Основи інноваційного менеджменту

В цілому, корпорації США витрачають на стимулювання творчої ініціативи робітників 10-15 % фонду заробітної плати.

В компанії «ЗМ» за втілену в життя ідею виплачується премія. Це може бути частка додаткового прибутку за підсумками здійснення проекту або за фіксований період, наприклад перший рік. Сума може становити 15-20% від економічного ефекту першого року. Заохочується самодіяльна креативність, на яку можна отримати грант. В компанії «ІБМ» діє система винагород наукових співробітників за окремі досягнення, що виходять за межі звичайних вимог до виконуваної роботи. В концерні «Форд Моторс» щорічно складається і розповсюджується серед робітників «План винагороди за пропозиції нових ідей», яким передбачається виплата одноразових премій за інноваційні пропозиції.

Контроль ІД - оцінка стану виконання планів ІД, оцінка отриманих результатів, аналіз причин відхилень і факторів впливу на результат, коригування цілей чи заходів з отримання результату. Контроль забезпечує зворотний зв'язок між керціництвом і виконавцями і важливий як кінцева ланка управління.



4. Інноваційна діяльність як об'єкт управління (продовження)

4.1 Показники оцінки ІД

При здійсненні інноваційної діяльності відбувається отримання різноманітних ефектів підприємством (табл.)

Вид ефекту	Показники
1. Економічний	Показники враховують у вартісному вираженні всі види результатів і витрат, обумовлених реалізацією інновацій
2. Науково-технічний	Новизна, простота, корисність, естетичність, компактність
3. Фінансовий	Розрахунок показників базується на фінансових показниках
4. Ресурсний	Показники відображають вплив інновації на обсяг виробництва й споживання того або іншого виду ресурсу (наприклад, зменшення обсягів використання сировини) - комп'ютери, економічність двигуна автомобіля
5. Соціальний	Показники враховують соціальні результати реалізації інновацій (задоволеність працею, покращення стосунків в колективі і т.п.)
6. Екологічний	Показники враховують вплив інновацій на навколишнє середовище Олесь: відходи шкіряного заводу використовують для виготовлення міндобрива

Найчастіше використовують еономінчі та фінансові показники ефективності ІД,

Економічна (комерційна) оцінка ефективності інноваційної діяльності передбачає визначення:

1) коефіцієнта наукомісткості виробництва () доцільно визначати як співвідношення витрат на науку (інновації) до загальної суми витрат виробництва:

,

де - обсяг витрат на інноваційну діяльність, грн.;

- загальна сума витрат виробництва, грн.

1) Інноваційну діяльність можна оцінювати за коефіцієнтом використання власних розробок (), що розраховується за формулою:

,

де - кількість упроваджених власних розробок, од.;

- загальна кількість власних розробок, од.

2) Показником, на основі якого можна здійснити оцінку наукового рівня забезпеченості інноваційної діяльності підприємства, є коефіцієнт використання результатів придбаних розробок ():

,

де - кількість упроваджених придбаних розробок, од.;

- загальна кількість придбаних розробок, од.

Цей показник дає змогу визначити ефективність використання придбаних науково-дослідних розробок сторонніх організацій [29, с. 124].

3) При оцінці рівня інноваційної діяльності підприємства важливим є забезпечення раціонального співвідношення між власними і придбаними розробками. Для аналізу використовують коефіцієнт співвідношення, котрий розраховується як співвідношення загальної кількості власних розробок до кількості придбаних. Отримане значення свідчить про темпи здійснення прикладних досліджень на підприємстві [29, с. 124].

На основі аналізу науково-інформаційного рівня підприємства визначається ступінь активності інноваційної діяльності за допомогою шкали, яка відображає три рівні активності [29, с. 124].

Шкала визначення рівня активності інноваційної діяльності наведена в табл.

Рівні активності	Коефіцієнт співвідношення
Низький	Менший за 1 (переважають придбані розробки)
Середній	Близький до 1
Високий	Більший за 1 (переважають власні розробки)

Також використовують:

· питомі витрати на НДДКР в обсязі продажів.

· Питомі витрати на купівлю ліцензій, патентів, ноу-хау - секрет виробництва -- це відомості будь-якого характеру (винаходи, оригінальні технології, знання, вміння і т.п.), що охороняються режимом комерційної таємниці і можуть бути предметои продажу.

· Обсяг фондів на розвиток іннов продуктів

· Чисельність і структура (наприклад за освітою) персоналу, зайнятого ІД (науково-технічний персонал) та його питома вага в загальній чисельності персоналу.

Іншим аспектом, котрий необхідно враховувати при комплексній оцінці інноваційної діяльності підприємства, є аналіз його технічного рівня. До головних показників оцінки інноваційної діяльності згідно з даним критерієм належать:

1) коефіцієнт оновлення продукції, який розраховують за формулою;

,

де - обсяг випуску нової продукції, грн.;

- обсяг випуску товарної продукції, грн.

2) коефіцієнт оновлення технології використовують для оцінки технічного рівня забезпеченості інноваційної діяльності:

,

де - кількість впроваджених нових технологічних процесів, од.;

- загальна кількість технологічних процесів, од.

Дану формулу можна використовувати для обґрунтування спроможності підприємства випускати продукцію при використанні передової техніки і технології виробництва, що забезпечує такий важливий параметр, як якість.

3) Питома вага конкурентоспроможної продукції характеризує ефективність інноваційної діяльності підприємства:

,

де - обсяг продукції, що наднормово залежується на складах підприємства, грн. - обсяг товарної продукції, грн

Якщо продукція має попит - вона є конкурентоспроможною і на складах не буде залежуватись, бо це призводить до її морального, а інколи й фізичного старіння у межах життєвого циклу.

4.2 Фінансові показники ефективності ІД

Коефіцієнт ефективності капіталовкладень в інноваційну діяльність надає можливість керівництву підприємства встановити скільки отримано доходу від інноваційної продукції в розрахунку на одну гривню капіталу, спрямованого на здійснення інноваційної діяльності:

де - доходи від інноваційної діяльності, грн.;

- капіталовкладення на здійснення інноваційної діяльності, грн.

Капіталовкладення -- це грошовий вираз сукупності витрат на створення нових, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення діючих підприємств та оновлення основних фондів, впровадження нової техніки у виробничих галузях народного господарства

Частка прибутку від інноваційної діяльності в загальному обсязі прибутку підприємства є показником ефективності інноваційної діяльності. Даний показник дозволить зробити висновки щодо розвиненості та масштабів інноваційної діяльності на підприємстві:

4.3 Інноваційний потенціал

Комплексною характеристикою спроможності підприємства до інноваційної діяльності є його інноваційний потенціал. Існують різні підходи до тлумачення поняття інноваційний потенціал Більшість авторів керується так званим ресурсним підходом, тобто уявляють інноваційний потенціал як сукупність ресурсів, виділяючи найчастіше такі його елементи, як кадрова, інформаційно-технологічна, організаційна й матеріально-технічна складові. Окремо можна виділити фінансові ресурси, які забезпечують умови реалізації інших елементів і виконують роль їх кількісної оцінки.

Інноваційний потенціал підприємства - це сукупність усіх наявних 1) матеріальних і 2) нематеріальних активів підприємства, що використовуються в процесі здійснення інноваційної діяльності. Він містить усі ресурси, що в змозі забезпечити досягнення конкурентних переваг підприємства при використанні інновацій. Елементи інноваційного потенціалу промислового підприємства: матеріальні активи (основні і оборотні активи інноваційної діяльності); інтелектуальний капітал (нематеріальні активи; ринкові ресурси, управлінсько-інфраструктурні активи, кадрові ресурси)

Формула інновац потенціалу:

ІП = Інтелект потенціал + матеріально-технічні і фінансові ресурси

Інтелектуальний капітал - це нагромаджена у процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, творчості, здібностей, взаємовідносин, що знаходяться в процесі руху і обміну, мають економічну цінність і використовуються у процесі виробництва з метою отримання доходу.

Товарна марка ? це назва, термін, символ, знак, малюнок, дизайн, упаковка або їх поєднання, які необхідні для того, щоб розрізнити товари різних виробників

Товарний знак - це товарна марка (або її частина), що зареєстрована в установленому порядку у відповідних державних органах і має юридичний захист.

З точки зору управління знаннями представляють інтерес уявлення про структуру інтелектуального капіталу, запропоновані Світовим Банком [1]. Трьома складовими інтелектуального капіталу виступають: людський капітал, соціальний капітал та організаційний капітал.

1. Людський капітал - знання, вміння і здібності окремих працівників організації. Носієм людського капіталу можуть бути тільки люди. Завдяки навчанню і професійному розвитку цей капітал може примножуватися, змінюватися і розвиватися, додаючи вартості організації. З іншого боку, перехід людей в іншу організацію призводить до втрати людського капіталу, якщо організація не вжила заходів для збереження та передачі їхніх знань і вмінь іншим працівникам організації.

2. Соціальний капітал - запаси і переміщення знань, що виникають завдяки спілкуванню і взаємодії між працівниками всередині і поза органі-зацією. Соціальний капітал дозволяє передати людський капітал окремої людини іншим співробітникам і створює можливість для збереження людського капіталу у випадку, коли людина залишає організацію. Світовий Банк розглядає соціальний капітал як сукупність горизонтальних зв'язків між працівниками організації.

3. Організаційний (інституціональний) капітал - це знання, якими володіє організація і які зберігаються в її документах (звітах, базах даних, внутрішніх документах та ін). Організаційний капітал - це знання, що стали надбанням організації, відчужені від окремих працівників і можуть нею використовуватися для свого розвитку, підвищення ефективності і конкурентоспроможності.

Таким чином, виробляють і акумулюють знання окремі люди (людський капітал), поширюються ці знання через взаємодію між людьми (соціальний капітал), результатом двох попередніх процесів є знання, котрим володіє певна організація (організаційний капітал).

На відміну від людського капіталу, організаційний капітал - це те, що залишається в організації після звільнення окремого працівника. Ефективність сучасної організації залежить не тільки від того, наскільки успішно зростають знання її працівників, але і від того, як ці знання циркулюють між працівниками і використовуються організацією, перетворюючись на організаційний капітал.



4.4 Джерела фінансування ІД

За видами власності джерела фінансування ділять на:

1) державні інвестиційні ресурси (бюджетні кошти, кошти позабюджетних фондів, позикові кошти у вигляді міжнародних і внутрішніх запозичень (державні облігаційні та інші позики), пакети акцій держави, майно державної власності

Вони є важливим фінансовим джерелом різних форм інноваційної діяльності, за рахунок яких виконують цільові комплексні програми, пріоритетні державні проекти.

2) приватні інвестиційні ресурси, у т.ч.

а)власні кошти підприємств,

б) залучені кошти приватних інвесторів,

в) кредитні ресурси банків.

Ці механізми відрізняються в залежності від того, хто є інвестором і які умови інвестування пропонуються.

1) власні кошти підприємств

Інвестор - саме підприємство

Види інвестування (шляхи мобілізації коштів):

а)реінвестування прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства

Наявність власних коштів для фінансування інновацій значною мірою визначає інвестиційну і інноваційну активність підприємств. та В Україні цей механізм фінансування інноваційної діяльності є основним. Як показує зарубіжний досвід, підприємницькі структури, за певних економічних умов і сприятливого інвестиційного клімату, інвестують значну частину прибутку у власний розвиток. Так, у країнах із розвиненою ринковою економікою рівень самофінансування інновацій вважається високим при перевищенні питомої ваги власних джерел 60%, а при рівні самофінансування, нижчому за 50%, інвестування вважається ризиковим. Наприклад: Частка власних джерел інвестування в загальному обсязі інвестицій становить: у Японії - 68,9%, США - 63,5%, Великобританії - 62,1%, ФРН - 55,3%, Франції - 52,1%, Україні - більше 90%. Для активізації цього джерела у вітчизняній економіці необхідне розроблення відповідної законодавчої бази, у першу чергу вдосконалення податкового законодавства тта кредитного законодавства.

б)амортизаційні відрахування, страхові відшкодування, тимчасово вільні основні й оборотні кошти

Амортизаційні відрахування підприємств в економічно розвинених країнах становлять близько 40% загального обсягу поточних і капітальних затрат підприємств, здійснюваних із позабюджетних джерел (в Україні цей показник становить 10-15%). Західний досвід показує, що пільгова амортизаційна політика, разом з політикою кредитної експансії дозволяє підтримувати високий рівень самофінансування інвестицій в інноваційний розвиток протягом тривалого періоду.

2) Залучені кошти приватних інвесторів:

Інвестор: приватні компанії, страхові компанії, інвестиційні фонди, недержавні пенсійні фонди.

Види інвестування:

а) інвестування за рахунок випуску та реалізації облігацій підприємства (емісія облігацій підприємства). Законодавство України обмежує розмір емісії облігацій 25% суми статутного фонду підприємства (компанії). Це джерело мобілізації інвестиційних ресурсів є доступним лише для підприємств, які мають значний статутний фонд, високий імідж, і в умовах України практично не використовується;

б) залучення коштів від емісії акцій (цінних паперів). Даний механізм використовується акціонерними підприємствами (товариствами, компаніями). Інвестори можуть бути як вітчизняні, так і зарубіжні. Деякі вітчизняні акціонерні підприємства залучають кошти іноземних партнерів шляхом продажу їм великих пакетів акцій. Зазвичай акціонерні підприємства не приділяють уваги дрібним інвесторам. Резерви тут величезні. Приклад За даними експертних оцінок, на руках у населення України є близько 100 млрд. грн. Водночас, як свідчить зарубіжна практика, значна частина населення економічно розвинених країн володіє акціями. Наприклад, у США акціями володіє 60% родин. Проте і дрібні інвестори самі не йдуть на придбання акцій через те, що дивіденди по них або не виплачуються зовсім, або мізерні, набагато менше ставки відсотку за депозитними внесками.

в) залучення коштів від розміщення акцій на вторинному ринку (на біржі). Це джерело дозволяє накопичувати акціонерний капітал завдяки зростанню курсу акцій акціонерного підприємства, що розміщені на вторинному ринку. Розглянутий механізм в Україні знаходиться в стадії становлення.

г) розширення статутного фонду підприємства за рахунок додаткових внесків. Це джерело залучення інвестицій є основним для неакціонованих підприємств для залучення іноземних інвестицій (механізм спільного підприємництва). Його використання означає, що підприємство поступається часткою своїх повноважень в управлінні підприємством.

Крім розглянутих, використовують такі механізми інвестування: використання коштів від приватизації держмайна (через Фонд державного майна України); цільові державні кредити; податкові інвестиційні кредити, кредити Всесвітнього банку, гранти та ін. Ці механізми слід виділити в окрему групу (багато з фахівців їх розгля-дають у складі розглянутих вище трьох груп) з тих міркувань, що вони мають свої специфічні особливості, іншу природу, а саме: безпосереднє міждержав-не, державне або на місцевому рівні регулювання розвитку пріоритетних на-прямків в економіці країни, галузі, регіону.

3) кредитні ресурси банків:

Інвестори - комерційні банки, уповноважені державою інвестиційні банки, кредитні установи (кредитні спілки)

Види інвестування:

а) Інвестиційні позики і кредити. У світовій практиці вони є основними серед позикових джерел фінансування інвестицій. В умовах України це джерело відіграє незначну роль. Гроші у банків, зазвичай, короткі, кредитні ставки високі і можуть змінюватися протягом терміну дії договору. Банкам простіше давати довгі кредити, скажімо, на житло. Банк не кредитуватиме первинну інновацію із огляду на істотні ризики.

б) Венчурне фінансування - це довгострокові фінансові інвестиції з високим ступенем ризику в акції новостворених малих інноваційно-технологічних фірм (або венчурних підприємств, що вже добре себе зарекомендували), які орієнтовані на розробку й виробництво наукомістких продуктів, задля їх розвитку й розширення, з метою отримання прибутку від приросту вартості вкладених коштів. Іншими словами, венчурне фінансування представляє собою своєрідну позику приватних коштів, довгостроковий кредит без отримання будь-яких гарантій, при цьому венчурний капіталіст вкладає кошти в акціонерний капітал підприємства, іншу частину якого складає інтелектуальна власність засновників венчурного підприємства.

Роль посередників між потенційними інвесторами й підприємствами, що потребують стартового капіталу чи фінансових коштів для реалізації нової ідеї, виконують венчурні інституції: венчурні фонди, інвестиційні компанії, промислово-фінансові групи, бізнес-інкубатори, технопарки, консорціуми й ін. Використання різноманітних венчурних інституцій дозволяє залучати в якості інвесторів великі компанії, корпорації, національні та комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, та навіть приватних осіб.

Венчурне фінансування докорінно відрізняється від будь-якого іншого, у тому числі найбільш розповсюдженого - банківського, і має певні переваги: інноваційний венчурний бізнес з самого початку припускає можливість провалу проекту, що інвестується; венчурне фінансування не потребує щорічних виплат за відсотками, ліквідної застави; інвестор не вимагає страхувати свої ризики, при цьому активно допомагає новій фірмі порадами, досвідом і діловими зв'язками.

В економічно розвинених країнах венчурне фінансування інноваційних проектів використовують в основному великі компанії, це дає їм можливість виводити на ринок нову продукцію швидше, ніж вони розробляли б її влас-ними силами. В Україні венчурне фінансування інвестицій тільки зароджується. Для повноцінного становлення індустрії венчурного капіталу в Україні потрібно створити відповідну законодавчу базу, з часом це джерело фінансування повинне одержати значний розвиток.

Венчурний капітал грає не надто велику роль у первинному фінансуванні інноваційного процесу. Із більш ніж 81 млрд. доларів, інвестованих венчурним бізнесом у 2000 р. у США, тільки приблизно 23 % - це інвестиції на найбільш ранніх стадіях розвитку компанії і лише 10 % - інвестиції в стартапи. Решта ж венчурних коштів інвестується у розвиток інноваційних проектів, спочатку профінансованих за рахунок великих корпорацій або держави. Венчури відіграють значну роль у подальших стадіях інноваційного процесу - в період комерціалізації інновації, коли їхні кошти використовуються для побудови необхідної інфраструктури, наповнення основних фондів, оборотного капіталу, забезпечення ефективного маркетингового та логістичного процесів підприємства, налагодження виробництва і реалізації продукції.

Приклад: російський науковий колектив, який, отримавши венчурне фінансування буквально в кілька тисяч доларів, створив лікарський препарат «Тимоген» (потужний імунний стимулятор). Ліцензія на виробництво препарату була продана в США за кілька мільйонів доларів. Інший приклад - Білл Гейтс є венчурним капіталістом, інвестуючи у сферу біотехнологій. Такі відомі компанії, як Microsoft, Intel, Lotus, Apple, Compaq, Digital, Sun Microsystems, значною мірою завдячують своєму успіху саме венчурному капіталу.

в) Фінансовий лізинг (англ. leasing - оренда) - це довготермінова оренда (від 6 місяців до кількох років) машин, обладнання, транспортних засобів, виробничих споруд тощо на умовах поворотності, терміновості й платності і на підставі відповідного договору між орендодавцем і орендарем, що передбачає можливість їх наступного викупу орендарем.

У визначенні лізингу Світовим банком зазначається, що це «контрактні відносини між двома сторонами, які дають змогу одній стороні використовувати майно, що є власністю іншої сторони, в обмін на обумовлені контрактом періодичні платежі». Лізинг - це новий спосіб фінансування й активізації господарської діяльності, що ґрунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем.

У лізинг здають предмети тривалого користування. У вітчизняній практиці даний механізм інвестування розвитку використовують, наприклад, деякі авіаційні компанії, що на умовах лізингу експлуатують американські аеробуси типу ЇБоїнг?. В агросекторі- комбайни ДжонДіри.

Лізинг використовується при недостачі власних коштів для реальних інвестицій, а також при капітальних вкладеннях у проекти з невеликим періодом експлуатації або з високим ступенем змінюваності технології. Лізинг є одним з перспективних методів залучення позикових коштів. Його розглядають як один з різновидів довгострокового кредиту, наданого лізинговою компанією (банком) лізингоотримувачу в натуральній формі й погашається в розстрочку. Даний метод дозволяє підприємству-лізингоотримувачу швидко здобувати необхідне йому устаткування, не відволікаючи зі свого обороту значні фінансові ресурси.



5. Стратегічне управління інноваційним розвитком організації

5.1 Загальна схема стратегічного планування

По-перше, зясуємо сутність поняття стратегічне управління. Це процес вибору довгострокових цілей розвитку, порівняння їх з наявними зовнішніми і внутрішніми можливостями (потенціалом) організації, формування стратегії та прийняття рішень з її реалізації для досягнення поставлених цілей. Як видно з цього визначення, основними інструментами стратегічного управління є стратегічне планування, реалізація стратегії та контроль результатів, тобто порівняння досягнутого з тими цілями, що планувалися.

Місія - це основна мета, причина існування організації. Прибуток не може бути причиною існування організації, хоча це важлива внутрішня ціль. Місія формулюється так, щоб окреслити інтереси основних груп стейкхолдерів компанії (зацікавлених сторін).

У класичному формулюванні місії вказується:

— Яким бізнесом займається організація, що вона дає власникам

— Хто є її споживачами і клієнтами, що вона дає клієнтам

— Що вона дає власному персоналу

Як приклад успішно сформульованої місії наведемо американський Сан Банк:

— «Сприяння економічному розвитку і процвітанню тих, кого банк обслуговує, шляхом забезпечення громадян і підприємств якісними банківськими послугами, що відповідають високим професійним і етичним стандартам, забезпечують справедливий і адекватний прибуток акціонерів компанії і справедливе відношення до її персоналу».

Місія компанії Apple “"Ми пропонуємо комп ютери найвищої якості для людей усього світу» . Не плутати з рекламними слоганами, наприклад Філіпс «Змінимо життя на краще», хоча такі рекламні слогани можуть бути емоційними й надихаючими.

Цілі - це результат декомпозиції місії і побудови «дерева цілей». Вказують, що саме має досягти організація.

Бувають:

— довгостроковими (більше 5р.),

— середньостроковими (1-5 р),

— короткостроковими (до 1 р.)

Після формулювання цілей починається діагностична фаза стратегічного планування, яка часто приймає форму SWOT- аналізу. SWOT- аналіз це комплексний структурований аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища організації, що передбачає визначення сильних і слабких сторін організації (внутрішнє середовище), а також можливостей і загроз зовнішнього середовища, в якому фунціонує організація.

Внутрішнє середовище

— Strengths - сильні сторони

— Weaknesses - слабкі сторони

Зовнішнє середовище:

— Opportunities - можливості

— Threats - загрози

SWOT- аналіз проводиться, що дати відповіді на наступні питання:

— Які унікальні компетенції організації можуть бути розвинені в конкурентні переваги?

— Які слабкі сторони організації і як можна зменшити їх вплив?

— Які можливості відкриваються перед організацією?

— Які загрози слід очікувати від конкурентів, державних органів, технологічних змін чи змін у потребах клієнтів?

Після того, як визначені ключові складові внутрішнього і зовнішнього середовища, будується матриця SWOT- аналізу, тобто розглядаються варіанти комбінацій сильних/ слабких сторін із можливостями/ загрозами зовнішнього середовища. В результаті будується матриця SWOT- аналізу, де 1,2,3 і т.п. це якісь конкретні виділені фактори, які ми визначаємо як сильні/ слабкі сторони, можливості чи загрози. Наприклад, якщо ми діагностуємо, що компанія має великий інтелектуальний капітал, то це …, якщо зясовуємо, що компанія конкурент планує вивести на ринок новий продукт до кінця року, то це….

— Поле СіМ -- потребує розвитку сильних сторін підприємства для використання можливостей

— Поле СіЗ -- потребує використання сильних сторін фірми для нейтралізації (усунення) загроз (Поєднання високого ІК і загрози виведення нового продукту на ринок конкурентами, може означати, що компанія прискорить випуск на ринок власного нового продукту, спрацює на випередження).

— Поле СліМ -- передбачає подолання слабких сторін підприємства за рахунок можливостей зовнішнього середовища (наприклад, знайде інвестора)

— Поле СліЗ -- поєднуються слабкі сторони підприємства і загрози зовнішнього середовища, що вказує на необхідність виходу з певного сегменту ринку.

Стратегія - це формування майбутнього сьогодні, це рішення, спрямовані на досягнення цілей організації, це довгостроковий курс розвитку фірми, спосіб досягнення цілей, який вона визначає для себе, керуючись власними міркуваннями в межах своєї політики

— Головне призначення - впровадження змін шляхом розподілу ресурсів, адаптації до зовнішнього середовища та внутрішньої координації

Стратегічні альтернативи

— Обмежене зростання (зрілі галузі, невисокий ризик)

— Зростання = розвиток (нові галузі, високий ризик)

— Скорочення = виживання (ліквідація, переорієнтація)

— Комбінація цих варіантів

Функціоанальні політики і стратегії розробляються у відповідності до цих стратегічних альтернатив. Однім з функціональних напрямів розвитку є інноваційний менеджмент, і зараз ми розглянемо як відбувається стратегічне планування в сфері інноваційного розвитку.

Загальна схема стратегічного планування інноваційного розвитку представлена на наступному слайді.

Особливості стратегічного планування інноваційного розвитку полягають у такому:

1)Як і для всіх фунціональних напрямів, забезпечується відповідність місії та загальній стратегії, 2) діагностична фаза стосується визначення інноваційних можливостей організації. Якщо в загальній схемі стратегічного планування ми мали SWOT аналіз, то для планування інноваційного розвитку проводимо дослідження інноваційного потенціалу (внутрішнє середовище), та інноваційно-інвестиційного клімату країни (зовнішнє середовище).

3) Інноваційні стратегії мають свої особливості, ми їх зараз розглянемо.

4) програми приймають форму інноваційних проектів.

РОзглямно детальніше окреслені особливості.

Інноваційно-інвестиційний клімат -

— це сукупність субєктів господарювання, умов, інституційних структур, що визначають особливості зовнішнього середовища, в якому функціонує організація Які суб'єкти господарювання найбільш впливові в електронній галузі?

Включає:

— 1) макрооточення - фактори непрямої дії на організацію, поза межами впливу організації

— 2) мікрооточення - фактори прямої дії, в межах впливу організації



Макрооточення

Фактори	Критерії
Економічні	рівень інфляції, курс валют, доступність кредитування рівень зайнятості населення, купівельна спроможність населення, структурні зміни в економіці, рівень споживання
Науково-технологічні	тенденції науково-технологічного розвитку галузі, частка ВВП, що спрямовується на розвиток науки, стан охорони права інтелектуальної власності
Політичні	політична ситуація, політика центральних регіональних та місцевих органів влади, квоти на виробництво певних видів продукції
Правові	податкове, митне, антимонопольне законодавство, патентно-ліцензійні обмеження, закони, що регламентують підприємницьку діяльність - Індекс Doing Business - за 2 роки планується увійти до 50 країн, Грузія - на 24 місці, Швейцарія - на 26
Соціально-культурні	звичаї, традиції, стереотипи поведінки

Мікрооточення:

Субєкти	Можливі обмеження
Постачальники	Ціни на матеріальні ресурси, послуги Якість і обсяги постачання ресурсів Терміни, ціни та надійність постачання
Споживачі	Якість, ціна й обсяги продажу товару, Уподобання клієнтів Ринки збуту
Конкуренти	Ціна і конкурентоспроможність аналогічних товарів, Місткість ринкового сегменту Характер інноваційної та маркетингової стратегії конкурентів

Визначення інноваційного потенціалу:

— Інноваційний потенціал - це сукупність усіх наявних матеріальних і нематеріальних активів підприємства, що формують здатність організації до інноваційного розвитку

— це сукупність ресурсів - організаційний, фінансовий, матеріально-технічний, кадровий, інформаційно-технологічний, - що формують здатність організації до інноваційного розвитку

Далі представлені показники, що свідчать про низький чи високий інноваційний потенціал компанії.

Низький	Високий
Слабка ринкова позиція Відсутність унікальних технологій Застаріла матеріально-технічна база Відсутність фінансових можливостей інвестування ІД Невисокий людський потенціал Відсутність інноваційного мислення у керівництва Відсутність системи управління знаннями Неінноваційна організаційна культура	Міцна ринкова позиція Наявність унікальних технологій Сучасна матеріально-технічна база Стійке фінансове становище Доступ до зовнішніх джерел інвестування ІД Високий людський потенціал Наявність інноваційного мислення у керівництва Наявність системи управління знаннями Інноваційна організаційна культура

Проведення діагностики інноваційного потенціалу та інвестиційно-інноваційного клімату дозволяє сформулювати цілі, тобто вектори розвитку інноваційної діяльності

Приклади цілей інноваційного розвитку:

— Створення нового продукту

— Впровадження нової технології (виробництво, захист навколишнього середовища)

— Перехід на новий вид сировини

— Перебудова логістичного забезпечення організації

— Зміна ринків чи мережі збуту

Реалізація цілей відбувається в межах тієї чи іншої політики

Інноваційна політика -

— Це форма стратегічного планування, що визначає умови здійснення інноваційної діяльності, спрямована на реалізацію стратегічних цілей організації, забезпечення конкурентоспроможності та оптимальне використання виробничого та інтелектуального потенціалу

— Характеризує ставлення керівництва до ІД, визначає її цілі, функції, організаційні форми. Вносить обмеження, встановлює умови, правила вибору варіантів розвитку інноваційної стратегії.

Політика компанії Дженерал Моторс - стандартизація, тобто мінімізація нових рішень для випуску нових моделей (багажники, двигуни, бампери і т.п.) Шевролє, Бьюік, Олдсмобіль. Супермаркети Метро - розміщення супермаркетів в окремих будівлях за містом, з великою парковкою).Супермаркет Білла - розташування тільки у власний будівлях.

Інноваційні стратегії

— це напрямок дій, спрямований на розробку та впровадження ефективних інновацій, які сприяють зміцненню позиції підприємства на ринку, підвищенню його конкурентоспроможності

— сукупність дій з управління інноваційною діяльністю, що забезпечує конкурентні переваги на інноваційній основі.

Виділяють 6 типів інноваційної стратегії:

Стратегія наступу, захисна; імітаційна; залежна; традиційна; «за нагодою» (Фріман). менеджмент управління інноваційний

Стратегія наступу -- характерна для фірм, які базують свою діяльність на принципах підприємницької конкуренції. Вона пов'язана з прагненням фірм досягти технічного й ринкового лідерства шляхом створення та впровадження нових продуктів. Така стратегія передбачає постійну орієнтацію фірми на світові досягнення науки й технології, наявність наукових розробок, що фінансуються та здійснюються самою фірмою, швидке реагування та пристосування до нових технологічних можливостей.

Особливістю наступальної інноваційної стратегії є активна участь співробітників фірми у створенні та впровадженні інновацій. Рідкісним є випадок, коли інновація «приходить» у фірму від зовнішнього джерела в довершеному вигляді. Тому в реалізації наступальної стратегії провідну роль відіграє спеціальний підрозділ фірми, функціями якого є дослідження й розробки. Наступальну стратегію можуть використовувати як малі інноваційні (венчурні) фірми, так і великі підприємства, які активно вивчають ринок для поширення свого впливу на інші привабливі сфери діяльності. Завдяки потужним науково-дослідним відділам, вони здатні генерувати власні ідеї і втілювати їх у життя, захищаючи своє виняткове право на нову продукцію через систему патентування .

Наступальна стратегія виправдовує себе при патентному захисті нової технології та створенні короткочасної монополії на прибуток новатора.

Стратегія захисту (або оборонна стратегія) -- спрямована на те, щоб утримати конкурентні позиції фірми на вже наявних ринках. Даної стратегії дотримується більшість фірм, які уникають надмірного ризику. Вони прагнуть рухатися на крок позаду від «піонерів» і впроваджують новацію, тільки впевнившись у її перспективності. Але це не проста імітація новинки. Як правило, у неї вносяться істотні поліпшення, що сприяє впровадженню новації в інших сферах, за іншим призначенням чи перенесенню на інші ринки. Головна функція такої стратегії -- оптимізація співвідношення «витрати -- випуск» у виробничому процесі. Захисна стратегія також потребує значних зусиль у науково-дослідницькій сфері, що дає змогу використовувати її лише досить потужним високотехнологічним фірмам. Проаналізувавши досягнення й помилки фірм-піонерів, вдосконаливши новацію і юридично захистивши її новий зразок, вони розпочинають масове виробництво і отримують від цього значні прибутки [13].

Підприємству з оборонною стратегією слід багато уваги приділяти рекламі, просуненню на ринок продукції, створенню розгалуженої мережі сервісу і технічному обслуговування, навчанню свого персоналу.

Переваги оборонної стратегії у порівнянні з наступальною: для підприємств з оборонною знижуються витрати на освоєння продукції за рахунок:

а) економії на дослідженнях і розробках (придбання патенту);

б) економії, що пов'язана з утриманням та завоюванням провідних позицій в інноваційній діяльності [14].

Імітаційна стратегія -- використовується фірмами, які не є піонерами у випуску на ринок тих або інших нововведень, але прилучилися до їх виробництва, придбавши у фірми-піонера ліцензію. Деколи імітація може відбуватися й без дозволу фірм-лідерів, піратським способом. При цьому фірма-імітатор не лише копіює основні споживчі властивості нововведень, а й досягає у виробництві певних переваг. Такими перевагами можуть бути: зниження вартості завдяки залученню дешевої робочої сили чи місцевих ресурсів, використання вже наявних виробничих потужностей у новому призначенні та ін. Має суттєве значення і здатність працівників фірми вдало зімітувати новинку [13].

Ця стратегія є успішною при значній підпримці держави, оскільки вона залежить від ефекту масштабу [14].

Якщо імітаційна стратегія здійснюється з дотриманням прав щодо інтелектуальної власності фірми-лідера і забезпечується при цьому вдале поєднання чужої технології з перевагами власних ресурсів, то така стратегія може бути досить корисною для фірми-імітатора. Для українських підприємств вона є одним зі способів підвищення наукоємності й технологічності виробництва і, за певних захисних дій уряду для підтримки вітчизняного товаровиробника, може сприяти підвищенню потенціалу фірми, зміцненню її ринкових позицій. Але така стратегія може виявитися й невдалою, якщо недостатньо вивчити кон'юнктуру відповідного ринку.

Залежна стратегія -- характер технологічних змін у даному разі залежить від політики фірм, які виступають як «батьківські» стосовно «залежних» фірм, що не роблять спроб змінити свою продукцію, бо вони тісно пов'язані з вимогами до неї від головної фірми. Зазвичай ідеться про субпідрядні роботи. Малі фірми такого типу поширені в капіталомістких галузях, їхній ринковий успіх безпосередньо залежить від успіху у споживачів основного продукту головної фірми. Такі фірми не здійснюють інноваційний пошук самостійно, але забезпечують високі критерії якості роботи і гнучкість пристосування до вимог нових технологій та ринків збуту. Значна частина їх зайнята в сервісному бізнесі та в просуванні продукції на нові ринки

В Україні цей тип інноваційної стратегії є досить поширеним. Світові лідери у високотехнологічних галузях приходять у нашу країну саме через створення місцевих фірм суб-виробників комплектуючих для їхньої продукції. Отже, завдяки «залежній» інноваційній стратегії українські фірми можуть брати активну участь у світовому інноваційному процесі. Чи можна сказати, що ця стратегія характерна в галузі електроніки на ринку України?

Традиційна стратегія -- цей тип стратегії не передбачає значних технологічних змін, тому він лише умовно належить до інноваційного. Часто виробництва стають традиційними внаслідок закріплення за ними певних інноваційних форм на тривалий період їхнього «життєвого циклу». Тому, якщо фірма на підставі ретельного аналізу ринкової ситуації та становища конкурентів цілком впевнена у сталості ринку та споживчих перевагах своєї продукції, вона може свідомо дотримуватися традиційної стратегії. Водночас, ця стратегія передбачає вдосконалення форм обслуговування традиційної продукції, тому їй також притаманні риси інноваційної поведінки. Прикладом тут може бути ресторанний та готельний бізнес. Незважаючи на традиційність задоволення попиту форма і якість такої продукції постійно вдосконалюються [13].

Ця стратегія вважається інноваційною як свідома відмова від поновлення продукції внаслідок ретельного аналізу ринкової ситуації і конкурентів [14].

Стратегія «за нагодою», або стратегія «ніші», є реакцією керівництва на зовнішні сигнали ринку чи інституційного середовища. Інноваційна діяльність тут полягає в пошуку інформації щодо можливостей, які з'являються у фірми за нових обставин, знаходженні особливих ніш на наявних ринках товарів і послуг, що мають споживача з нетиповим, але значущим різновидом потреб. Саме з вказаного типу стратегії починають фірми і країни, що намагаються швидко увійти на світові ринки, використовуючи свій традиційний потенціал (телефон Вірту).

Вибір інноваційних стратегій. Яку ж інноваційну стратегію обрати? Можна скористатися матрицею вибору інноваційної стратегії. В матріці враховується ринкова позиція компанії, та її інноваційні можливості, тобто інноваційний потенціал. Взагалі такі матриці мають рекомендаційний характер, і не є керівництвом до дії. Однозначно можна сказати, що при сільній ринковій позиції і сильних інноваційний можливостях компанії доцільніше звернутися до наступальної стратегії, при слабкій ринковій позиції та слабких інноваційних можливостях компанії доцільно вийти з ринку. Всі інші співвідношення не можуть однозначно визначити тип стратегії.

Інший варіант вибору - можна скористатися матрицею, схожою з матрицею SWOT-аналізу. Тобто, аналізується співвідношення зовнішніх факторів, які можуть бути сприятливі чи несприятливі, та внутрішні фактори - а саме сила інноваційного потенціалу. Така матриця має більшу практичну значимість, якщо добре розуміти назви тих стратегій, що формують цю матрицю.

Матриця альтернативних варіантів інноваційних стратегій

	Зовнішні фактори
	Сприятливі умови	Несприятливі умови
Внутрішнє середовище	Сильний інноваційний потенціал	Активні НДДКР Горизонтальна інтеграція Поглинання інноваторів Диференціація Придбання ліцензій	Диверсифікація Вертикальна інтеграція Спільні під-ва
	Слабкий інноваційний потенціал	Залучення зовнішніх інвестицій Злиття Франчайзинг Придбання ліцензій	Ліквідація неперспективного бізнесу

— Горизонтальна інтеграція - консолідація декількох компаній, що виробляють одні і ті ж продукти. Як один з варіантів інтеграції - поглинання інноваторів.

Приклад горизонтальної інтеграції: - Компанія Flextronics - компанія ---інноватор, що займається розробкою і виробництвом електронного устаткування. Майкрософт, щоб обігнати Sony, яка готувала випуск PlayStation3 в 2006 р, не стала самостійно розробляти Xbox 360, а скористалася розробкою Flextronics і змогла швидко наростити обсяги подажів приставок. Flextronics також допомогла розробити Майкрософт і перший варіант Xbox. Поглиннання компанії Nokia Майкрософтом - це горизонтальна інтеграція.

— Диференціація - розроблення продуктів, що певним чином вирізняються від продуктів конкурентів і мають певну цінність для їх покупців.

Стратегія диференціації поширена в високотехнологічних галузях. Наприклад, коли створюється комп'ютер, що має більш високу роздільну здатність екрану, більш потужний процесор. В оптиці - диференціація за передачею кольорів, числом знімків за хвилину і т.п. Дотримуються передові компанії у сфері ІТ - удосконалення програмного забезпечення Windows (нові версії програмного продукту - диференціація). Створення продуктового ряду в автомобілебудуванні.

Диверсифікація - це розширення асортименту продукції, переорієнтація ринків збуту, засвоєння нових видів виробництва. Яскравим прикладом гіперуспішної компанії, що використовує диверсифікацію є англійська компанія VirginGroup (Річард Бренсон). Спочатку вони засвоїли сферу звукозапису, потім вони створили магазин з продажу музичних платівок, касет, дисків. Зараз у них є такі напрямки як авіаперевезення Virgin Atlantic Airlines; кіновиробництво Virgin Vision; банківські послуги Virgin Money.

Вертикальна інтеграція - об'єднання в єдиний технологічний процес всіх або основних ланок виробництва, доставки і продажу товару.

Приклад - японські компанії з виробництва годинників (Саsio) в 70-ті роки змогли швидко перебудуватися на випуск електронних годинників завдяки інтеграції з постачальниками електронних компонентів (інтегральних схем, кристалічних індикторів, тощо). Їм навіть вдалося обігнати на якийсь час швейцарських виробників, які відставали за рівнем інтегрованості.

Франчайзинг - це спосіб організації бізнесу, при якому одна компанія (франчайзер) передає іншій право на продаж товарів чи послуг цієї компанії. Франчайзинг - це форма вертикальної інтеграції. Приклади - Форнетті, автосалони, фаст фуди.

Реалізація інноваційної стратегії - це переведення стратегії на рівень поточного планування.

Система конкретних заходів, що спрямована на досягнення інноваційних цілей включає:

— Розроблення альтернативних інноваційних проектів і формування портфелю інноваційних проектів

— Розроблення планів і програм інноваційної діяльності

— Вибір джерел фінансування інноваційних проектів

Інноваційний проект - це комплекс взаємоповязаних заходів, розроблених з метою створення виробництва та просування на ринок нових продуктів за встановлених ресурсних обмежень

Розрізняють:

— Промислові (випуск нової продукції )

— Проекти дослідження та розвитку (НДДКР)

— Організаційні проекти (реформування системи управління, навчальні проекти)

Критерії відбору інноваційних проектів:

— Фінансово-економічні (термін окупності та максимальна віддача від вкладених інвестицій, обсяги необхідних інвестицій)

— Ринкові критерії (відповідність потребам ринку)

— Виробничі (забезпеченість матеріально-технічними та трудовими ресурсами, технологічність нововведень)

— Соціальні та екологічні критерії ( імідж, зайнятість і т.п.)

— Програми - комплекс основних заходів для здійснення цільових перетворень у внутрішньому середовищі фірми і стосуються певного напряму діяльності (наприклад, програми навчання, TQM)

— Плани містять перелік і послідовність заходів, джерела фінансування, задіяні ресурси, відповідальних, терміни виконання.

1. Управління реалізацією інноваційної стратегії

Управління за цілями (Друкер, 60-70 р)

Сутність: цілі приймають форму кількісно вимірюваних економічних показників - прибуток, рентабельність, число нових клієнтів, число укладених угод, тощо. Встановлюються міn-мах межі виконання кожного показника, з якими порівнюються фактично отримані результати.

— Метод збалансованих показників оцінює 4 аспекти виконання плану: фінанси, клієнти, внутрішні процеси, навчання і розвиток персоналу.

Встановлюються причинно-наслідкові звязки між стратегічними цілями і поточними завданнями, які характеризуються певними критеріями. Дозволяє відслідковувати процес виконання плану, щоб уникнути ситуації, що плани залишаться невиконаними.

Цілі по кожному з чотирьох аспектів, їх критерії досягнення та причинно наслідкові зв'язки між ними представляють у вигляді діаграми, або стратегічної карти. Тобто, стратегічна карта - це діаграма, що використовується для документування стратегічних цілей організації та їх причинно наслідкових зв'язків. Приклад стратегічної карти наведений на наступному слайді.

До виробничих критеріїв належать: забезпеченість виробництва матеріально-технічними та трудовими ресурсами та необхідним устаткуванням; технологічність нововведень; забезпеченість виробництва кваліфікованим персоналом; екологічні вимоги.

Критерії оцінки інноваційних проектів

Ринкові критерії передбачають: відповідність проекту потребам ринку; комерційний успіх від провадження проекту; рівень реклами для просування запропонованого продукту на ринок; конкурентоспроможність продукції за ціною та якістю, захищеністю від старіння тощо.

Економічні критерії містять дані про: необхідні обсяги фінансування для реалізації проекту; передбачуваний річний прибуток; термін окупності проекту; частку власних коштів підприємства у повній вартості проекту.

Соціальні та екологічні критерії визначають: вплив реалізації проекту па рівень зайнятості населення; вилив виробничих процесів, задіяних у реалізації проекту, на навколишнє природне середовище тощо.



6. Інноваційний процес

В звичайному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін.

Американський дослідник Б. Твісс: інноваційний процес -- це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство.

Інноваційний процес - це процес створення, розповсюдження і впровадження (комерціалізація) новацій, які задовольняють певні потреби суспільства. Інноваційний процес передбачає перетворення наукового знання у фізичну реальність, здійснюється у просторі і часі і складається з певних залежних між собою етапів.

Виділяють дві принципові схеми інноваційного процесу:

1) Схема проштовхування інновацій на ринок: -починається з фундаментальних досліджень.

Фундаментальні і прикладні дослідження - Розроблення і виготовлення інновацій - Формування і стимулювання попиту

2) Схема втягування інновацій ринком - починається від дослідження потреб споживачів.

Потреби споживачів - Розроблення і виготовлення інновацій - Стимулювання попиту

В інноваційному циклі можливі варіації. Для конкретної інновації інноваційний цикл може починатися із самого першого етапу (дослідження ринкових можливостей), а може і з придбання патенту або ліцензії на виробництво нової продукції. Аналогічно, інноваційний проект може завершуватися етапом комерційного виробництва (комерціалізації інновації), а може - продажем патенту на нові технічні і (або) технологічні рішення, або ж ліцензії.

Слід зазначити, що на відміну від виробничого процесу інноваційний процес характеризується:

високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;

необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;

залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він функціонує і розвивається.

Практика свідчить, що схема втягування є більш поширеною, вона ж є і менш ризикованою, ніж схема проштовхування.).

За даними фахівців близько 75% інновацій є "породженням ринку", тобто при їх розробленні виходять із потреб ринку (при цьому 75% невдач інноваційних розробок спричинено суто ринковими факторами).

1) Схема проштовхування інновацій на ринок реалізується на рівні суспільного виробництва. В ній виділяють такі етапи ІП:

1. Фундаментальні дослідження - їх мета - пізнання і розвиток теоретичних уявлень щодо природи, суспільства і мислення. Не всі вони і не одразу знаходять реалізацію у вигляді прикладних досліджень та інновацій. (Модель ДНК Уотсона Кріка, рентгенівське і лазерне випромінювання, еволюція всесвіту). КПД фундаментальних досліджень дуже відрізняються. Часто потенціал фундаментальних досліджень може бути неоціненим довгий час. За деякими оцінками позитивний вихід фундаментальних досліджень, у світовій науці становить лише 5 %. Тому фундаментальні дослідження фінансуються за рахунок бюджету держави і не входять до сфери матеріального виробництва.

Відкриття як інтелектуальний продукт не має ринкової вартості, бо на нього неможливо оформити ліцензію, оскільки воно не сумісне з яким-небудь еквівалентом. Їх висока евристична цінність, як правило, відзначається міжнародними і державними преміями. Наприклад, до наукових відкриттів, які становлять загальнолюдські цінності, належать відкриття Резерфорда, який створив теорію радіоактивності і планетарну модель атома.

2. Прикладні дослідження спрямовані на виявлення можливостей застосування відкритих раніше явищ і процесів. Вважається, що 85-90% прикладних досліджень дають результати, придатні для подальшого практичного застосування.