговий метод (метод попарного порівняння) за властивою йому формулою:

Ер =

де Е_р -- розрахунковий коефіцієнт ефективності додаткових капітальних вкладень;

С_i, С_і+1 -- собівартість продукції за двома порівнюваними варіантами;

К_i, К_і+1 -- капітальні вкладення за двома порівнюваними варіантами.

Більш капіталомісткий варіант інвестиційного рішення буде економічно ефективним, якщо Е_р > Е_н.

Вибір ефективнішого варіанта об'єктового інвестування, здійснюваного на основі порівняно найменших зведених витрат, може доповнюватися таким посилюючим чинником, як визначення рентабельності продукції за загальновідомою формулою

Р_пі =

де Ц_і -- продажна ціна одиниці продукції.

Насамкінець, за вибраним найефективнішим варіантом інвестування конкретної форми розширеного відтворення основних фондів підприємства може додатково обчислюватися коефіцієнт абсолютної ефективності капітальних вкладень як відношення прибутку на одиницю продукції до їх питомої величини.

Безпосередньо ефективність інвестицій (інвестиційних проектів) в ринкових умовах господарювання характеризує система показників, що охоплює: 1) чистий приведений дохід (чисту теперішню чи майбутню приведену вартість); 2) індекс дохідності (прибутковості, рентабельності) інвестицій; 3) термін окупності інвестицій; 4) внутрішня норма дохідності.

Показник чистого приведеного доходу (ЧПД) дає узагальнену характеристику результату інвестування -- абсолютну величину ефекту від реалізації певного обсягу інвестицій. При оцінці ефективності реальних інвестицій він є основним (критеріальним) і залежно від конкретної ситуації (необхідності обчислення чистої теперішньої чи майбутньої вартості) визначається з однієї з двох формул:

ЧПД' =

ЧПД'' = ,

де ГП_і - грошовий потік і-го розрахункового року;

ІК_і - сума інвестицій і-го розрахункового року.

Як синоніми стосовно чистого приведеного доходу в окремих задачах цього розділу використовують показник чистої приведеної (поточної, дисконтної) вартості.

Індекс дохідності (ІД) у методичному відношенні є схожим на використовуваний раніше показник «коефіцієнт ефективності капітальних вкладень». Проте в даному випадку як дохід виступає не прибуток, а грошовий потік (ГП) стосовно інвестиційних коштів (ІК), приведених за умови різночасності до теперішньої або ж майбутньої вартості. Виокремлений показник характеризує не абсолютну, а відносну ефективність інвестицій і розраховується за формулою

ІД=ГП/ІК.

Замість точнішого за назвою індексу дохідності використовують індекси прибутковості й рентабельності інвестицій. Хоч останні правильніше було визначати на основі лише прибутку.

Термін окупності інвестицій (Т_ок) як показник їх ефективності також базується на дисконтованій величині грошового потоку. Найточніше його можна розрахувати, користуючись формулою:

Т_ок = Т_іц - 1(2) +

де Т_іц -- тривалість інвестиційного циклу (кількість років грошових надходжень);

ІК_ді -- дисконтована сума інвестицій за і-й рік розрахункового періоду;

- сума грошових потоків за зростаючим підсумком, що за абсолютною величиною найбільше наближається до дисконтованої суми інвестицій;

ГП_д^t(t-1)-- дисконтована сума грошового потоку в останній чи передостанній розрахунковий рік.

Цілком допустимим, хоч і менш точним, є методичний підхід до визначення терміну окупності інвестицій на основі середньорічної величини грошових потоків.

З огляду на технологію обчислення складнішим за інші є показник внутрішньої норми дохідності (ВНД), який характеризує рівень дохідності інвестицій через дисконтну ставку, за котрої чистий приведений дохід у процесі дисконтування дорівнюватиме нулю, тобто абсолютні величини дисконтованих грошових потоків й інвестицій стають однаковими. ВНД завжди знаходиться в межах кількісно меншої і більшої дисконтної ставки й обчислюється за формулою:

ВНД = ДС_м +

де ДС_м, ДС_б -- задана умовою задачі відповідно кількісно менша (індекс «м») і більша (індекс «б») дисконтна ставка, %;

ЧТВ_мдс ЧТВ_бдс --- чиста теперішня вартість за умови взятої відповідно меншої і більшої дисконтної ставки.

Можливим є дещо інший методичний підхід до визначення ВНД, який зводиться до розв'язання рівняння

ГП_д = ІК (1+

де ГП_Д -- сумарний дисконтований грошовий потік за весь період реалізації інвестиційного проекту;

ІК -- обсяг інвестиційних коштів за альтернативними проектами;

t -- тривалість реалізації інвестиційного проекту, років.

Таке рівняння прийнятне для визначення ВНД за можливими варіантами інвестування за умови невеликого (тривалістю 3--4 роки) періоду реалізації інвестиційного проекту, оскільки стає квадратним або кубічним і розв'язується за загальновідомою розрахунковою процедурою. Тому по відповідних задачах ВНД рекомендується визначати за універсальнішою формулою.

Вартісну оцінку результатів використання виготовлених впродовж кількох років нових засобів праці здійснюють шляхом перемножування ціни і продуктивності одиниці та обсягу їх щорічного використання в усіх сферах. При цьому задля безпомилкового визначення обсягу використання нових засобів праці за роками розрахункового періоду доцільно побудувати спеціальну таблицю із зазначенням років їх експлуатації і сфер використання. Вартісна оцінка результатів використання нових предметів праці зводиться до визначення сукупного обсягу виробництва відповідної кількості продукції у вартісному виразі у всіх сферах застосування.

Методично розрахунки здійснюються у такій послідовності:

1) обчислюють можливий обсяг виробництва продукції з нових предметів праці за сферами використання шляхом ділення обсягу застосування нових предметів праці за певний рік на нормативну величину їх витрати на один виріб;

2) визначають вартісну оцінку основних результатів використання нових предметів праці множенням ціни одиниці продукції на річний обсяг її виготовлення за кожною сферою застосування;

3) здобуті результати розрахунків за сферами використання нових матеріалів підсумовують і таким чином визначають шуканий показник.

Основним показником ефективності переважної більшості об'єктових напрямів науково-технічного прогресу слугує річний економічний ефект. Методичний підхід до його визначення диференціюють залежно від груп заходів у галузі науково-технічного прогресу. Розрахунок річного економічного ефекту від механізації та автоматизації виробництва, застосування нових технологічних процесів, що забезпечують економію виробничих ресурсів за умови випуску однотипної продукції, здійснюють за формулою різниці зведених витрат

Е_ср = (З₁ - З₂)А_2,

де З₁, 3₂ -- зведені витрати на виготовлення одиниці продукції за допомогою відповідно базової (індекс «1») і нової (індекс «2») техніки чи технології;

A₂ -- річний обсяг виробництва продукції (виконання роботи) за допомогою нового заходу науково-технічного спрямування, фіз. од.

Для розрахунків річного економічного ефекту від виробництва і використання нових засобів праці застосовують модифіковану формулу різниці зведених витрат, що враховує коефіцієнти зростання продуктивності k_зп і зміни довговічності (строку служби) k_зп нового засобу праці порівняно з базовим, а також економію споживача за весь строк експлуатації нового засобу праці Е_с. Ця формула має такий вигляд

Е_ер = (З₁k_зпk_t - З₂ + Е_с)А₂,

де А2 -- річний обсяг виробництва нового засобу праці.

При цьому величину Е_с розраховують за формулою чистої економії експлуатаційних витрат

Е_с = (В₁^екс - В₂^екс) - Е_н (К₂^с - К₁^с),

де В₁^екс , В₂^екс-- річні експлуатаційні витрати споживача за умови використання відповідно базового (індекс «1») і нового (індекс «2») засобів праці у розрахунку на обсяг продукції (роботи), вироблюваної (виконуваної) за допомогою нового засобу праці;

К₂^с , К₁^с-- сукупні капітальні вкладення споживача за умови використання базового і нового засобів праці;

Е_н -- нормативний (прийнятний) коефіцієнт ефективності (прибутковості, рентабельності) інвестиційних ресурсів споживача нового засобу праці.

При визначенні річного економічного ефекту від виробництва і використання нових предметів праці застосовують модифіковану формулу різниці зведених витрат

де q₁^пв, q₂^пв-- питома витрата відповідно базового і нового предмета праці на одиницю вироблюваної споживачем продукції;

Е_пс -- питома економія поточних і капітальних витрат споживача в розрахунку на одиницю споживаного нового предмета праці;

А₂ -- річний обсяг виробництва нового предмета праці.

Річний економічний ефект від вироблення нової кінцевої продукції підвищеної якості й конкурентоспроможної на ринку, включаючи товари споживчого призначення, можна визначити за формулою.

На госпрозрахунковому рівні річний економічний ефект визначають окремо у продуцента і споживача технічних новин, а також народногосподарський (сукупний) економічний ефект, що являє собою алгебраїчну суму ефектів виробника і споживача нової техніки й технології. Для повнішої (комплексної) оцінки ефективності технічних новин і нововведень можна використовувати, крім річного економічного ефекту, інші окремі показники: річну чи загальну економію відокремлених видів за поточними і капітальними витратами, зростання продуктивності праці, зниження трудомісткості виробів, вивільнення працівників, коефіцієнт (індекс) прибутковості чи термін окупності інвестиційних ресурсів як обернені вимірники тощо. При цьому останні два показники (коефіцієнт прибутковості і термін окупності інвестицій) дозволяють розраховувати на основі не грошового потоку, а прибутку (валового, чистого). Насамкінець варто виокремити необхідність у відповідних випадках визначення соціального ефекту від виробництва та застосування нових засобів і предметів праці, товарів споживацького призначення, підвищення рівня екологізації виробництва. У загальну вартісну оцінку соціального ефекту можна включати в першу чергу такі його складові елементи, як економія фонду заробітної плати внаслідок усунення важких умов праці, зменшення витрат на оплату листків непрацездатності, скорочення обсягу капітальних вкладень в охорону праці тощо.

Рівень спеціалізації виробничого підприємства (об'єднання, корпорації) тієї або іншої галузі народного господарства визначається коефіцієнтом спеціалізації, що розраховують як частку основної (профільної) продукції в загальному обсязі товарної продукції відповідного суб'єкта господарювання. При цьому важливо зазначити, що основною (профільною) вважають ту продукцію, заради виробництва якої створювали (будували) спеціалізоване підприємство певної галузевої підпорядкованості. Об'єктивно обумовлений спеціалізацією виробництва рівень розвитку кооперування даного підприємства з іншими використовується коефіцієнт кооперування, що характеризує частку купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів у повній собівартості товарної продукції підприємства-виробника.

Оптимальний розмір підприємства (об'єднання), економічна ефективність розвитку спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва визначають на базі показника загальних (питомих) зведених витрат з урахуванням додаткових чинників (транспортних витрат, вартості витрат сировини й матеріалів, капітальних вкладень у суміжні галузі й інфраструктуру). З огляду на це формула зведених витрат Z_зв^оп для вибору (обгрунтування) оптимальних розмірів підприємства має вигляд: